WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Правовий режим саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності

2022-01-27T15:45:42Z

Valentyna.herasymchuk: /* Перелік необхідних документів */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3038-17 Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/687-14 Закон України "Про архітектурну діяльність"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/554-2011-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0878-11 Положення про Атестаційну архітектурно-будівельну комісію, затверджене наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25 червня 2011 року № 93]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14 Порядок реєстрації саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13 травня 2014 року № 137]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1369-14#Text Порядок делегування повноважень саморегулівним організаціям у сфері архітектурної діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 13 жовтня 2014 року № 282]

== Загальна інформаці ==
Відповідно до статті 161 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/687-14 Закону України "Про архітектурну діяльність"] (далі - Закон) в Україні можуть створюватися і діяти саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності.

'''Саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності''' - неприбуткові добровільні об'єднання фізичних та юридичних осіб за відповідним напрямом підприємницької чи професійної діяльності, які в установленому порядку набули відповідного статусу. (абзац тринадцятий частини першої статті 1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/687-14 Закону України "Про архітектурну діяльність"]).

Неприбуткові добровільні об'єднання фізичних та юридичних осіб, що провадять підприємницьку та професійну діяльність, набувають статусу саморегулівних організацій з дня їх реєстрації центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури, яка здійснюється шляхом внесення інформації про таку організацію до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності визначають правила і стандарти підприємницької та професійної діяльності, обов'язкові для виконання всіма членами таких організацій, а також передбачають механізм відшкодування збитків, завданих споживачам унаслідок надання членами саморегулівної організації товарів, виконання робіт (послуг) неналежної якості.

Саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності можуть на підставі делегованих повноважень проводити професійну атестацію виконавців робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, та залучатися до ліцензування господарської діяльності членів саморегулівної організації.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури, визначає порядок реєстрації таких організацій.

Контроль за діяльністю саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури.

== Реєстрація саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності ==
Відповідно до пункту 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14#Text Порядку реєстрації саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13 травня 2014 року № 137,] (далі - Порядок) неприбуткові добровільні об’єднання фізичних та юридичних осіб за відповідним напрямом підприємницької чи професійної діяльності (далі - об’єднання) набувають статусу саморегулівних організацій з дати їх реєстрації як саморегулівних організацій.

Мінрегіон здійснює реєстрацію однієї саморегулівної організації за відповідним напрямом підприємницької чи професійної діяльності.

Об’єднання можуть бути зареєстровані Мінрегіоном як саморегулівні організації, якщо вони відповідають таким критеріям:

- утворені і діють на засадах самоврядування;

- установчі документи містять фіксоване членство;

- об’єднують у своєму складі не менше 25 відсотків від загальної кількості фахівців, які отримали кваліфікаційний сертифікат за відповідним напрямом професійної атестації, проведеної у порядку, визначеному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/554-2011-%D0%BF#Text постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури"] (для об’єднань фізичних осіб), або не менше 25 відсотків від загальної кількості експертних організацій, які здійснюють в усіх адміністративно-територіальних одиницях України експертизу проектів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів із середніми та значними наслідками, і в яких працює не менше 25 відсотків від загальної кількості сертифікованих експертів, які відповідно до отриманих сертифікатів мають право здійснювати експертизу проектної документації, чи не менше 700 юридичних осіб, з яких понад 55 відсотків - будівельні підприємства, що мають відповідну ліцензію, чи виробників будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, сукупна частка яких на ринку не менш як за п’ятьма основними видами продукції перевищує 20 відсотків (для об'єднань юридичних осіб);

- мають відокремлені підрозділи в усіх адміністративно-територіальних одиницях України;

- визначили правила і стандарти підприємницької чи професійної діяльності, а також механізми контролю за їх дотриманням;

- мають досвід роботи за напрямом підприємницької чи професійної діяльності, за яким передбачається здійснювати саморегулювання, не менше двох років.

Визначення саморегулівними організаціями правил і стандартів підприємницької та професійної діяльності, делегування таким організаціям повноважень здійснюються з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

=== Перелік необхідних документів ===
Для реєстрації саморегулівної організації об’єднання подає Міністерству розвитку громадян та територій України в паперовій формі (особисто, в тому числі через центри надання адміністративних послуг чи поштовим відправленням з описом вкладення) або в електронній формі (через електронний кабінет Електронної системи або іншу державну інформаційну систему, інтегровану з електронним кабінетом) у порядку, визначеному статтею 26-1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3038-17#Text Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»:]

* заяву із зазначенням: - напряму підприємницької чи професійної діяльності, за яким передбачається здійснювати саморегулювання; - коду за ЄДРПОУ; - дати та номера рішення про включення/повторне включення об’єднання до Реєстру неприбуткових установ та організацій;
* копію рішення органу управління об’єднання про намір набуття статусу саморегулівної організації (крім випадків, коли набуття такого статусу передбачено установчими документами);
* перелік членів об’єднання із зазначенням прізвища, імені, по батькові (за наявності) та номера кваліфікаційного сертифіката (за наявності) - для фізичних осіб або найменування, коду за ЄДРПОУ - для юридичних осіб;
* прийняті правила та стандарти підприємницької чи професійної діяльності, обов’язкові для виконання всіма членами саморегулівної організації, які, зокрема, визначають: - вимоги до членів саморегулівної організації, якості їх товарів, робіт та послуг, встановлені відповідно до вимог нормативно-правових актів, будівельних норм, інших нормативних документів, виконання яких є обов’язковим відповідно до законодавства; - механізми контролю за дотриманням правил та стандартів підприємницької чи професійної діяльності; - механізм відшкодування збитків, завданих споживачам унаслідок надання членами саморегулівної організації товарів, виконання робіт (послуг) неналежної якості.
* інформацію про: - відокремлені підрозділи об’єднання; - відповідність об’єднання критеріям, визначеним пунктом 3 цього Порядку; - наявність офіційного вебсайта об’єднання, на якому, зокрема, оприлюднені установчі документи, правила та стандарти підприємницької чи професійної діяльності, інформація про діяльність об’єднання: перелік членів об’єднання, органи управління та їх рішення, відокремлені підрозділи, їх контактні дані (місцезнаходження, телефон, факс, електронна пошта).

Отримання установчих документів в електронній формі здійснюється у порядку інформаційної взаємодії Електронної системи та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

=== Строк прийняття рішення ===
За результатами розгляду та перевірки документів, поданих об’єднанням, Мінрегіоном протягом двадцяти робочих днів з дня надходження приймається рішення про реєстрацію саморегулівної організації або про відмову у реєстрації.

Рішення про реєстрацію саморегулівної організації приймається відповідним наказом Мінрегіону.

У день прийняття наказу здійснюється реєстрація саморегулівної організації шляхом внесення інформації про таку організацію до Електронної системи.

Дата внесення інформації про саморегулівну організацію до Електронної системи є датою реєстрації саморегулівної організації.

У разі прийняття рішення про відмову в реєстрації саморегулівної організації, до Електронної системи вносяться відомості про відмову в реєстрації із зазначенням підстав такої відмови.

Про прийняте рішення об’єднання повідомляється в паперовій або електронній формі відповідно до вимог частини дев’ятої статті 26-1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3038-17#Text Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».]

=== Підстави для відмови: ===
* невідповідність об’єднання вимогам цього [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14#Text Порядку];

* подання документів не в повному обсязі або невідповідність поданих документів вимогам законодавства чи виявлення в них недостовірних відомостей, що було встановлено під час їх розгляду та перевірки.
Після усунення недоліків, що стали причиною відмови у реєстрації саморегулівної організації, об’єднання може повторно подати документи, які розглядаються відповідно до цього Порядку.

== Втрата об’єднанням статусу саморегулівної організації ==
Рішення про втрату об’єднанням статусу саморегулівної організації приймається відповідним наказом Мінрегіону за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- добровільної відмови об’єднання від статусу саморегулівної організації;

- припинення або заборони діяльності саморегулівної організації;

- судового рішення, прийнятого у встановленому законом порядку, яке набрало законної сили;

- виявлення Мінрегіоном за результатами здійснення контролю за діяльністю саморегулівної організації фактів невідповідності об’єднання вимогам цього Порядку та/або їх невиконання.

Відомості про втрату об’єднанням статусу саморегулівної організації вносяться до Електронної системи в день прийняття рішення про втрату об’єднанням статусу саморегулівної організації та оприлюднюються на порталі цієї системи.

Про прийняте рішення об’єднання повідомляється в паперовій або електронній формі відповідно до вимог частини дев’ятої статті 26-1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3038-17#Text Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».]

Об’єднання втрачає статус саморегулівної організації з дати внесення до Електронної системи відомостей про рішення Мінрегіону щодо втрати об’єднанням статусу саморегулівної організації.

== Повідомлення саморегулівної організації ==
Саморегулівна організація в паперовій або електронній формі (через електронний кабінет Електронної системи чи іншу державну інформаційну систему, інтегровану з електронним кабінетом) інформує Мінрегіон про:

зміни у відомостях щодо місцезнаходження саморегулівної організації, органів управління, керівника, відокремлених підрозділів, вебсайту - протягом семи робочих днів з дати їх настання;

кількість членів саморегулівної організації та про відповідність критеріям, визначеним у пункті 3 цього Порядку,- щокварталу до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом.
[[Категорія:Господарське право]]
[[Категорія:Адміністративне право]]

Правовий режим саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності

2022-01-27T15:19:49Z

Valentyna.herasymchuk: /* Реєстрація саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3038-17 Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/687-14 Закон України "Про архітектурну діяльність"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/554-2011-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0878-11 Положення про Атестаційну архітектурно-будівельну комісію, затверджене наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25 червня 2011 року № 93]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14 Порядок реєстрації саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13 травня 2014 року № 137]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1369-14#Text Порядок делегування повноважень саморегулівним організаціям у сфері архітектурної діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 13 жовтня 2014 року № 282]

== Загальна інформаці ==
Відповідно до статті 161 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/687-14 Закону України "Про архітектурну діяльність"] (далі - Закон) в Україні можуть створюватися і діяти саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності.

'''Саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності''' - неприбуткові добровільні об'єднання фізичних та юридичних осіб за відповідним напрямом підприємницької чи професійної діяльності, які в установленому порядку набули відповідного статусу. (абзац тринадцятий частини першої статті 1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/687-14 Закону України "Про архітектурну діяльність"]).

Неприбуткові добровільні об'єднання фізичних та юридичних осіб, що провадять підприємницьку та професійну діяльність, набувають статусу саморегулівних організацій з дня їх реєстрації центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури, яка здійснюється шляхом внесення інформації про таку організацію до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності визначають правила і стандарти підприємницької та професійної діяльності, обов'язкові для виконання всіма членами таких організацій, а також передбачають механізм відшкодування збитків, завданих споживачам унаслідок надання членами саморегулівної організації товарів, виконання робіт (послуг) неналежної якості.

Саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності можуть на підставі делегованих повноважень проводити професійну атестацію виконавців робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, та залучатися до ліцензування господарської діяльності членів саморегулівної організації.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури, визначає порядок реєстрації таких організацій.

Контроль за діяльністю саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури.

== Реєстрація саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності ==
Відповідно до пункту 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14#Text Порядку реєстрації саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13 травня 2014 року № 137,] (далі - Порядок) неприбуткові добровільні об’єднання фізичних та юридичних осіб за відповідним напрямом підприємницької чи професійної діяльності (далі - об’єднання) набувають статусу саморегулівних організацій з дати їх реєстрації як саморегулівних організацій.

Мінрегіон здійснює реєстрацію однієї саморегулівної організації за відповідним напрямом підприємницької чи професійної діяльності.

Об’єднання можуть бути зареєстровані Мінрегіоном як саморегулівні організації, якщо вони відповідають таким критеріям:

- утворені і діють на засадах самоврядування;

- установчі документи містять фіксоване членство;

- об’єднують у своєму складі не менше 25 відсотків від загальної кількості фахівців, які отримали кваліфікаційний сертифікат за відповідним напрямом професійної атестації, проведеної у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури" (для об’єднань фізичних осіб), або не менше 25 відсотків від загальної кількості експертних організацій, які здійснюють в усіх адміністративно-територіальних одиницях України експертизу проектів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів із середніми та значними наслідками, і в яких працює не менше 25 відсотків від загальної кількості сертифікованих експертів, які відповідно до отриманих сертифікатів мають право здійснювати експертизу проектної документації, чи не менше 700 юридичних осіб, з яких понад 55 відсотків - будівельні підприємства, що мають відповідну ліцензію, чи виробників будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, сукупна частка яких на ринку не менш як за п’ятьма основними видами продукції перевищує 20 відсотків (для об'єднань юридичних осіб);

- мають відокремлені підрозділи в усіх адміністративно-територіальних одиницях України;

- визначили правила і стандарти підприємницької чи професійної діяльності, а також механізми контролю за їх дотриманням;

- мають досвід роботи за напрямом підприємницької чи професійної діяльності, за яким передбачається здійснювати саморегулювання, не менше двох років.

Визначення саморегулівними організаціями правил і стандартів підприємницької та професійної діяльності, делегування таким організаціям повноважень здійснюються з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

=== Перелік необхідних документів ===
Для реєстрації саморегулівної організації об’єднання подає [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерству розвитку громад та територій України] '''заяву''' із зазначенням напряму підприємницької чи професійної діяльності, за яким передбачається здійснювати саморегулювання, до якої додаються:
* засвідчені в установленому порядку копії установчих документів, рішення про внесення до [https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/non-profit Реєстру неприбуткових установ та організацій];
* рішення органу управління об’єднання про намір набуття статусу саморегулівної організації (крім випадків, коли набуття такого статусу передбачено установчими документами);
* інформація про:
# відокремлені підрозділи об’єднання в усіх адміністративно-територіальних одиницях України;
# наявність офіційного сайта об’єднання, на якому, зокрема, оприлюднені установчі документи, правила та стандарти підприємницької чи професійної діяльності, інформація про діяльність об’єднання: перелік членів об’єднання, органи управління та їх рішення, відокремлені підрозділи, їх контактні дані (місцезнаходження, телефон, факс, електронна пошта);
* перелік членів об’єднання із зазначенням прізвища, імені, по батькові та номера кваліфікаційного сертифіката (за наявності) - для фізичних осіб або найменування, коду за [https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch ЄДРПОУ], дати та номера ліцензії (за наявності) - для юридичних осіб;

* прийняті правила та стандарти підприємницької чи професійної діяльності, обов’язкові для виконання всіма членами саморегулівної організації, які, зокрема, визначають:
# вимоги до членів саморегулівної організації, якості їх товарів, робіт та послуг на рівні, не нижчому, ніж визначено вимогами нормативно-правових актів, будівельними нормами, державними стандартами та правилами;
# механізми контролю за дотриманням правил та стандартів підприємницької чи професійної діяльності;
# механізм відшкодування збитків, завданих споживачам унаслідок надання членами саморегулівної організації товарів, виконання робіт (послуг) неналежної якості.

=== Вартість ===
Реєстрація саморегулівних організацій здійснюється [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерством розвитку громад та територій України] на '''безоплатній''' основі (пункт 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14#Text Порядку]).

=== Строк прийняття рішення ===
За результатами розгляду та перевірки документів, поданих об’єднанням, [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерством розвитку громад та територій України] '''протягом 20 робочих днів''' з дня надходження приймається рішення про реєстрацію саморегулівної організації (шляхом прийняття відповідного наказу) або про відмову у реєстрації.

Про прийняте рішення об’єднання письмово повідомляється '''протягом 5 робочих днів''' з дня прийняття відповідного рішення:

→ у разі реєстрації саморегулівної організації - з надсиланням копії наказу [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерству розвитку громад та територій України];

→ у разі відмови у реєстрації - листом із зазначенням підстав (пункт 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14#Text Порядку]).

Відомості про саморегулівну організацію '''протягом 5 робочих днів''' вносяться до реєстру, який розміщується на офіційному веб-сайті [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерства розвитку громад та територій України].

Дата внесення відомостей до реєстру є датою реєстрації саморегулівної організації.

=== Підстави для відмови: ===
* невідповідність об’єднання вимогам цього [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14#Text Порядку];

* подання документів не в повному обсязі або невідповідність поданих документів вимогам законодавства чи виявлення в них недостовірних відомостей, що було встановлено під час їх розгляду та перевірки.
Після усунення недоліків, що стали причиною відмови у реєстрації саморегулівної організації, об’єднання може повторно подати документи.

== Правила та стандарти підприємницької чи професійної діяльності ==

Саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності визначають правила і стандарти підприємницької та професійної діяльності, обов’язкові для виконання всіма членами таких організацій, а також передбачають механізм відшкодування збитків, завданих споживачам унаслідок надання членами саморегулівної організації товарів, виконання робіт (послуг) неналежної якості (частина третя статті 161 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/687-14 Закону]).

Правила та стандарти підприємницької чи професійної діяльності і зміни до них підлягають погодженню з [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерством розвитку громад та територій України] (абзац дванадцятий пункту 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14#Text Порядку]).

== Делегування повноважень ==
Саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності можуть на підставі делегованих повноважень проводити професійну атестацію виконавців робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури, та залучатися до ліцензування господарської діяльності членів саморегулівної організації.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1369-14#Text Порядку делегування повноважень саморегулівним організаціям у сфері архітектурної діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 13 жовтня 2014 року № 282], [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерством розвитку громад та територій України] делегуються саморегулівним організаціям у сфері архітектурної діяльності повноваження щодо професійної атестації архітекторів, інженерів-проектувальників, інженерів технічного нагляду та експертів.

Обсяг повноважень, що делегуються, визначається наказом [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерства розвитку громад та територій України], який оприлюднюється на його офіційному веб-сайті.
[[Категорія:Господарське право]]
[[Категорія:Адміністративне право]]

Правовий режим саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності

2022-01-27T15:04:49Z

Valentyna.herasymchuk: /* Загальна інформаці */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3038-17 Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/687-14 Закон України "Про архітектурну діяльність"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/554-2011-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0878-11 Положення про Атестаційну архітектурно-будівельну комісію, затверджене наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25 червня 2011 року № 93]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14 Порядок реєстрації саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13 травня 2014 року № 137]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1369-14#Text Порядок делегування повноважень саморегулівним організаціям у сфері архітектурної діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 13 жовтня 2014 року № 282]

== Загальна інформаці ==
Відповідно до статті 161 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/687-14 Закону України "Про архітектурну діяльність"] (далі - Закон) в Україні можуть створюватися і діяти саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності.

'''Саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності''' - неприбуткові добровільні об'єднання фізичних та юридичних осіб за відповідним напрямом підприємницької чи професійної діяльності, які в установленому порядку набули відповідного статусу. (абзац тринадцятий частини першої статті 1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/687-14 Закону України "Про архітектурну діяльність"]).

Неприбуткові добровільні об'єднання фізичних та юридичних осіб, що провадять підприємницьку та професійну діяльність, набувають статусу саморегулівних організацій з дня їх реєстрації центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури, яка здійснюється шляхом внесення інформації про таку організацію до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності визначають правила і стандарти підприємницької та професійної діяльності, обов'язкові для виконання всіма членами таких організацій, а також передбачають механізм відшкодування збитків, завданих споживачам унаслідок надання членами саморегулівної організації товарів, виконання робіт (послуг) неналежної якості.

Саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності можуть на підставі делегованих повноважень проводити професійну атестацію виконавців робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, та залучатися до ліцензування господарської діяльності членів саморегулівної організації.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури, визначає порядок реєстрації таких організацій.

Контроль за діяльністю саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури.

== Реєстрація саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності ==
Відповідно до пункту 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14#Text Порядку реєстрації саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13 травня 2014 року № 137,] (далі - Порядок) неприбуткові добровільні об’єднання фізичних та юридичних осіб за відповідним напрямом підприємницької чи професійної діяльності набувають статусу саморегулівних організацій з дня їх реєстрації і внесення відомостей про них у реєстр.

Об’єднання можуть бути зареєстровані [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерством розвитку громад та територій України] як саморегулівні організації, якщо вони відповідають таким '''критеріям''':
# утворені і діють на засадах самоврядування;
# установчі документи містять фіксоване членство;
# об’єднують у своєму складі '''не менше 25 відсотків''' від загальної кількості фахівців, які отримали кваліфікаційний сертифікат за відповідним напрямом професійної атестації, проведеної у порядку, визначеному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/554-2011-%D0%BF#Text постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури"] (для об’єднань фізичних осіб), або '''не менше 25 відсотків''' від загальної кількості експертних організацій, які здійснюють в усіх адміністративно-територіальних одиницях України експертизу проектів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів із середніми та значними наслідками, і в яких працює '''не менше 25 відсотків''' від загальної кількості сертифікованих експертів, які відповідно до отриманих сертифікатів мають право здійснювати експертизу проектної документації, чи '''не менше 700 юридичних осіб''', з яких '''понад 55 відсотків''' - будівельні підприємства, що мають відповідну ліцензію, чи виробників будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, сукупна частка яких на ринку не менш як за п’ятьма основними видами продукції '''перевищує 20 відсотків''' (для об'єднань юридичних осіб);
# мають відокремлені підрозділи в усіх адміністративно-територіальних одиницях України;
# визначили правила і стандарти підприємницької чи професійної діяльності, а також механізми контролю за їх дотриманням;
# мають досвід роботи за напрямом підприємницької чи професійної діяльності, за яким передбачається здійснювати саморегулювання, не менше двох років.

=== Перелік необхідних документів ===
Для реєстрації саморегулівної організації об’єднання подає [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерству розвитку громад та територій України] '''заяву''' із зазначенням напряму підприємницької чи професійної діяльності, за яким передбачається здійснювати саморегулювання, до якої додаються:
* засвідчені в установленому порядку копії установчих документів, рішення про внесення до [https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/non-profit Реєстру неприбуткових установ та організацій];
* рішення органу управління об’єднання про намір набуття статусу саморегулівної організації (крім випадків, коли набуття такого статусу передбачено установчими документами);
* інформація про:
# відокремлені підрозділи об’єднання в усіх адміністративно-територіальних одиницях України;
# наявність офіційного сайта об’єднання, на якому, зокрема, оприлюднені установчі документи, правила та стандарти підприємницької чи професійної діяльності, інформація про діяльність об’єднання: перелік членів об’єднання, органи управління та їх рішення, відокремлені підрозділи, їх контактні дані (місцезнаходження, телефон, факс, електронна пошта);
* перелік членів об’єднання із зазначенням прізвища, імені, по батькові та номера кваліфікаційного сертифіката (за наявності) - для фізичних осіб або найменування, коду за [https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch ЄДРПОУ], дати та номера ліцензії (за наявності) - для юридичних осіб;

* прийняті правила та стандарти підприємницької чи професійної діяльності, обов’язкові для виконання всіма членами саморегулівної організації, які, зокрема, визначають:
# вимоги до членів саморегулівної організації, якості їх товарів, робіт та послуг на рівні, не нижчому, ніж визначено вимогами нормативно-правових актів, будівельними нормами, державними стандартами та правилами;
# механізми контролю за дотриманням правил та стандартів підприємницької чи професійної діяльності;
# механізм відшкодування збитків, завданих споживачам унаслідок надання членами саморегулівної організації товарів, виконання робіт (послуг) неналежної якості.

=== Вартість ===
Реєстрація саморегулівних організацій здійснюється [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерством розвитку громад та територій України] на '''безоплатній''' основі (пункт 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14#Text Порядку]).

=== Строк прийняття рішення ===
За результатами розгляду та перевірки документів, поданих об’єднанням, [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерством розвитку громад та територій України] '''протягом 20 робочих днів''' з дня надходження приймається рішення про реєстрацію саморегулівної організації (шляхом прийняття відповідного наказу) або про відмову у реєстрації.

Про прийняте рішення об’єднання письмово повідомляється '''протягом 5 робочих днів''' з дня прийняття відповідного рішення:

→ у разі реєстрації саморегулівної організації - з надсиланням копії наказу [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерству розвитку громад та територій України];

→ у разі відмови у реєстрації - листом із зазначенням підстав (пункт 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14#Text Порядку]).

Відомості про саморегулівну організацію '''протягом 5 робочих днів''' вносяться до реєстру, який розміщується на офіційному веб-сайті [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерства розвитку громад та територій України].

Дата внесення відомостей до реєстру є датою реєстрації саморегулівної організації.

=== Підстави для відмови: ===
* невідповідність об’єднання вимогам цього [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14#Text Порядку];

* подання документів не в повному обсязі або невідповідність поданих документів вимогам законодавства чи виявлення в них недостовірних відомостей, що було встановлено під час їх розгляду та перевірки.
Після усунення недоліків, що стали причиною відмови у реєстрації саморегулівної організації, об’єднання може повторно подати документи.

== Правила та стандарти підприємницької чи професійної діяльності ==

Саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності визначають правила і стандарти підприємницької та професійної діяльності, обов’язкові для виконання всіма членами таких організацій, а також передбачають механізм відшкодування збитків, завданих споживачам унаслідок надання членами саморегулівної організації товарів, виконання робіт (послуг) неналежної якості (частина третя статті 161 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/687-14 Закону]).

Правила та стандарти підприємницької чи професійної діяльності і зміни до них підлягають погодженню з [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерством розвитку громад та територій України] (абзац дванадцятий пункту 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0573-14#Text Порядку]).

== Делегування повноважень ==
Саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності можуть на підставі делегованих повноважень проводити професійну атестацію виконавців робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури, та залучатися до ліцензування господарської діяльності членів саморегулівної організації.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1369-14#Text Порядку делегування повноважень саморегулівним організаціям у сфері архітектурної діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 13 жовтня 2014 року № 282], [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерством розвитку громад та територій України] делегуються саморегулівним організаціям у сфері архітектурної діяльності повноваження щодо професійної атестації архітекторів, інженерів-проектувальників, інженерів технічного нагляду та експертів.

Обсяг повноважень, що делегуються, визначається наказом [https://www.minregion.gov.ua/about/ Міністерства розвитку громад та територій України], який оприлюднюється на його офіційному веб-сайті.
[[Категорія:Господарське право]]
[[Категорія:Адміністративне право]]

Почеркознавча експертиза в цивільному процесі

2022-01-27T14:39:41Z

Valentyna.herasymchuk: /* Експертиза як доказ у цивільному судочинстві */

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України "Про судову експертизу"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 наказ Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 "Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0249-15#Text наказ Міністерства юстиції України від 03 березня 2015 року № 301/5 "Про затвердження Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів"]

== Експертиза як доказ у цивільному судочинстві ==
Згідно з статтею 76 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text ЦПК України] доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:
# письмовими, речовими і електронними доказами;
# '''висновками експертів;'''
# показаннями свідків.

== Поняття та види судової експертизи ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12#Text статті 1 ЗУ "Про судову експертизу"] судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Основними видами експертизи є: криміналістична; інженерно-технічна; економічна; товарознавча; експертиза у сфері інтелектуальної власності; психологічна; мистецтвознавча; екологічна; військова; судово-ветеринарна; гемологічна; історико-археологічна.

'''Почеркознавча експертиза є підвидом криміналістичної експертизи'''. Почеркознавча експертиза - комплекс заходів, що спрямовані на встановлення приналежності почерку рукопису й підпису конкретній людині. Зазвичай застосовується для визначення справжності підпису або виявлення фальсифікації документа.

Основні завдання, перелік питань вирішуваних експертизою, а також порядок проведення почеркознавчої експертизи визначено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженими наказом Міністерства юстиції України віж 08 жовтня 1998 року № 53/5] (''глава 1 розділу I'')

== Суб`єкти судово-експертної діяльності ==
Перелік суб`єктів судово-експертної діяльності визначається статтею 7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12#Text Закону України «Про судову експертизу»]. Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

До державних спеціалізованих установ належать:
* науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;
* науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України;
* експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

'''Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.'''

Перелік видів судових експертиз та експертних спеціальностей, за якими присвоюється кваліфікація судового експерта фахівцям науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України визначено у додатку 5 до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0249-15#Text Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2015 року № 301/5.]

== Підстави проведення судової експертизи (обстеження і дослідження) ==
Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Підставою для отримання висновку спеціаліста при з’ясуванні обставин вчинення кримінального проступку є запит службової особи підрозділу дізнання органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, уповноваженої особи іншого підрозділу зазначених органів, які уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків.

== Призначення експертизи судом ==
Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
# для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
# сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

''Питання'', з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, ''визначаються судом''.

Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз’яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов’язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Питання, які ставляться експерту, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/conv#n6742 ст.103 ЦПК України])

Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Ухвала про призначення експертизи направляється особам, яким доручено проведення експертизи, та учасникам справи. Об’єкти та матеріали, що підлягають дослідженню, направляються особі, якій доручено проведення експертизи (провідному експерту або експертній установі).

В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/conv#n6742 ст. 104 ЦПК України])

'''Призначення експертизи судом є обов’язковим''' у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов’язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:

1) характер і ступінь ушкодження здоров’я;

2) психічний стан особи;

3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/conv#n6742 ст. 105 ЦПК України])

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов’язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.
Експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати.

== Основні завдання почеркознавчої експертизи ==
'''Основним завданням почеркознавчої експертизи''' є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп’яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).

Об’єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань.

'''ВАЖЛИВО!!!'''

'''Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.'''
== Орієнтовний перелік вирішуваних експертизою питань ==
* Чи виконано рукописний текст (рукописні записи) у документі (назва документа та його реквізити, графа, рядок) певною особою?
* Чи виконані рукописні тексти (рукописні записи) у документі (документах) (назва документа та його реквізити, графа, рядок) однією особою?
* Чи виконано підпис від імені особи (прізвище, ім’я, по батькові особи, від імені якої зазначено підпис) у документі (назва документа та його реквізити, графа, рядок) тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?
* Чи виконано рукописний текст у документі (назва документа та його реквізити, графа, рядок) під впливом збиваючих факторів (природних, штучних)?
* Чи виконано підпис від імені особи (прізвище, ім’я, по батькові особи, від імені якої зазначено підпис) у документі (назва документа та його реквізити, графа, рядок) під впливом збиваючих факторів (природних, штучних)?
* Особою якої статі виконано рукописний текст?
* До якої групи за віком належить виконавець рукописного тексту?

== Матеріали для проведення почеркознавчої експертизи ==
Для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.
=== Зразки почерку ===
* '''вільними зразками''' є рукописні тексти, рукописні записи (буквені та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження в справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов'язані з їх обставинами; 
* '''умовно-вільними''' є зразки почерку, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов'язані з обставинами цієї справи, або виконані після відкриття провадження у справі, але не в зв'язку з її обставинами; 
* '''експериментальні зразки''' почерку - це такі, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв'язку з призначенням даної експертизи.

=== Відбір зразків почерку ===
''Вільні зразки'' по змозі повинні відповідати об'єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням.

Якщо текст (підпис), що досліджується, виконано друкованими літерами або спеціальним шрифтом, слід по змозі надати вільні зразки аналогічного характеру.

Відбирати '''експериментальні зразки''' почерку необхідно у два етапи.
* На першому етапі особа, почерк якої підлягає ідентифікації, виконує текст за тематикою, близькою до досліджувального об'єкта, у звичних умовах (сидячи за столом, із звичним приладдям письма, при денному освітленні).
* На другому етапі зразки відбираються під диктовку тексту, аналогічного за змістом тому, що досліджується, або спеціально складеного тексту, який містить фрази, слова і цифри, узяті з рукописного тексту, що досліджується. На цьому етапі зразки відбираються в умовах, що максимально наближаються до тих, у яких виконувався рукописний текст, що досліджується, тобто в тій самій позі (лежачи, стоячи тощо), таким самим приладдям письма та на папері того самого виду (за розміром, лінуванням, характером поверхні тощо), що й документ, який досліджується. Якщо буде помічено, що той, хто пише, намагається змінити свій почерк, темп диктовки слід прискорити.

У разі коли тексти, що досліджуються, і особливо підписи виконувались на бланках (касові ордери, квитанції, поштові перекази, платіжні відомості тощо), експериментальні зразки слід відбирати на таких самих бланках або на папері, що розграфлений відповідно до бланка.

Якщо розташування підпису, що досліджується, не визначається характером документа, експериментальні зразки відбираються на окремих аркушах як лінованого, так і нелінованого паперу.

''Після нанесення 10 - 15 експериментальних підписів аркуші паперу треба міняти.''

Якщо рукописний текст, що досліджується, виконано друкованими літерами і цифрами або спеціальним шрифтом (креслярським, бібліотечним тощо), експериментальні зразки на другому етапі також повинні бути виконані друкованими літерами і цифрами або відповідним шрифтом.

''Переписування з документа, що досліджується, або з машинописного (друкарського) тексту неприпустиме.''

Якщо вбачаються підстави, що виконавець досліджуваного рукописного тексту намагався змінити свій почерк (писав лівою рукою, з іншим нахилом тощо), додатково відбираються зразки, виконані таким самим чином.

Якщо дослідженню підлягає рукописний текст, то вільні та експериментальні зразки надаються у вигляді текстів. При дослідженні підписів та обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) вільні та експериментальні зразки надаються як у вигляді відповідних текстів (записів), так і у вигляді підписів.

Як '''вільні''', так і '''експериментальні зразки''' буквеного або цифрового письма бажано надавати '''не менше ніж на 15 аркушах'''. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. '''Вільні зразки''' підпису надаються по змозі '''не менше ніж на 15 документах''', '''експериментальні''' - у кількості '''не менше 5 - 8 аркушів'''.

Якщо необхідно встановити, чи виконаний підпис від імені певної особи іншою особою, надаються вільні та експериментальні зразки почерку та підписів обох осіб. При цьому додатково відбираються експериментальні зразки почерку передбачуваного виконавця не менше ніж на 10 - 15 аркушах у вигляді записів прізвища та ініціалів особи, від імені якої виконано підпис.

При вилученні вільних зразків підписів особи, від імені якої виконано досліджуваний підпис, слід відшукувати документи з варіантом підпису, найбільш схожим на підпис, що досліджується. Такі підписи найчастіше зустрічаються у документах, аналогічних досліджуваному.

При відібранні експериментальних зразків підпису особи, від імені якої виконано підпис, слід запропонувати їй розписатися всіма застосовуваними нею варіантами підписів.

У документі про призначення експертизи (залучення експерта) слід указати на встановлені органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), особливі обставини виконання рукописного тексту, які могли вплинути на змінення ознак почерку (незвична поза або незвичний стан виконавця тощо).

Якщо є дані, що виконавцем є особа, у якої порушена координація рухів, про це також слід повідомити експерта. У разі виконання рукописного тексту особою похилого або старечого віку потрібно надати відомості про рік її народження і стан здоров'я на момент можливого виконання об'єкта почерку, що досліджується.

== Зразок клопотання про проведення почеркознавчої експертизи ==
* [[Файл:Зразок клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.docx|міні]]

[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України

2021-12-31T09:54:39Z

Valentyna.herasymchuk: /* Вартість оформлення паспорта */

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5492-17 Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2235-14 Закон України «Про громадянство України»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2503-12 Постанова Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/7-93 Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/302-2015-п Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1586-14 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 26 листопада 2014 року № 1279 «Про затвердження зразка заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/770-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2016 року № 770 «Деякі питання надання адміністративних послуг у сфері міграції»]

== Загальна інформація ==
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

'''Паспорт виготовляється у формі картки (формат становить 54 х 85,6 міліметра), що містить безконтактний електронний носій (ID-картка).'''

'''До паспорта громадянина України вноситься така інформація:'''
* назва держави;
* назва документа;
* ім'я особи; стать;
* громадянство;
* дата народження;
* унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (далі - Реєстр);
* номер документа; дата закінчення строку дії документа;
* дата видачі документа;
* уповноважений суб'єкт, що видав документ (код);
* місце народження;
* реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб –платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган); відцифрований образ обличчя особи;
* відцифрований підпис особи.
'''До безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація:'''
* інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта;
* додаткова змінна інформація (про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу);
* біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи);
* засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством.

Найменування полів паспорта для внесення інформації про особу та реквізити у зоні візуальної перевірки паспорта зазначаються українською та англійською мовами.

{| class="wikitable"
|-
| '''Увага!'''
'''З 1 листопада 2016 року''' припинено прийом документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія (у формі книжечки).

Водночас Державна міграційна служба здійснює оформлення та видачу паспортів громадянам України зразка 1994 року, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов’язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. 
'''Паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.'''
|}
== Вік, з якого видається паспорт громадянина України ==
Кожен громадянин України, який досяг '''14-річного віку''', зобов’язаний отримати паспорт.

== Строк дії паспорта громадянина України ==
Паспорт громадянина України оформляється:
* особам, які не досягли 18 річного віку '''на 4 роки''';
* особам, які досягли 18 річного віку – '''на кожні 10 років'''.

== Оформлення паспорта громадянина України ==
=== Куди звернутись ===
[[Файл:Як вперше оформити ID-картку?.png|міні|Як вперше оформити ID-картку?]]
Документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта можуть подаватись до:
# '''[https://my.gov.ua/ центрів надання адміністративних послуг]''';
# '''[https://pasport.org.ua/contact/tsentri державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів]''';
# '''[https://dmsu.gov.ua/pro-dms/struktura-ta-kontakti/teritorialni-organi-dms.html територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС]'''.

'''Подання документів для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта здійснюється:'''
{| class="wikitable"
|-
! Категорія !! Куди звернутись !! Місце подання документів
|-
| colspan="3" |'''Загальне правило'''
|-
| Особа або її законний представник/уповноважена особа || Центри надання адміністративних послуг, державне підприємство, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлені підрозділи (далі - уповноважені суб’єкти), територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС || За зареєстрованим місцем проживання особи
|-
| colspan="3" |'''Окремі випадки:'''
|-
| Особа, яка досягла 14-річного віку та місце проживання якої не зареєстровано || Територіальний підрозділ ДМС, уповноважені суб’єкти || За місцем фактичного проживання в Україні особи
|-
| Особа, яка відбуває покарання в установах виконання покарань або перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу (через уповноважену особу) || Територіальний підрозділ ДМС || За місцем розташування адміністрації відповідної установи або закладу
|-
| Внутрішньо переміщена особа || Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважені суб’єкти || За місцем проживання, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи
|-
| Бездомна особа || Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважені суб’єкти|| За місцем майбутньої реєстрації її місця проживання
|}
Документи для оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру, можуть подаватися заявником до будь-якого територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноважених суб’єктів.

'''Випадки подання документів для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта лише до територіального підрозділу ДМС:'''
* набуття особою громадянства України;
* оформлення особі паспорта вперше після досягнення 18-річного віку без подання документів з фотозображенням особи, виданих уповноваженими органами, установами, організаціями;
* оформлення паспорта вперше після досягнення 18-річного віку особі, яка надала рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи);
* повернення на проживання в Україну особи, яка постійно проживала за кордоном;
* оформлення паспорта особі, яка не може пересуватися самостійно у зв’язку з тривалим розладом здоров’я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров’я, оформленим в установленому порядку, якщо така особа не отримувала паспорта, оформленого із застосуванням засобів Реєстру;
* відбування особою покарання в установах виконання покарань або перебування на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу.

{| class="wikitable"
|-
| ''До відома!''
''Оформити паспорт громадянина України можна скориставшись порталом державних послуг [https://igov.gov.ua/subcategory/1/1/situation/11 www.igov.org.ua]''
|}
=== Хто може звернутись за оформленням паспорта ===
'''Для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну та видачі паспорта може звернутись:'''
* особа, яка досягла 14-річного віку, із заявою-анкетою, поданою нею особисто;
* один з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників для оформлення паспорта особі, яка не досягла 14-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною;
* особа, яка відбуває покарання в установах виконання покарань або перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу, - через уповноважену особу адміністрації відповідної установи чи закладу. 

=== Вартість оформлення паспорта ===
'''Для громадяни, які досягли 14-річного віку, та отримують паспорт громадянина України вперше - адміністративна послуга безоплатна.''' 
У разі оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта зразка 1994 року '''справляється адміністративний збір'''.

Крім того, за видачу паспорта громадянина України у разі обміну замість втраченого чи пошкодженого сплачується державне мито'''.'''
Статтею 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/7-93#Text Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито»] визначено категорії осіб, які звільняються від сплати державного мита.

=== Необхідні документи ===
==== Оформлення паспорта ====
''Для оформлення паспорта заявник подає такі документи:'' 
# свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави (далі - свідоцтво про народження);
# оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків або одного з них, які на момент народження особи перебували у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України).
# У разі відсутності таких документів або у разі, коли батьки чи один із батьків такої особи на момент її народження були іноземцями або особами без громадянства, або у разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України;
# паспорт громадянина України для виїзду за кордон (для осіб, які постійно проживали за кордоном, після повернення їх в установленому порядку на проживання в Україну та для осіб, які набули громадянство України за кордоном);
# посвідчення про взяття на облік бездомних осіб (для бездомних осіб);
# довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);
# рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи);
# документ, що посвідчує особу законного представника/уповноваженої особи, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника/уповноваженої особи;
# документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або оригінал документа про звільнення від його сплати. Оригінал документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертається заявнику, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб’єкта шляхом проставлення відмітки “Згідно з оригіналом” та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати;
# документ, виданий відповідним органом, установою, організацією, який містить фотозображення особи, - для осіб, які звертаються за оформленням паспорта вперше після досягнення 18-річного віку. У разі відсутності такого документа особа подає письмове звернення в довільній формі, в якому зазначається інформація про адресу місць проживання, навчання, роботи, установ виконання покарань та інша інформація, відомості про батьків або інших родичів, які будуть залучені до проведення процедури встановлення особи;
# одну фотокартку розміром 10 х 15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом сканування із застосуванням засобів Реєстру - для оформлення паспорта особі, яка не може пересуватися самостійно у зв’язку з тривалим розладом здоров’я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров’я, оформленим в установленому порядку, або особі, яка відбуває покарання в установах виконання покарань або перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу (в разі потреби). Фотокартка повинна відповідати вимогам рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (IКAO) Doc 9303.
# документи, що підтверджують відомості для внесення додаткової змінної інформації до безконтактного електронного носія та у паспорт (за наявності таких документів):
* про місце проживання - довідку органу реєстрації встановленого зразка;
* про народження дітей - свідоцтва про народження дітей;
* про шлюб і розірвання шлюбу - свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, або виданий компетентними органами іноземної держави документ, який згідно з її національним законодавством підтверджує відповідний факт;
* про зміну імені - свідоцтво про зміну імені, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, або виданий компетентними органами іноземної держави документ, який згідно з її національним законодавством підтверджує відповідний факт;
* довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття.

==== Оформлення паспорта замість втраченого або викраденого ====
''Для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого заявник подає такі документи:'' 
# заяву встановленого МВС зразка про втрату або викрадення паспорта зразка 1994 року (далі - заява про втрату паспорта);
# витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення паспорта на території України);
# посвідчення про взяття на облік бездомних осіб (для бездомних осіб);
# довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);
# рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи);
# документ, що посвідчує особу законного представника/ уповноваженої особи, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника/уповноваженої особи;
# документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або оригінал документа про звільнення від його сплати. Оригінал документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертається заявнику, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб’єкта шляхом проставлення відмітки “Згідно з оригіналом” та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати;
# одну фотокартку розміром 10 х 15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом сканування із застосуванням засобів Реєстру - для оформлення паспорта особі, яка не може пересуватися самостійно у зв’язку з тривалим розладом здоров’я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров’я, оформленим в установленому порядку, або особі, яка відбуває покарання в установах виконання покарань або перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу (в разі потреби). Фотокартка повинна відповідати вимогам рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (IКAO) Doc 9303.
# документи, що підтверджують відомості для внесення додаткової змінної інформації до безконтактного електронного носія та у паспорт (за наявності таких документів):
* про місце проживання - довідку органу реєстрації встановленого зразка;
* про народження дітей - свідоцтва про народження дітей;
* про шлюб і розірвання шлюбу - свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, або виданий компетентними органами іноземної держави документ, який згідно з її національним законодавством підтверджує відповідний факт;
* про зміну імені - свідоцтво про зміну імені, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, або виданий компетентними органами іноземної держави документ, який згідно з її національним законодавством підтверджує відповідний факт;
* довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття.

=== Обмін паспорта ===
==== Випадки обміну паспорта ====
Обмін паспорта здійснюється у разі:
* зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);
* отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);
* виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;
* закінчення строку дії паспорта;
* непридатності паспорта для подальшого використання;
* якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток;
* наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).

==== Строк звернення для обміну паспорта ====
У разі виникнення обставин (подій), у зв’язку з якими паспорт підлягає обміну (крім закінчення строку дії паспорта), документи для його обміну подаються '''протягом одного місяця''' з дати настання таких обставин (подій). 
У разі закінчення строку дії паспорта документи для його обміну можуть бути подані '''протягом одного місяця''' до дати закінчення строку його дії. У такому випадку паспорт, що підлягає обміну, після прийому документів повертається особі та здається нею під час отримання нового паспорта.

==== Необхідні документи ====
''Для обміну паспорта заявник подає такі документи:''
# паспорт, що підлягає обміну;
# документи, що підтверджують обставини, у зв’язку з якими паспорт підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 4 і 6 пункту 6 цього Порядку);
# посвідчення про взяття на облік бездомних осіб (для бездомних осіб);
# довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);
# документ, що посвідчує особу законного представника/уповноваженої особи, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника/уповноваженої особи;
# документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або оригінал документа про звільнення від його сплати. Оригінал документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертається заявнику, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб’єкта шляхом проставлення відмітки “Згідно з оригіналом” та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати;
# одну фотокартку розміром 10 х 15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом сканування із застосуванням засобів Реєстру - для оформлення паспорта особі, яка не може пересуватися самостійно у зв’язку з тривалим розладом здоров’я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров’я, оформленим в установленому порядку, або особі, яка відбуває покарання в установах виконання покарань або перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу (в разі потреби). Фотокартка повинна відповідати вимогам рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (IКAO) Doc 9303.
# документи, що підтверджують відомості для внесення додаткової змінної інформації до безконтактного електронного носія та у паспорт (за наявності таких документів):
* про місце проживання - довідку органу реєстрації встановленого зразка (крім випадків, коли здійснюється обмін паспорта зразка 1994 року);
* про народження дітей - свідоцтва про народження дітей;
* про шлюб і розірвання шлюбу - свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, або виданий компетентними органами іноземної держави документ, який згідно з її національним законодавством підтверджує відповідний факт;
* про зміну імені - свідоцтво про зміну імені, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, або виданий компетентними органами іноземної держави документ, який згідно з її національним законодавством підтверджує відповідний факт;
* довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття.

=== Строк оформлення паспорта ===
'''Паспорт видається:'''
* не пізніше ніж '''через 20 робочих днів''' з дня оформлення заяви-анкети для його отримання;
* не пізніше ніж '''через 10 робочих днів''' з дня оформлення заяви-анкети для його '''термінового отримання'''.
'''Паспорт, який оформлюється вперше''', видається не пізніше ніж '''через 20 робочих днів''' з дня оформлення заяви-анкети для його отримання.

'''Перевірити стан оформлення паспорта можна на [https://dmsu.gov.ua/services/docstate.html сайті Державної міграційної служби України]'''

== Видача паспорта громадянина України ==
'''Видача заявникові паспорта здійснюється територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, уповноваженим суб’єктом, який прийняв документи''' для його оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта. 
У разі отримання паспорта законним представником/уповноваженою особою подається документ, що посвідчує їх особу та підтверджує громадянство. 

== Підстави для відмови у видачі паспорта громадянина України ==
'''Особі відмовляється в оформленні або видачі паспорта, якщо:'''
# особа не є громадянином України;
# особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв’язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання);
# дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію;
# за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта;
# особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта;
# особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.

У разі виявлення факту подання не всіх необхідних документів або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган ДМС/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб’єкт інформує заявника про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням заявника відмова надається в письмовому вигляді. 
Заявник має право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб’єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв’язку з якими йому було відмовлено в прийнятті документів.


== Оскарження та перегляд рішень про відмову в оформленні, обміні та видачі паспорта громадянина України ==
Рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі паспорта може бути оскаржено особою '''в адміністративному порядку або до суду'''. 

ДМС, територіальний орган ДМС має право переглянути рішення, прийняте відповідно територіальним органом ДМС або територіальним підрозділом ДМС, і за наявності підстав зобов’язати його скасувати попереднє рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі паспорта і прийняти нове рішення на підставі раніше поданих документів. 
Інформація про результати розгляду скарги доводиться до відома заявника в установлений законодавством строк.

== Відповідальність за проживання без паспорта громадянина України ==
Відповідно до статті 197 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення] '''проживання громадян,''' зобов’язаних мати паспорт громадянина України, '''без паспорта громадянина України або за недійсним паспортом громадянина України,''' а також проживання громадян без реєстрації місця проживання '''тягнуть за собою попередження'''.
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за порушення, передбачені частиною першою цієї статті, - тягнуть за собою '''накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян'''.

== Дивись також: ==
* [[Поновлення загублених документів: паспорт, водійські права, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт)]]
* [[Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон]]
* [[Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон особам, які не досягли 16-річного віку]]
* [[Дії громадянина у разі втрати паспорта для виїзду за кордон під час перебування за межами України]]
* [[Право на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки)]]
* [[Оформлення біометричних документів для громадян, які раніше документувались на територіях, що є тимчасово окупованими]]
* [[Оформлення та видача паспорта громадянина України вперше особі, яка звертається за отриманням паспорта після досягнення 18-річного віку]]
* [[Внесення змін до паспорта громадянина України у зв'язку із зміною назви вулиці]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права‎]]
[[Категорія:‎Адміністративне процесуальне право]]

Кримінальні проступки: поняття, їх місце в класифікації та порядок досудового розслідування

2021-12-31T09:40:20Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2617-19#Text Закон України від 22.11.2018 № 2617-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/720-20#Text Закон України від 17.06.2020 № 720-IX"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень"]

== Поняття кримінального проступку ==
'''Кримінальний проступок''' - це передбачене [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальним кодексом України] діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51 000 грн) або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. ( згідно ч.2. ст.12 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ККУ])

== Класифікація кримінальних правопорушень ==
Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. Після внесення змін до ККУ було виключено поняття злочин середньої тяжкості, а всі злочини, які раніше так класифікувалися, вважатимуться нетяжкими.

'''Кримінальні правопорушення в ККУ поділяються на:'''
* кримінальні проступки (основне покарання не пов’язане з позбавленням волі, а штраф не перевищує 3 000 нмдг);
* злочини невеликої тяжкості (основне покарання — до 5 років позбавлення волі або штраф до 10 000 нмдг);
* тяжкі злочини (основне покарання — до 10 років позбавлення волі або штраф до 25 000 нмдг);
* особливо тяжкі злочин (основне покарання — понад 10 років позбавлення волі або штраф понад 25 000 нмдг).

== Перелік кримінальних проступків ==
'''Повний перелік кримінальних проступків''' (станом на 01 липня 2020 року):

* умисне легке тілесне ушкодження (ч.1, 2 ст.125 КК України);
* побої та мордування (тільки ч.1 ст.126 КК України);
* погроза вбивством (тільки ч.1 ст.129 КК України);
* розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст.132 КК України);
* примушування до стерилізації без добровільної згоди потерпілої особи (ч.4 ст.134 КК України);
* ненадання допомоги хворому медичним працівником (тільки ч.1 ст.139 КК України);
* насильницьке донорство (тільки ч.1 ст.144 КК України);
* незаконне розголошення лікарської таємниці (ст.145 КК України);
* експлуатація дітей (тільки ч.1 ст.150 КК України);
* примушування до вступу в статевий зв'язок (тільки ч.1, 2 ст.154 КК України);
* порушення порядку фінансування політичної партії, передвиборної агітації чи агітації референдуму (тільки ч.1,2,3 ст.159-1 КК України);
* порушення недоторканості житла (тільки ч.1 ст.162 КК України);
* порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер (тільки ч.1 ст.163 КК України);
* ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст.164 КК України);
* ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст.165 КК України);
* розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (тільки ч.1 ст.168 КК України);
* перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст.171 КК України);
* грубе порушення законодавства про працю (тільки ч.1 ст.172 КК України);
* грубе порушення угоди про працю (ст.173 КК України);
* примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст.174 КК України);
* невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (тільки ч.1 ст.175 КК України);
* порушення недоторканності приватного життя (тільки ч.1 ст.182 КК України);
* порушення права на отримання освіти (тільки ч.1 ст.183 КК України);
* порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст.184 КК України);
* крадіжка (тільки ч.1 ст.185 КК України);
* викрадення води, електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (тільки ч.1 ст.188-1 КК України);
* шахрайство (тільки ч.1 ст.190 КК України);
* заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст.192 КК України);
* незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст.193 КК України);
* погроза знищення майна (ст.195 КК України);
* самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (тільки ч.1 ст.197-1 КК України);
* умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (тільки ч.1 ст.209-1 КК України);
* порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (тільки ч.1 ст.213 КК України);
* розголошення комерційної або банківської таємниці (ст.232 КК України);
* незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель (тільки ч.1 ст.239-1 КК України);
* незаконне заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмірах (тільки ч.1 ст.239-2 КК України);
* порушення законодавства про захист рослин (ст.247 КК України);
* незаконне полювання (тільки ч.1 ст.248 КК України);
* незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (тільки ч.1 ст.249 КК України);
* умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (тільки ч.1 ст.252 КК України);
* проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (тільки ч.1 ст.253 КК України);
* безгосподарське використання земель (тільки ч.1 ст.254 КК України);
* незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (тільки ч.1 ст.268 КК України);
* порушення вимог законодавства про охорону праці (тільки ч.1 ст.271 КК України);
* порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (тільки ч.1 ст.272 КК України);
* порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд (тільки ч.1 ст.275 КК України);
* порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (тільки ч.1 ст.276 КК України);
* блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства (тільки ч.1 ст.279 КК України);
* примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов'язків (тільки ч.1 ст.280 КК України);
* порушення правил повітряних польотів (тільки ч.1 ст.281 КК України);
* порушення правил використання повітряного простору (тільки ч.1 ст.282 КК України);
* самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда (тільки ч.1 ст.283 КК України);
* ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха (ст.284 КК України);
* неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст.285 КК України);
* знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу (ст.290 КК України);
* групове порушення громадського порядку (ст.293 КК України);
* заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст.295 КК України);
* хуліганство (тільки ч.1 ст.296 КК України);
* незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини (тільки ч.1 ст.298 КК України);
* знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду (тільки ч.1 ст.298-1 КК України);
* створення або утримання місць розпусти і звідництво (тільки ч.1 ст.302 КК України);
* незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (тільки ч.1 ст.309 КК України);
* посів або вирощування снотворного маку чи конопель (тільки ч.1 ст.310 КК України);
* незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів (тільки ч.1 ст.311 КК Укранїни);
* незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (тільки ч.1 ст.319 КК України);
* спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (тільки ч.1 ст.323 КК України);
* ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (ст.335 КК України);
* ухилення від військового обліку або спеціальних зборів (ст.337 КК України);
* незаконне підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні (ст.339 КК України);
* опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, приватному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (тільки ч.1 ст.342 КК України);
* втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, судового експерта, працівника державної виконавчої служби, приватного виконавця (ст.343 КК України);
* погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (тільки ч.1 ст.350 КК України);
* перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради (ст.351 КК України);
* перешкоджання діяльності Рахункової палати, члена Рахункової палати (ст.351-1 КК України);
* перешкоджання діяльності Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ст.351-2 КК України);
* самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи (тільки ч.1 ст.353 КК України);
* примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (тільки ч.1 ст.355 КК України);
* самоправство (ст.356 КК України);
* викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (тільки ч.1 ст.357 КК України);
* підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів (тільки ч.1, 2, 4 ст.358 КК України);
* умисне пошкодження або руйнування телекомунікаційної мережі (тільки ч.1 ст.360 КК України);
* завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою (тільки ч.1 ст.371 КК України);
* розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (тільки ч.1 ст.381 КК України);
* введення в оману суду або іншого уповноваженого органу (тільки ч.1 ст.384 КК України);
* відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст.385 КК України);
* перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст.386 КК України);
* розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування (ст.387 КК України);
* ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст.389 КК України);
* умисне невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості (ст.389-1 КК України);
* невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми для кривдників (ст.390-1 КК України);
* порушення правил адміністративного нагляду (ст.395 КК України);
* втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст.397 КК України);
* представництво в суді без повноважень (ст.400-1 КК України);
* необережне знищення або пошкодження військового майна (тільки ч.1 ст.412 КК України);
*незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею (тільки ч.1 ст.435 КК України);
* незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала (ст.445 КК України).

== Загальні положення досудового розслідування кримінальних проступків ==
Досудове розслідування кримінальних проступків здійснюють підрозділи дізнання або уповноважені особи інших підрозділів органів Національної поліції, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України. Згідно статті 298. [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України] Особливості початку досудового розслідування у формі дізнання. Повноваженнями слідчого під час проведення досудового розслідування наділяється (дізнання) дізнавач. Досудове розслідування кримінальних проступків (дізнання) здійснюється згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]

Згідно частині 3 статті 214 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК], особливістю процедури дізнання, в порівняннні із процедурою досудового розслідування слідчі або розшукові дії які можуть проводитися до моменту внесення відомостей до ЄРДР (Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Для з’ясування обставин вчинення кримінального проступку до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути:

1) відібрано пояснення;

2) проведено медичне освідування;

3) отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису;

4) вилучено знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку, або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей.

Згідно статті 298-1 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України] введено нове поняття , таке як процесуальні джерела доказів у кримінальних провадженнях про кримінальні проступки.

Процесуальними джерелами доказів у кримінальному провадженні про кримінальні проступки, крім визначених статтею 84 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України], також є:
* пояснення осіб, результати медичного освідування,
* висновок спеціаліста,
* показання технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Такі процесуальні джерела доказів не можуть бути використані у кримінальному провадженні щодо злочину, окрім як на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

== Строки розслідування кримінальних проступків ==
З дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути закінчене протягом '''72 годин''' або '''20 діб,''' якщо підозрюваний не визнає вину або існує необхідність проведення додаткових слідчих (розшукових) дій або вчинення кримінального проступку неповнолітнім.

В окремих випадках про продовження строку дізнання прокурор виносить постанову для проведення додаткових слідчих і розшукових дій строк дізнання може бути продовжений прокурором до тридцяти днів.

Дізнавач зобов’язаний не пізніше '''72 годин''' з моменту затримання особи подати прокурору всі зібрані матеріали дізнання разом із повідомленням про підозру, про що невідкладно письмово повідомляє підозрюваного, його захисника, законного представника, потерпілого.

== Особливості закінчення досудового розслідування кримінальних проступків ==
'''''Закінчення досудового розслідування кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами, передбаченими [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України], з урахуванням особливостей, передбачених статтею 301 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України], а саме:'''''

* слідчий зобов’язаний у найкоротший строк, але не пізніше двадцяти п’яти днів після повідомлення особі про підозру, подати на затвердження прокурору один із зазначених процесуальних документів:
1) проект рішення про закриття кримінального провадження;

2) проект клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

3) обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

4) клопотання про продовження строку досудового розслідування з підстав, передбачених [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України].
У разі необхідності прокурор має право самостійно оформити вищезазначені процесуальні документи.

* прокурор зобов’язаний до спливу тридцятиденного терміну після повідомлення особі про підозру здійснити одну із зазначених дій:
1) прийняти рішення про закриття кримінального провадження;

2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

4) подати клопотання про продовження строку досудового розслідування з підстав, передбачених [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України].
* відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні здійснюється слідчим у порядку, передбаченому [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України].

== Клопотання прокурора про розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні ==
'''Згідно статті 302''' [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України], встановивши під час досудового розслідування, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, не заперечують проти такого розгляду, '''прокурор має право надіслати до суду обвинувальний акт, в якому зазначає клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.'''

Слідчий, прокурор зобов’язаний роз’яснити підозрюваному, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку вони '''будуть позбавлені права оскаржувати вирок в апеляційному порядку''' з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Крім того, слідчий, прокурор зобов’язаний впевнитися у добровільності згоди підозрюваного, потерпілого та представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

'''''До обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні повинні бути додані:'''''

1) письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з нормами частини другої статті 302 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України] та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;

2) письмова заява потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з нормами частини другої статті 302 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України] та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;

3) матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості.

[[Категорія: Кримінальне право]]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право ]]

Викуп пам'ятки культурної спадщини

2021-12-03T09:37:18Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text Закон України "Про охорону культурної спадщини"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/574-17#Text Закон України “Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації”]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2471-12#Text Постанова Верховної ради України від 17 червня 1992 року № 2471-XII “Про право власності на окремі види майна”]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1447-2002-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1447 "Про затвердження Методики грошової оцінки пам’яток"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод]
== Поняття пам'ятки культурної спадщини ==
'''Культурна спадщина''' - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text (ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини")]

'''Пам’ятка культурної спадщини''' – об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, або об’єкт культурної спадщини, який взято на державний облік, відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text Законом України "Про охорону культурної спадщини"], до розв’язання питання про включення (не включення) об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

'''До таких об'єктів належать лише об'єкти нерухомого майна.'''

Культурна спадщина охороняється законом. Відповідно до положень Конституції України держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Національним законодавством затверджено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/574-17#Text Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації].

Пам'ятки культурної спадщини, занесені до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/574-17#Text Переліку] '''не можуть бути предметом застави''' (ст. 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2654-12#n22 Закону України "Про заставу"]).

У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод] 1950 року, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено гарантії здійснення права власності та його захисту. Зокрема, у ст. 1 Першого протоколу до неї зазначено, ''що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.'' Згідно з нормами ст. 41 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України], примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
== Порядок викупу пам'ятки культурної спадщини ==
Для припинення права власності на пам'ятки культурної спадщини повинні існувати такі умови:
* наявність в особи права власності на такий об'єкт;
* безгосподарне ставлення до нього власника, що загрожує його пошкодженням або знищенням.
Державна інспекція культурної спадщини України (далі - ДІС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується [https://www.kmu.gov.ua/ Кабінетом Міністрів України] через [https://mkip.gov.ua/ Міністра культури та інформаційної політики] і який реалізує державну політику із здійснення контролю у сфері охорони культурної спадщини.

ДІС здійснює контроль за виконанням законодавства у сфері охорони культурної спадщини; забороняє будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу об’єкту культурної спадщини, видатній універсальній цінності об’єкта всесвітньої спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини; видає розпорядження та приписи щодо охорони пам’яток національного значення, об’єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо такі роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text Законом України “Про охорону культурної спадщини”], без дозволів або з відхиленням від них.

У разі виявлення пам'ятки, якій загрожує пошкодженням або знищенням, відповідний орган охорони культурної спадщини надсилає власнику попередження у формі листа, де зазначається термін, протягом якого власним має вжити конкретних заходів щодо збереження пам'ятки. Зазначені вимоги у попередженні слугують сигналом для власника дії або бездіяльність якого створюють загрозу пошкодженню чи знищенню пам'ятки.

Якщо власник пам'ятки культурної спадщини не вживе заходів щодо її збереження (незалежно від вини), зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов (наприклад, недостатність коштів), '''суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп.'''

Суд, розглядаючи справу про примусовий викуп пам’ятки, зобов’язаний встановити факт бездіяльності власника або дій, спрямованих на пошкодження чи знищення пам’ятки, і факт попередження відповідним державним органом власника про припинення недбалого ставлення до пам’ятки, а також визначити викупну ціну пам’ятки у разі недосягнення згоди щодо неї сторонами спору. При цьому розмір відшкодування розраховується відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1447-2002-%D0%BF#Text Методики], яка визначає процедури проведення грошової оцінки пам'яток археології, історії, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних пам'яток національного та місцевого значення, занесених до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Дія цієї Методики поширюється на випадки проведення суб'єктами оціночної діяльності грошової оцінки пам'яток та щойно виявлених об'єктів культурної спадщини до вирішення питання про занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки культурної спадщини позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження. Виключного (закритого) переліку підстав відчуження об’єктів культурної спадщини у недобросовісних власників не міститься в жодному національному нормативно-правовому акті.

Викуплена пам'ятка культурної спадщини переходить у власність держави. Власнику, в якого викуповується майно, виплачується його вартість. Викупна ціна пам'ятки культурної спадщини визначається за згодою сторін, а в разі спору - судом (ст. 352 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1911 Цивільного кодексу України]). 
== Судова практика ==
[https://supreme.court.gov.ua/supreme/gromadyanam/kontakts/ Верховний Суд] у своїй постанові у справі [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88245541 № 826/6522/15 від 05.03.2020 року] висловив наступну правову позицію щодо застосування норм права у сфері охорони культурної спадщини, а саме: "Власник або уповноважений ним орган, користувач, який уклав охоронний договір щодо збереження об’єктів культурної спадщини, несе відповідальність за його невиконання, а органи охорони культурної спадщини зобов’язані заборонити будь-яку діяльність таких осіб, що створює загрозу пам’ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини".

При чому, в [https://reyestr.court.gov.ua/ Єдиному реєстрі судових рішень] не міститься жодного рішення, предметом якого були б відносини згідно з цією статтею.
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Податки та збори при операціях з нерухомістю

2021-07-31T22:03:39Z

Valentyna.herasymchuk: /* Вартість реєстрації придбаної нерухомості */

== Нормативна база ==

* [http://zakon.rada.gov.ua/go/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/1058-15 Закон України "Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування"]
*[http://zakon.rada.gov.ua/go/1952-15 Закон України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/7-93 Декрет Кабінету Міністрів України 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито"]

== Порядок оподаткування при операціях з нерухомістю ==

При проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами сторони повинні сплачувати податки відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 ст. 172 ПК України «Порядок оподаткування операцій з продажу об’єктів нерухомого майна»] та військовий збір, який встановлений Підрозділом 10 Перехідних положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 ПК України].

Відповідно до ст. 172 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 ПК України] Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об’єкт незавершеного будівництва таких об’єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України] залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.

Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається.

Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об’єктів нерухомості, житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об’єкт незавершеного будівництва таких об’єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі підлягає оподаткуванню за ставкою 5 відсотків бази оподаткування.

Дохід від продажу (обміну) об’єкта незавершеного будівництва оподатковується у порядку, визначеному статтею 172 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 ПК України] для об’єктів нерухомого майна.

Дохід від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта, розрахованої модулем електронного визначення оціночної вартості Єдиної бази даних звітів про оцінку, або не нижче ринкової вартості такого об’єкта, визначеної суб’єктом оціночної діяльності (оцінювачем) відповідно до законодавства та зазначеної у звіті про оцінку, зареєстрованому в Єдиній базі даних звітів про оцінку.

За загальним правилом продаж нерухомості оподатковується:

- податком на доходи фізичних осіб – 5%;

- військовим збором 1,5%.

Слід зазначити, що для нерезидентів розмір податку на доходи фізичних осіб при продажу нерухомості становить 18%.

Пенсійний збір сплачується відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/400/97-%D0%B2%D1%80#Text ч. 10, ст.4 та ч. 8, ст. 2 ЗУ «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування"]

== Єдина база даних звітів про оцінку ==
Єдина база даних звітів про оцінку (далі - Єдина база) - державна автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, до складу якої входять база даних, програмне забезпечення, модуль електронного визначення оціночної вартості, сервіс послуги електронного визначення оціночної вартості та автоматичного формування електронних довідок про оціночну вартість об’єкта нерухомості.

Єдина база забезпечує:

1) внесення, оновлення, створення, зберігання, передавання та автоматичне оприлюднення відповідної інформації про об’єкт нерухомості та його вартість (крім інформації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки);

2) реєстрацію, авторизацію (ідентифікацію) суб’єктів оціночної діяльності (оцінювачів) та нотаріусів;

3) внесення суб’єктами оціночної діяльності (оцінювачами) звітів про оцінку та інформації з них напряму та безпосередньо до Єдиної бази;

4) реєстрацію і зберігання звітів про оцінку в Єдиній базі з автоматичним присвоєнням кожному звіту унікального реєстраційного номера;

5) електронне визначення оціночної вартості об’єктів нерухомості та автоматичне формування на запит фізичних і юридичних осіб електронних довідок про оціночну вартість об’єктів нерухомості з автоматичним присвоєнням кожній довідці унікального реєстраційного номера;

6) автоматичний обмін інформацією і документами, доступ до яких здійснюється за допомогою мережі Інтернет.

Власником Єдиної бази, прав інтелектуальної власності на Єдину базу та її програмного забезпечення є держава в особі Фонду державного майна України.

Фонд державного майна України є держателем, розпорядником та адміністратором Єдиної бази, а також власником всієї інформації, що міститься в ній.

Єдина база повинна забезпечувати збереження та належний захист всієї інформації щодо об’єктів нерухомості, оціночна вартість яких визначається та перевіряється, можливість доступу до інформації суб’єктів оціночної діяльності (оцінювачів), нотаріусів та контролюючих органів у межах повноважень.

Інформація Єдиної бази про об’єкт нерухомості та його вартість, у тому числі звіти про оцінку, автоматично оприлюднюється на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України в режимі реального часу (крім інформації з обмеженим доступом). До такої інформації забезпечується відкритий, прямий неавторизований доступ з можливістю завантаження у форматі відкритих даних.

Для цілей цього пункту до інформації з обмеженим доступом не належить інформація про суб’єктів оціночної діяльності (оцінювачів).

Порядок ведення Єдиної бази затверджується Фондом державного майна України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

З метою формування інформаційної основи для визначення оціночної вартості об’єкта нерухомості Фонд державного майна України використовує інформаційні джерела з відкритим доступом та дані про ціни, зазначені в договорах купівлі-продажу об’єктів нерухомості, внесені нотаріусами до Єдиної бази, а також дані про ринкову вартість об’єктів нерухомості, внесені до Єдиної бази на підставі звітів про оцінку.

Визначення оціночної вартості об’єкта нерухомості здійснюється автоматично, на підставі даних про об’єкт нерухомості, внесених до Єдиної бази будь-якою особою за допомогою мережі Інтернет, що підтверджуються офіційними документами на такий об’єкт. Перелік даних, які вносяться особою до Єдиної бази з метою визначення оціночної вартості об’єкта нерухомості, затверджується Фондом державного майна України.

За результатом визначення оціночної вартості об’єкта нерухомості Єдиною базою формується довідка про його оціночну вартість з автоматичним присвоєнням кожній довідці унікального реєстраційного номера.

Якщо особа не погоджується з результатами автоматичного визначення оціночної вартості об’єкта нерухомості, вона має право звернутися до суб’єкта оціночної діяльності (оцінювача) з метою визначення ринкової вартості такого об’єкта.

Внесення інформації зі звітів про оцінку до Єдиної бази здійснюється суб’єктом оціночної діяльності (оцінювачем) на підставі звіту про оцінку, електронна версія якого зберігається в Єдиній базі. Перелік даних про об’єкт нерухомості зі звіту про оцінку, які вносяться суб’єктом оціночної діяльності (оцінювачем) до Єдиної бази з метою реєстрації звіту у Єдиній базі, затверджується Фондом державного майна України. Звіти про оцінку реєструються в Єдиній базі суб’єктами оціночної діяльності (оцінювачами) виключно з використанням кваліфікованого електронного підпису оцінювачів, які безпосередньо проводили оцінку.

Під час посвідчення правочинів з продажу (обміну) об’єктів нерухомості нотаріус перевіряє зміст електронної довідки про оціночну вартість об’єкта нерухомості на достовірність даних про об’єкт нерухомості, унікальний реєстраційний номер та дату формування цієї довідки або реєстрації звіту про оцінку в Єдиній базі та наявність присвоєного йому унікального реєстраційного номера, а також звіряє інформацію про суб’єкта оціночної діяльності (оцінювача) та ринкову вартість об’єкта нерухомості, які містяться у звіті про оцінку, з даними Єдиної бази.

Довідка про оціночну вартість об’єкта нерухомості за результатами електронного визначення оціночної вартості є чинною впродовж 30 календарних днів з дня її формування Єдиною базою.

Доступ нотаріуса до Єдиної бази для перевірки факту формування Єдиною базою довідки про оціночну вартість об’єкта нерухомості чи реєстрації звіту про оцінку в Єдиній базі та присвоєння йому унікального реєстраційного номера, а також для внесення до Єдиної бази інформації про ціну об’єкта нерухомості, зазначену в договорі купівлі-продажу, що ним посвідчується, є безоплатним. (стаття 172 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 ПК України])

== Нотаріальне посвідчення договорів ==

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Власник нерухомого майна має право встановити (скасувати) вимогу нотаріального посвідчення договору (внесення змін до договору), предметом якого є таке майно чи його частина, крім випадків, якщо відповідно до закону такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на нерухоме майно та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. (стаття 209 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n1145 ЦК України])

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим законодавством, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а сам правочин має вчинятися у формі, встановленій законом

== Пільги щодо сплати державного мита ==

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/7-93 пункту 18, статті 4 Декрету КМУ «Про державне мито»] ''від сплати державного мита при операціях з нерухомістю звільняються'':

- Громадяни віднесені до 1, 2, 3, 4 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

- Особи з інвалідністю Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.

- Особи з інвалідністю І та ІІ група.

Друга сторона угоди з купівлі-продажу нерухомості від сплати держмита не звільняється, якщо тільки не відноситься до перерахованих вище категорій.

Обов'язковий платіж 1% суми угоди до Пенсійного фонду не повинні платити:

Особи, що купують квартиру або інше житло вперше

Особи, що перебувають на квартирному обліку

Однак фактично нотаріуси не погоджуються завірити договір без надання покупцем документів про сплату цього збору.

Така ситуація обумовлена тим, що в Україні не існує єдиної інформаційної бази, що дозволяє перевірити факт першої покупки житла. Повернути вже сплачену до бюджету суму можна через звернення до адміністративного суду.
== Ставка ПДФО та військового збору ==

ПДФО за ставкою 5% та військовий збір за ставкою 1,5% сплачуються у випадках коли:
* об’єкт нерухомості перебуває у власності відчужувача менш ніж 3 роки;
* протягом року особа відчужила більш ніж один об’єкт нерухомості;
* відчужується об’єкт незавершеного будівництва;
* відчужується земельна ділянка, яка перевищує норми безоплатної передачі, які визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ст. 121 ЗК України.]

{| class="wikitable"
|-
! Угода/податок !! Держмито !! Податок на доходи фізичних осіб !! Військовий збір !! Пенсійний збір
|-
| Купівля-продаж нерухомості || 1% (спільна оплата) || 5% (продавець - громадянин України); 18% (продавець - іноземець) || 1,5% (продавець платник ПДФО)|| 1% (покупець)
|-
| Купівлі-продаж землі || 1% (спільна оплата) || 5% (продавець - громадянин України); 18% (продавець - іноземець) || 1,5% (продавець платник ПДФО) || ---
|-
| Дарування нерухомості || 1% (дарувальник) || Родичі першого та другого ступеня споріднення - 0%; в інших випадках - 5% (громадяни України) і 18% (одна із сторін - іноземець)|| 1,5% (обдарований - платник ПДФО)|| ---
|-
| Обмін нерухомості || 1% (спільна оплата) || 5% (обидві сторони - громадяни України) ; 18% (одна або обидві сторони - іноземці) || 1,5% (обидві сторони-платники ПДФО) || ---
|-
|}

== Вартість реєстрації придбаної нерухомості ==

Порядок реєстрації права власності на придбану нерухомість визначено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-п постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року].

Державну реєстрацію за заявою одержувача нерухомості проводить уповноважений реєстратор або нотаріус.

Новий власник нерухомості пред’являє державному реєстратору паспорт, оригінал ідентифікаційного коду і заява. Державний реєстратор формує в електронній базі Держреєстру речових прав номер об’єкта власності на перейшла в нове володіння нерухомість і подає заяву в чергу на підтвердження. Заява та номер стверджує Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України.

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 статтею 34 Закону № 51 «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»] від 2004 року в редакції від 04.06.2017, адміністративний збір за державну реєстрацію становить одну десяту частину розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1082-20#Text статті 7 закону про Державний бюджет України на 2021 рік], щомісячний прожитковий мінімум на одну працездатну особу визначено так:

– з 1 січня 2020 року – 2270 грн;

– з 1 липня 2020 року – 2379 грн;

– з 1 грудня 2020 року – 2481 грн;

Згідно зі статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону № 51 «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»], державна реєстрація проводиться протягом п’яти робочих днів. За реєстрацію в цей термін діють зазначені вище тарифи.

У статті 34 цього [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text Закону] визначено тарифи за державну реєстрацію в терміни менше п’яти днів, які може вказати заявник:

– за 2 робочих дня – 1 прожитковий мінімум працездатної особи;

– за 1 робочий день – 2 прожиткові мінімуми працездатної особи;

– за 2 години – 5 прожиткових мінімумів працездатної особи.

[[Категорія: Податкове право]]

Пільги для одинокої матері

2021-07-30T20:00:23Z

Valentyna.herasymchuk: /* Пільги одиноким матерям: */

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/5464-10 Житловий кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/504/96-вр Закон України "Про відпустки"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2811-12 Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3334-15 Закон України "Про житловий фонд соціального призначення"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1727-15 Закон України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1751-2001-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів від 27 грудня 2001 року № 1751 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1227-2010-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1227 "Про затвердження Порядку подання документів для застосування податкової соціальної пільги"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-92 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v_247203-06 Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 06 липня 2006 року № 247/13/116-06 "Щодо роз'яснення терміну "одинока мати"]

== Поняття "одинока матір" ==

Термін '''«одинока матір»''' на законодавчому рівні не визначено. Проте відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-92 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів"], '''одинокою матір’ю''' вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама. Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є '''виховання та утримування дитини без участі батька'''.

Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.

== Пільги одиноким матерям: ==
* '''Соціальне забезпечення'''
* '''Гарантії трудового законодавства'''
* '''Відпустка'''
* '''Пільги з оподаткування'''
* '''Забезпечення житлом'''

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2811-12 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (ст.18-1)]право на фінансову підтримку дитини мають:

* одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження (усиновлення), виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку, відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) здійснено за вказівкою матері (батька, усиновителя) дитини.
* мати (батько) дітей у разі смерті другого з батьків (за умови неотримання пенсії по втраті годувальника або соціальної пенсії, яка передбачена [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1727-15 Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю")].

Якщо одинока мати, одинокий усиновлювач, мати (батько) у разі смерті одного з батьків зареєстрували шлюб, то за ними зберігається право на отримання допомоги на дітей, які народилися чи були усиновлені до шлюбу, якщо такі діти не були усиновлені чоловіком (дружиною). 
'''Умовою призначення грошової допомоги''' одиноким матерям є наявність витягу з РАГСу із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України] або при наявності свідоцтва про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1727-15 Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю"]. 
У разі '''перебування дітей на повному державному утриманні''' одинока мати втрачає право на отримання грошей.
{| class="wikitable"
|+
|'''Якщо дитина, яка перебуває на повному державному утриманні в інтернаті під час літніх канікул перебуває вдома, мати-одиначка може розраховувати на грошові виплати за повні місяці перебування дитини вдома. Підставою для цього є довідка навчального закладу про те, що син або дочка в цей час не перебували на повному державному утриманні.'''
|}
Для призначення, виплати та припинення виплати допомоги на дітей одиноким матерям додатково застосовуються умови призначення, виплати та підстави для припинення виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
* Призначення і виплата допомоги на дітей одиноким матерям здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, районних у містах (у разі їх утворення) рад за зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання заявника.
* У територіальній громаді, в якій утворено виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, заяви з необхідними документами приймаються уповноваженими посадовими особами виконавчого органу сільської, селищної, міської ради територіальної громади (далі ― посадова особа територіальної громади) та передаються відповідному органу соціального захисту населення.

== Перелік необхідних документів для оформлення грошової допомоги матерям одиначкам ==
* Для призначення допомоги на дітей одиноким матерям подаються такі документи: 1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі ― декларація); 3) довідка про доходи у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення. У разі неможливості підтвердження таких доходів довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру; 4) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідка про народження, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави для внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або виданий компетентним органом іноземної держави документ про народження, в якому відсутні відомості про батька, за умови легалізації такого документа в установленому законодавством порядку; 5) копія свідоцтва про народження дитини. Усиновлювачі подають також копію рішення про усиновлення.

'''Якщо жінка, яка народила дитину за межами України не може подати документ, який підтверджує той факт, що вона є одинокою матір’ю, рішення про призначення їй допомоги на дитину приймається органом соціального захисту на підставі висновку про початкову оцінку потреб дитини та родини, наданого центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді із зазначенням інформації про факт проживання сина (дочки) з матір’ю, і свідоцтва про народження, легалізованого в Україні.'''

Фінансове забезпечення на дітей одиноким матерям '''призначається з місяця подання повного комплекту документів та виплачується''' в установленому державою розмірі '''щомісяця до досягнення дитиною 18 років.'''

'''У разі навчання дітей на денній формі в загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах I — IV рівня акредитації, виплати продовжуються до закінчення навчального закладу, але не довше ніж до досягнення дитиною 23 років.'''

== Допомога на дітей одиноким матерям не призначається, якщо: ==

1) у складі сім’ї є працездатні особи, які досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи, та не працювали, не проходили військової служби, не провадили підприємницької чи професійної незалежної діяльності, не здобували освіти за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, не зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні або як такі, що шукають роботу, сумарно більше ніж три місяці протягом періоду, за який враховуються доходи (крім випадків, передбачених в абзацах десятому ― чотирнадцятому цього пункту).

Допомога на дітей одиноким матерям у зазначеному випадку призначається, якщо особи протягом періоду, за який враховуються доходи:

сплатили або за них сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в розмірі, не меншому від мінімального, сумарно протягом трьох місяців; доглядали за дітьми до досягнення ними трирічного віку або за дітьми, які потребують догляду протягом часу, визначеного в медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку, за дітьми, хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, за дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідності, за особою з інвалідністю І групи, за особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок психічного розладу, за дитиною з інвалідністю віком до 18 років, а також за особами, які досягли 80-річного віку; надавали соціальні послуги з догляду відповідно до законодавства;

2) особи, які входять до складу сім’ї, протягом 12 місяців перед зверненням за призначенням допомоги на дітей одиноким матерям, здійснили купівлю земельної ділянки, квартири (будинку), транспортного засобу (механізму), будівельних матеріалів, інших товарів довгострокового вжитку або оплатили (одноразово) будь-які послуги (крім медичних, освітніх та житлово-комунальних згідно із соціальною нормою житла та соціальними нормативами житлово-комунального обслуговування) на суму, яка на дату купівлі, оплати перевищує 50 тис. гривень;

3) у власності сім’ї є друга квартира (будинок), крім житла, яке розташоване на тимчасово окупованій території в Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, у населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, та у населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, або житла, непридатного для проживання, що підтверджено актом обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири), за формою згідно з додатком до Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505;

4) у власності сім’ї є більше ніж один автомобіль, транспортний засіб, що підлягає державній реєстрації, з дати випуску якого минуло менше ніж 15 років (крім мопеда і причепа).

При цьому не враховуються транспортні засоби, отримані безоплатно чи придбані на пільгових умовах через органи соціального захисту населення, у тому числі за рахунок грошової допомоги на придбання автомобіля, а також транспортні засоби, придбані батьками ― вихователями дитячих будинків сімейного типу.

Наявність (відсутність) у власності членів сімʼї транспортних засобів зазначається у декларації.

Якщо у складі сімʼї є непрацюючі працездатні особи, які досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи, і протягом цього періоду зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні менше трьох місяців або які (за яких) не сплатили (не сплачено) мінімального розміру єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування сумарно протягом трьох місяців періоду, за який враховуються доходи, допомога на дітей одиноким матерям призначається:

не більше ніж на два шестимісячних періоди, якщо:

- у складі сім’ї є особа з інвалідністю, яка згідно з висновком лікарсько-консультаційної комісії потребує постійного стороннього догляду;

- відсутність будь-яких джерел для існування пов’язана з тривалою хворобою одного та/або кількох членів сім’ї.

Допомога на дітей одиноким матерям за таких умов на наступний строк призначається не раніше ніж через шість місяців після завершення виплати такої допомоги;

на один шестимісячний період, якщо сім’я є багатодітною і звернулася за призначенням допомоги на дітей одиноким матерям у липні ― грудні 2020 року.

Якщо непрацююча працездатна особа працевлаштувалася або забезпечила себе роботою самостійно у шестимісячному періоді отримання допомоги на дітей одиноким матерям, до сукупного доходу сім’ї під час призначення такої допомоги на наступний період враховується лише 50 відсотків доходу, отриманого у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), або доходу від підприємницької діяльності. Ця норма застосовується одноразово під час наступного звернення за призначенням допомоги на дітей одиноким матерям.

Кожним наступним зверненням вважається повторне подання заяви та декларації у строк, який не перевищує шести календарних місяців після припинення виплати раніше призначеної допомоги.

Якщо непрацююча працездатна особа перебуває на обліку в центрі зайнятості як безробітна або така, що шукає роботу більше ніж 12 місяців станом на кінець періоду, за який враховуються доходи, та в шестимісячному періоді отримання допомоги на дітей одиноким матерям не працевлаштувалася, розмір такої допомоги під час наступного звернення за її призначенням зменшується на 50 відсотків, на наступний період ― на 75 відсотків. Така допомога під час наступного звернення призначається не раніше ніж через шість місяців після завершення її виплати.”

== Припинення виплати грошової допомоги ==
'''Припиняється виплата грошової допомоги одиноким матерям, у разі:'''

* позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;
* позбавлення отримувача допомоги волі за вироком суду;
* скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним;
* реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку;
* надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених законом;
* смерті дитини;
* смерті отримувача допомоги.
Виплата допомоги припиняється або зупиняється на підставі поданих обґрунтованих пропозицій органу опіки та піклування за поданням центрів соціальних служб та/або служб у справах дітей або уповноваженої особи, визначеної виконавчим органом ради територіальної громади, до органу соціального захисту населення з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.

Виплата допомоги на дітей одиноким матерям також припиняється:

якщо сім’єю подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на отримання допомоги на дітей одиноким матерям та на визначення її розміру, або встановлено фактичну зайнятість особи, що приносить дохід (винагороду), без оформлення, реєстрації в установленому законодавством порядку, ― з місяця, що настає за місяцем, у якому виявлено порушення. В такому разі на наступний строк допомогу на дітей одиноким матерям може бути призначено не раніше ніж через шість місяців починаючи з першого числа місяця виявлення порушення;

у разі переїзду сім’ї до іншої місцевості або настання обставин, що унеможливлюють виплату допомоги на дітей одиноким матерям (зокрема, смерть одинокої особи), ― з місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зміни;

за заявою отримувача допомоги на дітей одиноким матерям ― з місяця, що настає за місяцем її подання;

якщо реєстрацію особи, яка включена до складу сім’ї, як безробітної припинено з причин, передбачених абзацами шістнадцятим (крім припинення реєстрації в разі працевлаштування самостійно), вісімнадцятим ― двадцять першим підпункту 1, підпунктами 2 і 3 пункту 30 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 р. № 792, ― з місяця, наступного за місяцем, у якому надійшла інформація з центру зайнятості;

у разі виявлення, що непрацююча працездатна особа, фактично не здійснювала догляд за особою, яка досягла 80-річного віку, або не надавала соціальних послуг з догляду відповідно до законодавства у зв’язку з перебуванням за кордоном сукупно більше ніж 60 днів протягом періоду отримання допомоги на дітей одиноким матерям, ― з місяця, наступного за місяцем, у якому надійшла відповідна інформація з Держприкордонслужби.

Інформування органів соціального захисту населення стосовно реєстрації (припинення реєстрації) як безробітної особи, яка включена до складу сім’ї, здійснюється центрами зайнятості щомісяця до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом.

== Розмір грошової допомоги ==
'''Розмір допомоги на дітей одиноким матерям''' розраховується виходячи з різниці між 100% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку та середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

Грошова допомога призначається на кожну дитину окремо. '''Перерахунок''' розміру соціальної допомоги матерям-одиначкам '''при досягненні дитиною певного віку здійснюється автоматично''' і не вимагає додаткового звернення одержувача коштів до органу соціального захисту населення.

== ГАРАНТІЇ В СФЕРІ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ==
Для надання пільг і гарантій, '''встановлених трудовим законодавством''' щодо відпусток, '''одинокою матір'ю''' вважається:
# Матір - жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері.
# Вдова.
# Жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена) ( [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v_247203-06#Text Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 06.07.2006 № 247/13/116-06]).

Згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексом законів про працю України], одинокій матері гарантується прийом на роботу і заборона на звільнення (ст. 184 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text КЗпП]).

Отже, '''якщо одиноким матерям''', які мають дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю '''забороняється відмовляти у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату'''. Якщо роботодавець відмовляє у прийнятті на роботу, то в такому разі він повинен надати письмові пояснення, а жінка, якій відмовлено у роботі, має право звернутись до суду. 
Крім цього, звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 (ст. 184 КЗпП)]. 
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80 ст. 19 Закону України "Про відпустки"] одинокій матері, батьку надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів). Невикористану за попередні роки додаткову відпустку одинока мати може взяти в будь-який час, або ж у разі звільнення вона буде компенсована грошима. Крім того, їм даються щорічні відпустки у зручний для них час. 
Гарантії, встановлені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 статтями 56, 176, 177, частинами третьою - восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182-1, 184, 185, 186 Кодексу законів про працю України], поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.

== Пільги з оподаткування ==
 
Для застосування податкової соціальної пільги, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 визначеної підпунктом "а" підпункту 169.1.3 пункту 169.1 статті 169 Податкового кодексу України], одинокою матір'ю (батьком) вважаються особи, які на момент застосування роботодавцем зазначеної пільги, маючи дитину (дітей) віком до 18 років, не перебувають у шлюбі, зареєстрованому згідно із законом (пункт 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1227-2010-%D0%BF#Text Порядку подання документів для застосування податкової соціальної пільги]). 
Відповідно дo [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 п. «a» пiдпункту 169.1.3 cт. 169 Податкового кодекcу України] податкова соціальна пільга одинокій матері надаєтьcя y розмірі, щo дорівнює 150% суми звичайнoї податкової соціальної пільги y розрахунку нa кoжну дитину вiкoм дo 18 років. Згідно з такою нормою граничний розмір доходу, що надає право на отримання податкової соціальної пільги (далі – ПСП) одному з батьків у випадку та в розмірі, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 пп. 169.1.2 ПКУ] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 пп.пп. «а» і «б» пп. 169.1.3 ПКУ], визначають як добуток граничного розміру доходу для застосування ПСП і відповідної кількості дітей (у 2020 році — 2940 грн х кількість дітей).

ПСП застосовують до нарахованого місячного доходу у вигляді зарплати лише за одним місцем його нарахування (виплати) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 пп. 169.2.1 ПКУ]). 
ПСП починають застосовувати до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування ПСП і документів, що підтверджують таке право ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 пп. 169.2.2 ПКУ]). Але роботодавець має застосовувати ПСП до місячного заробітку працівника незалежно від дня подання ним заяви в поточному місяці.

== ПСП для працівників, які мають дітей ==
{| class="wikitable"
|-
! Категорія платника податків !! Розмір ПСП, % !! Підстава
|-
| Особа, яка утримує двох і більше дітей віком до 18 років || 100 || пп. 169.1.2
ПКУ
|-
| Одинока мати (батько), вдова (вдівець) чи опікун, піклувальник, які мають дитину (дітей) до 18 років || 150 || пп. «а» пп.
169.1.3 ПКУ
|-
| Особа, яка утримує дитину з інвалідністю (дітей з інвалідністю) віком до 18 років || 150 || пп. «б» пп.
169.1.3 ПКУ
|}

Для застосування зазначеної податкової соціальної пільги особа подає роботодавцю:

# Заяву.
# Копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про народження дитини (дітей) або документ із зазначенням відомостей про батька дитини в Книзі реєстрації актів цивільного стану, чи документи, які підтверджують вік дитини (дітей), затверджені відповідним органом країни, в якій іноземна фізична особа – платник податку постійно проживав (проживала) до прибуття в Україну.
# Копію паспорта.

== '''Забезпечення житлом''' ==

Одиноким матерям, які потребують '''поліпшення житлових умов''', житлові приміщення надаються в першу чергу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3334-15 (ст. 45 ЖКУ). Пунктом 10 статті 12 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення»] передбачено, що одинокі матері й батьки, які мають трьох або чотирьох дітей, мають право першочергового отримання квартир або садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення, за наявності в них права на отримання житла.

'''Згідно з положеннями українського законодавства, одинокий батько має такі ж права та пільги, як і одинока мати.'''<big>[[Категорія: Законодавство у сфері соціального захисту]]

Порядок створення та діяльність громадського об'єднання без статусу юридичної особи

2021-07-30T16:28:00Z

Valentyna.herasymchuk: /* Принципи утворення і діяльності громадських об'єднань. */

== Нормативно-правова база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України "Про громадські об`єднання"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"]
== Поняття громадського об'єднання ==
'''Громадське об'єднання''' - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

'''Громадська організація''' - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

'''Громадська спілка'''''- ''це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.

'''Важливо!''''' Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.''

== Принципи утворення і діяльності громадських об'єднань. ==
Відповідно до статті 3 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закону України "Про громадські об`єднання"] громадські об'єднання утворюються і діють на принципах:
 
1) добровільності, що передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об'єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об'єднання або припиненні членства (участі) в ньому.
 
2) самоврядность передбачає право членів (учасників) громадського об'єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об'єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об'єднання, крім випадків, визначених законом.
 
3) вільного вибору території діяльності - це право громадських об'єднань самостійно визначати територію своєї діяльності, крім випадків, визначених законом.
 
4) рівності перед законом передбачає, що громадські об'єднання є рівними у своїх правах та обов'язках відповідно до закону з урахуванням організаційно-правової форми, виду та/або статусу такого об'єднання.;
 
5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників)передбачає, що члени (учасники) громадського об'єднання не мають права на частку майна громадського об'єднання та не відповідають за його зобов'язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об'єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об'єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).;
 
6) прозорості, відкритості та публічності, що передбачає право всіх членів (учасників) громадського об'єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об'єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов'язок громадського об'єднання забезпечувати такий доступ. Публічність означає, що громадські об'єднання інформують громадськість про свої мету (цілі) та діяльність.
 
== Засновники та члени громадського об'єднання. ==
Засновниками громадської організації можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років, а молодіжної та дитячої громадської організації - 14 років. Засновниками громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об'єднання зі статусом юридичної особи. Засновниками громадської спілки не можуть бути політичні партії, а також юридичні особи, щодо яких прийнято рішення щодо їх припинення або які перебувають у процесі припинення.

Кількість засновників громадського об'єднання не може бути меншою, ніж дві особи.

Засновником громадської спілки не може бути юридична особа приватного права, якщо засновник (власник істотної участі) цієї юридичної особи внесений до переліку осіб, пов'язаних зі здійсненням терористичної діяльності, або щодо яких застосовано міжнародні санкції.

Засновником громадської організації не може бути особа, яку визнано судом недієздатною.

Повноваження засновника громадського об’єднання закінчуються після державної реєстрації громадського об’єднання в установленому законом порядку (стаття 7 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України "Про громадські об`єднання"]).

Члени (учасники) громадського об'єднання.

Членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років.

Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.

Членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об'єднання зі статусом юридичної особи, фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними (стаття 8 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України "Про громадські об`єднання"]).
== Утворення та реєстрація громадського об’єднання ==
Утворення громадського об'єднання здійснюється на установчих зборах його засновників та оформлюється протоколом.
 
Протокол установчих зборів громадського об'єднання має містити відомості про:
 
1) дату та місце проведення установчих зборів;
 
2) осіб, які брали участь в установчих зборах (відповідно до частини одинадцятої статті 8 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закону України "Про громадські об'єднання"]);
 
3) рішення про утворення громадського об'єднання із зазначенням мети (цілей) його діяльності;
 
4) рішення про визначення найменування та за наявності - скороченого найменування громадського об'єднання;
 
5) рішення про затвердження статуту громадського об'єднання;
 
6) рішення про утворення (обрання) керівника, органів управління громадського об'єднання відповідно до затвердженого статуту;
 
7) рішення про визначення особи (осіб), яка має право представляти громадське об'єднання у правовідносинах з державою та іншими особами і вчиняти дії від імені громадського об'єднання без додаткового уповноваження (далі - особа, уповноважена представляти громадське об'єднання), - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи, якщо утворення (обрання) органів управління не передбачено рішенням про утворення такого об'єднання;

8) рішення про визначення особи (осіб), яка має право представляти громадське об'єднання для здійснення реєстраційних дій, - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи. (Стаття 9 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закону України "Про громадські об`єднання"])

'''У разі утворення громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи, рішення, передбачені пунктами 5 та 6 приймаються, якщо наявність статуту та/або утворення (обрання) органів управління передбачено рішенням про утворення такого об'єднання.''' 
У протоколі установчих зборів можуть зазначатися відомості і про інші прийняті на цих зборах рішення стосовно утворення та/або діяльності громадського об'єднання.
 
Особа може бути обрана керівником, обрана до складу керівного органу громадського об'єднання, визначена особою, яка має право представляти громадське об'єднання для здійснення реєстраційних дій, або визначена особою, уповноваженою представляти громадське об'єднання, за наявності її особистої згоди.
Протокол установчих зборів підписується головуючим та секретарем зборів.
 Невід'ємною частиною протоколу установчих зборів громадського об'єднання є реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах, в якому обов'язково зазначаються відомості:

1) щодо фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові особи, дата народження, а для іноземців та осіб без громадянства також дані національного паспорта або документа, що його замінює. Дані про особу засвідчуються її особистим підписом;

2) щодо юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код, юридична адреса, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка уповноважена брати участь в установчих зборах. Ці дані засвідчуються підписом особи, уповноваженої брати участь в установчих зборах (стаття 9 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закону України "Про громадські об`єднання"])

Громадське об’єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи, підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"], протягом 60 днів з дня проведення установчих зборів.
У разі неподання (не надсилання) документів для реєстрації громадського об’єднання протягом 60 днів з дня утворення таке громадське об’єднання не вважається утвореним.

== Статут громадського об'єднання ==
Статут громадського об'єднання має містити відомості про:
 
1) найменування громадського об'єднання та за наявності - скорочене найменування;

2) мету (цілі) та напрями його діяльності;

3) порядок набуття і припинення членства (участі) у громадському об'єднанні, права та обов'язки його членів (учасників);

4) повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі – керівні органи) громадського об'єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об'єднання, та її заміни (для громадських об'єднань, що не мають статусу юридичної особи);

5) періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об'єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв'язку;

6) порядок звітування керівних органів громадського об'єднання перед його членами (учасниками);

7) порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об'єднання та розгляду скарг;

8) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна громадського об'єднання;

9) порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об'єднання (у разі їх створення громадським об'єднанням, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи);

10) порядок внесення змін до статуту;

11) порядок прийняття рішення щодо саморозпуску або реорганізації громадського об'єднання, а також щодо використання його коштів та іншого майна, що залишилися після саморозпуску, - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи.

'''Статут громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи (у разі, якщо наявність статуту такого об'єднання передбачена рішенням про його утворення), може не містити положень, передбачених пунктами 5-8''' (стаття 11 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закону України "Про громадські об`єднання"]).

У статуті громадського об'єднання можуть бути передбачені додаткові положення щодо утворення, діяльності і саморозпуску чи реорганізації громадського об'єднання, що не суперечать закону.

== Права громадських об'єднань ==
Для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право:
 
1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі);
 
2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами;
 
3) одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації;
 
4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об'єднання та важливих питань державного і суспільного життя;
 
5) проводити мирні зібрання;
 
6) здійснювати інші права, не заборонені законом.

== Способи припинення діяльності громадського об'єднання ==
Припинення діяльності громадського об'єднання здійснюється:
 
1) за рішенням громадського об'єднання, прийнятим вищим органом управління громадського об'єднання, у визначеному статутом порядку, шляхом саморозпуску або реорганізації;
 
2) за рішенням суду про заборону (примусовий розпуск) громадського об'єднання.
 
Громадське об'єднання має право у будь-який час прийняти рішення про припинення своєї діяльності (саморозпуск).
 
Рішення про саморозпуск громадського об'єднання приймається у порядку, встановленому статутом цього об'єднання. Вищий орган управління, який прийняв рішення про саморозпуск громадського об'єднання, створює ліквідаційну комісію або доручає керівному органу здійснювати повноваження ліквідаційної комісії для проведення припинення громадського об'єднання як юридичної особи, а також приймає рішення щодо використання коштів та майна громадського об'єднання після його ліквідації відповідно до статуту.

Припинення діяльності громадського об’єднання відбувається в порядку, визначеному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"]

[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Громадський сектор]]

Представництво: види, підстави виникнення та припинення

2021-06-30T12:20:46Z

Valentyna.herasymchuk: /* Див. також */

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]

== Поняття представництва==
'''Представництво''' - це правовідношення, в якому одна сторона (''представник'') зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).

== Представництво за законом (обов'язкове представництво)==
Представництво особи виникає відповідно до норм закону ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n1315 стаття 242 Цивільного кодексу України]) , а саме:
# представництво батьками (усиновлювачами) своїх малолітніх та неповнолітніх дітей;
# представництво [[Опіка і піклування над дітьми|опікуном малолітньої особи]] та [[Визнання фізичної особи недієздатною|фізичної особи, визнаної недієздатною]];
# в інших випадках, встановлених законом.

Характерною особливістю представництва за законом є його спрямованість на захист прав і законних інтересів осіб, які внаслідок малоліття, недоумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі, а тому є недієздатними або лише частково дієздатними.

== Комерційне представництво (добровільне представництво)==
Комерційним представником (суб'єкт підприємницької діяльності) є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

До особливостей здійснення комерційного представництва належать предмет, систематичний характер дій комерційного представника, платність договору. Крім того, частина друга статті 243 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] допускає комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом. Отже, коли особа постійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності, то за їхньою згодою вона може представляти різні сторони правочину.

Найчастіше комерційне представництво здійснюється на підставі [[Договір доручення|договору доручення]] (глава 68 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]). Цій договір має визначати обсяг наданих комерційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Особа, яку представляють, зобов'язана сплатити представнику винагороду за вчинення дій, крім випадків, коли в самому договорі міститься вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і одночасно договором не встановлені розмір винагороди і порядок її сплати, особа, яку представляють, оплачує за комерційне представництво суму, котра звичайно стягується за послуги аналогічного характеру (стаття 632 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]). Крім того, представник має право на відшкодування витрат, зроблених ним при виконанні доручення. У разі укладення договору від імені кількох підприємців одночасно витрати поділяються між ними у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою сторін.

Повноваження комерційного представника також можуть бути підтверджені довіреністю. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом. Наприклад, комерційному представнику може бути надане на певний строк виключне право щодо укладання угод від імені та за рахунок довірителя та (або) на певній території (стаття 1000 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]). Довіритель у цьому випадку не вправі призначати на цій території інших комерційних представників.

== Представництво за довіреністю (добровільне представництво)==
'''Довіреність''' - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (частина перша статті 244 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).

Довіреність адресована третім особам і засвідчує повноваження представника перед третіми особами. Довіреність може бути видана на ім'я однієї особи або декількох осіб. Як особа, яку представляють, може виступати одна або декілька осіб.

''Зміст довіреності'' визначається межами правоздатності особи, яку представляють. Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення правочинів, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організацію даного виду. Довіреність пред'являється третій особі самим представником або направляється особою, яку представляють, безпосередньо третій особі. В останньому випадку довіреність направляється третій особі без надання представнику і в її змісті може бути вказано конкретну третю особу, з якою представник має вчинити правочин.

Договорами, на яких ґрунтується представництво, виступають договори, предмет яких полягає у вчиненні представником правочину від імені та в інтересах довірителя - сторони договору (договори доручення, про спільну діяльність, агентська угода, в яких має міститися вказівка на обов'язок довірителя видати довіреність представнику). Правочини, передбачені договором, вчинені представником без довіреності, виданої довірителем, мають визнаватися вчиненими неуповноваженою особою. В довіреності, поряд із загальними вимогами щодо її змісту, має міститися посилання на договір, на якому ґрунтується така довіреність.

Представництво за довіреністю може ґрунтуватися '''на акті органу юридичної особи'''. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання виконавчим або компетентним органом юридичної особи акта (наказу, розпорядження) про призначення працівника на посаду, пов'язану зі здійсненням представницьких функцій, зокрема з укладення угод.

=== Види довіреності (за обсягом повноважень) ===
* ''Разова'' - довіреність, що уповноважує представника на вчинення одного чітко визначеного правочину або юридичної дії (наприклад, [//wiki.legalaid.gov.ua/images/5/5e/%D0%94%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%28%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B0%29.docx Медіа:Довіреність (разова).docx])
* ''Спеціальна'' - довіреність, що уповноважує представника на вчинення необмеженої кількості однорідних правочинів чи однорідних юридичних дій (наприклад, [//wiki.legalaid.gov.ua/images/a/a8/%D0%94%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%28%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%29.docx Медіа:Довіреність_(спеціальна).docx]).
* ''Загальна (генеральна)'' - довіреність, що уповноважує представника на вчинення широкого кола різних правочинів чи інших юридичних дій (наприклад, довіреність на відчуження всього нерухомого майна, що належить особі, яка видала довіреність; [//wiki.legalaid.gov.ua/images/e/ef/%D0%94%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%28%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%29.docx Медіа:Довіреність_(генеральна).docx]).

=== Форма довіреності ===
Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

{| class="wikitable"
|-
! Особа, яка має право посвідчувати довіреність !! Умови посвідчення довіреності
|-
| Нотаріус || Для правочинів, відносно яких законом вимагається обов'язкове нотаріальне посвідчення та довіреність, що видається в порядку передоручення.
|-
| Начальник госпіталю, санаторія, іншого військово-лікувального закладу його заступник з медичної частини, старший або черговий лікар || Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у відповідному закладі
|-
| Командир (начальник) військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу||
* Довіреність військовослужбовця, члена його сім'ї;
* довіреність працівника, члена його сім'ї
|-
| Начальник установи виконання покарань чи слідчого ізолятора || Довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчого ізолятора
|-
| Уповноважена посадова особа органу місцевого самоврядування || Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.
|-
| Посадова особа органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги || Довіреність суб'єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої допомоги
|-
|Посадова особа організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання || Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо)
|}

=== Строк довіреності ===
Строк довіреності встановлюється у довіреності (якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії).

Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною (стаття 247 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України])

=== Скасування довіреності ===
Особа, яка видала довіреність (за винятком безвідкличної довіреності) може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення, про що повинна негайно повідомити представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася (стаття 249 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).

=== Відмова представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю ===
Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, про що зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє.

Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам (стаття 250 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).

== Підстави припинення представництва ==
# Зміна закону, яким встановлено представництво за законом.
# Скасування адміністративного акту, на підставі якого виникло представництво.
# Припинення договору, на підставі якого виникло представництво.
# Припинення представництва за довіреністю:
* закінчення строку довіреності;
* скасування довіреності особою, яка її видала;
* відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
* припинення юридичної особи, яка видала довіреність;
* припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
* смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності;
* смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

== Див. також ==
* [[Представництво в цивільному процесі]]
* [[Втручання в діяльність захисника чи представника особи]]
* [[Представник юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження]]
* [[Особливості нотаріального посвідчення довіреності]]

 
[[Категорія:Інші питання цивільного права‎]]
[[Категорія: Нотаріат]]
[[Категорія: Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Нотаріальні дії]]

Прийомна сім'я: поняття, пільги

2021-06-30T10:42:58Z

Valentyna.herasymchuk: /* Матеріальне забезпечення прийомної сім'ї */

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] 
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/565-2002-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565 "Про затвердження Положення про прийомну сім'ю"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#Text Закон України "Про охорону дитинства"]

== Прийомна сім'я ==
'''Прийомна сім'я''' - сім'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (стаття 256-1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n1326 Сімейний кодекс України]). Діти, уражені ВІЛ-інфекцією, можуть влаштовуватися для виховання та спільного проживання у прийомній сім'ї за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування і закладів охорони здоров'я, а їх загальна кількість не повинна перевищувати чотирьох осіб.

'''Прийомні батьки''' - подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

'''Прийомні діти''' - діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані до прийомної сім'ї.

Прийомні діти влаштовуються в сім'ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку (ст. 2563 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України]).

'''Між батьками і прийомними дітьми сімейних правовідносин не виникає'''. За вихованцями зберігається статус дитини- сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає збереження раніше призначених аліментів, пенсій, інших виплат державної допомоги. Суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей.

== Утворення прийомної сім'ї ==
Для утворення прийомної сім'ї потрібно подати до органу, який утворює прийомну сім’ю (такими органами можуть бути районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міської ради), такі документи:

- заяву кандидатів у прийомні батьки про утворення прийомної сім’ї із зазначенням інформації про наявність або відсутність кредитних зобов’язань;

- копію документів, що посвідчують особу кандидатів у прийомні батьки;

- довідку про реєстрацію місця проживання особи (для кандидатів у прийомні батьки та членів сім’ї, які проживають з ними на спільній житловій площі);

- копію свідоцтва про шлюб (для подружжя);

- висновок про стан здоров’я заявника - для заявників та членів сім’ї, які проживають з ними на спільній житловій площі;

- довідку про доходи потенційної прийомної сім’ї за останні шість місяців або довідку про подану декларацію про майновий стан і доходи (про сплату податку на доходи фізичних осіб та про відсутність податкових зобов’язань з такого податку);

- довідку про наявність або відсутність виконавчого провадження стосовно боргових зобов’язань;

- довідку про наявність або відсутність судимості, видану територіальним органом з надання сервісних послуг МВС за місцем проживання заявника (для кожного заявника та членів сім’ї, які проживають з ними на спільній житловій площі);

- копію документа, що підтверджує право власності на житло кандидатів у прийомні батьки;

- довідку про проходження курсу навчання з виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- письмову згоду всіх повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом із кандидатами у прийомні батьки, на утворення прийомної сім’ї, засвідчену нотаріально або написану власноручно в присутності посадової особи, яка приймає документи, про що робиться позначка на заяві із зазначенням прізвища, імені, по батькові, підпису посадової особи та дати.

Строк дії вищезазначених документів, становить 12 місяців з дня їх видачі, якщо інше не передбачено законодавством.

'''''Особи, які виявили бажання стати прийомними батьками, в обов'язковому порядку мають пройти навчання, організоване регіональними центрами соціальних служб із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо, за програмою, затвердженою Мінсоцполітики.'''''

Кандидатури потенційних прийомних батьків та кандидатури дітей, які передаються на виховання, погоджуються з органами опіки та піклування.

'''''Хто можуть бути прийомними батьками'''''

Прийомними батьками можуть бути окремі працездатні особи та особи, які перебувають у шлюбі, крім випадків, коли хоча б одна з них:

- не пройшла курс навчання з виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- визнана в установленому порядку недієздатною або обмежено дієздатною;

- позбавлена батьківських прав;

- була усиновлювачем, опікуном, піклувальником, прийомним батьком, батьком-вихователем іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним, опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу було припинено з її вини;

- за станом здоров'я не може виконувати обов'язки щодо виховання дітей (особи з інвалідністю I і II групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують стороннього догляду, особи, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства);

- перебуває на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

- зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами;

- страждає на хвороби, перелік яких затверджений МОЗ щодо осіб, які не можуть бути усиновлювачами;

- була засуджена за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324 і 442 Кримінального кодексу України, або має непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів.

'''''Не можуть бути прийомними батьками:'''''

- особи, з якими на спільній житловій площі проживають члени сім’ї (у тому числі малолітні та неповнолітні діти), які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД (крім сімей, які беруть на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією), алкогольну, наркотичну залежність, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровано асоціальні прояви, нахили до насильства;

- особи, які не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

- інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини, у тому числі особи, які вчинили домашнє насильство у будь-якій формі

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, що передували місяцю звернення із заявою про утворення прийомної сім'ї, не може бути менший ніж розмір прожиткового мінімуму, встановлений законом для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей на підприємствах, в установах та організаціях без спеціальних на те повноважень, несуть персональну відповідальність за життя, здоров'я, фізичний і психічний розвиток прийомних дітей та дотримання принципу конфіденційності інформації щодо ураження прийомних дітей ВІЛ-інфекцією.

Прийомні батьки зобов’язані сприяти забезпеченню пріоритетного права прийомних дітей на усиновлення.

Створення прийомними батьками перешкод у забезпеченні такого права прийомних дітей є підставою для перегляду рішення про подальше функціонування прийомної сім’ї.

'''''Хто приймає рішення про створення прийомної сім'ї'''''

Рішення про утворення прийомної сім’ї приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської ради (далі - орган, який прийняв рішення) на підставі заяви сім’ї або окремої особи, які виявили бажання утворити прийомну сім’ю, за поданням відповідного висновку служби у справах дітей про можливість утворення прийомної сім’ї з урахуванням рекомендації центру соціальних служб за результатами проходження курсу навчання з виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Зазначена сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, обов'язково інформується про стан здоров'я, фізичний та розумовий розвиток дітей, яких вони бажають взяти на виховання та спільне проживання.

На підставі рішення про утворення прийомної сім'ї між прийомними батьками та органом, який прийняв рішення про її утворення, укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім'ї на виховання та спільне проживання (далі - договір) за формою визначеною законодавством.

Дія договору припиняється у разі виникнення у прийомній сім’ї несприятливих умов для виховання дітей та спільного проживання (тяжка хвороба прийомних батьків, відсутність взаєморозуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки дітей), невиконання прийомними батьками обов’язків щодо належного виховання, розвитку, утримання дітей та інших обставин передбачених законодавством.

У разі зміни сімейного стану (одруження, розлучення, смерті одного з подружжя) прийомні батьки зобов’язані не пізніше ніж через 10 календарних днів з дати зміни сімейного стану повідомити про це відповідній службі у справах дітей та соціальному працівнику або фахівцю із соціальної роботи, який здійснює соціальне супроводження сім’ї.

Контроль за умовами утримання, виховання, навчання прийомних дітей здійснюють служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад за місцем проживання сім’ї шляхом її відвідування. Періодичність відвідувань установлюється окремим графіком. Відвідування повинні проводитись не рідше ніж один раз на рік, крім першого відвідування, яке проводиться через три місяці після влаштування дитини в прийомну сім’ю.

Служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад, адміністрації закладів, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, надають допомогу потенційним прийомним батькам у підборі дітей та налагодженні контактів з ними.

Влаштування дітей у прийомну сім'ю проводиться з урахуванням віку прийомних батьків та дітей, щоб на час досягнення обома прийомними батьками пенсійного віку всі прийомні діти досягли віку вибуття з прийомної сім'ї. У разі досягнення пенсійного віку одним з прийомних батьків час перебування дітей визначається за віком молодшого з батьків. В окремих випадках за згодою сторін прийомна сім'я може функціонувати і після досягнення прийомними батьками пенсійного віку, але не більше ніж протягом п'яти років.

Контроль за виконанням договору, а також за умовами проживання, виховання прийомних дітей здійснюють місцеві служби у справах дітей і органи опіки та піклування районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих комітетів міських рад.

'''Для оформлення прийомної сім'ї згода всіх повнолітніх членів родини, які проживають разом, є необхідною.''' У свою чергу прийомні батьки мають враховувати згоду не лише дорослих членів родини, а й рідних дітей, які не досягли повноліття. 

''Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами'', якщо це не суперечить їхнім інтересам і не заборонено рішенням суду. Форми такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з прийомними батьками та за участю центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

== Матеріальне забезпечення прийомної сім'ї ==
Фінансування прийомних сімей здійснюється за рахунок державного бюджету.
Державна соціальна допомога на дітей призначається прийомним батькам на кожну прийомну дитину в грошовій формі.
Призначення і виплата державної соціальної допомоги та грошового забезпечення здійснюються управліннями праці і соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань праці і соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах рад за місцем проживання дитини.

Виплата державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають у прийомних сім’ях, грошового забезпечення прийомним батькам, а також сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за прийомних батьків здійснюється за рахунок коштів, передбачених у загальному фонді державного бюджету Мінсоцполітики за відповідною програмою, згідно з Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом "гроші ходять за дитиною"

Заощаджені протягом року бюджетні кошти вилученню не підлягають і використовуються прийомними батьками для задоволення потреб прийомних дітей у наступному році.

Раз на рік служба у справах дітей за місцем проживання сім’ї складає звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей у прийомній сім’ї на основі інформації, що надається центром соціальних служб, іншими установами або закладами надання соціальних послуг або соціальним працівником або фахівцем із соціальної роботи, який здійснює соціальне супроводження сім’ї, адміністрацією закладу дошкільної освіти або закладу загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, де навчається дитина, лікарем загальної практики - сімейним лікарем, лікарем-педіатром і дільничним офіцером місцевої поліцейської дільниці. Прийомні батьки обов’язково ознайомлюються із складеним звітом, який затверджується начальником служби у справах дітей.

== Пільги для прийомної сім'ї ==
Пільги для прийомної сім'ї:
* оплата за газ, світло, воду – 30% (в деяких регіонах цифра може змінюватися за рішенням місцевої влади, але менше названої бути не може);
* харчуються в школі прийомні діти безкоштовно;
* за рішенням адміністрації, прийомній сім'ї можуть виділити кошти на ремонт кімнати для дітей, придбання необхідних меблів;
* безкоштовний проїзд для дітей на міських автобусах (трамваях, метро і т. д.), крім таксі;
* прийомні діти можуть безкоштовно навчатися в школах додаткової освіти за обраним напрямом (музика, танці тощо), а так само ходити на гуртки (крім комерційних);
* прийомним дітям виділяються безкоштовні путівки в табори відпочинку і санаторії;
* якщо дітей в сім'ї троє і більше, включаючи рідних, то на пільги мають право всі діти, причому, додається можливість одержання ліків безкоштовно для дітей до 6 років;
* безкоштовно сім'ї надається можливість отримати ділянку землі під фермерське господарство, розширити його, якщо кількість дітей збільшиться, отримати кредити або позики для розвитку господарства на пільгових умовах, а так само для будівництва житла для сім'ї. 

'''Всі пільги і виплати повинні оформити в органах соцзахисту прийомні батьки після того, як підпишуть договір про прийомну сім'ю.'''

Коли термін договору закінчується, для прийомної сім'ї припиняється дія всіх пільг і виплат.

== Припинення дії договору про влаштування дітей до прийомної сім'ї на виховання та спільне проживання ==
Підстави для припинення дії договору:
* виникнення в прийомній сім'ї несприятливих умов для виховання дітей та спільного проживання (важка хвороба прийомних батьків, відсутність взаєморозуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки дітей);
* невиконання прийомними батьками обов'язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей;
* порушення схеми антиретровірусної терапії дитини;
* невиконання індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю
* повернення дітей рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю);
* досягнення дитиною повноліття;
* досягнення батьками пенсійного віку;
* виявлення обставин щодо навмисного виведення дитини з прийомної сім’ї з метою усиновлення її іноземцями, за винятком ситуацій, якщо іноземець є родичем дитини;
* за згодою сторін та з інших причин, передбачених договором, а також за наявності обставин, зазначених у ст. 212 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України];
* прийомним батькам або членам сім'ї, з якими вони проживають на спільній житловій площі, у тому числі малолітнім та неповнолітнім дітям, діагностовано глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД (крім сімей, які беруть на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією), алкогольну, наркотичну залежність, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровано асоціальні прояви, нахили до насильства. 
У разі припинення дії договору сім'я позбавляється статусу прийомної, а питання про подальше влаштування дітей вирішується органом опіки і піклування (дітей, уражених ВІЛ-інфекцією, – органом опіки і піклування на підставі висновку закладу охорони здоров'я), який вживає вичерпних заходів для запобігання поверненню (влаштуванню) дітей в інтернатні заклади.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія: Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎]]

Прийомна сім'я: поняття, пільги

2021-06-30T10:32:42Z

Valentyna.herasymchuk: /* Нормативна база */

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] 
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/565-2002-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565 "Про затвердження Положення про прийомну сім'ю"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#Text Закон України "Про охорону дитинства"]

== Прийомна сім'я ==
'''Прийомна сім'я''' - сім'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (стаття 256-1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n1326 Сімейний кодекс України]). Діти, уражені ВІЛ-інфекцією, можуть влаштовуватися для виховання та спільного проживання у прийомній сім'ї за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування і закладів охорони здоров'я, а їх загальна кількість не повинна перевищувати чотирьох осіб.

'''Прийомні батьки''' - подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

'''Прийомні діти''' - діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані до прийомної сім'ї.

Прийомні діти влаштовуються в сім'ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку (ст. 2563 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України]).

'''Між батьками і прийомними дітьми сімейних правовідносин не виникає'''. За вихованцями зберігається статус дитини- сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає збереження раніше призначених аліментів, пенсій, інших виплат державної допомоги. Суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей.

== Утворення прийомної сім'ї ==
Для утворення прийомної сім'ї потрібно подати до органу, який утворює прийомну сім’ю (такими органами можуть бути районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міської ради), такі документи:

- заяву кандидатів у прийомні батьки про утворення прийомної сім’ї із зазначенням інформації про наявність або відсутність кредитних зобов’язань;

- копію документів, що посвідчують особу кандидатів у прийомні батьки;

- довідку про реєстрацію місця проживання особи (для кандидатів у прийомні батьки та членів сім’ї, які проживають з ними на спільній житловій площі);

- копію свідоцтва про шлюб (для подружжя);

- висновок про стан здоров’я заявника - для заявників та членів сім’ї, які проживають з ними на спільній житловій площі;

- довідку про доходи потенційної прийомної сім’ї за останні шість місяців або довідку про подану декларацію про майновий стан і доходи (про сплату податку на доходи фізичних осіб та про відсутність податкових зобов’язань з такого податку);

- довідку про наявність або відсутність виконавчого провадження стосовно боргових зобов’язань;

- довідку про наявність або відсутність судимості, видану територіальним органом з надання сервісних послуг МВС за місцем проживання заявника (для кожного заявника та членів сім’ї, які проживають з ними на спільній житловій площі);

- копію документа, що підтверджує право власності на житло кандидатів у прийомні батьки;

- довідку про проходження курсу навчання з виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- письмову згоду всіх повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом із кандидатами у прийомні батьки, на утворення прийомної сім’ї, засвідчену нотаріально або написану власноручно в присутності посадової особи, яка приймає документи, про що робиться позначка на заяві із зазначенням прізвища, імені, по батькові, підпису посадової особи та дати.

Строк дії вищезазначених документів, становить 12 місяців з дня їх видачі, якщо інше не передбачено законодавством.

'''''Особи, які виявили бажання стати прийомними батьками, в обов'язковому порядку мають пройти навчання, організоване регіональними центрами соціальних служб із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо, за програмою, затвердженою Мінсоцполітики.'''''

Кандидатури потенційних прийомних батьків та кандидатури дітей, які передаються на виховання, погоджуються з органами опіки та піклування.

'''''Хто можуть бути прийомними батьками'''''

Прийомними батьками можуть бути окремі працездатні особи та особи, які перебувають у шлюбі, крім випадків, коли хоча б одна з них:

- не пройшла курс навчання з виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- визнана в установленому порядку недієздатною або обмежено дієздатною;

- позбавлена батьківських прав;

- була усиновлювачем, опікуном, піклувальником, прийомним батьком, батьком-вихователем іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним, опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу було припинено з її вини;

- за станом здоров'я не може виконувати обов'язки щодо виховання дітей (особи з інвалідністю I і II групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують стороннього догляду, особи, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства);

- перебуває на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

- зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами;

- страждає на хвороби, перелік яких затверджений МОЗ щодо осіб, які не можуть бути усиновлювачами;

- була засуджена за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324 і 442 Кримінального кодексу України, або має непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів.

'''''Не можуть бути прийомними батьками:'''''

- особи, з якими на спільній житловій площі проживають члени сім’ї (у тому числі малолітні та неповнолітні діти), які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД (крім сімей, які беруть на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією), алкогольну, наркотичну залежність, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровано асоціальні прояви, нахили до насильства;

- особи, які не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

- інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини, у тому числі особи, які вчинили домашнє насильство у будь-якій формі

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, що передували місяцю звернення із заявою про утворення прийомної сім'ї, не може бути менший ніж розмір прожиткового мінімуму, встановлений законом для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей на підприємствах, в установах та організаціях без спеціальних на те повноважень, несуть персональну відповідальність за життя, здоров'я, фізичний і психічний розвиток прийомних дітей та дотримання принципу конфіденційності інформації щодо ураження прийомних дітей ВІЛ-інфекцією.

Прийомні батьки зобов’язані сприяти забезпеченню пріоритетного права прийомних дітей на усиновлення.

Створення прийомними батьками перешкод у забезпеченні такого права прийомних дітей є підставою для перегляду рішення про подальше функціонування прийомної сім’ї.

'''''Хто приймає рішення про створення прийомної сім'ї'''''

Рішення про утворення прийомної сім’ї приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської ради (далі - орган, який прийняв рішення) на підставі заяви сім’ї або окремої особи, які виявили бажання утворити прийомну сім’ю, за поданням відповідного висновку служби у справах дітей про можливість утворення прийомної сім’ї з урахуванням рекомендації центру соціальних служб за результатами проходження курсу навчання з виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Зазначена сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, обов'язково інформується про стан здоров'я, фізичний та розумовий розвиток дітей, яких вони бажають взяти на виховання та спільне проживання.

На підставі рішення про утворення прийомної сім'ї між прийомними батьками та органом, який прийняв рішення про її утворення, укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім'ї на виховання та спільне проживання (далі - договір) за формою визначеною законодавством.

Дія договору припиняється у разі виникнення у прийомній сім’ї несприятливих умов для виховання дітей та спільного проживання (тяжка хвороба прийомних батьків, відсутність взаєморозуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки дітей), невиконання прийомними батьками обов’язків щодо належного виховання, розвитку, утримання дітей та інших обставин передбачених законодавством.

У разі зміни сімейного стану (одруження, розлучення, смерті одного з подружжя) прийомні батьки зобов’язані не пізніше ніж через 10 календарних днів з дати зміни сімейного стану повідомити про це відповідній службі у справах дітей та соціальному працівнику або фахівцю із соціальної роботи, який здійснює соціальне супроводження сім’ї.

Контроль за умовами утримання, виховання, навчання прийомних дітей здійснюють служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад за місцем проживання сім’ї шляхом її відвідування. Періодичність відвідувань установлюється окремим графіком. Відвідування повинні проводитись не рідше ніж один раз на рік, крім першого відвідування, яке проводиться через три місяці після влаштування дитини в прийомну сім’ю.

Служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад, адміністрації закладів, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, надають допомогу потенційним прийомним батькам у підборі дітей та налагодженні контактів з ними.

Влаштування дітей у прийомну сім'ю проводиться з урахуванням віку прийомних батьків та дітей, щоб на час досягнення обома прийомними батьками пенсійного віку всі прийомні діти досягли віку вибуття з прийомної сім'ї. У разі досягнення пенсійного віку одним з прийомних батьків час перебування дітей визначається за віком молодшого з батьків. В окремих випадках за згодою сторін прийомна сім'я може функціонувати і після досягнення прийомними батьками пенсійного віку, але не більше ніж протягом п'яти років.

Контроль за виконанням договору, а також за умовами проживання, виховання прийомних дітей здійснюють місцеві служби у справах дітей і органи опіки та піклування районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих комітетів міських рад.

'''Для оформлення прийомної сім'ї згода всіх повнолітніх членів родини, які проживають разом, є необхідною.''' У свою чергу прийомні батьки мають враховувати згоду не лише дорослих членів родини, а й рідних дітей, які не досягли повноліття. 

''Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами'', якщо це не суперечить їхнім інтересам і не заборонено рішенням суду. Форми такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з прийомними батьками та за участю центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

== Матеріальне забезпечення прийомної сім'ї ==
Фінансування прийомних сімей здійснюється за рахунок державного бюджету.
Державна соціальна допомога на дітей призначається прийомним батькам на кожну прийомну дитину в грошовій формі.
Призначення і виплата державної соціальної допомоги та грошового забезпечення здійснюються управліннями праці і соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань праці і соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах рад за місцем проживання дитини.

== Пільги для прийомної сім'ї ==
Пільги для прийомної сім'ї:
* оплата за газ, світло, воду – 30% (в деяких регіонах цифра може змінюватися за рішенням місцевої влади, але менше названої бути не може);
* харчуються в школі прийомні діти безкоштовно;
* за рішенням адміністрації, прийомній сім'ї можуть виділити кошти на ремонт кімнати для дітей, придбання необхідних меблів;
* безкоштовний проїзд для дітей на міських автобусах (трамваях, метро і т. д.), крім таксі;
* прийомні діти можуть безкоштовно навчатися в школах додаткової освіти за обраним напрямом (музика, танці тощо), а так само ходити на гуртки (крім комерційних);
* прийомним дітям виділяються безкоштовні путівки в табори відпочинку і санаторії;
* якщо дітей в сім'ї троє і більше, включаючи рідних, то на пільги мають право всі діти, причому, додається можливість одержання ліків безкоштовно для дітей до 6 років;
* безкоштовно сім'ї надається можливість отримати ділянку землі під фермерське господарство, розширити його, якщо кількість дітей збільшиться, отримати кредити або позики для розвитку господарства на пільгових умовах, а так само для будівництва житла для сім'ї. 

'''Всі пільги і виплати повинні оформити в органах соцзахисту прийомні батьки після того, як підпишуть договір про прийомну сім'ю.'''

Коли термін договору закінчується, для прийомної сім'ї припиняється дія всіх пільг і виплат.

== Припинення дії договору про влаштування дітей до прийомної сім'ї на виховання та спільне проживання ==
Підстави для припинення дії договору:
* виникнення в прийомній сім'ї несприятливих умов для виховання дітей та спільного проживання (важка хвороба прийомних батьків, відсутність взаєморозуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки дітей);
* невиконання прийомними батьками обов'язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей;
* порушення схеми антиретровірусної терапії дитини;
* невиконання індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю
* повернення дітей рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю);
* досягнення дитиною повноліття;
* досягнення батьками пенсійного віку;
* виявлення обставин щодо навмисного виведення дитини з прийомної сім’ї з метою усиновлення її іноземцями, за винятком ситуацій, якщо іноземець є родичем дитини;
* за згодою сторін та з інших причин, передбачених договором, а також за наявності обставин, зазначених у ст. 212 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України];
* прийомним батькам або членам сім'ї, з якими вони проживають на спільній житловій площі, у тому числі малолітнім та неповнолітнім дітям, діагностовано глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД (крім сімей, які беруть на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією), алкогольну, наркотичну залежність, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровано асоціальні прояви, нахили до насильства. 
У разі припинення дії договору сім'я позбавляється статусу прийомної, а питання про подальше влаштування дітей вирішується органом опіки і піклування (дітей, уражених ВІЛ-інфекцією, – органом опіки і піклування на підставі висновку закладу охорони здоров'я), який вживає вичерпних заходів для запобігання поверненню (влаштуванню) дітей в інтернатні заклади.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія: Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎]]

Особливості нотаріального посвідчення довіреності

2021-06-30T10:14:52Z

Valentyna.herasymchuk: /* Довіреності які прирівнюються до нотаріально посвідчених */

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закон України "Про нотаріат"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/419-94-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419 "Про порядок посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/7-93 Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1378-06 Положення про Єдиний реєстр довіреностей, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 28 грудня 2006 року № 111/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 грудня 2006 року за № 1378/13252]

== Звернення до нотаріуса за посвідченням довіреності ==
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім'я однієї особи або кількох осіб за усним зверненням довірителя [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12/paran410#n410 ( глава 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 )]

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (частина 1 статті 245 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran1345#n1345 Цивільного кодексу України)].

== Вимоги до змісту довіреності ==
[[Файл:Довіреність.jpeg|міні]]

У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представнику. Дії, які належить вчинити представнику, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Довіреність від імені кількох осіб може бути посвідчена на вчинення юридичних дій для досягнення спільної мети.
Довіреність на вчинення правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем, нотаріусом не посвідчується.
У довіреності на укладання договору дарування обов'язково зазначаються прізвище, ім'я, по батькові або повне найменування обдаровуваного. У разі невиконання такої умови довіреність є нікчемною.
У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування для юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження - для юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посади, які вони займають. У довіреностях, що видаються на вчинення правочинів щодо розпорядження майном, також зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків довірителя (податковий номер). У довіреностях, виданих на ім'я адвокатів, можуть зазначатися їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання).

== Визначення строку дії довіреності ==
* Строк, на який може бути видана довіреність, визначається відповідно до статті 247 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.
* Строк дії довіреності зазначається словами та визначається роками, місяцями, тижнями, днями і не може бути визначений настанням будь-якої події.
* Довіреність, у якій не зазначена дата її вчинення, є нікчемною.

== Посвідчення довіреності, виданої в порядку передоручення ==
Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, у якій застережене право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.
При посвідченні довіреності в порядку передоручення нотаріус роз'яснює представнику довірителя вимоги статті 240 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України].

У довіреності, виданій у порядку передоручення, не допускається передавання повіреній особі права на передоручення.
Довіреність, видана в порядку передоручення, не може містити в собі більше прав, ніж їх передано за основною довіреністю.
Строк дії довіреності, виданої за передорученням, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.
У довіреності, виданій у порядку передоручення, мають бути вказані дата і місце посвідчення основної довіреності, та реєстровий номер, найменування нотаріального округу, прізвище, ім’я та по батькові нотаріуса, який її посвідчив, прізвище, ім'я, по батькові і місце проживання особи, якій видана основна довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноваження.

На основній довіреності робиться відмітка про передоручення.
Копія основної довіреності додається до примірника довіреності, що залишається у матеріалах нотаріальної справи.
При наступному посвідченні довіреності, виданої за передорученням тим самим нотаріусом, копія основної довіреності не залишається.
На примірнику такої довіреності, що залишається у справах нотаріуса, робиться відмітка із зазначенням реквізитів довіреності, виданої у порядку передоручення, до якої прикріплено копію основної довіреності.

== Порядок скасування довіреності ==
Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної, може у будь-який час скасувати довіреність або довіреність, видану в порядку передоручення.
Нотаріус, завідувач державного нотаріального архіву при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, що зберігається у справах нотаріуса, в державному нотаріальному архіві.
Повідомлення особи, яка видала довіреність, представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, про скасування довіреності може бути оформлено нотаріусом згідно з цим Порядком шляхом передавання відповідної заяви.

Посвідчені нотаріусами довіреності, а також передоручення за ними, припинення їх дії підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, установленому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1378-06 Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28 грудня 2006 року № 111/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 грудня 2006 року за № 1378/13252].

== Довіреності які прирівнюються до нотаріально посвідчених ==
До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:
* довіреності військовослужбовців або інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками цих закладів, їх заступниками з медичної частини, старшими або черговими лікарями;
* довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи посадових осіб органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, також довіреності працівників, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ або військово-навчальних закладів;
* довіреності осіб, які тримаються в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах, посвідчені начальниками таких установ чи слідчих ізоляторів;
* довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів, посвідчені уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреності на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування та розпорядження транспортними засобами.
* довіреність суб'єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

== Оплата вчинюваних нотаріальних дій ==
За вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених законодавством ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/7-93 пункт 3 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито"]).

За надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також технічного характеру справляється окрема плата у розмірах, що встановлюються Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. Кошти, одержані від надання таких додаткових послуг, спрямовуються до Державного бюджету України.

Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою.

Приватні нотаріуси за вчинення інших дій, покладених на них відповідно до закону, справляють плату, розмір якої визначається законодавством у відповідній сфері.

Оплата додаткових послуг правового характеру, що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії, провадиться за домовленістю сторін.

== Звільнення від сплати державного мита за вчинення нотаріальних дій державними нотаріусами ==
Стаття 4 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/7-93 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито"] регламентує звільнення від сплати державного мита за вчинення нотаріальних дій державними нотаріусами:
* громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
* громадяни, віднесені до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, - які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - '''не менше трьох років''';
* громадяни, віднесені до категорії 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні '''не менше чотирьох років;'''
* особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;
* інваліди I та II груп;
* всеукраїнські та міжнародні об'єднання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що мають місцеві осередки у більшості областей України, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські організації
* особи з інвалідністю, їхні підприємства та установи, республіканське добровільне громадське об'єднання "Організація солдатських матерів України" - '''за вчинення всіх нотаріальних дій;'''
* Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;
* Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації; Фонд соціального захисту інвалідів і його відділення, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття,
* Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
* Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Сурогатне материнство

2021-06-30T09:48:46Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України ]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” ]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2013 № 787 "Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні”]

== Поняття сурогатне материнство ==

Правове забезпечення сурогатного материнства є одним із законодавчо не врегульованих й найскладніших питань у галузі сімейного права України. Його актуальність обумовлена відсутністю достатнього нормативного регулювання здійснення процедури сурогатного материнства в Україні та необхідністю вирішити проблеми, що виникають на практиці під час реалізації програми сурогатного материнства. Нормами чинного законодавства України не визначено поняття сурогатного материнства, воно існує лише в суспільних відносинах, пов'язаних із сучасними репродуктивними технологіями. У медичному аспекті сурогатне материнство передбачає перенесення ембріона, отриманого заплідненням яйцеклітини біологічної матері – дружини спермою біологічного батька – чоловіка, в порожнину матки іншої жінки та виношування дитини, яка є біологічно "чужою" для жінки. У перекладі на медичну термінологію така процедура називається екстракорпоральне запліднення та може здійснюватися лише у спеціалізованих медичних закладах високо кваліфікованими спеціалістами. У правовому аспекті під '''сурогатним материнством''' розуміють ''"запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір'ю"''. 
Таким чином, сутність сурогатного материнства полягає в тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.
Так, у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 123 СК України] закріплено порядок встановлення походження дитини, яка народилася в результаті трьох різновидів репродуктивних технологій: штучного запліднення, сурогатного материнства та імплантації ембріона. Такий вид медичної допомоги регулюється [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 ст. 48 Основ законодавства України про охорону здоров'я,] згідно з якою кожна дієздатна жінка має право на застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона. 
Подібні операції здійснюються в закладах, що мають відповідну ліцензію на вказаний вид діяльності, за наявності письмової згоди подружжя. Відомості про застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона, а також про особу донора є лікарською таємницею. 
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13#Text Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні затвердженого наказом МОЗ України від 09.09.2013 № 787] сурогатною матір'ю може бути повнолітня дієздатна жінка за умов наявності власної здорової дитини, її добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань.

'''Необхідними умовами для проведення сурогатного (замінного) материнства (далі - СМ) є:'''

- наявність медичних показань до СМ, а саме відсутність матки (вроджена або набута); деформація порожнини або шийки матки при вроджених вадах розвитку або внаслідок хірургічних втручань, доброякісних пухлин, при яких неможливе виношування вагітності; структурно-морфологічні або анатомічні зміни ендометрія, що призводять до втрати рецептивності, синехії порожнини матки, які не піддаються лікуванню; тяжкі соматичні захворювання, при яких виношування вагітності загрожує подальшому здоров'ю або життю реципієнта, але які не впливають на здоров'я майбутньої дитини; невдалі повторні спроби ДРТ (4 і більше разів) при неодноразовому отриманні ембріонів високої якості, перенесення яких не приводило до настання вагітності.

- документи, необхідні для проведення СМ, а саме

''Перелік документів, необхідних для проведення СМ, з боку сурогатної матері:''

заява сурогатної матері;

копія паспорта сурогатної матері;

копія свідоцтва про шлюб або про розлучення сурогатної матері (крім одиноких жінок);

копія свідоцтва про народження дитини (дітей);

згода чоловіка сурогатної матері на її участь у програмі сурогатного материнства за формою, наведеною в додатку 19 до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13#Text Порядку] (крім одиноких жінок).

''Перелік документів, необхідних для проведення СМ, з боку подружжя, в інтересах якого здійснюється СМ:''

заява пацієнта/пацієнтів щодо застосування ДРТ;

копії паспортів;

копія свідоцтва про шлюб;

нотаріально засвідчена копія письмового спільного договору між сурогатною матір'ю та жінкою (чоловіком) або подружжям.

- подружжя (або один з майбутніх батьків), в інтересах якого здійснюється СМ, повинно (повинен) мати генетичний зв’язок з дитиною;

- сурогатна мати не повинна мати безпосередній генетичний зв’язок з дитиною. Дозволяється виношування вагітності близькими родичами майбутніх батьків (мати, сестра, двоюрідна сестра тощо). 
Отже, у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

І'''нформація про дитину, народжену сурогатною матір'ю, в день виписки з пологового будинку/відділення по телефону надається до дитячої поліклініки (за місцем проживання дитини).'''

Якщо батьками дитини, народженої сурогатною матір'ю, є іноземці, вони повідомляють тимчасове місце проживання до моменту оформлення документів та виїзду з країни для здійснення патронажу спеціалістами з педіатрії та спостереження. 
Україна належить до числа небагатьох країн, де сурогатне материнство дозволено законом. Ставлення до легалізації сурогатного материнства в інших країнах світу до сих пір залишається різним. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейний кодекс України] у питаннях штучного запліднення за допомогою сучасних репродуктивних технологій не захищає інтереси біологічної матері, а ставить на перше місце умови угоди, яка була укладена між сурогатною матір'ю та подружжям. Момент укладення угоди є суттєвим у цих правовідносинах. 
Щодо визначення законних батька та матері дитини, народженої сурогатною матір'ю в результаті застосування екстракорпорального запліднення, то слід керуватися положеннями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України]. Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 2 ст. 123 СК України] "у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя". При цьому згідно з ч[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 . 2 ст. 139 СК України] оспорювання материнства не допускається у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. 
Наведені положення чинного законодавства України спрямовано на забезпечення захисту прав дитини та прав подружжя, що є біологічними батьками дитини. Зокрема, дитині, що зачата в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, гарантовано право на родину, наявність матері та батька, що є її біологічними батьками. Такі батьки і дитина мають права, обов'язки та гарантії відповідно до СК України. Таким чином, біологічні батьки дитини, що була виношена та народжена сурогатною матір'ю із застосуванням екстракорпорального запліднення, є законними батьками такої дитини. 
Положеннями Розділу ІІІ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України] встановлено права та обов'язки матері, батька і дитини. Зокрема, [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 139 СК України] передбачено можливість оспорювання материнства жінкою, яка записана матір'ю дитини, або жінкою, яка вважає себе матір'ю дитини, але не записана нею. Проте не допускається оспорювання материнства біологічної матері сурогатною матір'ю. Вважається, що зазначене положення регламентовано законом, виходячи з моральних позицій.
Передбачена можливість виникнення у жінки, що виношувала дитину (сурогатної матері), материнських почуттів до дитини, що є для неї біологічно чужою. У такому разі права біологічної матері захищено законом; та перш за все захищено права та інтереси дитини з урахуванням її генетичної та біологічної спорідненості з матір'ю.

== Важливі аспекти сурогатного материнства ==

Реєстрація дитини, народженої за методом сурогатного материнства, здійснюється в установленому чинним законодавством України порядку (з документом, що підтверджує факт народження дитини іншою жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчено) за наявності довідки про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом (генетичні аналізи ДНК, окрім встановлення батьківства і материнства дозволяють встановити або спростувати наявність іншої спорідненості між людьми), про що зазначено в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13 наказі МОЗ України від 09.09.2013 № 787]. 
Важливим аспектом сурогатного материнства є те, що застосовується воно тільки до подружньої пари (бездітної), самотні ж чоловік/жінка (та/або гомосексуальні пари) не мають права брати участі у програмі сурогатного материнства. 
На думку багатьох українців, це скоріше недолік, аніж перевага, оскільки в Україні безліч самотніх людей репродуктивного віку, і відмовити людині (чоловіку/жінці) у її природньому та конституційно закріпленому праві ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 ст. ст. 21, 24 Конституції України]) бути батьками є фактичним злочином проти людства. 
Враховуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що законодавством України регламентовано деякі '''аспекти сурогатного материнства''', а саме: ''визначено батьківство та материнство дитини, народженої сурогатною матір'ю, встановлено правила оформлення документів у разі народження дитини сурогатною матір'ю, врегульовано медичну процедуру застосування програми сурогатного материнства.''

== Недоліки програми сурогатного материнства та шляхи їх уникнення ==

Щодо вдосконалення правового регулювання сурогатного материнства в Україні, на сьогодні ще не відбулася в повному обсязі правова адаптація українського суспільства до розвитку медицини в галузі репродуктивних технологій, через що в законодавчому регулюванні сурогатного материнства є такі ''недоліки'':
* відсутність спеціального нормативно-правового акта, що детально регламентує всі аспекти відносин сурогатного материнства;
* неврегульованість суттєвих умов договору, що укладається між сурогатною матір'ю та біологічними батьками (подружжям).
Відсутність належного правового регулювання відносин сурогатної матері та подружжя може призвести до порушень прав як біологічних батьків, так і сурогатної матері. Так, через законодавчі прогалини в правовому регулюванні сурогатного материнства на практиці можуть виникнути небажані життєві ситуації, пов'язані з відмовою сурогатної матері віддавати дитину біологічним батькам, шантажем переривання вагітності, вимогами додаткових грошей, погрозами розголошення інформації про народження дитини, про те, хто її виношував, або ж відмовою біологічних батьків виплатити сурогатній матері обіцяну грошову компенсацію, незабезпечення сурогатної матері належними умовами під час вагітності та пологів. 
Щоб уникнути зазначених наслідків, ''необхідно'' захистити майнові та немайнові права й законні інтереси осіб, які беруть участь у програмі сурогатного материнства, за допомогою застосування індивідуальних юридичних засобів та механізмів. Такими юридичними засобами та механізмами мають бути:
* підготовка договору між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини;
* оформлення письмової згоди біологічних батьків на виношування сурогатною матір'ю ембріона, отриманого в результаті екстракорпорального запліднення;
* оформлення письмової згоди сурогатної матері на виношування ембріона біологічних батьків, а також згоди чоловіка сурогатної матері (за наявності);
* підготовка заяви сурогатної матері про відсутність претензій до біологічних батьків після закінчення програми сурогатного материнства;
* оформлення згоди сурогатної матері на запис біологічних батьків як батьків дитини в органах ДРАЦС;
* інші юридичні засоби та механізми.
Особливої уваги заслуговує '''договір між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини''', який має виступати основним засобом правового регулювання відносин учасників програми сурогатного материнства. Такий договір є головним документом, що визначає відносини біологічних батьків із сурогатною матір'ю, та має складатися відповідно до положень чинного законодавства України, враховуючи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя та сурогатної матері.

== Зразок договору щодо виношування дитини ==
зразок договору щодо виношування дитини [//wiki.legalaid.gov.ua/images/9/99/%D0%94%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80_%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE_%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%88%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8.odt Медіа:Договір_щодо_виношування_дитини.odt]

[[Категорія:Сімейне право‎]]

Сурогатне материнство

2021-06-29T20:37:21Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України ]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” ]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2013 № 787 "Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні”]

== Поняття сурогатне материнство ==

Правове забезпечення сурогатного материнства є одним із законодавчо не врегульованих й найскладніших питань у галузі сімейного права України. Його актуальність обумовлена відсутністю достатнього нормативного регулювання здійснення процедури сурогатного материнства в Україні та необхідністю вирішити проблеми, що виникають на практиці під час реалізації програми сурогатного материнства. Нормами чинного законодавства України не визначено поняття сурогатного материнства, воно існує лише в суспільних відносинах, пов'язаних із сучасними репродуктивними технологіями. У медичному аспекті сурогатне материнство передбачає перенесення ембріона, отриманого заплідненням яйцеклітини біологічної матері – дружини спермою біологічного батька – чоловіка, в порожнину матки іншої жінки та виношування дитини, яка є біологічно "чужою" для жінки. У перекладі на медичну термінологію така процедура називається екстракорпоральне запліднення та може здійснюватися лише у спеціалізованих медичних закладах високо кваліфікованими спеціалістами. У правовому аспекті під '''сурогатним материнством''' розуміють ''"запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір'ю"''. 
Таким чином, сутність сурогатного материнства полягає в тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.
Так, у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 123 СК України] закріплено порядок встановлення походження дитини, яка народилася в результаті трьох різновидів репродуктивних технологій: штучного запліднення, сурогатного материнства та імплантації ембріона. Такий вид медичної допомоги регулюється [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 ст. 48 Основ законодавства України про охорону здоров'я,] згідно з якою кожна дієздатна жінка має право на застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона. 
Подібні операції здійснюються в закладах, що мають відповідну ліцензію на вказаний вид діяльності, за наявності письмової згоди подружжя. Відомості про застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона, а також про особу донора є лікарською таємницею. 
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13#Text Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні затвердженого наказом МОЗ України від 09.09.2013 № 787] сурогатною матір'ю може бути повнолітня дієздатна жінка за умов наявності власної здорової дитини, її добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань.

Необхідними умовами для проведення сурогатного (замінного) материнства (далі - СМ) є:

- наявність медичних показань до СМ, а саме відсутність матки (вроджена або набута); деформація порожнини або шийки матки при вроджених вадах розвитку або внаслідок хірургічних втручань, доброякісних пухлин, при яких неможливе виношування вагітності; структурно-морфологічні або анатомічні зміни ендометрія, що призводять до втрати рецептивності, синехії порожнини матки, які не піддаються лікуванню; тяжкі соматичні захворювання, при яких виношування вагітності загрожує подальшому здоров'ю або життю реципієнта, але які не впливають на здоров'я майбутньої дитини; невдалі повторні спроби ДРТ (4 і більше разів) при неодноразовому отриманні ембріонів високої якості, перенесення яких не приводило до настання вагітності.

- документи, необхідні для проведення СМ, а саме

Перелік документів, необхідних для проведення СМ, з боку сурогатної матері:

заява сурогатної матері;

копія паспорта сурогатної матері;

копія свідоцтва про шлюб або про розлучення сурогатної матері (крім одиноких жінок);

копія свідоцтва про народження дитини (дітей);

згода чоловіка сурогатної матері на її участь у програмі сурогатного материнства за формою, наведеною в додатку 19 до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13#Text Порядку] (крім одиноких жінок).

Перелік документів, необхідних для проведення СМ, з боку подружжя, в інтересах якого здійснюється СМ:

заява пацієнта/пацієнтів щодо застосування ДРТ;

копії паспортів;

копія свідоцтва про шлюб;

нотаріально засвідчена копія письмового спільного договору між сурогатною матір'ю та жінкою (чоловіком) або подружжям.

- подружжя (або один з майбутніх батьків), в інтересах якого здійснюється СМ, повинно (повинен) мати генетичний зв’язок з дитиною;

- сурогатна мати не повинна мати безпосередній генетичний зв’язок з дитиною. Дозволяється виношування вагітності близькими родичами майбутніх батьків (мати, сестра, двоюрідна сестра тощо). 
Отже, у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Інформація про дитину, народжену сурогатною матір'ю, в день виписки з пологового будинку/відділення по телефону надається до дитячої поліклініки (за місцем проживання дитини).

Якщо батьками дитини, народженої сурогатною матір'ю, є іноземці, вони повідомляють тимчасове місце проживання до моменту оформлення документів та виїзду з країни для здійснення патронажу спеціалістами з педіатрії та спостереження. 
Україна належить до числа небагатьох країн, де сурогатне материнство дозволено законом. Ставлення до легалізації сурогатного материнства в інших країнах світу до сих пір залишається різним. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейний кодекс України] у питаннях штучного запліднення за допомогою сучасних репродуктивних технологій не захищає інтереси біологічної матері, а ставить на перше місце умови угоди, яка була укладена між сурогатною матір'ю та подружжям. Момент укладення угоди є суттєвим у цих правовідносинах. 
Щодо визначення законних батька та матері дитини, народженої сурогатною матір'ю в результаті застосування екстракорпорального запліднення, то слід керуватися положеннями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України]. Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 2 ст. 123 СК України] "у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя". При цьому згідно з ч[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 . 2 ст. 139 СК України] оспорювання материнства не допускається у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. 
Наведені положення чинного законодавства України спрямовано на забезпечення захисту прав дитини та прав подружжя, що є біологічними батьками дитини. Зокрема, дитині, що зачата в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, гарантовано право на родину, наявність матері та батька, що є її біологічними батьками. Такі батьки і дитина мають права, обов'язки та гарантії відповідно до СК України. Таким чином, біологічні батьки дитини, що була виношена та народжена сурогатною матір'ю із застосуванням екстракорпорального запліднення, є законними батьками такої дитини. 
Положеннями Розділу ІІІ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України] встановлено права та обов'язки матері, батька і дитини. Зокрема, [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 139 СК України] передбачено можливість оспорювання материнства жінкою, яка записана матір'ю дитини, або жінкою, яка вважає себе матір'ю дитини, але не записана нею. Проте не допускається оспорювання материнства біологічної матері сурогатною матір'ю. Вважається, що зазначене положення регламентовано законом, виходячи з моральних позицій.
Передбачена можливість виникнення у жінки, що виношувала дитину (сурогатної матері), материнських почуттів до дитини, що є для неї біологічно чужою. У такому разі права біологічної матері захищено законом; та перш за все захищено права та інтереси дитини з урахуванням її генетичної та біологічної спорідненості з матір'ю.

== Важливі аспекти сурогатного материнства ==

Реєстрація дитини, народженої за методом сурогатного материнства, здійснюється в установленому чинним законодавством України порядку (з документом, що підтверджує факт народження дитини іншою жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчено) за наявності довідки про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом (генетичні аналізи ДНК, окрім встановлення батьківства і материнства дозволяють встановити або спростувати наявність іншої спорідненості між людьми), про що зазначено в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13 наказі МОЗ України від 09.09.2013 № 787]. 
Важливим аспектом сурогатного материнства є те, що застосовується воно тільки до подружньої пари (бездітної), самотні ж чоловік/жінка (та/або гомосексуальні пари) не мають права брати участі у програмі сурогатного материнства. 
На думку багатьох українців, це скоріше недолік, аніж перевага, оскільки в Україні безліч самотніх людей репродуктивного віку, і відмовити людині (чоловіку/жінці) у її природньому та конституційно закріпленому праві ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 ст. ст. 21, 24 Конституції України]) бути батьками є фактичним злочином проти людства. 
Враховуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що законодавством України регламентовано деякі '''аспекти сурогатного материнства''', а саме: ''визначено батьківство та материнство дитини, народженої сурогатною матір'ю, встановлено правила оформлення документів у разі народження дитини сурогатною матір'ю, врегульовано медичну процедуру застосування програми сурогатного материнства.''

== Недоліки програми сурогатного материнства та шляхи їх уникнення ==

Щодо вдосконалення правового регулювання сурогатного материнства в Україні, на сьогодні ще не відбулася в повному обсязі правова адаптація українського суспільства до розвитку медицини в галузі репродуктивних технологій, через що в законодавчому регулюванні сурогатного материнства є такі ''недоліки'':
* відсутність спеціального нормативно-правового акта, що детально регламентує всі аспекти відносин сурогатного материнства;
* неврегульованість суттєвих умов договору, що укладається між сурогатною матір'ю та біологічними батьками (подружжям).
Відсутність належного правового регулювання відносин сурогатної матері та подружжя може призвести до порушень прав як біологічних батьків, так і сурогатної матері. Так, через законодавчі прогалини в правовому регулюванні сурогатного материнства на практиці можуть виникнути небажані життєві ситуації, пов'язані з відмовою сурогатної матері віддавати дитину біологічним батькам, шантажем переривання вагітності, вимогами додаткових грошей, погрозами розголошення інформації про народження дитини, про те, хто її виношував, або ж відмовою біологічних батьків виплатити сурогатній матері обіцяну грошову компенсацію, незабезпечення сурогатної матері належними умовами під час вагітності та пологів. 
Щоб уникнути зазначених наслідків, ''необхідно'' захистити майнові та немайнові права й законні інтереси осіб, які беруть участь у програмі сурогатного материнства, за допомогою застосування індивідуальних юридичних засобів та механізмів. Такими юридичними засобами та механізмами мають бути:
* підготовка договору між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини;
* оформлення письмової згоди біологічних батьків на виношування сурогатною матір'ю ембріона, отриманого в результаті екстракорпорального запліднення;
* оформлення письмової згоди сурогатної матері на виношування ембріона біологічних батьків, а також згоди чоловіка сурогатної матері (за наявності);
* підготовка заяви сурогатної матері про відсутність претензій до біологічних батьків після закінчення програми сурогатного материнства;
* оформлення згоди сурогатної матері на запис біологічних батьків як батьків дитини в органах ДРАЦС;
* інші юридичні засоби та механізми.
Особливої уваги заслуговує '''договір між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини''', який має виступати основним засобом правового регулювання відносин учасників програми сурогатного материнства. Такий договір є головним документом, що визначає відносини біологічних батьків із сурогатною матір'ю, та має складатися відповідно до положень чинного законодавства України, враховуючи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя та сурогатної матері.

== Зразок договору щодо виношування дитини ==
зразок договору щодо виношування дитини [//wiki.legalaid.gov.ua/images/9/99/%D0%94%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80_%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE_%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%88%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8.odt Медіа:Договір_щодо_виношування_дитини.odt]

[[Категорія:Сімейне право‎]]

Сурогатне материнство

2021-06-29T20:34:21Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України ]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” ]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2013 № 787 "Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні”]

== Поняття сурогатне материнство ==

Правове забезпечення сурогатного материнства є одним із законодавчо не врегульованих й найскладніших питань у галузі сімейного права України. Його актуальність обумовлена відсутністю достатнього нормативного регулювання здійснення процедури сурогатного материнства в Україні та необхідністю вирішити проблеми, що виникають на практиці під час реалізації програми сурогатного материнства. Нормами чинного законодавства України не визначено поняття сурогатного материнства, воно існує лише в суспільних відносинах, пов'язаних із сучасними репродуктивними технологіями. У медичному аспекті сурогатне материнство передбачає перенесення ембріона, отриманого заплідненням яйцеклітини біологічної матері – дружини спермою біологічного батька – чоловіка, в порожнину матки іншої жінки та виношування дитини, яка є біологічно "чужою" для жінки. У перекладі на медичну термінологію така процедура називається екстракорпоральне запліднення та може здійснюватися лише у спеціалізованих медичних закладах високо кваліфікованими спеціалістами. У правовому аспекті під '''сурогатним материнством''' розуміють ''"запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір'ю"''. 
Таким чином, сутність сурогатного материнства полягає в тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.
Так, у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 123 СК України] закріплено порядок встановлення походження дитини, яка народилася в результаті трьох різновидів репродуктивних технологій: штучного запліднення, сурогатного материнства та імплантації ембріона. Такий вид медичної допомоги регулюється [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 ст. 48 Основ законодавства України про охорону здоров'я,] згідно з якою кожна дієздатна жінка має право на застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона. 
Подібні операції здійснюються в закладах, що мають відповідну ліцензію на вказаний вид діяльності, за наявності письмової згоди подружжя. Відомості про застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона, а також про особу донора є лікарською таємницею. 
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13#Text Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні затвердженого наказом МОЗ України від 09.09.2013 № 787] сурогатною матір'ю може бути повнолітня дієздатна жінка за умов наявності власної здорової дитини, її добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань.

Необхідними умовами для проведення сурогатного (замінного) материнства (далі - СМ) є:

- наявність медичних показань до СМ, а саме відсутність матки (вроджена або набута); деформація порожнини або шийки матки при вроджених вадах розвитку або внаслідок хірургічних втручань, доброякісних пухлин, при яких неможливе виношування вагітності; структурно-морфологічні або анатомічні зміни ендометрія, що призводять до втрати рецептивності, синехії порожнини матки, які не піддаються лікуванню; тяжкі соматичні захворювання, при яких виношування вагітності загрожує подальшому здоров'ю або життю реципієнта, але які не впливають на здоров'я майбутньої дитини; невдалі повторні спроби ДРТ (4 і більше разів) при неодноразовому отриманні ембріонів високої якості, перенесення яких не приводило до настання вагітності.

- документи, необхідні для проведення СМ, а саме

Перелік документів, необхідних для проведення СМ, з боку сурогатної матері:

заява сурогатної матері;

копія паспорта сурогатної матері;

копія свідоцтва про шлюб або про розлучення сурогатної матері (крім одиноких жінок);

копія свідоцтва про народження дитини (дітей);

згода чоловіка сурогатної матері на її участь у програмі сурогатного материнства за формою, наведеною в додатку 19 до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13#Text Порядку] (крім одиноких жінок).

Перелік документів, необхідних для проведення СМ, з боку подружжя, в інтересах якого здійснюється СМ:

заява пацієнта/пацієнтів щодо застосування ДРТ;

копії паспортів;

копія свідоцтва про шлюб;

нотаріально засвідчена копія письмового спільного договору між сурогатною матір'ю та жінкою (чоловіком) або подружжям.

- подружжя (або один з майбутніх батьків), в інтересах якого здійснюється СМ, повинно (повинен) мати генетичний зв’язок з дитиною;

- сурогатна мати не повинна мати безпосередній генетичний зв’язок з дитиною. Дозволяється виношування вагітності близькими родичами майбутніх батьків (мати, сестра, двоюрідна сестра тощо). 
Отже, у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. 
Україна належить до числа небагатьох країн, де сурогатне материнство дозволено законом. Ставлення до легалізації сурогатного материнства в інших країнах світу до сих пір залишається різним. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейний кодекс України] у питаннях штучного запліднення за допомогою сучасних репродуктивних технологій не захищає інтереси біологічної матері, а ставить на перше місце умови угоди, яка була укладена між сурогатною матір'ю та подружжям. Момент укладення угоди є суттєвим у цих правовідносинах. 
Щодо визначення законних батька та матері дитини, народженої сурогатною матір'ю в результаті застосування екстракорпорального запліднення, то слід керуватися положеннями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України]. Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 2 ст. 123 СК України] "у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя". При цьому згідно з ч[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 . 2 ст. 139 СК України] оспорювання материнства не допускається у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. 
Наведені положення чинного законодавства України спрямовано на забезпечення захисту прав дитини та прав подружжя, що є біологічними батьками дитини. Зокрема, дитині, що зачата в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, гарантовано право на родину, наявність матері та батька, що є її біологічними батьками. Такі батьки і дитина мають права, обов'язки та гарантії відповідно до СК України. Таким чином, біологічні батьки дитини, що була виношена та народжена сурогатною матір'ю із застосуванням екстракорпорального запліднення, є законними батьками такої дитини. 
Положеннями Розділу ІІІ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України] встановлено права та обов'язки матері, батька і дитини. Зокрема, [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 139 СК України] передбачено можливість оспорювання материнства жінкою, яка записана матір'ю дитини, або жінкою, яка вважає себе матір'ю дитини, але не записана нею. Проте не допускається оспорювання материнства біологічної матері сурогатною матір'ю. Вважається, що зазначене положення регламентовано законом, виходячи з моральних позицій.
Передбачена можливість виникнення у жінки, що виношувала дитину (сурогатної матері), материнських почуттів до дитини, що є для неї біологічно чужою. У такому разі права біологічної матері захищено законом; та перш за все захищено права та інтереси дитини з урахуванням її генетичної та біологічної спорідненості з матір'ю.

== Важливі аспекти сурогатного материнства ==

Реєстрація дитини, народженої за методом сурогатного материнства, здійснюється в установленому чинним законодавством України порядку (з документом, що підтверджує факт народження дитини іншою жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчено) за наявності довідки про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом (генетичні аналізи ДНК, окрім встановлення батьківства і материнства дозволяють встановити або спростувати наявність іншої спорідненості між людьми), про що зазначено в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13 наказі МОЗ України від 09.09.2013 № 787]. 
Важливим аспектом сурогатного материнства є те, що застосовується воно тільки до подружньої пари (бездітної), самотні ж чоловік/жінка (та/або гомосексуальні пари) не мають права брати участі у програмі сурогатного материнства. 
На думку багатьох українців, це скоріше недолік, аніж перевага, оскільки в Україні безліч самотніх людей репродуктивного віку, і відмовити людині (чоловіку/жінці) у її природньому та конституційно закріпленому праві ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 ст. ст. 21, 24 Конституції України]) бути батьками є фактичним злочином проти людства. 
Враховуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що законодавством України регламентовано деякі '''аспекти сурогатного материнства''', а саме: ''визначено батьківство та материнство дитини, народженої сурогатною матір'ю, встановлено правила оформлення документів у разі народження дитини сурогатною матір'ю, врегульовано медичну процедуру застосування програми сурогатного материнства.''

== Недоліки програми сурогатного материнства та шляхи їх уникнення ==

Щодо вдосконалення правового регулювання сурогатного материнства в Україні, на сьогодні ще не відбулася в повному обсязі правова адаптація українського суспільства до розвитку медицини в галузі репродуктивних технологій, через що в законодавчому регулюванні сурогатного материнства є такі ''недоліки'':
* відсутність спеціального нормативно-правового акта, що детально регламентує всі аспекти відносин сурогатного материнства;
* неврегульованість суттєвих умов договору, що укладається між сурогатною матір'ю та біологічними батьками (подружжям).
Відсутність належного правового регулювання відносин сурогатної матері та подружжя може призвести до порушень прав як біологічних батьків, так і сурогатної матері. Так, через законодавчі прогалини в правовому регулюванні сурогатного материнства на практиці можуть виникнути небажані життєві ситуації, пов'язані з відмовою сурогатної матері віддавати дитину біологічним батькам, шантажем переривання вагітності, вимогами додаткових грошей, погрозами розголошення інформації про народження дитини, про те, хто її виношував, або ж відмовою біологічних батьків виплатити сурогатній матері обіцяну грошову компенсацію, незабезпечення сурогатної матері належними умовами під час вагітності та пологів. 
Щоб уникнути зазначених наслідків, ''необхідно'' захистити майнові та немайнові права й законні інтереси осіб, які беруть участь у програмі сурогатного материнства, за допомогою застосування індивідуальних юридичних засобів та механізмів. Такими юридичними засобами та механізмами мають бути:
* підготовка договору між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини;
* оформлення письмової згоди біологічних батьків на виношування сурогатною матір'ю ембріона, отриманого в результаті екстракорпорального запліднення;
* оформлення письмової згоди сурогатної матері на виношування ембріона біологічних батьків, а також згоди чоловіка сурогатної матері (за наявності);
* підготовка заяви сурогатної матері про відсутність претензій до біологічних батьків після закінчення програми сурогатного материнства;
* оформлення згоди сурогатної матері на запис біологічних батьків як батьків дитини в органах ДРАЦС;
* інші юридичні засоби та механізми.
Особливої уваги заслуговує '''договір між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини''', який має виступати основним засобом правового регулювання відносин учасників програми сурогатного материнства. Такий договір є головним документом, що визначає відносини біологічних батьків із сурогатною матір'ю, та має складатися відповідно до положень чинного законодавства України, враховуючи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя та сурогатної матері.

== Зразок договору щодо виношування дитини ==
зразок договору щодо виношування дитини [//wiki.legalaid.gov.ua/images/9/99/%D0%94%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80_%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE_%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%88%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8.odt Медіа:Договір_щодо_виношування_дитини.odt]

[[Категорія:Сімейне право‎]]

Сурогатне материнство

2021-06-29T20:28:02Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України ]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” ]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2013 № 787 "Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні”]

== Поняття сурогатне материнство ==

Правове забезпечення сурогатного материнства є одним із законодавчо не врегульованих й найскладніших питань у галузі сімейного права України. Його актуальність обумовлена відсутністю достатнього нормативного регулювання здійснення процедури сурогатного материнства в Україні та необхідністю вирішити проблеми, що виникають на практиці під час реалізації програми сурогатного материнства. Нормами чинного законодавства України не визначено поняття сурогатного материнства, воно існує лише в суспільних відносинах, пов'язаних із сучасними репродуктивними технологіями. У медичному аспекті сурогатне материнство передбачає перенесення ембріона, отриманого заплідненням яйцеклітини біологічної матері – дружини спермою біологічного батька – чоловіка, в порожнину матки іншої жінки та виношування дитини, яка є біологічно "чужою" для жінки. У перекладі на медичну термінологію така процедура називається екстракорпоральне запліднення та може здійснюватися лише у спеціалізованих медичних закладах високо кваліфікованими спеціалістами. У правовому аспекті під '''сурогатним материнством''' розуміють ''"запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір'ю"''. 
Таким чином, сутність сурогатного материнства полягає в тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.
Так, у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 123 СК України] закріплено порядок встановлення походження дитини, яка народилася в результаті трьох різновидів репродуктивних технологій: штучного запліднення, сурогатного материнства та імплантації ембріона. Такий вид медичної допомоги регулюється [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 ст. 48 Основ законодавства України про охорону здоров'я,] згідно з якою кожна дієздатна жінка має право на застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона. 
Подібні операції здійснюються в закладах, що мають відповідну ліцензію на вказаний вид діяльності, за наявності письмової згоди подружжя. Відомості про застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона, а також про особу донора є лікарською таємницею. 
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13#Text Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні затвердженого наказом МОЗ України від 09.09.2013 № 787] сурогатною матір'ю може бути повнолітня дієздатна жінка за умов наявності власної здорової дитини, її добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань. 
Отже, у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. 
Україна належить до числа небагатьох країн, де сурогатне материнство дозволено законом. Ставлення до легалізації сурогатного материнства в інших країнах світу до сих пір залишається різним. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейний кодекс України] у питаннях штучного запліднення за допомогою сучасних репродуктивних технологій не захищає інтереси біологічної матері, а ставить на перше місце умови угоди, яка була укладена між сурогатною матір'ю та подружжям. Момент укладення угоди є суттєвим у цих правовідносинах. 
Щодо визначення законних батька та матері дитини, народженої сурогатною матір'ю в результаті застосування екстракорпорального запліднення, то слід керуватися положеннями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України]. Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 2 ст. 123 СК України] "у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя". При цьому згідно з ч[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 . 2 ст. 139 СК України] оспорювання материнства не допускається у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. 
Наведені положення чинного законодавства України спрямовано на забезпечення захисту прав дитини та прав подружжя, що є біологічними батьками дитини. Зокрема, дитині, що зачата в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, гарантовано право на родину, наявність матері та батька, що є її біологічними батьками. Такі батьки і дитина мають права, обов'язки та гарантії відповідно до СК України. Таким чином, біологічні батьки дитини, що була виношена та народжена сурогатною матір'ю із застосуванням екстракорпорального запліднення, є законними батьками такої дитини. 
Положеннями Розділу ІІІ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України] встановлено права та обов'язки матері, батька і дитини. Зокрема, [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 139 СК України] передбачено можливість оспорювання материнства жінкою, яка записана матір'ю дитини, або жінкою, яка вважає себе матір'ю дитини, але не записана нею. Проте не допускається оспорювання материнства біологічної матері сурогатною матір'ю. Вважається, що зазначене положення регламентовано законом, виходячи з моральних позицій.
Передбачена можливість виникнення у жінки, що виношувала дитину (сурогатної матері), материнських почуттів до дитини, що є для неї біологічно чужою. У такому разі права біологічної матері захищено законом; та перш за все захищено права та інтереси дитини з урахуванням її генетичної та біологічної спорідненості з матір'ю.

== Важливі аспекти сурогатного материнства ==

Реєстрація дитини, народженої за методом сурогатного материнства, здійснюється в установленому чинним законодавством України порядку (з документом, що підтверджує факт народження дитини іншою жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчено) за наявності довідки про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом (генетичні аналізи ДНК, окрім встановлення батьківства і материнства дозволяють встановити або спростувати наявність іншої спорідненості між людьми), про що зазначено в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13 наказі МОЗ України від 09.09.2013 № 787]. 
Важливим аспектом сурогатного материнства є те, що застосовується воно тільки до подружньої пари (бездітної), самотні ж чоловік/жінка (та/або гомосексуальні пари) не мають права брати участі у програмі сурогатного материнства. 
На думку багатьох українців, це скоріше недолік, аніж перевага, оскільки в Україні безліч самотніх людей репродуктивного віку, і відмовити людині (чоловіку/жінці) у її природньому та конституційно закріпленому праві ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 ст. ст. 21, 24 Конституції України]) бути батьками є фактичним злочином проти людства. 
Враховуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що законодавством України регламентовано деякі '''аспекти сурогатного материнства''', а саме: ''визначено батьківство та материнство дитини, народженої сурогатною матір'ю, встановлено правила оформлення документів у разі народження дитини сурогатною матір'ю, врегульовано медичну процедуру застосування програми сурогатного материнства.''

== Недоліки програми сурогатного материнства та шляхи їх уникнення ==

Щодо вдосконалення правового регулювання сурогатного материнства в Україні, на сьогодні ще не відбулася в повному обсязі правова адаптація українського суспільства до розвитку медицини в галузі репродуктивних технологій, через що в законодавчому регулюванні сурогатного материнства є такі ''недоліки'':
* відсутність спеціального нормативно-правового акта, що детально регламентує всі аспекти відносин сурогатного материнства;
* неврегульованість суттєвих умов договору, що укладається між сурогатною матір'ю та біологічними батьками (подружжям).
Відсутність належного правового регулювання відносин сурогатної матері та подружжя може призвести до порушень прав як біологічних батьків, так і сурогатної матері. Так, через законодавчі прогалини в правовому регулюванні сурогатного материнства на практиці можуть виникнути небажані життєві ситуації, пов'язані з відмовою сурогатної матері віддавати дитину біологічним батькам, шантажем переривання вагітності, вимогами додаткових грошей, погрозами розголошення інформації про народження дитини, про те, хто її виношував, або ж відмовою біологічних батьків виплатити сурогатній матері обіцяну грошову компенсацію, незабезпечення сурогатної матері належними умовами під час вагітності та пологів. 
Щоб уникнути зазначених наслідків, ''необхідно'' захистити майнові та немайнові права й законні інтереси осіб, які беруть участь у програмі сурогатного материнства, за допомогою застосування індивідуальних юридичних засобів та механізмів. Такими юридичними засобами та механізмами мають бути:
* підготовка договору між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини;
* оформлення письмової згоди біологічних батьків на виношування сурогатною матір'ю ембріона, отриманого в результаті екстракорпорального запліднення;
* оформлення письмової згоди сурогатної матері на виношування ембріона біологічних батьків, а також згоди чоловіка сурогатної матері (за наявності);
* підготовка заяви сурогатної матері про відсутність претензій до біологічних батьків після закінчення програми сурогатного материнства;
* оформлення згоди сурогатної матері на запис біологічних батьків як батьків дитини в органах ДРАЦС;
* інші юридичні засоби та механізми.
Особливої уваги заслуговує '''договір між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини''', який має виступати основним засобом правового регулювання відносин учасників програми сурогатного материнства. Такий договір є головним документом, що визначає відносини біологічних батьків із сурогатною матір'ю, та має складатися відповідно до положень чинного законодавства України, враховуючи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя та сурогатної матері.

== Зразок договору щодо виношування дитини ==
зразок договору щодо виношування дитини [//wiki.legalaid.gov.ua/images/9/99/%D0%94%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80_%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE_%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%88%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8.odt Медіа:Договір_щодо_виношування_дитини.odt]

[[Категорія:Сімейне право‎]]

Виконання покарання у виді штрафу в кримінальному провадженні

2021-04-16T07:40:57Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/stru#Stru Кримінально-виконавчий кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0544-18?lang=ru Наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження Порядку виконання уповноваженими органами з питань пробації судових рішень про призначення покарання у виді штрафу"]
== Штраф - як вид покарання ==
'''Штраф''' - грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінального кодексу України], з урахуванням положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України](далі - ККУ). За нормами ККУ штраф може призначатися як '''основне або додаткове покарання'''. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян до п'ятдесяти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ККУ] не передбачено вищого розміру штрафу.
=== Штраф як основне покарання ===
За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, '''не може бути меншим за розмір майнової шкоди''', завданої злочином або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ККУ]. Суд, встановивши, що такий злочин вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини ККУ, без урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу.
=== Штраф як додаткове покарання ===
Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ККУ.] З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф '''із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року'''.
== Порядок виконання уповноваженими органами з питань пробації судових рішень про призначення покарання у виді штрафу ==
При виконанні судового рішення на орган пробації покладаються:
{| class="wikitable"
| 1 || облік засуджених
|-
| 2 || контроль за строками сплати штрафу засудженими
|-
| 3 || внесення до суду подань стосовно засуджених, які порушують строки сплати штрафу або ухиляються від сплати штрафу
|}
Виконання судових рішень здійснюється за місцем проживання засудженого. Підставою для виконання судового рішення є копія судового рішення, підписана відповідним працівником суду та суддею, а також скріплена відбитком гербової печатки суду, та розпорядження суду про його виконання. У день отримання судового рішення дані про засудженого заносяться до журналу обліку осіб, засуджених до покарання у виді штрафу. У триденний строк з дня реєстрації отриманого рішення орган пробації надсилає:
* до суду, який виніс судове рішення, - повідомлення про прийняття судового рішення до виконання;
* до підрозділів інформаційної підтримки та координації поліції територіальних органів поліції повідомлення про засуджену особу.
На кожного засудженого в органі пробації заводиться особова справа. Номер особової справи має збігатися з номером, за яким судове рішення зареєстроване в журналі обліку. В особовій справі зберігаються всі матеріали, пов'язані з виконанням судового рішення, які підшиваються у хронологічній послідовності. Аркуші особової справи нумеруються і заносяться до опису. Якщо у судовому рішенні, що надійшло до органів пробації, виявлені неточності, які перешкоджають виконанню покарання у виді штрафу, орган пробації протягом трьох днів інформує про це суд, який виніс судове рішення, для вжиття заходів щодо усунення виявлених неточностей. У день отримання судового рішення засудженому за адресою, зазначеною у судовому рішенні, надсилається повідомлення. Засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання судовим рішенням законної сили і повідомити про це орган пробації шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу. У документі про сплату штрафу мають міститися реквізити, які звіряються з реквізитами для сплати штрафу за кримінальними провадженнями, що розміщенні на офіційних веб-сайтах місцевих загальних судів. Якщо засуджений не з'явився до органу пробації та не підтвердив сплату штрафу шляхом пред'явлення документа після закінчення місячного строку від набрання судовим рішенням законної сили, орган пробації надсилає подання до суду, який виніс судове рішення, для вирішення питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону. У разі якщо засуджений під час призначення штрафу з розстрочкою виплати не повідомив орган пробації про сплату чергового платежу, через місяць після закінчення строку виплати чергового платежу орган пробації надсилає до суду подання про заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону. У разі якщо штраф призначено як додаткове покарання до позбавлення або обмеження волі, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 537 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу Україн]и орган пробації направляє до суду подання про відстрочку виконання судового рішення до відбуття засудженим покарання у виді позбавлення або обмеження волі.
== Виконання покарання ==
Органом, уповноваженим виконувати вирок суду у вигляді штрафу, є орган пробації. Згідно ст. 26 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#Text Кримінально-виконавчого кодексу України] засуджений зобов'язаний '''сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили''' і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу. У разі призначення штрафу з розстрочкою виплати певними частинами засуджений зобов'язаний сплачувати штраф у розмірі та у строки, встановлені вироком суду. '''Про сплату відповідної частини штрафу засуджений повідомляє''' кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату відповідної частини штрафу.
=== Несплата штрафу ===
Якщо засудженим у вказаний строк не сплачено штраф, суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції розглядає питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням .
У разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати '''суд змінює несплачену суму штрафу покаранням''' у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподаткованих мінімумів доходів громадян, але не більше двох років.
У разу несплати штрафу в розмірі понад три тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд змінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім неоподаткованих мінімумів доходів громадян у таких межах:
{| class="wikitable"
| від 1 до 5 років позбавлення волі || у випадку призначення штрафу за вчинення злочину нетяжкого злочину
|-
| від 5 до 10 років позбавлення волі || у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину
|-
| від 10 до 20 років позбавлення волі || у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину
|}
Якщо під час розрахунку строку позбавлення волі цей строк становить більше встановлених цією частиною статті меж, суд змінює покарання у виді штрафу покаранням '''у виді позбавлення волі на максимальний строк''', передбачений для злочину відповідної тяжкості цією частиною статті.

== Припинення покарання ==
Виконання покарання у виді штрафу припиняється, а а засуджений знімається з обліку у зв'язку із:
{| class="wikitable"
|-
! Підстава !! Підтвердження
|-
| сплатою штрафу || квитанція
|-
| заміною несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі || копія відповідного судового рішення
|-
| скасування вироку || копія відповідного судового рішення
|-
| застосування амністії || копія відповідного судового рішення
|-
| видання указу Президента України про помилування засудженого || копія Указу про помилування
|-
| смерть || рішення суду про оголошення засудженого померлим або повідомлення органу державної реєстрації актів цивільного стану чи копія свідоцтва про смерть
|-
| зміна засудженою особою постійного місця проживання || підтвердження про отримання особової справи й постановку засудженого на облік в уповноваженому органі з питань пробації за новим місцем проживання
|}
У день отримання одного з зазначених вище документів готується довідка про зняття засудженого з обліку за підписом керівника органу пробації, яка підшивається у хронологічному порядку до особової справи засудженого. При цьому у триденний строк після зняття з обліку засудженого орган пробації надсилає:
* до суду , який виніс судове рішення - повідомлення про виконання судового рішення та зняття засудженого з обліку;
* до підрозділів інформаційної підтримки та координації поліції територіальних органів поліції - повідомлення про засуджену особу.

[[Категорія: Кримінальне право]]

Стягнення боргу за онлайн кредитом

2020-12-01T15:38:32Z

Valentyna.herasymchuk: /* Поняття «он-лайн кредитування» */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0&key=4/UMfPEGznhhfOo.ZiZDsrm5HdlycsFggkRbI1c Конституція України];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 Закон Україн "Про банки і банківську діяльність"];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/270/96-%D0%B2%D1%80 Закон України “Про рекламу”];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/851-15#Text Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг”];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0957-04 Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг"];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14#Text Закон України «Про споживче кредитування»] ;
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text Закон України «Про електронну комерцію»];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/852-15#Text Закон України «Про електронний цифровий підпис»];
* Нормативні акти Національного Банку України.

== Поняття «он-лайн кредитування» ==

'''Креди́т''' — кошти й матеріальні цінності, що надаються кредитором у користування позичальнику на певний строк та під відсоток.

Одним із різновидів кредитування '''онлайн кредит''' — послуга, яку надають кредитодавці, коли можна взяти кредит, не спілкуючись з кредитором наживо, а за допомогою відправки заявки на оформлення кредиту через інтернет.

Кредитодавцями в онлайн кредитах виступають мікрофінансові організації.

'''Мікрофінансова організація (далі - МФО), яку також досить часто називають кредитною компанією – це фінансова установа, що займається наданням мікрокредитів населенню за спрощеною схемою, а також малому і середньому бізнесу коштом залучення власних резервів.'''

Різниця між МФО та банком:

'''- в небанківських фінансових установах процес оформлення кредитного договору набагато простіший та вимагає меншої кількості документів.''' В більшості МФО немає необхідності пред’явлення довідок про доходи, довідок з місця роботи, поручителів, заставного майна та інших документів, які підтверджували б кредитоспроможність позичальника. Кредити видаються при наявності тільки паспорта та ідентифікаційного коду;

'''- на відміну від банків, кредитні компанії надають послуги кредитування навіть особам з поганою кредитною історією;'''

'''- більшість МФО дає можливість отримати кредит онлайн і підписати договір без відвідування офісу;'''

'''- гроші в кредитній компанії можна отримати на коротші терміни, ніж в банках та на значно менші суми, і майже миттєво.'''

'''Онлайн кредит''' – це позика оформлена через мережу Інтернет.

Правовідносини даного правочину регулюються нормами чинного законодавства України, зокрема:

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільним кодексом України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Законом України «Про захист прав споживачів»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14#Text Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1734-19#Text Законом України «Про споживче кредитування»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text Законом України «Про електронну комерцію»], нормативними актами Національного Банку України та Національної комісії з державного регулювання ринку фінансових послуг.

'''''Зазначаємо, що дія Закону України «Про споживче кредитування» не поширюється на позики (кредити) у розмірі до однієї мінімальної заробітної плати, яка станом на 2020 рік становить 4723 грн. Отже, позичальника, що отримав у позику кошти в розмірі менше ніж 4723 грн Закон України «Про споживче кредитування» не захищає.'''''

== Укладення електронного договору ==

Отримання мікропозики за допомогою онлайн-сервісів є електронним правочином, що реалізується шляхом укладення електронного договору. '''Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.'''

'''Договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 стаття 626 ЦК України])'''

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 стаття 628 ЦК України]).

Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 638 ЦК України], '''''договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.'''''

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 статті 1046 ЦК України], за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 п. 1 ст. 1049 ЦК України] позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч.1 ст.1047 Цивільного кодексу України] договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – '''незалежно від суми '''.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14#Text Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»] передбачено договір про надання фінансових послуг (включно, мікропозики) укладається виключно в письмовій формі:

* у паперовому вигляді;
* у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/851-15#Text Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"];
* шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/ або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;
* '''в порядку, передбаченому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text Законом України "Про електронну комерцію"]. '''

Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/851-15#Text статей 5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»], електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб’єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text Закону України «Про електронну комерцію»] електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід’ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та '''без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено. '''

== Відповідальність за невиконання умов електронного кредитного договору. Стягнення боргу за онлайн кредитом. ==

Договір «онлайн кредитування» фізично не підписується, однак він укладається шляхом підписання електронним цифровим підписом.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/852-15#Text Статтею 1 Закону України “Про електронний цифровий підпис”] визначено, що електронний цифровий підпис це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача.

Електронний цифровий підпис накладається за допомоги особистого ключа та перевіряється за допомоги відкритого ключа.

Електронний договір укладаеться шляхом обміну електронними повідомленнями, підписується шляхом обміну електронними повідомленнями, моментом його підписання є використання:

1. Електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/852-15#Text Закону України “Про електронний цифровий підпис”], за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

2. Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України "Про електронний цифровий підпис";

3. Аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Укладення онлайн кредитів знаходиться в рамках правового поля України. '''Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов’язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором.''' Повернення позики за електронним договором є обов’язковим.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text статті 525 Цивільного кодексу України], одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text статтею 526 Цивільного кодексу України].

У разі невиконання умов електронного кредитного договору, сума отриманого кредиту, проценти за користування ним та проценти за прострочення терміну повернення кредиту, підлягають примусовому стягненню в судовому порядку (відкриття виконавчого провадження, арешт майна та банківських рахунків, звернення стягнення на частину офіційного доходу).

'''На підставі аналізу усталеної судової практики примусовий порядок стягнення коштів передбачений лише шляхом звернення до суду із відповідним позовом мікрофінансової установи.'''

== Порушення зі сторони мікрофінансових організацій під час стягнення заборгованості ==
* Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text статті 257 Цивільного кодексу України], загальна позовна давність (зокрема, щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом та відсотків) встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачається: сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови у позові.

Зазвичай кредитори звертаються до суду та надають розрахунок заборгованості за позикою з нарахуванням штрафних санкцій після закінчення строку дії договору. Але фінансові установи, як і банківські, зазвичай готують позов на межі закінчення строків позовної давності (три роки), задля отримання максимальної суми від боржника внаслідок перерахунку пені за вказаний строк. При цьому, якщо позичальник почне здійснювати оплату кредиту із часом, усі кошти будуть перерахованими спочатку на погашення розміру пені, а потім вже основного боргу.

З урахуванням правової позиції, викладеної [http://reyestr.court.gov.ua/Review/72150962 Великою Палатою Верховного Суду провадження 61-6св18, справа № 200/11343/14ц від 07.02.2018] загальна позовна давність (зокрема, щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом та відсотків) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), а спеціальна позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) – тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

Також, слід зазначити, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, яка подана до винесення ним рішення (ч.3 ст. 267 ЦК України).

* Звертаючись до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості, МФО без обмежень нараховують штрафні санкції у вигляді пені за неповернення отриманих у позику коштів, тоді як законом обмежений строк для вимог про стягнення пені.

В судовому порядку у боржника є можливість скоротити суму стягнення навіть до тіла позики, оскільки в більшості випадків фінансові установи зловживають своїм правом вимоги сплати пені за користування коштами, суттєво збільшуючи її розмір.

'''Законом обмежений строк, протягом якого можуть нараховуватися відсотки за користування кредитними (отриманими у позику) коштами. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України] після спливу визначеного договором строку кредитування право позикодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється.'''

У більшості випадків МФО зловживають своїм правом вимоги сплати пені за користування коштами, суттєво збільшуючи її розмір.

Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів»]" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до частини 5 статті 18 Закону україни "Про захист прав споживачів", якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним.

Зважаючи на безпосереднє поширення Закону України «Про захист прав споживачів» на відносини про стягнення заборгованості за мікропозикою, у боржника є можливість визнати положення договору (якими передбачена відповідальність за порушення зобов’язань, тобто пеня та штрафи) недійсними.

Вимога про нарахування та сплату неустойки не відповідає передбаченим у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 п. 6 ст. 3, ч. третій ст. 509 та частинах першій, другій 627 ЦК України] засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

[[Категорія:Позика, кредит, банківський вклад]]

Стягнення боргу за онлайн кредитом

2020-11-30T15:32:41Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0&key=4/UMfPEGznhhfOo.ZiZDsrm5HdlycsFggkRbI1c Конституція України];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 Закон Україн "Про банки і банківську діяльність"];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/270/96-%D0%B2%D1%80 Закон України “Про рекламу”];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/851-15#Text Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг”];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0957-04 Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг"];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14#Text Закон України «Про споживче кредитування»] ;
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text Закон України «Про електронну комерцію»];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/852-15#Text Закон України «Про електронний цифровий підпис»];
* Нормативні акти Національного Банку України.

== Поняття «он-лайн кредитування» ==

'''Креди́т''' — кошти й матеріальні цінності, що надаються кредитором у користування позичальнику на певний строк та під відсоток.

Одним із різновидів кредитування '''онлайн кредит''' — послуга, яку надають кредитодавці, коли можна взяти кредит, не спілкуючись з кредитором наживо, а за допомогою відправки заявки на оформлення кредиту через інтернет.

Кредитодавцями в онлайн кредитах виступають мікрофінансові організації.

'''Мікрофінансова організація (далі - МФО), яку також досить часто називають кредитною компанією – це фінансова установа, що займається наданням мікрокредитів населенню за спрощеною схемою, а також малому і середньому бізнесу коштом залучення власних резервів.'''

Різниця між МФО та банком:

'''- в небанківських фінансових установах процес оформлення кредитного договору набагато простіший та вимагає меншої кількості документів.''' В більшості МФО немає необхідності пред’явлення довідок про доходи, довідок з місця роботи, поручителів, заставного майна та інших документів, які підтверджували б кредитоспроможність позичальника. Кредити видаються при наявності тільки паспорта та ідентифікаційного коду;

'''- на відміну від банків, кредитні компанії надають послуги кредитування навіть особам з поганою кредитною історією;'''

'''- більшість МФО дає можливість отримати кредит онлайн і підписати договір без відвідування офісу;'''

'''- гроші в кредитній компанії можна отримати на коротші терміни, ніж в банках та на значно менші суми, і майже миттєво.'''

'''Онлайн кредит''' – це позика оформлена через мережу Інтернет.

Правовідносини даного правочину регулюються нормами чинного законодавства України, зокрема:

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільним кодексом України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Законом України «Про захист прав споживачів»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14#Text Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1734-19#Text Законом України «Про споживче кредитування»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text Законом України «Про електронну комерцію»], нормативними актами Національного Банку України та Національної комісії з державного регулювання ринку фінансових послуг.

'''''Зазначаємо, що дія Закону України «Про споживче кредитування» не поширюється на позики (кредити) у розмірі до однієї мінімальної заробітної плати, яка станом на 2020 рік становить 4723 грн. Отже, позичальника, що отримав у позику кошти в розмірі менше ніж 4723 грн Закон України «Про споживче кредитування» не захищає.'''''

== Укладення електронного договору ==

Отримання мікропозики за допомогою онлайн-сервісів є електронним правочином, що реалізується шляхом укладення електронного договору. '''Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.'''

'''Договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 стаття 626 ЦК України])'''

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 стаття 628 ЦК України]).

Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 638 ЦК України], '''''договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.'''''

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 статті 1046 ЦК України], за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 п. 1 ст. 1049 ЦК України] позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч.1 ст.1047 Цивільного кодексу України] договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – '''незалежно від суми '''.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14#Text Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»] передбачено договір про надання фінансових послуг (включно, мікропозики) укладається виключно в письмовій формі:

* у паперовому вигляді;
* у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг";
* шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/ або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;
* '''в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію". '''

Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/851-15#Text статей 5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»], електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб’єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19#Text Закону України «Про електронну комерцію»] електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід’ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та '''без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено. '''

== Яка відповідальність за невиконання умов електронного кредитного договору? Стягнення боргу за онлайн кредитом ==

Більшість громадян вважає, що за процедурою оформлення мікрофінансової позики договір ними в даному випадку не підписується. Оскільки договір вони не підписували, вважають, що немає договору – немає зобов’язань.

Тож, яку форму носить «заповнення позичальником» анкети на сайті фінансової установи?

Дійсно, договір «онлайн кредитування» фізично не підписується, однак він укладається шляхом підписання електронним цифровим підписом.
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/852-15#Text Статтею 1 Закону України “Про електронний цифровий підпис”] визначено, що електронний цифровий підпис це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача.

Електронний цифровий підпис накладається за допомоги особистого ключа та перевіряється за допомоги відкритого ключа.
Електронний договір укладаеться шляхом обміну електронними повідомленнями, підписується шляхом обміну електронними повідомленнями, моментом його підписання є використання:

1. Електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/852-15#Text Закону України “Про електронний цифровий підпис”], за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

2. Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

3. Аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Таким чином, оформляючи «онлайн кредит» Ви отримуєте звичайний кредит, тільки не в банку, як зазвичай, а в дома, користуючись ноутбуком, планшетом чи смартфоном. Укладення онлайн кредитів знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов’язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором.

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що повернення позики за електронним договором є обов’язковим.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено статтею 526 Цивільного кодексу України.

У разі невиконання умов електронного кредитного договору, сума отриманого кредиту, проценти за користування ним та проценти за прострочення терміну повернення кредиту, підлягають примусовому стягненню, а це вже відкриття виконавчого провадження, арешт майна та банківських рахунків, звернення стягнення на частину офіційного доходу.

На підставі аналізу усталеної судової практики можемо зробити висновок, що примусовий порядок стягнення коштів передбачений лише шляхом звернення до суду із відповідним позовом мікрофінансової установи.

Які найбільш поширені порушення зі сторони мікрофінансових організацій під час стягнення заборгованості зустрічаються?
* Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність (зокрема, щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом та відсотків) встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачається: сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови у позові.

Зазвичай кредитори звертаються до суду та надають розрахунок заборгованості за позикою з нарахуванням штрафних санкцій після закінчення строку дії договору. Але фінансові установи, як і банківські, зазвичай готують позов на межі закінчення строків позовної давності (три роки), задля отримання максимальної суми від боржника внаслідок перерахунку пені за вказаний строк. При цьому, якщо позичальник почне здійснювати оплату кредиту із часом, усі кошти будуть перерахованими спочатку на погашення розміру пені, а потім вже основного боргу.
З урахуванням правової позиції, викладеної [http://reyestr.court.gov.ua/Review/72150962 Великою Палатою Верховного Суду провадження 61-6св18, справа № 200/11343/14ц від 07.02.2018] загальна позовна давність (зокрема, щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом та відсотків) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), а спеціальна позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) – тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

Також, слід зазначити, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, яка подана до винесення ним рішення (ч.3 ст. 267 ЦК України). На жаль, не всі боржники обізнані у цьому.

* Звертаючись до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості, МФО без обмежень нараховують штрафні санкції у вигляді пені за неповернення отриманих у позику коштів, тоді як законом обмежений строк для вимог про стягнення пені.

В судовому порядку у боржника є можливість скоротити суму стягнення навіть до тіла позики, оскільки в більшості випадків фінансові установи зловживають своїм правом вимоги сплати пені за користування коштами, суттєво збільшуючи її розмір.

''' Водночас виникає питання, яку суму повертати? '''

Законом обмежений строк, протягом якого можуть нараховуватися відсотки за користування кредитними (отриманими у позику) коштами. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Ц ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України] після спливу визначеного договором строку кредитування право позикодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється.

Так, укладення «он-лайн кредитів» знаходиться у правовому полі України, однак у більшості випадків фінансові установи зловживають своїм правом вимоги сплати пені за користування коштами, суттєво збільшуючи її розмір.

Суди наголошують, що положення договору, які передбачають можливість нарахування непропорційно великої суми компенсації у порівнянні з розміром основного боргу, не відповідають засадам добросовісності та розумності, і є несправедливим.

Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»] продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до частини 5 статті 18 вищезазначеного закону, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним.

Зважаючи на безпосереднє поширення Закону України «Про захист прав споживачів» на відносини про стягнення заборгованості за мікропозикою, у боржника є можливість визнати положення договору (якими передбачена відповідальність за порушення зобов’язань, тобто пеня та штрафи) недійсними.

Вимога про нарахування та сплату неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 п. 6 ст. 3, ч. третій ст. 509 та частинах першій, другій 627 ЦК України] засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
У даному випадку найкращим виходом із ситуації є звернення із позовом до суду самого позичальника про визнання недійсним кредитного договору в частині нарахування пені в розмірі, що суттєво перевищує справедливий розмір пені.

'''Підсумовуючи, звертаємо Вашу увагу, що «онлайн кредит» це звичайний кредит, укладаючи який ви погоджуєтесь на всі запропоновані істотні умови кредитування, в тому числі на доволі великі відсотки за користування позиченими коштами. '''

[[Категорія:Позика, кредит, банківський вклад]]

Приватизація житлового приміщення за відсутності ордеру

2020-09-30T07:59:24Z

Valentyna.herasymchuk:

= Нормативна база =
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий Кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2482-12 Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/470-84-%D0%BF Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0109-10 Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян]

== Перелік документів, які подаються до органів приватизації ==
Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0109-10 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян] - до органу приватизації потрібно подати пакет документів, що визначений у п. 18 Положення, в тому числі копію ордеру про надання житлової площі. '''Ордер на квартиру''' – документ, який дозволяє заселитися в нерухомість державного житлового фонду. Згідно з правилами, описаними в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/470-84-%D0%BF Постанові №470-84-п] ордер видається виключно на вільний будинок або квартиру.

Перелік документів котрі потрібно подати для приватизації:
* заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;
* копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім’ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним;
* копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім’ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
* копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім’ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо);
* довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім’ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі;
* технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок;
* копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку;
* документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім’ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;
* копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності);
* заява-згода тимчасово відсутніх членів сім’ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.
'''Громадяни, які проживають у гуртожитку до заяви також додають''':
* витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність у власності житла;
* копію договору найму жилого приміщення та/або копію договору оренди житла;
* форму первинної облікової документації № 028/о "Консультаційний висновок спеціаліста" з відміткою про відсутність захворювання на туберкульоз.
* За малолітніх та неповнолітніх членів сім’ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновлювачі) або опікуни. Згоду на участь у приватизації дітей батьки (усиновлювачі) або опікуни засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини.
'''Прийняті документи реєструються органом приватизації в окремому журналі.'''

'''Нерідко трапляється, що копію такого ордеру не можливо знайти в жодному органі влади, архіві, комунальних підприємствах, тощо. Звичайно, що це документ сурової звітності та вище перелічені органи несуть відповідальність за їх збереження. Однак, Вам потрібно приватизувати житло, а про відповідальність органів Ви волієте подумати пізніше, після приватизації.'''

''Як реалізувати своє право на приватизацію та оформити право власності на своє законно отримане житло без ордера?''

'''В першу чергу,''' Вам потрібно в судовому порядку доказати своє законне право користування житловим приміщенням. Для цього Вам знадобляться будь – які документи, які містять інформацію про час вселення та реєстрацію в це помешкання; про Ваше місце праці та отримання помешкання згідно з протоколом, рішенням, тощо організації; договір найму з обслуговуючим підприємством; технічна документація на квартиру; квитанції про сплату комунальних послуг; книги квартирного обліку чи інші документи, що стосуються отримання житла; покази свідків – сусідів, родичів; акт обслуговуючої організації про місце проживання; довідка про склад сім’ї; будинкова книга; тощо. Чим більше у Вас таких документів, ти легше Вам доказати своє право на приватизацію без ордеру про надання житлової площі.

'''Згідно з П[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/470-84-%D0%BF равилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР] – ордер дійсний протягом 30 днів і при вселенні громадянин здає ордер в житлово – експлуатаційну контору, а за її відсутності – відповідному підприємству, установі, організації як документ сурової звітності.'''

Отже, ніякого обов’язку зберігати копію такого ордеру у Вас немає і Ви не несете відповідальність за халатність тих чи інших органів, установ, організацій у разі зникнення архівних документів.

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2482-12 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»] визначений вичерпний перелік об’єктів, що не підлягають приватизації, а це:
* квартири-музеї;

* квартири (будинки),житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв;
* квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей);
* квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
'''Якщо Ваше помешкання не відноситься до об’єктів, що не підлягають приватизації, - то і підстав для відмови у приватизації в органу приватизації – немає, оскільки відсутність документів на право вселення і проживання не може бути поставлена Вам в провину, бо такі документи передаються після вселення ЖЕКу, який і повинен забезпечити їх належне збереження.'''

'''Отже, спершу подайте запити про надання Вам копії ордеру у всі можливі архіви, установи, організації і у разі відсутності ордеру або ненадання Вам відповіді взагалі – зберіть всі наявні та можливі докази отримання Вами квартири у законний спосіб та законне вселення у помешкання, тривале його користування, тощо. На підставі цих документів та відмови органу приватизації у зв’язку з неподанням Вами копії ордеру – звертайтесь в суд.'''

[[Категорія:Житлове право]]

Порядок приєднання до мережі електропостачання

2020-09-30T07:36:34Z

Valentyna.herasymchuk:

== '''Нормативна база''' ==

[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3038-17 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0310874-18#n6 КОДЕКС систем розподілу]

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0673-08 Правила взаємовідносин між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» та суб'єктами (об'єктами) електроенергетики в умовах паралельної роботи в складі Об'єднаної енергетичної системи України, затверджені наказом Міністерства палива та енергетики України від 02 червня 2008 року № 303, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 23 липня 2008 року за № 673/15364]

=='''Порядок приєднання до електроустановок''' ==
'''Приєднання електроустановки''' (далі - приєднання) – надання електропередавальною організацією послуги замовнику зі створення технічної можливості для передачі (прийняття) у місце приєднання електроустановки замовника відповідної потужності до електричних мереж електропередавальної організації (у тому числі новозбудованих) електричної енергії необхідного обсягу з дотриманням показників її якості та надійності.

Замовником може бути фізична або юридична особа, яка повідомила електропередавальну організацію про намір приєднання до електричних мереж письмово або через web-сайт електропередавальної організації в мережі Інтернет із застосуванням електронного цифрового підпису в установленому законодавством порядку.

'''Послуга з приєднання надається на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0310874-18#n6 договору про приєднання]''', що укладається за типовою формою (додаток 1).

Для отримання проекту договору про приєднання замовник звертається до електропередавальної організації за місцем розташування його електроустановок із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0310874-18#n6 заявою про приєднання електроустановки певної потужності] (додаток 2).

До заяви про приєднання електроустановки певної потужності додаються:

- ситуаційний план та викопіювання з топографо-геодезичного плану в масштабі 1:2000 із зазначенням місця розташування об'єкта (об'єктів) замовника, земельної ділянки замовника або прогнозованої точки приєднання;

- копія будівельного паспорта або містобудівних умов та обмежень з графічною частиною із зазначенням місця розташування, потужності та категорії надійності електропостачання за кожним об'єктом замовника (для об'єктів, які приєднуються до електричних мереж уперше);

- копія документа, який підтверджує право власності чи користування цим об'єктом або, за відсутності об'єкта, право власності чи користування земельною ділянкою;

- копія належним чином оформленої довіреності чи іншого документа на право укладати договори особі, яка уповноважена підписувати договори (за потреби).

''У разі коли об'єкт (земельна ділянка) замовника перебуває у власності (користуванні) декількох осіб, електропередавальна організація укладає договір про приєднання з одним із співвласників (користувачів) за умови наявності письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), про що робиться відповідна відмітка в договорі.''

У разі якщо в межах території, на якій розташовані електроустановки або передбачається будівництво нових електроустановок замовника, здійснюють свою діяльність декілька електропередавальних організацій, замовник обирає електропередавальну організацію, яка буде надавати послугу з приєднання.

'''Точка приєднання електроустановок замовника зазначається в договорі про приєднання.''' Точка приєднання має бути розташована на межі земельної ділянки замовника або, за згодою замовника, на території цієї земельної ділянки.

На підставі заяви замовника про приєднання електроустановки певної потужності та викопіювання із ситуаційного плану протягом двох робочих днів електропередавальна організація визначає точки забезпечення потужності, виходячи зі структури електричних мереж та навантаження у зоні можливого приєднання.

Для населення з індивідуальною забудовою житла за однією адресою у разі перерозподілу потужності між власниками (співвласниками) без зміни сумарної величини приєднаної потужності об'єкта архітектури, зміни категорії електроустановок щодо надійності електропостачання або зміни точки приєднання технічні умови не видаються. За необхідності здійснення монтажу (демонтажу) додаткових елементів електричної мережі відповідна реконструкція здійснюється електропередавальною організацією згідно з укладеним договором.

== '''Особливості приєднання комплексної забудови''' ==

Відповідно до п.4.1.13 Кодексу системи розподілу, приєднання електроустановок замовника на території, що підлягає комплексній забудові (мікрорайон/квартал, вулиця), здійснюється після виконання електропередавальною організацією, яка здійснює на цій території ліцензовану діяльність, електрифікації території, що підлягає комплексній забудові, згідно з планами забудови відповідної території.

Функції замовника електрифікації території, що підлягає комплексній забудові, може виконувати суб'єкт, уповноважений згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Частина 3 ст. 33 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що функції замовника на будівництво виконавчий орган місцевої ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації виконують безпосередньо або можуть делегувати їх на конкурсній основі генеральному підряднику (підряднику) у порядку, встановленому законодавством. Функції замовника комплексної забудови території може виконувати власник (користувач) відповідної земельної ділянки в межах такої земельної ділянки, переданої (наданої) йому в установленому законом порядку.

Планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

''Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.''

Детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

'''Детальний план території визначає''':

1) принципи планувально-просторової організації забудови;

2) червоні лінії та лінії регулювання забудови;

3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами;

4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території;

5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;

6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;

7) черговість та обсяги інженерної підготовки території;

8) систему інженерних мереж;

У разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб '''забороняється'''.

Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території '''забороняється'''.

Комплексна забудова території здійснюється з метою забезпечення реалізації громадських інтересів і спрямовується на попереднє проведення інженерної підготовки, спорудження зовнішніх інженерно-транспортних мереж, об’єктів соціальної сфери, житлових будинків, інших об’єктів будівництва, а також на благоустрій території. Комплексна забудова території може здійснюватися шляхом комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду одним або кількома інвесторами.

Після здійснення електрифікації території, що підлягає комплексній забудові, всі електричні мережі залишаються у власності електропередавальної організації, на території здійснення ліцензованої діяльності якої розташована територія комплексної забудови.

Рішення про організацію комплексної забудови території у визначених межах та рішення про розміщення об’єктів будівництва на території населених пунктів та за їх межами під час комплексної забудови території приймає виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, районна державна адміністрація відповідно до їх повноважень у порядку, передбаченому Законом .

Рішення про розроблення детального плану певної території одночасно є рішенням про комплексну забудову цієї території.
Функції замовника на будівництво виконавчий орган місцевої ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації виконують безпосередньо або можуть делегувати їх на конкурсній основі генеральному підряднику (підряднику) у порядку, встановленому законодавством.

Електрифікація території, що підлягає комплексній забудові, здійснюється за рахунок складової тарифу на передачу електричної енергії або, за згодою суб'єкта, який виконує функції замовника електрифікації, за рахунок поворотної фінансової допомоги.

У разі якщо хоча б один об'єкт, розташований на земельній ділянці, яка перебуває в межах території, що підлягає комплексній забудові, приєднаний до електричних мереж електропередавальної організації в установленому порядку, така територія вважається електрифікованою, а об'єкти всіх замовників на інших земельних ділянках у межах цієї території мають бути приєднані електропередавальною організацією відповідно до вимог Правил у залежності від типу приєднання.

Враховуючи зазначене, орган місцевого самоврядування, на території якого розташовано обєкт, що будується, повинен звернутися до електропередавальної організації за отриманням технічних умов на зовнєшнє електропостачання нових вулиць, кварталу або мікрорайону. За отриманними технічними умовами повинна бути здійснена електрофікація, після чого з’явиться можливість підключення окремих фізичних осіб.

== '''Типи приєднання''' ==

Для визначення типу приєднання (стандартне приєднання або приєднання, яке не є стандартним) за точку забезпечення потужності приймається найближча точка в існуючих (діючих) електричних мережах (повітряна лінія, трансформаторна підстанція або розподільний пункт) електропередавальної організації ступеня напруги, що відповідає ступеню напруги в точці приєднання.

Для замовника послуги з приєднання технічні умови мають містити виключно вимоги щодо проектування електричних мереж внутрішнього електрозабезпечення електроустановок замовника (у межах земельної ділянки замовника) та щодо безпеки електропостачання.

'''''Приєднання електроустановок об’єктів до електричних мереж може бути стандартним або нестандартним.'''''

=== '''Стандартне приєднання передбачає:''' ===

1. Подання замовником до електропередавальної організації заяви про приєднання електроустановки певної потужності відповідно до додатка 2 Кодексу системи розподілу, необхідних документів та оплату замовником електропередавальній організації вартості приєднання відповідно до умов договору про приєднання.

''У разі відсутності повного комплекту документів, що додаються до заяви про приєднання електроустановки певної потужності, електропередавальна організація протягом двох робочих днів від дня отримання заяви повідомляє про це замовнику та повертає заяву про приєднання з додатками без розгляду.''

2. Електропередавальна організація безоплатно надає замовнику підписаний договір про приєднання, з визначенням у ньому розміру плати за приєднання, невід'ємною частиною якого є технічні умови стандартного приєднання до електричних мереж електроустановок .

''У разі якщо визначена в заяві замовника точка приєднання розташована на відстані, більшій ніж це передбачено для стандартного приєднання, приєднання не є стандартним і електропередавальна організація надає замовнику письмову обґрунтовану відмову у забезпеченні стандартного приєднання. У цьому випадку порядок приєднання визначається [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0310874-18#n436 п.4.3 Кодексу системи розподілу]'' .

3. Електропередавальна організація готує технічні вимоги до проекту зовнішнього електрозабезпечення, забезпечує виконання проектної документації, будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт та введення в експлуатацію новозбудованих чи реконструйованих електроустановок до точки приєднання замовника.

Під час проектування електричних мереж електропередавальна організація використовує типові проекти та проекти повторення.

'''Строк надання послуги з приєднання для електроустановок першого ступеня потужності становить 20 календарних днів від дати оплати замовником електропередавальній організації вартості приєднання відповідно до договору про приєднання. Для електроустановок другого та третього ступенів потужності цей строк становить 30 календарних днів.'''

''Встановлені строки надання послуг зі стандартних приєднань можуть бути змінені за згодою сторін договору про приєднання у разі впливу істотних факторів на тривалість будівельно-монтажних робіт або з інших причин, погоджених сторонами договору про приєднання.''

У разі необхідності збільшення строку надання послуги зі стандартного приєднання через затримку здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики (затримка в погодженні власника (власників) або користувача (користувачів) земельної ділянки (земельних ділянок)) електропередавальна організація не пізніше ніж за 10 робочих днів до закінчення строку надання послуги з приєднання письмово (або в спосіб узгоджений із Замовником) та відповідно до вимог Кодексу повідомляє замовника про збільшення терміну проектування на не більше 30 календарних днів (з наданням документального підтвердження причин виникнення затримки). У разі неможливості здійснення електропередавальною організацією в зазначені строки заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики (із причин, не залежних від електропередавальної організації) пеня за порушення строків виконання зобов'язання за договором про приєднання на термін здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики не сплачується, а плата за приєднання не підлягає зменшенню.

Електропередавальна організація зобов'язана, а замовник має право здійснювати усі можливі заходи в межах чинного законодавства з метою вирішення питання щодо відведення в установленому порядку земельних ділянок для розміщення об'єктів електроенергетики, у тому числі направлення відповідних листів до органів місцевого самоврядування та контролюючих органів, ініціювання проведення узгоджувальних нарад та робочих зустрічей в органах місцевого самоврядування за участю замовника (уповноваженого представника замовника) тощо з метою максимального прискорення здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики.

Після завершення здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики продовжується відлік строку надання послуги з приєднання, встановленого умовами договору про приєднання, про що електропередавальна організація інформує замовника.

4. Енергопостачальник надає замовнику підписаний договір про постачання електричної енергії або договір про користування електричною енергією не пізніше 5 робочих днів після введення в експлуатацію об'єкта замовника та електроустановок зовнішнього електрозабезпечення від точки приєднання до об'єкта замовника, підписання між електропередавальною організацією та замовником двох примірників акта про надання/отримання послуги з приєднання електроустановок до електричних мереж та виконання усіх зобов'язань за договором про приєднання.

5. Підключення електроустановки замовника до електричних мереж електропередавальної організації здійснюється на підставі заяви протягом 5 днів, якщо підключення не потребує припинення електропостачання інших споживачів, або 10 днів, якщо підключення потребує припинення електропостачання інших споживачів, після введення в експлуатацію об'єкта замовника в порядку, встановленому законодавством у сфері містобудування.

==='''Приєднання''' яке не є стандартним, передбачає''':''' ===

1. Подання замовником до електропередавальної організації заяви про приєднання електроустановки певної потужності відповідно до додатка 2 до Правил та необхідних документів.

- при приєднанні електроустановок, призначених для виробництва електричної енергії, потужністю 70 МВт та більше замовник звертається із заявою про приєднання електроустановок до ліцензіата з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами.

- при приєднанні електроустановок, призначених для виробництва електричної енергії, потужністю до 10 МВт замовник звертається із заявою про приєднання електроустановок до електропередавальної організації, на території здійснення ліцензованої діяльності якої розташовані електроустановки замовника.

- при приєднанні електроустановок, призначених для виробництва електричної енергії, потужністю від 10 до 70 МВт замовник може звернутись із заявою про приєднання електроустановок до електропередавальної організації, на території здійснення ліцензованої діяльності якої розташовані електроустановки замовника, або до ліцензіата з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами. Остаточне рішення щодо приєднання електроустановок замовника визначається техніко-економічним обґрунтуванням з урахуванням впливу на якість електричної енергії в зоні можливого приєднання.

'''''У разі відсутності повного комплекту документів, що додаються до заяви про приєднання електроустановки певної потужності, електропередавальна організація протягом трьох робочих днів від дня отримання заяви повідомляє про це замовнику та повертає заяву про приєднання з додатками без розгляду.'''''

2. Безоплатну підготовку та видачу електропередавальною організацією проекту договору про приєднання відповідно до додатка 1 до Правил та підписаних технічних умов, які є невід'ємною частиною договору про приєднання (не пізніше 10 робочих днів від дня подання заяви замовника про приєднання електроустановки та 20 робочих днів у разі необхідності їх узгодження з власником магістральних/міждержавних електричних мереж).

Технічні умови приєднання, яке не є стандартним, до електричних мереж електроустановок складаються за типовою формою відповідно до додатка 4 до Правил.

''Визначення вартості послуги з приєднання, яке не є стандартним, відповідно до методики розрахунку плати за приєднання електроустановок до електричних мереж.''

У разі якщо для приєднання електроустановок замовника необхідно здійснити будівництво, реконструкцію чи технічне переоснащення електричних мереж на ступені напруги 110 - 150 кВ, приєднати електроустановки потужністю 5 МВт та більше або якщо за розрахунками електропередавальної організації точка забезпечення потужності розташована в мережах ліцензіата з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами, проект технічного завдання на проектування в строк не пізніше 10 робочих днів від дня подання заяви замовника про приєднання електроустановки надається електропередавальною організацією ліцензіату з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами для формування технічних вимог.

Ліцензіат з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами впродовж 15 робочих днів від дня отримання проекту технічного завдання на проектування надає електропередавальній організації технічні вимоги щодо реконструкції та/або будівництва об'єктів магістральних та міждержавних електричних мереж, які є складовою частиною технічного завдання на проектування.

3. Підписання договору про приєднання сторонами.

4. Забезпечення електропередавальною організацією проектування розвитку електричних мереж від точки забезпечення потужності до точки приєднання електроустановок замовника відповідно до технічного завдання на проектування та здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики (у разі необхідності), які необхідно спорудити для інженерного забезпечення електроустановок замовника.

Узгодження електропередавальною організацією з іншими заінтересованими сторонами проектної документації щодо розвитку електричних мереж від точки забезпечення потужності до точки приєднання електроустановок замовника.

5. У разі якщо для забезпечення потужності замовника відповідно до проектної документації будуть використовуватися електричні мережі інших ліцензіатів з передачі електричної енергії та/або ліцензіата з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами, ці ліцензіати беруть дольову участь у наданні послуги з приєднання та є сторонами договору про приєднання. Проектна документація у цьому випадку виконується окремими розділами (томами), у тому числі з окремими за кожним ліцензіатом кошторисами.

6. Здійснення замовником оплати електропередавальній організації вартості послуги з приєднання відповідно до умов договору про приєднання.

7. Забезпечення електропередавальною організацією виконання будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт та введення в експлуатацію новозбудованих чи реконструйованих електроустановок до точки приєднання замовника.

Нове будівництво, реконструкція, технічне переоснащення електричних мереж від точки приєднання до об'єкта замовника здійснюються замовником або за рахунок коштів замовника.

Нове будівництво, реконструкція та/або технічне переоснащення електричних мереж (об'єктів електроенергетики) від узгодженої точки приєднання до точки забезпечення потужності в електричних мережах електропередавальної організації здійснюється цією електропередавальною організацією на конкурентних засадах за рахунок коштів, отриманих як плата за приєднання.

'''Строк надання послуги з приєднання ("під ключ"), яке не є стандартним, становить (не більше):'''

- 120 календарних днів (у тому числі 15 днів для проектування електричних мереж лінійної частини приєднання) - для замовників із заявленою до приєднання потужністю електроустановок до 160 кВт (включно);

- 230 календарних днів (у тому числі 30 днів для проектування електричних мереж лінійної частини приєднання) - для замовників із заявленою до приєднання потужністю електроустановок від 160 кВт до 400 кВт (включно);

- 280 календарних днів (у тому числі 45 днів для проектування електричних мереж лінійної частини приєднання) - для замовників із заявленою до приєднання потужністю електроустановок від 400 кВт до 1000 кВт (включно);

- 350 календарних днів (у тому числі 60 днів для проектування електричних мереж лінійної частини приєднання) - для замовників із заявленою до приєднання потужністю електроустановок від 1000 кВт до 5000 кВт (включно).

'''Обчислення строку надання послуги з приєднання починається від дати оплати замовником електропередавальній організації вартості послуги з приєднання до електричних мереж відповідно до умов договору про приєднання.'''

''Встановлені строки надання послуги з приєднання, яке не є стандартним, можуть бути змінені за згодою сторін договору про приєднання у разі впливу істотних факторів на тривалість будівельно-монтажних робіт або з інших причин, погоджених сторонами договору про приєднання.''

У разі необхідності збільшення строку надання послуги з приєднання, яке не є стандартним, через затримку здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики (затримка в погодженні власника (власників) або користувача (користувачів) земельної ділянки (земельних ділянок)) електропередавальна організація не пізніше ніж за 5 робочих днів до закінчення строку проектування електричних мереж лінійної частини приєднання письмово та відповідно до вимог розділу IV цих Правил повідомляє замовника про збільшення терміну проектування на 30 календарних днів (з наданням документального підтвердження причин виникнення затримки).

У разі неможливості здійснення електропередавальною організацією в зазначені строки заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики (із причин, незалежних від електропередавальної організації) пеня за порушення строків виконання зобов'язання за договором про приєднання на термін здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики не сплачується, а плата за приєднання не підлягає зменшенню.

Електропередавальна організація зобов'язана, а замовник має право здійснювати усі можливі заходи в межах чинного законодавства з метою вирішення питання щодо відведення в установленому порядку земельних ділянок для розміщення об'єктів електроенергетики, у тому числі направлення відповідних листів до органів місцевого самоврядування та контролюючих органів, ініціювання проведення узгоджувальних нарад та робочих зустрічей в органах місцевого самоврядування за участю замовника (уповноваженого представника замовника) тощо з метою максимального прискорення здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики.

Після завершення здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики продовжується відлік строку надання послуги з приєднання, встановленого умовами договору про приєднання, про що електропередавальна організація інформує замовника.

У разі якщо величина заявленої до приєднання потужності електроустановок замовника становить більше 5000 кВт, строк надання послуги з приєднання визначається з урахуванням строків виконання відповідних заходів згідно з проектною документацію.

Технічні умови та технічне завдання на проектування є чинними до завершення будівництва, реконструкції та/або технічного переоснащення електроустановок зовнішнього інженерного забезпечення та об'єкта замовника відповідно до договору про приєднання.

Проектні, будівельно-монтажні і пусконалагоджувальні роботи, пов'язані з виконанням договору про приєднання, мають виконуватися юридичними та/або фізичними особами - підприємцями, які мають право на виконання цих робіт.

8. Енергопостачальник надає замовнику підписаний договір про постачання електричної енергії або договір про користування електричною енергією не пізніше 5 робочих днів після введення в експлуатацію об'єкта замовника та електроустановок зовнішнього електрозабезпечення від точки приєднання до об'єкта замовника, підписання між електропередавальною організацією та замовником двох примірників акта про надання/отримання послуги з приєднання електроустановок до електричних мереж та виконання усіх зобов'язань за договором про приєднання.

9. Власник електроустановки, призначеної для виробництва електричної енергії та для паралельної роботи з об'єднаною енергетичною системою, перед її підключенням зобов'язаний додатково укласти договір про паралельну роботу в складі ОЕС України відповідно до форми примірного договору, наведеної в додатку 11 до Правил взаємовідносин між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» та суб'єктами (об'єктами) електроенергетики в умовах паралельної роботи в складі Об'єднаної енергетичної системи України, з державним підприємством, яке виконує функції диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об'єднаною енергетичною системою України.

10. Забезпечення власниками транзитних електроустановок їх оперативно-технічного обслуговування.

11. Підключення електроустановки замовника до електричних мереж електропередавальної організації здійснюється на підставі заяви протягом 5 днів, якщо підключення не потребує припинення електропостачання інших споживачів, або 10 днів, якщо підключення потребує припинення електропостачання інших споживачів, після введення в експлуатацію об'єкта замовника в порядку, встановленому законодавством у сфері містобудування.

[[Категорія:Інші питання цивільного права‎]]

Порядок приєднання до мережі електропостачання

2020-09-30T06:56:26Z

Valentyna.herasymchuk:

== '''Нормативна база''' ==

[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3038-17 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0310874-18#n6 КОДЕКС систем розподілу]

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0673-08 Правила взаємовідносин між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» та суб'єктами (об'єктами) електроенергетики в умовах паралельної роботи в складі Об'єднаної енергетичної системи України, затверджені наказом Міністерства палива та енергетики України від 02 червня 2008 року № 303, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 23 липня 2008 року за № 673/15364]

=='''Порядок приєднання до електроустановок''' ==
'''Приєднання електроустановки''' (далі - приєднання) – надання електропередавальною організацією послуги замовнику зі створення технічної можливості для передачі (прийняття) у місце приєднання електроустановки замовника відповідної потужності до електричних мереж електропередавальної організації (у тому числі новозбудованих) електричної енергії необхідного обсягу з дотриманням показників її якості та надійності.

Замовником може бути фізична або юридична особа, яка повідомила електропередавальну організацію про намір приєднання до електричних мереж письмово або через web-сайт електропередавальної організації в мережі Інтернет із застосуванням електронного цифрового підпису в установленому законодавством порядку.

'''Послуга з приєднання надається на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0310874-18#n6 договору про приєднання]''', що укладається за типовою формою (додаток 1).

Для отримання проекту договору про приєднання замовник звертається до електропередавальної організації за місцем розташування його електроустановок із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0310874-18#n6 заявою про приєднання електроустановки певної потужності] (додаток 2).

До заяви про приєднання електроустановки певної потужності додаються:

- ситуаційний план та викопіювання з топографо-геодезичного плану в масштабі 1:2000 із зазначенням місця розташування об'єкта (об'єктів) замовника, земельної ділянки замовника або прогнозованої точки приєднання;

- копія будівельного паспорта або містобудівних умов та обмежень з графічною частиною із зазначенням місця розташування, потужності та категорії надійності електропостачання за кожним об'єктом замовника (для об'єктів, які приєднуються до електричних мереж уперше);

- копія документа, який підтверджує право власності чи користування цим об'єктом або, за відсутності об'єкта, право власності чи користування земельною ділянкою;

- копія належним чином оформленої довіреності чи іншого документа на право укладати договори особі, яка уповноважена підписувати договори (за потреби).

''У разі коли об'єкт (земельна ділянка) замовника перебуває у власності (користуванні) декількох осіб, електропередавальна організація укладає договір про приєднання з одним із співвласників (користувачів) за умови наявності письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), про що робиться відповідна відмітка в договорі.''

У разі якщо в межах території, на якій розташовані електроустановки або передбачається будівництво нових електроустановок замовника, здійснюють свою діяльність декілька електропередавальних організацій, замовник обирає електропередавальну організацію, яка буде надавати послугу з приєднання.

'''Точка приєднання електроустановок замовника зазначається в договорі про приєднання.''' Точка приєднання має бути розташована на межі земельної ділянки замовника або, за згодою замовника, на території цієї земельної ділянки.

На підставі заяви замовника про приєднання електроустановки певної потужності та викопіювання із ситуаційного плану протягом двох робочих днів електропередавальна організація визначає точки забезпечення потужності, виходячи зі структури електричних мереж та навантаження у зоні можливого приєднання.

Для населення з індивідуальною забудовою житла за однією адресою у разі перерозподілу потужності між власниками (співвласниками) без зміни сумарної величини приєднаної потужності об'єкта архітектури, зміни категорії електроустановок щодо надійності електропостачання або зміни точки приєднання технічні умови не видаються. За необхідності здійснення монтажу (демонтажу) додаткових елементів електричної мережі відповідна реконструкція здійснюється електропередавальною організацією згідно з укладеним договором.

== '''Особливості приєднання комплексної забудови''' ==

Відповідно до п.4.1.13 Кодексу системи розподілу, приєднання електроустановок замовника на території, що підлягає комплексній забудові (мікрорайон/квартал, вулиця), здійснюється після виконання електропередавальною організацією, яка здійснює на цій території ліцензовану діяльність, електрифікації території, що підлягає комплексній забудові, згідно з планами забудови відповідної території.
Функції замовника електрифікації території, що підлягає комплексній забудові, може виконувати суб'єкт, уповноважений згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Ч. 3 ст. 33 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що функції замовника на будівництво виконавчий орган місцевої ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації виконують безпосередньо або можуть делегувати їх на конкурсній основі генеральному підряднику (підряднику) у порядку, встановленому законодавством. Функції замовника комплексної забудови території може виконувати власник (користувач) відповідної земельної ділянки в межах такої земельної ділянки, переданої (наданої) йому в установленому законом порядку.
Планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
Детальний план території визначає:
1) принципи планувально-просторової організації забудови;
2) червоні лінії та лінії регулювання забудови;
3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами;
4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території;
5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;
6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;
7) черговість та обсяги інженерної підготовки території;
8) систему інженерних мереж;
У разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.
Комплексна забудова території здійснюється з метою забезпечення реалізації громадських інтересів і спрямовується на попереднє проведення інженерної підготовки, спорудження зовнішніх інженерно-транспортних мереж, об’єктів соціальної сфери, житлових будинків, інших об’єктів будівництва, а також на благоустрій території. Комплексна забудова території може здійснюватися шляхом комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду одним або кількома інвесторами.
Після здійснення електрифікації території, що підлягає комплексній забудові, всі електричні мережі залишаються у власності електропередавальної організації, на території здійснення ліцензованої діяльності якої розташована територія комплексної забудови.
Рішення про організацію комплексної забудови території у визначених межах та рішення про розміщення об’єктів будівництва на території населених пунктів та за їх межами під час комплексної забудови території приймає виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, районна державна адміністрація відповідно до їх повноважень у порядку, передбаченому цим Законом.
Рішення про розроблення детального плану певної території одночасно є рішенням про комплексну забудову цієї території.
Функції замовника на будівництво виконавчий орган місцевої ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації виконують безпосередньо або можуть делегувати їх на конкурсній основі генеральному підряднику (підряднику) у порядку, встановленому законодавством.
Електрифікація території, що підлягає комплексній забудові, здійснюється за рахунок складової тарифу на передачу електричної енергії або, за згодою суб'єкта, який виконує функції замовника електрифікації, за рахунок поворотної фінансової допомоги.
У разі якщо хоча б один об'єкт, розташований на земельній ділянці, яка перебуває в межах території, що підлягає комплексній забудові, приєднаний до електричних мереж електропередавальної організації в установленому порядку, така територія вважається електрифікованою, а об'єкти всіх замовників на інших земельних ділянках у межах цієї території мають бути приєднані електропередавальною організацією відповідно до вимог Правил у залежності від типу приєднання.
Враховуючи зазначене, орган місцевого самоврядування, на території якого розташовано обєкт, що будується, повинен звернутися до електропередавальної організації за отриманням технічних умов на зовнєшнє електропостачання нових вулиць, кварталу або мікрорайону. За отриманними технічними умовами повинна бути здійснена електрофікація, після чого з’явиться можливість підключення окремих фізичних осіб.

== Типи приєднання ==

Для визначення типу приєднання (стандартне приєднання або приєднання, яке не є стандартним) за точку забезпечення потужності приймається найближча точка в існуючих (діючих) електричних мережах (повітряна лінія, трансформаторна підстанція або розподільний пункт) електропередавальної організації ступеня напруги, що відповідає ступеню напруги в точці приєднання.
Для замовника послуги з приєднання технічні умови мають містити виключно вимоги щодо проектування електричних мереж внутрішнього електрозабезпечення електроустановок замовника (у межах земельної ділянки замовника) та щодо безпеки електропостачання.
Приєднання електроустановок об’єктів до електричних мереж може бути стандартним або нестандартним.

== Стандартне приєднання передбачає: ==

1. Подання замовником до електропередавальної організації заяви про приєднання електроустановки певної потужності відповідно до додатка 2 Кодексу системи розподілу, необхідних документів та оплату замовником електропередавальній організації вартості приєднання відповідно до умов договору про приєднання.
У разі відсутності повного комплекту документів, що додаються до заяви про приєднання електроустановки певної потужності, електропередавальна організація протягом двох робочих днів від дня отримання заяви повідомляє про це замовнику та повертає заяву про приєднання з додатками без розгляду.
2. Електропередавальна організація безоплатно надає замовнику підписаний договір про приєднання, з визначенням у ньому розміру плати за приєднання, невід'ємною частиною якого є технічні умови стандартного приєднання до електричних мереж електроустановок .
У разі якщо визначена в заяві замовника точка приєднання розташована на відстані, більшій ніж це передбачено для стандартного приєднання, приєднання не є стандартним і електропередавальна організація надає замовнику письмову обґрунтовану відмову у забезпеченні стандартного приєднання. У цьому випадку порядок приєднання визначається [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0310874-18#n436 п.4.3 Кодексу системи розподілу] .
3. Електропередавальна організація готує технічні вимоги до проекту зовнішнього електрозабезпечення, забезпечує виконання проектної документації, будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт та введення в експлуатацію новозбудованих чи реконструйованих електроустановок до точки приєднання замовника.
Під час проектування електричних мереж електропередавальна організація використовує типові проекти та проекти повторення.
Строк надання послуги з приєднання для електроустановок першого ступеня потужності становить 20 календарних днів від дати оплати замовником електропередавальній організації вартості приєднання відповідно до договору про приєднання. Для електроустановок другого та третього ступенів потужності цей строк становить 30 календарних днів.
Встановлені строки надання послуг зі стандартних приєднань можуть бути змінені за згодою сторін договору про приєднання у разі впливу істотних факторів на тривалість будівельно-монтажних робіт або з інших причин, погоджених сторонами договору про приєднання.
У разі необхідності збільшення строку надання послуги зі стандартного приєднання через затримку здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики (затримка в погодженні власника (власників) або користувача (користувачів) земельної ділянки (земельних ділянок)) електропередавальна організація не пізніше ніж за 10 робочих днів до закінчення строку надання послуги з приєднання письмово (або в спосіб узгоджений із Замовником) та відповідно до вимог Кодексу повідомляє замовника про збільшення терміну проектування на не більше 30 календарних днів (з наданням документального підтвердження причин виникнення затримки). У разі неможливості здійснення електропередавальною організацією в зазначені строки заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики (із причин, не залежних від електропередавальної організації) пеня за порушення строків виконання зобов'язання за договором про приєднання на термін здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики не сплачується, а плата за приєднання не підлягає зменшенню.
Електропередавальна організація зобов'язана, а замовник має право здійснювати усі можливі заходи в межах чинного законодавства з метою вирішення питання щодо відведення в установленому порядку земельних ділянок для розміщення об'єктів електроенергетики, у тому числі направлення відповідних листів до органів місцевого самоврядування та контролюючих органів, ініціювання проведення узгоджувальних нарад та робочих зустрічей в органах місцевого самоврядування за участю замовника (уповноваженого представника замовника) тощо з метою максимального прискорення здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики.
Після завершення здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики продовжується відлік строку надання послуги з приєднання, встановленого умовами договору про приєднання, про що електропередавальна організація інформує замовника.
4. Енергопостачальник надає замовнику підписаний договір про постачання електричної енергії або договір про користування електричною енергією не пізніше 5 робочих днів після введення в експлуатацію об'єкта замовника та електроустановок зовнішнього електрозабезпечення від точки приєднання до об'єкта замовника, підписання між електропередавальною організацією та замовником двох примірників акта про надання/отримання послуги з приєднання електроустановок до електричних мереж та виконання усіх зобов'язань за договором про приєднання.

5. Підключення електроустановки замовника до електричних мереж електропередавальної організації здійснюється на підставі заяви протягом 5 днів, якщо підключення не потребує припинення електропостачання інших споживачів, або 10 днів, якщо підключення потребує припинення електропостачання інших споживачів, після введення в експлуатацію об'єкта замовника в порядку, встановленому законодавством у сфері містобудування.

==Приєднання нестандартне ==

Приєднання, яке не є стандартним, передбачає:
1. Подання замовником до електропередавальної організації заяви про приєднання електроустановки певної потужності відповідно до додатка 2 до Правил та необхідних документів.
При приєднанні електроустановок, призначених для виробництва електричної енергії, потужністю 70 МВт та більше замовник звертається із заявою про приєднання електроустановок до ліцензіата з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами.
При приєднанні електроустановок, призначених для виробництва електричної енергії, потужністю до 10 МВт замовник звертається із заявою про приєднання електроустановок до електропередавальної організації, на території здійснення ліцензованої діяльності якої розташовані електроустановки замовника.
При приєднанні електроустановок, призначених для виробництва електричної енергії, потужністю від 10 до 70 МВт замовник може звернутись із заявою про приєднання електроустановок до електропередавальної організації, на території здійснення ліцензованої діяльності якої розташовані електроустановки замовника, або до ліцензіата з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами. Остаточне рішення щодо приєднання електроустановок замовника визначається техніко-економічним обґрунтуванням з урахуванням впливу на якість електричної енергії в зоні можливого приєднання.
У разі відсутності повного комплекту документів, що додаються до заяви про приєднання електроустановки певної потужності, електропередавальна організація протягом трьох робочих днів від дня отримання заяви повідомляє про це замовнику та повертає заяву про приєднання з додатками без розгляду.
2. Безоплатну підготовку та видачу електропередавальною організацією проекту договору про приєднання відповідно до додатка 1 до Правил та підписаних технічних умов, які є невід'ємною частиною договору про приєднання (не пізніше 10 робочих днів від дня подання заяви замовника про приєднання електроустановки та 20 робочих днів у разі необхідності їх узгодження з власником магістральних/міждержавних електричних мереж).
Технічні умови приєднання, яке не є стандартним, до електричних мереж електроустановок складаються за типовою формою відповідно до додатка 4 до Правил.
Визначення вартості послуги з приєднання, яке не є стандартним, відповідно до методики розрахунку плати за приєднання електроустановок до електричних мереж.
У разі якщо для приєднання електроустановок замовника необхідно здійснити будівництво, реконструкцію чи технічне переоснащення електричних мереж на ступені напруги 110 - 150 кВ, приєднати електроустановки потужністю 5 МВт та більше або якщо за розрахунками електропередавальної організації точка забезпечення потужності розташована в мережах ліцензіата з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами, проект технічного завдання на проектування в строк не пізніше 10 робочих днів від дня подання заяви замовника про приєднання електроустановки надається електропередавальною організацією ліцензіату з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами для формування технічних вимог.
Ліцензіат з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами впродовж 15 робочих днів від дня отримання проекту технічного завдання на проектування надає електропередавальній організації технічні вимоги щодо реконструкції та/або будівництва об'єктів магістральних та міждержавних електричних мереж, які є складовою частиною технічного завдання на проектування.
3. Підписання договору про приєднання сторонами.
4. Забезпечення електропередавальною організацією проектування розвитку електричних мереж від точки забезпечення потужності до точки приєднання електроустановок замовника відповідно до технічного завдання на проектування та здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики (у разі необхідності), які необхідно спорудити для інженерного забезпечення електроустановок замовника.
Узгодження електропередавальною організацією з іншими заінтересованими сторонами проектної документації щодо розвитку електричних мереж від точки забезпечення потужності до точки приєднання електроустановок замовника.
5. У разі якщо для забезпечення потужності замовника відповідно до проектної документації будуть використовуватися електричні мережі інших ліцензіатів з передачі електричної енергії та/або ліцензіата з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами, ці ліцензіати беруть дольову участь у наданні послуги з приєднання та є сторонами договору про приєднання. Проектна документація у цьому випадку виконується окремими розділами (томами), у тому числі з окремими за кожним ліцензіатом кошторисами.

6. Здійснення замовником оплати електропередавальній організації вартості послуги з приєднання відповідно до умов договору про приєднання.

7. Забезпечення електропередавальною організацією виконання будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт та введення в експлуатацію новозбудованих чи реконструйованих електроустановок до точки приєднання замовника.
Нове будівництво, реконструкція, технічне переоснащення електричних мереж від точки приєднання до об'єкта замовника здійснюються замовником або за рахунок коштів замовника.
Нове будівництво, реконструкція та/або технічне переоснащення електричних мереж (об'єктів електроенергетики) від узгодженої точки приєднання до точки забезпечення потужності в електричних мережах електропередавальної організації здійснюється цією електропередавальною організацією на конкурентних засадах за рахунок коштів, отриманих як плата за приєднання.
Строк надання послуги з приєднання ("під ключ"), яке не є стандартним, становить (не більше):
120 календарних днів (у тому числі 15 днів для проектування електричних мереж лінійної частини приєднання) - для замовників із заявленою до приєднання потужністю електроустановок до 160 кВт (включно);
230 календарних днів (у тому числі 30 днів для проектування електричних мереж лінійної частини приєднання) - для замовників із заявленою до приєднання потужністю електроустановок від 160 кВт до 400 кВт (включно);
280 календарних днів (у тому числі 45 днів для проектування електричних мереж лінійної частини приєднання) - для замовників із заявленою до приєднання потужністю електроустановок від 400 кВт до 1000 кВт (включно);
350 календарних днів (у тому числі 60 днів для проектування електричних мереж лінійної частини приєднання) - для замовників із заявленою до приєднання потужністю електроустановок від 1000 кВт до 5000 кВт (включно).
Обчислення строку надання послуги з приєднання починається від дати оплати замовником електропередавальній організації вартості послуги з приєднання до електричних мереж відповідно до умов договору про приєднання.
Встановлені строки надання послуги з приєднання, яке не є стандартним, можуть бути змінені за згодою сторін договору про приєднання у разі впливу істотних факторів на тривалість будівельно-монтажних робіт або з інших причин, погоджених сторонами договору про приєднання.
У разі необхідності збільшення строку надання послуги з приєднання, яке не є стандартним, через затримку здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики (затримка в погодженні власника (власників) або користувача (користувачів) земельної ділянки (земельних ділянок)) електропередавальна організація не пізніше ніж за 5 робочих днів до закінчення строку проектування електричних мереж лінійної частини приєднання письмово та відповідно до вимог розділу IV цих Правил повідомляє замовника про збільшення терміну проектування на 30 календарних днів (з наданням документального підтвердження причин виникнення затримки). У разі неможливості здійснення електропередавальною організацією в зазначені строки заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики (із причин, незалежних від електропередавальної організації) пеня за порушення строків виконання зобов'язання за договором про приєднання на термін здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики не сплачується, а плата за приєднання не підлягає зменшенню.
Електропередавальна організація зобов'язана, а замовник має право здійснювати усі можливі заходи в межах чинного законодавства з метою вирішення питання щодо відведення в установленому порядку земельних ділянок для розміщення об'єктів електроенергетики, у тому числі направлення відповідних листів до органів місцевого самоврядування та контролюючих органів, ініціювання проведення узгоджувальних нарад та робочих зустрічей в органах місцевого самоврядування за участю замовника (уповноваженого представника замовника) тощо з метою максимального прискорення здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики.
Після завершення здійснення заходів щодо відведення земельних ділянок для розміщення відповідних об'єктів електроенергетики продовжується відлік строку надання послуги з приєднання, встановленого умовами договору про приєднання, про що електропередавальна організація інформує замовника.
У разі якщо величина заявленої до приєднання потужності електроустановок замовника становить більше 5000 кВт, строк надання послуги з приєднання визначається з урахуванням строків виконання відповідних заходів згідно з проектною документацію.
Технічні умови та технічне завдання на проектування є чинними до завершення будівництва, реконструкції та/або технічного переоснащення електроустановок зовнішнього інженерного забезпечення та об'єкта замовника відповідно до договору про приєднання.
Проектні, будівельно-монтажні і пусконалагоджувальні роботи, пов'язані з виконанням договору про приєднання, мають виконуватися юридичними та/або фізичними особами - підприємцями, які мають право на виконання цих робіт.
8. Енергопостачальник надає замовнику підписаний договір про постачання електричної енергії або договір про користування електричною енергією не пізніше 5 робочих днів після введення в експлуатацію об'єкта замовника та електроустановок зовнішнього електрозабезпечення від точки приєднання до об'єкта замовника, підписання між електропередавальною організацією та замовником двох примірників акта про надання/отримання послуги з приєднання електроустановок до електричних мереж та виконання усіх зобов'язань за договором про приєднання.
9. Власник електроустановки, призначеної для виробництва електричної енергії та для паралельної роботи з об'єднаною енергетичною системою, перед її підключенням зобов'язаний додатково укласти договір про паралельну роботу в складі ОЕС України відповідно до форми примірного договору, наведеної в додатку 11 до Правил взаємовідносин між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» та суб'єктами (об'єктами) електроенергетики в умовах паралельної роботи в складі Об'єднаної енергетичної системи України, з державним підприємством, яке виконує функції диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об'єднаною енергетичною системою України.
10. Забезпечення власниками транзитних електроустановок їх оперативно-технічного обслуговування.
11. Підключення електроустановки замовника до електричних мереж електропередавальної організації здійснюється на підставі заяви протягом 5 днів, якщо підключення не потребує припинення електропостачання інших споживачів, або 10 днів, якщо підключення потребує припинення електропостачання інших споживачів, після введення в експлуатацію об'єкта замовника в порядку, встановленому законодавством у сфері містобудування.

[[Категорія:Інші питання цивільного права‎]]

Виконання покарання у виді штрафу в кримінальному провадженні

2020-08-18T14:10:46Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/stru#Stru Кримінально-виконавчий кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0544-18?lang=ru Наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження Порядку виконання уповноваженими органами з питань пробації судових рішень про призначення покарання у виді штрафу"]
== Штраф - як вид покарання ==
'''Штраф''' - грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінального кодексу України], з урахуванням положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України](далі - ККУ). За нормами ККУ штраф може призначатися як '''основне або додаткове покарання'''. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян до п'ятдесяти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ККУ] не передбачено вищого розміру штрафу.
=== Штраф як основне покарання ===
За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, '''не може бути меншим за розмір майнової шкоди''', завданої злочином або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ККУ]. Суд, встановивши, що такий злочин вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини ККУ, без урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу.
=== Штраф як додаткове покарання ===
Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ККУ.] З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф '''із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року'''.
== Порядок виконання уповноваженими органами з питань пробації судових рішень про призначення покарання у виді штрафу ==
При виконанні судового рішення на орган пробації покладаються:
{| class="wikitable"
| 1 || облік засуджених
|-
| 2 || контроль за строками сплати штрафу засудженими
|-
| 3 || внесення до суду подань стосовно засуджених, які порушують строки сплати штрафу або ухиляються від сплати штрафу
|}
Виконання судових рішень здійснюється за місцем проживання засудженого. Підставою для виконання судового рішення є копія судового рішення, підписана відповідним працівником суду та суддею, а також скріплена відбитком гербової печатки суду, та розпорядження суду про його виконання. У день отримання судового рішення дані про засудженого заносяться до журналу обліку осіб, засуджених до покарання у виді штрафу. У триденний строк з дня реєстрації отриманого рішення орган пробації надсилає:
* до суду, який виніс судове рішення, - повідомлення про прийняття судового рішення до виконання;
* до підрозділів інформаційної підтримки та координації поліції територіальних органів поліції повідомлення про засуджену особу.
На кожного засудженого в органі пробації заводиться особова справа. Номер особової справи має збігатися з номером, за яким судове рішення зареєстроване в журналі обліку. В особовій справі зберігаються всі матеріали, пов'язані з виконанням судового рішення, які підшиваються у хронологічній послідовності. Аркуші особової справи нумеруються і заносяться до опису. Якщо у судовому рішенні, що надійшло до органів пробації, виявлені неточності, які перешкоджають виконанню покарання у виді штрафу, орган пробації протягом трьох днів інформує про це суд, який виніс судове рішення, для вжиття заходів щодо усунення виявлених неточностей. У день отримання судового рішення засудженому за адресою, зазначеною у судовому рішенні, надсилається повідомлення. Засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання судовим рішенням законної сили і повідомити про це орган пробації шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу. У документі про сплату штрафу мають міститися реквізити, які звіряються з реквізитами для сплати штрафу за кримінальними провадженнями, що розміщенні на офіційних веб-сайтах місцевих загальних судів. Якщо засуджений не з'явився до органу пробації та не підтвердив сплату штрафу шляхом пред'явлення документа після закінчення місячного строку від набрання судовим рішенням законної сили, орган пробації надсилає подання до суду, який виніс судове рішення, для вирішення питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону. У разі якщо засуджений під час призначення штрафу з розстрочкою виплати не повідомив орган пробації про сплату чергового платежу, через місяць після закінчення строку виплати чергового платежу орган пробації надсилає до суду подання про заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону. У разі якщо штраф призначено як додаткове покарання до позбавлення або обмеження волі, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 537 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу Україн]и орган пробації направляє до суду подання про відстрочку виконання судового рішення до відбуття засудженим покарання у виді позбавлення або обмеження волі.
== Виконання покарання ==
Органом, уповноваженим виконувати вирок суду у вигляді штрафу, є орган пробації. Згідно ст. 26 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/ Кримінально-виконавчого кодексу України] засуджений зобов'язаний '''сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили''' і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу. У разі призначення штрафу з розстрочкою виплати певними частинами засуджений зобов'язаний сплачувати штраф у розмірі та у строки, встановлені вироком суду. '''Про сплату відповідної частини штрафу засуджений повідомляє''' кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату відповідної частини штрафу.
=== Несплата штрафу ===
Якщо засудженим у вказаний строк не сплачено штраф, суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції розглядає питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням.
У разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати '''суд змінює несплачену суму штрафу покаранням''' у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподаткованих мінімумів доходів громадян, але не більше двох років.
У разу несплати штрафу в розмірі понад три тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд змінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім неоподаткованих мінімумів доходів громадян у таких межах:
{| class="wikitable"
| від 1 до 5 років позбавлення волі || у випадку призначення штрафу за вчинення злочину середньої тяжкості
|-
| від 5 до 10 років позбавлення волі || у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину
|-
| від 10 до 20 років позбавлення волі || у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину
|}
Якщо під час розрахунку строку позбавлення волі цей строк становить більше встановлених цією частиною статті меж, суд змінює покарання у виді штрафу покаранням '''у виді позбавлення волі на максимальний строк''', передбачений для злочину відповідної тяжкості цією частиною статті.

== Припинення покарання ==
Виконання покарання у виді штрафу припиняється, а а засуджений знімається з обліку у зв'язку із:
{| class="wikitable"
|-
! Підстава !! Підтвердження
|-
| сплатою штрафу || квитанція
|-
| заміною несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі || копія відповідного судового рішення
|-
| скасування вироку || копія відповідного судового рішення
|-
| застосування амністії || копія відповідного судового рішення
|-
| видання указу Президента України про помилування засудженого || копія Указу про помилування
|-
| смерть || рішення суду про оголошення засудженого померлим або повідомлення органу державної реєстрації актів цивільного стану чи копія свідоцтва про смерть
|-
| зміна засудженою особою постійного місця проживання || підтвердження про отримання особової справи й постановку засудженого на облік в уповноваженому органі з питань пробації за новим місцем проживання
|}
У день отримання одного з зазначених вище документів готується довідка про зняття засудженого з обліку за підписом керівника органу пробації, яка підшивається у хронологічному порядку до особової справи засудженого. При цьому у триденний строк після зняття з обліку засудженого орган пробації надсилає:
* до суду , який виніс судове рішення - повідомлення про виконання судового рішення та зняття засудженого з обліку;
* до підрозділів інформаційної підтримки та координації поліції територіальних органів поліції - повідомлення про засуджену особу.

[[Категорія: Кримінальне право]]

Податки та збори при операціях з нерухомістю

2020-08-18T12:36:30Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==

* [http://zakon.rada.gov.ua/go/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/1058-15 ЗУ "Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування"]
*[http://zakon.rada.gov.ua/go/1952-15 ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/7-93 Декрет КМУ "Про державне мито"]

== Порядок оподаткування при операціях з нерухомістю ==

При проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами сторони повинні сплачувати податки відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 ст. 172 ПК України «Порядок оподаткування операцій з продажу об’єктів нерухомого майна»] та військовий збір, який встановлений Підрозділом 10 Перехідних положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 ПК України].

Відповідно до ст. 172 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 ПК України] Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об’єкт незавершеного будівництва таких об’єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України] залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.

Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається.

Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об’єктів нерухомості, житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об’єкт незавершеного будівництва таких об’єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі підлягає оподаткуванню за ставкою 5 відсотків бази оподаткування.

Дохід від продажу (обміну) об’єкта незавершеного будівництва оподатковується у порядку, визначеному статтею 172 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 ПК України] для об’єктів нерухомого майна.

Дохід від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта, розрахованої модулем електронного визначення оціночної вартості Єдиної бази даних звітів про оцінку, або не нижче ринкової вартості такого об’єкта, визначеної суб’єктом оціночної діяльності (оцінювачем) відповідно до законодавства та зазначеної у звіті про оцінку, зареєстрованому в Єдиній базі даних звітів про оцінку.

За загальним правилом продаж нерухомості оподатковується:

- податком на доходи фізичних осіб – 5%;

- військовим збором 1,5%.

Слід зазначити, що для нерезидентів розмір податку на доходи фізичних осіб при продажу нерухомості становить 18%.

Пенсійний збір сплачується відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 ч. 10, ст.4 та ч. 8, ст. 2 ЗУ «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування"]

== Єдина база даних звітів про оцінку ==
Єдина база даних звітів про оцінку (далі - Єдина база) - державна автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, до складу якої входять база даних, програмне забезпечення, модуль електронного визначення оціночної вартості, сервіс послуги електронного визначення оціночної вартості та автоматичного формування електронних довідок про оціночну вартість об’єкта нерухомості.

Єдина база забезпечує:

1) внесення, оновлення, створення, зберігання, передавання та автоматичне оприлюднення відповідної інформації про об’єкт нерухомості та його вартість (крім інформації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки);

2) реєстрацію, авторизацію (ідентифікацію) суб’єктів оціночної діяльності (оцінювачів) та нотаріусів;

3) внесення суб’єктами оціночної діяльності (оцінювачами) звітів про оцінку та інформації з них напряму та безпосередньо до Єдиної бази;

4) реєстрацію і зберігання звітів про оцінку в Єдиній базі з автоматичним присвоєнням кожному звіту унікального реєстраційного номера;

5) електронне визначення оціночної вартості об’єктів нерухомості та автоматичне формування на запит фізичних і юридичних осіб електронних довідок про оціночну вартість об’єктів нерухомості з автоматичним присвоєнням кожній довідці унікального реєстраційного номера;

6) автоматичний обмін інформацією і документами, доступ до яких здійснюється за допомогою мережі Інтернет.

Власником Єдиної бази, прав інтелектуальної власності на Єдину базу та її програмного забезпечення є держава в особі Фонду державного майна України.

Фонд державного майна України є держателем, розпорядником та адміністратором Єдиної бази, а також власником всієї інформації, що міститься в ній.

Єдина база повинна забезпечувати збереження та належний захист всієї інформації щодо об’єктів нерухомості, оціночна вартість яких визначається та перевіряється, можливість доступу до інформації суб’єктів оціночної діяльності (оцінювачів), нотаріусів та контролюючих органів у межах повноважень.

Інформація Єдиної бази про об’єкт нерухомості та його вартість, у тому числі звіти про оцінку, автоматично оприлюднюється на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України в режимі реального часу (крім інформації з обмеженим доступом). До такої інформації забезпечується відкритий, прямий неавторизований доступ з можливістю завантаження у форматі відкритих даних.

Для цілей цього пункту до інформації з обмеженим доступом не належить інформація про суб’єктів оціночної діяльності (оцінювачів).

Порядок ведення Єдиної бази затверджується Фондом державного майна України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

З метою формування інформаційної основи для визначення оціночної вартості об’єкта нерухомості Фонд державного майна України використовує інформаційні джерела з відкритим доступом та дані про ціни, зазначені в договорах купівлі-продажу об’єктів нерухомості, внесені нотаріусами до Єдиної бази, а також дані про ринкову вартість об’єктів нерухомості, внесені до Єдиної бази на підставі звітів про оцінку.

Визначення оціночної вартості об’єкта нерухомості здійснюється автоматично, на підставі даних про об’єкт нерухомості, внесених до Єдиної бази будь-якою особою за допомогою мережі Інтернет, що підтверджуються офіційними документами на такий об’єкт. Перелік даних, які вносяться особою до Єдиної бази з метою визначення оціночної вартості об’єкта нерухомості, затверджується Фондом державного майна України.

За результатом визначення оціночної вартості об’єкта нерухомості Єдиною базою формується довідка про його оціночну вартість з автоматичним присвоєнням кожній довідці унікального реєстраційного номера.

Якщо особа не погоджується з результатами автоматичного визначення оціночної вартості об’єкта нерухомості, вона має право звернутися до суб’єкта оціночної діяльності (оцінювача) з метою визначення ринкової вартості такого об’єкта.

Внесення інформації зі звітів про оцінку до Єдиної бази здійснюється суб’єктом оціночної діяльності (оцінювачем) на підставі звіту про оцінку, електронна версія якого зберігається в Єдиній базі. Перелік даних про об’єкт нерухомості зі звіту про оцінку, які вносяться суб’єктом оціночної діяльності (оцінювачем) до Єдиної бази з метою реєстрації звіту у Єдиній базі, затверджується Фондом державного майна України. Звіти про оцінку реєструються в Єдиній базі суб’єктами оціночної діяльності (оцінювачами) виключно з використанням кваліфікованого електронного підпису оцінювачів, які безпосередньо проводили оцінку.

Під час посвідчення правочинів з продажу (обміну) об’єктів нерухомості нотаріус перевіряє зміст електронної довідки про оціночну вартість об’єкта нерухомості на достовірність даних про об’єкт нерухомості, унікальний реєстраційний номер та дату формування цієї довідки або реєстрації звіту про оцінку в Єдиній базі та наявність присвоєного йому унікального реєстраційного номера, а також звіряє інформацію про суб’єкта оціночної діяльності (оцінювача) та ринкову вартість об’єкта нерухомості, які містяться у звіті про оцінку, з даними Єдиної бази.

Довідка про оціночну вартість об’єкта нерухомості за результатами електронного визначення оціночної вартості є чинною впродовж 30 календарних днів з дня її формування Єдиною базою.

Доступ нотаріуса до Єдиної бази для перевірки факту формування Єдиною базою довідки про оціночну вартість об’єкта нерухомості чи реєстрації звіту про оцінку в Єдиній базі та присвоєння йому унікального реєстраційного номера, а також для внесення до Єдиної бази інформації про ціну об’єкта нерухомості, зазначену в договорі купівлі-продажу, що ним посвідчується, є безоплатним. (стаття 172 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 ПК України])

== Нотаріальне посвідчення договорів ==

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Власник нерухомого майна має право встановити (скасувати) вимогу нотаріального посвідчення договору (внесення змін до договору), предметом якого є таке майно чи його частина, крім випадків, якщо відповідно до закону такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на нерухоме майно та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. (стаття 209 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n1145 ЦК України])

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим законодавством, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а сам правочин має вчинятися у формі, встановленій законом

== Пільги щодо сплати державного мита ==

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/7-93 пункту 18, статті 4 Декрету КМУ «Про державне мито»] ''від сплати державного мита при операціях з нерухомістю звільняються'':

- Громадяни віднесені до 1, 2, 3, 4 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

- Інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.

- Інваліди І та ІІ група

Друга сторона угоди з купівлі-продажу нерухомості від сплати держмита не звільняється, якщо тільки не відноситься до перерахованих вище категорій.

Обов'язковий платіж 1% суми угоди до Пенсійного фонду не повинні платити:

Особи, що купують квартиру або інше житло вперше

Особи, що перебувають на квартирному обліку

Однак фактично нотаріуси не погоджуються завірити договір без надання покупцем документів про сплату цього збору.

Така ситуація обумовлена тим, що в Україні не існує єдиної інформаційної бази, що дозволяє перевірити факт першої покупки житла. Повернути вже сплачену до бюджету суму можна через звернення до адміністративного суду.
== Ставка ПДФО та військового збору ==

ПДФО за ставкою 5% та військовий збір за ставкою 1,5% сплачуються у випадках коли:
* об’єкт нерухомості перебуває у власності відчужувача менш ніж 3 роки;
* протягом року особа відчужила більш ніж один об’єкт нерухомості;
* відчужується об’єкт незавершеного будівництва;
* відчужується земельна ділянка, яка перевищує норми безоплатної передачі, які визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ст. 121 ЗК України.]

{| class="wikitable"
|-
! Угода/податок !! Держмито !! Податок на доходи фізичних осіб !! Військовий збір !! Пенсійний збір
|-
| Купівля-продаж нерухомості || 1% (спільна оплата) || 5% (продавець - громадянин України); 18% (продавець - іноземець) || 1,5% (продавець платник ПДФО)|| 1% (покупець)
|-
| Купівлі-продаж землі || 1% (спільна оплата) || 5% (продавець - громадянин України); 18% (продавець - іноземець) || 1,5% (продавець платник ПДФО) || ---
|-
| Дарування нерухомості || 1% (дарувальник) || Родичі першого ступеня споріднення - 0%; в інших випадках - 5% (громадяни України) і 18% (одна із сторін - іноземець)|| 1,5% (обдарований - платник ПДФО)|| ---
|-
| Обмін нерухомості || 1% (спільна оплата) || 5% (обидві сторони - громадяни України) ; 18% (одна або обидві сторони - іноземці) || 1,5% (обидві сторони-платники ПДФО) || ---
|-
|}

== Вартість реєстрації придбаної нерухомості ==

Порядок реєстрації права власності на придбану нерухомість визначено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-п постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року].

Державну реєстрацію за заявою одержувача нерухомості проводить уповноважений реєстратор або нотаріус.

Новий власник нерухомості пред’являє державному реєстратору паспорт, оригінал ідентифікаційного коду і заява. Державний реєстратор формує в електронній базі Держреєстру речових прав номер об’єкта власності на перейшла в нове володіння нерухомість і подає заяву в чергу на підтвердження. Заява та номер стверджує Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України.

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 статтею 34 Закону № 51 «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»] від 2004 року в редакції від 04.06.2017, адміністративний збір за державну реєстрацію становить одну десяту частину розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2629-19 статті 7 закону про Державний бюджет України на 2019 рік], щомісячний прожитковий мінімум на одну працездатну особу визначено так:

– з 1 січня 2020 року – 2027 грн; адміністративний збір за державну реєстрацію – 202,7грн;

– з 1 липня 2020 року – 2118 грн; адміністративний збір за державну реєстрацію – 211,8 грн;

– з 1 грудня 2020 року – 2189 грн; адміністративний збір за державну реєстрацію – 218,9 грн.

Згідно зі статтею 19 Закону № 52, державна реєстрація проводиться протягом п’яти робочих днів. За реєстрацію в цей термін діють зазначені вище тарифи.

У статті 34 цього Закону визначено тарифи за державну реєстрацію в терміни менше п’яти днів, які може вказати заявник:

– за 2 робочих дня – 1 щомісячний прожитковий мінімум працездатної особи;

– за 1 робочий день – 2 щомісячних прожиткові мінімуми працездатної особи;

– за 2 години – 5 щомісячних прожиткових мінімумів працездатної особи.

[[Категорія: Податкове право]]

Пільги для одинокої матері

2020-08-18T10:44:14Z

Valentyna.herasymchuk: /* Пільги одиноким матерям: */

Порядок створення та діяльність громадського об'єднання без статусу юридичної особи

2020-08-18T10:16:10Z

Valentyna.herasymchuk: /* Поняття громадського об'єднання */

== Нормативно-правова база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України "Про громадські об`єднання"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"]
== Поняття громадського об'єднання ==
 
'''Громадське об'єднання''' - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. 
'''Громадська організація''' - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. 

'''Громадська спілка'''''- ''це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.

'''Важливо!''''' Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.''

== Принципи утворення і діяльності громадських об'єднань. ==
Відповідно до статті 1 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України "Про громадські об`єднання"] 
Громадські об'єднання утворюються і діють на принципах:
 
1) добровільності, що передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об'єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об'єднання або припиненні членства (участі) в ньому.
 
2) самоврядность передбачає право членів (учасників) громадського об'єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об'єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об'єднання, крім випадків, визначених законом.
 
3) вільного вибору території діяльності - це право громадських об'єднань самостійно визначати територію своєї діяльності, крім випадків, визначених законом.
 
4) рівності перед законом передбачає, що громадські об'єднання є рівними у своїх правах та обов'язках відповідно до закону з урахуванням організаційно-правової форми, виду та/або статусу такого об'єднання.;
 
5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників)передбачає, що члени (учасники) громадського об'єднання не мають права на частку майна громадського об'єднання та не відповідають за його зобов'язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об'єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об'єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).;
 
6) прозорості, відкритості та публічності, що передбачає право всіх членів (учасників) громадського об'єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об'єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов'язок громадського об'єднання забезпечувати такий доступ. Публічність означає, що громадські об'єднання інформують громадськість про свої мету (цілі) та діяльність.
 
== Засновники та члени громадського об'єднання. ==
Засновниками громадської організації можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років, а молодіжної та дитячої громадської організації - 14 років.асновниками громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об'єднання зі статусом юридичної особи. Засновниками громадської спілки не можуть бути політичні партії, а також юридичні особи, щодо яких прийнято рішення щодо їх припинення або які перебувають у процесі припинення.

Кількість засновників громадського об'єднання не може бути меншою, ніж дві особи.

Засновником громадської спілки не може бути юридична особа приватного права, якщо засновник (власник істотної участі) цієї юридичної особи внесений до переліку осіб, пов'язаних зі здійсненням терористичної діяльності, або щодо яких застосовано міжнародні санкції.

Засновником громадської організації не може бути особа, яку визнано судом недієздатною.

Повноваження засновника громадського об’єднання закінчуються після державної реєстрації громадського об’єднання в установленому законом порядку. (Стаття 7 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України "Про громадські об`єднання"])

Члени (учасники) громадського об'єднання.

Членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років.

Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.

Членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об'єднання зі статусом юридичної особи, фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними.
(Стаття 8 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України "Про громадські об`єднання"]) 
== Утворення та реєстрація громадського об’єднання ==
 
Утворення громадського об'єднання здійснюється на установчих зборах його засновників та оформлюється протоколом.
 
Протокол установчих зборів громадського об'єднання має містити відомості про:
 
1) дату та місце проведення установчих зборів;
 
2) осіб, які брали участь в установчих зборах (відповідно до частини одинадцятої статті 8 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 ЗУ “ Про громадські об'єднання”]);
 
3) рішення про утворення громадського об'єднання із зазначенням мети (цілей) його діяльності;
 
4) рішення про визначення найменування та за наявності - скороченого найменування громадського об'єднання;
 
5) рішення про затвердження статуту громадського об'єднання;
 
6) рішення про утворення (обрання) керівника, органів управління громадського об'єднання відповідно до затвердженого статуту;
 
7) рішення про визначення особи (осіб), яка має право представляти громадське об'єднання у правовідносинах з державою та іншими особами і вчиняти дії від імені громадського об'єднання без додаткового уповноваження (далі - особа, уповноважена представляти громадське об'єднання), - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи, якщо утворення (обрання) органів управління не передбачено рішенням про утворення такого об'єднання;

8) рішення про визначення особи (осіб), яка має право представляти громадське об'єднання для здійснення реєстраційних дій, - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи. (Стаття 9 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України "Про громадські об`єднання"])

'''У разі утворення громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи, рішення, передбачені пунктами 5 та 6 приймаються, якщо наявність статуту та/або утворення (обрання) органів управління передбачено рішенням про утворення такого об'єднання.''' 
У протоколі установчих зборів можуть зазначатися відомості і про інші прийняті на цих зборах рішення стосовно утворення та/або діяльності громадського об'єднання.
 
Особа може бути обрана керівником, обрана до складу керівного органу громадського об'єднання, визначена особою, яка має право представляти громадське об'єднання для здійснення реєстраційних дій, або визначена особою, уповноваженою представляти громадське об'єднання, за наявності її особистої згоди.
Протокол установчих зборів підписується головуючим та секретарем зборів.
 Невід'ємною частиною протоколу установчих зборів громадського об'єднання є реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах, в якому обов'язково зазначаються відомості:

1) щодо фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові особи, дата народження, а для іноземців та осіб без громадянства також дані національного паспорта або документа, що його замінює. Дані про особу засвідчуються її особистим підписом;

2) щодо юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код, юридична адреса, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка уповноважена брати участь в установчих зборах. Ці дані засвідчуються підписом особи, уповноваженої брати участь в установчих зборах. (Стаття 9 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України "Про громадські об`єднання"])

Громадське об’єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи, підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"], протягом 60 днів з дня проведення установчих зборів.
У разі неподання (не надсилання) документів для реєстрації громадського об’єднання протягом 60 днів з дня утворення таке громадське об’єднання не вважається утвореним.

== Статут громадського об'єднання ==
 Статут громадського об'єднання має містити відомості про:
 
1) найменування громадського об'єднання та за наявності - скорочене найменування;

2) мету (цілі) та напрями його діяльності;

3) порядок набуття і припинення членства (участі) у громадському об'єднанні, права та обов'язки його членів (учасників);

4) повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі – керівні органи) громадського об'єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об'єднання, та її заміни (для громадських об'єднань, що не мають статусу юридичної особи);

5) періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об'єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв'язку;

6) порядок звітування керівних органів громадського об'єднання перед його членами (учасниками);

7) порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об'єднання та розгляду скарг;

8) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна громадського об'єднання;

9) порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об'єднання (у разі їх створення громадським об'єднанням, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи);

10) порядок внесення змін до статуту;

11) порядок прийняття рішення щодо саморозпуску або реорганізації громадського об'єднання, а також щодо використання його коштів та іншого майна, що залишилися після саморозпуску, - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи.

'''Статут громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи (у разі, якщо наявність статуту такого об'єднання передбачена рішенням про його утворення), може не містити положень, передбачених пунктами 5-8.''' (Стаття 11 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України "Про громадські об`єднання"]) 
У статуті громадського об'єднання можуть бути передбачені додаткові положення щодо утворення, діяльності і саморозпуску чи реорганізації громадського об'єднання, що не суперечать закону.
 

== Права громадських об'єднань ==
 
Для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право:
 
1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі);
 
2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами;
 
3) одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації;
 
4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об'єднання та важливих питань державного і суспільного життя;
 
5) проводити мирні зібрання;
 
6) здійснювати інші права, не заборонені законом.
 
== Способи припинення діяльності громадського об'єднання ==
 
Припинення діяльності громадського об'єднання здійснюється:
 
1) за рішенням громадського об'єднання, прийнятим вищим органом управління громадського об'єднання, у визначеному статутом порядку, шляхом саморозпуску або реорганізації;
 
2) за рішенням суду про заборону (примусовий розпуск) громадського об'єднання.
 
Громадське об'єднання має право у будь-який час прийняти рішення про припинення своєї діяльності (саморозпуск).
 
Рішення про саморозпуск громадського об'єднання приймається у порядку, встановленому статутом цього об'єднання. Вищий орган управління, який прийняв рішення про саморозпуск громадського об'єднання, створює ліквідаційну комісію або доручає керівному органу здійснювати повноваження ліквідаційної комісії для проведення припинення громадського об'єднання як юридичної особи, а також приймає рішення щодо використання коштів та майна громадського об'єднання після його ліквідації відповідно до статуту.

Припинення діяльності громадського об’єднання відбувається в порядку, визначеному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"]

[[Категорія:Цивільне право]]

Прийомна сім'я: поняття, пільги

2020-08-18T09:47:56Z

Valentyna.herasymchuk: /* Утворення прийомної сім'ї */

Сурогатне материнство

2020-08-18T09:38:31Z

Valentyna.herasymchuk: /* Поняття сурогатне материнство */

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України ]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” ]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2013 № 787 "Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні”]

== Поняття сурогатне материнство ==

Правове забезпечення сурогатного материнства є одним із законодавчо не врегульованих й найскладніших питань у галузі сімейного права України. Його актуальність обумовлена відсутністю достатнього нормативного регулювання здійснення процедури сурогатного материнства в Україні та необхідністю вирішити проблеми, що виникають на практиці під час реалізації програми сурогатного материнства. Нормами чинного законодавства України не визначено поняття сурогатного материнства, воно існує лише в суспільних відносинах, пов'язаних із сучасними репродуктивними технологіями. У медичному аспекті сурогатне материнство передбачає перенесення ембріона, отриманого заплідненням яйцеклітини біологічної матері – дружини спермою біологічного батька – чоловіка, в порожнину матки іншої жінки та виношування дитини, яка є біологічно "чужою" для жінки. У перекладі на медичну термінологію така процедура називається екстракорпоральне запліднення та може здійснюватися лише у спеціалізованих медичних закладах високо кваліфікованими спеціалістами. У правовому аспекті під '''сурогатним материнством''' розуміють ''"запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір'ю"''. 
Таким чином, сутність сурогатного материнства полягає в тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.
Так, у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 123 СК України] закріплено порядок встановлення походження дитини, яка народилася в результаті трьох різновидів репродуктивних технологій: штучного запліднення, сурогатного материнства та імплантації ембріона. Такий вид медичної допомоги регулюється [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 ст. 48 Основ законодавства України про охорону здоров'я,] згідно з якою кожна дієздатна жінка має право на застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона. 
Подібні операції здійснюються в закладах, що мають відповідну ліцензію на вказаний вид діяльності, за наявності письмової згоди подружжя. Відомості про застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона, а також про особу донора є лікарською таємницею. 
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13 наказу МОЗ України від 09.09.2013 № 787 "Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні"] сурогатною матір'ю може бути повнолітня дієздатна жінка за умов наявності власної здорової дитини, її добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань. 
Отже, у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. 
Україна належить до числа небагатьох країн, де сурогатне материнство дозволено законом. Ставлення до легалізації сурогатного материнства в інших країнах світу до сих пір залишається різним. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейний кодекс України] у питаннях штучного запліднення за допомогою сучасних репродуктивних технологій не захищає інтереси біологічної матері, а ставить на перше місце умови угоди, яка була укладена між сурогатною матір'ю та подружжям. Момент укладення угоди є суттєвим у цих правовідносинах. 
Щодо визначення законних батька та матері дитини, народженої сурогатною матір'ю в результаті застосування екстракорпорального запліднення, то слід керуватися положеннями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України]. Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 2 ст. 123 СК України] "у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя". При цьому згідно з ч[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 . 2 ст. 139 СК України] оспорювання материнства не допускається у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. 
Наведені положення чинного законодавства України спрямовано на забезпечення захисту прав дитини та прав подружжя, що є біологічними батьками дитини. Зокрема, дитині, що зачата в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, гарантовано право на родину, наявність матері та батька, що є її біологічними батьками. Такі батьки і дитина мають права, обов'язки та гарантії відповідно до СК України. Таким чином, біологічні батьки дитини, що була виношена та народжена сурогатною матір'ю із застосуванням екстракорпорального запліднення, є законними батьками такої дитини. 
Положеннями Розділу ІІІ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України] встановлено права та обов'язки матері, батька і дитини. Зокрема, [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 139 СК України] передбачено можливість оспорювання материнства жінкою, яка записана матір'ю дитини, або жінкою, яка вважає себе матір'ю дитини, але не записана нею. Проте не допускається оспорювання материнства біологічної матері сурогатною матір'ю. Вважається, що зазначене положення регламентовано законом, виходячи з моральних позицій.
Передбачена можливість виникнення у жінки, що виношувала дитину (сурогатної матері), материнських почуттів до дитини, що є для неї біологічно чужою. У такому разі права біологічної матері захищено законом; та перш за все захищено права та інтереси дитини з урахуванням її генетичної та біологічної спорідненості з матір'ю.

== Важливі аспекти сурогатного материнства ==

Реєстрація дитини, народженої за методом сурогатного материнства, здійснюється в установленому чинним законодавством України порядку (з документом, що підтверджує факт народження дитини іншою жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчено) за наявності довідки про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом (генетичні аналізи ДНК, окрім встановлення батьківства і материнства дозволяють встановити або спростувати наявність іншої спорідненості між людьми), про що зазначено в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1697-13 наказі МОЗ України від 09.09.2013 № 787]. 
Важливим аспектом сурогатного материнства є те, що застосовується воно тільки до подружньої пари (бездітної), самотні ж чоловік/жінка (та/або гомосексуальні пари) не мають права брати участі у програмі сурогатного материнства. 
На думку багатьох українців, це скоріше недолік, аніж перевага, оскільки в Україні безліч самотніх людей репродуктивного віку, і відмовити людині (чоловіку/жінці) у її природньому та конституційно закріпленому праві ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 ст. ст. 21, 24 Конституції України]) бути батьками є фактичним злочином проти людства. 
Враховуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що законодавством України регламентовано деякі '''аспекти сурогатного материнства''', а саме: ''визначено батьківство та материнство дитини, народженої сурогатною матір'ю, встановлено правила оформлення документів у разі народження дитини сурогатною матір'ю, врегульовано медичну процедуру застосування програми сурогатного материнства.''

== Недоліки програми сурогатного материнства та шляхи їх уникнення ==

Щодо вдосконалення правового регулювання сурогатного материнства в Україні, на сьогодні ще не відбулася в повному обсязі правова адаптація українського суспільства до розвитку медицини в галузі репродуктивних технологій, через що в законодавчому регулюванні сурогатного материнства є такі ''недоліки'':
* відсутність спеціального нормативно-правового акта, що детально регламентує всі аспекти відносин сурогатного материнства;
* неврегульованість суттєвих умов договору, що укладається між сурогатною матір'ю та біологічними батьками (подружжям).
Відсутність належного правового регулювання відносин сурогатної матері та подружжя може призвести до порушень прав як біологічних батьків, так і сурогатної матері. Так, через законодавчі прогалини в правовому регулюванні сурогатного материнства на практиці можуть виникнути небажані життєві ситуації, пов'язані з відмовою сурогатної матері віддавати дитину біологічним батькам, шантажем переривання вагітності, вимогами додаткових грошей, погрозами розголошення інформації про народження дитини, про те, хто її виношував, або ж відмовою біологічних батьків виплатити сурогатній матері обіцяну грошову компенсацію, незабезпечення сурогатної матері належними умовами під час вагітності та пологів. 
Щоб уникнути зазначених наслідків, ''необхідно'' захистити майнові та немайнові права й законні інтереси осіб, які беруть участь у програмі сурогатного материнства, за допомогою застосування індивідуальних юридичних засобів та механізмів. Такими юридичними засобами та механізмами мають бути:
* підготовка договору між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини;
* оформлення письмової згоди біологічних батьків на виношування сурогатною матір'ю ембріона, отриманого в результаті екстракорпорального запліднення;
* оформлення письмової згоди сурогатної матері на виношування ембріона біологічних батьків, а також згоди чоловіка сурогатної матері (за наявності);
* підготовка заяви сурогатної матері про відсутність претензій до біологічних батьків після закінчення програми сурогатного материнства;
* оформлення згоди сурогатної матері на запис біологічних батьків як батьків дитини в органах ДРАЦС;
* інші юридичні засоби та механізми.
Особливої уваги заслуговує '''договір між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини''', який має виступати основним засобом правового регулювання відносин учасників програми сурогатного материнства. Такий договір є головним документом, що визначає відносини біологічних батьків із сурогатною матір'ю, та має складатися відповідно до положень чинного законодавства України, враховуючи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя та сурогатної матері.

== Зразок договору щодо виношування дитини ==
зразок договору щодо виношування дитини [//wiki.legalaid.gov.ua/images/9/99/%D0%94%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80_%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE_%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%88%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8.odt Медіа:Договір_щодо_виношування_дитини.odt]

[[Категорія:Сімейне право‎]]

Представництво: види, підстави виникнення та припинення

2020-08-18T09:18:28Z

Valentyna.herasymchuk: /* Представництво за законом (обов'язкове представництво) */

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]

== Поняття представництва==
'''Представництво''' - це правовідношення, в якому одна сторона (''представник'') зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).

== Представництво за законом (обов'язкове представництво)==
Представництво особи виникає відповідно до норм закону ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n1315 стаття 242 Цивільного кодексу України]) , а саме:
# представництво батьками (усиновлювачами) своїх малолітніх та неповнолітніх дітей;
# представництво [[Опіка і піклування над дітьми|опікуном малолітньої особи]] та [[Визнання фізичної особи недієздатною|фізичної особи, визнаної недієздатною]];
# в інших випадках, встановлених законом.

Характерною особливістю представництва за законом є його спрямованість на захист прав і законних інтересів осіб, які внаслідок малоліття, недоумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі, а тому є недієздатними або лише частково дієздатними.

== Комерційне представництво (добровільне представництво)==
Комерційним представником (суб'єкт підприємницької діяльності) є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

До особливостей здійснення комерційного представництва належать предмет, систематичний характер дій комерційного представника, платність договору. Крім того, частина друга статті 243 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] допускає комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом. Отже, коли особа постійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності, то за їхньою згодою вона може представляти різні сторони правочину.

Найчастіше комерційне представництво здійснюється на підставі [[Договір доручення|договору доручення]] (глава 68 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]). Цій договір має визначати обсяг наданих комерційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Особа, яку представляють, зобов'язана сплатити представнику винагороду за вчинення дій, крім випадків, коли в самому договорі міститься вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і одночасно договором не встановлені розмір винагороди і порядок її сплати, особа, яку представляють, оплачує за комерційне представництво суму, котра звичайно стягується за послуги аналогічного характеру (стаття 632 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]). Крім того, представник має право на відшкодування витрат, зроблених ним при виконанні доручення. У разі укладення договору від імені кількох підприємців одночасно витрати поділяються між ними у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою сторін.

Повноваження комерційного представника також можуть бути підтверджені довіреністю. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом. Наприклад, комерційному представнику може бути надане на певний строк виключне право щодо укладання угод від імені та за рахунок довірителя та (або) на певній території (стаття 1000 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]). Довіритель у цьому випадку не вправі призначати на цій території інших комерційних представників.

== Представництво за довіреністю (добровільне представництво)==
'''Довіреність''' - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (частина перша статті 244 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).

Довіреність адресована третім особам і засвідчує повноваження представника перед третіми особами. Довіреність може бути видана на ім'я однієї особи або декількох осіб. Як особа, яку представляють, може виступати одна або декілька осіб.

''Зміст довіреності'' визначається межами правоздатності особи, яку представляють. Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення правочинів, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організацію даного виду. Довіреність пред'являється третій особі самим представником або направляється особою, яку представляють, безпосередньо третій особі. В останньому випадку довіреність направляється третій особі без надання представнику і в її змісті може бути вказано конкретну третю особу, з якою представник має вчинити правочин.

Договорами, на яких ґрунтується представництво, виступають договори, предмет яких полягає у вчиненні представником правочину від імені та в інтересах довірителя - сторони договору (договори доручення, про спільну діяльність, агентська угода, в яких має міститися вказівка на обов'язок довірителя видати довіреність представнику). Правочини, передбачені договором, вчинені представником без довіреності, виданої довірителем, мають визнаватися вчиненими неуповноваженою особою. В довіреності, поряд із загальними вимогами щодо її змісту, має міститися посилання на договір, на якому ґрунтується така довіреність.

Представництво за довіреністю може ґрунтуватися '''на акті органу юридичної особи'''. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання виконавчим або компетентним органом юридичної особи акта (наказу, розпорядження) про призначення працівника на посаду, пов'язану зі здійсненням представницьких функцій, зокрема з укладення угод.

=== Види довіреності (за обсягом повноважень) ===
* ''Разова'' - довіреність, що уповноважує представника на вчинення одного чітко визначеного правочину або юридичної дії (наприклад, [//wiki.legalaid.gov.ua/images/5/5e/%D0%94%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%28%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B0%29.docx Медіа:Довіреність (разова).docx])
* ''Спеціальна'' - довіреність, що уповноважує представника на вчинення необмеженої кількості однорідних правочинів чи однорідних юридичних дій (наприклад, [//wiki.legalaid.gov.ua/images/a/a8/%D0%94%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%28%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%29.docx Медіа:Довіреність_(спеціальна).docx]).
* ''Загальна (генеральна)'' - довіреність, що уповноважує представника на вчинення широкого кола різних правочинів чи інших юридичних дій (наприклад, довіреність на відчуження всього нерухомого майна, що належить особі, яка видала довіреність; [//wiki.legalaid.gov.ua/images/e/ef/%D0%94%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%28%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%29.docx Медіа:Довіреність_(генеральна).docx]).

=== Форма довіреності ===
Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

{| class="wikitable"
|-
! Особа, яка має право посвідчувати довіреність !! Умови посвідчення довіреності
|-
| Нотаріус || Для правочинів, відносно яких законом вимагається обов'язкове нотаріальне посвідчення та довіреність, що видається в порядку передоручення.
|-
| Начальник госпіталю, санаторія, іншого військово-лікувального закладу його заступник з медичної частини, старший або черговий лікар || Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у відповідному закладі
|-
| Командир (начальник) військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу||
* Довіреність військовослужбовця, члена його сім'ї;
* довіреність працівника, члена його сім'ї
|-
| Начальник установи виконання покарань чи слідчого ізолятора || Довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчого ізолятора
|-
| Уповноважена посадова особа органу місцевого самоврядування || Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.
|-
| Посадова особа органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги || Довіреність суб'єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої допомоги
|-
|Посадова особа організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання || Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо)
|}

=== Строк довіреності ===
Строк довіреності встановлюється у довіреності (якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії).

Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною (стаття 247 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України])

=== Скасування довіреності ===
Особа, яка видала довіреність (за винятком безвідкличної довіреності) може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення, про що повинна негайно повідомити представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася (стаття 249 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).

=== Відмова представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю ===
Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, про що зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє.

Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам (стаття 250 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).

== Підстави припинення представництва ==
# Зміна закону, яким встановлено представництво за законом.
# Скасування адміністративного акту, на підставі якого виникло представництво.
# Припинення договору, на підставі якого виникло представництво.
# Припинення представництва за довіреністю:
* закінчення строку довіреності;
* скасування довіреності особою, яка її видала;
* відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
* припинення юридичної особи, яка видала довіреність;
* припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
* смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності;
* смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

== Див. також ==
* [[Представництво в цивільному процесі]]
* [[Втручання в діяльність захисника чи представника особи]]
* [[Представник юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження]]

 
[[Категорія:Інші питання цивільного права‎]]
[[Категорія: Нотаріат]]
[[Категорія: Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Нотаріальні дії]]

Порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном

2020-08-18T08:52:06Z

Valentyna.herasymchuk: Valentyna.herasymchuk перейменував сторінку з Консульська легалізація документів та апостилювання на [[Порядок консульської легалізації офіцій...

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_082 Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (укр/рос)]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0535-02 Наказ Про затвердження Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/455-2015-%D0%BF Постанова Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 61]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закон України Про нотаріат]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ МЮ України Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України]
== Загальні положення ==
'''Ко́нсульська легаліза́ція''' — це процедура визнання офіційних документів, виданих на території України, закордоном, яка проводиться в міністерствах України та консульствах іноземних держав на території України. 
Аналогом даної процедури є проставлення штампу '''апостиль''', але, на відміну від апостилю, консульська легалізація проводиться в тих країнах, які не підписали Гаазьку конвенцію від 5 жовтня 1962 року. 
== Процедура консульської легалізації ==
Консульська легалізація є більш складною процедурою ніж апостиль і представляє собою засвідчення підпису посадової особи та печатки організації, до якої належить ця посадова особа.
Кожна країна має свою процедуру консульської легалізації, але основними етапами кожної є наступні кроки:
# Засвідчення документа у нотаріуса, також засвідчується переклад документа та підпис перекладача.
# Засвідчення підпису та печатки нотаріуса в Міністерстві юстиції України.
# Засвідчення печатки Міністерства юстиції в Консульському відділі Міністерства закордонних справ України.
# Засвідчення в консульстві країни, для якої проводяться легалізація документа.
Загалом, «легалізація» охоплює дві категорії:
* Консульська легалізація
* Апостилювання (проставлення штампа «Апостиль»), іншими словами – спрощена легалізація.
=== Консульська легалізація ===
Цей процес є досить складним, оскільки потрібно звернутись у декілька органів. 
Порядок консульської легалізації документів залежить від типу документа та країни в якій буде використовуватись цей документ. 
Легалізований таким чином документ дійсний лише на території країни, для якої здійснювалась консульська легалізація. 
Для консульської легалізації документів потрібно надати оригінал документа або його нотаріально засвідчену копію. 
=== Апостиль ===
Проставлення штампа «Апостиль» є спрощеним способом легалізації іноземних документів. 
Така процедура застосовується лише у країнах – учасницях Гаазької Конвенції 1961 року. 
На відміну від консульської легалізації, процедура апостилювання потребує значно менших затрат часу, оскільки потрібно звернутись лише в один орган. 
Офіційні документи засвідчуються спеціальним штампом «Apostille», який проставляється відповідним уповноваженим органом іноземної держави, в якій було видано цей документ. 
Крім цього, апостильовані документи можуть використовуватися не лише в одній країні, а у всіх державах-учасницях Гаазької Конвенції. 
«Апостиль» ставиться на оригіналі документа, його нотаріальній копії або може бути оформлений як додаток до нього. 
Існують випадки, коли легалізація документів для їх використання за кордоном не потрібна взагалі. Мова йде про країни-учасниці Мінської конвенції, що скасувала вимогу легалізації документів у відносинах між учасниками договору. Саме тому, для використання офіційних документів цих держав на території України, достатньо їх перекласти на українську мову і нотаріально засвідчити такий переклад. 
== Консульська легалізація та апостилювання документів в Україні для їх використання за кордоном ==
=== Консульська легалізація ===
'''Документи, які не підлягають легалізації:''' 
* документи, які суперечать законодавству України, можуть завдати шкоди інтересам України, або посягають на честь і гідність громадян;
* оригінали чи будь-які копії паспортів, військових квитків, трудових книжок, документів, що мають характер листування, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчення водія, посвідчення особи, нормативно-правові акти;
* документи, що видані органами та посадовими особами з перевищенням їх повноважень.
'''Документи, які підлягають легалізації:''' 
* '''Оригінали:''' свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану; довідок органів реєстрації актів громадянського стану; документів про освіту – дипломів та виписок із залікових відомостей (міжнародного зразка), свідоцтв про спеціалізовану підготовку з медицини, дипломів кандидата та доктора наук; архівних довідок, які видаються архівними підрозділами Державного комітету архівів України та відомчими архівами;
* Інші офіційні документи (наприклад, документи, що мають комерційний характер, такі як свідоцтва про реєстрацію підприємств чи сертифікати якості продукції тощо) після нотаріального засвідчення їх копій та оформлення Міністерством юстиції України.
'''Порядок консульської легалізації залежно від виду документа:''' 
Документи, що видаються органами реєстрації актів цивільного стану спочатку повинні бути засвідченими обласними управліннями юстиції тієї області, де вони видані, управлінням юстиції АР Крим, міським управлінням юстиції міст Києва та Севастополя, після – у Департаменті консульської служби МЗС України.
Для легалізації документів про освіту міжнародного зразка необхідно подати лист-звернення вищого навчального закладу, що видав документи. Такий лист-звернення повинен бути належним чином засвідчений у міністерстві, якому підпорядкований відповідний навчальний заклад. Далі такий документ легалізується у Департаменті консульської служби МЗС України. 
Архівні довідки одразу надсилаються до Департаменту консульської служби МЗС України, який засвідчує підпис посадової особи Державного комітету архівів України. 
Документи, що мають комерційний характер повинні спочатку бути засвідчені Торговельно-промисловою палатою України, після чого легалізовані у Департаменті консульської служби МЗС України. 
Останнім етапом легалізації будь-якого документа є його засвідчення в дипломатичному представництві країни, де такий документ буде використовуватись. 
=== Апостиль ===
'''Документи, які не підлягають апостилюванню:''' 
* документи, видані закордонними дипломатичними установами України;
* адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій;
* оригінали паспортних документів, військових квитків, трудових книжок, посвідчення особи тощо;
* нормативно-правові акти.
'''Документи, які підлягають апостилюванню:''' 
''Штамп «Апостиль» проставляється на офіційних документах, виданих на території України і призначених для використання за кордоном, а саме:'' 
* на документах органів судової влади України;
* на документах органів прокуратури України, органів юстиції;
* на адміністративних документах;
* на документах про освіту та вчені звання;
* на документах, оформлених державними і приватними нотаріусами;
* на офіційних свідоцтвах про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату.
'''Порядок апостилювання залежно від органу видачі документа:''' 
Дипломи про освіту, атестати, довідки з навчальних закладів, навчальні плани та інші документи, що видані навчальними закладами або ж іншими державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки апостилюються Міністерством освіти і науки України. 
Штамп «Апостиль» на свідоцтва, видані органами державної реєстрації актів цивільного стану, витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, документи, які засвідчені нотаріусами, судові рішення та інші документи, що видаються органами юстиції, судами, а також документи, що оформляються нотаріусами України проставляє Міністерство юстиції України. 
Міністерство закордонних справ України апостилює всі інші види документів. 
== Консульська легалізація та апостилювання документів за кордоном для їх використання в Україні ==
'''Консульська легалізація:''' 
Загалом, за кордоном процедура консульської легалізації проводиться за схожим принципом, що й в Україні. Однак, важливим є той факт, що в кожній конкретній країні, а іноді навіть у кожній адміністративно-територіальній одиниці (провінції, штаті, автономії тощо), існує власна унікальна система державних органів, які різняться між собою повноваженнями та статусом. Усе це, а також вид документа та орган, що його видав, значною мірою впливають на те, куди потрібно звернутись за проведенням консульської легалізації. Тобто, якщо в одній країні документ спочатку засвідчує орган, який його видав, а потім – Міністерство закордонних справ, то в іншій країні консульську легалізацію можуть спочатку проводити судові органи, органи нотаріату, префектури, органи чи посадові особи органів місцевого самоврядування або міністерство юстиції з подальшою легалізацією у Міністерстві закордонних справ. 
У будь-якому випадку завершальним етапом консульської легалізації документів за кордоном для використання в Україні є їх легалізація у дипломатичному представництві України. 
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Нотаріальні дії]]

Право на обов'язкову частку у спадщині

2020-07-31T19:28:26Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільний кодекс України]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/966-14 Закон України "Про прожитковий мінімум"]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування"]
# [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-14 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Запорожцева, Рішення від 11.02.2014 № 1-рп/2014]
== Загальні положення ==
За Цивільним кодексом України особа має право розподілити спадкове майно та призначити спадкоємців за допомогою заповіту. Водночас незалежно від змісту заповіту закон гарантує визначену частку спадщини, яка називається обов’язковою часткою, певній категорії осіб.

Коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

 Правило про обов'язкову частку у спадщині є встановленою законом поправкою до заповідального розпорядження. Утім, застосування цього правила не означає, що буде застосований порядок спадкування за законом. Залишається чинним заповіт у тій частині, в якій він не потребує поправок, передбачених правилами про обов'язкову частку.

 Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, то вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

 Право на обов’язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Спадкоємець може [http://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B4_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%81%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B8&oldid=9965 відмовитися від права на обов’язкову частку у спадщині] шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 статті 1241 ЦКУ] йому роз’яснено і він не претендує на одержання обов’язкової частки у спадщині. 

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
У частині позбавлення права на спадкування обов'язкового спадкоємця заповідальне розпорядження є недійсним, що в свою чергу не тягне недійсність інших частин заповіту. Зазначене зумовлене застосуванням до цих відносин [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ст. 217 ЦК України], відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. 

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону. 
== Особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині ==
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ст. 1241 ЦК України], малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). 

Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, що визначений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ст. 1241 ЦК України], є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує. 

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 6 СК України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ст. 31 ЦК України]). 

Неповнолітньою вважається фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років ( [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 6 СК України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ст. 32 ЦК України]). 

Непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 ст. 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"]пенсійного віку, або особи з інвалідністю І, ІІ, ІІІ груп, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до закону, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-14 Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 лютого 2014 року в справі № 1-1/2014 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України] (справа про право на обов’язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця), розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 абзаці першому частини першої ст. 1241 ЦК України]], ґрунтується на положеннях [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частини третьої статті 75 СК України], який відносить до категорії „непрацездатні“ інвалідів I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття „непрацездатний“. 

Якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у випадку, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ст. 34, 35 ЦК України]), вона також зберігає за собою право на обов'язкову частку, якщо на час відкриття спадщини не досягл вісімнадцяти років, оскільки вона продовжує належати до категорії неповнолітніх. 

У разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов'язкову частку у спадщині. В осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов'язкову частку у спадщині не виникає.

Спадкоємці інших черг, а також онуки і правнуки спадкодавця, батьки яких померли до відкриття спадщини, не мають права на обов’язкову частку при спадкуванні за заповітом. 
== Визначення обов’язкової частки у спадщині ==
Для визначення розміру обов’язкової частки у спадщині важливим є визначення кола осіб, які б могли спадкувати за законом у разі відсутності заповіту, та визначення складу майна, з якого складається спадщина.

При визначенні розміру обов’язкової частки нотаріусу слід враховувати, що [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України] встановлено, що обов’язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. 

Спочатку нотаріусом визначається дійсна вартість спадкового майна як заповідана, так і не заповідана, з урахуванням усіх спадкоємців за законом, які були б закликані до спадкування (у тому числі спадкоємців за правом представлення на частку їх рідних, які б мали бути спадкоємцями за законом, але померли до часу відкриття спадщини). 

Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов’язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов’язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов’язкової частки у спадщині, обов’язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна. 

При визначенні розміру обов’язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі).

Обов’язкова частка – це мінімум того, що може дістати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги (за винятком зменшення її за рішенням суду). Тому на спадкоємця, який одержав саме цю частку, не може бути покладений заповідальний відказ, він не може бути зобов’язаний вчинити певну дію, спрямовану на досягнення суспільно-корисної мети, щодо цієї частки не може бути встановлений сервітут. 

Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом – свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Для встановлення всієї спадкової маси в повному обсязі спадкоємець, який має право на обов’язкову частку, вправі звернутись до нотаріуса із заявою про вжиття заходів до [http://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%9E%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B0 охорони спадкового майна]. 
== Зменшення розміру обов'язкової частки у спадщині ==
Згідно із [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ч. 1 ст. 1241 ЦК України], розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця.([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 № 7]). 

Підставами для зменшення обов'язкової частки у спадщині на практиці вказують:
# Непідтримання спадкоємцем зв'язків зі спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому.
# Погане поводження із ним.
# Нездійснення належного догляду.
# Надання заздалегідь неправдивих свідчень у суді проти спадкодавця.
# Звинувачення спадкодавця у вчиненні тяжкого злочину.
# Неповідомлення про те, що готується замах на життя спадкодавця.
# Не надання спадкодавцеві допомоги, коли той перебував у небезпеці.
# Аморальна поведінка обов'язкового спадкоємця не лише щодо спадкодавця, а й щодо інших спадкоємців, зокрема й тих, хто має право на обов'язкову частку.
# Виокремлення спадкоємцю певної частки майна ще за життя спадкодавця. 

Зменшення розміру обов'язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця. 
== Усунення від права на спадкування ==
Позбавлення особи права на обов'язкову частку або скасування обов’язкової частки [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільний кодекс України] не передбачає, хоча особа, яка має право на обов'язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page статті 1224 ЦК України], яка визначає, що: 

# Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
# Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
# Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
# Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
# За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
== Див. додатково ==
* Див. додатково [http://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%81%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B8._%D0%92%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83_%D0%B4%D0%BB%D1%8F_%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B7%D0%B0%D1%8F%D0%B2%D0%B8_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%81%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B8&oldid=10483 Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини]
* Див. додатково [http://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B4_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B9%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F_%D1%81%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B8&oldid=9965 Відмова від прийняття спадщини]

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Пенсіонери]]
[[Категорія:Особи з інвалідністю]]

Погашення та зняття судимості

2020-02-28T14:54:53Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний Кодекс України]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний Кодекс]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0016700-03 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 16"Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості"]

== Поняття судимості ==
'''Судимість є''' '''правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання.'''

Вона виражається в такому стані особи, який пов'язаний з певними цивільно-правовими і кримінально-правовими обмеженнями.

Судимість має своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так й іншими особами. Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання.

'''''Такими, що не мають судимості, визнаються:''''' ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 3 ст. 88 Кримінального кодексу України]): 
* особи, засуджені вироком суду, без призначення покарання; 
* особи, засуджені вироком суду, із звільненням від покарання; 
* особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом; 
* особи, які були реабілітовані.
Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 88 ККУ] судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами. Відповідно [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 до ч. 1 ст. 88 ККУ] особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувачувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
== Основні аспекти ==
'''''Погашення судимості''''' – настає автоматично (без будь-якого рішення) за збігом визначеного в законі строку ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 89 ККУ]) після фактично відбутого покарання, але за умови, що особа протягом такого строку не вчинить нового злочину. Погашення судимості означає, що судимість особи втратила своє правове значення і така особа в подальшому не може зазнавати правообмежень кримінально-правового і загальноправового характеру. 

'''''Зняття судимості''''' – це припинення судимості за рішенням суду. При знятті судимості на відміну від її погашення перебіг встановленого законом строку і не вчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Потрібен розгляд цього питання судом. Закон не зобов’язує суд, а лише надає йому право на підставі конкретних обставин справи зняти з особи судимість. Зняття судимості можливо лише до перебігу строків погашення судимості, передбачених у [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 89 ККУ] тому воно завжди є достроковим. 
== Погашення судимості ==
=== Строки погашення судимості===
{| class="wikitable"
|-
! colspan="3" | Такими, що не мають судимості, визнаються: ||
|-
| 1.||особи, засуджені відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 75 ККУ] || якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання
|-
| 2.||жінки, засуджені відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 79 ККУ] || якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання
|-
| 3. || colspan="2" | особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту
|-
| 4. || особи, засуджені до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт або арешту || якщо вони '''протягом року''' з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину
|-
| 5. || особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені '''за злочин невеликої тяжкості''' до позбавлення волі || якщо вони '''протягом двох років''' з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину
|-
| 6. || особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу '''за злочин середньої тяжкості''' || якщо вони '''протягом трьох років''' з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину
|-
| 7. || особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу '''за тяжкий злочин''' || якщо вони '''протягом шести років''' з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину
|-
| 8. || особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу '''за особливо тяжкий злочин''' || якщо вони '''протягом восьми років''' з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.
|-
|}
=== Обчислення строків погашення судимості===
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 90 ККУ] передбачає, що строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання. 

До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. 
* Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.
* Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового).
* Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).
* Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

== Зняття судимості ==
Згідно [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 91 ККУ], якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 89 ККУ].
{| class="wikitable"
|-
| Зняття судимості до закінчення строків, зазначених у [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 89 ККУ], '''не допускається''' у випадках засудження за умисні тяжкі та особливо тяжкі, а також корупційні злочини.
|}
=== Умови зняття судимості===
'''Для зняття судимості згідно зі [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 91 ККУ] необхідні такі умови:'''
* відбуття особою покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі; 
Не можна вважати осіб такими, які відбули покарання у виді обмеження або позбавлення волі, у випадках, коли ці види покарання в установленому законодавством порядку були замінені на покарання інших видів або особа звільнялась від відбування покарання з випробуванням або невідбута нею частина покарання (у виді обмеження або позбавлення волі) була замінена більш м'яким покаранням. Тобто зняття судимості застосовується лише щодо тих осіб, які реально відбули призначене їм покарання у виді обмеження або позбавлення волі.
* закінчення не менше половини строку погашення судимості, передбаченого в [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 89 ККУ];
* встановлення судом того, що особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0016700-03 п. 9 ППВСУ "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" від 26.12.2003 N 16])
Поняття '''«зразкова поведінка особи»''' означає наявність у неї стійких правомірних вчинків у побуті, колективі, спілкуванні з оточуючим середовищем, у додержанні норм моралі. 

Поняття '''«сумлінне ставлення до праці»''' включає своєчасне і сумлінне виконання особою, про яку йдеться, своїх професійних або виробничих обов’язків, суворе додержання умов праці і вимог виробничої дисципліни. Додержання особою всіх вимог, що охоплюються цими двома поняттями, має підтверджувати виправлення такої особи. 

'''Для дострокового зняття судимості необхідна сукупність цих умов.''' 

Якщо суд встановить наявність цих умов, він ухвалює рішення про зняття з особи судимості, після чого особа визнається такою, що не має судимості.

При цьому зняття судимості є правом, а не обов'язком суду.
{| class="wikitable"
|-
| З метою повернення осіб, які відбули покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, до самостійного загальноприйнятого соціального життя в суспільстві [http://wiki.legalaid.gov.ua:8555/index.php?title=%D0%92%D0%BB%D0%B0%D1%88%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1,_%D0%B7%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D1%96%D0%B7_%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D1%8C_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B1%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BF%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%8C&oldid=1912 вживаються заходи соціальної адаптації таких осіб], передбачені Законом України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3160-17 "Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк" від 17 березня 2011 р.] 
|}
=== Порядок зняття судимості ===
Згідно [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст. 538 КПК] після відбуття покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі суд, який ухвалив вирок, має право розглянути питання про зняття судимості з цієї особи за її клопотанням. 
{| class="wikitable"
|-
| [[Файл:Клопотання про зняття судимості.docx|міні|Клопотання про зняття судимості]]
|}

== Зняття судимості стосовно осіб, до яких застосовано амністію==
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/392/96-%D0%B2%D1%80 ч. 2 ст. 2 Закону України "Про застосування амністії в Україні" в редакції від 14 травня 2014 р]. Закон про амністію не може передбачати зняття судимості з осіб, які звільняються від відбування покарання. Інакше кажучи, амністія не передбачає автоматичного зняття судимості. Водночас, у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/392/96-%D0%B2%D1%80 ч. 3 ст. 6 Закону України "Про застосування амністії в Україні"] роз'яснюється, що питання про зняття судимості з осіб, до яких застосована амністія, вирішується відповідно до положень [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ].

== Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку ==
Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 108 Кримінального кодексу України] '''погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку''', здійснюється відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статей 88-91 КК України] з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

Такими, що '''не мають судимості, визнаються неповнолітні:'''

1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

'''Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років''', '''після закінчення не менш як половини строку погашення судимості'''.
[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Засуджені]]

Усунення недоліків нотаріального акту

2020-01-30T12:57:40Z

Valentyna.herasymchuk: /* Недоліки нотаріального акту */

== Нормативна база ==

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закон України «Про нотаріат»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1318-10 Наказ Міністерства юстиції України від 22.12.2010 року № 3253/5 «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 " Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"]

== Недоліки нотаріального акту ==

В процесі вчинення нотаріальної дії нотаріус з різного роду причин може допускати помилки при вчиненні нотаріальної дії та оформленні нотаріального акту. Ці помилки можуть полягати як в певній описці, яка хоча й потребує свого виправлення, поміж тим не впливає на дійсність вчиненого нотаріального акту, так і бути більш суттєвими, наслідком яких є недійсність вчиненої нотаріальної дії та постановленого нотаріального акту. У зв'язку з допущеними при вчиненні нотаріальних дій помилками у заінтересованих осіб виникає необхідність у їх виправленні. 

Законодавство про нотаріат недостатньо чітко регулює питання щодо усунення недоліків нотаріальних актів. Фактично [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закон України "Про нотаріат"] не містить чітких положень щодо способів чи підстав усунення таких недоліків. Недостатньо регулюється це питання й на рівні підзаконних нормативних актів, які в певних випадках обмежуються лише загальними формулюваннями щодо виправлення таких недоліків у порядку, встановленому чинним законодавством, не роз'яснюючи що це за порядок та яким законодавством він передбачений.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1318-10#n20 Правила ведення нотаріального діловодства] , затверджені відповідними наказами Міністерства юстиції України, що регламентують діяльність нотаріату, не містять визначення терміну “технічна помилка”.

Однак, визначення терміну “технічна помилка” міститься у ряді нормативних актів. Найчастіше технічна помилка визначається як описка, друкарська, граматична, арифметична помилка при вчиненні тієї чи іншої дії в залежності від напрямку, який регулює відповідний акт.

Статтею 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] надана можливість застосовувати аналогію закону у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані відповідними актами цивільного законодавства. Інститут аналогії в цивільному праві є правовим способом заповнення прогалин у праві, зміст якого полягає у виникненні цивільних прав та обов’язків також з дій фізичних та юридичних осіб, які хоч і не передбачені законом, але внаслідок загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права та обов’язки. В доктрині аналогію закону визначають як застосування, у разі відсутності закону, що регулює дані відносини, закону, який регулює подібні суспільні відносини. 

Поміж тим, загальний аналіз законодавства про нотаріат та практики його застосування дає можливість зробити певні висновки з цього питання.

== Можливості виправлення помилки ==

При визначенні можливості виправлення помилки треба виходити з того, що нотаріус самостійно не може скасувати вчинену ним нотаріальну дію. Відповідно до ч. 3 ст. 51 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закону України "Про нотаріат"] у разі виявлення нотаріусом або посадовою особою, які вчиняють нотаріальні дії, що ними допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства. Виходячи з цього, ініціатива щодо скасування нотаріальної дії (а відтак і акту, постановленого за наслідком вчинення цієї дії) завжди виходить від заінтересованих осіб. Такий висновок підтверджується й матеріалами судової практики. 

Фактично законодавство та юридична практика передбачає два порядки виправлення недоліків нотаріального акту - <big>'''нотаріальний'''</big> та <big>'''судовий'''</big>.

== Нотаріальний порядок виправлення недоліків нотаріального акту ==

Нотаріальна процедура виправлення недоліків нотаріального акту передбачає виправлення їх самим нотаріусом.

Статтею 47 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#o194 Закону України “Про нотаріат]” встановлено, що для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем. Аналогічне вимога встановлена п. 1 гл. 8 розділу 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12#n79 Порядку.]

За загальним правилом позасудовий спосіб виправлення помилок у документах відбувається шляхом звернення до органу, що видав документ. Такий орган може виправити помилку лише у тому разі, якщо в документах, на підставі яких він видавався, даної помилки не було, і помилка була допущена саме з вини органу, який видав документ (у разі виявлення орфографічних або технічних помилок). 

'''У разі, якщо ж в документах на підставі яких видано документ також наявна помилка, виправлення такої помилки відбувається лише у судовому порядку.'''

Оскільки законодавство, яке регулює діяльність нотаріату, прямо не забороняє приймати у нотаріальне провадження документи, які мають належним чином застережені виправлення, можна зробити висновок, що у разі допущення орфографічної або технічної помилки при складанні документу нотаріус може виправити таку помилку та зробити відповідне застереження про це, засвідчивши виправлення своїм підписом та печаткою.

Так, допущені нотаріусом у нотаріальному акті помилки за певних умов можуть бути виправлені нотаріусом як за власною ініціативою, так і за ініціативою учасників нотаріальної дії. В такому випадку нотаріальна дія не скасовується, а винесений нотаріусом нотаріальний акт приводиться у відповідність до вимог законодавства. 

Можливість самостійного виправлення нотаріусом недоліків нотаріального акту передбачають Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1318-10 наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5]. 

Так, згідно з п.6.16 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1318-10 Правил] посвідчувальний напис повинен бути написаний зрозуміло, чітко, грамотно, без підчисток. Дописки чи виправлення, зроблені у тексті посвідчувального напису, застерігаються нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису і скріплюються його підписом і печаткою із зазначенням дати. 

У разі допущення помилки у тексті нотаріального акту, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (наприклад, у свідоцтві), внесення дописок чи виправлень до тексту нотаріального акту здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у Журналі реєстрації вхідних документів. Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставлянням свого підпису і печатки на такому застереженні. При цьому, всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене (п. 6.13 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1318-10 Правил]).

 Керуючись статтею 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦКУ], при виправленні технічної або орфографічної помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії вбачається можливим застосувати аналогію закону та керуватися порядком, встановленим для виправлення помилки у документі, що не потребує підпису особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Внести виправлення технічної або орфографічної помилки до тексту такого документа можна за заявою особи, заінтересованої у вчиненні нотаріальної дії, зареєстрованої у Журналі реєстрації вхідних документів.

У такому випадку виправлення технічної або орфографічної помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставленням свого підпису та печатки на такому застереженні.

У разі, якщо допущені помилки можуть бути виправлені нотаріусом, такі виправлення здійснюється лише тим нотаріусом, який вчинив нотаріальну дію. Інший нотаріус не вправі усувати недоліки такого нотаріального акту.

== Судовий порядок виправлення недоліків нотаріального акту ==

Другий шлях усунення недоліків нотаріального акту - судовий. В судовому порядку нотаріальний акт може бути визнаний недійсним частково або повністю судом за позовом заінтересованої особи. Так, згідно із ст.50 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закону України "Про нотаріат"] нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. 

Судовий спосіб усунення недоліків нотаріального акту застосовується тоді, коли, виходячи з суті порушення, воно або ж може бути усунуте лише судом, або ж і самостійно нотаріусом, однак коли хоча б одна з осіб, стосовно яких вчинено нотаріальну дію, заперечує це. Таким чином, якщо нотаріальний акт по суті є неправильним, вчиненим помилково, за відсутності для того правових підстав, виправлення цієї помилки можливе виключно в судовому порядку. 

Так, неправомірно (або ж навіть помилково) видане особі свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним виключно в судовому порядку. Скасування його самим нотаріусом неможливо навіть за згоди усіх заінтересованих у цьому осіб (спадкоємців). Поміж тим, окремі описки, допущені нотаріусом у такому свідоцтві, можуть бути виправлені самим нотаріусом. 

В окремих випадках порушення законодавства при вчиненні нотаріальної дії закон прямо передбачає недійсність нотаріальної дії та, як наслідок, постановлених нотаріальних актів. 

Так, стаття 9 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закону України "Про нотаріат"], яка містить обмеження у праві вчинення нотаріусом нотаріальних дій, зокрема, щодо своїх родичів, наслідком порушення цих правил передбачає недійсність вчиненої нотаріальної дії. 

Таким чином, за наявності визначених законодавством порушень постановлені нотаріальні акти є недійсними. Причому, виходячи з наведених положень законодавства, вони є недійсними з моменту їх постановляння, а для підтвердження їх недійсності не потрібне навіть звернення до суду. Поміж тим, такі сформулювання законодавства лише породжують проблеми на практиці, оскільки відсутність чіткого підтвердження недійсності цих актів у правовій дійсності призводить до різного роду сумнівів у суб'єктів правовідносин. Більш доцільним було б передбачити механізм визнання таких нотаріальних актів недійсними та необхідність підтвердження факту недійсності цих актів певним юрисдикційним органом з винесенням про це окремого рішення. 

Так, наприклад, у разі видачі нотаріусом свідоцтва при право на спадщину своєму родичу, це свідоцтво, виходячи з положень ст.9 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закону України "Про нотаріат"], є недійсним. Поміж тим, у зв'язку з відсутністю відповідного рішення, яким би було підтверджено факт його недійсності, ніщо не забороняє особі, якій це свідоцтво видане, використовувати його у практиці. А постраждати за таких умов можуть насамперед інші суб'єкти правовідносин. У зв'язку з цим, більш доцільним було б передбачити процедуру визнання такого акту недійсним, аніж обмежитися лише декларативною нормою про його недійсність. 

З урахуванням всього наведеного можна зробити висновок, що при визначенні способу (нотаріального чи судового) усунення недоліків нотаріального акту, пов'язаних з порушенням законодавства при його постановленні, <big>необхідно враховувати:</big> 
'''1)''' присутність порушення (наприклад, чи полягало це порушення в неправильному застосуванні норм матеріального права, або ж чи це було лише порушення правил оформлення нотаріального акту, передбачених нормами нотаріального процесуального права); 
'''2)''' чи передбачає законодавство спеціальні правові наслідки, викликані таким порушенням законодавства, або ж спеціальні способи усунення недоліків нотаріального акту; 
'''3)''' відношення осіб, щодо яких вчинена нотаріальна дія, до виправлення недоліків.

[[Категорія:Нотаріальні дії]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]

Використання громадянами України транспортних засобів з іноземною реєстрацією та можливі юридичні наслідки

2019-09-23T12:58:47Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_472 Конвенція про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3353-12 Закон України "Про дорожній рух"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19 Закон України "Про Національну поліцію"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2344-14 Закон України "Про автомобільний транспорт"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2611-19 Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування акцизним податком легкових транспортних засобів"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2612-19 Закон України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо ввезення транспортних засобів на митну територію України"]
== Режими ввезення транспортних засобів на територію України. ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17#n1034 Митного кодексу України] транспортні засоби на територію України можливо використовуючи відповідні режими:

'''1) Режим транзит'''

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17#n1034 ст. 90 Митного кодексу України] транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Громадяни України (резиденти) можуть без проблем перетнути кордон на авто з іноземними номерами і легально використовувати його для особистих цілей при дотриманні строків транзитних перевезень.

'''Встановлюються такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту (ст. 95 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17#n1034 Митного кодексу України]):'''

1) для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб);

2) для залізничного транспорту - 28 діб;

3) для авіаційного транспорту - 5 діб;

4) для морського та річкового транспорту - 20 діб;

5) для трубопровідного транспорту - 31 доба;

6) для трубопровідного транспорту (з перевантаженням на інші види транспорту) - 90 діб.

До вищезазначених строків не включається:

- час дії обставин, зазначених у ст. 192 '''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17#n1034 Митного кодексу України]''';

- час зберігання товарів під митним контролем (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює їх переміщення);

- час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, у випадках, передбачених цим розділом (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює переміщення цих товарів).

Необхідно мати документ, який засвідчить, що транспортний засіб офіційно зареєстрований у відповідних органах іноземної держави. Ним може бути техпаспорт, у якому людина зазначена як власник або співвласник автомобіля.

Продовжити легальне перебування (довше 5 або 10 днів) можливо у разі підтвердження неможливості вчасного перетину кордону з поважних причин. Такими документами можуть бути довідка з автосервісу про ремонт авто, лікарняний лист або інші підтвердження дії обставин непереборної сили.

'''2) Тимчасове ввезення автомобіля'''

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17#n1034 ст. 103 Митного кодексу України] тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Цей режим дозволяє автомобілю з іноземними номерами перебувати на українській території від двох місяців до року, що залежить від конкретного способу ввезення.

'''Консульський облік'''

Громадяни-резиденти, які '''перебувають на тимчасовому консульському обліку в консульській установі України за кордоном''', мають право тимчасово ввозити на митну територію України під письмове зобов’язання про зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, '''один транспортний засіб особистого користування та причіп до нього,''' (за умови ввезення разом із транспортним засобом), '''на строк, що не перевищує 60 днів протягом одного календарного року (який може бути як безперервним, так і з перервами)''', без сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Зазначені транспортні засоби можуть бути тимчасово ввезені на митну територію України за умови подання органу доходів і зборів документів, що підтверджують право власності громадянина на такі транспортні засоби та їх реєстрацію на території відповідної країни.

'''Робота в іноземній фірмі'''

Цей спосіб передбачає необхідність перетинати державний кордон України лише раз на рік. Щоб мати можливість його використовувати, українські громадяни повинні офіційно працювати на організацію, яка зареєстрована за межами України. При цьому нашим громадянам видається доручення на керування транспортом. Крім того, при перетині кордону необхідно написати декларацію, в якій буде зобов’язання про вивезення автомобіля у встановлені строки.
Врахуйте, що у такій ситуації власником автомобіля формально залишається іноземна фірма. При цьому вважається, що транспортний засіб використовується не в особистих, а в комерційних цілях.

'''Іноземне громадянство'''

Відповідно до Стамбульської конвенції про тимчасове ввезення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_472], іноземні громадяни (нерезиденти) можуть безперешкодно перетинати український кордон на своєму автомобілі і цілий рік не виїжджати з України.
Термін в один рік може бути продовжений не більш як на 60 днів, при надані документів що підтверджуватимуть «обставини непереборної сили та особистих обставин громадян».
Виникає досить цікава ситуація. Громадянин Польщі, Латвії чи іншої країни, може цілий рік їздити Україною на автомобілі з іноземними номерами, а український громадянин – ні.
Цим користуються деякі європейці, яких в народі прозвали «верблюдами». Суть схеми полягає в тому, що іноземний громадянин в’їжджає в Україну на зареєстрованому в своїй країні авто. Після цього він передає українцю ключі, документи на машину та довіреність на право керування транспортом, а сам спокійно їде додому, отримавши винагороду за таку «послугу».
Ось тут і криється схема, яку використовують деякі підприємливі люди. Парадокс полягає в області застосування своїх повноважень працівниками Державної фіскальної служби та Національної поліції.
Митники не мають права зупиняти і перевіряти «євробляхи» за межами митниці або прикордонної зони. З іншого боку поліцейські не можуть вимагати для перевірки якісь інші документи крім техпаспорта на автомобіль, посвідчення водія та страхового поліса. Крім того, правоохоронці поки не мають доступу до бази даних митниці і не можуть проконтролювати, хто і коли перетинав кордон на автомобілі.
Якщо не порушувати правила дорожнього руху, то таким чином на нерозмитнених автомобілі можна їздити досить довго. І навіть якщо поліція зупинить, то зможе перевірити лише передбачені законодавством документи та виписати штраф водію за порушення ПДР.
Проте цей спосіб є незаконним. Відповідно до частини 4 статті 380 Митного кодексу України транспортні засоби, які були ввезенні на українську територію тимчасово, можуть використовуватися винятково громадянами, які перевезли їх через кордон і лише для особистих потреб. Відповідно на порушників чекає штраф у розмірі 300% від суми несплачених митних платежів.

Зауважимо, 25 листопада 2018 року в Україні почали діяти нові правила, які визначають порядок ввезення «євроблях», їх розмитнення та розмір штрафів за порушення митного законодавства. Крім того, поліція отримала право зупиняти авто з іноземними номерами для перевірки законності підстав його експлуатації.
Отож, якщо ви маєте намір їздити в Україні на автомобілі з іноземною реєстрацією, то необхідно враховувати всі умови та ризики його експлуатації.
== Стамбульська конвенція в українських реаліях. ==
Для початку кілька слів про одну з найпопулярніших схем ввезення авто – «тимчасове ввезення». Іноземець ввозить легковий автомобіль на територію України, перетинає кордон і віддає його українцеві. Часто разом з авто передають довіреність, техпаспорт та інші документи, хоча жоден із них не має для українця ніякого значення. При цьому авто може бути як у власності іноземця, так і у власності іноземної компанії.
Далі українець радий та безтурботний роз’їжджає на «новому» автомобілі до знайомства з інспекторами митниці. Після зустрічі з інспектором наш водій має великі шанси отримати протокол про порушення митних правил за [статтею 485 Митного кодексу України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17]. Санкція статті передбачає чималий штраф – 300% платежів, які потрібно сплатити за «розмитнення» такого автомобіля. Тут всі і починають згадувати Стамбульську конвенцію.

Але давайте розберемось у всіх тонкощах застосування Конвенції.

'''Які автомобілі можна ввозити за Конвенцією?'''

Стамбульська конвенція [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_472] розрізняє два види транспортних засобів (ТЗ):

1. ТЗ комерційного використання – використовують для міжнародних платних перевезень осіб або для міжнародних комерційних перевезень вантажів. Використовувати такі ТЗ для внутрішніх перевезень заборонено.
Якщо хтось подумає, що можна розказати казку про легковий автомобіль для міжнародного перевезення пасажирів, то я його розчарую. Для таких перевезень потрібна ліцензія.
До автомобілів, які використовують для міжнародного перевезення вантажів, законодавство також висуває ряд вимог (детальніше в Законі України «Про автомобільний транспорт» [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2344-14]).

2. ТЗ приватного використання – використовують для особистих потреб. Поїздку на авто у відрядження митниця розглядає як особисте використання.
Тут краще використовувати поняття «резидент»/«нерезидент».

1. Резидент – підприємства, зареєстровані на території України; громадяни, які постійно проживають на території України. Тобто, це можуть бути навіть іноземці, які мають посвідку на постійне проживання на території України.

2. Нерезидент – іноземні підприємства; громадяни, які постійно проживають за кордоном.
Що стосується ТЗ приватного використання, то Конвенція надає пільги у сплаті митних платежів щодо таких ТЗ тільки нерезидентам.
Натомість ТЗ комерційного використання без сплати митних платежів можуть ввозити як резиденти так і нерезиденти. Такі ТЗ повинні бути зареєстровані за кордоном і належати нерезиденту. Якщо резидент ввозить такий ТЗ, то він повинен надати підтвердження, що цей ТЗ він буде використовувати для міжнародного перевезення вантажів за вказівками його власника.

'''Конвенція і «зелений коридор».'''

Майже у всіх випадках іноземні автомобілі ввозять на територію України з використанням «зеленого коридору». Цим самим водії автоматично декларують, що їхні ТЗ є ТЗ особистого використання.
Якщо ТЗ належить до ТЗ комерційного використання, то його не можна ввозити через «зелений коридор» (частина 2 статті 379 Митного кодексу України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17]).
Звичайно завжди можна сказати, що «зелений коридор» водій обрав помилково. Тільки потрібно не забувати, що за це також існує відповідальність. У такому випаду на порушника можуть скласти протокол за статтею 471 Митного кодексу України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17], а можуть ще і за статтею 472 (санкція передбачає конфіскацію ТЗ + штраф у розмірі його вартості).

'''Чи можна передавати автомобіль українцю?'''

Багато хто вважає, що Стамбульська конвенція [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_472] дозволяє українцям використовувати ТЗ, ввезені іноземцями.
Дійсно стаття 7 додатку С до Конвенції [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_472] дозволяє третім особам використовувати тимчасово ввезені ТЗ. Але для того, щоб розібратися, які ТЗ і кому можна використовувати, наведу повний текст цієї статті.

«a) ТЗ комерційного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення і які здійснюють свою діяльність на користь останнього, навіть якщо вони зареєстровані або постійно проживають на території тимчасового ввезення;

b) ТЗ приватного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення. Кожна Договірна Сторона може дозволити таке використання особою, яка постійно проживає на її території, зокрема якщо вона використовує його від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення.»
Як бачите, ТЗ комерційного використання можуть використовувати і українці, які працюють на користь власника такого ТЗ (іноземця чи іноземну компанію). Тобто вони повинні перевозити товари на користь такого власника ТЗ. Але це не означає, що такий ТЗ можна безконтрольно передавати. Для цього є установлений порядок.

Що стосується ТЗ приватного використання, то тут Конвенція надає право кожній державі-учасниці Конвенції, самій вирішувати, чи надавати своїм громадянам право використовувати такі автомобілі. В Україні це питання вирішено не на користь громадян – тимчасово ввезені ТЗ особистого використання заборонено передавати іншим особам (частина 4 статті 380 Митного кодексу України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17]).
Як ми бачимо, Стамбульська конвенція в Україні дозволяє тільки нерезидентам тимчасово ввозити легкові автомобілі без сплати мита. Українець зможе скористатися такими пільгами тільки, якщо буде ввозити ТЗ комерційного використання з належно оформленими документами. Тільки врахуйте, що навіть у такому випадку мова йде про ввезення ТЗ не на строк до 1 року, а тільки на час, необхідний для здійснення перевезення вантажів (частина 1 статті 9 додатку С до Конвенції [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_472]). Тому будьте пильні і не довіряйте пустим обіцянкам.
== Відповідальність за порушення порядку використання транспортних засобів на іноземній реєстрації. ==
Закони 8487 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2611-19] та 8488 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2612-19], прийняті Верховною Радою, підписані Президентом, вступили в силу з 25-го листопада (окрім деяких положень, які вступлять в силу через 180 днів після опублікування). Вони передбачають дуже серйозні санкції проти тих, хто використовує авто на іноземній реєстрації.
Якщо Закон 8487 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2611-19] стосується розмитнення та не пов’язаний безпосередньо з діяльністю патрульної поліції, то якраз 8488 вносить зміни в діяльність поліції стосовно тих, хто вимоги законів порушує.
Яка відповідальність? За що відповідальність?

Примітка: Будь-які автомобілі на іноземній реєстрації можуть перебувати в Україні чи “у митному режимі транзиту”, чи “у митному режимі тимчасового ввезення”. Перше – це автомобілі, які проїжджають країною, друге – автомобілі, що використовуються всередині країни тимчасово. Обидва режими мають визначені проміжки часу, за порушення яких передбачені штрафи.

По-перше - штрафні санкції за порушення строків переміщення транспортних засобів особистого користування в митному режимі транзиту значно збільшуються (вступлять в силу через 180 днів з моменту опублікування закону), зокрема за перевищення строку але не більше однієї доби - 170 грн. або попередження; від однієї доби до 10 діб - 3400грн.; від 10 до 20 діб – 8500 гривень, від 20 до 30 діб – 85 тисяч гривень, а більш ніж на 30 діб (а також за втрату чи розкомплектування транспортних засобів) – 170 тисяч гривень, або ж конфіскацію автомобіля за рішенням суду.

По-друге - штрафні санкції за порушення строків переміщення транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення в митному режимі тимчасового ввезення також значно збільшено (вступлять в силу через 180 днів з моменту опублікування закону), а саме за перевищення строку не більш ніж на три доби - 850грн. або попередження; від 3 до 10 діб - 5100 грн.; від 10 до 20 діб – 17 тисяч гривень, від 20 до 30 діб – 85 тисяч гривень, більш ніж на 30 діб (а також за втрату чи розкомплектування транспортних засобів) – 170 тисяч гривень, або конфіскацію автомобіля за рішенням суду.

По-третє – запроваджується автоматизований обмін інформацією між фіскальними органами, Державною прикордонною службою та Національною поліцією і, коли він запрацює (сподіваємось, що скоро), ми зможемо в автоматичному режимі перевіряти, коли та ким ввезений автомобіль з іноземними номерами.

Четверте – встановлюється новий вид відповідальності за передачу транспортного засобу особистого користування (“тимчасово ввезеного на митну територію України” чи “поміщеного у митний режим транзиту”), у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України (чи не поміщувала його у митний режим транзиту), а так само за використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні (наприклад – таксі).

'''Як саме патрульна поліція буде все це реалізовувати?'''

Новий закон вводить нові механізми і зміни до основоположної нормативки, якою керується поліція:

1) У статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10] запроваджується адміністративна відповідальність (вступає в силу через 180 днів з моменту опублікування закону) за керування водієм транспортним засобом, стосовно якого порушено строки його тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, у вигляді штрафу у розмірі 8500 гривень, постанову про що виноситиме сам поліцейський, а у випадку повторності протягом року – 17 тисяч гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого (в такому випадку розгляд справи здійснюватиметься судом).

2) Положення ст. 16 Закону України "Про дорожній рух" [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3353-12] доповнено обов'язками водія не порушувати строки тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту транспортного засобу особистого користування, не використання тимчасово ввезений транспортний засіб для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, не передавати його у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту. Також до транспортних засобів особистого користування, тимчасово ввезених на митну територію України громадянами більш як на 30 діб, запроваджено вимогу їх державної реєстрації протягом десяти діб з моменту такого ввезення. Ця вимога зобов’язує користуватися автомобілем тільки того водія, що ввіз цей автомобіль на територію України.

3) У статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19], де визначені підстави для зупинки поліцейським транспортного засобу у кількості дев’яти пунктів, введено десятий пункт – зупинка авто на іноземній реєстрації з метою виявлення передачі транспортного засобу у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України (або не поміщували в митний режим транзиту). Одночасно запроваджено обов'язок поліцейського зупиняти транспортні засоби, якщо існує інформація про порушення власником транспортного засобу митних правил, або якщо безпосередньо транспортний засіб є об'єктом порушення митних правил.

Новий закон про автомобілі на іноземній реєстрації впливає не тільки на дорожню ситуацію чи фіскальну складову. Він має припинити безконтрольну передачу у володіння автомобілів вже всередині країни та значно ускладнити життя тим, хто хоче використати ці авто в протиправних діях, в тому числі під час вчинення кримінальних правопорушень. 
[[Категорія:Митне право]]

Використання громадянами України транспортних засобів з іноземною реєстрацією та можливі юридичні наслідки

2019-09-23T12:57:38Z

Valentyna.herasymchuk:

Відводи в цивільному процесі

2019-09-18T14:26:41Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1402-19/page Закон України "Про судоустрій і статус суддів"]

== Підстави для відводу (самовідводу) ==
=== Підстави для відводу (самовідводу) судді ===
Суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
# він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
# він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
# він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
# було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
# є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page ЦПК України].

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім’ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

=== Недопустимість повторної участі судді в розгляді справи ===

* Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.
* Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення.
* Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.
* Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції.
* Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі.
* Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з виключними обставинами у цій справі.

=== Підстави для відводу (самовідводу) секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача ===

Секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у розгляді справи та підлягають відводу (самовідводу) з підстав, зазначених у статті 36 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page ЦПК України].

Експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участь у розгляді справи, якщо:
# він перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від учасників справи;
# з’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.

Участь секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача у судовому засіданні під час попереднього розгляду даної справи відповідно як секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача не є підставою для їх відводу.

== Заяви про самовідводи та відводи ==

З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page ЦПК України], суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов’язані заявити самовідвід.

З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page ЦПК України], судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи.

Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Встановлення обставин, вказаних у пунктах 1-4 частини першої статті 36 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page ЦПК України], статті 37 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page ЦПК України], звільняє заявника від обов’язку надання інших доказів упередженості судді для цілей відводу.

Якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду.

== Порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу ==

* Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
* Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
* Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page ЦПК України]. Такому судді не може бути заявлений відвід.
* Якщо питання про відвід судді в порядку, визначеному частиною третьою статті 40 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page ЦПК України], неможливо розглянути в суді, в якому розглядається справа, то справа для вирішення питання про відвід передається до суду відповідної інстанції, найбільш територіально наближеного до цього суду.
* Якщо на час подання заяви про відвід судді у суді здійснюють правосуддя менше трьох суддів, вирішення питання про відвід здійснюється в нарадчій кімнаті суддею, який розглядає справу чи вчиняє іншу процесуальну дію, про що виноситься ухвала. У такому разі положення частин третьої та четвертої статті 40 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page ЦПК України] не застосовуються.
* Питання про відвід судді Великої Палати розглядає Велика Палата. У розгляді Великою Палатою питання про відвід не бере участі суддя, якому такий відвід заявлено.
* Питання про відвід судді має бути розглянуто не пізніше двох днів із дня надходження заяви про відвід судді, а у випадку розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід судді.
* Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.
* Питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.
* Питання про відвід секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача вирішується складом суду, що розглядає справу. Суд, який розглядає заяву про відвід, заслуховує особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає надати пояснення, а також думку учасників справи. Неявка особи, якій заявлено відвід, у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.
* За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

== Вартість ==
За подання заяви про відвід судді або інших учасників процесу судовий збір не справляється.

== Наслідки відводу ==
У разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому статтею [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/paran6298#n6298 33 ЦПК України]. 

У разі задоволення заяви про відвід одному із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встановленому статтею [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/paran6298#n6298 33 ЦПК України]. 

Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності підстав, зазначених у статті 37 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6298 ЦПК України], неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, справа за розпорядженням голови суду передається до іншого суду, визначеного в порядку, встановленому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6298 ЦПК України].

[[Категорія:Цивільне процесуальне право‎]]
[[Категорія:Суди‎]]

Кримінальні проступки: поняття, їх місце в класифікації та порядок досудового розслідування

2019-06-30T20:32:27Z

Valentyna.herasymchuk:

== '''<big>Нормативна база</big>''' ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
== '''<big>Загальні положення досудового розслідування кримінальних проступків</big>''' ==
Розслідування кримінальних проступків проводиться у формі дізнання і здійснюється згідно із загальними правилами досудового розслідування.

Під час досудового розслідування кримінальних проступків не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою.

Для досудового розслідування кримінальних проступків дозволяється виконувати всі слідчі чи розшукові дії, передбачені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України], окрім негласних слідчих та інших дій.
== '''<big>Особливості закінчення досудового розслідування кримінальних проступків</big>''' ==
Закінчення досудового розслідування кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами, передбаченими [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України], з урахуванням особливостей, передбачених статтею 301 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України], а саме.
* слідчий зобов’язаний у найкоротший строк, але не пізніше двадцяти п’яти днів після повідомлення особі про підозру, подати на затвердження прокурору один із зазначених процесуальних документів:
1) проект рішення про закриття кримінального провадження;

2) проект клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

3) обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

4) клопотання про продовження строку досудового розслідування з підстав, передбачених [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України].
У разі необхідності прокурор має право самостійно оформити вищезазначені процесуальні документи.
* прокурор зобов’язаний до спливу тридцятиденного терміну після повідомлення особі про підозру здійснити одну із зазначених дій:
1) прийняти рішення про закриття кримінального провадження;

2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

4) подати клопотання про продовження строку досудового розслідування з підстав, передбачених [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України].
* відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні здійснюється слідчим у порядку, передбаченому [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України].
== '''<big>Клопотання прокурора про розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні</big>''' ==

Встановивши під час досудового розслідування, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, не заперечують проти такого розгляду, '''прокурор має право надіслати до суду обвинувальний акт, в якому зазначає клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.'''

Слідчий, прокурор зобов’язаний роз’яснити підозрюваному, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку вони '''будуть позбавлені права оскаржувати вирок в апеляційному порядку''' з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Крім того, слідчий, прокурор зобов’язаний впевнитися у добровільності згоди підозрюваного, потерпілого та представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

До обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні повинні бути додані:

1) письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з нормами частини другої статті 302 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України] та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;

2) письмова заява потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з нормами частини другої статті 302 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України] та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;

3) матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості.

[[:Категорія:Кримінальне право]]

Кримінальні проступки: поняття, їх місце в класифікації та порядок досудового розслідування

2019-06-30T20:29:06Z

Valentyna.herasymchuk: Створена сторінка: == '''<big>Нормативна база</big>''' == * [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний коде...

Порядок виправлення помилки у правовстановлюючому документі

2019-06-14T10:50:07Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України “Про судовий збір”]

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-95 Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»]

'''Правовстан́овлюючий докум́ент''' — документ, який підтверджує права́ суб'єкта пра́ва власності на майно та складений у порядку, передбаченому законодавством.

== Куди звертатися? ==

На сьогоднішній день існує два способи виправити помилки в документі:

* 1. Позасудовий (шляхом звернення до органу, що видав документ);

Органи, що видали правовстановлюючий документ, можуть виправити помилку в такому документі лише у тому разі, якщо в документах, на підставі яких видавався правовстановлюючий документ даної помилки не було, і помилка була допущена саме з вини органу, який видав правовстановлюючий документ (у разі виявлення орфографічних або технічних помилок).

Якщо ж в документах на підставі яких відповідним державним органам було видано правовстановлюючий документ також наявна помилка, встановити належність правовстановлюючих документів може тільки суд.

* 2. Судовий (шляхом встановлення належності правовстановлюючого документа конкретній особі).

Суд може розглянути справу про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо:
# Такі факти породжують юридичні наслідки (тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення прав громадян);
# Законодавством не передбачено інший порядок їх встановлення;
# Встановлення факту не пов’язано з наступним вирішенням спору про право.
# Якщо встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право.

Дана категорія справ розглядається судом у порядку окремого провадження.

'''Окреме провадження''' — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Заява про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документу повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтею 175 [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], так і вимогам щодо її змісту, передбаченим статтею 318 [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України].
Така заява подається до місцевого загального суду за місцем проживання особи та в ній повинно бути зазначено:
Відповідно до статті 318 [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] у заяві повинно бути зазначено:
*який факт заявник просить встановити та з якою метою;
*причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
*докази, що підтверджують факт.
До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про те, що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.
Так, виправити помилковий запис у трудовій книжці має роботодавець який його зробив, у разі його відсутності - правонаступник, якщо підприємство ліквідовано відповідне виправлення робить архівна установа.

== Хто може звернутися? ==

До суду із заявами про встановлення фактів належності правовстановлюючих документів можуть звернутися як безпосередньо заінтересовані в цьому особи (особи, в правовстановлюючих документах яких допущені помилки, та їх правонаступники), а також інші громадяни та організації в інтересах інших осіб, в передбачених законом випадках (наприклад, орган опіки та піклування, або опікун в інтересах малолітніх дітей, коли потрібно цим дітям оформити пенсію по втраті годувальника, а в правовстановлюючих документах померлих батьків є помилки), та прокурор.

== Вартість? ==

До заяви обов’язково необхідно додати документ, що підтверджує сплату судового збору. Розмір судового збору для фізичних осіб становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому заява подається до суду відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України "Про судовий збір"]. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2696-19 Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»] установлено станом на 1 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу у розмірі 1921 гривень. Отже, за подання в 2019 році фізичною особою заяви про встановлення факту належності правовстановлюючого документу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 384 грн. 20 коп.

== Не підлягають встановленню факту належності особі : ==

Не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні заяви про встановлення факту належності особі вироку або рішення суду, паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, посвідчення до ордена чи медалі, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану. Зазначені питання вирішуються органом, який видає документ.

Не підлягає встановленню належність документів, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо. Зазначене є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі (наприклад, факту реєстрації народження).

Описки та помилки в судовому рішенні виправляються не шляхом встановлення факту належності правовстановлюючого документа, а шляхом виправлення описки у порядку, передбаченому статтею 269 [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]

При цьому слід звернути увагу, що суд під час судового розгляду має встановити саме факт належності правовстановлюючого документу, а не факти, які підтверджуються цим документом. Судом лише встановлюється, що документ, виданий певній особі, в дійсності їй належить, але суд не вправі вносити виправлення у цей документ.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Суди]]

Порядок виправлення помилки у правовстановлюючому документі

2019-06-14T10:35:13Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України “Про судовий збір”]

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-95 Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»]

'''Правовстан́овлюючий докум́ент''' — документ, який підтверджує права́ суб'єкта пра́ва власності на майно та складений у порядку, передбаченому законодавством.

== Куди звертатися? ==

На сьогоднішній день існує два способи виправити помилки в документі:

* 1. Позасудовий (шляхом звернення до органу, що видав документ);

Органи, що видали правовстановлюючий документ, можуть виправити помилку в такому документі лише у тому разі, якщо в документах, на підставі яких видавався правовстановлюючий документ даної помилки не було, і помилка була допущена саме з вини органу, який видав правовстановлюючий документ (у разі виявлення орфографічних або технічних помилок).

Якщо ж в документах на підставі яких відповідним державним органам було видано правовстановлюючий документ також наявна помилка, встановити належність правовстановлюючих документів може тільки суд.

* 2. Судовий (шляхом встановлення належності правовстановлюючого документа конкретній особі).

Суд може розглянути справу про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо:
# Такі факти породжують юридичні наслідки (тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення прав громадян);
# Законодавством не передбачено інший порядок їх встановлення;
# Встановлення факту не пов’язано з наступним вирішенням спору про право.
# Якщо встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право.

Дана категорія справ розглядається судом у порядку окремого провадження.

'''Окреме провадження''' — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Така заява подається до місцевого загального суду за місцем проживання особи та в ній повинно бути зазначено:

# який факт заявник просить встановити (факт належності особі правовстановлюючого документу) та з якою метою;
# причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
# докази, що підтверджують факт.

== Хто може звернутися? ==

До суду із заявами про встановлення фактів належності правовстановлюючих документів можуть звернутися як безпосередньо заінтересовані в цьому особи (особи, в правовстановлюючих документах яких допущені помилки, та їх правонаступники), а також інші громадяни та організації в інтересах інших осіб, в передбачених законом випадках (наприклад, орган опіки та піклування, або опікун в інтересах малолітніх дітей, коли потрібно цим дітям оформити пенсію по втраті годувальника, а в правовстановлюючих документах померлих батьків є помилки), та прокурор.

== Вартість? ==

До заяви обов’язково необхідно додати документ, що підтверджує сплату судового збору. Розмір судового збору для фізичних осіб становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому заява подається до суду відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України "Про судовий збір"]. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2696-19 Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»] установлено станом на 1 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу у розмірі 1921 гривень. Отже, за подання в 2019 році фізичною особою заяви про встановлення факту належності правовстановлюючого документу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 384 грн. 20 коп.

== Не підлягають встановленню факту належності особі : ==

* Паспорта;
* Військового квитка;
* Квитка про членство в об’єднанні громадян;
* Свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану.

При цьому слід звернути увагу, що суд під час судового розгляду має встановити саме факт належності правовстановлюючого документу, а не факти, які підтверджуються цим документом. Судом лише встановлюється, що документ, виданий певній особі, в дійсності їй належить, але суд не вправі вносити виправлення у цей документ.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Суди]]

Митні пільги, передбачені Митним кодексом України

2019-06-14T10:02:40Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митний кодекс України]
==Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України дипломатичними представництвами іноземних держав в Україні==
Відповідно до статті 382 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Дипломатичні представництва іноземних держав в Україні за умови дотримання встановленого [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митним кодексом України] порядку переміщення товарів через митний кордон України (у тому числі вимог, передбачених статтею 319 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]) можуть ввозити на митну територію України та вивозити з її митної території товари, призначені для офіційного (службового) користування цих представництв із звільненням від митного огляду та сплати митних платежів.
# Моторні транспортні засоби, призначені для офіційного (службового) користування дипломатичних представництв іноземних держав в Україні, можуть ввозитися цими представництвами на умовах, зазначених у частині першій цієї статті, в кількості, необхідній для забезпечення їх функціонування, але не більше від кількості членів дипломатичного персоналу представництва, а також двох додаткових транспортних засобів.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України главою дипломатичного представництва іноземної держави, членами дипломатичного персоналу представництва та членами їх сімей ==
Відповідно до статті 383 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Глава дипломатичного представництва іноземної держави та члени дипломатичного персоналу представництва, а також члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, за умови, що вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, можуть ввозити в Україну товари, призначені для особистого користування, включаючи предмети початкового облаштування, та вивозити з України товари, призначені для особистого користування, включаючи придбані на митній території України, з дотриманням встановленого цим Кодексом порядку їх переміщення через митний кордон України (у тому числі вимог, передбачених статтею 319 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]) та зі звільненням від сплати митних платежів.
# Особистий багаж глави дипломатичного представництва іноземної держави, членів дипломатичного персоналу представництва, а також членів їхніх сімей, які проживають разом з ними, звільняється від митного огляду, якщо немає достатніх підстав вважати, що він містить товари, не призначені для особистого користування, або товари, ввезення (вивезення) яких заборонене законом або регулюється карантинними та іншими спеціальними правилами. Такий огляд повинен здійснюватися тільки в присутності зазначених у цій статті осіб або їх уповноважених представників та за письмовим розпорядженням керівника відповідного органу доходів і зборів чи особи, яка виконує його обов’язки.
# Глава дипломатичного представництва іноземної держави та члени дипломатичного персоналу представництва, а також члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, за умови, що вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, можуть ввозити в Україну моторні транспортні засоби, призначені для особистого користування, з дотриманням встановленого [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митним кодексом України] порядку їх переміщення через митний кордон України та зі звільненням від сплати митних платежів у кількості, що не перевищує:
* двох одиниць для глави представництва;
* однієї одиниці для кожного члена дипломатичного персоналу представництва;
* однієї одиниці для кожного повнолітнього члена сім’ї глави представництва та членів дипломатичного персоналу.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України членами адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва іноземної держави та членами їх сімей ==
Відповідно до статті 384 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Члени адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва іноземної держави та члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, якщо вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, можуть ввозити в Україну товари, призначені для початкового облаштування, з дотриманням встановленого [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митним кодексом України] порядку їх переміщення через митний кордон України (у тому числі вимог, передбачених статтею 319 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]) та із звільненням від сплати митних платежів. Перелік товарів, які можуть бути віднесені до таких, що призначені для початкового облаштування, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
# Особи, зазначені у частині першій цієї статті, можуть ввозити в Україну в установленому цим Кодексом порядку моторні транспортні засоби, призначені для особистого користування, із звільненням від сплати митних платежів у кількості не більше одного моторного транспортного засобу на сім’ю.

== Поширення митних пільг, що надаються згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митним кодексом України] членам дипломатичного персоналу представництва іноземної держави, на членів адміністративно-технічного персоналу цього представництва та на членів їхніх сімей ==
Відповідно до статті 385 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]

# З урахуванням принципу взаємності стосовно кожної окремої держави митні пільги, що надаються згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України] членам дипломатичного персоналу представництва іноземної держави, можуть поширюватися на членів адміністративно-технічного персоналу цього представництва, а також на членів їхніх сімей, які не є громадянами України та не проживають в Україні постійно.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України консульськими установами іноземних держав та членами їх персоналу ==
Відповідно до статті 386 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Консульським установам іноземних держав, консульським посадовим особам, включаючи главу консульської установи та консульських службовців, а також членів їхніх сімей, надаються митні пільги, передбачені цим Кодексом для дипломатичних представництв іноземних держав або відповідного персоналу дипломатичного представництва.
# З урахуванням принципу взаємності стосовно кожної окремої держави на працівників обслуговуючого персоналу консульської установи, а також на членів їхніх сімей, якщо вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, можуть поширюватися митні пільги, що надаються згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митним кодексом України] відповідному персоналу дипломатичного представництва іноземної держави.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України іноземними дипломатичними і консульськими кур’єрами ==
Відповідно статті 388 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Іноземні дипломатичні та консульські кур’єри можуть ввозити в Україну та вивозити з України товари, призначені для їх особистого користування, із звільненням на основі взаємності від митного огляду та сплати митних платежів.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України представниками та членами делегацій іноземних держав==
Відповідно дл статті 389 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Представникам іноземних держав, членам парламентських та урядових делегацій, а також на основі взаємності членам делегацій іноземних держав, які приїздять в Україну для участі в міжнародних переговорах, міжнародних конференціях та нарадах або з іншими офіційними дорученнями, надаються митні пільги, передбачені цим Кодексом для дипломатичного персоналу представництв іноземних держав. Такі пільги надаються також членам сімей цих осіб, які їх супроводжують.
# Дипломатичному персоналу, консульським посадовим особам представництв іноземних держав, членам їхніх сімей, а також особам, зазначеним у частині першій цієї статті, які прямують з тією ж метою транзитом через територію України, надаються митні пільги, передбачені цим Кодексом для дипломатичного персоналу представництв іноземних держав.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України міжнародними організаціями, представництвами іноземних держав при них, а також їх персоналом==
Відповідно до статті 391 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Митні пільги для міжнародних організацій та представництв іноземних держав при них, а також для персоналу цих організацій і представництв та членів сімей персоналу визначаються міжнародними договорами України, укладеними відповідно до закону.

[[Категорія: Митне право]]

Митні пільги, передбачені Митним кодексом України

2019-06-14T09:12:37Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митний кодекс України]
==Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України дипломатичними представництвами іноземних держав в Україні==
Вфідповідно до статті 382 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Дипломатичні представництва іноземних держав в Україні за умови дотримання встановленого цим Кодексом порядку переміщення товарів через митний кордон України (у тому числі вимог, передбачених статтею 319 цього Кодексу) можуть ввозити на митну територію України та вивозити з її митної території товари, призначені для офіційного (службового) користування цих представництв із звільненням від митного огляду та сплати митних платежів.
# Моторні транспортні засоби, призначені для офіційного (службового) користування дипломатичних представництв іноземних держав в Україні, можуть ввозитися цими представництвами на умовах, зазначених у частині першій цієї статті, в кількості, необхідній для забезпечення їх функціонування, але не більше від кількості членів дипломатичного персоналу представництва, а також двох додаткових транспортних засобів.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України главою дипломатичного представництва іноземної держави, членами дипломатичного персоналу представництва та членами їх сімей ==
Відповідно до статті 383 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Глава дипломатичного представництва іноземної держави та члени дипломатичного персоналу представництва, а також члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, за умови, що вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, можуть ввозити в Україну товари, призначені для особистого користування, включаючи предмети початкового облаштування, та вивозити з України товари, призначені для особистого користування, включаючи придбані на митній території України, з дотриманням встановленого цим Кодексом порядку їх переміщення через митний кордон України (у тому числі вимог, передбачених статтею 319 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]) та зі звільненням від сплати митних платежів.
# Особистий багаж глави дипломатичного представництва іноземної держави, членів дипломатичного персоналу представництва, а також членів їхніх сімей, які проживають разом з ними, звільняється від митного огляду, якщо немає достатніх підстав вважати, що він містить товари, не призначені для особистого користування, або товари, ввезення (вивезення) яких заборонене законом або регулюється карантинними та іншими спеціальними правилами. Такий огляд повинен здійснюватися тільки в присутності зазначених у цій статті осіб або їх уповноважених представників та за письмовим розпорядженням керівника відповідного органу доходів і зборів чи особи, яка виконує його обов’язки.
# Глава дипломатичного представництва іноземної держави та члени дипломатичного персоналу представництва, а також члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, за умови, що вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, можуть ввозити в Україну моторні транспортні засоби, призначені для особистого користування, з дотриманням встановленого [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митним кодексом України] порядку їх переміщення через митний кордон України та зі звільненням від сплати митних платежів у кількості, що не перевищує:
* двох одиниць для глави представництва;
* однієї одиниці для кожного члена дипломатичного персоналу представництва;
* однієї одиниці для кожного повнолітнього члена сім’ї глави представництва та членів дипломатичного персоналу.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України членами адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва іноземної держави та членами їх сімей ==
Відповідно до статті 384 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Члени адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва іноземної держави та члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, якщо вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, можуть ввозити в Україну товари, призначені для початкового облаштування, з дотриманням встановленого [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митним кодексом України] порядку їх переміщення через митний кордон України (у тому числі вимог, передбачених статтею 319 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]) та із звільненням від сплати митних платежів. Перелік товарів, які можуть бути віднесені до таких, що призначені для початкового облаштування, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
# Особи, зазначені у частині першій цієї статті, можуть ввозити в Україну в установленому цим Кодексом порядку моторні транспортні засоби, призначені для особистого користування, із звільненням від сплати митних платежів у кількості не більше одного моторного транспортного засобу на сім’ю.

== Поширення митних пільг, що надаються згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митним кодексом України] членам дипломатичного персоналу представництва іноземної держави, на членів адміністративно-технічного персоналу цього представництва та на членів їхніх сімей ==
Відповідно до статті 385 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]

# З урахуванням принципу взаємності стосовно кожної окремої держави митні пільги, що надаються згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України] членам дипломатичного персоналу представництва іноземної держави, можуть поширюватися на членів адміністративно-технічного персоналу цього представництва, а також на членів їхніх сімей, які не є громадянами України та не проживають в Україні постійно.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України консульськими установами іноземних держав та членами їх персоналу ==
Відповідно до статті 386 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Консульським установам іноземних держав, консульським посадовим особам, включаючи главу консульської установи та консульських службовців, а також членів їхніх сімей, надаються митні пільги, передбачені цим Кодексом для дипломатичних представництв іноземних держав або відповідного персоналу дипломатичного представництва.
# З урахуванням принципу взаємності стосовно кожної окремої держави на працівників обслуговуючого персоналу консульської установи, а також на членів їхніх сімей, якщо вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, можуть поширюватися митні пільги, що надаються згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митним кодексом України] відповідному персоналу дипломатичного представництва іноземної держави.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України іноземними дипломатичними і консульськими кур’єрами ==
Відповідно статті 388 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Іноземні дипломатичні та консульські кур’єри можуть ввозити в Україну та вивозити з України товари, призначені для їх особистого користування, із звільненням на основі взаємності від митного огляду та сплати митних платежів.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України представниками та членами делегацій іноземних держав==
Відповідно дл статті 389 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Представникам іноземних держав, членам парламентських та урядових делегацій, а також на основі взаємності членам делегацій іноземних держав, які приїздять в Україну для участі в міжнародних переговорах, міжнародних конференціях та нарадах або з іншими офіційними дорученнями, надаються митні пільги, передбачені цим Кодексом для дипломатичного персоналу представництв іноземних держав. Такі пільги надаються також членам сімей цих осіб, які їх супроводжують.
# Дипломатичному персоналу, консульським посадовим особам представництв іноземних держав, членам їхніх сімей, а також особам, зазначеним у частині першій цієї статті, які прямують з тією ж метою транзитом через територію України, надаються митні пільги, передбачені цим Кодексом для дипломатичного персоналу представництв іноземних держав.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України міжнародними організаціями, представництвами іноземних держав при них, а також їх персоналом==
Відповідно до статті 391 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]
# Митні пільги для міжнародних організацій та представництв іноземних держав при них, а також для персоналу цих організацій і представництв та членів сімей персоналу визначаються міжнародними договорами України, укладеними відповідно до закону.

[[Категорія: Митне право]]

Митні пільги, передбачені Митним кодексом України

2019-06-13T14:52:16Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митний кодекс України]
==Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України дипломатичними представництвами іноземних держав в Україні(ст. 382 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]) ==
# Дипломатичні представництва іноземних держав в Україні за умови дотримання встановленого цим Кодексом порядку переміщення товарів через митний кордон України (у тому числі вимог, передбачених статтею 319 цього Кодексу) можуть ввозити на митну територію України та вивозити з її митної території товари, призначені для офіційного (службового) користування цих представництв із звільненням від митного огляду та сплати митних платежів.
# Моторні транспортні засоби, призначені для офіційного (службового) користування дипломатичних представництв іноземних держав в Україні, можуть ввозитися цими представництвами на умовах, зазначених у частині першій цієї статті, в кількості, необхідній для забезпечення їх функціонування, але не більше від кількості членів дипломатичного персоналу представництва, а також двох додаткових транспортних засобів.
== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України главою дипломатичного представництва іноземної держави, членами дипломатичного персоналу представництва та членами їх сімей (ст. 383 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митного кодексу України]) ==
# Глава дипломатичного представництва іноземної держави та члени дипломатичного персоналу представництва, а також члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, за умови, що вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, можуть ввозити в Україну товари, призначені для особистого користування, включаючи предмети початкового облаштування, та вивозити з України товари, призначені для особистого користування, включаючи придбані на митній території України, з дотриманням встановленого цим Кодексом порядку їх переміщення через митний кордон України (у тому числі вимог, передбачених статтею 319 цього Кодексу) та зі звільненням від сплати митних платежів.
# Особистий багаж глави дипломатичного представництва іноземної держави, членів дипломатичного персоналу представництва, а також членів їхніх сімей, які проживають разом з ними, звільняється від митного огляду, якщо немає достатніх підстав вважати, що він містить товари, не призначені для особистого користування, або товари, ввезення (вивезення) яких заборонене законом або регулюється карантинними та іншими спеціальними правилами. Такий огляд повинен здійснюватися тільки в присутності зазначених у цій статті осіб або їх уповноважених представників та за письмовим розпорядженням керівника відповідного органу доходів і зборів чи особи, яка виконує його обов’язки.
# Особи, зазначені в частині першій цієї статті, можуть ввозити в Україну моторні транспортні засоби, призначені для особистого користування, з дотриманням встановленого цим Кодексом порядку їх переміщення через митний кордон України та зі звільненням від сплати митних платежів у кількості, що не перевищує:
* двох одиниць для глави представництва;
* однієї одиниці для кожного члена дипломатичного персоналу представництва;
* однієї одиниці для кожного повнолітнього члена сім’ї глави представництва та членів дипломатичного персоналу.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України членами адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва іноземної держави та членами їх сімей (ст. 384 МКУ) ==
# Члени адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва іноземної держави та члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, якщо вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, можуть ввозити в Україну товари, призначені для початкового облаштування, з дотриманням встановленого цим Кодексом порядку їх переміщення через митний кордон України (у тому числі вимог, передбачених статтею 319 цього Кодексу) та із звільненням від сплати митних платежів. Перелік товарів, які можуть бути віднесені до таких, що призначені для початкового облаштування, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
# Особи, зазначені у частині першій цієї статті, можуть ввозити в Україну в установленому цим Кодексом порядку моторні транспортні засоби, призначені для особистого користування, із звільненням від сплати митних платежів у кількості не більше одного моторного транспортного засобу на сім’ю.

== Поширення митних пільг, що надаються згідно з цим Кодексом членам дипломатичного персоналу представництва іноземної держави, на членів адміністративно-технічного персоналу цього представництва та на членів їхніх сімей (ст. 385 МКУ) ==

# З урахуванням принципу взаємності стосовно кожної окремої держави митні пільги, що надаються згідно з цим Кодексом членам дипломатичного персоналу представництва іноземної держави, можуть поширюватися на членів адміністративно-технічного персоналу цього представництва, а також на членів їхніх сімей, які не є громадянами України та не проживають в Україні постійно.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України консульськими установами іноземних держав та членами їх персоналу (ст. 386 МКУ) ==
# Консульським установам іноземних держав, консульським посадовим особам, включаючи главу консульської установи та консульських службовців, а також членів їхніх сімей, надаються митні пільги, передбачені цим Кодексом для дипломатичних представництв іноземних держав або відповідного персоналу дипломатичного представництва.
# З урахуванням принципу взаємності стосовно кожної окремої держави на працівників обслуговуючого персоналу консульської установи, а також на членів їхніх сімей, якщо вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, можуть поширюватися митні пільги, що надаються згідно з цим Кодексом відповідному персоналу дипломатичного представництва іноземної держави.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України іноземними дипломатичними і консульськими кур’єрами (ст. 388 МКУ) ==
# Іноземні дипломатичні та консульські кур’єри можуть ввозити в Україну та вивозити з України товари, призначені для їх особистого користування, із звільненням на основі взаємності від митного огляду та сплати митних платежів.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України представниками та членами делегацій іноземних держав (ст. 389 МКУ) ==
# Представникам іноземних держав, членам парламентських та урядових делегацій, а також на основі взаємності членам делегацій іноземних держав, які приїздять в Україну для участі в міжнародних переговорах, міжнародних конференціях та нарадах або з іншими офіційними дорученнями, надаються митні пільги, передбачені цим Кодексом для дипломатичного персоналу представництв іноземних держав. Такі пільги надаються також членам сімей цих осіб, які їх супроводжують.
# Дипломатичному персоналу, консульським посадовим особам представництв іноземних держав, членам їхніх сімей, а також особам, зазначеним у частині першій цієї статті, які прямують з тією ж метою транзитом через територію України, надаються митні пільги, передбачені цим Кодексом для дипломатичного персоналу представництв іноземних держав.

== Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України міжнародними організаціями, представництвами іноземних держав при них, а також їх персоналом (ст. 391 МКУ) ==
# Митні пільги для міжнародних організацій та представництв іноземних держав при них, а також для персоналу цих організацій і представництв та членів сімей персоналу визначаються міжнародними договорами України, укладеними відповідно до закону.

[[Категорія: Митне право]]

Порядок проведення військової підготовки громадян України

2019-06-13T09:35:21Z

Valentyna.herasymchuk:

== НОРМАТИВНА БАЗА ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/48-2012-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення військової підготовки громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу» від 01.02.2012, № 48]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1153/2008 Указ Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року № 1153/2008]

== ВСТУП ==
Процедуру проведення військової підготовки громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу визначається Порядком проведення військової підготовки громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу (далі - [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/48-2012-%D0%BF Порядок]) затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.02.2012 р. за № 48. 
Військову підготовку на добровільних засадах проходять громадяни України (далі - громадяни), які мають або здобувають ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, придатні до військової служби за станом здоров’я. 
''Метою проведення військової підготовки'' є забезпечення Збройних Сил, інших військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби (далі - Збройні Сили та інші військові формування) необхідною кількістю військовонавчених громадян для виконання військового обов’язку в запасі, проходження військової служби за контрактом або за призовом осіб офіцерського складу, проходження служби у військовому резерві Збройних Сил та інших військових формувань, а також забезпечення реалізації права громадян на рівні можливості у виборі професії шляхом здобуття додаткових знань, умінь і навичок, необхідних для належного виконання військового обов’язку в запасі у мирний час, обов’язків військової служби у воєнний час та для майбутньої професійної діяльності. 
Військова підготовка проводиться у військових навчальних підрозділах, вищих навчальних закладів та у вищих військових навчальних закладах. Здобувачі вищої освіти вищих навчальних закладів, що не мають військових навчальних підрозділів, можуть проходити військову підготовку у вищих навчальних закладах, що мають такі підрозділи, та у вищих військових навчальних закладах.
Військова підготовка проводиться у межах ліцензованої послуги: 
# за державним замовленням за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на утримання Збройних Сил та інших військових формувань;
# для надання фізичним особам платних послуг у галузі вищої освіти, пов’язаних з військовою підготовкою, для забезпечення реалізації права таких осіб на рівні можливості у виборі професії шляхом здобуття додаткових знань, умінь і навичок, необхідних для належного виконання військового обов’язку в запасі у мирний час, обов’язків військової служби у воєнний час та для майбутньої професійної діяльності. 
Розподіл військово-облікових спеціальностей та визначення обсягів підготовки за ними для кожного військового навчального підрозділу та вищого військового навчального закладу здійснюється Міноборони за поданням Генерального штабу Збройних Сил за погодженням з МОН, а для підготовки офіцерів запасу медичної служби - також з МОЗ. 
Для проведення військової підготовки у військовому навчальному підрозділі між Міноборони та вищим навчальним закладом укладається договір про проведення такої підготовки з визначенням умов її фінансування. Для проведення військової підготовки студенти, які навчаються у вищому навчальному закладі, що не має військового навчального підрозділу, укладається договір про проведення такої підготовки та умови її фінансування між зазначеним вищим навчальним закладом та вищим навчальним закладом, на базі військового навчального підрозділу якого проводиться військова підготовка.

== ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ ==

Військова підготовка включається до освітніх програм підготовки та навчальних планів вищого навчального закладу, студенти якого проходять військову підготовку, як окрема навчальна дисципліна. 
Планування військової підготовки та її проведення у військовому навчальному підрозділі чи вищому військовому навчальному закладі для студентів може також здійснюватись у строк від двох до шести тижнів поточного семестру (навчального року) строком до двох років навчання, що передбачається відповідним договором про організацію такої підготовки та умови її фінансування. 
Для громадян, які вже мають ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, планування та проведення військової підготовки може здійснюватись у строк, передбачений відповідним контрактом про військову підготовку громадянина, що укладається між громадянином, який зарахований для проходження військової підготовки, та ректором закладу вищої освіти, на базі військового навчального підрозділу якого проводиться військова підготовка, або керівником вищого військового навчального закладу строком до двох років навчання.

== ПОРЯДОК ЗАРАХУВАННЯ ГРОМАДЯН ДЛЯ ПРОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ ==

Зарахування громадян для проходження військової підготовки здійснюється за результатами конкурсного відбору та медичного огляду. 
Порядок проведення медичного огляду визначається Міністерством оборони України разом з Міністерством охорони здоров'я України, а порядок конкурсного відбору визначається Міністерством оборони України разом з Міністерством освіти і науки України. 
Зарахування громадян для проходження військової підготовки здійснюється наказом ректора закладу вищої освіти, на базі військового навчального підрозділу якого проводиться військова підготовка, або керівника вищого військового навчального закладу.
Між громадянином, який зарахований для проходження військової підготовки, та ректором вищого навчального закладу '''протягом одного місяця''' з дня зарахування '''укладається контракт''' про військову підготовку студента. Контрактом про військову підготовку громадянина визначаються права та обов’язки сторін, порядок розрахунків, строк дії контракту та інші умови військової підготовки громадянина. 
Предметом такого контракту є освітня діяльність зазначених закладів щодо проведення військової підготовки громадянина за відповідною військово-обліковою спеціальністю. Крім того, контрактом про військову підготовку громадянина визначаються права та обов’язки сторін, порядок розрахунків, строк дії контракту та інші умови військової підготовки громадянина.
Громадяни, які зараховані для проходження військової підготовки, розподіляються керівником військового навчального підрозділу чи вищого військового навчального закладу за лекційними потоками і навчальними групами. (згідно п.п. 9-12 Порядку)

== ПОРЯДОК ВІДРАХУВАННЯ З ВІЙСЬКОВОГО НАВЧАЛЬНОГО ПІДРОЗДІЛУ ЧИ ВИЩОГО ВІЙСЬКОВОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ==

Відповідно до п. 12 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/48-2012-%D0%BF Порядку проведення військової підготовки громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу» від 01.02.2012, № 48] громадяни, які проходять військову підготовку, відраховуються з військового навчального підрозділу чи вищого військового навчального закладу наказом ректора вищого навчального закладу, до складу якого входить зазначений військовий навчальний підрозділ, або керівника вищого військового навчального закладу за таких умов: 
1) невиконання навчального плану або відсутність без поважної причини на заняттях з військової підготовки (понад 20 відсотків загальної кількості годин навчальних занять, що заплановані в семестрі); 
2) за власним бажанням; 
3) ухилення без поважної причини від навчального збору; 
4) порушення дисципліни та громадського порядку під час навчання у військовому навчальному підрозділі чи вищому військовому навчальному закладі; 
5) порушення умов контракту; 
6) за станом здоров’я; 
7) порушення правил військового обліку. 

==ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ==

Військова підготовка здійснюється у формі навчальних занять, самостійної роботи, практичної підготовки, навчального збору, контрольних заходів. 
Обов’язковою практичною складовою військової підготовки є первинна військово-професійна підготовка та підготовка з тактичної медицини.
Комплексні практичні заняття з вивчення курсу первинної військово-професійної підготовки та тактичної медицини (далі - комплексні практичні заняття) проводяться після опанування у військовому навчальному підрозділі чи вищому військовому навчальному закладі теоретичної складової первинної військово-професійної підготовки та тактичної медицини.
Місця проведення комплексних практичних занять та вимоги до здійснення заходів, пов’язаних з їх проведенням, визначаються Генеральним штабом Збройних Сил або центральними органами виконавчої влади, іншими державними органами, що здійснюють керівництво іншими військовими формуваннями, у разі підпорядкування їм військового навчального підрозділу чи вищого військового навчального закладу, на базі якого проводиться військова підготовка.
Тривалість комплексних практичних занять за всіма військово-обліковими спеціальностями становить 108 год. під керівництвом науково-педагогічних працівників та 30 год. самостійної роботи.
Комплексні практичні заняття за всіма військово-обліковими спеціальностями проводяться відповідно до плану-програми комплексних практичних занять з вивчення курсу первинної військово-професійної підготовки та тактичної медицини, що затверджується Генеральним штабом Збройних Сил.
Для громадян, які проходять військову підготовку за військово-обліковими спеціальностями для потреб Військово-Морських Сил Збройних Сил, розробляється окремий план-програма.
Громадяни, які мають ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли теоретичний і практичний курс навчання з військової підготовки у відповідному військовому навчальному підрозділі чи вищому військовому навчальному закладі та комплексні практичні заняття з вивчення курсу первинної військово-професійної підготовки та тактичної медицини, залучаються до проходження '''навчального збору''', передбаченого програмою військової підготовки. 
Навчальний збір організовується після закінчення навчання у військовому навчальному підрозділі чи вищому військовому навчальному закладі у поточному році або за рахунок часу, відведеного на канікулярну відпустку здобувачів вищої освіти.
Дозвіл на перенесення з поважних причин навчального збору на наступний рік надається Генеральним штабом Збройних Сил. Для громадян, які проходять військову підготовку у військових навчальних підрозділах чи вищих військових навчальних закладах, підпорядкованих центральним органам виконавчої влади, іншим державним органам, що здійснюють керівництво іншими військовими формуваннями, зазначений дозвіл надається такими органами.
Під час навчального збору на громадян поширюються права та обов’язки, встановлені актами законодавства для військовозобов’язаних, призваних на збори.
Навчальний збір проводиться у військових частинах (на кораблях) або у вищих військових навчальних закладах (військових інститутах), які мають відповідну матеріально-технічну базу для проведення практичного навчання.
Навчальний збір проводиться з метою удосконалення професійних навичок громадян, набутих ними під час засвоєння програми військової підготовки у військовому навчальному підрозділі чи вищому військовому навчальному закладі, виконання вправ із стрільби, керування військовою технікою та виконання інших навчально-бойових завдань.
Проведення навчального збору є завершальним етапом військової підготовки.
'''Тривалість навчального збору''' за всіма військово-обліковими спеціальностями '''становить 30 діб'''. 
Навчальний збір завершується складенням громадянами екзамену (далі - випускний екзамен).
Випускний екзамен приймається екзаменаційною комісією, до складу якої включаються представники органів військового управління Збройних Сил України та інших військових формувань.)
Після складення випускного екзамену громадяни складають Військову присягу (крім тих, хто її вже склав) в урочистих умовах згідно з порядком, установленим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/548-14 Статутом внутрішньої служби Збройних Сил].
На громадян, які пройшли повний курс військової підготовки та склали Військову присягу, оформлюються атестаційні матеріали.
Порядок і строк подання керівниками військових навчальних підрозділів та вищих військових навчальних закладів атестаційних матеріалів до органів військового управління Збройних Сил та інших військових формувань визначаються Міністерством оборони України. 
Відповідно до п. 22 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/48-2012-%D0%BF Порядку проведення військової підготовки громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу» від 01.02.2012, № 48] громадянам, які пройшли повний курс військової підготовки та атестовані до офіцерського складу, присвоюється первинне військове звання '''молодшого лейтенанта запасу''', що також підтверджується ст. 53 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1153/2008 Указ Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року № 1153/2008]
[[Категорія:Інші питання цивільного права‎]]
[[Категорія:Ветерани війни та учасники АТО‎]]

Порядок виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власникам земельних часток (паїв)

2019-06-13T08:27:47Z

Valentyna.herasymchuk: /* Підстави для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/899-15 Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)]

==Особи, які мають право на земельну частку (пай):==
*колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;
*громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;
*громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);
*громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області.
Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. 

==Документи, що посвідчують право на земельну частку (пай)==
*сертифікат на право на земельну частку (пай);
*свідоцтво про право на спадщину;
*посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);
*рішення суду про визнання права на земельну частку (пай);
*трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї. 

== Підстави для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв)==
Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). 
Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища). 
У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток паїв).

==Особливості виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок єдиним масивом у спільну власність власникам земельних часток (паїв)==
Особам, які мають право на виділення їм у натурі (на місцевості) двох чи більше земельних часток (паїв) із земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, земельні ділянки за їх бажанням виділяються єдиним масивом. 
Громадянам (подружжю) та іншим особам, які подали до відповідної сільської, селищної, міської ради спільну заяву чи клопотання, підписані кожним із них, про виділення в натурі (на місцевості) належних їм земельних часток (паїв) єдиним масивом, виділяється одна земельна ділянка у спільну власність.
==Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)==
Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):
*розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок;
*приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);
*уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);
*уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв);
*укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету;
*сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо;
* надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);
*розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
* організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом;
*оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

==Розробка і затвердження проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв)==
Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) погоджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і затверджується на зборах більшістю власників земельних часток (паїв) у межах земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, та оформляється відповідним протоколом.
У проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) визначаються місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), а також земельних ділянок, що передаються у комунальну власність, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні.
У разі необхідності в проектах землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) здійснюється перерахунок розміру в умовних кадастрових гектарах та вартості земельної частки (паю).
Із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), виключаються землі, що
підлягають передачі у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані:
*деградовані, малопродуктивні, техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації;
*заболочені землі;
*землі, на яких розташовані розвідані родовища корисних копалин загальнодержавного значення, запаси яких затверджені в установленому законодавством порядку;
*землі під полезахисними лісовими смугами;
*землі під водними об’єктами;
*землі під господарськими шляхами, прогонами, польовими дорогами, у тому числі запроектованими у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
*землі, які відповідно до закону не можуть перебувати у приватній власності;
*землі під будівлями, спорудами, іншими об’єктами нерухомого майна;
*землі, які передаються до запасу та резервного фонду;
* інші землі несільськогосподарського призначення.
Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) зберігається у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та в районному відділі земельних ресурсів.

==Особливості проведення державної землевпорядної експертизи документації із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості)==
Відповідно до положень статті 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/899-15 Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)] документація із землеустрою щодо виділення земельних часток паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) включає:
* проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
* технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). 

Встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). 

Земельні ділянки, які будуть використовуватися їх власниками, самостійно закріплюються межовими знаками встановленого зразка кожна окремо.

[[Категорія:Земельне право]]

Порядок виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власникам земельних часток (паїв)

2019-06-13T08:27:11Z

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/899-15 Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)]

==Особи, які мають право на земельну частку (пай):==
*колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;
*громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;
*громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);
*громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області.
Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. 

==Документи, що посвідчують право на земельну частку (пай)==
*сертифікат на право на земельну частку (пай);
*свідоцтво про право на спадщину;
*посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);
*рішення суду про визнання права на земельну частку (пай);
*трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї. 

== Підстави для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв)==
Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). 
Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища). 
У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток паїв).

==Особливості виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок єдиним масивом у спільну власність власникам земельних часток (паїв)==
Особам, які мають право на виділення їм у натурі (на місцевості) двох чи більше земельних часток (паїв) із земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, земельні ділянки за їх бажанням виділяються єдиним масивом. 
Громадянам (подружжю) та іншим особам, які подали до відповідної сільської, селищної, міської ради спільну заяву чи клопотання, підписані кожним із них, про виділення в натурі (на місцевості) належних їм земельних часток (паїв) єдиним масивом, виділяється одна земельна ділянка у спільну власність.
==Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)==
Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):
*розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок;
*приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);
*уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);
*уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв);
*укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету;
*сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо;
* надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);
*розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
* організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом;
*оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

==Розробка і затвердження проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв)==
Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) погоджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і затверджується на зборах більшістю власників земельних часток (паїв) у межах земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, та оформляється відповідним протоколом.
У проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) визначаються місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), а також земельних ділянок, що передаються у комунальну власність, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні.
У разі необхідності в проектах землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) здійснюється перерахунок розміру в умовних кадастрових гектарах та вартості земельної частки (паю).
Із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), виключаються землі, що
підлягають передачі у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані:
*деградовані, малопродуктивні, техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації;
*заболочені землі;
*землі, на яких розташовані розвідані родовища корисних копалин загальнодержавного значення, запаси яких затверджені в установленому законодавством порядку;
*землі під полезахисними лісовими смугами;
*землі під водними об’єктами;
*землі під господарськими шляхами, прогонами, польовими дорогами, у тому числі запроектованими у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
*землі, які відповідно до закону не можуть перебувати у приватній власності;
*землі під будівлями, спорудами, іншими об’єктами нерухомого майна;
*землі, які передаються до запасу та резервного фонду;
* інші землі несільськогосподарського призначення.
Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) зберігається у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та в районному відділі земельних ресурсів.

==Особливості проведення державної землевпорядної експертизи документації із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості)==
Відповідно до положень статті 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/899-15 Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)] документація із землеустрою щодо виділення земельних часток паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) включає:
* проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
* технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). 

Встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). 

Земельні ділянки, які будуть використовуватися їх власниками, самостійно закріплюються межовими знаками встановленого зразка кожна окремо.

[[Категорія:Земельне право]]

Порядок виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власникам земельних часток (паїв)

2019-06-13T08:25:21Z

Valentyna.herasymchuk:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/899-15 Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)]

==Особи, які мають право на земельну частку (пай):==
*колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;
*громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;
*громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);
*громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області.
Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. 

==Документи, що посвідчують право на земельну частку (пай)==
*сертифікат на право на земельну частку (пай);
*свідоцтво про право на спадщину;
*посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);
*рішення суду про визнання права на земельну частку (пай);
*трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї. 

== Підстави для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв)==
* рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. 
Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). 
Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища). 
У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток паїв).
==Особливості виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок єдиним масивом у спільну власність власникам земельних часток (паїв)==
Особам, які мають право на виділення їм у натурі (на місцевості) двох чи більше земельних часток (паїв) із земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, земельні ділянки за їх бажанням виділяються єдиним масивом. 
Громадянам (подружжю) та іншим особам, які подали до відповідної сільської, селищної, міської ради спільну заяву чи клопотання, підписані кожним із них, про виділення в натурі (на місцевості) належних їм земельних часток (паїв) єдиним масивом, виділяється одна земельна ділянка у спільну власність.
==Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)==
Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):
*розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок;
*приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);
*уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);
*уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв);
*укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету;
*сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо;
* надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);
*розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
* організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом;
*оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

==Розробка і затвердження проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв)==
Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) погоджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і затверджується на зборах більшістю власників земельних часток (паїв) у межах земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, та оформляється відповідним протоколом.
У проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) визначаються місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), а також земельних ділянок, що передаються у комунальну власність, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні.
У разі необхідності в проектах землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) здійснюється перерахунок розміру в умовних кадастрових гектарах та вартості земельної частки (паю).
Із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), виключаються землі, що
підлягають передачі у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані:
*деградовані, малопродуктивні, техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації;
*заболочені землі;
*землі, на яких розташовані розвідані родовища корисних копалин загальнодержавного значення, запаси яких затверджені в установленому законодавством порядку;
*землі під полезахисними лісовими смугами;
*землі під водними об’єктами;
*землі під господарськими шляхами, прогонами, польовими дорогами, у тому числі запроектованими у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
*землі, які відповідно до закону не можуть перебувати у приватній власності;
*землі під будівлями, спорудами, іншими об’єктами нерухомого майна;
*землі, які передаються до запасу та резервного фонду;
* інші землі несільськогосподарського призначення.
Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) зберігається у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та в районному відділі земельних ресурсів.

==Особливості проведення державної землевпорядної експертизи документації із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості)==
Відповідно до положень статті 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/899-15 Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)] документація із землеустрою щодо виділення земельних часток паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) включає:
* проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
* технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). 

Встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). 

Земельні ділянки, які будуть використовуватися їх власниками, самостійно закріплюються межовими знаками встановленого зразка кожна окремо.

[[Категорія:Земельне право]]

Підстави повернення обвинувального акта прокурору

2019-06-06T13:55:07Z

Valentyna.herasymchuk: /* Нормативна база: */

== Нормативна база: ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]

== Поняття обвинувального акту ==

'''Обвинувальний акт''' - це кримінальний процесуальний акт, в якому відображається рішення слідчого, затверджене прокурором, чи самого прокурора про закінчення досудового розслідування і переведення обвинувачення до суду.
 
В обвинувальному акті:
 
* викладаються юридично значимі обставини кримінального правопорушення;
* надається юридична кваліфікація кримінального правопорушення.

== Підстави складання обвинувального акту ==

'''Підставами складання обвинувального акту є:'''
 
# повідомлення особи про підозру;
# обґрунтованість підозри достатньою сукупністю доказів;
# відсутність підстав закриття кримінального провадження.
 
== Значення рішення про складання обвинувального акту ==
 
# це рішення обумовлює розвиток кримінального провадження, перехід його із стадії досудового розслідування в судові стадії;
# обвинувальним актом визначаються межі судового розгляду справи;
# після спрямування обвинувального акту прокурором до суду підозрюваний набуває процесуального статусу "обвинувачений".

== Нормативні вимоги до обвинувального акту ==

'''1 -''' '''Обвинувальний акт має містити такі відомості:'''
 
* найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
* анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
* анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
* прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;
* виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову квалифікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
* обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання;
* розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
* підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими;
* розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);
* дату та місце його складання та затвердження.
'''2-''' '''Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно'''

'''3 -''' '''До обвинувального акта додається:'''
* реєстр матеріалів досудового розслідування;
* цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування;
* розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]);
* розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цтвільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного4
* довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.
'''4 -''' '''Надання суду інших документів до покачку судового розгляду забороняється.'''
 
Зміст обвинувального акту регламентований у ч. 2 ст. 291 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК України)] .
 

== Підстави повернення обвинувального акта прокурору з підготовчого судового засідання ==
 
'''Процесуальні порушення, які служать у правозастосовній діяльності підставою для повернення обвинувального акта прокурору з підготовчого судового засідання:'''
 
'''1. щодо неналежного надання копії обвинувального акту'''
Відповідно до ч. 1 ст. 293 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] визначено, що одночасно з переданням обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов’язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування заходів медичного або виховного характеру.
Вказана норма є імперативною та має вказівку категоричного характеру й обов’язкової умови виконання цієї норми, визначаючи конкретного суб’єкта, який має виключне право та обов’язок надання копії обвинувального акту як підозрюваному, так і його захиснику.
Слідство досить часто не дотримується вимоги закону в цій частині та не оформлює це відповідними документами
'''2. щодо невідповідності обвинувального акту статусу офіційного документу'''
Згідно з ч. 1 ст. 291 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Затвердження прокурором обвинувального акту щодо обвинувачених та не скріплення його печаткою є порушенням вимог до реквізитів офіційного документу. Оскільки в контексті примітки до ст. 358 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] під офіційним документом слід розуміти документ, що містить зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи – докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднання громадян, юридичних осіб, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити. Саме підписання й затвердження обвинувального акту прокурором та скріплення його підпису печаткою надає цьому документу статус офіційного і свідчить про належний нагляд за досудовим розслідуванням.

'''3. щодо порушень конкретизації злочину та невідповідності обвинувального акту вимогам [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]'''
Згідно зі ст. 110 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Так, у ч. 1 ст. 91 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), що виходячи з суті цієї статті має відображатися в обвинувальному акті, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими. Як вбачається з п. 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0008700-03 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. №8], суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред’явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому. Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.
'''4. обставини, які вказують на те, що обвинувальний акт підписаний особою, яка не наділена повноваженнями'''
Прокурор, відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 36 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акту, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акту чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт або зазначені клопотання. Бувають випадки, коли прокурор, який представляє державне обвинувачення у суді, не включений до групи прокурорів або замінений в порушення процедури, встановленої кримінальним процесуальним кодексом України. Така обставина є безперечною вимогою повернення обвинувального акту.
'''5. щодо невідповідності реєстру матеріалів досудового слідства'''
У п. 2 ч. 2 ст. 109 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] зазначено, що реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування. Ця норма є імперативною, а тому не передбачає можливості внесення інших даних або даних з обмеженою інформацією. Більшість порушень зустрічається саме у складанні реєстру матеріалів досудового слідства, де слідчий не зазначає або зазначає не в повному обсязі про прийняті процесуальні рішення, номера й дати проваджень, осіб, які приймали рішення тощо.
 

== Групи підстав повернення обвинувального акту прокурору ==
 
'''Дивлячись на ухвали районних та апеляційних судів, у наукових джерелах з підстав повернення обвинувальних актів прокурору, можемо виділити такі їх групи:'''
# організаційно-формального характеру;
# невідповідність нормам [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] (ст.ст. 291, 293, 109, 110);
# неузгодженість між собою рівних за значенням законодавчих актів;
# різне праворозуміння та правозастосування [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 норм КПК України];
# усунення перешкод для оперативної, якісної та ефективної підготовки справи до судового розгляду.
 
До найбільш поширених підстав повернення обвинувального акта належать, зокрема, недотримання п. 5 ч. 2 ст. 291 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], коли в обвинувальному акті не повністю викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає доведеними, а також відсутній такий важливий елемент, як формулювання обвинувачення. Замість цього обвинувальний акт дублює повідомлення про підозру, що є недопустимим. Правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю та її частину, а й точне формулювання, зокрема об’єктивної сторони та кваліфікуючих ознак. Досить часто (навіть у вироках), судді пишуть: «…скоїв злочин, передбачений ч.1 ст.191 Кримінальний кодекс України [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ( далі - КК України)], а саме — привласнив чи розтратив чуже майно, яке було йому ввірене чи перебувало в його віданні». Це є наслідком або неконкретного формулювання обвинувачення, або, як правило, відсутності такого формулювання. Нерідко в обвинувальному акті викладені лише зміст підозри, а також частина тих фактичних обставин правопорушення, у вчиненні якого підозрювалася особа, і правова кваліфікація. За таким «обвинувальним актом» особа має статус не обвинуваченого, а підозрюваного, оскільки відповідно до положень ст.277 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] це становить зміст повідомлення про підозру.
Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій особи унеможливлює якісний і повний її захист і, як наслідок, має бути беззаперечною підставою для скасування вироку.

[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]
[[Категорія:Суди]]