Розрахунок платіжними картками: відмінності між версіями

Крім того, ст. 2 Закону № 265 визначено, що розрахункова операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або у разі повернення товару (відмови від послуги) – оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Розрахунок платіжною карткою за товар чи послугу вже став звичною справою. Як у сфері торгівлі здійснюються розрахунки через платіжні термінали і як це впливає на облік суб’єкта господарювання — продавця товарів Покупці мають право розраховуватися за товари та послуги у зручний для них спосіб: розрахунок готівкою чи розрахунок платіжною карткою. Для цього у сфері торгівлі використовують платіжні термінали. Під терміном «платіжний термінал» розуміють електронний пристрій, призначений для ініціювання переказу з рахунку, у т. ч. видачі готівки, отримання довідкової інформації, друкування документа за операцією із застосуванням спеціального платіжного засобу. Крім того, у великих торговельних центрах використовують програмно-технічні комплекси самообслуговування. Ці пристрої дають користувачам змогу переказувати кошти, а також виконувати інші операції відповідно до функціональних можливостей цього пристрою без безпосередньої участі касира (п. 1.32-1, 1.32-2 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III; далі — Закон № 2346). Проте розрахунок платіжною карткою не завжди може бути реалізований. Обов’язок приймати спеціальні платіжні засоби для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) покладено на тих суб’єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг і які використовують реєстратори розрахункових операцій (РРО) відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі — Закон про РРО).

РРО дозволяється не використовувати: фізособам — платникам єдиного податку першої групи; фізособам — платникам єдиного податку другої і третьої груп за умови, що річний обсяг обороту не перевищує 1 млн. грн.; у випадках, перелічених у статті 9 Закону про РРО (наприклад, у разі продажу води, молока, квасу, олії та живої риби з автоцистерн, цистерн, бочок та бідонів; страв і безалкогольних напоїв у їдальнях і буфетах загальноосвітніх навчальних закладів і професійно-технічних навчальних закладів під час навчального процесу). При цьому платіжних терміналів має бути не менше половини від кількості РРО. Для прикладу, за наявності трьох РРО платіжних терміналів має бути щонайменше два. У разі наявності одного РРО суб’єкт господарювання зобов’язаний забезпечити приймання спеціальних платіжних засобів. Таку вимогу містить пункт 1 постанови КМУ «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» від 29.09.2010 № 878. Ця постанова передбачає також звільнення від обов’язкового приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги). Таке звільнення поширюється на заклади громадського харчування закритого типу, які обслуговують певний контингент споживачів, зокрема особовий склад Збройних Сил та інших військових формувань, студентів, учнів та викладачів вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладів, працівників промислових підприємств. Не приймати спеціальні платіжні засоби мають право також підприємства торгівлі з торговельною площею до 20 кв. м (крім автозаправних станцій) та суб’єкти господарювання, які провадять господарську діяльність у населених пунктах із чисельністю населення менше ніж 25 тис. осіб. Встановлення платіжного термінала Правовідносини, що виникають у зв’язку з проведенням розрахунків за допомогою платіжних терміналів, регулюють Закон № 2346, Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління НБУ від 05.11.2014 № 705 (далі — Положення № 705).

Еквайринг — послуга технологічного, інформаційного обслуговування розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням електронних платіжних засобів у платіжній системі (п. 1.9 Закону № 2346) Банк має право передати електронний платіжний засіб у власність користувача або надати йому в користування (в оренду) у порядку, визначеному договором (п. 14.7 Закону № 2346). Для забезпечення процесу приймання платіжних карток суб’єкт господарювання (торговець) має укласти договір еквайрингу з банком-еквайєром, який займається встановленням та обслуговуванням платіжних терміналів. Такий банк-еквайєр торговець може обрати на власний розсуд. Договір, укладений з банком-еквайєром, надає торговцеві право приймати від споживачів до оплати товарів платіжні картки. Відповідно до договору банк бере на себе зобов’язання перераховувати кошти з карткового рахунку покупця на поточний рахунок торговця на підставі оброблених документів. При цьому розрахунки за операції з банківськими платіжними картками між еквайєрами і торговцями у межах України здійснюють винятково у гривнях згідно з правилами і в порядку, обумовленому в договорі. За договором еквайрингу до кола обов’язків банка-еквайєра зазвичай входить навчання працівників суб’єкта господарювання технологій проведення та оформлення операцій із використанням платіжних терміналів, виконання техобслуговування, ремонту, заміни несправного обладнання тощо. За цей комплекс послуг банки отримують плату, розмір якої, як правило, обчислюють у відсотках суми проведених операцій. Розмір плати за розрахункове обслуговування, яку торговець сплачує еквайєру, встановлюють у договорі еквайрингу. Свого часу НБУ рекомендував комерційним банкам встановлювати комісійну винагороду за обслуговування торговців, які провадять господарську діяльність у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, у розмірі, що не перевищує 2% суми вартості товарів (послуг), проданих (наданих) із застосуванням спеціальних платіжних засобів (листи від 12.04.2006 № 25-212/861-3935 та від 21.06.2007 № 25-312/1211-6395).