Визнання господарського договору недійсним: відмінності між версіями

Загальні положення про недійсність правочину сформульовані в ст. 215 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК] у межах традиційного для цивілістики поділу недійсних правочинів (угод) на нікчемні та оспорювані. Зміст ч. 2 ст. 215 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК] щодо визначення нікчемного правочину дає підстави для неоднозначних висновків. Відповідно до цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) — у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це дало підстави для твердження про те, що щодо нікчемних угод взагалі немає потреби говорити про процесуальні підстави недійсності, оскільки їх не потрібно визнавати такими в судовому порядку. Ця норма може бути інтерпретована таким чином, що у випадку звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання правочину нікчемним суд може кваліфікувати предмет позову як вимогу про встановлення юридичного факту і через це відмовити у прийнятті позовної заяви із посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 62 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 ГПК] як такої, що не підлягає розгляду в господарських судах України, або припинити провадження у справі з аналогічної підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 80 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 ГПК], або відмовити у позові. Опосередковано таке припущення випливає зі ст. 7 Прикінцевих та перехідних положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК], яка регламентує застосування позовної давності до двох видів позовів: про визнання заперечуваного правочину недійсним; про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Таким чином, залишається відкритим питання про можливість подання негаційних позовів (позовів про визнання недійсними нікчемних правочинів). У сучасній українській літературі вказується на те, що ч. 2 ст. 215 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК] повинна тлумачитися наступним чином: Цивільний кодекс не виключає можливості пред'явлення та розгляду по суті позову про визнання недійсним правочину, що визнається законом нікчемним, а тому в таких випадках суд має вирішити спір по суті. Повернення позову без розгляду або припинення провадження у справі за таких умов було б відмовою у правосудді і суперечило б ч. 2 ст. 124 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] і п. 1 ст. 6 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод]. Така позиція заслуговує на підтримку.