Нанесення тяжких тілесних ушкоджень: відмінності між версіями

'''Суб'єктивна сторона злочину''' характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч.2 ст. 121 КК України). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК України. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків слід кваліфікувати за ч. З ст. 345 КК України; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою по вного або часткового їх знищення - за ч, 1 ст. 442 КК України. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесно го ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема ч. 3 ст. 350 КК України, ч. З ст. 377 КК України, ч. З ст 398 КК України). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за ст. 121 КК України не потрібно. Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121) є необережним.

'''Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження''' ( ч. 2 ст. 121 КК України) є вчинення його:  

У ч. 2 ст. 121 КК України йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови. Вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження '''групою осіб''' за попередньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК України.<br />

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''вчинене з метою залякування потерпілого або Інших осіб''', має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози, однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189 КК України.<br />

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''що спричинило смерть потерпілого''', має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 КК України діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.<br />

Вказаний злочин відрізняється від передбаченого ст. 121 КК України '''лише суб’єктивною стороною'''.<br />

У випадках, коли особа, яка заподіяла потерпілому тяжке тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала  можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як заподіяння необережного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 128 КК України. Не можна, наприклад, розцінювати як умисний злочин заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, одержаних при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків.<br />