WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Пропаганда війни: поняття та форми

2024-09-12T08:48:28Z

Yuliia.myroniuk: /* Нормативна база */ видалено неактуальні посилання на законодавство. Видалено інформацію, яка не відповідає темі статті. Зазначено актуальні посилання на законодавство. Незначні редагування тексту.

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України] (стаття 18)
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1932-12 Закон України "Про оборону України"]
== Загальна інформація ==
Відповідно до статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n3028:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20436.,%D1%82%D0%BE%D0%B9%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BA. 436 Кримінального кодексу України] пропагандою війни визнаються публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів.
== Склад злочину ==
=== Об'єкт ===
Основним безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері охорони миру та мирного співіснування держав, їх взаємовигідної співпраці, що ґрунтується на принципах міжнародного права, зокрема, незастосування сили, недоторканності кордонів, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи суверенних держав.
=== Предмет ===
Матеріали із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту (друкована і рукописна продукція, аудіо- і відеокасети, дискети, лазерні диски та інші матеріальні носії інформації).
=== Об'єктивна сторона ===
Об'єктивна сторона злочину характеризується діями:

♦ публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту;

Публічність закликів передбачає, що вони та форма їх прояву розраховані на обов'язкове сприйняття іншими особами. Такі заклики можуть бути здійснені в кількох формах: при безпосередній присутності третіх осіб (особистий виступ перед аудиторією тощо), із застосуванням технічних засобів масового інформування (наприклад, виступ по радіо чи телебаченню). Про поняття щодо публічних закликів, розповсюдження матеріалів і виготовлення матеріалів статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20109.%20%D0%94%D1%96%D1%97%2C%20%D1%81%D0%BF%D1%80%D1%8F%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D1%83%20%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%83%20%D1%87%D0%B8%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D1%83%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8 109] і [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20295.,%D1%82%D0%BE%D0%B9%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BA. 295] Кримінального кодексу України відповідно.

♦ виготовлення матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту - первинне створенняматеріалів, внесення змін до них, а також їх розмноження для розповсюдження;

♦ розповсюдження таких матеріалів - дії, метою яких є доведення змісту відповідних матеріалів до відома невизначеної кількості або певного кола осіб. Воно може здійснюватися шляхом підкидання листівок до поштових скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень, розміщення в Інтернеті тощо.

Цей злочин вважається '''закінченим''', коли вчинена будь-яка із зазначених дій.
=== Суб'єктивна сторона ===
Суб'єктивна сторона характеризується '''прямим умислом'''. При цьому винний бажає нав'язати певному колу осіб думку про необхідність агресивної війни чи розв'язування воєнного конфлікту. Не обов'язково, щоб винний сам вважав агресивну війну чи розв'язування воєнного конфлікту необхідними. Він може, наприклад, діяти за корисливим мотивом (з метою отримати матеріальну винагороду за свою пропагандистську діяльність, одержати державне замовлення на виробництво зброї тощо), або з метою перешкодити процесу укладення договору про дружбу та співробітництво з іншою державою, із помсти певним державним діячам.

Для виготовлення матеріалів обов’язковою є мета їх розповсюдження.
=== Суб'єкт ===
Суб'єктом злочину може бути будь-яка осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку.
== Санкція (покарання) ==
Пропаганда війни карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.
== Відповідальність за виготовлення матеріалів, в яких виправдовується російська агресія ==
Статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20436%2D2.%20%D0%92%D0%B8%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%2C%20%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%BE%D1%8E%2C%20%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B0%D0%B3%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%96%D1%97%20%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97%20%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%2C%20%D0%B3%D0%BB%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D1%97%D1%97%20%D1%83%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2 436-2 Кримінального кодексу України] передбачено відповідальність за:
* Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України;

* Виготовлення, поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, і ррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Вказані заборони передбачені для друкованих засобів масової інформації, телеканалів та радіостанцій, а також стосуються виробництва друкованих матеріалів та іншої продукції, релігійних організацій, громадських об’єднань та політичних партій.

Такі дії вчинені фізичною особою будуть каратися виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років. Натомість за виробництво і поширення матеріалів, у яких виправдовується окупація чи агресія, буде каратися обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією майна або без такої.

Покарання за такі дії вчинені службовою особою, або вчинені повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації становитиме позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
== Див. також ==
* [[Посягання на територіальну цілісність та територіальну недоторканність держави]]
* [[Геноцид: поняття та характеристика]]
[[Категорія:Кримінальні правопорушення]]

Біометричний контроль іноземців

2024-07-08T15:17:57Z

Yuliia.myroniuk: Незначні зміни

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/661-15 Закон України «Про Державну прикордонну службу України»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закон України «Про захист персональних даних»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/256/2017 Указ Президента України від 30.08.2017 № 256 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 10 липня 2017 року «Про посилення контролю за в'їздом в Україну, виїздом з України іноземців та осіб без громадянства, додержання ними правил перебування на території України»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1073-2017-%D0%BF Положення про національну систему біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1073]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1083-12 Інструкція з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затверджена наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 05.06.2012 № 407, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.06.2012 за № 1083/21395]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0496-19#n14 Порядок фіксації біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон та у контрольних пунктах в’їзду-виїзду, а також здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 24.04.2019 № 310, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.05.2019 за № 496/33467]
== Сутність поняття біометричного контролю в Україні ==
'''Біометричний контроль''' – система фіксації всіх біометричних даних особи (включно із відбитками пальців та цифровою фотографією) у пунктах пропуску через державний кордон нашої країни.

'''Біометрія''' - це система розпізнавання громадян по одній і більше фізичним рисам з метою ідентифікації і контролю доступу. До біометрії відносяться відбитки пальців, сітківка ока, ДНК, розпізнавання особи. Біометричні дані (параметри) - відцифровані відбитки пальців рук, відцифроване зображення обличчя.
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»], іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.

'''Біометричні дані (параметри)''' - відцифровані відбитки пальців рук, відцифроване зображення обличчя;

'''Фіксація біометричних даних на кордоні''' — це процедура перевірки біометричних даних іноземців та осіб без громадянства, що здійснюється Державною прикордонною службою України в пунктах пропуску через державний кордон України. Це одна із підсистем відомчої автоматизованої системи прикордонного контролю з метою забезпечення національної безпеки України. 30 серпня 2017 року видано [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0007525-17 Указ Президента України № 256 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 10 липня 2017 року «Про посилення контролю за в'їздом в Україну, виїздом з України іноземців та осіб без громадянства, додержання ними правил перебування на території України»] де вказано, що з 1 січня 2018 року у пунктах пропуску через кордон (пунктах контролю, КПВВ з ТОТ АРК) здійснюється фіксація біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час прикордонного контролю.

Фіксація біометричних матеріалів здійснюється з метою посилення контролю за в'їздом та виїздом іноземців, додержання ними правил перебування на території України та з метою посилення національної безпеки.
== Процедура фіксації біометричних даних на кордоні ==
Обов'язкову фіксацію біометричних даних застосовують у відповідності до визначеного Міністерством закордонних справ України переліку 70 країн, які віднесено до категорії ризику, це: Алжирська Народна Демократична Республіка, Республіка Ангола, Ісламська Республіка Афганістан, Народна Республіка Бангладеш, Республіка Бенін, Республіка Ботсвана, Буркіна-Фасо, Республіка Бурунді, Соціалістична Республіка В’єтнам, Габонська Республіка, Ісламська Республіка Гамбія, Кооперативна Республіка Гайана, Республіка Гана, Гвінейська Республіка, Республіка Гвінея-Бісау, Республіка Екваторіальна Гвінея, Незалежна Держава Папуа-Нова Гвінея, Республіка Джибуті, Держава Еритрея, Федеративна Демократична Республіка Ефіопія, Арабська Республіка Єгипет, Єменська Республіка, Республіка Замбія, Республіка Зімбабве, Республіка Ірак, Ісламська Республіка Іран, Хашимітське Королівство Йорданія, Республіка Кабо-Верде, Республіка Камерун, Республіка Кенія, Киргизька Республіка, Союз Коморських Островів, Республіка Конго, Демократична Республіка Конго, Корейська Народно-Демократична Республіка, Республіка Кот-д’Івуар, Королівство Лесото, Республіка Ліберія, Ліванська Республіка, Держава Лівія, Ісламська Республіка Мавританія, Республіка Мадагаскар, Республіка Малаві, Республіка Малі, Королівство Марокко, Республіка Мозамбік, Республіка Намібія, Республіка Нігер, Федеративна Республіка Нігерія, Ісламська Республіка Пакистан, Палестина, Російська Федерація, Республіка Південний Судан, Республіка Руанда, Демократична Республіка Сан-Томе і Принсіпі, Королівство Свазіленд, Республіка Сенегал, Сирійська Арабська Республіка, Федеративна Республіка Сомалі, Республіка Судан, Республіка Сьєрра-Леоне, Республіка Таджикистан, Об’єднана Республіка Танзанія, Тоголезька Республіка, Королівство Тонга, Туніська Республіка, Республіка Уганда, Центральноафриканська Республіка, Республіка Чад, Демократична Соціалістична Республіка Шрі-Ланка.

Щодо решти іноземців фіксація біометричних даних у пунктах пропуску через державний кордон здійснюється за результатами аналізу та оцінки ризиків.

'''Особа, що підпадає під список семидесяти країн категорії ризику може перетнути державний кордон України трьома способами:'''
* подати попереднє повідомлення про те, що вона збирається в Україну;
* безпосередня фіксація даних на кордоні, біометричного паспорта або біометричних даних;
* фіксація людини в місці, де вона планує перебувати.
Фіксація біометричних даних іноземців та осіб без громадянства здійснюється під час їхнього в’їзду в Україну та проходження прикордонного контролю в пунктах пропуску/контролю через державний кордон, контрольних пунктах в’їзду-виїзду уповноваженими службовими особами підрозділів охорони державного кордону, які виконують обов’язки у прикордонному наряді «Перевірка документів» та проводять стандартну перевірку документів (відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1083-12 Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 05.06.2012 № 407, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.06.2012 за № 1083/21395]).

'''Місцями фіксації біометричних даних''' визначено пункти пропуску через державний кордон:
* на лінії паспортного контролю;
* у транспортних засобах закордонного прямування;
* у місцях стоянки транспортних засобів закордонного прямування; и
* в службових приміщеннях Державної прикордонної служби України;
* поза пунктами пропуску (у місцях для проведення контролю осіб);
* у спеціально визначених зонах контролю на території морських (річкових) портів, риболовецьких підприємств, причалах (пристанях), в службових приміщеннях Держприкордонслужби України.
Законом України " Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.

Біометричні дані (параметри) особи фіксуються суб’єктом національної системи відповідно до наданих повноважень з використанням робочих станцій та вносяться до відомчої інформаційної системи суб’єкта національної системи.

Співробітники Держприкордонслужби фіксують за допомогою рідера відбитки 4 або 5 пальців правої руки громадянина, що в'їзджає в Україну або виїджає з України.

Якщо у іноземця виявляться біологічні особливості (ушкодження, вроджені вади тощо), які не дають змоги провести фіксацію біометричних даних, пропуск через державний кордон цих осіб здійснюється без фіксації таких даних, про що складається відповідний акт, який затверджується начальником органу охорони державного кордону.

Далі інформація надходить до підсистеми обробки біометричних даних за кількома базами даних — Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Крім того, через міжвідомчу інформаційно-телекомунікаційну систему «Аркан» вона надходить до Національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України. Також вони здійснюють перевірку паспортних документів іноземців, в тому числі за базами Інтерполу у 126 пунктах пропуску.

У разі відмови іноземцем (особою без громадянства) від сканування відбитків пальців з такими особами проводиться контроль другої лінії, за результатами якого приймається рішення щодо пропуску (не пропуску) через державний кордон.

При повторному перетині кордону особою здійснюватиметься процес її ідентифікації. Відповідно, інспектор переглядає чи здавала людина свої біометричні дані. У разі неспівпадіння даних таку особу буде направлено на додатковий контроль для з'ясування обставин.

Відповідно до пунктів 4, 5 статті 16 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»] визначено категорії іноземців та осіб без громадянства, які звільняються від фіксації біометричних даних. Це насамперед глави держав і урядів зарубіжних країн, члени парламентських та урядових делегацій, особи, які не досягли 18-річного віку, круїзні туристи, члени екіпажів транспортних засобів, дипломатичний персонал, посадові особи міжнародних організацій та інші особи, перелік яких є вичерпним.
== Визначення Національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства ==
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1073-2017-%D0%BF Положення про національну систему біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1073] національна система біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства - це автоматизована система, створена в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, за допомогою якої забезпечується встановлення особи іноземця та особи без громадянства, які в’їжджають в Україну, виїжджають з України, здійснення контролю за додержанням ними правил перебування на території нашої держави та виконання суб’єктами національної системи повноважень та завдань, визначених Законом України [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.]

'''Біометрична ідентифікація''' - здійснення пошуку за принципом “один до багатьох” шляхом розпізнавання і зіставлення одного або двох біометричних даних (параметрів) особи з біометричними даними (параметрами) осіб у відомчих інформаційних системах суб’єктів національної системи.

'''Біометрична верифікація''' - здійснення пошуку за принципом “один до одного” між біометричними даними (параметрами), отриманими від особи в даний момент, і біометричними даними (параметрами), наявними у відомчих інформаційних системах суб’єктів національної системи.

Для біометричної ідентифікації особи взаємодія суб’єктів національної системи здійснюється у формі запитів та відповідей у вигляді наборів даних, які можуть містити інформацію про:
* прізвище, ім’я, по батькові (за наявності);
* дату народження;
* стать;
* місце народження;
* паспортний документ та його електронний вигляд;
* біометричні дані (параметри);
* перетин державного кордону;
* інші відомості.
Доступ до інформації національної системи надано уповноваженим посадовим і службовим особам Державної міграційної служби, Держприкордонслужби, Нацполіції, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства закордонних справ, Служби безпеки України та інших визначених документом відомств із використанням електронного цифрового підпису.
Функціонування національної системи забезпечує Державна міграційна служба.

Обробка персональних даних у національній системі, у тому числі їх зберігання, здійснюється з дотриманням вимог [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закону України “Про захист персональних даних”].

[[Категорія: Адміністративне право]]
[[Категорія:Іноземці/особи без громадянства]]

Біометричний контроль іноземців

2024-02-19T12:45:34Z

Yuliia.myroniuk: /* Визначення Національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства */ видалено інформацію що повторюється

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/661-15 Закон України «Про Державну прикордонну службу України»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закон України «Про захист персональних даних»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/256/2017 Указ Президента України від 30.08.2017 № 256 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 10 липня 2017 року «Про посилення контролю за в'їздом в Україну, виїздом з України іноземців та осіб без громадянства, додержання ними правил перебування на території України»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1073-2017-%D0%BF Положення про національну систему біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1073]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1083-12 Інструкція з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затверджена наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 05.06.2012 № 407, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.06.2012 за № 1083/21395]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0496-19#n14 Порядок фіксації біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон та у контрольних пунктах в’їзду-виїзду, а також здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 24.04.2019 № 310, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.05.2019 за № 496/33467]
== Сутність поняття біометричного контролю в Україні ==
'''Біометричний контроль''' – система фіксації всіх біометричних даних особи (включно із відбитками пальців та цифровою фотографією) у пунктах пропуску через державний кордон нашої країни.

'''Біометрія''' - це система розпізнавання громадян по одній і більше фізичним рисам з метою ідентифікації і контролю доступу. До біометрії відносяться відбитки пальців, сітківка ока, ДНК, розпізнавання особи. Біометричні дані (параметри) - відцифровані відбитки пальців рук, відцифроване зображення обличчя.
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»], іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.

'''Біометричні дані (параметри)''' - відцифровані відбитки пальців рук, відцифроване зображення обличчя;

'''Фіксація біометричних даних на кордоні''' — це процедура перевірки біометричних даних іноземців та осіб без громадянства, що здійснюється Державною прикордонною службою України в пунктах пропуску через державний кордон України. Це одна із підсистем відомчої автоматизованої системи прикордонного контролю з метою забезпечення національної безпеки України. 30 серпня 2017 року видано [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0007525-17 Указ Президента України № 256 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 10 липня 2017 року «Про посилення контролю за в'їздом в Україну, виїздом з України іноземців та осіб без громадянства, додержання ними правил перебування на території України»] де вказано, що з 1 січня 2018 року у пунктах пропуску через кордон (пунктах контролю, КПВВ з ТОТ АРК) здійснюється фіксація біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час прикордонного контролю.

Фіксація біометричних матеріалів здійснюється з метою посилення контролю за в'їздом та виїздом іноземців, додержання ними правил перебування на території України та з метою посилення національної безпеки.
== Процедура фіксації біометричних даних на кордоні ==
Обов'язкову фіксацію біометричних даних застосовують у відповідності до визначеного Міністерством закордонних справ України переліку 70 країн, які віднесено до категорії ризику, це: Алжирська Народна Демократична Республіка, Республіка Ангола, Ісламська Республіка Афганістан, Народна Республіка Бангладеш, Республіка Бенін, Республіка Ботсвана, Буркіна-Фасо, Республіка Бурунді, Соціалістична Республіка В’єтнам, Габонська Республіка, Ісламська Республіка Гамбія, Кооперативна Республіка Гайана, Республіка Гана, Гвінейська Республіка, Республіка Гвінея-Бісау, Республіка Екваторіальна Гвінея, Незалежна Держава Папуа-Нова Гвінея, Республіка Джибуті, Держава Еритрея, Федеративна Демократична Республіка Ефіопія, Арабська Республіка Єгипет, Єменська Республіка, Республіка Замбія, Республіка Зімбабве, Республіка Ірак, Ісламська Республіка Іран, Хашимітське Королівство Йорданія, Республіка Кабо-Верде, Республіка Камерун, Республіка Кенія, Киргизька Республіка, Союз Коморських Островів, Республіка Конго, Демократична Республіка Конго, Корейська Народно-Демократична Республіка, Республіка Кот-д’Івуар, Королівство Лесото, Республіка Ліберія, Ліванська Республіка, Держава Лівія, Ісламська Республіка Мавританія, Республіка Мадагаскар, Республіка Малаві, Республіка Малі, Королівство Марокко, Республіка Мозамбік, Республіка Намібія, Республіка Нігер, Федеративна Республіка Нігерія, Ісламська Республіка Пакистан, Палестина, Російська Федерація, Республіка Південний Судан, Республіка Руанда, Демократична Республіка Сан-Томе і Принсіпі, Королівство Свазіленд, Республіка Сенегал, Сирійська Арабська Республіка, Федеративна Республіка Сомалі, Республіка Судан, Республіка Сьєрра-Леоне, Республіка Таджикистан, Об’єднана Республіка Танзанія, Тоголезька Республіка, Королівство Тонга, Туніська Республіка, Республіка Уганда, Центральноафриканська Республіка, Республіка Чад, Демократична Соціалістична Республіка Шрі-Ланка.

Щодо решти іноземців фіксація біометричних даних у пунктах пропуску через державний кордон здійснюється за результатами аналізу та оцінки ризиків.

'''Особа, що підпадає під список семидесяти країн категорії ризику може перетнути державний кордон України трьома способами:'''
* подати попереднє повідомлення про те, що вона збирається в Україну;
* безпосередня фіксація даних на кордоні, біометричного паспорта або біометричних даних;
* фіксація людини в місці, де вона планує перебувати.
Фіксація біометричних даних іноземців та осіб без громадянства здійснюється під час їхнього в’їзду в Україну та проходження прикордонного контролю в пунктах пропуску/контролю через державний кордон, контрольних пунктах в’їзду-виїзду уповноваженими службовими особами підрозділів охорони державного кордону, які виконують обов’язки у прикордонному наряді «Перевірка документів» та проводять стандартну перевірку документів (відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1083-12 Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 05.06.2012 № 407, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.06.2012 за № 1083/21395]).

'''Місцями фіксації біометричних даних''' визначено пункти пропуску через державний кордон:
* на лінії паспортного контролю;
* у транспортних засобах закордонного прямування;
* у місцях стоянки транспортних засобів закордонного прямування;
* в службових приміщеннях Державної прикордонної служби України);
* поза пунктами пропуску (у місцях для проведення контролю осіб;
* у спеціально визначених зонах контролю на території морських (річкових) портів, риболовецьких підприємств, причалах (пристанях), в службових приміщеннях Держприкордонслужби України.
Законом України " Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.

Біометричні дані (параметри) особи фіксуються суб’єктом національної системи відповідно до наданих повноважень з використанням робочих станцій та вносяться до відомчої інформаційної системи суб’єкта національної системи.

Співробітники Держприкордонслужби фіксують за допомогою рідера відбитки 4 або 5 пальців правої руки громадянина, що в'їзджає в Україну або виїджає з України.

Якщо у іноземця виявляться біологічні особливості (ушкодження, вроджені вади тощо), які не дають змоги провести фіксацію біометричних даних, пропуск через державний кордон цих осіб здійснюється без фіксації таких даних, про що складається відповідний акт, який затверджується начальником органу охорони державного кордону.

Далі інформація надходить до підсистеми обробки біометричних даних за кількома базами даних — Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Крім того, через міжвідомчу інформаційно-телекомунікаційну систему «Аркан» вона надходить до Національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України. Також вони здійснюють перевірку паспортних документів іноземців, в тому числі за базами Інтерполу у 126 пунктах пропуску.

У разі відмови іноземцем (особою без громадянства) від сканування відбитків пальців з такими особами проводиться контроль другої лінії, за результатами якого приймається рішення щодо пропуску (не пропуску) через державний кордон.

При повторному перетині кордону особою здійснюватиметься процес її ідентифікації. Відповідно, інспектор переглядає чи здавала людина свої біометричні дані. У разі неспівпадіння даних таку особу буде направлено на додатковий контроль для з'ясування обставин.

Відповідно до пунктів 4, 5 статті 16 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»] визначено категорії іноземців та осіб без громадянства, які звільняються від фіксації біометричних даних. Це насамперед глави держав і урядів зарубіжних країн, члени парламентських та урядових делегацій, особи, які не досягли 18-річного віку, круїзні туристи, члени екіпажів транспортних засобів, дипломатичний персонал, посадові особи міжнародних організацій та інші особи, перелік яких є вичерпним.
== Визначення Національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства ==
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1073-2017-%D0%BF Положення про національну систему біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1073] національна система біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства - це автоматизована система, створена в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, за допомогою якої забезпечується встановлення особи іноземця та особи без громадянства, які в’їжджають в Україну, виїжджають з України, здійснення контролю за додержанням ними правил перебування на території нашої держави та виконання суб’єктами національної системи повноважень та завдань, визначених Законом України [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.]

'''Біометрична ідентифікація''' - здійснення пошуку за принципом “один до багатьох” шляхом розпізнавання і зіставлення одного або двох біометричних даних (параметрів) особи з біометричними даними (параметрами) осіб у відомчих інформаційних системах суб’єктів національної системи.

'''Біометрична верифікація''' - здійснення пошуку за принципом “один до одного” між біометричними даними (параметрами), отриманими від особи в даний момент, і біометричними даними (параметрами), наявними у відомчих інформаційних системах суб’єктів національної системи.

Для біометричної ідентифікації особи взаємодія суб’єктів національної системи здійснюється у формі запитів та відповідей у вигляді наборів даних, які можуть містити інформацію про:
* прізвище, ім’я, по батькові (за наявності);
* дату народження;
* стать;
* місце народження;
* паспортний документ та його електронний вигляд;
* біометричні дані (параметри);
* перетин державного кордону;
* інші відомості.
Доступ до інформації національної системи надано уповноваженим посадовим і службовим особам Державної міграційної служби, Держприкордонслужби, Нацполіції, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства закордонних справ, Служби безпеки України та інших визначених документом відомств із використанням електронного цифрового підпису.
Функціонування національної системи забезпечує Державна міграційна служба.

Обробка персональних даних у національній системі, у тому числі їх зберігання, здійснюється з дотриманням вимог [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закону України “Про захист персональних даних”].

[[Категорія: Адміністративне право]]
[[Категорія:Іноземці/особи без громадянства]]

Отримання компенсації в результаті травми чи збитків при падінні на слизькій дорозі

2023-12-12T13:43:18Z

Yuliia.myroniuk: /* Отримання компенсації */ видалено посилання на Наказ від 09.11.2007 №177 Про затвердження Примірного положення про інспекцію з благоустрою населеного пункту, оскільки втратив чинність з 01.11.2023

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2807-15 Закон України "Про благоустрій населених пунктів"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2866-14 Закон України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3353-12 Закон України "Про дорожній рух"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України "Про судовий збір"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/270-2001-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року № 270 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0927-05 Наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій"]
== Як діяти у разі отримання травми чи збитків при падінні на слизькій дорозі ==
[[Файл:Алгоритм дій у разі отримання травми чи збитків при падінні на слизькій дорозі .jpg|міні|Алгоритм дій у разі отримання травми чи збитків при падінні на слизькій дорозі ]]
Якщо ви постраждали внаслідок падіння на слизькій дорозі, необхідно:
* знайти свідків даного нещасного випадку та взяти у них контактні дані;
* у разі відсутності свідків – сфотографувати місце падіння з прив’язкою до об’єктів нерухомості на яких є вивіски (бажано);
* уважно подивитися навкруги, можливо поблизу є банківська установа, магазин, у яких зазвичай є камери зовнішнього спостереження;
* викликати швидку допомогу за місцем травмування. Прослідкувати, щоб лікарі зафіксували, що травма отримана внаслідок падіння на слизькій ділянці за певною адресою та в певний час і надали відповідну довідку. Бажано також записати особисті дані бригади медичних працівників, які доставили вас з місця падіння до лікарні;
* викликати поліцію для складання протоколу та фіксації факту травмування;
* написати відповідну заяву до правоохоронних органів. Всі дані, відображені у заяві, будуть внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
* пройти судово-медичну експертизу, яка необхідна для визначення ступені тяжкості тілесного ушкодження;
* якщо немає можливості викликати швидку допомогу та поліцію, необхідно звернутися до найближчого травмпункту. В амбулаторній картці лікар повинен зафіксувати з ваших слів: де, коли і за яких обставин отримано травму, хто при цьому був присутнім.
== Кому висувати претензії ==
''Все залежить від території, на якій стався нещасний випадок.''

Законодавче визначення «прибудинкова територія» закріплене щодо багатоквартирного будинку в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0927-05 Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій], відповідно до яких це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою й призначена для обслуговування багатоквартирного будинку. Схоже визначення містить [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-14 Закон України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку"].
Водночас відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2807-15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів"], прибудинкову територію необхідно розуміти, як один з об’єктів у сфері благоустрою населених пунктів, який може включати в себе серед іншого наступні елементи:
* покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів;
* обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків;
* малі архітектурні форми, тощо.
Стосовно територій навколо будівель підприємств та під ними законодавство використовує поняття «території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору», які також є об’єктом у сфері благоустрою й включають ті самі елементи.

'''Чинне законодавство покладає обов’язок утримувати прибудинкову територію в належному стані саме на власника (балансоутримувача) об’єкта благоустрою''' [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2807-15#n254 (стаття 25 Закону України "Про благоустрій населених пунктів")]. До того ж такий обов’язок не залежить ані від пори року, ані від погодних умов. Органи державної влади та місцевого самоврядування можуть також утворювати спеціалізовані підприємства державної та комунальної власності, метою яких буде утримання об’єктів благоустрою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2807-15#n125 (стаття 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів")].

Дорожня мережа України перебуває в державній власності. Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3353-12#n309 до статті 24 Закону України "Про дорожній рух"], кожна дорога має "власника". За дороги загальнодержавного значення (між містами України) відповідає [https://ukravtodor.gov.ua/ Державна служба автомобільних доріг України], а за дороги в містах – комунальні підприємства органів місцевого самоврядування.

Інформацію про власника можна дізнатися за запитом до органів місцевої влади.

'''Зверніть увагу!''' На даний час чинна [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/270-2001-%D0%BF постанова Кабінету Міністрів України № 270 від 22 березня 2001 року "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру"], відповідно до пункту 9 якої, районна держадміністрація (виконавчий орган міської районної у місті ради) протягом доби з часу надходження від лікувально-профілактичного закладу повідомлення про нещасний випадок (за винятком нещасних випадків із смертельним наслідком) приймає рішення щодо утворення комісії з розслідування нещасного випадку у складі не менш як трьох осіб.
== Отримання компенсації ==
Перед зверненням до суду чи безпосередньо до підприємства-правопорушника потерпілий, насамперед, має потурбуватися про доказову базу щодо:
* наявності травми, що підтверджується довідками з лікарні, у яких би зазначався вид травми, за яких обставин ця травма отримана тощо;
* наявності порушення відповідача у сфері благоустрою: можна зробити декілька фото із зазначенням дати та часу, заручитися підтримкою;
* свідків пригоди;
* підтвердження понесення матеріальних втрат: рецепт лікаря, чеки, квитанції з аптек тощо;
* підтвердження завдання моральної шкоди (за наявності): висновки лікарів, показання свідків, що б підтвердили тяжкість моральних страждань, рецепти лікаря на придбання спеціальних лікарських засобів для боротьби з депресією, іншими психологічними розладами, що виникли внаслідок отримання травми.
=== Позасудовий порядок ===
Спробуйте звернутися з претензією до організації, на ділянці якої ви травмувалися. У претензії необхідно зазначити суму збитків. Є також шанс отримати компенсацію не тільки за лікування, а й за пошкоджене майно, наприклад, розбитий мобільний телефон. Для цього потрібні свідки або докази того, що телефон був при вас в момент падіння і був пошкоджений внаслідок нещасного випадку. Довести це складно, але можливо.
=== Судовий порядок ===
Відповідачем може виступити адміністрація міста або власник ділянки. Для цього необхідно мати при собі довідки з лікарні, розрахунок матеріальної шкоди (чеки) і обґрунтування моральної шкоди.

Варто звернути увагу, що справу можна виграти не лише коли травму отримано у дворі дому чи біля під’їзду. У судовій практиці достатньо справ, що стосуються відшкодування шкоди потерпілому від падіння на слизькій зупинці громадського транспорту, тротуарі чи парковці.

'''Важливо!''' У відповідності [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17#n37 до статті 5 Закону України "Про судовий збір"] від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи.
== Як розрахувати суму компенсації ==
Сума компенсації буде складатися з відшкодування '''матеріальної та [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%92%D1%96%D0%B4%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BC%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B8 моральної шкоди]'''.

Підтвердженням матеріальних збитків є чеки на придбання лікарських препаратів, плівки для рентгену, медикаментів для подальшого лікування, тощо.

Визначити розмір моральної шкоди значно складніше.

Згідно українського законодавства, під моральною шкодою розуміється заподіяння особі немайнової шкоди, яке виражається в душевних і фізичних стражданнях, викликаних неправомірними діями. Закон чітко не визначає, які саме душевні і фізичні страждання повинні бути заподіяні потерпілій особі. У деяких випадках це може бути фізичний біль, зміна звичного способу життя (наприклад, настання інвалідності), настання глибокої депресії та інші негативні наслідки. Стягнення і подальша виплата моральної шкоди в обов'язковому порядку проводитися в грошовому еквіваленті.

Прикладом доказу душевних страждань може бути довідка/висновок лікаря-психолога, проте вона не може слугувати обґрунтуванням заявленої суми моральної шкоди.

Одним з методів доведення немайнової (моральної) шкоди є проведення експертизи експертною організацією. Результатом проведеного дослідження є експертний висновок, який можна додати до позовної заяви в якості обґрунтування розрахунку суми компенсації моральної шкоди.

== Судова практика ==

* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/91329673 Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 26 серпня 2020 року у справі № 754/183/20]

[[Категорія:Відшкодування шкоди]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Цивільне право]]

Біометричний контроль іноземців

2023-02-28T13:40:56Z

Yuliia.myroniuk: видалено зі списку Російську Федерацію

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/661-15 Закон України «Про Державну прикордонну службу України»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закон України «Про захист персональних даних»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/256/2017 Указ Президента України від 30.08.2017 № 256 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 10 липня 2017 року «Про посилення контролю за в'їздом в Україну, виїздом з України іноземців та осіб без громадянства, додержання ними правил перебування на території України»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1073-2017-%D0%BF Положення про національну систему біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1073]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1083-12 Інструкція з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затверджена наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 05.06.2012 № 407, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.06.2012 за № 1083/21395]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0496-19#n14 Порядок фіксації біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон та у контрольних пунктах в’їзду-виїзду, а також здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 24.04.2019 № 310, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.05.2019 за № 496/33467]
== Сутність поняття біометричного контролю в Україні ==
'''Біометричний контроль''' – система фіксації всіх біометричних даних особи (включно із відбитками пальців та цифровою фотографією) у пунктах пропуску через державний кордон нашої країни.

'''Біометрія''' - це система розпізнавання громадян по одній і більше фізичним рисам з метою ідентифікації і контролю доступу. До біометрії відносяться відбитки пальців, сітківка ока, ДНК, розпізнавання особи. Біометричні дані (параметри) - відцифровані відбитки пальців рук, відцифроване зображення обличчя.
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»], іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.

'''Біометричні дані (параметри)''' - відцифровані відбитки пальців рук, відцифроване зображення обличчя;

'''Фіксація біометричних даних на кордоні''' — це процедура перевірки біометричних даних іноземців та осіб без громадянства, що здійснюється Державною прикордонною службою України в пунктах пропуску через державний кордон України. Це одна із підсистем відомчої автоматизованої системи прикордонного контролю з метою забезпечення національної безпеки України. 30 серпня 2017 року видано [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0007525-17 Указ Президента України № 256 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 10 липня 2017 року «Про посилення контролю за в'їздом в Україну, виїздом з України іноземців та осіб без громадянства, додержання ними правил перебування на території України»] де вказано, що з 1 січня 2018 року у пунктах пропуску через кордон (пунктах контролю, КПВВ з ТОТ АРК) здійснюється фіксація біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час прикордонного контролю.

Фіксація біометричних матеріалів здійснюється з метою посилення контролю за в'їздом та виїздом іноземців, додержання ними правил перебування на території України та з метою посилення національної безпеки.
== Процедура фіксації біометричних даних на кордоні ==
Обов'язкову фіксацію біометричних даних застосовують у відповідності до визначеного Міністерством закордонних справ України переліку 70 країн, які віднесено до категорії ризику, це: Алжирська Народна Демократична Республіка, Республіка Ангола, Ісламська Республіка Афганістан, Народна Республіка Бангладеш, Республіка Бенін, Республіка Ботсвана, Буркіна-Фасо, Республіка Бурунді, Соціалістична Республіка В’єтнам, Габонська Республіка, Ісламська Республіка Гамбія, Кооперативна Республіка Гайана, Республіка Гана, Гвінейська Республіка, Республіка Гвінея-Бісау, Республіка Екваторіальна Гвінея, Незалежна Держава Папуа-Нова Гвінея, Республіка Джибуті, Держава Еритрея, Федеративна Демократична Республіка Ефіопія, Арабська Республіка Єгипет, Єменська Республіка, Республіка Замбія, Республіка Зімбабве, Республіка Ірак, Ісламська Республіка Іран, Хашимітське Королівство Йорданія, Республіка Кабо-Верде, Республіка Камерун, Республіка Кенія, Киргизька Республіка, Союз Коморських Островів, Республіка Конго, Демократична Республіка Конго, Корейська Народно-Демократична Республіка, Республіка Кот-д’Івуар, Королівство Лесото, Республіка Ліберія, Ліванська Республіка, Держава Лівія, Ісламська Республіка Мавританія, Республіка Мадагаскар, Республіка Малаві, Республіка Малі, Королівство Марокко, Республіка Мозамбік, Республіка Намібія, Республіка Нігер, Федеративна Республіка Нігерія, Ісламська Республіка Пакистан, Палестина, Російська Федерація, Республіка Південний Судан, Республіка Руанда, Демократична Республіка Сан-Томе і Принсіпі, Королівство Свазіленд, Республіка Сенегал, Сирійська Арабська Республіка, Федеративна Республіка Сомалі, Республіка Судан, Республіка Сьєрра-Леоне, Республіка Таджикистан, Об’єднана Республіка Танзанія, Тоголезька Республіка, Королівство Тонга, Туніська Республіка, Республіка Уганда, Центральноафриканська Республіка, Республіка Чад, Демократична Соціалістична Республіка Шрі-Ланка.

Щодо решти іноземців фіксація біометричних даних у пунктах пропуску через державний кордон здійснюється за результатами аналізу та оцінки ризиків.

'''Особа, що підпадає під список семидесяти країн категорії ризику може перетнути державний кордон України трьома способами:'''
* подати попереднє повідомлення про те, що вона збирається в Україну;
* безпосередня фіксація даних на кордоні, біометричного паспорта або біометричних даних;
* фіксація людини в місці, де вона планує перебувати.
Фіксація біометричних даних іноземців та осіб без громадянства здійснюється під час їхнього в’їзду в Україну та проходження прикордонного контролю в пунктах пропуску/контролю через державний кордон, контрольних пунктах в’їзду-виїзду уповноваженими службовими особами підрозділів охорони державного кордону, які виконують обов’язки у прикордонному наряді «Перевірка документів» та проводять стандартну перевірку документів (відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1083-12 Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 05.06.2012 № 407, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.06.2012 за № 1083/21395]).

'''Місцями фіксації біометричних даних''' визначено пункти пропуску через державний кордон:
* на лінії паспортного контролю;
* у транспортних засобах закордонного прямування;
* у місцях стоянки транспортних засобів закордонного прямування;
* в службових приміщеннях Державної прикордонної служби України);
* поза пунктами пропуску (у місцях для проведення контролю осіб;
* у спеціально визначених зонах контролю на території морських (річкових) портів, риболовецьких підприємств, причалах (пристанях), в службових приміщеннях Держприкордонслужби України.
Законом України " Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.

Біометричні дані (параметри) особи фіксуються суб’єктом національної системи відповідно до наданих повноважень з використанням робочих станцій та вносяться до відомчої інформаційної системи суб’єкта національної системи.

Співробітники Держприкордонслужби фіксують за допомогою рідера відбитки 4 або 5 пальців правої руки громадянина, що в'їзджає в Україну або виїджає з України.

Якщо у іноземця виявляться біологічні особливості (ушкодження, вроджені вади тощо), які не дають змоги провести фіксацію біометричних даних, пропуск через державний кордон цих осіб здійснюється без фіксації таких даних, про що складається відповідний акт, який затверджується начальником органу охорони державного кордону.

Далі інформація надходить до підсистеми обробки біометричних даних за кількома базами даних — Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Крім того, через міжвідомчу інформаційно-телекомунікаційну систему «Аркан» вона надходить до Національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України. Також вони здійснюють перевірку паспортних документів іноземців, в тому числі за базами Інтерполу у 126 пунктах пропуску.

У разі відмови іноземцем (особою без громадянства) від сканування відбитків пальців з такими особами проводиться контроль другої лінії, за результатами якого приймається рішення щодо пропуску (не пропуску) через державний кордон.

При повторному перетині кордону особою здійснюватиметься процес її ідентифікації. Відповідно, інспектор переглядає чи здавала людина свої біометричні дані. У разі неспівпадіння даних таку особу буде направлено на додатковий контроль для з'ясування обставин.

Відповідно до пунктів 4, 5 статті 16 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»] визначено категорії іноземців та осіб без громадянства, які звільняються від фіксації біометричних даних. Це насамперед глави держав і урядів зарубіжних країн, члени парламентських та урядових делегацій, особи, які не досягли 18-річного віку, круїзні туристи, члени екіпажів транспортних засобів, дипломатичний персонал, посадові особи міжнародних організацій та інші особи, перелік яких є вичерпним.
== Визначення Національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства ==
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1073-2017-%D0%BF Положення про національну систему біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1073] національна система біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства - це автоматизована система, створена в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, за допомогою якої забезпечується встановлення особи іноземця та особи без громадянства, які в’їжджають в Україну, виїжджають з України, здійснення контролю за додержанням ними правил перебування на території нашої держави та виконання суб’єктами національної системи повноважень та завдань, визначених Законом України [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.]

'''Біометрична ідентифікація''' - здійснення пошуку за принципом “один до багатьох” шляхом розпізнавання і зіставлення одного або двох біометричних даних (параметрів) особи з біометричними даними (параметрами) осіб у відомчих інформаційних системах суб’єктів національної системи.

'''Біометрична верифікація''' - здійснення пошуку за принципом “один до одного” між біометричними даними (параметрами), отриманими від особи в даний момент, і біометричними даними (параметрами), наявними у відомчих інформаційних системах суб’єктів національної системи.

Для біометричної ідентифікації особи взаємодія суб’єктів національної системи здійснюється у формі запитів та відповідей у вигляді наборів даних, які можуть містити інформацію про:
* прізвище, ім’я, по батькові (за наявності);
* дату народження;
* стать;
* місце народження;
* паспортний документ та його електронний вигляд;
* біометричні дані (параметри);
* перетин державного кордону;
* інші відомості.
Доступ до інформації національної системи надано уповноваженим посадовим і службовим особам Державної міграційної служби, Держприкордонслужби, Нацполіції, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства закордонних справ, Служби безпеки України та інших визначених документом відомств із використанням електронного цифрового підпису.
Функціонування національної системи забезпечує Державна міграційна служба, а запроваджена вона з 1 січня 2018 року.

Обробка персональних даних у національній системі, у тому числі їх зберігання, здійснюється з дотриманням вимог [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закону України “Про захист персональних даних”].

Біометрична верифікація іноземців здійснюється шляхом сканування відбитків від одного до п'яти пальців правої або лівої руки.
[[Категорія: Адміністративне право]]
[[Категорія:Іноземці/особи без громадянства]]

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2021-11-25T13:24:20Z

Yuliia.myroniuk: Внесено зміни та доповнення до статті

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062 Європейська Соціальна Хартія від 03.05.1996 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1238-14 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1159-11 Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 11.08.2014 № 551 "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні" ]

== Що таке вакцинація та імунізація ==
'''Вакцинація і імунізація''' – це процеси, що забезпечують активну або пасивну біологічну стійкість організму до певних інфекційних захворювань. Вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну. 

'''Вакцина''' – це виготовлений із штучно ослаблених чи вбитих мікробів, збудників інфекційних хвороб препарат, що вводиться в організм людини і тварини для попередження хвороб і частково для їх лікування.

Як антигенний матеріал використовують:

· живі, але ослаблені штами мікроорганізмів або вірусів;

· убиті (''інактивовані'') мікроби;

· очищений матеріал, наприклад білки мікроорганізмів;

· синтетичні вакцини.

За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я, планова імунізація проти поліомієліту, правця, дифтерії, коклюша, кору і епідемічного паротиту щороку врятовує життя і здоров'я 3 мільйонам дітей у світі. А за допомогою нових вакцин, які буде розроблено в найближчих 5-10 років, можна буде запобігти загибелі ще 8 мільйонів дітей на рік. 

'''Вакцинація''' – це процес введення антигенного матеріалу, вакцини до організму людини чи тварини з метою викликати імунітет до хвороби, який припинить його зараження або ослабить його наслідки. 

У процесі вакцинації до організму людини вводяться знешкоджені частини вірусу. Оскільки у вакцині вірус убитий (інактивований, або істотно ослаблений), то вакцинація не може викликати захворювання, але може стимулювати організм до вироблення антитіл. Тоді імунна система людини “знайомиться” із збудником інфекції та в подальшому розпізнає та вбиває віруси, не дозволяючи, при цьому, розвиватися хвороботворному процесу. 

Після закінчення процесу “навчання” в крові з'являються антитіла і утворюються клітини пам'яті, які при повторному контакті з антигеном забезпечують швидку і могутню захисну відповідь. Тому, коли до організму потрапляє "дикий" штам вірусу, то не потрібний час для вироблення антитіл - вони вже є після вакцинації. Антитіла зв'язуються з вірусом і, таким чином, запобігають інфікуванню клітки і розмноженню вірусу. Завдяки цьому, захворювання попереджається ще до його початку. Базується цей процес на використанні природного механізму захисту організму - імунної системи, де основною функцією системи багатоклітинного складного організму людини є її захист як від зовнішніх (бактерії, віруси, інші паразити), такі внутрішніх (клітки-мутанти) порушників гомеостазу організму. 
[[Файл:Щеплення - вчасний захист (UNICEF).png|міні|Щеплення - вчасний захист (UNICEF)]]
[[Файл:Календар щеплень (UNICEF).png|міні|Календар щеплень (UNICEF)]]

== Обов’язкові профілактичні щеплення ==
Згідно з статтею 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/print Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"], громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. 
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар)] - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік ''обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення''. 
Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на '''''дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз'''''. 
Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. 

'''Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням''' також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. 

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. 
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. 

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. 

'''Повнолітнім дієздатним громадянам''' профілактичні щеплення проводяться '''за їх згодою''' після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. 
'''Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними,'''профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. 
'''Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років''' чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. 
'''''Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.''''' 

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

== Правомірність відмови в прийнятті дітей до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==
Згідно з пунктами 8 і 9 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/305-2003-%D0%BF Положення про дошкільний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 року № 305] зарахування дітей до державного (комунального) закладу дошкільної освіти здійснюється керівником такого закладу протягом календарного року на вільні місця у порядку черговості надходження заяв про зарахування. Заява про зарахування подається особисто одним із батьків або іншим законним представником дитини. 
До заяви про зарахування дитини до закладу дошкільної освіти додаються:
* копія свідоцтва про народження дитини;
* медична довідка, видана відповідно до статті 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#Text Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”], разом з висновком про те, що дитина може відвідувати заклад дошкільної освіти.

Питання про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення, Міністерство охорони здоров’я України та Міністерство освіти і науки України пропонують обласним, Київській міській державним адміністраціям при прийомі дітей до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів дотримуватися зазначених у листі (спільний Лист МОН та МОЗ 1/9-500/040116/2103 від 29.09.2014) рекомендацій. 
Зокрема, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0434282-02/conv Примірного положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про удосконалення амбулаторно-поліклінічної допомоги дітям в Україні» від 29.11.2002 № 434], медична документація для зарахування дітей до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів включає форму № 026/о з висновками про стан здоров’я дитини і рекомендаціями щодо подальшого спостереження за дитиною, про профілактичні щеплення (ф. № 063/о); дані лабораторних досліджень. Медична документація видається на підставі даних обов’язкового медичного профілактичного огляду дитини за участю лікаря педіатра та інших лікарів-спеціалістів. 
'''Питання щодо відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується індивідуально лікарсько-консультативною комісією (для зарахування до загальноосвітнього навчального закладу з залученням епідеміолога)'''. 
Керівник навчального закладу зобов’язаний прийняти дитину до закладу за наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка, а для дітей у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення (незалежно від причин), додатково подається '''''висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу державної (комунальної) форми власності, у якому зазначено, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад'''''.
Якщо лікарсько-консультативна комісія приймає рішення щодо заборони відвідування дитиною, у якої відсутні профілактичні щеплення, навчального закладу (при складній епідеміологічній ситуації та (або) індивідуальних показниках), то питання щодо форм здобуття освіти такими дітьми вирішується місцевими органами управління освітою.
Варто зазначити, що питання про прийом дитини у дитсадок, школу, яка не має щеплення, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0434282-02/conv наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002 № 434] та затвердженого цим наказом примірного Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу. 
Відповідно до статті 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"], '''дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється.''' У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його.

== Запобігання інфекційним захворюванням, небезпечним для населення ==
Відповідно до ст. 30 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#Text Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" держава забезпечує планомірне науково обгрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань."]

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов'язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.

Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я і публікуються в офіційних джерелах. 

== Див.додатково ==
* [[Прийом дитини до дошкільного навчального закладу, в тому числі без відповідних профілактичних щеплень]] 

[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Права батьків і дітей на майно. Управління батьками майном дитини

2021-07-29T11:54:05Z

Yuliia.myroniuk: Редагування статті

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#Text Житловий кодекс Української РСР]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v_271323-09 Лист Міністерства юстиції України від 14.08.2009 № 31-48/271 "Щодо управління майном дитини"]

== Права батьків і дітей на майно ==
Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина перша ст. 173 Сімейного кодексу України]).

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина сьома ст. 177 Сімейного кодексу України]).

При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина друга ст. 173 Сімейного кодексу України]).

=== Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання ===
Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 174 Сімейного кодексу України]).

=== Право спільної сумісної власності батьків і дітей ===
Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина перша ст. 175 Сімейного кодексу України]).

Діти мають право на виділ у натурі майна, що є у спільній сумісній власності батьків і дітей. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна є неможливим ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 частина друга статті 183 Цивільного кодексу України]), діти, які мають право на виділ частки із майна у натурі, мають право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина друга ст. 175 Сімейного кодексу України]).

=== Права батьків та дітей щодо користування майном ===
Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 176 Сімейного кодексу України]).

== Управління майном дитини ==
Батьки управляють майном, належним '''малолітній дитині''', без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина перша ст. 177 Сімейного кодексу України]).

Батьки '''малолітньої дитини''' не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:
* укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
* видавати письмові зобов'язання від імені дитини;
* відмовлятися від майнових прав дитини.
Батьки мають право дати згоду на вчинення '''неповнолітньою дитиною''' вищезазначених правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

'''''Зверніть увагу!''''' '''Малолітні діти — діти, яким не виповнилося 14 років. Неповнолітні діти — діти віком від 14 до 18 років.'''
{| class="wikitable"
|-
| '''Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.'''
|}

Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:
* мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України];
* судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України];
* до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України];
* особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
* між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
* між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
* вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна '''малолітньої дитини''' вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.
{| class="wikitable"
|-
| На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна '''малолітньої дитини''' повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.
|}

Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

'''Правочини, які батьки взагалі не мають права вчиняти з майном дитини:'''

1)здійснювати дарування від імені дитини;

2) зобов’язуватися від її імені порукою.

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

Порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

== Використання доходу від майна дитини ==
Відповідно до статті 178 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України] дохід одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї.

Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України].

== Право власності на аліменти, одержані на дитину ==
'''Аліменти''', одержані на дитину, '''є власністю дитини''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина перша ст. 179 Сімейного кодексу України]).

Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України].

[[Категорія: Сімейне право]]
[[Категорія: Цивільне право]]

Права батьків і дітей на майно. Управління батьками майном дитини

2021-07-29T11:51:21Z

Yuliia.myroniuk: Редагування статті

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#Text Житловий кодекс Української РСР]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v_271323-09 Лист Міністерства юстиції України від 14.08.2009 № 31-48/271 "Щодо управління майном дитини"]

== Права батьків і дітей на майно ==
Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина перша ст. 173 Сімейного кодексу України]).

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина сьома ст. 177 Сімейного кодексу України]).

При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина друга ст. 173 Сімейного кодексу України]).

=== Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання ===
Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 174 Сімейного кодексу України]).

=== Право спільної сумісної власності батьків і дітей ===
Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина перша ст. 175 Сімейного кодексу України]).

Діти мають право на виділ у натурі майна, що є у спільній сумісній власності батьків і дітей. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна є неможливим ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 частина друга статті 183 Цивільного кодексу України]), діти, які мають право на виділ частки із майна у натурі, мають право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина друга ст. 175 Сімейного кодексу України]).

=== Права батьків та дітей щодо користування майном ===
Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 176 Сімейного кодексу України]).

== Управління майном дитини ==
Батьки управляють майном, належним '''малолітній дитині''', без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина перша ст. 177 Сімейного кодексу України]).

Батьки '''малолітньої дитини''' не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:
* укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
* видавати письмові зобов'язання від імені дитини;
* відмовлятися від майнових прав дитини.
Батьки мають право дати згоду на вчинення '''неповнолітньою дитиною''' вищезазначених правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

'''''Зверніть увагу!'''''

'''Малолітні діти — діти, яким не виповнилося 14 років.'''

'''Неповнолітні діти — діти віком від 14 до 18 років.'''
{| class="wikitable"
|-
| '''Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.'''
|}

Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:
* мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України];
* судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України];
* до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України];
* особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
* між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
* між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
* вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна '''малолітньої дитини''' вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.
{| class="wikitable"
|-
| На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна '''малолітньої дитини''' повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.
|}

Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

'''Правочини, які батьки взагалі не мають права вчиняти з майном дитини:'''

1)здійснювати дарування від імені дитини;

2) зобов’язуватися від її імені порукою.

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

Порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

== Використання доходу від майна дитини ==
Відповідно до статті 178 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України] дохід одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї.

Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України].

== Право власності на аліменти, одержані на дитину ==
'''Аліменти''', одержані на дитину, '''є власністю дитини''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частина перша ст. 179 Сімейного кодексу України]).

Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України].

[[Категорія: Сімейне право]]
[[Категорія: Цивільне право]]

Примусове виконання рішення про відібрання дитини

2021-04-29T13:25:33Z

Yuliia.myroniuk:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_188 Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України "Про охорону дитинства"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України "Про виконавче провадження"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12#n1018 Наказ Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0013740-14 Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 "Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя"]

== Рішення про відібрання дитини ==
Дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року]). 

=== Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав застосовується у випадку: ===
# ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
# жорстоко поводяться з дитиною;
# є хронічними алкоголіками або наркоманами;
# вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
# в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання (стаття 170 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]). 

За загальним правилом подібний захід застосовується за рішенням суду, однак у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, ''орган опіки та піклування або прокурор'' мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. 
В такому разі під час постановлення рішення про відібрання дитини від батьків орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити про це прокурора та у '''семиденний строк''' після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав (частина друга статті 170 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]). 
Відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав є тимчасовим заходом на відміну від [[Позбавлення батьківських прав: підстави та порядок розгляду|позбавлення цих осіб батьківських прав]], яке має безстроковий характер. Тому якщо зникнуть підстави, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками (наприклад, той з батьків, хто був психічно хворим, видужав, батьки перестали бути хронічними алкоголіками або наркоманами), суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини, при цьому суд керується інтересами дитини. 

'''Обов’язкова участь органів опіки та піклування''' 
Розгляд справи про відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав здійснюється судом з обов'язковою участю органу опіки і опікування. Під час ухвалення рішення суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Одночасно з рішенням питання про обмеження батьків в їх правах суд вирішує і питання про [[Визначення розміру аліментів на дитину|стягнення аліментів на дитину з батьків або одного з них]]. 

'''Кому передається дитина''' 
У разі постановлення судом рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам (за їхнім бажанням) або органові опіки та піклування. 
Необхідною умовою передачі дитини другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам є їхня згода на це, яка надається у письмовій формі. І тільки в разі відсутності у дитини будь-яких родичів або неможливості передачі дитини жодній з вказаних фізичних осіб дитина передається органу опіки та піклування, який зобов'язаний забезпечити її тимчасове влаштування, вирішити питання про встановлення опіки чи піклування над нею та вживати заходів щодо захисту її особистих та майнових прав. 
Оскільки названі особи є кровними родичами дитини, передача дитини їм забезпечує право дитини на проживання в сім'ї, передбачене статтею 4 Сімейного кодексу України.

=== Відібрання дитини від другого з батьків: ===
якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (частина перша статті 162 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]). Винятком є лише випадок, коли залишення дитини за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. 

'''''Цікаво!''''' [http://reyestr.court.gov.ua/Review/71014450 Рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року у справі № 752/17200/17]

== Примусове виконання рішення про відібрання дитини ==
Примусове виконання рішення про відібрання дитини здійснюється [https://minjust.gov.ua/ddvs/regional-offices/upr-ta-viddily-dvs органами державної виконавчої служби] в порядку, визначеному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n610 Законом України "Про виконавче провадження"], на підставі виконавчих листів, що видаються судами.

'''Увага!''' Приватний виконавець не наділений повноваженнями здійснювати виконання рішення про відібрання дитини (стаття 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n610 Закон України "Про виконавче провадження"].

Під час примусового виконання рішення суду про відібрання дитини '''обов'язковою умовою''' для проведення виконавчих дій є присутність особи, якій дитина передається на виховання, та представників органів опіки та піклування. Державний виконавець може звернутися до суду з заявою про поміщення дитини в дитячий або лікувальний заклад (стаття 64 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n610 Закон України "Про виконавче провадження"].

{| class="wikitable"
|-
| '''Цікаво!''' До 02 серпня 2018 року в пункті 5 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, було передбачено, що при виконанні рішення про відібрання дитини не допускається застосовувати до дитини заходи фізичного впливу.
|}

У разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини (пункт 3 розділу IX [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12#n1018 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5]). 
Розшук боржника - фізичної особи або дитини здійснюють органи поліції.

'''Сторони виконавчого провадження мають право [[Оскарження дій державних виконавців|звернутися до уповноваженого органу із скаргою]], якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, порушено їх права чи свободи.'''

== Умисне перешкоджання виконанню рішення суду ==
У разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн.), та встановлює новий строк виконання. 

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі (3400 грн.) та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (статті 75 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n610 Закону України "Про виконавче провадження"]).

Слід зазначити, що при виконанні рішення про відібрання дитини не допускається застосовувати до дитини заходи фізичного впливу.

== Вирішення питання щодо розшуку боржника або дитини ==
Розшук боржника або дитини оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача. У разі відсутності відомостей про місце проживання або перебування чи місцезнаходження боржника за виконавчими документами про відібрання дитини, державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. Таке звернення державного виконавця є обов’язковим. Суд має право витребувати від державного виконавця всі необхідні документи для вирішення питання про оголошення розшуку. 
Суд розглядає подання державного виконавця '''протягом 10 днів''' (стаття 438 [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України]).

Ухвала суду про оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини може бути оскаржена в апеляційному порядку.

[[Категорія:Виконавче провадження]]
[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]