Набувальна давність: відмінності між версіями

Під час розгляду позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, пред'явленого давнісним володільцем, застосуванню підлягають також положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2084#n2084&test=Up9Mf3o6frtCOvY2ZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 статті 388 Цивільного кодексу України]за наявності відповідних заперечень з боку відповідача.<br />

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran94#_blank статей 15, 16 Цивільного кодексу України], а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

=== Правова позиція Верховного Суду України ===

У справі [http://reyestr.court.gov.ua/Review/89006375 № 552/1354/18. від 28 квітня 2020 року КЦС ВС] виклав свою правову позицію стосовно належного позивача у справі про набуття права власності за давністю володіння, зазначивши, що позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна. Володіння є добросовісним, якщо особа не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.