Звільнення працівника за угодою сторін: відмінності між версіями

* [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0489202-08 Наказ Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» ]

Потреба у використанні пункту 1 частини першої статті 36 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n204 КЗпП України] з'являється насамперед у сторін строкового трудового договору для його дострокового припинення. З ініціативи власника такий трудовий договір може бути розірваний тільки за наявності підстав, зазначених у законі. Працівник також вправі розірвати строковий трудовий договір тільки за наявності причин, передбачених у статті 39 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n204 КЗпП України]. Коли в кожної з сторін немає права на дострокове розірвання строкового трудового договору, вони можуть домовитися про припинення його за пунктом 1 частини першої статті 36 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n204 КЗпП України].<br />

Закон не перешкоджає тому, щоб за угодою сторін припинялися і трудові договори, укладені на невизначений строк. Однак практична потреба в цьому незначна. Працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір, попередивши про це власника за два тижні. Якщо працівник просить про звільнення до закінчення зазначеного двотижневого строку, власник може погодитися на це. Але в такому разі звільнення здійснюється з ініціативи працівника, а не за угодою сторін (пункт 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-92 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів"]).<br />

При домовленості між працівником і власником підприємства,  установи,  організації  або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за згодою сторін '''договір припиняється в строк, визначений сторонами'''.<br />

У заяві про звільнення за угодою сторін працівник ставить бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви, а роботодавець, розглядаючи цю заяву вирішує задовольняти її чи ні.<br />

Саме у цьому полягає згода сторін, коли працівник і роботодавець спільно вирішують коли і як звільнитися працівникові.<br />

Є такі випадки, коли працівник перед тим, як звільнитися повинен передати матеріальні цінності, документи, тощо, на що необхідно певний час - то роботодавець виходить з інтересів підприємства при прийнятті рішення. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (відповідно до п. 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-92 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів"]).<br />

Роботодавець, зі свого боку, '''вправі відмовити працівникові у розірванні трудового договору за угодою сторін'''.<br />

Якщо роботодавець не погоджується звільняти працівника за угодою сторін, то він повинен написати письмову відмову у задоволенні заяви з обґрунтуванням того, чому він не може звільнити цього працівника.<br />

У разі відсутності такого обґрунтування і відмови у звільненні - працівник має право не продовжувати працювати і вимагати через суд звільнення з роботи. Хоча, якщо письмова відмова надійшла працівникові - вона повинна містити причини неможливості її задоволення, умови, при яких заява буде задоволена і дата потенційного звільнення працівника.<br />

Якщо працівник погоджується з цими причинами - він або переписує заяву, або на письмовій відповіді робить власноручний запис про те, що він погоджується бути звільненим за цих умов у визначений термін, що і виправдовує назву способу звільнення «за угодою сторін».<br />

Якщо ж працівник не погоджується на умови, викладені у письмовій відмові - він вправі звертатися до суду з позовом про її оскарження чи переписати свою заяву на звільнення за власним бажанням з поважних чи без поважних причин.<br />

Необґрунтована відмова працівнику звільнитися за угодою сторін обмежує права та законні інтереси працівника. Це дає право працівнику на оскарження таких дій (бездіяльності) роботодавця в судових органах.<br />

Оскільки ці вимоги спрямовані на захист трудових прав працівників, виникають із трудових правовідносин, то вони підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.<br />

Відповідно до вимог статті 107 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.<br />

Згідно з вимогами частини першої статті 110 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися на вибір позивача за місцем знаходження підприємства (установи організації) або за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»] за позовну заяву немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (у 2020 році - 840,80 грн ).<br />

Перелік осіб які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи визначається ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»]].