Договір міни житла: відмінності між версіями

'''''Приватизація державного житлового фонду.''''' Приватизація державного житлового фонду ставить за мету створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення їх потреб у житлі, залучення значної кількості громадян до участі в утриманні існуючого житла. Приватизація має сприяти ефективності збереження житлового фонду.

За змістом договору міни (бартеру), визначеного у ст. 715 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], кожна із сторін передає інший стороні у власність один товар в обмін на інший, при цьому кожна із сторін є одночасно і продавцем і покупцем, оскільки за договором міни застосовуються правила договору купівлі-продажу.

За змістом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] договір міни житла є оплатним. Хоча обмінюване жиле приміщення може бути нерівноцінним, у випадку розходження в оцінці майна, що обмінюється, сторона, що надала майно за нижчою ціною, сплачує різницю до моменту державної реєстрації, тобто до моменту переходу права власності. За змістом цивільного законодавства житло можна обміняти на інше житло або на інші рухомі та нерухомі речі, товар, а також роботи (послуги), які не мають матеріальної форми.

Договори міни та обміну жилих приміщень за своєю правовою природою є схожими правовими конструкціями, різними за метою, суб’єктним складом, обсягом суб’єктивних прав і обов’язків, механізмом правового регулювання. Для обміну характерно те, що суб’єктом виступає не власник житла, а наймач – житло (квартира, будинок) державного, комунального житлового фонду чи житлово-будівельного кооперативу. Суб’єктом правовідносин при міні виступає власник майна (квартири, будинку), а правовідносини, що при цьому виникають, регулюються нормами Цивільного кодексу України. Міна приватизованих жилих приміщень, квартир у житлових і житлово-будівельних кооперативах громадянами, що повністю сплатили свої пайові внески, іншого житла, що належить на праві власності, здійснюється на підставі цивільно-правових норм.

Обмін житла допускається за наявності письмової згоди власника житла. Таке право закріплене ст. 25 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3334-15#Text Закону України «Про житловий фонд соціального призначення»]. Орендар житла у фонді соціального призначення має право за письмовою згодою повнолітніх членів сім’ї, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін житла, яке вони займають, з іншим орендарем житла фонду соціального призначення за згодою власника цього житла. Обмін між житловими фондами різних форм власності, між власниками приватного житла з наймачами, орендарями житла у житловому фонді загального призначення не допускається, тому право на обмін жилих приміщень передбачено нормами як житлового, так і цивільного права, що виникають між учасниками обміну, має обмежене застосування залежно від виду житлового фонду та його призначення.

Предметом договору обміну жилих приміщень може бути окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї або кількох кімнат, одноквартирний жилий будинок.

Правила ст. 80 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#Text ЖК України] '''''щодо примусового обміну жилого приміщення в судовому порядку в разі відсутності згоди між членами сім’ї не поширюються на обмін жилого приміщення, що належить їм на праві приватної власності.''''' Вони регулюють тільки правовідносини між членами сім’ї наймача жилих приміщень у державному або комунальному житловому фонді.

== Державне мито за нотаріальне посвід­чення договору міни житла ==

[[Категорія:Договірне (зобов’язальне) право]]

[[Категорія:Житлове право]]