Відповідальність за порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням: відмінності між версіями

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності за цією статтею регулюється ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#n167 КУпАП] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0291-95 Наказом МОЗ «Про затвердження Інструкції про порядок накладення і стягнення штрафів за порушення санітарного законодавства» N 64 від 14.04.95]. Так, відповідно до ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП] справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням санітарних норм розглядають органи державної санітарно-епідеміологічної служби. Окрім цього ч. 2 зазначеної статті передбачено перелік органів та посадових осіб, які можуть від імені органів державної санітарно-епідеміологічної служби розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення в межах територій та об’єктів нагляду, визначених законодавством.  

Перелік повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в умовах карантину визначається ст. 30 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»].

Тобто, для конкретного встановлення факту порушення особою ст. 44-3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП] слід керуватися рішеннями органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами також (якщо такі рішення були прийняті).

Відповідно до п.9 р ІІ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1496-15#Text Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції] суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у відповідній статті КУпАП, за якою складено протокол. В даному випадку службовій особі, яка складає протокол про адміністративне правопорушення, потрібно володіти конкретними нормативними актами для того, щоб викласти суть правопорушення із посиланням на відповідне рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування. Окрім цього, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не є доказом вчинення особою порушення правил карантину. До протоколу в обов’язковому порядку мають бути долучені пояснення особи, яка притягається до відповідальності, матеріали відеофіксації вчиненого правопорушення, пояснення свідків, документи та інші письмові докази тощо.

Надалі розгляд справи про порушення правил щодо карантину людей відповідно до ст. 221 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#n45 КУпАП] здійснюється суддями районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів. Аналіз судової практики у даних справах дозволяє дійти висновку, що більшість адміністративних матеріалів судами відправляється на доопрацювання, оскільки працівники правоохоронних органів обмежуються лише формальним констатуванням “порушення правил карантину”, не вказуючи конкретну порушену норму.

Відшкодування шкоди (збитків), заподіяної (завданих) незаконними діями посадових осіб центральних та місцевих органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у сферах господарської діяльності, які можуть становити ризик для здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя населення, здійснюється в порядку, встановленому Цивільним кодексом України.

Законом України № 530-IX від 17.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» викладено ст. 325 Кримінального кодексу України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n2273]"Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням" у наступній редакції:

'''''1. Порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань,''''' - карається штрафом від тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

'''''2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,''''' - караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років".

Диспозиція статті також є бланкетною і відсилає до нормативно-правових актів, які регулюють санітарні правила і норми щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням. Такими нормативними актами є, як вже зазначалося вище, зокрема, Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. та №215 від 16.03.2020 р. та ін.

Відповідно до диспозиції ст. 325 КК України, кримінальна відповідальність на відміну від адміністративної наступає лише тоді, коли порушення правил та норм спричинили, або завідомо могли спричинити поширення відповідних захворювань.