Порядок звернення стягнення на майно боржника: відмінності між версіями

Щодо зняття арешту з майна боржника '''<u>детальніше див.:</u>''' [[Зняття арешту з майна у виконавчому провадженні]]  

Під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає '''акт передачі.''''' У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає '''акт про неможливість виконання рішення,''' що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n580 частина 1 статті 60 ЗУ "Про виконавче провадження"]).  

У разі письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про їх передачу стягувачу, виконавець повертає зазначені предмети боржникові, про що складає акт, і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому внесений стягувачем авансовий внесок поверненню не підлягає ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n580 частина 2 статті 60 ЗУ "Про виконавче провадження"]).  

Виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом  України “Про виконавче провадження” ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n598 частина 1 статті 62 ЗУ "Про виконавче провадження"]).  

Реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановленому  Законом України “Про виконавче провадження” ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n598 частина 2 статті 62 ЗУ "Про виконавче провадження"]). 

Розпорядження конфіскованим майном та майном, яке не підлягає реалізації, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n598 частина 3 статті 62 ЗУ "Про виконавче провадження"]).

 

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n905 Статтею 179 Сімейного кодексу України] визначено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей. Ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернуто стягнення.

 

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України.]

 

 

 

 

Відповідна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 04 березня 2020 року у справі № 752/22214/16-ц, провадження № 61-21694 св 19. Детальніше з постановою можна ознайомитися за посиланням:  http://reyestr.court.gov.ua/Review/88187501