Захист права власності

Нормативна база

• Конституція України
• Цивільний кодекс України

Увага!!! З 5:30 24 лютого 2022 року у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони по всій території України запроваджено воєнний стан згідно з Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Верховною Радою України. Тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». (Під час воєнного стану може примусово відчужуватися майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, майна державних підприємств, державних господарських об’єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку (Закон України “Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану”). Примусове відчуження майна – позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості. Рішення про примусове відчудження майна приймається військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради. У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження здійснюється за рішенням військового командування без погодження з такими органами. Про примусове відчуження або вилучення майна складається акт встановленої форми. Компенсація за відчужене майно: Попереднє повне відшкодування вартості примусово відчуженого майна здійснюється на підставі документа, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проведена у зв’язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження. Наступна повна компенсація: колишній власник або уповноважена ним особа після скасування правового режиму воєнного стану звертається до військового комісаріату за місцем відчуження майна із заявою, до якої додаються акт і документ, що містить висновок про вартість майна. Повернення відчуженого майна: підставою для повернення майна є рішення суду, яке набрало законної сили якщо після скасування правового режиму воєнного стану майно, яке було примусово відчужене, збереглося, а колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна. Одночасно особа зобов’язується повернути грошову суму, яка була нею одержана у зв’язку з відчуженням майна, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна. Колишній власник майна, яке було примусово відчужене, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо (стаття 12 Закон України “Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану”).

Поняття захисту права власності

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Способи захисту права власності

Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгля­ду справ за такими позовами:

1. про визнання права власності на майно;
2. про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування його вартості;
3. про поділ спільного майна або виділ з нього частки;
4. про визначення розміру ідеальних часток у праві спільної сумісної власності;
5. про визначення часток у спільній сумісній власності;
6. про визначення порядку володіння, користування та роз­порядження майном, що є спільною власністю;
7. про визнання недійсними правочинів про відчуження майна;
8. про визнання незаконними актів державних органів, ор­ганів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, ко­ристування та розпорядження майном;
9. про переведення прав та обов´язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової влас­ності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника да­ної спільної власності на переважне право купівлі;
10. про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню;
11. про припинення права особи на частку у спільному майні;
12. про визнання недійсними правочинів про відчуження квар­тир з громадського житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання цього приміщення у власність або пе­реведення на нього прав та обов´язків набувача за цим договором;
13. про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника (включаючи і не одержані доходи);
14. про виключення майна з опису тощо.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, юридичною наукою традиційно виділяються речово-правові та зобов´язально-правові засо­би захисту права власності.

Речово-правові способи захисту права власності та інших речових прав передбачені главою 29 Цивільного кодексу України.

До речово-правових позовів відносяться:

• вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов);
• вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов´язані з володінням (негаторний позов);
• вимоги власника про визнання права власності.

Зобов´язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов´язаннях.

До зобов´язально-правових позовів відносяться позови про:

• відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;
• повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);
• про визнання правочинів недійсними;
• про захист права власності в деліктних зобов´язаннях;
• про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна.

Засади захисту права власності

Відповідно до статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з статтею 388 ЦК України, право власника на витребування майна від добросовісного набувача

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1. було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2. було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3. вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безоплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності стаття 261 ЦК України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1437.

Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння

Як встановлює норма статті 390 ЦК України, власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред’явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об’єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Відповідно до статті 394 ЦК України, власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

• втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
• доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Судовий захист права власності: практика Верховного Суду

Спори щодо державної реєстрації права на нерухоме майно

Якщо особа оспорює право на нерухоме майно, зареєстроване за іншою особою, такий спір, як правило, має приватноправовий характер. Залежно від складу учасників він розглядається за правилами цивільного або господарського судочинства, а не адміністративного судочинства лише через участь державного реєстратора.

Належним відповідачем у спорі про належність речового права зазвичай є особа, за якою зареєстроване спірне право. Участь державного реєстратора у справі сама по собі не змінює характеру спору.

Судове рішення: Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 823/588/16.

У кожній справі потрібно вирішити не лише питання про реєстраційну дію, а й сам спір про право. Залежно від обставин належним способом захисту може бути витребування майна, визнання права власності, визнання правочину недійсним, припинення речового права або інша вимога, яка безпосередньо відновлює право позивача.

Судове рішення: Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц. Постанова, зокрема, уточнює співвідношення віндикаційного і негаторного захисту та значення державної реєстрації володіння нерухомістю.

Значення державної реєстрації права власності

Державна реєстрація права на нерухоме майно не є самостійною підставою набуття права власності. Вона офіційно підтверджує право, набуте на підставі договору, спадкування, приватизації, рішення суду або іншої передбаченої законом обставини.

Тому, вирішуючи спір, суд перевіряє не лише запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а насамперед документи та юридичні факти, на підставі яких особа набула право.

Судове рішення: Постанова об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Скасування державної реєстрації та вирішення питання про речове право

Вимога, пов’язана зі скасуванням рішення державного реєстратора, документа або державної реєстрації права, повинна забезпечувати реальне поновлення порушеного права. Якщо зареєстроване речове право існує, у судовому рішенні має бути вирішено, яке право визнається, змінюється або припиняється.

Судове рішення: Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19.

Висновок сформульовано під час застосування редакції статті 26 Закону про державну реєстрацію, чинної з 16 січня 2020 року. Загальний підхід щодо одночасного вирішення долі речового права зберігає значення, але конкретний спосіб захисту потрібно визначати за чинною на час звернення редакцією закону.

Цей підхід підтверджено й у пізнішій практиці КГС ВС. Постанова Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі № 922/3727/19

Визнання права власності

Власник може вимагати визнання права власності, якщо це право оспорюється, не визнається іншою особою або втрачено документ, що його підтверджує. Однак судове рішення за загальним правилом не створює право власності без законної підстави, а підтверджує вже набуте право.

Для задоволення такого позову позивач має довести підставу набуття права власності та факт його невизнання або оспорювання. Самого користування майном, його ремонту чи утримання недостатньо, якщо законна підстава набуття права не доведена.

Судове рішення: Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 923/1283/16

Самочинне будівництво

Реєстрація права власності на самочинно збудований об’єкт сама по собі не змінює його правового режиму та не є способом легалізації такого будівництва. Питання щодо права на об’єкт вирішується з урахуванням статті 376 Цивільного кодексу України, прав на земельну ділянку та інших установлених законом умов.

Судове рішення: Постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (ЄДРСР № 89564248)

Захист майнових прав інвестора у будівництві

Якщо будинок завершено і введено в експлуатацію, інвестор повністю оплатив об’єкт та виконав договірні зобов’язання, але забудовник не визнає його прав, за обставин, подібних до розглянутої справи, можливим способом захисту може бути визнання майнових прав на об’єкт інвестування.

Спосіб захисту залежить від виду договору, стану будівництва, введення об’єкта в експлуатацію та виконання сторонами зобов’язань. Тому цей висновок не означає, що вимога про визнання майнових прав є належною в кожному спорі із забудовником.

Судове рішення: Постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 761/4771/15-ц

Позовна давність у спорах про витребування майна

За загальним підходом початок перебігу позовної давності за вимогою про витребування майна пов’язується з моментом, коли власник дізнався або міг дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка надалі могла його відчужити добросовісному набувачу. Наступний перепродаж майна сам по собі не запускає новий строк позовної давності для власника.

Судове рішення: Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.