Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я: відмінності між версіями

Право всіх осіб, які перебувають в Україні, на охорону здоров’я, гарантоване Конституцією України. Відповідно до статті 3, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до Статті 49, кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних систем. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.  

Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» забороняється будь-яка дискримінація в сфері охорони здоров’я. Під такою дискримінацією, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону, розуміється ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними і необхідними.  

Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту та шукачам притулку регулюється Порядком, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121.  

В разі укладання біженцем, особою, яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку договору про страхування, що гарантує оплату вартості медичної допомоги, оплата такої вартості здійснюється страховиком-резидентом шляхом перерахування коштів закладу охорони здоров’я, який надав медичну допомогу, за умови пред’явлення документу для сплати. В разі відсутності договору страхування, або перевищення суми договору страхування, або неможливості документально підтвердити право на одержанням безоплатної медичної допомоги, оплата вартості наданої медичної допомоги, зокрема екстреної, здійснюється біженцем, особою яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку за власний рахунок.  

Особи, які хочуть отримати в Україні статус біженця або додатковий захист, зобов’язані пройти медичне обстеження. Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового бо тимчасового захисту», в разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган Державної міграційної служби України направляє особу, яка звернулася із відповідною заявою, на медичне обстеження. Відповідно до ст. 13 Закону, проходження такого обстеження є правом та обов’язком особи, яка звернулася із заявою.  

Відповідно до п. 4 Порядку, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121, медичне обстеження іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надання їм екстреної медичної допомоги здійснюються на безоплатній основі (за рахунок бюджетних коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах).  

В цілому, іноземцям та особам без громадянства, зокрема біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, медична допомога та лікування інфекційних хвороб, туберкульозу та ВІЛ надаються на тих самих підставах, що й громадянам України, з урахуванням особливостей, пов’язаних з компенсацією такими особами вартості наданих медичних послуг. Зокрема, ст. 19 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється, що іноземцям та особам без громадянства, які хворіють на інфекційні хвороби  чи є бактеріоносіями, медична допомога надається на підставі цього закону. Водночас, законодавством встановлені особливості надання іноземцям та особам без громадянства, медичної допомоги, у зв’язку з захворюваністю та туберкульоз та ВІЛ. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону, люди, які живуть з ВІЛ та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, зокрема іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими законодавством.  

Органи охорони державного кордону Державної прикордонної служби України облаштовують у пунктах тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства ізолятор для хворих на туберкульоз, та у випадку виявлення осіб, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, організують надання хворому медичної допомоги.  

Відповідно до ст. 12 того ж Закону, люди, які живуть з ВІЛ, зобов’язані вживати заходів для запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих органам здоров’я, повідомляти осіб, які були їхніми партнерами, до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження, відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для їх використання у медичній практиці. В разі невиконання цих вимог іноземцем або особою без громадянства та створення їхньою поведінкою загрози здоров’ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, вони можуть бути видворені з України.  

Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України визначаються окремим Порядком.  

-       Відстежувати психологічний стан затриманих осіб,  у разі виявлення осіб з ознаками нервово-психічної нестійкості, психологічної кризи, з асоціальними установками, доповідати начальнику підрозділу про необхідність надання індивідуальної психологічної допомоги.  

Встановлення віку дітей-шукачів притулку, які подорожують без батьків або піклувальників, має особливе значення. Воно дозволяє виявити чи є особа неповнолітньою та чи потребує вона соціального захисту як неповнолітня, а також визначити особливості надання піклування, захисту та допомоги з урахуванням віку такої особи. Відповідно до п. 3 Порядку проведення обстеження для встановлення віку дитини, яка залишалась без піклування батьків та потребує соціального захисту, обстеження для встановлення віку дитини здійснюється, якщо дитина, яка розлучена з сім’єю, не є громадянином України, і яка звернулася до компетентних органів України із заявою про визнання такої дитини біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Інформація про дитину (дитину, яка залишилась без батьківського піклування та перебуває в службі у справах дітей на первинному обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дитину, розлучену із сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), яка проходить процедуру обстеження для встановлення віку, надається (за наявності) Комісії органами, які направили дитину на проходження зазначеної процедури (документи дитини, що ідентифікують її особу, фотографії, первинне інтерв'ю, особисті документи дитини, інформація про етнічні, культурні, гендерні особливості та звичаї людей країни походження дитини (якщо це дитина, розлучена з сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту).