Звільнення у разі нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності: відмінності між версіями

Alona.lutsyk (обговорення | внесок)
Alona.lutsyk (обговорення | внесок)
Рядок 56: Рядок 56:


==Право на оскарження рішення роботодавця==
==Право на оскарження рішення роботодавця==
Якщо працівник не згоден з даним фактом, то для вирішення трудового спору він має право звернутися до суду. Місцевими загальними судами розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n1231 ч. ст. 232 КЗпП України])
Якщо працівник не згоден з даним фактом, то для вирішення трудового спору він має право звернутися до суду. Місцевими загальними судами розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n1231 п.2 ч.1 ст. 232 КЗпП України])


Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n1246 ст. 233 КЗпП України] працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в '''тримісячний строк''' з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n1246 ст. 233 КЗпП України] працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в '''тримісячний строк''' з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.