Право на користування житловим приміщенням

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 17:48, 17 квітня 2026, створена Usenko.Alla (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Нормативна база

Загальні положення

У Законі України "Про основні засади житлової політики", ст. 1 [1] наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

державний житловий фонд - житло, власником якого є держава;

житло - житловий будинок, квартира, кімната в гуртожитку, призначені для постійного або тимчасового проживання, житлове приміщення у нежитловій будівлі, призначене для тимчасового проживання, що відповідають вимогам до споживчої якості житла;

житловий фонд територіальної громади - житло, власником якого є територіальна громада;

особи, які можуть скористатися державною підтримкою для реалізації права на житло, - особи, які відповідають вимогам статті 28 Закону України " Про основні засади житлової політики" та мають право на отримання житла у користування безоплатно чи за доступну для них плату, на участь у фінансово-кредитних механізмах підтримки будівництва, придбання та оренди житла, а також військовослужбовці, поліцейські, особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та члени їхніх сімей, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, та особи з їх числа, які мають право на безоплатне отримання житла у власність чи користування;

приватний житловий фонд - житло, що перебуває у приватній власності фізичних або юридичних осіб;

службове житло - житло, що надається в оренду особам, які у зв’язку з характером трудових відносин, проходженням служби повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього;

соціальне житло - житло, що надається особам, які потребують соціального захисту, особам, які були змушені залишити своє місце проживання з підстав, що загрожують їхньому життю чи здоров’ю або стану та безпеці займаного житла, іншим категоріям осіб, визначеним законом, на підставі договору оренди соціального житла за доступну орендну плату залежно від рівня доходу особи (сім’ї), домогосподарства та з урахуванням пільг, гарантій і субсидій, на які вони мають право відповідно до закону;

Визначення порядку користування житловим приміщенням, яке знаходитися в приватній власності

У Законі України "Про основні засади житлової політики» в ст.11 вказано, що житло приватного житлового фонду може використовуватися для особистого проживання власника та членів його сім’ї, передачі в оренду або користування на інших підставах, у тому числі за рішенням власника за договором оренди соціального житла, а також в інший спосіб, не заборонений законом.

Механізми реалізації права на житло викладені в ст. 21 Закону, де вказано, що право осіб на житло реалізується шляхом набуття права власності на нього (у тому числі шляхом будівництва нового житла, придбання), користування чи оренди житла, а також шляхом використання інших механізмів реалізації права на житло у межах, встановлених цим Законом та іншими законами України.

 Реалізація права на житло шляхом оренди передбачена ст. 23 Закону, а саме, особи можуть самостійно реалізувати право на житло шляхом отримання його у користування на підставі договору оренди. Власники житла приватного житлового фонду можуть передавати житло для проживання у ньому осіб на певний строк за плату на умовах та в порядку, визначених договором оренди та законодавством.

Правовий статус приміщень, які перебувають у приватній власності, регулюється Цивільним кодексом України. У таких житлових приміщень може бути один або декілька власників (співвласників). Визначення порядку користування житловим приміщенням, що перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб виникає, коли між ними відсутня добровільна згода щодо порядку використання такого майна і розділити (виділити) частину із загального майна технічно неможливо. Згідно зі ст. 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Отже, у разі відсутності згоди у визначенні порядку користування квартирою між співвласниками, особа має право звернутись із позовом до інших співвласників про визначення порядку користування квартирою, або ж вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Порядок користування майном, що перебуває у спільній сумісній чи частковій власності також регулюється договором, укладеним співвласниками такого майна.

Правовий статус та зміст терміну "соціальне житло" встановлено положеннями ст. 29 Закону

1.   Громадянам, які потребують соціального захисту, та іншим категоріям осіб, визначеним чинним законодавством, забезпечується надання соціального житла. Зазначені об'єкти нерухомості повинні відповідати встановленим стандартам споживчої якості та технічним нормам.

2. Соціальне житло, що перебуває у державній або комунальній власності, передається в користування на підставі договору оренди. Підставою для укладання такого договору є відповідне рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Державна політика спрямована на стимулювання розвитку сектору оренди соціального житла.

3. Оплата за користування соціальним житлом складається з орендної плати та вартості спожитих житлово-комунальних послуг.

4. Розрахунок розміру орендної плати здійснюється з урахуванням встановлених законом пільг, гарантій та обсягів соціальної допомоги, на які має право орендар (домогосподарство). Визначальними факторами при встановленні розміру плати є рівень доходів та майновий стан особи (сім'ї).

 -   Для військовослужбовців та членів їхніх сімей порядок нарахування орендної плати регулюється Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

 - Відповідно до критеріїв оцінки фінансово-майнового стану, особам може надаватися державна субсидія на оплату оренди у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

5. Орендарі соціального житла зобов’язані вчасно та в повному обсязі оплачувати житлово-комунальні послуги згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Державна підтримка у формі пільг та субсидій на оплату цих послуг надається згідно з чинними нормативно-правовими актами.

6.  Орендні платежі, що надходять на рахунок оператора соціального житла, спрямовуються виключно на реалізацію статутної мети його діяльності, зокрема: набуття об'єктів нерухомості, розпорядження та управління фондом соціального житла, а також організацію процесів його передачі в оренду.

7. Забезпечення громадян соціальним житлом може здійснюватися шляхом залучення об'єктів приватного житлового фонду на підставі відповідних договорів оренди. Порядок та обсяг сплати орендних платежів у такому разі визначаються згідно з чинним законодавством, з урахуванням майнового стану орендаря (сім’ї, домогосподарства) та передбачених законом соціальних пільг і гарантій.

8. Відомості щодо соціального житла державної та комунальної власності, а також інформація про об'єкти приватного фонду, власники яких виявили намір надавати їх в соціальну оренду, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній інформаційно-аналітичній житловій системі.

9.  Дані про осіб, які мають законодавчо підтверджене право на отримання соціального житла та державну підтримку для реалізації конституційного права на житло, вносяться до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

10. Розподіл соціального житла проводиться з урахуванням кількісного складу сім'ї або домогосподарства орендаря. Надані приміщення мають неухильно відповідати встановленим стандартам споживчої якості та технічним регламентам.

11. Забезпечення громадян соціальним житлом та нарахування субсидій на оплату його оренди здійснюються у суворій відповідності до положень чинного законодавства.

12.  Порядок надання житла, методика розрахунку орендної плати, а також форма Типового договору оренди соціального житла затверджуються Кабінетом Міністрів України.

13.  Юридична особа набуває статусу оператора соціального житла згідно з процедурою, визначеною Кабінетом Міністрів України, з обов’язковою реєстрацією в Єдиній інформаційно-аналітичній житловій системі. Правові відносини щодо будівництва, придбання, управління та експлуатації житлового фонду операторами регулюються окремими законодавчими актами.

14. З метою зниження собівартості соціального житла держава забезпечує сприятливі умови для його розвитку. За рішенням органів місцевого самоврядування операторам надаються земельні ділянки під забудову згідно із Земельним кодексом України. Оператори мають право на отримання:

1.     пільгових довгострокових кредитів та грантів;

2.     компенсацій за рахунок бюджетних коштів та міжнародної технічної допомоги;

3.     державних і місцевих гарантій для забезпечення кредитних зобов’язань.

Законодавством можуть бути передбачені додаткові пільги та гарантії для операторів.

15.  Зміна цільового призначення соціального житла державної, комунальної або власності оператора забороняється. При відчуженні таких об'єктів їхній статус як соціального житла зберігається. Відчуження об'єктів соціального житла допускається виключно на користь держави, територіальної громади або іншого оператора соціального житла.

Термін "службове житло" визначено ст. 30 Закону

1. Службове житло, що належить до державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади, надається особам у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2. Службове житло з державного житлового фонду надається особам на підставі рішення відповідного органу державної влади або уповноваженого ним суб’єкта.

Службове житло з житлового фонду територіальної громади надається особам на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування або уповноваженого ним суб’єкта.

Службове житло надається безоплатно військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та членам їхніх сімей відповідно до Кодексу цивільного захисту України, законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про Національну поліцію" в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3. Рішення, прийняті відповідно до частини другої цієї статті, є підставою для укладення договору оренди службового житла.

Примірна форма договору оренди службового житла з державного житлового фонду та з житлового фонду територіальної громади затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Особи, які відповідно до договору оренди службового житла з державного житлового фонду або з житлового фонду територіальної громади проживають у службовому житлі, самостійно вносять плату за оренду такого житла, якщо інше не передбачено законодавством, а також оплачують житлово-комунальні послуги відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Порядок визначення розміру плати за оренду службового житла затверджується Кабінетом Міністрів України.

5. Припинення трудових відносин з особою (крім осіб з інвалідністю, які одержали ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням ними службових обов’язків під час здійснення трудових відносин чи проходженням служби у суб’єкта надання службового житла, та деяких інших категорій осіб, передбачених законом) є підставою для припинення права користування службовим житлом та виселення з такого житла відповідно до законодавства у порядку, передбаченому договором оренди.

6. Перелік категорій осіб, яким може надаватися службове житло з державного житлового фонду, визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік категорій осіб, яким може надаватися службове житло з житлового фонду територіальної громади, визначається відповідним органом місцевого самоврядування.

7. Інформація про житло державного житлового фонду та житлового фонду територіальних громад, яке може бути надано за договором оренди службового житла, вноситься до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

8. Юридичні особи приватної форми власності можуть забезпечувати своїх працівників службовим житлом у порядку та на умовах, визначених такими юридичними особами відповідно до законодавства, а також вносити відомості про можливість забезпечення службовим житлом до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

9. Проживання у службовому житлі не позбавляє особу права на використання інших механізмів державної підтримки для реалізації права на житло.

10. Перелік категорій осіб, які не можуть бути виселені із службового житла без надання іншого житла, визначається Кабінетом Міністрів України.

11. Особливості надання та користування службовим житлом, виселення із службового житла військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та членів їхніх сімей визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до Кодексу цивільного захисту України, законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про Національну поліцію".

12. Законодавством можуть встановлюватися особливості надання службового житла й іншим категоріям осіб.

Судова практика щодо визначення порядку користування спільною квартирою

Кожен із співвласників майна має право на отримання у користування та володіння частки майна в натурі. Така частка повинна відповідати його частці в праві загальної часткової власності. Якщо виділення в натурі неможливе, співвласник має право на отримання матеріальної компенсації від інших співвласників або запропонувати встановити порядок користування спільним майном.

Пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справах за позовами про захист права приватної власності» №20 від 22.12.1995 року встановлено, що квартира не підлягає поділу в натурі якщо не можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири.

Таким чином, у випадку якщо неможливо виділити частину будинку (квартири) в натурі та відсутня згода співвласників щодо порядку його використаня є підстава звертатись до суду з вимогою про встановлення порядку користування спільним майном.

Слід також зазначити, до даних правовідносин застосовується правило виключної підсудності передбачене ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України, а отже позовну заяву слід подавати не за місцем реєстрації відповідача, а за місцезнаходженням нерухомого майна.

Позиція суду Рішення суду
Сама лише вірогідність (технічна можливість відповідно до висновку експерта) переобладнання житлової кімнати площею у 17,3 кв. м на два ізольовані житлові приміщення не може бути достатньою підставою для закріплення за співвласниками порядку користування квартирою, запропонованого позивачами, оскільки технічна можливість переобладнання трикімнатної квартири у чотирикімнатну, зі збереженням обсягу загальної житлової площі

не відповідає вимогам державних будівельних норм України В.2.2-15-2005 "Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення". || Постанова Верховного Суду у справі № 405/3475/15-ц від 18.03.2020

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Постанова Верховного Суду України у справі № 6-1500цс15 від 17.02.2016

Випадки збереження права користування жилим приміщенням

Відповідно до ст.71 Житлового кодексу України, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:

  • призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби;
  • призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров’я та перебувають на лікуванні в медичних закладах або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми- на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в медичних закладах, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою;
  • тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;
  • влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування- протягом усього часу перебування в них;
  • виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дачного будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків;
  • влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;
  • виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;
  • взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

Підстави втрати права користування жилим приміщенням

  • вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (ст.107 Житлового кодексу України)
  • відсутність члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (ч.2 ст. 405 ЦК України).
  • відсутність наймача без поважних причин понад шість місяців
  • систематичне порушення правил користування житловим приміщенням (ст.116 Житлового кодексу України)

Визнання особи такою, що втратила право користування житлом за рішенням суду

Трапляється, що власник чи співвласники майна не можуть належним чином розпорядитися майном що їм належить через те, що у житловому приміщенні, що їм належить, або, яким він користується, зареєстрована особа, яка фактично проживає в іншому місці. В такому випадку потрібно звертатися до суду із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житлом. Доказування позовних вимог полягає в тому, щоб довести факт непроживання у житловому приміщенні ооби понад рік для приватної власності, та понад 6 місяців для житла комунальної чи державної власності.

Доказами в позові можуть бути:

  • покази щонайменше двох свідків,
  • Акт про фактичне непроживання особи в якому вказано хто і з якого часу не проживає у житловому приміщенні, складений власником житла, посвідчений свідками (сусідами, або іншими особами, які знають про обставини непроживання особи). такий Акт підписують сусіди, а їх свідчення може засвідчити, наприклад, орган управління житловим багатоквартирним будинком (ЖЕК, ОСББ), орган місцевого самоврядування (територіальна громада, сільська рада, старостинський округ), місцевий депутат, голова вуличного або квартального комітету.
  • Довідка сільської ради (старостинського округу) про фактичну реєстрацію та непроживання особи.
  • копії посвідки на постійне чи тимчасове місце проживання особи в іншій країні, а також інші не заборонені законом докази.

Файл:Позовна заява про визнання особи такою, що втратила право користування

Порядок поновлення права користування житловим приміщенням

Поновлення права користування житловим приміщенням відбувається в судовому порядку. Для цього потрібно:

  • звернутись до суду з позовом "Про поновлення права на користування житловим приміщенням"
  • надати докази, що підтверджують поважність відсутності за місцем проживання понад установлені строки (наприклад: медична документація, довідки про проходження військової служби, довідки з роботи за кордоном).

Зміст та форма позовної заяви повинна відповідати ст.ст.174-175 ЦПК України.

Корисні статті

Усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням

Втрата права користування житловим приміщенням index.php?title=Категорія:Житлове право index.php?title=Категорія:Користування жилими приміщеннями index.php?title=Категорія:Вирішення житлових спорів

Отримано з https://legalaid.wiki/index.php?title=Право_на_користування_житловим_приміщенням&oldid=61001