Публічна обіцянка винагороди: відмінності між версіями

Згідно зі ст. 1144 ЦК особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо).

Закон указує на певні вимоги до публічної обіцянки винагороди, які дозволяють кваліфікувати її як юридично обов'язкову. Обіцянка винагороди:

#  має бути публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб (ч. 2 ст. 1144 ЦК);

#  має містити вказівку на результат, який повинен бути досягнутий. Хоча ст. 1144 ЦК не зазначає характер результату, але зрозуміло, що він має правомірний характер і може бути досягнутий необмеженим колом осіб.

Частина 3 ст. 1144 ЦК визначає обов'язкові реквізити сповіщення публічної обіцянки винагороди: завдання; строк та місце його виконання; форма та розмір винагороди.

Законодавець не встановлює певну форму оголошення публічної обіцянки винагороди, але конкретизує зміст завдання у разі публічної обіцянки винагороди. Завдання, яке належить виконати, може стосуватися разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, які можуть вчинятися різними особами (ст. 1145 ЦК).  винагорода має немайновий характер, то цивільно-правові відносини не виникають.

Виходячи з характеру одностороннього правочину як підстави виникнення зобов'язання з публічної обіцянки винагороди, особа, яка публічно її обіцяла, має право змінити завдання та умови надання винагороди (ст. 1147 ЦК). Така зміна не пов'язана з будь-якими умовами і навіть не потребує сповіщення у такому ж порядку, як і публічна обіцянка, але тягне певні правові наслідки для цієї особи:

Окрім закінчення строку на передання результату, зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється також переданням результату особою, яка першою виконала завдання.

Наявність або відсутність публічної обіцянки винагороди впливає на відносини сторін. Так, наприклад, якщо особа, яка загубила річ, публічно пообіцяє винагороду за її знайдення, то відносини між нею й особою, яка знайде річ і передасть, визначатимуться ст. 1144 ЦК, а за відсутності такої обіцянки - правилами ст. 339 ЦК, що передбачають право особи, яка знайшла загублену річ, на винагороду та відшкодування витрат, пов'язаних зі знахідкою. Частина 3 ст. 339 ЦК прямо зазначає: якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, вона виплачується на умовах публічної обіцянки.

=== '''Правові наслідки виконання завдання''' (згідно ст. 1148 ЦК) ===

#повернення поданих на конкурс робіт. Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 1157 ЦК України] умова конкурсу, за якою засновник конкурсу не повертає Його учаснику річ, подану на конкурс, є нікчемною. Учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс. Однак у законі встановлені випадки, коли засновник конкурсу може залишити у себе річ, передану на конкурс, або набути право власності на неї.<br />

* повідомити про умови конкурсу одночасно з його оголошенням або персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у ньому (ч. 1 ст. 1151 ЦК України);

* видати нагороду (премію) переможцю конкурсу (ч. 3 ст. 1151 ЦК України);

* за бажання використовувати в подальшому предмет конкурсу, яким був результат інтелектуальної, творчої діяльності, отримати на це згоду переможця конкурсу (ч. 2 ст. 1156 ЦК України);

* повернути учасникам конкурсу подані ними на конкурс речі (ст. 1157 ЦК України). Засновник конкурсу має право залишити в себе річ, подану на конкурс, лише за згодою учасника конкурсу. Якщо ж учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право подальшого володіння нею. При цьому він може набути право власності на таку річ відповідно до ст. 344 ЦК України (набувальна давність).

* надати засновнику конкурсу можливість реалізувати своє переважне перед іншими особами право на укладення договору про використання предмета конкурсу (ч. 3 ст. 1156 ЦК України).