Нормування та ліцензування в галузі використання та охорони земель

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Загальна інформація

Правове регулювання використання та охорони земель відбувається за допомогою стандартів та нормативів у галузі охорони земель. Ефективність правового регулювання використання та охорони земель залежить від того, на скільки стандарти та нормативи у галузі охорони земель являють собою цілісну систему.

Охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (стаття 1 Закону України "Про охорону земель").

Нормування в галузі використання та охорони земель

Нормування та стандартизація у сфері використання й охорони земель — функція державного управління земельними ресурсами, яка полягає у прийнятті та забезпеченні використання суб'єктами земельних відносин вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель.

Нормативні документи в галузі охорони земель розробляються, затверджуються, перевіряються і переглядаються в порядку, встановленому Законом України «Про стандартизацію». Згідно із Законом стандартизація передбачає діяльність, що полягає в установленні положень для загального та неодноразового використання щодо наявних чи потенційних завдань і спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері. Мета стандартизації і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів полягає в забезпеченні екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.

Поряд зі стандартизацією в сучасних умовах застосовується ще один напрям забезпечення впорядкованості суспільних відносин у галузі охорони земель — нормування. Згідно зі статтею 28 Закону України «Про охорону земель» нормування в галузі охорони земель полягають у забезпеченні екологічної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом визначення вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель.

Воно полягає у прийнятті нормативів, перелік яких встановлений статтею 30 Закону України «Про охорону земель»:

  • гранично допустимого забруднення ґрунтів;
  • якісного стану ґрунтів;
  • оптимального співвідношення земельних угідь;
  • показники деградації земель та ґрунтів.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про охорону земель» нормативи оптимального співвідношення земельних угідь встановлюються для запобігання надмірному антропогенному впливу на них, у тому числі надмірній розораності сільськогосподарських угідь.

До нормативів оптимального співвідношення земельних угідь належать:

  • оптимальне співвідношення земель сільськогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного, рекреаційного призначення, а також земель лісового та водного фондів;
  • оптимальне співвідношення ріллі та багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ, а також земель під полезахисними лісосмугами в агроландшафтах.

Нормативи гранично допустимого забруднення ґрунтів запроваджуються з метою встановлення критеріїв придатності земель за їх основним цільовим призначенням (сільськогосподарським, оздоровчим, рекреаційним тощо). До нормативів гранично допустимого забруднення ґрунтів належать: гранично допустимі концентрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів тощо; максимально допустимі рівні забруднення ґрунтів радіоактивними речовинами.

Нормативи рівня деградації земель та ґрунтів встановлюються для кожної категорії земель з метою здійснення ефективного контролю за земельними ресурсами та запобігання погіршенню їх стану.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про стандартизацію» суб'єктами стандартизації є:

- центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації;

- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері стандартизації;

- національний орган стандартизації;

- технічні комітети стандартизації;

- підприємства, установи та організації, що здійснюють стандартизацію.

Що стосується нормативів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів, то їх встановлення належить до компетенції Кабінету Міністрів України. Проте нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та санітарного нагляду, екології та природних ресурсів.

Застосування стандартів та нормативів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів може здійснюватися шляхом укладення та реалізації договорів. Наприклад, у договорі оренди земельної ділянки можуть бути визначені обов'язки орендаря щодо дотримання в процесі використання орендованої ділянки певних параметрів (стандартів, нормативів) її використання. Стандарти та нормативи можуть також реалізовуватися через укладення та виконання договорів на рекультивацію земель, їх консервацію, виконання землевпорядних робіт тощо.

До нормативних документів із стандартизації у галузі охорони земель належать:

  • терміни, поняття класифікації;
  • методи, методики і засоби визначення складу та властивостей земель;
  • вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації про якість земель, прогнозування зміни родючості грунтів;
  • вимоги щодо раціонального використання та охорони земель;
  • технічні умови щодо процесів та послуг у сфері охорони земель;
  • метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт;
  • інші нормативні документи зі стандартизації у галузі охорони земель.

Нормативні документи в галузі охорони земель розробляються, затверджуються, перевіряються і переглядаються в порядку, встановленому Законом України “Про стандартизацію”.

Відповідно до статті 242-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, розглядає справи про адміністративні правопорушення передбачені статтями 52-56 Кодексу України про адміністративні правопорушення:

- псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель;

- порушення правил використання земель;

- самовільне зайняття земельної ділянки;

- перекручення або приховування даних державного земельного кадастру;

- зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок з порушенням умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту;

- незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель;

- порушення строків розгляду заяв (клопотань) щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, погодження (відмови у погодженні) документації із землеустрою, надання висновків до документації із землеустрою;

- порушення законодавства про Державний земельний кадастр;

- порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

- порушення правил землеустрою;

- знищення межових знаків, пошкодження або знищення геодезичних пунктів і мереж.

та статтьою 188-56 Кодексу України про адміністративні правопорушення:

- невиконання законних розпоряджень, приписів посадових осіб органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель.

Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Головний державний інспектор України з контролю за використанням та охороною земель та його заступники, головні державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їхні заступники, старші державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель та державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель відповідних територій";

Ліцензування, порядок здійснення

Поняття та принципи

Відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензування - засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, спрямований на забезпечення безпеки  та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства, прав та законних інтересів, життя і здоров’я людини, екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» Державна політика у сфері ліцензування ґрунтується на:

  • принципі єдиної державної системи ліцензування, що реалізується шляхом:

встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, виключно Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності»;

визначення вичерпного переліку документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії, виходячи з мінімальної кількості таких документів, достатніх лише для підтвердження виконання вимог відповідних ліцензійних умов;

визначення Кабінетом Міністрів України органів ліцензування, крім державних органів, які визначені органами ліцензування законом, видів господарської діяльності.

  • принципі екстериторіальності, згідно з яким дія ліцензії поширюється на всю територію України, незалежно від органу ліцензування, який її видав, крім випадків, встановлених законом;
  • принципі дотримання законності шляхом того, що:

запровадження ліцензування виду господарської діяльності здійснюється виключно законом шляхом внесення змін до статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»

види господарської діяльності, не зазначені у статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензуванню не підлягають;

виключно законами визначаються підстави для видачі ліцензії, залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, відмови у видачі ліцензії, переоформлення ліцензії, розширення та звуження провадження виду господарської діяльності ліцензіатом, зупинення, відновлення дії ліцензії повністю або частково, анулювання ліцензії повністю або частково і строки прийняття та набрання чинності рішеннями органів ліцензування;

встановлюються конкретні строки здійснення кожної дії органу ліцензування, спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування;

вимоги ліцензійних умов мають бути однозначними, прозорими та виключати можливість їх суб’єктивного застосування органами ліцензування чи ліцензіатами;

повноваження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування поширюються на сферу ліцензування всіх видів господарської діяльності, визначаються виключно цим Законом і не можуть бути обмежені іншими законами;

запроваджується відповідальність посадових осіб органів ліцензування і спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та суб’єктів господарювання за порушення вимог нормативно-правових актів, що регулюють сферу ліцензування;

забороняється вимагання органами ліцензування надання документів з державних паперових або електронних інформаційних ресурсів;

  • принципі пріоритетності захисту прав, законних інтересів, життя і здоров’я людини, навколишнього природного середовища, захисту обмежених ресурсів держави та забезпечення безпеки держави, що передбачає:

ліцензування застосовується лише до такого виду господарської діяльності, провадження якого становить загрозу порушення прав, законних інтересів громадян, життю чи здоров’ю людини, навколишньому природному середовищу та/або безпеці держави, і лише у разі недостатності інших засобів державного регулювання; запобігання проявам корупції; у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці;

  • принципі рівності прав суб’єктів господарювання, що передбачає:

вільний вибір суб’єктом господарювання провадження встановленого законом виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, і території своєї діяльності; забезпечення при отриманні ліцензії рівності прав суб’єктів господарювання незалежно від організаційно-правової форми чи форми власності, якщо інше не встановлено законом; встановлення єдиних вимог ліцензійних умов шляхом визначення їх відповідності рівням ризику від провадження відповідного виду господарської діяльності; уникнення необґрунтованих обтяжень чи зайвих адміністративних процедур; заборону використання ліцензування видів господарської діяльності для обмеження конкуренції;

  • принципі відкритості процесу ліцензування, що забезпечується шляхом:

внесення відомостей про ліцензування видів господарської діяльності суб’єктів господарювання до ліцензійних реєстрів;

своєчасного оприлюднення результатів ліцензійної діяльності органами ліцензування на своїх офіційних веб-сайтах та проектів нормативно-правових актів - у порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації";

забезпечення доступності інформації у сфері ліцензування відповідно до закону;

залучення на паритетних засадах представників профільних громадських організацій, суб’єктів господарювання та/або їх об’єднань до процесу прийняття рішень Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування.

Подання документів для отримання ліцензії

Відповідно до статті 10 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» документи, подання яких до органу ліцензування можуть бути подані до органу ліцензування за вибором здобувача ліцензії, ліцензіата:

  • шляхом особистого звернення;
  • поштовим відправленням з описом вкладення;
  • в електронній формі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі оформлення документів, що складаються здобувачем ліцензії, ліцензіатом відповідно до цього Закону, на паперовому носії вони складаються за допомогою друкувальних засобів або оформлюються рукописним способом.

Документи, що подаються в електронній формі, оформлюються згідно з вимогами законодавства у сфері електронного документообігу.

Документи, що складаються здобувачем ліцензії, ліцензіатом відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», мають бути викладені державною мовою та підписані здобувачем ліцензії, ліцензіатом або іншою уповноваженою на це особою власноручно або з використанням електронного підпису відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Заява про отримання ліцензії та підтвердні документи, подані у паперовій формі, приймаються за описом.

При поданні до органу ліцензування заяви про отримання ліцензії шляхом особистого звернення разом з підтвердними документами уповноважена посадова особа органу ліцензування на двох примірниках опису документів проставляє відмітку про дату прийняття документів, засвідчує її своїм підписом та зазначає своє прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), посаду і реєстраційний номер. Один примірник опису видається здобувачу ліцензії, представнику здобувача ліцензії уповноваженою посадовою особою одразу після заповнення, а другий примірник опису залишається в органі ліцензування.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»заява про отримання ліцензії повинна містити інформацію про:

  • найменування органу ліцензування, до якого вона подається;
  • здобувача ліцензії:

для юридичної особи - повне найменування, ідентифікаційний код, місцезнаходження, перелік відокремлених підрозділів, у межах яких планується провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, номер абонента кінцевого (термінального) обладнання, адреса електронної пошти;

для фізичної особи - підприємця - прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), номер абонента кінцевого (термінального) обладнання, адреса електронної пошти.

До заяви про отримання ліцензії додаються:

  • документи відповідно до ліцензійних умов;
  • копія паспорта керівника здобувача ліцензії (або його уповноваженого представника) із відміткою контролюючого органу про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта громадянина України (подається тільки фізичними особами - підприємцями, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган);
  • опис документів, що подаються для отримання ліцензії, у двох екземплярах (у разі подання документів шляхом особистого звернення).

Перелік підтвердних документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії, встановлюється ліцензійними умовами і є виключним. Документи, копії яких подавалися до органу ліцензування відповідно до цього Закону, та документи (копії), що підтверджують достовірність даних, зазначених здобувачем ліцензії в документах, що подавалися органу ліцензування, зберігаються ліцензіатом протягом дії ліцензії.

Посадовим особам органів ліцензування забороняється вимагати від здобувача ліцензії:

  • подання оригіналів документів (крім документів, що складаються безпосередньо здобувачем ліцензії);
  • зазначення в документах, що подаються для отримання ліцензії, інформації або подання документів, не передбачених ліцензійними умовами;
  • документи, що підтверджують або спростовують інформацію про нього, які видаються іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування або їх посадовими особами (виписки, витяги, довідки, листи);
  • наявності на документі (його копії), що подається суб’єктом господарювання, відбитка його печатки або нотаріального засвідчення вірності копії документа, якщо обов’язковість такого нотаріального засвідчення не встановлена законом.

Документи, подання яких для отримання ліцензії передбачено Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та прийняті органом ліцензування до розгляду для видачі ліцензії, поверненню здобувачеві ліцензії не підлягають.

З документів, поданих для отримання ліцензії на паперових носіях, органом ліцензування обов’язково виготовляється електронна копія шляхом сканування.

Підставою для залишення заяви про отримання ліцензії без руху є:

За видачу ліцензії справляється разова плата в розмірі одного прожиткового мінімуму, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що діє на день прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, якщо інший розмір плати не встановлений законом.

Ліцензія видається на необмежений строк, крім ліцензій, строк дії яких встановлено законом.

Переоформлення ліцензії є безоплатним.

Отримано з https://legalaid.wiki/index.php?title=Нормування_та_ліцензування_в_галузі_використання_та_охорони_земель&oldid=58871