Порядок отримання інформації про дитину в іноземній державі

Нормативна база

• Закон України «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей»
• Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року

Загальна інформація

Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (далі – Конвенція 1996 року) набрала чинності для України 01 лютого 2008 року.

Центральним органом для цілей Конвенції 1996 року визначено Національну соціальну сервісну службу України відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей».

Держави-учасниці Конвенції 1996 року:

Албанія, Вірменія, Австралія, Австрія, Барбадос, Бельгія, Беліз, Болгарія, Кабо-Верде, Коста-Ріка, Хорватія, Куба, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Ель Сальвадор, Естонія, Фіджі, Фінляндія, Франція, Грузія, ФРН, Греція, Гайна, Гондурас, Угорщина, Ірландія, Італія, Латвія, Лесото, Литва, Люксембург, Мальта, Монако, Чорногорія, Мороко, Королівство Нідерланди, Нікарагуа, Північна Македонія, Норвегія, Парагвай, Польща, Португалія, Молдова, Румунія, РФ, Сербія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Україна, Великобританія, Уругвай.

Забезпечення виконання заходів захисту дитини

Судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини (стаття 5 Конвенції 1996 року).

У разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання (стаття 7 Конвенції 1996 року).

Всі заходи щодо захисту дітей, ухвалені компетентними органами України, тобто всі рішення судів та органів опіки та піклування (наприклад, про призначення опікуна; надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування; про утворення дитячого будинку сімейного типу; про поміщення дитини у заклад тощо), мають визнаватися на території всіх держав-учасниць Конвенції 1996 року (стаття 23 Конвенції 1996 року).

Зверніть увагу! Для пред’явлення рішення суду чи органу опіки та піклування зацікавленою особою не через центральний орган України на території іноземної держави – учасниці Конвенції 1996 року рішення має бути легалізовано (апостильовано) та перекладено офіційною мовою цієї держави.

Водночас, якщо існує потреба у вжитті певних заходів, тобто фактично у визнанні та наданні дозволу на виконання на території іноземної держави рішення українських компетентних органів, то будь-яка зацікавлена особа може звернутися до компетентних органів Договірної Держави з клопотанням про прийняття рішення щодо визнання заходу, ужитого в іншій Договірній Державі. Процедура визначається правом Держави, в якій було подано таке клопотання (стаття 24 Конвенції 1996 року).

Зазначені положення застосовуються у випадках, коли дитина перебуває на території іншої держави, і щодо неї має бути визнано і виконано рішення українських компетентних органів, так само і щодо дитини, яка знаходиться на території України, і щодо якої були прийняті рішення іноземними компетентними органами.

Увага! При застосуванні Конвенції 1996 року визначальне значення має лише місце проживання дитини, громадянство дитини не є визначальним фактором.

У будь-якому невідкладному випадку органи будь-якої Договірної Держави, на території якої перебуває дитина або майно, яке належить дитині, мають юрисдикцію вживати будь-яких необхідних заходів захисту дитини (стаття 11 Конвенції 1996 року).

Вирішення питання про скасування чи зміну вжитих заходів захисту дитини, призначення іншого опікуна (піклувальника) може здійснюватися шляхом звернення зацікавленої особи, зокрема особи, яка має родинні стосунки до дитини, до компетентних органів Договірної Держави, в якій перебуває дитина.

Рішення компетентного органу Договірної Держави про передачу дитини під опіку компетентних органів іноземної держави, якщо таке рішення виносилося, може бути оскаржено з метою його зміни або скасування лише до компетентного органу Договірної Держави, в якій перебуває дитина, відповідно до її національного законодавства.

Для отримання допомоги і представництва інтересів у компетентних органах іноземної держави доцільно діяти через адвоката, який має необхідні знання законодавства Договірної Держави та має право здійснювати адвокатську діяльність у цій Договірній Державі відповідно до її національного законодавства.

Подання запиту в інтересах дитини

Конвенція 1996 року регулює порядок співпраці між компетентними органами Договірних держав для досягнення цілей Конвенції 1996 року.

Запити, що надсилаються через центральний орган (Національну соціальну сервісну службу України), складаються службами у справах дітей, іншими компетентними органами на підставі статей 31, 32, 34, 35 і 36 Конвенції 1996 року і стосуються:

• надання інформації про становище та умови проживання дитини;
• звернення з проханням до компетентного органу враховувати потребу вжиття заходів для захисту особи чи майна дитини;
• опрацювання запитів про вжиття в рамках своєї юрисдикції заходів захисту у найвищих інтересах дитини;
• сприяння примиренню шляхом медіації або подібних заходів, погоджених рішень щодо захисту особи чи майна дитини у випадках, до яких застосовується Конвенція 1996 року;
• надання допомоги у встановленні місцеперебування дитини, якщо є підстави вважати, що дитина може потребувати захисту;
• надання інформації, що стосується заходів захисту дитини;
• повідомлення про існування небезпеки для дитини та про заходи, яких було вжито або можливість вжиття яких розглядається.

Інший компетентний орган – це суди, органи опіки та піклування, незалежно від їх назви, яким відповідно до законодавства їх держави, надано повноваження вживати заходів захисту дитини чи її майна, на які поширює свою дію Конвенція 1996 року.

Механізм взаємодії

▶Служба у справах дітей, інший компетентний орган направляє запит (який стосується дитини із зазначених питань) Національній соціальній сервісній службі України;

▶Національна соціальна сервісна служба України направляє запит Центральному органу іноземної держави для вжиття заходів реагування або надання інформації;

▶Центральний орган іноземної держави за результатами опрацювання запиту може запитати додаткову інформацію або направити інформацію про виконання запиту Національній соціальній сервісній службі України;

▶Національна соціальна сервісна служба України повідомляє отриману від іноземного Центрального органу інформацію службі у справах дітей чи іншому компетентному органу, який звертався із запитом.

Особливості взаємодії:

- всі запити мають надсилатися лише через Національну соціальну сервісну службу України як Центральний орган, оскільки Україна зробила відповідне застереження про це (статті 34 і 44 Конвенції 1996 року).

- застосування Конвенції 1996 року можливо лише у випадку, коли дитину, стосовно якої направляється заява чи запит, можна ідентифікувати (запит має містити інформацію про персональні дані: прізвище, ім’я та по батькові дитини, дата та місце її народження тощо).

Індивідуальні запити від фізичних осіб розглядаються у разі наявності наступної інформації:

1. прізвище, ім'я, по батькові дитини;
2. прізвище, ім'я, по батькові батьків чи інших законних представників;
3. інформація про заходи, які вживалися з метою захисту дитини;
4. обґрунтовані підстави для вжиття негайних заходів захисту дитини (ймовірність нанесення дитині шкоди, ризик для здоров’я дитини тощо).

Запит має бути супроводжений перекладом на офіційну мову запитуваної держави.

Важливо!

Конвенція 1996 року не містить механізмів, які могли би забезпечити повернення незаконно переміщених та утримуваних дітей, але у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення чи утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі (стаття 7 Конвенції 1996 року).

Консультацію створено за матеріалами Міністерства юстиції України

Див. також

• Вивезення за кордон дітей та їх повернення в Україну. Право на спілкування (доступ) з дитиною
• Виїзд дитини за кордон, у тому числі без згоди одного з батьків
• Міжнародне співробітництво у кримінальних провадженнях про торгівлю людьми
• Стягнення аліментів: виконання рішень суду України за кордоном та виконання рішень іноземних судів в Україні
• Консульський облік громадян України