Необхідна оборона. Особливості кримінально-правового регулювання: відмінності між версіями

Необхідна оборона – є однією з найважливіших гарантій реалізації гарантованого Конституцією права на захист від протиправних посягань.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Стаття 27 Конституції України] передбачає, що кожна людина має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань, а [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text ст. 41] – гарантує непорушність права власності.

Положення Конституції доповнюються і конкретизуються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 статтею 36 Кримінального кодексу України], в якій зазначено (ч. 1): «Необхідною обороною визначаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони». «Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно-небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади» ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 ч. 2 ст. 36 КК]).  

Підставами необхідної оборони за змістом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 1 ст. 36 КК України] є суспільно небезпечне посягання та необхідність в негайному його відверненні. Суспільно небезпечним посяганням визнається не тільки злочинне посягання, а й будь-яке інше суспільно-небезпечне посягання, що не є злочином. Воно може полягати не лише у нападі, але й у діях, що не мають характеру нападу. Умовою необхідної оборони є наявність суспільно небезпечного посягання, яке означає, що воно повинно бути наявним, дійсним, реальним, а не в уяві особи, тобто таким, що фактично розпочалось і ще не закінчилось. Як правило, виявляється воно в активних умисних діях особи, що здійснює посягання: застосування насильства, намагання протиправно заволодіти майном, заподіяти шкоду, перешкодити нормальній роботі підприємств, установ, організацій, тощо. Як зазначено в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0001700-02 пункті 2 абзацу 2 постанови №1 від 26 квітня 2002 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону»]:«… стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з’ясуванні такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.» Виходячи із змісту постанови, немає необхідності вичікування нанесення першого удару правопорушником. Негайність відвернення чи припинення наявного суспільно небезпечного посягання є істотним елементом підстав необхідної оборони, яке означає, що громадянин змушений невідкладно заподіяти шкоду тому, хто посягає. Вона може виражатися у різних формах: спричиненні шкоди здоров’ю різної ступені тяжкості, у позбавлені волі, пошкоджені майна тощо. Як свідчить практика, найчастіше особі, яка посягає, завдається шкода здоров’ю.

Якщо посягання вже закінчено і це усвідомлюється потерпілим, стан необхідної оборони виключається, але виникає право на затримання злочинця.

Разом з тим, якщо захист здійснено безпосередньо хоча б і за закінченим посяганням, але для особи, яка обороняється момент закінчення посягання не був ясним, стан необхідної оборони не втрачається.