Порядок отримання службового житла

Матеріал з WikiLegalAid
Це остання версія цієї сторінки; у неї немає затверджених версій.

Нормативна база

Правовий статус службового житла

Службове житлове приміщення – це таке житлове приміщення, яке призначається для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього (п. 1 Положення).
Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Умови надання службових житлових приміщень

Жиле  приміщення включається  до числа службових рішенням виконавчого комітету районної,  міської, районної  в  місті Ради народних депутатів  за  клопотанням адміністрації  підприємства, установи, організації.  В  тих  випадках,   коли   підприємство, установа, організація  розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території  іншого, рішення   про   його включення  до  числа службових  приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення (п. 3 Положення).

До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі (п. 4 Положення). Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Службові житлові приміщення надаються особам за рішенням адміністрації органу, закладу, установи, підприємства без урахування їх перебування/неперебування на обліку, пільг, а також черговості.
Особа, якій надається службове житло, повинна постійно проживати та бути зареєстрована у населеному пункті, де знаходиться такий орган, підприємство, установа, організація. Службове житло надається на всіх членів сім’ї, які проживаються разом з ним. При цьому, службове житлове приміщення може бути також надане на дружину та неповнолітніх дітей, що проживають окремо, в тому числі в іншому населеному пункті.
Як і у випадку надання житла для постійного проживання, службові житлові приміщення надаються із розрахунку не більше 13,65 кв.м житлової площі на кожного члена сім’ї. Слід також зауважити на тому, що при наданні службового житла не враховується наявність у особи, якій надається службове житло, а також членів її сім’ї, приватизації.

Які категорії працівників мають право на службове житло

Службові житлові приміщення можуть бути надані лише категоріям осіб, що визначені у відповідному Переліку, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37.

Перелік категорій осіб, яким може надаватися службове житло з житлового фонду територіальної громади, визначається відповідним органом місцевого самоврядування.

Службове житло для медичних працівників у сільській місцевості (нова державна програма з 2025 року)

Лікарі та інші медичні працівники, які працевлаштувалися в комунальні медзаклади сільських населених пунктів на пріоритетні вакансії, можуть отримати службове житло на час роботи.

Порядок, за яким держава фінансуватиме купівлю житла для медиків, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2025 року № 900.

Забезпечення житлом військовослужбовців ЗСУ та їх родин

Військовослужбовцям, які проходять службу далеко від місця постійного проживання, надається службове житло. Це тимчасове житло, яке вони можуть використовувати протягом служби. Після закінчення служби це житло підлягає поверненню державі або звільненню.

Питання забезпечення житлом військовослужбовців та членів їхніх родин, включаючи звільнених, регулюється Порядком який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 р. № 450.

Порядок надання службових житлових приміщень

Службове житло працівник може одержати в оренду, уклавши договір оренди службового житла.

Примірна форма договору оренди службового житла з державного житлового фонду та з житлового фонду територіальної громади затверджується Кабінетом Міністрів України.

Особи, які відповідно до договору оренди службового житла з державного житлового фонду або з житлового фонду територіальної громади проживають у службовому житлі, самостійно вносять плату за оренду такого житла, якщо інше не передбачено законодавством, а також оплачують житлово-комунальні послуги відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Для одержання службового жилого приміщення працівник подає заяву до адміністрації підприємства, установи, організації.
Адміністрація підприємства, установи, організації, у віданні якої перебуває службове житло, приймає рішення про надання службового житла та направляє клопотання до виконавчого комітету відповідної ради, на території якої знаходиться жиле приміщення, про затвердження відповідного рішення адміністрації.
Виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради приймається відповідне рішення та заносяться відповідні дані в журнал обліку службових жилих приміщень. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Проживання у службовому житлі не позбавляє особу права на використання інших механізмів державної підтримки для реалізації права на житло.

Приватизація службових житлових приміщень

ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на те органами, що створюються державними органами виконавчої влади на місцях чи органами місцевого самоврядування, а також державними підприємствами, організаціями, установами, в повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Стаття 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено такі основні умови, виключно з дотриманням яких може відбутись приватизація:

  • здійснення приватизації уповноваженими на це органами;
  • згода всіх повнолітніх членів сім’ї;
  • постійне проживання у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку;
  • згода тимчасово відсутніх членів сім’ї, за якими зберігається право на житло.

Першою умовою для проведення приватизації є її здійснення уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до ст. 1, ст. 3, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Пунктом 10 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства  оборони України  від 31 липня 2018 року № 380, зареєстрованої у Міністерстві  юстиції України  06 вересня 2018 року, військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров’я, віком, у зв’язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання

Виселення зі службових житлових приміщень

Згідно зі ч. 5 ст. 30 Закону України "Про основні засади житлової політики" у разі припинення трудових відносин з особою (крім осіб з інвалідністю, які одержали ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням ними службових обов’язків під час здійснення трудових відносин чи проходженням служби у суб’єкта надання службового житла, та деяких інших категорій осіб, передбачених законом) є підставою для припинення права користування службовим житлом та виселення з такого житла відповідно до законодавства у порядку, передбаченому договором оренди.

У відповідності до ч. 2 ст. 33 Закону України "Про основні засади житлової політики", ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, яким відповідно до законодавства було надано житло з державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади і які фактично проживають у такому житлі, якщо зберігаються обставини, які були підставою для надання їм такого житла, та/або вони не втратили право на користування таким житлом, а у встановлених законом випадках - право на безоплатне отримання житла для постійного проживання або у власність, без попереднього надання таким особам (їхнім сім’ям) суб’єктами, що здійснюють виселення, переселення чи відселення, іншого житла, придатного для проживання, крім випадків, якщо виселення проводиться добровільно або на підставі рішення суду.

Також працівники мають право звернутись із відповідною заявою про надання їм іншого (замість службового) житла з державного чи громадського житлового фонду, або зняття з даного житла статусу службового. І лише після вирішення цього питання таке житло може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Підсудність та юрисдикція розгляду справ

Відповідно до ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи положення ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб’єктом владних повноважень) як суб’єктом публічного права та суб’єктом приватного права, в якому управлінські дії суб’єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб’єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2139цс15, роз’яснено, що спори про зняття з квартирного обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та про зобов’язання взяти на квартирний облік підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного, а не особистого немайнового права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов’язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

Отримано з https://legalaid.wiki/index.php?title=Порядок_отримання_службового_житла&oldid=62436