Міжнародні стандарти поводження із засудженими: відмінності між версіями

Відповідно до положень Мінімальних стандартних правил в'язні (засуджені) мають право:  

- на окреме ліжко відповідно до національних чи місцевих норм, а також забезпечення окремими постільними речами (ч. 1 ст. 9);

- на якісне триразове харчування їжею,  достатньо  калорійною  для підтримання його здоров'я і сил (ч. 1 ст. 20);

- на своєчасне надання медичної допомоги та у разі необхідності — забезпечення його належним лікуванням (ст. 22);

- на виплату компенсацій у зв'язку із каліцтвом, отриманим на виробництві, або професійного захворювання (ч. 2 ст. 74);

- на нормований робочий день, відповідно до національного законодавства та забезпечення права на відпочинок (ст. 71-76);

- на пільги, які передбачені кримінально-виконавчим законодавством окремої держави (на умовно-дострокове звільнення, звільнення від покарання у зв'язку із хворобою тощо) (ст. 70);

- на повагу до честі та гідності, не допускання застосування до них жорстких, нелюдських або принизливих видів покарання за дисциплінарні проступки (ст. 31-32);

- на вільний доступ до інформації, яка стосується його прав та обов'язків, роз'яснення порядку подання скарг на дії (бездіяльність) працівників виправного закладу до вищестоящих органів (ч. 1 ст. 35);

- на задоволення своїх релігійних потреб (ст. 42);

- на негайне  інформування членів своєї сім'ї про своє ув'язнення  або переведення  в  інший заклад (ст. 44).

- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції;

- обмежувати права і свободи людини і громадянина (ч. 1 ст. 60).

Таким чином, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої до  позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного кримінально-виконавчого права.