Законність та порядок стягнення 3% річних та інфляційних втрат з боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Мітка: редагування коду 2017
Мітка: редагування коду 2017
 
Рядок 127: Рядок 127:
== Судова практика ==
== Судова практика ==


* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/116955455 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 372/2236/21]: споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.  
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/116955455 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 372/2236/21]: споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 16 вересня 2020 року у справі № 755/10683/17, від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц). Аналізуючи зазначені норми матеріального права та усталену практику Верховного Суду можна дійти висновку, що за загальним правилом, власник зобов'язаний утримувати майно, яке йому належить, у тому числі сплачувати житлово-комунальні послуги. Разом із тим, власник не позбавлений права вимагати від осіб, які фактично користуються (споживають) житлово-комунальними послугами сплати відповідної компенсації, якщо інше не передбачено договором між ними.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 16 вересня 2020 року у справі № 755/10683/17, від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц).
Аналізуючи зазначені норми матеріального права та усталену практику Верховного Суду можна дійти висновку, що за загальним правилом, власник зобов'язаний утримувати майно, яке йому належить, у тому числі сплачувати житлово-комунальні послуги. Разом із тим, власник не позбавлений права вимагати від осіб, які фактично користуються (споживають) житлово-комунальними послугами сплати відповідної компенсації, якщо інше не передбачено договором між ними.


* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/119877933 Постанова Київського апеляційного суду в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ від 10 червня 2024 року у справі № 754/355/24]: у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/119877933 Постанова Київського апеляційного суду в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ від 10 червня 2024 року у справі № 754/355/24]: у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.