Фактичні шлюбні відносини: відмінності між версіями

=='''Поняття фактичних шлюбних відносин та їх відмінність від громадянських шлюбів'''==

В теперішній час значна кількість пар живе спільно, однією сім’єю без державної реєстрації шлюбу, в так званих «фактичних шлюбних» відносинах. Саме так юристи визначають сьогодні незареєстровані державою відносини між чоловіком і жінкою. Інколи ще використовується поняття «фактичний шлюб».<br>

На сьогодні відносини між чоловіком і жінкою можна називати «фактичним шлюбом», коли, по-перше, пара проживає на одній території, по-друге, веде спільне господарство і, по-третє, не реєструє свої відносини в органах державної влади.<br>

Хотілось також звернути увагу на те, що поняття «громадянський шлюб», яке досить широкого використовується і в суспільстві, не є синонімом вказаних вище термінів, оскільки розуміння зазначеного поняття як незареєстрованого шлюбу помилкове. Поняття «громадянський шлюб», навпаки, означає шлюб, оформлений в органах державної влади, проте без участі церкви. Причину такої плутанини можна з’ясувати, звернувшись до історії.<br>

Тривалий час під терміном «цивільний шлюб» розуміли сімейні відносини, які були закріплені не вінчанням в церкві, але зареєстровані в ЗАГСі. На відміну від цього, сімейні спілки, в яких чоловіка та дружину поєднували виключно кохання й усний договір, називали «співжиттям», перебуваючи фактично у сімейних стосунках, без узаконення цього стану, а діти, народжені у такій спілці, називались «незаконнонародженими». Зараз значна кількість потенційних подружжів вибирає альтернативу реєстрації шлюбу в РАГСі - так званий фактичний або цивільний шлюб. Однак правова сторона цивільного шлюбу в Україні знаходиться на стадії формування.<br>

Зараз поняття «фактичних шлюбних відносин» поширюється на ті сімейні союзи, які не визнані не тільки церквою, а й державою.<br>

Існують певні юридичні проблеми у визначені так званих «фактичних шлюбних відносин». Відсутність чіткої системи правового регулювання відносин «фактичного шлюбу» автоматично виключає єдиний підхід судових органів до вирішення пов’язаних з ним спорів. Прийнятий 10 січня 2002 року Сімейний кодекс України не дає конкретних відповідей на спірні питання. Так, стаття 74 Сімейного кодексу України хоч і не повною мірою, але все ж таки намагається прирівняти «фактичний шлюб» до зареєстрованого. Адже відсутність штампа в паспорті тепер не рятує ні від аліментів, ні від поділу майна, ні від інших наслідків розлучення законно зареєстрованої сім’ї. Різниця тільки в тому, що перед тим, як взятися за майнові позови, спершу прийдеться довести свої сімейні відносини у суді. А у випадку з аліментами — факт батьківства.<br>

Таким чином, погоджуючись на «фактичний шлюб», громадяни тим самим допускають певну невизначеність подальших відносин у юридичному розумінні, оскільки їх зміст становлять взаємні права та обов’язки. Останні ж перебувають під захистом закону лише в зареєстрованому шлюбі (частина друга статті 21  [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14  Сімейного кодексу України ] причому такого захисту вони не позбавляються навіть тоді, коли дружина й чоловік з поважних причин (навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми тощо) не проживають спільно.<br>

Як правило, відносини в незареєстрованому шлюбі будуються виключно на почуттях та усному договорі. Фактичне спільне проживання не вважається шлюбом, а тривалість «фактичних шлюбних відносин» і характер подружніх зв’язків між їх учасниками (були вони серйозними чи випадковими) не мають правового значення.<br>

=='''Майнові права у фактичних шлюбних відносинах'''  ==

Відповідно до частини першої статті 74 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14  Сімейного кодексу України ], якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.<br>

Проте, подружжя має право на поділ майна, придбаного ними за час шлюбу, яке буде підтверджуватися свідоцтвом про шлюб, а встановлення, з якого моменту почалися «фактичні шлюбні відносини» буде досить проблемним питанням, оскільки для підтвердження факту спільного проживання і ведення спільного господарства особам, що перебувають в незареєстрованому шлюбі потрібно буде звернутися до суду про встановлення факту проживання однією сім’єю як чоловік та дружина і надавати докази такого спільного проживання. Сімейний кодекс визначає, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації (а це – нерухомість, транспортні засоби), а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово та має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14  Сімейного кодексу України ]  При цьому, законодавство не передбачає, і не може передбачити, отримання згоди другого з фактичного подружжя. Тобто, норми про розпорядження спільною сумісною власністю подружжя будуть спрацьовувати лише тоді, якщо права на майно були оформлені на обох осіб, тоді як для подружжя немає різниці на кого буде оформлено майно.<br>

У випадку, коли фактичний союз не виправдав сподівань, і мирних шляхів поділу майна не знайдено, учаснику «фактичних шлюбних відносин» потрібно переконати суд насамперед у тому, що це майно є спільним. Для цього необхідно довести не сам факт перебування у «фактичних шлюбних відносинах», а факт придбання даного конкретного майна за кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини. Практика показує, що зробити це не завжди просто.<br>

Найпростішим, але не завжди дієвим способом доказу є показання свідків. Так, аргументами можуть слугувати відомості про те, що один з учасників фактичних шлюбних відносин за період спільного проживання не мав достатніх коштів для придбання або покращення майна без залучення коштів іншого. Більшу доказову силу мають документи, які можуть підтвердити наявність заробітку чи іншого доходу, отримання кредиту в банку на ім’я одного або обох учасників «фактичного шлюбу», договори про позику, дарування грошей, або документи, що підтверджують витрати на спільне майно.<br>

Досить поширеною також є така непроста ситуація, коли майно, придбане фактичним подружжям за спільні кошти, оформлюється на когось одного з них. Якщо при зареєстрованому шлюбі це не має юридичного значення, то за умов «фактичних шлюбних відносин» має, і досить велике. Так, майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном. Друга сторона права на таке майно не має, доки не доведе, що воно є спільним.<br>

Щоб уникнути такого становища, радимо все майно, що придбавається фактичним подружжям на спільні кошти, оформлювати «на двох» у спільну часткову власність. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу слід зазначати одразу двох покупців, тоді кожному з них належатиме відповідна частка майна. Якщо розмір часток у договорі не вказується, то на підставі частини першої статті 357 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України ] вони вважаються рівними. Таким чином, право кожної сторони на частку спільно нажитого майна закріплюватиметься в документах (договорах, свідоцтвах про право власності тощо). У випадку спору додаткові докази навіть не вимагатимуться.<br>

Більше того, договірний спосіб упорядкування відносин між фактичним подружжям є чи не єдиним способом захисту прав та інтересів його учасників. Так, фактичний чоловік і дружина можуть укладати між собою угоду про поділ майна, яке знаходиться в їхній спільній власності, а також угоди про порядок володіння, користування, розпорядження таким майном та про поділ плодів і доходів від використання спільного майна.<br>

Зокрема, в договорі може бути визначене право одного з учасників «фактичних шлюбних відносин» користуватися речами другого без заміни використаних речей; визначатися рівна участь фактичного чоловіка або дружини у витратах на оренду житлового приміщення для спільного проживання; зазначатися обов’язок учасника фактичного подружжя, який розірвав «фактичні шлюбні відносини», виселитися з такого приміщення та обов’язок іншого звільнити першого від витрат з оплати житла. В договорі можна передбачити спільну часткову власність на придбання під час спільного проживання предметів домашнього вжитку та порядок їх поділу в разі припинення «фактичного шлюбу».<br>

Однак усі угоди мають відповідати загальним положенням цивільного законодавства про умови дійсності угод. Вони не мають містити положень, що встановлюють права та обов’язки, які насправді можуть виникнути лише із законного шлюбу. Так, наприклад, фактичне подружжя не має права укладати шлюбний контракт.<br>

Відмінність зареєстрованого шлюбу від фактичного у сфері укладення договорів полягає в тому, що договір, укладений одним з учасників «фактичних шлюбних відносин в інтересах сім’ї з третьою особою, не створює обов’язків для іншого учасника (якщо в самому договорі не вказане інше), навіть якщо майно, одержане за цим договором, використане в інтересах сім’ї. Крім того, в разі укладення одним із фактичного подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення у нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується).<br>

== '''Діти у фактичних шлюбних відносинах''' ==

== '''Особисті немайнові права подружжя у фактичних шлюбних відносинах''' ==