Відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди
Нормативна база
- Цивільний кодекс України (далі - ЦК України)
- Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України)
- Закон України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів"
- Постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 "Про Правила дорожнього руху"
- Наказ Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 "Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів"
- Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"
- Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"
Правові підстави відшкодування майнової шкоди внаслідок ДТП
Спори, що виникають з відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), розглядаються судами за загальними правилами підсудності. Право пред’явити такий позов мають особи за зареєстрованим місцем проживання або перебування відповідача чи за місцем завдання шкоди (статті 27, 28 ЦПК України).
За загальними правилом право звернутися до суду мають:
- учасники ДТП;
- володільці (користувачі) джерел підвищеної небезпеки (далі - транспортний засіб);
- власники транспортних засобів, з якими винні особи перебували в трудових відносинах;
- страхові компанії, з якими власники транспортних засобів перебували в договірних відносинах;
- особи, з вини яких сталася ДТП, відшкодування за якою було проведено страховими компаніями;
- треті особи, як правило водії, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Позивачами можуть виступати як фізичні та юридичні особи, яким завдано матеріальної шкоди, зокрема власники та володільці майна, а також фізичні особи, яким завдано моральної шкоди.
Відповідачами можуть бути:
- володільці (власники) транспортних засобів;
- винні особи — володільці (власники) транспортних засобів;
- винні особи, які незаконно заволоділи транспортним засобом; власники (володільці) транспортних засобів, недбалість яких сприяла неправомірному заволодінню; роботодавці (володільці, власники транспортних засобів) — за шкоду, завдану їхніми працівниками під час виконання трудових обов’язків;
- страхова компанія — за майнову шкоду, завдану застрахованою особою;
- батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, чоловік (дружина) у випадках, визначених статтями 1178, 1179, 1183, 1186-1188 ЦК України.
Відповідальність за завдання майнової шкоди внаслідок ДТП
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
Відповідальність, у таких випадках, несе винна особа, яка є водієм автомобіля чи особа, яка керувала таким автомобілем і з вини такої сталася ДТП. З урахуванням пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - Правила), якщо особа під час керування автомобілем мала посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на такий, переданий їй власником чи іншою особою, яка на законній правовій підставі використовує цей транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання майнової шкоди.
Виняток із цього правила передбачено частинами третьою, п'ятою статті 1187 ЦК України, відповідно до яких особа, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом (власник, орендар, підрядчик тощо), звільняється від обов’язку відшкодування майнової шкоди, завданої транспортним засобом у випадках незаконного заволодіння автомобілем третьою особою, завдання майнової шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої особи. Вказані випадки повинні бути підтверджені належними доказами (матеріалами кримінального провадження, якими встановлено обставину незаконного заволодіння третьою особою транспортним засобом; іншими матеріалами, що підтверджують дію непереборної сили або умисел потерпілої особи), про що обов’язково має бути зазначено в мотивувальній частині судового рішення.
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частинами третьою, п'ятою статті 1187 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Наявність трудових відносин між володільцем та особою, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки має підтверджуватись відповідними доказами, зокрема документами про наявність трудових відносин тощо. На виникнення зобов’язання володільця (власника) транспортного засобу щодо відшкодування заподіяної ним майнової шкоди впливають обставини, такі як:
- в який саме час було заподіяно шкоду (під час виконання трудових чи службових обов’язків);
- чи було джерело підвищеної небезпеки надано працівникові в процесі виконання ним трудових обов’язків чи він самовільно, неправомірно використав його в особистих цілях.
Крім того, відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою він перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.
Застосування вироку, що набрав законної сили, або постанови в справі про адміністративне правопорушення внаслідок ДТП
Під час розгляду справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої постановлено вирок, що набрав законної сили, або винесено постанову в справі про адміністративне правопорушення, це судове рішення є обов’язковим для суду лише щодо з’ясування питань, чи мали місце такі дії та чи вчинені вони цією особою. Відтак, розглядаючи спір, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може тільки вирішувати питання про розмір відшкодування. На підтвердження висновку суду щодо розміру збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно також навести докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи (наприклад урахування матеріального становища відповідача або вини потерпілого).
Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У випадку встановлення вини особи в ДТП постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, ця особа не позбавлена права доводити протиправність дій інших учасників ДТП та причинний зв’язок цієї протиправності із завданою шкодою.
Відшкодування шкоди в порядку часткової відповідальності
Визначаючи ступінь вини заподіювачів шкоди в процентному відношенні, суд має враховувати всі обставини, пов’язані із завданням майнової шкоди, зокрема форму вини щодо порушення Правил. Частиною другою статті 1188 ЦК України встановлено, що в тих випадках, коли внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Відповідно до частини першої статті 1190 ЦК України Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Відповідно до роз’яснень, викладених в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов’язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.
Відповідно, розмір компенсації шкоди встановлюється законом або домовленістю сторін, а в разі наявності спору між сторонами — судом.
Право на відшкодування майнової шкоди внаслідок ДТП
При визначенні розміру майнової шкоди слід враховувати розмір такої шкоди, спричиненої майну або особистим немайновим правам потерпілих осіб. Під шкодою, що має бути відшкодована, слід розуміти втрату або зменшення блага потерпілих осіб внаслідок порушення їхніх прав або втрату нематеріальних благ (життя, здоров’я тощо).
Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (частина перша статті 1195 ЦК України).
Розмір шкоди, завданої смертю потерпілих осіб, відшкодовується за правилами статтей 1200-1201 ЦК України. Право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України) та/або особа, яка має речове право на чуже майно (статті 396 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).
Страхова (регламентна) виплата у разі знищення транспортного засобу статтею 28 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон). Транспортний засіб вважається знищеним, якщо вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість транспортного засобу станом на день настання дорожньо-транспортної пригоди до його пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страхова (регламентна) виплата розраховується як сума:
- матеріальних збитків, що визначаються як різниця між ринковою вартістю транспортного засобу на день настання дорожньо-транспортної пригоди до його пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та після пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;
- документально підтверджених витрат, пов’язаних з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання потерпілої особи або до місця стоянки такого транспортного засобу на території України.
Право зворотної вимоги страховика (Моторне (транспортне) страхове бюро України) до особи, відповідальної за заподіяння шкоди
Закон України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” термін “Регресний позов” замінено на “Право зворотної вимоги страховика (МТСБУ) до особи, відповідальної за заподіяння шкоди”. Згідно статті 37 цього Закону, страховик після здійснення страхової виплати має право зворотної вимоги до:
- особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду (особи, яка відповідно до закону несе цивільну відповідальність за заподіяну шкоду), якщо: така особа керувала транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських засобів (лікарських препаратів), що знижують увагу та швидкість реакції; така особа керувала транспортним засобом без права на керування транспортним засобом, у тому числі відповідної категорії; така особа після дорожньо-транспортної пригоди за її участю самовільно залишила місце дорожньо-транспортної пригоди (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 31 цього Закону) чи відмовилася від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських засобів (лікарських препаратів), що знижують увагу та швидкість реакції, або така особа до проведення зазначеного огляду вжила алкоголь, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги, а також лікарські засоби (лікарські препарати), виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); дорожньо-транспортна пригода визнана у встановленому законодавством порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, правил дорожнього руху та технічної експлуатації; така особа використовувала транспортний засіб для вчинення кримінального правопорушення;
- органів управління автомобільними дорогами (вулицями), інших осіб, на балансі або у власності яких перебуває автомобільна дорога, якщо шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди заподіяно через невідповідний стан такої дороги;
- страхувальника, особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, особи, яка отримала страхову виплату, якщо її дії або дії її працівників були умисно спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, вчинених у стані крайньої необхідності або необхідної оборони;
- особи, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду, або особи, яка відповідно до закону несе цивільну відповідальність за заподіяну шкоду, у разі використання транспортного засобу з недотриманням умов, визначених статтею 13 цього Закону, якщо внутрішній договір страхування укладено з особливостями, визначеними статтею 13 цього Закону.
(МТСБУ) після здійснення регламентної виплати має право зворотної вимоги до:
- особи, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду, керуючи транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або особи, яка відповідно до закону несе цивільну відповідальність за заподіяну шкоду;
- особи, яка керувала транспортним засобом, що вийшов із володіння власника внаслідок вчинення протиправних дій;
- органів управління автомобільними дорогами (вулицями), інших осіб, на балансі або у власності яких перебуває автомобільна дорога, якщо шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди заподіяно через невідповідний стан такої дороги;
- особи, яка отримала регламентну виплату, якщо її дії або дії її працівників були умисно спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, вчинених у стані крайньої необхідності або необхідної оборони;
- страховика, якщо встановлено, що на дату настання дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, був забезпеченим;
- страховика, якщо регламентну виплату здійснено відповідно до пункту 4 частини першої чи пункту 1 або 2 частини другої статті 43 цього Закону.
Вимоги, передбачені частинами першою і другою цієї статті, встановлюються у розмірі суми страхової (регламентної) виплати та фактичних витрат, понесених страховиком (МТСБУ) у зв’язку з її здійсненням. У разі якщо виплату здійснено страховиком потерпілої особи відповідно до статті 19 цього Закону, право вимоги з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, належить страховику відповідальної особи (МТСБУ) і визначається у розмірі суми страхової виплати, здійсненої страховиком потерпілої особи, та витрат, понесених такими страховиками у зв’язку з її здійсненням.
