Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних: відмінності між версіями

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2023.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%8C%2C%20%D0%B4%D1%96%D0%B9%20%D1%87%D0%B8%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.  

Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

Конституційний Суд України в ухвалі від 25 червня 2013 року № 29-у/2013, якою відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої, третьої статті 21 Закону № 2339-VI, зазначив, що положення частини другої статті 21 Закону № 2339-VI викладені чітко, зрозуміло і передбачають відшкодування запитувачем фактичних витрат на копіювання та друк документів понад встановлену Законом № 2939-VI кількість сторінок, а тому не потребують офіційної інтерпретації.  

Положення Закону № 2339-VI, зокрема його статті 21, не дають підстав вважати, що електронний формат надання публічної інформації (на інформаційний запит) апріорі є безоплатним. Розпорядник інформації не зобов’язаний володіти всією (без винятків) інформацією в електронній формі. Можуть бути випадки, як-от у цій справі, коли документ, аби задовольнити запит на інформацію, потрібно оцифрувати. Цей процес не слід розцінювати як несуттєвий і безкоштовний, адже він теж затратний, позаяк розпорядник інформації повинен організувати сканування документа, а отже, задіяти матеріально-технічний ресурс, залучити працівників. Фактичні витрати розпорядника інформації в цьому випадку будуть меншими, аніж при виготовленні копій на паперових носіях, але вони будуть, і заявник, якщо вимагає саме цієї інформації й саме в обраний ним спосіб (в електронній формі), має бути готовим до того, що це може зумовити фінансові витрати.

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.

Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]. Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.

Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»] містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію. Це означає, що в будь-яких інших випадках він не має права відмовляти в отриманні інформації, і у відповіді розпорядник не може зазначити якусь іншу, не передбачену статтею 22 цього Закону підставу.

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);