Необхідна оборона. Особливості кримінально-правового регулювання: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Немає опису редагування
Рядок 9: Рядок 9:
== Право на необхідну оборону ==
== Право на необхідну оборону ==


Право на необхідну оборону – найдавніше право людини. Про нього йде мова у «Руській правді», в інших, більш пізніх законодавчих актах. Необхідна оборона – один з найважливіших юридичних інститутів. Її значення полягає в тому, що вона є однією з найважливіших гарантій реалізації гарантованого Конституцією права на захист від протиправних посягань.
Необхідна оборона – є однією з найважливіших гарантій реалізації гарантованого Конституцією права на захист від протиправних посягань.


[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Стаття 27 Конституції України] передбачає, що кожна людина має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань, а [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text ст. 41] – гарантує непорушність права власності.
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Стаття 27 Конституції України] передбачає, що кожна людина має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань, а [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text ст. 41] – гарантує непорушність права власності.


Положення Конституції доповнюються і конкретизуються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 статтею 36 Кримінального кодексу України], в якій зазначено (ч. 1): «Необхідною обороною визначаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони». «Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно-небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади» ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 ч. 2 ст. 36 КК]). Хоча держава і визначила у законодавчому порядку право на самозахист, але до цього часу багато питань, які стосуються даного інституту кримінального права, залишаються спірними як у теорії, так і на практиці.
Положення Конституції доповнюються і конкретизуються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 статтею 36 Кримінального кодексу України], в якій зазначено (ч. 1): «Необхідною обороною визначаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони». «Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно-небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади» ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 ч. 2 ст. 36 КК]).  
Як показали неодноразові дослідження практики, громадяни не завжди реалізують своє право на необхідну оборону, небезпідставно побоюючись притягнення до кримінальної відповідальності за перевищення її меж. Не є таємницею, що до осіб, які мають професійну, спеціальну підготовку, володіють прийомами боротьби, зброєю, теоретики та практики пред’являли завищені вимоги щодо застосування засобів захисту, по суті – діяти з «оглядкою».


=== Підстави та умови необхідної оборони ===
=== Підстави та умови необхідної оборони ===
Рядок 38: Рядок 37:
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 Частина 5 ст. 36 КК України] дає право громадянину на застосування зброї або будь-яких інших предметів для захисту від нападу озброєної особи, групи осіб, при відверненні протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення і, незалежно від тяжкості заподіяної шкоди тому, хто посягає, звільняє його від кримінальної відповідальності.
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 Частина 5 ст. 36 КК України] дає право громадянину на застосування зброї або будь-яких інших предметів для захисту від нападу озброєної особи, групи осіб, при відверненні протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення і, незалежно від тяжкості заподіяної шкоди тому, хто посягає, звільняє його від кримінальної відповідальності.
Однак і за таких умов це право не надає громадянину або особі, яка виконує свої професійні обов’язки по захисту законних інтересів, впевненості у правильності застосування зброї чи інших предметів для самозахисту. За певних обставин особи, які їх застосували під час захисту (наприклад, при відсутності свідків), з потерпілих можуть перетворюватись у підозрюваних у вчиненні злочину, бувають менш захищеними, змушені виправдовуватися щодо правомірності своїх дій.
Однак і за таких умов це право не надає громадянину або особі, яка виконує свої професійні обов’язки по захисту законних інтересів, впевненості у правильності застосування зброї чи інших предметів для самозахисту. За певних обставин особи, які їх застосували під час захисту (наприклад, при відсутності свідків), з потерпілих можуть перетворюватись у підозрюваних у вчиненні злочину, бувають менш захищеними, змушені виправдовуватися щодо правомірності своїх дій.
Реалії полягають у тому, що громадяни, як правило, не володіють окремими нюансами, знаннями щодо умов правомірності необхідної оборони або перевищення її меж.
Як показує практика, громадяни рідко використовують право на необхідну оборону. Виникає чимало проблем і при застосуванні вогнепальної зброї працівниками правоохоронних органів.
Навіть професіоналам-юристам, постфактум, буває складно визначитися щодо правомірності чи неправомірності дій особи, яка захищалась. Як показує практика, громадяни рідко використовують право на необхідну оборону. Виникає чимало проблем і при застосуванні вогнепальної зброї працівниками правоохоронних органів.
За своїм змістом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 ч. 5 ст. 36 КК України] фактично дає абсолютне право на застосування зброї при зазначених в ній обставинах, незалежно від тяжкості наслідків, аж до заподіяння смерті.  
За своїм змістом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 ч. 5 ст. 36 КК України] фактично дає абсолютне право на застосування зброї при зазначених в ній обставинах, незалежно від тяжкості наслідків, аж до заподіяння смерті. При всій позитивності цієї норми, однозначно оцінювати її не можна.  
Проблемним і спірним є питання щодо застосування технічних засобів, пристроїв для захисту від посягання. Мова йде не про звичайні засоби попередження проникнення у житло чи інше приміщення, а про ті, які за своїми характеристиками можуть заподіяти тілесні ушкодження будь-якого ступеню тяжкості або призвести до смертельного наслідку.  
Проблемним і спірним є питання щодо застосування технічних засобів, пристроїв для захисту від посягання. Ні у законі, ні у відповідній постанові Пленуму Верховного Суду України про це не згадується. Мова йде не про звичайні засоби попередження проникнення у житло чи інше приміщення, а про ті, які за своїми характеристиками можуть заподіяти тілесні ушкодження будь-якого ступеню тяжкості або призвести до смертельного наслідку. Встановлення таких засобів заздалегідь для «можливого» попередження проникнення на об’єкт власності, більшістю теоретиків і практиків вважається такими, що не відносяться до правомірних умов необхідної  оборони, і не виключають кримінальної відповідальності при настанні відповідних наслідків, оскільки відсутні наявність і реальність посягання.
Якщо ж аналізувати [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 ч. 5 ст. 36 КК України], якою передбачена можливість застосування «засобів чи предметів» для захисту «протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення», то вона не дає відповіді на питання – чи вони можуть бути застосовані безпосередньо тільки самою особою, на об’єкт власності якої здійснене посягання, чи ці засоби і предмети можуть бути застосовані і у її відсутність?  В першому і другому варіанті фактично здійснюється мета захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, але правові наслідки такого захисту можуть бути протилежними – або визнаються правомірними, або злочинними.
Якщо ж аналізувати [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 ч. 5 ст. 36 КК України], якою передбачена можливість застосування «засобів чи предметів» для захисту «протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення», то вона не дає відповіді на питання – чи вони можуть бути застосовані безпосередньо тільки самою особою, на об’єкт власності якої здійснене посягання, чи ці засоби і предмети можуть бути застосовані і у її відсутність?  В першому і другому варіанті фактично здійснюється мета захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, але правові наслідки такого захисту можуть бути протилежними – або визнаються правомірними, або злочинними.
У зв’язку з відсутністю законодавчого регулювання, не виключаються проблеми із застосуванням норм про необхідну оборону щодо діянь , які формально передбаченні КК, але через малозначність не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди інтересам фізичних чи юридичних осіб.
У зв’язку з відсутністю законодавчого регулювання, не виключаються проблеми із застосуванням норм про необхідну оборону щодо діянь, які формально передбаченні КК, але через малозначність не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди інтересам фізичних чи юридичних осіб.
Доцільно було б ввести в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 ст. 36 КК України] (або окремо) і норму, яка б передбачала відповідальність за провокацію необхідної оборони.
Слід визнати, що за своїм змістом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 ст. 36 КК України] носить загальний, уніфікований характер і вона не може належним чином забезпечити регламентацію усіх особливостей оборони у різних сферах суспільних правовідносин.
Слід визнати, що за своїм змістом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n158 ст. 36 КК України] носить загальний, уніфікований характер і вона не може належним чином забезпечити регламентацію усіх особливостей оборони у різних сферах суспільних правовідносин.
Реформа інституту необхідної оборони ставить нові правозастосовчі завдання. Вирішення їх у законодавчому порядку надало б громадянам більшої впевненості у захищеності їх від кримінального переслідування і реалізації права на необхідну оборону та сприяло б активізації боротьби зі злочинністю.
Вирішення їх у законодавчому порядку надало б громадянам більшої впевненості у захищеності їх від кримінального переслідування і реалізації права на необхідну оборону та сприяло б активізації боротьби зі злочинністю.


== Судова практика ==
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73758539 Постанова Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 342/538/14-к] (закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є – напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73758539 Постанова Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 342/538/14-к] (закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є – напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя).
[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Кримінальне право]]