Фраудаторний договір, як різновид фіктивних правочинів: відмінності між версіями

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2597-19#Text Кодекс України з процедур банкрутства]

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4452-17#Text Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]

== Фраудаторний правочин ==

Фраудаторний правочин – це відносно нове поняття в українському правовому полі. Чіткого нормативного визначення фраудаторний правочин не має, проте зазвичай під ним розуміють правочин, який вчинений боржником на шкоду кредитору. Це стосується справ, коли боржник хоче вчинити правочин, спрямований на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів.  

До обставин, які дають змогу кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні, належать:

* момент вчинення договорів (після відкриття провадження, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі про стягнення коштів);

* контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (ТОВ вчинило договори з особою, яка була його учасником на момент вчинення);

* ціна в оспорюваних договорах (сідловий тягач продано за 15 000 грн; інший сідловий тягач – за 100 грн; причіп фургон – за 100 грн);

* боржник, який відчужує транспортний засіб на користь свого учасника після пред’явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорюванні договори, які порушують майнові інтереси кредитора і спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника».

== Визнання договору недійсним, як фраудаторного ==

Ще зовсім недавно мало хто з правників чув про можливість визнати договір недійсним, як фраудаторний. Однак, останнім часом з’являється все більше судової практики щодо визнання таких договорів недійсними.

Критеріями, які Верховний Суд називає для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема:  

* відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості;

* відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати);

* майно відчужене на користь пов’язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи);  

* після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.  

Варто зазначити, що аналогічний висновок також наведений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.

== Визнання оплатних та безоплатних договорів недійсними, як фраудаторних ==

Згідно частини третьої статті 13 Цивільного Кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного право відношення.  

Щодо безоплатних договорів Верховний Суд України у Постанові від 28.04.2021 у справі №263/16179/18), вирішуючи питання про наявність підстав для визнання договору недійсним (зазвичай це стосується договорів дарування), врахував таке:

* боржник відчужив майно після настання строку повернення (сплати) коштів та/або після звернення кредитора до суду з позовом проти боржника про стягнення коштів;

* звернення кредитора до боржника з вимогою про повернення (сплату) коштів;

* обізнаність боржника з наявністю позову або вимоги кредитора про повернення (сплату) коштів;

* майно відчужене боржником на користь близького родича.

Зі зміною підходів до укладення безоплатних фраудаторних договорів міняється й судова практика. Так, Постанову Черкаського апеляційного суду від 3.12.2019 року, залишеною без змін Постановою Верховного Суду України від 24.03.2020 у справі №704/1410/18, визнано недійсним договір дарування, який було укладено боржником з давньою знайомою. Проте цей крок не врятував боржника від визнання такого договору недійсним.

Щодо оплатних договорів Верховний Суд України у своїй Постанові від 30.03.2021 року (справа №755/17944/18), вирішуючи питання про наявність підстав для визнання їх недійсним (зазвичай це стосується договорів купівлі-продажу), крім підстав наведених для безоплатних договорів, враховують таке:

* момент укладення договору;

* контрагента, з яким боржник укладає оспорюваний договір (родич боржника, пов’язана чи афілійована юридична особа);

* наявність/відсутність плати за продане майно;

* чи після відчуження спірного майна в боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов’язаннями перед кредитором.

Варто зазначити, що з моменту застосування судами концепції фраудаторності позиція судів є незмінною: договори, які укладені на шкоду третім особам, повинні визнаватися недійсними. І якщо в недалекому минулому суди визнавали недійсними тільки безоплатні договори, то сьогодні чітко простежується розвиток судової практики в напрямку визнання недійсними й оплатних договорів, які укладені на шкоду третім особам.

Наведені позиції судів потрібно враховувати добросовісним покупцям, щоб уберегтися від укладення з недобросовісними боржниками договорів, які потенційно можуть оскаржуватись у майбутньому. Для цього як мінімум потрібно вносити до договорів застереження, в яких відображати заяви продавця (можливого боржника) про відсутність на дату укладання договору прострочених зобов’язань щодо повернення (сплати) коштів або позовів про їх стягнення.

[[Категорія:Фіктивні правочини]]

[[Категорія:Цивільне право]]