Відповідальність за відмову в працевлаштуванні осіб з інвалідністю

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 08:44, 5 лютого 2026, створена Chornomor.Liubov (обговорення | внесок) (виправлено описку, до нормативної бази додано Постанову КМУ № 1308 від 8 жовтня 2025р.)

Нормативна база

Гарантії щодо захисту трудових прав осіб з інвалідністю

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії для таких осіб щодо можливості участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, а також створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями та інтересами, визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Крім того, 24 вересня 2008 року Україною було підписано Конвенцію про права осіб з інвалідністю і Факультативний протокол до неї. 16 грудня 2009 року Верховна Рада України ратифікувала ці акти.

Згідно до статті 27 цієї Конвенції, держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.

Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на:

a) заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці;

b) захист прав осіб з інвалідністю нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг;

c) забезпечення того, щоб особи з інвалідністю могли здійснювати свої трудові й профспілкові права нарівні з іншими;

d) надання особам з інвалідністю можливості для ефективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безперервного навчання;

e) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування осіб з інвалідністю та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи;

f) розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи;

g) працевлаштування осіб з інвалідністю у державному секторі;

h) стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи;

i) забезпечення особам з інвалідністю розумного пристосування робочого місця;

j) заохочення набуття особами з інвалідністю досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці;

k) заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення на роботу для осіб з інвалідністю.

На виконання вимог Конвенції розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2021 року № 285-р було затверджено  «Національний план дій з реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю на період до 2025 року».

Вказаний Національний план дій спрямований на заохочення, захист і забезпечення повного й рівного здійснення особами з інвалідністю всіх прав людини та основоположних свобод в усіх сферах суспільного життя з урахуванням положень Конвенції, а також вжиття заходів щодо поважного ставлення до притаманної їм гідності.

Статтею 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідності в Україні» визначено, що держава створює умови для  зайнятості осіб з інвалідністю.

Особи з інвалідністю у сфері працевлаштування, зокрема  мають право на:

сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці, перспективи його розвитку;

просування по роботі (службі), а також сприяння збереженню робочого місця та поверненню на роботу (службу);

збереження роботи у роботодавця, у якого стався нещасний випадок на виробництві або умови праці якого зумовили професійне захворювання чи трудове каліцтво працівника, що призвело до встановлення такій особі інвалідності, відповідно до рекомендацій індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю.

Відмова в укладенні трудового договору або у просуванні по службі, звільнення за ініціативою роботодавця, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускаються, крім випадків, якщо стан здоров’я особи перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує здоров’ю особи з інвалідністю та може зумовити його погіршення.

У разі звернення особи з інвалідністю до роботодавця щодо укладення трудового договору чи просування по роботі (службі), поданого у письмовій формі або у формі електронного документа, роботодавець у випадку відмови зобов’язаний повідомити таку особу з інвалідністю про причини відмови у такі самі спосіб і формі, в яких особа з інвалідністю звернулася до роботодавця.

Статтею 17-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що з метою створення для осіб з інвалідністю рівних умов для отримання роботи, праці, проходження професійного навчання та просування по роботі (службі) роботодавці, за рахунок власних коштів, коштів державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або з інших джерел, не заборонених законодавством, здійснюють заходи розумного пристосування, щодо:

модифікації існуючого та придбання додаткового обладнання та/або допоміжних засобів, необхідних для виконання роботи (служби) особою з інвалідністю;

перенесення робочого або навчального місця до іншого зручного для особи з інвалідністю приміщення чи на інший поверх, запровадження надомної та дистанційної роботи;

розроблення робочої друкованої інформації (пам’яток, інструкцій, технологічних карток, графіків тощо) у доступних форматах, зокрема легкого читання, шрифтом Брайля, та розміщення такої інформації у доступних місцях, а також щодо надання усної інформації (її повторення) з регулярністю, визначеною залежно від потреби особи з інвалідністю, із застосуванням простої мови;

звуження змісту та/чи зменшення обсягу трудових обов’язків за посадою, яку займає особа з інвалідністю, що не може бути підставою для зменшення розміру оплати праці;

зміни робочого або навчального графіка особи з інвалідністю, зокрема, запровадження скороченої тривалості робочого часу при одночасному збереженні розміру оплати праці на рівні повного відпрацювання загальної норми тривалості робочого часу, гнучкого графіка роботи, надання додаткових перерв для зайняття фізичними вправами або відпочинку, що включаються у робочий час, тощо;

внесення змін до виробничих процедур, навчального плану та стандартів, затверджених роботодавцем;

переведення особи з інвалідністю за її згодою на іншу роботу чи посаду, зокрема у випадках, якщо жодне розумне пристосування не здатне уможливити ефективне та самостійне виконання особою з інвалідністю трудових обов’язків на займаній посаді;

надання асистента/залучення соціальної послуги персонального асистента або залучення інших працівників для надання допомоги під час виконання особою з інвалідністю трудових обов’язків, прийняття рішень, здійснення робочих комунікацій;

надання послуг перекладу жестовою мовою;

проведення перепланування, ремонтних робіт, дообладнання приміщень з метою приведення їх у стан, придатний для осіб з інвалідністю відповідно до  Порядку проведення перепланування, ремонтних робіт, дообладнання приміщень з метою приведення їх у стан, придатний для осіб з інвалідністю, затвердженого постановою  Кабінету Міністрів України № 1308 від 8 жовтня 2025 року;

інших заходів розумного пристосування, визначених Кабінетом Міністрів України.

Держава компенсує витрати на заходи розумного пристосування або надає дотацію на їх реалізацію.

Стаття 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає, що з метою  працевлаштування, особи з інавалідністю безпосередньо звертаються до роботодавця чи державної служби зайнятості.

Після встановлення інвалідності особа повертається на роботу (службу) до роботодавця, в якого вона працювала (проходила службу) до настання інвалідності, з урахуванням індивідуальної програми реабілітації, її побажань до умов праці, а також її професійних знань і навичок.

Роботодавець, у якого з працівником стався нещасний випадок на виробництві або умови праці якого зумовили професійне захворювання працівника, повинен забезпечити повернення на роботу (службу) працівника, інвалідність якого настала внаслідок нещасного випадку на виробництві такого роботодавця або професійного захворювання, та зобов’язаний здійснити для цього всі необхідні заходи розумного пристосування протягом чотирьох місяців з дня повідомлення особи з інвалідністю про готовність приступити до роботи (служби) або протягом чотирьох місяців з дня, коли особа приступила до роботи (служби).

Особа з інвалідністю має право повідомити роботодавця, у якого працювала (служила) до настання інвалідності, про готовність приступити до роботи (служби) у письмовій формі або у формі електронного документа протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності.

Норми статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»не застосовуються, якщо єдиною причиною нещасного випадку на виробництві було порушення працівником з його вини вимог з охорони та безпеки праці або якщо нещасний випадок стався з працівником, який перебував у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп’яніння.

Роботодавець, який не виконав зобов’язань, визначених частинами другою і третьою   статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», повинен компенсувати працівнику втрачений заробіток у трикратному розмірі середньої заробітної плати, яку отримують працівники відповідного роботодавця, за увесь період невиконання зобов’язань щодо забезпечення повернення на роботу (службу) особи з інвалідністю, але не більше ніж за шість місяців. Така відповідальність застосовується з наступного дня після спливу строку у чотири місяці, встановленого  для здійснення роботодавцем заходів розумного пристосування.

Роботодавець зобов’язаний забезпечувати для особи з інвалідністю належні умови праці з урахуванням індивідуальної програми реабілітації такої особи та інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Особи з інвалідністю, які не мають змоги працювати за місцем розташування/перебування роботодавця, можуть бути працевлаштовані з умовою виконання роботи вдома або дистанційно, якщо це можливо, зважаючи на виконувану роботу, та якщо роботодавець має для цього відповідні ресурси та засоби.

Територіальні органи Державної служби зайнятості надають особам з інвалідністю послуги із сприяння зайнятості та працевлаштуванню, а роботодавцям - фінансові гарантії (компенсації, допомоги, інші виплати) та інші послуги відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та/або відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України програм сприяння зайнятості населення.

Особи з інвалідністю можуть також  залучатися до оплачуваних громадських робіт за їхньою згодою.

Порядок виконання роботодавцем норм законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю

У листопаді 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 р. № 2682-IX (далі – Закон № 2682).

Законом № 2682 скасовано реєстрацію у територіальних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та подання звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ.

Всю інформацію щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю від підприємств до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надає Пенсійний фонд України, а саме:

  • про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;
  • необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-XII (далі - Закон № 875).

У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», забезпечення прав таких осіб на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Таким чином, обов’язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Підтвердженням створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування органів зайнятості щодо наявності вільних робочих місць для таких осіб, є звіт форми № 3-ПН.

Відповідальність за відмову в працевлаштуванні осіб з інвалідністю

Юридична відповідальність, що полягає у виникненні обов’язку сплати адміністративно-господарських санкції, може бути застосована у наступних випадках:

1) не виділення роботодавцем та не створення робочих місць для осіб з інвалідністю, чи не надання державній службі зайнятості інформації щодо наявності вільних робочих місць для таких осіб, так як саме така бездіяльність має наслідок позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю;

2) порушення роботодавцем норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що виявляється у відмові у працевлаштуванні особі з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

У випадку невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавець повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею.

Сума адміністративно-господарських санкцій пропорційно залежить від кількості осіб, що працюють на цьому підприємстві. Таким чином, коли на підприємстві працює:

  • 8 – 15 осіб, то розмір санкцій дорівнює половині середньорічної зарплати штатного працівника;
  • 15 і більше осіб – розмір санкцій дорівнює середньорічній зарплаті штатного працівника.

Відповідно ч.1 ст. 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення невиконання посадовою особою, яка користується правом прийняття на роботу і звільнення, розпорядження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації або рішення служби у справах дітей чи рішення іншого органу про працевлаштування осіб, забезпечення роботою яких відповідно до законодавства покладено на ці органи, -тягне за собою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, ч. 2 ст. 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено накладення штрафу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян через невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування таких осіб.

Протокол про адміністративне порушення за ст. 188-1 КУпАП складається під час перевірки посадовими особами Державної інспекції з питань праці (відповідно до ст. 255 цього Кодексу), при цьому саме рішення про накладення адміністративного штрафу вже приймається в судовому порядку (ст. 221 КУпАП). index.php?title=Категорія:Адміністративне правопорушення index.php?title=Категорія:Працевлаштування окремих категорій працівників index.php?title=Категорія:Особи з інвалідністю

Отримано з https://legalaid.wiki/index.php?title=Відповідальність_за_відмову_в_працевлаштуванні_осіб_з_інвалідністю&oldid=60081