Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню

Матеріал з WikiLegalAid
Це остання версія цієї сторінки; у неї немає затверджених версій.

Нормативна база

Умови визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню

У контексті міжнародного приватного права, "визнання" рішення іноземного суду означає надання йому такої ж юридичної сили, яку має рішення українського суду, що набрало законної сили. Це передбачає, що іноземне рішення набуває властивостей незаперечності та винятковості. Визнання є актом, який підтверджує цивільні права та обов'язки, встановлені іноземним судом, на території України. До моменту такого визнання вітчизняне право не визнає за іноземним рішенням юридичної сили.

"Примусове виконання" полягає у застосуванні засобів примусу, аналогічних тим, що використовуються для виконання рішень державних українських судів. Визнання є необхідною передумовою для примусового виконання, оскільки без визнання іноземне рішення не володіє примусовою силою на території України. Для можливості виконання рішення іноземного суду за межами держави, яка його постановила, застосовується принцип "екзекватури" (від лат. exequatur – "нехай буде виконано"). Це спеціальне розпорядження суду, що дозволяє таке виконання.

Важливо відзначити, що роль українського суду під час розгляду клопотання про визнання та примусове виконання іноземного рішення не передбачає перегляду цього рішення по суті. Суд не може входити в обговорення правильності іноземного рішення, а також вносити до нього будь-які зміни. Це означає, що функція українського суду обмежується перевіркою відповідності іноземного рішення встановленим процесуальним вимогам та фундаментальним принципам українського публічного порядку, необхідним для його здійснення в межах національної юрисдикції. Такий підхід, уникаючи повного повторного судового розгляду, суттєво обмежує можливості боржника щодо захисту в Україні, підкреслюючи першочергову важливість ефективного юридичного представництва та захисту в початковій юрисдикції, де було ухвалено іноземне рішення.

Загальні умови визнання та виконання рішення іноземного суду:

1. Наявність міжнародного договору. Рішення іноземного суду може бути визнане та виконане в Україні, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. У разі відсутності такого договору рішення може бути визнане за принципом взаємності, якщо це не суперечить законодавству України.

2. Забезпечення прав учасників. Процесуальні права особи, проти якої ухвалено рішення, мають бути дотримані. Зокрема, вона повинна бути належним чином та своєчасно повідомлена про час і місце судового засідання, що дало б їй можливість підготуватись до розгляду справи.

3. Остаточний характер рішення. Рішення іноземного суду має бути остаточним та не підлягати оскарженню в звичайному порядку в країні, де воно ухвалене.

4. Відсутність суперечності з публічним порядком. Визнання та виконання рішення не повинно суперечити публічному порядку України.

5. Виключна підсудність українським судам. Рішення не може бути визнане та виконане, якщо справа, в якій воно ухвалене, згідно із законодавством України, належить до виключної підсудності судів України. Це стосується, наприклад, справ щодо нерухомого майна, розташованого в Україні.

6. Відсутність вже існуючого рішення в Україні. Не може бути визнане та виконане іноземне рішення, якщо в Україні вже існує ухвалене раніше рішення у цій же справі між тими самими сторонами, або якщо в провадженні українського суду є справа з ідентичним предметом, яка була порушена до подання клопотання про визнання іноземного рішення.

Відповідно до статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

В Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта частина 2 статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» .

Відповідно до статті 462 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

У разі відсутності відповідного міжнародного договору України, визнання та виконання іноземних судових рішень на території України відбувається за принципом взаємності (вважається, що цей принцип існує, якщо не доведено інше). Згідно з цим принципом, держава, що його дотримується, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов'язання щодо визнання та виконання судових рішень.

Строки пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання

Відповідно до статті 463 ЦПК України рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Суди, що розглядають справи про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду

Відповідно до статті 464 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.

Порядок подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або, відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).

Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України (стаття 465 ЦПК України).

Вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду

Вимоги до клопотання передбачені статтею 466 ЦПК України, відповідно до якої, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити:

  1. ім'я (найменування) особи, що подає клопотання, зазначення її місця проживання (перебування) або місцезнаходження, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;;
  2. ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;
  3. мотиви подання клопотання.

Суд за заявою особи, яка подає клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, може вжити передбачені ЦПК України заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду такого клопотання, якщо невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Документи, що додаються до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду

До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 3 статті 466 ЦПК України, якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи:

  1. засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;
  2. офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
  3. документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;
  4. документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);
  5. документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником);
  6. засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

Суд, встановивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених главою 1 розділу ІХ ЦПК України, або до клопотання не додано всі перелічені документи, або клопотання подане особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 ЦПК України зобов’язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його,залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додано до нього, особі, що його подала.

У випадку подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в електронній формі документи, зазначені в пунктах 1-4 частини третьої статті статті 466 ЦПК України , можуть подаватися у копіях, проте заявник повинен надати такі документи до суду до початку судового розгляду вказаного клопотання.

Важливо: Вимоги до оформлення (Легалізація/Апостиль): Копії документів, видані іноземними органами, мають бути належним чином засвідчені в країні їх видачі (шляхом проставлення апостиля або консульської легалізації), а їх переклад на українську мову – нотаріально засвідчений. Дотримання цих вимог є критично важливим. Будь-яка помилка, неточність або недотримання вимог щодо оформлення, засвідчення чи перекладу супровідних документів може призвести до відмови у визнанні та виконанні, незалежно від суті та обґрунтованості самого іноземного рішення. Це підкреслює поширену практичну пастку для сторін, які не знайомі з тонкощами українського процесуального права. Це також рішуче вказує на необхідність залучення досвідчених юристів в Україні, які можуть забезпечити належне дотримання цих формальних вимог, тим самим запобігаючи непотрібним затримкам або повним відмовам.

У разі неподання вказаних документів клопотання повертається без розгляду, про що судом постановляється відповідна ухвала.

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду

Український суд розглядає клопотання у визначених ним межах і, як вже зазначалося, не може входити в обговорення правильності іноземного рішення по суті, а також вносити до нього будь-які зміни. Це є фундаментальним принципом, що відображає повагу до суверенітету та юрисдикції іноземних судів.

Розгляд іноземного клопотання здійснюється згідно з Цивільним процесуальним кодексом України. Процедура розгляду включає відкриття провадження, надсилання матеріалів зацікавленим сторонам та надання їм місячного строку для подання заперечень. Після цього суд призначає судове засідання.

Під час розгляду суд перевіряє виключно формальні та процесуальні аспекти, зокрема:

  • Чи розглядалися українськими судами раніше справи між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих же підстав.
  • Чи набрало іноземне судове рішення законної сили.
  • Чи була інша сторона належним чином і своєчасно повідомлена про судовий процес, в якому було ухвалено рішення.
  • Чи подані всі документи, передбачені чинним законодавством та міжнародними договорами.

Про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що сторони повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.

Важливо! За заявою будь-якої із сторін і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.

Неявка без поважних причин у судове засідання будь-якої із сторін або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою з сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.

Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання.

Копія ухвали надсилається судом сторонам у триденний строк з дня постановлення ухвали.

Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, суд визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.

Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.

Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:

  1. якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
  2. якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи;
  3. якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
  4. якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
  5. якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
  6. якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
  7. якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
  8. якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;
  9. в інших випадках, встановлених законами України.

Застереження про публічний порядок (ordre public) є однією з найважливіших та найскладніших підстав для відмови у визнанні та виконанні іноземних судових рішень. Публічний порядок є одним з найбільш гнучких та оціночних правових понять.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999, під публічним порядком належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи та засади, які становлять основу сформованого в ній ладу. Це стосується її незалежності, цілісності, самостійності, недоторканності, а також основних конституційних прав, свобод та гарантій. Публічний порядок будь-якої держави включає фундаментальні принципи справедливості та моралі, правила, що забезпечують основні політичні, соціальні та економічні інтереси держави, а також її зобов'язання перед іншими державами та міжнародними організаціями. Метою застереження про публічний порядок є захист держави від іноземних рішень, які порушують фундаментальні принципи справедливості та правопорядку, що діють у цій державі. Ці положення покликані встановити правовий бар'єр проти рішень, ухвалених всупереч кардинальним процесуальним та матеріально-правовим засадам, на яких ґрунтується публічний та державний лад. Посилання на порушення публічного порядку може мати місце лише у випадках, коли виконання іноземного рішення є несумісним з основами правопорядку держави. Верховний Суд чітко зазначив, що з'ясування питання про відповідність визнання та виконання рішення публічному порядку є обов'язком суду, а не його дискреційним повноваженням. Суд зобов'язаний ex officio (за власною ініціативою) перевіряти дотримання публічного порядку в кожній справі, незалежно від того, чи посилається сторона на цю підставу. Гнучкість в інтерпретації у поєднанні з обов'язковим застосуванням – означає, що виняток щодо публічного порядку слугує потужним, невід'ємним механізмом захисту національних інтересів у правовій системі України. Це означає, що навіть якщо сторона не посилається на аргумент публічного порядку, суд юридично зобов'язаний самостійно оцінити, чи не суперечитиме виконання іноземного рішення фундаментальним правовим, конституційним або безпековим принципам України. Це вносить значний елемент судового контролю та потенційної непередбачуваності для іноземних рішень, особливо тих, що мають чутливий "іноземний елемент".

Оскарження ухвали суду

Ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ЦПК України.

Звернення до примусового виконання рішення іноземного суду

У разі позитивного вирішення питання про визнання та надання дозволу на примусове виконання, український суд негайно, після набрання законної сили ухвалою про визнання, видає виконавчий лист. Цей виконавчий лист, разом із супровідним листом та копіями ухвали та клопотання стягувача, надсилається для примусового виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Це завершальний етап судової процедури, після якого починається безпосередній процес примусового виконання рішення.

Виконавчий лист вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів в порядку, встановленому Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих документів.

Отримано з https://legalaid.wiki/index.php?title=Визнання_та_звернення_до_виконання_рішення_іноземного_суду,_що_підлягає_примусовому_виконанню&oldid=56636