Як визнати заповіт недійсним: відмінності між версіями

Чинним цивільним законодавством не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (стаття 1254 ЦК України). Законом не допускається відчуження права на складання заповіту, його обмеження або відмова від права на заповіт. Принцип свободи заповіту в якості свого невід’ємного елементу включає можливість для особи, яка склала заповіт, в будь-який час змінити його або повністю скасувати. Причому таке рішення заповідач має право приймати неодноразово, керуючись виключно своїми міркуваннями та інтересами, не беручи до уваги ні думку спадкоємців, зазначених у заповіті, ні нотаріуса, який посвідчив заповіт. Заповідач, скасовуючи або змінюючи заповіт, не повинен вказувати причини його зміни або скасування.  

|За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України). Остаточну крапку  у вирішенні дискусій стосовно відсутності в судів прерогативи виносити рішення про скасування заповітів поставив Верховний суд України у справі № 2-1201/2005 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78298716#).

В зазначеній справі позивач звернувся до суду з позовом про скасування заповіту. Суд першої інстанції позовні вимоги задоволив. Ухвалою апеляційного суду 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Верховний суд України, як суд касаційної інстанції, скасував судові рішення та у позові відмовив, акцентувавши увагу на тому, що у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (статті 1254 ЦК України). Тоді як за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Заповіт є нікчемним (недійсність встановлена законом) у разі складання його особою, яка не мала такого права. Так, відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 статті 1234 ЦК України] право на складання заповіту має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка досягла вісімнадцяти років, а у деяких випадках – шістнадцяти років.