Визначення місця проживання дитини: відмінності між версіями

Відповідно до статті 210 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті..

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n7328 175] і [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n7359 177] цього Кодексу, протягом п’яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

# порушено правила об’єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу);

За практикою ЄСПЛ врахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу («Ельшольц проти Німеччини»). Наразі існує широкий консенсус на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси («Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії»). При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два фактори: по-перше, збереження її зв’язків з сім’єю, окрім випадків, коли доведено, що сім’я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчур проти України»).

В окремій думці у справі «М.С. проти України» суддя Карло Ранзоні  наголошує, що, згідно з позицією ЄСПЛ, батьки повинні мати рівні права в спорах про опіку («Зоммерфельд проти Німеччини») і що найкращі інтереси дитини, залежно від їхнього характеру і серйозності, можуть переважати інтереси батьків ( «Сахін проти Німеччини»).

Слід зазначити і те, що Велика Палата Верховного Суду України змінила судову практику у спорах про визначення місця проживання дитини, відступивши від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов’язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) можна ознайомитися за посиланням [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77361954 www.reyestr.court.gov.ua/Review/77361954.]