Ювенальна юстиція: відмінності між версіями

* Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») від 29 листопада 1985 року;

* Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх («Ер-Ріядські керівні принципи») від 14 грудня 1990 року;

* Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 травня 2012 року № 4651-VI;

* Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ;

* Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 року № 2558-ІІІ;

* Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року № 2789-ІІІ;

* Законі України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02 червня 2016 року № 1401-VIII.

* Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року № 2342-ІV;

* Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 року № 2;

* Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16 квітня 2004 року № 5;

* Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, схвалена Указом Президента України від 24 травня 2011 року № 597/2011;

Поняття «ювенальна юстиція» походить від латинського «juvenalis» юнацький та «justitia» правосуддя. Ювенальна юстиція включає в себе профілактику підліткової злочинності та соціально-психологічну реабілітацію неповнолітніх, які вчинили злочин (у тому числі засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі), так і неповнолітніх жертв злочинів.

Ювенальна юстиція направлена на роботу із двома категоріями дітей – це діти-правопорушники та діти, які опинились у складних життєвих обставинах (сироти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні, свідки та жертви злочинів тощо).

Центральним документом щодо забезпечення прав неповнолітніх є Конвенція ООН про права дитини 1989 р. Згідно з цією Конвенцією, дітьми вважаються всі особи, які не досягли 18 років.<br />

Визначальним міжнародним нормативно-правовим актом, який безпосередньо стосується відповідальності неповнолітніх є Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») від 29 листопада 1985 року. «Пекінські правила» у якості основних цілей передбачають: прагнення всіх держав сприяти благополуччю неповнолітніх (п. 1.1); створення умов для забезпечення змістовного життя підлітка у суспільстві (п. 1.2); реалізації заходів щодо мобілізації всіх можливих ресурсів з метою сприяння благополуччю підлітка; максимального зменшення втручання в життя підлітка закону; ефективного, справедливого та гуманного поводження з підлітком, який перебуває у конфлікті з законом (п. 1.3); всебічного забезпечення в межах кожної країни соціальної справедливості для всіх неповнолітніх (п. 1.4); створення системи підвищення кваліфікації персоналу для служби правосуддя стосовно неповнолітніх (п. 1.6)<br />

«Пекінські правила» вперше конкретизували поняття «неповнолітнього правопорушника», під яким розуміється «дитина або молода людина, яка в межах існуючої правової системи може бути притягнута до відповідальності за правопорушення в такій формі, яка відрізняється від відповідальності, що застосовується до дорослих», тобто вперше особа неповнолітнього правопорушника визначається у якості спеціального суб’єкта юридичної відповідальності у віковому діапазоні від 7 до 18 років або старше, що пов’язане з різними мінімальними віковими межами залежно від історичних і культурних особливостей розвитку тієї чи іншої держави.<br />

«Пекінські правила» також мають подвійну специфіку застосування у просторі: по-перше, їх норми сформульовані таким чином, щоб вони могли застосовуватися в рамках різних правових систем; по-друге, вони визначають єдині мінімальні стандарти, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх.<br />

Серед міжнародних актів щодо поводження з неповнолітніми певна роль належить Керівним принципам ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх («Ер-Ріядські керівні принципи»), які були ухвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 грудня 1990 р.<br />

У ст. 5 «Ер-Ріядських керівних принципів» наголошується на тому, що «...варто уникати... покарання дитини за поведінку, яка не заподіює серйозної шкоди розвиткові самої дитини або шкоди іншим». Таким чином, «Ер-Ріядські керівні принципи» визначають, що вчинки молодих людей або їх поведінка, яка не відповідає нормам і цінностям, прийнятним у конкретному суспільстві або конкретній державі, у багатьох випадках пов’язані із процесом дорослішання, тобто поведінка більшості індивідів з часом як правило змінюється.<br />

Керівні принципи тлумачаться і застосовуються в широких межах, запропонованих Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права. Міжнародним пактом про громадянські і політичні права. Декларацією прав дитини і Конвенцією про права дитини та в контексті Мінімальних стандартних правил Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила), а також інших документів і норм, що стосуються інтересів і благополуччя всіх дітей і молоді.<br />

Питання запровадження ювенальної юстиції та відновного правосуддя для України є дуже актуальним, оскільки стан підліткової злочинності в державі викликає глибоку занепокоєність та зумовлює необхідність пошуку нових засобів її попередження.<br />

На сьогодні система ювенальної юстиції в Україні перебуває в процесі становлення.<br />

Указом Президента України  від 24 травня 2011 року № 597/2011, схвалена Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, яка має забезпечити створення  в  Україні  повноцінної  системи  кримінальної  юстиції  щодо  неповнолітніх,  спроможної забезпечити законність, обґрунтованість  та ефективність кожного  рішення  щодо  дитини,  яка  потрапила  у  конфлікт  із  законом,  пов'язаного з її перевихованням та дальшою  соціальною  підтримкою,  а  також  надати  змогу  сформувати  у  громадськості розуміння важливості питання особливого захисту прав  і інтересів дітей, зменшити рівень дитячої злочинності.<br />

Відправною точкою стало прийняття в 2012 році нового Кримінального процесуального кодексу України, глава 38 якого присвячена кримінальному провадженню щодо неповнолітніх.<br />