Набувальна давність: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
незначні зміни
Немає опису редагування
Рядок 101: Рядок 101:


Належними судами для оскарження відмови є окружні адміністративні суди.  
Належними судами для оскарження відмови є окружні адміністративні суди.  
=== '''Правова позиція Верховного суду України''' ===
У [https://reyestr.court.gov.ua/Review/94362778 Постанові Верховного суду по справі №318/1274/18 від 20 січня 2021 року] суд розглянув підстави набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давність. Судом встановлено, що особа володіє житловим будинком та відкрито користується земельною ділянкою більше 15 років, доглядає за прибудинковою територією, слідкує за її станом. За таких обставин позивач вважав, що має право набути право власності на земельну ділянку за набувальною давністю на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1860 статті 344 ЦК України].
Верховний суд України ''відмовився визнати право власності на земельну ділянку відповідно до строку позовної давності та пояснив, що в даному випадку є інший спосіб захистити право власності на земельну ділянку, пославшись на юридичну долю земельної ділянки та об'єднання будинків і будівель на ній.''
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
При застосуванні положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1021 статті 120 Земельного кодексу України] поєднанні з положеннями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1104 статті 125 Земельного кодексу України] у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1021 частині першій статті 120 ЗК України], особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 і Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від них.
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Земельне право]]
[[Категорія:Земельне право]]