WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Особливості застосування сімейного законодавства у часі

2024-04-10T09:14:05Z

Vira.matanska:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2006-07 Кодекс про шлюб та сім’ю України від 20 червня 1969 року № 2006-VII]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-99 Рішення Конституційного суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанова Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанова Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"]
== Дія сімейного законодавства у часі==
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Дія нормативно-правового акта у часі – це період з моменту набуття чинності й до моменту втрати ним юридичної сили. Дія сімейного законодавства у часі має велике практичне значення через те, що воно періодично оновлюється: з’являються нові норми сімейного права, а ті, що раніше діяли, припиняють своє існування; вносяться зміни і доповнення до чинного законодавства.

Дія сімейного законодавства у часі підпорядковується загальному правилу: нові нормативно-правові акти поширюються на ті відносини, які виникають після введення в дію нових актів. Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Відповідно до ст. 94 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Зміст цього положення й аналіз опублікованих законів свідчать про те, що новий закон може набрати чинності:

– по-перше, після 10 днів від дня його офіційного оприлюднення (опублікування);

– по-друге, від дня оприлюднення закону чи від строку, зазначеного в ньому.

Так, СК України був прийнятий 10 січня 2002 р., а набрання ним чинності у ч. 1 Прикінцевих положень Кодексу було пов'язано з набранням чинності ЦК України. Прикінцеві та перехідні положення ЦК України цією датою визначили 1 січня 2004 р.
== Особливості застосування сімейного законодавства у часі ==
Важливе значення має момент припинення дії сімейно-правових актів, який залежить від того, чи зазначений у нормативному акті термін його дії:
* якщо в нормативному акті встановлений термін його дії, то він втрачає юридичну силу з настанням зазначеного в ньому строку;
* якщо термін дії правового акта не вказаний, то він припиняє свою дію або з прийняттям нового нормативного акта, що регулює такі ж суспільні відносини, що і чинний раніше, або в результаті його скасування.
'''Наприклад''', згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n1484 п. 2 ч. 2 Прикінцевих положень СК України] був визнаний таким, що втратив чинність із вступом у дію СК України, Кодекс про шлюб та сім'ю 1969 р. В деяких випадках новий закон може поширюватися на відносини, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати після цього. Так, ст. 58 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] зазначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Проте такі положення більшою мірою стосуються кримінального або адміністративного законодавчого акта.

Роз’ясненнями п. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"], яка узгоджується із Рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/99 по справі № 1-7/99 за конституційним зверненням про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів визначено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] норми [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України (далі - СК України)] застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України. Тобто з урахуванням положення ч. 1 ст. 58 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] закріплений принцип зворотної дії в часі закону та інших нормативно-правових актів, у випадку коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
== Момент припинення шлюбу ==

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n553 Ч. 1 ст. 114 СК України] встановлено, що у випадку розірвання шлюбу державним органом РАЦС (адміністративний порядок) шлюб припиняється в день реєстрації розірвання шлюбу. Ця стаття закону зазнала певних змін. В первісній редакції [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n553 ч. 1 ст. 114 СК України] вказувалося, що шлюб припиняється у день винесення органом РАЦС постанови про розірвання шлюбу. Законом України «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України» від 22 грудня 2006 pоку № 524-V винесення органами РАЦС постанов про розірвання шлюбу було скасоване. У зв'язку з цим органи РАЦС одразу реєструють розірвання шлюбу. Саме з цим моментом і пов'язане його припинення.

Розірвання шлюбу в судовому порядку має свої особливості ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n553 ч. 2 ст. 114 СК України]). Важливими в цьому плані є два моменти: а) винесення судом рішення про розірвання шлюбу; б) набрання чинності рішенням суду.

Таким чином саме день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу вважається днем припинення шлюбу. Із цим днем і пов'язані для сторін всі наслідки розірвання шлюбу.

Проблема визначення моменту припинення шлюбу у разі його розірвання вкрай гостро постала у зв'язку з прийняттям нового СК України та неспівпадінням з цього питання норм старого та нового законодавства.

Так за новим СК України днем розірвання шлюбу вважається день набрання чинності рішенням суду ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n553 ч. 2 ст. 114 СК України]), натомість згідно із законодавством, що діяло раніше, шлюб припинявся у день, коли подружжя або один з них на підставі рішення суду реєстрували розірвання шлюбу в органах РАЦС (ст. 44 КпШС України). Таким чином, рішення суду щодо розірвання шлюбу не мало вирішального значення.

Пунктом 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"] визначено, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч. 2 ст. 114 СК України). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р., тобто до дня набрання чинності СК.

Таким чином, '''якщо шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р. та не зареєстровано в органах РАЦС''', тобто до дня набрання чинності СК України, такий '''шлюб не вважається розірваним.'''
=== Визнання батьківства ===
Підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n616 ст. 128 СК України], істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС.

Пунктом 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 постанови Пленуму Верховного суду України 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»] визначено що, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, суди '''повинні виходити з дати народження дитини'''.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства '''щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р.''', необхідно застосовувати відповідні '''норми КпШС''', беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Справи про '''визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р.''', суд має вирішувати '''відповідно до норм СК України, зокрема [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n616 ч. 2 ст. 128]''' на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.
== Поділ спільного майна подружжя ==
Як вже було зазначено за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України]) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

У випадку набуття подружжям права власності на майно до 2004 р., а поділ спільного майна здійснює після 2004 р. очевидно, що подружнє правовідношення виникло під час дії КпШС. У свою чергу права й обов'язки, яких сторони набувають у зв'язку з поділом спільного майна, виникають уже після того, як набув чинності СК України. Одна частина правовідношень регулюється старим законом (КпШС), а друга – новим (СК України).

У зв'язку з цим '''порядок набуття спільного майна та його правовий режим визначаються старим законом''', а '''поділ майна подружжя''' має здійснюватися '''за правилами, передбаченими новим законом'''.

За таких обставин розмір часток подружжя у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності, способи та порядок його поділу визначатимуться за правилами СК України.
[[Категорія:Сімейне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2023-12-04T12:47:43Z

Vira.matanska:

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]
==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно зі ст.23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Розпорядники інформації - коло суб’єктів, які мають визначені законом обов’язки щодо оприлюднення та надання публічної інформації, що знаходиться у їхньому володінні. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до ч.3 ст.55 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] (ч.1 ст.17) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.17 Закону)[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text]. Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України: «Згідно із пунктом 81 частини першої статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах про правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (стаття 2123 «Порушення права на інформацію» (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)».

'''Запитувач має право оскаржити:'''

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»].

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:'''

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' статтею 1 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні ( ч. 2 статті 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]).

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.
==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.
==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.
==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]. Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.
==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»] містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію. Це означає, що в будь-яких інших випадках він не має права відмовляти в отриманні інформації, і у відповіді розпорядник не може зазначити якусь іншу, не передбачену статтею 22 цього Закону підставу.
== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України «Про звернення громадян»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства], інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.
== Судова практика ==
* [https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а]
[[Категорія:Адміністративне право]]

Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин

2023-11-02T14:38:11Z

Vira.matanska: доповнення щодо повноважень

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
== Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин ==
У ст.19 Конституції України закріплено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

''Сфера земельних відносин є особливим предметом відання органів місцевого самоврядування. На даний час, органи місцевого самоврядування володіють досить великим обсягом повноважень у сфері земельних відносин.''

'''До компетенції органів місцевого самоврядування належить''':
* розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
* передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб ;
* надання земельних ділянок у користування; - вилучення земельних ділянок;
* викуп земельних ділянок для суспільних потреб; - організація землеустрою;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* здійснення контролю за використання та охороною земель;
* обмеження, тимчасова заборона використання земель у разі порушення земельного законодавства;
* підготовка висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок;
* інформування населення щодо вилучення, надання земельних ділянок;
* внесення пропозицій до райради щодо зміни меж сіл;
* вирішення земельних спорів;
* вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Всі ці дії здійснюються виключно на сесіях сільських рад.

Також, питання компетенції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин врегульовані статтями 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де передбачені власні (самоврядні) повноваження (які належать до компетенції органів місцевого самоврядування) та делеговані повноваження (які належать до компетенції органів виконавчої влади, проте держава їх частину надала виконавчим органам рад).

'''До власних повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо ставки земельного податку та розміру плати за користування природними ресурсами;
* підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;
* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;
* внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об’єктів тваринного світу;
* оприлюднення у мережі Інтернет геопросторових даних та метаданих, що створені за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів міжнародної технічної допомоги та передані органу місцевого самоврядування, згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних";
* забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів у межах лісів комунальної власності.

'''До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* погодження клопотань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;
* вирішення земельних спорів;
* здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами;
* підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
* організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;
* створення та забезпечення функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації;
* здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері управління відходами та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про управління відходами;
* надання податковим органам у строки та в порядку, встановлені Податковим кодексом України, інформації щодо власників та користувачів;
* інші питання, що пов’язані із земельними правовіднисинами.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII від 10.12.2015 (в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021) статтю 12 Земельного кодексу України доповнено частиною другою, в якій віднайшли закріплення повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин на території сіл, селищ, міст. До них належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Питання компетенції органів місцевого самоврядування найбільше врегульовані статтями 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Даними нормами передбачені як власні (самоврядні) повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад та делеговані повноваження (які належать до компетенції органів виконавчої влади, проте держава їх частину надала виконавчим органам рад).
== Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування ==
''Згідно з ст. 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного кодексу України (далі - ЗКУ)] органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення про зміну цільового призначення земель при передачі їх у власність, наданню у користування за проектами землеустрою у порядку, що встановлено Кабінетом Міністрів України.''
За ст. 40 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду земельніділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку,господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Статтею 41 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] визначено, що органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду землю житлово-будівельним та гаражно-будівельним кооперативам у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Відповідно до ст. 56 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішеннями органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за аодними об'єктами. прибережними захисними смугами, смугами відведення,береговими смугами водних шляхів,гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в)державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г)військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних просік, комунікацій. (ст. 59 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Органи місцевого самоврядування безпосередньо реалізують право власності на землю територіальних громад (ст. 80 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Тобто вони є суб’єктами права власності на землю.

Згідно з ст. 83 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі як в межах населених пунктів,крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б)земельні ділянки, на яких розташованібудівлі, споруди,інші об1єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів,що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
== Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам ==
Органи місцевого самоврядування приймають рішення (ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] ) про безоплатну передачу земель громадянам та надання земель в користування.

Безоплатна передача земель у власність проводиться один раз по кожному виду цільового використання у межах визначених норм.

Надання земель у власність громадянам проводиться органами місцевого самоврядування згідно Порядку безоплатної приватизації земель визначеному ст. 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ].

Згідно з ст. 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування можуть надавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки) (ст. 124). При чому передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку встановленому ст. ст. 118, 123.

Згідно з ст. 126 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тому за новим Кодексом виключається можливість застосування рішень органів місцевого самоврядування у якості документу, що посвідчує право власності на землю. Право оренди землі оформляється договором з обов’язковою державною реєстрацією.

Відповідно до ст. 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування здійснюють продаж земельних ділянок комунальної власності або передають їх у користування(орендк, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та юридичним особам, створеним та зареєстрованим відповідно до законодавства іноземної держави, здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст. 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).
Органи місцевого самоврядування мають право набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами (ст. 131 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Згідно ст. 136 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування уповноважені прийняти рішення про відчуження земель, визначати перелік земельних ділянок призначених для продажу під забудову на земельних торгах. Орган місцевого самоврядування може виступати організатором земельних торгів через уповноважений нею орган (ст. 137 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

За ст. 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] орган місцевого самоврядування може укладати угоди про передачу права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови від права власності або постійного користування на землю. Органи місцевого самоврядування мають право викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Викуп здійснюється за згодою її власника.

Земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних потреб за рішенням органів місцевого самоврядування (ст. 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Вилучення проводиться за згодою користувача у відповідності до порядку вилучення. Органи місцевого самоврядування за ст. 151 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] в місячний термін мають право на погоджування місця розташування об’єктів, розміри земельних ділянок на умови їх відведення згідно порядку погодження питань пов’язаних із вилученням. Органи місцевого самоврядування без рішення суду немають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо земельних ділянок. За неправомірне втручання вони несуть відповідальність (ст. 154 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Збитки, завдані власникам земельних ділянок, шляхом видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права, за ст. 155 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Підстави відшкодування збитків наведені в ст. 156 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]. Відшкодування збитків органу місцевого самоврядування здійснюють у відповідності до Порядку відшкодування збитків (ст. 157 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. (ст. 174 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

До компетенції органів місцевого самоврядування у відповідності до ст. 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] належить розгляд і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів, внесення змін до них. Згідно з ст. 187 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за використання і охороною земель. Органи місцевого самоврядування можуть призначати громадських інспекторів для здійснення громадського контролю за використанням і охороною земель (ст. 190 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

== Вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування ==
Органи місцевого самоврядування наділені правом вирішувати земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (ст. 158 ЗКУ).

Наразі, для вирішення спору щодо меж земельної ділянки громадянину '''необхідно звернутись з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування.'''

У тижневий строк з дня подання заяви, органами місцевого самоврядування розглядається заява та вирішується спір. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

Рішення органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття.

== Див. також: ==
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Верховної_Ради_України_та_органів_місцевого_самоврядування_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Кабінету_Міністрів_України_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин]
[[Категорія:Земельне право]]

Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин

2023-11-02T14:32:33Z

Vira.matanska: доповнення щодо повноважень

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
== Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин ==
У ст.19 Конституції України закріплено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

''Сфера земельних відносин є особливим предметом відання органів місцевого самоврядування. На даний час, органи місцевого самоврядування володіють досить великим обсягом повноважень у сфері земельних відносин.''

'''До компетенції органів місцевого самоврядування належить''':
* розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
* передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб ;
* надання земельних ділянок у користування; - вилучення земельних ділянок;
* викуп земельних ділянок для суспільних потреб; - організація землеустрою;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* здійснення контролю за використання та охороною земель;
* обмеження, тимчасова заборона використання земель у разі порушення земельного законодавства;
* підготовка висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок;
* інформування населення щодо вилучення, надання земельних ділянок;
* внесення пропозицій до райради щодо зміни меж сіл;
* вирішення земельних спорів;
* вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Всі ці дії здійснюються виключно на сесіях сільських рад.

Також, питання компетенції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин врегульовані статтями 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де передбачені власні (самоврядні) повноваження (які належать до компетенції органів місцевого самоврядування) та делеговані повноваження (які належать до компетенції органів виконавчої влади, проте держава їх частину надала виконавчим органам рад).

'''До власних повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо ставки земельного податку та розміру плати за користування природними ресурсами;
* вилучення, викуп та надання земель;
* справляння плати за землю.

'''До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель;
* реєстрація суб’єктів права власності на землю, права користування землею і договорів на оренду землі;
* видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;
* організація і ведення земельно кадастрової документації;
* вирішення земельних спорів;
* інші питання, що пов’язані із земельними правовіднисинами.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII від 10.12.2015 (в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021) статтю 12 Земельного кодексу України доповнено частиною другою, в якій віднайшли закріплення повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин на території сіл, селищ, міст. До них належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Питання компетенції органів місцевого самоврядування найбільше врегульовані статтями 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Даними нормами передбачені як власні (самоврядні) повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад та делеговані повноваження (які належать до компетенції органів виконавчої влади, проте держава їх частину надала виконавчим органам рад).
== Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування ==
''Згідно з ст. 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного кодексу України (далі - ЗКУ)] органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення про зміну цільового призначення земель при передачі їх у власність, наданню у користування за проектами землеустрою у порядку, що встановлено Кабінетом Міністрів України.''
За ст. 40 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду земельніділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку,господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Статтею 41 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] визначено, що органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду землю житлово-будівельним та гаражно-будівельним кооперативам у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Відповідно до ст. 56 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішеннями органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за аодними об'єктами. прибережними захисними смугами, смугами відведення,береговими смугами водних шляхів,гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в)державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г)військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних просік, комунікацій. (ст. 59 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Органи місцевого самоврядування безпосередньо реалізують право власності на землю територіальних громад (ст. 80 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Тобто вони є суб’єктами права власності на землю.

Згідно з ст. 83 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі як в межах населених пунктів,крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б)земельні ділянки, на яких розташованібудівлі, споруди,інші об1єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів,що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
== Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам ==
Органи місцевого самоврядування приймають рішення (ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] ) про безоплатну передачу земель громадянам та надання земель в користування.

Безоплатна передача земель у власність проводиться один раз по кожному виду цільового використання у межах визначених норм.

Надання земель у власність громадянам проводиться органами місцевого самоврядування згідно Порядку безоплатної приватизації земель визначеному ст. 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ].

Згідно з ст. 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування можуть надавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки) (ст. 124). При чому передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку встановленому ст. ст. 118, 123.

Згідно з ст. 126 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тому за новим Кодексом виключається можливість застосування рішень органів місцевого самоврядування у якості документу, що посвідчує право власності на землю. Право оренди землі оформляється договором з обов’язковою державною реєстрацією.

Відповідно до ст. 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування здійснюють продаж земельних ділянок комунальної власності або передають їх у користування(орендк, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та юридичним особам, створеним та зареєстрованим відповідно до законодавства іноземної держави, здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст. 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).
Органи місцевого самоврядування мають право набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами (ст. 131 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Згідно ст. 136 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування уповноважені прийняти рішення про відчуження земель, визначати перелік земельних ділянок призначених для продажу під забудову на земельних торгах. Орган місцевого самоврядування може виступати організатором земельних торгів через уповноважений нею орган (ст. 137 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

За ст. 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] орган місцевого самоврядування може укладати угоди про передачу права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови від права власності або постійного користування на землю. Органи місцевого самоврядування мають право викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Викуп здійснюється за згодою її власника.

Земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних потреб за рішенням органів місцевого самоврядування (ст. 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Вилучення проводиться за згодою користувача у відповідності до порядку вилучення. Органи місцевого самоврядування за ст. 151 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] в місячний термін мають право на погоджування місця розташування об’єктів, розміри земельних ділянок на умови їх відведення згідно порядку погодження питань пов’язаних із вилученням. Органи місцевого самоврядування без рішення суду немають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо земельних ділянок. За неправомірне втручання вони несуть відповідальність (ст. 154 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Збитки, завдані власникам земельних ділянок, шляхом видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права, за ст. 155 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Підстави відшкодування збитків наведені в ст. 156 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]. Відшкодування збитків органу місцевого самоврядування здійснюють у відповідності до Порядку відшкодування збитків (ст. 157 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. (ст. 174 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

До компетенції органів місцевого самоврядування у відповідності до ст. 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] належить розгляд і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів, внесення змін до них. Згідно з ст. 187 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за використання і охороною земель. Органи місцевого самоврядування можуть призначати громадських інспекторів для здійснення громадського контролю за використанням і охороною земель (ст. 190 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

== Вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування ==
Органи місцевого самоврядування наділені правом вирішувати земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (ст. 158 ЗКУ).

Наразі, для вирішення спору щодо меж земельної ділянки громадянину '''необхідно звернутись з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування.'''

У тижневий строк з дня подання заяви, органами місцевого самоврядування розглядається заява та вирішується спір. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

Рішення органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття.

== Див. також: ==
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Верховної_Ради_України_та_органів_місцевого_самоврядування_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Кабінету_Міністрів_України_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин]
[[Категорія:Земельне право]]

Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин

2023-11-02T14:26:30Z

Vira.matanska:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
== Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин ==
У ст.19 Конституції України закріплено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

''Сфера земельних відносин є особливим предметом відання органів місцевого самоврядування. На даний час, органи місцевого самоврядування володіють досить великим обсягом повноважень у сфері земельних відносин.''

'''До компетенції органів місцевого самоврядування належить''':
* розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
* передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб ;
* надання земельних ділянок у користування; - вилучення земельних ділянок;
* викуп земельних ділянок для суспільних потреб; - організація землеустрою;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* здійснення контролю за використання та охороною земель;
* обмеження, тимчасова заборона використання земель у разі порушення земельного законодавства;
* підготовка висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок;
* інформування населення щодо вилучення, надання земельних ділянок;
* внесення пропозицій до райради щодо зміни меж сіл;
* вирішення земельних спорів;
* вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Всі ці дії здійснюються виключно на сесіях сільських рад.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII від 10.12.2015 (в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021) статтю 12 Земельного кодексу України доповнено частиною другою, в якій віднайшли закріплення повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин на території сіл, селищ, міст. До них належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Питання компетенції органів місцевого самоврядування найбільше врегульовані статтями 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Даними нормами передбачені як власні (самоврядні) повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад та делеговані повноваження (які належать до компетенції органів виконавчої влади, проте держава їх частину надала виконавчим органам рад).
== Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування ==
''Згідно з ст. 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного кодексу України (далі - ЗКУ)] органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення про зміну цільового призначення земель при передачі їх у власність, наданню у користування за проектами землеустрою у порядку, що встановлено Кабінетом Міністрів України.''
За ст. 40 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду земельніділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку,господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Статтею 41 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] визначено, що органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду землю житлово-будівельним та гаражно-будівельним кооперативам у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Відповідно до ст. 56 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішеннями органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за аодними об'єктами. прибережними захисними смугами, смугами відведення,береговими смугами водних шляхів,гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в)державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г)військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних просік, комунікацій. (ст. 59 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Органи місцевого самоврядування безпосередньо реалізують право власності на землю територіальних громад (ст. 80 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Тобто вони є суб’єктами права власності на землю.

Згідно з ст. 83 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі як в межах населених пунктів,крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б)земельні ділянки, на яких розташованібудівлі, споруди,інші об1єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів,що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
== Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам ==
Органи місцевого самоврядування приймають рішення (ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] ) про безоплатну передачу земель громадянам та надання земель в користування.

Безоплатна передача земель у власність проводиться один раз по кожному виду цільового використання у межах визначених норм.

Надання земель у власність громадянам проводиться органами місцевого самоврядування згідно Порядку безоплатної приватизації земель визначеному ст. 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ].

Згідно з ст. 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування можуть надавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки) (ст. 124). При чому передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку встановленому ст. ст. 118, 123.

Згідно з ст. 126 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тому за новим Кодексом виключається можливість застосування рішень органів місцевого самоврядування у якості документу, що посвідчує право власності на землю. Право оренди землі оформляється договором з обов’язковою державною реєстрацією.

Відповідно до ст. 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування здійснюють продаж земельних ділянок комунальної власності або передають їх у користування(орендк, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та юридичним особам, створеним та зареєстрованим відповідно до законодавства іноземної держави, здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст. 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).
Органи місцевого самоврядування мають право набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами (ст. 131 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Згідно ст. 136 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування уповноважені прийняти рішення про відчуження земель, визначати перелік земельних ділянок призначених для продажу під забудову на земельних торгах. Орган місцевого самоврядування може виступати організатором земельних торгів через уповноважений нею орган (ст. 137 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

За ст. 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] орган місцевого самоврядування може укладати угоди про передачу права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови від права власності або постійного користування на землю. Органи місцевого самоврядування мають право викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Викуп здійснюється за згодою її власника.

Земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних потреб за рішенням органів місцевого самоврядування (ст. 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Вилучення проводиться за згодою користувача у відповідності до порядку вилучення. Органи місцевого самоврядування за ст. 151 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] в місячний термін мають право на погоджування місця розташування об’єктів, розміри земельних ділянок на умови їх відведення згідно порядку погодження питань пов’язаних із вилученням. Органи місцевого самоврядування без рішення суду немають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо земельних ділянок. За неправомірне втручання вони несуть відповідальність (ст. 154 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Збитки, завдані власникам земельних ділянок, шляхом видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права, за ст. 155 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Підстави відшкодування збитків наведені в ст. 156 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]. Відшкодування збитків органу місцевого самоврядування здійснюють у відповідності до Порядку відшкодування збитків (ст. 157 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. (ст. 174 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

До компетенції органів місцевого самоврядування у відповідності до ст. 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] належить розгляд і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів, внесення змін до них. Згідно з ст. 187 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за використання і охороною земель. Органи місцевого самоврядування можуть призначати громадських інспекторів для здійснення громадського контролю за використанням і охороною земель (ст. 190 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

== Вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування ==
Органи місцевого самоврядування наділені правом вирішувати земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (ст. 158 ЗКУ).

Наразі, для вирішення спору щодо меж земельної ділянки громадянину '''необхідно звернутись з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування.'''

У тижневий строк з дня подання заяви, органами місцевого самоврядування розглядається заява та вирішується спір. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

Рішення органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття.

== Див. також: ==
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Верховної_Ради_України_та_органів_місцевого_самоврядування_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Кабінету_Міністрів_України_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин]
[[Категорія:Земельне право]]

Адміністративні комісії, розгляд справ та порядок оскарження постанови про адміністративне правопорушення

2023-07-03T12:58:47Z

Vira.matanska:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [http://www.vasu.gov.ua/plenum/post_plenum/postanova_plenumu_vasu_2_23-01-2015/ Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2015 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5540-11#Text Указ Президії Верховної Ради Української РСР "Про затвердження Положення про адміністративні комісії Української РСР" від 09.03.1988 року №5540-ХІ] від 07.05.2022 року не застосовується на території України підстава Закон України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2215-20#Text "Про дерадянізацію законодавства України"]
== Адміністративні комісії та їх компетенція ==
Чинним законодавством України передбачений вичерпний перелік органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Одним з таких органів є адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад.
Адміністративні комісії утворюються відповідними органами місцевого самоврядування, до складу яких входять голова, заступник голови, відповідальний секретар, а також не менш як 6 членів комісії. В адміністративних комісіях при виконавчих органах міських рад є посада звільненого відповідального секретаря комісії.
Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних у містах рад утворюються у разі надання районній у місті раді та її виконавчому комітету відповідних повноважень міською радою. До складу адміністративної комісії не можуть входити представники державних органів, службові особи яких мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, а також працівники прокуратури, суду і адвокати.
Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних у містах рад утворюються у разі надання районній у місті раді та її виконавчому комітету відповідних повноважень міською радою.
До виключної компетенції адміністративних комісій при виконавчих органах міських рад відноситься розгляд справ про адміністративні правопорушення передбачені КУпАП:
* в галузі охорони здоров’я (ст.ст. 45, 46);
* у сфері охорони культурної спадщини (ст. 92);
* у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів (ст.ст. 99, 103-1);
* у сільському господарстві (ст. 104-1);
* на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку (ст.ст. 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), 138, 141, 142);
* в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою (ст.ст. 149-152, ч. 1,2 ст. 152-1, ч. 1 ст. 154);
* в галузі торгівлі ст.ст. 155, 155-2, ч. 2 ст. 156, ст.ст. 156-1, 156-2, 159);
* що посягають на громадську безпеку (ст. 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), ст.ст. 179, 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), ч. 4 ст. 181, ст. 181-1, ч. 1 ст. 182, ст. 183);
* що посягають на встановлений порядок управління (ст.ст. 185-12, 186, 186-1, 189, 189-1, 212-1).
До виключної компетенції адміністративних комісій при виконавчих органах сільських, селищних рад відноситься розгляд справ про адміністративні правопорушення передбачені КУпАП:
* у сфері охорони культурної спадщини (ст. 92);
* у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів (ст.ст. 99 (коли правопорушення вчинено громадянином, 103-1, 103-2);
* у сільському господарстві (ст. 104);
* на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку (ст.ст. 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), 141, 142);
* в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою (ст.ст. 150-152, ч. 1,2 ст. 152-1);
* в галузі торгівлі ст.ст. 155, 155-2, ч. 2 ст. 156, ст.ст. 156-1, 156-2, 159);
* що посягають на громадську безпеку (ст. 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), ст.ст. 179, 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), ч. 4 ст. 181, ч. 1 ст. 182, ст. 183);
* що посягають на встановлений порядок управління (ст.ст. 186, 186-1, 196, 212-1).
== Правомочність засідань та повноваження посадових осіб, які розглядають справи про адміністративні правопорушення ==
Адміністративні комісії забезпечують своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законодавством, виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням.

Адміністративні комісії мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення при наявності не менш як половини членів їх складу, а виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад - при наявності не менш як двох третин від загального складу виконавчого комітету.

По справі про адміністративне правопорушення адміністративна комісія виносить одну з таких постанов:
# про накладення адміністративного стягнення;
# про закриття справи.
Адміністративні комісії при розгляді справ про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення у вигляді: попередження; штрафу; оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення.
Накладення адміністративного стягнення можливе лише у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків.
== Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення ==
Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.

Підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення адміністративною комісією є протокол про адміністративне правопорушення, складений у встановленому порядку уповноваженою на те службовою особою або представником громадської організації чи органу громадської
самодіяльності.
Справа про адміністративні правопорушення має розглядатися адміністративною комісією за місцем проживання порушника та в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи строк.
Підготовка до розгляду справи про адміністративне правопорушення.
При підготовці до розгляду справи відповідальним секретарем адміністративної комісії повинно бути вирішено наступні питання:
# чи належить до компетенції адміністративної комісії розгляд даної справи;
#чи правильно складено протокол та інші матеріали справи. Відповіно до вимог ст. 256 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП] протокол повинен містити наступну інформацію: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; наявність матеріальної шкоди; відмітка про роз'яснення прав і обов'язків передбачених ст. 268 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП] особі, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також свідками і потерпілими та іншими особами при їх наявності. А в разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, робиться запис про це. Окрім цього особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
# чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду. Вручення повістки особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншим особам, які беруть участь у провадженні по справі вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи, в якій зазначаються дата і місце розгляду. Оскільки справа повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, розгляд справи без такої особи можливий лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
# чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
# чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
== Розгляд справ про адміністративне правопорушення ==
Розгляд справи про адміністративне правопорушення розпочинається з оголошення головуючим на засіданні адміністративної комісії, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи про їх права і обов'язки визначені ст.ст. 268-274 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП], після чого оголошується протокол про адміністративне правопорушення.

На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. У разі участі в розгляді справи прокурора заслуховується його висновок.

Обов’язковою умовою при розгляді кожної справи про адміністративне
правопорушення адміністративною комісією є ведення протоколу, в якому повинно бути зазначено: 1) дата і місце засідання; 2) найменування і склад комісії; 3) зміст справи, що розглядається; 4) відомості про явку осіб, які беруть участь у справі; 5) пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх клопотання і результати їх розгляду; 6) документи і речові докази, досліджені при розгляді справи; 7) відомості про оголошення прийнятої постанови і роз'яснення порядку та строків її оскарження.

Протокол засідання адміністративної комісії підписується головуючим на засіданні і відповідальним секретарем.
== Постанова по справі про адміністративне правопорушення ==
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, адміністративна комісія виносить постанову по справі.

Постанова адміністративної комісії приймається простою більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні.

Постанова повинна містити наступну інформацію: найменування органу; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім’я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Якщо одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові зазначається розмір шкоди, порядок і строк її відшкодування. В разі вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Постанова підписується головуючим на засіданні і відповідальним секретарем комісії.

Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається під розписку або висилається особі, щодо якої її винесено, потерпілому на його прохання, про що робиться відповідна відмітка у справі.
== Порядок оскарження постанови про адміністративне правопорушення ==
Постанову адміністративної комісії може бути оскаржена як у виконавчий комітет відповідної ради, так і в районний, районний у місті, міський чи
міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне
правопорушення, звільняється від сплати судового збору .

[http://reyestr.court.gov.ua/Review/88952415 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року № 543/775/17] відступила від попередньої правової позиції визначивши, що за оскарження постанови про адміністративне правопорушення,необхідно платити судовий збір. '''Розмір судового збору''', який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає '''за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб'''.

Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП], як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати ст. 2-5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України "Про судовий збір"], які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховний Суд України в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16), вказавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Адміністративне правопорушення]]

Умови призначення, тривалість та розмір виплати допомоги по безробіттю

2023-03-06T12:37:17Z

Vira.matanska:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1533-14&p=1314627761835151 Закон України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 Закон України "Про зайнятість населення"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2109-14#Text Закон України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1727-15#Text Закон України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/792-2018-%D0%BF#n181 Постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 року № 792 "Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1266-2001-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 "Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1005-01 Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 року № 455 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян"]
*Постанова Кабінету Міністрів України від 21 червня 2022 року № 735 "Про особливості реалізації державної політики у сферах зайнятості та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час воєнного стану та після його припинення або скасування"[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/735-2022-%D0%BF#n35]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0344-20#Te Постанова правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від 08 квітня 2020 року № 217 "Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю під час карантину"]
{| class="wikitable sortable"
|-
| style="background-color:#98FB98;" |'''Увага!!!''' З 24 лютого 2022 року відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text Закону України "Про правовий режим воєнного стану"] в Україні введено '''режим воєнного стану'''!
07 травня 2022 року набрав чинності [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2220-20#Text від 21 квітня 2022 року № 2220-IX Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану"], яким внесено зміни до З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1533-14#n440 акону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"]'','' якими врегульовано питання реєстрації та ведення обліку безробітних під час дії воєнного стану.

Також [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/334-2022-п#n2 постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2022 року № 334 "Деякі питання реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, нарахування та виплати допомоги по безробіттю на період дії воєнного стану"] визначено особливості, з урахуванням яких на період дії воєнного стану здійснюється реєстрація, перереєстрація безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, нарахування та виплата допомоги по безробіттю.

'''Детальніше див.: [[Умови та порядок призначення допомоги по безробіттю під час дії воєнного стану]].'''

Якщо громадянин перебуває на території, де тривають воєнні дії, рекомендуємо телефонувати за день до призначеного прийому на номери «гарячих ліній» Державного та регіональних центрів зайнятості.

Фахівці «гарячої лінії» уточнюють у клієнта таку інформацію:
# центр зайнятості реєстрації;
# прізвище, ім’я, по батькові;
# дату народження;
# номер облікової картки платника податку (за можливості).
Ця інформація передається до центру зайнятості реєстрації особи або ж до центру, який тимчасово обслуговує клієнтів відповідного регіону.

Такий телефонний дзвінок прирівнюється до підтвердження наміру перебування в статусі безробітного. Виплата допомоги по безробіттю буде продовжена.

Єдиний номер "гарячої лінії" Державного центру зайнятості '''0800 33 70 20.''' Сервіс працює з понеділка по четвер із 9:00 до 18:00 та у п’ятницю з 9:00 до 16:45.

[https://www.dcz.gov.ua/storinka/kontakty-oblasnyh-centriv-zaynyatosti '''Контакти обласних центрів зайнятості''']
|}
== Загальні положення ==
Допомога по безробіттю надається застрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними.

'''Безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи''' (пункт 2 частини першої статті 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 Закону України "Про зайнятість населення"]).

Статусу безробітного може набути:
* особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема за віком, на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;
* особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#Text Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування]" пенсійного віку та отримує [[Пенсія по інвалідності|пенсію по інвалідності]] або [[Соціальні пенсії|соціальну допомогу]] відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2109-14#Text законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю"] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1727-15#Text "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю"];
* особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була [[Звільнення з роботи у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці|звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці]], зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.
*одинока мати (батько), яка (який) здійснює догляд за дитиною з інвалідністю та один з батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновитель, опікун, піклувальник дитини з інвалідністю підгрупи А, які відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" мають право на призначення надбавки на догляд за дитиною.
Статус безробітного надається зазначеним особам за їх особистою '''заявою''' (у тому числі поданою засобами електронної ідентифікації) у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у [https://www.dcz.gov.ua/ територіальних органах] центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (Державний центр зайнятості), незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (стаття 43 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 Закону України "Про зайнятість населення"]).

'''Детальніше див.:''' [[Реєстрація центром зайнятості безробітних осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні]]
== Куди звертатися ==
Допомога по безробіттю надається громадянам України, які отримали [[Реєстрація центром зайнятості безробітних осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні|статус безробітного]], і призначається [https://www.dcz.gov.ua/ центрами зайнятості] '''з восьмого дня''' після реєстрації безробітного за його особистою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0537-20#n155 заявою] встановленої форми.<blockquote>
'''Під час воєнного стану, допомога по безробіттю призначається з першого дня надання статусу безробітного.'''
</blockquote>Подати заяву на отримання допомоги заявник також може заповнивши заяву на отримання послуги онлайн на [https://diia.gov.ua/services/otrimannya-statusu-bezrobitnogo Порталі Дія].
'''При перебуванні на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії''', статусу безробітного можна набути через Портал Дія (у разі наявності кваліфікованого електронного підпису), вебсайт Державної служби зайнятості www.dcz.gov.ua (розділ "Реєстрація безробітних") або чат-бот (телеграм-канал або вайбер-канал "Державна служба зайнятості").
== Порядок виплати допомоги по безробіттю ==
Рішення про призначення допомоги по безробіттю, розмір і строки виплати, відкладення, скорочення та припинення виплати оформляється наказом керівника центру зайнятості, в якому безробітний зареєстрований та отримує соціальні послуги. Інформація про прийняті рішення вноситься до персональної картки особи. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/735-2022-%D0%BF#n35 пункт 23 Порядку надання допомоги по безробіттю, затвердженого Постановаю Кабінету Міністрів України від 21 червня 2022 року № 735 "Про особливості реалізації державної політики у сферах зайнятості та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час воєнного стану та після його припинення або скасування"] (далі - Порядок).

Період, за який здійснюється поточне нарахування допомоги по безробіттю, обмежується датою, що передує дню останнього відвідування безробітним центру зайнятості, де він зареєстрований.

Допомога по безробіттю нараховується центрами зайнятості та виплачується через банківські установи в установленому порядку.
== Розмір та тривалість виплати допомоги по безробіттю ==
Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю застрахованим особам не може перевищувати 360 календарних днів (особам передпенсійного віку - не більше 720 календарних днів) протягом двох років з дня її призначення (пункт 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0537-20#Text Порядку]).
Під час дії воєнного стану (пункт 3-3 Розділ VIII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1533-14#Text Закону України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття]): тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 90 календарних днів. Безробітним, строк виплати допомоги по безробіттю яких на дату набрання чинності цим Законом перевищує 90 днів, виплата допомоги по безробіттю припиняється через 30 календарних днів з дня набрання чинності цим Законом; для осіб передпенсійного віку (за рік до досягнення відповідного віку та за наявності необхідного для призначення пенсії за віком страхового стажу, визначених частинами першою - четвертою статті 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування") тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів.
Якщо страховий стаж протягом 12 місяців, що передують місяцю реєстрації особи як безробітної, становить '''не менше ніж сім місяців''', розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб:

до 3 років - 50 відсотків;

від 3 до 6 років - 55 відсотків;

від 6 до 12 років - 60 відсотків;

від 12 до 18 років - 65 відсотків;

від 18 до 24 років - 70 відсотків;

від 24 до 30 років - 75 відсотків;

понад 30 років - 80 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

перша половина строку тривалості виплати допомоги по безробіттю - 100 відсотків;

у подальшому - 50 відсотків.

Для особи, страховий стаж якої становить не менше 15 років і яка протягом 15 років, що передували місяцю надання статусу зареєстрованого безробітного, не отримувала допомогу по безробіттю, під час визначення розміру допомоги по безробіттю відсотки до середньої заробітної плати (доходу), встановлені цією частиною, збільшуються на 10 відсоткових пунктів.

Мінімальний розмір допомоги по безробіттю у даному випадку становить '''1800 гривень''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0197-20#Text постанова правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України від 20 лютого 2020 року № 197/34480 "Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю"]).

Допомога по безробіттю призначається '''у мінімальному розмірі''' особам, визнаним в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування:
# мають страховий стаж менше шести місяців;
# звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених пунктами [[Звільнення з роботи у разі систематичного невиконання працівником своїх обов'язків без поважних причин|3]], [[Звільнення з роботи за прогул|4]], [[Звільнення з роботи у разі появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння|7]] і [[Звільнення з роботи за вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника|8]] статті 40, статтями 41 і 45 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text Кодексу законів про працю України] (далі - КЗпП), а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами;
# особи, які закінчили або припинили навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилися із строкової військової або [[Альтернативна (невійськова) служба|альтернативної (невійськової) служби]] і які потребують сприяння у працевлаштуванні на перше робоче місце у разі реєстрації в установленому порядку відповідних осіб як безробітних;
# внутрішньо переміщена особа (до отримання документів та відомостей про періоди трудової діяльності, заробітну плату (дохід), страховий стаж допомога по безробіттю);
# працівники та гіг-спеціалісти юридичних осіб, що перебувають у статусі резидента Дія Сіті згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1667-20#Text Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні"], після звільнення чи припинення гіг-контракту (стаття 23 [http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1533-14&p=1314627761835151 Закону України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"]).
Мінімальний розмір допомоги по безробіттю у даному випадку становить '''650 гривень''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0197-20#Text постанова правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України від 20 лютого 2020 року № 197/34480 "Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю"]).
{| class="wikitable"
|+
!УВАГА! Під час дії на території України карантину для осіб, які мають страховий стаж менше 6 місяців або звільнені з роботи з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, мінімальний розмір допомоги по безробіттю становитить 1000 гривень.
|}
Допомога по безробіттю за календарний місяць не може перевищувати '''чотирикратного розміру прожиткового мінімуму''' для працездатних осіб, визначеного законом на відповідний рік (у 2022 році - 9 924 грн.).

Виплата допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за [[Розірвання трудового договору з ініціативи працівника|власним бажанням]] без поважних причин, починається з 91-го календарного дня (частина четверта статті 23 [http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1533-14&p=1314627761835151 Закону]).
== Відкладення та скорочення виплати допомоги по безробіттю ==
'''Виплата допомоги по безробіттю відкладається:'''

▷ на строк, що дорівнює періоду, протягом якого застрахованій особі відповідно до законів надаються вихідна допомога або інші виплати при звільненні з підприємств, установ та організацій або закінченні строку повноважень за виборною посадою, що забезпечують часткову або тимчасову компенсацію втраченого заробітку;

▷ не більше ніж на 1 місяць - особам, які звільнені з підстав, зазначених у пункті 6 частини першої статті 36, пунктах 1, 2 та 6 частини першої статті 40 та пункті 5 частини першої статті 41 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 КЗпП], унаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 і стаття 39 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 КЗпП]);

▷ до 6 місяців, протягом яких безробітному відповідно до частини другої статті 33 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/93-15#Text Закону України "Про статус депутатів місцевих рад"] виплачується з відповідного місцевого бюджету середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді.

'''Тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на строк 90 календарних днів у разі:'''

◆ звільнення з останнього місця роботи чи служби:
# за власним бажанням без поважних причин (з дня призначення допомоги по безробіттю);
# за згодою сторін або з підстав, передбачених пунктом 7 частини першої статті 36, пунктами 3, 4, 7 та 8 частини першої статті 40, статтями 41 (крім пункту 5) та 45 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 КЗпП], а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами України, наслідком яких є притягнення особи до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності (з 271-го календарного дня, особам передпенсійного віку - з 631 календарного дня після призначення допомоги по безробіттю).
◆ недотримання рекомендацій щодо сприяння у працевлаштуванні, а саме:
# невідвідування безробітним без поважних причин центру зайнятості, в якому він зареєстрований, у визначений і погоджений з ним день та час (з дня невідвідування);
# невідвідування без поважних причин роботодавця упродовж 7 календарних днів відповідно до виданого направлення на працевлаштування на підходящу роботу (з 8-го дня невідвідування роботодавця);
# відмови від проходження професійного навчання у випадках, передбачених частиною другою статті 46 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#Text Закону України "Про зайнятість населення"];
# припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням центру зайнятості;
# порушення без поважних причин строку відвідування центру зайнятості після закінчення професійного навчання за направленням центру зайнятості (з дня, призначеного відвідування з урахуванням часу на проїзд, що підтверджується документально);
# невиконання заходів визначених індивідуальним планом працевлаштування.
== Відвідування центру зайнятості ==
Зареєстрований безробітний, який з поважної причини не зміг звернутися до центру зайнятості у строк, установлений кар’єрним радником для відвідування, повинен відвідати центр зайнятості не пізніше ніж у день, що настає після закінчення дії обставин, що склалися у зв’язку з поважною причиною, за умови підтвердження її наявності відповідними документами.

'''Поважними причинами''', наявність яких підтверджена відповідними документами, є хвороба громадянина, смерть членів його сім’ї та родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років, відвідування лікарні, судових та правоохоронних органів, районних військкоматів, інших державних установ та інші обставини, які унеможливлюють відвідування центру зайнятості.

Дата наступного відвідування зареєстрованим безробітним центру зайнятості, в якому він зареєстрований, встановлюється кар’єрним радником не рідше ніж один раз на 30 календарних днів з урахуванням ситуації, яка склалася на регіональному ринку праці, за погодженням із зареєстрованим безробітним, що зазначається в додатку до персональної картки, та може бути відстрочена більш як на 30 календарних днів у зв’язку з поданням:
* довідки-виклику на сесію та заяви зареєстрованого безробітного про невідвідування центру зайнятості протягом періоду сесії чи захисту дипломної роботи в разі навчання за заочною чи вечірньою формою у закладах освіти не за направленням центру зайнятості (до наступного робочого дня після закінчення сесії чи захисту дипломної роботи з урахуванням часу, необхідного для проїзду від місця навчання);
* повістки про призов на навчальні або перевірочні збори у Збройні Сили відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”] (до наступного робочого дня після закінчення зборів з урахуванням часу, необхідного для проїзду від місця зборів);
* заяви про надання дозволу не відвідувати центр зайнятості у зв’язку із:
# санаторно-курортним лікуванням (для осіб, звільнених з військової служби після участі у проведенні антитерористичної операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення), , що підтверджується документом про проходження такого лікування;
# проходженням психологічної реабілітації та професійної адаптації (для осіб, звільнених з військової служби після участі у проведенні антитерористичної операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення), що підтверджується документом про проходження такої реабілітації та професійної адаптації;
# оздоровленням та літнім відпочинком дітей віком до 14 років (перерва між відвідуваннями може становити 40 календарних днів один раз протягом календарного року) (пункт 28 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/792-2018-%D0%BF#n181 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 року № 792]).
== Припинення та поновлення виплати допомоги по безробіттю ==
'''Виплата допомоги по безробіттю припиняється в разі:'''
* закінчення строку її виплати (з наступного дня після закінчення строку виплати);
* припинення реєстрації безробітного з підстав, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/792-2018-%D0%BF#n181 Порядком реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 року № 792];
* призначення допомоги по вагітності та пологах (з дня набуття права на допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами відповідно до медичної довідки).
Поновлення виплати та розрахунок залишку допомоги по безробіттю здійснюються в межах дворічного періоду з дня:
* перереєстрації безробітного;
* наступного після закінчення періоду отримання допомоги по вагітності та пологах.
== Див. також ==
* [[Реєстрація центром зайнятості безробітних осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні]]
*[[Умови та порядок призначення допомоги по безробіттю під час дії воєнного стану]]
*[[Умови та порядок призначення допомоги по безробіттю під час карантину]]
* [[Допомога по безробіттю для організації власного бізнесу]]
* [[Отримання внутрішньо переміщеною особою статусу безробітного]]
* [[Порядок та умови отримання ваучера на навчання]]
* [[Працевлаштування та допомога по безробіттю військовослужбовцям]]
[[Категорія: Безробіття]]

Умови призначення, тривалість та розмір виплати допомоги по безробіттю

2023-03-02T14:40:17Z

Vira.matanska:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1533-14&p=1314627761835151 Закон України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 Закон України "Про зайнятість населення"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2109-14#Text Закон України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1727-15#Text Закон України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/792-2018-%D0%BF#n181 Постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 року № 792 "Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1266-2001-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 "Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1005-01 Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 року № 455 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян"]
*Постанова Кабінету Міністрів України від 21 червня 2022 року № 735 "Про особливості реалізації державної політики у сферах зайнятості та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час воєнного стану та після його припинення або скасування"[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/735-2022-%D0%BF#n35]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0344-20#Te Постанова правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від 08 квітня 2020 року № 217 "Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю під час карантину"]
{| class="wikitable sortable"
|-
| style="background-color:#98FB98;" |'''Увага!!!''' З 24 лютого 2022 року відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text Закону України "Про правовий режим воєнного стану"] в Україні введено '''режим воєнного стану'''!
07 травня 2022 року набрав чинності [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2220-20#Text від 21 квітня 2022 року № 2220-IX Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану"], яким внесено зміни до З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1533-14#n440 акону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"]'','' якими врегульовано питання реєстрації та ведення обліку безробітних під час дії воєнного стану.

Також [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/334-2022-п#n2 постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2022 року № 334 "Деякі питання реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, нарахування та виплати допомоги по безробіттю на період дії воєнного стану"] визначено особливості, з урахуванням яких на період дії воєнного стану здійснюється реєстрація, перереєстрація безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, нарахування та виплата допомоги по безробіттю.

'''Детальніше див.: [[Умови та порядок призначення допомоги по безробіттю під час дії воєнного стану]].'''

Якщо громадянин перебуває на території, де тривають воєнні дії, рекомендуємо телефонувати за день до призначеного прийому на номери «гарячих ліній» Державного та регіональних центрів зайнятості.

Фахівці «гарячої лінії» уточнюють у клієнта таку інформацію:
# центр зайнятості реєстрації;
# прізвище, ім’я, по батькові;
# дату народження;
# номер облікової картки платника податку (за можливості).
Ця інформація передається до центру зайнятості реєстрації особи або ж до центру, який тимчасово обслуговує клієнтів відповідного регіону.

Такий телефонний дзвінок прирівнюється до підтвердження наміру перебування в статусі безробітного. Виплата допомоги по безробіттю буде продовжена.

Єдиний номер "гарячої лінії" Державного центру зайнятості '''0800 33 70 20.''' Сервіс працює з понеділка по четвер із 9:00 до 18:00 та у п’ятницю з 9:00 до 16:45.

[https://www.dcz.gov.ua/storinka/kontakty-oblasnyh-centriv-zaynyatosti '''Контакти обласних центрів зайнятості''']
|}
== Загальні положення ==
Допомога по безробіттю надається застрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними.

'''Безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи''' (пункт 2 частини першої статті 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 Закону України "Про зайнятість населення"]).

Статусу безробітного може набути:
* особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема за віком, на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;
* особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#Text Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування]" пенсійного віку та отримує [[Пенсія по інвалідності|пенсію по інвалідності]] або [[Соціальні пенсії|соціальну допомогу]] відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2109-14#Text законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю"] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1727-15#Text "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю"];
* особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була [[Звільнення з роботи у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці|звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці]], зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.
*одинока мати (батько), яка (який) здійснює догляд за дитиною з інвалідністю та один з батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновитель, опікун, піклувальник дитини з інвалідністю підгрупи А, які відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" мають право на призначення надбавки на догляд за дитиною.
Статус безробітного надається зазначеним особам за їх особистою '''заявою''' (у тому числі поданою засобами електронної ідентифікації) у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у [https://www.dcz.gov.ua/ територіальних органах] центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (Державний центр зайнятості), незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (стаття 43 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 Закону України "Про зайнятість населення"]).

'''Детальніше див.:''' [[Реєстрація центром зайнятості безробітних осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні]]
== Куди звертатися ==
Допомога по безробіттю надається громадянам України, які отримали [[Реєстрація центром зайнятості безробітних осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні|статус безробітного]], і призначається [https://www.dcz.gov.ua/ центрами зайнятості] '''з восьмого дня''' після реєстрації безробітного за його особистою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0537-20#n155 заявою] встановленої форми.<blockquote>
'''Під час воєнного стану, допомога по безробіттю призначається з першого дня надання статусу безробітного.'''
</blockquote>Подати заяву на отримання допомоги заявник також може заповнивши заяву на отримання послуги онлайн на [https://diia.gov.ua/services/otrimannya-statusu-bezrobitnogo Порталі Дія].
'''При перебуванні на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії''', статусу безробітного можна набути через Портал Дія (у разі наявності кваліфікованого електронного підпису), вебсайт Державної служби зайнятості www.dcz.gov.ua (розділ "Реєстрація безробітних") або чат-бот (телеграм-канал або вайбер-канал "Державна служба зайнятості").

== Порядок виплати допомоги по безробіттю ==
Рішення про призначення допомоги по безробіттю, розмір і строки виплати, відкладення, скорочення та припинення виплати оформляється наказом керівника центру зайнятості, в якому безробітний зареєстрований та отримує соціальні послуги. Інформація про прийняті рішення вноситься до персональної картки особи. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/735-2022-%D0%BF#n35 пункт 23 Порядку надання допомоги по безробіттю, затвердженого Постановаю Кабінету Міністрів України від 21 червня 2022 року № 735 "Про особливості реалізації державної політики у сферах зайнятості та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час воєнного стану та після його припинення або скасування"] (далі - Порядок).

Період, за який здійснюється поточне нарахування допомоги по безробіттю, обмежується датою, що передує дню останнього відвідування безробітним центру зайнятості, де він зареєстрований.

Допомога по безробіттю нараховується центрами зайнятості та виплачується через банківські установи в установленому порядку.
== Розмір та тривалість виплати допомоги по безробіттю ==
Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю застрахованим особам не може перевищувати 360 календарних днів (особам передпенсійного віку (вік особи за два роки до дати, з якої особа буде мати право на пенсію на умовах, визначених статтею 26 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#top Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"]) - не більше 720 календарних днів) протягом двох років з дня її призначення (пункт 2 розділу ІI [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0537-20#Text Порядку]).
Під час дії воєнного стану (пункт 3-3 Розділ VIII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#top Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування]): тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 90 календарних днів. Безробітним, строк виплати допомоги по безробіттю яких на дату набрання чинності цим Законом перевищує 90 днів, виплата допомоги по безробіттю припиняється через 30 календарних днів з дня набрання чинності цим Законом; для осіб передпенсійного віку (за рік до досягнення відповідного віку та за наявності необхідного для призначення пенсії за віком страхового стажу, визначених частинами першою - четвертою статті 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування") тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів.
Якщо страховий стаж протягом 12 місяців, що передують місяцю реєстрації особи як безробітної, становить '''не менше ніж сім місяців''', розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб:
до 3 років - 50 відсотків;

від 3 до 6 років - 55 відсотків;

від 6 до 12 років - 60 відсотків;

від 12 до 18 років - 65 відсотків;

від 18 до 24 років - 70 відсотків;

від 24 до 30 років - 75 відсотків;

понад 30 років - 80 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

перша половина строку тривалості виплати допомоги по безробіттю - 100 відсотків;

у подальшому - 50 відсотків.

Для особи, страховий стаж якої становить не менше 15 років і яка протягом 15 років, що передували місяцю надання статусу зареєстрованого безробітного, не отримувала допомогу по безробіттю, під час визначення розміру допомоги по безробіттю відсотки до середньої заробітної плати (доходу), встановлені цією частиною, збільшуються на 10 відсоткових пунктів.

Мінімальний розмір допомоги по безробіттю у даному випадку становить '''1800 гривень''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0197-20#Text постанова правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України від 20 лютого 2020 року № 197/34480 "Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю"]).

Допомога по безробіттю призначається '''у мінімальному розмірі''' особам, визнаним в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування:
# мають страховий стаж менше шести місяців;
# звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених пунктами [[Звільнення з роботи у разі систематичного невиконання працівником своїх обов'язків без поважних причин|3]], [[Звільнення з роботи за прогул|4]], [[Звільнення з роботи у разі появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння|7]] і [[Звільнення з роботи за вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника|8]] статті 40, статтями 41 і 45 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text Кодексу законів про працю України] (далі - КЗпП), а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами;
# особи, які закінчили або припинили навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилися із строкової військової або [[Альтернативна (невійськова) служба|альтернативної (невійськової) служби]] і які потребують сприяння у працевлаштуванні на перше робоче місце у разі реєстрації в установленому порядку відповідних осіб як безробітних;
# внутрішньо переміщена особа (до отримання документів та відомостей про періоди трудової діяльності, заробітну плату (дохід), страховий стаж допомога по безробіттю);
# працівники та гіг-спеціалісти юридичних осіб, що перебувають у статусі резидента Дія Сіті згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1667-20#Text Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні"], після звільнення чи припинення гіг-контракту (стаття 23 [http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1533-14&p=1314627761835151 Закону України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"]).
Мінімальний розмір допомоги по безробіттю у даному випадку становить '''650 гривень''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0197-20#Text постанова правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України від 20 лютого 2020 року № 197/34480 "Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю"]).
{| class="wikitable"
|+
!УВАГА! Під час дії на території України карантину для осіб, які мають страховий стаж менше 6 місяців або звільнені з роботи з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, мінімальний розмір допомоги по безробіттю становитить 1000 гривень.
|}
Допомога по безробіттю за календарний місяць не може перевищувати '''чотирикратного розміру прожиткового мінімуму''' для працездатних осіб, визначеного законом на відповідний рік (у 2022 році - 9 924 грн.).

Виплата допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за [[Розірвання трудового договору з ініціативи працівника|власним бажанням]] без поважних причин, починається з 91-го календарного дня (частина четверта статті 23 [http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1533-14&p=1314627761835151 Закону]).
== Відкладення та скорочення виплати допомоги по безробіттю ==
'''Виплата допомоги по безробіттю відкладається:'''

▷ на строк, що дорівнює періоду, протягом якого застрахованій особі відповідно до законів надаються вихідна допомога або інші виплати при звільненні з підприємств, установ та організацій або закінченні строку повноважень за виборною посадою, що забезпечують часткову або тимчасову компенсацію втраченого заробітку;

▷ не більше ніж на 1 місяць - особам, які звільнені з підстав, зазначених у пункті 6 частини першої статті 36, пунктах 1, 2 та 6 частини першої статті 40 та пункті 5 частини першої статті 41 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 КЗпП], унаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 і стаття 39 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 КЗпП]);

▷ до 6 місяців, протягом яких безробітному відповідно до частини другої статті 33 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/93-15#Text Закону України "Про статус депутатів місцевих рад"] виплачується з відповідного місцевого бюджету середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді.

'''Тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на строк 90 календарних днів у разі:'''

◆ звільнення з останнього місця роботи чи служби:
# за власним бажанням без поважних причин (з дня призначення допомоги по безробіттю);
# за згодою сторін або з підстав, передбачених пунктом 7 частини першої статті 36, пунктами 3, 4, 7 та 8 частини першої статті 40, статтями 41 (крім пункту 5) та 45 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 КЗпП], а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами України, наслідком яких є притягнення особи до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності (з 271-го календарного дня, особам передпенсійного віку - з 631 календарного дня після призначення допомоги по безробіттю).
◆ недотримання рекомендацій щодо сприяння у працевлаштуванні, а саме:
# невідвідування безробітним без поважних причин центру зайнятості, в якому він зареєстрований, у визначений і погоджений з ним день та час (з дня невідвідування);
# невідвідування без поважних причин роботодавця упродовж 7 календарних днів відповідно до виданого направлення на працевлаштування на підходящу роботу (з 8-го дня невідвідування роботодавця);
# відмови від проходження професійного навчання у випадках, передбачених частиною другою статті 46 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#Text Закону України "Про зайнятість населення"];
# припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням центру зайнятості;
# порушення без поважних причин строку відвідування центру зайнятості після закінчення професійного навчання за направленням центру зайнятості (з дня, призначеного відвідування з урахуванням часу на проїзд, що підтверджується документально);
# невиконання заходів визначених індивідуальним планом працевлаштування.
== Відвідування центру зайнятості ==
Зареєстрований безробітний, який з поважної причини не зміг звернутися до центру зайнятості у строк, установлений кар’єрним радником для відвідування, повинен відвідати центр зайнятості не пізніше ніж у день, що настає після закінчення дії обставин, що склалися у зв’язку з поважною причиною, за умови підтвердження її наявності відповідними документами.

'''Поважними причинами''', наявність яких підтверджена відповідними документами, є хвороба громадянина, смерть членів його сім’ї та родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років, відвідування лікарні, судових та правоохоронних органів, районних військкоматів, інших державних установ та інші обставини, які унеможливлюють відвідування центру зайнятості.

Дата наступного відвідування зареєстрованим безробітним центру зайнятості, в якому він зареєстрований, встановлюється кар’єрним радником не рідше ніж один раз на 30 календарних днів з урахуванням ситуації, яка склалася на регіональному ринку праці, за погодженням із зареєстрованим безробітним, що зазначається в додатку до персональної картки, та може бути відстрочена більш як на 30 календарних днів у зв’язку з поданням:
* довідки-виклику на сесію та заяви зареєстрованого безробітного про невідвідування центру зайнятості протягом періоду сесії чи захисту дипломної роботи в разі навчання за заочною чи вечірньою формою у закладах освіти не за направленням центру зайнятості (до наступного робочого дня після закінчення сесії чи захисту дипломної роботи з урахуванням часу, необхідного для проїзду від місця навчання);
* повістки про призов на навчальні або перевірочні збори у Збройні Сили відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”] (до наступного робочого дня після закінчення зборів з урахуванням часу, необхідного для проїзду від місця зборів);
* заяви про надання дозволу не відвідувати центр зайнятості у зв’язку із:
# санаторно-курортним лікуванням (для осіб, звільнених з військової служби після участі у проведенні антитерористичної операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення), , що підтверджується документом про проходження такого лікування;
# проходженням психологічної реабілітації та професійної адаптації (для осіб, звільнених з військової служби після участі у проведенні антитерористичної операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення), що підтверджується документом про проходження такої реабілітації та професійної адаптації;
# оздоровленням та літнім відпочинком дітей віком до 14 років (перерва між відвідуваннями може становити 40 календарних днів один раз протягом календарного року) (пункт 28 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/792-2018-%D0%BF#n181 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 року № 792]).
== Припинення та поновлення виплати допомоги по безробіттю ==
'''Виплата допомоги по безробіттю припиняється в разі:'''
* закінчення строку її виплати (з наступного дня після закінчення строку виплати);
* припинення реєстрації безробітного з підстав, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/792-2018-%D0%BF#n181 Порядком реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 року № 792];
* призначення допомоги по вагітності та пологах (з дня набуття права на допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами відповідно до медичної довідки).
Поновлення виплати та розрахунок залишку допомоги по безробіттю здійснюються в межах дворічного періоду з дня:
* перереєстрації безробітного;
* наступного після закінчення періоду отримання допомоги по вагітності та пологах.
== Див. також ==
* [[Реєстрація центром зайнятості безробітних осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні]]
*[[Умови та порядок призначення допомоги по безробіттю під час дії воєнного стану]]
*[[Умови та порядок призначення допомоги по безробіттю під час карантину]]
* [[Допомога по безробіттю для організації власного бізнесу]]
* [[Отримання внутрішньо переміщеною особою статусу безробітного]]
* [[Порядок та умови отримання ваучера на навчання]]
* [[Працевлаштування та допомога по безробіттю військовослужбовцям]]
[[Категорія: Безробіття]]

Особливості застосування сімейного законодавства у часі

2022-12-23T12:25:18Z

Vira.matanska:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2006-07 Кодекс про шлюб та сім’ю України від 20 червня 1969 року № 2006-VII]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-99 Рішення Конституційного суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанова Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанова Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"]

== Дія сімейного законодавства у часі==
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Дія сімейного законодавства у часі підпорядковується загальному правилу: нові нормативно-правові акти поширюються на ті відносини, які виникають після введення в дію нових актів.
Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Відповідно до ст. 94 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Зміст цього положення й аналіз опублікованих законів свідчать про те, що новий закон може набрати чинності:
– по-перше, після 10 днів від дня його офіційного оприлюднення (опублікування);
– по-друге, від дня оприлюднення закону чи від строку, зазначеного в ньому.

Так, СК України був прийнятий 10 січня 2002 р., а набрання ним чинності у ч. 1 Прикінцевих положень Кодексу було пов'язано з набранням чинності ЦК України. Прикінцеві та перехідні положення ЦК України цією датою визначили 1 січня 2004 р.

== Особливості застосування сімейного законодавства у часі ==
Важливе значення має момент припинення дії сімейно-правових актів, який залежить від того, чи зазначений у нормативному акті термін його дії:
* якщо в нормативному акті встановлений термін його дії, то він втрачає юридичну силу з настанням зазначеного в ньому строку;
* якщо термін дії правового акта не вказаний, то він припиняє свою дію або з прийняттям нового нормативного акта, що регулює такі ж суспільні відносини, що і чинний раніше, або в результаті його скасування.

'''Наприклад''', згідно з п. 2 ч. 2 Прикінцевих положень СК України був визнаний таким, що втратив чинність із вступом у дію СК України, Кодекс про шлюб та сім'ю 1969 р.
В деяких випадках новий закон може поширюватися на відносини, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати після цього. Так, ст. 58 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] зазначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Проте такі положення більшою мірою стосуються кримінального або адміністративного законодавчого акта.

Роз’ясненнями п. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"], яка узгоджується із Рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/99 по справі № 1-7/99 за конституційним зверненням про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів визначено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] норми [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України (далі - СК України)] застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України. Тобто з урахуванням положення ч. 1 ст. 58 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] закріплений принцип зворотної дії в часі закону та інших нормативно-правових актів, у випадку коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

== Момент припинення шлюбу ==
Ч. 1 ст. 114 СК України встановлено, що у випадку розірвання шлюбу державним органом РАЦС (адміністративний порядок) шлюб припиняється в день реєстрації розірвання шлюбу. Ця стаття закону зазнала певних змін. В первісній редакції ч. 1 ст. 114 СК України вказувалося, що шлюб припиняється у день винесення органом РАЦС постанови про розірвання шлюбу. Законом України «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України» від 22 грудня 2006 pоку № 524-V винесення органами РАЦС постанов про розірвання шлюбу було скасоване. У зв'язку з цим органи РАЦС одразу реєструють розірвання шлюбу. Саме з цим моментом і пов'язане його припинення.

Розірвання шлюбу в судовому порядку має свої особливості (ч. 2 ст. 114 СК України). Важливими в цьому плані є два моменти: а) винесення судом рішення про розірвання шлюбу; б) набрання чинності рішенням суду.

Таким чином саме день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу вважається днем припинення шлюбу. Із цим днем і пов'язані для сторін всі наслідки розірвання шлюбу.

Проблема визначення моменту припинення шлюбу у разі його розірвання вкрай гостро постала у зв'язку з прийняттям нового СК України та неспівпадінням з цього питання норм старого та нового законодавства.

Так за новим СК України днем розірвання шлюбу вважається день набрання чинності рішенням суду (ч. 2 ст. 114 СК України), натомість згідно із законодавством, що діяло раніше, шлюб припинявся у день, коли подружжя або один з них на підставі рішення суду реєстрували розірвання шлюбу в органах РАЦС (ст. 44 КпШС України). Таким чином, рішення суду щодо розірвання шлюбу не мало вирішального значення.

Пунктом 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"] визначено, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч. 2 ст. 114 СК України). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р., тобто до дня набрання чинності СК.

Таким чином, '''якщо шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р. та не зареєстровано в органах РАЦС''', тобто до дня набрання чинності СК України, такий '''шлюб не вважається розірваним.'''

=== Визнання батьківства ===
Підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС.

Пунктом 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 постанови Пленуму Верховного суду України 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»] визначено що, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, суди '''повинні виходити з дати народження дитини'''.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства '''щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р.''', необхідно застосовувати відповідні '''норми КпШС''', беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Справи про '''визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р.''', суд має вирішувати '''відповідно до норм СК України, зокрема ч. 2 ст. 128''' на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.

== Поділ спільного майна подружжя ==
Як вже було зазначено за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України]) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

У випадку набуття подружжям права власності на майно до 2004 р., а поділ спільного майна здійснює після 2004 р. очевидно, що подружнє правовідношення виникло під час дії КпШС. У свою чергу права й обов'язки, яких сторони набувають у зв'язку з поділом спільного майна, виникають уже після того, як набув чинності СК України. Одна частина правовідношень регулюється старим законом (КпШС), а друга – новим (СК України).

У зв'язку з цим '''порядок набуття спільного майна та його правовий режим визначаються старим законом''', а '''поділ майна подружжя''' має здійснюватися '''за правилами, передбаченими новим законом'''.

За таких обставин розмір часток подружжя у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності, способи та порядок його поділу визначатимуться за правилами СК України.

[[Категорія:Сімейне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2022-12-15T13:59:45Z

Vira.matanska:

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]
==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно зі ст.23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Розпорядники інформації - коло суб’єктів, які мають визначені законом обов’язки щодо оприлюднення та надання публічної інформації, що знаходиться у їхньому володінні. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до ч.3 ст.55 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] (ч.1 ст.17) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.17 Закону)[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text]. Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

'''Запитувач має право оскаржити:'''

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»].

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:'''

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' статтею 1 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні ( ч. 2 статті 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]).

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.
==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.
==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.
==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]. Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.
==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»] містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію. Це означає, що в будь-яких інших випадках він не має права відмовляти в отриманні інформації, і у відповіді розпорядник не може зазначити якусь іншу, не передбачену статтею 22 цього Закону підставу.
== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України «Про звернення громадян»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства], інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.
== Судова практика ==
* [https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а]
[[Категорія:Адміністративне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2022-12-15T13:06:03Z

Vira.matanska:

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]
==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно зі ст.23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Розпорядники інформації - коло суб’єктів, які мають визначені законом обов’язки щодо оприлюднення та надання публічної інформації, що знаходиться у їхньому володінні. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до ч.3 ст.55 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] (ч.1 ст.17) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.17 Закону)[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text]. Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

'''Запитувач має право оскаржити:'''

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»].

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' статтею 1 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні ( ч. 2 статті 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]).

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.
==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.
==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.
==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]. Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.
==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»] містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію. Це означає, що в будь-яких інших випадках він не має права відмовляти в отриманні інформації, і у відповіді розпорядник не може зазначити якусь іншу, не передбачену статтею 22 цього Закону підставу.
== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України «Про звернення громадян»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства], інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.
== Судова практика ==
* [https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а]
[[Категорія:Адміністративне право]]

Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин

2022-12-13T09:59:54Z

Vira.matanska:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
== Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин ==
''Сфера земельних відносин є особливим предметом відання органів місцевого самоврядування. На даний час, органи місцевого самоврядування володіють досить великим обсягом повноважень у сфері земельних відносин.''

'''До компетенції органів місцевого самоврядування належить''':
* розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
* передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб ;
* надання земельних ділянок у користування; - вилучення земельних ділянок;
* викуп земельних ділянок для суспільних потреб; - організація землеустрою;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* здійснення контролю за використання та охороною земель;
* обмеження, тимчасова заборона використання земель у разі порушення земельного законодавства;
* підготовка висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок;
* інформування населення щодо вилучення, надання земельних ділянок;
* внесення пропозицій до райради щодо зміни меж сіл;
* вирішення земельних спорів;
* вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Всі ці дії здійснюються виключно на сесіях сільських рад.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII від 10.12.2015 (в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021) статтю 12 Земельного кодексу України доповнено частиною другою, в якій віднайшли закріплення повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин на території сіл, селищ, міст. До них належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Питання компетенції органів місцевого самоврядування найбільше врегульовані статтями 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Даними нормами передбачені як власні (самоврядні) повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад та делеговані повноваження (які належать до компетенції органів виконавчої влади, проте держава їх частину надала виконавчим органам рад).
== Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування ==
''Згідно з ст. 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного кодексу України (далі - ЗКУ)] органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення про зміну цільового призначення земель при передачі їх у власність, наданню у користування за проектами землеустрою у порядку, що встановлено Кабінетом Міністрів України.''
За ст. 40 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду земельніділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку,господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Статтею 41 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] визначено, що органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду землю житлово-будівельним та гаражно-будівельним кооперативам у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Відповідно до ст. 56 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішеннями органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за аодними об'єктами. прибережними захисними смугами, смугами відведення,береговими смугами водних шляхів,гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в)державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г)військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних просік, комунікацій. (ст. 59 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Органи місцевого самоврядування безпосередньо реалізують право власності на землю територіальних громад (ст. 80 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Тобто вони є суб’єктами права власності на землю.

Згідно з ст. 83 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі як в межах населених пунктів,крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б)земельні ділянки, на яких розташованібудівлі, споруди,інші об1єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів,що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
== Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам ==
Органи місцевого самоврядування приймають рішення (ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] ) про безоплатну передачу земель громадянам та надання земель в користування.

Безоплатна передача земель у власність проводиться один раз по кожному виду цільового використання у межах визначених норм.

Надання земель у власність громадянам проводиться органами місцевого самоврядування згідно Порядку безоплатної приватизації земель визначеному ст. 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ].

Згідно з ст. 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування можуть надавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки) (ст. 124). При чому передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку встановленому ст. ст. 118, 123.

Згідно з ст. 126 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тому за новим Кодексом виключається можливість застосування рішень органів місцевого самоврядування у якості документу, що посвідчує право власності на землю. Право оренди землі оформляється договором з обов’язковою державною реєстрацією.

Відповідно до ст. 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування здійснюють продаж земельних ділянок комунальної власності або передають їх у користування(орендк, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та юридичним особам, створеним та зареєстрованим відповідно до законодавства іноземної держави, здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст. 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).
Органи місцевого самоврядування мають право набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами (ст. 131 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Згідно ст. 136 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування уповноважені прийняти рішення про відчуження земель, визначати перелік земельних ділянок призначених для продажу під забудову на земельних торгах. Орган місцевого самоврядування може виступати організатором земельних торгів через уповноважений нею орган (ст. 137 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

За ст. 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] орган місцевого самоврядування може укладати угоди про передачу права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови від права власності або постійного користування на землю. Органи місцевого самоврядування мають право викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Викуп здійснюється за згодою її власника.

Земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних потреб за рішенням органів місцевого самоврядування (ст. 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Вилучення проводиться за згодою користувача у відповідності до порядку вилучення. Органи місцевого самоврядування за ст. 151 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] в місячний термін мають право на погоджування місця розташування об’єктів, розміри земельних ділянок на умови їх відведення згідно порядку погодження питань пов’язаних із вилученням. Органи місцевого самоврядування без рішення суду немають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо земельних ділянок. За неправомірне втручання вони несуть відповідальність (ст. 154 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Збитки, завдані власникам земельних ділянок, шляхом видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права, за ст. 155 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Підстави відшкодування збитків наведені в ст. 156 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]. Відшкодування збитків органу місцевого самоврядування здійснюють у відповідності до Порядку відшкодування збитків (ст. 157 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. (ст. 174 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

До компетенції органів місцевого самоврядування у відповідності до ст. 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] належить розгляд і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів, внесення змін до них. Згідно з ст. 187 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за використання і охороною земель. Органи місцевого самоврядування можуть призначати громадських інспекторів для здійснення громадського контролю за використанням і охороною земель (ст. 190 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

== Вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування ==
Органи місцевого самоврядування наділені правом вирішувати земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (ст. 158 ЗКУ).

Наразі, для вирішення спору щодо меж земельної ділянки громадянину '''необхідно звернутись з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування.'''

У тижневий строк з дня подання заяви, органами місцевого самоврядування розглядається заява та вирішується спір. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

Рішення органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття.

== Див. також: ==
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Верховної_Ради_України_та_органів_місцевого_самоврядування_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Кабінету_Міністрів_України_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин]
[[Категорія:Земельне право]]

Склад земель України

2022-09-20T13:29:17Z

Vira.matanska:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
*Лісовий кодекс [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-12#Text Закон України «Про природно-заповідний фонд України»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14#Text Закон України «Про курорти»]
*Закон України "Про охорону культурної спадщини"[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1011-10#Text Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель»]
== Склад земель України ==
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Категорії земель України мають особливий правовий режим. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.
== Категорії земель та порядок їх використання ==
[[Файл:Земля-згори.jpg|міні|380x380пкс]]
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) [[Покупці земель сільськогосподарського призначення|землі сільськогосподарського призначення]];

б) [[Правовий режим земель житлової та громадської забудови|землі житлової та громадської забудови]];

в) [[Правовий режим земель природно - заповідного фонду (ПЗФ) та іншого природоохоронного значення|землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;]]

г) [[Правовий режим земель оздоровчого призначення|землі оздоровчого призначення]];

ґ) [[Землі які використовуються для організації відпочинку населення|землі рекреаційного призначення]];

д) [[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|землі історико-культурного призначення]];

е) [[землі лісогосподарського призначення]];

є) [[землі водного фонду]];

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
==== Землі сільськогосподарського призначення; ====
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
* для ведення фермерського господарства,
* для ведення особистого селянського господарства,
* для ведення підсобного сільського господарства,
* для індивідуального садівництва,
* для городництва,
* для колективного садівництва,
* для сінокосіння і випасання худоби,
* для дослідних і навчальних цілей,
* для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства,
* для надання послуг у сільському господарстві,
* для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції,
* для іншого сільськогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
# громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
# сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
# сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
# несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
# оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.
==== Землі житлової та громадської забудови; ====
До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Землі житлової та громадської забудови зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),
* для колективного житлового будівництва,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку,
* для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання,
* для будівництва індивідуальних гаражів,
* для колективного гаражного будівництва,
* для іншої житлової забудови,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду,
* для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об’єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури,
* для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги,
* для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів,
* для будівництва та обслуговування будівель торгівлі,
* для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування,
* для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ,
* для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов’язаної з отриманням прибутку),
* для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування,
* для розміщення та постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС,
* для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови,
* для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об’єктів рекреаційного призначення.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
==== Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; ====
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Землі природно-заповідного фонду зокрема поділяються:
* для збереження та використання біосферних заповідників,
* для збереження та використання природних заповідників,
* для збереження та використання національних природних парків,
* для збереження та використання ботанічних садів,
* для збереження та використання зоологічних парків,
* для збереження та використання дендрологічних парків,
* для збереження та використання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва,
* для збереження та використання заказників,
* для збереження та використання заповідних урочищ,
* для збереження та використання пам'яток природи,
* для збереження та використання регіональних ландшафтних парків.
Території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися:
* у природоохоронних цілях;
* у науково-дослідних цілях;
* в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;
* в освітньо-виховних цілях;
* для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
==== Землі оздоровчого призначення; ====
До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Землі оздоровчого призначення зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів,
* для розробки родовищ природних лікувальних ресурсів,
* для інших оздоровчих цілей,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях оздоровчого призначення можуть діяти курорти, тобто освоєна природна територія, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, та використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України, на підставі розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.

З метою організації діяльності курортів юридичні та фізичні особи використовують спеціально визначені природні території, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 перша зона (зона суворого режиму)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 друга зона (зона обмежень)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 третя зона (зона спостережень)].
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 Перша зона] (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється:
# користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;
# прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;
# спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту;
# скидання дренажно-скидних та стічних вод;
# влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);
# влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників;
# проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю;
# постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).
На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної експертизи та оцінки впливу на довкілля виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 Друга зона] (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

На території другої зони (зони обмежень) забороняється:
# будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт;
# проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням території;
# спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;
# забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт;
# влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, грунтових вод, повітря;
# розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;
# здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;
# скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 Третя зона] (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.[[Файл:Склад земель України.jpg|міні|391x391пкс]]На території третьої зони (зони спостережень) забороняється:
# будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, грунту та вод курорту;
# спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).
==== Землі рекреаційного призначення; ====
До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Землі рекреаційного призначення зокрема поділяються:
* для будівництва та обслуговування об'єктів фізичної культури і спорту,
* для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення,
* для індивідуального дачного будівництва,
* для колективного дачного будівництва,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Місця користування водами з рекреаційною та спортивною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17 березня 2011 р. було запроваджено мораторій строком на п’ять років на зміну цільового призначення 3 окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах. Мораторій стосувався зміни цільового призначення земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень та також земельних ділянок об’єктів фізичної культури і спорту. Зазначеним Законом було заборонено ліквідацію та руйнування об’єктів стаціонарної рекреації, визначених Земельним кодексом України, розташованих на земельних ділянках рекреаційного призначення, крім випадків, пов’язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.
==== З[[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|емлі історико-культурного призначення]]; ====
До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Землі історико-культурного призначення зокрема поділяються:
* для забезпечення охорони об'єктів культурної спадщини,
* для розміщення та обслуговування музейних закладів,
* для іншого історико-культурного призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
З метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам’ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, буферної зони, історичного ареалу населеного місця, території об’єкта культурної всесвітньої спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини"[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text].

==== З[[землі лісогосподарського призначення|емлі лісогосподарського призначення]]; ====
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг,
* для іншого лісогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
* зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів,
* окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках,
* полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.
Ведення лісового господарства дозволяється на землях усіх категорій з дотриманням вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. На підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов’язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до Лісового кодексу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text України].

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
==== З[[землі водного фонду|емлі водного фонду]]; ====
Землі водного фонду – це землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
* державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
* державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;
* державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;
* військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об’єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

У межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані:
* гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди,
* об’єкти підвищеної небезпеки,
* пансіонати, об’єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності,
* об’єкти природно-заповідного фонду, об’єкти культурної спадщини.
Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об’єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
* арозорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво,
* зберігання та застосування пестицидів і добрив,
* влаштування літніх таборів для худоби,
* будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів,
* влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо,
* миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.
У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:
* влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод,
* влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу,
* влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів,
* застосування сильнодіючих пестицидів.
==== Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. ====
Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються власникам спеціальних дозволів на дослідно-промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами (із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами) без зміни цільового призначення цих земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення та водного фонду.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/87115407 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц] про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави (Використання земельної ділянки на орендних засадах, не за цільовим призначенням, є порушенням істотних умов договору, та є підставою для кого розірвання в односторонньому порядку. Земельну ділянку можна використовувати виключно в межах виду користування, передбаченого умовами договору та технічною документацією. Земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365520 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц] про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу, а також відновлення становища, яке існувало до порушення (Передання земельної ділянки, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам Земельного кодексу України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково належить до територій зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі 183/1617/16] про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки (Визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (сільської ради) про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення, має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/76912513 Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а] про зобов'язання вчинити певні дії (Суд не може перебирати на себе повноваження органів місцевого самоврядування з прийняття останніми рішення щодо реалізації їхньої виключної компетенції, зокрема, про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель водного фонду на землі житлової та громадської забудови).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/84726145 Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 12-303гс18] про визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (Про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право)
[[Категорія:Земельне право]]

Склад земель України

2022-09-20T13:04:08Z

Vira.matanska: /* Категорії земель та порядок їх використання */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-12#Text Закон України «Про природно-заповідний фонд України»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14#Text Закон України «Про курорти»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1011-10#Text Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель»]
== Склад земель України ==
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Категорії земель України мають особливий правовий режим. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.
== Категорії земель та порядок їх використання ==
[[Файл:Земля-згори.jpg|міні|380x380пкс]]
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) [[Покупці земель сільськогосподарського призначення|землі сільськогосподарського призначення]];

б) [[Правовий режим земель житлової та громадської забудови|землі житлової та громадської забудови]];

в) [[Правовий режим земель природно - заповідного фонду (ПЗФ) та іншого природоохоронного значення|землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;]]

г) [[Правовий режим земель оздоровчого призначення|землі оздоровчого призначення]];

ґ) [[Землі які використовуються для організації відпочинку населення|землі рекреаційного призначення]];

д) [[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|землі історико-культурного призначення]];

е) [[землі лісогосподарського призначення]];

є) [[землі водного фонду]];

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
==== Землі сільськогосподарського призначення; ====
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
* для ведення фермерського господарства,
* для ведення особистого селянського господарства,
* для ведення підсобного сільського господарства,
* для індивідуального садівництва,
* для городництва,
* для колективного садівництва,
* для сінокосіння і випасання худоби,
* для дослідних і навчальних цілей,
* для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства,
* для надання послуг у сільському господарстві,
* для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції,
* для іншого сільськогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
# громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
# сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
# сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
# несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
# оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.
==== Землі житлової та громадської забудови; ====
До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Землі житлової та громадської забудови зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),
* для колективного житлового будівництва,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку,
* для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання,
* для будівництва індивідуальних гаражів,
* для колективного гаражного будівництва,
* для іншої житлової забудови,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду,
* для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об’єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури,
* для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги,
* для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів,
* для будівництва та обслуговування будівель торгівлі,
* для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування,
* для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ,
* для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов’язаної з отриманням прибутку),
* для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування,
* для розміщення та постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС,
* для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови,
* для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об’єктів рекреаційного призначення.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
==== Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; ====
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Землі природно-заповідного фонду зокрема поділяються:
* для збереження та використання біосферних заповідників,
* для збереження та використання природних заповідників,
* для збереження та використання національних природних парків,
* для збереження та використання ботанічних садів,
* для збереження та використання зоологічних парків,
* для збереження та використання дендрологічних парків,
* для збереження та використання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва,
* для збереження та використання заказників,
* для збереження та використання заповідних урочищ,
* для збереження та використання пам'яток природи,
* для збереження та використання регіональних ландшафтних парків.
Території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися:
* у природоохоронних цілях;
* у науково-дослідних цілях;
* в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;
* в освітньо-виховних цілях;
* для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
==== Землі оздоровчого призначення; ====
До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Землі оздоровчого призначення зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів,
* для розробки родовищ природних лікувальних ресурсів,
* для інших оздоровчих цілей,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях оздоровчого призначення можуть діяти курорти, тобто освоєна природна територія, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, та використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України, на підставі розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.

З метою організації діяльності курортів юридичні та фізичні особи використовують спеціально визначені природні території, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 перша зона (зона суворого режиму)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 друга зона (зона обмежень)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 третя зона (зона спостережень)].
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 Перша зона] (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється:
# користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;
# прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;
# спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту;
# скидання дренажно-скидних та стічних вод;
# влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);
# влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників;
# проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю;
# постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).
На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної експертизи та оцінки впливу на довкілля виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 Друга зона] (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

На території другої зони (зони обмежень) забороняється:
# будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт;
# проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням території;
# спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;
# забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт;
# влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, грунтових вод, повітря;
# розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;
# здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;
# скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 Третя зона] (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.[[Файл:Склад земель України.jpg|міні|391x391пкс]]На території третьої зони (зони спостережень) забороняється:
# будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, грунту та вод курорту;
# спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).
==== Землі рекреаційного призначення; ====
До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Землі рекреаційного призначення зокрема поділяються:
* для будівництва та обслуговування об'єктів фізичної культури і спорту,
* для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення,
* для індивідуального дачного будівництва,
* для колективного дачного будівництва,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Місця користування водами з рекреаційною та спортивною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17 березня 2011 р. було запроваджено мораторій строком на п’ять років на зміну цільового призначення 3 окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах. Мораторій стосувався зміни цільового призначення земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень та також земельних ділянок об’єктів фізичної культури і спорту. Зазначеним Законом було заборонено ліквідацію та руйнування об’єктів стаціонарної рекреації, визначених Земельним кодексом України, розташованих на земельних ділянках рекреаційного призначення, крім випадків, пов’язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.
==== З[[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|емлі історико-культурного призначення]]; ====
До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Землі історико-культурного призначення зокрема поділяються:
* для забезпечення охорони об'єктів культурної спадщини,
* для розміщення та обслуговування музейних закладів,
* для іншого історико-культурного призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
==== З[[землі лісогосподарського призначення|емлі лісогосподарського призначення]]; ====
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг,
* для іншого лісогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
* зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів,
* окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках,
* полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.
Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
==== З[[землі водного фонду|емлі водного фонду]]; ====
Землі водного фонду – це землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
* державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
* державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;
* державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;
* військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об’єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

У межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані:
* гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди,
* об’єкти підвищеної небезпеки,
* пансіонати, об’єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності,
* об’єкти природно-заповідного фонду, об’єкти культурної спадщини.
Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об’єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
* арозорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво,
* зберігання та застосування пестицидів і добрив,
* влаштування літніх таборів для худоби,
* будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів,
* влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо,
* миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.
У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:
* влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод,
* влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу,
* влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів,
* застосування сильнодіючих пестицидів.
==== Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. ====
Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються власникам спеціальних дозволів на дослідно-промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами (із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами) без зміни цільового призначення цих земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення та водного фонду.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/87115407 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц] про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави (Використання земельної ділянки на орендних засадах, не за цільовим призначенням, є порушенням істотних умов договору, та є підставою для кого розірвання в односторонньому порядку. Земельну ділянку можна використовувати виключно в межах виду користування, передбаченого умовами договору та технічною документацією. Земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365520 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц] про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу, а також відновлення становища, яке існувало до порушення (Передання земельної ділянки, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам Земельного кодексу України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково належить до територій зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі 183/1617/16] про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки (Визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (сільської ради) про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення, має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/76912513 Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а] про зобов'язання вчинити певні дії (Суд не може перебирати на себе повноваження органів місцевого самоврядування з прийняття останніми рішення щодо реалізації їхньої виключної компетенції, зокрема, про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель водного фонду на землі житлової та громадської забудови).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/84726145 Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 12-303гс18] про визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (Про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право)
[[Категорія:Земельне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2022-01-11T13:55:39Z

Vira.matanska: /* Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова */

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]

==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно зі ст.23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до ч.3 ст.55 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] (ч.1 ст.17) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.17 Закону)[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text]. Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

'''Запитувач має право оскаржити:'''

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»].

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' статтею 1 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні ( ч. 2 статті 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]).

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].

==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.

==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.

==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.

==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.

==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]. Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.

==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»] містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію. Це означає, що в будь-яких інших випадках він не має права відмовляти в отриманні інформації, і у відповіді розпорядник не може зазначити якусь іншу, не передбачену статтею 22 цього Закону підставу.

== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України «Про звернення громадян»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства], інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.

== Судова практика ==

* [https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а]

[[Категорія:Адміністративне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2022-01-11T13:52:42Z

Vira.matanska: /* Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова */

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]

==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно зі ст.23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до ч.3 ст.55 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] (ч.1 ст.17) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.17 Закону)[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text]. Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

'''Запитувач має право оскаржити:'''

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»].

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' статтею 1 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні ( ч. 2 статті 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]).

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].

==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.

==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.

==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.

==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.

==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]. Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.

==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту. Закон України «Про доступ до публічної інформації» містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію. Це означає, що в будь-яких інших випадках він не має права відмовляти в отриманні інформації, і у відповіді розпорядник не може зазначити якусь іншу, не передбачену статтею 22 цього Закону підставу.

== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України «Про звернення громадян»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства], інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.

== Судова практика ==

* [https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а]

[[Категорія:Адміністративне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2022-01-11T13:44:51Z

Vira.matanska: /* Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє */

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]

==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно зі ст.23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до ч.3 ст.55 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] (ч.1 ст.17) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.17 Закону)[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text]. Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

'''Запитувач має право оскаржити:'''

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»].

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' статтею 1 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні ( ч. 2 статті 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]).

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].

==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.

==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.

==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.

==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.

==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]. Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.

==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту.

== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України «Про звернення громадян»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства], інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.

== Судова практика ==

* [https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а]

[[Категорія:Адміністративне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2021-12-29T10:40:51Z

Vira.matanska: /* Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова */

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]

==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно зі ст.23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до ч.3 ст.55 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] (ч.1 ст.17) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.17 Закону)[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text]. Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
Запитувач має право оскаржити:

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»].

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' статтею 1 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні ( ч. 2 статті 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]).

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].

==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.

==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.

==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.

==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.

==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]. Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.

==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту.

== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України «Про звернення громадян»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства], інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.

== Судова практика ==

* [https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а]

[[Категорія:Адміністративне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2021-12-29T10:33:24Z

Vira.matanska: /* Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції. */

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]

==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно зі ст.23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до ч.3 ст.55 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] (ч.1 ст.17) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.17 Закону)[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text]. Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
Запитувач має право оскаржити:

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»].

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' статтею 1 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні ( ч. 2 статті 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]).

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].

==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.

==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.

==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.

==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.

==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]. Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.

==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту.

== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію» цих рекомендацій) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку (Закону України «Про звернення громадян», Кодексу адміністративного судочинства, інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.

== Судова практика ==

* [https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а]

[[Категорія:Адміністративне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2021-12-29T09:47:22Z

Vira.matanska: /* Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє. */

== ''Оскарженя відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних'' ==

== Зміст ==
1. Нормативна база.

2. '''Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації'''.

3. Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє.

4. Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.

5. Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк.

6. Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел.

7. Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

8. Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова.

'''9. ''' Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію

== Нормативна база ==

# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України].
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»].
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України].
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України].
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"].
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]
# [https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а].

== '''Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації''' ==


Згідно зі ст.23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до ч.3 ст.55 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (ч.1 ст.17) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.17 Закону). Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

== Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє. ==
Запитувач має право оскаржити:

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

 Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

''' Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' статтею 1 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації». Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

''' Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні ( ч. 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

- '''безумовно відкрита інформація'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом (позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а).

== Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє ==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1)Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

2)Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.

== Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції. ==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.

== Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк ==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.

== Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел ==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.

== Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» ==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.

== Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова ==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту.

== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію ==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію» цих рекомендацій) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку (Закону України «Про звернення громадян», Кодексу адміністративного судочинства, інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2021-12-29T09:24:33Z

Vira.matanska:

== ''Оскарженя відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних'' ==

== Зміст ==
1. Нормативна база.

2. '''Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації'''.

3. Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє.

4. Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.

5. Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк.

6. Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел.

7. Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

8. Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова.

'''9. ''' Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію

== Нормативна база ==

1. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України].

2. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»].

3. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України].

4. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України].

5. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"].

6. [https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а].

== '''Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації''' ==


Згідно зі ст.23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до ч.3 ст.55 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (ч.1 ст.17) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку Закону України "Про звернення громадян". Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.17 Закону). Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

== Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє. ==
Запитувач має право оскаржити:

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

 Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

''' Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' статтею 1 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації». Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

''' Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні ( ч. 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

- '''безумовно відкрита інформація'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом (позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а).

== Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє ==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1)Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

2)Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.

== Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції. ==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.

== Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк ==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.

== Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел ==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.

== Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» ==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.

== Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова ==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту.

== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію ==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію» цих рекомендацій) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку (Закону України «Про звернення громадян», Кодексу адміністративного судочинства, інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2021-12-29T08:36:43Z

Vira.matanska: Створена сторінка: == ''Оскарженя відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника п...

== ''Оскарженя відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних'' ==

== Зміст ==
1. Нормативна база.

2. '''Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації'''.

3. Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє.

4. Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.

5. Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк.

6. Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел.

7. Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

8. Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова.

'''9. ''' Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію

== Нормативна база ==

1. Конституція України.

2. Закон України «Про доступ до публічної інформації».

3. Цивільний кодекс України.

4. Цивільний процесуальний кодекс України.

5. Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини".

6. Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а.

== '''Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації''' ==


Згідно зі ст.23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до ч.3 ст.55 Конституції України кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (ч.1 ст.17) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку Закону України "Про звернення громадян". Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.17 Закону). Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

== Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє. ==
Запитувач має право оскаржити:

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

===== '''Публічна інформація''' буває двох видів: =====

===== - '''відкрита'''; =====

===== - '''з обмеженим доступом'''. =====

===== Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''. =====
''' Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' статтею 1 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації». Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

''' Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні ( ч. 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

===== - '''безумовно відкрита інформація''' =====
Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом (позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а).

== Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє ==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

=== 1)Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях; ===
Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

=== 2)Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника. ===
Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.

== Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції. ==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.

== Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк ==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.

== Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел ==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.

== Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» ==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.

== Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова ==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту.

== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію ==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію» цих рекомендацій);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку (Закону України «Про звернення громадян», Кодексу адміністративного судочинства, інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.

Нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів

2021-08-04T11:29:36Z

Vira.matanska:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1378-15 Закон України "Про оцінку земель"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2658-14 Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/831-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 року № 831 "Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213-95-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 "Про Методику нормативної грошової оцінки земель населених пунктів"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0679-17 Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 травня 2017 року № 262 "Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1647-16 Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 дистопада 2016 року № 489 "Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/105-2018-%D0%BF#n14 Порядок проведення загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2018 № 105]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/6-2021-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 05 січня 2021 року № 6 "Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 і від 7 лютого 2018 р. № 105]

== Загальна інформація про нормативну грошову оцінку земельних ділянок ==
'''Нормативна грошова оцінка земельних ділянок''' - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

'''Капіталізація''' – це визначення вартості об'єкта оцінки на підставі чистого операційного або рентного доходу від його використання.

'''Рентний дохід''' – це дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва, залежно від якості та місця розташування земельної ділянки. ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1378-15 стаття 1 Закону України "Про оцінку земель"]).
Інформація про нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів оприлюднюється на сайті [http://land.gov.ua/ Державної служби України з питань геодезії картографії та кадастру].

== Хто здійснює нормативну грошову оцінку земельної ділянки? ==
Розробниками технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок є юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Відповідність технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок положенням нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил засвідчується:

* у паперовій формі - підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника;
* в електронній формі - електронним цифровим підписом сертифікованого інженера-землевпорядника згідно із законодавством про використання електронного цифрового підпису.

== Підстави проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки ==

Підставою для проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є:

* рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;
* договір, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом.

На виконання [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1378-15 статті 13 Закону України "Про оцінку земель"] нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі:

* визначення розміру земельного податку;
* визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності;
* визначення розміру державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом;
* визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва;
* розробки показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель;
* відчуження земельних ділянок державної, комунальної власності, якщо відповідно до закону ціна продажу таких земельних ділянок визначається з використанням нормативної грошової оцінки земельних ділянок;
* проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення (у разі якщо попередня нормативна грошова оцінка земельних ділянок у цьому масиві не проводилася протягом 5 років до дня прийняття уповноваженим органом рішення про проведення такої інвентаризації).

У всіх інших випадках грошова оцінка земельних ділянок може проводитися за згодою сторін та у випадках, визначених цим та іншими законами України.

== Обмеження щодо проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок ==
С[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1378-15 таттіею 14 Закону України "Про оцінку земель"] визначає що суб'єкти оціночної діяльності не можуть проводити експертну грошову оцінку земельних ділянок у разі, якщо:
* земельні ділянки, що підлягають експертній грошовій оцінці, належать суб'єкту оціночної діяльності або оцінювачам, які працюють у його складі;

* оцінювач з експертної грошової оцінки земельних ділянок має родинні зв'язки із замовником оцінки земельної ділянки або суб'єктом господарювання, керівництво якого має родинні зв'язки із замовником;

* земельні ділянки, що підлягають експертній грошовій оцінці, належать засновникам або учасникам суб'єкта оціночної діяльності.
Експертна грошова оцінка земельних ділянок, проведена з порушенням вимог цієї статті, а також проведена не суб'єктами оціночної діяльності, є недійсною.

== Періодичність та порядок проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки ==
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться:

* розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років;
* розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

'''За результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація.'''

Технічна документація про нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення району включає:

* пояснювальну записку, що включає опис природно-сільськогосподарського районування, агрокліматичних умов, основних характеристик ґрунтового покриву, опис використаних матеріалів ґрунтових обстежень минулих років та виконаних робіт з їх уточнення (у разі потреби), опис проведених розрахунків та їх результатів;
* завдання на виконання робіт (затверджується Держгеокадастром) із визначенням процедури проведення оцінки та оформлення її результатів, строки розроблення технічної документації;
* схеми (карти) природно-сільськогосподарського районування земель;
* картограму розповсюдження агровиробничих груп ґрунтів району;
* шкалу нормативної грошової оцінки агровиробничих груп ґрунтів сільськогосподарських угідь району
* електронний документ та електронний примірник технічної документації.

До затвердження технічної документації про нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення району нормативна грошова оцінка окремої земельної ділянки може визначатись за технічною документацією про нормативну грошову оцінку земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (земельні ділянки у межах населених пунктів) або районними радами (земельні ділянки за межами населених пунктів).

Розробники технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок зобов'язані безоплатно передавати копії матеріалів у Державний фонд документації із землеустрою.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку
окремої земельної ділянки, який видається Державною службою України з питань геодезії картографії та кадастру.

Підставою для надання відомостей із Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку земельної ділянки сільськогосподарського призначення (крім земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів) є дані про нормативну грошову оцінку, внесені до Державного земельного кадастру в установленому порядку.

== Поняття загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення ==
Загальнонаціональна (всеукраїнська) нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення (далі - оцінка) - нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення, яка проводиться одночасно на всій території України. Оцінка проводиться відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/831-2016-%D0%BF#Text Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 р. № 831].

Оцінку проводить уповноважений Держгеокадастром на здійснення заходів, передбачених бюджетною [https://www.kmu.gov.ua/diyalnist/reformi/ekonomichne-zrostannya/zemelna-reforma програмою “Проведення земельної реформи]”, суб’єкт господарювання, якому надаються бюджетні кошти на безповоротній основі в межах відповідних бюджетних асигнувань та який є суб’єктом оціночної діяльності відповідно до статті 6 та з урахуванням вимог частини третьої статті 18 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1378-15#Text Закону України "Про оцінку земель"].

Об’єктом оцінки є землі сільськогосподарського призначення незалежно від форми власності в межах території природно-сільськогосподарських районів (у тому числі гірських природно-сільськогосподарських районів) Автономної Республіки Крим, областей, крім земель сільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, оцінка яких проводиться відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213-95-%D0%BF#Text Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213].

05 січня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/6-2021-%D0%BF#Text постанову № 6 "Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 і від 7 лютого 2018 р. № 105], відповідно до якої власнику або землекористувачу надано можливість замовляти проведення нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки до спливу строку, визначеного частиною другою статті 18 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1378-15 «Про оцінку земель»], тобто раніше ніж завершиться 5-ти або 7-ми річний термін.
{| class="wikitable"
|+
|'''Увага!''' Витяг про нормативну грошову оцінку земельниї ділянки можна також отримати онлайн шляхом подачі запиту на отримання витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку '''через [https://e.land.gov.ua/services портал електронних сервісів] Держгеокадастру,''' попередньо зареєструвавшись та авторизувавшись в електронному кабінеті за допомогою електронної пошти, [[Порядок отримання кваліфікованого електронного підпису|кваліфікованого електронного підпису]] або платіжної картки банку (BankID).

Виконання запиту можна відслідкувати в розділі “Історія замовлених витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку”, переглянувши статус запиту де може бути зазначено: знаходиться в обробці або вже опрацьовано державним кадастровим реєстратором.

Даний запит опрацьовується '''протягом 3-х робочих днів''' з моменту подачі заяви та являється '''безоплатним'''.
|}
[[Файл:Отримання витягу про НГО.pdf|міні|Отримання витягу про нормативну грошову оцінку]]

== Див. також ==
* [[Індексація нормативно-грошової оцінки земель]]

{| class="wikitable"
|-
| Корисно! [https://www.kmu.gov.ua/diyalnist/reformi/ekonomichne-zrostannya/zemelna-reforma Земельна реформа]
|}

[[Категорія: Право власності на землю]]
[[Категорія: Земельне право]]

Придбання, зберігання, носіння та перевезення мисливської вогнепальної гладкоствольної зброї та бойових припасів до неї

2021-04-06T15:06:36Z

Vira.matanska: внесення гіперпосилань у статті

== Нормативна база ==

♦ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення] 
♦ [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2471-12 Постанова Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна"] 
♦ [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0637-98.%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0 Наказ Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів" від 21.08.1998 № 622]
 
♦ [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/706-93-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року № 706 "Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії"] 
== Поняття мисливської вогнепальної гладкоствольної зброї ==

Мисливська вогнепальна зброя - вогнепальна зброя, що відповідає вимогам, установленим до мисливської зброї технічним регламентом, а за його відсутності - національним (галузевим) стандартом ([https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0637-98.%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0 Наказ Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів" від 21.08.1998 № 622]).
== Придбання зброї ==

 
'''Право''' 
Правом придбання мисливської гладкоствольної зброї та основних частин до неї користуються громадяни України, які досягли 21-річного віку, мисливської нарізної зброї та основних частин до неї - 25-річного віку, холодної, охолощеної та пневматичної зброї та основних частин до неї - 18-річного віку. Кількість зброї, яку може мати громадянин України, не обмежена, однак власник зброї повинен забезпечити її безумовну схоронність ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2471-12 Постанова Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна"]). 

'''Дозвіл на придбання та зберігання мисливської вогнепальної гладкоствольної зброї'<nowiki/>''''' ''
''Для одержання громадянами в органах поліції дозволу на придбання мисливської вогнепальної нарізної, гладкоствольної зброї, пневматичної зброї, холодної та охолощеної зброї громадянами подаються такі документи''''':'''
• заява щодо видачі дозволу на придбання зброї на ім'я керівника органу поліції за місцем проживання заявника;
• заповнена картка-заява (додаток 14);
• медична довідка (крім охолощеної зброї);
• платіжний документ (платіжне доручення, квитанція) з відміткою банку, відділення поштового зв'язку або коду проведеної операції про внесення коштів за надання відповідної платної послуги;
• копії 1, 2 та 11 сторінок паспорта громадянина України.
Якщо фактичне проживання громадянина інше, ніж зазначене в паспорті, необхідно надати документ, що підтверджує фактичне місце проживання громадянина (договір оренди житлового приміщення, свідоцтво про право власності на житлове приміщення тощо).
Дозволи на придбання, зберігання та носіння зброї, пристроїв оформляються, переоформляються після проведення органами поліції у встановленому порядку перевірок, тривалість яких не повинна перевищувати один місяць, щодо відсутності обставин, визначених у пункті 5.1 глави 5 розділу I цієї Інструкції, та достовірності документів, які подані для отримання, перереєстрації зазначених дозволів.
Якщо громадянин, який звертається до органу поліції для оформлення дозволу на придбання зброї, пристрою, вже має у власності чи у користуванні зброю, пристрій, він надає копію дозволу на зберігання цієї зброї, пристрою, а документи (довідки), які були подані при отриманні дозволу на придбання, зберігання (перереєстрації), є дійсними, повторно не оформляються, власник подає їх копії.
Для одержання в органах поліції дозволу на придбання основних частин до мисливської вогнепальної зброї громадянами подаються:
заява щодо видачі дозволу на придбання основних частин зброї на ім'я керівника органу поліції за місцем проживання заявника;
копія дозволу на право зберігання, носіння зброї відповідного виду, моделі;
платіжний документ (платіжне доручення, квитанція) з відміткою банку, відділення поштового зв'язку або коду проведеної операції про внесення коштів за надання відповідної платної послуги.
Заміна основних частин зброї, в майстернях, які мають ліцензії МВС України, здійснюється без отримання додаткового дозволу на їх придбання.
Особи, що звернулися до органів поліції за видачею дозволів на придбання, зберігання та носіння зброї, пристроїв, персонально відповідають за достовірність наданих документів відповідно до законодавства України.

 
''Для одержання дозволу на зберігання та носіння мисливської вогнепальної нарізної, гладкоствольної зброї, пневматичної зброї, холодної і охолощенної зброї, пристроїв власниками до органів поліції подаються:''
* •'' заява щодо видачі дозволу на зберігання та носіння зброї на ім'я керівника органу поліції;''
* • дві фотокартки розміром 3 х 4 см;
* • дублікат дозволу з відміткою магазину про продаж зброї, пристрою або з відміткою про переоформлення їх у встановленому законодавством порядку;
* • платіжний документ (платіжне доручення, квитанція) з відміткою банку, відділення поштового зв'язку або коду проведеної операції про внесення коштів за надання відповідної платної послуги.
Також власник зброї пред’являє договір страхування (крім охолощеної зброї).
Для одержання дозволу на зберігання колекційної холодної зброї її власник подає в орган поліції за місцем проживання:
заяву щодо видачі дозволу на зберігання колекційної холодної зброї на ім'я керівника органу поліції;
фотографії зброї розміром 15 х 15 см;
платіжний документ (платіжне доручення, квитанція) з відміткою банку, відділення поштового зв'язку або коду проведеної операції про внесення коштів за надання відповідної платної послуги.
На підставі поданих документів орган поліції видає дозвіл на зберігання такої зброї. У дозволі ставиться штамп "колекція".
У разі потреби перевезення такої зброї органи поліції, у яких така зброя зареєстрована, видають дозволи на її перевезення в порядку, визначеному для надання дозволу на перевезення вогнепальної зброї.
Мисливські ножі придбаваються громадянами за наявності дозволу органу поліції на право зберігання та носіння мисливської вогнепальної зброї. При цьому в дозволі на право зберігання та носіння такої зброї магазином робиться відмітка про реалізацію ножа.
За відсутності в громадянина зазначеного вище дозволу мисливські ножі придбаваються за дозволом на право придбання холодної зброї в порядку, установленому пунктом 12.2 цієї глави.
У разі неможливості зробити в дозволі на право зберігання та носіння мисливської зброї відмітку про придбання ножа магазином видається довідка, яка в 10-денний строк разом з відповідною заявою про реєстрацію подається власником до органу поліції за місцем реєстрації мисливської зброї.
Для перереєстрації зброї, пристроїв (продовження терміну дії дозволу на їх зберігання та носіння), які придбані відповідно до законодавства, до органів поліції власник подає:
заяву про продовження терміну дії дозволу;
медичну довідку;
платіжний документ (платіжне доручення, квитанцію) з відміткою банку, відділення поштового зв'язку або коду проведеної операції про внесення коштів за надання відповідної платної послуги.
Також власник зброї пред’являє договір страхування.
Власниками пристроїв до заяви додаються документи, які підтверджують статус особи щодо права їх придбання, зберігання і носіння.
Перереєстрація (продовження строку дії дозволу на зберігання та носіння) охолощеної зброї не проводиться[https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0637-98.%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0 (Наказ Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів" від 21.08.1998 № 622]).

 

'''Перереєстрація зброї'''
 
 
Для перереєстрації зброї, пристроїв (продовження терміну дії дозволу на їх зберігання та носіння), які придбані відповідно до законодавства, до органів поліції власник подає:
• заяву про продовження терміну дії дозволу;
• медичну довідку;
• платіжний документ (платіжне доручення, квитанцію) з відміткою банку, відділення поштового зв'язку або коду проведеної операції про внесення коштів за надання відповідної платної послуги.
Також власник зброї пред’являє договір страхування.
Власниками пристроїв до заяви додаються документи, які підтверджують статус особи щодо права їх придбання, зберігання і носіння.
Перереєстрація (продовження строку дії дозволу на зберігання та носіння) охолощеної зброї не проводиться ([https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0637-98.%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0 Наказ Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів" від 21.08.1998 № 622] ).

== Зберігання, перевезення та носіння зброї та боєприпасів до неї ==

Вогнепальна мисливська зброя, основні частини зброї, бойові припаси до неї, пневматична, холодна, охолощена зброя, пристрої та зазначені патрони громадянами України перевозяться через митний кордон України на підставі дозволів на право перевезення зброї територією України, які видаються УП ЦОУП, ГУНП.
Перевезення громадянами України зброї, якою вони нагороджені уповноваженими посадовими особами іноземних держав, здійснюється за дозволом УП ЦОУП на перевезення зброї через митний кордон України.
Дозвіл на перевезення через митний кордон України нагородної вогнепальної зброї, врученої відповідно до законодавства України іноземцям, оформляється відповідно до листа (клопотання) органу державної влади, який здійснював нагородження. До листа (клопотання) додаються:
засвідчена в установленому законодавством порядку копія документа про нагородження зброєю;
копії 1 та 2 сторінок паспорта особи, якій вручено нагородну зброю;
платіжний документ (платіжне доручення, квитанція) з відміткою банку, відділення поштового зв'язку або коду проведеної операції про внесення коштів за надання відповідної платної послуги.
. 

'<nowiki/>'''''Власник зброї у разі зміни місця проживання зобов’язаний звернутися до органу поліції із проханням щодо зняття її з обліку, вказавши при цьому нову адресу.''''''
Після прибуття на нове місце проживання власник зобов’язаний у десятиденний строк (у прикордонній місцевості протягом 24 годин) поставити на облік особисту зброю в місцевому органі поліції ([https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0637-98.%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0 Наказ Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів" від 21.08.1998 № 622]).

= Обмеження в праві на придбання, зберігання і носіння зброї громадянам=

Органи поліції не мають права давати згоду керівникам підприємств, установ, організацій та суб'єктам господарювання на укладення трудових договорів на виконання таких робіт, а також видавати дозволи на придбання, зберігання та носіння вогнепальної зброї та бойових припасів до неї, пневматичної чи холодної зброї, пристроїв та патронів до них громадянам, а також проводити їх перереєстрацію в разі:
• наявності в особи медичних протипоказань до виконання вказаних функціональних обов'язків та володіння зброєю;
• наявності даних про систематичне (два чи більше разів) порушення такою особою громадського порядку, зловживання спиртними напоями, вживання наркотичних речовин без призначення лікаря, інших одурманюючих засобів, вчинення домашнього насильства, що підтверджується документально;
• наявності вмотивованої постанови державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника в праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії;
• надходження від уповноваженого органу до УП ЦОУП, УП ГУНП інформації про повідомлення такій особі про підозру або інформації про складення щодо такої особи повідомлення про підозру, що не вручене через невстановлення її місцезнаходження;
• наявності в особи судимості за злочин, яка не погашена або не знята в установленому порядку;
• відсутності довідки про вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування;
• відсутності права, визначеного актами законодавства, на придбання, зберігання і носіння пристроїв.

[[Категорія: Адміністративне право]]

Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин

2021-01-16T12:36:29Z

Vira.matanska: Створена сторінка: == Нормативна база == * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України] * [https://zak...

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]

== Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин ==
'''До компетенції органів місцевого самоврядування належить''': - розпорядження землями територіальних громад; - передача земельних ділянок у власність громадянам та юридичним особам; - надання земельних ділянок у користування; - вилучення земельних ділянок; - викуп земельних ділянок для суспільних потреб; - організація землеустрою; - координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; - здійснення контролю за використання та охороною земель; - обмеження, тимчасова заборона використання земель у разі порушення земельного законодавства; - підготовка висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок; - інформування населення щодо вилучення, надання земельних ділянок; - внесення пропозицій до райради щодо зміни меж сіл; - вирішення земельних спорів; - вирішення інших питань у галузі земельних відносин.

Всі ці дії здійснюються у відповідності до закону і виключно сесіями сільських рад.

== Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування ==
''За ст. 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення про зміну цільового призначення земель при передачі їх у власність, наданню у користування за проектами землеустрою у порядку, що встановлено Кабінетом Міністрів України.''

За ст. 41 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду землю житлово-будівельним та гаражно-будівельним кооперативам. У відповідності до ст. 56 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] сільські ради можуть безоплатно або за плату передавати у власність земельні ділянки лісового фонду площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Також можуть безоплатно передавати у власність земельні природні водойми загальною площею до 3 га (ст. 59 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Передавати державним водогосподарським організаціям в постійне користування землю водного фонду, надавати їх в оренду громадянам та юридичним особам. Сільські ради безпосередньо реалізують право власності територіальних громад (ст. 80 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Тобто вони є суб’єктами права власності на землю.

Згідно з ст. 83 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, є комунальною власністю. У цій власності перебувають усі землі як в межах населених пунктів так і за їх межами, на яких розташовані об’єкти власності.

== Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам ==
Сільські ради приймають рішення (ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] ) про безоплатну передачу земель громадянам та надання земель в користування.

Безоплатна передача земель у власність проводиться один раз по кожному виду цільового використання у межах визначених норм.

Надання земель у власність громадянам проводиться сільськими радами згідно Порядку безоплатної приватизації земель визначеному ст. 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ].

За ст. 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] сільські ради можуть надавати земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності для всіх потреб. При цьому це право отримують лише ті юридичні особи, що належать до державної або комунальної власності (ст. 92 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення сільської ради (ст. 124). При чому передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку встановленому ст.ст. 118, 123.

Згідно ст. 126 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] право власності на земельну ділянку і право постійного користування посвідчується державними актами. Тому за новим Кодексом виключається можливість застосування рішень сільської ради у якості документу, що посвідчує право власності на землю. Право оренди землі оформляється договором з обов’язковою державною реєстрацією.

У відповідності до ст. 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] сільські ради здійснюють продаж земельних ділянок. Продаж земельних ділянок іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється сільськими радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст. 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). За ст. 130 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] сільські ради мають переважне право на купівлю земель сільгосппризначення на своїй території. Сільські ради мають право набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами (ст. 131 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Згідно ст. 136 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] сільської ради уповноважені прийняти рішення про відчуження земель, визначати перелік земельних ділянок призначених для продажу під забудову на земельних торгах. Сільська рада може виступати організатором земельних торгів через уповноважений нею орган (ст. 137 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

За ст. 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] сільська рада може укладати угоди про передачу права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови від права власності або постійного користування на землю. Сільські ради мають право викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Викуп здійснюється за згодою її власника.

Земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних потреб за рішенням сільських рад (ст. 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Вилучення проводиться за згодою користувача у відповідності до порядку вилучення. Сільські ради за ст. 151 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] в місячний термін мають право на погоджування місця розташування об’єктів, розміри земельних ділянок на умови їх відведення згідно порядку погодження питань пов’язаних із вилученням. Органи місцевого самоврядування без рішення суду немають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо земельних ділянок. За неправомірне втручання вони несуть відповідальність (ст. 154 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Збитки, завдані власникам земельних ділянок, шляхом видання сільською радою акта, яким порушуються права, за ст. 155 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Підстави відшкодування збитків наведені в ст. 156 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]. Відшкодування збитків сільські ради здійснюють у відповідності до Порядку відшкодування збитків (ст. 157 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

За ст. 158 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] сільські ради вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, до держання правил добросусідства. У разі незгоди з рішенням ради спір вирішується в судовому порядку. Порядок розгляду земельних спорів сільськими радами визначено ст. 159. Рішення сільської ради з питань земельних спорів вступає в силу з моменту його прийняття (ст. 161 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). При зміні меж сіл сільські ради роблять подання до обласної ради для прийняття відповідного рішення (ст. 174 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

До компетенції сільських рад у відповідності до ст. 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] належить розгляд і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів, внесення змін до них. Згідно ст. 187 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] сільські ради здійснюють контроль за використання і охороною земель. Самоврядний контроль за використання та охороною земель (ст. 189 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]) здійснюється сільськими радами. Сільські ради можуть призначатися громадських інспекторів для здійснення громадського контролю за використанням і охороною земель (ст. 190 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).