WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Єдиний реєстр боржників

2018-06-05T14:54:36Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1126-16 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження]

== Про Реєстр ==
'''На сайті Міністерства юстиції України''' [https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors (https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors)] '''запрацював Єдиний реєстр боржників'''.

'''Боржником''' є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення.
Єдиний реєстр боржників є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та створений з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов’язання боржників.

'''Єдиний реєстр боржників''' — систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження України та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
 

== Відомості, які містить Реєстр ==

'''Єдиний реєстр боржників містить такі відомості'''
* прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження боржника — фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи;
* найменування органу або прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ;
* найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім'я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв'язку та адреса електронної пошти виконавця;
* номер виконавчого провадження;
* категорія стягнення (аліменти, штраф тощо).

== Коли вноситься інформація до Єдиного реєстру боржників? ==

Відомості про боржника вносяться до '''Єдиного реєстру боржників''' одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

'''Не вносяться до реєстру відомості щодо боржників''', якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, боржники, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржники за рішеннями немайнового характеру.

== Які негативні наслідки можуть наступити для особи, відомості про яку внесено до Єдиного реєстру боржників? ==

Слід зазначити, що реєстр був створений з метою запобігання відчуження боржниками майна.

Відповідно до закону, нотаріуси та інші державні реєстратори перед здійсненням будь-якої угоди з відчуження майна ''зобов’язані перевірити інформацію з Єдиного реєстру боржників''.

Якщо в ході перевірки реєстру буде встановлено, що особа, яка звернулася для відчуження нерухомого майна значиться у реєстрі боржників, нотаріус або реєстратор зобов’язаний відмовити у здійсненні реєстраційних дій та повідомити органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю про майно, з питань відчуження якого звернувся боржник.

'''Виконавець, не пізніше наступного робочого дня з дня отримання такого повідомлення зобов’язаний прийняти рішення про накладення арешту на таке майно.'''

Крім, проблемних питань, які можуть виникнути при спробі відчуження майна, не слід забувати, що інформація внесена до реєстру є відкритою і може бути перевірена кредитором у разі необхідності отримання кредиту та роботодавцем при прийомі на роботу.

== За яких обставин можливе виключення відомостей про боржника з Реєстру? ==

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників ''одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документа до суду, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів''.

== Пошук інформації в Реєстрі ==

'''Пошук інформації через веб-сайт Єдиного реєстру здійснюється за такими реквізитами:'''

# прізвище, ім'я, по батькові (за його наявності), число, місяць, рік народження боржника — фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);
# найменування, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади]]

Єдиний реєстр боржників

2018-06-05T14:44:57Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1126-16 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження]

== Про Реєстр ==

'''На сайті Міністерства юстиції України''' [https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors (https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors)] '''запрацював Єдиний реєстр боржників'''.

Реєстр боржників утворено відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року (набрав чинності 5 жовтня 2016 року)] та [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1126-16 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження від 5 серпня 2016 року (набрав чинності 5 січня 2017 року]).

'''Єдиний реєстр боржників''' — систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження України та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
 
Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

'''Не вносяться до реєстру відомості щодо боржників''', якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, боржники, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржники за рішеннями немайнового характеру.

== Відомості, які містить Реєстр ==

'''Єдиний реєстр боржників містить такі відомості'''
* прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження боржника — фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи;
* найменування органу або прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ;
* найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім'я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв'язку та адреса електронної пошти виконавця;
* номер виконавчого провадження;
* категорія стягнення (аліменти, штраф тощо).

== За яких обставин можливе виключення відомостей про боржника з Реєстру? ==

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників ''одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документа до суду, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів''.

== Пошук інформації в Реєстрі ==

'''Пошук інформації через веб-сайт Єдиного реєстру здійснюється за такими реквізитами:'''

# прізвище, ім'я, по батькові (за його наявності), число, місяць, рік народження боржника — фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);
# найменування, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади]]

Єдиний реєстр боржників

2018-06-05T14:44:31Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1126-16 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження]

== Про Реєстр ==

На сайті Міністерства юстиції України [https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors (https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors)] '''запрацював Єдиний реєстр боржників'''.

Реєстр боржників утворено відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року (набрав чинності 5 жовтня 2016 року)] та [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1126-16 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження від 5 серпня 2016 року (набрав чинності 5 січня 2017 року]).

'''Єдиний реєстр боржників''' — систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження України та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
 
Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

'''Не вносяться до реєстру відомості щодо боржників''', якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, боржники, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржники за рішеннями немайнового характеру.

== Відомості, які містить Реєстр ==

'''Єдиний реєстр боржників містить такі відомості'''
* прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження боржника — фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи;
* найменування органу або прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ;
* найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім'я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв'язку та адреса електронної пошти виконавця;
* номер виконавчого провадження;
* категорія стягнення (аліменти, штраф тощо).

== За яких обставин можливе виключення відомостей про боржника з Реєстру? ==

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників ''одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документа до суду, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів''.

== Пошук інформації в Реєстрі ==

'''Пошук інформації через веб-сайт Єдиного реєстру здійснюється за такими реквізитами:'''

# прізвище, ім'я, по батькові (за його наявності), число, місяць, рік народження боржника — фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);
# найменування, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади]]

Використання печаток суб'єктами господарювання

2018-06-05T14:38:11Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1982-19 ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами – підприємцями"№ 1982-19 від 23.03.2017 року]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1206-18 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» № 1206-VII від 15.04.2014 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]

== Суб’єкти господарювання ==

'''Суб’єктами господарювання є:'''

# господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦКУ, державні, комунальні й інші підприємства, створені згідно з ГКУ, а також інші юрособи, які провадять господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку;
# громадяни України, іноземці й особи без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 ч. 2 ст. 55 ГКУ]).
# філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), створені ними для здійснення господарської діяльності.

== Перехід від обов’язкового до добровільного використання печаток ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1206-18 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» № 1206-VII від 15.04.2014 року] було розпочато поступовий перехід від обов’язкового до добровільного використання печаток юридичними особами. 

Проте, цей Закон залишив не вирішеними такі питання:
* яким є юридичне значення відбитку печатки та наслідки непроставлення відбитку печатки;
* яким чином суб’єкти господарювання можуть або ж повинні дізнаватися про те, чи обов’язковим є використання печатки їх контрагентом.
З метою вирішення вищенаведених питань 23.03.2017 року було прийнято [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1982-19 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними-особами підприємцями» № 1982-VIII]. 

Закон набрав чинності через три місяці з дня його опублікування, а саме 20 липня 2017 року.
Ним запроваджено наступні положення: 

* із законодавства виключено вимоги про обов’язкове використання печаток (незалежно від їх наявності у суб’єктів господарювання): ''"Суб’єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб’єктом господарювання печатки не є обов’язковим"'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 '''п. 1 ст. 58-1 Господарського кодексу України''']);
* незалежно від того, чи використовує суб’єкт господарювання печатку у своїй діяльності, відбиток печатки не може бути обов’язковим реквізитом будь-якого документу, який подається від імені суб’єкта господарювання органу державної влади або органу місцевого самоврядування: ''"Відбиток печатки не може бути обов’язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб’єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування..."'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 '''п. 2 ст. 58-1 Господарського кодексу України''']);
* виключається можливість визнання документу (угоди, правочину) недійсним (неукладеним, невчиненим) у зв’язку з відсутністю відбитку печатки : ''"Наявність або відсутність відбитка печатки суб’єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків"'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 '''п. 3 ст. 58-1 Господарського кодексу України''']);
* виключається необхідність використання печаток у взаємовідносинах суб’єктів господарювання з державними органами та органами місцевого самоврядування;
* встановлюється адміністративна відповідальність за вимагання державним органом або органом місцевого самоврядування наявності відбитку печатки на офіційному документі:''"Вимога посадової особи органу державної влади або органу місцевого самоврядування про наявність на документі, що подається суб’єктом господарювання, відбитка його печатки або нотаріального засвідчення вірності копії документа, якщо обов’язковість такого нотаріального
* засвідчення не встановлена законом, або відмова у прийнятті документа у зв’язку з відсутністю на ньому відбитка печатки суб’єкта господарювання або нотаріального засвідчення вірності копії документа, якщо обов’язковість такого нотаріального засвідчення не встановлена законом, - тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян"''. ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 '''ст. 166-24 Кодексу України про адміністративні правопорушення''']).
* Закон також встановлює, що виготовлення, продаж або придбання печаток здійснюється без отримання будь-яких документів дозвільного характеру: ''"Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру "'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 '''п. 4 ст. 58-1 Господарського кодексу України''']). 

У сфері, регулювання якої вдосконалено законом, діють Кодекс України про адміністративні правопорушення, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Податковий кодекс України, Закон України «Про обіг векселів в Україні», Закон України «Про видавничу справу», Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Закон України «Про інститути спільного інвестування», Закон України «Про депозитарну систему України», Закон України «Про аграрні розписки». 

== Використання печаток суб’єктами господарювання у сфері обігу ліків і підконтрольних речовин ==

30 травня 2018 року Уряд прийняв постанову № 419 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» в частині виключення вимоги про обов’язкове використання печаток у взаємовідносинах суб’єктів господарювання з державними органами виконавчої влади.

Рішення прийнято '''з метою приведення деяких нормативно-правових актів Уряду у відповідність із вимогами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами — підприємцями»'''.

Зокрема, зміни вносяться до:

* Порядку провадження діяльності, пов’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом, затвердженого постановою КМУ від 3 червня 2009 р. № 589;

* Додатку 4 до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), затверджених постановою КМУ від 30 листопада 2016 р. № 929.

Відтак, відомості про наявність матеріально-технічної бази та кваліфікаційний рівень працівників (для виробництва лікарських засобів в умовах аптеки) '''можуть подаватися без печатки.'''

'''Не потребуватиме печатки й ряд документів, пов’язаних з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів'''.

== Проблемні моменти застосування Закону ==

Цей Закон вважається прогресивним кроком, однак деякі юристи вже зараз бачать ризики, які може спричинити застосування закону. 

Оскільки до набрання чинності Законом печатка була основним підтвердженням легітимності документа та його правомочності з точки зору наявності повноважень у особи, що підписала договір чи інший документ, то відтепер достатність лише підпису на документах спростить рейдерам можливості підробки документів, за якими здійснюються реєстраційні дії державними реєстраторами, вважають юристи. 

Можливість не посвідчувати печатками довіреності, векселі, аграрні розписки, розрахункові документи також може стати приводом для махінацій. 

Тому прогнозується зростання кількості судових процесів у спорах щодо легітимності тих чи інших юридичних документів, встановлення юридичних фактів та підтвердження виконання зобов’язань. 

[[Категорія: Господарське право]]
[[Категорія: Адміністративне право]]

Розподіл майна подружжя шляхом укладення спеціального договору

2018-06-05T14:26:22Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5]

== Поняття та порядок поділу спільного майна подружжя ==

Під час припинення шлюбно-сімейних відносин, зазвичай постає питання про розподіл майна, набутого під час проживання в шлюбі. За загальним правилом майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільним майном [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 (ст. 60 СК України)]. Утім, із цього правила є певне виключення. 

Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ст. 57 СК України], якщо шлюб не розірвано, але чоловік та дружина проживають окремо у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, то майно, набуте сторонами за цей період може бути за рішенням суду визнане роздільним.
Це пов’язано з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не лише формально зареєстрований шлюб, а й дійсні стосунки чоловіка та дружини.
Якщо ж цього немає, і сторони фактично не складають однієї сім’ї, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя.
У разі спору заінтересована повинна довести в суді факт окремого проживання подружжя у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
У сучасних умовах спільне майно подружжя може бути поділене подружжям за взаємною згодою. Сторони вправі укласти договір про поділ спільного майна, вказавши при цьому, що та чи інша річ була набута чоловіком (дружиною) під час окремого проживання сторін, тобто фактично за власні кошти.
Така річ (речі) за домовленістю подружжя може бути визнана такою, що належить на праві власності чоловікові або дружині. При цьому її вартість не буде враховуватися при поділі спільного майна подружжя.

Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя.
Поділ спільного майна може здійснюватися в '''добровільному порядку''' за рішенням самого подружжя або в '''судовому порядку''' за наявності між ними спору. У зв’язку з цим розрізняють: '''добровільний поділ майна подружжя''' і '''судовий поділ майна'''.

== Добровільний поділ майна подружжя ==

Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна. Поділ здійснюється тільки щодо наявного майна, а не майна, яке буде набуте подружжям у майбутньому. 

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Стаття 7 Сімейного кодексу України] (далі – СК України) зазначає, що сімейні відносини можуть бути врегульовані крім Сімейного кодексу іншими нормативно-правовими актами. 

Оскільки Сімейним кодексом розширена сфера регулювання сімейних відносин за допомогою договору, то при його укладенні можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Ст. 355 ЦК України] визначає '''два види спільної сумісної власності осіб''':спільна сумісна або спільна часткова. Однак, при поділі або виділі в натурі частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що частки у співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не передбачено договором або законом.

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Ч. 3 ст. 368 ЦК України] встановлює, що майно, набуте подружжям у шлюбі є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом.
Спільна сумісна власність, як різновид права спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Однак, порядок і умови виникнення спільної сумісної власності подружжя дещо інші, ніж у учасників спільної часткової власності, передбачених [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 355 Цивільного кодексу України].

У [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 9 СК України] законодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів. При цьому, подружжя може врегулювати своївідносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства. Особи, які проживають однією сім'єю, також можуть врегулювати свої сімейні відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 63 СК України]).

У [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 65 СК України] закріплено принцип розпорядження спільним майном подружжя за взаємною згодою. Також [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 2 ст. 69 СК України] передбачено принцип розподілу майна подружжя за взаємною згодою.
Слід зазначити, що [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 60 СК України] встановлено, що право на майно виникає у обох із подружжя одночасно, у момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім’я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток. Згідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 70 СК] такі частки визначаються подружжям при поділі майна і є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

== Яке майно підлягає поділу? ==

В контексті [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 71 СК України] майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Такий порядок поділу між подружжям (без виділу частки) відрізняє спільну сумісну власність подружжя від випадків спільної сумісної та спільної часткової власності, які передбачені ЦК України. За взаємною згодою, у разі необхідності, дружина та чоловік мають право укласти договір поділу нерухомого майна, а також виділитинерухоме майно зі складу всього майна подружжя. Це положення закріплено в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 п. 4 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України].

Добровільно, за взаємною згодою, в силу [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 68 СК України] подружжя має право здійснити поділ та виділ майна і після розірвання шлюбу; при взаємній згоді колишнє подружжя в будь-який час може звернутися до нотаріуса щодо укладення договору про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності.

'''Отже, поділу підлягає лише майно, яке належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності виходячи з принципу рівності часток за умови відсутності іншої домовленості між ними або шлюбного договору.'''

Майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності, не може бути предметом такого договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям. Однак, воно може бути предметом інших цивільно-правових договорів, зокрема, договорівдарування, купівлі-продажу, найму (оренди) тощо, які подружжя можуть укладати між собою на підставі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 64 СК України].

== Предмет договору ==

Предметом договору про поділ спільного майна подружжя (колишнього подружжя) може бути як все майно (майнові права), що були набуті подружжям за час шлюбу, так і його частина. При цьому майно (майнові права), які не увійшли до предмету договору,залишаються у спільній сумісній власності подружжя (колишнього подружжя). Договір про поділ майна подружжя (колишнього подружжя) може бути укладений з умовою виплати грошової компенсації у разі нерівноцінності поділу, або без неї.

У випадку, якщо предметом поділу є нерухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу у спільну сумісну власність, і право особистої приватної власності за результатом укладання такого договору переходить до одного з подружжя (колишнього подружжя), то такий договір може бути документом, що підтверджує право власності одного з подружжя (колишнього з подружжя) на такий об'єкт. Після укладання договору про поділ майна подружжя (колишнього подружжя), відповідні відомості повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Але існують і інші точки зору. Зокрема, якщо предметом такого договору поділу майна є нерухоме майно, титульним власником якого є один з подружжя, і майно в результаті поділу залишається за ним, то документом про право власності залишається попередній документ, що посвідчує право власності на майно, а договір про поділ буде невід’ємною частиною цього документа. При цьому відомості про зміну правовстановлювального документу повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки з укладанням такого договору змінюється правовий режим такого нерухомого майна.

Якщо титульним власником майна був один з подружжя, а в результаті поділу майна нерухоме майно переходить до іншого з подружжя, то договір про поділ майна буде документом, що підтверджує право власності іншого з подружжя на це майно, на підставі якого нотаріус здійснює державну реєстрацію права власності на майно на ім’я іншого з подружжя. При цьому нотаріус вилучає попередній документ про право власності на нерухоме майно і приєднує його до нотаріальної справи.

== Договір про виділ об»єкта нерухомого майна зі складу усього майна ==

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 П. 2 ст. 69 СК України] передбачає, що подружжя має право укласти договір про виділ об’єкта нерухомого майна дружині або чоловікові зі складу усього майна, який підлягає нотаріальному посвідченню.
Суть виділу нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя полягає в тому, що якщо один з подружжя за згодою іншого з подружжя у добровільному порядку бажає змінити правовий режим одного об’єкта нерухомості (житловий будинок, квартира, нежитлове приміщення, тощо) на особисту приватну власність, то має бути укладений договір про виділ нерухомого майна зі спільної сумісної власності в особисту приватну власність одного з них.

''Наприклад, із складу всього спільного майна подружжя виділити чоловікові у особисту приватну власність нежитлове приміщення, при цьому решта майна залишається у спільній сумісній власності подружжя, а при можливому подальшому поділі майна подружжя, частка чоловіка може бути відповідно зменшена з урахуванням укладеного раніше договору про виділ нежитлового приміщення зі спільного майна.
''

При посвідченні такого договору нотаріусом застосовуються такі саме норми, як і при посвідченні договору поділу спільного майна подружжя ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 60, ст. 64, п. 1 ст. 65, п. 2 ст. 69, п. 1 ст. 70, 71, 72 Сімейного кодексу України]).

== Поділ земельної ділянки ==

Якщо об’єктом поділу є земельна ділянка, то регулювання земельних відносин відбувається із застосуванням спеціальних норм Земельного кодексу України (далі – ЗК України).
У відповідності до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ч. 1 ст. 81, ч. 1 п.2 ст. 89 ЗК України], у спільній сумісній власності подружжя можуть перебувати земельні ділянки, які набуті подружжям за спільні кошти за договором купівлі- продажу, міни, іншими цивільно-правовими договорами.

Враховуючи вимоги [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 64, ч. 2 ст. 69, ч. 1 ст. 71 СК України], подружжя за взаємною згодою має право на поділ земельної ділянки в натурі.

Згідно зі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ст. 79-1 ЗК України], титульний власник повинен звернутись до територіального органу Держгеокадастру України з метою поділу раніше сформованої земельної ділянки, яка перебуває у його власності, на дві земельні ділянки. У відповідності до технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки, відомості про них вносяться до Державного земельного кадастру. На підставі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України], після здійснення державної реєстрації права власності на дві земельні ділянки вони можуть бути об’єктом цивільних угод.

Оскільки ці дві новостворені земельні ділянки залишаються об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, то для здійснення їх поділу в натурі необхідно застосувати вимоги [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 71 СК України], [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п. 4 ст. 89 ЗК України] та [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. ст. 364, 372 ЦК України]. Нотаріус може посвідчити договір про поділ майна подружжя, в результаті якого кожному із подружжя на праві особистої приватної власності буде належати по одній земельній ділянці.

== Судовий поділ майна подружжя ==

Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється '''на судовий'''. При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об'єктів:
* речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;
* кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);
* боргові зобов'язання подружжя (зобов'язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов'язане повернути борг, повернути або передати річ тощо).
Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кредиторських вимог та боргових зобов'язань.

Поділ майна подружжя здійснюється в два етапи: ''по-перше'', суд визначає розмір часток чоловіка та жінки в праві на майно, і, ''по-друге'', здійснює поділ майна відповідно до встановлених часток. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 1 ст. 70 СК]). Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один із подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 1 ст. 60 СК]).

Разом із тим, законодавство встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. Відповідно до цього суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя. По-перше, суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обста: вин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 2 ст. 70 СК]).

По-друге, суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 3 ст. 70 СК]). Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 3 ст. 70 СК] збільшення розміру частки одного з подружжя в майні пов'язується лише з випадками стягнення аліментів на дитину. Така новела сімейного законодавства здається невдалою.

Після визначення судом частки кожного з подружжя в праві на майно здійснюється другий етап — безпосередній поділ майна подружжя відповідно до цих часток, які належать кожному з них.
[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Поділ спільного майна подружжя]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]

Децентралізація: повноваження рад територіальних громад

2018-06-05T14:04:01Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/595-19 Закон України “Про місцеві вибори”]
* [http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=247190087 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 № 333-р Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]

== Поняття децентралізації ==

'''ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ'''– це передача повноважень та бюджетних надходжень від державних органів до органів місцевого самоврядування. 

Метою реформи місцевого самоврядування є, передусім, забезпечення його спроможності самостійно, за рахунок власних ресурсів, вирішувати питання місцевого значення. 
Йдеться про наділення територіальних громад більшими ресурсами та про мобілізацію їхніх внутрішніх резервів. 
Реформа органів місцевого самоврядування передбачає об’єднання (укрупнення) територіальних громад. 

Це здійснюється через те, що надмірна частина ресурсів у таких громадах і далі витрачатиметься на утримання управлінського апарату, а для реалізації серйозних проектів місцевого розвитку коштів не вистачатиме. І навіть наділення додатковими ресурсами переважної більшості наявних дрібних територіальних громад, їхньої спроможності не забезпечить. Тому реформа місцевого самоврядування, враховуючи позитивний як європейський, так і власний історичний досвід, передбачає обов’язкове об’єднання (укрупнення) територіальних громад. Укрупнення території громад не може бути довільним, воно має свої логічні межі. Відстань від центру громади до її найдальшого населеного пункту має бути такою, щоб у екстрених випадках її не довше ніж за 30 хвилин могли подолати пожежна команда, швидка допомога, поліцейський патруль. Допомога, надана через більший проміжок часу, різко втрачає ефективність. Питання визначення меж нових, об’єднаних громад вирішуватиметься органами влади обласного рівня з урахуванням як об’єктивних критеріїв, так і думки громадян. 

Після консолідації громад села, які не матимуть власних сільрад, будуть представлені в місцевій раді своїми депутатами, а у виконкомі – сільськими старостами. Старости та депутати здійснюватимуть зв’язок між односельцями і владою громади та вирішуватимуть різні проблеми його жителів у раді та виконкомі. Повноваження старости визначені додатково в спеціальному законі. 

Крім того, створюються виконавчі органи районних і обласних рад. Зараз вони відсутні зовсім. Їм буде належати реальна влада в регіонах. Це посилює місцеве самоврядування, робить систему влади в регіонах справді демократичною – управляти регіонами будуть суб’єкти, обрані в ході місцевих виборів. 

Місцеві держадміністрації будуть ліквідовані, на їх місці постануть префекти. Виписані для них повноваження передбачають, передусім, контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування з огляду на дотримання Конституції і законів.
Президент також може тимчасово зупинити повноваження органу місцевого самоврядування, а після визнання акту цього органу неконституційним – достроково припинити його повноваження.

== Адміністративно-територіальний устрій ==

Кабінетом Міністрів України затверджена концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка складається з '''трьох напрямків''': 

'''Перший''' – базовий: формування об’єднаних громад базового рівня адміністративно-територіального устрою України. 

'''Другий''' – створення нових районів, які вирішуватимуть лише те, що відноситься до компетенції району: комунальна власність, вторинна медицина, школи-інтернати і т.д. Решта повноважень районів перейде до компетенції об’єднаних громад. 

'''Третій напрямок''' – заключний, це області. По суті межі областей мінятися не будуть. Області перейменують в регіони. Тобто кількість обласних центрів така ж і залишиться. Змін зазнає лише форма управління. 

Основною територіальною одиницею стає громада. Громада має голову та виконком, який виконує всі функції з управління громадою.
Села, які ввійшли до об’єднаної громади обирають старост, які входять до виконкому об’єднаної громади і виконують ті ж функції, які були в сільраді. Тобто за простою довідкою не потрібно їхати в новий центр громади – планується що на місці її зможе видавати староста.
Наступний рівень – це район і область. І там і там будуть обрані рай- та облради, які мають створити виконкоми замість рай- та обладміністрацій.

== Префектура ==

Проект реформи передбачає скасування обласних та районних державних адміністрацій. Замість них центральну владу на місцях представлятимуть префекти. Ідея полягала в тому, що вони здійснюватимуть лише нагляд за дотриманням законності органами місцевого самоврядування. Поряд із цим ради громади, області та району утворюватимуть свої виконавчі комітети.
Префектів призначатиме та звільнятиме президент за поданням Кабміну. Акти ж префектів - в залежності від того, якого питання вони стосуватимуться, - скасовувати матиме право або президент, або уряд.

== Староста ==

У [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Законі України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»] зазначено, що у населених пунктах, котрі не визначені адміністративними центрами, обиратимуть старосту на строк повноважень місцевої ради (на 5 років). Він є посадовою особою місцевого самоврядування та керується у своїй діяльності Положенням про старосту. 

'''До основних повноважень старости належать: '''

* представництво інтересів жителів села, селища у виконавчих органах сільської, селищної, міської ради;
* сприяння жителям села, селища у підготовці документів, що подаються до органів місцевого самоврядування;
* участь у підготовці проекту бюджету територіальної громади в частині фінансування програм, що реалізуються на території відповідного села, селища;
* внесення пропозицій до виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради з питань діяльності на території відповідного села, селища виконавчих органів сільської, селищної, міської ради, підприємств, установ, організацій комунальної форми власності та їх посадових осіб та інші обов’язки, визначені Положенням. 

Положення про старосту мають затверджувати сільська, селищна, міська рада відповідної об’єднаної територіальної громади. У Положенні визначаються права і обов’язки старости, порядок його звітності, інші питання, пов’язані з діяльністю старости. 

Староста обирається в порядку, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/595-19 Законом України «Про місцеві вибори»]. 

Вибори старости проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, до якого входить територія відповідного населеного пункту (села або селища) у складі об’єднаної сільської, селищної, міської територіальної громади (тобто обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців).

Староста має робоче місце на території старостинського округу, де він обирався. У нього - чіткий графік роботи, зручний для жителів. Він організовує заходи у селі, відслідковує проблеми громади та пропонує варіанти їх вирішення.
Також староста відповідає за активізацію громади у прийнятті рішень, працює з місцевими громадськими об’єднаннями.
Староста наділений низкою повноважень, визначених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 54-1)]. Староста також може бути уповноважений радою ОТГ чи її виконавчим комітетом на здійснення інших повноважень, які передбачені іншими законами. Наприклад, на складання протоколів про адміністративні правопорушення, надання безоплатної первинної правової допомоги тощо.

== План об”єднання громад ==

Відповідне ресурсне забезпечення та обсяг повноважень отримають лише ті громади, які об’єдналися відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”] та '''Перспективного плану''' формування територій громад, підготовленого відповідно до вимог урядової Методики. Таким чином, головним документом для формування спроможних громад є '''Перспективний план''', який розробляється та затверджується відповідно до ст. 11 Закон України “Про добровільне об’єднання територіальних громад” і має жорстко відповідати вимогам Методики. 

За своєю суттю '''Перспективний план''' – це бачення державою ефективного територіального устрою на базовому рівні в межах відповідної області. '''Перспективний план''' розробляється з метою формування територіальних громад ''(за відповідними типами – сільські, селищні, міські)'', органи місцевого самоврядування яких спроможні виконувати всі функції, покладені законом на них. 

'''Перспективний план''' охоплює всю територію області, розробляється і приймається для того, щоб у регіоні не залишалося неспроможних громад – таких, чиї органи місцевого самоврядування не мають власного ресурсного забезпечення, достатнього для виконання власних повноважень з вирішення питань місцевого значення. 

'''Перспективний план''' розробляється обласними державними адміністраціями, схвалюється обласними радами та затверджується Кабінетом Міністрів України. Під час розроблення проекту '''Перспективного плану''' уповноважені облдержадміністрацією посадові особи проводять консультації з представниками органів місцевого самоврядування та їх асоціацій, а також суб’єктами господарювання та їх громадськими об’єднаннями. 

У процесі та в результаті формування спроможних територіальних громад статус села, селища, міста, сільської та міської місцевості не змінюється!

== Повноваження територіальної громади ==

Повноваження територіальних громад в Україні визначаються статтею [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page 143 Конституції України]:

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Таким чином, повноваження територіальної громади згідно з Конституцією України поширюється на всі питання місцевого значення.

У сучасній Україні функції та повноваження територіальних громад у нелегітимний спосіб перебрали на себе місцеві ради та виконкоми. Як результат – відсутність будь-якого ефективного контролю їхньої діяльності з боку територіальних громад. А це тягне за собою розквіт корупції у всіх можливих її проявах.

Створення територіальних громад як юридичних осіб публічного права дозволяє територіальним громадам повернути собі функції та повноваження, передбачені Конституцією України.

[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]
[[Категорія:Кабінет Міністрів України‎]]

Єдиний реєстр боржників

2018-02-22T10:40:33Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1126-16 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження]

== Про Реєстр ==

На сайті Міністерства юстиції України запрацював Єдиний реєстр боржників.

Реєстр боржників утворено відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року (набрав чинності 5 жовтня 2016 року)] та [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1126-16 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження від 5 серпня 2016 року (набрав чинності 5 січня 2017 року]).

'''Єдиний реєстр боржників''' — систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження України та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
 
Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

'''Не вносяться до реєстру відомості щодо боржників''', якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, боржники, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржники за рішеннями немайнового характеру.

== Відомості, які містить Реєстр ==

'''Єдиний реєстр боржників містить такі відомості'''
* прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження боржника — фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи;
* найменування органу або прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ;
* найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім'я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв'язку та адреса електронної пошти виконавця;
* номер виконавчого провадження;
* категорія стягнення (аліменти, штраф тощо).

== За яких обставин можливе виключення відомостей про боржника з Реєстру? ==

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників ''одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документа до суду, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів''.

== Пошук інформації в Реєстрі ==

'''Пошук інформації через веб-сайт Єдиного реєстру здійснюється за такими реквізитами:'''

# прізвище, ім'я, по батькові (за його наявності), число, місяць, рік народження боржника — фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);
# найменування, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи.

'''З Реєстром можна ознайомитися за посиланням:'''
https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади]]

Єдиний реєстр боржників

2018-02-22T10:28:28Z

Tetyana.zhalobna:

Єдиний реєстр боржників

2018-02-22T10:23:14Z

Tetyana.zhalobna:

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1126-16 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження]

== Про Реєстр ==

На сайті Міністерства юстиції України запрацював Єдиний реєстр боржників.

Реєстр боржників утворено відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року (набрав чинності 5 жовтня 2016 року)] та [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1126-16 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження від 5 серпня 2016 року (набрав чинності 5 січня 2017 року]).

'''Єдиний реєстр боржників''' — систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження України та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
 
Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

'''Не вносяться до реєстру відомості щодо боржників''', якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, боржники, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржники за рішеннями немайнового характеру.

== Відомості, які містить Реєстр ==

'''Єдиний реєстр боржників містить такі відомості'''
* прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження боржника — фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи;
* найменування органу або прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ;
* найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім'я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв'язку та адреса електронної пошти виконавця;
* номер виконавчого провадження;
* категорія стягнення (аліменти, штраф тощо).

== За яких обставин можливе виключення відомостей про боржника з Реєстру? ==

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників ''одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документа до суду, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів''.

== Пошук інформації в Реєстрі ==

'''Пошук інформації через веб-сайт Єдиного реєстру здійснюється за такими реквізитами:'''

# прізвище, ім'я, по батькові (за його наявності), число, місяць, рік народження боржника — фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);
# найменування, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи.

'''З Реєстром можна ознайомитися за посиланням:'''
https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors

Єдиний реєстр боржників

2018-02-22T10:09:22Z

Tetyana.zhalobna:

== Про Реєстр ==

На сайті Міністерства юстиції України запрацював Єдиний реєстр боржників.

'''Єдиний реєстр боржників''' — систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження України та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
 
Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

'''Не вносяться до реєстру відомості щодо боржників''', якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, боржники, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржники за рішеннями немайнового характеру.

== Які відомості містить Реєстр? ==

'''Єдиний реєстр боржників містить такі відомості'''
* прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження боржника — фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи;
* найменування органу або прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ;
* найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім'я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв'язку та адреса електронної пошти виконавця;
* номер виконавчого провадження;
* категорія стягнення (аліменти, штраф тощо).

== За яких обставин можливе виключення відомостей про боржника з Реєстру? ==

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників ''одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документа до суду, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів''.

== Пошук інформації в Реєстрі ==

'''Пошук інформації через веб-сайт Єдиного реєстру здійснюється за такими реквізитами:'''

# прізвище, ім'я, по батькові (за його наявності), число, місяць, рік народження боржника — фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);
# найменування, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи.

'''З Реєстром можна ознайомитися за посиланням:'''
https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors

Єдиний реєстр боржників

2018-02-22T09:57:33Z

Tetyana.zhalobna: Створена сторінка: == Про реєстр == На сайті Міністерства юстиції України запрацював Єдиний реєстр боржник...

== Про реєстр ==

На сайті Міністерства юстиції України запрацював Єдиний реєстр боржників.
'''Єдиний реєстр боржників''' — систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження України та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
 
Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

'''Не вносяться до реєстру відомості щодо боржників''', якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, боржники, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржники за рішеннями немайнового характеру.

== Які відомості містить Реєстр? ==

'''Єдиний реєстр боржників містить такі відомості'''
прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження боржника — фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань боржника — юридичної особи;
найменування органу або прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ;
найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім'я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв'язку та адреса електронної пошти виконавця;
номер виконавчого провадження;
категорія стягнення (аліменти, штраф тощо).

За яких обставин виключаються відомості про боржника з Реєстру?

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників ''одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документа до суду, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів''.

Розподіл майна подружжя шляхом укладення спеціального договору

2018-02-22T09:13:10Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5]

== Поняття та порядок поділу спільного майна подружжя ==

Під час припинення шлюбно-сімейних відносин, зазвичай постає питання про розподіл майна, набутого під час проживання в шлюбі.
Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя.
Поділ спільного майна може здійснюватися в '''добровільному порядку''' за рішенням самого подружжя або в '''судовому порядку''' за наявності між ними спору. У зв’язку з цим розрізняють: '''добровільний поділ майна подружжя''' і '''судовий поділ майна'''.

== Добровільний поділ майна подружжя ==

Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна. Поділ здійснюється тільки щодо наявного майна, а не майна, яке буде набуте подружжям у майбутньому. 

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Стаття 7 Сімейного кодексу України] (далі – СК України) зазначає, що сімейні відносини можуть бути врегульовані крім Сімейного кодексу іншими нормативно-правовими актами. 

Оскільки Сімейним кодексом розширена сфера регулювання сімейних відносин за допомогою договору, то при його укладенні можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Ст. 355 ЦК України] визначає '''два види спільної сумісної власності осіб''':спільна сумісна або спільна часткова. Однак, при поділі або виділі в натурі частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що частки у співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не передбачено договором або законом.

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Ч. 3 ст. 368 ЦК України] встановлює, що майно, набуте подружжям у шлюбі є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом.
Спільна сумісна власність, як різновид права спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Однак, порядок і умови виникнення спільної сумісної власності подружжя дещо інші, ніж у учасників спільної часткової власності, передбачених [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 355 Цивільного кодексу України].

У [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 9 СК України] законодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів. При цьому, подружжя може врегулювати своївідносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства. Особи, які проживають однією сім'єю, також можуть врегулювати свої сімейні відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 63 СК України]).

У [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 65 СК України] закріплено принцип розпорядження спільним майном подружжя за взаємною згодою. Також [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 2 ст. 69 СК України] передбачено принцип розподілу майна подружжя за взаємною згодою.
Слід зазначити, що [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 60 СК України] встановлено, що право на майно виникає у обох із подружжя одночасно, у момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім’я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток. Згідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 70 СК] такі частки визначаються подружжям при поділі майна і є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

== Яке майно підлягає поділу? ==

В контексті [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 71 СК України] майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Такий порядок поділу між подружжям (без виділу частки) відрізняє спільну сумісну власність подружжя від випадків спільної сумісної та спільної часткової власності, які передбачені ЦК України. За взаємною згодою, у разі необхідності, дружина та чоловік мають право укласти договір поділу нерухомого майна, а також виділитинерухоме майно зі складу всього майна подружжя. Це положення закріплено в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 п. 4 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України].

Добровільно, за взаємною згодою, в силу [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 68 СК України] подружжя має право здійснити поділ та виділ майна і після розірвання шлюбу; при взаємній згоді колишнє подружжя в будь-який час може звернутися до нотаріуса щодо укладення договору про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності.

'''Отже, поділу підлягає лише майно, яке належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності виходячи з принципу рівності часток за умови відсутності іншої домовленості між ними або шлюбного договору.'''

Майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності, не може бути предметом такого договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям. Однак, воно може бути предметом інших цивільно-правових договорів, зокрема, договорівдарування, купівлі-продажу, найму (оренди) тощо, які подружжя можуть укладати між собою на підставі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 64 СК України].

== Предмет договору ==

Предметом договору про поділ спільного майна подружжя (колишнього подружжя) може бути як все майно (майнові права), що були набуті подружжям за час шлюбу, так і його частина. При цьому майно (майнові права), які не увійшли до предмету договору,залишаються у спільній сумісній власності подружжя (колишнього подружжя). Договір про поділ майна подружжя (колишнього подружжя) може бути укладений з умовою виплати грошової компенсації у разі нерівноцінності поділу, або без неї.

У випадку, якщо предметом поділу є нерухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу у спільну сумісну власність, і право особистої приватної власності за результатом укладання такого договору переходить до одного з подружжя (колишнього подружжя), то такий договір може бути документом, що підтверджує право власності одного з подружжя (колишнього з подружжя) на такий об'єкт. Після укладання договору про поділ майна подружжя (колишнього подружжя), відповідні відомості повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Але існують і інші точки зору. Зокрема, якщо предметом такого договору поділу майна є нерухоме майно, титульним власником якого є один з подружжя, і майно в результаті поділу залишається за ним, то документом про право власності залишається попередній документ, що посвідчує право власності на майно, а договір про поділ буде невід’ємною частиною цього документа. При цьому відомості про зміну правовстановлювального документу повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки з укладанням такого договору змінюється правовий режим такого нерухомого майна.

Якщо титульним власником майна був один з подружжя, а в результаті поділу майна нерухоме майно переходить до іншого з подружжя, то договір про поділ майна буде документом, що підтверджує право власності іншого з подружжя на це майно, на підставі якого нотаріус здійснює державну реєстрацію права власності на майно на ім’я іншого з подружжя. При цьому нотаріус вилучає попередній документ про право власності на нерухоме майно і приєднує його до нотаріальної справи.

== Договір про виділ об»єкта нерухомого майна зі складу усього майна ==

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 П. 2 ст. 69 СК України] передбачає, що подружжя має право укласти договір про виділ об’єкта нерухомого майна дружині або чоловікові зі складу усього майна, який підлягає нотаріальному посвідченню.
Суть виділу нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя полягає в тому, що якщо один з подружжя за згодою іншого з подружжя у добровільному порядку бажає змінити правовий режим одного об’єкта нерухомості (житловий будинок, квартира, нежитлове приміщення, тощо) на особисту приватну власність, то має бути укладений договір про виділ нерухомого майна зі спільної сумісної власності в особисту приватну власність одного з них.

''Наприклад, із складу всього спільного майна подружжя виділити чоловікові у особисту приватну власність нежитлове приміщення, при цьому решта майна залишається у спільній сумісній власності подружжя, а при можливому подальшому поділі майна подружжя, частка чоловіка може бути відповідно зменшена з урахуванням укладеного раніше договору про виділ нежитлового приміщення зі спільного майна.
''

При посвідченні такого договору нотаріусом застосовуються такі саме норми, як і при посвідченні договору поділу спільного майна подружжя ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 60, ст. 64, п. 1 ст. 65, п. 2 ст. 69, п. 1 ст. 70, 71, 72 Сімейного кодексу України]).

== Поділ земельної ділянки ==

Якщо об’єктом поділу є земельна ділянка, то регулювання земельних відносин відбувається із застосуванням спеціальних норм Земельного кодексу України (далі – ЗК України).
У відповідності до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ч. 1 ст. 81, ч. 1 п.2 ст. 89 ЗК України], у спільній сумісній власності подружжя можуть перебувати земельні ділянки, які набуті подружжям за спільні кошти за договором купівлі- продажу, міни, іншими цивільно-правовими договорами.

Враховуючи вимоги [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 64, ч. 2 ст. 69, ч. 1 ст. 71 СК України], подружжя за взаємною згодою має право на поділ земельної ділянки в натурі.

Згідно зі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ст. 79-1 ЗК України], титульний власник повинен звернутись до територіального органу Держгеокадастру України з метою поділу раніше сформованої земельної ділянки, яка перебуває у його власності, на дві земельні ділянки. У відповідності до технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки, відомості про них вносяться до Державного земельного кадастру. На підставі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України], після здійснення державної реєстрації права власності на дві земельні ділянки вони можуть бути об’єктом цивільних угод.

Оскільки ці дві новостворені земельні ділянки залишаються об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, то для здійснення їх поділу в натурі необхідно застосувати вимоги [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 71 СК України], [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п. 4 ст. 89 ЗК України] та [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. ст. 364, 372 ЦК України]. Нотаріус може посвідчити договір про поділ майна подружжя, в результаті якого кожному із подружжя на праві особистої приватної власності буде належати по одній земельній ділянці.

== Судовий поділ майна подружжя ==

Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється '''на судовий'''. При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об'єктів:
* речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;
* кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);
* боргові зобов'язання подружжя (зобов'язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов'язане повернути борг, повернути або передати річ тощо).
Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кредиторських вимог та боргових зобов'язань.

Поділ майна подружжя здійснюється в два етапи: ''по-перше'', суд визначає розмір часток чоловіка та жінки в праві на майно, і, ''по-друге'', здійснює поділ майна відповідно до встановлених часток. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 1 ст. 70 СК]). Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один із подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 1 ст. 60 СК]).

Разом із тим, законодавство встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. Відповідно до цього суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя. По-перше, суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обста: вин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 2 ст. 70 СК]).

По-друге, суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 3 ст. 70 СК]). Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 3 ст. 70 СК] збільшення розміру частки одного з подружжя в майні пов'язується лише з випадками стягнення аліментів на дитину. Така новела сімейного законодавства здається невдалою.

Після визначення судом частки кожного з подружжя в праві на майно здійснюється другий етап — безпосередній поділ майна подружжя відповідно до цих часток, які належать кожному з них.
[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Поділ спільного майна подружжя]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]

Розподіл майна подружжя шляхом укладення спеціального договору

2018-02-22T09:09:37Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5]

== Поняття та порядок поділу спільного майна подружжя ==

Під час припинення шлюбно-сімейних відносин, зазвичай постає питання про розподіл майна, набутого під час проживання в шлюбі.
Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя.
Поділ спільного майна може здійснюватися в '''добровільному порядку''' за рішенням самого подружжя або в '''судовому порядку''' за наявності між ними спору. У зв’язку з цим розрізняють: '''добровільний поділ майна подружжя''' і '''судовий поділ майна'''.

== Добровільний поділ майна подружжя ==

Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна. Поділ здійснюється тільки щодо наявного майна, а не майна, яке буде набуте подружжям у майбутньому. 

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Стаття 7 Сімейного кодексу України] (далі – СК України) зазначає, що сімейні відносини можуть бути врегульовані крім Сімейного кодексу іншими нормативно-правовими актами. 

Оскільки Сімейним кодексом розширена сфера регулювання сімейних відносин за допомогою договору, то при його укладенні можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Ст. 355 ЦК України] визначає '''два види спільної сумісної власності осіб''':спільна сумісна або спільна часткова. Однак, при поділі або виділі в натурі частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що частки у співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не передбачено договором або законом.

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Ч. 3 ст. 368 ЦК України] встановлює, що майно, набуте подружжям у шлюбі є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом.
Спільна сумісна власність, як різновид права спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Однак, порядок і умови виникнення спільної сумісної власності подружжя дещо інші, ніж у учасників спільної часткової власності, передбачених [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 355 Цивільного кодексу України].

У [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 9 СК України] законодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів. При цьому, подружжя може врегулювати своївідносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства. Особи, які проживають однією сім'єю, також можуть врегулювати свої сімейні відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 63 СК України]).

У [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 65 СК України] закріплено принцип розпорядження спільним майном подружжя за взаємною згодою. Також [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 2 ст. 69 СК України] передбачено принцип розподілу майна подружжя за взаємною згодою.
Слід зазначити, що [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 60 СК України] встановлено, що право на майно виникає у обох із подружжя одночасно, у момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім’я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток. Згідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 70 СК] такі частки визначаються подружжям при поділі майна і є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

== Яке майно підлягає поділу? ==

В контексті [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 71 СК України] майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Такий порядок поділу між подружжям (без виділу частки) відрізняє спільну сумісну власність подружжя від випадків спільної сумісної та спільної часткової власності, які передбачені ЦК України. За взаємною згодою, у разі необхідності, дружина та чоловік мають право укласти договір поділу нерухомого майна, а також виділитинерухоме майно зі складу всього майна подружжя. Це положення закріплено в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 п. 4 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України].

Добровільно, за взаємною згодою, в силу [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 68 СК України] подружжя має право здійснити поділ та виділ майна і після розірвання шлюбу; при взаємній згоді колишнє подружжя в будь-який час може звернутися до нотаріуса щодо укладення договору про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності.

'''Отже, поділу підлягає лише майно, яке належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності виходячи з принципу рівності часток за умови відсутності іншої домовленості між ними або шлюбного договору.'''

Майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності, не може бути предметом такого договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям. Однак, воно може бути предметом інших цивільно-правових договорів, зокрема, договорівдарування, купівлі-продажу, найму (оренди) тощо, які подружжя можуть укладати між собою на підставі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 64 СК України].

== Предмет договору ==

Предметом договору про поділ спільного майна подружжя (колишнього подружжя) може бути як все майно (майнові права), що були набуті подружжям за час шлюбу, так і його частина. При цьому майно (майнові права), які не увійшли до предмету договору,залишаються у спільній сумісній власності подружжя (колишнього подружжя). Договір про поділ майна подружжя (колишнього подружжя) може бути укладений з умовою виплати грошової компенсації у разі нерівноцінності поділу, або без неї.

У випадку, якщо предметом поділу є нерухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу у спільну сумісну власність, і право особистої приватної власності за результатом укладання такого договору переходить до одного з подружжя (колишнього подружжя), то такий договір може бути документом, що підтверджує право власності одного з подружжя (колишнього з подружжя) на такий об'єкт. Після укладання договору про поділ майна подружжя (колишнього подружжя), відповідні відомості повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Але існують і інші точки зору. Зокрема, якщо предметом такого договору поділу майна є нерухоме майно, титульним власником якого є один з подружжя, і майно в результаті поділу залишається за ним, то документом про право власності залишається попередній документ, що посвідчує право власності на майно, а договір про поділ буде невід’ємною частиною цього документа. При цьому відомості про зміну правовстановлювального документу повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки з укладанням такого договору змінюється правовий режим такого нерухомого майна.

Якщо титульним власником майна був один з подружжя, а в результаті поділу майна нерухоме майно переходить до іншого з подружжя, то договір про поділ майна буде документом, що підтверджує право власності іншого з подружжя на це майно, на підставі якого нотаріус здійснює державну реєстрацію права власності на майно на ім’я іншого з подружжя. При цьому нотаріус вилучає попередній документ про право власності на нерухоме майно і приєднує його до нотаріальної справи.

== Договір про виділ об»єкта нерухомого майна зі складу усього майна ==

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 П. 2 ст. 69 СК України] передбачає, що подружжя має право укласти договір про виділ об’єкта нерухомого майна дружині або чоловікові зі складу усього майна, який підлягає нотаріальному посвідченню.
Суть виділу нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя полягає в тому, що якщо один з подружжя за згодою іншого з подружжя у добровільному порядку бажає змінити правовий режим одного об’єкта нерухомості (житловий будинок, квартира, нежитлове приміщення, тощо) на особисту приватну власність, то має бути укладений договір про виділ нерухомого майна зі спільної сумісної власності в особисту приватну власність одного з них.

''Наприклад, із складу всього спільного майна подружжя виділити чоловікові у особисту приватну власність нежитлове приміщення, при цьому решта майна залишається у спільній сумісній власності подружжя, а при можливому подальшому поділі майна подружжя, частка чоловіка може бути відповідно зменшена з урахуванням укладеного раніше договору про виділ нежитлового приміщення зі спільного майна.
''

При посвідченні такого договору нотаріусом застосовуються такі саме норми, як і при посвідченні договору поділу спільного майна подружжя ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 60, ст. 64, п. 1 ст. 65, п. 2 ст. 69, п. 1 ст. 70, 71, 72 Сімейного кодексу України]).

== Поділ земельної ділянки ==

Якщо об’єктом поділу є земельна ділянка, то регулювання земельних відносин відбувається із застосуванням спеціальних норм Земельного кодексу України (далі – ЗК України).
У відповідності до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ч. 1 ст. 81, ч. 1 п.2 ст. 89 ЗК України], у спільній сумісній власності подружжя можуть перебувати земельні ділянки, які набуті подружжям за спільні кошти за договором купівлі- продажу, міни, іншими цивільно-правовими договорами.

Враховуючи вимоги [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 64, ч. 2 ст. 69, ч. 1 ст. 71 СК України], подружжя за взаємною згодою має право на поділ земельної ділянки в натурі.

Згідно зі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ст. 79-1 ЗК України], титульний власник повинен звернутись до територіального органу Держгеокадастру України з метою поділу раніше сформованої земельної ділянки, яка перебуває у його власності, на дві земельні ділянки. У відповідності до технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки, відомості про них вносяться до Державного земельного кадастру. На підставі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України], після здійснення державної реєстрації права власності на дві земельні ділянки вони можуть бути об’єктом цивільних угод.

Оскільки ці дві новостворені земельні ділянки залишаються об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, то для здійснення їх поділу в натурі необхідно застосувати вимоги [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 71 СК України], [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п. 4 ст. 89 ЗК України] та [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. ст. 364, 372 ЦК України]. Нотаріус може посвідчити договір про поділ майна подружжя, в результаті якого кожному із подружжя на праві особистої приватної власності буде належати по одній земельній ділянці.

== Судовий поділ майна подружжя ==

Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється '''на судовий'''. При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об'єктів:
* речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;
* кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);
* боргові зобов'язання подружжя (зобов'язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов'язане повернути борг, повернути або передати річ тощо).
Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кредиторських вимог та боргових зобов'язань.

Поділ майна подружжя здійснюється в два етапи: ''по-перше'', суд визначає розмір часток чоловіка та жінки в праві на майно, і, ''по-друге'', здійснює поділ майна відповідно до встановлених часток. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 1 ст. 70 СК]). Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один із подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 1 ст. 60 СК]).

Разом із тим, законодавство встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. Відповідно до цього суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя. По-перше, суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обста: вин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 2 ст. 70 СК]).

По-друге, суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 3 ст. 70 СК]). Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 3 ст. 70 СК] збільшення розміру частки одного з подружжя в майні пов'язується лише з випадками стягнення аліментів на дитину. Така новела сімейного законодавства здається невдалою.

Після визначення судом частки кожного з подружжя в праві на майно здійснюється другий етап — безпосередній поділ майна подружжя відповідно до цих часток, які належать кожному з них.
[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Поділ спільного майна подружжя]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суд]]

Розподіл майна подружжя шляхом укладення спеціального договору

2018-02-22T09:07:05Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5]

== Поняття та порядок поділу спільного майна подружжя ==

Під час припинення шлюбно-сімейних відносин, зазвичай постає питання про розподіл майна, набутого під час проживання в шлюбі.
Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя.
Поділ спільного майна може здійснюватися в '''добровільному порядку''' за рішенням самого подружжя або в '''судовому порядку''' за наявності між ними спору. У зв’язку з цим розрізняють: '''добровільний поділ майна подружжя''' і '''судовий поділ майна'''.

== Добровільний поділ майна подружжя ==

Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна. Поділ здійснюється тільки щодо наявного майна, а не майна, яке буде набуте подружжям у майбутньому. 

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Стаття 7 Сімейного кодексу України] (далі – СК України) зазначає, що сімейні відносини можуть бути врегульовані крім Сімейного кодексу іншими нормативно-правовими актами. 

Оскільки Сімейним кодексом розширена сфера регулювання сімейних відносин за допомогою договору, то при його укладенні можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Ст. 355 ЦК України] визначає '''два види спільної сумісної власності осіб''':спільна сумісна або спільна часткова. Однак, при поділі або виділі в натурі частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що частки у співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не передбачено договором або законом.

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Ч. 3 ст. 368 ЦК України] встановлює, що майно, набуте подружжям у шлюбі є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом.
Спільна сумісна власність, як різновид права спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Однак, порядок і умови виникнення спільної сумісної власності подружжя дещо інші, ніж у учасників спільної часткової власності, передбачених [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 355 Цивільного кодексу України].

У [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 9 СК України] законодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів. При цьому, подружжя може врегулювати своївідносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства. Особи, які проживають однією сім'єю, також можуть врегулювати свої сімейні відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 63 СК України]).

У [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 65 СК України] закріплено принцип розпорядження спільним майном подружжя за взаємною згодою. Також [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 2 ст. 69 СК України] передбачено принцип розподілу майна подружжя за взаємною згодою.
Слід зазначити, що [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 60 СК України] встановлено, що право на майно виникає у обох із подружжя одночасно, у момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім’я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток. Згідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 70 СК] такі частки визначаються подружжям при поділі майна і є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

== Яке майно підлягає поділу? ==

В контексті [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 71 СК України] майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Такий порядок поділу між подружжям (без виділу частки) відрізняє спільну сумісну власність подружжя від випадків спільної сумісної та спільної часткової власності, які передбачені ЦК України. За взаємною згодою, у разі необхідності, дружина та чоловік мають право укласти договір поділу нерухомого майна, а також виділитинерухоме майно зі складу всього майна подружжя. Це положення закріплено в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 п. 4 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України].

Добровільно, за взаємною згодою, в силу [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 68 СК України] подружжя має право здійснити поділ та виділ майна і після розірвання шлюбу; при взаємній згоді колишнє подружжя в будь-який час може звернутися до нотаріуса щодо укладення договору про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності.

'''Отже, поділу підлягає лише майно, яке належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності виходячи з принципу рівності часток за умови відсутності іншої домовленості між ними або шлюбного договору.'''

Майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності, не може бути предметом такого договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям. Однак, воно може бути предметом інших цивільно-правових договорів, зокрема, договорівдарування, купівлі-продажу, найму (оренди) тощо, які подружжя можуть укладати між собою на підставі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 64 СК України].

== Предмет договору ==

Предметом договору про поділ спільного майна подружжя (колишнього подружжя) може бути як все майно (майнові права), що були набуті подружжям за час шлюбу, так і його частина. При цьому майно (майнові права), які не увійшли до предмету договору,залишаються у спільній сумісній власності подружжя (колишнього подружжя). Договір про поділ майна подружжя (колишнього подружжя) може бути укладений з умовою виплати грошової компенсації у разі нерівноцінності поділу, або без неї.

У випадку, якщо предметом поділу є нерухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу у спільну сумісну власність, і право особистої приватної власності за результатом укладання такого договору переходить до одного з подружжя (колишнього подружжя), то такий договір може бути документом, що підтверджує право власності одного з подружжя (колишнього з подружжя) на такий об'єкт. Після укладання договору про поділ майна подружжя (колишнього подружжя), відповідні відомості повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Але існують і інші точки зору. Зокрема, якщо предметом такого договору поділу майна є нерухоме майно, титульним власником якого є один з подружжя, і майно в результаті поділу залишається за ним, то документом про право власності залишається попередній документ, що посвідчує право власності на майно, а договір про поділ буде невід’ємною частиною цього документа. При цьому відомості про зміну правовстановлювального документу повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки з укладанням такого договору змінюється правовий режим такого нерухомого майна.

Якщо титульним власником майна був один з подружжя, а в результаті поділу майна нерухоме майно переходить до іншого з подружжя, то договір про поділ майна буде документом, що підтверджує право власності іншого з подружжя на це майно, на підставі якого нотаріус здійснює державну реєстрацію права власності на майно на ім’я іншого з подружжя. При цьому нотаріус вилучає попередній документ про право власності на нерухоме майно і приєднує його до нотаріальної справи.

== Договір про виділ об»єкта нерухомого майна зі складу усього майна ==

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 П. 2 ст. 69 СК України] передбачає, що подружжя має право укласти договір про виділ об’єкта нерухомого майна дружині або чоловікові зі складу усього майна, який підлягає нотаріальному посвідченню.
Суть виділу нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя полягає в тому, що якщо один з подружжя за згодою іншого з подружжя у добровільному порядку бажає змінити правовий режим одного об’єкта нерухомості (житловий будинок, квартира, нежитлове приміщення, тощо) на особисту приватну власність, то має бути укладений договір про виділ нерухомого майна зі спільної сумісної власності в особисту приватну власність одного з них.

''Наприклад, із складу всього спільного майна подружжя виділити чоловікові у особисту приватну власність нежитлове приміщення, при цьому решта майна залишається у спільній сумісній власності подружжя, а при можливому подальшому поділі майна подружжя, частка чоловіка може бути відповідно зменшена з урахуванням укладеного раніше договору про виділ нежитлового приміщення зі спільного майна.
''

При посвідченні такого договору нотаріусом застосовуються такі саме норми, як і при посвідченні договору поділу спільного майна подружжя ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 60, ст. 64, п. 1 ст. 65, п. 2 ст. 69, п. 1 ст. 70, 71, 72 Сімейного кодексу України]).

== Поділ земельної ділянки ==

Якщо об’єктом поділу є земельна ділянка, то регулювання земельних відносин відбувається із застосуванням спеціальних норм Земельного кодексу України (далі – ЗК України).
У відповідності до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ч. 1 ст. 81, ч. 1 п.2 ст. 89 ЗК України], у спільній сумісній власності подружжя можуть перебувати земельні ділянки, які набуті подружжям за спільні кошти за договором купівлі- продажу, міни, іншими цивільно-правовими договорами.

Враховуючи вимоги [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 64, ч. 2 ст. 69, ч. 1 ст. 71 СК України], подружжя за взаємною згодою має право на поділ земельної ділянки в натурі.

Згідно зі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ст. 79-1 ЗК України], титульний власник повинен звернутись до територіального органу Держгеокадастру України з метою поділу раніше сформованої земельної ділянки, яка перебуває у його власності, на дві земельні ділянки. У відповідності до технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки, відомості про них вносяться до Державного земельного кадастру. На підставі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України], після здійснення державної реєстрації права власності на дві земельні ділянки вони можуть бути об’єктом цивільних угод.

Оскільки ці дві новостворені земельні ділянки залишаються об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, то для здійснення їх поділу в натурі необхідно застосувати вимоги [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 71 СК України], [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п. 4 ст. 89 ЗК України] та [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. ст. 364, 372 ЦК України]. Нотаріус може посвідчити договір про поділ майна подружжя, в результаті якого кожному із подружжя на праві особистої приватної власності буде належати по одній земельній ділянці.

== Судовий поділ майна подружжя ==

Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється '''на судовий'''. При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об'єктів:
* речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;
* кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);
* боргові зобов'язання подружжя (зобов'язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов'язане повернути борг, повернути або передати річ тощо).
Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кредиторських вимог та боргових зобов'язань.

Поділ майна подружжя здійснюється в два етапи: ''по-перше'', суд визначає розмір часток чоловіка та жінки в праві на майно, і, ''по-друге'', здійснює поділ майна відповідно до встановлених часток. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 1 ст. 70 СК]). Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один із подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 1 ст. 60 СК]).

Разом із тим, законодавство встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. Відповідно до цього суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя. По-перше, суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обста: вин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 2 ст. 70 СК]).

По-друге, суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page2 ч. 3 ст. 70 СК]). Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК збільшення розміру частки одного з подружжя в майні пов'язується лише з випадками стягнення аліментів на дитину. Така новела сімейного законодавства здається невдалою.

Після визначення судом частки кожного з подружжя в праві на майно здійснюється другий етап — безпосередній поділ майна подружжя відповідно до цих часток, які належать кожному з них.
[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Поділ спільного майна подружжя]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Децентралізація: повноваження рад територіальних громад

2018-02-22T08:36:56Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/595-19 Закон України “Про місцеві вибори”]
* [http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=247190087 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 № 333-р Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні]

== Поняття децентралізації ==

'''ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ'''– це передача повноважень та бюджетних надходжень від державних органів до органів місцевого самоврядування. 

Метою реформи місцевого самоврядування є, передусім, забезпечення його спроможності самостійно, за рахунок власних ресурсів, вирішувати питання місцевого значення. 
Йдеться про наділення територіальних громад більшими ресурсами та про мобілізацію їхніх внутрішніх резервів. 
Реформа органів місцевого самоврядування передбачає об’єднання (укрупнення) територіальних громад. 

Це здійснюється через те, що надмірна частина ресурсів у таких громадах і далі витрачатиметься на утримання управлінського апарату, а для реалізації серйозних проектів місцевого розвитку коштів не вистачатиме. І навіть наділення додатковими ресурсами переважної більшості наявних дрібних територіальних громад, їхньої спроможності не забезпечить. Тому реформа місцевого самоврядування, враховуючи позитивний як європейський, так і власний історичний досвід, передбачає обов’язкове об’єднання (укрупнення) територіальних громад. Укрупнення території громад не може бути довільним, воно має свої логічні межі. Відстань від центру громади до її найдальшого населеного пункту має бути такою, щоб у екстрених випадках її не довше ніж за 30 хвилин могли подолати пожежна команда, швидка допомога, поліцейський патруль. Допомога, надана через більший проміжок часу, різко втрачає ефективність. Питання визначення меж нових, об’єднаних громад вирішуватиметься органами влади обласного рівня з урахуванням як об’єктивних критеріїв, так і думки громадян. 

Після консолідації громад села, які не матимуть власних сільрад, будуть представлені в місцевій раді своїми депутатами, а у виконкомі – сільськими старостами. Старости та депутати здійснюватимуть зв’язок між односельцями і владою громади та вирішуватимуть різні проблеми його жителів у раді та виконкомі. Повноваження старости визначені додатково в спеціальному законі. 

Крім того, створюються виконавчі органи районних і обласних рад. Зараз вони відсутні зовсім. Їм буде належати реальна влада в регіонах. Це посилює місцеве самоврядування, робить систему влади в регіонах справді демократичною – управляти регіонами будуть суб’єкти, обрані в ході місцевих виборів. 

Місцеві держадміністрації будуть ліквідовані, на їх місці постануть префекти. Виписані для них повноваження передбачають, передусім, контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування з огляду на дотримання Конституції і законів.
Президент також може тимчасово зупинити повноваження органу місцевого самоврядування, а після визнання акту цього органу неконституційним – достроково припинити його повноваження.

== Адміністративно-територіальний устрій ==

Кабінетом Міністрів України затверджена концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка складається з '''трьох напрямків''': 

'''Перший''' – базовий: формування об’єднаних громад базового рівня адміністративно-територіального устрою України. 

'''Другий''' – створення нових районів, які вирішуватимуть лише те, що відноситься до компетенції району: комунальна власність, вторинна медицина, школи-інтернати і т.д. Решта повноважень районів перейде до компетенції об’єднаних громад. 

'''Третій напрямок''' – заключний, це області. По суті межі областей мінятися не будуть. Області перейменують в регіони. Тобто кількість обласних центрів така ж і залишиться. Змін зазнає лише форма управління. 

Основною територіальною одиницею стає громада. Громада має голову та виконком, який виконує всі функції з управління громадою.
Села, які ввійшли до об’єднаної громади обирають старост, які входять до виконкому об’єднаної громади і виконують ті ж функції, які були в сільраді. Тобто за простою довідкою не потрібно їхати в новий центр громади – планується що на місці її зможе видавати староста.
Наступний рівень – це район і область. І там і там будуть обрані рай- та облради, які мають створити виконкоми замість рай- та обладміністрацій.

== Префектура ==

Проект реформи передбачає скасування обласних та районних державних адміністрацій. Замість них центральну владу на місцях представлятимуть префекти. Ідея полягала в тому, що вони здійснюватимуть лише нагляд за дотриманням законності органами місцевого самоврядування. Поряд із цим ради громади, області та району утворюватимуть свої виконавчі комітети.
Префектів призначатиме та звільнятиме президент за поданням Кабміну. Акти ж префектів - в залежності від того, якого питання вони стосуватимуться, - скасовувати матиме право або президент, або уряд.

== Староста ==

У [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Законі України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»] зазначено, що у населених пунктах, котрі не визначені адміністративними центрами, обиратимуть старосту на строк повноважень місцевої ради (на 5 років). Він є посадовою особою місцевого самоврядування та керується у своїй діяльності Положенням про старосту. 

'''До основних повноважень старости належать: '''

* представництво інтересів жителів села, селища у виконавчих органах сільської, селищної, міської ради;
* сприяння жителям села, селища у підготовці документів, що подаються до органів місцевого самоврядування;
* участь у підготовці проекту бюджету територіальної громади в частині фінансування програм, що реалізуються на території відповідного села, селища;
* внесення пропозицій до виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради з питань діяльності на території відповідного села, селища виконавчих органів сільської, селищної, міської ради, підприємств, установ, організацій комунальної форми власності та їх посадових осіб та інші обов’язки, визначені Положенням. 

Положення про старосту мають затверджувати сільська, селищна, міська рада відповідної об’єднаної територіальної громади. У Положенні визначаються права і обов’язки старости, порядок його звітності, інші питання, пов’язані з діяльністю старости. 

Староста обирається в порядку, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/595-19 Законом України «Про місцеві вибори»]. 

Вибори старости проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, до якого входить територія відповідного населеного пункту (села або селища) у складі об’єднаної сільської, селищної, міської територіальної громади (тобто обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців).

== План об”єднання громад ==

Відповідне ресурсне забезпечення та обсяг повноважень отримають лише ті громади, які об’єдналися відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”] та '''Перспективного плану''' формування територій громад, підготовленого відповідно до вимог урядової Методики. Таким чином, головним документом для формування спроможних громад є '''Перспективний план''', який розробляється та затверджується відповідно до ст. 11 Закон України “Про добровільне об’єднання територіальних громад” і має жорстко відповідати вимогам Методики. 

За своєю суттю '''Перспективний план''' – це бачення державою ефективного територіального устрою на базовому рівні в межах відповідної області. '''Перспективний план''' розробляється з метою формування територіальних громад ''(за відповідними типами – сільські, селищні, міські)'', органи місцевого самоврядування яких спроможні виконувати всі функції, покладені законом на них. 

'''Перспективний план''' охоплює всю територію області, розробляється і приймається для того, щоб у регіоні не залишалося неспроможних громад – таких, чиї органи місцевого самоврядування не мають власного ресурсного забезпечення, достатнього для виконання власних повноважень з вирішення питань місцевого значення. 

'''Перспективний план''' розробляється обласними державними адміністраціями, схвалюється обласними радами та затверджується Кабінетом Міністрів України. Під час розроблення проекту '''Перспективного плану''' уповноважені облдержадміністрацією посадові особи проводять консультації з представниками органів місцевого самоврядування та їх асоціацій, а також суб’єктами господарювання та їх громадськими об’єднаннями. 

У процесі та в результаті формування спроможних територіальних громад статус села, селища, міста, сільської та міської місцевості не змінюється!

== Повноваження територіальної громади ==

Повноваження територіальних громад в Україні визначаються статтею [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page 143 Конституції України]:

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Таким чином, повноваження територіальної громади згідно з Конституцією України поширюється на всі питання місцевого значення.

У сучасній Україні функції та повноваження територіальних громад у нелегітимний спосіб перебрали на себе місцеві ради та виконкоми. Як результат – відсутність будь-якого ефективного контролю їхньої діяльності з боку територіальних громад. А це тягне за собою розквіт корупції у всіх можливих її проявах.

Створення територіальних громад як юридичних осіб публічного права дозволяє територіальним громадам повернути собі функції та повноваження, передбачені Конституцією України.

[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]
[[Категорія:Кабінет Міністрів України‎]]

Використання печаток суб'єктами господарювання

2017-12-15T12:12:34Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1982-19 ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами – підприємцями"№ 1982-19 від 23.03.2017 року]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1206-18 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» № 1206-VII від 15.04.2014 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]

== Суб’єкти господарювання ==

'''Суб’єктами господарювання є:'''

# господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦКУ, державні, комунальні й інші підприємства, створені згідно з ГКУ, а також інші юрособи, які провадять господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку;
# громадяни України, іноземці й особи без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 ч. 2 ст. 55 ГКУ]).
# філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), створені ними для здійснення господарської діяльності.

== Перехід від обов’язкового до добровільного використання печаток ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1206-18 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» № 1206-VII від 15.04.2014 року] було розпочато поступовий перехід від обов’язкового до добровільного використання печаток юридичними особами. 

Проте, цей Закон залишив не вирішеними такі питання:
* яким є юридичне значення відбитку печатки та наслідки непроставлення відбитку печатки;
* яким чином суб’єкти господарювання можуть або ж повинні дізнаватися про те, чи обов’язковим є використання печатки їх контрагентом.
З метою вирішення вищенаведених питань 23.03.2017 року було прийнято [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1982-19 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними-особами підприємцями» № 1982-VIII]. 

Закон набрав чинності через три місяці з дня його опублікування, а саме 20 липня 2017 року.
Ним запроваджено наступні положення: 

* із законодавства виключено вимоги про обов’язкове використання печаток (незалежно від їх наявності у суб’єктів господарювання): ''"Суб’єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб’єктом господарювання печатки не є обов’язковим"'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 '''п. 1 ст. 58-1 Господарського кодексу України''']);
* незалежно від того, чи використовує суб’єкт господарювання печатку у своїй діяльності, відбиток печатки не може бути обов’язковим реквізитом будь-якого документу, який подається від імені суб’єкта господарювання органу державної влади або органу місцевого самоврядування: ''"Відбиток печатки не може бути обов’язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб’єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування..."'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 '''п. 2 ст. 58-1 Господарського кодексу України''']);
* виключається можливість визнання документу (угоди, правочину) недійсним (неукладеним, невчиненим) у зв’язку з відсутністю відбитку печатки : ''"Наявність або відсутність відбитка печатки суб’єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків"'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 '''п. 3 ст. 58-1 Господарського кодексу України''']);
* виключається необхідність використання печаток у взаємовідносинах суб’єктів господарювання з державними органами та органами місцевого самоврядування;
* встановлюється адміністративна відповідальність за вимагання державним органом або органом місцевого самоврядування наявності відбитку печатки на офіційному документі:''"Вимога посадової особи органу державної влади або органу місцевого самоврядування про наявність на документі, що подається суб’єктом господарювання, відбитка його печатки або нотаріального засвідчення вірності копії документа, якщо обов’язковість такого нотаріального
* засвідчення не встановлена законом, або відмова у прийнятті документа у зв’язку з відсутністю на ньому відбитка печатки суб’єкта господарювання або нотаріального засвідчення вірності копії документа, якщо обов’язковість такого нотаріального засвідчення не встановлена законом, - тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян"''. ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 '''ст. 166-24 Кодексу України про адміністративні правопорушення''']).
* Закон також встановлює, що виготовлення, продаж або придбання печаток здійснюється без отримання будь-яких документів дозвільного характеру: ''"Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру "'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 '''п. 4 ст. 58-1 Господарського кодексу України''']). 

У сфері, регулювання якої вдосконалено законом, діють Кодекс України про адміністративні правопорушення, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Податковий кодекс України, Закон України «Про обіг векселів в Україні», Закон України «Про видавничу справу», Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Закон України «Про інститути спільного інвестування», Закон України «Про депозитарну систему України», Закон України «Про аграрні розписки». 

== Проблемні моменти застосування Закону ==

Цей Закон вважається прогресивним кроком, однак деякі юристи вже зараз бачать ризики, які може спричинити застосування закону. 

Оскільки до набрання чинності Законом печатка була основним підтвердженням легітимності документа та його правомочності з точки зору наявності повноважень у особи, що підписала договір чи інший документ, то відтепер достатність лише підпису на документах спростить рейдерам можливості підробки документів, за якими здійснюються реєстраційні дії державними реєстраторами, вважають юристи. 

Можливість не посвідчувати печатками довіреності, векселі, аграрні розписки, розрахункові документи також може стати приводом для махінацій. 

Тому прогнозується зростання кількості судових процесів у спорах щодо легітимності тих чи інших юридичних документів, встановлення юридичних фактів та підтвердження виконання зобов’язань. 

[[Категорія: Господарське право]]
[[Категорія: Адміністративне право]]

Використання печаток суб'єктами господарювання

2017-12-14T14:31:43Z

Tetyana.zhalobna: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1982-19 ЗУ “Про внесення змін до деяких законода...

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1982-19 ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами – підприємцями"№ 1982-19 від 23.03.2017 року]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1206-18 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» № 1206-VII від 15.04.2014 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]

== Суб’єкти господарювання ==

'''Суб’єктами господарювання є:'''

# господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦКУ, державні, комунальні й інші підприємства, створені згідно з ГКУ, а також інші юрособи, які провадять господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку;
# громадяни України, іноземці й особи без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 ч. 2 ст. 55 ГКУ]).
# філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), створені ними для здійснення господарської діяльності.

== Перехід від обов’язкового до добровільного використання печаток ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1206-18 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» № 1206-VII від 15.04.2014 року] було розпочато поступовий перехід від обов’язкового до добровільного використання печаток юридичними особами. 

Проте, цей Закон залишив не вирішеними такі питання:
* яким є юридичне значення відбитку печатки та наслідки непроставлення відбитку печатки;
* яким чином суб’єкти господарювання можуть або ж повинні дізнаватися про те, чи обов’язковим є використання печатки їх контрагентом.
З метою вирішення вищенаведених питань 23.03.2017 року було прийнято [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1982-19 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними-особами підприємцями» № 1982-VIII]. 

Закон набрав чинності через три місяці з дня його опублікування, а саме 20 липня 2017 року.
Ним запроваджено наступні положення: 

# із законодавства виключено вимоги про обов’язкове використання печаток (незалежно від їх наявності у суб’єктів господарювання): ''"Суб’єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб’єктом господарювання печатки не є обов’язковим"'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 '''п. 1 ст. 58-1 Господарського кодексу України''']);
# незалежно від того, чи використовує суб’єкт господарювання печатку у своїй діяльності, відбиток печатки не може бути обов’язковим реквізитом будь-якого документу, який подається від імені суб’єкта господарювання органу державної влади або органу місцевого самоврядування: ''"Відбиток печатки не може бути обов’язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб’єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування..."'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 '''п. 2 ст. 58-1 Господарського кодексу України''']);
# виключається можливість визнання документу (угоди, правочину) недійсним (неукладеним, невчиненим) у зв’язку з відсутністю відбитку печатки : ''"Наявність або відсутність відбитка печатки суб’єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків"'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 '''п. 3 ст. 58-1 Господарського кодексу України''']);
# виключається необхідність використання печаток у взаємовідносинах суб’єктів господарювання з державними органами та органами місцевого самоврядування;
# встановлюється адміністративна відповідальність за вимагання державним органом або органом місцевого самоврядування наявності відбитку печатки на офіційному документі:''"Вимога посадової особи органу державної влади або органу місцевого самоврядування про наявність на документі, що подається суб’єктом господарювання, відбитка його печатки або нотаріального засвідчення вірності копії документа, якщо обов’язковість такого нотаріального засвідчення не встановлена законом, або відмова у прийнятті документа у зв’язку з відсутністю на ньому відбитка печатки суб’єкта господарювання або нотаріального засвідчення вірності копії документа, якщо обов’язковість такого нотаріального засвідчення не встановлена законом, - тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян"''. ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 '''ст. 166-24 Кодексу України про адміністративні правопорушення'''])
# Закон також встановлює, що виготовлення, продаж або придбання печаток здійснюється без отримання будь-яких документів дозвільного характеру: ''"Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру "'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 '''п. 4 ст. 58-1 Господарського кодексу України''']). 

У сфері, регулювання якої вдосконалено законом, діють Кодекс України про адміністративні правопорушення, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Податковий кодекс України, Закон України «Про обіг векселів в Україні», Закон України «Про видавничу справу», Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Закон України «Про інститути спільного інвестування», Закон України «Про депозитарну систему України», Закон України «Про аграрні розписки». 

== Проблемні моменти застосування Закону ==

Цей Закон вважається прогресивним кроком, однак деякі юристи вже зараз бачать ризики, які може спричинити застосування закону. 

Оскільки до набрання чинності Законом печатка була основним підтвердженням легітимності документа та його правомочності з точки зору наявності повноважень у особи, що підписала договір чи інший документ, то відтепер достатність лише підпису на документах спростить рейдерам можливості підробки документів, за якими здійснюються реєстраційні дії державними реєстраторами, вважають юристи. 

Можливість не посвідчувати печатками довіреності, векселі, аграрні розписки, розрахункові документи також може стати приводом для махінацій. 

Тому прогнозується зростання кількості судових процесів у спорах щодо легітимності тих чи інших юридичних документів, встановлення юридичних фактів та підтвердження виконання зобов’язань.

Договір про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею нерухомого майна

2017-09-29T13:02:29Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page4 Сімейний Кодекс України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/45-2006-%D0%BF Постанова КМУ від 24 січня 2006 р. N 45 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. N 572] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закон України «Про нотаріат»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2623-15 Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей»] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 - "Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"] 
[http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2015_2_50 Інститут припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям дитиною права власності на нерухоме майно. Стаття Мельник Марії Богданівни, аспірантки Інституту законодавства Верховної Ради України.]

== Загальні положення законодаства ==
Згідно ст. 180 Сімейного Кодексу батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. 
Згідно ст. 181 Сімейного Кодексу батьки самостійно визначають спосіб виконання свого обов'язку по утриманню дитини. 
Цей обов’ок може припинятися раніше, ніж дитина досягла повноліття, наприклад, у разі смерті дитини або платника аліментів чи оголошення їх померлими. 
==== Звільнення від обов'язку сплачувати аліменти ====
Суд може звільнити батьків від обов'язку утримувати дитину, якщо її дохід набагато перевищує дохід кожного з батьків і забезпечує повністю її потреби. 
==== Зміна розміру аліментів ====
Розмір аліментів з часом може бути зменшено або збільшено у випадку зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я платника або одержувача аліментів, а також у разі народження у платника інших дітей інших дітей.Суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред’явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти. 
Нерідко у платника аліментів з різних причин виникає заборгованість по їх сплаті .Звільнення від сплати заборгованості платника аліментів допускається за наявності у нього тяжкої хвороби, що перешкоджала таким виплатам, або іншими обставинами, безпосередньо пов’заними з платником, а не у зв’зку з їх сплатою наперед. 
В разі, якщо один з батьків не проживає з дитиною під час перебування в шлюбі, після розлучення, виникає право на отримання аліментних платежів на утримання дитини та відшкодування додаткових витрат, пов'язаних з її утриманням. Для забезпечення реалізації даного права та ліквідації заборгованості по сплаті аліментних платежів батьки можуть класти договір про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею нерухомого майна. Даний договір належить до сімейно-правових договорів, оскільки його укладення та виконання породжують правові наслідки, передбачені нормами сімейного законодавства: припинення права на аліменти для дитини у зв’яку з передачею права власності на нерухоме майно. 
== Особливості договору про припинення права на аліменти у звязку з передачею нерухомого майна ==
Договір про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею нерухомого майна укладається '''в письмовій формі та нотаріально посвідчується'''. 
Предметом договору є аліменти, тобто грошова сума, яку повинен виплачувати в обов’язковому порядку один із батьків на виховання і утримання дитини, і нерухомість, що належить на праві приватної власності особисто або сумісно платнику аліментів. 
Договір може бути складений як до розгляду справи про призначення аліментів, так і після. Якщо такий договір укладений після прийняття судом рішення про призначення аліментів то його можна розглядати тільки як один з способів виконання такого рішення . Батьки можуть передати право власності тільки на те нерухоме майно, яке належить їм особисто. В разі, якщо у подружжя або колишніх членів подружжя наявне майно яке перебуває у спільній сумісній власності та індивідуально не визначене, то попередньо доцільно укласти договір про поділ майна подружжя з визначенням часток між подружжям. Після реєстрації права власності кожного з подружжя можна укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно 
==== Види майна ====
Види майна , яке можна передати за цим договором - все майно , що передбачене ст. 181 ЦК України, де зазначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. До нерухомих речей належать: земля, будинки, споруди як житлового, так і виробничого призначення. 
Даний договір укладається за обов'язкової згоди органу опіки та піклування. 
Передача майна відбувається на користь дитини або дитини і того з батьків з ким дитина проживає. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації. 
==== Суб'єкти договору ====
Догорів укладається укладається між батьками. Якщо дитина досягла 14-річного віку, вона бере участь в укладенні цього договору. 
==== Інші особливості ====
* На отримане за даним договором майно не можна накладати стягнення і воно не може бути відчужене до досягнення дитиною повноліття без згоди органу опіки та піклування. 
* Також передача такого майна не звільняє члена подружжя, який передав таке майно від обов'язку нести додаткові витрати на утримання дитини. 
* Даний договір може бути розірваний шляхом подачі позовної заяви до суду в разі невиконання одним з батьків своїх обов'язків щодо належного утримання дитини. В такій ситуації позивачем буде той з батьків, що передав майно за договором, а відповідачем- той, з яким проживає дитина.
.
[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Стягнення аліментів]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]

Розподіл майна подружжя шляхом укладення спеціального договору

2017-06-15T07:01:35Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5]

== Поняття та порядок поділу спільного майна подружжя ==

Під час припинення шлюбно-сімейних відносин, зазвичай постає питання про розподіл майна, набутого під час проживання в шлюбі.
Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя.
Поділ спільного майна може здійснюватися в '''добровільному порядку''' за рішенням самого подружжя або в '''судовому порядку''' за наявності між ними спору. У зв’язку з цим розрізняють: '''добровільний поділ майна подружжя''' і '''судовий поділ майна'''.

== Добровільний поділ майна подружжя ==

Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна. Поділ здійснюється тільки щодо наявного майна, а не майна, яке буде набуте подружжям у майбутньому. 

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Стаття 7 Сімейного кодексу України] (далі – СК України) зазначає, що сімейні відносини можуть бути врегульовані крім Сімейного кодексу іншими нормативно-правовими актами. 

Оскільки Сімейним кодексом розширена сфера регулювання сімейних відносин за допомогою договору, то при його укладенні можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Ст. 355 ЦК України] визначає '''два види спільної сумісної власності осіб''':спільна сумісна або спільна часткова. Однак, при поділі або виділі в натурі частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що частки у співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не передбачено договором або законом.

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Ч. 3 ст. 368 ЦК України] встановлює, що майно, набуте подружжям у шлюбі є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом.
Спільна сумісна власність, як різновид права спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Однак, порядок і умови виникнення спільної сумісної власності подружжя дещо інші, ніж у учасників спільної часткової власності, передбачених [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 355 Цивільного кодексу України].

У [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 9 СК України] законодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів. При цьому, подружжя може врегулювати своївідносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства. Особи, які проживають однією сім'єю, також можуть врегулювати свої сімейні відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 63 СК України]).

У [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 65 СК України] закріплено принцип розпорядження спільним майном подружжя за взаємною згодою. Також [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 2 ст. 69 СК України] передбачено принцип розподілу майна подружжя за взаємною згодою.
Слід зазначити, що [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 60 СК України] встановлено, що право на майно виникає у обох із подружжя одночасно, у момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім’я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток. Згідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 70 СК] такі частки визначаються подружжям при поділі майна і є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

== Яке майно підлягає поділу? ==

В контексті [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 71 СК України] майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Такий порядок поділу між подружжям (без виділу частки) відрізняє спільну сумісну власність подружжя від випадків спільної сумісної та спільної часткової власності, які передбачені ЦК України. За взаємною згодою, у разі необхідності, дружина та чоловік мають право укласти договір поділу нерухомого майна, а також виділитинерухоме майно зі складу всього майна подружжя. Це положення закріплено в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 п. 4 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України].

Добровільно, за взаємною згодою, в силу [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 68 СК України] подружжя має право здійснити поділ та виділ майна і після розірвання шлюбу; при взаємній згоді колишнє подружжя в будь-який час може звернутися до нотаріуса щодо укладення договору про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності.

'''Отже, поділу підлягає лише майно, яке належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності виходячи з принципу рівності часток за умови відсутності іншої домовленості між ними або шлюбного договору.'''

Майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності, не може бути предметом такого договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям. Однак, воно може бути предметом інших цивільно-правових договорів, зокрема, договорівдарування, купівлі-продажу, найму (оренди) тощо, які подружжя можуть укладати між собою на підставі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 64 СК України].

== Предмет договору ==

Предметом договору про поділ спільного майна подружжя (колишнього подружжя) може бути як все майно (майнові права), що були набуті подружжям за час шлюбу, так і його частина. При цьому майно (майнові права), які не увійшли до предмету договору,залишаються у спільній сумісній власності подружжя (колишнього подружжя). Договір про поділ майна подружжя (колишнього подружжя) може бути укладений з умовою виплати грошової компенсації у разі нерівноцінності поділу, або без неї.

У випадку, якщо предметом поділу є нерухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу у спільну сумісну власність, і право особистої приватної власності за результатом укладання такого договору переходить до одного з подружжя (колишнього подружжя), то такий договір може бути документом, що підтверджує право власності одного з подружжя (колишнього з подружжя) на такий об'єкт. Після укладання договору про поділ майна подружжя (колишнього подружжя), відповідні відомості повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Але існують і інші точки зору. Зокрема, якщо предметом такого договору поділу майна є нерухоме майно, титульним власником якого є один з подружжя, і майно в результаті поділу залишається за ним, то документом про право власності залишається попередній документ, що посвідчує право власності на майно, а договір про поділ буде невід’ємною частиною цього документа. При цьому відомості про зміну правовстановлювального документу повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки з укладанням такого договору змінюється правовий режим такого нерухомого майна.

Якщо титульним власником майна був один з подружжя, а в результаті поділу майна нерухоме майно переходить до іншого з подружжя, то договір про поділ майна буде документом, що підтверджує право власності іншого з подружжя на це майно, на підставі якого нотаріус здійснює державну реєстрацію права власності на майно на ім’я іншого з подружжя. При цьому нотаріус вилучає попередній документ про право власності на нерухоме майно і приєднує його до нотаріальної справи.

== Договір про виділ об»єкта нерухомого майна зі складу усього майна ==

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 П. 2 ст. 69 СК України] передбачає, що подружжя має право укласти договір про виділ об’єкта нерухомого майна дружині або чоловікові зі складу усього майна, який підлягає нотаріальному посвідченню.
Суть виділу нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя полягає в тому, що якщо один з подружжя за згодою іншого з подружжя у добровільному порядку бажає змінити правовий режим одного об’єкта нерухомості (житловий будинок, квартира, нежитлове приміщення, тощо) на особисту приватну власність, то має бути укладений договір про виділ нерухомого майна зі спільної сумісної власності в особисту приватну власність одного з них.

''Наприклад, із складу всього спільного майна подружжя виділити чоловікові у особисту приватну власність нежитлове приміщення, при цьому решта майна залишається у спільній сумісній власності подружжя, а при можливому подальшому поділі майна подружжя, частка чоловіка може бути відповідно зменшена з урахуванням укладеного раніше договору про виділ нежитлового приміщення зі спільного майна.
''

При посвідченні такого договору нотаріусом застосовуються такі саме норми, як і при посвідченні договору поділу спільного майна подружжя ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 60, ст. 64, п. 1 ст. 65, п. 2 ст. 69, п. 1 ст. 70, 71, 72 Сімейного кодексу України]).

== Поділ земельної ділянки ==

Якщо об’єктом поділу є земельна ділянка, то регулювання земельних відносин відбувається із застосуванням спеціальних норм Земельного кодексу України (далі – ЗК України).
У відповідності до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ч. 1 ст. 81, ч. 1 п.2 ст. 89 ЗК України], у спільній сумісній власності подружжя можуть перебувати земельні ділянки, які набуті подружжям за спільні кошти за договором купівлі- продажу, міни, іншими цивільно-правовими договорами.

Враховуючи вимоги [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 64, ч. 2 ст. 69, ч. 1 ст. 71 СК України], подружжя за взаємною згодою має право на поділ земельної ділянки в натурі.

Згідно зі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ст. 79-1 ЗК України], титульний власник повинен звернутись до територіального органу Держгеокадастру України з метою поділу раніше сформованої земельної ділянки, яка перебуває у його власності, на дві земельні ділянки. У відповідності до технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки, відомості про них вносяться до Державного земельного кадастру. На підставі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України], після здійснення державної реєстрації права власності на дві земельні ділянки вони можуть бути об’єктом цивільних угод.

Оскільки ці дві новостворені земельні ділянки залишаються об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, то для здійснення їх поділу в натурі необхідно застосувати вимоги [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 71 СК України], [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п. 4 ст. 89 ЗК України] та [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. ст. 364, 372 ЦК України]. Нотаріус може посвідчити договір про поділ майна подружжя, в результаті якого кожному із подружжя на праві особистої приватної власності буде належати по одній земельній ділянці.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Поділ спільного майна подружжя]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Розподіл майна подружжя шляхом укладення спеціального договору

2017-06-14T14:46:02Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5]

== Поняття та порядок поділу спільного майна подружжя ==

Під час припинення шлюбно-сімейних відносин, зазвичай постає питання про розподіл майна, набутого під час проживання в шлюбі.
Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя.
Поділ спільного майна може здійснюватися в '''добровільному порядку''' за рішенням самого подружжя або в '''судовому порядку''' за наявності між ними спору. У зв’язку з цим розрізняють: '''добровільний поділ майна подружжя''' і '''судовий поділ майна'''.

== Добровільний поділ майна подружжя ==

Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна. Поділ здійснюється тільки щодо наявного майна, а не майна, яке буде набуте подружжям у майбутньому. 

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Стаття 7 Сімейного кодексу України] (далі – СК України) зазначає, що сімейні відносини можуть бути врегульовані крім Сімейного кодексу іншими нормативно-правовими актами. 

Оскільки Сімейним кодексом розширена сфера регулювання сімейних відносин за допомогою договору, то при його укладенні можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Ст. 355 ЦК України] визначає '''два види спільної сумісної власності осіб''':спільна сумісна або спільна часткова. Однак, при поділі або виділі в натурі частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що частки у співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не передбачено договором або законом.

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Ч. 3 ст. 368 ЦК України] встановлює, що майно, набуте подружжям у шлюбі є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом.
Спільна сумісна власність, як різновид права спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Однак, порядок і умови виникнення спільної сумісної власності подружжя дещо інші, ніж у учасників спільної часткової власності, передбачених [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 355 Цивільного кодексу України].

У [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 9 СК України] законодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів. При цьому, подружжя може врегулювати своївідносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства. Особи, які проживають однією сім'єю, також можуть врегулювати свої сімейні відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 63 СК України]).

У [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 65 СК України] закріплено принцип розпорядження спільним майном подружжя за взаємною згодою. Також [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 2 ст. 69 СК України] передбачено принцип розподілу майна подружжя за взаємною згодою.
Слід зазначити, що [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 60 СК України] встановлено, що право на майно виникає у обох із подружжя одночасно, у момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім’я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток. Згідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 70 СК] такі частки визначаються подружжям при поділі майна і є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

== Яке майно підлягає поділу? ==

В контексті [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 71 СК України] майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Такий порядок поділу між подружжям (без виділу частки) відрізняє спільну сумісну власність подружжя від випадків спільної сумісної та спільної часткової власності, які передбачені ЦК України. За взаємною згодою, у разі необхідності, дружина та чоловік мають право укласти договір поділу нерухомого майна, а також виділитинерухоме майно зі складу всього майна подружжя. Це положення закріплено в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 п. 4 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України].

Добровільно, за взаємною згодою, в силу [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 68 СК України] подружжя має право здійснити поділ та виділ майна і після розірвання шлюбу; при взаємній згоді колишнє подружжя в будь-який час може звернутися до нотаріуса щодо укладення договору про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності.

'''Отже, поділу підлягає лише майно, яке належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності виходячи з принципу рівності часток за умови відсутності іншої домовленості між ними або шлюбного договору.'''

Майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності, не може бути предметом такого договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям. Однак, воно може бути предметом інших цивільно-правових договорів, зокрема, договорівдарування, купівлі-продажу, найму (оренди) тощо, які подружжя можуть укладати між собою на підставі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 64 СК України].

== Предмет договору ==

Предметом договору про поділ спільного майна подружжя (колишнього подружжя) може бути як все майно (майнові права), що були набуті подружжям за час шлюбу, так і його частина. При цьому майно (майнові права), які не увійшли до предмету договору,залишаються у спільній сумісній власності подружжя (колишнього подружжя). Договір про поділ майна подружжя (колишнього подружжя) може бути укладений з умовою виплати грошової компенсації у разі нерівноцінності поділу, або без неї.

У випадку, якщо предметом поділу є нерухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу у спільну сумісну власність, і право особистої приватної власності за результатом укладання такого договору переходить до одного з подружжя (колишнього подружжя), то такий договір може бути документом, що підтверджує право власності одного з подружжя (колишнього з подружжя) на такий об'єкт. Після укладання договору про поділ майна подружжя (колишнього подружжя), відповідні відомості повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Але існують і інші точки зору. Зокрема, якщо предметом такого договору поділу майна є нерухоме майно, титульним власником якого є один з подружжя, і майно в результаті поділу залишається за ним, то документом про право власності залишається попередній документ, що посвідчує право власності на майно, а договір про поділ буде невід’ємною частиною цього документа. При цьому відомості про зміну правовстановлювального документу повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки з укладанням такого договору змінюється правовий режим такого нерухомого майна.

Якщо титульним власником майна був один з подружжя, а в результаті поділу майна нерухоме майно переходить до іншого з подружжя, то договір про поділ майна буде документом, що підтверджує право власності іншого з подружжя на це майно, на підставі якого нотаріус здійснює державну реєстрацію права власності на майно на ім’я іншого з подружжя. При цьому нотаріус вилучає попередній документ про право власності на нерухоме майно і приєднує його до нотаріальної справи.

== Договір про виділ об»єкта нерухомого майна зі складу усього майна ==

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 П. 2 ст. 69 СК України] передбачає, що подружжя має право укласти договір про виділ об’єкта нерухомого майна дружині або чоловікові зі складу усього майна, який підлягає нотаріальному посвідченню.
Суть виділу нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя полягає в тому, що якщо один з подружжя за згодою іншого з подружжя у добровільному порядку бажає змінити правовий режим одного об’єкта нерухомості (житловий будинок, квартира, нежитлове приміщення, тощо) на особисту приватну власність, то має бути укладений договір про виділ нерухомого майна зі спільної сумісної власності в особисту приватну власність одного з них.

''Наприклад, із складу всього спільного майна подружжя виділити чоловікові у особисту приватну власність нежитлове приміщення, при цьому решта майна залишається у спільній сумісній власності подружжя, а при можливому подальшому поділі майна подружжя, частка чоловіка може бути відповідно зменшена з урахуванням укладеного раніше договору про виділ нежитлового приміщення зі спільного майна.
''

При посвідченні такого договору нотаріусом застосовуються такі саме норми, як і при посвідченні договору поділу спільного майна подружжя ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 60, ст. 64, п. 1 ст. 65, п. 2 ст. 69, п. 1 ст. 70, 71, 72 Сімейного кодексу України]).

== Поділ земельної ділянки ==

Якщо об’єктом поділу є земельна ділянка, то регулювання земельних відносин відбувається із застосуванням спеціальних норм Земельного кодексу України (далі – ЗК України).
У відповідності до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ч. 1 ст. 81, ч. 1 п.2 ст. 89 ЗК України], у спільній сумісній власності подружжя можуть перебувати земельні ділянки, які набуті подружжям за спільні кошти за договором купівлі- продажу, міни, іншими цивільно-правовими договорами.

Враховуючи вимоги [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 1 ст. 64, ч. 2 ст. 69, ч. 1 ст. 71 СК України], подружжя за взаємною згодою має право на поділ земельної ділянки в натурі.

Згідно зі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ст. 79-1 ЗК України], титульний власник повинен звернутись до територіального органу Держгеокадастру України з метою поділу раніше сформованої земельної ділянки, яка перебуває у його власності, на дві земельні ділянки. У відповідності до технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки, відомості про них вносяться до Державного земельного кадастру. На підставі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України], після здійснення державної реєстрації права власності на дві земельні ділянки вони можуть бути об’єктом цивільних угод.

Оскільки ці дві новостворені земельні ділянки залишаються об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, то для здійснення їх поділу в натурі необхідно застосувати вимоги [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 71 СК України], [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п. 4 ст. 89 ЗК України] та [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. ст. 364, 372 ЦК України]. Нотаріус може посвідчити договір про поділ майна подружжя, в результаті якого кожному із подружжя на праві особистої приватної власності буде належати по одній земельній ділянці.

Розподіл майна подружжя шляхом укладення спеціального договору

2017-06-14T12:58:30Z

Tetyana.zhalobna: Створена сторінка: == Нормативна база == * Сімейний кодекс України * Цивільний кодекс України * Земельний код...

== Нормативна база ==
* Сімейний кодекс України
* Цивільний кодекс України
* Земельний кодекс України
* Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5

Оскарження неправомірних рішень і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров'я

2017-06-01T06:48:30Z

Tetyana.zhalobna:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80
== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України "Про інформацію"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про звернення громадян"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1269-15 Наказ МОЗ України від 01.10.2015 № 638 "Про внесення змін до Порядку розгляду звернень громадян у Міністерстві охорони здоров'я України"]

== Права пацієнта ==

* право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 283, ч. 4 ст. 286 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на доступність у галузі охорони здоров’я (ч. 1, 3 ст. 49 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 283, 284 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ч. 4 ст. 4, ст. 6 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 285, 302 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], п. "е" ст. 6, ст. 39 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]).
 
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.
'''Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.'''
Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Право на інформацію про стан свого здоров’я є важливою передумовою для отримання пацієнтом медичної допомоги, оскільки саме від об’єктивно отриманої інформації залежить подальше прийняття пацієнтом рішення щодо лікування.
Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта.
У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
'''Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.'''
* право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 3,4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 42, 43 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на свободу вибору в галузі охорони здоров’я, а саме:
# право на вільний вибір лікаря;
# право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;
# право на вибір закладу охорони здоров’я;
# право на заміну лікаря;
# право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України (ч. 2 ст. 284, ст. 633 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], п. "д" ст. 6, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я]").
 
Стаття 38 Основ визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

* Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Також, згідно з частиною першою статті 34 Основ лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
* Право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників;
* право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 4 ст. 285, ст. 286 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 39-1, 40, п. "г" ст. 78 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]).

Згідно зі статтею 286 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] та статті 391 Основ фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Таємниця про стан здоров’я відноситься до персональних даних (інформація про особу), які охороняються Законом (згідно зі статтею 23 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закону України "Про інформацію"]). 

Таким чином, пацієнт може бути впевнений у конфіденційності не лише діагнозу, але й самого факту звернення до лікаря, що певною мірою є гарантією особи на приватне життя.
* право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 1 ст. 284 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 1 ст. 284 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 42, 44 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі (ч. 3 ст. 28 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст. 290 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 45, 47, 48, 51 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 2 ст. 289 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 6, 52 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на індивідуальний підхід до лікування (п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 З[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 акону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст. 40 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], п. "і" ст. 6 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"])''';
* право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю (ч. 1 ст. 3 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 - 1203, 1209 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], п "і", "ї" ст. 6 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 281, 297 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ч. 3 ст. 52 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], п. "и" ст. 6, ст. 9 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]). Між тим, разом з правами, держава встановлює й певні обов’язки від осіб в галузі охорони здоров’я.

== Порядок заміни лікаря ==

Якщо ж пацієнт бажає заміни лікуючого лікаря, на що він має повне право, то тут має бути дотримано певної процедури. Пацієнт, який не бажає продовжувати лікування у конкретного лікаря, повинен звернутися з відповідною письмовою заявою на ім’я головного лікаря закладу охорони здоров’я. Заява обов’язково має містити таку інформацію: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, суть прохання з обґрунтуванням необхідності заміни лікаря. Заява має бути підписана пацієнтом із зазначенням дати. Керівник лікувального закладу зобов’язаний відреагувати на таке звернення.Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Враховуючи особливість такого звернення пацієнта, заміну лікуючого лікаря, залежно від обставин бажано здійснити у термін, що '''не перевищує 15 днів'''. Пацієнт має право на отримання всієї інформації щодо стану його здоров’я, у т. ч. має право знайомитися з медичною документацією та іншими документами, що стосуються його лікування. Тому лікар не має права відмовити пацієнту, зокрема в ознайомленні з медичною картою.

== Оскарження неправомірних рішень медичних працівників, закладів охорони здоров'я ==

''"Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк"'' '''ст. 40 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України]'''

Щоб скористатися правом на оскарження неправомірних рішень медичних працівників і отримати відшкодування, пацієнтові необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між діями медичного працівника та настанням негативних наслідків у пацієнта, заподіянням шкоди його здоров’ю. Право на відшкодування заподіяної здоров’ю пацієнта шкоди у переважній більшості випадків реалізується у судовому провадженні.
Пацієнту необхідно звернутись до керівника закладу охорони здоров’я - до головного лікаря, зареєструвавши звернення у секретаря(канцелярії).Окрім головного лікаря посадовими особами закладу охорони здоров'я є завідувач відділенням, та заступник головного лікаря з медичної роботи. Скарга пацієнта оформлюється у письмовій формі і повинна містити прізвище головного лікаря медичного закладу, повну назву закладу охорони здоров'я та його адресу, прізвище, ім'я, по-батькові пацієнта та його адресу. У тексті звернення необхідно вказати крім свого прізвища ім'я та по-батькові також ім'я і посаду лікаря, безпосередньо сам текст скарги повинен містити претензії до тієї чи іншої особи викладені тактовно і законодавчо правильно. Чим грамотніше складена скарга, тим більше шансів на те, що її розглянуть. Найкраще, якщо претензії будуть підкріплені переліком прав та законів, які, на думку пацієнта, порушувалися при наданні медичних послуг, а також скарга може підкріплюватися відповідними дублікатами документів, які вказують на надання необхідного лікування. На зареєстровану скаргу посадові особи закладу охорони здоров'я повинні надати письмову відповідь. Як правило, на даному етапі вирішується більшість проблем.
Скарги на головного лікаря та заклад охорони здоров'я розглядаються управлінням охорони здоров'я міста , області, а також Міністерством охорони здоров'я. Для підготовки скарги необхідно дізнатися повну офіційну назву органу, що здійснює контроль діяльності медичних закладів. Скарга повинна бути викладена у письмовій формі з дотриманням правил діловодства. Найкращі наслідки розгляд має колективна скарга, для чого необхідно знайти пацієнтів з аналогічними проблемами.

Ступені оскарження дій медичних працівників :
* головний лікар закладу охорони здоров’я;
* управління охорони здоров’я міста;
* обласне управління охорони здоров’я,
* Міністерство охорони здоров’я України.

В разі звернення до МОЗ України необхідно пам'ятати, що звернення не приймається до розгляду, якщо:
* порушене у зверненні питання не належить до компетенції МОЗ України;
* звернення оформлено з порушенням ст. 5 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про звернення громадян"];
* звернення містить нецензурну лексику або образи, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі.

Ще один спосіб захисту - звернення до '''Інспекції з питань захисту прав споживачів'''. Таке звернення можливе, якщо відносини з лікарем або лікувальною установою носять договірно-розрахунковий характер. Тоді пацієнта додатково захищає [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"], який передбачає право на: ''отримання якісних і безпечних послуг''; ''повну і достовірну інформацію про послугу і її виконавця; надання послуги у встановлений термін; стягнення неустойки за прострочення надання послуги; відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням послуги; відшкодування моральної шкоди; судовий захист порушених прав.''

В разі, якщо на жодному з етапів не досягнуто позитивних результатів, залишається '''звернення до суду з відповідною скаргою'''.

== Телефони "гарячої лінії" ==

З метою забезпечення оперативного реагування на звернення громадян в МОЗ діє телефонна "гаряча лінія" щоденно (''з 9.00 до 18.00 години, у п'ятницю до 16.45, перерва з 13.00 до 14.00''), окрім вихідних та святкових днів".
'''Телефон безкоштовної "гарячої лінії": 0-800-801-333.'''

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу‎]]
[[Категорія:‎Територіальні органи‎]]
[[Категорія:Міністерства‎]]
[[Категорія:Суди‎]]

Оскарження неправомірних рішень і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров'я

2017-06-01T06:45:25Z

Tetyana.zhalobna:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80
== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України "Про інформацію"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про звернення громадян"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1269-15 Наказ МОЗ України від 01.10.2015 № 638 "Про внесення змін до Порядку розгляду звернень громадян у Міністерстві охорони здоров'я України"]

== Права пацієнта ==

* право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 283, ч. 4 ст. 286 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на доступність у галузі охорони здоров’я (ч. 1, 3 ст. 49 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 283, 284 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ч. 4 ст. 4, ст. 6 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 285, 302 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], п. "е" ст. 6, ст. 39 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]).
 
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.
'''Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.'''
Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Право на інформацію про стан свого здоров’я є важливою передумовою для отримання пацієнтом медичної допомоги, оскільки саме від об’єктивно отриманої інформації залежить подальше прийняття пацієнтом рішення щодо лікування.
Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта.
У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
'''Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.'''
* право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 3,4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 42, 43 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на свободу вибору в галузі охорони здоров’я, а саме:
# право на вільний вибір лікаря;
# право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;
# право на вибір закладу охорони здоров’я;
# право на заміну лікаря;
# право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України (ч. 2 ст. 284, ст. 633 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], п. "д" ст. 6, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я]").
 
Стаття 38 Основ визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

* Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Також, згідно з частиною першою статті 34 Основ лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
* Право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників;
* право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 4 ст. 285, ст. 286 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 39-1, 40, п. "г" ст. 78 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]).

Згідно зі статтею 286 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] та статті 391 Основ фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Таємниця про стан здоров’я відноситься до персональних даних (інформація про особу), які охороняються Законом (згідно зі статтею 23 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закону України "Про інформацію"]). 

Таким чином, пацієнт може бути впевнений у конфіденційності не лише діагнозу, але й самого факту звернення до лікаря, що певною мірою є гарантією особи на приватне життя.
* право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 1 ст. 284 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 1 ст. 284 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 42, 44 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі (ч. 3 ст. 28 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст. 290 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 45, 47, 48, 51 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 2 ст. 289 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 6, 52 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на індивідуальний підхід до лікування (п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 З[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 акону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст. 40 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], п. "і" ст. 6 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"])''';
* право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю (ч. 1 ст. 3 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 - 1203, 1209 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], п "і", "ї" ст. 6 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 281, 297 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ч. 3 ст. 52 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], п. "и" ст. 6, ст. 9 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]). Між тим, разом з правами, держава встановлює й певні обов’язки від осіб в галузі охорони здоров’я.

== Порядок заміни лікаря ==

Якщо ж пацієнт бажає заміни лікуючого лікаря, на що він має повне право, то тут має бути дотримано певної процедури. Пацієнт, який не бажає продовжувати лікування у конкретного лікаря, повинен звернутися з відповідною письмовою заявою на ім’я головного лікаря закладу охорони здоров’я. Заява обов’язково має містити таку інформацію: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, суть прохання з обґрунтуванням необхідності заміни лікаря. Заява має бути підписана пацієнтом із зазначенням дати. Керівник лікувального закладу зобов’язаний відреагувати на таке звернення.Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Враховуючи особливість такого звернення пацієнта, заміну лікуючого лікаря, залежно від обставин бажано здійснити у термін, що '''не перевищує 15 днів'''. Пацієнт має право на отримання всієї інформації щодо стану його здоров’я, у т. ч. має право знайомитися з медичною документацією та іншими документами, що стосуються його лікування. Тому лікар не має права відмовити пацієнту, зокрема в ознайомленні з медичною картою.

== Оскарження неправомірних рішень медичних працівників, закладів охорони здоров'я ==

''"Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк"'' '''ст. 40 Конституції України'''

Щоб скористатися правом на оскарження неправомірних рішень медичних працівників і отримати відшкодування, пацієнтові необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між діями медичного працівника та настанням негативних наслідків у пацієнта, заподіянням шкоди його здоров’ю. Право на відшкодування заподіяної здоров’ю пацієнта шкоди у переважній більшості випадків реалізується у судовому провадженні.
Пацієнту необхідно звернутись до керівника закладу охорони здоров’я - до головного лікаря, зареєструвавши звернення у секретаря(канцелярії).Окрім головного лікаря посадовими особами закладу охорони здоров'я є завідувач відділенням, та заступник головного лікаря з медичної роботи. Скарга пацієнта оформлюється у письмовій формі і повинна містити прізвище головного лікаря медичного закладу, повну назву закладу охорони здоров'я та його адресу, прізвище, ім'я, по-батькові пацієнта та його адресу. У тексті звернення необхідно вказати крім свого прізвища ім'я та по-батькові також ім'я і посаду лікаря, безпосередньо сам текст скарги повинен містити претензії до тієї чи іншої особи викладені тактовно і законодавчо правильно. Чим грамотніше складена скарга, тим більше шансів на те, що її розглянуть. Найкраще, якщо претензії будуть підкріплені переліком прав та законів, які, на думку пацієнта, порушувалися при наданні медичних послуг, а також скарга може підкріплюватися відповідними дублікатами документів, які вказують на надання необхідного лікування. На зареєстровану скаргу посадові особи закладу охорони здоров'я повинні надати письмову відповідь. Як правило, на даному етапі вирішується більшість проблем.
Скарги на головного лікаря та заклад охорони здоров'я розглядаються управлінням охорони здоров'я міста , області, а також Міністерством охорони здоров'я. Для підготовки скарги необхідно дізнатися повну офіційну назву органу, що здійснює контроль діяльності медичних закладів. Скарга повинна бути викладена у письмовій формі з дотриманням правил діловодства. Найкращі наслідки розгляд має колективна скарга, для чого необхідно знайти пацієнтів з аналогічними проблемами.

Ступені оскарження дій медичних працівників :
* головний лікар закладу охорони здоров’я;
* управління охорони здоров’я міста;
* обласне управління охорони здоров’я,
* Міністерство охорони здоров’я України.

В разі звернення до МОЗ України необхідно пам'ятати, що звернення не приймається до розгляду, якщо:
* порушене у зверненні питання не належить до компетенції МОЗ України;
* звернення оформлено з порушенням ст. 5 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про звернення громадян"];
* звернення містить нецензурну лексику або образи, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі.

Ще один спосіб захисту - звернення до '''Інспекції з питань захисту прав споживачів'''. Таке звернення можливе, якщо відносини з лікарем або лікувальною установою носять договірно-розрахунковий характер. Тоді пацієнта додатково захищає [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"], який передбачає право на: ''отримання якісних і безпечних послуг''; ''повну і достовірну інформацію про послугу і її виконавця; надання послуги у встановлений термін; стягнення неустойки за прострочення надання послуги; відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням послуги; відшкодування моральної шкоди; судовий захист порушених прав.''

В разі, якщо на жодному з етапів не досягнуто позитивних результатів, залишається '''звернення до суду з відповідною скаргою'''.

== Телефони "гарячої лінії" ==

З метою забезпечення оперативного реагування на звернення громадян в МОЗ діє телефонна "гаряча лінія" щоденно (''з 9.00 до 18.00 години, у п'ятницю до 16.45, перерва з 13.00 до 14.00''), окрім вихідних та святкових днів".
'''Телефон безкоштовної "гарячої лінії": 0-800-801-333.'''

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу‎]]
[[Категорія:‎Територіальні органи‎]]
[[Категорія:Міністерства‎]]
[[Категорія:Суди‎]]

Порядок укладення та розірвання шлюбного договору. Визнання недійсним шлюбного договору

2017-05-29T11:51:06Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база: ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]

== Загальна інформація. ==

Інститут шлюбного договору, який вже дуже давно існував і успішно застосовувався в країнах західної Європи та США, з’явився в нашому законодавстві більш ніж 10 років тому, коли 23 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім’ю України», згідно з яким Кодекс було доповнено статтею 27’, яка передбачила можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб.
Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги, ніж Кодекс про шлюб та сім’ю України, в якому питанню шлюбного контракту було присвячено лише одну статтю. Порядок укладання шлюбних контрактів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457, яка зі вступом в дію Сімейного кодексу втратила чинність. Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форми договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання, про що буде сказано нижче.
Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям.
Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

== Порядок укладення шлюбного договору. ==
Шлюбний договір може укладатися тільки між особами, які вже перебувають у зареєстрованому шлюбі (на підтвердження чого нотаріусу подається свідоцтво про реєстрацію шлюбу) або між особами, які вже подали заяву про реєстрацію шлюбу (на підтвердження цього нотаріусу подається довідка з органу реєстрації цивільного стану з інформацією про призначення реєстрації шлюбу на відповідну дату). Відповідно до положень ст. 95 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Разом з тим, з моменту розірвання шлюбу особи встрачають право на укладення шлюбного договору.
Не дивлячись на те, що шлюбний договір може бути укладений тільки між подружжям або особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, закон надає право чоловіку та дружині визначити в договорі строк дії окремих його норм і у випадку розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 96 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]).
Пункт 127 Інструкції [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»] визначає шлюбний договір як договір щодо вирішення питань життя сім’ї, яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки як батьків. Згідно з п. 129 цієї ж Інструкції шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Таким чином, шлюбний договір покликаний врегулювати виключно майнові відносини сім’ї і не може стосуватися особистих відносин подружжя. Разом з тим, шлюбний договір не є договором відчуження, тому не може передбачати передачу у власність одному з подружжя майна.

'''Шлюбний договір може включати в себе наступні умови:'''

* визнання майна, що є спільною сумісною власністю, тобто набуте подружжям в період перебування в зареєстрованому шлюбі, таким, що вважатиметься їх спільною частковою власністю або приватною власністю кожного з них (того з подружжя, на чиє ім’я таке майно було придбано);
* визначення майна, яке передається чоловіком чи дружиною на спільні потреби сім’ї, а також встановлення правового режиму майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу (зокрема, подружжя може вважати це майно спільною власністю або особистою власністю кожного з них);
* визначення можливого порядку поділу майна, в тому числі в разі розірвання шлюбу;
* встановлення порядку користування майном, в тому числі порядок користування житлом, що належить одному з подружжю, іншим з подружжя, а також порядок вселення і виселення з житла;
* домовленість про проживання в житловому приміщенні, що належить на праві особистої власності одному з подружжя або є їх спільною власністю, їхніх родичів;
* надання утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів;
* будь-які інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок користування грошовими коштами, порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати за лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

Не можна домовитися, розписати і закріпити у вигляді шлюбного контракту, наприклад, положення про:
* Порядок виконання подружніх обов’язків.
* Те, хто як себе повинен вести в сім’ї, хто буде її главою.
* За ким залишиться останнє слово в суперечці.
* Хто буде мити посуд.
* Коли повинна з’явитися дитина.
* Хто, в якому обсязі буде займатися її вихованням тощо.
Це сфера особистих немайнових відносин подружжя та їх дітей, тому подібні умови '''не можуть''' бути предметом угоди, що розглядається.

Згідно з положеннями ст. 94 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] шлюбний договір '''укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується'''. Крім того, зміни та доповнення до шлюбного договору також підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 101 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

== Порядок розірвання шлюбного договору. ==

Розірвання шлюбного договору можливе через наявність різноманітних суб'єктивних та об'єктивних підстав. До першої групи підстав слід віднести, наприклад, каліцтво, важку хворобу одного із подружжя, яка унеможливлює вчинення ним дій особистого характеру. До об'єктивних підстав відносять, зокрема, смерть двох або одного із подружжя, знищення майна, яке давало дохід.
При розгляді справи суд буде керуватися положеннями ст. ст. 651 - 654 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], в яких вказано порядок і підстави розірвання договору. Так, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, шлюбний договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення шлюбного договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, за наявності одночасно таких умов:
# в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
# зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
# виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
# із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У разі розірвання шлюбного договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору (ст. 652 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
Оскільки для укладення шлюбного договору закон передбачає письмову форму і нотаріальне посвідчення (ст. 94 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України]), то і розірвання цього договору матиме правове значення лише при дотриманні сторонами вказаної форми.
При розірванні шлюбного договору судом зобов'язання сторін припиняються з моменту вступу в законну силу рішення суду.
'''Дія шлюбного договору припиняється з моменту припинення шлюбу'''.

== Визнання недійсним шлюбного договору. ==

Відповідно до ст.103 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Хоча в СК України йдеться лише про ті підстави недійсності правочинів, які встановлені ЦК, обмежитися цим не можна, бо Сімейний кодекс України містить цілу низку власних умов, порушення яких без сумніву слугуватиме підставою визнання шлюбного договору недійсним.

'''Основні підстави визнання шлюбного договору недійсним:'''

# порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;
# неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);
# зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;
# включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
# укладення договору під впливом обману, насильства;
# помилка однієї зі сторін договору;
# порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов’язків подружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо.

Треба зазначити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежно від цього. І навпаки, визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору. Це свідчить про залежність шлюбного договору від шлюбу та певну підпорядкованість першого другому.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Цивільне право‎]]
[[Категорія:Нотаріат‎]]
[[Категорія:Суди]]

Децентралізація: повноваження рад територіальних громад

2017-05-29T11:34:45Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/595-19 Закон України “Про місцеві вибори”]
* [http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=247190087 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 № 333-р Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні]

== Поняття децентралізації ==

'''ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ'''– це передача повноважень та бюджетних надходжень від державних органів до органів місцевого самоврядування. 

Метою реформи місцевого самоврядування є, передусім, забезпечення його спроможності самостійно, за рахунок власних ресурсів, вирішувати питання місцевого значення. 
Йдеться про наділення територіальних громад більшими ресурсами та про мобілізацію їхніх внутрішніх резервів. 
Реформа органів місцевого самоврядування передбачає об’єднання (укрупнення) територіальних громад. 

Це здійснюється через те, що надмірна частина ресурсів у таких громадах і далі витрачатиметься на утримання управлінського апарату, а для реалізації серйозних проектів місцевого розвитку коштів не вистачатиме. І навіть наділення додатковими ресурсами переважної більшості наявних дрібних територіальних громад, їхньої спроможності не забезпечить. Тому реформа місцевого самоврядування, враховуючи позитивний як європейський, так і власний історичний досвід, передбачає обов’язкове об’єднання (укрупнення) територіальних громад. Укрупнення території громад не може бути довільним, воно має свої логічні межі. Відстань від центру громади до її найдальшого населеного пункту має бути такою, щоб у екстрених випадках її не довше ніж за 30 хвилин могли подолати пожежна команда, швидка допомога, поліцейський патруль. Допомога, надана через більший проміжок часу, різко втрачає ефективність. Питання визначення меж нових, об’єднаних громад вирішуватиметься органами влади обласного рівня з урахуванням як об’єктивних критеріїв, так і думки громадян. 

Після консолідації громад села, які не матимуть власних сільрад, будуть представлені в місцевій раді своїми депутатами, а у виконкомі – сільськими старостами. Старости та депутати здійснюватимуть зв’язок між односельцями і владою громади та вирішуватимуть різні проблеми його жителів у раді та виконкомі. Повноваження старости визначені додатково в спеціальному законі. 

Крім того, створюються виконавчі органи районних і обласних рад. Зараз вони відсутні зовсім. Їм буде належати реальна влада в регіонах. Це посилює місцеве самоврядування, робить систему влади в регіонах справді демократичною – управляти регіонами будуть суб’єкти, обрані в ході місцевих виборів. 

Місцеві держадміністрації будуть ліквідовані, на їх місці постануть префекти. Виписані для них повноваження передбачають, передусім, контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування з огляду на дотримання Конституції і законів.
Президент також може тимчасово зупинити повноваження органу місцевого самоврядування, а після визнання акту цього органу неконституційним – достроково припинити його повноваження.

== Адміністративно-територіальний устрій ==

Кабінетом Міністрів України затверджена концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка складається з '''трьох напрямків''': 

'''Перший''' – базовий: формування об’єднаних громад базового рівня адміністративно-територіального устрою України. 

'''Другий''' – створення нових районів, які вирішуватимуть лише те, що відноситься до компетенції району: комунальна власність, вторинна медицина, школи-інтернати і т.д. Решта повноважень районів перейде до компетенції об’єднаних громад. 

'''Третій напрямок''' – заключний, це області. По суті межі областей мінятися не будуть. Області перейменують в регіони. Тобто кількість обласних центрів така ж і залишиться. Змін зазнає лише форма управління. 

Основною територіальною одиницею стає громада. Громада має голову та виконком, який виконує всі функції з управління громадою.
Села, які ввійшли до об’єднаної громади обирають старост, які входять до виконкому об’єднаної громади і виконують ті ж функції, які були в сільраді. Тобто за простою довідкою не потрібно їхати в новий центр громади – планується що на місці її зможе видавати староста.
Наступний рівень – це район і область. І там і там будуть обрані рай- та облради, які мають створити виконкоми замість рай- та обладміністрацій.

== Префектура ==

Проект реформи передбачає скасування обласних та районних державних адміністрацій. Замість них центральну владу на місцях представлятимуть префекти. Ідея полягала в тому, що вони здійснюватимуть лише нагляд за дотриманням законності органами місцевого самоврядування. Поряд із цим ради громади, області та району утворюватимуть свої виконавчі комітети.
Префектів призначатиме та звільнятиме президент за поданням Кабміну. Акти ж префектів - в залежності від того, якого питання вони стосуватимуться, - скасовувати матиме право або президент, або уряд.

== Староста ==

У [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Законі України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»] зазначено, що у населених пунктах, котрі не визначені адміністративними центрами, обиратимуть старосту на строк повноважень місцевої ради (на 5 років). Він є посадовою особою місцевого самоврядування та керується у своїй діяльності Положенням про старосту. 

'''До основних повноважень старости належать: '''

* представництво інтересів жителів села, селища у виконавчих органах сільської, селищної, міської ради;
* сприяння жителям села, селища у підготовці документів, що подаються до органів місцевого самоврядування;
* участь у підготовці проекту бюджету територіальної громади в частині фінансування програм, що реалізуються на території відповідного села, селища;
* внесення пропозицій до виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради з питань діяльності на території відповідного села, селища виконавчих органів сільської, селищної, міської ради, підприємств, установ, організацій комунальної форми власності та їх посадових осіб та інші обов’язки, визначені Положенням. 

Положення про старосту мають затверджувати сільська, селищна, міська рада відповідної об’єднаної територіальної громади. У Положенні визначаються права і обов’язки старости, порядок його звітності, інші питання, пов’язані з діяльністю старости. 

Староста обирається в порядку, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/595-19 Законом України «Про місцеві вибори»]. 

Вибори старости проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, до якого входить територія відповідного населеного пункту (села або селища) у складі об’єднаної сільської, селищної, міської територіальної громади (тобто обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців).

== План об”єднання громад ==

Відповідне ресурсне забезпечення та обсяг повноважень отримають лише ті громади, які об’єдналися відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”] та '''Перспективного плану''' формування територій громад, підготовленого відповідно до вимог урядової Методики. Таким чином, головним документом для формування спроможних громад є '''Перспективний план''', який розробляється та затверджується відповідно до ст. 11 Закон України “Про добровільне об’єднання територіальних громад” і має жорстко відповідати вимогам Методики. 

За своєю суттю '''Перспективний план''' – це бачення державою ефективного територіального устрою на базовому рівні в межах відповідної області. '''Перспективний план''' розробляється з метою формування територіальних громад ''(за відповідними типами – сільські, селищні, міські)'', органи місцевого самоврядування яких спроможні виконувати всі функції, покладені законом на них. 

'''Перспективний план''' охоплює всю територію області, розробляється і приймається для того, щоб у регіоні не залишалося неспроможних громад – таких, чиї органи місцевого самоврядування не мають власного ресурсного забезпечення, достатнього для виконання власних повноважень з вирішення питань місцевого значення. 

'''Перспективний план''' розробляється обласними державними адміністраціями, схвалюється обласними радами та затверджується Кабінетом Міністрів України. Під час розроблення проекту '''Перспективного плану''' уповноважені облдержадміністрацією посадові особи проводять консультації з представниками органів місцевого самоврядування та їх асоціацій, а також суб’єктами господарювання та їх громадськими об’єднаннями. 

У процесі та в результаті формування спроможних територіальних громад статус села, селища, міста, сільської та міської місцевості не змінюється!

[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]
[[Категорія:Кабінет Міністрів України‎]]

Децентралізація: повноваження рад територіальних громад

2017-03-30T07:44:50Z

Tetyana.zhalobna: Tetyana.zhalobna перейменував сторінку з ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ на Децентралізація місцевого самоврядування

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/595-19 Закон України “Про місцеві вибори”]
* [http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=247190087 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 № 333-р Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні]

== Поняття децентралізації ==

'''ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ'''– це передача повноважень та бюджетних надходжень від державних органів до органів місцевого самоврядування. 

Метою реформи місцевого самоврядування є, передусім, забезпечення його спроможності самостійно, за рахунок власних ресурсів, вирішувати питання місцевого значення. 
Йдеться про наділення територіальних громад більшими ресурсами та про мобілізацію їхніх внутрішніх резервів. 
Реформа органів місцевого самоврядування передбачає об’єднання (укрупнення) територіальних громад. 

Це здійснюється через те, що надмірна частина ресурсів у таких громадах і далі витрачатиметься на утримання управлінського апарату, а для реалізації серйозних проектів місцевого розвитку коштів не вистачатиме. І навіть наділення додатковими ресурсами переважної більшості наявних дрібних територіальних громад, їхньої спроможності не забезпечить. Тому реформа місцевого самоврядування, враховуючи позитивний як європейський, так і власний історичний досвід, передбачає обов’язкове об’єднання (укрупнення) територіальних громад. Укрупнення території громад не може бути довільним, воно має свої логічні межі. Відстань від центру громади до її найдальшого населеного пункту має бути такою, щоб у екстрених випадках її не довше ніж за 30 хвилин могли подолати пожежна команда, швидка допомога, поліцейський патруль. Допомога, надана через більший проміжок часу, різко втрачає ефективність. Питання визначення меж нових, об’єднаних громад вирішуватиметься органами влади обласного рівня з урахуванням як об’єктивних критеріїв, так і думки громадян. 

Після консолідації громад села, які не матимуть власних сільрад, будуть представлені в місцевій раді своїми депутатами, а у виконкомі – сільськими старостами. Старости та депутати здійснюватимуть зв’язок між односельцями і владою громади та вирішуватимуть різні проблеми його жителів у раді та виконкомі. Повноваження старости визначені додатково в спеціальному законі. 

Крім того, створюються виконавчі органи районних і обласних рад. Зараз вони відсутні зовсім. Їм буде належати реальна влада в регіонах. Це посилює місцеве самоврядування, робить систему влади в регіонах справді демократичною – управляти регіонами будуть суб’єкти, обрані в ході місцевих виборів. 

Місцеві держадміністрації будуть ліквідовані, на їх місці постануть префекти. Виписані для них повноваження передбачають, передусім, контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування з огляду на дотримання Конституції і законів.
Президент також може тимчасово зупинити повноваження органу місцевого самоврядування, а після визнання акту цього органу неконституційним – достроково припинити його повноваження.

== Адміністративно-територіальний устрій ==

Кабінетом Міністрів України затверджена концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка складається з трьох напрямків: 

'''Перший''' – базовий: формування об’єднаних громад базового рівня адміністративно-територіального устрою України. 

'''Другий''' – створення нових районів, які вирішуватимуть лише те, що відноситься до компетенції району: комунальна власність, вторинна медицина, школи-інтернати і т.д. Решта повноважень районів перейде до компетенції об’єднаних громад. 

'''Третій напрямок''' – заключний, це області. По суті межі областей мінятися не будуть. Області перейменують в регіони. Тобто кількість обласних центрів така ж і залишиться. Змін зазнає лише форма управління. 

Основною територіальною одиницею стає громада. Громада має голову та виконком, який виконує всі функції з управління громадою.
Села, які ввійшли до об’єднаної громади обирають старост, які входять до виконкому об’єднаної громади і виконують ті ж функції, які були в сільраді. Тобто за простою довідкою не потрібно їхати в новий центр громади – планується що на місці її зможе видавати староста.
Наступний рівень – це район і область. І там і там будуть обрані рай- та облради, які мають створити виконкоми замість рай- та обладміністрацій.

== Префектура ==

Проект реформи передбачає скасування обласних та районних державних адміністрацій. Замість них центральну владу на місцях представлятимуть префекти. Ідея полягала в тому, що вони здійснюватимуть лише нагляд за дотриманням законності органами місцевого самоврядування. Поряд із цим ради громади, області та району утворюватимуть свої виконавчі комітети.
Префектів призначатиме та звільнятиме президент за поданням Кабміну. Акти ж префектів - в залежності від того, якого питання вони стосуватимуться, - скасовувати матиме право або президент, або уряд.

== Староста ==

У [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Законі України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»] зазначено, що у населених пунктах, котрі не визначені адміністративними центрами, обиратимуть старосту на строк повноважень місцевої ради (на 5 років). Він є посадовою особою місцевого самоврядування та керується у своїй діяльності Положенням про старосту. 

'''До основних повноважень старости належать: '''

* представництво інтересів жителів села, селища у виконавчих органах сільської, селищної, міської ради;
* сприяння жителям села, селища у підготовці документів, що подаються до органів місцевого самоврядування;
* участь у підготовці проекту бюджету територіальної громади в частині фінансування програм, що реалізуються на території відповідного села, селища;
* внесення пропозицій до виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради з питань діяльності на території відповідного села, селища виконавчих органів сільської, селищної, міської ради, підприємств, установ, організацій комунальної форми власності та їх посадових осіб та інші обов’язки, визначені Положенням. 

Положення про старосту мають затверджувати сільська, селищна, міська рада відповідної об’єднаної територіальної громади. У Положенні визначаються права і обов’язки старости, порядок його звітності, інші питання, пов’язані з діяльністю старости. 

Староста обирається в порядку, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/595-19 Законом України «Про місцеві вибори»]. 

Вибори старости проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, до якого входить територія відповідного населеного пункту (села або селища) у складі об’єднаної сільської, селищної, міської територіальної громади (тобто обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців).

== План об”єднання громад ==

Відповідне ресурсне забезпечення та обсяг повноважень отримають лише ті громади, які об’єдналися відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”] та '''Перспективного плану''' формування територій громад, підготовленого відповідно до вимог урядової Методики. Таким чином, головним документом для формування спроможних громад є '''Перспективний план''', який розробляється та затверджується відповідно до ст. 11 Закон України “Про добровільне об’єднання територіальних громад” і має жорстко відповідати вимогам Методики. 

За своєю суттю '''Перспективний план''' – це бачення державою ефективного територіального устрою на базовому рівні в межах відповідної області. '''Перспективний план''' розробляється з метою формування територіальних громад ''(за відповідними типами – сільські, селищні, міські)'', органи місцевого самоврядування яких спроможні виконувати всі функції, покладені законом на них. 

'''Перспективний план''' охоплює всю територію області, розробляється і приймається для того, щоб у регіоні не залишалося неспроможних громад – таких, чиї органи місцевого самоврядування не мають власного ресурсного забезпечення, достатнього для виконання власних повноважень з вирішення питань місцевого значення. 

'''Перспективний план''' розробляється обласними державними адміністраціями, схвалюється обласними радами та затверджується Кабінетом Міністрів України. Під час розроблення проекту '''Перспективного плану''' уповноважені облдержадміністрацією посадові особи проводять консультації з представниками органів місцевого самоврядування та їх асоціацій, а також суб’єктами господарювання та їх громадськими об’єднаннями. 

У процесі та в результаті формування спроможних територіальних громад статус села, селища, міста, сільської та міської місцевості не змінюється!

[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]
[[Категорія:Кабінет Міністрів України‎]]

Децентралізація: повноваження рад територіальних громад

2017-03-29T10:32:03Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/595-19 Закон України “Про місцеві вибори”]
* [http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=247190087 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 № 333-р Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні]

== Поняття децентралізації ==

'''ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ'''– це передача повноважень та бюджетних надходжень від державних органів до органів місцевого самоврядування. 

Метою реформи місцевого самоврядування є, передусім, забезпечення його спроможності самостійно, за рахунок власних ресурсів, вирішувати питання місцевого значення. 
Йдеться про наділення територіальних громад більшими ресурсами та про мобілізацію їхніх внутрішніх резервів. 
Реформа органів місцевого самоврядування передбачає об’єднання (укрупнення) територіальних громад. 

Це здійснюється через те, що надмірна частина ресурсів у таких громадах і далі витрачатиметься на утримання управлінського апарату, а для реалізації серйозних проектів місцевого розвитку коштів не вистачатиме. І навіть наділення додатковими ресурсами переважної більшості наявних дрібних територіальних громад, їхньої спроможності не забезпечить. Тому реформа місцевого самоврядування, враховуючи позитивний як європейський, так і власний історичний досвід, передбачає обов’язкове об’єднання (укрупнення) територіальних громад. Укрупнення території громад не може бути довільним, воно має свої логічні межі. Відстань від центру громади до її найдальшого населеного пункту має бути такою, щоб у екстрених випадках її не довше ніж за 30 хвилин могли подолати пожежна команда, швидка допомога, поліцейський патруль. Допомога, надана через більший проміжок часу, різко втрачає ефективність. Питання визначення меж нових, об’єднаних громад вирішуватиметься органами влади обласного рівня з урахуванням як об’єктивних критеріїв, так і думки громадян. 

Після консолідації громад села, які не матимуть власних сільрад, будуть представлені в місцевій раді своїми депутатами, а у виконкомі – сільськими старостами. Старости та депутати здійснюватимуть зв’язок між односельцями і владою громади та вирішуватимуть різні проблеми його жителів у раді та виконкомі. Повноваження старости визначені додатково в спеціальному законі. 

Крім того, створюються виконавчі органи районних і обласних рад. Зараз вони відсутні зовсім. Їм буде належати реальна влада в регіонах. Це посилює місцеве самоврядування, робить систему влади в регіонах справді демократичною – управляти регіонами будуть суб’єкти, обрані в ході місцевих виборів. 

Місцеві держадміністрації будуть ліквідовані, на їх місці постануть префекти. Виписані для них повноваження передбачають, передусім, контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування з огляду на дотримання Конституції і законів.
Президент також може тимчасово зупинити повноваження органу місцевого самоврядування, а після визнання акту цього органу неконституційним – достроково припинити його повноваження.

== Адміністративно-територіальний устрій ==

Кабінетом Міністрів України затверджена концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка складається з трьох напрямків: 

'''Перший''' – базовий: формування об’єднаних громад базового рівня адміністративно-територіального устрою України. 

'''Другий''' – створення нових районів, які вирішуватимуть лише те, що відноситься до компетенції району: комунальна власність, вторинна медицина, школи-інтернати і т.д. Решта повноважень районів перейде до компетенції об’єднаних громад. 

'''Третій напрямок''' – заключний, це області. По суті межі областей мінятися не будуть. Області перейменують в регіони. Тобто кількість обласних центрів така ж і залишиться. Змін зазнає лише форма управління. 

Основною територіальною одиницею стає громада. Громада має голову та виконком, який виконує всі функції з управління громадою.
Села, які ввійшли до об’єднаної громади обирають старост, які входять до виконкому об’єднаної громади і виконують ті ж функції, які були в сільраді. Тобто за простою довідкою не потрібно їхати в новий центр громади – планується що на місці її зможе видавати староста.
Наступний рівень – це район і область. І там і там будуть обрані рай- та облради, які мають створити виконкоми замість рай- та обладміністрацій.

== Префектура ==

Проект реформи передбачає скасування обласних та районних державних адміністрацій. Замість них центральну владу на місцях представлятимуть префекти. Ідея полягала в тому, що вони здійснюватимуть лише нагляд за дотриманням законності органами місцевого самоврядування. Поряд із цим ради громади, області та району утворюватимуть свої виконавчі комітети.
Префектів призначатиме та звільнятиме президент за поданням Кабміну. Акти ж префектів - в залежності від того, якого питання вони стосуватимуться, - скасовувати матиме право або президент, або уряд.

== Староста ==

У [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Законі України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»] зазначено, що у населених пунктах, котрі не визначені адміністративними центрами, обиратимуть старосту на строк повноважень місцевої ради (на 5 років). Він є посадовою особою місцевого самоврядування та керується у своїй діяльності Положенням про старосту. 

'''До основних повноважень старости належать: '''

* представництво інтересів жителів села, селища у виконавчих органах сільської, селищної, міської ради;
* сприяння жителям села, селища у підготовці документів, що подаються до органів місцевого самоврядування;
* участь у підготовці проекту бюджету територіальної громади в частині фінансування програм, що реалізуються на території відповідного села, селища;
* внесення пропозицій до виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради з питань діяльності на території відповідного села, селища виконавчих органів сільської, селищної, міської ради, підприємств, установ, організацій комунальної форми власності та їх посадових осіб та інші обов’язки, визначені Положенням. 

Положення про старосту мають затверджувати сільська, селищна, міська рада відповідної об’єднаної територіальної громади. У Положенні визначаються права і обов’язки старости, порядок його звітності, інші питання, пов’язані з діяльністю старости. 

Староста обирається в порядку, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/595-19 Законом України «Про місцеві вибори»]. 

Вибори старости проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, до якого входить територія відповідного населеного пункту (села або селища) у складі об’єднаної сільської, селищної, міської територіальної громади (тобто обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців).

== План об”єднання громад ==

Відповідне ресурсне забезпечення та обсяг повноважень отримають лише ті громади, які об’єдналися відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”] та '''Перспективного плану''' формування територій громад, підготовленого відповідно до вимог урядової Методики. Таким чином, головним документом для формування спроможних громад є '''Перспективний план''', який розробляється та затверджується відповідно до ст. 11 Закон України “Про добровільне об’єднання територіальних громад” і має жорстко відповідати вимогам Методики. 

За своєю суттю '''Перспективний план''' – це бачення державою ефективного територіального устрою на базовому рівні в межах відповідної області. '''Перспективний план''' розробляється з метою формування територіальних громад ''(за відповідними типами – сільські, селищні, міські)'', органи місцевого самоврядування яких спроможні виконувати всі функції, покладені законом на них. 

'''Перспективний план''' охоплює всю територію області, розробляється і приймається для того, щоб у регіоні не залишалося неспроможних громад – таких, чиї органи місцевого самоврядування не мають власного ресурсного забезпечення, достатнього для виконання власних повноважень з вирішення питань місцевого значення. 

'''Перспективний план''' розробляється обласними державними адміністраціями, схвалюється обласними радами та затверджується Кабінетом Міністрів України. Під час розроблення проекту '''Перспективного плану''' уповноважені облдержадміністрацією посадові особи проводять консультації з представниками органів місцевого самоврядування та їх асоціацій, а також суб’єктами господарювання та їх громадськими об’єднаннями. 

У процесі та в результаті формування спроможних територіальних громад статус села, селища, міста, сільської та міської місцевості не змінюється!

[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]
[[Категорія:Кабінет Міністрів України‎]]

Децентралізація: повноваження рад територіальних громад

2017-03-29T10:08:23Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/595-19 Закон України “Про місцеві вибори”]
* [http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=247190087 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 № 333-р Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні]

== Поняття децентралізації ==

'''ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ'''– це передача повноважень та бюджетних надходжень від державних органів до органів місцевого самоврядування. 

Метою реформи місцевого самоврядування є, передусім, забезпечення його спроможності самостійно, за рахунок власних ресурсів, вирішувати питання місцевого значення. 
Йдеться про наділення територіальних громад більшими ресурсами та про мобілізацію їхніх внутрішніх резервів. 
Реформа органів місцевого самоврядування передбачає об’єднання (укрупнення) територіальних громад. 

Це здійснюється через те, що надмірна частина ресурсів у таких громадах і далі витрачатиметься на утримання управлінського апарату, а для реалізації серйозних проектів місцевого розвитку коштів не вистачатиме. І навіть наділення додатковими ресурсами переважної більшості наявних дрібних територіальних громад, їхньої спроможності не забезпечить. Тому реформа місцевого самоврядування, враховуючи позитивний як європейський, так і власний історичний досвід, передбачає обов’язкове об’єднання (укрупнення) територіальних громад. Укрупнення території громад не може бути довільним, воно має свої логічні межі. Відстань від центру громади до її найдальшого населеного пункту має бути такою, щоб у екстрених випадках її не довше ніж за 30 хвилин могли подолати пожежна команда, швидка допомога, поліцейський патруль. Допомога, надана через більший проміжок часу, різко втрачає ефективність. Питання визначення меж нових, об’єднаних громад вирішуватиметься органами влади обласного рівня з урахуванням як об’єктивних критеріїв, так і думки громадян. 

Після консолідації громад села, які не матимуть власних сільрад, будуть представлені в місцевій раді своїми депутатами, а у виконкомі – сільськими старостами. Старости та депутати здійснюватимуть зв’язок між односельцями і владою громади та вирішуватимуть різні проблеми його жителів у раді та виконкомі. Повноваження старости визначені додатково в спеціальному законі. 

Крім того, створюються виконавчі органи районних і обласних рад. Зараз вони відсутні зовсім. Їм буде належати реальна влада в регіонах. Це посилює місцеве самоврядування, робить систему влади в регіонах справді демократичною – управляти регіонами будуть суб’єкти, обрані в ході місцевих виборів. 

Місцеві держадміністрації будуть ліквідовані, на їх місці постануть префекти. Виписані для них повноваження передбачають, передусім, контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування з огляду на дотримання Конституції і законів.
Президент також може тимчасово зупинити повноваження органу місцевого самоврядування, а після визнання акту цього органу неконституційним – достроково припинити його повноваження.

== Адміністративно-територіальний устрій ==

Кабінетом Міністрів України затверджена концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка складається з трьох напрямків: 

'''Перший''' – базовий: формування об’єднаних громад базового рівня адміністративно-територіального устрою України. 

'''Другий''' – створення нових районів, які вирішуватимуть лише те, що відноситься до компетенції району: комунальна власність, вторинна медицина, школи-інтернати і т.д. Решта повноважень районів перейде до компетенції об’єднаних громад. 

'''Третій напрямок''' – заключний, це області. По суті межі областей мінятися не будуть. Області перейменують в регіони. Тобто кількість обласних центрів така ж і залишиться. Змін зазнає лише форма управління. 

Основною територіальною одиницею стає громада. Громада має голову та виконком, який виконує всі функції з управління громадою.
Села, які ввійшли до об’єднаної громади обирають старост, які входять до виконкому об’єднаної громади і виконують ті ж функції, які були в сільраді. Тобто за простою довідкою не потрібно їхати в новий центр громади – планується що на місці її зможе видавати староста.
Наступний рівень – це район і область. І там і там будуть обрані рай- та облради, які мають створити виконкоми замість рай- та обладміністрацій.

== Префектура ==

Проект реформи передбачає скасування обласних та районних державних адміністрацій. Замість них центральну владу на місцях представлятимуть префекти. Ідея полягала в тому, що вони здійснюватимуть лише нагляд за дотриманням законності органами місцевого самоврядування. Поряд із цим ради громади, області та району утворюватимуть свої виконавчі комітети.
Префектів призначатиме та звільнятиме президент за поданням Кабміну. Акти ж префектів - в залежності від того, якого питання вони стосуватимуться, - скасовувати матиме право або президент, або уряд.

== Староста ==

У [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Законі України «Про добровільне об’єднання територіальних громад»] зазначено, що у населених пунктах, котрі не визначені адміністративними центрами, обиратимуть старосту на строк повноважень місцевої ради (на 5 років). Він є посадовою особою місцевого самоврядування та керується у своїй діяльності Положенням про старосту. 

'''До основних повноважень старости належать: '''

* представництво інтересів жителів села, селища у виконавчих органах сільської, селищної, міської ради;
* сприяння жителям села, селища у підготовці документів, що подаються до органів місцевого самоврядування;
* участь у підготовці проекту бюджету територіальної громади в частині фінансування програм, що реалізуються на території відповідного села, селища;
* внесення пропозицій до виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради з питань діяльності на території відповідного села, селища виконавчих органів сільської, селищної, міської ради, підприємств, установ, організацій комунальної форми власності та їх посадових осіб та інші обов’язки, визначені Положенням. 

Положення про старосту мають затверджувати сільська, селищна, міська рада відповідної об’єднаної територіальної громади. У Положенні визначаються права і обов’язки старости, порядок його звітності, інші питання, пов’язані з діяльністю старости. 

Староста обирається в порядку, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/595-19 Законом України «Про місцеві вибори»]. 

Вибори старости проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, до якого входить територія відповідного населеного пункту (села або селища) у складі об’єднаної сільської, селищної, міської територіальної громади (тобто обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців).

== План об”єднання громад ==

Відповідне ресурсне забезпечення та обсяг повноважень отримають лише ті громади, які об’єдналися відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”] та '''Перспективного плану''' формування територій громад, підготовленого відповідно до вимог урядової Методики. Таким чином, головним документом для формування спроможних громад є '''Перспективний план''', який розробляється та затверджується відповідно до ст. 11 Закон України “Про добровільне об’єднання територіальних громад” і має жорстко відповідати вимогам Методики. 

За своєю суттю '''Перспективний план''' – це бачення державою ефективного територіального устрою на базовому рівні в межах відповідної області. '''Перспективний план''' розробляється з метою формування територіальних громад ''(за відповідними типами – сільські, селищні, міські)'', органи місцевого самоврядування яких спроможні виконувати всі функції, покладені законом на них. 

'''Перспективний план''' охоплює всю територію області, розробляється і приймається для того, щоб у регіоні не залишалося неспроможних громад – таких, чиї органи місцевого самоврядування не мають власного ресурсного забезпечення, достатнього для виконання власних повноважень з вирішення питань місцевого значення. 

'''Перспективний план''' розробляється обласними державними адміністраціями, схвалюється обласними радами та затверджується Кабінетом Міністрів України. Під час розроблення проекту '''Перспективного плану''' уповноважені облдержадміністрацією посадові особи проводять консультації з представниками органів місцевого самоврядування та їх асоціацій, а також суб’єктами господарювання та їх громадськими об’єднаннями. 

У процесі та в результаті формування спроможних територіальних громад статус села, селища, міста, сільської та міської місцевості не змінюється!

[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]
[[Категорія:Кабінет Міністрів України‎]]

Децентралізація: повноваження рад територіальних громад

2017-03-29T07:37:05Z

Tetyana.zhalobna: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/157-19 Закон України «Про добровільне об’єднанн...

Порядок видачі та анулювання спеціальних дозволів та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок

2017-02-03T13:34:08Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/963-15 Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/962-15 Закон України "Про охорону земель"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0070-05 Порядок видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок]

== Загальна інформація. ==
'''Спеціальний дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок (далі - дозвіл)''' - це офіційний документ, який видається на підставі затвердженого в установленому законом порядку проекту землеустрою і дає право власнику земельної ділянки чи землекористувачу на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки.
Власники земельних ділянок та землекористувачі, які проводять гірничодобувні, геологорозвідувальні, будівельні та інші роботи, зобов'язані отримати дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки, якщо це призводить до порушення поверхневого (родючого) шару ґрунту.
Дозвіл не вимагається у випадках, якщо переміщення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) здійснюється в межах однієї й тієї самої земельної ділянки, що надана для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва та будівництва індивідуальних гаражів.

== Порядок видачі спеціальних дозволів. ==

Для отримання дозволу власник земельної ділянки, землекористувач або їх представник (далі - заявник) звертається із письмовою заявою до відповідного органу Держсільгоспінспекції України.

'''До заяви додаються такі документи:'''

* копія документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою;
* копія паспорта громадянина (для військових - посвідчення офіцера; юридичних осіб - копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, копія статуту (положення), інформація щодо прізвища, ім'я та по батькові керівника (заступника), а також особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, їх номери телефонів; представників - копія паспорта громадянина/посвідчення офіцера/, довіреність на отримання дозволу, інформація щодо прізвища, ім'я та по батькові особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, її номер телефону);
* проект землеустрою із зазначенням його розробника, копія ліцензії на проведення робіт із землеустрою;
* копія агрохімічного паспорта земельної ділянки;
* копія договору на виконання земляних робіт (у разі якщо заявник уклав договір на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки з іншою фізичною чи юридичною особою), прізвище, ім'я та по батькові особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, її номер телефону;
* копія документа, що підтверджує сплату коштів за відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва (у разі їх наявності).
Заява про видачу дозволу та додані до неї матеріали розглядаються в '''термін не більше 30 календарних днів''' з дня їх одержання.
У разі необхідності проведення обстеження значних площ земельних ділянок, на яких планується провести зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту), термін розгляду заяви може бути продовжено за письмовою згодою заявника, але '''не більше ніж на 10 календарних днів.'''
За результатами розгляду матеріалів відповідний орган Держсільгоспінспекції України видає дозвіл чи відмовляє у його видачі. У разі відмови у видачі дозволу вказаний орган письмово повідомляє про це заявника із зазначенням причин відмови.
Перший примірник дозволу вручається під підпис або надсилається рекомендованим листом заявнику, другий - залишається в органі, що його видав. Строк дії дозволу встановлюється відповідно до строків проведення земельних робіт, визначених у проекті землеустрою.

== Порядок анулювання спеціальних дозволів. ==

За наявності певних підстав спеціальний дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок може бути анульований.

'''Підставами для анулювання є:'''
* заява власника земельної ділянки чи землекористувача про анулювання дозволу;
* смерть власника земельної ділянки;
* припинення діяльності юридичної особи;
* припинення права користування земельною ділянкою;
* зміна власника земельної ділянки чи землекористувача;
* звернення стягнення на земельну ділянку, яка перебуває у власності, на вимогу кредитора;
* конфіскація земельної ділянки, яка перебуває у власності, за рішенням суду;
* визнання дозволу недійсним у судовому порядку;
* невиконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту чи порядку проведення рекультивації порушених земель, визначених у проекті землеустрою;
* використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, якщо це призводить до забруднення чи засмічення земель, погіршання чи втрати родючості ґрунтів;
* невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб Держсільгоспінспекції України.

Матеріали, які свідчать про наявність підстав для анулювання дозволу, розглядаються у присутності заявника. У разі його нез'явлення до відповідного органу Держсільгоспінспекції України рішення про анулювання дозволу виносяться без його присутності. Особа, яка їх виносить, зобов'язана переконатись у наявності даних про своєчасне повідомлення заявника про час і місце розгляду матеріалів та відсутності клопотання про відкладення розгляду справи.
Копія рішення про анулювання дозволу вручається під підпис заявнику в триденний термін із дня його прийняття, а в разі якщо порушення призводить до забруднення чи засмічення земель, погіршення чи втрати родючості ґрунтів, рішення про анулювання дозволу вручається негайно (у можливо короткі строки). Одночасно із врученням копії рішення про анулювання дозволу вилучається оригінал дозволу.

[[Категорія:Охорона земель]]

Порядок укладення та розірвання шлюбного договору. Визнання недійсним шлюбного договору

2017-02-03T13:26:20Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база: ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]

== Загальна інформація. ==

Інститут шлюбного договору, який вже дуже давно існував і успішно застосовувався в країнах західної Європи та США, з’явився в нашому законодавстві більш ніж 10 років тому, коли 23 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім’ю України», згідно з яким Кодекс було доповнено статтею 27’, яка передбачила можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб.
Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги, ніж Кодекс про шлюб та сім’ю України, в якому питанню шлюбного контракту було присвячено лише одну статтю. Порядок укладання шлюбних контрактів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457, яка зі вступом в дію Сімейного кодексу втратила чинність. Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форми договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання, про що буде сказано нижче.
Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям.
Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

== Порядок укладення шлюбного договору. ==
Шлюбний договір може укладатися тільки між особами, які вже перебувають у зареєстрованому шлюбі (на підтвердження чого нотаріусу подається свідоцтво про реєстрацію шлюбу) або між особами, які вже подали заяву про реєстрацію шлюбу (на підтвердження цього нотаріусу подається довідка з органу реєстрації цивільного стану з інформацією про призначення реєстрації шлюбу на відповідну дату). Відповідно до положень ст. 95 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Разом з тим, з моменту розірвання шлюбу особи встрачають право на укладення шлюбного договору.
Не дивлячись на те, що шлюбний договір може бути укладений тільки між подружжям або особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, закон надає право чоловіку та дружині визначити в договорі строк дії окремих його норм і у випадку розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 96 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]).
Пункт 127 Інструкції [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»] визначає шлюбний договір як договір щодо вирішення питань життя сім’ї, яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки як батьків. Згідно з п. 129 цієї ж Інструкції шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Таким чином, шлюбний договір покликаний врегулювати виключно майнові відносини сім’ї і не може стосуватися особистих відносин подружжя. Разом з тим, шлюбний договір не є договором відчуження, тому не може передбачати передачу у власність одному з подружжя майна.

'''Шлюбний договір може включати в себе наступні умови:'''

* визнання майна, що є спільною сумісною власністю, тобто набуте подружжям в період перебування в зареєстрованому шлюбі, таким, що вважатиметься їх спільною частковою власністю або приватною власністю кожного з них (того з подружжя, на чиє ім’я таке майно було придбано);
* визначення майна, яке передається чоловіком чи дружиною на спільні потреби сім’ї, а також встановлення правового режиму майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу (зокрема, подружжя може вважати це майно спільною власністю або особистою власністю кожного з них);
* визначення можливого порядку поділу майна, в тому числі в разі розірвання шлюбу;
* встановлення порядку користування майном, в тому числі порядок користування житлом, що належить одному з подружжю, іншим з подружжя, а також порядок вселення і виселення з житла;
* домовленість про проживання в житловому приміщенні, що належить на праві особистої власності одному з подружжя або є їх спільною власністю, їхніх родичів;
* надання утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів;
* будь-які інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок користування грошовими коштами, порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати за лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

Згідно з положеннями ст. 94 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] шлюбний договір '''укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується'''. Крім того, зміни та доповнення до шлюбного договору також підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 101 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

== Порядок розірвання шлюбного договору. ==

Розірвання шлюбного договору можливе через наявність різноманітних суб'єктивних та об'єктивних підстав. До першої групи підстав слід віднести, наприклад, каліцтво, важку хворобу одного із подружжя, яка унеможливлює вчинення ним дій особистого характеру. До об'єктивних підстав відносять, зокрема, смерть двох або одного із подружжя, знищення майна, яке давало дохід.
При розгляді справи суд буде керуватися положеннями ст. ст. 651 - 654 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], в яких вказано порядок і підстави розірвання договору. Так, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, шлюбний договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення шлюбного договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, за наявності одночасно таких умов:
# в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
# зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
# виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
# із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У разі розірвання шлюбного договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору (ст. 652 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
Оскільки для укладення шлюбного договору закон передбачає письмову форму і нотаріальне посвідчення (ст. 94 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України]), то і розірвання цього договору матиме правове значення лише при дотриманні сторонами вказаної форми.
При розірванні шлюбного договору судом зобов'язання сторін припиняються з моменту вступу в законну силу рішення суду.
'''Дія шлюбного договору припиняється з моменту припинення шлюбу'''.

== Визнання недійсним шлюбного договору. ==

Відповідно до ст.103 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Хоча в СК України йдеться лише про ті підстави недійсності правочинів, які встановлені ЦК, обмежитися цим не можна, бо Сімейний кодекс України містить цілу низку власних умов, порушення яких без сумніву слугуватиме підставою визнання шлюбного договору недійсним.

'''Основні підстави визнання шлюбного договору недійсним:'''

# порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;
# неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);
# зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;
# включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
# укладення договору під впливом обману, насильства;
# помилка однієї зі сторін договору;
# порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов’язків подружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо.

Треба зазначити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежно від цього. І навпаки, визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору. Це свідчить про залежність шлюбного договору від шлюбу та певну підпорядкованість першого другому.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Цивільне право‎]]
[[Категорія:Нотаріат‎]]
[[Категорія:Суди]]

Порядок укладення та розірвання шлюбного договору. Визнання недійсним шлюбного договору

2017-02-03T13:23:22Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база: ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]

== Загальна інформація. ==

Інститут шлюбного договору, який вже дуже давно існував і успішно застосовувався в країнах західної Європи та США, з’явився в нашому законодавстві більш ніж 10 років тому, коли 23 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім’ю України», згідно з яким Кодекс було доповнено статтею 27’, яка передбачила можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб.
Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги, ніж Кодекс про шлюб та сім’ю України, в якому питанню шлюбного контракту було присвячено лише одну статтю. Порядок укладання шлюбних контрактів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457, яка зі вступом в дію Сімейного кодексу втратила чинність. Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форми договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання, про що буде сказано нижче.
Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям.
Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

== Порядок укладення шлюбного договору. ==
Шлюбний договір може укладатися тільки між особами, які вже перебувають у зареєстрованому шлюбі (на підтвердження чого нотаріусу подається свідоцтво про реєстрацію шлюбу) або між особами, які вже подали заяву про реєстрацію шлюбу (на підтвердження цього нотаріусу подається довідка з органу реєстрації цивільного стану з інформацією про призначення реєстрації шлюбу на відповідну дату). Відповідно до положень ст. 95 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Разом з тим, з моменту розірвання шлюбу особи встрачають право на укладення шлюбного договору.
Не дивлячись на те, що шлюбний договір може бути укладений тільки між подружжям або особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, закон надає право чоловіку та дружині визначити в договорі строк дії окремих його норм і у випадку розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 96 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]).
Пункт 127 Інструкції [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»] визначає шлюбний договір як договір щодо вирішення питань життя сім’ї, яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки як батьків. Згідно з п. 129 цієї ж Інструкції шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Таким чином, шлюбний договір покликаний врегулювати виключно майнові відносини сім’ї і не може стосуватися особистих відносин подружжя. Разом з тим, шлюбний договір не є договором відчуження, тому не може передбачати передачу у власність одному з подружжя майна.

'''Шлюбний договір може включати в себе наступні умови:'''

* визнання майна, що є спільною сумісною власністю, тобто набуте подружжям в період перебування в зареєстрованому шлюбі, таким, що вважатиметься їх спільною частковою власністю або приватною власністю кожного з них (того з подружжя, на чиє ім’я таке майно було придбано);
* визначення майна, яке передається чоловіком чи дружиною на спільні потреби сім’ї, а також встановлення правового режиму майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу (зокрема, подружжя може вважати це майно спільною власністю або особистою власністю кожного з них);
* визначення можливого порядку поділу майна, в тому числі в разі розірвання шлюбу;
* встановлення порядку користування майном, в тому числі порядок користування житлом, що належить одному з подружжю, іншим з подружжя, а також порядок вселення і виселення з житла;
* домовленість про проживання в житловому приміщенні, що належить на праві особистої власності одному з подружжя або є їх спільною власністю, їхніх родичів;
* надання утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів;
* будь-які інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок користування грошовими коштами, порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати за лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

Згідно з положеннями ст. 94 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] шлюбний договір '''укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується'''. Крім того, зміни та доповнення до шлюбного договору також підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 101 Сімейного кодексу України одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

== Порядок розірвання шлюбного договору. ==

Розірвання шлюбного договору можливе через наявність різноманітних суб'єктивних та об'єктивних підстав. До першої групи підстав слід віднести, наприклад, каліцтво, важку хворобу одного із подружжя, яка унеможливлює вчинення ним дій особистого характеру. До об'єктивних підстав відносять, зокрема, смерть двох або одного із подружжя, знищення майна, яке давало дохід.
При розгляді справи суд буде керуватися положеннями ст. ст. 651 - 654 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], в яких вказано порядок і підстави розірвання договору. Так, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, шлюбний договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення шлюбного договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, за наявності одночасно таких умов:
# в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
# зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
# виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
# із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У разі розірвання шлюбного договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору (ст. 652 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
Оскільки для укладення шлюбного договору закон передбачає письмову форму і нотаріальне посвідчення (ст. 94 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України]), то і розірвання цього договору матиме правове значення лише при дотриманні сторонами вказаної форми.
При розірванні шлюбного договору судом зобов'язання сторін припиняються з моменту вступу в законну силу рішення суду.
'''Дія шлюбного договору припиняється з моменту припинення шлюбу'''.

== Визнання недійсним шлюбного договору. ==

Відповідно до ст.103 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Хоча в СК України йдеться лише про ті підстави недійсності правочинів, які встановлені ЦК, обмежитися цим не можна, бо Сімейний кодекс України містить цілу низку власних умов, порушення яких без сумніву слугуватиме підставою визнання шлюбного договору недійсним.
'''Основні підстави визнання шлюбного договору недійсним:'''

# порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;
# неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);
# зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;
# включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
# укладення договору під впливом обману, насильства;
# помилка однієї зі сторін договору;
# порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов’язків подружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо.

Треба зазначити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежно від цього. І навпаки, визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору. Це свідчить про залежність шлюбного договору від шлюбу та певну підпорядкованість першого другому.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Цивільне право‎]]
[[Категорія:Нотаріат‎]]
[[Категорія:Суди]]

Оскарження неправомірних рішень і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров'я

2017-02-03T12:49:56Z

Tetyana.zhalobna:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80
== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України "Про інформацію"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про звернення громадян"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1269-15 Наказ МОЗ України від 01.10.2015 № 638 "Про внесення змін до Порядку розгляду звернень громадян у Міністерстві охорони здоров'я України"]

== Права пацієнта ==

* право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 283, ч. 4 ст. 286 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на доступність у галузі охорони здоров’я (ч. 1, 3 ст. 49 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 283, 284 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ч. 4 ст. 4, ст. 6 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 285, 302 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], п. "е" ст. 6, ст. 39 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]).
 
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.
'''Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.'''
Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Право на інформацію про стан свого здоров’я є важливою передумовою для отримання пацієнтом медичної допомоги, оскільки саме від об’єктивно отриманої інформації залежить подальше прийняття пацієнтом рішення щодо лікування.
Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта.
У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
'''Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.'''
* право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 3,4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 42, 43 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на свободу вибору в галузі охорони здоров’я, а саме:
# право на вільний вибір лікаря;
# право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;
# право на вибір закладу охорони здоров’я;
# право на заміну лікаря;
# право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України (ч. 2 ст. 284, ст. 633 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], п. "д" ст. 6, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я]").
 
Стаття 38 Основ визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

* Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Також, згідно з частиною першою статті 34 Основ лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
* Право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників;
* право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 4 ст. 285, ст. 286 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 39-1, 40, п. "г" ст. 78 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]).

Згідно зі статтею 286 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] та статті 391 Основ фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Таємниця про стан здоров’я відноситься до персональних даних (інформація про особу), які охороняються Законом (згідно зі статтею 23 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закону України "Про інформацію"]). 

Таким чином, пацієнт може бути впевнений у конфіденційності не лише діагнозу, але й самого факту звернення до лікаря, що певною мірою є гарантією особи на приватне життя.
* право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 1 ст. 284 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 1 ст. 284 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 42, 44 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі (ч. 3 ст. 28 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст. 290 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 45, 47, 48, 51 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 2 ст. 289 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ст. 6, 52 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на індивідуальний підхід до лікування (п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 З[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 акону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст. 40 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], п. "і" ст. 6 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"])''';
* право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю (ч. 1 ст. 3 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 - 1203, 1209 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], п "і", "ї" ст. 6 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 281, 297 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], ч. 3 ст. 52 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]);
* право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], п. "и" ст. 6, ст. 9 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]). Між тим, разом з правами, держава встановлює й певні обов’язки від осіб в галузі охорони здоров’я.

== Порядок заміни лікаря ==

Якщо ж пацієнт бажає заміни лікуючого лікаря, на що він має повне право, то тут має бути дотримано певної процедури. Пацієнт, який не бажає продовжувати лікування у конкретного лікаря, повинен звернутися з відповідною письмовою заявою на ім’я головного лікаря закладу охорони здоров’я. Заява обов’язково має містити таку інформацію: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, суть прохання з обґрунтуванням необхідності заміни лікаря. Заява має бути підписана пацієнтом із зазначенням дати. Керівник лікувального закладу зобов’язаний відреагувати на таке звернення.Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Враховуючи особливість такого звернення пацієнта, заміну лікуючого лікаря, залежно від обставин бажано здійснити у термін, що '''не перевищує 15 днів'''. Пацієнт має право на отримання всієї інформації щодо стану його здоров’я, у т. ч. має право знайомитися з медичною документацією та іншими документами, що стосуються його лікування. Тому лікар не має права відмовити пацієнту, зокрема в ознайомленні з медичною картою.

== Оскарження неправомірних рішень медичних працівників, закладів охорони здоров'я ==

Щоб скористатися правом на оскарження неправомірних рішень медичних працівників і отримати відшкодування, пацієнтові необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між діями медичного працівника та настанням негативних наслідків у пацієнта, заподіянням шкоди його здоров’ю. Право на відшкодування заподіяної здоров’ю пацієнта шкоди у переважній більшості випадків реалізується у судовому провадженні.
Пацієнту необхідно звернутись до керівника закладу охорони здоров’я - до головного лікаря, зареєструвавши звернення у секретаря(канцелярії).Окрім головного лікаря посадовими особами закладу охорони здоров'я є завідувач відділенням, та заступник головного лікаря з медичної роботи. Скарга пацієнта оформлюється у письмовій формі і повинна містити прізвище головного лікаря медичного закладу, повну назву закладу охорони здоров'я та його адресу, прізвище, ім'я, по-батькові пацієнта та його адресу. У тексті звернення необхідно вказати крім свого прізвища ім'я та по-батькові також ім'я і посаду лікаря, безпосередньо сам текст скарги повинен містити претензії до тієї чи іншої особи викладені тактовно і законодавчо правильно. Чим грамотніше складена скарга, тим більше шансів на те, що її розглянуть. Найкраще, якщо претензії будуть підкріплені переліком прав та законів, які, на думку пацієнта, порушувалися при наданні медичних послуг, а також скарга може підкріплюватися відповідними дублікатами документів, які вказують на надання необхідного лікування. На зареєстровану скаргу посадові особи закладу охорони здоров'я повинні надати письмову відповідь. Як правило, на даному етапі вирішується більшість проблем.
Скарги на головного лікаря та заклад охорони здоров'я розглядаються управлінням охорони здоров'я міста , області, а також Міністерством охорони здоров'я. Для підготовки скарги необхідно дізнатися повну офіційну назву органу, що здійснює контроль діяльності медичних закладів. Скарга повинна бути викладена у письмовій формі з дотриманням правил діловодства. Найкращі наслідки розгляд має колективна скарга, для чого необхідно знайти пацієнтів з аналогічними проблемами.

Ступені оскарження дій медичних працівників :
* головний лікар закладу охорони здоров’я;
* управління охорони здоров’я міста;
* обласне управління охорони здоров’я,
* Міністерство охорони здоров’я України.

В разі звернення до МОЗ України необхідно пам'ятати, що звернення не приймається до розгляду, якщо:
* порушене у зверненні питання не належить до компетенції МОЗ України;
* звернення оформлено з порушенням ст. 5 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про звернення громадян"];
* звернення містить нецензурну лексику або образи, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі.

Ще один спосіб захисту - звернення до '''Інспекції з питань захисту прав споживачів'''. Таке звернення можливе, якщо відносини з лікарем або лікувальною установою носять договірно-розрахунковий характер. Тоді пацієнта додатково захищає [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"], який передбачає право на: ''отримання якісних і безпечних послуг''; ''повну і достовірну інформацію про послугу і її виконавця; надання послуги у встановлений термін; стягнення неустойки за прострочення надання послуги; відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням послуги; відшкодування моральної шкоди; судовий захист порушених прав.''

В разі, якщо на жодному з етапів не досягнуто позитивних результатів, залишається '''звернення до суду з відповідною скаргою'''.

== Телефони "гарячої лінії" ==

З метою забезпечення оперативного реагування на звернення громадян в МОЗ діє телефонна "гаряча лінія" щоденно (''з 9.00 до 18.00 години, у п'ятницю до 16.45, перерва з 13.00 до 14.00''), окрім вихідних та святкових днів".
'''Телефон безкоштовної "гарячої лінії": 0-800-801-333.'''

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу‎]]
[[Категорія:‎Територіальні органи‎]]
[[Категорія:Міністерства‎]]
[[Категорія:Суди‎]]

Оскарження неправомірних рішень і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров'я

2017-02-03T12:16:39Z

Tetyana.zhalobna:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80
== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України "Про інформацію"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про звернення громадян"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1269-15 Наказ МОЗ України від 01.10.2015 № 638 "Про внесення змін до Порядку розгляду звернень громадян у Міністерстві охорони здоров'я України"]

== Права пацієнта ==

* право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 283, ч. 4 ст. 286 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на доступність у галузі охорони здоров’я (ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України, ст. 283, 284 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 4, ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ст. 285, 302 Цивільного кодексу України, п. "е" ст. 6, ст. 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
 
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.
'''Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.'''
Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Право на інформацію про стан свого здоров’я є важливою передумовою для отримання пацієнтом медичної допомоги, оскільки саме від об’єктивно отриманої інформації залежить подальше прийняття пацієнтом рішення щодо лікування.
Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта.
У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
'''Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.'''
* право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 Конституції України, ч. 3,4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 42, 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на свободу вибору в галузі охорони здоров’я, а саме:
# право на вільний вибір лікаря;
# право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;
# право на вибір закладу охорони здоров’я;
# право на заміну лікаря;
# право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України (ч. 2 ст. 284, ст. 633 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
 
Стаття 38 Основ визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

* Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Також, згідно з частиною першою статті 34 Основ лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
* Право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників;
* право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ч. 4 ст. 285, ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 39-1, 40, п. "г" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").

Згідно зі статтею 286 Цивільного кодексу України та статті 391 Основ фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Таємниця про стан здоров’я відноситься до персональних даних (інформація про особу), які охороняються Законом (згідно зі статтею 23 Закону України "Про інформацію"). 

Таким чином, пацієнт може бути впевнений у конфіденційності не лише діагнозу, але й самого факту звернення до лікаря, що певною мірою є гарантією особи на приватне життя.
* право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 42, 44 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі (ч. 3 ст. 28 Конституції України, ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст. 290 Цивільного кодексу України, ст. 45, 47, 48, 51 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 6, 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на індивідуальний підхід до лікування (п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст. 40 Конституції України, п. "і" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я")''';
* право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю (ч. 1 ст. 3 Конституції України, ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 - 1203, 1209 Цивільного кодексу України, п "і", "ї" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 Конституції України, ст. 281, 297 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24 Конституції України, п. "и" ст. 6, ст. 9 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"). Між тим, разом з правами, держава встановлює й певні обов’язки від осіб в галузі охорони здоров’я.

== Порядок заміни лікаря ==

Якщо ж пацієнт бажає заміни лікуючого лікаря, на що він має повне право, то тут має бути дотримано певної процедури. Пацієнт, який не бажає продовжувати лікування у конкретного лікаря, повинен звернутися з відповідною письмовою заявою на ім’я головного лікаря закладу охорони здоров’я. Заява обов’язково має містити таку інформацію: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, суть прохання з обґрунтуванням необхідності заміни лікаря. Заява має бути підписана пацієнтом із зазначенням дати. Керівник лікувального закладу зобов’язаний відреагувати на таке звернення.Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Враховуючи особливість такого звернення пацієнта, заміну лікуючого лікаря, залежно від обставин бажано здійснити у термін, що '''не перевищує 15 днів'''. Пацієнт має право на отримання всієї інформації щодо стану його здоров’я, у т. ч. має право знайомитися з медичною документацією та іншими документами, що стосуються його лікування. Тому лікар не має права відмовити пацієнту, зокрема в ознайомленні з медичною картою.

== Оскарження неправомірних рішень медичних працівників, закладів охорони здоров'я ==

Щоб скористатися правом на оскарження неправомірних рішень медичних працівників і отримати відшкодування, пацієнтові необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між діями медичного працівника та настанням негативних наслідків у пацієнта, заподіянням шкоди його здоров’ю. Право на відшкодування заподіяної здоров’ю пацієнта шкоди у переважній більшості випадків реалізується у судовому провадженні.
Пацієнту необхідно звернутись до керівника закладу охорони здоров’я - до головного лікаря, зареєструвавши звернення у секретаря(канцелярії).Окрім головного лікаря посадовими особами закладу охорони здоров'я є завідувач відділенням, та заступник головного лікаря з медичної роботи. Скарга пацієнта оформлюється у письмовій формі і повинна містити прізвище головного лікаря медичного закладу, повну назву закладу охорони здоров'я та його адресу, прізвище, ім'я, по-батькові пацієнта та його адресу. У тексті звернення необхідно вказати крім свого прізвища ім'я та по-батькові також ім'я і посаду лікаря, безпосередньо сам текст скарги повинен містити претензії до тієї чи іншої особи викладені тактовно і законодавчо правильно. Чим грамотніше складена скарга, тим більше шансів на те, що її розглянуть. Найкраще, якщо претензії будуть підкріплені переліком прав та законів, які, на думку пацієнта, порушувалися при наданні медичних послуг, а також скарга може підкріплюватися відповідними дублікатами документів, які вказують на надання необхідного лікування. На зареєстровану скаргу посадові особи закладу охорони здоров'я повинні надати письмову відповідь. Як правило, на даному етапі вирішується більшість проблем.
Скарги на головного лікаря та заклад охорони здоров'я розглядаються управлінням охорони здоров'я міста , області, а також Міністерством охорони здоров'я. Для підготовки скарги необхідно дізнатися повну офіційну назву органу, що здійснює контроль діяльності медичних закладів. Скарга повинна бути викладена у письмовій формі з дотриманням правил діловодства. Найкращі наслідки розгляд має колективна скарга, для чого необхідно знайти пацієнтів з аналогічними проблемами.

Ступені оскарження дій медичних працівників :
* головний лікар закладу охорони здоров’я;
* управління охорони здоров’я міста;
* обласне управління охорони здоров’я,
* Міністерство охорони здоров’я України.

В разі звернення до МОЗ України необхідно пам'ятати, що звернення не приймається до розгляду, якщо:
* порушене у зверненні питання не належить до компетенції МОЗ України;
* звернення оформлено з порушенням ст. 5 Закону України "Про звернення громадян";
* звернення містить нецензурну лексику або образи, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі.

Ще один спосіб захисту - звернення до Інспекції з питань захисту прав споживачів. Таке звернення можливе, якщо відносини з лікарем або лікувальною установою носять договірно-розрахунковий характер. Тоді пацієнта додатково захищає Закон України "Про захист прав споживачів", який передбачає право на: отримання якісних і безпечних послуг; повну і достовірну інформацію про послугу і її виконавця; надання послуги у встановлений термін; стягнення неустойки за прострочення надання послуги; відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням послуги; відшкодування моральної шкоди; судовий захист порушених прав.

В разі, якщо на жодному з етапів не досягнуто позитивних результатів, залишається звернення до суду з відповідною скаргою.

== Телефони "гарячої лінії" ==

Відповідно до наказу МОЗ України № 292 від 10.04.2013 р. "Про модернізацію роботи системи телефонної "гарячої лінії" МОЗ України" та з метою забезпечення оперативного реагування на звернення громадян в МОЗ діє телефонна "гаряча лінія" щоденно (з 9.00 до 18.00 години, у п'ятницю до 16.45, перерва з 13.00 до 14.00), окрім вихідних та святкових днів"
Телефон безкоштовної "гарячої лінії": 0-800-801-333.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу‎]]
[[Категорія:‎Територіальні органи‎]]
[[Категорія:Міністерства‎]]
[[Категорія:Суди‎]]

Оскарження неправомірних рішень і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров'я

2017-02-02T15:44:04Z

Tetyana.zhalobna: Tetyana.zhalobna перейменував сторінку з Оскарження неправомірних рішень медичних працівників , закладів та органів охорони здоров'я на [[Оска...

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80
== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України "Про інформацію"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про звернення громадян"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1269-15 Наказ МОЗ України від 01.10.2015 № 638 "Про внесення змін до Порядку розгляду звернень громадян у Міністерстві охорони здоров'я України"]

== Права пацієнта ==

* право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 Конституції України, ст. 283, ч. 4 ст. 286 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на доступність у галузі охорони здоров’я (ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України, ст. 283, 284 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 4, ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ст. 285, 302 Цивільного кодексу України, п. "е" ст. 6, ст. 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
 
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.
'''Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.'''
Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Право на інформацію про стан свого здоров’я є важливою передумовою для отримання пацієнтом медичної допомоги, оскільки саме від об’єктивно отриманої інформації залежить подальше прийняття пацієнтом рішення щодо лікування.
Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта.
У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
'''Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.'''
* право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 Конституції України, ч. 3,4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 42, 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на свободу вибору в галузі охорони здоров’я, а саме:
# право на вільний вибір лікаря;
# право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;
# право на вибір закладу охорони здоров’я;
# право на заміну лікаря;
# право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України (ч. 2 ст. 284, ст. 633 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
 
Стаття 38 Основ визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

* Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Також, згідно з частиною першою статті 34 Основ лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
* Право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників;
* право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ч. 4 ст. 285, ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 39-1, 40, п. "г" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").

Згідно зі статтею 286 Цивільного кодексу України та статті 391 Основ фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Таємниця про стан здоров’я відноситься до персональних даних (інформація про особу), які охороняються Законом (згідно зі статтею 23 Закону України "Про інформацію"). 

Таким чином, пацієнт може бути впевнений у конфіденційності не лише діагнозу, але й самого факту звернення до лікаря, що певною мірою є гарантією особи на приватне життя.
* право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 42, 44 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі (ч. 3 ст. 28 Конституції України, ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст. 290 Цивільного кодексу України, ст. 45, 47, 48, 51 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 6, 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на індивідуальний підхід до лікування (п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст. 40 Конституції України, п. "і" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я")''';
* право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю (ч. 1 ст. 3 Конституції України, ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 - 1203, 1209 Цивільного кодексу України, п "і", "ї" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 Конституції України, ст. 281, 297 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24 Конституції України, п. "и" ст. 6, ст. 9 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"). Між тим, разом з правами, держава встановлює й певні обов’язки від осіб в галузі охорони здоров’я.

== Порядок заміни лікаря ==

Якщо ж пацієнт бажає заміни лікуючого лікаря, на що він має повне право, то тут має бути дотримано певної процедури. Пацієнт, який не бажає продовжувати лікування у конкретного лікаря, повинен звернутися з відповідною письмовою заявою на ім’я головного лікаря закладу охорони здоров’я. Заява обов’язково має містити таку інформацію: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, суть прохання з обґрунтуванням необхідності заміни лікаря. Заява має бути підписана пацієнтом із зазначенням дати. Керівник лікувального закладу зобов’язаний відреагувати на таке звернення.Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Враховуючи особливість такого звернення пацієнта, заміну лікуючого лікаря, залежно від обставин бажано здійснити у термін, що '''не перевищує 15 днів'''. Пацієнт має право на отримання всієї інформації щодо стану його здоров’я, у т. ч. має право знайомитися з медичною документацією та іншими документами, що стосуються його лікування. Тому лікар не має права відмовити пацієнту, зокрема в ознайомленні з медичною картою.

== Оскарження неправомірних рішень медичних працівників, закладів охорони здоров'я ==

Щоб скористатися правом на оскарження неправомірних рішень медичних працівників і отримати відшкодування, пацієнтові необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між діями медичного працівника та настанням негативних наслідків у пацієнта, заподіянням шкоди його здоров’ю. Право на відшкодування заподіяної здоров’ю пацієнта шкоди у переважній більшості випадків реалізується у судовому провадженні.
Пацієнту необхідно звернутись до керівника закладу охорони здоров’я - до головного лікаря, зареєструвавши звернення у секретаря(канцелярії).Окрім головного лікаря посадовими особами закладу охорони здоров'я є завідувач відділенням, та заступник головного лікаря з медичної роботи. Скарга пацієнта оформлюється у письмовій формі і повинна містити прізвище головного лікаря медичного закладу, повну назву закладу охорони здоров'я та його адресу, прізвище, ім'я, по-батькові пацієнта та його адресу. У тексті звернення необхідно вказати крім свого прізвища ім'я та по-батькові також ім'я і посаду лікаря, безпосередньо сам текст скарги повинен містити претензії до тієї чи іншої особи викладені тактовно і законодавчо правильно. Чим грамотніше складена скарга, тим більше шансів на те, що її розглянуть. Найкраще, якщо претензії будуть підкріплені переліком прав та законів, які, на думку пацієнта, порушувалися при наданні медичних послуг, а також скарга може підкріплюватися відповідними дублікатами документів, які вказують на надання необхідного лікування. На зареєстровану скаргу посадові особи закладу охорони здоров'я повинні надати письмову відповідь. Як правило, на даному етапі вирішується більшість проблем.
Скарги на головного лікаря та заклад охорони здоров'я розглядаються управлінням охорони здоров'я міста , області, а також Міністерством охорони здоров'я. Для підготовки скарги необхідно дізнатися повну офіційну назву органу, що здійснює контроль діяльності медичних закладів. Скарга повинна бути викладена у письмовій формі з дотриманням правил діловодства. Найкращі наслідки розгляд має колективна скарга, для чого необхідно знайти пацієнтів з аналогічними проблемами.

Ступені оскарження дій медичних працівників :
* головний лікар закладу охорони здоров’я;
* управління охорони здоров’я міста;
* обласне управління охорони здоров’я,
* Міністерство охорони здоров’я України.

В разі звернення до МОЗ України необхідно пам'ятати, що звернення не приймається до розгляду, якщо:
* порушене у зверненні питання не належить до компетенції МОЗ України;
* звернення оформлено з порушенням ст. 5 Закону України "Про звернення громадян";
* звернення містить нецензурну лексику або образи, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі.

Ще один спосіб захисту - звернення до Інспекції з питань захисту прав споживачів. Таке звернення можливе, якщо відносини з лікарем або лікувальною установою носять договірно-розрахунковий характер. Тоді пацієнта додатково захищає Закон України "Про захист прав споживачів", який передбачає право на: отримання якісних і безпечних послуг; повну і достовірну інформацію про послугу і її виконавця; надання послуги у встановлений термін; стягнення неустойки за прострочення надання послуги; відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням послуги; відшкодування моральної шкоди; судовий захист порушених прав.

В разі, якщо на жодному з етапів не досягнуто позитивних результатів, залишається звернення до суду з відповідною скаргою.

== Телефони "гарячої лінії" ==

Відповідно до наказу МОЗ України № 292 від 10.04.2013 р. "Про модернізацію роботи системи телефонної "гарячої лінії" МОЗ України" та з метою забезпечення оперативного реагування на звернення громадян в МОЗ діє телефонна "гаряча лінія" щоденно (з 9.00 до 18.00 години, у п'ятницю до 16.45, перерва з 13.00 до 14.00), окрім вихідних та святкових днів"
Телефон безкоштовної "гарячої лінії": 0-800-801-333.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу‎]]
[[Категорія:‎Територіальні органи‎]]
[[Категорія:Міністерства‎]]
[[Категорія:Суди‎]]

Оскарження неправомірних рішень і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров'я

2017-02-02T15:41:11Z

Tetyana.zhalobna:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80
== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України "Про інформацію"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про звернення громадян"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1269-15 Наказ МОЗ України від 01.10.2015 № 638 "Про внесення змін до Порядку розгляду звернень громадян у Міністерстві охорони здоров'я України"]

== Права пацієнта ==

* право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 Конституції України, ст. 283, ч. 4 ст. 286 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на доступність у галузі охорони здоров’я (ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України, ст. 283, 284 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 4, ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ст. 285, 302 Цивільного кодексу України, п. "е" ст. 6, ст. 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
 
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.
'''Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.'''
Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Право на інформацію про стан свого здоров’я є важливою передумовою для отримання пацієнтом медичної допомоги, оскільки саме від об’єктивно отриманої інформації залежить подальше прийняття пацієнтом рішення щодо лікування.
Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта.
У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
'''Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.'''
* право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 Конституції України, ч. 3,4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 42, 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на свободу вибору в галузі охорони здоров’я, а саме:
# право на вільний вибір лікаря;
# право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;
# право на вибір закладу охорони здоров’я;
# право на заміну лікаря;
# право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України (ч. 2 ст. 284, ст. 633 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
 
Стаття 38 Основ визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

* Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Також, згідно з частиною першою статті 34 Основ лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
* Право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників;
* право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ч. 4 ст. 285, ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 39-1, 40, п. "г" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").

Згідно зі статтею 286 Цивільного кодексу України та статті 391 Основ фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Таємниця про стан здоров’я відноситься до персональних даних (інформація про особу), які охороняються Законом (згідно зі статтею 23 Закону України "Про інформацію"). 

Таким чином, пацієнт може бути впевнений у конфіденційності не лише діагнозу, але й самого факту звернення до лікаря, що певною мірою є гарантією особи на приватне життя.
* право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 42, 44 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі (ч. 3 ст. 28 Конституції України, ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст. 290 Цивільного кодексу України, ст. 45, 47, 48, 51 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 6, 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на індивідуальний підхід до лікування (п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст. 40 Конституції України, п. "і" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я")''';
* право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю (ч. 1 ст. 3 Конституції України, ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 - 1203, 1209 Цивільного кодексу України, п "і", "ї" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 Конституції України, ст. 281, 297 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24 Конституції України, п. "и" ст. 6, ст. 9 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"). Між тим, разом з правами, держава встановлює й певні обов’язки від осіб в галузі охорони здоров’я.

== Порядок заміни лікаря ==

Якщо ж пацієнт бажає заміни лікуючого лікаря, на що він має повне право, то тут має бути дотримано певної процедури. Пацієнт, який не бажає продовжувати лікування у конкретного лікаря, повинен звернутися з відповідною письмовою заявою на ім’я головного лікаря закладу охорони здоров’я. Заява обов’язково має містити таку інформацію: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, суть прохання з обґрунтуванням необхідності заміни лікаря. Заява має бути підписана пацієнтом із зазначенням дати. Керівник лікувального закладу зобов’язаний відреагувати на таке звернення.Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Враховуючи особливість такого звернення пацієнта, заміну лікуючого лікаря, залежно від обставин бажано здійснити у термін, що '''не перевищує 15 днів'''. Пацієнт має право на отримання всієї інформації щодо стану його здоров’я, у т. ч. має право знайомитися з медичною документацією та іншими документами, що стосуються його лікування. Тому лікар не має права відмовити пацієнту, зокрема в ознайомленні з медичною картою.

== Оскарження неправомірних рішень медичних працівників, закладів охорони здоров'я ==

Щоб скористатися правом на оскарження неправомірних рішень медичних працівників і отримати відшкодування, пацієнтові необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між діями медичного працівника та настанням негативних наслідків у пацієнта, заподіянням шкоди його здоров’ю. Право на відшкодування заподіяної здоров’ю пацієнта шкоди у переважній більшості випадків реалізується у судовому провадженні.
Пацієнту необхідно звернутись до керівника закладу охорони здоров’я - до головного лікаря, зареєструвавши звернення у секретаря(канцелярії).Окрім головного лікаря посадовими особами закладу охорони здоров'я є завідувач відділенням, та заступник головного лікаря з медичної роботи. Скарга пацієнта оформлюється у письмовій формі і повинна містити прізвище головного лікаря медичного закладу, повну назву закладу охорони здоров'я та його адресу, прізвище, ім'я, по-батькові пацієнта та його адресу. У тексті звернення необхідно вказати крім свого прізвища ім'я та по-батькові також ім'я і посаду лікаря, безпосередньо сам текст скарги повинен містити претензії до тієї чи іншої особи викладені тактовно і законодавчо правильно. Чим грамотніше складена скарга, тим більше шансів на те, що її розглянуть. Найкраще, якщо претензії будуть підкріплені переліком прав та законів, які, на думку пацієнта, порушувалися при наданні медичних послуг, а також скарга може підкріплюватися відповідними дублікатами документів, які вказують на надання необхідного лікування. На зареєстровану скаргу посадові особи закладу охорони здоров'я повинні надати письмову відповідь. Як правило, на даному етапі вирішується більшість проблем.
Скарги на головного лікаря та заклад охорони здоров'я розглядаються управлінням охорони здоров'я міста , області, а також Міністерством охорони здоров'я. Для підготовки скарги необхідно дізнатися повну офіційну назву органу, що здійснює контроль діяльності медичних закладів. Скарга повинна бути викладена у письмовій формі з дотриманням правил діловодства. Найкращі наслідки розгляд має колективна скарга, для чого необхідно знайти пацієнтів з аналогічними проблемами.

Ступені оскарження дій медичних працівників :
* головний лікар закладу охорони здоров’я;
* управління охорони здоров’я міста;
* обласне управління охорони здоров’я,
* Міністерство охорони здоров’я України.

В разі звернення до МОЗ України необхідно пам'ятати, що звернення не приймається до розгляду, якщо:
* порушене у зверненні питання не належить до компетенції МОЗ України;
* звернення оформлено з порушенням ст. 5 Закону України "Про звернення громадян";
* звернення містить нецензурну лексику або образи, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі.

Ще один спосіб захисту - звернення до Інспекції з питань захисту прав споживачів. Таке звернення можливе, якщо відносини з лікарем або лікувальною установою носять договірно-розрахунковий характер. Тоді пацієнта додатково захищає Закон України "Про захист прав споживачів", який передбачає право на: отримання якісних і безпечних послуг; повну і достовірну інформацію про послугу і її виконавця; надання послуги у встановлений термін; стягнення неустойки за прострочення надання послуги; відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням послуги; відшкодування моральної шкоди; судовий захист порушених прав.

В разі, якщо на жодному з етапів не досягнуто позитивних результатів, залишається звернення до суду з відповідною скаргою.

== Телефони "гарячої лінії" ==

Відповідно до наказу МОЗ України № 292 від 10.04.2013 р. "Про модернізацію роботи системи телефонної "гарячої лінії" МОЗ України" та з метою забезпечення оперативного реагування на звернення громадян в МОЗ діє телефонна "гаряча лінія" щоденно (з 9.00 до 18.00 години, у п'ятницю до 16.45, перерва з 13.00 до 14.00), окрім вихідних та святкових днів"
Телефон безкоштовної "гарячої лінії": 0-800-801-333.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу‎]]
[[Категорія:‎Територіальні органи‎]]
[[Категорія:Міністерства‎]]
[[Категорія:Суди‎]]

Порядок укладення та розірвання шлюбного договору. Визнання недійсним шлюбного договору

2017-02-02T15:13:40Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база: ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]

== Загальна інформація. ==

Інститут шлюбного договору, який вже дуже давно існував і успішно застосовувався в країнах західної Європи та США, з’явився в нашому законодавстві більш ніж 10 років тому, коли 23 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім’ю України», згідно з яким Кодекс було доповнено статтею 27’, яка передбачила можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб.
Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги, ніж Кодекс про шлюб та сім’ю України, в якому питанню шлюбного контракту було присвячено лише одну статтю. Порядок укладання шлюбних контрактів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457, яка зі вступом в дію Сімейного кодексу втратила чинність. Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форми договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання, про що буде сказано нижче.
Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям.
Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

== Порядок укладення шлюбного договору. ==
Шлюбний договір може укладатися тільки між особами, які вже перебувають у зареєстрованому шлюбі (на підтвердження чого нотаріусу подається свідоцтво про реєстрацію шлюбу) або між особами, які вже подали заяву про реєстрацію шлюбу (на підтвердження цього нотаріусу подається довідка з органу реєстрації цивільного стану з інформацією про призначення реєстрації шлюбу на відповідну дату). Відповідно до положень ст. 95 Сімейного кодексу України якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Разом з тим, з моменту розірвання шлюбу особи встрачають право на укладення шлюбного договору.
Не дивлячись на те, що шлюбний договір може бути укладений тільки між подружжям або особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, закон надає право чоловіку та дружині визначити в договорі строк дії окремих його норм і у випадку розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 96 Сімейного кодексу України).
Пункт 127 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» визначає шлюбний договір як договір щодо вирішення питань життя сім’ї, яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки як батьків. Згідно з п. 129 цієї ж Інструкції шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Таким чином, шлюбний договір покликаний врегулювати виключно майнові відносини сім’ї і не може стосуватися особистих відносин подружжя. Разом з тим, шлюбний договір не є договором відчуження, тому не може передбачати передачу у власність одному з подружжя майна.

Шлюбний договір може включати в себе наступні умови:

* визнання майна, що є спільною сумісною власністю, тобто набуте подружжям в період перебування в зареєстрованому шлюбі, таким, що вважатиметься їх спільною частковою власністю або приватною власністю кожного з них (того з подружжя, на чиє ім’я таке майно було придбано);
* визначення майна, яке передається чоловіком чи дружиною на спільні потреби сім’ї, а також встановлення правового режиму майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу (зокрема, подружжя може вважати це майно спільною власністю або особистою власністю кожного з них);
* визначення можливого порядку поділу майна, в тому числі в разі розірвання шлюбу;
* встановлення порядку користування майном, в тому числі порядок користування житлом, що належить одному з подружжю, іншим з подружжя, а також порядок вселення і виселення з житла;
* домовленість про проживання в житловому приміщенні, що належить на праві особистої власності одному з подружжя або є їх спільною власністю, їхніх родичів;
* надання утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів;
* будь-які інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок користування грошовими коштами, порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати за лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

Згідно з положеннями ст. 94 Сімейного кодексу України шлюбний договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується. Крім того, зміни та доповнення до шлюбного договору також підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 101 Сімейного кодексу України одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

== Порядок розірвання шлюбного договору. ==

Розірвання шлюбного договору можливе через наявність різноманітних суб'єктивних та об'єктивних підстав. До першої групи підстав слід віднести, наприклад, каліцтво, важку хворобу одного із подружжя, яка унеможливлює вчинення ним дій особистого характеру. До об'єктивних підстав відносять, зокрема, смерть двох або одного із подружжя, знищення майна, яке давало дохід.
При розгляді справи суд буде керуватися положеннями ст. ст. 651 - 654 ЦК України, в яких вказано порядок і підстави розірвання договору. Так, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, шлюбний договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення шлюбного договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, за наявності одночасно таких умов:
# в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
# зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
# виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
# із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У разі розірвання шлюбного договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору (ст. 652 ЦК України).
Оскільки для укладення шлюбного договору закон передбачає письмову форму і нотаріальне посвідчення (ст. 94 СК України), то і розірвання цього договору матиме правове значення лише при дотриманні сторонами вказаної форми.
При розірванні шлюбного договору судом зобов'язання сторін припиняються з моменту вступу в законну силу рішення суду.
Дія шлюбного договору припиняється з моменту припинення шлюбу.

== Визнання недійсним шлюбного договору. ==

Відповідно до ст.103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Хоча в СК України йдеться лише про ті підстави недійсності правочинів, які встановлені ЦК, обмежитися цим не можна, бо Сімейний кодекс України містить цілу низку власних умов, порушення яких без сумніву слугуватиме підставою визнання шлюбного договору недійсним.
Основні підстави визнання шлюбного договору недійсним:

# порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;
# неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);
# зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;
# включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
# укладення договору під впливом обману, насильства;
# помилка однієї зі сторін договору;
# порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов’язків подружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо.

Треба зазначити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежно від цього. І навпаки, визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору. Це свідчить про залежність шлюбного договору від шлюбу та певну підпорядкованість першого другому.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Цивільне право‎]]
[[Категорія:Нотаріат‎]]
[[Категорія:Суди]]

Порядок укладення та розірвання шлюбного договору. Визнання недійсним шлюбного договору

2017-02-02T15:11:55Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база: ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]

== Загальна інформація. ==

Інститут шлюбного договору, який вже дуже давно існував і успішно застосовувався в країнах західної Європи та США, з’явився в нашому законодавстві більш ніж 10 років тому, коли 23 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім’ю України», згідно з яким Кодекс було доповнено статтею 27’, яка передбачила можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб.
Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги, ніж Кодекс про шлюб та сім’ю України, в якому питанню шлюбного контракту було присвячено лише одну статтю. Порядок укладання шлюбних контрактів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457, яка зі вступом в дію Сімейного кодексу втратила чинність. Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форми договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання, про що буде сказано нижче.
Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям.
Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

== Порядок укладення шлюбного договору. ==
Шлюбний договір може укладатися тільки між особами, які вже перебувають у зареєстрованому шлюбі (на підтвердження чого нотаріусу подається свідоцтво про реєстрацію шлюбу) або між особами, які вже подали заяву про реєстрацію шлюбу (на підтвердження цього нотаріусу подається довідка з органу реєстрації цивільного стану з інформацією про призначення реєстрації шлюбу на відповідну дату). Відповідно до положень ст. 95 Сімейного кодексу України якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Разом з тим, з моменту розірвання шлюбу особи встрачають право на укладення шлюбного договору.
Не дивлячись на те, що шлюбний договір може бути укладений тільки між подружжям або особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, закон надає право чоловіку та дружині визначити в договорі строк дії окремих його норм і у випадку розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 96 Сімейного кодексу України).
Пункт 127 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» визначає шлюбний договір як договір щодо вирішення питань життя сім’ї, яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки як батьків. Згідно з п. 129 цієї ж Інструкції шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Таким чином, шлюбний договір покликаний врегулювати виключно майнові відносини сім’ї і не може стосуватися особистих відносин подружжя. Разом з тим, шлюбний договір не є договором відчуження, тому не може передбачати передачу у власність одному з подружжя майна.

Шлюбний договір може включати в себе наступні умови:

* визнання майна, що є спільною сумісною власністю, тобто набуте подружжям в період перебування в зареєстрованому шлюбі, таким, що вважатиметься їх спільною частковою власністю або приватною власністю кожного з них (того з подружжя, на чиє ім’я таке майно було придбано);
* визначення майна, яке передається чоловіком чи дружиною на спільні потреби сім’ї, а також встановлення правового режиму майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу (зокрема, подружжя може вважати це майно спільною власністю або особистою власністю кожного з них);
* визначення можливого порядку поділу майна, в тому числі в разі розірвання шлюбу;
* встановлення порядку користування майном, в тому числі порядок користування житлом, що належить одному з подружжю, іншим з подружжя, а також порядок вселення і виселення з житла;
* домовленість про проживання в житловому приміщенні, що належить на праві особистої власності одному з подружжя або є їх спільною власністю, їхніх родичів;
* надання утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів;
* будь-які інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок користування грошовими коштами, порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати за лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

Згідно з положеннями ст. 94 Сімейного кодексу України шлюбний договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується. Крім того, зміни та доповнення до шлюбного договору також підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 101 Сімейного кодексу України одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

== Порядок розірвання шлюбного договору. ==

Розірвання шлюбного договору можливе через наявність різноманітних суб'єктивних та об'єктивних підстав. До першої групи підстав слід віднести, наприклад, каліцтво, важку хворобу одного із подружжя, яка унеможливлює вчинення ним дій особистого характеру. До об'єктивних підстав відносять, зокрема, смерть двох або одного із подружжя, знищення майна, яке давало дохід.
При розгляді справи суд буде керуватися положеннями ст. ст. 651 - 654 ЦК України, в яких вказано порядок і підстави розірвання договору. Так, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, шлюбний договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення шлюбного договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, за наявності одночасно таких умов:
# в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
# зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
# виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
# із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У разі розірвання шлюбного договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору (ст. 652 ЦК України).
Оскільки для укладення шлюбного договору закон передбачає письмову форму і нотаріальне посвідчення (ст. 94 СК України), то і розірвання цього договору матиме правове значення лише при дотриманні сторонами вказаної форми.
При розірванні шлюбного договору судом зобов'язання сторін припиняються з моменту вступу в законну силу рішення суду.
Дія шлюбного договору припиняється з моменту припинення шлюбу.

== Визнання недійсним шлюбного договору. ==

Відповідно до ст.103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Хоча в СК України йдеться лише про ті підстави недійсності правочинів, які встановлені ЦК, обмежитися цим не можна, бо Сімейний кодекс України містить цілу низку власних умов, порушення яких без сумніву слугуватиме підставою визнання шлюбного договору недійсним.
Основні підстави визнання шлюбного договору недійсним:

# порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;
# неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);
# зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;
# включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
# укладення договору під впливом обману, насильства;
# помилка однієї зі сторін договору;
# порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов’язків подружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо.

Треба зазначити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежно від цього. І навпаки, визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору. Це свідчить про залежність шлюбного договору від шлюбу та певну підпорядкованість першого другому.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Нотаріат‎]]
[[Категорія:Суди]]

Порядок видачі та анулювання спеціальних дозволів та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок

2017-02-02T14:54:42Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/963-15 Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/962-15 Закон України "Про охорону земель"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0070-05 Порядок видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок]

== Загальна інформація. ==
Спеціальний дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який видається на підставі затвердженого в установленому законом порядку проекту землеустрою і дає право власнику земельної ділянки чи землекористувачу на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки.
Власники земельних ділянок та землекористувачі, які проводять гірничодобувні, геологорозвідувальні, будівельні та інші роботи, зобов'язані отримати дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки, якщо це призводить до порушення поверхневого (родючого) шару ґрунту.
Дозвіл не вимагається у випадках, якщо переміщення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) здійснюється в межах однієї й тієї самої земельної ділянки, що надана для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва та будівництва індивідуальних гаражів.

== Порядок видачі спеціальних дозволів. ==

Для отримання дозволу власник земельної ділянки, землекористувач або їх представник (далі - заявник) звертається із письмовою заявою до відповідного органу Держсільгоспінспекції України.
До заяви додаються такі документи:

* копія документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою;
* копія паспорта громадянина (для військових - посвідчення офіцера; юридичних осіб - копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, копія статуту (положення), інформація щодо прізвища, ім'я та по батькові керівника (заступника), а також особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, їх номери телефонів; представників - копія паспорта громадянина/посвідчення офіцера/, довіреність на отримання дозволу, інформація щодо прізвища, ім'я та по батькові особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, її номер телефону);
* проект землеустрою із зазначенням його розробника, копія ліцензії на проведення робіт із землеустрою;
* копія агрохімічного паспорта земельної ділянки;
* копія договору на виконання земляних робіт (у разі якщо заявник уклав договір на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки з іншою фізичною чи юридичною особою), прізвище, ім'я та по батькові особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, її номер телефону;
* копія документа, що підтверджує сплату коштів за відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва (у разі їх наявності).
Заява про видачу дозволу та додані до неї матеріали розглядаються в термін не більше 30 календарних днів з дня їх одержання.
У разі необхідності проведення обстеження значних площ земельних ділянок, на яких планується провести зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту), термін розгляду заяви може бути продовжено за письмовою згодою заявника, але не більше ніж на 10 календарних днів.
За результатами розгляду матеріалів відповідний орган Держсільгоспінспекції України видає дозвіл чи відмовляє у його видачі. У разі відмови у видачі дозволу вказаний орган письмово повідомляє про це заявника із зазначенням причин відмови.
Перший примірник дозволу вручається під підпис або надсилається рекомендованим листом заявнику, другий - залишається в органі, що його видав. Строк дії дозволу встановлюється відповідно до строків проведення земельних робіт, визначених у проекті землеустрою.

== Порядок анулювання спеціальних дозволів. ==

За наявності певних підстав спеціальний дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок може бути анульований.
Підставами для анулювання є:
* заява власника земельної ділянки чи землекористувача про анулювання дозволу;
* смерть власника земельної ділянки;
* припинення діяльності юридичної особи;
* припинення права користування земельною ділянкою;
* зміна власника земельної ділянки чи землекористувача;
* звернення стягнення на земельну ділянку, яка перебуває у власності, на вимогу кредитора;
* конфіскація земельної ділянки, яка перебуває у власності, за рішенням суду;
* визнання дозволу недійсним у судовому порядку;
* невиконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту чи порядку проведення рекультивації порушених земель, визначених у проекті землеустрою;
* використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, якщо це призводить до забруднення чи засмічення земель, погіршання чи втрати родючості ґрунтів;
* невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб Держсільгоспінспекції України.

Матеріали, які свідчать про наявність підстав для анулювання дозволу, розглядаються у присутності заявника. У разі його нез'явлення до відповідного органу Держсільгоспінспекції України рішення про анулювання дозволу виносяться без його присутності. Особа, яка їх виносить, зобов'язана переконатись у наявності даних про своєчасне повідомлення заявника про час і місце розгляду матеріалів та відсутності клопотання про відкладення розгляду справи.
Копія рішення про анулювання дозволу вручається під підпис заявнику в триденний термін із дня його прийняття, а в разі якщо порушення призводить до забруднення чи засмічення земель, погіршення чи втрати родючості ґрунтів, рішення про анулювання дозволу вручається негайно (у можливо короткі строки). Одночасно із врученням копії рішення про анулювання дозволу вилучається оригінал дозволу.

[[Категорія:Охорона земель]]

Порядок видачі та анулювання спеціальних дозволів та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок

2017-02-02T14:54:00Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/963-15 Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/962-15 Закон України "Про охорону земель"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0070-05 Порядок видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок]

== Загальна інформація. ==
Спеціальний дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який видається на підставі затвердженого в установленому законом порядку проекту землеустрою і дає право власнику земельної ділянки чи землекористувачу на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки.
Власники земельних ділянок та землекористувачі, які проводять гірничодобувні, геологорозвідувальні, будівельні та інші роботи, зобов'язані отримати дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки, якщо це призводить до порушення поверхневого (родючого) шару ґрунту.
Дозвіл не вимагається у випадках, якщо переміщення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) здійснюється в межах однієї й тієї самої земельної ділянки, що надана для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва та будівництва індивідуальних гаражів.

== Порядок видачі спеціальних дозволів. ==

Для отримання дозволу власник земельної ділянки, землекористувач або їх представник (далі - заявник) звертається із письмовою заявою до відповідного органу Держсільгоспінспекції України.
До заяви додаються такі документи:

* копія документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою;
* копія паспорта громадянина (для військових - посвідчення офіцера; юридичних осіб - копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, копія статуту (положення), інформація щодо прізвища, ім'я та по батькові керівника (заступника), а також особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, їх номери телефонів; представників - копія паспорта громадянина/посвідчення офіцера/, довіреність на отримання дозволу, інформація щодо прізвища, ім'я та по батькові особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, її номер телефону);
* проект землеустрою із зазначенням його розробника, копія ліцензії на проведення робіт із землеустрою;
* копія агрохімічного паспорта земельної ділянки;
* копія договору на виконання земляних робіт (у разі якщо заявник уклав договір на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки з іншою фізичною чи юридичною особою), прізвище, ім'я та по батькові особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, її номер телефону;
* копія документа, що підтверджує сплату коштів за відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва (у разі їх наявності).
Заява про видачу дозволу та додані до неї матеріали розглядаються в термін не більше 30 календарних днів з дня їх одержання.
У разі необхідності проведення обстеження значних площ земельних ділянок, на яких планується провести зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту), термін розгляду заяви може бути продовжено за письмовою згодою заявника, але не більше ніж на 10 календарних днів.
За результатами розгляду матеріалів відповідний орган Держсільгоспінспекції України видає дозвіл чи відмовляє у його видачі. У разі відмови у видачі дозволу вказаний орган письмово повідомляє про це заявника із зазначенням причин відмови.
Перший примірник дозволу вручається під підпис або надсилається рекомендованим листом заявнику, другий - залишається в органі, що його видав. Строк дії дозволу встановлюється відповідно до строків проведення земельних робіт, визначених у проекті землеустрою.

== Порядок анулювання спеціальних дозволів. ==

За наявності певних підстав спеціальний дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок може бути анульований.
Підставами для анулювання є:
* заява власника земельної ділянки чи землекористувача про анулювання дозволу;
* смерть власника земельної ділянки;
* припинення діяльності юридичної особи;
* припинення права користування земельною ділянкою;
* зміна власника земельної ділянки чи землекористувача;
* звернення стягнення на земельну ділянку, яка перебуває у власності, на вимогу кредитора;
* конфіскація земельної ділянки, яка перебуває у власності, за рішенням суду;
* визнання дозволу недійсним у судовому порядку;
* невиконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту чи порядку проведення рекультивації порушених земель, визначених у проекті землеустрою;
* використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, якщо це призводить до забруднення чи засмічення земель, погіршання чи втрати родючості ґрунтів;
* невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб Держсільгоспінспекції України.

Матеріали, які свідчать про наявність підстав для анулювання дозволу, розглядаються у присутності заявника. У разі його нез'явлення до відповідного органу Держсільгоспінспекції України рішення про анулювання дозволу виносяться без його присутності. Особа, яка їх виносить, зобов'язана переконатись у наявності даних про своєчасне повідомлення заявника про час і місце розгляду матеріалів та відсутності клопотання про відкладення розгляду справи.
Копія рішення про анулювання дозволу вручається під підпис заявнику в триденний термін із дня його прийняття, а в разі якщо порушення призводить до забруднення чи засмічення земель, погіршення чи втрати родючості ґрунтів, рішення про анулювання дозволу вручається негайно (у можливо короткі строки). Одночасно із врученням копії рішення про анулювання дозволу вилучається оригінал дозволу.

[[Категорія:Охорона земель]]

Порядок видачі та анулювання спеціальних дозволів та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок

2017-02-02T14:14:40Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/963-15 Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/962-15 Закон України "Про охорону земель"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0070-05 Порядок видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок]

== Загальна інформація. ==
Спеціальний дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який видається на підставі затвердженого в установленому законом порядку проекту землеустрою і дає право власнику земельної ділянки чи землекористувачу на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки.
Власники земельних ділянок та землекористувачі, які проводять гірничодобувні, геологорозвідувальні, будівельні та інші роботи, зобов'язані отримати дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки, якщо це призводить до порушення поверхневого (родючого) шару ґрунту.
Дозвіл не вимагається у випадках, якщо переміщення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) здійснюється в межах однієї й тієї самої земельної ділянки, що надана для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва та будівництва індивідуальних гаражів.

== Порядок видачі спеціальних дозволів. ==

Для отримання дозволу власник земельної ділянки, землекористувач або їх представник (далі - заявник) звертається із письмовою заявою до відповідного органу Держсільгоспінспекції України.
До заяви додаються такі документи:

* копія документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою;
* копія паспорта громадянина (для військових - посвідчення офіцера; юридичних осіб - копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, копія статуту (положення), інформація щодо прізвища, ім'я та по батькові керівника (заступника), а також особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, їх номери телефонів; представників - копія паспорта громадянина/посвідчення офіцера/, довіреність на отримання дозволу, інформація щодо прізвища, ім'я та по батькові особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, її номер телефону);
* проект землеустрою із зазначенням його розробника, копія ліцензії на проведення робіт із землеустрою;
* копія агрохімічного паспорта земельної ділянки;
* копія договору на виконання земляних робіт (у разі якщо заявник уклав договір на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки з іншою фізичною чи юридичною особою), прізвище, ім'я та по батькові особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, її номер телефону;
* копія документа, що підтверджує сплату коштів за відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва (у разі їх наявності).
Заява про видачу дозволу та додані до неї матеріали розглядаються в термін не більше 30 календарних днів з дня їх одержання.
У разі необхідності проведення обстеження значних площ земельних ділянок, на яких планується провести зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту), термін розгляду заяви може бути продовжено за письмовою згодою заявника, але не більше ніж на 10 календарних днів.
За результатами розгляду матеріалів відповідний орган Держсільгоспінспекції України видає дозвіл чи відмовляє у його видачі. У разі відмови у видачі дозволу вказаний орган письмово повідомляє про це заявника із зазначенням причин відмови.
Перший примірник дозволу вручається під підпис або надсилається рекомендованим листом заявнику, другий - залишається в органі, що його видав. Строк дії дозволу встановлюється відповідно до строків проведення земельних робіт, визначених у проекті землеустрою.

== Порядок анулювання спеціальних дозволів. ==

За наявності певних підстав спеціальний дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок може бути анульований.
Підставами для анулювання є:
* заява власника земельної ділянки чи землекористувача про анулювання дозволу;
* смерть власника земельної ділянки;
* припинення діяльності юридичної особи;
* припинення права користування земельною ділянкою;
* зміна власника земельної ділянки чи землекористувача;
* звернення стягнення на земельну ділянку, яка перебуває у власності, на вимогу кредитора;
* конфіскація земельної ділянки, яка перебуває у власності, за рішенням суду;
* визнання дозволу недійсним у судовому порядку;
* невиконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту чи порядку проведення рекультивації порушених земель, визначених у проекті землеустрою;
* використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, якщо це призводить до забруднення чи засмічення земель, погіршання чи втрати родючості ґрунтів;
* невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб Держсільгоспінспекції України.

Матеріали, які свідчать про наявність підстав для анулювання дозволу, розглядаються у присутності заявника. У разі його нез'явлення до відповідного органу Держсільгоспінспекції України рішення про анулювання дозволу виносяться без його присутності. Особа, яка їх виносить, зобов'язана переконатись у наявності даних про своєчасне повідомлення заявника про час і місце розгляду матеріалів та відсутності клопотання про відкладення розгляду справи.
Копія рішення про анулювання дозволу вручається під підпис заявнику в триденний термін із дня його прийняття, а в разі якщо порушення призводить до забруднення чи засмічення земель, погіршення чи втрати родючості ґрунтів, рішення про анулювання дозволу вручається негайно (у можливо короткі строки). Одночасно із врученням копії рішення про анулювання дозволу вилучається оригінал дозволу.

Порядок укладення та розірвання шлюбного договору. Визнання недійсним шлюбного договору

2017-02-02T14:03:49Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база: ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]

== Загальна інформація. ==

Інститут шлюбного договору, який вже дуже давно існував і успішно застосовувався в країнах західної Європи та США, з’явився в нашому законодавстві більш ніж 10 років тому, коли 23 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім’ю України», згідно з яким Кодекс було доповнено статтею 27’, яка передбачила можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб.
Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги, ніж Кодекс про шлюб та сім’ю України, в якому питанню шлюбного контракту було присвячено лише одну статтю. Порядок укладання шлюбних контрактів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457, яка зі вступом в дію Сімейного кодексу втратила чинність. Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форми договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання, про що буде сказано нижче.
Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям.
Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

== Порядок укладення шлюбного договору. ==
Шлюбний договір може укладатися тільки між особами, які вже перебувають у зареєстрованому шлюбі (на підтвердження чого нотаріусу подається свідоцтво про реєстрацію шлюбу) або між особами, які вже подали заяву про реєстрацію шлюбу (на підтвердження цього нотаріусу подається довідка з органу реєстрації цивільного стану з інформацією про призначення реєстрації шлюбу на відповідну дату). Відповідно до положень ст. 95 Сімейного кодексу України якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Разом з тим, з моменту розірвання шлюбу особи встрачають право на укладення шлюбного договору.
Не дивлячись на те, що шлюбний договір може бути укладений тільки між подружжям або особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, закон надає право чоловіку та дружині визначити в договорі строк дії окремих його норм і у випадку розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 96 Сімейного кодексу України).
Пункт 127 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» визначає шлюбний договір як договір щодо вирішення питань життя сім’ї, яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки як батьків. Згідно з п. 129 цієї ж Інструкції шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Таким чином, шлюбний договір покликаний врегулювати виключно майнові відносини сім’ї і не може стосуватися особистих відносин подружжя. Разом з тим, шлюбний договір не є договором відчуження, тому не може передбачати передачу у власність одному з подружжя майна.

Шлюбний договір може включати в себе наступні умови:

* визнання майна, що є спільною сумісною власністю, тобто набуте подружжям в період перебування в зареєстрованому шлюбі, таким, що вважатиметься їх спільною частковою власністю або приватною власністю кожного з них (того з подружжя, на чиє ім’я таке майно було придбано);
* визначення майна, яке передається чоловіком чи дружиною на спільні потреби сім’ї, а також встановлення правового режиму майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу (зокрема, подружжя може вважати це майно спільною власністю або особистою власністю кожного з них);
* визначення можливого порядку поділу майна, в тому числі в разі розірвання шлюбу;
* встановлення порядку користування майном, в тому числі порядок користування житлом, що належить одному з подружжю, іншим з подружжя, а також порядок вселення і виселення з житла;
* домовленість про проживання в житловому приміщенні, що належить на праві особистої власності одному з подружжя або є їх спільною власністю, їхніх родичів;
* надання утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів;
* будь-які інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок користування грошовими коштами, порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати за лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

Згідно з положеннями ст. 94 Сімейного кодексу України шлюбний договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується. Крім того, зміни та доповнення до шлюбного договору також підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 101 Сімейного кодексу України одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

== Порядок розірвання шлюбного договору. ==

Розірвання шлюбного договору можливе через наявність різноманітних суб'єктивних та об'єктивних підстав. До першої групи підстав слід віднести, наприклад, каліцтво, важку хворобу одного із подружжя, яка унеможливлює вчинення ним дій особистого характеру. До об'єктивних підстав відносять, зокрема, смерть двох або одного із подружжя, знищення майна, яке давало дохід.
При розгляді справи суд буде керуватися положеннями ст. ст. 651 - 654 ЦК України, в яких вказано порядок і підстави розірвання договору. Так, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, шлюбний договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення шлюбного договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, за наявності одночасно таких умов:
# в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
# зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
# виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
# із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У разі розірвання шлюбного договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору (ст. 652 ЦК України).
Оскільки для укладення шлюбного договору закон передбачає письмову форму і нотаріальне посвідчення (ст. 94 СК України), то і розірвання цього договору матиме правове значення лише при дотриманні сторонами вказаної форми.
При розірванні шлюбного договору судом зобов'язання сторін припиняються з моменту вступу в законну силу рішення суду.
Дія шлюбного договору припиняється з моменту припинення шлюбу.

== Визнання недійсним шлюбного договору. ==

Відповідно до ст.103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Хоча в СК України йдеться лише про ті підстави недійсності правочинів, які встановлені ЦК, обмежитися цим не можна, бо Сімейний кодекс України містить цілу низку власних умов, порушення яких без сумніву слугуватиме підставою визнання шлюбного договору недійсним.
Основні підстави визнання шлюбного договору недійсним:

# порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;
# неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);
# зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;
# включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
# укладення договору під впливом обману, насильства;
# помилка однієї зі сторін договору;
# порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов’язків подружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо.

Треба зазначити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежно від цього. І навпаки, визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору. Це свідчить про залежність шлюбного договору від шлюбу та певну підпорядкованість першого другому.

Порядок укладення та розірвання шлюбного договору. Визнання недійсним шлюбного договору

2017-02-02T14:02:04Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база: ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України
* Цивільний кодекс України

== Загальна інформація. ==

Інститут шлюбного договору, який вже дуже давно існував і успішно застосовувався в країнах західної Європи та США, з’явився в нашому законодавстві більш ніж 10 років тому, коли 23 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім’ю України», згідно з яким Кодекс було доповнено статтею 27’, яка передбачила можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб.
Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги, ніж Кодекс про шлюб та сім’ю України, в якому питанню шлюбного контракту було присвячено лише одну статтю. Порядок укладання шлюбних контрактів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457, яка зі вступом в дію Сімейного кодексу втратила чинність. Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форми договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання, про що буде сказано нижче.
Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям.
Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

== Порядок укладення шлюбного договору. ==
Шлюбний договір може укладатися тільки між особами, які вже перебувають у зареєстрованому шлюбі (на підтвердження чого нотаріусу подається свідоцтво про реєстрацію шлюбу) або між особами, які вже подали заяву про реєстрацію шлюбу (на підтвердження цього нотаріусу подається довідка з органу реєстрації цивільного стану з інформацією про призначення реєстрації шлюбу на відповідну дату). Відповідно до положень ст. 95 Сімейного кодексу України якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Разом з тим, з моменту розірвання шлюбу особи встрачають право на укладення шлюбного договору.
Не дивлячись на те, що шлюбний договір може бути укладений тільки між подружжям або особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, закон надає право чоловіку та дружині визначити в договорі строк дії окремих його норм і у випадку розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 96 Сімейного кодексу України).
Пункт 127 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» визначає шлюбний договір як договір щодо вирішення питань життя сім’ї, яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки як батьків. Згідно з п. 129 цієї ж Інструкції шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Таким чином, шлюбний договір покликаний врегулювати виключно майнові відносини сім’ї і не може стосуватися особистих відносин подружжя. Разом з тим, шлюбний договір не є договором відчуження, тому не може передбачати передачу у власність одному з подружжя майна.

Шлюбний договір може включати в себе наступні умови:

* визнання майна, що є спільною сумісною власністю, тобто набуте подружжям в період перебування в зареєстрованому шлюбі, таким, що вважатиметься їх спільною частковою власністю або приватною власністю кожного з них (того з подружжя, на чиє ім’я таке майно було придбано);
* визначення майна, яке передається чоловіком чи дружиною на спільні потреби сім’ї, а також встановлення правового режиму майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу (зокрема, подружжя може вважати це майно спільною власністю або особистою власністю кожного з них);
* визначення можливого порядку поділу майна, в тому числі в разі розірвання шлюбу;
* встановлення порядку користування майном, в тому числі порядок користування житлом, що належить одному з подружжю, іншим з подружжя, а також порядок вселення і виселення з житла;
* домовленість про проживання в житловому приміщенні, що належить на праві особистої власності одному з подружжя або є їх спільною власністю, їхніх родичів;
* надання утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів;
* будь-які інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок користування грошовими коштами, порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати за лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

Згідно з положеннями ст. 94 Сімейного кодексу України шлюбний договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується. Крім того, зміни та доповнення до шлюбного договору також підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 101 Сімейного кодексу України одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

== Порядок розірвання шлюбного договору. ==

Розірвання шлюбного договору можливе через наявність різноманітних суб'єктивних та об'єктивних підстав. До першої групи підстав слід віднести, наприклад, каліцтво, важку хворобу одного із подружжя, яка унеможливлює вчинення ним дій особистого характеру. До об'єктивних підстав відносять, зокрема, смерть двох або одного із подружжя, знищення майна, яке давало дохід.
При розгляді справи суд буде керуватися положеннями ст. ст. 651 - 654 ЦК України, в яких вказано порядок і підстави розірвання договору. Так, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, шлюбний договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення шлюбного договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, за наявності одночасно таких умов:
# в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
# зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
# виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
# із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У разі розірвання шлюбного договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору (ст. 652 ЦК України).
Оскільки для укладення шлюбного договору закон передбачає письмову форму і нотаріальне посвідчення (ст. 94 СК України), то і розірвання цього договору матиме правове значення лише при дотриманні сторонами вказаної форми.
При розірванні шлюбного договору судом зобов'язання сторін припиняються з моменту вступу в законну силу рішення суду.
Дія шлюбного договору припиняється з моменту припинення шлюбу.

== Визнання недійсним шлюбного договору. ==

Відповідно до ст.103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Хоча в СК України йдеться лише про ті підстави недійсності правочинів, які встановлені ЦК, обмежитися цим не можна, бо Сімейний кодекс України містить цілу низку власних умов, порушення яких без сумніву слугуватиме підставою визнання шлюбного договору недійсним.
Основні підстави визнання шлюбного договору недійсним:

# порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;
# неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);
# зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;
# включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
# укладення договору під впливом обману, насильства;
# помилка однієї зі сторін договору;
# порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов’язків подружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо.

Треба зазначити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежно від цього. І навпаки, визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору. Це свідчить про залежність шлюбного договору від шлюбу та певну підпорядкованість першого другому.

Оскарження неправомірних рішень і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров'я

2017-02-02T13:55:43Z

Tetyana.zhalobna:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80
== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України "Про інформацію"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про звернення громадян"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1269-15 Наказ МОЗ України від 01.10.2015 № 638 "Про внесення змін до Порядку розгляду звернень громадян у Міністерстві охорони здоров'я України"]

== Права пацієнта ==

* право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 Конституції України, ст. 283, ч. 4 ст. 286 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на доступність у галузі охорони здоров’я (ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України, ст. 283, 284 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 4, ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ст. 285, 302 Цивільного кодексу України, п. "е" ст. 6, ст. 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
 
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.
'''Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.'''
Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Право на інформацію про стан свого здоров’я є важливою передумовою для отримання пацієнтом медичної допомоги, оскільки саме від об’єктивно отриманої інформації залежить подальше прийняття пацієнтом рішення щодо лікування.
Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта.
У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
'''Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.'''
* право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 Конституції України, ч. 3,4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 42, 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на свободу вибору в галузі охорони здоров’я, а саме:
# право на вільний вибір лікаря;
# право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;
# право на вибір закладу охорони здоров’я;
# право на заміну лікаря;
# право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України (ч. 2 ст. 284, ст. 633 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
 
Стаття 38 Основ визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

* Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Також, згідно з частиною першою статті 34 Основ лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
* Право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників;
* право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ч. 4 ст. 285, ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 39-1, 40, п. "г" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").

Згідно зі статтею 286 Цивільного кодексу України та статті 391 Основ фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Таємниця про стан здоров’я відноситься до персональних даних (інформація про особу), які охороняються Законом (згідно зі статтею 23 Закону України "Про інформацію"). 

Таким чином, пацієнт може бути впевнений у конфіденційності не лише діагнозу, але й самого факту звернення до лікаря, що певною мірою є гарантією особи на приватне життя.
* право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 42, 44 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі (ч. 3 ст. 28 Конституції України, ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст. 290 Цивільного кодексу України, ст. 45, 47, 48, 51 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 6, 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на індивідуальний підхід до лікування (п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст. 40 Конституції України, п. "і" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я")''';
* право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю (ч. 1 ст. 3 Конституції України, ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 - 1203, 1209 Цивільного кодексу України, п "і", "ї" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 Конституції України, ст. 281, 297 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24 Конституції України, п. "и" ст. 6, ст. 9 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"). Між тим, разом з правами, держава встановлює й певні обов’язки від осіб в галузі охорони здоров’я.

== Порядок заміни лікаря ==

Якщо ж пацієнт бажає заміни лікуючого лікаря, на що він має повне право, то тут має бути дотримано певної процедури. Пацієнт, який не бажає продовжувати лікування у конкретного лікаря, повинен звернутися з відповідною письмовою заявою на ім’я головного лікаря закладу охорони здоров’я. Заява обов’язково має містити таку інформацію: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, суть прохання з обґрунтуванням необхідності заміни лікаря. Заява має бути підписана пацієнтом із зазначенням дати. Керівник лікувального закладу зобов’язаний відреагувати на таке звернення.Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Враховуючи особливість такого звернення пацієнта, заміну лікуючого лікаря, залежно від обставин бажано здійснити у термін, що не перевищує 15 днів. Пацієнт має право на отримання всієї інформації щодо стану його здоров’я, у т. ч. має право знайомитися з медичною документацією та іншими документами, що стосуються його лікування. Тому лікар не має права відмовити пацієнту, зокрема в ознайомленні з медичною картою.

== Оскарження неправомірних рішень медичних працівників, закладів охорони здоров'я ==

Щоб скористатися правом на оскарження неправомірних рішень медичних працівників і отримати відшкодування, пацієнтові необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між діями медичного працівника та настанням негативних наслідків у пацієнта, заподіянням шкоди його здоров’ю. Право на відшкодування заподіяної здоров’ю пацієнта шкоди у переважній більшості випадків реалізується у судовому провадженні.
Пацієнту необхідно звернутись до керівника закладу охорони здоров’я - до головного лікаря, зареєструвавши звернення у секретаря(канцелярії).Окрім головного лікаря посадовими особами закладу охорони здоров'я є завідувач відділенням, та заступник головного лікаря з медичної роботи. Скарга пацієнта оформлюється у письмовій формі і повинна містити прізвище головного лікаря медичного закладу, повну назву закладу охорони здоров'я та його адресу, прізвище, ім'я, по-батькові пацієнта та його адресу. У тексті звернення необхідно вказати крім свого прізвища ім'я та по-батькові також ім'я і посаду лікаря, безпосередньо сам текст скарги повинен містити претензії до тієї чи іншої особи викладені тактовно і законодавчо правильно. Чим грамотніше складена скарга, тим більше шансів на те, що її розглянуть. Найкраще, якщо претензії будуть підкріплені переліком прав та законів, які, на думку пацієнта, порушувалися при наданні медичних послуг, а також скарга може підкріплюватися відповідними дублікатами документів, які вказують на надання необхідного лікування. На зареєстровану скаргу посадові особи закладу охорони здоров'я повинні надати письмову відповідь. Як правило, на даному етапі вирішується більшість проблем.
Скарги на головного лікаря та заклад охорони здоров'я розглядаються управлінням охорони здоров'я міста , області, а також Міністерством охорони здоров'я. Для підготовки скарги необхідно дізнатися повну офіційну назву органу, що здійснює контроль діяльності медичних закладів. Скарга повинна бути викладена у письмовій формі з дотриманням правил діловодства. Найкращі наслідки розгляд має колективна скарга, для чого необхідно знайти пацієнтів з аналогічними проблемами.

Ступені оскарження дій медичних працівників :
* головний лікар закладу охорони здоров’я;
* управління охорони здоров’я міста;
* обласне управління охорони здоров’я,
* Міністерство охорони здоров’я України.

В разі звернення до МОЗ України необхідно пам'ятати, що звернення не приймається до розгляду, якщо:
* порушене у зверненні питання не належить до компетенції МОЗ України;
* звернення оформлено з порушенням ст. 5 Закону України "Про звернення громадян";
* звернення містить нецензурну лексику або образи, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі.

Ще один спосіб захисту - звернення до Інспекції з питань захисту прав споживачів. Таке звернення можливе, якщо відносини з лікарем або лікувальною установою носять договірно-розрахунковий характер. Тоді пацієнта додатково захищає Закон України "Про захист прав споживачів", який передбачає право на: отримання якісних і безпечних послуг; повну і достовірну інформацію про послугу і її виконавця; надання послуги у встановлений термін; стягнення неустойки за прострочення надання послуги; відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням послуги; відшкодування моральної шкоди; судовий захист порушених прав.

В разі, якщо на жодному з етапів не досягнуто позитивних результатів, залишається звернення до суду з відповідною скаргою.

== Телефони "гарячої лінії" ==

Відповідно до наказу МОЗ України № 292 від 10.04.2013 р. "Про модернізацію роботи системи телефонної "гарячої лінії" МОЗ України" та з метою забезпечення оперативного реагування на звернення громадян в МОЗ діє телефонна "гаряча лінія" щоденно (з 9.00 до 18.00 години, у п'ятницю до 16.45, перерва з 13.00 до 14.00), окрім вихідних та святкових днів"
Телефон безкоштовної "гарячої лінії": 0-800-801-333.

Оскарження неправомірних рішень і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров'я

2017-02-02T13:51:06Z

Tetyana.zhalobna:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80
== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України "Про інформацію"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про звернення громадян"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1269-15 Наказ МОЗ України від 01.10.2015 № 638 "Про внесення змін до Порядку розгляду звернень громадян у Міністерстві охорони здоров'я України"]

== Права пацієнта ==

* право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 Конституції України, ст. 283, ч. 4 ст. 286 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на доступність у галузі охорони здоров’я (ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України, ст. 283, 284 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 4, ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ст. 285, 302 Цивільного кодексу України, п. "е" ст. 6, ст. 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
 
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.
'''Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.'''
Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Право на інформацію про стан свого здоров’я є важливою передумовою для отримання пацієнтом медичної допомоги, оскільки саме від об’єктивно отриманої інформації залежить подальше прийняття пацієнтом рішення щодо лікування.
Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта.
У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
'''Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.'''
* право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 Конституції України, ч. 3,4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 42, 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на свободу вибору в галузі охорони здоров’я, а саме:
1) право на вільний вибір лікаря;
2) право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;
3) право на вибір закладу охорони здоров’я;
4) право на заміну лікаря;
5) право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України (ч. 2 ст. 284, ст. 633 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
 
Стаття 38 Основ визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

* Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Також, згідно з частиною першою статті 34 Основ лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
* Право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників;
* право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ч. 4 ст. 285, ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 39-1, 40, п. "г" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").

Згідно зі статтею 286 Цивільного кодексу України та статті 391 Основ фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Таємниця про стан здоров’я відноситься до персональних даних (інформація про особу), які охороняються Законом (згідно зі статтею 23 Закону України "Про інформацію"). 

Таким чином, пацієнт може бути впевнений у конфіденційності не лише діагнозу, але й самого факту звернення до лікаря, що певною мірою є гарантією особи на приватне життя.
* право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 42, 44 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі (ч. 3 ст. 28 Конституції України, ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст. 290 Цивільного кодексу України, ст. 45, 47, 48, 51 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 6, 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на індивідуальний підхід до лікування (п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст. 40 Конституції України, п. "і" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я")''';
* право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю (ч. 1 ст. 3 Конституції України, ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 - 1203, 1209 Цивільного кодексу України, п "і", "ї" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 Конституції України, ст. 281, 297 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24 Конституції України, п. "и" ст. 6, ст. 9 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"). Між тим, разом з правами, держава встановлює й певні обов’язки від осіб в галузі охорони здоров’я.

== Порядок заміни лікаря ==

Якщо ж пацієнт бажає заміни лікуючого лікаря, на що він має повне право, то тут має бути дотримано певної процедури. Пацієнт, який не бажає продовжувати лікування у конкретного лікаря, повинен звернутися з відповідною письмовою заявою на ім’я головного лікаря закладу охорони здоров’я. Заява обов’язково має містити таку інформацію: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, суть прохання з обґрунтуванням необхідності заміни лікаря. Заява має бути підписана пацієнтом із зазначенням дати. Керівник лікувального закладу зобов’язаний відреагувати на таке звернення.Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Враховуючи особливість такого звернення пацієнта, заміну лікуючого лікаря, залежно від обставин бажано здійснити у термін, що не перевищує 15 днів. Пацієнт має право на отримання всієї інформації щодо стану його здоров’я, у т. ч. має право знайомитися з медичною документацією та іншими документами, що стосуються його лікування. Тому лікар не має права відмовити пацієнту, зокрема в ознайомленні з медичною картою.

== Оскарження неправомірних рішень медичних працівників, закладів охорони здоров'я ==

Щоб скористатися правом на оскарження неправомірних рішень медичних працівників і отримати відшкодування, пацієнтові необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між діями медичного працівника та настанням негативних наслідків у пацієнта, заподіянням шкоди його здоров’ю. Право на відшкодування заподіяної здоров’ю пацієнта шкоди у переважній більшості випадків реалізується у судовому провадженні.
Пацієнту необхідно звернутись до керівника закладу охорони здоров’я - до головного лікаря, зареєструвавши звернення у секретаря(канцелярії).Окрім головного лікаря посадовими особами закладу охорони здоров'я є завідувач відділенням, та заступник головного лікаря з медичної роботи. Скарга пацієнта оформлюється у письмовій формі і повинна містити прізвище головного лікаря медичного закладу, повну назву закладу охорони здоров'я та його адресу, прізвище, ім'я, по-батькові пацієнта та його адресу. У тексті звернення необхідно вказати крім свого прізвища ім'я та по-батькові також ім'я і посаду лікаря, безпосередньо сам текст скарги повинен містити претензії до тієї чи іншої особи викладені тактовно і законодавчо правильно. Чим грамотніше складена скарга, тим більше шансів на те, що її розглянуть. Найкраще, якщо претензії будуть підкріплені переліком прав та законів, які, на думку пацієнта, порушувалися при наданні медичних послуг, а також скарга може підкріплюватися відповідними дублікатами документів, які вказують на надання необхідного лікування. На зареєстровану скаргу посадові особи закладу охорони здоров'я повинні надати письмову відповідь. Як правило, на даному етапі вирішується більшість проблем.
Скарги на головного лікаря та заклад охорони здоров'я розглядаються управлінням охорони здоров'я міста , області, а також Міністерством охорони здоров'я. Для підготовки скарги необхідно дізнатися повну офіційну назву органу, що здійснює контроль діяльності медичних закладів. Скарга повинна бути викладена у письмовій формі з дотриманням правил діловодства. Найкращі наслідки розгляд має колективна скарга, для чого необхідно знайти пацієнтів з аналогічними проблемами.

Ступені оскарження дій медичних працівників :

* головний лікар закладу охорони здоров’я;
* управління охорони здоров’я міста;
* обласне управління охорони здоров’я,
* Міністерство охорони здоров’я України.

В разі звернення до МОЗ України необхідно пам'ятати, що звернення не приймається до розгляду, якщо:
# порушене у зверненні питання не належить до компетенції МОЗ України;
# звернення оформлено з порушенням ст. 5 Закону України "Про звернення громадян";
# звернення містить нецензурну лексику або образи, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі.

Ще один спосіб захисту - звернення до Інспекції з питань захисту прав споживачів. Таке звернення можливе, якщо відносини з лікарем або лікувальною установою носять договірно-розрахунковий характер. Тоді пацієнта додатково захищає Закон України "Про захист прав споживачів", який передбачає право на: отримання якісних і безпечних послуг; повну і достовірну інформацію про послугу і її виконавця; надання послуги у встановлений термін; стягнення неустойки за прострочення надання послуги; відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням послуги; відшкодування моральної шкоди; судовий захист порушених прав.

В разі, якщо на жодному з етапів не досягнуто позитивних результатів, залишається звернення до суду з відповідною скаргою.

== Телефони "гарячої лінії" ==

Відповідно до наказу МОЗ України № 292 від 10.04.2013 р. "Про модернізацію роботи системи телефонної "гарячої лінії" МОЗ України" та з метою забезпечення оперативного реагування на звернення громадян в МОЗ діє телефонна "гаряча лінія" щоденно (з 9.00 до 18.00 години, у п'ятницю до 16.45, перерва з 13.00 до 14.00), окрім вихідних та святкових днів"
Телефон безкоштовної "гарячої лінії": 0-800-801-333.

Оскарження неправомірних рішень і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров'я

2017-02-02T13:46:20Z

Tetyana.zhalobna:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80
== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України "Про інформацію"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про звернення громадян"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1269-15 Наказ МОЗ України від 01.10.2015 № 638 "Про внесення змін до Порядку розгляду звернень громадян у Міністерстві охорони здоров'я України"]

== Права пацієнта ==

* право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 Конституції України, ст. 283, ч. 4 ст. 286 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на доступність у галузі охорони здоров’я (ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України, ст. 283, 284 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 4, ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ст. 285, 302 Цивільного кодексу України, п. "е" ст. 6, ст. 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
 
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.
'''Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.'''
Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Право на інформацію про стан свого здоров’я є важливою передумовою для отримання пацієнтом медичної допомоги, оскільки саме від об’єктивно отриманої інформації залежить подальше прийняття пацієнтом рішення щодо лікування.
Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта.
У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
'''Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.'''
* право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 Конституції України, ч. 3,4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 42, 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на свободу вибору в галузі охорони здоров’я, а саме: 1) право на вільний вибір лікаря; 2) право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; 3) право на вибір закладу охорони здоров’я; 4) право на заміну лікаря; 5) право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України (ч. 2 ст. 284, ст. 633 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
Стаття 38 Основ визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

* Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Також, згідно з частиною першою статті 34 Основ лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
* право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників.
право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ч. 4 ст. 285, ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 39-1, 40, п. "г" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").

Згідно зі статтею 286 Цивільного кодексу України та статті 391 Основ фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
'''Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
'''Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Таємниця про стан здоров’я відноситься до персональних даних (інформація про особу), які охороняються Законом (згідно зі статтею 23 Закону України "Про інформацію").
Таким чином, пацієнт може бути впевнений у конфіденційності не лише діагнозу, але й самого факту звернення до лікаря, що певною мірою є гарантією особи на приватне життя.
* право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 42, 44 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі (ч. 3 ст. 28 Конституції України, ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст. 290 Цивільного кодексу України, ст. 45, 47, 48, 51 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 6, 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на індивідуальний підхід до лікування (п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст. 40 Конституції України, п. "і" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я")''';
* право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю (ч. 1 ст. 3 Конституції України, ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 - 1203, 1209 Цивільного кодексу України, п "і", "ї" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 Конституції України, ст. 281, 297 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24 Конституції України, п. "и" ст. 6, ст. 9 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"). Між тим, разом з правами, держава встановлює й певні обов’язки від осіб в галузі охорони здоров’я.

== Порядок заміни лікаря ==

Якщо ж пацієнт бажає заміни лікуючого лікаря, на що він має повне право, то тут має бути дотримано певної процедури. Пацієнт, який не бажає продовжувати лікування у конкретного лікаря, повинен звернутися з відповідною письмовою заявою на ім’я головного лікаря закладу охорони здоров’я. Заява обов’язково має містити таку інформацію: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, суть прохання з обґрунтуванням необхідності заміни лікаря. Заява має бути підписана пацієнтом із зазначенням дати. Керівник лікувального закладу зобов’язаний відреагувати на таке звернення.Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Враховуючи особливість такого звернення пацієнта, заміну лікуючого лікаря, залежно від обставин бажано здійснити у термін, що не перевищує 15 днів. Пацієнт має право на отримання всієї інформації щодо стану його здоров’я, у т. ч. має право знайомитися з медичною документацією та іншими документами, що стосуються його лікування. Тому лікар не має права відмовити пацієнту, зокрема в ознайомленні з медичною картою.

== Оскарження неправомірних рішень медичних працівників, закладів охорони здоров'я ==

Щоб скористатися правом на оскарження неправомірних рішень медичних працівників і отримати відшкодування, пацієнтові необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між діями медичного працівника та настанням негативних наслідків у пацієнта, заподіянням шкоди його здоров’ю. Право на відшкодування заподіяної здоров’ю пацієнта шкоди у переважній більшості випадків реалізується у судовому провадженні.
Пацієнту необхідно звернутись до керівника закладу охорони здоров’я - до головного лікаря, зареєструвавши звернення у секретаря(канцелярії).Окрім головного лікаря посадовими особами закладу охорони здоров'я є завідувач відділенням, та заступник головного лікаря з медичної роботи. Скарга пацієнта оформлюється у письмовій формі і повинна містити прізвище головного лікаря медичного закладу, повну назву закладу охорони здоров'я та його адресу, прізвище, ім'я, по-батькові пацієнта та його адресу. У тексті звернення необхідно вказати крім свого прізвища ім'я та по-батькові також ім'я і посаду лікаря, безпосередньо сам текст скарги повинен містити претензії до тієї чи іншої особи викладені тактовно і законодавчо правильно. Чим грамотніше складена скарга, тим більше шансів на те, що її розглянуть. Найкраще, якщо претензії будуть підкріплені переліком прав та законів, які, на думку пацієнта, порушувалися при наданні медичних послуг, а також скарга може підкріплюватися відповідними дублікатами документів, які вказують на надання необхідного лікування. На зареєстровану скаргу посадові особи закладу охорони здоров'я повинні надати письмову відповідь. Як правило, на даному етапі вирішується більшість проблем.
Скарги на головного лікаря та заклад охорони здоров'я розглядаються управлінням охорони здоров'я міста , області, а також Міністерством охорони здоров'я. Для підготовки скарги необхідно дізнатися повну офіційну назву органу, що здійснює контроль діяльності медичних закладів. Скарга повинна бути викладена у письмовій формі з дотриманням правил діловодства. Найкращі наслідки розгляд має колективна скарга, для чого необхідно знайти пацієнтів з аналогічними проблемами.

Ступені оскарження дій медичних працівників :

* головний лікар закладу охорони здоров’я;
* управління охорони здоров’я міста;
* обласне управління охорони здоров’я,
* Міністерство охорони здоров’я України.

В разі звернення до МОЗ України необхідно пам'ятати, що звернення не приймається до розгляду, якщо:
# порушене у зверненні питання не належить до компетенції МОЗ України;
# звернення оформлено з порушенням ст. 5 Закону України "Про звернення громадян";
# звернення містить нецензурну лексику або образи, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі.

Ще один спосіб захисту - звернення до Інспекції з питань захисту прав споживачів. Таке звернення можливе, якщо відносини з лікарем або лікувальною установою носять договірно-розрахунковий характер. Тоді пацієнта додатково захищає Закон України "Про захист прав споживачів", який передбачає право на: отримання якісних і безпечних послуг; повну і достовірну інформацію про послугу і її виконавця; надання послуги у встановлений термін; стягнення неустойки за прострочення надання послуги; відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням послуги; відшкодування моральної шкоди; судовий захист порушених прав.

В разі, якщо на жодному з етапів не досягнуто позитивних результатів, залишається звернення до суду з відповідною скаргою.

== Телефони "гарячої лінії" ==

Відповідно до наказу МОЗ України № 292 від 10.04.2013 р. "Про модернізацію роботи системи телефонної "гарячої лінії" МОЗ України" та з метою забезпечення оперативного реагування на звернення громадян в МОЗ діє телефонна "гаряча лінія" щоденно (з 9.00 до 18.00 години, у п'ятницю до 16.45, перерва з 13.00 до 14.00), окрім вихідних та святкових днів"
Телефон безкоштовної "гарячої лінії": 0-800-801-333.

Порядок видачі та анулювання спеціальних дозволів та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок

2016-12-28T14:51:23Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
* Земельний кодекс України[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14],
* Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель"[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/963-15],
* Закон України "Про охорону земель"[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/962-15],
* Порядок видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0070-05].

== Загальна інформація. ==
Спеціальний дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який видається на підставі затвердженого в установленому законом порядку проекту землеустрою і дає право власнику земельної ділянки чи землекористувачу на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки.
Власники земельних ділянок та землекористувачі, які проводять гірничодобувні, геологорозвідувальні, будівельні та інші роботи, зобов'язані отримати дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки, якщо це призводить до порушення поверхневого (родючого) шару ґрунту.
Дозвіл не вимагається у випадках, якщо переміщення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) здійснюється в межах однієї й тієї самої земельної ділянки, що надана для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва та будівництва індивідуальних гаражів.

== Порядок видачі спеціальних дозволів. ==

Для отримання дозволу власник земельної ділянки, землекористувач або їх представник (далі - заявник) звертається із письмовою заявою до відповідного органу Держсільгоспінспекції України.
До заяви додаються такі документи:

* копія документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою;
* копія паспорта громадянина (для військових - посвідчення офіцера; юридичних осіб - копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, копія статуту (положення), інформація щодо прізвища, ім'я та по батькові керівника (заступника), а також особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, їх номери телефонів; представників - копія паспорта громадянина/посвідчення офіцера/, довіреність на отримання дозволу, інформація щодо прізвища, ім'я та по батькові особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, її номер телефону);
* проект землеустрою із зазначенням його розробника, копія ліцензії на проведення робіт із землеустрою;
* копія агрохімічного паспорта земельної ділянки;
* копія договору на виконання земляних робіт (у разі якщо заявник уклав договір на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки з іншою фізичною чи юридичною особою), прізвище, ім'я та по батькові особи, відповідальної за додержання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту, її номер телефону;
* копія документа, що підтверджує сплату коштів за відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва (у разі їх наявності).
Заява про видачу дозволу та додані до неї матеріали розглядаються в термін не більше 30 календарних днів з дня їх одержання.
У разі необхідності проведення обстеження значних площ земельних ділянок, на яких планується провести зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту), термін розгляду заяви може бути продовжено за письмовою згодою заявника, але не більше ніж на 10 календарних днів.
За результатами розгляду матеріалів відповідний орган Держсільгоспінспекції України видає дозвіл чи відмовляє у його видачі. У разі відмови у видачі дозволу вказаний орган письмово повідомляє про це заявника із зазначенням причин відмови.
Перший примірник дозволу вручається під підпис або надсилається рекомендованим листом заявнику, другий - залишається в органі, що його видав. Строк дії дозволу встановлюється відповідно до строків проведення земельних робіт, визначених у проекті землеустрою.

== Порядок анулювання спеціальних дозволів. ==

За наявності певних підстав спеціальний дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок може бути анульований.
Підставами для анулювання є:
* заява власника земельної ділянки чи землекористувача про анулювання дозволу;
* смерть власника земельної ділянки;
* припинення діяльності юридичної особи;
* припинення права користування земельною ділянкою;
* зміна власника земельної ділянки чи землекористувача;
* звернення стягнення на земельну ділянку, яка перебуває у власності, на вимогу кредитора;
* конфіскація земельної ділянки, яка перебуває у власності, за рішенням суду;
* визнання дозволу недійсним у судовому порядку;
* невиконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту чи порядку проведення рекультивації порушених земель, визначених у проекті землеустрою;
* використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, якщо це призводить до забруднення чи засмічення земель, погіршання чи втрати родючості ґрунтів;
* невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб Держсільгоспінспекції України.

Матеріали, які свідчать про наявність підстав для анулювання дозволу, розглядаються у присутності заявника. У разі його нез'явлення до відповідного органу Держсільгоспінспекції України рішення про анулювання дозволу виносяться без його присутності. Особа, яка їх виносить, зобов'язана переконатись у наявності даних про своєчасне повідомлення заявника про час і місце розгляду матеріалів та відсутності клопотання про відкладення розгляду справи.
Копія рішення про анулювання дозволу вручається під підпис заявнику в триденний термін із дня його прийняття, а в разі якщо порушення призводить до забруднення чи засмічення земель, погіршення чи втрати родючості ґрунтів, рішення про анулювання дозволу вручається негайно (у можливо короткі строки). Одночасно із врученням копії рішення про анулювання дозволу вилучається оригінал дозволу.

Порядок видачі та анулювання спеціальних дозволів та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок

2016-12-28T14:48:17Z

Tetyana.zhalobna:

Оскарження неправомірних рішень і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров'я

2016-12-28T13:54:52Z

Tetyana.zhalobna:

== Нормативна база ==
# Конституція України[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80];
# Цивільний Кодекс України[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15];
# Закон України "Про охорону здоров'я[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12];
# Закон України "Про інформацію"[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2657-12];
# Закон України "Про звернення громадян"[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80];
# Закон України "Про захист прав споживачів"[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1023-12];
# Наказ МОЗ України від 01.10.2015 № 638 "Про внесення змін до Порядку розгляду звернень громадян у Міністерстві охорони здоров'я України"[http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20151001_0638.html].

== Права пацієнта ==
* право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 Конституції України, ст. 283, ч. 4 ст. 286 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на доступність у галузі охорони здоров’я (ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України, ст. 283, 284 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 4, ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ст. 285, 302 Цивільного кодексу України, п. "е" ст. 6, ст. 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.
'''Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.'''
Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Право на інформацію про стан свого здоров’я є важливою передумовою для отримання пацієнтом медичної допомоги, оскільки саме від об’єктивно отриманої інформації залежить подальше прийняття пацієнтом рішення щодо лікування.
Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта.
У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
'''Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.'''
* право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 Конституції України, ч. 3,4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 42, 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на свободу вибору в галузі охорони здоров’я, а саме: 1) право на вільний вибір лікаря; 2) право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; 3) право на вибір закладу охорони здоров’я; 4) право на заміну лікаря; 5) право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України (ч. 2 ст. 284, ст. 633 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
Стаття 38 Основ визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.
Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Також, згідно з частиною першою статті 34 Основ лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
* право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників.
право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ч. 4 ст. 285, ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 39-1, 40, п. "г" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
Згідно зі статтею 286 Цивільного кодексу України та статті 391 Основ фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
'''Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
'''Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Таємниця про стан здоров’я відноситься до персональних даних (інформація про особу), які охороняються Законом (згідно зі статтею 23 Закону України "Про інформацію").
Таким чином, пацієнт може бути впевнений у конфіденційності не лише діагнозу, але й самого факту звернення до лікаря, що певною мірою є гарантією особи на приватне життя.
* право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 42, 44 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі (ч. 3 ст. 28 Конституції України, ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст. 290 Цивільного кодексу України, ст. 45, 47, 48, 51 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 6, 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на індивідуальний підхід до лікування (п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* '''право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст. 40 Конституції України, п. "і" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я")''';
* право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю (ч. 1 ст. 3 Конституції України, ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 - 1203, 1209 Цивільного кодексу України, п "і", "ї" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 Конституції України, ст. 281, 297 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24 Конституції України, п. "и" ст. 6, ст. 9 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"). Між тим, разом з правами, держава встановлює й певні обов’язки від осіб в галузі охорони здоров’я.

== Порядок заміни лікаря ==
Якщо ж пацієнт бажає заміни лікуючого лікаря, на що він має повне право, то тут має бути дотримано певної процедури. Пацієнт, який не бажає продовжувати лікування у конкретного лікаря, повинен звернутися з відповідною письмовою заявою на ім’я головного лікаря закладу охорони здоров’я. Заява обов’язково має містити таку інформацію: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, суть прохання з обґрунтуванням необхідності заміни лікаря. Заява має бути підписана пацієнтом із зазначенням дати. Керівник лікувального закладу зобов’язаний відреагувати на таке звернення.Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Враховуючи особливість такого звернення пацієнта, заміну лікуючого лікаря, залежно від обставин бажано здійснити у термін, що не перевищує 15 днів. Пацієнт має право на отримання всієї інформації щодо стану його здоров’я, у т. ч. має право знайомитися з медичною документацією та іншими документами, що стосуються його лікування. Тому лікар не має права відмовити пацієнту, зокрема в ознайомленні з медичною картою.

== Оскарження неправомірних рішень медичних працівників, закладів охорони здоров'я ==

Щоб скористатися правом на оскарження неправомірних рішень медичних працівників і отримати відшкодування, пацієнтові необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між діями медичного працівника та настанням негативних наслідків у пацієнта, заподіянням шкоди його здоров’ю. Право на відшкодування заподіяної здоров’ю пацієнта шкоди у переважній більшості випадків реалізується у судовому провадженні.
Пацієнту необхідно звернутись до керівника закладу охорони здоров’я - до головного лікаря, зареєструвавши звернення у секретаря(канцелярії).Окрім головного лікаря посадовими особами закладу охорони здоров'я є завідувач відділенням, та заступник головного лікаря з медичної роботи. Скарга пацієнта оформлюється у письмовій формі і повинна містити прізвище головного лікаря медичного закладу, повну назву закладу охорони здоров'я та його адресу, прізвище, ім'я, по-батькові пацієнта та його адресу. У тексті звернення необхідно вказати крім свого прізвища ім'я та по-батькові також ім'я і посаду лікаря, безпосередньо сам текст скарги повинен містити претензії до тієї чи іншої особи викладені тактовно і законодавчо правильно. Чим грамотніше складена скарга, тим більше шансів на те, що її розглянуть. Найкраще, якщо претензії будуть підкріплені переліком прав та законів, які, на думку пацієнта, порушувалися при наданні медичних послуг, а також скарга може підкріплюватися відповідними дублікатами документів, які вказують на надання необхідного лікування. На зареєстровану скаргу посадові особи закладу охорони здоров'я повинні надати письмову відповідь. Як правило, на даному етапі вирішується більшість проблем.
Скарги на головного лікаря та заклад охорони здоров'я розглядаються управлінням охорони здоров'я міста , області, а також Міністерством охорони здоров'я. Для підготовки скарги необхідно дізнатися повну офіційну назву органу, що здійснює контроль діяльності медичних закладів. Скарга повинна бути викладена у письмовій формі з дотриманням правил діловодства. Найкращі наслідки розгляд має колективна скарга, для чого необхідно знайти пацієнтів з аналогічними проблемами.
Ступені оскарження дій медичних працівників :
1) головний лікар закладу охорони здоров’я;
2) управління охорони здоров’я міста;
3) обласне управління охорони здоров’я,
4) Міністерство охорони здоров’я України.

В разі звернення до МОЗ України необхідно пам'ятати, що звернення не приймається до розгляду, якщо:
# порушене у зверненні питання не належить до компетенції МОЗ України;
# звернення оформлено з порушенням ст. 5 Закону України "Про звернення громадян";
# звернення містить нецензурну лексику або образи, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі.

Ще один спосіб захисту - звернення до Інспекції з питань захисту прав споживачів. Таке звернення можливе, якщо відносини з лікарем або лікувальною установою носять договірно-розрахунковий характер. Тоді пацієнта додатково захищає Закон України "Про захист прав споживачів", який передбачає право на: отримання якісних і безпечних послуг; повну і достовірну інформацію про послугу і її виконавця; надання послуги у встановлений термін; стягнення неустойки за прострочення надання послуги; відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням послуги; відшкодування моральної шкоди; судовий захист порушених прав.

В разі, якщо на жодному з етапів не досягнуто позитивних результатів, залишається звернення до суду з відповідною скаргою.

==== Телефони "гарячої лінії" ====
Відповідно до наказу МОЗ України № 292 від 10.04.2013 р. "Про модернізацію роботи системи телефонної "гарячої лінії" МОЗ України" та з метою забезпечення оперативного реагування на звернення громадян в МОЗ діє телефонна "гаряча лінія" щоденно (з 9.00 до 18.00 години, у п'ятницю до 16.45, перерва з 13.00 до 14.00), окрім вихідних та святкових днів"
Телефон безкоштовної "гарячої лінії": 0-800-801-333.

Оскарження неправомірних рішень і дії медичних працівників, закладів та органів охорони здоров'я

2016-12-28T13:41:41Z

Tetyana.zhalobna: Tetyana.zhalobna перейменував сторінку з Оскарження неправомірних рішень медичних працівників , закладів та органів охорони здоровя на [[Оска...

== Законодавство України : ==
# Конституція України;
# Цивільний Кодекс України;
# Закон України "Про охорону здоров'я;
# Закон України "Про інформацію";
# Закон України "Про звернення громадян;
# Закон України "Про інформацію";
# Закон України "Про звернення громадян";
# Закон України "Про захист прав споживачів";
# Наказ МОЗ України від 01.10.2015 № 638 "Про внесення змін до Порядку розгляду звернень громадян у Міністерстві охорони здоров'я України".

== Права пацієнта ==
* право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 Конституції України, ст. 283, ч. 4 ст. 286 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на доступність у галузі охорони здоров’я (ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України, ст. 283, 284 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 4, ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ст. 285, 302 Цивільного кодексу України, п. "е" ст. 6, ст. 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.
'''Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.'''
Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Право на інформацію про стан свого здоров’я є важливою передумовою для отримання пацієнтом медичної допомоги, оскільки саме від об’єктивно отриманої інформації залежить подальше прийняття пацієнтом рішення щодо лікування.
Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта.
У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
'''Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.'''
* право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 Конституції України, ч. 3,4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 42, 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на свободу вибору в галузі охорони здоров’я, а саме: 1) право на вільний вибір лікаря; 2) право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; 3) право на вибір закладу охорони здоров’я; 4) право на заміну лікаря; 5) право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України (ч. 2 ст. 284, ст. 633 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
Стаття 38 Основ визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.
Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Також, згідно з частиною першою статті 34 Основ лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
* право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників.
право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ч. 4 ст. 285, ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 39-1, 40, п. "г" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
Згідно зі статтею 286 Цивільного кодексу України та статті 391 Основ фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
'''Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
'''Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.
Таємниця про стан здоров’я відноситься до персональних даних (інформація про особу), які охороняються Законом (згідно зі статтею 23 Закону України "Про інформацію").
Таким чином, пацієнт може бути впевнений у конфіденційності не лише діагнозу, але й самого факту звернення до лікаря, що певною мірою є гарантією особи на приватне життя.
* право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 42, 44 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну) статі (ч. 3 ст. 28 Конституції України, ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст. 290 Цивільного кодексу України, ст. 45, 47, 48, 51 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 6, 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на індивідуальний підхід до лікування (п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* '''право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст. 40 Конституції України, п. "і" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я")''';
* право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю (ч. 1 ст. 3 Конституції України, ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 - 1203, 1209 Цивільного кодексу України, п "і", "ї" ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 Конституції України, ст. 281, 297 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я");
* право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24 Конституції України, п. "и" ст. 6, ст. 9 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"). Між тим, разом з правами, держава встановлює й певні обов’язки від осіб в галузі охорони здоров’я.

== Порядок заміни лікаря ==
Якщо ж пацієнт бажає заміни лікуючого лікаря, на що він має повне право, то тут має бути дотримано певної процедури. Пацієнт, який не бажає продовжувати лікування у конкретного лікаря, повинен звернутися з відповідною письмовою заявою на ім’я головного лікаря закладу охорони здоров’я. Заява обов’язково має містити таку інформацію: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, суть прохання з обґрунтуванням необхідності заміни лікаря. Заява має бути підписана пацієнтом із зазначенням дати. Керівник лікувального закладу зобов’язаний відреагувати на таке звернення.Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Враховуючи особливість такого звернення пацієнта, заміну лікуючого лікаря, залежно від обставин бажано здійснити у термін, що не перевищує 15 днів. Пацієнт має право на отримання всієї інформації щодо стану його здоров’я, у т. ч. має право знайомитися з медичною документацією та іншими документами, що стосуються його лікування. Тому лікар не має права відмовити пацієнту, зокрема в ознайомленні з медичною картою.

== Оскарження неправомірних рішень медичних працівників, закладів охорони здоров'я ==

Щоб скористатися правом на оскарження неправомірних рішень медичних працівників і отримати відшкодування, пацієнтові необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між діями медичного працівника та настанням негативних наслідків у пацієнта, заподіянням шкоди його здоров’ю. Право на відшкодування заподіяної здоров’ю пацієнта шкоди у переважній більшості випадків реалізується у судовому провадженні.
Пацієнту необхідно звернутись до керівника закладу охорони здоров’я - до головного лікаря, зареєструвавши звернення у секретаря(канцелярії).Окрім головного лікаря посадовими особами закладу охорони здоров'я є завідувач відділенням, та заступник головного лікаря з медичної роботи. Скарга пацієнта оформлюється у письмовій формі і повинна містити прізвище головного лікаря медичного закладу, повну назву закладу охорони здоров'я та його адресу, прізвище, ім'я, по-батькові пацієнта та його адресу. У тексті звернення необхідно вказати крім свого прізвища ім'я та по-батькові також ім'я і посаду лікаря, безпосередньо сам текст скарги повинен містити претензії до тієї чи іншої особи викладені тактовно і законодавчо правильно. Чим грамотніше складена скарга, тим більше шансів на те, що її розглянуть. Найкраще, якщо претензії будуть підкріплені переліком прав та законів, які, на думку пацієнта, порушувалися при наданні медичних послуг, а також скарга може підкріплюватися відповідними дублікатами документів, які вказують на надання необхідного лікування. На зареєстровану скаргу посадові особи закладу охорони здоров'я повинні надати письмову відповідь. Як правило, на даному етапі вирішується більшість проблем.
Скарги на головного лікаря та заклад охорони здоров'я розглядаються управлінням охорони здоров'я міста , області, а також Міністерством охорони здоров'я. Для підготовки скарги необхідно дізнатися повну офіційну назву органу, що здійснює контроль діяльності медичних закладів. Скарга повинна бути викладена у письмовій формі з дотриманням правил діловодства. Найкращі наслідки розгляд має колективна скарга, для чого необхідно знайти пацієнтів з аналогічними проблемами.
Ступені оскарження дій медичних працівників :
1) головний лікар закладу охорони здоров’я;
2) управління охорони здоров’я міста;
3) обласне управління охорони здоров’я,
4) Міністерство охорони здоров’я України.

В разі звернення до МОЗ України необхідно пам'ятати, що звернення не приймається до розгляду, якщо:
# порушене у зверненні питання не належить до компетенції МОЗ України;
# звернення оформлено з порушенням ст. 5 Закону України "Про звернення громадян";
# звернення містить нецензурну лексику або образи, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі.

Ще один спосіб захисту - звернення до Інспекції з питань захисту прав споживачів. Таке звернення можливе, якщо відносини з лікарем або лікувальною установою носять договірно-розрахунковий характер. Тоді пацієнта додатково захищає Закон України "Про захист прав споживачів", який передбачає право на: отримання якісних і безпечних послуг; повну і достовірну інформацію про послугу і її виконавця; надання послуги у встановлений термін; стягнення неустойки за прострочення надання послуги; відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням послуги; відшкодування моральної шкоди; судовий захист порушених прав.

В разі, якщо на жодному з етапів не досягнуто позитивних результатів, залишається звернення до суду з відповідною скаргою.

==== Телефони "гарячої лінії" ====
Відповідно до наказу МОЗ України № 292 від 10.04.2013 р. "Про модернізацію роботи системи телефонної "гарячої лінії" МОЗ України" та з метою забезпечення оперативного реагування на звернення громадян в МОЗ діє телефонна "гаряча лінія" щоденно (з 9.00 до 18.00 години, у п'ятницю до 16.45, перерва з 13.00 до 14.00), окрім вихідних та святкових днів"
Телефон безкоштовної "гарячої лінії": 0-800-801-333.