Право на обов'язкову частку у спадщині

Нормативна база

• Сімейний кодекс України
• Цивільний кодекс України
• Закон України "Про прожитковий мінімум"
• Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"
• Наказ Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування"
• Рішення Конституційного Суду України від 11.02.2014 № 1-рп/2014 у справі № 1-1/2014 за конституційним зверненням громадянина Запорожцева щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України (справа про право на обов’язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця)

Загальні положення

Відповідно до Цивільного кодексу України особа має право розподілити спадкове майно та призначити спадкоємців за допомогою заповіту. Водночас незалежно від змісту заповіту закон гарантує визначену частку спадщини, яка називається обов’язковою часткою, певній категорії осіб.

Коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.
Правило про обов'язкову частку у спадщині є встановленою законом поправкою до заповідального розпорядження. Утім, застосування цього правила не означає, що буде застосований порядок спадкування за законом. Залишається чинним заповіт у тій частині, в якій він не потребує поправок, передбачених правилами про обов'язкову частку.
Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, то вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Право на обов’язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії.
Спадкоємець може відмовитися від права на обов’язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) йому роз’яснено і він не претендує на одержання обов’язкової частки у спадщині.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. У частині позбавлення права на спадкування обов'язкового спадкоємця заповідальне розпорядження є недійсним, що в свою чергу не тягне недійсність інших частин заповіту. Зазначене зумовлене застосуванням до цих відносин стаття 217 ЦК України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону.

Особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині

Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, що визначений у статті 1241 ЦК України:

• малолітні діти спадкодавця,
• неповнолітні діти спадкодавця,
• повнолітні непрацездатні діти спадкодавця,
• непрацездатна вдова (вдівець),
• непрацездатні батьки.
  Вищезазначений перелік є вичерпним. Особи з цього переліку спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (стаття 6 СК України, стаття 31 ЦК України).
Неповнолітньою вважається фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 6 СК України, стаття 32 ЦК України).
Непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"пенсійного віку, або особи з інвалідністю І, ІІ, ІІІ груп, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до закону, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Розкриваючи зміст поняття "повнолітні непрацездатні діти", Конституційний суд України ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 СК України, який відносить до категорії „непрацездатні“ осіб з інвалідністю I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття „непрацездатний“. Згідно з частиною третьою статті 75 СК України непрацездатними вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю І, ІІ чи ІІІ групи. Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до закону (Рішення Конституційного Суду України від 11.02.2014 року у справі №2-1/2014).

Важливо! Якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у випадку, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини (ст. 34, 35 Цивільного кодексу України), вона також зберігає за собою право на обов'язкову частку, якщо на час відкриття спадщини не досягл вісімнадцяти років, оскільки вона продовжує належати до категорії неповнолітніх. У разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов'язкову частку у спадщині. В осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов'язкову частку у спадщині не виникає.

Спадкоємці інших черг, а також онуки і правнуки спадкодавця, батьки яких померли до відкриття спадщини, не мають права на обов’язкову частку при спадкуванні за заповітом.

Нотаріус в обов’язковому порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (стаття 69 Закону України «Про нотаріат», п.п. 5.5 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5,).

Визначення обов’язкової частки у спадщині

Згідно пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються ВСІ спадкоємці за законом першої черги.

Для визначення розміру обов’язкової частки у спадщині важливим є визначення кола осіб, які б могли спадкувати за законом у разі відсутності заповіту, та визначення складу майна, з якого складається спадщина.

При визначенні розміру обов’язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 ЦК України встановлено, що обов’язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом.
Спочатку нотаріусом визначається дійсна вартість спадкового майна як заповідана, так і не заповідана, з урахуванням усіх спадкоємців за законом, які були б закликані до спадкування (у тому числі спадкоємців за правом представлення на частку їх рідних, які б мали бути спадкоємцями за законом, але померли до часу відкриття спадщини).

Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов’язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов’язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов’язкової частки у спадщині, обов’язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна (пункт 5.12 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5).

Обов'язкова частка у  спадщині  -  це мінімум  того,  що  може  отримати  малолітній,  неповнолітній  чи непрацездатний спадкоємець (за винятком зменшення її  за  рішенням суду),  і  необхідна  для того,  щоб матеріально забезпечити осіб, яких спадкодавець утримував чи зобов'язаний був  утримувати.  Тому на   спадкоємця,  який  одержав  саме  цю  частку,  не  може  бути покладений заповідальний відказ,  він не  може  бути  зобов'язаний вчинити  певну  дію,  спрямовану  на досягнення суспільно корисної мети,  щодо цієї частки не може бути встановлений сервітут. Всі ці обтяження  можуть  стосуватися  лише  того  майна,  яке  перевищує обов'язкову частку у спадщині.Для встановлення всієї спадкової маси в повному обсязі спадкоємець, який має право на обов’язкову частку, вправі звернутись до нотаріуса із заявою про вжиття заходів до охорони спадкового майна(пункти 4.2.1, 4.2.2. Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя від 29.01.2009 Міністерства юстиції України).

Зменшення розміру обов'язкової частки у спадщині

Згідно із ч. 1 ст. 1241 Цивільного кодексу України, розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця (п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" ).
Підставами для зменшення обов'язкової частки у спадщині на практиці вказують:

1. непідтримання спадкоємцем зв'язків зі спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому;
2. погане поводження із ним;
3. нездійснення належного догляду;
4. надання заздалегідь неправдивих свідчень у суді проти спадкодавця;
5. звинувачення спадкодавця у вчиненні тяжкого злочину;
6. неповідомлення про те, що готується замах на життя спадкодавця;
7. не надання спадкодавцеві допомоги, коли той перебував у небезпеці;
8. аморальна поведінка обов'язкового спадкоємця не лише щодо спадкодавця, а й щодо інших спадкоємців, зокрема й тих, хто має право на обов'язкову частку;
9. виокремлення спадкоємцю певної частки майна ще за життя спадкодавця.

Зменшення розміру обов'язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця.
Отримання позивачем пенсії за вислугою років, не свідчить про його непрацездатність в розумінні статті 1241 ЦК Українияк особи, що має право на обов'язкову частку у спадщині (Постанова Верховного Суду від   26 вересня 2019 року  у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 303/674/17).

Усунення від права на спадкування

Позбавлення особи права на обов'язкову частку або скасування обов’язкової частки Цивільний кодекс України не передбачає, хоча особа, яка має право на обов'язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 Цивільного кодексу України, яка визначає, що:

1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. (Дане положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом)
2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. (Положення статті 1224 поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ).

Див. також

• Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини
• Відмова від прийняття спадщини

Отримання безоплатної правничої допомоги

Для отримання безоплатної правничої допомоги (правової інформації, консультації або роз’яснення з правових питань) звертайтесь до системи надання безоплатної правничої допомоги:

• контакт-центр ‒ 0 800 213 103 (дзвінки у межах України безкоштовні);
• для дзвінків з-за кордону - +38(044)363 10 41 (вартість дзвінка з-за кордону за тарифами вашого оператора зв'язку);
• бюро правової допомоги (розташування, номери телефонів та інформація про режим роботи на мапі.