Міжнародні стандарти поводження із засудженими: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Рядок 25: Рядок 25:
== 3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями ==  
== 3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями ==  


Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями були прийняті Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями у 1955 р.
'''Прийняті:''' у 1955 р. Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями.
Цим міжнародно-правовим документом передбачені такі невіддільні від загальних прав людини основоположні принципи  поводження із засудженими, що ґрунтуються на необхідності забезпечення прав засуджених. Серед них можна виділити право на: <br />
Відповідно до положень Мінімальних стандартних правил в'язні (засуджені) мають право:
 
- на окреме ліжко відповідно до національних чи місцевих норм, а також забезпечення окремими постільними речами (ч. 1 ст. 9);
- життя та особисту недоторканність;<br />
- на якісне триразове харчування їжею,  достатньо  калорійною для підтримання його здоров'я і сил (ч. 1 ст. 20);
 
- на своєчасне надання медичної допомоги та у разі необхідності — забезпечення його належним лікуванням (ст. 22);
- здоров’я;<br />
- на виплату компенсацій у зв'язку із каліцтвом, отриманим на виробництві, або професійного захворювання (ч. 2 ст. 74);
 
- на нормований робочий день, відповідно до національного законодавства та забезпечення права на відпочинок (ст. 71-76);
- працю та відпочинок;<br />
- на пільги, які передбачені кримінально-виконавчим законодавством окремої держави (на умовно-дострокове звільнення, звільнення від покарання у зв'язку із хворобою тощо) (ст. 70);
 
- на повагу до честі та гідності, не допускання застосування до них жорстких, нелюдських або принизливих видів покарання за дисциплінарні проступки (ст. 31-32);
- незастосування до них тортур чи іншого нелюдського поводження, а також на повагу людської гідності;<br />
- на вільний доступ до інформації, яка стосується його прав та обов'язків, роз'яснення порядку подання скарг на дії (бездіяльність) працівників виправного закладу до вищестоящих органів (ч. 1 ст. 35);
 
- на задоволення своїх релігійних потреб (ст. 42);
- належні правові процедури;<br />
- на негайне  інформування членів своєї сім'ї про своє ув'язнення  або переведення  в  інший заклад (ст. 44).
 
Жіночі  установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями (ч. 1 ст. 23).
- свободу від будь-якої форми дискримінації (за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігійних, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, сімейного становища або соціального стану);<br />
Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні:
 
- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції;
- свободу від рабства;<br />
- обмежувати права і свободи людини і громадянина . 1 ст. 60).
 
- свободу совісті, думок та віросповідання;<br />
 
- недоторканність сімейного життя;<br />
 
- самовдосконалювання.<br />
 
Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні:<br />
 
- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції; <br />
 
- обмежувати права і свободи людини і громадянина.<br />
 
Режим позбавлення волі не повинен занадто обмежувати контакти засуджених із зовнішнім світом, тому міжнародні стандарти особливу увагу приділяють тим аспектам поводження з позбавленими волі, які спрямовані на підготовку цих осіб до повернення до життя у суспільстві.<br />
 
Таким чином, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої до  позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного кримінально-виконавчого права.
Таким чином, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої до  позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного кримінально-виконавчого права.