WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Порядок пред'явлення позову про стягнення коштів виплачених в рахунок завдатку. Правова позиція. Судова практика

2026-01-19T10:16:08Z

Zhuravel.Viacheslav: Розділ "Судова практика" доповнено посиланням на додаткове рішення Верховного суду: в Постанові КЦС ВС від 08.01.2025 № 466/4374/22 суд зазначив, що ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/Ogljad_KGS.pdf Огляд судової практики Верховного Суду щодо забезпечення виконання зобов’язань]

== Поняття, ознаки, функції та предмет завдатку ==
<div align="justify">
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2877 ч. 1 ст. 570 Цивільного кодексу України], завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

Отже, '''завдаток''' – це грошова сума або рухоме майно, яку сплачує покупець (споживач) продавцю (кредиторові) в рахунок належних платежів, що мають бути сплачені ним за договором, з метою підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Тобто, сума коштів, сплачена як завдаток (так само як і аванс), включається до загальної ціни товару. Відмінність завдатку та авансу полягає у наслідках, які настають у разі порушення умов договору однією із сторін (покупцем або продавцем).

Аналіз цього визначення дозволяє виділити наступні '''ознаки завдатку''':

а) як завдаток може передаватися грошова сума або рухоме майно. А враховуючи те, що відповідно до ст. 190 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] майном є речі, а також майнові права та обов'язки, закон допускає передачу в якості завдатку рухомих речей та майнових прав. На практиці завдаток найчастіше передається у вигляді грошової суми. Майновий завдаток майже не зустрічається. Сума завдатку (вартість рухомого майна, що передається як завдаток) може бути будь-якою, однак вона обов'язково має бути меншою, ніж загальна сума зобов'язання (вартість рухомого майна, що передається за зобов'язанням). В противному випадку така передача буде не передачею завдатку, а виконанням зобов'язання;

б) завдатком може бути забезпечено лише зобов'язання, що випливає з договору. Інакше кажучи, позадоговірні зобов'язання завдатком не забезпечуються;

в) завдаток виконує три основні функції:

- платіжну (завдаток видається в рахунок належних за договором платежів);

- підтверджувальну (передачею завдатку боржник підтверджує наявність основного зобов'язання);

- забезпечувальну (встановлення негативних наслідків невиконання зобов'язання, забезпеченого завдатком, гарантує виконання такого зобов'язання.

Завдаток є способом забезпечення тільки договірних зобов’язань і виконує три '''функції''': доказову, забезпечувальну і платіжну.

* Доказова функція виражається в тому, що завдаток видається на підтвердження укладення основного договору. Звідси випливає, що при виникненні між сторонами суперечки про те, чи був укладений основний договір чи ні, факт видачі та одержання завдатку, підтверджений у належному порядку, є безумовним доказом укладення основного договору, який забезпечений ним.
* Забезпечувальна функція є в тому, що видача й одержання завдатку спонукають сторони до виконання основного зобов’язання.

* Платіжна функція виявляється в тому, що завдаток видається за рахунок належних платежів за основним зобов’язанням, таким чином, він виявляється засобом часткового виконання основного зобов’язання, способом його виконання.

'''Предметом''' '''завдатку''' є грошова сума, рухоме майно, речі матеріального світу, які можна вільно переміщувати у просторі (наприклад, велосипед, мобільний телефон тощо). Речі, на які накладена заборона на вільний обіг, не можна використовувати у вигляді завдатку.
</div>
== Форма та істотні умови договору завдатку ==
<div align="justify">
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2785 ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України] письмова форма договору про внесення завдатку є обов’язковою. Проста розписка не буде належним доказом здійснення правочину в письмовій формі. Умова про внесення завдатку може бути включена до договору, виконання якого забезпечується таким чином. В разі, якщо письмова форма не додержана, то на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2785 ч.2 ст. 547 Цивільного кодексу України] угода про передачу завдатку є нікчемною, а як наслідок недійсною.

Закон не встановлює переліку істотних умов договору завдатку, однак аналіз сформованої практики дозволяє зробити наступні висновки, щодо істотних умов договору завдатку.

Отже, договір завдатку повинен містити дані про основний договір, виконання якого забезпечене завдатком, розмір грошової суми (вартість майна) переданої в якості завдатку, перелік дій (випадків бездіяльності) сторін договору, які тягнуть за собою настання наслідків, передбачених Цивільним кодексом України та самим договором завдатку, порядок і терміни повернення завдатку винною стороною.
</div>

== Сторони договору завдатку ==
<div align="justify">
Сторонами при укладанні договору завдатку можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

Цивільна правоздатність та дієздатність осіб встановлена [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6393 ст. ст. 46], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6395 47 Цивільного процесуального кодексу України].
</div>

== Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком ==
<div align="justify">
Наслідки порушення зобов'язання забезпеченого завдатком встановлені в
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2880 ст. 571 Цивільного кодексу України].<br /> Завдаток залишається у кредитора, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості.
Сторона винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.
У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
</div>
== Досудове врегулювання спору пов’язаного із стягненням коштів виплачених в рахунок завдатку ==
<div align="justify">
Досудове врегулювання спору — процес, який направлений на вирішення спірних питань, не доводячи справу до суду за допомогою домовленостей.<br /> Досудове врегулювання включає в себе договірний процес, який супроводжується претензійним листуванням. <br />Одна сторона висуває свої вимоги у вигляді претензії, в якій все детально обґрунтовує причини та підстави для повернення коштів.<br />Таким чином, для досудового врегулювання питання щодо необхідності повернення коштів виплачених боржником кредитору в якості завдатку направляється письмова претензія.<br />Постраждала сторона повинна вказати в претензії, що порушила інша сторона і пред'явити до неї відповідні вимоги.
</div>
== Вирішення спору судом ==
<div align="justify">
У випадку вирішення спору фізичними особами в судовому порядку регулювання здійснюється згідно вимог [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України].<br />Право на звернення осіб за захистом встановлюється [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6060 ст. 4 Цивільно процесуального кодексу України].<br />Позовна заява складається відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n7328 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України]:<br />♦У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.<br />♦Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.<br />♦Позовна заява повинна містити:

# найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
# повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місце знаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
# зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
# зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
# виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
# відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;
# відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
# перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
# попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи;
# підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

♦Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.<br />♦У разі пред’явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.<br />♦У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

♦Обов’язковою умовою пред’явлення позову є саме встановлення вини кредитора у невиконанні зобов’язання.

== Судова практика ==

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8001 Частиною 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України] визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

'''''Правові висновки щодо застосування норм права при розгляді справ щодо невиконання зобов'язань забезпечених завдатком, викладені у постановах Верховного суду України:'''''

'''від 11.10.2019 у справі № 569/12745/13-ц''', в якій судом зазначено, що внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання. Якщо договору, який б за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договорів в майбутньому, передана грошова сума є авансом, який підлягає поверненню. Поверненню підлягає й аванс, отриманий за попереднім договором.

Так, судом розглядалась справа за позовом особи про стягнення завдатку та додаткової суми в розмірі завдатку. Позивач посилався на те, що між нею та відповідачем було укладено договір завдатку, за умовами якого останній зобов'язався продати належний йому магазин, а позивач зобов'язувався сплатити відповідачу у визначений договором строк вартість магазину.

На підтвердження виконання зобов'язань і на забезпечення його виконання позивачем передано відповідачу завдаток в розмірі 10 000,00 доларів США. Проте згодом відповідач відмовився від виконання взятого на себе зобов'язання та повернув позивачу 5 500,00 доларів США

Верховний Суд виходить з того, що договір купівлі-продажу майна, який за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладений не був, сторони домовилися укласти такий договір в майбутньому, уклавши договір завдатку, який відповідно до частини четвертої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155 ст. 203], частини першої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1239 ст. 219 Цивільного кодексу України], не був нотаріально посвідчений і є нікчемним з моменту його укладення, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що отримана відповідачем грошова сума є авансом, який підлягає поверненню.

Таку ж позицію ВССУ викладено у справі про стягнення грошових коштів, переданих за попереднім договором купівлі-продажу нежитлових будівель та обладнання ('''ухвала ВССУ від 14.12.2016 у справі № 676/9189/14-ц''').

'''від 23.07.2018 у справі № 461/5297/16-ц''' роз'яснюється, коли можливо стягнути завдаток, а коли така передана сума є авансом.

У вказані постанові суд дійшов висновку, що відповідно до частини першої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2782 ст. 546 Цивільного кодексу України] виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2877 ст. 570 Цивільного кодексу України] завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правила [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2877 ст. 570 Цивільного кодексу України] поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише в разі наявності зобов’язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Вказаний висновок судів узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України '''від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2016 року у справі № 6-176цс12'''.

'''в Постанові КЦС ВС від 08.01.2025 № 466/4374/22''' суд зазначив, що ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання. Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу).

</div>
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Виконання рішень стосовно іноземців та осіб без громадянства

2025-11-17T12:42:44Z

Zhuravel.Viacheslav: В розділ «Порядок виконання рішень щодо іноземців та осіб без громадянства» додано посилання на ч.2 ст.77 ЗУ «Про виконавче провадження» та його зазначено.

== Нормативна база ==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільно процесуальний Кодекс України]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України “Про виконавче провадження“]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України“ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства“]
==Правовий статус іноземців та осіб без громадянства==
Відповідно до пункту 6 та 15 частини першої статті 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#Text Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»] іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.

[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Статтею 26 Конституції України] визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"] іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n120 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»] в’їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші невиконані зобов’язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов’язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в’їзду в Україну.
==Порядок виконання рішень щодо іноземців та осіб без громадянства ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закону України «Про виконавче провадження»], під час виконання рішень щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які проживають чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, у тому числі яким володіють спільно з іншими особами, '''застосовуються загальні положення виконавчого провадження'''.

Порядок виконання рішень щодо іноземців, осіб без громадянства визначено [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 статтею 77 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-VIII)], якою встановлено, що під час під час виконання рішень стосовно іноземців, осіб без громадянства , які відповідно проживають (перебувають) чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, яким володіють самостійно або разом з іншими особами, застосовуються положення цього Закону.

Таким чином, до іноземців встановлені ті самі ж вимоги і покладені ті ж обов’язки щодо виконнання рішення суду, що й на громадян України.

Особам, які не володіють державною мовою має бути забезпечений переклад не тільки виконавчих документів, а роз'яснень їх прав та обов'язків, які має надавати державний виконавець.

Отже, виконавчі дії провадяться державним виконавцем '''за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна'''.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.

Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.

Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

У відповідності до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n722:~:text=%D0%A3%20%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%96%20%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8,%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%22. ч.2 ст.77 Закону України "Про виконавче провадження"], у разі невиконання зазначеними в частині першій цієї статті особами рішень виконавець звертається до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органів охорони державного кордону з поданням про заборону в’їзду в Україну чи видворення за межі України таких осіб відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

==Відповідальність іноземців осіб без громадянства що не виконують рішення суду==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Законом України «Про виконавче провадження»] державному виконавцю надається можливість застосовувати до боржників (іноземців, осіб без громадянства) усі визначені Законом заходи примусового виконання, які встановлені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 статтею 10 Закону], а саме:
*звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
*звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
*вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
*заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов’язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом;
*інші заходи примусового характеру, передбачені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Законом України «Про виконавче провадження»].
Також, державний виконавець з метою ефективного виконання рішення має право '''у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України'''.

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується судом за правилами цивільного судочинства в порядку, передбаченому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n9192 ст. 441 ЦПК України].

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов’язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов’язкової участі державного (приватного) виконавця.

За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
==Див. також==
*

* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%81_%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1_%D0%B1%D0%B5%D0%B7_%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%B0%D0%B1%D0%BE_%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1_%D1%96%D0%B7_%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BC_%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%D0%BC Правовий статус осіб без громадянства або осіб із невизначеним громадянством]
[[index.php?title=Категорія:Іноземці/особи без громадянства]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Відмова від прийняття спадщини

2025-10-13T07:28:37Z

Zhuravel.Viacheslav: Розділ «Загальні положення про спадкування» - доповнено ст.1218 ЦК України. Розділ «Відмова від спадщини за заповітом» - відредаговано абзац перший. Розділ «Визнання відмови від спадщини недійсною» - відредаговано ст.1244 ЦК України.

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/164-2022-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0064323-11 Роз'яснення Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2011 року "Окремі питання спадкування"]
==Загальні положення про спадкування==
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5689 стаття 1216 Цивільного кодексу України] (далі - ЦК України). Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5691 статті 1217 ЦК України] , спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, що передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5689:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%201218.,%D0%B2%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B9%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D1%96. статтею 1218 ЦК України].
==Порядок відмови від прийняття спадщини==
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її на підставі ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5920 стаття 1268 ЦК України]).<br>Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку '''у шість місяців''', який починається з часу відкриття спадщини яка відкривається з дня смерті особи або з дня, з якого вона оголошується померлою. <br>Для цього спадкоємцю необхідно звернутися із заявою про відмову від прийняття спадщини, яка подається ''нотаріусу'' або в сільських населених пунктах - '''уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування''' за місцем відкриття спадщини.

Слід розрізняти неподання заяви про прийняття спадщини протягом встановленого строку й подання заяви про відмову від спадщини. Так, в першому випадку особа не здійснює свого права, внаслідок чого втрачає можливість прийняти спадщину, а в іншому – вчиняє активні дії, тобто реалізує своє право на відмову від прийняття спадщини.

Для окремих категорій громадян передбачений особливий порядок відмови від прийняття спадщини ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5944 стаття 1273 ЦК України]):
*Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.
*Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.
*Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.
{| class="wikitable"
|-
|'''Важливо!'''
#'''Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.'''
#'''Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття'''''.'''''<nowiki/>'''
|}
==Види відмови від прийняття спадщини==
===Відмова від спадщини за заповітом===
Частиною першою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5952 статті 1274 ЦК України] передбачено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.
===Відмова від спадщини за законом===
Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (частина друга [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5952 статті 1274 ЦК України]).

Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь (частина третя [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5952 статті 1274 ЦК України]).

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом '''недійсною''' з підстав, встановлених статтями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5952 225], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1285 229-231] і [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1300 233 ЦК України].

Відмова від спадщини може бути як на користь конкретної особи спадкоємця (адресна відмова), так і без зазначення такої особи (безадресна). В залежності від виду відмови її правові наслідки є відмінними: - у разі безадресної відмови від прийняття спадщини одним із спадкоємців за законом із черги, яка закликана до спадкування, частка у спадщини, яку він мав прийняти, переходить до інших спадкоємців тієї ж черги порівну; - у випадку адресної відмови частка, від якої відмовився спадкоємець, переходить до того чи тих спадкоємців, вказаних ним у заяві. Крім того, у випадку адресної відмови у свідоцтві про право на спадщину відображається частка, від якої відмовився спадкоємець.

Цивільне законодавство України передбачає, що відмова від прийняття спадщини за заповітом не позбавляє особу права на спадкування за законом. Тобто, відмова від спадщини буде вважатися «повною», якщо в заяві буде зазначено, що спадкоємець відмовляється від спадкування як за заповітом, так і за законом.
==Відкликання відмови від прийняття спадщини==
Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана <u>протягом строку</u>, встановленого для її прийняття відповідно до статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5933 1270 ЦК України].
==Визнання відмови від спадщини недійсною==
Частиною першою статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5944 1273 ЦК України] визначено, що відмова від спадщини може бути здійснена тільки протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5808 Статтею 1244 ЦК України] передбачено, що заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті. <br />Частиною четвертою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5952 статті 1274 ЦК України] передбачено, якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

Відмова від спадщини - односторонній правочин, недійсність якого може бути визнана на загальних підставах у порядку цивільного судочинства.

До таких підстав слід віднести:
#Відмову, яка була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1265 стаття 225 ЦК України]). Така відмова від спадщини може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено.
#Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1285 стаття 229 ЦК України]).
#Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1285 статті 229 ЦК України]), такий правочин визнається судом недійсним ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1290 стаття 230 ЦК України]).
#Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1294 стаття 231 ЦК України]).
#Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1300 стаття 233 ЦК України]).
Частина п'ята [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5952 статті 1274 ЦК України] передбачає, що можливість визнання судом недійсною відмови від прийняття спадщини свідчить про особливий статус такої відмови. Загалом відмова від спадщини без зазначення суб'єкта, на користь якого зроблена така відмова, повинна набирати чинності після закінчення строку на прийняття спадщини.<br />Даною статтею не встановлено, коли отримує право на спадкування особа, на користь якої зроблено відмову. Тому можна стверджувати, що безадресна відмова від спадщини може визнаватися судом недійсною лише після спливу шести місяців, оскільки протягом шести місяців особа вправі відкликати свою відмову від прийняття спадщини.

За загальним правилом, прийняття спадщини органами опіки та піклування в інтересах недієздатних осіб, а коли дитина особисто відмовляється від прийняття спадщини, продавати належне їй за правом спадкування майно і гроші класти на її особовий рахунок до досягнення повноліття або набуття дієздатності. Такий порядок дозволить гарантувати сприятливе для інтересів дитини вирішення ситуації та надасть можливість в майбутньому повністю дієздатній особі вирішувати долю спадкової частки. Фактично, недієздатна особа пропонуватиме органам опіки та піклування надати дозвіл на передачу власного права іншій особі.
==Правові наслідки відмови від прийняття спадщини==
*Відмова від прийняття спадщини одного із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
*Відмова від прийняття спадщини одного із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.
*Положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5958 статті 1275 ЦК України] не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.
*Відмова спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.
*Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.
[[index.php?title=Категорія:Спадкове право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріальні дії]]
[[index.php?title=Категорія:Органи місцевого самоврядування]]