WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Правове регулювання діяльності мікрофінансових організацій в Україні

2021-01-12T22:07:41Z

Yurii.chumak:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text Господарський кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14#Text Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 Закон України «Про банки і банківську діяльність»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Закон України «Про захист прав споживачів»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1734-19#Text Закон України «Про споживче кредитування»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text Закон України «Про електронну комерцію»]

== Поняття та види мікрофінансових організацій ==
'''Мікрофінансові організації''' – це юридично зареєстровані компанії, які мають ліцензію на здійснення кредитної діяльності. На відміну від банків, в основному МФО мають право тільки видавати кредити, тобто такі види продуктів як депозити, відкриття рахунків для клієнтів у МФО будуть недоступні.

Основним продуктом МФО є мікропозики, які видаються під відсоток на певний термін на конкретних умовах. Мікропозики видаються тільки на підставі підписаного договору, який має повну юридичну силу.

Вимог до статутного капіталу та до організаційно-правової форми МФО в Україні немає, тому власники компанії можуть їх обирати на свій розсуд. Діяльність МФО контролює Національний банк України.

МФО розрізняються за видом процедури оформлення кредиту на:

- такі, що надають кредити тільки онлайн;

- такі, що надають можливість забрати гроші у відділенні.

За сумою і вимогами до внесення застави:

- такі, де позику можна взяти на невелику суму (до 10 000 грн) і без застави;

- такі, що кредитують на великі суми (понад 50 000 грн) і з можливим наданням застави.

== Договір кредитування фізичних осіб мікрофінансовими установами ==
Кредити, що надаються фізичним особам мікрофінансовими компаніями, відносяться до споживчих кредитів.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1734-19#n6 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»], кредитором є банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити. Споживач – фізична особа, що уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит.
Споживче кредитування – правовідносини з надання, обслуговування і повернення споживчого кредиту.

Споживчий кредит (кредит) – кошти, які надаються споживачеві (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Споживчі кредити видаються на покупку техніки, ремонт тощо.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1734-19#n161 Статтею 13 ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено], що договори про споживчий кредит, договори про надання додаткових і супутніх послуг кредитодавцем та третіми особами, та зміни до них, укладаються у письмовій формі. Договір може бути укладений як у паперовому, так і в електронному вигляді. Якщо договір укладається в паперовому вигляді, обов’язковим є проставляння власноручних підписів сторін та печатки. У випадку укладання договору в електронному вигляді, обов’язковим є накладання електронного підпису (підписів), інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін, у порядку, встановленому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#n170 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»].

Підписаний примірник договору з додатками до нього невідкладно передається споживачу, інший примірник договору належить мікрофінансовій організації.

У випадку укладання договору в електронному вигляді, примірник договору про споживчий кредит і додатки до нього надаються споживачеві способом, що дозволяє встановити особу отримувача, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом, з використанням даних контактів, зазначених споживачем при укладенні договору про споживчий кредит.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однієї стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#n122 Ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»] встановлює порядок укладення електронного договору, зокрема пропозиція укласти електронний договір (оферта) повинна містити істотні умови, передбачені Цивільним кодексом України, і виражати намір особи, яка зробила його, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Крім цього, електронний договір може містити наступну інформацію:

- технологію (порядок) укладення договору;

- порядок створення і накладення електронних підписів сторонами договору;

- можливість і порядок внесення змін до умов договору;

- спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);

- порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами при виконанні ними своїх зобов’язань;

- технічні засоби ідентифікації сторін;

- порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);

- посилання на умови, що включаються в договір шляхом перенаправлення (посилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа;

- спосіб зберігання і пред’явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них;

- умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів;

- можливість вибору мови, використовуваного при укладенні та виконанні договору;

- інші відомості.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом направлення комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) в мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), повинен надаватися безперешкодний доступ до електронних документів.

Електронний договір вважається укладеним '''з моменту одержання особою''', яка направила пропозицію укласти такий договір, '''відповіді''' про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#n122 ст. 11 Закону України « Про електронну комерцію»].

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання підписаного в порядку, встановленому законодавством, електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, встановленому законодавством;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею.

Інформаційна система підприємства електронної комерції, яке пропонує укласти електронний договір, повинна передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Місцем укладення електронного договору є місцезнаходження МФО.

Електронний договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Кожен екземпляр електронного документа з накладеним на нього підписом, є оригіналом такого документа.

Перевагою мікрокредитування є швидкість надання позики; укладення договору в електронній формі, без необхідності відвідування комерційної установи; обмежений перелік документів, необхідних для отримання позики (тільки паспорт, не потрібна довідка про доходи); МФО не здійснює перевірку кредитної історії клієнта; не потрібні поручителі; відсутність застави.

До недоліків слід віднести надмірно високі процентні ставки; при простроченні сплати боргу МФО звертаються до колекторів.

== Несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитом ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3107 ст. 625 Цивільного кодексу України] боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Якщо боржник прострочив виконання грошового зобов’язання, то на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Також, можливе застосування штрафних санкцій за прострочення сплати боргу.

Нерідко МФО задля стягнення боргу звертаються до колекторських компаній.
Що стосується стягнення заборгованості колекторським компаніями, слід зазначити, що наразі готується до другого читання проєкт Закону «Про захист прав та законних інтересів боржників при здійсненні колекторської діяльності».

Згідно з проєктом, ''«колекторська діяльність – це професійна діяльність з врегулювання простроченої заборгованості, здійснюється суб’єктами врегулювання такої заборгованості, спрямована на добровільне погашення боржником на користь кредитора простроченої заборгованості за грошовим зобов’язанням шляхом усної, письмової взаємодії з ним, його представником (представниками) (у тому числі з використанням електронного або іншого технічного засобу зв’язку, проведення телефонних переговорів з боржником, направлення письмових повідомлень до боржника, у тому числі в рамках обов’язкового досудового порядку врегулювання спору, повідомлення боржника про наявність заборгованості з допомогою автоінформатора)»''.

Також у разі прийняття цього закону, колекторам буде заборонено залякувати боржників, дезінформувати їх, погрожувати і надавати їм неправдиві дані щодо їх заборгованості; використовувати вульгарну і нецензурну лексику, фрази, що зачіпають особисту честь і гідність боржника, його ділову репутацію, а також застосовувати силу; повідомляти про заборгованість третім особам.

'''Важливо!''' У разі, якщо колектори погрожують розправою боржнику або його родичам та близьким особам, необхідно звернутися до поліції та за професійною правовою допомогою.

У випадку, коли кредитна заборгованість досягає розмірів, коли боржник не в змозі її виплачувати, Цивільним та Господарським процесуальними кодексами України передбачена розстрочка або відстрочка сплати боргу. Договір про реструктуризацію боргу повинен бути також укладений у письмовій формі. У разі укладення такого договору, спочатку сплачується тіло кредиту, а потім відсотки та штрафи.
[[Категорія:Господарське право]]
[[Категорія:Позика, кредит, банківський вклад]]

Правовідносини, пов’язані з функціонуванням мережі Інтернет

2021-01-12T01:02:00Z

Yurii.chumak:

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1280-15#Text Закон України «Про телекомунікації»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text Закон України «Про електронну комерцію»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12#Text Закон України «Про авторське право і суміжні права»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/928/2000#Text Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_051#Text Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_770#Text Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011 Угода про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони]

== Поняття правовідносин в IT-cфері ==
Під правовідносинами в мережі Інтернет розуміють загально-суспільні зв’язки, що утворюються на основі використання споживачами Інтернету та інших інформаційно-комунікаційних технологій (наприклад, комп’ютерного програмного забезпечення, IT-програм тощо) між постачальниками послуг (провайдерами) з доступу до Інтернету, постачальниками інформації та користувачами.

Ці правовідносини утворюються на засадах взаємного визнання даними суб’єктами волі та формальної рівності всіх учасників мережі Інтернет.

== Суб’єкти правовідносин у мережі Інтернет ==
1. Оператори, провайдери телекомунікацій, власники «доменів», які здійснюють технічне функціонування мережі Інтернет.

2. Розробники, власники, розповсюджувачі інформації та інформаційних ресурсів в мережі Інтернет.

3. Особи, які надають послуги з укладання електронних угод (договорів) в мережі Інтернет.

4. Споживачі, користувачі (фізичні та юридичні особи) телекомунікаційних послуг у мережі Інтернет.

== Об’єкти правовідносин у мережі Інтернет ==
1. Інформаційно-телекомунікаційні мережі.

2. Комп’ютерне програмне забезпечення.

3. Інформаційні продукти, інформаційні послуги.

4. Доменні імена.

5. Інформаційна безпека власників ресурсів та користувачів мережі Інтернет.

== Оформлення правовідносин в IT-сфері ==
Правовідносини замовника та програміста (або особи, що виконує замовлення) щодо розробки IT-продукту (програмного забезпечення) можуть існувати в межах цивільно-правового законодавства або на умовах трудового договору.

Прикладами такої цивільно-правової угоди є:

- договір про виконання робіт – договір підряду, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n4040 ст. 837 Цивільного кодексу України];

- договір про надання послуг, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n4306 ст. 901 ЦК України].

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Оформлення відносин у порядку трудового законодавства полягає в укладанні договору між роботодавцем (виготовлювачем IT-послуг) та працівником.

Зазначений договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) на час виконання певної роботи.

== Захист прав на IT-продукти ==
Відповідно до пункту «б» [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12#n475 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»] піратством у сфері авторського права є будь-які дії, які направлені на: опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (зокрема, комп’ютерних програм і баз даних).

Цей Закон охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва – авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення – суміжні права.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_770#o28 статті 4 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право] (1996) комп’ютерні програми охороняються як літературні твори в розумінні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_051#o13 статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів].

== Відповідальність за незаконне використання IT-продуктів ==
Використання комп’ютерних програм та інших IT-продуктів без відповідного дозволу автора або власника продукту, невиконання умов договору є порушенням авторських прав і може бути підставою для притягнення особи-порушника до наступних видів відповідальності, а саме:

'''Цивільно-правова відповідальність''' – за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2299 ст. 431 Цивільного кодексу України]: Наслідки порушення права інтелектуальної власності

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

'''Адміністративна відповідальність''' – за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#n309 ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення]: Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності

Незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, – тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

'''Кримінальна відповідальність''' – за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n1154 ст. 176 Кримінального кодексу України]: Порушення авторського права і суміжних прав

1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, камкординг, кардшейрінг або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, а також фінансування таких дій, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, – караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, – караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, – караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Правовідносини, пов’язані з функціонуванням мережі Інтернет

2021-01-12T00:41:49Z

Yurii.chumak: додано посилання на норми законодавства у тексті статті

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1280-15#Text Закон України «Про телекомунікації»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text Закон України «Про електронну комерцію»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12#Text Закон України «Про авторське право і суміжні права»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/928/2000#Text Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_051#Text Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_770#Text Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011 Угода про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони]

== Поняття правовідносин в IT-cфері ==
Під правовідносинами в мережі Інтернет розуміють загально-суспільні зв’язки, що утворюються на основі використання споживачами Інтернету та інших інформаційно-комунікаційних технологій (наприклад, комп’ютерного програмного забезпечення, IT-програм тощо) між постачальниками послуг (провайдерами) з доступу до Інтернету, постачальниками інформації та користувачами.

Ці правовідносини утворюються на засадах взаємного визнання даними суб’єктами волі та формальної рівності всіх учасників мережі Інтернет.

== Суб’єкти правовідносин у мережі Інтернет ==
1. Оператори, провайдери телекомунікацій, власники «доменів», які здійснюють технічне функціонування мережі Інтернет.

2. Розробники, власники, розповсюджувачі інформації та інформаційних ресурсів в мережі Інтернет.

3. Особи, які надають послуги з укладання електронних угод (договорів) в мережі Інтернет.

4. Споживачі, користувачі (фізичні та юридичні особи) телекомунікаційних послуг у мережі Інтернет.

== Об’єкти правовідносин у мережі Інтернет ==
1. Інформаційно-телекомунікаційні мережі.

2. Комп’ютерне програмне забезпечення.

3. Інформаційні продукти, інформаційні послуги.

4. Доменні імена.

5. Інформаційна безпека власників ресурсів та користувачів мережі Інтернет.

== Оформлення правовідносин в IT-сфері ==
Правовідносини замовника та програміста (або особи, що виконує замовлення) щодо розробки IT-продукту (програмного забезпечення) можуть існувати в межах цивільно-правового законодавства або на умовах трудового договору.

Прикладами такої цивільно-правової угоди є:

- договір про виконання робіт – договір підряду, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n4040 ст. 837 Цивільного кодексу України];

- договір про надання послуг, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n4306 ст. 901 ЦК України].

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Оформлення відносин у порядку трудового законодавства полягає в укладанні договору між роботодавцем (виготовлювачем IT-послуг) та працівником.

Зазначений договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) на час виконання певної роботи.

== Захист прав на IT-продукти ==
Відповідно до пункту «б» [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12#n475 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»] піратством у сфері авторського права є будь-які дії, які направлені на: опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (зокрема, комп’ютерних програм і баз даних).

Цей Закон охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва – авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення – суміжні права.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_770#o28 статті 4 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право] (1996) комп’ютерні програми охороняються як літературні твори в розумінні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_051#o13 статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів].

== Відповідальність за незаконне використання IT-продуктів ==
Використання комп’ютерних програми та інших IT-продуктів без відповідного дозволу автора або власника продукту, невиконання умов договору є порушенням авторських прав і може бути підставою для притягнення особи-порушника до наступних видів відповідальності, а саме:

'''Цивільно-правова відповідальність''' – за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2299 ст. 431 Цивільного кодексу України]: Наслідки порушення права інтелектуальної власності

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

'''Адміністративна відповідальність''' – за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#n309 ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення]: Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності

Незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, – тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

'''Кримінальна відповідальність''' – за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n1154 ст. 176 Кримінального кодексу України]: Порушення авторського права і суміжних прав

1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, камкординг, кардшейрінг або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, а також фінансування таких дій, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, – караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, – караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, – караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Правовідносини, пов’язані з функціонуванням мережі Інтернет

2021-01-12T00:28:52Z

Yurii.chumak: додано гіперпосилання на законодавчі та нормативні документи

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1280-15#Text Закон України «Про телекомунікації»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text Закон України «Про електронну комерцію»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12#Text Закон України «Про авторське право і суміжні права»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/928/2000#Text Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_051#Text Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_770#Text Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011 Угода про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони]

== Поняття правовідносин в IT-cфері ==
Під правовідносинами в мережі Інтернет розуміють загально-суспільні зв’язки, що утворюються на основі використання споживачами Інтернету та інших інформаційно-комунікаційних технологій (наприклад, комп’ютерного програмного забезпечення, IT-програм тощо) між постачальниками послуг (провайдерами) з доступу до Інтернету, постачальниками інформації та користувачами.

Ці правовідносини утворюються на засадах взаємного визнання даними суб’єктами волі та формальної рівності всіх учасників мережі Інтернет.

== Суб’єкти правовідносин у мережі Інтернет ==
1. Оператори, провайдери телекомунікацій, власники «доменів», які здійснюють технічне функціонування мережі Інтернет.

2. Розробники, власники, розповсюджувачі інформації та інформаційних ресурсів в мережі Інтернет.

3. Особи, які надають послуги з укладання електронних угод (договорів) в мережі Інтернет.

4. Споживачі, користувачі (фізичні та юридичні особи) телекомунікаційних послуг у мережі Інтернет.

== Об’єкти правовідносин у мережі Інтернет ==
1. Інформаційно-телекомунікаційні мережі.

2. Комп’ютерне програмне забезпечення.

3. Інформаційні продукти, інформаційні послуги.

4. Доменні імена.

5. Інформаційна безпека власників ресурсів та користувачів мережі Інтернет.

== Оформлення правовідносин в IT-сфері ==
Правовідносини замовника та програміста (або особи, що виконує замовлення) щодо розробки IT-продукту (програмного забезпечення) можуть існувати в межах цивільно-правового законодавства або на умовах трудового договору.

Прикладами такої цивільно-правової угоди є:

- договір про виконання робіт – договір підряду, відповідно до ст. 837 ЦК України;

- договір про надання послуг, відповідно до ст. 901 ЦК України.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Оформлення відносин у порядку трудового законодавства полягає в укладанні договору між роботодавцем (виготовлювачем IT-послуг) та працівником.

Зазначений договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) на час виконання певної роботи.

== Захист прав на IT-продукти ==
Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» піратством у сфері авторського права є будь-які дії, які направлені на: опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (зокрема, комп’ютерних програм і баз даних).

Відповідно до законодавства України, охороні підлягають особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва – авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення – суміжні права.

Відповідно до статті 4 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (1996) комп’ютерні програми охороняються як літературні твори в розумінні статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

== Відповідальність за незаконне використання IT-продуктів ==
Використання комп’ютерних програми та інших IT-продуктів без відповідного дозволу автора або власника продукту, невиконання умов договору є порушенням авторських прав і може бути підставою для притягнення особи-порушника до наступних видів відповідальності, а саме:

'''Цивільно-правова відповідальність''' – за ст. 431 Цивільного кодексу України: Наслідки порушення права інтелектуальної власності

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

'''Адміністративна відповідальність''' – за ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення: Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності

Незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, – тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

'''Кримінальна відповідальність''' – за ст. 176 Кримінального кодексу України: Порушення авторського права і суміжних прав

1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, камкординг, кардшейрінг або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, а також фінансування таких дій, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, – караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, – караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, – караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Правовідносини, пов’язані з функціонуванням мережі Інтернет

2021-01-12T00:16:04Z

Yurii.chumak: Створена сторінка: Нормативна база • Цивільний кодекс України • Закон України «Про телекомунікації» • З...

Нормативна база

• Цивільний кодекс України
• Закон України «Про телекомунікації»
• Закон України «Про електронну комерцію»
• Закон України «Про авторське право і суміжні права»
• Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні»
• Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів
• Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право
• Угода про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони

Поняття правовідносин в IT-cфері

Під правовідносинами в мережі Інтернет розуміють загально-суспільні зв’язки, що утворюються на основі використання споживачами Інтернету та інших інформаційно-комунікаційних технологій (наприклад, комп’ютерного програмного забезпечення, IT-програм тощо) між постачальниками послуг (провайдерами) з доступу до Інтернету, постачальниками інформації та користувачами.

Ці правовідносини утворюються на засадах взаємного визнання даними суб’єктами волі та формальної рівності всіх учасників мережі Інтернет.

Суб’єкти правовідносин в мережі Інтернет

1. Оператори, провайдери телекомунікацій, власники «доменів», які здійснюють технічне функціонування мережі Інтернет.
2. Розробники, власники, розповсюджувачі інформації та інформаційних ресурсів в мережі Інтернет.
3. Особи, які надають послуги з укладання електронних угод (договорів) в мережі Інтернет.
4. Споживачі, користувачі (фізичні та юридичні особи) телекомунікаційних послуг у мережі Інтернет.

Об’єктами правовідносин у мережі Інтернет є:

1. Інформаційно-телекомунікаційні мережі.
2. Комп’ютерне програмне забезпечення.
3. Інформаційні продукти, інформаційні послуги.
4. Доменні імена.
5. Інформаційна безпека власників ресурсів та користувачів мережі Інтернет.

Оформлення правовідносин в IT-сфері

Правовідносини замовника та програміста (або особи, що виконує замовлення) щодо розробки IT-продукту (програмного забезпечення) можуть існувати в межах цивільно-правового законодавства або на умовах трудового договору.

Прикладами такої цивільно-правової угоди є:
- договір про виконання робіт – договір підряду, відповідно до ст. 837 ЦК України;
- договір про надання послуг, відповідно до ст. 901 ЦК України.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Оформлення відносин у порядку трудового законодавства полягає в укладанні договору між роботодавцем (виготовлювачем IT-послуг) та працівником.

Зазначений договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) на час виконання певної роботи.

Захист прав на IT-продукти

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» піратством у сфері авторського права є будь-які дії, які направлені на: опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (зокрема, комп’ютерних програм і баз даних).

Відповідно до законодавства України, охороні підлягають особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва – авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення – суміжні права.

Відповідно до статті 4 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (1996) комп’ютерні програми охороняються як літературні твори в розумінні статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

Відповідальність за незаконне IT-продуктів

використання комп’ютерних програми та інших IT-продуктів без відповідного дозволу автора або власника продукту, невиконання умов договору є порушенням авторських прав і може бути підставою для притягнення особи-порушника до наступних видів відповідальності, а саме:

Цивільно-правова відповідальність – за ст. 431 Цивільного кодексу України: Наслідки порушення права інтелектуальної власності
Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Адміністративна відповідальність – за ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення: Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності
Незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, – тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Кримінальна відповідальність – за ст. 176 Кримінального кодексу України: Порушення авторського права і суміжних прав
1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, камкординг, кардшейрінг або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, а також фінансування таких дій, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, – караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, – караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, – караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Придбання земельної ділянки через електронний аукціон (СЕТАМ)

2020-12-30T23:21:08Z

Yurii.chumak: додано зовнішнє посилання на сайт

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України «Про виконавче провадження»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12#Text Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» від 02.04.2012 № 512/5]

== Загальні положення про систему СЕТАМ ==
«СЕТАМ» – це державне підприємство, що створено Міністерством юстиції України для сприяння реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів або посадових осіб.

Державне підприємство «СЕТАМ» уповноважено на здійснення заходів із супроводження програмного забезпечення системи електронних торгів арештованим майном, технологічного забезпечення, збереження та захисту даних, що містяться у ній, організацію та проведення електронних торгів, виконання інших функцій, передбачених Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів та Законом України «Про виконавче провадження».

== Реєстрація користувачів ==
Для реєстрації в системі СЕТАМ, з метою подальшої участі в торгах на придбання земельних ділянок, необхідно зайти на офіційний веб-сайт «СЕТАМ» за посиланням [https://setam.net.ua/ setam.net.ua] та на головній сторінці веб-ресурсу натиснути «реєстрація», де заповнити відповідні поля. Після реєстрації система автоматично надішле на електронну поштову скриньку лист, в якому потрібно перейти за посиланням для активації облікового запису. У разі, якщо реєстрація пройшла успішно, користувач отримає відповідне повідомлення.

== Пошук інформації ==
Здійснити пошук необхідної інформації можна на електронному веб-парталі СЕТАМ. Для цього у розділі «пошук» необхідно вказати бажаний предмет закупівлі – «земельна ділянка», її розмір, цільове призначення та місце розташування.

Після цього система надасть наявні (активні) варіанти аукціонів, доступні до участі. Для того, щоб дізнатись більш детальну інформацію про лот, необхідно перейти за відповідним посиланням. Інформація про лот складається тегів:

- характеристика лоту;

- інформація про лот;

- вкладення;

- заявки на участь у торгах;

- порядок та умови.

== Заявка на участь у торгах на придбання земельної ділянки ==
Для того, аби прийняти участь в електронних торгах на придбанням земельної ділянки, на сторінці знайденого лоту необхідно відкрити вкладку «Заявки на участь у торгах», потім натиснути посилання «Подати заявку».

Після відповідних дій з’явиться повідомлення про прийняття системою СЕТАМ заявки з обраного лоту. Далі необхідно натиснути посилання «Отримати квитанцію». Слід зазначити, що квитанція формується автоматично системою СЕТАМ. Сформовану квитанцію слід роздрукувати на принтері та здійснити оплату гарантійного внеску в будь-якому Банку України.

Слід враховувати, що в разі, якщо ставка заявника по лоту не переможе, СЕТАМ автоматично поверне внесений гарантійний внесок.

== Придбання та оформлення придбаного майна ==
Переможець торгів в системі СЕТАМ (або його представник за довіреністю) має право отримати майно – земельну ділянку, не пізніше 7 робочих днів з дати отримання акта про проведені електронні торги (акт про проведені електронні торги фактично є документом, що підтверджує факт придбання майна у власність).

Підписання документів здійснюється електронним підписом на порталі системи СЕТАМ. Для цього необхідно:

- завантажити файл підпису та файл для підписання;

- підтвердити підписання;

- завантажити файл з підписом.

Придбання земельної ділянки через електронний аукціон (СЕТАМ)

2020-12-30T23:19:19Z

Yurii.chumak: додано гіперпосилання на законодавчі та нормативні документи

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України «Про виконавче провадження»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12#Text Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» від 02.04.2012 № 512/5]

== Загальні положення про систему СЕТАМ ==
«СЕТАМ» – це державне підприємство, що створено Міністерством юстиції України для сприяння реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів або посадових осіб.

Державне підприємство «СЕТАМ» уповноважено на здійснення заходів із супроводження програмного забезпечення системи електронних торгів арештованим майном, технологічного забезпечення, збереження та захисту даних, що містяться у ній, організацію та проведення електронних торгів, виконання інших функцій, передбачених Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів та Законом України «Про виконавче провадження».

== Реєстрація користувачів ==
Для реєстрації в системі СЕТАМ, з метою подальшої участі в торгах на придбання земельних ділянок, необхідно зайти на офіційний веб-сайт «СЕТАМ» за посиланням setam.net.ua та на головній сторінці веб-ресурсу натиснути «реєстрація», де заповнити відповідні поля. Після реєстрації система автоматично надішле на електронну поштову скриньку лист, в якому потрібно перейти за посиланням для активації облікового запису. У разі, якщо реєстрація пройшла успішно, користувач отримає відповідне повідомлення.

== Пошук інформації ==
Здійснити пошук необхідної інформації можна на електронному веб-парталі СЕТАМ. Для цього у розділі «пошук» необхідно вказати бажаний предмет закупівлі – «земельна ділянка», її розмір, цільове призначення та місце розташування.

Після цього система надасть наявні (активні) варіанти аукціонів, доступні до участі. Для того, щоб дізнатись більш детальну інформацію про лот, необхідно перейти за відповідним посиланням. Інформація про лот складається тегів:

- характеристика лоту;

- інформація про лот;

- вкладення;

- заявки на участь у торгах;

- порядок та умови.

== Заявка на участь у торгах на придбання земельної ділянки ==
Для того, аби прийняти участь в електронних торгах на придбанням земельної ділянки, на сторінці знайденого лоту необхідно відкрити вкладку «Заявки на участь у торгах», потім натиснути посилання «Подати заявку».

Після відповідних дій з’явиться повідомлення про прийняття системою СЕТАМ заявки з обраного лоту. Далі необхідно натиснути посилання «Отримати квитанцію». Слід зазначити, що квитанція формується автоматично системою СЕТАМ. Сформовану квитанцію слід роздрукувати на принтері та здійснити оплату гарантійного внеску в будь-якому Банку України.

Слід враховувати, що в разі, якщо ставка заявника по лоту не переможе, СЕТАМ автоматично поверне внесений гарантійний внесок.

== Придбання та оформлення придбаного майна ==
Переможець торгів в системі СЕТАМ (або його представник за довіреністю) має право отримати майно – земельну ділянку, не пізніше 7 робочих днів з дати отримання акта про проведені електронні торги (акт про проведені електронні торги фактично є документом, що підтверджує факт придбання майна у власність).

Підписання документів здійснюється електронним підписом на порталі системи СЕТАМ. Для цього необхідно:

- завантажити файл підпису та файл для підписання;

- підтвердити підписання;

- завантажити файл з підписом.

Придбання земельної ділянки через електронний аукціон (СЕТАМ)

2020-12-30T23:13:42Z

Yurii.chumak: Створена сторінка: Нормативна база: • Земельний кодекс України • Закон України «Про виконавче провадженн...

Нормативна база:
• Земельний кодекс України
• Закон України «Про виконавче провадження»
• Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» від 02.04.2012 № 512/5

Загальні положення про систему СЕТАМ

«СЕТАМ» – це державне підприємство, що створено Міністерством юстиції України для сприяння реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів або посадових осіб.

Державне підприємство «СЕТАМ» уповноважено на здійснення заходів із супроводження програмного забезпечення системи електронних торгів арештованим майном, технологічного забезпечення, збереження та захисту даних, що містяться у ній, організацію та проведення електронних торгів, виконання інших функцій, передбачених Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів та Законом України «Про виконавче провадження».

Реєстрація користувачів

Для реєстрації в системі СЕТАМ, з метою подальшої участі в торгах на придбання земельних ділянок, необхідно зайти на офіційний веб-сайт «СЕТАМ» за посиланням setam.net.ua та на головній сторінці веб-ресурсу натиснути «реєстрація», де заповнити відповідні поля. Після реєстрації система автоматично надішле на електронну поштову скриньку лист, в якому потрібно перейти за посиланням для активації облікового запису. У разі, якщо реєстрація пройшла успішно, користувач отримає відповідне повідомлення.

Пошук інформації

Здійснити пошук необхідної інформації можна на електронному веб-парталі СЕТАМ. Для цього у розділі «пошук» необхідно вказати бажаний предмет закупівлі – «земельна ділянка», її розмір, цільове призначення та місце розташування.

Після цього система надасть наявні (активні) варіанти аукціонів, доступні до участі. Для того, щоб дізнатись більш детальну інформацію про лот, необхідно перейти за відповідним посиланням. Інформація про лот складається тегів:
- характеристика лоту;
- інформація про лот;
- вкладення;
- заявки на участь у торгах;
- порядок та умови.

Заявка на участь у торгах на придбання земельної ділянки
Для того, аби прийняти участь в електронних торгах на придбанням земельної ділянки, на сторінці знайденого лоту необхідно відкрити вкладку «Заявки на участь у торгах», потім натиснути посилання «Подати заявку».

Після відповідних дій з’явиться повідомлення про прийняття системою СЕТАМ заявки з обраного лоту. Далі необхідно натиснути посилання «Отримати квитанцію». Слід зазначити, що квитанція формується автоматично системою СЕТАМ. Сформовану квитанцію слід роздрукувати на принтері та здійснити оплату гарантійного внеску в будь-якому Банку України.

Слід враховувати, що в разі, якщо ставка заявника по лоту не переможе, СЕТАМ автоматично поверне внесений гарантійний внесок.

Придбання та оформлення придбаного майна

Переможець торгів в системі СЕТАМ (або його представник за довіреністю) має право отримати майно – земельну ділянку, не пізніше 7 робочих днів з дати отримання акта про проведені електронні торги (акт про проведені електронні торги фактично є документом, що підтверджує факт придбання майна у власність).

Підписання документів здійснюється електронним підписом на порталі системи СЕТАМ. Для цього необхідно:
- завантажити файл підпису та файл для підписання;
- підтвердити підписання;
- завантажити файл з підписом.

Порядок проведення реабілітаційного лікування за рахунок державних коштів

2020-12-30T21:00:09Z

Yurii.chumak: додано посилання на норми законодавства у тексті статті

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#Text Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-14#Text Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0039890-17#Text Постанова Правління Фонду соціального страхування України «Про затвердження Порядку відшкодування витрат за надані соціальні послуги з лікування застрахованих осіб та членів їх сімей після перенесених захворювань і травм у реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів за рахунок коштів Фонду соціального страхування України»]

== Медична реабілітація як захід відновлення функцій організму ==
Медична реабілітація включає систему медичних та інших заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей організму з метою створення умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання.

Реабілітація призначається після закінчення гострого періоду захворювання в разі наявності обмежень життєдіяльності і надається відповідно до профілів медичної реабілітації.

Направлення хворого на реабілітаційне лікування здійснюється як наступний етап лікування після перенесеного захворювання за рекомендацією лікуючого лікаря та за наявності висновку лікарсько-консультативної комісії.

== Право на реабілітаційне лікування за рахунок державних коштів ==
Застраховані за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, і члени їх сімей (діти) мають право на відновлення здоров’я в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів після перенесених захворювань і травм.

Застрахована особа має право на лікування в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу відповідно до медичних показань за рекомендацією лікуючого лікаря та за наявності висновку лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу, клініки медичної науково-дослідної установи або жіночої консультації.

Застрахована особа з порушенням перебігу вагітності може направлятися в реабілітаційне відділення санаторно-курортного закладу безпосередньо із жіночої консультації.

Застрахована особа, яка брала безпосередню участь в антитерористичній операції (Операції об’єднаних сил), має право на лікування (у супроводі членів сім’ї: чоловік/дружина, неповнолітні діти) в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу за профілем медико-психологічна реабілітація за рахунок коштів Фонду 1 раз після демобілізації за наявності відповідних медичних показань.

'''До уваги!''' Застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

== Порядок призначення реабілітаційного лікування ==
Застрахована особа направляється до реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу за її вибором, відповідно до медичних показань визначеного профілю медичної реабілітації, за рекомендацією лікуючого лікаря та за наявності висновку лікарської-консультативної комісії (далі – ЛКК) закладу охорони здоров’я, де перебуває зазначена особа на лікуванні.

Заклад охорони здоров’я, де застрахована особа перебуває на лікуванні, протягом доби з моменту надання висновку ЛКК, інформує орган Фонду за місцем обліку закладу охорони здоров’я як страхувальника, про потребу зазначеної особи в подальшому лікуванні в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу із зазначенням профілю (страховий випадок).

Представник органу Фонду відвідує застраховану особу в закладі охорони здоров’я, де перебуває зазначена особа на стаціонарному лікуванні, та не пізніше наступного дня з моменту повідомлення про страховий випадок:

- надає роз’яснення про порядок забезпечення реабілітаційним лікуванням;

- оформлює заяву про забезпечення реабілітаційним лікуванням (застрахована особа пред’являє оригінал паспорта, документ, що посвідчує особу з інвалідністю (за наявності), свідоцтво про народження дитини (у разі необхідності отримання послуг із реабілітаційного лікування дитиною), довідку про безпосередню участь особи в АТО/ООС (у разі отримання послуг із медико-психологічної реабілітації учасників АТО/ООС).

Орган Фонду узгоджує з санаторно-курортним закладом можливість прийому хворого на реабілітаційне лікування та інформує заклад про граничні розміри витрат.

Представник органу Фонду інформує застраховану особу про готовність санаторно-курортного закладу прийняти на реабілітаційне лікування та граничні розміри витрат. У разі вмотивованої відмови санаторно-курортного закладу щодо прийняття застрахованої особи на реабілітаційне лікування, представник органу Фонду інформує про це застраховану особу і пропонує вибрати інший заклад.

Укладається тристоронній договір між органом Фонду, санаторно-курортним закладом та застрахованою особою. Після підписання застрахованою особою та органом Фонду, договір передається застрахованою особою санаторно-курортному закладу для належного оформлення.

Договір є документом, що надає право застрахованій особі на отримання послуг із реабілітаційного лікування у санаторно-курортному закладі за зазначеним у Договорі профілем медичної реабілітації, терміном лікування та датою початку лікування.

Під час прибуття до санаторно-курортного закладу застрахована особа пред’являє паспорт, документ, що посвідчує особу з інвалідністю (за наявності), свідоцтво про народження дитини (у разі направлення на лікування дитини), та надає:

- 3 примірники Договору;

- виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого;

- обмінну карту пологового будинку, пологового відділення лікарні – у разі направлення вагітної;

- відкритий листок непрацездатності.

Застрахованій особі, яка направляється на лікування в реабілітаційне відділення санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм безпосередньо зі стаціонару лікувального закладу, допомога по тимчасовій непрацездатності надається за весь час перебування у санаторно-курортному закладі (з урахуванням часу на проїзд до санаторно-курортного закладу і у зворотному напрямку) у розмірах, встановлених Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (п. 10 ч. 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-14#n278 ст. 22 Закону]).

== Термін проходження реабілітаційного лікування ==
Термін лікування в реабілітаційному відділенні, який є необхідним для відновлення здоров’я та працездатності застрахованої особи відповідно до профілю лікування та особливостей перебігу хвороби, визначається лікуючим лікарем та ЛКК, але має складати не більше 24 днів.

У разі скорочення терміну перебування застрахованої особи у реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу через погіршання стану здоров’я, у зв’язку з порушенням санаторно-курортного/лікувального режиму або з інших причин, її право на реабілітаційне лікування за відповідним профілем в даному періоді вважається використаним.

== Умови призначення реабілітаційного лікування ==
За рахунок коштів Фонду застрахованим особам надаються послуги з реабілітаційного лікування згідно з переліком профілів медичної реабілітації:

1. Нейрореабілітація: підгострий період інсультів (після оперативних втручань на судинах мозку або без них); підгострий період черепно-мозкових травм.

2. М’язово-скелетна реабілітація: підгострий період після операцій на опорно-руховому апараті (ортопедичних, травматологічних); підгострий період опіків; ревматологічні захворювання.

3. Кардіопульмонарна реабілітація: підгострий період інфаркту міокарда (після оперативних втручань на судинах серця або без них); стан після пролікованої нестабільної стенокардії (після оперативних втручань на судинах серця або без них); підгострий період після операцій на серці; підгострий період захворювань легень; підгострий період після операцій на легенях, у тому числі з приводу гнійних процесів нетуберкульозного характеру; цукровий діабет.

4. Медико-психологічна реабілітація учасників АТО/ООС: порушення адаптації; розлади, пов’язані із споживанням їжі; неорганічні розлади сну; соматоформні розлади; неврастенія.

5. Реабілітація після оперативних втручань на органах зору: підгострий період після оперативних втручань на органах зору.

6. Реабілітація при порушені перебігу вагітності: ускладнена вагітність.

7. Інша (соматична) реабілітація: підгострий період після оперативних втручань на органах травлення; підгострий період після оперативних втручань на органах сечостатевої системи (оперативного та інструментального видалення каменів з нирок і сечових шляхів, ударно-хвильової літотрипсії); підгострий період після оперативних втручань на жіночих статевих органах.

Застрахована особа має право вільного вибору реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу відповідно до медичних показань за профілем медичної реабілітації.

[http://www.fssu.gov.ua/fse/control/main/uk/publish/article/952253;jsessionid=F3FB6B4C904C9270900CD5D27D0FDFA1 Перелік санаторно-курортних закладів у розрізі профілів медичної реабілітації для відшкодування витрат за надані застрахованим особам послуги із реабілітаційного лікування] оприлюднено на офіційному веб-сайті Фонду соціального страхування України, у розділі «Діяльність фонду», в рубриці «Медичні та соціальні послуги».

== Підстави для відмови у реабілітації за рахунок державних коштів ==
Особі можуть відмовити в медичній реабілітації за рахунок державних коштів, якщо:

- особа не є застрахованою особою за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;

- відсутні медичні показання;

- особа потребує реабілітаційного лікування, яке не надається санаторно-курортними закладами, що внесені до Переліку санаторно-курортних закладів у розрізі профілів медичної реабілітації для відшкодування витрат за надані застрахованим особам послуги із реабілітаційного лікування.

Порядок проведення реабілітаційного лікування за рахунок державних коштів

2020-12-30T20:58:43Z

Yurii.chumak: додано гіперпосилання на законодавчі та нормативні документи

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#Text Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-14#Text Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0039890-17#Text Постанова Правління Фонду соціального страхування України «Про затвердження Порядку відшкодування витрат за надані соціальні послуги з лікування застрахованих осіб та членів їх сімей після перенесених захворювань і травм у реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів за рахунок коштів Фонду соціального страхування України»]

== Медична реабілітація як захід відновлення функцій організму ==
Медична реабілітація включає систему медичних та інших заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей організму з метою створення умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання.

Реабілітація призначається після закінчення гострого періоду захворювання в разі наявності обмежень життєдіяльності і надається відповідно до профілів медичної реабілітації.

Направлення хворого на реабілітаційне лікування здійснюється як наступний етап лікування після перенесеного захворювання за рекомендацією лікуючого лікаря та за наявності висновку лікарсько-консультативної комісії.

== Право на реабілітаційне лікування за рахунок державних коштів ==
Застраховані за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, і члени їх сімей (діти) мають право на відновлення здоров’я в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів після перенесених захворювань і травм.

Застрахована особа має право на лікування в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу відповідно до медичних показань за рекомендацією лікуючого лікаря та за наявності висновку лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу, клініки медичної науково-дослідної установи або жіночої консультації.

Застрахована особа з порушенням перебігу вагітності може направлятися в реабілітаційне відділення санаторно-курортного закладу безпосередньо із жіночої консультації.

Застрахована особа, яка брала безпосередню участь в антитерористичній операції (Операції об’єднаних сил), має право на лікування (у супроводі членів сім’ї: чоловік/дружина, неповнолітні діти) в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу за профілем медико-психологічна реабілітація за рахунок коштів Фонду 1 раз після демобілізації за наявності відповідних медичних показань.

'''До уваги!''' Застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

== Порядок призначення реабілітаційного лікування ==
Застрахована особа направляється до реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу за її вибором, відповідно до медичних показань визначеного профілю медичної реабілітації, за рекомендацією лікуючого лікаря та за наявності висновку лікарської-консультативної комісії (далі – ЛКК) закладу охорони здоров’я, де перебуває зазначена особа на лікуванні.

Заклад охорони здоров’я, де застрахована особа перебуває на лікуванні, протягом доби з моменту надання висновку ЛКК, інформує орган Фонду за місцем обліку закладу охорони здоров’я як страхувальника, про потребу зазначеної особи в подальшому лікуванні в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу із зазначенням профілю (страховий випадок).

Представник органу Фонду відвідує застраховану особу в закладі охорони здоров’я, де перебуває зазначена особа на стаціонарному лікуванні, та не пізніше наступного дня з моменту повідомлення про страховий випадок:

- надає роз’яснення про порядок забезпечення реабілітаційним лікуванням;

- оформлює заяву про забезпечення реабілітаційним лікуванням (застрахована особа пред’являє оригінал паспорта, документ, що посвідчує особу з інвалідністю (за наявності), свідоцтво про народження дитини (у разі необхідності отримання послуг із реабілітаційного лікування дитиною), довідку про безпосередню участь особи в АТО/ООС (у разі отримання послуг із медико-психологічної реабілітації учасників АТО/ООС).

Орган Фонду узгоджує з санаторно-курортним закладом можливість прийому хворого на реабілітаційне лікування та інформує заклад про граничні розміри витрат.

Представник органу Фонду інформує застраховану особу про готовність санаторно-курортного закладу прийняти на реабілітаційне лікування та граничні розміри витрат. У разі вмотивованої відмови санаторно-курортного закладу щодо прийняття застрахованої особи на реабілітаційне лікування, представник органу Фонду інформує про це застраховану особу і пропонує вибрати інший заклад.

Укладається тристоронній договір між органом Фонду, санаторно-курортним закладом та застрахованою особою. Після підписання застрахованою особою та органом Фонду, договір передається застрахованою особою санаторно-курортному закладу для належного оформлення.

Договір є документом, що надає право застрахованій особі на отримання послуг із реабілітаційного лікування у санаторно-курортному закладі за зазначеним у Договорі профілем медичної реабілітації, терміном лікування та датою початку лікування.

Під час прибуття до санаторно-курортного закладу застрахована особа пред’являє паспорт, документ, що посвідчує особу з інвалідністю (за наявності), свідоцтво про народження дитини (у разі направлення на лікування дитини), та надає:

- 3 примірники Договору;

- виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого;

- обмінну карту пологового будинку, пологового відділення лікарні – у разі направлення вагітної;

- відкритий листок непрацездатності.

Застрахованій особі, яка направляється на лікування в реабілітаційне відділення санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм безпосередньо зі стаціонару лікувального закладу, допомога по тимчасовій непрацездатності надається за весь час перебування у санаторно-курортному закладі (з урахуванням часу на проїзд до санаторно-курортного закладу і у зворотному напрямку) у розмірах, встановлених Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (п. 10 ч. 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-14#n278 ст. 22 Закону]).

== Термін проходження реабілітаційного лікування ==
Термін лікування в реабілітаційному відділенні, який є необхідним для відновлення здоров’я та працездатності застрахованої особи відповідно до профілю лікування та особливостей перебігу хвороби, визначається лікуючим лікарем та ЛКК, але має складати не більше 24 днів.

У разі скорочення терміну перебування застрахованої особи у реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу через погіршання стану здоров’я, у зв’язку з порушенням санаторно-курортного/лікувального режиму або з інших причин, її право на реабілітаційне лікування за відповідним профілем в даному періоді вважається використаним.

== Умови призначення реабілітаційного лікування ==
За рахунок коштів Фонду застрахованим особам надаються послуги з реабілітаційного лікування згідно з переліком профілів медичної реабілітації:

1. Нейрореабілітація: підгострий період інсультів (після оперативних втручань на судинах мозку або без них); підгострий період черепно-мозкових травм.

2. М’язово-скелетна реабілітація: підгострий період після операцій на опорно-руховому апараті (ортопедичних, травматологічних); підгострий період опіків; ревматологічні захворювання.

3. Кардіопульмонарна реабілітація: підгострий період інфаркту міокарда (після оперативних втручань на судинах серця або без них); стан після пролікованої нестабільної стенокардії (після оперативних втручань на судинах серця або без них); підгострий період після операцій на серці; підгострий період захворювань легень; підгострий період після операцій на легенях, у тому числі з приводу гнійних процесів нетуберкульозного характеру; цукровий діабет.

4. Медико-психологічна реабілітація учасників АТО/ООС: порушення адаптації; розлади, пов’язані із споживанням їжі; неорганічні розлади сну; соматоформні розлади; неврастенія.

5. Реабілітація після оперативних втручань на органах зору: підгострий період після оперативних втручань на органах зору.

6. Реабілітація при порушені перебігу вагітності: ускладнена вагітність.

7. Інша (соматична) реабілітація: підгострий період після оперативних втручань на органах травлення; підгострий період після оперативних втручань на органах сечостатевої системи (оперативного та інструментального видалення каменів з нирок і сечових шляхів, ударно-хвильової літотрипсії); підгострий період після оперативних втручань на жіночих статевих органах.

Застрахована особа має право вільного вибору реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу відповідно до медичних показань за профілем медичної реабілітації.

Перелік санаторно-курортних закладів у розрізі профілів медичної реабілітації для відшкодування витрат за надані застрахованим особам послуги із реабілітаційного лікування оприлюднено на офіційному веб-сайті Фонду соціального страхування України, у розділі «Діяльність фонду», в рубриці «Медичні та соціальні послуги».

== Підстави для відмови у реабілітації за рахунок державних коштів ==
Особі можуть відмовити в медичній реабілітації за рахунок державних коштів, якщо:

- особа не є застрахованою особою за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;

- відсутні медичні показання;

- особа потребує реабілітаційного лікування, яке не надається санаторно-курортними закладами, що внесені до Переліку санаторно-курортних закладів у розрізі профілів медичної реабілітації для відшкодування витрат за надані застрахованим особам послуги із реабілітаційного лікування.

Порядок проведення реабілітаційного лікування за рахунок державних коштів

2020-12-30T20:56:28Z

Yurii.chumak: виділено заголовки в тексті

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#Text Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-14#Text Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0039890-17#Text Постанова Правління Фонду соціального страхування України «Про затвердження Порядку відшкодування витрат за надані соціальні послуги з лікування застрахованих осіб та членів їх сімей після перенесених захворювань і травм у реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів за рахунок коштів Фонду соціального страхування України»]

== Медична реабілітація як захід відновлення функцій організму ==
Медична реабілітація включає систему медичних та інших заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей організму з метою створення умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання.

Реабілітація призначається після закінчення гострого періоду захворювання в разі наявності обмежень життєдіяльності і надається відповідно до профілів медичної реабілітації.

Направлення хворого на реабілітаційне лікування здійснюється як наступний етап лікування після перенесеного захворювання за рекомендацією лікуючого лікаря та за наявності висновку лікарсько-консультативної комісії.

== Право на реабілітаційне лікування за рахунок державних коштів ==
Застраховані за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, і члени їх сімей (діти) мають право на відновлення здоров’я в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів після перенесених захворювань і травм.

Застрахована особа має право на лікування в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу відповідно до медичних показань за рекомендацією лікуючого лікаря та за наявності висновку лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу, клініки медичної науково-дослідної установи або жіночої консультації.

Застрахована особа з порушенням перебігу вагітності може направлятися в реабілітаційне відділення санаторно-курортного закладу безпосередньо із жіночої консультації.

Застрахована особа, яка брала безпосередню участь в антитерористичній операції (Операції об’єднаних сил), має право на лікування (у супроводі членів сім’ї: чоловік/дружина, неповнолітні діти) в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу за профілем медико-психологічна реабілітація за рахунок коштів Фонду 1 раз після демобілізації за наявності відповідних медичних показань.

'''До уваги!''' Застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

== Порядок призначення реабілітаційного лікування ==
Застрахована особа направляється до реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу за її вибором, відповідно до медичних показань визначеного профілю медичної реабілітації, за рекомендацією лікуючого лікаря та за наявності висновку лікарської-консультативної комісії (далі – ЛКК) закладу охорони здоров’я, де перебуває зазначена особа на лікуванні.

Заклад охорони здоров’я, де застрахована особа перебуває на лікуванні, протягом доби з моменту надання висновку ЛКК, інформує орган Фонду за місцем обліку закладу охорони здоров’я як страхувальника, про потребу зазначеної особи в подальшому лікуванні в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу із зазначенням профілю (страховий випадок).

Представник органу Фонду відвідує застраховану особу в закладі охорони здоров’я, де перебуває зазначена особа на стаціонарному лікуванні, та не пізніше наступного дня з моменту повідомлення про страховий випадок:

- надає роз’яснення про порядок забезпечення реабілітаційним лікуванням;

- оформлює заяву про забезпечення реабілітаційним лікуванням (застрахована особа пред’являє оригінал паспорта, документ, що посвідчує особу з інвалідністю (за наявності), свідоцтво про народження дитини (у разі необхідності отримання послуг із реабілітаційного лікування дитиною), довідку про безпосередню участь особи в АТО/ООС (у разі отримання послуг із медико-психологічної реабілітації учасників АТО/ООС).

Орган Фонду узгоджує з санаторно-курортним закладом можливість прийому хворого на реабілітаційне лікування та інформує заклад про граничні розміри витрат.

Представник органу Фонду інформує застраховану особу про готовність санаторно-курортного закладу прийняти на реабілітаційне лікування та граничні розміри витрат. У разі вмотивованої відмови санаторно-курортного закладу щодо прийняття застрахованої особи на реабілітаційне лікування, представник органу Фонду інформує про це застраховану особу і пропонує вибрати інший заклад.

Укладається тристоронній договір між органом Фонду, санаторно-курортним закладом та застрахованою особою. Після підписання застрахованою особою та органом Фонду, договір передається застрахованою особою санаторно-курортному закладу для належного оформлення.

Договір є документом, що надає право застрахованій особі на отримання послуг із реабілітаційного лікування у санаторно-курортному закладі за зазначеним у Договорі профілем медичної реабілітації, терміном лікування та датою початку лікування.

Під час прибуття до санаторно-курортного закладу застрахована особа пред’являє паспорт, документ, що посвідчує особу з інвалідністю (за наявності), свідоцтво про народження дитини (у разі направлення на лікування дитини), та надає:

- 3 примірники Договору;

- виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого;

- обмінну карту пологового будинку, пологового відділення лікарні – у разі направлення вагітної;

- відкритий листок непрацездатності.

Застрахованій особі, яка направляється на лікування в реабілітаційне відділення санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм безпосередньо зі стаціонару лікувального закладу, допомога по тимчасовій непрацездатності надається за весь час перебування у санаторно-курортному закладі (з урахуванням часу на проїзд до санаторно-курортного закладу і у зворотному напрямку) у розмірах, встановлених Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (п. 10 ч. 2 ст. 22 Закону).

== Термін проходження реабілітаційного лікування ==
Термін лікування в реабілітаційному відділенні, який є необхідним для відновлення здоров’я та працездатності застрахованої особи відповідно до профілю лікування та особливостей перебігу хвороби, визначається лікуючим лікарем та ЛКК, але має складати не більше 24 днів.

У разі скорочення терміну перебування застрахованої особи у реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу через погіршання стану здоров’я, у зв’язку з порушенням санаторно-курортного/лікувального режиму або з інших причин, її право на реабілітаційне лікування за відповідним профілем в даному періоді вважається використаним.

== Умови призначення реабілітаційного лікування ==
За рахунок коштів Фонду застрахованим особам надаються послуги з реабілітаційного лікування згідно з переліком профілів медичної реабілітації:

1. Нейрореабілітація: підгострий період інсультів (після оперативних втручань на судинах мозку або без них); підгострий період черепно-мозкових травм.

2. М’язово-скелетна реабілітація: підгострий період після операцій на опорно-руховому апараті (ортопедичних, травматологічних); підгострий період опіків; ревматологічні захворювання.

3. Кардіопульмонарна реабілітація: підгострий період інфаркту міокарда (після оперативних втручань на судинах серця або без них); стан після пролікованої нестабільної стенокардії (після оперативних втручань на судинах серця або без них); підгострий період після операцій на серці; підгострий період захворювань легень; підгострий період після операцій на легенях, у тому числі з приводу гнійних процесів нетуберкульозного характеру; цукровий діабет.

4. Медико-психологічна реабілітація учасників АТО/ООС: порушення адаптації; розлади, пов’язані із споживанням їжі; неорганічні розлади сну; соматоформні розлади; неврастенія.

5. Реабілітація після оперативних втручань на органах зору: підгострий період після оперативних втручань на органах зору.

6. Реабілітація при порушені перебігу вагітності: ускладнена вагітність.

7. Інша (соматична) реабілітація: підгострий період після оперативних втручань на органах травлення; підгострий період після оперативних втручань на органах сечостатевої системи (оперативного та інструментального видалення каменів з нирок і сечових шляхів, ударно-хвильової літотрипсії); підгострий період після оперативних втручань на жіночих статевих органах.

Застрахована особа має право вільного вибору реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу відповідно до медичних показань за профілем медичної реабілітації.

Перелік санаторно-курортних закладів у розрізі профілів медичної реабілітації для відшкодування витрат за надані застрахованим особам послуги із реабілітаційного лікування оприлюднено на офіційному веб-сайті Фонду соціального страхування України, у розділі «Діяльність фонду», в рубриці «Медичні та соціальні послуги».

== Підстави для відмови у реабілітації за рахунок державних коштів ==
Особі можуть відмовити в медичній реабілітації за рахунок державних коштів, якщо:

- особа не є застрахованою особою за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;

- відсутні медичні показання;

- особа потребує реабілітаційного лікування, яке не надається санаторно-курортними закладами, що внесені до Переліку санаторно-курортних закладів у розрізі профілів медичної реабілітації для відшкодування витрат за надані застрахованим особам послуги із реабілітаційного лікування.

Порядок проведення реабілітаційного лікування за рахунок державних коштів

2020-12-30T20:44:48Z

Yurii.chumak: Створена сторінка: Нормативна база • Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»...

Нормативна база
• Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»
• Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»
• Постанова Правління Фонду соціального страхування України «Про затвердження Порядку відшкодування витрат за надані соціальні послуги з лікування застрахованих осіб та членів їх сімей після перенесених захворювань і травм у реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів за рахунок коштів Фонду соціального страхування України»

Медична реабілітація, як захід відновлення функцій організму

Медична реабілітація включає систему медичних та інших заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей організму з метою створення умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання.

Реабілітація призначається після закінчення гострого періоду захворювання в разі наявності обмежень життєдіяльності і надається відповідно до профілів медичної реабілітації.

Направлення хворого на реабілітаційне лікування здійснюється як наступний етап лікування після перенесеного захворювання за рекомендацією лікуючого лікаря та за наявності висновку лікарсько-консультативної комісії.

Право на реабілітаційне лікування за рахунок державних коштів

Застраховані за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, і члени їх сімей (діти) мають право на відновлення здоров’я в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів після перенесених захворювань і травм.

Застрахована особа має право на лікування в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу відповідно до медичних показань за рекомендацією лікуючого лікаря та за наявності висновку лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу, клініки медичної науково-дослідної установи або жіночої консультації.

Застрахована особа з порушенням перебігу вагітності може направлятися в реабілітаційне відділення санаторно-курортного закладу безпосередньо із жіночої консультації.

Застрахована особа, яка брала безпосередню участь в антитерористичній операції (Операції об’єднаних сил), має право на лікування (у супроводі членів сім’ї: чоловік/дружина, неповнолітні діти) в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу за профілем медико-психологічна реабілітація за рахунок коштів Фонду 1 раз після демобілізації за наявності відповідних медичних показань.

До уваги! Застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Порядок призначення реабілітаційного лікування

Застрахована особа направляється до реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу за її вибором, відповідно до медичних показань визначеного профілю медичної реабілітації, за рекомендацією лікуючого лікаря та за наявності висновку лікарської-консультативної комісії (далі – ЛКК) закладу охорони здоров’я, де перебуває зазначена особа на лікуванні.

Заклад охорони здоров’я, де застрахована особа перебуває на лікуванні, протягом доби з моменту надання висновку ЛКК, інформує орган Фонду за місцем обліку закладу охорони здоров’я як страхувальника, про потребу зазначеної особи в подальшому лікуванні в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу із зазначенням профілю (далі – страховий випадок).

Представник органу Фонду відвідує застраховану особу в закладі охорони здоров’я, де перебуває зазначена особа на стаціонарному лікуванні, та не пізніше наступного дня з моменту повідомлення про страховий випадок:
- надає роз’яснення про порядок забезпечення реабілітаційним лікуванням;
- оформлює заяву про забезпечення реабілітаційним лікуванням (застрахована особа пред’являє оригінал паспорта, документ, що посвідчує особу з інвалідністю (за наявності), свідоцтво про народження дитини (у разі необхідності отримання послуг із реабілітаційного лікування дитиною), довідку про безпосередню участь особи в АТО/ООС (у разі отримання послуг із медико-психологічної реабілітації учасників АТО/ООС).

Орган Фонду узгоджує з санаторно-курортним закладом можливість прийому хворого на реабілітаційне лікування та інформує заклад про граничні розміри витрат.

Представник органу Фонду інформує застраховану особу про готовність санаторно-курортного закладу прийняти на реабілітаційне лікування та граничні розміри витрат. У разі вмотивованої відмови санаторно-курортного закладу щодо прийняття застрахованої особи на реабілітаційне лікування, представник органу Фонду інформує про це застраховану особу і пропонує вибрати інший заклад.

Укладається тристоронній договір між органом Фонду, санаторно-курортним закладом та застрахованою особою. Після підписання застрахованою особою та органом Фонду, договір передається застрахованою особою санаторно-курортному закладу для належного оформлення.

Договір є документом, що надає право застрахованій особі на отримання послуг із реабілітаційного лікування у санаторно-курортному закладі за зазначеним у Договорі профілем медичної реабілітації, терміном лікування та датою початку лікування.

Під час прибуття до санаторно-курортного закладу застрахована особа пред’являє паспорт, документ, що посвідчує особу з інвалідністю (за наявності), свідоцтво про народження дитини (у разі направлення на лікування дитини), та надає:
- 3 примірники Договору;
- виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого;
- обмінну карту пологового будинку, пологового відділення лікарні – у разі направлення вагітної;
- відкритий листок непрацездатності.

Застрахованій особі, яка направляється на лікування в реабілітаційне відділення санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм безпосередньо зі стаціонару лікувального закладу, допомога по тимчасовій непрацездатності надається за весь час перебування у санаторно-курортному закладі (з урахуванням часу на проїзд до санаторно-курортного закладу і у зворотному напрямку) у розмірах, встановлених Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (п. 10 ч. 2 ст. 22 Закону).

Термін проходження реабілітаційного лікування

Термін лікування в реабілітаційному відділенні, який є необхідним для відновлення здоров’я та працездатності застрахованої особи відповідно до профілю лікування та особливостей перебігу хвороби, визначається лікуючим лікарем та ЛКК, але має складати не більше 24 днів.

У разі скорочення терміну перебування застрахованої особи у реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу через погіршання стану здоров’я, у зв’язку з порушенням санаторно-курортного/лікувального режиму або з інших причин, її право на реабілітаційне лікування за відповідним профілем в даному періоді вважається використаним.

Умови призначення реабілітаційного лікування

За рахунок коштів Фонду застрахованим особам надаються послуги з реабілітаційного лікування згідно з переліком профілів медичної реабілітації:
1. Нейрореабілітація: підгострий період інсультів (після оперативних втручань на судинах мозку або без них); підгострий період черепно-мозкових травм.
2. М’язово-скелетна реабілітація: підгострий період після операцій на опорно-руховому апараті (ортопедичних, травматологічних); підгострий період опіків; ревматологічні захворювання.
3. Кардіопульмонарна реабілітація: підгострий період інфаркту міокарда (після оперативних втручань на судинах серця або без них); стан після пролікованої нестабільної стенокардії (після оперативних втручань на судинах серця або без них); підгострий період після операцій на серці; підгострий період захворювань легень; підгострий період після операцій на легенях, у тому числі з приводу гнійних процесів нетуберкульозного характеру; цукровий діабет.
4. Медико-психологічна реабілітація учасників АТО/ООС: порушення адаптації; розлади, пов’язані із споживанням їжі; неорганічні розлади сну; соматоформні розлади; неврастенія.
5. Реабілітація після оперативних втручань на органах зору: підгострий період після оперативних втручань на органах зору.
6. Реабілітація при порушені перебігу вагітності: ускладнена вагітність.
7. Інша (соматична) реабілітація: підгострий період після оперативних втручань на органах травлення; підгострий період після оперативних втручань на органах сечостатевої системи (оперативного та інструментального видалення каменів з нирок і сечових шляхів, ударно-хвильової літотрипсії); підгострий період після оперативних втручань на жіночих статевих органах.

Застрахована особа має право вільного вибору реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу відповідно до медичних показань за профілем медичної реабілітації.

Перелік санаторно-курортних закладів у розрізі профілів медичної реабілітації для відшкодування витрат за надані застрахованим особам послуги із реабілітаційного лікування оприлюднено на офіційному веб-сайті Фонду соціального страхування України, у розділі «Діяльність фонду», в рубриці «Медичні та соціальні послуги».

Підстави для відмови у реабілітації за рахунок державних коштів

Особі можуть відмовити в медичній реабілітації за рахунок державних коштів, якщо:
- особа не є застрахованою особою за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;
- відсутні медичні показання;
- особа потребує реабілітаційного лікування, яке не надається санаторно-курортними закладами, що внесені до Переліку санаторно-курортних закладів у розрізі профілів медичної реабілітації для відшкодування витрат за надані застрахованим особам послуги із реабілітаційного лікування.

Правове регулювання діяльності мікрофінансових організацій в Україні

2020-12-22T18:00:27Z

Yurii.chumak: додано посилання на норми законодавства у тексті статті

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text Господарський кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14#Text Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 Закон України «Про банки і банківську діяльність»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Закон України «Про захист прав споживачів»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1734-19#Text Закон України «Про споживче кредитування»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text Закон України «Про електронну комерцію»]

== Поняття та види мікрофінансових організацій ==
Мікрофінансові організації – це юридично зареєстровані компанії, які мають ліцензію на здійснення кредитної діяльності. На відміну від банків, в основному МФО мають право тільки видавати кредити, тобто такі види продуктів як депозити, відкриття рахунків для клієнтів у МФО будуть недоступні.

Основним продуктом МФО є мікропозики, які видаються під відсоток на певний термін на конкретних умовах. Мікропозики видаються тільки на підставі підписаного договору, який має повну юридичну силу.

Вимог до статутного капіталу та до організаційно-правової форми МФО в Україні немає, тому власники компанії можуть їх обирати на свій розсуд. Діяльність МФО контролює Національний банк України.

МФО розрізняються за видом процедури оформлення кредиту на:

- такі, що надають кредити тільки онлайн;

- такі, що надають можливість забрати гроші у відділенні.

За сумою і вимогами до внесення застави:

- такі, де позику можна взяти на невелику суму (до 10 000 грн) і без застави;

- такі, що кредитують на великі суми (понад 50 000 грн) і з можливим наданням застави.

== Договір кредитування фізичних осіб мікрофінансовими установами ==
Кредити, що надаються фізичним особам мікрофінансовими компаніями, відносяться до споживчих кредитів.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1734-19#n6 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»], кредитором є банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити. Споживач – фізична особа, що уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит.
Споживче кредитування – правовідносини з надання, обслуговування і повернення споживчого кредиту.

Споживчий кредит (кредит) – кошти, які надаються споживачеві (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Споживчі кредити видаються на покупку техніки, ремонт тощо.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1734-19#n161 Статтею 13 ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено], що договори про споживчий кредит, договори про надання додаткових і супутніх послуг кредитодавцем та третіми особами, та зміни до них, укладаються у письмовій формі. Договір може бути укладений як у паперовому, так і в електронному вигляді. Якщо договір укладається в паперовому вигляді, обов’язковим є проставляння власноручних підписів сторін та печатки. У випадку укладання договору в електронному вигляді, обов’язковим є накладання електронного підпису (підписів), інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін, у порядку, встановленому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#n170 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»].

Підписаний примірник договору з додатками до нього невідкладно передається споживачу, інший примірник договору належить мікрофінансовій організації.

У випадку укладання договору в електронному вигляді, примірник договору про споживчий кредит і додатки до нього надаються споживачеві способом, що дозволяє встановити особу отримувача, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом, з використанням даних контактів, зазначених споживачем при укладенні договору про споживчий кредит.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однієї стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#n122 Ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»] встановлює порядок укладення електронного договору, зокрема пропозиція укласти електронний договір (оферта) повинна містити істотні умови, передбачені Цивільним кодексом України, і виражати намір особи, яка зробила його, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Крім цього, електронний договір може містити наступну інформацію:

- технологію (порядок) укладення договору;

- порядок створення і накладення електронних підписів сторонами договору;

- можливість і порядок внесення змін до умов договору;

- спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);

- порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами при виконанні ними своїх зобов’язань;

- технічні засоби ідентифікації сторін;

- порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);

- посилання на умови, що включаються в договір шляхом перенаправлення (посилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа;

- спосіб зберігання і пред’явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них;

- умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів;

- можливість вибору мови, використовуваного при укладенні та виконанні договору;

- інші відомості.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом направлення комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) в мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), повинен надаватися безперешкодний доступ до електронних документів.

Електронний договір вважається укладеним '''з моменту одержання особою''', яка направила пропозицію укласти такий договір, '''відповіді''' про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#n122 ст. 11 Закону України « Про електронну комерцію»].

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання підписаного в порядку, встановленому законодавством, електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, встановленому законодавством;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею.

Інформаційна система підприємства електронної комерції, яке пропонує укласти електронний договір, повинна передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Місцем укладення електронного договору є місцезнаходження МФО.

Електронний договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Кожен екземпляр електронного документа з накладеним на нього підписом, є оригіналом такого документа.

Перевагою мікрокредитування є швидкість надання позики; укладення договору в електронній формі, без необхідності відвідування комерційної установи; обмежений перелік документів, необхідних для отримання позики (тільки паспорт, не потрібна довідка про доходи); МФО не здійснює перевірку кредитної історії клієнта; не потрібні поручителі; відсутність застави.

До недоліків слід віднести надмірно високі процентні ставки; при простроченні сплати боргу МФО звертаються до колекторів.

== Несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитом ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3107 ст. 625 Цивільного Кодексу України] боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Якщо боржник прострочив виконання грошового зобов’язання, то на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Також, можливе застосування штрафних санкцій за прострочення сплати боргу.

Нерідко МФО задля стягнення боргу звертаються до колекторських компаній.
Що стосується стягнення заборгованості колекторським компаніями, слід зазначити, що наразі готується до другого читання проєкт Закону «Про захист прав та законних інтересів боржників при здійсненні колекторської діяльності».

Згідно з проєктом, ''«колекторська діяльність – це професійна діяльність з врегулювання простроченої заборгованості, здійснюється суб’єктами врегулювання такої заборгованості, спрямована на добровільне погашення боржником на користь кредитора простроченої заборгованості за грошовим зобов’язанням шляхом усної, письмової взаємодії з ним, його представником (представниками) (у тому числі з використанням електронного або іншого технічного засобу зв’язку, проведення телефонних переговорів з боржником, направлення письмових повідомлень до боржника, у тому числі в рамках обов’язкового досудового порядку врегулювання спору, повідомлення боржника про наявність заборгованості з допомогою автоінформатора)»''.

Також у разі прийняття цього закону, колекторам буде заборонено залякувати боржників, дезінформувати їх, погрожувати і надавати їм неправдиві дані щодо їх заборгованості; використовувати вульгарну і нецензурну лексику, фрази, що зачіпають особисту честь і гідність боржника, його ділову репутацію, а також застосовувати силу; повідомляти про заборгованість третім особам.

'''Важливо!''' У разі, якщо колектори погрожують розправою боржнику або його родичам та близьким особам, необхідно звернутися до поліції та за професійною правовою допомогою.

У випадку, коли кредитна заборгованість досягає розмірів, коли боржник не в змозі її виплачувати, Цивільним та Господарським процесуальними кодексами України передбачена розстрочка або відстрочка сплати боргу. Договір про реструктуризацію боргу повинен бути також укладений у письмовій формі. Уразі укладення такого договору, спочатку сплачується тіло кредиту, а потім відсотки та штрафи.

Правове регулювання діяльності мікрофінансових організацій в Україні

2020-12-22T17:53:58Z

Yurii.chumak: додано гіперпосилання на законодавчі документи

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text Господарський кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14#Text Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 Закон України «Про банки і банківську діяльність»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Закон України «Про захист прав споживачів»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1734-19#Text Закон України «Про споживче кредитування»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text Закон України «Про електронну комерцію»]

== Поняття та види мікрофінансових організацій ==
Мікрофінансові організації – це юридично зареєстровані компанії, які мають ліцензію на здійснення кредитної діяльності. На відміну від банків, в основному МФО мають право тільки видавати кредити, тобто такі види продуктів як депозити, відкриття рахунків для клієнтів у МФО будуть недоступні.

Основним продуктом МФО є мікропозики, які видаються під відсоток на певний термін на конкретних умовах. Мікропозики видаються тільки на підставі підписаного договору, який має повну юридичну силу.

Вимог до статутного капіталу та до організаційно-правової форми МФО в Україні немає, тому власники компанії можуть їх обирати на свій розсуд. Діяльність МФО контролює Національний банк України.

МФО розрізняються за видом процедури оформлення кредиту на:

- такі, що надають кредити тільки онлайн;

- такі, що надають можливість забрати гроші у відділенні.

За сумою і вимогами до внесення застави:

- такі, де позику можна взяти на невелику суму (до 10 000 грн) і без застави;

- такі, що кредитують на великі суми (понад 50 000 грн) і з можливим наданням застави.

== Договір кредитування фізичних осіб мікрофінансовими установами ==
Кредити, що надаються фізичним особам мікрофінансовими компаніями, відносяться до споживчих кредитів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», кредитором є банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити. Споживач – фізична особа, що уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит.
Споживче кредитування – правовідносини з надання, обслуговування і повернення споживчого кредиту.

Споживчий кредит (кредит) – кошти, які надаються споживачеві (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Споживчі кредити видаються на покупку техніки, ремонт тощо.

Статтею 13 ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що договори про споживчий кредит, договори про надання додаткових і супутніх послуг кредитодавцем та третіми особами, та зміни до них, укладаються у письмовій формі. Договір може бути укладений як у паперовому, так і в електронному вигляді. Якщо договір укладається в паперовому вигляді, обов’язковим є проставляння власноручних підписів сторін та печатки. У випадку укладання договору в електронному вигляді, обов’язковим є накладання електронного підпису (підписів), інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін, у порядку, встановленому ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписаний примірник договору з додатками до нього невідкладно передається споживачу, інший примірник договору належить мікрофінансовій організації.

У випадку укладання договору в електронному вигляді, примірник договору про споживчий кредит і додатки до нього надаються споживачеві способом, що дозволяє встановити особу отримувача, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом, з використанням даних контактів, зазначених споживачем при укладенні договору про споживчий кредит.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однієї стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

ЗУ «Про електронну комерцію» (ст. 11) встановлює порядок укладення електронного договору, зокрема пропозиція укласти електронний договір (оферта) повинна містити істотні умови, передбачені Цивільним кодексом України, і виражати намір особи, яка зробила його, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Крім цього, електронний договір може містити наступну інформацію:

- технологію (порядок) укладення договору;

- порядок створення і накладення електронних підписів сторонами договору;

- можливість і порядок внесення змін до умов договору;

- спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);

- порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами при виконанні ними своїх зобов’язань;

- технічні засоби ідентифікації сторін;

- порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);

- посилання на умови, що включаються в договір шляхом перенаправлення (посилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа;

- спосіб зберігання і пред’явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них;

- умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів;

- можливість вибору мови, використовуваного при укладенні та виконанні договору;

- інші відомості.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом направлення комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) в мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), повинен надаватися безперешкодний доступ до електронних документів.

Електронний договір вважається укладеним '''з моменту одержання особою''', яка направила пропозицію укласти такий договір, '''відповіді''' про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 ст. 11 Закону України « Про електронну комерцію».

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання підписаного в порядку, встановленому законодавством, електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, встановленому законодавством;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею.

Інформаційна система підприємства електронної комерції, яке пропонує укласти електронний договір, повинна передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Місцем укладення електронного договору є місцезнаходження МФО.

Електронний договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Кожен екземпляр електронного документа з накладеним на нього підписом, є оригіналом такого документа.

Перевагою мікрокредитування є швидкість надання позики; укладення договору в електронній формі, без необхідності відвідування комерційної установи; обмежений перелік документів, необхідних для отримання позики (тільки паспорт, не потрібна довідка про доходи); МФО не здійснює перевірку кредитної історії клієнта; не потрібні поручителі; відсутність застави.

До недоліків слід віднести надмірно високі процентні ставки; при простроченні сплати боргу МФО звертаються до колекторів.

== Несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитом ==
Відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Якщо боржник прострочив виконання грошового зобов’язання, то на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Також, можливе застосування штрафних санкцій за прострочення сплати боргу.

Нерідко МФО задля стягнення боргу звертаються до колекторських компаній.
Що стосується стягнення заборгованості колекторським компаніями, слід зазначити, що наразі готується до другого читання проєкт Закону «Про захист прав та законних інтересів боржників при здійсненні колекторської діяльності».

Згідно з проєктом, «колекторська діяльність – це професійна діяльність з врегулювання простроченої заборгованості, здійснюється суб’єктами врегулювання такої заборгованості, спрямована на добровільне погашення боржником на користь кредитора простроченої заборгованості за грошовим зобов’язанням шляхом усної, письмової взаємодії з ним, його представником (представниками) (у тому числі з використанням електронного або іншого технічного засобу зв’язку, проведення телефонних переговорів з боржником, направлення письмових повідомлень до боржника, у тому числі в рамках обов’язкового досудового порядку врегулювання спору, повідомлення боржника про наявність заборгованості з допомогою автоінформатора)».

Також у разі прийняття цього закону, колекторам буде заборонено залякувати боржників, дезінформувати їх, погрожувати і надавати їм неправдиві дані щодо їх заборгованості; використовувати вульгарну і нецензурну лексику, фрази, що зачіпають особисту честь і гідність боржника, його ділову репутацію, а також застосовувати силу; повідомляти про заборгованість третім особам.

Важливо! У разі, якщо колектори погрожують розправою боржнику або його родичам та близьким особам, необхідно звернутися до поліції та за професійною правовою допомогою.

У випадку, коли кредитна заборгованість досягає розмірів, коли боржник не в змозі її виплачувати, Цивільним та Господарським процесуальними кодексами України передбачена розстрочка або відстрочка сплати боргу. Договір про реструктуризацію боргу повинен бути також укладений у письмовій формі. Уразі укладення такого договору, спочатку сплачується тіло кредиту, а потім відсотки та штрафи.

Правове регулювання діяльності мікрофінансових організацій в Україні

2020-12-22T17:48:54Z

Yurii.chumak:

== Нормативна база ==
• Цивільний кодекс України

• Господарський кодекс України

• Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

• Закон України «Про банки і банківську діяльність»

• Закон України «Про захист прав споживачів»

• ЗУ «Про споживче кредитування»

• «Про електронну комерцію»

== Поняття та види мікрофінансових організацій ==
Мікрофінансові організації – це юридично зареєстровані компанії, які мають ліцензію на здійснення кредитної діяльності. На відміну від банків, в основному МФО мають право тільки видавати кредити, тобто такі види продуктів як депозити, відкриття рахунків для клієнтів у МФО будуть недоступні.

Основним продуктом МФО є мікропозики, які видаються під відсоток на певний термін на конкретних умовах. Мікропозики видаються тільки на підставі підписаного договору, який має повну юридичну силу.

Вимог до статутного капіталу та до організаційно-правової форми МФО в Україні немає, тому власники компанії можуть їх обирати на свій розсуд. Діяльність МФО контролює Національний банк України.

МФО розрізняються за видом процедури оформлення кредиту на:

- такі, що надають кредити тільки онлайн;

- такі, що надають можливість забрати гроші у відділенні.

За сумою і вимогами до внесення застави:

- такі, де позику можна взяти на невелику суму (до 10 000 грн) і без застави;

- такі, що кредитують на великі суми (понад 50 000 грн) і з можливим наданням застави.

== Договір кредитування фізичних осіб мікрофінансовими установами ==
Кредити, що надаються фізичним особам мікрофінансовими компаніями, відносяться до споживчих кредитів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», кредитором є банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити. Споживач – фізична особа, що уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит.
Споживче кредитування – правовідносини з надання, обслуговування і повернення споживчого кредиту.

Споживчий кредит (кредит) – кошти, які надаються споживачеві (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Споживчі кредити видаються на покупку техніки, ремонт тощо.

Статтею 13 ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що договори про споживчий кредит, договори про надання додаткових і супутніх послуг кредитодавцем та третіми особами, та зміни до них, укладаються у письмовій формі. Договір може бути укладений як у паперовому, так і в електронному вигляді. Якщо договір укладається в паперовому вигляді, обов’язковим є проставляння власноручних підписів сторін та печатки. У випадку укладання договору в електронному вигляді, обов’язковим є накладання електронного підпису (підписів), інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін, у порядку, встановленому ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписаний примірник договору з додатками до нього невідкладно передається споживачу, інший примірник договору належить мікрофінансовій організації.

У випадку укладання договору в електронному вигляді, примірник договору про споживчий кредит і додатки до нього надаються споживачеві способом, що дозволяє встановити особу отримувача, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом, з використанням даних контактів, зазначених споживачем при укладенні договору про споживчий кредит.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однієї стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

ЗУ «Про електронну комерцію» (ст. 11) встановлює порядок укладення електронного договору, зокрема пропозиція укласти електронний договір (оферта) повинна містити істотні умови, передбачені Цивільним кодексом України, і виражати намір особи, яка зробила його, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Крім цього, електронний договір може містити наступну інформацію:

- технологію (порядок) укладення договору;

- порядок створення і накладення електронних підписів сторонами договору;

- можливість і порядок внесення змін до умов договору;

- спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);

- порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами при виконанні ними своїх зобов’язань;

- технічні засоби ідентифікації сторін;

- порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);

- посилання на умови, що включаються в договір шляхом перенаправлення (посилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа;

- спосіб зберігання і пред’явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них;

- умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів;

- можливість вибору мови, використовуваного при укладенні та виконанні договору;

- інші відомості.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом направлення комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) в мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), повинен надаватися безперешкодний доступ до електронних документів.

Електронний договір вважається укладеним '''з моменту одержання особою''', яка направила пропозицію укласти такий договір, '''відповіді''' про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 ст. 11 Закону України « Про електронну комерцію».

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання підписаного в порядку, встановленому законодавством, електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, встановленому законодавством;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею.

Інформаційна система підприємства електронної комерції, яке пропонує укласти електронний договір, повинна передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Місцем укладення електронного договору є місцезнаходження МФО.

Електронний договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Кожен екземпляр електронного документа з накладеним на нього підписом, є оригіналом такого документа.

Перевагою мікрокредитування є швидкість надання позики; укладення договору в електронній формі, без необхідності відвідування комерційної установи; обмежений перелік документів, необхідних для отримання позики (тільки паспорт, не потрібна довідка про доходи); МФО не здійснює перевірку кредитної історії клієнта; не потрібні поручителі; відсутність застави.

До недоліків слід віднести надмірно високі процентні ставки; при простроченні сплати боргу МФО звертаються до колекторів.

== Несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитом ==
Відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Якщо боржник прострочив виконання грошового зобов’язання, то на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Також, можливе застосування штрафних санкцій за прострочення сплати боргу.

Нерідко МФО задля стягнення боргу звертаються до колекторських компаній.
Що стосується стягнення заборгованості колекторським компаніями, слід зазначити, що наразі готується до другого читання проєкт Закону «Про захист прав та законних інтересів боржників при здійсненні колекторської діяльності».

Згідно з проєктом, «колекторська діяльність – це професійна діяльність з врегулювання простроченої заборгованості, здійснюється суб’єктами врегулювання такої заборгованості, спрямована на добровільне погашення боржником на користь кредитора простроченої заборгованості за грошовим зобов’язанням шляхом усної, письмової взаємодії з ним, його представником (представниками) (у тому числі з використанням електронного або іншого технічного засобу зв’язку, проведення телефонних переговорів з боржником, направлення письмових повідомлень до боржника, у тому числі в рамках обов’язкового досудового порядку врегулювання спору, повідомлення боржника про наявність заборгованості з допомогою автоінформатора)».

Також у разі прийняття цього закону, колекторам буде заборонено залякувати боржників, дезінформувати їх, погрожувати і надавати їм неправдиві дані щодо їх заборгованості; використовувати вульгарну і нецензурну лексику, фрази, що зачіпають особисту честь і гідність боржника, його ділову репутацію, а також застосовувати силу; повідомляти про заборгованість третім особам.

Важливо! У разі, якщо колектори погрожують розправою боржнику або його родичам та близьким особам, необхідно звернутися до поліції та за професійною правовою допомогою.

У випадку, коли кредитна заборгованість досягає розмірів, коли боржник не в змозі її виплачувати, Цивільним та Господарським процесуальними кодексами України передбачена розстрочка або відстрочка сплати боргу. Договір про реструктуризацію боргу повинен бути також укладений у письмовій формі. Уразі укладення такого договору, спочатку сплачується тіло кредиту, а потім відсотки та штрафи.

Правове регулювання діяльності мікрофінансових організацій в Україні

2020-12-22T17:48:01Z

Yurii.chumak:

== Нормативна база ==
• Земельний кодекс України

• Цивільний кодекс України

• Господарський кодекс України

• Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

• Закон України «Про банки і банківську діяльність»

• Закон України «Про захист прав споживачів»

• ЗУ «Про споживче кредитування»

• «Про електронну комерцію»

== Поняття та види мікрофінансових організацій ==
Мікрофінансові організації – це юридично зареєстровані компанії, які мають ліцензію на здійснення кредитної діяльності. На відміну від банків, в основному МФО мають право тільки видавати кредити, тобто такі види продуктів як депозити, відкриття рахунків для клієнтів у МФО будуть недоступні.

Основним продуктом МФО є мікропозики, які видаються під відсоток на певний термін на конкретних умовах. Мікропозики видаються тільки на підставі підписаного договору, який має повну юридичну силу.

Вимог до статутного капіталу та до організаційно-правової форми МФО в Україні немає, тому власники компанії можуть їх обирати на свій розсуд. Діяльність МФО контролює Національний банк України.

МФО розрізняються за видом процедури оформлення кредиту на:

- такі, що надають кредити тільки онлайн;

- такі, що надають можливість забрати гроші у відділенні.

За сумою і вимогами до внесення застави:

- такі, де позику можна взяти на невелику суму (до 10 000 грн) і без застави;

- такі, що кредитують на великі суми (понад 50 000 грн) і з можливим наданням застави.

== Договір кредитування фізичних осіб мікрофінансовими установами ==
Кредити, що надаються фізичним особам мікрофінансовими компаніями, відносяться до споживчих кредитів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», кредитором є банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити. Споживач – фізична особа, що уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит.
Споживче кредитування – правовідносини з надання, обслуговування і повернення споживчого кредиту.

Споживчий кредит (кредит) – кошти, які надаються споживачеві (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Споживчі кредити видаються на покупку техніки, ремонт тощо.

Статтею 13 ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що договори про споживчий кредит, договори про надання додаткових і супутніх послуг кредитодавцем та третіми особами, та зміни до них, укладаються у письмовій формі. Договір може бути укладений як у паперовому, так і в електронному вигляді. Якщо договір укладається в паперовому вигляді, обов’язковим є проставляння власноручних підписів сторін та печатки. У випадку укладання договору в електронному вигляді, обов’язковим є накладання електронного підпису (підписів), інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін, у порядку, встановленому ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписаний примірник договору з додатками до нього невідкладно передається споживачу, інший примірник договору належить мікрофінансовій організації.

У випадку укладання договору в електронному вигляді, примірник договору про споживчий кредит і додатки до нього надаються споживачеві способом, що дозволяє встановити особу отримувача, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом, з використанням даних контактів, зазначених споживачем при укладенні договору про споживчий кредит.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однієї стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

ЗУ «Про електронну комерцію» (ст. 11) встановлює порядок укладення електронного договору, зокрема пропозиція укласти електронний договір (оферта) повинна містити істотні умови, передбачені Цивільним кодексом України, і виражати намір особи, яка зробила його, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Крім цього, електронний договір може містити наступну інформацію:

- технологію (порядок) укладення договору;

- порядок створення і накладення електронних підписів сторонами договору;

- можливість і порядок внесення змін до умов договору;

- спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);

- порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами при виконанні ними своїх зобов’язань;

- технічні засоби ідентифікації сторін;

- порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);

- посилання на умови, що включаються в договір шляхом перенаправлення (посилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа;

- спосіб зберігання і пред’явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них;

- умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів;

- можливість вибору мови, використовуваного при укладенні та виконанні договору;

- інші відомості.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом направлення комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) в мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), повинен надаватися безперешкодний доступ до електронних документів.

Електронний договір вважається укладеним '''з моменту одержання особою''', яка направила пропозицію укласти такий договір, '''відповіді''' про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 ст. 11 Закону України « Про електронну комерцію».

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання підписаного в порядку, встановленому законодавством, електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, встановленому законодавством;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею.

Інформаційна система підприємства електронної комерції, яке пропонує укласти електронний договір, повинна передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Місцем укладення електронного договору є місцезнаходження МФО.

Електронний договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Кожен екземпляр електронного документа з накладеним на нього підписом, є оригіналом такого документа.

Перевагою мікрокредитування є швидкість надання позики; укладення договору в електронній формі, без необхідності відвідування комерційної установи; обмежений перелік документів, необхідних для отримання позики (тільки паспорт, не потрібна довідка про доходи); МФО не здійснює перевірку кредитної історії клієнта; не потрібні поручителі; відсутність застави.

До недоліків слід віднести надмірно високі процентні ставки; при простроченні сплати боргу МФО звертаються до колекторів.

== Несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитом ==
Відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Якщо боржник прострочив виконання грошового зобов’язання, то на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Також, можливе застосування штрафних санкцій за прострочення сплати боргу.

Нерідко МФО задля стягнення боргу звертаються до колекторських компаній.
Що стосується стягнення заборгованості колекторським компаніями, слід зазначити, що наразі готується до другого читання проєкт Закону «Про захист прав та законних інтересів боржників при здійсненні колекторської діяльності».

Згідно з проєктом, «колекторська діяльність – це професійна діяльність з врегулювання простроченої заборгованості, здійснюється суб’єктами врегулювання такої заборгованості, спрямована на добровільне погашення боржником на користь кредитора простроченої заборгованості за грошовим зобов’язанням шляхом усної, письмової взаємодії з ним, його представником (представниками) (у тому числі з використанням електронного або іншого технічного засобу зв’язку, проведення телефонних переговорів з боржником, направлення письмових повідомлень до боржника, у тому числі в рамках обов’язкового досудового порядку врегулювання спору, повідомлення боржника про наявність заборгованості з допомогою автоінформатора)».

Також у разі прийняття цього закону, колекторам буде заборонено залякувати боржників, дезінформувати їх, погрожувати і надавати їм неправдиві дані щодо їх заборгованості; використовувати вульгарну і нецензурну лексику, фрази, що зачіпають особисту честь і гідність боржника, його ділову репутацію, а також застосовувати силу; повідомляти про заборгованість третім особам.

Важливо! У разі, якщо колектори погрожують розправою боржнику або його родичам та близьким особам, необхідно звернутися до поліції та за професійною правовою допомогою.

У випадку, коли кредитна заборгованість досягає розмірів, коли боржник не в змозі її виплачувати, Цивільним та Господарським процесуальними кодексами України передбачена розстрочка або відстрочка сплати боргу. Договір про реструктуризацію боргу повинен бути також укладений у письмовій формі. Уразі укладення такого договору, спочатку сплачується тіло кредиту, а потім відсотки та штрафи.

Правове регулювання діяльності мікрофінансових організацій в Україні

2020-12-22T17:40:38Z

Yurii.chumak: Створена сторінка: Нормативна база • Земельний кодекс України • Цивільний кодекс України • Господарськ...

Нормативна база
• Земельний кодекс України
• Цивільний кодекс України
• Господарський кодекс України
• Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»
• Закон України «Про банки і банківську діяльність»
• Закон України «Про захист прав споживачів»
• ЗУ «Про споживче кредитування»
• «Про електронну комерцію»

Поняття та види мікрофінансових організацій

Мікрофінансові організації – це юридично зареєстровані компанії, які мають ліцензію на здійснення кредитної діяльності. На відміну від банків, в основному МФО мають право тільки видавати кредити, тобто такі види продуктів як депозити, відкриття рахунків для клієнтів у МФО будуть недоступні.

Основним продуктом МФО є мікропозики, які видаються під відсоток на певний термін на конкретних умовах. Мікропозики видаються тільки на підставі підписаного договору, який має повну юридичну силу.

Вимог до статутного капіталу та до організаційно-правової форми МФО в Україні немає, тому власники компанії можуть їх обирати на свій розсуд. Діяльність МФО контролює Національний банк України.

МФО розрізняються за видом процедури оформлення кредиту на:
- такі, що надають кредити тільки онлайн;
- такі, що надають можливість забрати гроші у відділенні.

За сумою і вимогами до внесення застави:
- такі, де позику можна взяти на невелику суму (до 10 000 грн) і без застави;
- такі, що кредитують на великі суми (понад 50 000 грн) і з можливим наданням застави.

Договір кредитування фізичних осіб мікрофінансовими установами

Кредити, що надаються фізичним особам мікрофінансовими компаніями, відносяться до споживчих кредитів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», кредитором є банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити. Споживач – фізична особа, що уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит.
Споживче кредитування – правовідносини з надання, обслуговування і повернення споживчого кредиту.

Споживчий кредит (кредит) – кошти, які надаються споживачеві (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Споживчі кредити видаються на покупку техніки, ремонт тощо.

Статтею 13 ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що договори про споживчий кредит, договори про надання додаткових і супутніх послуг кредитодавцем та третіми особами, та зміни до них, укладаються у письмовій формі. Договір може бути укладений як у паперовому, так і в електронному вигляді. Якщо договір укладається в паперовому вигляді, обов’язковим є проставляння власноручних підписів сторін та печатки. У випадку укладання договору в електронному вигляді, обов’язковим є накладання електронного підпису (підписів), інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін, у порядку, встановленому ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписаний примірник договору з додатками до нього невідкладно передається споживачу, інший примірник договору належить мікрофінансовій організації.

У випадку укладання договору в електронному вигляді, примірник договору про споживчий кредит і додатки до нього надаються споживачеві способом, що дозволяє встановити особу отримувача, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом, з використанням даних контактів, зазначених споживачем при укладенні договору про споживчий кредит.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однієї стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

ЗУ «Про електронну комерцію» (ст. 11) встановлює порядок укладення електронного договору, зокрема пропозиція укласти електронний договір (оферта) повинна містити істотні умови, передбачені Цивільним кодексом України, і виражати намір особи, яка зробила його, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Крім цього, електронний договір може містити наступну інформацію:
- технологію (порядок) укладення договору;
- порядок створення і накладення електронних підписів сторонами договору;
- можливість і порядок внесення змін до умов договору;
- спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);
- порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами при виконанні ними своїх зобов’язань;
- технічні засоби ідентифікації сторін;
- порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту);
- посилання на умови, що включаються в договір шляхом перенаправлення (посилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа;
- спосіб зберігання і пред’явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них;
- умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів;
- можливість вибору мови, використовуваного при укладенні та виконанні договору;
- інші відомості.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом направлення комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) в мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), повинен надаватися безперешкодний доступ до електронних документів.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 ст. 11 Закону України « Про електронну комерцію».

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання підписаного в порядку, встановленому законодавством, електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, встановленому законодавством;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею.

Інформаційна система підприємства електронної комерції, яке пропонує укласти електронний договір, повинна передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Місцем укладення електронного договору є місцезнаходження МФО.

Електронний договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Кожен екземпляр електронного документа з накладеним на нього підписом, є оригіналом такого документа.

Перевагою мікрокредитування є швидкість надання позики; укладення договору в електронній формі, без необхідності відвідування комерційної установи; обмежений перелік документів, необхідних для отримання позики (тільки паспорт, не потрібна довідка про доходи); МФО не здійснює перевірку кредитної історії клієнта; не потрібні поручителі; відсутність застави.

До недоліків слід віднести надмірно високі процентні ставки; при простроченні сплати боргу МФО звертаються до колекторів.

Несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитом

Відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Якщо боржник прострочив виконання грошового зобов’язання, то на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Також, можливе застосування штрафних санкцій за прострочення сплати боргу.

Нерідко МФО задля стягнення боргу звертаються до колекторських компаній.
Що стосується стягнення заборгованості колекторським компаніями, слід зазначити, що наразі готується до другого читання проєкт Закону «Про захист прав та законних інтересів боржників при здійсненні колекторської діяльності».

Згідно з проєктом, «колекторська діяльність – це професійна діяльність з врегулювання простроченої заборгованості, здійснюється суб’єктами врегулювання такої заборгованості, спрямована на добровільне погашення боржником на користь кредитора простроченої заборгованості за грошовим зобов’язанням шляхом усної, письмової взаємодії з ним, його представником (представниками) (у тому числі з використанням електронного або іншого технічного засобу зв’язку, проведення телефонних переговорів з боржником, направлення письмових повідомлень до боржника, у тому числі в рамках обов’язкового досудового порядку врегулювання спору, повідомлення боржника про наявність заборгованості з допомогою автоінформатора)».

Також у разі прийняття цього закону, колекторам буде заборонено залякувати боржників, дезінформувати їх, погрожувати і надавати їм неправдиві дані щодо їх заборгованості; використовувати вульгарну і нецензурну лексику, фрази, що зачіпають особисту честь і гідність боржника, його ділову репутацію, а також застосовувати силу; повідомляти про заборгованість третім особам.

Важливо! У разі, якщо колектори погрожують розправою боржнику або його родичам та близьким особам, необхідно звернутися до поліції та за професійною правовою допомогою.

У випадку, коли кредитна заборгованість досягає розмірів, коли боржник не в змозі її виплачувати, Цивільним та Господарським процесуальними кодексами України передбачена розстрочка або відстрочка сплати боргу. Договір про реструктуризацію боргу повинен бути також укладений у письмовій формі. Уразі укладення такого договору, спочатку сплачується тіло кредиту, а потім відсотки та штрафи.

Можливість приватизації декількох земельних ділянок одного цільового призначення

2020-12-02T22:01:14Z

Yurii.chumak:

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закон України «Про особисте селянське господарство»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#Text Закон України «Про землеустрій»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text Закон України «Про Державний земельний кадастр»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/266-2004-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»]

== Право громадян на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ==
У відповідності до п. «б» ч. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n636 ст. 81 Земельного кодексу України], громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n970 ст. 116 Земельного кодексу України], громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n970 ст. 116 Земельного кодексу] встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, згідно із переліком [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1031 ст. 121 Земельного кодексу України];

Згідно з ч.ч. 6, 7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 ст. 118 Земельного кодексу України], громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства,у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність.

Тобто, кожен громадянин має право отримати у власність земельну ділянку, зокрема для ведення особистого селянського господарства, не більше 2 гектарів.

== Реалізація права громадян на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом приватизації декількох земельних ділянок ==
Кожний громадянин має право безоплатно отримати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства не більше двох гектарів із земель державної або комунальної власності, в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1031 ст. 121 Земельного кодексу України].

Частиною 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n970 ст. 116 Земельного кодексу України] встановлено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян провадиться один раз по кожному виду використання.

Передача безоплатно у власність другої земельної ділянки у трактуванні ч. 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n970 ст. 116 Земельного кодексу України] є незаконною, позаяк право на безоплатне отримання земельної ділянки громадянином було використане в момент приватизації першої земельної ділянки.

З даного приводу існує судова практика Верховного суду – у справі №706/1685/16-ц від 20.05.2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89648996). У мотивувальній частині рішення зазначається:

''«…З урахуванням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі 525/1225/15-ц (провадження№14-6цс19)...»''

Відтак, правомірно приватизувати безоплатно для ведення особистого селянського господарства можна лише одну земельну ділянку площею до 2-х гектарів.

У той же час, в ч. 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n970 ст. 116 Земельного кодексу України] не конкретизується та не йдеться про одну земельну ділянку по кожному виду використання. Таким чином для повної реалізації права на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого сільського господарства громадянин має можливість приватизувати і декілька ділянок з цим цільовим призначенням, у межах 2-х гектарів.

З даного приводу існує судова практика Верховного суду – у справі №805/181/17-а від 11.12.2019 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86274912). У мотивувальній частині рішення зазначається:

''«…Так, згідно з частиною 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара.''

''Водночас, частина 2 статті 121 Земельного кодексу України передбачено виняток, за якого гранична норма може бути збільшена - у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), тобто реалізації права на приватизацію державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.''

''Аналізуючи наведені правові положення, Суд приходить до висновку, що стаття 121 Земельного кодексу України передбачає, як граничні розміри земельних ділянок, яку громадянин може отримати за певним призначенням, так і випадок можливості збільшення цього розміру. При цьому, збільшення стосується лише про земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.''

''Таким чином, Земельний кодекс України гарантує громадянину право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара».''

Тобто, Суд дійшов висновку, що нормами [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного кодексу України] передбачена можливість передачі громадянам земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі до 2 га, а також можливість збільшення площі земельних ділянок (за рахунок вільних земель запасу) до такого граничного розміру громадянами, які не повністю реалізували надане їм законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та раніше отримали безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства меншої площі ніж 2 га.

Отже, враховуючи той факт, що рішення судів вступають у повне протиріччя між собою та однозначного тлумачення ч. 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n970 ст. 116 Земельного кодексу України] наразі немає, питання щодо надання декількох земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства шляхом приватизації або збільшення площі земельних ділянок до граничного розміру, але в сумі не більше 2,0 га, залишається відкритим.

Варто зазначити, що законодавство також не містять заборони або обмежень на повторне звернення громадян до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із заявами про отримання додатково земельної ділянки, у межах встановлених норм, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1031 ст. 121 Земельного кодексу України].

== Повноваження органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо передачі у власність двох гектарів земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ==
Відповідно до ч. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1031 ст. 121 Земельного кодексу України], передбачено право громадян отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в межах 2-х га, тобто не більше визначеної межі.

Таким чином, діючим законодавством не встановлений конкретний розмір передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а визначений лише максимальний розмір (у межах двох гектарів).

Тож органи, які уповноважені розпоряджатися земельними ділянками, вправі у межах до двох гектарів надавати земельні ділянки для особистого селянського господарства будь-якого розміру.

Варто зауважити, що мінімальний розмір або орієнтовний розмір таких земельних ділянок законодавством також не визначений, в той же час він повинен забезпечувати можливість вільно використовувати земельну ділянку.

Органи виконавчої влади наділені повноваженнями приймати нормативні акти, спрямовані на визначення та врегулювання внутрішніх процедур, які б визначали реалізацію повноважень щодо безоплатної передачі землі у приватну власність громадян''.''

З даного приводу існує судова практика Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №2240/2962/18 від 28.01.2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87363944).

Можливість приватизації декількох земельних ділянок одного цільового призначення

2020-11-30T23:46:27Z

Yurii.chumak: додано посилання на норми законодавства у тексті статті

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закон України «Про особисте селянське господарство»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#Text Закон України «Про землеустрій»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text Закон України «Про Державний земельний кадастр»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/266-2004-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»]

== Право громадян на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ==
У відповідності до п. «б» ч. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n636 ст. 81 Земельного кодексу України], громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n970 ст. 116 Земельного кодексу України], громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n970 ст. 116 Земельного кодексу] встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, згідно із переліком [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1031 ст. 121 Земельного кодексу України];

Згідно з ч.ч. 6, 7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 ст. 118 Земельного кодексу України], громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства,у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність.

Тобто, кожен громадянин має право отримати у власність земельну ділянку, зокрема для ведення особистого селянського господарства, не більше 2 гектарів.

== Реалізація права громадян на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом приватизації декількох земельних ділянок ==
Кожний громадянин має право безоплатно отримати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства не більше двох гектарів із земель державної або комунальної власності, в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1031 ст. 121 Земельного кодексу України].

Частиною 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n970 ст. 116 Земельного кодексу України] встановлено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян провадиться один раз по кожному виду використання.

Передача безоплатно у власність другої земельної ділянки у трактуванні ч. 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n970 ст. 116 Земельного кодексу України] є незаконною, позаяк право на безоплатне отримання земельної ділянки громадянином було використане в момент приватизації першої земельної ділянки.

З даного приводу існує судова практика Верховного суду – у справі №706/1685/16-ц від 20.05.2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89648996). У мотивувальній частині рішення зазначається:

''«…З урахуванням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі 525/1225/15-ц (провадження№14-6цс19)...»''

Відтак, правомірно приватизувати безоплатно для ведення особистого селянського господарства можна лише одну земельну ділянку площею до 2-х гектарів.

У той же час, в ч. 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n970 ст. 116 Земельного кодексу України] не конкретизується та не йдеться про одну земельну ділянку по кожному виду використання. Таким чином для повної реалізації права на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення ОСГ громадянин має можливість приватизувати і декілька ділянок з цим цільовим призначенням, у межах 2-х гектарів.

З даного приводу існує судова практика Верховного суду – у справі №805/181/17-а від 11.12.2019 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86274912). У мотивувальній частині рішення зазначається:

''«…Так, згідно з частиною 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара.''

''Водночас, частина 2 статті 121 Земельного кодексу України передбачено виняток, за якого гранична норма може бути збільшена - у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), тобто реалізації права на приватизацію державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.''

''Аналізуючи наведені правові положення, Суд приходить до висновку, що стаття 121 Земельного кодексу України передбачає, як граничні розміри земельних ділянок, яку громадянин може отримати за певним призначенням, так і випадок можливості збільшення цього розміру. При цьому, збільшення стосується лише про земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.''

''Таким чином, Земельний кодекс України гарантує громадянину право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара».''

Тобто, Суд дійшов висновку, що нормами [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного кодексу України] передбачена можливість передачі громадянам земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі до 2 га, а також можливість збільшення площі земельних ділянок (за рахунок вільних земель запасу) до такого граничного розміру громадянами, які не повністю реалізували надане їм законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та раніше отримали безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства меншої площі ніж 2 га.

Отже, враховуючи той факт, що рішення судів вступають у повне протиріччя між собою та однозначного тлумачення ч. 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n970 ст. 116 Земельного кодексу України] наразі немає, питання щодо надання декількох земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства шляхом приватизації або збільшення площі земельних ділянок до граничного розміру, але в сумі не більше 2,0 га, залишається відкритим.

Варто зазначити, що законодавство також не містять заборони або обмежень на повторне звернення громадян до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із заявами про отримання додатково земельної ділянки, у межах встановлених норм, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1031 ст. 121 Земельного кодексу України].

== Повноваження органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо передачі у власність двох гектарів земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ==
Відповідно до ч. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1031 ст. 121 Земельного кодексу України], передбачено право громадян отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в межах 2-х га, тобто не більше визначеної межі.

Таким чином, діючим законодавством не встановлений конкретний розмір передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а визначений лише максимальний розмір (у межах двох гектарів).

Тож органи, які уповноважені розпоряджатися земельними ділянками, вправі у межах до двох гектарів надавати земельні ділянки для особистого селянського господарства будь-якого розміру.

Варто зауважити, що мінімальний розмір або орієнтовний розмір таких земельних ділянок законодавством також не визначений, в той же час він повинен забезпечувати можливість вільно використовувати земельну ділянку.

Органи виконавчої влади наділені повноваженнями приймати нормативні акти, спрямовані на визначення та врегулювання внутрішніх процедур, які б визначали реалізацію повноважень щодо безоплатної передачі землі у приватну власність громадян''.''

З даного приводу існує судова практика Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №2240/2962/18 від 28.01.2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87363944).

Можливість приватизації декількох земельних ділянок одного цільового призначення

2020-11-30T23:37:39Z

Yurii.chumak: додано гіперпосилання на законодавчі та нормативні документи

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закон України «Про особисте селянське господарство»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#Text Закон України «Про землеустрій»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text Закон України «Про Державний земельний кадастр»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/266-2004-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»]

== Право громадян на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ==
У відповідності до п. «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 3 ст. 116 Земельного кодексу встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, згідно із переліком ст. 121 Земельного кодексу України;

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства,у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність.

Тобто, кожен громадянин має право отримати у власність земельну ділянку, зокрема для ведення особистого селянського господарства, не більше 2 гектарів.

== Реалізація права громадян на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом приватизації декількох земельних ділянок ==
Кожний громадянин має право безоплатно отримати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства не більше двох гектарів із земель державної або комунальної власності, в порядку ст. 121 Земельного кодексу України.

Частиною 4 ст.116 Земельного кодексу України встановлено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян провадиться один раз по кожному виду використання.

Передача безоплатно у власність другої земельної ділянки у трактуванні ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України є незаконною, позаяк право на безоплатне отримання земельної ділянки громадянином було використане в момент приватизації першої земельної ділянки.

З даного приводу існує судова практика Верховного суду – у справі №706/1685/16-ц від 20.05.2020 року (<nowiki>https://reyestr.court.gov.ua/Review/89648996</nowiki>). У мотивувальній частині рішення зазначається:

''«…З урахуванням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі 525/1225/15-ц (провадження№14-6цс19)...»''

Відтак, правомірно приватизувати безоплатно для ведення особистого селянського господарства можна лише одну земельну ділянку площею до 2-х гектарів.

У той же час, в ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України не конкретизується та не йдеться про одну земельну ділянку по кожному виду використання. Таким чином для повної реалізації права на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення ОСГ громадянин має можливість приватизувати і декілька ділянок з цим цільовим призначенням, у межах 2-х гектарів.

З даного приводу існує судова практика Верховного суду – у справі №805/181/17-а від 11.12.2019 року (<nowiki>https://reyestr.court.gov.ua/Review/86274912</nowiki>). У мотивувальній частині рішення зазначається:

''«…Так, згідно з частиною 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара.''

''Водночас, частина 2 статті 121 Земельного кодексу України передбачено виняток, за якого гранична норма може бути збільшена - у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), тобто реалізації права на приватизацію державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.''

''Аналізуючи наведені правові положення, Суд приходить до висновку, що стаття 121 Земельного кодексу України передбачає, як граничні розміри земельних ділянок, яку громадянин може отримати за певним призначенням, так і випадок можливості збільшення цього розміру. При цьому, збільшення стосується лише про земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.''

''Таким чином, Земельний кодекс України гарантує громадянину право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара».''

Тобто, Суд дійшов висновку, що нормами Земельного кодексу України передбачена можливість передачі громадянам земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі до 2 га, а також можливість збільшення площі земельних ділянок (за рахунок вільних земель запасу) до такого граничного розміру громадянами, які не повністю реалізували надане їм законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та раніше отримали безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства меншої площі ніж 2 га.

Отже, враховуючи той факт, що рішення судів вступають у повне протиріччя між собою та однозначного тлумачення ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України наразі немає, питання щодо надання декількох земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства шляхом приватизації або збільшення площі земельних ділянок до граничного розміру, але в сумі не більше 2,0 га, залишається відкритим.

Варто зазначити, що законодавство також не містять заборони або обмежень на повторне звернення громадян до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із заявами про отримання додатково земельної ділянки, у межах встановлених норм, відповідно до статті 121 Земельного кодексу України.

== Повноваження органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо передачі у власність двох гектарів земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ==
Відповідно до ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, передбачено право громадян отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в межах 2-х га, тобто не більше визначеної межі.

Таким чином, діючим законодавством не встановлений конкретний розмір передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а визначений лише максимальний розмір (у межах двох гектарів).

Тож органи, які уповноважені розпоряджатися земельними ділянками, вправі у межах до двох гектарів надавати земельні ділянки для особистого селянського господарства будь-якого розміру.

Варто зауважити, що мінімальний розмір або орієнтовний розмір таких земельних ділянок законодавством також не визначений, в той же час він повинен забезпечувати можливість вільно використовувати земельну ділянку.

Органи виконавчої влади наділені повноваженнями приймати нормативні акти, спрямовані на визначення та врегулювання внутрішніх процедур, які б визначали реалізацію повноважень щодо безоплатної передачі землі у приватну власність громадян''.''

З даного приводу існує судова практика Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №2240/2962/18 від 28.01.2020 року (<nowiki>https://reyestr.court.gov.ua/Review/87363944</nowiki>).

Можливість приватизації декількох земельних ділянок одного цільового призначення

2020-11-30T21:01:19Z

Yurii.chumak: Створена сторінка: Нормативна база • Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального з...

Нормативна база
• Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»
• Земельний кодекс України
• Закон України «Про особисте селянське господарство»
• Закон України «Про землеустрій»
• Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
• Закон України «Про Державний земельний кадастр»
• Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру»
• Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»

Право громадян на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства

У відповідності до п. «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 3 ст. 116 Земельного кодексу встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, згідно із переліком ст. 121 Земельного кодексу України;

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства,у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність.

Тобто, кожен громадянин має право отримати у власність земельну ділянку, зокрема для ведення особистого селянського господарства, не більше 2 гектарів.

Реалізація права громадян на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом приватизації декількох земельних ділянок

Кожний громадянин має право безоплатно отримати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства не більше двох гектарів із земель державної або комунальної власності, в порядку ст. 121 Земельного кодексу України.

Частиною 4 ст.116 Земельного кодексу України встановлено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян провадиться один раз по кожному виду використання.

Передача безоплатно у власність другої земельної ділянки у трактуванні ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України є незаконною, позаяк право на безоплатне отримання земельної ділянки громадянином було використане в момент приватизації першої земельної ділянки.

З даного приводу існує судова практика Верховного суду – у справі №706/1685/16-ц від 20.05.2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89648996). У мотивувальній частині рішення зазначається:
«…З урахуванням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі 525/1225/15-ц (провадження №14-6цс19)...»

Відтак, правомірно приватизувати безоплатно для ведення особистого селянського господарства можна лише одну земельну ділянку площею до 2-х гектарів.

У той же час, в ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України не конкретизується та не йдеться про одну земельну ділянку по кожному виду використання. Таким чином для повної реалізації права на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення ОСГ громадянин має можливість приватизувати і декілька ділянок з цим цільовим призначенням, у межах 2-х гектарів.

З даного приводу існує судова практика Верховного суду – у справі №805/181/17-а від 11.12.2019 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86274912). У мотивувальній частині рішення зазначається:
«…Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач реалізував своє право на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою площею 0, 15 га, та зазначає, що нормами Земельного кодексу України передбачена можливість передачі громадянам земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі до 2 га, а також можливість збільшення площі земельних ділянок (за рахунок вільних земель запасу) до такого граничного розміру громадянами, які не повністю реалізували надане їм законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та раніше отримали безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства меншої площі ніж 2 га…». В этом решении такой цитаты нет!

(Постанова Верховного суду від 14 лютого 2020 року по справі №560/3660/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87601876). А это вообе к чему?!

Отже, враховуючи той факт, що рішення судів вступають у повне протиріччя між собою та однозначного тлумачення ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України наразі не має, тому питання щодо надання декількох земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства шляхом приватизації або збільшення площі земельних ділянок до граничного розміру, але в сумі не більше 2,0 га, залишається відкритим.

Варто зазначити, що законодавство також не містять заборони або обмежень на повторне звернення громадян до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із заявами про отримання додатково земельної ділянки, у межах встановлених норм, відповідно до статті 121 Земельного кодексу України.

Повноваження органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо передачі у власність двох гектарів земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, передбачено право громадян отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в межах 2-х га, тобто не більше визначеної межі.

Таким чином, діючим законодавством не встановлений конкретний розмір передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а визначений лише максимальний розмір (у межах двох гектарів).

Тож органи, які уповноважені розпоряджатися земельними ділянками, вправі у межах до двох гектарів надавати земельні ділянки для особистого селянського господарства будь-якого розміру.

Варто зауважити, що мінімальний розмір або орієнтовний розмір таких земельних ділянок законодавством також не визначений, в той же час він повинен забезпечувати можливість вільно використовувати земельну ділянку.

Органи виконавчої влади наділені повноваженнями приймати нормативні акти, спрямовані на визначення та врегулювання внутрішніх процедур, які б визначали реалізацію повноважень щодо безоплатної передачі землі у приватну власність громадян.

З даного приводу існує судова практика Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №2240/2962/18 від 28.01.2020 року (https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/87363944). А почему ссылка не на реестр, а на какой-то сайт?

Правовий статус полезахисних лісосмуг на землях сільськогосподарського призначення

2020-10-30T22:08:06Z

Yurii.chumak:

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text Лісовий Кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2498-19#Text Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text Закон України «Про оренду землі»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/220-2004-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/303-2007-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 р. № 303 «Про затвердження Правил відтворення лісів»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/476-2019-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 р. № 476 «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/650-2020-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 р. № 650 «Про затвердження Правил утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення»]

== Правовий статус полезахисних лісосмуг на землях сільськогосподарського призначення ==
Донедавна полезахисні лісові смуги відносились до земель лісогосподарського призначення, однак 10.07.2018 року Верховною радою України прийнято [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2498-19#Text Закон №2498- VIII], яким було внесено зміни до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#n29 ст. 5 Лісового кодексу України]. Відповідно до яких з 1 січня 2019 року до земель лісогосподарського призначення більше не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Разом з цим, було доповнено Земельний кодекс України, ч. 7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n2213 ст. 37-1] якого встановлено, що земельні ділянки під полезахисними лісовими смугами, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення, передаються у постійне користування державним або комунальним спеціалізованим підприємствам або в оренду фізичним та юридичним особам з обов’язковим включенням до договору оренди землі умов щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації.

Таким чином, вищезазначеним [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2498-19#Text Законом] визначено правовий статус полезахисних лісових смуг та врегульоване питання надання у постійне користування або оренду земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення.

Відтепер земельні ділянки, на яких розташовані полезахисні лісові смуги, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення, не є землями лісного фонду, а є землями державної або комунальної власності.

Слід зазначити, що мова йде не про всі лісосмуги а тільки про ті, що обмежують масив земель сільськогосподарського призначення. Це не стосується лісосмуг, що розташовані вздовж доріг, річок, земель несільськогосподарського призначення.

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n299 ст. 22 Земельного кодексу України], до земель сільськогосподарського призначення належать несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Таким чином, полезахисні лісові смуги відносяться до земель сільськогосподарського призначення, що мають статус несільськогосподарських угідь.

Землі під полезахисними смугами перебувають у комунальній власності та можуть передаватися у постійне користування та оренду. У постійне користування землі під полезахисними лісовими смугами передаються спеціалізованим підприємствам комунальної та державної власності. В оренду земельну ділянку з полезахисними смугами може отримати фізична та юридична особа, з включенням у договір оренди умов, обов’язку утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації.

У зв’язку з цим, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/650-2020-%D0%BF#Text постановою Кабінету Міністрів України № 650 від 22 липня 2020 року] визначені правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення та внесено зміни до типового договору оренди землі. Також вищезазначені норми містяться у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14/conv#n91 ст.15 Закону України «Про оренду землі»], відповідно до якої договір оренди земельної ділянки під полезахисною лісовою смугою має також містити умови щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функції агролісотехнічної меліорації.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1210 ст.134 Земельного кодексу України], передача земельної ділянки під полезахисними лісовими смугами, що обслуговують масив земель сільськогосподарського призначення, здійснюється без проведення земельних торгів.

Незалежно від суб’єкта, що буде використовувати земельні ділянки з полезахисними лісовими смугами, передбачається обов’язкова інвентаризації земельних ділянок. Порядок проведення інвентаризації земельних ділянок встановлено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/476-2019-%D0%BF#Text постановою Кабінету Міністрів України №476 від 05 червня 2019 року].

== Відповідальність за знищення або пошкодження полезахисних лісосмуг ==
Статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#n422 65-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення] встановлено адміністративну відповідальність за знищення або пошкодження полезахисних лісосмуг: знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень вздовж берегів річок, каналів, навколо водних об’єктів, гідротехнічних споруд, на смугах відводу автомобільних доріг, залізниць та інших захисних лісових насаджень,тягне за собою накладення штрафу на громадян від 30 до 45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від 60 до 90 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Правовий статус полезахисних лісосмуг на землях сільськогосподарського призначення

2020-10-30T21:54:46Z

Yurii.chumak: додано посилання на норми законодавства у тексті статті

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text Лісовий Кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2498-19#Text Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text Закон України «Про оренду землі»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/220-2004-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/303-2007-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 р. № 303 «Про затвердження Правил відтворення лісів»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/476-2019-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 р. № 476 «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/650-2020-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 р. № 650 «Про затвердження Правил утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення»]

== Правовий статус полезахисних лісосмуг на землях сільськогосподарського призначення ==
До недавна полезахисні лісові смуги відносились до земель лісогосподарського призначення, однак 10.07.2018 року Верховною радою України прийнято [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2498-19#Text Закон №2498- VIII], яким було внесено зміни до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#n29 ст. 5 Лісового кодексу України]. Відповідно до яких з 1 січня 2019 року до земель лісогосподарського призначення більше не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Разом з цим, було доповнено Земельний кодекс України, ч. 7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n2213 ст. 37-1] якого встановлено, що земельні ділянки під полезахисними лісовими смугами, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення, передаються у постійне користування державним або комунальним спеціалізованим підприємствам або в оренду фізичним та юридичним особам з обов’язковим включенням до договору оренди землі умов щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації.

Таким чином, вищезазначеним [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2498-19#Text Законом] визначено правовий статус полезахисних лісових смуг та врегульоване питання надання у постійне користування або оренду земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення.

Відтепер земельні ділянки, на яких розташовані полезахисні лісові смуги, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення, не є землями лісного фонду, а є землями державної або комунальної власності.

Слід зазначити, що мова йде не про всі лісосмуги а тільки про ті, що обмежують масив земель сільськогосподарського призначення. Це не стосується лісосмуг, що розташовані вздовж доріг, річок, земель несільськогосподарського призначення.

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n299 ст. 22 Земельного кодексу України], до земель сільськогосподарського призначення належать несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Таким чином, полезахисні лісові смуги відносяться до земель сільськогосподарського призначення, що мають статус несільськогосподарських угідь.

Землі під полезахисними смугами перебувають у комунальній власності та можуть передаватися у постійне користування та оренду. У постійне користування землі під полезахисними лісовими смугами передаються спеціалізованим підприємствам комунальної та державної власності. В оренду земельну ділянку з полезахисними смугами може отримати фізична та юридична особа, з включенням у договір оренди умов, обов’язку утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації.

У зв’язку з цим, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/650-2020-%D0%BF#Text постановою Кабінету Міністрів України № 650 від 22 липня 2020 року] визначені правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення та внесено зміни до типового договору оренди землі. Також вищезазначені норми містяться у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14/conv#n91 ст.15 Закону України «Про оренду землі»], відповідно до якої договір оренди земельної ділянки під полезахисною лісовою смугою має також містити умови щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функції агролісотехнічної меліорації.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1210 ст.134 Земельного кодексу України], передача земельної ділянки під полезахисними лісовими смугами, що обслуговують масив земель сільськогосподарського призначення, здійснюється без проведення земельних торгів.

Незалежно від суб’єкта, що буде використовувати земельні ділянки з полезахисними лісовими смугами, передбачається обов’язкова інвентаризації земельних ділянок. Порядок проведення інвентаризації земельних ділянок встановлено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/476-2019-%D0%BF#Text постановою Кабінету Міністрів України №476 від 05 червня 2019 року].

== Відповідальність за знищення або пошкодження полезахисних лісосмуг ==
Статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#n422 65-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення] встановлено адміністративну відповідальність за знищення або пошкодження полезахисних лісосмуг: знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень вздовж берегів річок, каналів, навколо водних об’єктів, гідротехнічних споруд, на смугах відводу автомобільних доріг, залізниць та інших захисних лісових насаджень,тягне за собою накладення штрафу на громадян від 30 до 45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від 60 до 90 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Правовий статус полезахисних лісосмуг на землях сільськогосподарського призначення

2020-10-30T21:47:08Z

Yurii.chumak: додано гіперпосилання на законодавчі та нормативні документи

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text Лісовий Кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2498-19#Text Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text Закон України «Про оренду землі»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/220-2004-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/303-2007-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 р. № 303 «Про затвердження Правил відтворення лісів»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/476-2019-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 р. № 476 «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/650-2020-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 р. № 650 «Про затвердження Правил утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення»]

== Правовий статус полезахисних лісосмуг на землях сільськогосподарського призначення ==
До недавна полезахисні лісові смуги відносились до земель лісогосподарського призначення, однак 10.07.2018 року Верховною радою України прийнято Закон №2498- VIII, яким було внесено зміни до ст. 5 Лісового кодексу України відповідно до яких з 1 січня 2019 року до земель лісогосподарського призначення більше не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Разом з цим, було доповнено Земельний кодекс України, ч.7 ст. 37-1 якого встановлено, що земельні ділянки під полезахисними лісовими смугами, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення, передаються у постійне користування державним або комунальним спеціалізованим підприємствам або в оренду фізичним та юридичним особам з обов’язковим включенням до договору оренди землі умов щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації.

Таким чином, вищезазначеним Законом визначено правовий статус полезахисних лісових смуг та врегульоване питання надання у постійне користування або оренду земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення.

Відтепер земельні ділянки, на яких розташовані полезахисні лісові смуги, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення, не є землями лісного фонду, а є землями державної або комунальної власності.

Слід зазначити, що мова йде не про всі лісосмуги а тільки про ті, що обмежують масив земель сільськогосподарського призначення. Це не стосується лісосмуг, що розташовані вздовж доріг, річок, земель несільськогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 22 Земельного кодексу України, до земель сільськогосподарського призначення належать несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Таким чином, полезахисні лісові смуги відносяться до земель сільськогосподарського призначення, що мають статус несільськогосподарських угідь.

Землі під полезахисними смугами перебувають у комунальній власності та можуть передаватися у постійне користування та оренду. У постійне користування землі під полезахисними лісовими смугами передаються спеціалізованим підприємствам комунальної та державної власності. В оренду земельну ділянку з полезахисними смугами може отримати фізична та юридична особа, з включенням у договір оренди умов, обов’язку утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації.

У зв’язку з цим постановою Кабінету Міністрів України № 650 від 22 липня 2020 року визначені правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення та внесено зміни до типового договору оренди землі. Також вищезазначені норми містяться у ст.15 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої договір оренди земельної ділянки під полезахисною лісовою смугою має також містити умови щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функції агролісотехнічної меліорації.

Відповідно до ст.134 Земельного кодексу України, передача земельної ділянки під полезахисними лісовими смугами, що обслуговують масив земель сільськогосподарського призначення, здійснюється без проведення земельних торгів.

Незалежно від суб’єкта, що буде використовувати земельні ділянки з полезахисними лісовими смугами, передбачається обов’язкова інвентаризації земельних ділянок. Порядок проведення інвентаризації земельних ділянок встановлено постановою Кабінету Міністрів України №476 від 05 червня 2019 року.

== Відповідальність за знищення або пошкодження полезахисних лісосмуг ==
Статтею 65-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за знищення або пошкодження полезахисних лісосмуг: знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень вздовж берегів річок, каналів, навколо водних об’єктів, гідротехнічних споруд, на смугах відводу автомобільних доріг, залізниць та інших захисних лісових насаджень,тягне за собою накладення штрафу на громадян від 30 до 45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від 60 до 90 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Правовий статус полезахисних лісосмуг на землях сільськогосподарського призначення

2020-10-30T21:41:58Z

Yurii.chumak:

== Нормативна база ==
• Кодекс України про адміністративні правопорушення

• Земельний кодекс України

• Лісовий Кодекс України

• Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні»

• Закон України «Про оренду землі»

• Постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі»

• Постанова Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 р. № 303 «Про затвердження Правил відтворення лісів»

• Постанова Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 р. № 476 «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»

• Постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 р. № 650 «Про затвердження Правил утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення»

== Правовий статус полезахисних лісосмуг на землях сільськогосподарського призначення ==
До недавна полезахисні лісові смуги відносились до земель лісогосподарського призначення, однак 10.07.2018 року Верховною радою України прийнято Закон №2498- VIII, яким було внесено зміни до ст. 5 Лісового кодексу України відповідно до яких з 1 січня 2019 року до земель лісогосподарського призначення більше не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Разом з цим, було доповнено Земельний кодекс України, ч.7 ст. 37-1 якого встановлено, що земельні ділянки під полезахисними лісовими смугами, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення, передаються у постійне користування державним або комунальним спеціалізованим підприємствам або в оренду фізичним та юридичним особам з обов’язковим включенням до договору оренди землі умов щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації.

Таким чином, вищезазначеним Законом визначено правовий статус полезахисних лісових смуг та врегульоване питання надання у постійне користування або оренду земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення.

Відтепер земельні ділянки, на яких розташовані полезахисні лісові смуги, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення, не є землями лісного фонду, а є землями державної або комунальної власності.

Слід зазначити, що мова йде не про всі лісосмуги а тільки про ті, що обмежують масив земель сільськогосподарського призначення. Це не стосується лісосмуг, що розташовані вздовж доріг, річок, земель несільськогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 22 Земельного кодексу України, до земель сільськогосподарського призначення належать несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Таким чином, полезахисні лісові смуги відносяться до земель сільськогосподарського призначення, що мають статус несільськогосподарських угідь.

Землі під полезахисними смугами перебувають у комунальній власності та можуть передаватися у постійне користування та оренду. У постійне користування землі під полезахисними лісовими смугами передаються спеціалізованим підприємствам комунальної та державної власності. В оренду земельну ділянку з полезахисними смугами може отримати фізична та юридична особа, з включенням у договір оренди умов, обов’язку утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації.

У зв’язку з цим постановою Кабінету Міністрів України № 650 від 22 липня 2020 року визначені правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення та внесено зміни до типового договору оренди землі. Також вищезазначені норми містяться у ст.15 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої договір оренди земельної ділянки під полезахисною лісовою смугою має також містити умови щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функції агролісотехнічної меліорації.

Відповідно до ст.134 Земельного кодексу України, передача земельної ділянки під полезахисними лісовими смугами, що обслуговують масив земель сільськогосподарського призначення, здійснюється без проведення земельних торгів.

Незалежно від суб’єкта, що буде використовувати земельні ділянки з полезахисними лісовими смугами, передбачається обов’язкова інвентаризації земельних ділянок. Порядок проведення інвентаризації земельних ділянок встановлено постановою Кабінету Міністрів України №476 від 05 червня 2019 року.

== Відповідальність за знищення або пошкодження полезахисних лісосмуг ==
Статтею 65-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за знищення або пошкодження полезахисних лісосмуг: знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень вздовж берегів річок, каналів, навколо водних об’єктів, гідротехнічних споруд, на смугах відводу автомобільних доріг, залізниць та інших захисних лісових насаджень,тягне за собою накладення штрафу на громадян від 30 до 45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від 60 до 90 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Правовий статус полезахисних лісосмуг на землях сільськогосподарського призначення

2020-10-30T21:40:24Z

Yurii.chumak: Створена сторінка: Нормативна база • Кодекс України про адміністративні правопорушення • Земельний код...

Нормативна база

• Кодекс України про адміністративні правопорушення
• Земельний кодекс України
• Лісовий Кодекс України
• Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні»
• Закон України «Про оренду землі»
• Постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі»
• Постанова Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 р. № 303 «Про затвердження Правил відтворення лісів»
• Постанова Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 р. № 476 «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»
• Постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 р. № 650 «Про затвердження Правил утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення»

Правовий статус полезахисних лісосмуг на землях сільськогосподарського призначення

До недавна полезахисні лісові смуги відносились до земель лісогосподарського призначення, однак 10.07.2018 року Верховною радою України прийнято Закон №2498- VIII, яким було внесено зміни до ст. 5 Лісового кодексу України відповідно до яких з 1 січня 2019 року до земель лісогосподарського призначення більше не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Разом з цим, було доповнено Земельний кодекс України, ч.7 ст. 37-1 якого встановлено, що земельні ділянки під полезахисними лісовими смугами, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення, передаються у постійне користування державним або комунальним спеціалізованим підприємствам або в оренду фізичним та юридичним особам з обов’язковим включенням до договору оренди землі умов щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації.

Таким чином, вищезазначеним Законом визначено правовий статус полезахисних лісових смуг та врегульоване питання надання у постійне користування або оренду земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення.

Відтепер земельні ділянки, на яких розташовані полезахисні лісові смуги, які обмежують масив земель сільськогосподарського призначення, не є землями лісного фонду, а є землями державної або комунальної власності.

Слід зазначити, що мова йде не про всі лісосмуги а тільки про ті, що обмежують масив земель сільськогосподарського призначення. Це не стосується лісосмуг, що розташовані вздовж доріг, річок, земель несільськогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 22 Земельного кодексу України, до земель сільськогосподарського призначення належать несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Таким чином, полезахисні лісові смуги відносяться до земель сільськогосподарського призначення, що мають статус несільськогосподарських угідь.

Землі під полезахисними смугами перебувають у комунальній власності та можуть передаватися у постійне користування та оренду. У постійне користування землі під полезахисними лісовими смугами передаються спеціалізованим підприємствам комунальної та державної власності. В оренду земельну ділянку з полезахисними смугами може отримати фізична та юридична особа, з включенням у договір оренди умов, обов’язку утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функцій агролісотехнічної меліорації.

У зв’язку з цим постановою Кабінету Міністрів України № 650 від 22 липня 2020 року визначені правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення та внесено зміни до типового договору оренди землі. Також вищезазначені норми містяться у ст.15 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої договір оренди земельної ділянки під полезахисною лісовою смугою має також містити умови щодо утримання та збереження таких смуг і забезпечення виконання ними функції агролісотехнічної меліорації.

Відповідно до ст.134 Земельного кодексу України, передача земельної ділянки під полезахисними лісовими смугами, що обслуговують масив земель сільськогосподарського призначення, здійснюється без проведення земельних торгів.

Незалежно від суб’єкта, що буде використовувати земельні ділянки з полезахисними лісовими смугами, передбачається обов’язкова інвентаризації земельних ділянок. Порядок проведення інвентаризації земельних ділянок встановлено постановою Кабінету Міністрів України №476 від 05 червня 2019 року.

Відповідальність за знищення або пошкодження полезахисних лісосмуг

Статтею 65-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за знищення або пошкодження полезахисних лісосмуг: знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень вздовж берегів річок, каналів, навколо водних об’єктів, гідротехнічних споруд, на смугах відводу автомобільних доріг, залізниць та інших захисних лісових насаджень,тягне за собою накладення штрафу на громадян від 30 до 45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від 60 до 90 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Правила проведення судово-медичної експертизи трупів

2020-10-28T16:33:51Z

Yurii.chumak: додано посилання на норми законодавства у тексті статті

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінальний процесуальний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12#Text Закон України «Про судову експертизу»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0257-95#Text Правила проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0254-95#Text Інструкція про проведення судово-медичної експертизи, затверджена наказом затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6]

== Загальні відомості про судову експертизу ==
Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12#n13 ст. 1 Закону України «Про судову експертизу»], судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судово-експертна діяльність ґрунтується на принципах законності, об’єктивності, повноти дослідження та незалежності.

Метою проведення експертизи є встановлення причини смерті, наявності, характеру і механізму виникнення тілесних ушкоджень, часу настання смерті та вирішення інших питань, що були поставлені органами дізнання, слідчого, прокурора та суду, та вирішення інших питань, які належать до компетенції даного виду судово-медичної експертизи.

Для досягнення мети під час здійснення судово-медичної експертизи використовуються знання судової медицини, інші медичні спеціальності. Використовуються лабораторні дослідження, а саме гістологічні, медико-криміналістичні, токсикологічні тощо. У разі потреби вивчається медична документація, матеріали кримінальних та цивільних справ.

== Підстави проведення судової експертизи ==
Відповідно до вимог чинного законодавства, підставою для проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою – якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб. Судова-медична експертиза проводиться на підставі постанови особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду. Постановою особи, що проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом можуть бути призначені первинна, додаткова та повторна судово-медична експертиза.

Одночасно з цим, слід зазначити, що слідчий чи прокурор зобов’язані забезпечити проведення експертизи щодо встановлення причин смерті.

== Питання, які вирішує експерт ==
Під час проведення судово-медичної експертизи трупу вирішуються наступні питання:

- Час настання смерті та причина смерті,

- Наявність на тілі ознак насильницької смерті,

- Ознаки та механізм спричинення тілесних ушкоджень,

- Давність спричинення тілесних ушкоджень,

- Можливість спричинення тілесних ушкоджені по життєво або після смерті особи,

- Послідовність спричинення тілесних ушкоджень,

- Причинно-наслідковий зв’язок між тілесними ушкодженнями та смертю особи,

- Наявність у організмі алкоголю та наркотичних речовин,

- Питання щодо групової та видової належності знаряддя злочину (яким було спричинено тілесні ушкодження),

- Можливість настання смерті внаслідок інтоксикації, гострої інфекційної хвороби, інших чинників, в залежності від характеристик тілесних ушкоджень виявлених на труп та обставин смерті.

Крім того, на вирішення експертизи можуть бути поставлені й інші запитання в залежності від специфіки та обставин у кожному окремому випадку.

== Порядок проведення експертизи ==
Огляд трупа слідчим, прокурором проводиться за обов’язкової участі судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта.

Після огляду труп підлягає обов’язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причини смерті.

Як правило, експертиза трупа, проводиться одним експертом, однак під час проведення первинної медичної експертизи може бути залучено як один експерт так і декілька, а саме при великому обсязі одного експертного дослідження, при експертизі трупів іноземних громадян, при первинній експертизі ексгумованого трупа, що раніш не був підданий розтину, при повторних експертизах тощо розтин може проводитись двома або більшою кількістю експертів. Необхідність участі кількох експертів визначається особою, що призначила таку експертизу, або начальником бюро судово-медичної експертизи. Додаткова судово-медична експертиза доручається експерту (експертам), що проводив (проводили) первинну експертизу, або іншому (іншим) експерту (експертам). Повторна судово-медична експертиза повинна бути доручена тільки іншому (іншим) експерту (експертам).

Виконувати експертизи у відділі можуть працівники бюро, які мають вищу медичну освіту, пройшли підготовку з судово-медичної експертизи, крім того виконувати експертизу також може професорсько-викладацький склад кафедр (курсів) судової медицини інститутів удосконалення лікарів, медичних інститутів та університетів.

Об’єктами експертизи у відділі є трупи або частини трупа осіб, що вмерли насильницькою смертю, раптово або при нез’ясованих обставинах, а також трупи невстановлених осіб.

Експертиза трупа виконується у судово-медичних моргах (надалі – морг) або в моргах лікувально-профілактичних установ. Відповідальність за доставку трупа, його одягу та інших предметів, що безпосередньо мають відношення до трупа, у морг покладається на особу, яка призначила експертизу, і здійснюється бригадами, склад яких відповідно до місцевих умов комплектується з працівників органів Міністерства внутрішніх справ, або з працівників інших служб, що спеціалізуються на цьому. У випадках смерті в лікувально-профілактичних установах організація доставки трупа до моргу покладається на керівника даної установи.

У випадках доставки трупа з місця події (виявлення), де складався протокол огляду, разом з документами про призначення експертизи повинна надсилатися копія даного протоколу. Трупи, що надійшли до моргу, документи, одяг та інші предмети, які були з трупом, реєструються у встановленому порядку медичним реєстратором (медичною сестрою, фельдшером, лаборантом або черговим санітаром моргу) в журналі реєстрації трупів і в журналі реєстрації одягу, документів та коштовностей.

Відповідальність за ведення реєстраційних журналів покладається завідуючим відділом експертизи трупів або завідуючим міським (міст обласного підпорядкування), районним чи міжрайонним відділенням бюро судово-медичної експертизи на одну з осіб зазначених вище.

Експерт, який проводить експертизу, несе передбачену чинним законодавством відповідальність за збереження речових доказів, що мають відношення до експертизи.

Експертиза, прийнята до виконання експертом, проводиться у такій послідовності:

- Ознайомлення з документом про призначення експертизи та з іншими доданими до нього матеріалами (копією протоколу огляду місця події, історією хвороби тощо);

- Складання плану проведення експертизи;

- Зовнішнє та внутрішнє дослідження трупа, вилучення органів та тканин для лабораторних досліджень;

- Комплексна оцінка результатів дослідження трупа на підставі отриманих лабораторних даних, наданих матеріалів справи та медичної документації;

- Складання підсумків з відповідями на запитання, що були поставлені на вирішення експертизи;

- Оформлення висновку експерта.

== Висновок експерта ==
Результати експертизи, яка виконується у відділі, оформляються документом, що має назву Висновок експерта (Експертиза трупа, Акт судово-медичного дослідження), якому надається відповідний за відділом (відділенням) порядковий номер і який складається не менш як у 2-х примірниках.

Кожен висновок (акт) повинен складатися з таких розділів:

- Вступної частини, що містить титульний лист, запитань, поставлених на вирішення експертизи, та стислий виклад обставин справи;

- Дослідної частини;

- Даних лабораторних та додаткових методів дослідження;

- Підсумків.

Титульний лист документа заповнюється на бланку затвердженого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0248-95#Text наказом № 6 Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 року] зразка в точній відповідності з його текстом.

Запитання, поставлені на вирішення експертизи, подаються у редакції особи, яка призначила експертизу. В обставинах справи викладаються необхідні відомості з документа про призначення експертизи, копії протоколу огляду місця події, історії хвороби, амбулаторної картки тощо.

Дослідна частина повинна містити послідовний опис виконання експертизи трупа та всіх виявлених при цьому фактичних даних, методик та устаткування, які були застосовані при проведенні експертизи, перелік об’єктів, надісланих на лабораторне дослідження. Послідовність викладу виконання експертизи трупа визначається експертом відповідно до особливостей експертизи. Дослідна частина повинна бути викладена по можливості без використання медичних та інших незрозумілих для нефахівців термінів. Якщо уникнути цих термінів неможливо, їх зміст треба пояснити.

Вступна та дослідна частини складають протокольну частину висновку (акта). Вони підписуються експертом (експертами) і особами, які були присутні при експертизі і згадані у вступній частині. У розділ «Дані лабораторних та додаткових методів дослідження» вносяться результати лабораторних досліджень із зазначенням їх номера і дати отримання, а також дані додаткового дослідження тканин і органів, що були вилучені експертом з трупа (фрагментів кісток, склепіння черепа тощо).

Відразу після закінчення розтину експерт заповнює і підписує Лікарське свідоцтво про смерть (Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть для мертвонароджених або дітей, які померли у перші 0-6 діб після народження). Порядок заповнення названих документів регламентується відповідною Інструкцією, затвердженою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0248-95#Text наказом № 6 Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 року], і при визначенні нозологічних форм та причин смерті в них слід суворо дотримуватись Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм та причин смерті.

Підсумки висновку експерта складаються після закінчення всіх досліджень, пов’язаних з експертизою трупа, відповідно до поставлених запитань. Нумерація відповідей повинна суворо відповідати нумерації запитань постанови. При цьому допускається об’єднання близьких за змістом запитань та зміна їх послідовності без зміни формулювання самого запитання.

Тривалість проведення експертизи не повинна перевищувати одного місяця.

Один примірник висновку експерта (акта) із супровідним документом не пізніше ніж через три доби після отримання експертом результатів усіх лабораторних досліджень, що були проведені, направляється у встановленому порядку або передається під розписку у реєстраційному журналі особі, яка призначила експертизу. Другий примірник зберігається в бюро судово-медичної експертизи.

== Установи, в яких проводиться експертиза ==
Система судово-медичної експертизи України складається з:

- Державної установи «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України»;

- Кримської республіканської установи «Бюро судово-медичної експертизи»;

- бюро судово-медичної експертизи департаментів охорони здоров’я обласних державних адміністрацій;

- бюро судово-медичної експертизи Київської міської та Севастопольської міської державних адміністрацій.

Правила проведення судово-медичної експертизи трупів

2020-10-28T16:29:19Z

Yurii.chumak: додано гіперпосилання на законодавчі та нормативні документи

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінальний процесуальний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12#Text Закон України «Про судову експертизу»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0257-95#Text Правила проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0254-95#Text Інструкція про проведення судово-медичної експертизи, затверджена наказом затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6]

== Загальні відомості про судову експертизу ==
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судово-експертна діяльність ґрунтується на принципах законності, об’єктивності, повноти дослідження та незалежності.

Метою проведення експертизи є встановлення причини смерті, наявності, характеру і механізму виникнення тілесних ушкоджень, часу настання смерті та вирішення інших питань, що були поставлені органами дізнання, слідчого, прокурора та суду, та вирішення інших питань, які належать до компетенції даного виду судово-медичної експертизи.

Для досягнення мети під час здійснення судово-медичної експертизи використовуються знання судової медицини, інші медичні спеціальності. Використовуються лабораторні дослідження, а саме гістологічні, медико-криміналістичні, токсикологічні тощо. У разі потреби вивчається медична документація, матеріали кримінальних та цивільних справ.

== Підстави проведення судової експертизи ==
Відповідно до вимог чинного законодавства, підставою для проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою – якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб. Судова-медична експертиза проводиться на підставі постанови особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду. Постановою особи, що проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом можуть бути призначені первинна, додаткова та повторна судово-медична експертиза.

Одночасно з цим, слід зазначити, що слідчий чи прокурор зобов’язані забезпечити проведення експертизи щодо встановлення причин смерті.

== Питання, які вирішує експерт ==
Під час проведення судово-медичної експертизи трупу вирішуються наступні питання:

- Час настання смерті та причина смерті,

- Наявність на тілі ознак насильницької смерті,

- Ознаки та механізм спричинення тілесних ушкоджень,

- Давність спричинення тілесних ушкоджень,

- Можливість спричинення тілесних ушкоджені по життєво або після смерті особи,

- Послідовність спричинення тілесних ушкоджень,

- Причинно-наслідковий зв’язок між тілесними ушкодженнями та смертю особи,

- Наявність у організмі алкоголю та наркотичних речовин,

- Питання щодо групової та видової належності знаряддя злочину (яким було спричинено тілесні ушкодження),

- Можливість настання смерті внаслідок інтоксикації, гострої інфекційної хвороби, інших чинників, в залежності від характеристик тілесних ушкоджень виявлених на труп та обставин смерті.

Крім того, на вирішення експертизи можуть бути поставлені й інші запитання в залежності від специфіки та обставин у кожному окремому випадку.

== Порядок проведення експертизи ==
Огляд трупа слідчим, прокурором проводиться за обов’язкової участі судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта.

Після огляду труп підлягає обов’язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причини смерті.

Як правило, експертиза трупа, проводиться одним експертом, однак під час проведення первинної медичної експертизи може бути залучено як один експерт так і декілька, а саме при великому обсязі одного експертного дослідження, при експертизі трупів іноземних громадян, при первинній експертизі ексгумованого трупа, що раніш не був підданий розтину, при повторних експертизах тощо розтин може проводитись двома або більшою кількістю експертів. Необхідність участі кількох експертів визначається особою, що призначила таку експертизу, або начальником бюро судово-медичної експертизи. Додаткова судово-медична експертиза доручається експерту (експертам), що проводив (проводили) первинну експертизу, або іншому (іншим) експерту (експертам). Повторна судово-медична експертиза повинна бути доручена тільки іншому (іншим) експерту (експертам).

Виконувати експертизи у відділі можуть працівники бюро, які мають вищу медичну освіту, пройшли підготовку з судово-медичної експертизи, крім того виконувати експертизу також може професорсько-викладацький склад кафедр (курсів) судової медицини інститутів удосконалення лікарів, медичних інститутів та університетів.

Об’єктами експертизи у відділі є трупи або частини трупа осіб, що вмерли насильницькою смертю, раптово або при нез’ясованих обставинах, а також трупи невстановлених осіб.

Експертиза трупа виконується у судово-медичних моргах (надалі – морг) або в моргах лікувально-профілактичних установ. Відповідальність за доставку трупа, його одягу та інших предметів, що безпосередньо мають відношення до трупа, у морг покладається на особу, яка призначила експертизу, і здійснюється бригадами, склад яких відповідно до місцевих умов комплектується з працівників органів Міністерства внутрішніх справ, або з працівників інших служб, що спеціалізуються на цьому. У випадках смерті в лікувально-профілактичних установах організація доставки трупа до моргу покладається на керівника даної установи.

У випадках доставки трупа з місця події (виявлення), де складався протокол огляду, разом з документами про призначення експертизи повинна надсилатися копія даного протоколу. Трупи, що надійшли до моргу, документи, одяг та інші предмети, які були з трупом, реєструються у встановленому порядку медичним реєстратором (медичною сестрою, фельдшером, лаборантом або черговим санітаром моргу) в журналі реєстрації трупів і в журналі реєстрації одягу, документів та коштовностей.

Відповідальність за ведення реєстраційних журналів покладається завідуючим відділом експертизи трупів або завідуючим міським (міст обласного підпорядкування), районним чи міжрайонним відділенням бюро судово-медичної експертизи на одну з осіб зазначених вище.

Експерт, який проводить експертизу, несе передбачену чинним законодавством відповідальність за збереження речових доказів, що мають відношення до експертизи.

Експертиза, прийнята до виконання експертом, проводиться у такій послідовності:
- Ознайомлення з документом про призначення експертизи та з іншими доданими до нього матеріалами (копією протоколу огляду місця події, історією хвороби тощо);
- Складання плану проведення експертизи;
- Зовнішнє та внутрішнє дослідження трупа, вилучення органів та тканин для лабораторних досліджень;
- Комплексна оцінка результатів дослідження трупа на підставі отриманих лабораторних даних, наданих матеріалів справи та медичної документації;
- Складання підсумків з відповідями на запитання, що були поставлені на вирішення експертизи;
- Оформлення висновку експерта.

== Висновок експерта ==
Результати експертизи, яка виконується у відділі, оформляються документом, що має назву Висновок експерта (Експертиза трупа, Акт судово-медичного дослідження), якому надається відповідний за відділом (відділенням) порядковий номер і який складається не менш як у 2-х примірниках.

Кожен висновок (акт) повинен складатися з таких розділів:
- Вступної частини, що містить титульний лист, запитань, поставлених на вирішення експертизи, та стислий виклад обставин справи;
- Дослідної частини;
- Даних лабораторних та додаткових методів дослідження;
- Підсумків.

Титульний лист документа заповнюється на бланку затвердженого наказом № 6 Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 року зразка в точній відповідності з його текстом.

Запитання, поставлені на вирішення експертизи, подаються у редакції особи, яка призначила експертизу. В обставинах справи викладаються необхідні відомості з документа про призначення експертизи, копії протоколу огляду місця події, історії хвороби, амбулаторної картки тощо.

Дослідна частина повинна містити послідовний опис виконання експертизи трупа та всіх виявлених при цьому фактичних даних, методик та устаткування, які були застосовані при проведенні експертизи, перелік об’єктів, надісланих на лабораторне дослідження. Послідовність викладу виконання експертизи трупа визначається експертом відповідно до особливостей експертизи. Дослідна частина повинна бути викладена по можливості без використання медичних та інших незрозумілих для нефахівців термінів. Якщо уникнути цих термінів неможливо, їх зміст треба пояснити.

Вступна та дослідна частини складають протокольну частину висновку (акта). Вони підписуються експертом (експертами) і особами, які були присутні при експертизі і згадані у вступній частині. У розділ «Дані лабораторних та додаткових методів дослідження» вносяться результати лабораторних досліджень із зазначенням їх номера і дати отримання, а також дані додаткового дослідження тканин і органів, що були вилучені експертом з трупа (фрагментів кісток, склепіння черепа тощо).

Відразу після закінчення розтину експерт заповнює і підписує Лікарське свідоцтво про смерть (Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть для мертвонароджених або дітей, які померли у перші 0-6 діб після народження). Порядок заповнення названих документів регламентується відповідною Інструкцією, затвердженою наказом № 6 Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 року, і при визначенні нозологічних форм та причин смерті в них слід суворо дотримуватись Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм та причин смерті.

Підсумки висновку експерта складаються після закінчення всіх досліджень, пов’язаних з експертизою трупа, відповідно до поставлених запитань. Нумерація відповідей повинна суворо відповідати нумерації запитань постанови. При цьому допускається об’єднання близьких за змістом запитань та зміна їх послідовності без зміни формулювання самого запитання.

Тривалість проведення експертизи не повинна перевищувати одного місяця.

Один примірник висновку експерта (акта) із супровідним документом не пізніше ніж через три доби після отримання експертом результатів усіх лабораторних досліджень, що були проведені, направляється у встановленому порядку або передається під розписку у реєстраційному журналі особі, яка призначила експертизу. Другий примірник зберігається в бюро судово-медичної експертизи.

== Установи, в яких проводиться експертиза ==
Система судово-медичної експертизи України складається з:

- Державної установи «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України»;

- Кримської республіканської установи «Бюро судово-медичної експертизи»;

- бюро судово-медичної експертизи департаментів охорони здоров’я обласних державних адміністрацій;

- бюро судово-медичної експертизи Київської міської та Севастопольської міської державних адміністрацій.

Правила проведення судово-медичної експертизи трупів

2020-10-28T16:26:52Z

Yurii.chumak: Виділено заголовки в тексті

== Нормативна база ==
• Кримінальний процесуальний кодекс України

• Закон України «Про судову експертизу»

• Правила проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6

• - Інструкція про проведення судово-медичної експертизи, затверджена наказом затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6

== Загальні відомості про судову експертизу ==
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судово-експертна діяльність ґрунтується на принципах законності, об’єктивності, повноти дослідження та незалежності.

Метою проведення експертизи є встановлення причини смерті, наявності, характеру і механізму виникнення тілесних ушкоджень, часу настання смерті та вирішення інших питань, що були поставлені органами дізнання, слідчого, прокурора та суду, та вирішення інших питань, які належать до компетенції даного виду судово-медичної експертизи.

Для досягнення мети під час здійснення судово-медичної експертизи використовуються знання судової медицини, інші медичні спеціальності. Використовуються лабораторні дослідження, а саме гістологічні, медико-криміналістичні, токсикологічні тощо. У разі потреби вивчається медична документація, матеріали кримінальних та цивільних справ.

== Підстави проведення судової експертизи ==
Відповідно до вимог чинного законодавства, підставою для проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою – якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб. Судова-медична експертиза проводиться на підставі постанови особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду. Постановою особи, що проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом можуть бути призначені первинна, додаткова та повторна судово-медична експертиза.

Одночасно з цим, слід зазначити, що слідчий чи прокурор зобов’язані забезпечити проведення експертизи щодо встановлення причин смерті.

== Питання, які вирішує експерт ==
Під час проведення судово-медичної експертизи трупу вирішуються наступні питання:

- Час настання смерті та причина смерті,

- Наявність на тілі ознак насильницької смерті,

- Ознаки та механізм спричинення тілесних ушкоджень,

- Давність спричинення тілесних ушкоджень,

- Можливість спричинення тілесних ушкоджені по життєво або після смерті особи,

- Послідовність спричинення тілесних ушкоджень,

- Причинно-наслідковий зв’язок між тілесними ушкодженнями та смертю особи,

- Наявність у організмі алкоголю та наркотичних речовин,

- Питання щодо групової та видової належності знаряддя злочину (яким було спричинено тілесні ушкодження),

- Можливість настання смерті внаслідок інтоксикації, гострої інфекційної хвороби, інших чинників, в залежності від характеристик тілесних ушкоджень виявлених на труп та обставин смерті.

Крім того, на вирішення експертизи можуть бути поставлені й інші запитання в залежності від специфіки та обставин у кожному окремому випадку.

== Порядок проведення експертизи ==
Огляд трупа слідчим, прокурором проводиться за обов’язкової участі судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта.

Після огляду труп підлягає обов’язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причини смерті.

Як правило, експертиза трупа, проводиться одним експертом, однак під час проведення первинної медичної експертизи може бути залучено як один експерт так і декілька, а саме при великому обсязі одного експертного дослідження, при експертизі трупів іноземних громадян, при первинній експертизі ексгумованого трупа, що раніш не був підданий розтину, при повторних експертизах тощо розтин може проводитись двома або більшою кількістю експертів. Необхідність участі кількох експертів визначається особою, що призначила таку експертизу, або начальником бюро судово-медичної експертизи. Додаткова судово-медична експертиза доручається експерту (експертам), що проводив (проводили) первинну експертизу, або іншому (іншим) експерту (експертам). Повторна судово-медична експертиза повинна бути доручена тільки іншому (іншим) експерту (експертам).

Виконувати експертизи у відділі можуть працівники бюро, які мають вищу медичну освіту, пройшли підготовку з судово-медичної експертизи, крім того виконувати експертизу також може професорсько-викладацький склад кафедр (курсів) судової медицини інститутів удосконалення лікарів, медичних інститутів та університетів.

Об’єктами експертизи у відділі є трупи або частини трупа осіб, що вмерли насильницькою смертю, раптово або при нез’ясованих обставинах, а також трупи невстановлених осіб.

Експертиза трупа виконується у судово-медичних моргах (надалі – морг) або в моргах лікувально-профілактичних установ. Відповідальність за доставку трупа, його одягу та інших предметів, що безпосередньо мають відношення до трупа, у морг покладається на особу, яка призначила експертизу, і здійснюється бригадами, склад яких відповідно до місцевих умов комплектується з працівників органів Міністерства внутрішніх справ, або з працівників інших служб, що спеціалізуються на цьому. У випадках смерті в лікувально-профілактичних установах організація доставки трупа до моргу покладається на керівника даної установи.

У випадках доставки трупа з місця події (виявлення), де складався протокол огляду, разом з документами про призначення експертизи повинна надсилатися копія даного протоколу. Трупи, що надійшли до моргу, документи, одяг та інші предмети, які були з трупом, реєструються у встановленому порядку медичним реєстратором (медичною сестрою, фельдшером, лаборантом або черговим санітаром моргу) в журналі реєстрації трупів і в журналі реєстрації одягу, документів та коштовностей.

Відповідальність за ведення реєстраційних журналів покладається завідуючим відділом експертизи трупів або завідуючим міським (міст обласного підпорядкування), районним чи міжрайонним відділенням бюро судово-медичної експертизи на одну з осіб зазначених вище.

Експерт, який проводить експертизу, несе передбачену чинним законодавством відповідальність за збереження речових доказів, що мають відношення до експертизи.

Експертиза, прийнята до виконання експертом, проводиться у такій послідовності:
- Ознайомлення з документом про призначення експертизи та з іншими доданими до нього матеріалами (копією протоколу огляду місця події, історією хвороби тощо);
- Складання плану проведення експертизи;
- Зовнішнє та внутрішнє дослідження трупа, вилучення органів та тканин для лабораторних досліджень;
- Комплексна оцінка результатів дослідження трупа на підставі отриманих лабораторних даних, наданих матеріалів справи та медичної документації;
- Складання підсумків з відповідями на запитання, що були поставлені на вирішення експертизи;
- Оформлення висновку експерта.

== Висновок експерта ==
Результати експертизи, яка виконується у відділі, оформляються документом, що має назву Висновок експерта (Експертиза трупа, Акт судово-медичного дослідження), якому надається відповідний за відділом (відділенням) порядковий номер і який складається не менш як у 2-х примірниках.

Кожен висновок (акт) повинен складатися з таких розділів:
- Вступної частини, що містить титульний лист, запитань, поставлених на вирішення експертизи, та стислий виклад обставин справи;
- Дослідної частини;
- Даних лабораторних та додаткових методів дослідження;
- Підсумків.

Титульний лист документа заповнюється на бланку затвердженого наказом № 6 Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 року зразка в точній відповідності з його текстом.

Запитання, поставлені на вирішення експертизи, подаються у редакції особи, яка призначила експертизу. В обставинах справи викладаються необхідні відомості з документа про призначення експертизи, копії протоколу огляду місця події, історії хвороби, амбулаторної картки тощо.

Дослідна частина повинна містити послідовний опис виконання експертизи трупа та всіх виявлених при цьому фактичних даних, методик та устаткування, які були застосовані при проведенні експертизи, перелік об’єктів, надісланих на лабораторне дослідження. Послідовність викладу виконання експертизи трупа визначається експертом відповідно до особливостей експертизи. Дослідна частина повинна бути викладена по можливості без використання медичних та інших незрозумілих для нефахівців термінів. Якщо уникнути цих термінів неможливо, їх зміст треба пояснити.

Вступна та дослідна частини складають протокольну частину висновку (акта). Вони підписуються експертом (експертами) і особами, які були присутні при експертизі і згадані у вступній частині. У розділ «Дані лабораторних та додаткових методів дослідження» вносяться результати лабораторних досліджень із зазначенням їх номера і дати отримання, а також дані додаткового дослідження тканин і органів, що були вилучені експертом з трупа (фрагментів кісток, склепіння черепа тощо).

Відразу після закінчення розтину експерт заповнює і підписує Лікарське свідоцтво про смерть (Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть для мертвонароджених або дітей, які померли у перші 0-6 діб після народження). Порядок заповнення названих документів регламентується відповідною Інструкцією, затвердженою наказом № 6 Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 року, і при визначенні нозологічних форм та причин смерті в них слід суворо дотримуватись Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм та причин смерті.

Підсумки висновку експерта складаються після закінчення всіх досліджень, пов’язаних з експертизою трупа, відповідно до поставлених запитань. Нумерація відповідей повинна суворо відповідати нумерації запитань постанови. При цьому допускається об’єднання близьких за змістом запитань та зміна їх послідовності без зміни формулювання самого запитання.

Тривалість проведення експертизи не повинна перевищувати одного місяця.

Один примірник висновку експерта (акта) із супровідним документом не пізніше ніж через три доби після отримання експертом результатів усіх лабораторних досліджень, що були проведені, направляється у встановленому порядку або передається під розписку у реєстраційному журналі особі, яка призначила експертизу. Другий примірник зберігається в бюро судово-медичної експертизи.

== Установи, в яких проводиться експертиза ==
Система судово-медичної експертизи України складається з:

- Державної установи «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України»;

- Кримської республіканської установи «Бюро судово-медичної експертизи»;

- бюро судово-медичної експертизи департаментів охорони здоров’я обласних державних адміністрацій;

- бюро судово-медичної експертизи Київської міської та Севастопольської міської державних адміністрацій.

Правила проведення судово-медичної експертизи трупів

2020-10-28T16:22:24Z

Yurii.chumak: Створена сторінка: Нормативна база • Кримінальний процесуальний кодекс України • Закон України «Про суд...

Нормативна база

• Кримінальний процесуальний кодекс України
• Закон України «Про судову експертизу»
• Правила проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6
• - Інструкція про проведення судово-медичної експертизи, затверджена наказом затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6

Загальні відомості про судову експертизу

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судово-експертна діяльність ґрунтується на принципах законності, об’єктивності, повноти дослідження та незалежності.

Метою проведення експертизи є встановлення причини смерті, наявності, характеру і механізму виникнення тілесних ушкоджень, часу настання смерті та вирішення інших питань, що були поставлені органами дізнання, слідчого, прокурора та суду, та вирішення інших питань, які належать до компетенції даного виду судово-медичної експертизи.

Для досягнення мети під час здійснення судово-медичної експертизи використовуються знання судової медицини, інші медичні спеціальності. Використовуються лабораторні дослідження, а саме гістологічні, медико-криміналістичні, токсикологічні тощо. У разі потреби вивчається медична документація, матеріали кримінальних та цивільних справ.

Підстави проведення судової експертизи

Відповідно до вимог чинного законодавства, підставою для проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою – якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб. Судова-медична експертиза проводиться на підставі постанови особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду. Постановою особи, що проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом можуть бути призначені первинна, додаткова та повторна судово-медична експертиза.

Одночасно з цим, слід зазначити, що слідчий чи прокурор зобов’язані забезпечити проведення експертизи щодо встановлення причин смерті.

Питання, які вирішує експерт

Під час проведення судово-медичної експертизи трупу вирішуються наступні питання:
- Час настання смерті та причина смерті,
- Наявність на тілі ознак насильницької смерті,
- Ознаки та механізм спричинення тілесних ушкоджень,
- Давність спричинення тілесних ушкоджень,
- Можливість спричинення тілесних ушкоджені по життєво або після смерті особи,
- Послідовність спричинення тілесних ушкоджень,
- Причинно-наслідковий зв’язок між тілесними ушкодженнями та смертю особи,
- Наявність у організмі алкоголю та наркотичних речовин,
- Питання щодо групової та видової належності знаряддя злочину (яким було спричинено тілесні ушкодження),
- Можливість настання смерті внаслідок інтоксикації, гострої інфекційної хвороби, інших чинників, в залежності від характеристик тілесних ушкоджень виявлених на труп та обставин смерті.

Крім того, на вирішення експертизи можуть бути поставлені й інші запитання в залежності від специфіки та обставин у кожному окремому випадку.

Порядок проведення експертизи

Огляд трупа слідчим, прокурором проводиться за обов’язкової участі судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта.

Після огляду труп підлягає обов’язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причини смерті.

Як правило, експертиза трупа, проводиться одним експертом, однак під час проведення первинної медичної експертизи може бути залучено як один експерт так і декілька, а саме при великому обсязі одного експертного дослідження, при експертизі трупів іноземних громадян, при первинній експертизі ексгумованого трупа, що раніш не був підданий розтину, при повторних експертизах тощо розтин може проводитись двома або більшою кількістю експертів. Необхідність участі кількох експертів визначається особою, що призначила таку експертизу, або начальником бюро судово-медичної експертизи. Додаткова судово-медична експертиза доручається експерту (експертам), що проводив (проводили) первинну експертизу, або іншому (іншим) експерту (експертам). Повторна судово-медична експертиза повинна бути доручена тільки іншому (іншим) експерту (експертам).

Виконувати експертизи у відділі можуть працівники бюро, які мають вищу медичну освіту, пройшли підготовку з судово-медичної експертизи, крім того виконувати експертизу також може професорсько-викладацький склад кафедр (курсів) судової медицини інститутів удосконалення лікарів, медичних інститутів та університетів.

Об’єктами експертизи у відділі є трупи або частини трупа осіб, що вмерли насильницькою смертю, раптово або при нез’ясованих обставинах, а також трупи невстановлених осіб.

Експертиза трупа виконується у судово-медичних моргах (надалі – морг) або в моргах лікувально-профілактичних установ. Відповідальність за доставку трупа, його одягу та інших предметів, що безпосередньо мають відношення до трупа, у морг покладається на особу, яка призначила експертизу, і здійснюється бригадами, склад яких відповідно до місцевих умов комплектується з працівників органів Міністерства внутрішніх справ, або з працівників інших служб, що спеціалізуються на цьому. У випадках смерті в лікувально-профілактичних установах організація доставки трупа до моргу покладається на керівника даної установи.

У випадках доставки трупа з місця події (виявлення), де складався протокол огляду, разом з документами про призначення експертизи повинна надсилатися копія даного протоколу. Трупи, що надійшли до моргу, документи, одяг та інші предмети, які були з трупом, реєструються у встановленому порядку медичним реєстратором (медичною сестрою, фельдшером, лаборантом або черговим санітаром моргу) в журналі реєстрації трупів і в журналі реєстрації одягу, документів та коштовностей.

Відповідальність за ведення реєстраційних журналів покладається завідуючим відділом експертизи трупів або завідуючим міським (міст обласного підпорядкування), районним чи міжрайонним відділенням бюро судово-медичної експертизи на одну з осіб зазначених вище.

Експерт, який проводить експертизу, несе передбачену чинним законодавством відповідальність за збереження речових доказів, що мають відношення до експертизи.

Експертиза, прийнята до виконання експертом, проводиться у такій послідовності:
- Ознайомлення з документом про призначення експертизи та з іншими доданими до нього матеріалами (копією протоколу огляду місця події, історією хвороби тощо);
- Складання плану проведення експертизи;
- Зовнішнє та внутрішнє дослідження трупа, вилучення органів та тканин для лабораторних досліджень;
- Комплексна оцінка результатів дослідження трупа на підставі отриманих лабораторних даних, наданих матеріалів справи та медичної документації;
- Складання підсумків з відповідями на запитання, що були поставлені на вирішення експертизи;
- Оформлення висновку експерта.

Висновок експерта

Результати експертизи, яка виконується у відділі, оформляються документом, що має назву Висновок експерта (Експертиза трупа, Акт судово-медичного дослідження), якому надається відповідний за відділом (відділенням) порядковий номер і який складається не менш як у 2-х примірниках.

Кожен висновок (акт) повинен складатися з таких розділів:
- Вступної частини, що містить титульний лист, запитань, поставлених на вирішення експертизи, та стислий виклад обставин справи;
- Дослідної частини;
- Даних лабораторних та додаткових методів дослідження;
- Підсумків.

Титульний лист документа заповнюється на бланку затвердженого наказом № 6 Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 року зразка в точній відповідності з його текстом.

Запитання, поставлені на вирішення експертизи, подаються у редакції особи, яка призначила експертизу. В обставинах справи викладаються необхідні відомості з документа про призначення експертизи, копії протоколу огляду місця події, історії хвороби, амбулаторної картки тощо.

Дослідна частина повинна містити послідовний опис виконання експертизи трупа та всіх виявлених при цьому фактичних даних, методик та устаткування, які були застосовані при проведенні експертизи, перелік об’єктів, надісланих на лабораторне дослідження. Послідовність викладу виконання експертизи трупа визначається експертом відповідно до особливостей експертизи. Дослідна частина повинна бути викладена по можливості без використання медичних та інших незрозумілих для нефахівців термінів. Якщо уникнути цих термінів неможливо, їх зміст треба пояснити.

Вступна та дослідна частини складають протокольну частину висновку (акта). Вони підписуються експертом (експертами) і особами, які були присутні при експертизі і згадані у вступній частині. У розділ «Дані лабораторних та додаткових методів дослідження» вносяться результати лабораторних досліджень із зазначенням їх номера і дати отримання, а також дані додаткового дослідження тканин і органів, що були вилучені експертом з трупа (фрагментів кісток, склепіння черепа тощо).

Відразу після закінчення розтину експерт заповнює і підписує Лікарське свідоцтво про смерть (Лікарське свідоцтво про перинатальну смерть для мертвонароджених або дітей, які померли у перші 0-6 діб після народження). Порядок заповнення названих документів регламентується відповідною Інструкцією, затвердженою наказом № 6 Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 року, і при визначенні нозологічних форм та причин смерті в них слід суворо дотримуватись Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм та причин смерті.

Підсумки висновку експерта складаються після закінчення всіх досліджень, пов’язаних з експертизою трупа, відповідно до поставлених запитань. Нумерація відповідей повинна суворо відповідати нумерації запитань постанови. При цьому допускається об’єднання близьких за змістом запитань та зміна їх послідовності без зміни формулювання самого запитання.

Тривалість проведення експертизи не повинна перевищувати одного місяця.

Один примірник висновку експерта (акта) із супровідним документом не пізніше ніж через три доби після отримання експертом результатів усіх лабораторних досліджень, що були проведені, направляється у встановленому порядку або передається під розписку у реєстраційному журналі особі, яка призначила експертизу. Другий примірник зберігається в бюро судово-медичної експертизи.

Установи, в яких проводиться експертиза

Система судово-медичної експертизи України складається з:
- Державної установи «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України»;
- Кримської республіканської установи «Бюро судово-медичної експертизи»;
- бюро судово-медичної експертизи департаментів охорони здоров’я обласних державних адміністрацій;
- бюро судово-медичної експертизи Київської міської та Севастопольської міської державних адміністрацій.

Порядок зміни меж населеного пункту

2020-10-05T13:30:33Z

Yurii.chumak:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#Text Закон України «Про землеустрій»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text Закон України «Про державний земельний кадастр»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1378-15#Text Закон України «Про оцінку земель»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1808-15#Text Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1618-04#Text Наказ Державного комітету України по земельним ресурсам «Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0391-10#Text Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів «Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками»]

== Визначення поняття меж населеного пункту ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1662 Статтею 173 Земельного кодексу України] встановлено, що '''межа населеного пункту''' (району, села, селища, міста, району у місті) – це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі населеного пункту (адміністративно-територіальної одиниці) визначаються як по суходолу, так і по водному простору.

Земельним кодексом передбачено, що межі населеного пункту встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, які розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Тобто, безпосередньо проект землеустрою відносно зміни меж населеного пункту розробляється у разі наявності діючого генерального плану населеного пункту.

== Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж населеного пункту та етапи встановлення/зміни меж населеного пункту ==

'''''1. Рішення про встановлення та зміну меж населених пунктів приймаються''''':

- Верховною Радою України (для районів і міст) за поданням Кабінету Міністрів України;

- районною радою ( для сіл, селищ, які входять до складу відповідного району), за поданням цих сільських, селищних рад;

- міською радою (для районів у містах), за поданням відповідних районних у містах рад.

'''''2. Етапи встановлення/зміни меж населеного пункту''''':

- прийняття рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- замовлення та розробка проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- розроблення та погодження проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- прийняття рішення про затвердження проекту та встановлення/зміни меж населеного пункту;

- внесення змін про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, з урахуванням встановлених меж;

- облаштування межових знаків;

- отримання витягу з Державного земельного кадастру

== Розробники документації із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n226 ст. 26 Закону України «Про землеустрій»], розробниками документації із землеустрою є:

- '''''Юридичні особи'''''

( які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою);

- '''Ф''ізичні особи – підприємці'''''

(які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою).

Варто зауважити, що взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.

Укладання договору щодо розроблення документації із землеустрою здійснюється з урахуванням Закону України «Про публічні закупівлі», Цивільного та Господарського кодексів України.

''Перелік суб’єктів, що надають послуги з розробки документації з землеустрою у відповідному районі/місті можна знайти на офіційних сайтах територіальних органів Держгеокадастру.''

== Вимоги до проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n375 ст. 46 Закону України «Про землеустрій»], проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту обов'язково повинен включати в себе:

а) пояснювальну записку;

б) завдання на виконання робіт;

в) рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць;

г) посвідчені в установленому порядку копії генерального плану населеного пункту, рішень про його затвердження (у разі зміни меж населеного пункту);

ґ) викопіювання із схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці (утворення), а у разі її відсутності - викопіювання із проекту формування територій сільських, селищних рад;

д) викопіювання із кадастрових карт (планів) з відображенням існуючих (за їх наявності) та проектних меж адміністративно-територіальної одиниці;

е) експлікація земель в існуючих (за їх наявності) та проектних межах адміністративно-територіальної одиниці;

є) опис меж адміністративно-територіальних одиниць;

ж) матеріали погодження проекту;

з) матеріали виносу меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) з каталогом координат їх поворотних точок.

'''Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту складається у паперовій та електронній (цифровій) формах.'''

Також зауважимо, що складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту є перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у власність відповідної територіальної громади.

{| class="wikitable"
|-
| Обов’язково! Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж.
|}

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n375 Статтею 46 Закону України «Про землеустрій»] визначено, що рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни).

== Порядок внесення змін до Державного земельного кадастру відомостей про межі населеного пункту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#n390 ст. 32 Закону України «Про державний земельний кадастр»], відомості про межі населеного пункту вносяться до Державного земельного кадастру на підставі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про встановлення/зміну меж адміністративно-територіальної одиниці, про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для внесення таких відомостей.

Строк внесення таких змін складає 14 робочих днів з дня отримання відповідної документації.

Після спливу зазначеного строку Державний реєстратор повинен внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру або надати мотивовану відмову у внесенні таких відомостей.

На підтвердження відомостей внесених до Державного земельного кадастру щодо встановлення /зміни меж населеного пункту надається витяг.

{| class="wikitable"
|-
| Важливо! Право власності на відповідні земельні ділянки переходить до територіальної громади на підставі рішення про встановлення меж населеного пункту й витягу з Державного земельного кадастру про межі відповідного населеного пункту, які є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
|}

Варто зазначити, що відповідний орган місцевого самоврядування отримує право розпорядження земельними ділянками, після встановлення меж території населеного пункту на місцевості, що закріплюється межовими знаками та внесенням відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

== Судова практика ==
Верховний Суд України (судова палата у цивільних справах) у [https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/69671228 постанові від 27.09.2017 року по справі №391/1055/14-ц] висловив свою позицію щодо встановлення меж населеного пункту, а саме:

{| class="wikitable"
|-
| ''«…Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж...».''
|}

Тобто, органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками після встановлення межі населеного пункту в натурі.

[[Категорія:Земельне право‎]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎‎]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування‎‎‎]]

Порядок зміни меж населеного пункту

2020-10-01T20:13:08Z

Yurii.chumak:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#Text Закон України «Про землеустрій»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text Закон України «Про державний земельний кадастр»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1378-15#Text Закон України «Про оцінку земель»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1808-15#Text Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1618-04#Text Наказ Державного комітету України по земельним ресурсам «Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0391-10#Text Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів «Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками»]

== Визначення поняття меж населеного пункту ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1662 Статтею 173 Земельного кодексу України] встановлено, що '''межа населеного пункту''' (району, села, селища, міста, району у місті) – це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі населеного пункту (адміністративно-територіальної одиниці) визначаються як по суходолу, так і по водному простору.

Земельним кодексом передбачено, що межі населеного пункту встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, які розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Тобто, безпосередньо проект землеустрою відносно зміни меж населеного пункту розробляється у разі наявності діючого генерального плану населеного пункту.

== Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж населеного пункту та етапи встановлення/зміни меж населеного пункту ==

'''''1. Рішення про встановлення та зміну меж населених пунктів приймаються''''':

- Верховною Радою України (для районів і міст) за поданням Кабінету Міністрів України;

- районною радою ( для сіл, селищ, які входять до складу відповідного району), за поданням цих сільських, селищних рад;

- міською радою (для районів у містах), за поданням відповідних районних у містах рад.

'''''2. Етапи встановлення/зміни меж населеного пункту''''':

- прийняття рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- замовлення та розробка проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- розроблення та погодження проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- прийняття рішення про затвердження проекту та встановлення/зміни меж населеного пункту;

- внесення змін про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, з урахуванням встановлених меж;

- облаштування межових знаків;

- отримання витягу з Державного земельного кадастру

== Розробники документації із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n226 ст. 26 Закону України «Про землеустрій»], розробниками документації із землеустрою є:

- '''''Юридичні особи'''''

( які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою);

- '''Ф''ізичні особи – підприємці'''''

(які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою).

Варто зауважити, що взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.

Укладання договору щодо розроблення документації із землеустрою здійснюється з урахуванням Закону України «Про публічні закупівлі», Цивільного та Господарського кодексів України.

''Перелік суб’єктів, що надають послуги з розробки документації з землеустрою у відповідному районі/місті можна знайти на офіційних сайтах територіальних органів Держгеокадастру.''

== Вимоги до проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n375 ст. 46 Закону України «Про землеустрій»], проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту обов'язково повинен включати в себе:

а) пояснювальну записку;

б) завдання на виконання робіт;

в) рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць;

г) посвідчені в установленому порядку копії генерального плану населеного пункту, рішень про його затвердження (у разі зміни меж населеного пункту);

ґ) викопіювання із схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці (утворення), а у разі її відсутності - викопіювання із проекту формування територій сільських, селищних рад;

д) викопіювання із кадастрових карт (планів) з відображенням існуючих (за їх наявності) та проектних меж адміністративно-територіальної одиниці;

е) експлікація земель в існуючих (за їх наявності) та проектних межах адміністративно-територіальної одиниці;

є) опис меж адміністративно-територіальних одиниць;

ж) матеріали погодження проекту;

з) матеріали виносу меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) з каталогом координат їх поворотних точок.

'''Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту складається у паперовій та електронній (цифровій) формах.'''

Також зауважимо, що складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту є перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у власність відповідної територіальної громади.

{| class="wikitable"
|-
| Обов’язково! Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж.
|}

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n375 Статтею 46 Закону України «Про землеустрій»] визначено, що рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни).

== Порядок внесення змін до Державного земельного кадастру відомостей про межі населеного пункту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#n390 ст. 32 Закону України «Про державний земельний кадастр»], відомості про межі населеного пункту вносяться до Державного земельного кадастру на підставі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про встановлення/зміну меж адміністративно-територіальної одиниці, про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для внесення таких відомостей.

Строк внесення таких змін складає 14 робочих днів з дня отримання відповідної документації.

Після спливу зазначеного строку Державний реєстратор повинен внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру або надати мотивовану відмову у внесенні таких відомостей.

На підтвердження відомостей внесених до Державного земельного кадастру щодо встановлення /зміни меж населеного пункту надається витяг.

{| class="wikitable"
|-
| Важливо! Право власності на відповідні земельні ділянки переходить до територіальної громади на підставі рішення про встановлення меж населеного пункту й витягу з Державного земельного кадастру про межі відповідного населеного пункту, які є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
|}

Варто зазначити, що відповідний орган місцевого самоврядування отримує право розпорядження земельними ділянками, після встановлення меж території населеного пункту на місцевості, що закріплюється межовими знаками та внесенням відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

== Судова практика ==
Верховний Суд України (судова палата у цивільних справах) у [https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/69671228 постанові від 27.09.2017 року по справі №391/1055/14-ц] висловив свою позицію щодо встановлення меж населеного пункту, а саме:

{| class="wikitable"
|-
| ''«…Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж..».''
|}

Тобто, органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками після встановлення межі населеного пункту в натурі.

[[Категорія:Земельне право‎]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎‎]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування‎‎‎]]

Порядок зміни меж населеного пункту

2020-10-01T20:12:09Z

Yurii.chumak:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#Text Закон України «Про землеустрій»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text Закон України «Про державний земельний кадастр»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1378-15#Text Закон України «Про оцінку земель»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1808-15#Text Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1618-04#Text Наказ Державного комітету України по земельним ресурсам «Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0391-10#Text Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів «Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками»]

== Визначення поняття меж населеного пункту ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1662 Статтею 173 Земельного кодексу України] встановлено, що '''межа населеного пункту''' (району, села, селища, міста, району у місті) – це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі населеного пункту (адміністративно-територіальної одиниці) визначаються як по суходолу, так і по водному простору.

Земельним кодексом передбачено, що межі населеного пункту встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, які розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Тобто, безпосередньо проект землеустрою відносно зміни меж населеного пункту розробляється у разі наявності діючого генерального плану населеного пункту.

== Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж населеного пункту та етапи встановлення/зміни меж населеного пункту ==

'''''1. Рішення про встановлення та зміну меж населених пунктів приймаються''''':

- верховною Радою України (для районів і міст) за поданням Кабінету Міністрів України;

- районною радою ( для сіл, селищ, які входять до складу відповідного району), за поданням цих сільських, селищних рад;

- міською радою (для районів у містах), за поданням відповідних районних у містах рад.

'''''2. Етапи встановлення/зміни меж населеного пункту''''':

- прийняття рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- замовлення та розробка проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- розроблення та погодження проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- прийняття рішення про затвердження проекту та встановлення/зміни меж населеного пункту;

- внесення змін про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, з урахуванням встановлених меж;

- облаштування межових знаків;

- отримання витягу з Державного земельного кадастру

== Розробники документації із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n226 ст. 26 Закону України «Про землеустрій»], розробниками документації із землеустрою є:

- '''''Юридичні особи'''''

( які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою);

- '''Ф''ізичні особи – підприємці'''''

(які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою).

Варто зауважити, що взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.

Укладання договору щодо розроблення документації із землеустрою здійснюється з урахуванням Закону України «Про публічні закупівлі», Цивільного та Господарського кодексів України.

''Перелік суб’єктів, що надають послуги з розробки документації з землеустрою у відповідному районі/місті можна знайти на офіційних сайтах територіальних органів Держгеокадастру.''

== Вимоги до проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n375 ст. 46 Закону України «Про землеустрій»], проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту обов'язково повинен включати в себе:

а) пояснювальну записку;

б) завдання на виконання робіт;

в) рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць;

г) посвідчені в установленому порядку копії генерального плану населеного пункту, рішень про його затвердження (у разі зміни меж населеного пункту);

ґ) викопіювання із схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці (утворення), а у разі її відсутності - викопіювання із проекту формування територій сільських, селищних рад;

д) викопіювання із кадастрових карт (планів) з відображенням існуючих (за їх наявності) та проектних меж адміністративно-територіальної одиниці;

е) експлікація земель в існуючих (за їх наявності) та проектних межах адміністративно-територіальної одиниці;

є) опис меж адміністративно-територіальних одиниць;

ж) матеріали погодження проекту;

з) матеріали виносу меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) з каталогом координат їх поворотних точок.

'''Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту складається у паперовій та електронній (цифровій) формах.'''

Також зауважимо, що складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту є перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у власність відповідної територіальної громади.

{| class="wikitable"
|-
| Обов’язково! Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж.
|}

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n375 Статтею 46 Закону України «Про землеустрій»] визначено, що рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни).

== Порядок внесення змін до Державного земельного кадастру відомостей про межі населеного пункту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#n390 ст. 32 Закону України «Про державний земельний кадастр»], відомості про межі населеного пункту вносяться до Державного земельного кадастру на підставі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про встановлення/зміну меж адміністративно-територіальної одиниці, про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для внесення таких відомостей.

Строк внесення таких змін складає 14 робочих днів з дня отримання відповідної документації.

Після спливу зазначеного строку Державний реєстратор повинен внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру або надати мотивовану відмову у внесенні таких відомостей.

На підтвердження відомостей внесених до Державного земельного кадастру щодо встановлення /зміни меж населеного пункту надається витяг.

{| class="wikitable"
|-
| Важливо! Право власності на відповідні земельні ділянки переходить до територіальної громади на підставі рішення про встановлення меж населеного пункту й витягу з Державного земельного кадастру про межі відповідного населеного пункту, які є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
|}

Варто зазначити, що відповідний орган місцевого самоврядування отримує право розпорядження земельними ділянками, після встановлення меж території населеного пункту на місцевості, що закріплюється межовими знаками та внесенням відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

== Судова практика ==
Верховний Суд України (судова палата у цивільних справах) у [https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/69671228 постанові від 27.09.2017 року по справі №391/1055/14-ц] висловив свою позицію щодо встановлення меж населеного пункту, а саме:

{| class="wikitable"
|-
| ''«…Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж..».''
|}

Тобто, органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками після встановлення межі населеного пункту в натурі.

[[Категорія:Земельне право‎]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎‎]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування‎‎‎]]

Порядок зміни меж населеного пункту

2020-10-01T20:06:23Z

Yurii.chumak: додано гіперпосилання на норми законодавства в тексті документу

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#Text Закон України «Про землеустрій»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text Закон України «Про державний земельний кадастр»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1378-15#Text Закон України «Про оцінку земель»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1808-15#Text Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1618-04#Text Наказ Державного комітету України по земельним ресурсам «Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0391-10#Text Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів «Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками»]

== Визначення поняття меж населеного пункту ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1662 Статтею 173 Земельного кодексу України] встановлено, що '''межа населеного пункту''' (району, села, селища, міста, району у місті) - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі населеного пункту (адміністративно-територіальної одиниці) визначаються як по суходолу, так і по водному простору.

Земельним кодексом передбачено, що межі населеного пункту встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, які розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Тобто, безпосередньо проект землеустрою відносно зміни меж населеного пункту розробляється у разі наявності діючого генерального плану населеного пункту.

== Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж населеного пункту та етапи встановлення/зміни меж населеного пункту ==

'''''1. Рішення про встановлення та зміну меж населених пунктів приймаються''''':

- верховною Радою України (для районів і міст) за поданням Кабінету Міністрів України;

- районною радою ( для сіл, селищ, які входять до складу відповідного району), за поданням цих сільських, селищних рад;

- міською радою (для районів у містах), за поданням відповідних районних у містах рад.

'''''2. Етапи встановлення/зміни меж населеного пункту''''':

- прийняття рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- замовлення та розробка проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- розроблення та погодження проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- прийняття рішення про затвердження проекту та встановлення/зміни меж населеного пункту;

- внесення змін про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, з урахуванням встановлених меж;

- облаштування межових знаків;

- отримання витягу з Державного земельного кадастру

== Розробники документації із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n226 ст. 26 Закону України «Про землеустрій»], розробниками документації із землеустрою є:

- '''''Юридичні особи'''''

( які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою);

- '''Ф''ізичні особи – підприємці'''''

(які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою).

Варто зауважити, що взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.

Укладання договору щодо розроблення документації із землеустрою здійснюється з урахуванням Закону України «Про публічні закупівлі», Цивільного та Господарського кодексів України.

''Перелік суб’єктів, що надають послуги з розробки документації з землеустрою у відповідному районі/місті можна знайти на офіційних сайтах територіальних органів Держгеокадастру.''

== Вимоги до проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n375 ст. 46 Закону України «Про землеустрій»], проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту обов'язково повинен включати в себе:

а) пояснювальну записку;

б) завдання на виконання робіт;

в) рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць;

г) посвідчені в установленому порядку копії генерального плану населеного пункту, рішень про його затвердження (у разі зміни меж населеного пункту);

ґ) викопіювання із схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці (утворення), а у разі її відсутності - викопіювання із проекту формування територій сільських, селищних рад;

д) викопіювання із кадастрових карт (планів) з відображенням існуючих (за їх наявності) та проектних меж адміністративно-територіальної одиниці;

е) експлікація земель в існуючих (за їх наявності) та проектних межах адміністративно-територіальної одиниці;

є) опис меж адміністративно-територіальних одиниць;

ж) матеріали погодження проекту;

з) матеріали виносу меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) з каталогом координат їх поворотних точок.

'''Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту складається у паперовій та електронній (цифровій) формах.'''

Також зауважимо, що складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту є перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у власність відповідної територіальної громади.

{| class="wikitable"
|-
| Обов’язково! Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж.
|}

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n375 Статтею 46 Закону України «Про землеустрій»] визначено, що рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни).

== Порядок внесення змін до Державного земельного кадастру відомостей про межі населеного пункту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#n390 ст. 32 Закону України «Про державний земельний кадастр»], відомості про межі населеного пункту вносяться до Державного земельного кадастру на підставі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про встановлення/зміну меж адміністративно-територіальної одиниці, про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для внесення таких відомостей.

Строк внесення таких змін складає 14 робочих днів з дня отримання відповідної документації.

Після спливу зазначеного строку Державний реєстратор повинен внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру або надати мотивовану відмову у внесенні таких відомостей.

На підтвердження відомостей внесених до Державного земельного кадастру щодо встановлення /зміни меж населеного пункту надається витяг.

{| class="wikitable"
|-
| Важливо! Право власності на відповідні земельні ділянки переходить до територіальної громади на підставі рішення про встановлення меж населеного пункту й витягу з Державного земельного кадастру про межі відповідного населеного пункту, які є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
|}

Варто зазначити, що відповідний орган місцевого самоврядування отримує право розпорядження земельними ділянками, після встановлення меж території населеного пункту на місцевості, що закріплюється межовими знаками та внесенням відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

== Судова практика ==
Верховний Суд України (судова палата у цивільних справах) у [https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/69671228 постанові від 27.09.2017 року по справі №391/1055/14-ц] висловив свою позицію щодо встановлення меж населеного пункту, а саме:

{| class="wikitable"
|-
| ''«…Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж..».''
|}

Тобто, органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками після встановлення межі населеного пункту в натурі.

[[Категорія:Земельне право‎]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎‎]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування‎‎‎]]

Порядок зміни меж населеного пункту

2020-10-01T19:50:36Z

Yurii.chumak:

== '''Нормативна база''' ==
* Земельний кодекс України
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#Text Закон України «Про землеустрій»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text Закон України «Про державний земельний кадастр»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1378-15#Text Закон України «Про оцінку земель»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1808-15#Text Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1618-04#Text Наказ Державного комітету України по земельним ресурсам «Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0391-10#Text Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів «Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками»]

== '''Визначення поняття меж населеного пункту''' ==
Статтею 173 Земельного кодексу України встановлено, що '''межа населеного пункту''' (району, села, селища, міста, району у місті) - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі населеного пункту (адміністративно-територіальної одиниці) визначаються як по суходолу, так і по водному простору.

Земельним кодексом передбачено, що межі населеного пункту встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, які розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Тобто, безпосередньо проект землеустрою відносно зміни меж населеного пункту розробляється у разі наявності діючого генерального плану населеного пункту.

== '''Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж населеного пункту та етапи встановлення/зміни меж населеного пункту''' ==

'''''1. Рішення про встановлення та зміну меж населених пунктів приймаються''''':

- верховною Радою України (для районів і міст) за поданням Кабінету Міністрів України;

- районною радою ( для сіл, селищ, які входять до складу відповідного району), за поданням цих сільських, селищних рад;

- міською радою (для районів у містах), за поданням відповідних районних у містах рад.

'''''2. Етапи встановлення/зміни меж населеного пункту''''':

- прийняття рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- замовлення та розробка проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- розроблення та погодження проекту землеустрою щодо встановлення/зміни меж населеного пункту;

- прийняття рішення про затвердження проекту та встановлення/зміни меж населеного пункту;

- внесення змін про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, з урахуванням встановлених меж;

- облаштування межових знаків;

- отримання витягу з Державного земельного кадастру

== '''Розробники документації із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту''' ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n226 Відповідно до ст. 26 Закону України] «Про землеустрій» розробниками документації із землеустрою є:

- '''''Юридичні особи'''''

( які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою);

- '''Ф''ізичні особи – підприємці'''''

(які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою).

Варто зауважити, що взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.

Укладання договору щодо розроблення документації із землеустрою здійснюється з урахуванням Закону України «Про публічні закупівлі», Цивільного та Господарського кодексів України.

''Перелік суб’єктів, що надають послуги з розробки документації з землеустрою у відповідному районі/місті можна знайти на офіційних сайтах територіальних органів Держгеокадастру.''

== '''Вимоги до проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту''' ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15#n375 Відповідно до ст. 46 Закону України «Про землеустрій»] проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту обов'язково повинен включати в себе:

а) пояснювальну записку;

б) завдання на виконання робіт;

в) рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць;

г) посвідчені в установленому порядку копії генерального плану населеного пункту, рішень про його затвердження (у разі зміни меж населеного пункту);

ґ) викопіювання із схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці (утворення), а у разі її відсутності - викопіювання із проекту формування територій сільських, селищних рад;

д) викопіювання із кадастрових карт (планів) з відображенням існуючих (за їх наявності) та проектних меж адміністративно-територіальної одиниці;

е) експлікація земель в існуючих (за їх наявності) та проектних межах адміністративно-територіальної одиниці;

є) опис меж адміністративно-територіальних одиниць;

ж) матеріали погодження проекту;

з) матеріали виносу меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) з каталогом координат їх поворотних точок.

'''Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту складається у паперовій та електронній (цифровій) формах.'''

Також, зауважимо, що складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту є перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у власність відповідної територіальної громади.

{| class="wikitable"
|-
| Обов’язково! Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж.
|}

Статтею 46 Закону України «Про землеустрій» визначено, що рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни).

== '''Порядок внесення змін до Державного земельного кадастру відомостей про межі населеного пункту''' ==
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про межі населеного пункту вносяться до Державного земельного кадастру на підставі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про встановлення/зміну меж адміністративно-територіальної одиниці, про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для внесення таких відомостей.

Строк внесення таких змін складає 14-ть робочих днів з дня отримання відповідної документації.

Після спливу зазначеного строку Державний реєстратор повинен внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру або надати мотивовану відмову у внесенні таких відомостей.

На підтвердження відомостей внесених до Державного земельного кадастру щодо встановлення /зміни меж населеного пункту надається витяг.

{| class="wikitable"
|-
| Важливо! Право власності на відповідні земельні ділянки переходить до територіальної громади на підставі рішення про встановлення меж населеного пункту й витягу з Державного земельного кадастру про межі відповідного населеного пункту, які є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
|}

Також, варто зауважити, що відповідний орган місцевого самоврядування отримує право розпорядження земельними ділянками, після встановлення меж території населеного пункту на місцевості, що закріплюється межовими знаками та внесенням відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

== '''Судова практика''' ==
Верховний суд України (судова палата у цивільних справах) у постанові від [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69671228 27.09.2017 року по справі №391/1055/14-ц] висловив свою позицію щодо встановлення меж населеного пункту, а саме.:

{| class="wikitable"
|-
| ''«…Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж..».''
|}

Тобто, органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками після встановлення межі населеного пункту в натурі.

[[Категорія:Земельне право‎]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎‎]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування‎‎‎]]

Пільги для дітей учасників бойових дій

2020-09-10T15:06:52Z

Yurii.chumak:

== Нормативна база ==
· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12#Text Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/425-19#Text Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/103/98-%D0%B2%D1%80#Text Закон України «Про професійну (професійно-технічну) освіту»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/975-2016-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 р. № 975 «Про надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1045-2016-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 р. № 1045 «Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) закладів фахової передвищої та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/734-2009-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 р. № 734 «Про затвердження Порядку направлення дітей до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку за рахунок коштів державного бюджету»]

== Перелік пільг, які мають діти учасників АТО ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12#Text Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»], діти учасників АТО мають наступні пільги:

1) першочергове надання місця у загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладах;

2) безоплатне харчування дітей у садках та учнів 1–11 класів загальноосвітніх закладів;

3) першочергове надання місця у дитячих оздоровчих таборах, що включає в себе оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО віком від 7 до 18 років (не більше одного разу на рік);

4) пільги для здобуття професійно-технічної та вищої освіти дітям (до 23 років).

== Державна цільова підтримка для дітей учасників АТО ==
Відповідно до п. 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/975-2016-%D0%BF/conv#n10 Порядку та умов надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти], державна цільова підтримка надається у вигляді:

- повної оплати навчання за рахунок коштів загального фонду державного або місцевих бюджетів у разі зарахування вступників на навчання за державним замовленням;

- часткової оплати навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів шляхом надання особам, за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб, пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;

- соціальної стипендії (для осіб, які навчаються за денною формою навчання);

- безоплатного забезпечення підручниками (за рахунок бібліотечного фонду відповідного навчального закладу освіти);

- безоплатного доступу до Інтернету, систем баз даних у навчальних закладах освіти;

- безоплатного проживання або проживання з пільговою оплатою у студентських гуртожитках

Варто зазначити, що діти, один з батьків, яких загинув в період участі АТО, мають право на першочергове переведення на вакантне бюджетне навчальне місце, незалежно від набраного конкурсного балу.

Державна цільова підтримка розповсюджується виключно на денну форму навчання. У разі вступу на заочну форму навчання пільги не передбачаються.

За минулий період державна цільова підтримка може призначатися не більш, як за 12 місяців у разі, коли вона не була своєчасно призначена навчальним закладом освіти.

== Заклади освіти, які забезпечують надання державної цільової підтримки ==
Державні та комунальні заклади освіти, які забезпечують надання професійної (професійно-технічної) освіти, фахової перед вищої освіти та вищої освіти, що належать до сфери їх управління або передані на фінансування з відповідних місцевих бюджетів.

До даних закладів відносяться: коледжі, ліцеї, училища, університети, інститути, академії, фахові коледжі, військові коледжі та інші.

У приватних навчальних закладах, де не має державного замовлення, питання щодо надання державної цільової підтримки вирішується безпосередньо керівництвом відповідного закладу, зокрема може надаватися знижка на оплату за навчання або інше.

== Перелік документів, які необхідні для отримання державної підтримки ==
Перелік документів, які потрібно надати до відповідного закладу освіти:

- заява на ім’я керівника навчального закладу із зазначенням виду державної підтримки;

- довідка, що батька або матір призвали на військову службу або довідку чи посвідчення учасника АТО ( посвідчення члена сім’ї загиблого);

- копія паспорту та ідентифікаційного коду учасника АТО;

- копія свідоцтва (свідоцтв) про народження дитини (дітей).

Даний перелік документів може доповнюватися, з урахуванням вимог відповідно навчального закладу.

Документи на оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО подаються до відповідного органу соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання або за фактичним місцем проживання учасника АТО.

'''''Примітка:''' з 30 квітня 2018 року відбулося фактичне переформатування Антитерористичної операції (АТО) на [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%BE%D0%B1%27%D1%94%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D1%81%D0%B8%D0%BB Операцію Об’єднаних сил (ООС)] з переданням управління від СБУ, яка формально керувала АТО, до Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил України. Вищенаведений матеріал описує пільги як для дітей учасників АТО, так і для дітей учасників ООС.''

'''<nowiki/>'''

'''[[Категорія: Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія: Право на освіту]]
[[Категорія: Ветерани війни та учасники АТО]]
[[Категорія: Пільги у сфері освіти]]
[[Категорія: Безоплатне забезпечення санаторно - курортним лікуванням]]'''

Пільги для дітей учасників бойових дій

2020-09-10T15:06:30Z

Yurii.chumak:

== Нормативна база ==
· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12#Text Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/425-19#Text Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/103/98-%D0%B2%D1%80#Text Закон України «Про професійну (професійно-технічну) освіту»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/975-2016-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 р. № 975 «Про надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1045-2016-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 р. № 1045 «Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) закладів фахової передвищої та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/734-2009-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 р. № 734 «Про затвердження Порядку направлення дітей до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку за рахунок коштів державного бюджету»]

== Перелік пільг, які мають діти учасників АТО ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12#Text Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»], діти учасників АТО мають наступні пільги:

1) першочергове надання місця у загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладах;

2) безоплатне харчування дітей у садках та учнів 1–11 класів загальноосвітніх закладів;

3) першочергове надання місця у дитячих оздоровчих таборах, що включає в себе оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО віком від 7 до 18 років (не більше одного разу на рік);

4) пільги для здобуття професійно-технічної та вищої освіти дітям (до 23 років).

== Державна цільова підтримка для дітей учасників АТО ==
Відповідно до п. 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/975-2016-%D0%BF/conv#n10 Порядку та умов надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти], державна цільова підтримка надається у вигляді:

- повної оплати навчання за рахунок коштів загального фонду державного або місцевих бюджетів у разі зарахування вступників на навчання за державним замовленням;

- часткової оплати навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів шляхом надання особам, за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб, пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;

- соціальної стипендії (для осіб, які навчаються за денною формою навчання);

- безоплатного забезпечення підручниками (за рахунок бібліотечного фонду відповідного навчального закладу освіти);

- безоплатного доступу до Інтернету, систем баз даних у навчальних закладах освіти;

- безоплатного проживання або проживання з пільговою оплатою у студентських гуртожитках

Варто зазначити, що діти, один з батьків, яких загинув в період участі АТО, мають право на першочергове переведення на вакантне бюджетне навчальне місце, незалежно від набраного конкурсного балу.

Державна цільова підтримка розповсюджується виключно на денну форму навчання. У разі вступу на заочну форму навчання пільги не передбачаються.

За минулий період державна цільова підтримка може призначатися не більш, як за 12 місяців у разі, коли вона не була своєчасно призначена навчальним закладом освіти.

== Заклади освіти, які забезпечують надання державної цільової підтримки ==
Державні та комунальні заклади освіти, які забезпечують надання професійної (професійно-технічної) освіти, фахової перед вищої освіти та вищої освіти, що належать до сфери їх управління або передані на фінансування з відповідних місцевих бюджетів.

До даних закладів відносяться: коледжі, ліцеї, училища, університети, інститути, академії, фахові коледжі, військові коледжі та інші.

У приватних навчальних закладах, де не має державного замовлення, питання щодо надання державної цільової підтримки вирішується безпосередньо керівництвом відповідного закладу, зокрема може надаватися знижка на оплату за навчання або інше.

== Перелік документів, які необхідні для отримання державної підтримки ==
Перелік документів, які потрібно надати до відповідного закладу освіти:

- заява на ім’я керівника навчального закладу із зазначенням виду державної підтримки;

- довідка, що батька або матір призвали на військову службу або довідку чи посвідчення учасника АТО ( посвідчення члена сім’ї загиблого);

- копія паспорту та ідентифікаційного коду учасника АТО;

- копія свідоцтва (свідоцтв) про народження дитини (дітей).

Даний перелік документів може доповнюватися, з урахуванням вимог відповідно навчального закладу.

Документи на оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО подаються до відповідного органу соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання або за фактичним місцем проживання учасника АТО.

'''''Примітка:''' з 30 квітня 2018 року відбулося фактичне переформатування Антитерористичної операції (АТО) на [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%BE%D0%B1%27%D1%94%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D1%81%D0%B8%D0%BB Операцію Об’єднаних сил (ООС)] з переданням управління від СБУ, яка формально керувала АТО, до Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил України. Вищенаведений матеріал описує пільги як для дітей учасників АТО, так і для дітей учасників ООС. ''''''''<nowiki/>''''''

'''[[Категорія: Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія: Право на освіту]]
[[Категорія: Ветерани війни та учасники АТО]]
[[Категорія: Пільги у сфері освіти]]
[[Категорія: Безоплатне забезпечення санаторно - курортним лікуванням]]'''

Пільги для дітей учасників бойових дій

2020-09-10T15:04:26Z

Yurii.chumak:

== Нормативна база ==
· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12#Text Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/425-19#Text Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/103/98-%D0%B2%D1%80#Text Закон України «Про професійну (професійно-технічну) освіту»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/975-2016-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 р. № 975 «Про надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1045-2016-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 р. № 1045 «Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) закладів фахової передвищої та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/734-2009-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 р. № 734 «Про затвердження Порядку направлення дітей до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку за рахунок коштів державного бюджету»]

== Перелік пільг, які мають діти учасників АТО ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12#Text Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»], діти учасників АТО мають наступні пільги:

1) першочергове надання місця у загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладах;

2) безоплатне харчування дітей у садках та учнів 1–11 класів загальноосвітніх закладів;

3) першочергове надання місця у дитячих оздоровчих таборах, що включає в себе оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО віком від 7 до 18 років (не більше одного разу на рік);

4) пільги для здобуття професійно-технічної та вищої освіти дітям (до 23 років).

== Державна цільова підтримка для дітей учасників АТО ==
Відповідно до п. 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/975-2016-%D0%BF/conv#n10 Порядку та умов надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти], державна цільова підтримка надається у вигляді:

- повної оплати навчання за рахунок коштів загального фонду державного або місцевих бюджетів у разі зарахування вступників на навчання за державним замовленням;

- часткової оплати навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів шляхом надання особам, за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб, пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;

- соціальної стипендії (для осіб, які навчаються за денною формою навчання);

- безоплатного забезпечення підручниками (за рахунок бібліотечного фонду відповідного навчального закладу освіти);

- безоплатного доступу до Інтернету, систем баз даних у навчальних закладах освіти;

- безоплатного проживання або проживання з пільговою оплатою у студентських гуртожитках

Варто зазначити, що діти, один з батьків, яких загинув в період участі АТО, мають право на першочергове переведення на вакантне бюджетне навчальне місце, незалежно від набраного конкурсного балу.

Державна цільова підтримка розповсюджується виключно на денну форму навчання. У разі вступу на заочну форму навчання пільги не передбачаються.

За минулий період державна цільова підтримка може призначатися не більш, як за 12 місяців у разі, коли вона не була своєчасно призначена навчальним закладом освіти.

== Заклади освіти, які забезпечують надання державної цільової підтримки ==
Державні та комунальні заклади освіти, які забезпечують надання професійної (професійно-технічної) освіти, фахової перед вищої освіти та вищої освіти, що належать до сфери їх управління або передані на фінансування з відповідних місцевих бюджетів.

До даних закладів відносяться: коледжі, ліцеї, училища, університети, інститути, академії, фахові коледжі, військові коледжі та інші.

У приватних навчальних закладах, де не має державного замовлення, питання щодо надання державної цільової підтримки вирішується безпосередньо керівництвом відповідного закладу, зокрема може надаватися знижка на оплату за навчання або інше.

== Перелік документів, які необхідні для отримання державної підтримки ==
Перелік документів, які потрібно надати до відповідного закладу освіти:

- заява на ім’я керівника навчального закладу із зазначенням виду державної підтримки;

- довідка, що батька або матір призвали на військову службу або довідку чи посвідчення учасника АТО ( посвідчення члена сім’ї загиблого);

- копія паспорту та ідентифікаційного коду учасника АТО;

- копія свідоцтва (свідоцтв) про народження дитини (дітей).

Даний перелік документів може доповнюватися, з урахуванням вимог відповідно навчального закладу.

Документи на оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО подаються до відповідного органу соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання або за фактичним місцем проживання учасника АТО.

'''''Примітка:''' з 30 квітня 2018 року відбулося фактичне переформатування Антитерористичної операції (АТО) на [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%BE%D0%B1%27%D1%94%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D1%81%D0%B8%D0%BB Операцію Об’єднаних сил (ООС)] з переданням управління від СБУ, яка формально керувала АТО, до Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил України. Вищенаведений матеріал описує пільги як для дітей учасників АТО, так і для дітей учасників ООС.''

'''[[Категорія: Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія: Право на освіту]]
[[Категорія: Ветерани війни та учасники АТО]]
[[Категорія: Пільги у сфері освіти]]
[[Категорія: Безоплатне забезпечення санаторно - курортним лікуванням]]'''

Пільги для дітей учасників бойових дій

2020-09-10T15:03:35Z

Yurii.chumak: додано примітку

== Нормативна база ==
· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12#Text Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/425-19#Text Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/103/98-%D0%B2%D1%80#Text Закон України «Про професійну (професійно-технічну) освіту»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/975-2016-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 р. № 975 «Про надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1045-2016-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 р. № 1045 «Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) закладів фахової передвищої та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/734-2009-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 р. № 734 «Про затвердження Порядку направлення дітей до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку за рахунок коштів державного бюджету»]

== Перелік пільг, які мають діти учасників АТО ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12#Text Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»], діти учасників АТО мають наступні пільги:

1) першочергове надання місця у загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладах;

2) безоплатне харчування дітей у садках та учнів 1–11 класів загальноосвітніх закладів;

3) першочергове надання місця у дитячих оздоровчих таборах, що включає в себе оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО віком від 7 до 18 років (не більше одного разу на рік);

4) пільги для здобуття професійно-технічної та вищої освіти дітям (до 23 років).

== Державна цільова підтримка для дітей учасників АТО ==
Відповідно до п. 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/975-2016-%D0%BF/conv#n10 Порядку та умов надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти], державна цільова підтримка надається у вигляді:

- повної оплати навчання за рахунок коштів загального фонду державного або місцевих бюджетів у разі зарахування вступників на навчання за державним замовленням;

- часткової оплати навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів шляхом надання особам, за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб, пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;

- соціальної стипендії (для осіб, які навчаються за денною формою навчання);

- безоплатного забезпечення підручниками (за рахунок бібліотечного фонду відповідного навчального закладу освіти);

- безоплатного доступу до Інтернету, систем баз даних у навчальних закладах освіти;

- безоплатного проживання або проживання з пільговою оплатою у студентських гуртожитках

Варто зазначити, що діти, один з батьків, яких загинув в період участі АТО, мають право на першочергове переведення на вакантне бюджетне навчальне місце, незалежно від набраного конкурсного балу.

Державна цільова підтримка розповсюджується виключно на денну форму навчання. У разі вступу на заочну форму навчання пільги не передбачаються.

За минулий період державна цільова підтримка може призначатися не більш, як за 12 місяців у разі, коли вона не була своєчасно призначена навчальним закладом освіти.

== Заклади освіти, які забезпечують надання державної цільової підтримки ==
Державні та комунальні заклади освіти, які забезпечують надання професійної (професійно-технічної) освіти, фахової перед вищої освіти та вищої освіти, що належать до сфери їх управління або передані на фінансування з відповідних місцевих бюджетів.

До даних закладів відносяться: коледжі, ліцеї, училища, університети, інститути, академії, фахові коледжі, військові коледжі та інші.

У приватних навчальних закладах, де не має державного замовлення, питання щодо надання державної цільової підтримки вирішується безпосередньо керівництвом відповідного закладу, зокрема може надаватися знижка на оплату за навчання або інше.

== Перелік документів, які необхідні для отримання державної підтримки ==
Перелік документів, які потрібно надати до відповідного закладу освіти:

- заява на ім’я керівника навчального закладу із зазначенням виду державної підтримки;

- довідка, що батька або матір призвали на військову службу або довідку чи посвідчення учасника АТО ( посвідчення члена сім’ї загиблого);

- копія паспорту та ідентифікаційного коду учасника АТО;

- копія свідоцтва (свідоцтв) про народження дитини (дітей).

Даний перелік документів може доповнюватися, з урахуванням вимог відповідно навчального закладу.

Документи на оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО подаються до відповідного органу соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання або за фактичним місцем проживання учасника АТО.

====== ''Примітка: з 30 квітня 2018 року відбулося фактичне переформатування Антитерористичної операції (АТО) на [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%BE%D0%B1%27%D1%94%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D1%81%D0%B8%D0%BB Операцію Об’єднаних сил (ООС)] з переданням управління від СБУ, яка формально керувала АТО, до Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил України. Вищенаведений матеріал описує пільги як для дітей учасників АТО, так і для дітей учасників ООС.'' '''''' ======
'''[[Категорія: Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія: Право на освіту]]
[[Категорія: Ветерани війни та учасники АТО]]
[[Категорія: Пільги у сфері освіти]]
[[Категорія: Безоплатне забезпечення санаторно - курортним лікуванням]]'''

Пільги для дітей учасників бойових дій

2020-09-10T15:01:47Z

Yurii.chumak: додано посилання на норми законодавства у тексті статті

== Нормативна база ==
· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12#Text Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/425-19#Text Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/103/98-%D0%B2%D1%80#Text Закон України «Про професійну (професійно-технічну) освіту»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/975-2016-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 р. № 975 «Про надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1045-2016-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 р. № 1045 «Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) закладів фахової передвищої та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/734-2009-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 р. № 734 «Про затвердження Порядку направлення дітей до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку за рахунок коштів державного бюджету»]

== Перелік пільг, які мають діти учасників АТО ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12#Text Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»], діти учасників АТО мають наступні пільги:

1) першочергове надання місця у загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладах;

2) безоплатне харчування дітей у садках та учнів 1–11 класів загальноосвітніх закладів;

3) першочергове надання місця у дитячих оздоровчих таборах, що включає в себе оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО віком від 7 до 18 років (не більше одного разу на рік);

4) пільги для здобуття професійно-технічної та вищої освіти дітям (до 23 років).

== Державна цільова підтримка для дітей учасників АТО ==
Відповідно до п. 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/975-2016-%D0%BF/conv#n10 Порядку та умов надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти], державна цільова підтримка надається у вигляді:

- повної оплати навчання за рахунок коштів загального фонду державного або місцевих бюджетів у разі зарахування вступників на навчання за державним замовленням;

- часткової оплати навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів шляхом надання особам, за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб, пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;

- соціальної стипендії (для осіб, які навчаються за денною формою навчання);

- безоплатного забезпечення підручниками (за рахунок бібліотечного фонду відповідного навчального закладу освіти);

- безоплатного доступу до Інтернету, систем баз даних у навчальних закладах освіти;

- безоплатного проживання або проживання з пільговою оплатою у студентських гуртожитках

Варто зазначити, що діти, один з батьків, яких загинув в період участі АТО, мають право на першочергове переведення на вакантне бюджетне навчальне місце, незалежно від набраного конкурсного балу.

Державна цільова підтримка розповсюджується виключно на денну форму навчання. У разі вступу на заочну форму навчання пільги не передбачаються.

За минулий період державна цільова підтримка може призначатися не більш, як за 12 місяців у разі, коли вона не була своєчасно призначена навчальним закладом освіти.

== Заклади освіти, які забезпечують надання державної цільової підтримки ==
Державні та комунальні заклади освіти, які забезпечують надання професійної (професійно-технічної) освіти, фахової перед вищої освіти та вищої освіти, що належать до сфери їх управління або передані на фінансування з відповідних місцевих бюджетів.

До даних закладів відносяться: коледжі, ліцеї, училища, університети, інститути, академії, фахові коледжі, військові коледжі та інші.

У приватних навчальних закладах, де не має державного замовлення, питання щодо надання державної цільової підтримки вирішується безпосередньо керівництвом відповідного закладу, зокрема може надаватися знижка на оплату за навчання або інше.

== Перелік документів, які необхідні для отримання державної підтримки ==
Перелік документів, які потрібно надати до відповідного закладу освіти:

- заява на ім’я керівника навчального закладу із зазначенням виду державної підтримки;

- довідка, що батька або матір призвали на військову службу або довідку чи посвідчення учасника АТО ( посвідчення члена сім’ї загиблого);

- копія паспорту та ідентифікаційного коду учасника АТО;

- копія свідоцтва (свідоцтв) про народження дитини (дітей).

Даний перелік документів може доповнюватися, з урахуванням вимог відповідно навчального закладу.

Документи на оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО подаються до відповідного органу соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання або за фактичним місцем проживання учасника АТО.

''Примітка: з 30 квітня 2018 року відбулося фактичне переформатування Антитерористичної операції (АТО) на [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%BE%D0%B1%27%D1%94%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D1%81%D0%B8%D0%BB Операцію Об’єднаних сил (ООС)] з переданням управління від СБУ, яка формально керувала АТО, до Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил України. Отже, вищенаведений матеріал описує пільги як для дітей учасників АТО, так і для дітей учасників ООС.''
'''[[Категорія: Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія: Право на освіту]]
[[Категорія: Ветерани війни та учасники АТО]]
[[Категорія: Пільги у сфері освіти]]
[[Категорія: Безоплатне забезпечення санаторно - курортним лікуванням]]'''

Пільги для дітей учасників бойових дій

2020-09-10T14:56:06Z

Yurii.chumak: додано гіперпосилання на законодавчі та нормативні документи

== Нормативна база ==
· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12#Text Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/425-19#Text Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/103/98-%D0%B2%D1%80#Text Закон України «Про професійну (професійно-технічну) освіту»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/975-2016-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 р. № 975 «Про надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1045-2016-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 р. № 1045 «Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) закладів фахової передвищої та вищої освіти»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/734-2009-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 р. № 734 «Про затвердження Порядку направлення дітей до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку за рахунок коштів державного бюджету»]

== Перелік пільг, які мають діти учасників АТО ==
Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», діти учасників АТО мають наступні пільги:

1) першочергове надання місця у загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладах;

2) безоплатне харчування дітей у садках та учнів 1–11 класів загальноосвітніх закладів;

3) першочергове надання місця у дитячих оздоровчих таборах, що включає в себе оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО віком від 7 до 18 років (не більше одного разу на рік);

4) пільги для здобуття професійно-технічної та вищої освіти дітям (до 23 років).

== Державна цільова підтримка для дітей учасників АТО ==
Відповідно до п. 3 Порядку та умов надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, державна цільова підтримка надається у вигляді:

- повної оплати навчання за рахунок коштів загального фонду державного або місцевих бюджетів у разі зарахування вступників на навчання за державним замовленням;

- часткової оплати навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів шляхом надання особам, за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб, пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;

- соціальної стипендії (для осіб, які навчаються за денною формою навчання);

- безоплатного забезпечення підручниками (за рахунок бібліотечного фонду відповідного навчального закладу освіти);

- безоплатного доступу до Інтернету, систем баз даних у навчальних закладах освіти;

- безоплатного проживання або проживання з пільговою оплатою у студентських гуртожитках

Варто зазначити, що діти, один з батьків, яких загинув в період участі АТО, мають право на першочергове переведення на вакантне бюджетне навчальне місце, незалежно від набраного конкурсного балу.

Державна цільова підтримка розповсюджується виключно на денну форму навчання. У разі вступу на заочну форму навчання пільги не передбачаються.

За минулий період державна цільова підтримка може призначатися не більш, як за 12 місяців у разі, коли вона не була своєчасно призначена навчальним закладом освіти.

== Заклади освіти, які забезпечують надання державної цільової підтримки ==
Державні та комунальні заклади освіти, які забезпечують надання професійної (професійно-технічної) освіти, фахової перед вищої освіти та вищої освіти, що належать до сфери їх управління або передані на фінансування з відповідних місцевих бюджетів.

До даних закладів відносяться: коледжі, ліцеї, училища, університети, інститути, академії, фахові коледжі, військові коледжі та інші.

У приватних навчальних закладах, де не має державного замовлення, питання щодо надання державної цільової підтримки вирішується безпосередньо керівництвом відповідного закладу, зокрема може надаватися знижка на оплату за навчання або інше.

== Перелік документів, які необхідні для отримання державної підтримки ==
Перелік документів, які потрібно надати до відповідного закладу освіти:

- заява на ім’я керівника навчального закладу із зазначенням виду державної підтримки;

- довідка, що батька або матір призвали на військову службу або довідку чи посвідчення учасника АТО ( посвідчення члена сім’ї загиблого);

- копія паспорту та ідентифікаційного коду учасника АТО;

- копія свідоцтва (свідоцтв) про народження дитини (дітей).

Даний перелік документів може доповнюватися, з урахуванням вимог відповідно навчального закладу.

Документи на оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО подаються до відповідного органу соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання або за фактичним місцем проживання учасника АТО.

''Примітка: з 30 квітня 2018 року відбулося фактичне переформатування Антитерористичної операції (АТО) на Операцію Об’єднаних сил (ООС) з переданням управління від СБУ, яка формально керувала АТО, до Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил України. Отже, вищенаведений матеріал описує пільги як для дітей учасників АТО, так і для дітей учасників ООС.''
'''[[Категорія: Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія: Право на освіту]]
[[Категорія: Ветерани війни та учасники АТО]]
[[Категорія: Пільги у сфері освіти]]
[[Категорія: Безоплатне забезпечення санаторно - курортним лікуванням]]'''

Пільги для дітей учасників бойових дій

2020-09-10T14:46:15Z

Yurii.chumak: Змінено текст документу

== '''Нормативна база''' ==
· Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»

· Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»

· Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти»

· Закон України «Про професійну (професійно-технічну) освіту»

· Постанова Кабінету Міністрів України «Про надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти»

· Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) закладів фахової передвищої та вищої освіти»

· Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку направлення дітей до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку за рахунок коштів державного бюджету»

== '''Перелік пільг, які мають діти учасників АТО''' ==
Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», діти учасників АТО мають наступні пільги:

1) першочергове надання місця у загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладах;

2) безоплатне харчування дітей у садках та учнів 1–11 класів загальноосвітніх закладів;

3) першочергове надання місця у дитячих оздоровчих таборах, що включає в себе оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО віком від 7 до 18 років (не більше одного разу на рік);

4) пільги для здобуття професійно-технічної та вищої освіти дітям (до 23 років).

== '''Державна цільова підтримка для дітей учасників АТО''' ==
Відповідно до пункту 3 Порядку та умов надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, державна цільова підтримка надається у вигляді:

- повної оплати навчання за рахунок коштів загального фонду державного або місцевих бюджетів у разі зарахування вступників на навчання за державним замовленням;

- часткової оплати навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів шляхом надання особам, за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб, пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;

- соціальної стипендії (для осіб, які навчаються за денною формою навчання);

- безоплатного забезпечення підручниками (за рахунок бібліотечного фонду відповідного навчального закладу освіти);

- безоплатного доступу до Інтернету, систем баз даних у навчальних закладах освіти;

- безоплатного проживання або проживання з пільговою оплатою у студентських гуртожитках

Варто зазначити, що діти, один з батьків, яких загинув в період участі АТО, мають право на першочергове переведення на вакантне бюджетне навчальне місце, незалежно від набраного конкурсного балу.

Державна цільова підтримка розповсюджується виключно на денну форму навчання. У разі вступу на заочну форму навчання пільги не передбачаються.

За минулий період державна цільова підтримка може призначатися не більш, як за 12 місяців у разі, коли вона не була своєчасно призначена навчальним закладом освіти.

== '''Заклади освіти, які забезпечують надання державної цільової підтримки''' ==
Державні та комунальні заклади освіти, які забезпечують надання професійної (професійно-технічної) освіти, фахової перед вищої освіти та вищої освіти, що належать до сфери їх управління або передані на фінансування з відповідних місцевих бюджетів.

До даних закладів відносяться: коледжі, ліцеї, училища, університети, інститути, академії, фахові коледжі, військові коледжі та інші.

У приватних навчальних закладах, де не має державного замовлення, питання щодо надання державної цільової підтримки вирішується безпосередньо керівництвом відповідного закладу, зокрема може надаватися знижка на оплату за навчання або інше.

== '''Перелік документів, які необхідні для отримання державної підтримки''' ==
Перелік документів, які потрібно надати до відповідного закладу освіти:

- заява на ім’я керівника навчального закладу із зазначенням виду державної підтримки;

- довідка, що батька або матір призвали на військову службу або довідку чи посвідчення учасника АТО ( посвідчення члена сім’ї загиблого);

- копія паспорту та ідентифікаційного коду учасника АТО;

- копія свідоцтва (свідоцтв) про народження дитини (дітей).

Даний перелік документів може доповнюватися, з урахуванням вимог відповідно навчального закладу.

Документи на оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО подаються до відповідного органу соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання або за фактичним місцем проживання учасника АТО.

''Примітка: з 30 квітня 2018 року відбулося фактичне переформатування Антитерористичної операції (АТО) на Операцію Об’єднаних сил (ООС) з переданням управління від СБУ, яка формально керувала АТО, до Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил України. Отже, вищенаведений матеріал описує пільги як для дітей учасників АТО, так і для дітей учасників ООС.''
'''[[Категорія: Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія: Право на освіту]]
[[Категорія: Ветерани війни та учасники АТО]]
[[Категорія: Пільги у сфері освіти]]
[[Категорія: Безоплатне забезпечення санаторно - курортним лікуванням]]'''

Проведення судово-медичної експертизи

2020-09-02T22:58:34Z

Yurii.chumak: додано посилання на норми законодавства у тексті статті

== Нормативна база ==

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінальний процесуальний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12#Text Закон України «Про судову експертизу»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0254-95#Text Інструкція про проведення судово-медичної експертизи, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98#Text Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року № 53/5]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0256-95#Text Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи, затверджені, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0255-95#Text Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0253-95#Text Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6]

== Визначення судово-медичної експертизи ==

Судово-медична експертиза – це науково-практичне дослідження, яке здійснюється за постановою уповноважених органів або за ухвалою суду судово-медичним експертом, в ході якого досліджуються конкретні об’єкти для вирішення конкретних медичних питань, які виникають при розслідуванні злочинів або при підозрі на вчинення злочину.

Судово-медична експертиза проводиться з метою дослідження на підставі спеціальних знань матеріальних об’єктів, що містять інформацію про обставини справи, яка перебуває в провадженні органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду.

Під час проведення судово-медичних експертиз можуть виявлятися дані, що в майбутньому використовуватимуться органами охорони здоров’я при розробці профілактичних заходів різного виду травматизму, отруєнь, раптової смерті, а також причин дефектів надання медичної допомоги.

== Види судово-медичних експертиз ==

До компетенції судово-медичної експертизи належить:

- Експертиза трупів у випадках насильницької смерті.

- Експертиза трупів при підозрі застосування насилля або з інших обставин, що обумовлюють необхідність такої експертизи.

- Експертиза потерпілих, обвинувачених та інших осіб.

- Експертиза речових доказів.

- Експертиза за матеріалами кримінальних та цивільних справ.

Особою, що проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом можуть бути призначені первинна, додаткова та повторна судово-медична експертиза.

Первинна судово-медична експертиза може бути проведена як одним, так і кількома експертами.

У комісійній судово-медичній експертизі беруть участь кілька лікарів однієї або кількох спеціальностей.

Участь кількох експертів є обов’язковою при проведенні:

- експертиз у справах про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні правопорушення;

- повторних експертиз за матеріалами кримінальних та цивільних справ;

- експертиз з визначення втрати загальної та професійної працездатності.

Комісійні судово-медичні експертизи у відділі комісійних експертиз бюро судово-медичної експертизи проводяться з метою усунення протиріч між раніше проведеною експертизою та іншими матеріалами справи у випадку необґрунтованості висновків або сумнівів особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду в правильності згаданої експертизи, а також з метою встановлення терміну зачаття, здатності до запліднення, проценту втрати професійної працездатності і правильності надання медичної допомоги у випадках притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за «професійні правопорушення» (п. 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0256-95 Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи]).

Судово-медична експертиза (дослідження) трупів у відділах судово-медичної експертизи трупів виконується з метою встановлення причини смерті, наявності, характеру і механізму виникнення тілесних ушкоджень, часу настання смерті та вирішення інших питань, що були поставлені органами дізнання, слідчого, прокурора та суду.

Судово-медичні експертизи (обстеження) з приводу статевих станів проводиться з приводу:

- для осіб жіночої статі: статевої зрілості; порушення цілості дівочої пліви; характеру та механізму виникнення ушкоджень при скоєнні насильницького статевого акту; характеру, механізму виникнення ушкоджень та змін при скоєнні розбещених дій; здатності до статевих зносин та запліднення; вагітності та пологів, що були; зв’язку припинення вагітності з травмою; штучного припинення вагітності; статевої приналежності; стану статевих органів у випадках встановлення ступеня стійкої втрати працездатності або здатності до фізичної праці;

- для осіб чоловічої статі: здатності до статевих зносин; здатності до запліднення; статевої зрілості; венеричного захворювання; ознак, які можуть свідчити про скоєння акту мужолозтва; ознак, які можуть бути використані при встановленні факту зґвалтування; статевої приналежності.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділеннях судово-медичної гістології проводяться з метою встановлення патологічних та травматичних змін у надісланих до відділення об’єктах.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи проводяться з метою встановлення наявності і групової належності об’єктів людського походження (крові, виділень, волосся, кісток тощо), встановлення батьківства, материнства та підміни дітей.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділенні судово-медичної криміналістики проводяться з метою визначення знарядь травми, їх диференціації та ідентифікації на підставі вивчення ушкоджень на тілі, одязі, взутті потерпілого. Також з метою ототожнення особи, визначення природи та елементного складу мікрооб’єктів, слідів, накладень, реконструкції ситуації, в якій були нанесені ушкодження.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділеннях судово-медичної токсикології проводяться з метою виявлення та визначення хімічних речовин в об’єктах біологічного походження та інших речових доказах.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділеннях судово-медичної цитології бюро судово-медичної експертизи проводяться з метою встановлення в слідах на речових доказах наявності клітин тканин людини, визначення їх видової, групової, статевої і органо-тканинної приналежності.

== Підстави призначення судово-медичної експертизи ==

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою – якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Підставою для отримання висновку спеціаліста при з’ясуванні обставин вчинення кримінального проступку є запит службової особи підрозділу дізнання органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, уповноваженої особи іншого підрозділу зазначених органів, які уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12#n48 ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу»]).

Судово-медична експертиза проводиться відповідно до постанови особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду.

Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України, судово-медична експертиза призначається обов’язково:

- для встановлення причини смерті;

- для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

- для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх отримати.

== Установи судово-медичної експертизи в Україні та їх структура ==

В Україні організація судово-медичної експертизи почалася ще у 1919 році, саме тоді в Києві при Наркоматі охорони здоров’я був створений відділ медичної експертизи. У часи Другої світової війни в Україні було відкрито велику кількість вищих навчальних закладів медичного профілю, до складу яких увійшли кафедри судової медицини.

Після розпаду Радянського Союзу структура судово-медичної служби зазнала змін. Внаслідок проведеної реорганізації системи охорони здоров’я вищою судово-медичною інстанцією в Україні стали спочатку Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України, а з 2008 р. – Державна установа «Головне бюро судово-медичної експертизи» МОЗ України.

Система судово-медичної експертизи України складається з:

- Державної установи «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України»;

- Кримської республіканської установи «Бюро судово-медичної експертизи»;

- бюро судово-медичної експертизи департаментів охорони здоров’я обласних державних адміністрацій;

- бюро судово-медичної експертизи Київської міської та Севастопольської міської державних адміністрацій.

У складі бюро повинні бути такі структурні підрозділи:

1) відділ судово-медичної експертизи трупів;

2) відділ судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб;

3) відділ чергових судово-медичних експертиз;

4) відділ судово-медичної експертизи речових доказів (судово-медична лабораторія). Який складається з:

- відділення судово-медичної гістології;

- відділення судово-медичної імунології;

- відділення судово-медичної криміналістики;
- відділення судово-медичної токсикології;

- відділення судово-медичної цитології;

5) відділ комісійних судово-медичних експертиз;

6) організаційно-методичний відділ;

7) міські (міст обласного підпорядкування) та районні (міжрайонні) відділення бюро судово-медичної експертизи;

8) адміністративно-господарська частина з канцелярією та архівом.

== Строки проведення судово-медичної експертизи ==

Згідно з п. 3.8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0254-95#Text Інструкції про проведення судово-медичної експертизи], проведення експертизи повинно бути закінчене протягом одного місяця з дня отримання від органів дізнання, попереднього слідства або суду всіх необхідних матеріалів. При перевищенні експертом встановлених строків він повинен дати усне роз’яснення причин затримки начальнику бюро і направити про це письмове повідомлення особі, яка призначила експертизу.

== Правовий статус судово-медичного експерта ==

Проведення судово-медичної експертизи здійснюється фахівцями державних установ судово-медичних експертиз МОЗ України. Проведення судово-медичних експертиз може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі ліцензії, що видається МОЗ України.

Судовими експертами можуть бути особи, що володіють спеціальними знаннями для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, які внесені до державного [https://rase.minjust.gov.ua/ Реєстру атестованих судових експертів], або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Ознайомитися з даними Реєстру можна на сайті Міністерства юстиції України: розділ «Напрями діяльності», підрозділ «Судові експертизи».

Проведення судово-медичної експертизи

2020-09-02T22:52:16Z

Yurii.chumak: додано гіперпосилання на законодавчі та нормативні документи

== Нормативна база ==

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінальний процесуальний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12#Text Закон України «Про судову експертизу»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0254-95#Text Інструкція про проведення судово-медичної експертизи, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98#Text Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року № 53/5]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0256-95#Text Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи, затверджені, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0255-95#Text Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0253-95#Text Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6]

== Визначення судово-медичної експертизи ==

Судово-медична експертиза – це науково-практичне дослідження, яке здійснюється за постановою уповноважених органів або за ухвалою суду судово-медичним експертом, в ході якого досліджуються конкретні об’єкти для вирішення конкретних медичних питань, які виникають при розслідуванні злочинів або при підозрі на вчинення злочину.

Судово-медична експертиза проводиться з метою дослідження на підставі спеціальних знань матеріальних об’єктів, що містять інформацію про обставини справи, яка перебуває в провадженні органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду.

Під час проведення судово-медичних експертиз можуть виявлятися дані, що в майбутньому використовуватимуться органами охорони здоров’я при розробці профілактичних заходів різного виду травматизму, отруєнь, раптової смерті, а також причин дефектів надання медичної допомоги.

== Види судово-медичних експертиз ==

До компетенції судово-медичної експертизи належить:

- Експертиза трупів у випадках насильницької смерті.

- Експертиза трупів при підозрі застосування насилля або з інших обставин, що обумовлюють необхідність такої експертизи.

- Експертиза потерпілих, обвинувачених та інших осіб.

- Експертиза речових доказів.

- Експертиза за матеріалами кримінальних та цивільних справ.

Особою, що проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом можуть бути призначені первинна, додаткова та повторна судово-медична експертиза.

Первинна судово-медична експертиза може бути проведена як одним, так і кількома експертами.

У комісійній судово-медичній експертизі беруть участь кілька лікарів однієї або кількох спеціальностей.

Участь кількох експертів є обов’язковою при проведенні:

- експертиз у справах про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні правопорушення;

- повторних експертиз за матеріалами кримінальних та цивільних справ;

- експертиз з визначення втрати загальної та професійної працездатності.

Комісійні судово-медичні експертизи у відділі комісійних експертиз бюро судово-медичної експертизи проводяться з метою усунення протиріч між раніше проведеною експертизою та іншими матеріалами справи у випадку необґрунтованості висновків або сумнівів особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду в правильності згаданої експертизи, а також з метою встановлення терміну зачаття, здатності до запліднення, проценту втрати професійної працездатності і правильності надання медичної допомоги у випадках притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за «професійні правопорушення» (п. 3 Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи).

Судово-медична експертиза (дослідження) трупів у відділах судово-медичної експертизи трупів виконується з метою встановлення причини смерті, наявності, характеру і механізму виникнення тілесних ушкоджень, часу настання смерті та вирішення інших питань, що були поставлені органами дізнання, слідчого, прокурора та суду.

Судово-медичні експертизи (обстеження) з приводу статевих станів проводиться з приводу:

- для осіб жіночої статі: статевої зрілості; порушення цілості дівочої пліви; характеру та механізму виникнення ушкоджень при скоєнні насильницького статевого акту; характеру, механізму виникнення ушкоджень та змін при скоєнні розбещених дій; здатності до статевих зносин та запліднення; вагітності та пологів, що були; зв’язку припинення вагітності з травмою; штучного припинення вагітності; статевої приналежності; стану статевих органів у випадках встановлення ступеня стійкої втрати працездатності або здатності до фізичної праці;

- для осіб чоловічої статі: здатності до статевих зносин; здатності до запліднення; статевої зрілості; венеричного захворювання; ознак, які можуть свідчити про скоєння акту мужолозтва; ознак, які можуть бути використані при встановленні факту зґвалтування; статевої приналежності.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділеннях судово-медичної гістології проводяться з метою встановлення патологічних та травматичних змін у надісланих до відділення об’єктах.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи проводяться з метою встановлення наявності і групової належності об’єктів людського походження (крові, виділень, волосся, кісток тощо), встановлення батьківства, материнства та підміни дітей.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділенні судово-медичної криміналістики проводяться з метою визначення знарядь травми, їх диференціації та ідентифікації на підставі вивчення ушкоджень на тілі, одязі, взутті потерпілого. Також з метою ототожнення особи, визначення природи та елементного складу мікрооб’єктів, слідів, накладень, реконструкції ситуації, в якій були нанесені ушкодження.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділеннях судово-медичної токсикології проводяться з метою виявлення та визначення хімічних речовин в об’єктах біологічного походження та інших речових доказах.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділеннях судово-медичної цитології бюро судово-медичної експертизи проводяться з метою встановлення в слідах на речових доказах наявності клітин тканин людини, визначення їх видової, групової, статевої і органо-тканинної приналежності.

== Підстави призначення судово-медичної експертизи ==

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Підставою для отримання висновку спеціаліста при з’ясуванні обставин вчинення кримінального проступку є запит службової особи підрозділу дізнання органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, уповноваженої особи іншого підрозділу зазначених органів, які уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків. (ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу»).

Судово-медична експертиза проводиться відповідно до постанови особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду.

Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України судово-медична експертиза призначається обов’язково:
- для встановлення причини смерті;
- для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;
- для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх отримати.

== Установи судово-медичної експертизи в Україні та їх структура ==

В Україні організація судово-медичної експертизи почалася ще у 1919 році, саме тоді в Києві при Наркоматі охорони здоров’я був створений відділ медичної експертизи. У часи Другої світової війни в Україні було відкрито велику кількість вищих навчальних закладів медичного профілю, до складу яких увійшли кафедри судової медицини.

Після розпаду Радянського Союзу структура судово-медичної служби зазнала змін. Внаслідок проведеної реорганізації системи охорони здоров’я вищою судово-медичною інстанцією в Україні стали спочатку Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України, а з 2008 р. – Державна установа «Головне бюро судово-медичної експертизи» МОЗ України.

Система судово-медичної експертизи України складається з:

- Державної установи «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України»;

- Кримської республіканської установи «Бюро судово-медичної експертизи»;

- бюро судово-медичної експертизи департаментів охорони здоров’я обласних державних адміністрацій;

- бюро судово-медичної експертизи Київської міської та Севастопольської міської державних адміністрацій.

У складі бюро повинні бути такі структурні підрозділи:

1) відділ судово-медичної експертизи трупів;

2) відділ судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб;

3) відділ чергових судово-медичних експертиз;

4) відділ судово-медичної експертизи речових доказів (судово-медична лабораторія). Який складається з:

- відділення судово-медичної гістології;

- відділення судово-медичної імунології;

- відділення судово-медичної криміналістики;
- відділення судово-медичної токсикології;

- відділення судово-медичної цитології;

5) відділ комісійних судово-медичних експертиз;

6) організаційно-методичний відділ;

7) міські (міст обласного підпорядкування) та районні (міжрайонні) відділення бюро судово-медичної експертизи;

8) адміністративно-господарська частина з канцелярією та архівом.

== Строки проведення судово-медичної експертизи ==

Згідно з п. 3.8 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, проведення експертизи повинно бути закінчене протягом одного місяця з дня отримання від органів дізнання, попереднього слідства або суду всіх необхідних матеріалів. При перевищенні експертом встановлених строків він повинен дати усне роз’яснення причин затримки начальнику бюро і направити про це письмове повідомлення особі, яка призначила експертизу.

== Правовий статус судово-медичного експерта ==

Проведення судово-медичної експертизи здійснюється фахівцями державних установ судово-медичних експертиз МОЗ України. Проведення судово-медичних експертиз може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі ліцензії, що видається МОЗ України.

Судовими експертами можуть бути особи, що володіють спеціальними знаннями для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, які внесені до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Ознайомитися з даними Реєстру можна на сайті Міністерства юстиції України: розділ «Напрями діяльності», підрозділ «Судові експертизи».

Проведення судово-медичної експертизи

2020-09-02T22:43:06Z

Yurii.chumak: Створена сторінка: 1. Нормативна база 2. Визначення судово-медичної експертизи 3. Види судово-медичних експе...

1. Нормативна база
2. Визначення судово-медичної експертизи
3. Види судово-медичних експертиз
4. Підстави призначення судово-медичної експертизи
5. Установи судово-медичної експертизи в Україні та їх структура
6. Строки проведення судово-медичної експертизи
7. Правовий статус судово-медичного експерта

== Нормативна база ==

• Кримінальний процесуальний кодекс України
• Закон України «Про судову експертизу»
• Інструкція про проведення судово-медичної експертизи, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6
• Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року № 53/5
• Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи, затверджені, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6
• Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6
• Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6

== Визначення судово-медичної експертизи ==

Судово-медична експертиза – це науково-практичне дослідження, яке здійснюється за постановою уповноважених органів або за ухвалою суду судово-медичним експертом, в ході якого досліджуються конкретні об’єкти для вирішення конкретних медичних питань, які виникають при розслідуванні злочинів або при підозрі на вчинення злочину.

Судово-медична експертиза проводиться з метою дослідження на підставі спеціальних знань матеріальних об’єктів, що містять інформацію про обставини справи, яка перебуває в провадженні органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду.

Під час проведення судово-медичних експертиз можуть виявлятися дані, що в майбутньому використовуватимуться органами охорони здоров’я при розробці профілактичних заходів різного виду травматизму, отруєнь, раптової смерті, а також причин дефектів надання медичної допомоги.

== Види судово-медичних експертиз ==

До компетенції судово-медичної експертизи належить:
- Експертиза трупів у випадках насильницької смерті.
- Експертиза трупів при підозрі застосування насилля або з інших обставин, що обумовлюють необхідність такої експертизи.
- Експертиза потерпілих, обвинувачених та інших осіб.
- Експертиза речових доказів.
- Експертиза за матеріалами кримінальних та цивільних справ.

Особою, що проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом можуть бути призначені первинна, додаткова та повторна судово-медична експертиза.

Первинна судово-медична експертиза може бути проведена як одним, так і кількома експертами.

У комісійній судово-медичній експертизі беруть участь кілька лікарів однієї або кількох спеціальностей.

Участь кількох експертів є обов’язковою при проведенні:
- експертиз у справах про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні правопорушення;
- повторних експертиз за матеріалами кримінальних та цивільних справ;
- експертиз з визначення втрати загальної та професійної працездатності.

Комісійні судово-медичні експертизи у відділі комісійних експертиз бюро судово-медичної експертизи проводяться з метою усунення протиріч між раніше проведеною експертизою та іншими матеріалами справи у випадку необґрунтованості висновків або сумнівів особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду в правильності згаданої експертизи, а також з метою встановлення терміну зачаття, здатності до запліднення, проценту втрати професійної працездатності і правильності надання медичної допомоги у випадках притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за «професійні правопорушення» (п. 3 Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи).

Судово-медична експертиза (дослідження) трупів у відділах судово-медичної експертизи трупів виконується з метою встановлення причини смерті, наявності, характеру і механізму виникнення тілесних ушкоджень, часу настання смерті та вирішення інших питань, що були поставлені органами дізнання, слідчого, прокурора та суду.

Судово-медичні експертизи (обстеження) з приводу статевих станів проводиться з приводу:
- для осіб жіночої статі: статевої зрілості; порушення цілості дівочої пліви; характеру та механізму виникнення ушкоджень при скоєнні насильницького статевого акту; характеру, механізму виникнення ушкоджень та змін при скоєнні розбещених дій; здатності до статевих зносин та запліднення; вагітності та пологів, що були; зв’язку припинення вагітності з травмою; штучного припинення вагітності; статевої приналежності; стану статевих органів у випадках встановлення ступеня стійкої втрати працездатності або здатності до фізичної праці;
- для осіб чоловічої статі: здатності до статевих зносин; здатності до запліднення; статевої зрілості; венеричного захворювання; ознак, які можуть свідчити про скоєння акту мужолозтва; ознак, які можуть бути використані при встановленні факту зґвалтування; статевої приналежності.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділеннях судово-медичної гістології проводяться з метою встановлення патологічних та травматичних змін у надісланих до відділення об’єктах.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи проводяться з метою встановлення наявності і групової належності об’єктів людського походження (крові, виділень, волосся, кісток тощо), встановлення батьківства, материнства та підміни дітей.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділенні судово-медичної криміналістики проводяться з метою визначення знарядь травми, їх диференціації та ідентифікації на підставі вивчення ушкоджень на тілі, одязі, взутті потерпілого. Також з метою ототожнення особи, визначення природи та елементного складу мікрооб’єктів, слідів, накладень, реконструкції ситуації, в якій були нанесені ушкодження.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділеннях судово-медичної токсикології проводяться з метою виявлення та визначення хімічних речовин в об’єктах біологічного походження та інших речових доказах.

Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділеннях судово-медичної цитології бюро судово-медичної експертизи проводяться з метою встановлення в слідах на речових доказах наявності клітин тканин людини, визначення їх видової, групової, статевої і органо-тканинної приналежності.

== Підстави призначення судово-медичної експертизи ==

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Підставою для отримання висновку спеціаліста при з’ясуванні обставин вчинення кримінального проступку є запит службової особи підрозділу дізнання органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, уповноваженої особи іншого підрозділу зазначених органів, які уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків. (ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу»).

Судово-медична експертиза проводиться відповідно до постанови особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду.

Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України судово-медична експертиза призначається обов’язково:
- для встановлення причини смерті;
- для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;
- для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх отримати.

== Установи судово-медичної експертизи в Україні та їх структура ==

В Україні організація судово-медичної експертизи почалася ще у 1919 році, саме тоді в Києві при Наркоматі охорони здоров’я був створений відділ медичної експертизи. У часи Другої світової війни в Україні було відкрито велику кількість вищих навчальних закладів медичного профілю, до складу яких увійшли кафедри судової медицини.

Після розпаду Радянського Союзу структура судово-медичної служби зазнала змін. Внаслідок проведеної реорганізації системи охорони здоров’я вищою судово-медичною інстанцією в Україні стали спочатку Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України, а з 2008 р. – Державна установа «Головне бюро судово-медичної експертизи» МОЗ України.

Система судово-медичної експертизи України складається з:
- Державної установи «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України»;
- Кримської республіканської установи «Бюро судово-медичної експертизи»;
- бюро судово-медичної експертизи департаментів охорони здоров’я обласних державних адміністрацій;
- бюро судово-медичної експертизи Київської міської та Севастопольської міської державних адміністрацій.

У складі бюро повинні бути такі структурні підрозділи:
1) відділ судово-медичної експертизи трупів;
2) відділ судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб;
3) відділ чергових судово-медичних експертиз;
4) відділ судово-медичної експертизи речових доказів (судово-медична лабораторія). Який складається з:
- відділення судово-медичної гістології;
- відділення судово-медичної імунології;
- відділення судово-медичної криміналістики;
- відділення судово-медичної токсикології;
- відділення судово-медичної цитології;
5) відділ комісійних судово-медичних експертиз;
6) організаційно-методичний відділ;
7) міські (міст обласного підпорядкування) та районні (міжрайонні) відділення бюро судово-медичної експертизи;
8) адміністративно-господарська частина з канцелярією та архівом.

== Строки проведення судово-медичної експертизи ==

Згідно з п. 3.8 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, проведення експертизи повинно бути закінчене протягом одного місяця з дня отримання від органів дізнання, попереднього слідства або суду всіх необхідних матеріалів. При перевищенні експертом встановлених строків він повинен дати усне роз’яснення причин затримки начальнику бюро і направити про це письмове повідомлення особі, яка призначила експертизу.

== Правовий статус судово-медичного експерта ==

Проведення судово-медичної експертизи здійснюється фахівцями державних установ судово-медичних експертиз МОЗ України. Проведення судово-медичних експертиз може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі ліцензії, що видається МОЗ України.

Судовими експертами можуть бути особи, що володіють спеціальними знаннями для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, які внесені до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Ознайомитися з даними Реєстру можна на сайті Міністерства юстиції України: розділ «Напрями діяльності», підрозділ «Судові експертизи».

Відповідальність за відмову в працевлаштуванні осіб з інвалідністю

2020-08-27T12:42:23Z

Yurii.chumak: додано посилання на норми законодавства у тексті статті

== Нормативна база ==

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text Кодекс України про адміністративні правопорушення]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/875-12#Text Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1767-17#Text Закон України «Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/70-2007-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/706-2012-%D0%BF#n13 Постанова Кабінету Міністрів України від1 серпня 2012 року № 706 «Про затвердження Державної цільової програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю на період до 2020 року»]

== Гарантії щодо захисту трудових прав осіб з інвалідністю ==

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії для таких осіб щодо можливості участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями та інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Крім того, 24 вересня 2008 року Україною було підписано [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_g71#Text Конвенцію про права осіб з інвалідністю] і [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_g72#Text Факультативний протокол] до неї. 16 грудня 2009 року Верховна Рада України ратифікувала ці акти.

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_g71#n202 ст. 27] цієї Конвенції, держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.

Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на:

a) заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці;

b) захист прав осіб з інвалідністю нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг;

c) забезпечення того, щоб особи з інвалідністю могли здійснювати свої трудові й профспілкові права нарівні з іншими;

d) надання особам з інвалідністю можливості для ефективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безперервного навчання;

e) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування осіб з інвалідністю та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи;

f) розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи;

g) працевлаштування осіб з інвалідністю у державному секторі;

h) стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи;

i) забезпечення особам з інвалідністю розумного пристосування робочого місця;

j) заохочення набуття особами з інвалідністю досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці;

k) заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення на роботу для осіб з інвалідністю.

На виконання вимог Конвенції постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 706 було затверджено Державну цільову програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю» на період до 2020 року».

Вказана [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/706-2012-%D0%BF#n13 Програма] спрямована на заохочення, захист і забезпечення повного й рівного здійснення особами з інвалідністю всіх прав людини та основоположних свобод в усіх сферах суспільного життя з урахуванням положень Конвенції, а також вжиття заходів щодо поважного ставлення до притаманної їм гідності.

В національному законодавстві закріплена норма, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця (ч. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/875-12#n152 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»]).

Задля збільшення гарантій щодо захисту трудових прав осіб з інвалідністю, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/875-12#n168 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні]» встановлено, що підприємства, установи, організації осіб з інвалідністю, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Очевидно, що створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та державним центром зайнятості про наявні вакантні робочі місця, а також працевлаштування осіб з інвалідністю, що звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості належить саме до обов’язків роботодавця.

== Порядок виконання роботодавцем норм законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю ==

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення» був затверджений [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/70-2007-%D0%BF#n49 «Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування»].

Згідно з п. 2 цього Порядку, роботодавці зобов’язані подавати (надсилати рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

У відповідності до ч. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/875-12#n135 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»], забезпечення прав таких осіб на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Таким чином, обов’язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Підтвердженням створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування органів зайнятості щодо наявності вільних робочих місць для таких осіб, є [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0988-13#Text звіт форми № 3-ПН].

== Відповідальність за відмову в працевлаштуванні осіб з інвалідністю ==

Юридична відповідальність, що полягає у виникненні обов’язку сплати адміністративно-господарських санкції, може бути застосована у наступних випадках:

1) не виділення роботодавцем та не створення робочих місць для осіб з інвалідністю, чи не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме така бездіяльність має наслідок позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю;

2) порушення роботодавцем норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що виявляється у відмові у працевлаштуванні особі з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

У випадку невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавець повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею.

Сума адміністративно-господарських санкцій пропорційно залежить від кількості осіб, що працюють на цьому підприємстві. Таким чином, коли на підприємстві працює:

• 8 – 15 осіб, то розмір санкцій дорівнює половині середньорічної зарплати штатного працівника;

• 15 і більше осіб – розмір санкцій дорівнює середньорічній зарплаті штатного працівника.

Крім того, ч. 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/conv#n2070 ст. 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення] передбачено накладення штрафу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян через невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування таких осіб.

Протокол про адміністративне порушення за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/conv#n2070 ст. 188-1 КУпАП] складається під час перевірки посадовими особами Державної інспекції з питань праці (відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#n366 ст. 255] цього Кодексу), при цьому саме рішення про накладення адміністративного штрафу вже приймається в судовому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#n45 ст. 221 КУпАП]).

Відповідальність за відмову в працевлаштуванні осіб з інвалідністю

2020-08-27T12:29:13Z

Yurii.chumak: додано гіперпосилання на законодавчі та нормативні документи

== Нормативна база ==

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text Кодекс України про адміністративні правопорушення]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/875-12#Text Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1767-17#Text Закон України «Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/70-2007-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/706-2012-%D0%BF#n13 Постанова Кабінету Міністрів України від1 серпня 2012 року № 706 «Про затвердження Державної цільової програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю на період до 2020 року»]

== Гарантії щодо захисту трудових прав осіб з інвалідністю ==

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії для таких осіб щодо можливості участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями та інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Крім того, 24 вересня 2008 року Україною було підписано Конвенцію про права осіб з інвалідністю і Факультативний протокол до неї. 16 грудня 2009 року Верховна Рада України ратифікувала ці акти.

Згідно зі ст. 27 цієї Конвенції, держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.

Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на:

a) заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці;

b) захист прав осіб з інвалідністю нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг;

c) забезпечення того, щоб особи з інвалідністю могли здійснювати свої трудові й профспілкові права нарівні з іншими;

d) надання особам з інвалідністю можливості для ефективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безперервного навчання;

e) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування осіб з інвалідністю та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи;

f) розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи;

g) працевлаштування осіб з інвалідністю у державному секторі;

h) стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи;

i) забезпечення особам з інвалідністю розумного пристосування робочого місця;

j) заохочення набуття особами з інвалідністю досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці;

k) заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення на роботу для осіб з інвалідністю.

На виконання вимог Конвенції постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 706 було затверджено Державну цільову програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю» на період до 2020 року».

Вказана Програма спрямована на заохочення, захист і забезпечення повного й рівного здійснення особами з інвалідністю всіх прав людини та основоположних свобод в усіх сферах суспільного життя з урахуванням положень Конвенції, а також вжиття заходів щодо поважного ставлення до притаманної їм гідності.

В національному законодавстві закріплена норма, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

Задля збільшення гарантій щодо захисту трудових прав осіб з інвалідністю, ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації осіб з інвалідністю, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Очевидно, що створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та державним центром зайнятості про наявні вакантні робочі місця, а також працевлаштування осіб з інвалідністю, що звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості належить саме до обов’язків роботодавця.

== Порядок виконання роботодавцем норм законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю ==

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення» був затверджений «Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування».

Згідно з п. 2 цього Порядку, роботодавці зобов’язані подавати (надсилати рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», забезпечення прав таких осіб на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Таким чином, обов’язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Підтвердженням створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування органів зайнятості щодо наявності вільних робочих місць для таких осіб, є звіт форми № 3-ПН.

== Відповідальність за відмову в працевлаштуванні осіб з інвалідністю ==

Юридична відповідальність, що полягає у виникненні обов’язку сплати адміністративно-господарських санкції, може бути застосована у наступних випадках:

1) не виділення роботодавцем та не створення робочих місць для осіб з інвалідністю, чи не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме така бездіяльність має наслідок позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю;

2) порушення роботодавцем норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що виявляється у відмові у працевлаштуванні особі з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

У випадку невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавець повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею.

Сума адміністративно-господарських санкцій пропорційно залежить від кількості осіб, що працюють на цьому підприємстві. Таким чином, коли на підприємстві працює:

• 8 – 15 осіб, то розмір санкцій дорівнює половині середньорічної зарплати штатного працівника;

• 15 і більше осіб – розмір санкцій дорівнює середньорічній зарплаті штатного працівника.

Крім того, ч. 2 ст. 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено накладення штрафу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян через невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування таких осіб.

Протокол про адміністративне порушення за ст. 188-1 КУпАП складається під час перевірки посадовими особами Державної інспекції з питань праці (відповідно до ст. 255 цього Кодексу), при цьому саме рішення про накладення адміністративного штрафу вже приймається в судовому порядку (ст. 221 КУпАП).

Відповідальність за відмову в працевлаштуванні осіб з інвалідністю

2020-08-27T12:16:24Z

Yurii.chumak: Створена сторінка: == Нормативна база == • Кодекс України про адміністративні правопорушення • Закон Укра...

== Нормативна база ==

• Кодекс України про адміністративні правопорушення
• Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»
• Закон України «Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї»
• Національний план дій щодо реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю на період до 2020 року
• Постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення»

== Гарантії щодо захисту трудових прав осіб з інвалідністю ==

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії для таких осіб щодо можливості участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями та інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Крім того, 24 вересня 2008 року Україною було підписано Конвенцію про права осіб з інвалідністю і Факультативний протокол до неї. 16 грудня 2009 року Верховна Рада України ратифікувала ці акти.

Згідно зі ст. 27 цієї Конвенції, держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.

Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на:
a) заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці;
b) захист прав осіб з інвалідністю нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг;
c) забезпечення того, щоб особи з інвалідністю могли здійснювати свої трудові й профспілкові права нарівні з іншими;
d) надання особам з інвалідністю можливості для ефективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безперервного навчання;
e) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування осіб з інвалідністю та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи;
f) розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи;
g) працевлаштування осіб з інвалідністю у державному секторі;
h) стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи;
i) забезпечення особам з інвалідністю розумного пристосування робочого місця;
j) заохочення набуття особами з інвалідністю досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці;
k) заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення на роботу для осіб з інвалідністю.

На виконання вимог Конвенції постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 706 було затверджено Державну цільову програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю» на період до 2020 року».

Вказана Програма спрямована на заохочення, захист і забезпечення повного й рівного здійснення особами з інвалідністю всіх прав людини та основоположних свобод в усіх сферах суспільного життя з урахуванням положень Конвенції, а також вжиття заходів щодо поважного ставлення до притаманної їм гідності.

В національному законодавстві закріплена норма, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

Задля збільшення гарантій щодо захисту трудових прав осіб з інвалідністю, ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації осіб з інвалідністю, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Очевидно, що створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та державним центром зайнятості про наявні вакантні робочі місця, а також працевлаштування осіб з інвалідністю, що звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості належить саме до обов’язків роботодавця.

== Порядок виконання роботодавцем норм законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю ==

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення» був затверджений «Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування».

Згідно з п. 2 цього Порядку, роботодавці зобов’язані подавати (надсилати рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», забезпечення прав таких осіб на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Таким чином, обов’язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Підтвердженням створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування органів зайнятості щодо наявності вільних робочих місць для таких осіб, є звіт форми № 3-ПН.

== Відповідальність за відмову в працевлаштуванні осіб з інвалідністю ==

Юридична відповідальність, що полягає у виникненні обов’язку сплати адміністративно-господарських санкції, може бути застосована у наступних випадках:
1) не виділення роботодавцем та не створення робочих місць для осіб з інвалідністю, чи не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме така бездіяльність має наслідок позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю;
2) порушення роботодавцем норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що виявляється у відмові у працевлаштуванні особі з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

У випадку невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавець повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею.

Сума адміністративно-господарських санкцій пропорційно залежить від кількості осіб, що працюють на цьому підприємстві. Таким чином, коли на підприємстві працює:
• 8 – 15 осіб, то розмір санкцій дорівнює половині середньорічної зарплати штатного працівника;
• 15 і більше осіб – розмір санкцій дорівнює середньорічній зарплаті штатного працівника.

Крім того, ч. 2 ст. 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено накладення штрафу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян через невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування таких осіб.

Протокол про адміністративне порушення за ст. 188-1 КУпАП складається під час перевірки посадовими особами Державної інспекції з питань праці (відповідно до ст. 255 цього Кодексу), при цьому саме рішення про накладення адміністративного штрафу вже приймається в судовому порядку (ст. 221 КУпАП).

Відведення земельної ділянки під ОСББ

2020-08-12T15:36:32Z

Yurii.chumak: Виправлено низку помилок

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/417-19 Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1808-15 Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1808-15 Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0927-05 Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-14#Text Закон України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку"]
* [http://kmr.ligazakon.ua/SITE2/l_docki2.nsf/alldocWWW/D6E76505026C114EC225813100370781?OpenDocument Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності в місті Києві, затверджений рішенням Київради від 20 квітня 2017 року № 241/2463]
* [http://www.osbb-inform.com.ua/2017/08/01/%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96-%D0%B2-%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B5-%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0/ Стаття Віктора Кобилянського та Ольги Нікодімової «Передання землі у постійне користування співвласникам будинку - правові підстави]
== Загальні поняття ==

'''Об'є́днання співвла́сників багатокварти́рного буди́нку''', або '''ОСББ''' — (юридична особа, створена для представлення спільних інтересів співвласників) це неприбуткова юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для спільного користування, утримання та управління своїм будинком та прибудинковою територією, а також для юридичного оформлення їхніх майнових прав на будинок та прибудинкову територію.
 
ОСББ є однією із форм управління багатоквартирним будинком. Створення та діяльність ОСББ регулюються нормами [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-14#Text Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»].

'''Прибудинкова територія''' — це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку згідно ч.1 ст.1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/417-19 Закону України "Про особливості здійснення право власності у багатоквартирному будинку"]. Таким чином до прибудинкової території можна віднести не тільки земельну ділянку на якій розташовано сам будинок, а й тротуари та проїзди, ігрові майданчики, озеленені території, майданчики для тимчасового зберігання автомобілів тощо.

== Що належить до земельної ділянки багатоквартирного будинку ==

Розміри і конфігурація земельної ділянки, на якій розміщений багатоквартирний будинок, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. До земельної ділянки багатоквартирного будинку належать:
* земля, на якій розміщено житловий будинок;
* земля, на якій знаходяться будівлі і споруди, що стосуються такого будинку;
* прибудинкова територія.

== Хто може оформлювати права на земельну ділянку під багатоквартирним будинком ==
Відповідно до ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України], мешканці багатоквартирних будинків мають право відвести земельну ділянку в постійне користування незалежно від створення ОСББ. Проте, якщо ОСББ не створено, відведення земельної ділянки можливе лише при згоді всіх без виключення власників житлових і нежитлових приміщень будинку, а на практиці такої згоди досягти майже неможливо.
Якщо створено ОСББ то рішення про оформлення земельної ділянки необхідно прийняти на зборах співвласників і скласти відповідний протокол. Такий документ, безперечно, знадобиться при оформленні земельної ділянки.
На зборах також слід визначити представника від ОСББ, який буде діяти від імені об'єднання:
* оформлювати документи;
* підписувати договори;
* подавати клопотання.
Повноваження представника ОСББ повинні бути вказані в протоколі зборів співвласників. Також функції представника об'єднання мають право виконувати члени правління ОСББ.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України], а саме ст. 42 зазначає що :«Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України»
Тобто земля може передаватись безоплатно у власність, або у постійне користування. Для того, щоб отримати у власність земельну ділянку перш за все необхідно провести загальні збори співвласників багатоквартирного будинку та прийняти відповідне рішення, яке оформити протоколом, у якому також зазначити відповідальну за цю процедуру особу. Як правило, це голова правління ОСББ (управдом).

== Порядок передачі земельної ділянки ==
Так як кабінетом Міністрів України не визначено порядку передачі земельної ділянки співвласника багатоквартирного будинку , то така процедура здійснюється за загальними правилами земельного законодавства наступним чином :

# Уповноважена особа ОСББ повинна подати до місцевої (сільської, селищної, міської) ради клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких указано бажане місце розташування та розмір земельної ділянки. Вимоги до графічних матеріалів у законодавстві відсутні, але на практиці доцільно використовувати (за можливості) кадастровий (черговий, зведений) план, викопіювання з детального плану території, генерального плану населеного пункту або ж роздруківку з державного земельного чи містобудівного кадастру. З таких матеріалів має бути чітко видно прив’язку до місцевості (адреси сусідніх будинків або кадастрові номери сусідніх ділянок). Бажану ділянку можна просто виділити кольором.
# Місцева рада в місячний строк розглядає клопотання й надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні(таку відмову можна оскаржити в судовому порядку).Підставою відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання й охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.У разі порушення радою місячного строку заявник може скористатися принципом мовчазної згоди: замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомити відповідну раду, додавши до повідомлення на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
# Після отримання дозволу здійснюється розроблення проекту землеустрою,Це можна здійснити у будь-якій землевпорядній організації.
# Наступний крок -погодження проекту землеустрою з територіальним органом Держгеокадастру й місцевим органом містобудування та архітектури, а також з суміжними землекористувачами. Дану дію теоретично повинні здійснювати працівники землевпорядної організації, однак на практиці це здійснює сам замовник проекту
# Державна реєстрація земельної ділянки в державному земельному кадастрі (її проведення забезпечує розробник проекту землеустрою, але фактично цим займаються самі замовники ).
# Проведення державної експертизи проекту землеустрою. У більшості випадків така експертиза не проводиться, оскільки не є обов’язковою (див. ст. 9 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1808-15 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»]). Але саме ваш проект може потрапити на вибіркову експертизу. Крім того, можливе проведення добровільної (на ваше замовлення) експертизи. Це може бути доцільним за наявності певних сумнівів у відповідності документації вимогам законодавства (почасти такі сумніви виникають не в замовника, а в місцевої ради; наявність позитивного висновку експертизи дозволяє вплинути на позицію депутатів).
# Затвердження проекту землеустрою місцевою радою. Закон відводить на це два тижні з дня отримання проекту землеустрою, але на практиці (з урахуванням періодичності скликання сесії ради) цей строк значно більший. Рішенням про надання земельної ділянки в користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються не лише затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, але й надання її в постійне користування. Підставою відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих згідно з ними нормативно-правових актів.
# Реєстрація права постійного користування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. За результатами буде отриманий витяг із Державного реєстру, який і підтверджуватиме наявність права постійного користування. Здійснються у відповідного державного реєстратора).

== Перелік документів у випадку коли земельна ділянка є у власності міста: ==

* План земельної ділянки масштабу 1:500 з зазначеними межами, вирахуваною загальною її площею, нанесеними червоними лініями, виготовлений ліцензованою землевпорядною організацією.
* Довідка із звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями видану відділом Держгеокадастру (оригінал).
* Письмова згода землекористувачів на ім’я міського голови щодо вилучення з користування земельної ділянки або її частини у разі долучення земельної ділянки (її частини) з земель цих землекористувачів (засвідчена нотаріально у поточному році).
* Акт приймання-передачі житлового будинку з балансу ЛКП на баланс ОСББ (копія засвідчена підписом та печаткою голови ОСББ).
* Копія наказу департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради про затвердження акту приймання – передачі житлового будинку з балансу ЛКП на баланс ОСББ (копія засвідчена підписом та печаткою голови ОСББ).
* Протокол установчих зборів про створення ОСББ (копія засвідчена підписом та печаткою голови ОСББ).
* Протокол загальних зборів ОСББ про оформлення документів на земельну ділянку для обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
* Копія статуту ОСББ (засвідчена підписом та печаткою голови ОСББ).
* Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.
В той же час в деяких місцевостях можуть діяти підзаконні нормативно-правові акти, які будуть додатково встановлювати вимоги до оформлення прав на майно.
Так , у місті Києві діє Порядок щодо набуття прав на землю із земель комунальної власності в місті Києві. Згідно даного документу чітко визначено :

# Установлену форму клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та визначено перелік додатків до нього:
# Графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки в масштабі не менш ніж 1:2000.
# Нотаріально посвідчена письмова згода землекористувача на вилучення земельної ділянки/частини земельної ділянки, на припинення права користування земельною ділянкою/частиною земельної ділянки, на розірвання договору оренди земельної ділянки, надана в установленому законом порядку.
# Посвідчені в установленому порядку копії правовстановлюючих документів на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці.
# Копії матеріалів технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, якщо вони розташовані на земельній ділянці, засвідчені печаткою та підписом керівника зацікавленої особи (крім державних і комунальних підприємств).
# Копії документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою (за наявності).
# Засвідчені печаткою та підписом керівника зацікавленої особи копії установчих документів (для юридичних осіб), витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (для юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців), копія реєстраційного номера облікової картки платника податку (крім громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України) (для фізичних осіб — підприємців), а для громадянина — копія документа, що посвідчує особу, та копія реєстраційного номера облікової картки платника податку (крім громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України).Довіреність або засвідчена в установленому порядку її копія, на підставі якої інтереси заявника представляє вповноважена ним особа (у разі якщо клопотання подається представником).
# Визначено процедуру «проходження» документації (приймальня Київради із земельних питань, Департаменти містобудування та архітектури і земельних ресурсів КМДА, секретаріат та постійна комісія Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування) і функції кожного з органів.
# Визначено строки проведення тих чи інших дій.
# Установлено обмеження на відхилення реальної площі земельної ділянки від орієнтовної (зазначеної в дозволі на розробку проекту землеустрою) — не більш ніж 50 м2.
# Установлено вимоги до заяви на отримання адміністративної послуги — додаються (подається у ЦНАП із метою прийняття Київською міською радою рішення щодо надання земельної ділянки в користування), у тому числі перелік додатків до неї та підстави для її повернення без розгляду.
# Визначено вимоги до кадастрової справи.
== '''Деякі особливості законодавства''' ==

Згідно з нині діючими нормами законодавства, здійснити реєстрацію права власності на земельну ділянку досить складно практично не можливо, так як ч.2 ст. 42 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1808-15 Земельного кодексу України] визначає право власності на земельну ділянку – прибудинкову територію як спільну сумісну власність усіх співвласників багатоквартирного будинку, що на практиці означає :

Для отримання згоди на приватизацію необхідний дозвіл усіх 100% співвласників будинку. Якщо це більше, ніж 10-15 квартир, то отримати таку від кожного співвласника згоду буде досить складно.

У ч. 2 ст.. 42 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1808-15 Земельного Кодексу України] не йде мова про об’єднання співвласників, а тільки про окремих осіб, тому до відповідної ради за дозволом доведеться звертатись усім співвласникам.
* У разі, якщо проектна документація на земельну ділянку все ж буде розроблена, то зареєструвати право власності на землю доведеться усім 100% співвласників.
* У разі зміни хоча б одного з співвласника ( купівля-продаж, спадщина, дарування, тощо) перереєстровувати право власності необхідно буде знову усім 100 % співвласників ( і старих і нових).
[[Категорія:Право власності на землю]]
[[Категорія:Право користування землями]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Правовий порядок встановлення супутникових антен на дахах будинків

2020-08-04T21:59:56Z

Yurii.chumak: додано посилання на норми законодавства у тексті статті

== '''Нормативна база''' ==
· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text Кодекс України про адміністративні правопорушення]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2482-12#Text Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0927-05#Text Наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій»]

· [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/406-2017-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 406 «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію»]

· [https://www.minregion.gov.ua/wp-content/uploads/2019/08/IB_8-19.pdf Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.03.2019 «Про затвердження ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення»]

== '''Право користування спільним майном багатоквартирного будинку''' ==
У зв’язку із відключенням в Україні аналогового телебачення та повного переходу на цифрове ефірне телебачення з’явилось багато бажаючих, які хочуть встановити на даху багатоквартирного будинку антену для прийому супутникового сигналу.

Частиною 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2482-12#n104 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»] встановлено, що власники квартир є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов’язані брати участь у загальних витратах, пов’язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку.

Крім того, згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2063 ст. 382 Цивільного кодексу України], всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

З вищевикладених норм законодавства очевидно, що встановлюючи супутникову антену на даху, мешканець цього будинку насправді реалізує своє право користування спільним майном будинку.

== '''Основні вимоги до встановлення антенних пристроїв, систем ефірного телебачення, супутникового зв’язку і телебачення''' ==
Підтвердженням законності встановлення супутникових антен на дахах будинків є й передбачені законодавством основні вимоги для такого встановлення.

Так, згідно з пп. 7.64 [https://www.minregion.gov.ua/wp-content/uploads/2019/08/IB_8-19.pdf ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення»], антенні пристрої систем ефірного телебачення, супутникового зв’язку і телебачення повинні розташовуватися в тих місцях, де вони не погіршують архітектурного вигляду будинків. Розміщувати їх необхідно на даху будинків, з урахуванням додаткових механічних навантажень. При цьому розміщення антенних пристроїв на фасадних стінах, балконах не допускається.

Крім того, слід зазначити, що пп. 4.8.7. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0927-05 «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій»] визначено, що не допускається кріпити до димарів радіо- і телеантени.

Слід звернути особливу увагу на те, що вхід у горищне приміщення і на дах дозволяється тільки працівникам виконавця послуг, безпосередньо відповідальним за технічний нагляд, і тим, котрі виконують ремонтні роботи, а також працівникам експлуатаційних організацій, обладнання яких розміщене на даху й у горищному приміщенні.

== '''Погодження на встановлення антенних пристроїв, систем ефірного телебачення, супутникового зв’язку і телебачення''' ==
Встановлення супутникової антени необхідно погоджувати з власником будинку, яким у багатоквартирних будинках є об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) або ж балансоутримувач.

Таким чином, перед тим, як встановлювати супутникову антену, слід звернутися до обслуговуючої організації з проханням забезпечити доступ на дах будинку. При здійсненні монтажних робіт для встановлення супутникової антени на даху бути присутнім має право і представник обслуговуючої організації, адже, згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0927-05 «Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій»] на покрівлі дозволяється перебувати лише працівникам виконавця послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

== '''Відповідальність за порушення законодавства''' ==
За порушення приписів, передбачених Державними будівельними нормами України та «Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій» передбачена адміністративна відповідальність, визначена [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#n1267 ст. 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення] (Порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями).

Відповідно до вищезазначеної статті, порушення правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під’їздів, прибудинкових територій, порушення правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, безгосподарне їх утримання, а також самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків і жилих приміщень, використання їх не за призначенням, псування жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об’єктів благоустрою – тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб – від 3 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.