|
|
| Рядок 61: |
Рядок 61: |
|
| |
|
| Відповідно до статті 4 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1952-15?find=1&text=%E7%E5%EC%E5%EB%FC%ED Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»], право оренди земельної ділянки підлягає обов’язковій державній реєстрації. | | Відповідно до статті 4 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1952-15?find=1&text=%E7%E5%EC%E5%EB%FC%ED Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»], право оренди земельної ділянки підлягає обов’язковій державній реєстрації. |
|
| |
| ==Судова практика з розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними (нікчемними)==
| |
| === Різниця термінів “недійсність” і “нікчемність” правочину ===
| |
|
| |
| Термін «нікчемність правочину», передбачений Цивільним кодексом України, до прийняття цього Кодексу у вітчизняному законодавстві не вживався. Відповідно до частини 2 статті 215 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.<br />При розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на статтю 203 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в цьому кодексі немає спеціальної підстави (норми) для цього.<br />Визнання правочину недійсним пов’язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом. Тому належне вирішення цього питання має велике значення не тільки для учасників таких правовідносин, а й для третіх осіб.<br />Норма частини 1 статті 216 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] є загальною. Зокрема, відповідно до частини 3 статті 216 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] вона застосовується, якщо законом не встановлено особливі умови застосування наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.<br />Згідно зі статтями 215 і 216 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови:
| |
| * про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності;
| |
| * про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.
| |
|
| |
| Звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність або відсутність такого факту. Звернення окремо з такою вимогою, без застосування наслідків недійсності правочину, є правом позивача.<br />Разом з тим, якщо позивач не заявляв окремо вимогу про встановлення нікчемності правочину, а посилається на її нікчемність при обґрунтуванні іншої пред’явленої вимоги, суди не вправі посилатися на відсутність рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинні дати оцінку таким доводам позивача в мотивувальній частині рішення або ухвалити додаткове рішення.<br />Стосовно положення частини 2 статті 215 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов’язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.<br />Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов’язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у статтею 16 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] як один із способів захисту, проте норма частини 1 статті 216 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. <br />Потрібно враховувати, що наслідком визнання правочину недійсним не може бути його розірвання. Застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину можливе лише за наявності рішення про визнання такого правочину недійсним.
| |
| === Порушення права позивача ===
| |
|
| |
| Значну частину справ, що розглядають суди загальної юрисдикції, становлять справи у сфері орендних відносин, зокрема спори щодо визнання договорів оренди недійсними. Попри існування досить широкої законодавчої бази з вказаної категорії спорів, у правозастосовчій діяльності виникає чимало питань:
| |
| * з якого моменту договір оренди слід вважати недійсним;
| |
| * чи може визнаватися недійсним договір, який розірвано;
| |
| * хто може звертатися до суду з відповідними позовами тощо?
| |
|
| |
| Про окремі аспекти судової практики, в питанні недійсності договорів оренди земельної ділянки, добре описується в статті Ніни Кучерук, «Jurimex, ЮК» яка опублікована в професійному юридичному виданні «Юридична газета» від 1 квітня 2016 року. А саме: необхідною умовою для звернення до суду з позовом про визнання оспорюваного договору оренди недійсним є порушення вказаним правочином прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача. При цьому на сторони правочину вказані вимоги поширюються так само, як і на інших заінтересованих осіб, про що наголошується й у рішеннях Верховного Суду України.
| |
|
| |
| Так, у [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54300969 постанові від 09.12.2015 р. у справі № 6-849цс15], у якій позивачем виступала сторона правочину, Верховний Суд України зазначає, що суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача та, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні. Суд вищої інстанції звертає увагу, що у справі про визнання недійсним договору оренди землі, з підстав відсутності у ньому істотних умов, суд має установити, чи дійсно порушуються права орендодавця, у зв’язку з відсутністю у договорі оренди таких умов, визначити істотність цих умов, а також з’ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.
| |
|
| |
| Найбільш складно у таких спорах довести (встановити) порушення прав інших заінтересованих осіб, що не є сторонами оспорюваного правочину. Як свідчить судова практика, у спорах про визнання недійсними договорів оренди суди встановлюють порушення переважних прав орендарів, корпоративних прав учасників господарського товариства тощо. Так, у [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46078534 постанові від 01.07.2015 р. у справі №3-327гс15] Верховний Суд України визнав можливим оспорення акціонером (учасником) господарського товариства договору оренди, вчиненого цим товариством, якщо відповідні позовні вимоги обґрунтовані порушенням корпоративних прав такого учасника (акціонера). У цій справі Верховний Суд України підтримав позицію попередніх судових інстанцій, які вбачали порушення оскаржуваним правочином корпоративних прав позивача як учасника з часткою 70% статутного капіталу щодо управління справами товариства та розподілу прибутку від господарської діяльності товариства.
| |
| === Предмет оспорювання ===
| |
|
| |
| За чинним законодавством України недійсним може бути визнано договір, який містить усі істотні умови (укладений правочин). Винятки з цього правила становлять підписані до 05.04.2015 р. договори оренди землі, які за відсутності істотної умови можуть визнаватися недійсними, згідно зі ст. 15 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/161-14/page?text=%E0%EA%F2 Закону України «Про оренду землі»] у відповідній редакції.
| |
|
| |
| Поряд з цим Верховний Суд України висуває додаткові вимоги до предмета оспорювання. Так, за позицією вказаного судового органу, недійсним може бути визнаний не лише укладений договір оренди, але й чинний (не розірваний тощо) на момент розгляду справи. Такий висновок випливає з [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46803652 постанови від 01.07.2015 р. у справі №3-195гс15], у якій Верховний Суд України вказує про відсутність підстав для визнання недійсним на майбутнє договору оренди, оскільки останній було розірвано сторонами.
| |
|
| |
| Тобто, якщо враховувати вказані висновки, незаконний договір оренди не завжди може бути визнано недійсним, навіть за наявності усіх передбачених законом підстав недійсності оспорюваного правочину. Така позиція викликає чимало питань, адже за законодавством України недійсним визнається правочин з підстав недодержання певних вимог на момент його вчинення. Подальше розірвання договору оренди на факт наявності (відсутності) таких підстав не впливає та чинності правочину у період з його укладення до розірвання не усуває, а отже, не може перешкоджати визнанню недійсним договору, який суперечить законодавству. Вочевидь, у протилежному випадку такий підхід призведе до «узаконення» протягом певного періоду неправомірних договорів, що у правовій державі є недопустимим.
| |
|
| |
| === Момент недійсності ===
| |
|
| |
| Неоднозначно у правозастосовчій діяльності вирішується питання щодо визначення моменту, з якого договір оренди слід вважати недійсним. На законодавчому рівні це питання регулюється ч. 1 ст. 236 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], відповідно до якої нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Незважаючи на те, що законодавець чітко визначає момент недійсності правочинів і не встановлює будь-яких особливостей, залежно від їх виду, у судовій практиці сформувалось декілька діаметрально протилежних підходів щодо визначення моменту недійсності договорів оренди.
| |
|
| |
| Так, у [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/51990009 постанові від 29.09.2015 р. у справі №925/2375/14] Вищий господарський суд України дійшов висновку про визнання недійсним договору оренди з моменту його вчинення, зазначивши, що приписи ч. 1 ст. 236 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] щодо моменту недійсності правочину (будь-якого: нікчемного чи оспорюваного) не передбачають можливість іншого різного визначення моменту недійсності правочину, у тому числі, залежно від моменту прийняття судового рішення.<br />
| |
|
| |
| Натомість, іншої позиції дотримується Верховний Суд України у своїй [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46803652 постанові від 01.07.2015 р. у справі №3-195гс15], вказуючи на можливість визнання договору оренди недійсним лише на майбутнє. Своє рішення суд вищої інстанції мотивує тим, що фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює (у разі його недійсності) проведення між сторонами двосторонньої реституції, а тому, з огляду на ч. 3 ст. 207 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15 ГК України], такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.<br />
| |
|
| |
| Зазначений правовий підхід видається суперечливим та не узгоджується з нормами чинного законодавства. По-перше, єдиною нормою, яка визначає момент недійсності правочину є ч. 2 ст. 236 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], відповідно до якої нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Інших правил, які б встановлювали цей момент, у тому числі щодо договорів оренди землі, жодний законодавчий акт не містить.<br />
| |
|
| |
| По-друге, ч. 3 ст. 207 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15 ГК України], на яку посилається Верховний Суд України при обґрунтуванні свого висновку, не визначає момент, з якого настає недійсність правочину, а лише вказує на наслідки його недійсності. Так, відповідно до вказаної правової норми, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.<br />
| |
|
| |
| Аналогічні ч. 3 ст. 207 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15 ГК України] положення містяться у ч. 2 ст. 236 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], відповідно до якої, якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Тобто як ст. 207 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15 ГК України], так і ч. 2 ст. 236 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] лише визначають правові наслідки, які настають у разі встановлення факту недійсності договору.<br />
| |
|
| |
| По-третє, [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46803652 постанова Верховного Суду України від 01.07.2015 р. у справі №3-195гс15] фактично ґрунтується на помилковому ототожненні поняття «договору» та «зобов’язання», які є різними цивільно-правовими категоріями. Зокрема, відповідно до ст. 11, 509 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], договір є лише однією з підстав виникнення відповідного зобов’язання. Натомість, як вбачається з вищезазначеної постанови, суд посилається на ч. 3 ст. 207 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15 ГК України], у якій йдеться про визнання недійсним та припинення на майбутнє зобов’язання, а не договору.<br />
| |
|
| |
| По-четверте, у вказаній ситуації видаються надуманими мотиви суду щодо неможливості проведення між сторонами двосторонньої реституції у разі фактичного користування майном на підставі договору оренди, оскільки чинне законодавство не ставить визначення моменту недійсності такого договору у залежність від можливості застосування двосторонньої реституції. До того ж правові наслідки недійсності договорів оренди чітко визначені ч. 2 ст. 216 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], відповідно до якої, у разі недійсності правочину, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.<br />
| |
|
| |
| Під час захисту охоронюваних законом інтересів та прав власників земельних ділянок у сфері орендних правовідносин важливою гарантією є порушення істотних умов договору оренди та встановлення відсутності волевиявлення особи на укладання договору оренди з підстав визначених чинним законодавством, що породжує в собі вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним у судовому порядку. <br />
| |
|
| |
| Крім встановлення факту відсутності істотних умов в договорі оренди земельної ділянки, суд також має вказати в мотивувальній частині свого рішення, яким саме чином це порушило суб’єктивні права позивача. Тільки в цьому випадку рішення суду можна буде вважати законним та обґрунтованим.<br />
| |
|
| |
| Обов‘язковою умовою для визнання договору оренди землі недійсним є не тільки відсутність певних істотних умов в договорі, а і встановлене судом порушення прав позивача такою відсутністю ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42665525 Постанова ВСУ у справі № 6-233цс14]).<br />
| |
|
| |
| Тобто основний предмет доказування в такого роду справах буде складатись щонайменше з 2-х пунктів:<br />
| |
|
| |
| * чи дійсно відсутні в договорі оренди земельної ділянки певні істотні умови, обов’язковість яких встановлена Законом; <br />
| |
|
| |
| * та яким чином відсутність істотних умов порушує права позивача.<br />
| |
|
| |
| Таким чином, наразі у правозастосовчій діяльності сформувалися суперечливі правові підходи щодо визначення моменту недійсності договору оренди, предмета оспорювання тощо. Наявність зазначених правових позицій на рівні постанов Верховного Суду України може призводити до труднощів у застосуванні відповідних правових норм судами нижчих інстанцій, для яких висновки вказаного судового органу є обов’язковими. У свою чергу, у разі невідповідності висновків Верховного Суду України законодавству, суди вправі користуватись наданим їм Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» правом відступу від таких висновків з одночасним наведенням відповідних мотивів.
| |
|
| |
| [[Категорія:Право користування землями]] | | [[Категорія:Право користування землями]] |
| [[Категорія:Договір оренди]] | | [[Категорія:Договір оренди]] |
| [[Категорія:Суди]] | | [[Категорія:Суди]] |
