Виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення

Матеріал з WikiLegalAid
Це остання версія цієї сторінки; у неї немає затверджених версій.

Нормативна база

Підстави для виселення

Виселення із житла здійснюється  добровільно або на підставі рішення суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Особи, яким відповідно до законодавства було надано житло з державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади та які фактично проживають у такому житлі, можуть бути виселені у разі:

Хто має право звернутися до суду?

Звернутися до суду з позовом про виселення має право власник житла.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Які докази мають бути наведені у позовній заяві?

У позові про виселення недостатньо просто зазначити, що особа проживає в житлі безпідставно. Позивач повинен довести як своє право вимагати виселення, так і наявність законних підстав для цього.

Документи, що підтверджують право позивача на житло

  • витяг з Державного реєстру речових прав;
  • договір купівлі-продажу, дарування, спадщини тощо;
  • свідоцтво про право власності (якщо видавалося).

Докази того, що відповідач проживає у житлі

  • довідка про зареєстроване місце проживання;
  • акт обстеження;
  • показання свідків;
  • фото, відео, квитанції про користування комунальними послугами;
  • інші документи, що підтверджують фактичне проживання.

Докази підстав для виселення, залежно від ситуації. Наприклад:

  • припинення права користування житлом;
  • закінчення строку договору найму;
  • розірвання договору;
  • систематичне порушення правил користування житлом;
  • несплата орендної плати чи комунальних платежів;
  • втрата статусу члена сім'ї власника (якщо це є юридично значущою обставиною);
  • самовільне зайняття житла.

Житло вважається самовільно зайнятим, якщо особа вселилася до житла без належних правових підстав, відпали обставини, що були підставою для надання їй такого житла, та/або особа втратила право користування таким житлом (стаття 36 Закону України “Про основні засади житлової політики”).

Судова практика

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва на право на спадщину за заповітом позивач набув право власності на садибу, тоді як відповідачка, разом з іншими членами своєї сім`ї зареєстрована за іншою адресою та має можливість там проживати. На даний час позивач не може повноцінно реалізувати належне йому право власності, вільного користування та володіння належним йому будинком, оскільки відповідачка самовільно та протиправно проживає в будинку. Позивач зазначив, що відповідачка, його мати, зловживає алкогольними напоями, веде аморальний спосіб життя, на його прохання звільнити будинок відповідає категоричною відмовою.

Позов задоволено, стягнуто з відповідача судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Державна організація, яка здійснює квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин Міністерства оборони України звернулася із позовом про виселення з гуртожитку особи, яка є колишньою дружиною військового, якому було надано відповідне житло. Позов обгрунтовано тим, що у зазначеному гуртожитку на підставі ордера та рішення житлової комісії проживав квартиронаймач разом із дружиною та донькою. Пізніше квартиронаймач отримав грошову компенсацію за належне для отримання житлове приміщення відповідно, після чого придбав інше житло та зареєстрував місце проживання за іншою адресою, у зв'язку з чим втратив підстави для користування службовим житлом, крім того у власності відповідачки є інше житло.

Відповідач наполягала, що грошову компенсацію за належне для отримання житло вона не отримувала, оскільки у березні 2020 року розірвала шлюб із квартиронаймачем. В судовому засіданні додатково пояснила, що дійсно в її власності з січня 2022 перебувала квартира, яка в подальшому переоформлена станом на квітень 2026 року на її доньку відповідно до умов договору дарування, проте в даній квартирі проживати можливості вона не має, так як у квартирі ведуться ремонтні роботи, а в подальшому донька планує виставити квартиру на продаж.

“Право користування службовим житловим приміщенням не є безумовним та безстроковим, оскільки таке житло надається у зв`язку із проходженням служби або трудовими відносинами та має спеціальний правовий режим”

Позов задоволено та виселено особу без надання іншого жилого приміщення.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він є власником квартири, в якій без його згоди та реєстрації проживають відповідачі - дочка та її чоловік. Через це у нього існують перешкоди у здійсненні права власності, добровільно звільнити житло відповідачі відмовляються. Відповідачі ж зазначають, що спірна квартира є їхнім єдиним житлом, куди вони вселились у визначеному законом порядку зі згоди позивача. За час спільного проживання вони не чинили перешкод позивачу у користуванні квартирою, не порушували правил співжиття, не вчиняли жодних протиправних чи аморальних дій, не псують майно, а також сплачують за житлово-комунальні послуги. Тому вважають, що виселення їх з спірного житла буде непропорційним втручанням в їхнє право на повагу до приватного житла.

У задоволені позову відмовлено.

Вирішення цього конфлікту на думку суду можливо досягти за допомогою заходів, які будуть менш обтяжливими ніж виселення, і зокрема встановлення відповідного порядку користування квартирою та оплати житлово-комунальних послуг. При таких обставинах, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, оскільки у відповідачів виник міцний зв'язок з місцем постійного проживання, а тому їх виселення з квартири без надання іншого житла за встановлених у справі обставин і досліджених доказів не буде пропорційним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.

Див. також

Отримано з https://legalaid.wiki/index.php?title=Виселення_з_квартири_без_надання_іншого_жилого_приміщення&oldid=61938