Характеристика кримінальних правопорушень майнового характеру: відмінності між версіями

* 5) погроза заподіяння певної шкоди (ст. 189 КК);

* 6) обман або зловживання довірою (ст. 190 КК);

Суб’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 185–187, 189, ч. 2 ст. 194 КК, може бути фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а злочинів, передбачених статтями 1881, 190, 192, 193, ч. 1 ст. 194, 1941, ст.ст. 195, 196, 1971, 198 КК, – осудна особа, котра досягла 16-річного віку. У злочинах, передбачених ст.ст. 191 і 197 КК, суб’єкт - спеціальний. Це особа, якій майно було ввірено чи перебувало в її віданні (ч. 1 ст. 191 КК), службова особа (ч. 2 ст. 191 КК), особа, котрій доручено зберігання чи охорона чужого майна (ст. 197 КК).

Суб’єктивна сторона злочинів проти власності, переважно, характеризується умисною формою вини. Вчинення крадіжки (ст. 185 КК), грабежу (ст. 186 КК), вимагання (ст. 189 КК), шахрайства (ст. 190 КК), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 191 КК) супроводжується реалізацією прямого умислу та корисливого мотиву, а розбою (ст. 187 КК) – ще й метою заволодіння чужим майном. Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправно використати чуже майно на свою  чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь.

Два злочини – необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) і порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК) – із суб’єктивної сторони характеризуються необережною формою вини. Суб’єктивна сторона складу умисного знищення чи пошкодження майна, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, може характеризуватися складною (змішаною) формою вини.  

До неповнолітніх можуть бути застосовані ''''додаткові покарання'''' у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

При цьому строки й розміри цих покарань зменшені, порівняно з передбаченими для дорослих.

В окремих випадках неповнолітній може бути звільнений судом від відповідальності із застосуванням до нього примусових виховних заходів. Таке рішення приймає суд, ураховуючи обставини справи, особу неповнолітнього.

Зокрема ч.2, ст. 105 ККУ, передбачає застереження, обмеження дозвілля і встановлення вимог до поведінки неповнолітніх, наприклад: йому може бути заборонено виходити з помешкання в певний час доби – увечері та вночі, заборонено виходити з помешкання в певний час доби – увечері та вночі, заборонено відвідувати дискотеки, клуби тощо), передача неповнолітнього під нагляд батьків, педагогічного або трудового колективу. На неповнолітнього,який досягнув 15 років та має власне майно або заробіток, суд може покласти обов’язок відшкодувати завдані ним збитки. Найсуворішим примусовим заходом є направлення неповнолітнього до спеціального закладу соціальної реабілітації на строк до трьох років. Направлення до закладу соціальної реабілітації здійснюється судом незалежно від бажання винного та його батьків.<br />

Таким чином, до неповнолітніх при призначенні покарання застосовують певні особливості кримінальної відповідальності. Виходячи з того, що кримінальна відповідальність, як і кожний вид юридичної відповідальності, ґрунтується на конституційному принципі законності, що означає – кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто вона є невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доти, доки її вину не встановить і не доведе суд.