Усиновлення громадянами України, які проживають за її межами, та іноземцями дитини, яка проживає в Україні: відмінності між версіями

Усиновлення дітей, які є громадянами України, іноземцями на території України провадиться відповідно до гл. 18 Сімейного кодексу України у випадках, коли вичерпані всі можливості щодо усиновлення, взяття під опіку (піклування) чи на виховання цих дітей в сім'ї громадян України та коли ці діти перебувають на обліку в урядовому органі державного управління з усиновлення та захисту прав дитини не менше одного року.

Немало законодавчих актів регулюють порядок здійснення такої важливої процедури, як усиновлення. Так, відповідно до ст.. 20 Конвенції про права дитини, учасницею якої є Україна: «дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою.» Держава забезпечує зміну догляду за такою дитиною. Такий догляд може включати, зокрема, усиновлення. Також, вказаною Конвенцією передбачено, що держави-учасниці, які визнають і дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку.

В ст..207 Сімейного кодексу України закріплено, що усиновлення – це прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду.