WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Призначення покарання за сукупністю вироків

2018-11-08T12:17:56Z

Tetiana.shelehei:

== Нормативна база ==
2.Загальні засади призначення покарання.
3. Особливий порядок призначення покарання за сукупністю вироків:
а) порядок призначення основного покарання;
б) порядок призначення додаткових покарань.
4. Призначення покарання на підставі ст.71 КК України.

Покарання за кількома вироками призначається, якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. У цьому разі відповідно до ч. 1 ст. 71 КК суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Порядок призначення покарання за сукупністю вироків передбачає, як правило, принцип повного або часткового складання покарань. Це більш суворий порядок порівняно з порядком призначення покарання за сукупністю злочинів, за яким допускаються і правила поглинання менш суворого покарання більш суворим.
Зазначимо, що як виняток принцип поглинання застосовується і при призначенні покарання за кількома вироками. Це має місце, зокрема, тоді, коли за новим вироком призначається покарання, яке дорівнює максимальній межі, встановленій для відповідного виду покарання, і за цю межу суд вийти не може, а також у випадку складання покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань, коли загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинання менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
Характерними особливостями призначення покарання за сукупністю вироків відповідно до ч. 2 ст. 71 КК є те, що:
1) загальний строк покарання не повинен перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК;
2) при складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років.
Закон (ч. 4 ст. 71 КК) містить ще одну особливість призначення покарання за сукупністю вироків, крім випадків коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Однак і в цьому випадку покарання у вигляді позбавлення волі має відповідати вищевикладеним положенням закону щодо граничних строків цього виду покарання.
У ч. 3 ст. 71 зазначається, що призначене хоч би за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Додаткові покарання різного виду в усіх випадках виконуються самостійно.
Якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами про призначення покарання за сукупністю злочинів, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у ч. 2 ст. 71 КК.

Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення
У ст. 72 КК встановлені правила складання покарань при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків. При цьому, по-перше, передбачено порядок складання різних видів покарання, а по-друге, визначено види покарань, які не підлягають складанню.
При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться у більш суворий вид з такого їх співвідношення (за ч. 1 ст. 72):
1)одному дню позбавлення волі відповідають:
а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;
б)два дні обмеження волі;
в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дня виправних робіт;
г) вісім годин громадських робіт;
2)одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають:
а) два дні обмеження волі;
б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
3)одному дню обмеження волі відповідають:
а) три дні службового обмеження для військовослужбовців;
б) або три дні виправних робіт;
4)одному дню обмеження волі або арешту відповідають: вісім годин громадських робіт.
Відповідно до ч. 2 ст. 72 КК, при призначенні покарання за сукупністю злочинів або за кількома вироками у вигляді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.
Основні покарання (ч. 3 ст. 72 КК) у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. У Законі (ч. 4 ст. 71 КК) визначено також, що додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Попереднє ув 'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 ст. 72 КК. При призначенні покарань, не зазначених в ч. 1 ст. 72, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування (ч. 5 ст. 72 КК).
Встановлені зазначені вище правила співвідношення видів покарань можуть застосовуватись і в інших випадках, передбачених Загальною частиною КК.
Обчислення строків покарання
Види покарань та їх строки визначені в статтях 51-64 КК. Суд, керуючись цими нормами закону, в кожному конкретному випадку призначає за вчинений злочин певний вид і розмір покарання. Виконання призначеного судом покарання вимагає точного обчислення строку такого покарання. Строки покарання відповідно до ст. 73 КК обчислюються у роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях.
Наприклад, за першим вироком суду за вчинення умисного легкого тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 125) винному було призначено покарання у вигляді арешту строком на 2 місяці. Під час відбування покарання (відбув 25 днів) засуджений вчинив новий злочин - умисне нанесення побоїв, які мали характер мордування (ч. 2 ст. 126), і за другим вироком йому було призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік і шість місяців. Суд, керуючись ч. 2 ст. 71 КК, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю приєднав невідбуту частину покарання (35 днів) за попереднім вироком і призначив остаточне покарання за сукупністю вироків у вигляді позбавлення волі строком на один рік вісім місяців і п'ять днів.
Призначення строку покарання у роках передбачає закінчення строку покарання в останній день року, обчислюваного з дня призначення покарання. Якщо строк покарання було призначено в місяцях, то його закінчення припадає на відповідний день місяця, враховуючи початок строку покарання і його закінчення.

Призначення покарання за сукупністю вироків

2018-11-08T12:16:30Z

Tetiana.shelehei:

1.Нормативна база.
2.Загальні засади призначення покарання.
3. Особливий порядок призначення покарання за сукупністю вироків:
а) порядок призначення основного покарання;
б) порядок призначення додаткових покарань.
4. Призначення покарання на підставі ст.71 КК України.

Покарання за кількома вироками призначається, якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. У цьому разі відповідно до ч. 1 ст. 71 КК суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Порядок призначення покарання за сукупністю вироків передбачає, як правило, принцип повного або часткового складання покарань. Це більш суворий порядок порівняно з порядком призначення покарання за сукупністю злочинів, за яким допускаються і правила поглинання менш суворого покарання більш суворим.
Зазначимо, що як виняток принцип поглинання застосовується і при призначенні покарання за кількома вироками. Це має місце, зокрема, тоді, коли за новим вироком призначається покарання, яке дорівнює максимальній межі, встановленій для відповідного виду покарання, і за цю межу суд вийти не може, а також у випадку складання покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань, коли загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинання менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
Характерними особливостями призначення покарання за сукупністю вироків відповідно до ч. 2 ст. 71 КК є те, що:
1) загальний строк покарання не повинен перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК;
2) при складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років.
Закон (ч. 4 ст. 71 КК) містить ще одну особливість призначення покарання за сукупністю вироків, крім випадків коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Однак і в цьому випадку покарання у вигляді позбавлення волі має відповідати вищевикладеним положенням закону щодо граничних строків цього виду покарання.
У ч. 3 ст. 71 зазначається, що призначене хоч би за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Додаткові покарання різного виду в усіх випадках виконуються самостійно.
Якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами про призначення покарання за сукупністю злочинів, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у ч. 2 ст. 71 КК.

Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення
У ст. 72 КК встановлені правила складання покарань при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків. При цьому, по-перше, передбачено порядок складання різних видів покарання, а по-друге, визначено види покарань, які не підлягають складанню.
При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться у більш суворий вид з такого їх співвідношення (за ч. 1 ст. 72):
1)одному дню позбавлення волі відповідають:
а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;
б)два дні обмеження волі;
в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дня виправних робіт;
г) вісім годин громадських робіт;
2)одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають:
а) два дні обмеження волі;
б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
3)одному дню обмеження волі відповідають:
а) три дні службового обмеження для військовослужбовців;
б) або три дні виправних робіт;
4)одному дню обмеження волі або арешту відповідають: вісім годин громадських робіт.
Відповідно до ч. 2 ст. 72 КК, при призначенні покарання за сукупністю злочинів або за кількома вироками у вигляді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.
Основні покарання (ч. 3 ст. 72 КК) у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. У Законі (ч. 4 ст. 71 КК) визначено також, що додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Попереднє ув 'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 ст. 72 КК. При призначенні покарань, не зазначених в ч. 1 ст. 72, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування (ч. 5 ст. 72 КК).
Встановлені зазначені вище правила співвідношення видів покарань можуть застосовуватись і в інших випадках, передбачених Загальною частиною КК.
Обчислення строків покарання
Види покарань та їх строки визначені в статтях 51-64 КК. Суд, керуючись цими нормами закону, в кожному конкретному випадку призначає за вчинений злочин певний вид і розмір покарання. Виконання призначеного судом покарання вимагає точного обчислення строку такого покарання. Строки покарання відповідно до ст. 73 КК обчислюються у роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях.
Наприклад, за першим вироком суду за вчинення умисного легкого тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 125) винному було призначено покарання у вигляді арешту строком на 2 місяці. Під час відбування покарання (відбув 25 днів) засуджений вчинив новий злочин - умисне нанесення побоїв, які мали характер мордування (ч. 2 ст. 126), і за другим вироком йому було призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік і шість місяців. Суд, керуючись ч. 2 ст. 71 КК, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю приєднав невідбуту частину покарання (35 днів) за попереднім вироком і призначив остаточне покарання за сукупністю вироків у вигляді позбавлення волі строком на один рік вісім місяців і п'ять днів.
Призначення строку покарання у роках передбачає закінчення строку покарання в останній день року, обчислюваного з дня призначення покарання. Якщо строк покарання було призначено в місяцях, то його закінчення припадає на відповідний день місяця, враховуючи початок строку покарання і його закінчення.

Призначення покарання за сукупністю вироків

2018-11-08T12:14:12Z

Tetiana.shelehei: Створена сторінка: План 1. Нормативна база. 2. Загальні засади при...

План
1. Нормативна база.
2. Загальні засади призначення покарання.
3. Особливий порядок призначення покарання за сукупністю вироків:
а) порядок призначення основного покарання;
б) порядок призначення додаткових покарань.
4. Призначення покарання на підставі ст.71 КК України.

Покарання за кількома вироками призначається, якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. У цьому разі відповідно до ч. 1 ст. 71 КК суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Порядок призначення покарання за сукупністю вироків передбачає, як правило, принцип повного або часткового складання покарань. Це більш суворий порядок порівняно з порядком призначення покарання за сукупністю злочинів, за яким допускаються і правила поглинання менш суворого покарання більш суворим.
Зазначимо, що як виняток принцип поглинання застосовується і при призначенні покарання за кількома вироками. Це має місце, зокрема, тоді, коли за новим вироком призначається покарання, яке дорівнює максимальній межі, встановленій для відповідного виду покарання, і за цю межу суд вийти не може, а також у випадку складання покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань, коли загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинання менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
Характерними особливостями призначення покарання за сукупністю вироків відповідно до ч. 2 ст. 71 КК є те, що:
1) загальний строк покарання не повинен перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК;
2) при складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років.
Закон (ч. 4 ст. 71 КК) містить ще одну особливість призначення покарання за сукупністю вироків, крім випадків коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Однак і в цьому випадку покарання у вигляді позбавлення волі має відповідати вищевикладеним положенням закону щодо граничних строків цього виду покарання.
У ч. 3 ст. 71 зазначається, що призначене хоч би за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Додаткові покарання різного виду в усіх випадках виконуються самостійно.
Якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами про призначення покарання за сукупністю злочинів, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у ч. 2 ст. 71 КК.

Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення
У ст. 72 КК встановлені правила складання покарань при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків. При цьому, по-перше, передбачено порядок складання різних видів покарання, а по-друге, визначено види покарань, які не підлягають складанню.
При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться у більш суворий вид з такого їх співвідношення (за ч. 1 ст. 72):
1)одному дню позбавлення волі відповідають:
а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;
б)два дні обмеження волі;
в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дня виправних робіт;
г) вісім годин громадських робіт;
2)одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають:
а) два дні обмеження волі;
б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
3)одному дню обмеження волі відповідають:
а) три дні службового обмеження для військовослужбовців;
б) або три дні виправних робіт;
4)одному дню обмеження волі або арешту відповідають: вісім годин громадських робіт.
Відповідно до ч. 2 ст. 72 КК, при призначенні покарання за сукупністю злочинів або за кількома вироками у вигляді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.
Основні покарання (ч. 3 ст. 72 КК) у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. У Законі (ч. 4 ст. 71 КК) визначено також, що додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Попереднє ув 'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 ст. 72 КК. При призначенні покарань, не зазначених в ч. 1 ст. 72, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування (ч. 5 ст. 72 КК).
Встановлені зазначені вище правила співвідношення видів покарань можуть застосовуватись і в інших випадках, передбачених Загальною частиною КК.
Обчислення строків покарання
Види покарань та їх строки визначені в статтях 51-64 КК. Суд, керуючись цими нормами закону, в кожному конкретному випадку призначає за вчинений злочин певний вид і розмір покарання. Виконання призначеного судом покарання вимагає точного обчислення строку такого покарання. Строки покарання відповідно до ст. 73 КК обчислюються у роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях.
Наприклад, за першим вироком суду за вчинення умисного легкого тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 125) винному було призначено покарання у вигляді арешту строком на 2 місяці. Під час відбування покарання (відбув 25 днів) засуджений вчинив новий злочин - умисне нанесення побоїв, які мали характер мордування (ч. 2 ст. 126), і за другим вироком йому було призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік і шість місяців. Суд, керуючись ч. 2 ст. 71 КК, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю приєднав невідбуту частину покарання (35 днів) за попереднім вироком і призначив остаточне покарання за сукупністю вироків у вигляді позбавлення волі строком на один рік вісім місяців і п'ять днів.
Призначення строку покарання у роках передбачає закінчення строку покарання в останній день року, обчислюваного з дня призначення покарання. Якщо строк покарання було призначено в місяцях, то його закінчення припадає на відповідний день місяця, враховуючи початок строку покарання і його закінчення.

Обговорення:Головна сторінка2

2018-06-27T09:37:28Z

Tetiana.shelehei:

План
1.Нормативна база.
2.Загальні засади призначення покарань.
3. Особливий порядок призначення покарання за сукупністю вироків:
а) порядок призначення основного покарання;
б) порядок призначення додаткових покарань.
4. Призначення покарання на підставі ст.71 КК України.

Покарання за кількома вироками призначається, якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. У цьому разі відповідно до ч. 1 ст. 71 КК суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Порядок призначення покарання за сукупністю вироків передбачає, як правило, принцип повного або часткового складання покарань. Це більш суворий порядок порівняно з порядком призначення покарання за сукупністю злочинів, за яким допускаються і правила поглинання менш суворого покарання більш суворим.
Зазначимо, що як виняток принцип поглинання застосовується і при призначенні покарання за кількома вироками. Це має місце, зокрема, тоді, коли за новим вироком призначається покарання, яке дорівнює максимальній межі, встановленій для відповідного виду покарання, і за цю межу суд вийти не може, а також у випадку складання покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань, коли загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинання менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
Характерними особливостями призначення покарання за сукупністю вироків відповідно до ч. 2 ст. 71 КК є те, що:
1) загальний строк покарання не повинен перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК;
2) при складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років.
Закон (ч. 4 ст. 71 КК) містить ще одну особливість призначення покарання за сукупністю вироків, крім випадків коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Однак і в цьому випадку покарання у вигляді позбавлення волі має відповідати вищевикладеним положенням закону щодо граничних строків цього виду покарання.
У ч. 3 ст. 71 зазначається, що призначене хоч би за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Додаткові покарання різного виду в усіх випадках виконуються самостійно.
Якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами про призначення покарання за сукупністю злочинів, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у ч. 2 ст. 71 КК.

Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення
У ст. 72 КК встановлені правила складання покарань при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків. При цьому, по-перше, передбачено порядок складання різних видів покарання, а по-друге, визначено види покарань, які не підлягають складанню.
При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться у більш суворий вид з такого їх співвідношення (за ч. 1 ст. 72):
1)одному дню позбавлення волі відповідають:
а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;
б)два дні обмеження волі;
в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дня виправних робіт;
г) вісім годин громадських робіт;
2)одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають:
а) два дні обмеження волі;
б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
3)одному дню обмеження волі відповідають:
а) три дні службового обмеження для військовослужбовців;
б) або три дні виправних робіт;
4)одному дню обмеження волі або арешту відповідають: вісім годин громадських робіт.
Відповідно до ч. 2 ст. 72 КК, при призначенні покарання за сукупністю злочинів або за кількома вироками у вигляді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.
Основні покарання (ч. 3 ст. 72 КК) у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. У Законі (ч. 4 ст. 71 КК) визначено також, що додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Попереднє ув 'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 ст. 72 КК. При призначенні покарань, не зазначених в ч. 1 ст. 72, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування (ч. 5 ст. 72 КК).
Встановлені зазначені вище правила співвідношення видів покарань можуть застосовуватись і в інших випадках, передбачених Загальною частиною КК.
Обчислення строків покарання
Види покарань та їх строки визначені в статтях 51-64 КК. Суд, керуючись цими нормами закону, в кожному конкретному випадку призначає за вчинений злочин певний вид і розмір покарання. Виконання призначеного судом покарання вимагає точного обчислення строку такого покарання. Строки покарання відповідно до ст. 73 КК обчислюються у роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях.
Наприклад, за першим вироком суду за вчинення умисного легкого тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 125) винному було призначено покарання у вигляді арешту строком на 2 місяці. Під час відбування покарання (відбув 25 днів) засуджений вчинив новий злочин - умисне нанесення побоїв, які мали характер мордування (ч. 2 ст. 126), і за другим вироком йому було призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік і шість місяців. Суд, керуючись ч. 2 ст. 71 КК, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю приєднав невідбуту частину покарання (35 днів) за попереднім вироком і призначив остаточне покарання за сукупністю вироків у вигляді позбавлення волі строком на один рік вісім місяців і п'ять днів.
Призначення строку покарання у роках передбачає закінчення строку покарання в останній день року, обчислюваного з дня призначення покарання. Якщо строк покарання було призначено в місяцях, то його закінчення припадає на відповідний день місяця, враховуючи початок строку покарання і його закінчення.

Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді

2017-12-28T13:21:26Z

Tetiana.shelehei: Створена сторінка: Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу 1. Ухвала про дозвіл на затримання з мет...

Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу

1. Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу повинна містити:

1) найменування суду, прізвище та ініціали слідчого судді, судді (суддів);

2) прізвище, ім’я, по батькові підозрюваного, обвинуваченого, для затримання якого постановляється ухвала, відомі на момент постановлення ухвали, а якщо прізвище, ім’я, по батькові не відомі, - докладний опис такої особи;

3) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, і його правову кваліфікацію за законом України про кримінальну відповідальність;

4) посилання на обставини, які дають підстави для:

обґрунтованої підозри про вчинення особою кримінального правопорушення;

висновку про існування ризику, зазначеного у клопотанні про застосування запобіжного заходу;

висновку щодо існування обставин, зазначених у пунктах 1 або 2 частини четвертої статті 189 цього Кодексу, для прийняття рішення про надання дозволу на затримання;

5) дату постановлення ухвали;

6) дату втрати законної сили ухвалою;

7) підпис слідчого судді, судді (суддів), який постановив ухвалу.

2. В ухвалі про дозвіл на затримання з метою приводу вказуються прізвище, ім’я, по батькові, адреса і телефон прокурора або слідчого, за клопотанням якого постановлена ухвала.

3. Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту:

1) приводу підозрюваного, обвинуваченого до суду;

2) закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній, або закінчення шести місяців із дати постановлення ухвали, у якій не зазначено строку її дії;

2-1) добровільного з’явлення підозрюваного до слідчого судді, а обвинуваченого до суду, про що слідчий суддя, суд повідомляє прокурора;

{Частину третю статті 190 доповнено пунктом 2-1 згідно із Законом № 1950-VIII від 16.03.2017}

3) відкликання ухвали прокурором.

4. Слідчий суддя, суд за клопотанням прокурора має право вирішити питання про повторне затримання з метою приводу в порядку, передбаченому цим Кодексом. Повторне звернення до суду з клопотанням про дозвіл на затримання однієї і тієї ж особи по тому самому кримінальному провадженню після винесення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у задоволенні такого клопотання можливе лише при виникненні нових обставин, які підтверджують необхідність тримання особи під вартою.

5. Ухвала про відмову в наданні дозволу на затримання з метою приводу може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом. Ухвала про дозвіл на затримання оскарженню не підлягає.
Дії уповноважених службових осіб після затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання

1. Затримана на підставі ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше тридцяти шести годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу.

2. У разі затримання на транспорті місцем затримання вважається територія району, на якій особа затримана.

3. У разі затримання особи на громадському транспорті, незапланована зупинка якого неможлива без зайвих труднощів, місцем затримання вважається територія району, на якій розташована найближча попутна зупинка громадського транспорту.

4. У разі затримання особи на авіаційному або морському транспорті під час здійснення рейсу за межі державного кордону України місцем затримання вважається порт у межах державного кордону України, в якому почався цей рейс.

5. Службова особа, яка на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання затримала особу, зобов'язана негайно вручити їй копію зазначеної ухвали.

6. Уповноважена службова особа (особа, якій законом надане право здійснювати затримання), яка затримала особу на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання або у якої під вартою тримається особа, щодо якої діє ухвала про дозвіл на затримання, негайно повідомляє про це слідчого, прокурора, зазначеного в ухвалі.

7. Якщо після затримання підозрюваного, обвинуваченого з'ясується, що він був затриманий на підставі ухвали про дозвіл на затримання, яка відкликана прокурором, підозрюваний, обвинувачений має бути негайно звільнений уповноваженою службовою особою, під вартою якої він тримається, якщо немає інших законних підстав для його подальшого затримання.

8. Службова особа здійснює затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України під час виконання ним своїх службових обов’язків і пов’язані з цим особистий обшук та огляд його речей тільки в присутності офіційних представників цього розвідувального органу.
Подання клопотання про застосування запобіжного заходу після затримання особи без ухвали про дозвіл на затримання

1. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися із клопотанням про застосування запобіжного заходу до особи, яку затримано без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а якщо це неможливо у строк, передбачений частиною другою статті 211 цього Кодексу, - до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа була затримана.

2. Клопотання про застосування запобіжного заходу до особи, яку затримано без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, має відповідати вимогам, зазначеним у статті 184 цього Кодексу. До клопотання має бути доданий протокол затримання підозрюваного.
Порядок розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу

1. Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.

2. Слідчий суддя, суд, до якого прибув або доставлений підозрюваний, обвинувачений для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, зобов’язаний роз’яснити його права:

1) мати захисника;

2) знати суть та підстави підозри або обвинувачення;

3) знати підстави його затримання;

4) відмовитися давати пояснення, показання з приводу підозри або обвинувачення;

5) давати пояснення щодо будь-яких обставин його затримання та тримання під вартою;

6) досліджувати речові докази, документи, показання, на які посилається прокурор, та надавати речі, документи, показання інших осіб на спростування доводів прокурора;

7) заявляти клопотання про виклик і допит свідків, показання яких можуть мати значення для вирішення питань цього розгляду.

3. Слідчий суддя, суд зобов’язаний вжити необхідних заходів для забезпечення захисником підозрюваного, обвинуваченого, якщо останній заявив клопотання про залучення захисника, якщо участь захисника є обов’язковою або якщо слідчий суддя, суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника.

4. За клопотанням сторін або за власною ініціативою слідчий суддя, суд має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

5. Будь-які твердження чи заяви підозрюваного, обвинуваченого, зроблені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, не можуть бути використані на доведення його винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, або у будь-якому іншому правопорушенні.

6. Слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м’який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Застосування запобіжного заходу

1. Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

2. Слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

3. Слідчий суддя, суд має право зобов’язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.

4. Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов’язки, передбачені частиною п’ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

5. Якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов’язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов’язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:

1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;

5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;

6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;

7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну;

9) носити електронний засіб контролю.

6. Обов’язки, передбачені частиною п’ятою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов’язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов’язки скасовуються.

7. До підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину, за який передбачено основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано запобіжний захід лише у вигляді застави або тримання під вартою у випадках та в порядку, передбачених цією главою.
Застосування електронних засобів контролю

1. Застосування електронних засобів контролю полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії.

2. Електронні засоби контролю можуть застосовуватися:

1) слідчим на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, якою на останнього покладено відповідний обов’язок;

2) працівниками органу Національної поліції на підставі ухвали слідчого судді, суду, якою щодо підозрюваного, обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

{Пункт 2 частини другої статті 195 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015}

3. Електронні засоби контролю застосовуються в порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України.

4. Не допускається застосування електронних засобів контролю, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють значні незручності у їх носінні або можуть становити небезпеку для життя та здоров’я особи, яка їх використовує.

5. Слідчий, працівник органу Національної поліції перед застосуванням електронного засобу контролю зобов’язаний під розпис роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому правила користування пристроєм, техніку безпеки поводження з ним та наслідки його зняття або неправомірного втручання в його роботу з метою ухилення від контролю.

{Частина п'ята статті 195 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015}

6. Відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов’язків, покладених судом на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту.
Ухвала про застосування запобіжних заходів

1. В ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про:

1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа;

2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу;

3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу;

4) посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини;

5) запобіжний захід, який застосовується.

2. В ухвалі про застосування запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, зазначаються конкретні обов’язки, передбачені частиною п’ятою статті 194 цього Кодексу, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого, та у випадках, встановлених цим Кодексом, строк, на який їх покладено.

3. В ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту зазначається точна адреса житла, яке підозрюваному, обвинуваченому забороняється залишати.

4. Слідчий суддя, суд зобов’язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом.

5. Копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручається підозрюваному, обвинуваченому негайно після її оголошення, а також надсилається щодо осіб, які є державними виконавцями, Міністерству юстиції України, а щодо осіб, які є приватними виконавцями, - Міністерству юстиції України та Раді приватних виконавців України.

{Частина п'ята статті 196 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1403-VIII від 02.06.2016}
Строк дії ухвали про тримання під вартою, продовження строку тримання під вартою

1. Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

2. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

3. Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:

1) шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;

2) дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
Значення висновків, що містяться в ухвалі про застосування запобіжних заходів

1. Висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.
Порядок продовження строку тримання під вартою

1. Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

2. Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.

3. Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:

1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

4. Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

5. Слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Запобіжні заходи: поняття, система, характеристика та підстави і умови застосування

2017-10-24T07:50:27Z

Tetiana.shelehei: незначне

== Нормативна база ==
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України// Кодекс від 13.04.2012 № 4651-VI]

Кримінальний процесуальний кодекс України // Голос України. – 2012 – № № 90-91. 2. Лобойко Л. М.

Реформування кримінально-процесуального законодавства в Україні (2006- 2011 роки).

== Поняття запобіжних заходів ==

'''Запобіжні заходи''' - це заходи процесуального примусу, які обмежують особисту свободу та свободу пересування підозрюваного (обвинуваченого) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.
До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених коментованою статтею, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК), а до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру також - поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають можливість її небезпечної поведінки (ст. 508 КПК).

== Система запобіжних заходів ==

'''Запобіжними заходами є''':
1) особисте зобов'язання;
2) особиста порука; 3)застава;
4) домашній арешт;
5) тримання під вартою.

== Характеристика, підстави та умови застосування запобіжних заходів ==

'''Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи''', яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
'''Запобіжні заходи застосовуються''': під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Для обрання запобіжного заходу потрібна '''система фактичних підстав''': по-перше, це докази вчинення підозрюваним (обвинуваченим) злочин; по-друге, це докази наявності ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може вичинити нові злочини чи протидіяти розслідуванню; по-третє, доведеність під час обрання конкретного запобіжного заходу того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
Слідчий суддя, відповідно до приписів ч. 3 ст. 176 КПК України, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

'''Фактичні підстави застосування запобіжних заходів''' - це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною особою злочину. Оскільки запобіжні заходи застосовуються, як правило, до підозрюваного, а повідомлення про підозру здійснюється лише за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчиненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів.
Підтвердженням такого підходу є положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", згідно якого громадянин має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розслідуваній справі винесено постанову про її закриття за відсутністю складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Отже, законними як арешт, так і інші заходи примусу вважатимуться тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано неспростовні докази вчинення обвинуваченим (підозрюваним, підсудним) кримінально караного діяння.

'''Принципово визначимося - якщо немає достатніх доказів для повідомлення про підозру чи обвинувачення, то їх немає і для застосування арешту, застави чи іншого запобіжного заходу.'''
Підтвердженням цього є практика Європейського суду з прав людини. Так, у справі "Канджов проти Болгарії" (2008) суд, аналізуючи дії заявника, які полягали в збиранні підписів під закликом про відставку міністра юстиції та демонстрації двох плакатів, де останнього названо "повним ідіотом" (top idiot), ЄСПЛ не знайшов достатніх підстав для арешту, оскільки не знайшов доказів, які б указували на наявність в його діях ознак злочину.

Для обрання запобіжного заходу потрібно також мати докази ризиків того, що підозрюваний (обвинувачений) може приховатися від слідства та суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити кримінальному провадженню.
Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, слід враховувати також тяжкість вчиненого злочину, особистість обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний і соціальний стан, майновий стан, наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також брати до уваги обтяжуючі та пом'якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.

Особистість обвинуваченого '''(підозрюваного)''' характеризують, зокрема, його попередня діяльність, тяжкість інкримінованого злочину, наявність або відсутність певних занять, постійного місця проживання, зв'язків тощо. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних чи жінок, що мають грудних дітей, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.

Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.
Законодавцем встановлюється правило невідкладного розгляду слідчим суддею, судом клопотання про застосування певного запобіжного заходу, яке реалізується залежно від обставин двома варіантами його визначення:
1) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного чи обвинувачуваного (коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою);
2) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту, коли клопотання прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, а рівно і клопотання подане підозрюваним, обвинуваченим чи його захисником надійде до суду (буде зареєстровано у канцелярії), якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі.

Ухвала про застосування запобіжних заходів складається '''з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної''' та має містити усі передбачені законом реквізити.
Ухвала про застосування запобіжних заходів складається щонайменше у п'яти примірниках: '''перший''' - приєднується до матеріалів кримінального провадження (надається слідчому), '''другий''' - залишається у суді, '''третій''' - направляється адміністрації місця досудового ув'язнення чи іншого органу виконання ухвали, '''четвертий''' - прокуророві, '''п'ятий''' - має бути вручений підозрюваному (обвинуваченому).

'''Особисте зобов'язання''' - найбільш м'який запобіжний захід, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у прийнятті від обвинуваченого або підозрюваного письмового зобов'язання про те, що він не буде ухилятись від слідства і суду та покладенні на підозрюваного, обвинуваченого виконання ряду обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, наприклад, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; носити електронний засіб контролю тощо.

Після порушення особистого зобов'язання запобіжний захід може бути замінено більш суворим. Про це повідомляється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід.
'''Особиста порука''' - один із м'яких запобіжних заходів, який меншою мірою обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, ніж інші запобіжні заходи, застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони, по-перше, зобов'язуються за необхідності доставити підозрюваного чи обвинуваченого до органу досудового розслідування чи в суд, на першу про те вимогу, а, по-друге, поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ч. 5 статті 194 КПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність усіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд '''застосовує''' відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:
1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
9) носити електронний засіб контролю.
Указані обов'язки можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.
Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.
Особиста порука відрізняється тим, що для її застосування залучаються представники громадськості, що є важливим фактором суспільного контролю за кримінальним провадженням і однією з процесуальних форм залучення громадськості до перевиховання правопорушників. З іншого боку, особиста порука передбачає грошові стягнення не з особи підозрюваного чи обвинувачуваного за невиконання ними взятих на себе зобов'язань, а з третіх осіб -поручителів. З огляду на це, для самого підозрюваного чи обвинуваченого санкції залишаються найбільш м'якими.
Поручителю відповідно до вимог ст. 180 КПК України роз'яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.
Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе зобов'язання поручителя.
Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для з'ясування питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.
Якщо обвинувачений ухиляється від з'явлення до органів дізнання або досудового слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і долучає його до справи.

Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується слідчим суддею.
У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:
1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати;
2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;
3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.
[[Категорія: Кримінальне право]]

Запобіжні заходи: поняття, система, характеристика та підстави і умови застосування

2017-10-09T11:57:58Z

Tetiana.shelehei:

== Нормативна база ==
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України// Кодекс від 13.04.2012 № 4651-VI]

Кримінальний процесуальний кодекс України // Голос України. – 2012 – № № 90-91. 2. Лобойко Л. М.

Реформування кримінально-процесуального законодавства в Україні (2006- 2011 роки).

== Поняття запобіжних заходів ==

'''Запобіжні заходи''' - це заходи процесуального примусу, які обмежують особисту свободу та свободу пересування підозрюваного (обвинуваченого) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.
До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених коментованою статтею, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК), а до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру також - поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають можливість її небезпечної поведінки (ст. 508 КПК).

== Система запобіжних заходів ==

'''Запобіжними заходами є''':
1) особисте зобов'язання;
2) особиста порука; 3)застава;
4) домашній арешт;
5) тримання під вартою.

== Характеристика, підстави та умови застосування запобіжних заходів ==

'''Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи''', яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
'''Запобіжні заходи застосовуються''': під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Для обрання запобіжного заходу потрібна '''система фактичних підстав''': по-перше, це докази вчинення підозрюваним (обвинуваченим) злочин; по-друге, це докази наявності ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може вичинити нові злочини чи протидіяти розслідуванню; по-третє, доведеність під час обрання конкретного запобіжного заходу того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
Слідчий суддя, відповідно до приписів ч. 3 ст. 176 КПК України, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

'''Фактичні підстави застосування запобіжних заходів''' - це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною особою злочину. Оскільки запобіжні заходи застосовуються, як правило, до підозрюваного, а повідомлення про підозру здійснюється лише за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчиненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів.
Підтвердженням такого підходу є положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", згідно якого громадянин має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розслідуваній справі винесено постанову про її закриття за відсутністю складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Отже, законними як арешт, так і інші заходи примусу вважатимуться тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано неспростовні докази вчинення обвинуваченим (підозрюваним, підсудним) кримінально караного діяння.

'''Принципово визначимося - якщо немає достатніх доказів для повідомлення про підозру чи обвинувачення, то їх немає і для застосування арешту, застави чи іншого запобіжного заходу.'''
Підтвердженням цього є практика Європейського суду з прав людини. Так, у справі "Канджов проти Болгарії" (2008) суд, аналізуючи дії заявника, які полягали в збиранні підписів під закликом про відставку міністра юстиції та демонстрації двох плакатів, де останнього названо "повним ідіотом" (top idiot), ЄСПЛ не знайшов достатніх підстав для арешту, оскільки не знайшов доказів, які б указували на наявність в його діях ознак злочину.

Для обрання запобіжного заходу потрібно також мати докази ризиків того, що підозрюваний (обвинувачений) може приховатися від слідства та суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити кримінальному провадженню.
Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, слід враховувати також тяжкість вчиненого злочину, особистість обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний і соціальний стан, майновий стан, наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також брати до уваги обтяжуючі та пом'якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.

Особистість обвинуваченого (підозрюваного) характеризують, зокрема, його попередня діяльність, тяжкість інкримінованого злочину, наявність або відсутність певних занять, постійного місця проживання, зв'язків тощо. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних чи жінок, що мають грудних дітей, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.

Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.
Законодавцем встановлюється правило невідкладного розгляду слідчим суддею, судом клопотання про застосування певного запобіжного заходу, яке реалізується залежно від обставин двома варіантами його визначення:
1) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного чи обвинувачуваного (коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою);
2) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту, коли клопотання прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, а рівно і клопотання подане підозрюваним, обвинуваченим чи його захисником надійде до суду (буде зареєстровано у канцелярії), якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі.

Ухвала про застосування запобіжних заходів складається '''з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної''' та має містити усі передбачені законом реквізити.
Ухвала про застосування запобіжних заходів складається щонайменше у п'яти примірниках: '''перший''' - приєднується до матеріалів кримінального провадження (надається слідчому), '''другий''' - залишається у суді, '''третій''' - направляється адміністрації місця досудового ув'язнення чи іншого органу виконання ухвали, '''четвертий''' - прокуророві, '''п'ятий''' - має бути вручений підозрюваному (обвинуваченому).

'''Особисте зобов'язання''' - найбільш м'який запобіжний захід, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у прийнятті від обвинуваченого або підозрюваного письмового зобов'язання про те, що він не буде ухилятись від слідства і суду та покладенні на підозрюваного, обвинуваченого виконання ряду обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, наприклад, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; носити електронний засіб контролю тощо.

Після порушення особистого зобов'язання запобіжний захід може бути замінено більш суворим. Про це повідомляється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід.
'''Особиста порука''' - один із м'яких запобіжних заходів, який меншою мірою обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, ніж інші запобіжні заходи, застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони, по-перше, зобов'язуються за необхідності доставити підозрюваного чи обвинуваченого до органу досудового розслідування чи в суд, на першу про те вимогу, а, по-друге, поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ч. 5 статті 194 КПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність усіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд '''застосовує''' відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:
1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
9) носити електронний засіб контролю.
Указані обов'язки можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.
Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.
Особиста порука відрізняється тим, що для її застосування залучаються представники громадськості, що є важливим фактором суспільного контролю за кримінальним провадженням і однією з процесуальних форм залучення громадськості до перевиховання правопорушників. З іншого боку, особиста порука передбачає грошові стягнення не з особи підозрюваного чи обвинувачуваного за невиконання ними взятих на себе зобов'язань, а з третіх осіб -поручителів. З огляду на це, для самого підозрюваного чи обвинуваченого санкції залишаються найбільш м'якими.
Поручителю відповідно до вимог ст. 180 КПК України роз'яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.
Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе зобов'язання поручителя.
Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для з'ясування питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.
Якщо обвинувачений ухиляється від з'явлення до органів дізнання або досудового слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і долучає його до справи.

Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується слідчим суддею.
У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:
1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати;
2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;
3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.
[[Категорія: Кримінальне право]]

Запобіжні заходи: поняття, система, характеристика та підстави і умови застосування

2017-10-09T11:56:31Z

Tetiana.shelehei:

== Нормативна база ==
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України// Кодекс від 13.04.2012 № 4651-VI]

Кримінальний процесуальний кодекс України // Голос України. – 2012 – № № 90-91. 2. Лобойко Л. М.

Реформування кримінально-процесуального законодавства в Україні (2006- 2011 роки).

== Поняття запобіжних заходів ==

'''Запобіжні заходи''' - це заходи процесуального примусу, які обмежують особисту свободу та свободу пересування підозрюваного (обвинуваченого) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.
До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених коментованою статтею, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК), а до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру також - поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають можливість її небезпечної поведінки (ст. 508 КПК).

== Система запобіжних заходів ==

'''Запобіжними заходами є''':
1) особисте зобов'язання;
2) особиста порука; 3)застава;
4) домашній арешт;
5) тримання під вартою.

== Характеристика, підстави та умови застосування запобіжних заходів ==

'''Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи''', яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
'''Запобіжні заходи застосовуються''': під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Для обрання запобіжного заходу потрібна '''система фактичних підстав''': по-перше, це докази вчинення підозрюваним (обвинуваченим) злочин; по-друге, це докази наявності ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може вичинити нові злочини чи протидіяти розслідуванню; по-третє, доведеність під час обрання конкретного запобіжного заходу того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
Слідчий суддя, відповідно до приписів ч. 3 ст. 176 КПК України, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

'''Фактичні підстави застосування запобіжних заходів''' - це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною особою злочину. Оскільки запобіжні заходи застосовуються, як правило, до підозрюваного, а повідомлення про підозру здійснюється лише за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчиненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів.
Підтвердженням такого підходу є положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", згідно якого громадянин має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розслідуваній справі винесено постанову про її закриття за відсутністю складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Отже, законними як арешт, так і інші заходи примусу вважатимуться тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано неспростовні докази вчинення обвинуваченим (підозрюваним, підсудним) кримінально караного діяння.

'''Принципово визначимося - якщо немає достатніх доказів для повідомлення про підозру чи обвинувачення, то їх немає і для застосування арешту, застави чи іншого запобіжного заходу.'''
Підтвердженням цього є практика Європейського суду з прав людини. Так, у справі "Канджов проти Болгарії" (2008) суд, аналізуючи дії заявника, які полягали в збиранні підписів під закликом про відставку міністра юстиції та демонстрації двох плакатів, де останнього названо "повним ідіотом" (top idiot), ЄСПЛ не знайшов достатніх підстав для арешту, оскільки не знайшов доказів, які б указували на наявність в його діях ознак злочину.

Для обрання запобіжного заходу потрібно також мати докази ризиків того, що підозрюваний (обвинувачений) може приховатися від слідства та суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити кримінальному провадженню.
Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, слід враховувати також тяжкість вчиненого злочину, особистість обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний і соціальний стан, майновий стан, наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також брати до уваги обтяжуючі та пом'якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.

Особистість обвинуваченого (підозрюваного) характеризують, зокрема, його попередня діяльність, тяжкість інкримінованого злочину, наявність або відсутність певних занять, постійного місця проживання, зв'язків тощо. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних чи жінок, що мають грудних дітей, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.

Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.
Законодавцем встановлюється правило невідкладного розгляду слідчим суддею, судом клопотання про застосування певного запобіжного заходу, яке реалізується залежно від обставин двома варіантами його визначення:
1) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного чи обвинувачуваного (коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою);
2) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту, коли клопотання прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, а рівно і клопотання подане підозрюваним, обвинуваченим чи його захисником надійде до суду (буде зареєстровано у канцелярії), якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі.
Ухвала про застосування запобіжних заходів складається '''з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної''' та має містити усі передбачені законом реквізити.
Ухвала про застосування запобіжних заходів складається щонайменше у п'яти примірниках: '''перший''' - приєднується до матеріалів кримінального провадження (надається слідчому), '''другий''' - залишається у суді, '''третій''' - направляється адміністрації місця досудового ув'язнення чи іншого органу виконання ухвали, '''четвертий''' - прокуророві, '''п'ятий''' - має бути вручений підозрюваному (обвинуваченому).

'''Особисте зобов'язання''' - найбільш м'який запобіжний захід, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у прийнятті від обвинуваченого або підозрюваного письмового зобов'язання про те, що він не буде ухилятись від слідства і суду та покладенні на підозрюваного, обвинуваченого виконання ряду обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, наприклад, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; носити електронний засіб контролю тощо.

Після порушення особистого зобов'язання запобіжний захід може бути замінено більш суворим. Про це повідомляється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід.
'''Особиста порука''' - один із м'яких запобіжних заходів, який меншою мірою обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, ніж інші запобіжні заходи, застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони, по-перше, зобов'язуються за необхідності доставити підозрюваного чи обвинуваченого до органу досудового розслідування чи в суд, на першу про те вимогу, а, по-друге, поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ч. 5 статті 194 КПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність усіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд '''застосовує''' відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:
1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
9) носити електронний засіб контролю.
Указані обов'язки можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.
Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.
Особиста порука відрізняється тим, що для її застосування залучаються представники громадськості, що є важливим фактором суспільного контролю за кримінальним провадженням і однією з процесуальних форм залучення громадськості до перевиховання правопорушників. З іншого боку, особиста порука передбачає грошові стягнення не з особи підозрюваного чи обвинувачуваного за невиконання ними взятих на себе зобов'язань, а з третіх осіб -поручителів. З огляду на це, для самого підозрюваного чи обвинуваченого санкції залишаються найбільш м'якими.
Поручителю відповідно до вимог ст. 180 КПК України роз'яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.
Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе зобов'язання поручителя.
Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для з'ясування питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.
Якщо обвинувачений ухиляється від з'явлення до органів дізнання або досудового слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і долучає його до справи.
Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується слідчим суддею.
У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:
1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати;
2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;
3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.
[[Категорія: Кримінальне право]]

Запобіжні заходи: поняття, система, характеристика та підстави і умови застосування

2017-10-09T11:55:21Z

Tetiana.shelehei:

== Нормативна база ==
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України// Кодекс від 13.04.2012 № 4651-VI]

Кримінальний процесуальний кодекс України // Голос України. – 2012 – № № 90-91. 2. Лобойко Л. М.

Реформування кримінально-процесуального законодавства в Україні (2006- 2011 роки).

== Поняття запобіжних заходів ==

'''Запобіжні заходи''' - це заходи процесуального примусу, які обмежують особисту свободу та свободу пересування підозрюваного (обвинуваченого) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.
До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених коментованою статтею, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК), а до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру також - поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають можливість її небезпечної поведінки (ст. 508 КПК).

== Система запобіжних заходів ==

'''Запобіжними заходами є''':
1) особисте зобов'язання;
2) особиста порука; 3)застава;
4) домашній арешт;
5) тримання під вартою.

== Характеристика, підстави та умови застосування запобіжних заходів ==

'''Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи''', яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
'''Запобіжні заходи застосовуються''': під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Для обрання запобіжного заходу потрібна '''система фактичних підстав''': по-перше, це докази вчинення підозрюваним (обвинуваченим) злочин; по-друге, це докази наявності ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може вичинити нові злочини чи протидіяти розслідуванню; по-третє, доведеність під час обрання конкретного запобіжного заходу того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
Слідчий суддя, відповідно до приписів ч. 3 ст. 176 КПК України, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

'''Фактичні підстави застосування запобіжних заходів''' - це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною особою злочину. Оскільки запобіжні заходи застосовуються, як правило, до підозрюваного, а повідомлення про підозру здійснюється лише за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчиненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів.
Підтвердженням такого підходу є положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", згідно якого громадянин має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розслідуваній справі винесено постанову про її закриття за відсутністю складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Отже, законними як арешт, так і інші заходи примусу вважатимуться тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано неспростовні докази вчинення обвинуваченим (підозрюваним, підсудним) кримінально караного діяння.

'''Принципово визначимося - якщо немає достатніх доказів для повідомлення про підозру чи обвинувачення, то їх немає і для застосування арешту, застави чи іншого запобіжного заходу.'''
Підтвердженням цього є практика Європейського суду з прав людини. Так, у справі "Канджов проти Болгарії" (2008) суд, аналізуючи дії заявника, які полягали в збиранні підписів під закликом про відставку міністра юстиції та демонстрації двох плакатів, де останнього названо "повним ідіотом" (top idiot), ЄСПЛ не знайшов достатніх підстав для арешту, оскільки не знайшов доказів, які б указували на наявність в його діях ознак злочину.

Для обрання запобіжного заходу потрібно також мати докази ризиків того, що підозрюваний (обвинувачений) може приховатися від слідства та суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити кримінальному провадженню.
Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, слід враховувати також тяжкість вчиненого злочину, особистість обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний і соціальний стан, майновий стан, наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також брати до уваги обтяжуючі та пом'якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.

Особистість обвинуваченого (підозрюваного) характеризують, зокрема, його попередня діяльність, тяжкість інкримінованого злочину, наявність або відсутність певних занять, постійного місця проживання, зв'язків тощо. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних чи жінок, що мають грудних дітей, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.

Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.
Законодавцем встановлюється правило невідкладного розгляду слідчим суддею, судом клопотання про застосування певного запобіжного заходу, яке реалізується залежно від обставин двома варіантами його визначення: 1) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного чи обвинувачуваного (коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою); 2) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту, коли клопотання прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, а рівно і клопотання подане підозрюваним, обвинуваченим чи його захисником надійде до суду (буде зареєстровано у канцелярії), якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі.
Ухвала про застосування запобіжних заходів складається '''з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної''' та має містити усі передбачені законом реквізити.
Ухвала про застосування запобіжних заходів складається щонайменше у п'яти примірниках: '''перший''' - приєднується до матеріалів кримінального провадження (надається слідчому), '''другий''' - залишається у суді, '''третій''' - направляється адміністрації місця досудового ув'язнення чи іншого органу виконання ухвали, '''четвертий''' - прокуророві, '''п'ятий''' - має бути вручений підозрюваному (обвинуваченому).

'''Особисте зобов'язання''' - найбільш м'який запобіжний захід, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у прийнятті від обвинуваченого або підозрюваного письмового зобов'язання про те, що він не буде ухилятись від слідства і суду та покладенні на підозрюваного, обвинуваченого виконання ряду обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, наприклад, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; носити електронний засіб контролю тощо.

Після порушення особистого зобов'язання запобіжний захід може бути замінено більш суворим. Про це повідомляється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід.
'''Особиста порука''' - один із м'яких запобіжних заходів, який меншою мірою обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, ніж інші запобіжні заходи, застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони, по-перше, зобов'язуються за необхідності доставити підозрюваного чи обвинуваченого до органу досудового розслідування чи в суд, на першу про те вимогу, а, по-друге, поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ч. 5 статті 194 КПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність усіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд '''застосовує''' відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:
1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
9) носити електронний засіб контролю.
Указані обов'язки можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.
Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.
Особиста порука відрізняється тим, що для її застосування залучаються представники громадськості, що є важливим фактором суспільного контролю за кримінальним провадженням і однією з процесуальних форм залучення громадськості до перевиховання правопорушників. З іншого боку, особиста порука передбачає грошові стягнення не з особи підозрюваного чи обвинувачуваного за невиконання ними взятих на себе зобов'язань, а з третіх осіб -поручителів. З огляду на це, для самого підозрюваного чи обвинуваченого санкції залишаються найбільш м'якими.
Поручителю відповідно до вимог ст. 180 КПК України роз'яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.
Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе зобов'язання поручителя.
Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для з'ясування питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.
Якщо обвинувачений ухиляється від з'явлення до органів дізнання або досудового слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і долучає його до справи. Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується слідчим суддею.
У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:
1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати;
2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;
3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.
[[Категорія: Кримінальне право]]

Запобіжні заходи: поняття, система, характеристика та підстави і умови застосування

2017-10-09T11:54:11Z

Tetiana.shelehei:

== Нормативна база ==
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України// Кодекс від 13.04.2012 № 4651-VI]

Кримінальний процесуальний кодекс України // Голос України. – 2012 – № № 90-91. 2. Лобойко Л. М.

Реформування кримінально-процесуального законодавства в Україні (2006- 2011 роки).

== Поняття запобіжних заходів ==

'''Запобіжні заходи''' - це заходи процесуального примусу, які обмежують особисту свободу та свободу пересування підозрюваного (обвинуваченого) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.
До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених коментованою статтею, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК), а до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру також - поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають можливість її небезпечної поведінки (ст. 508 КПК).

== Система запобіжних заходів ==

'''Запобіжними заходами є''':
1) особисте зобов'язання;
2) особиста порука; 3)застава;
4) домашній арешт;
5) тримання під вартою.

== Характеристика, підстави та умови застосування запобіжних заходів ==

'''Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи''', яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
'''Запобіжні заходи застосовуються''': під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Для обрання запобіжного заходу потрібна '''система фактичних підстав''': по-перше, це докази вчинення підозрюваним (обвинуваченим) злочин; по-друге, це докази наявності ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може вичинити нові злочини чи протидіяти розслідуванню; по-третє, доведеність під час обрання конкретного запобіжного заходу того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
Слідчий суддя, відповідно до приписів ч. 3 ст. 176 КПК України, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
'''Фактичні підстави застосування запобіжних заходів''' - це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною особою злочину. Оскільки запобіжні заходи застосовуються, як правило, до підозрюваного, а повідомлення про підозру здійснюється лише за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчиненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів.
Підтвердженням такого підходу є положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", згідно якого громадянин має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розслідуваній справі винесено постанову про її закриття за відсутністю складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Отже, законними як арешт, так і інші заходи примусу вважатимуться тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано неспростовні докази вчинення обвинуваченим (підозрюваним, підсудним) кримінально караного діяння.
'''Принципово визначимося - якщо немає достатніх доказів для повідомлення про підозру чи обвинувачення, то їх немає і для застосування арешту, застави чи іншого запобіжного заходу.'''
Підтвердженням цього є практика Європейського суду з прав людини. Так, у справі "Канджов проти Болгарії" (2008) суд, аналізуючи дії заявника, які полягали в збиранні підписів під закликом про відставку міністра юстиції та демонстрації двох плакатів, де останнього названо "повним ідіотом" (top idiot), ЄСПЛ не знайшов достатніх підстав для арешту, оскільки не знайшов доказів, які б указували на наявність в його діях ознак злочину.
Для обрання запобіжного заходу потрібно також мати докази ризиків того, що підозрюваний (обвинувачений) може приховатися від слідства та суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити кримінальному провадженню.
Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, слід враховувати також тяжкість вчиненого злочину, особистість обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний і соціальний стан, майновий стан, наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також брати до уваги обтяжуючі та пом'якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.
Особистість обвинуваченого (підозрюваного) характеризують, зокрема, його попередня діяльність, тяжкість інкримінованого злочину, наявність або відсутність певних занять, постійного місця проживання, зв'язків тощо. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних чи жінок, що мають грудних дітей, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.
Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.
Законодавцем встановлюється правило невідкладного розгляду слідчим суддею, судом клопотання про застосування певного запобіжного заходу, яке реалізується залежно від обставин двома варіантами його визначення: 1) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного чи обвинувачуваного (коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою); 2) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту, коли клопотання прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, а рівно і клопотання подане підозрюваним, обвинуваченим чи його захисником надійде до суду (буде зареєстровано у канцелярії), якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі.
Ухвала про застосування запобіжних заходів складається '''з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної''' та має містити усі передбачені законом реквізити.
Ухвала про застосування запобіжних заходів складається щонайменше у п'яти примірниках: '''перший''' - приєднується до матеріалів кримінального провадження (надається слідчому), '''другий''' - залишається у суді, '''третій''' - направляється адміністрації місця досудового ув'язнення чи іншого органу виконання ухвали, '''четвертий''' - прокуророві, '''п'ятий''' - має бути вручений підозрюваному (обвинуваченому).
'''Особисте зобов'язання''' - найбільш м'який запобіжний захід, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у прийнятті від обвинуваченого або підозрюваного письмового зобов'язання про те, що він не буде ухилятись від слідства і суду та покладенні на підозрюваного, обвинуваченого виконання ряду обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, наприклад, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; носити електронний засіб контролю тощо.
Після порушення особистого зобов'язання запобіжний захід може бути замінено більш суворим. Про це повідомляється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід.
'''Особиста порука''' - один із м'яких запобіжних заходів, який меншою мірою обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, ніж інші запобіжні заходи, застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони, по-перше, зобов'язуються за необхідності доставити підозрюваного чи обвинуваченого до органу досудового розслідування чи в суд, на першу про те вимогу, а, по-друге, поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ч. 5 статті 194 КПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність усіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд '''застосовує''' відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:
1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
9) носити електронний засіб контролю.
Указані обов'язки можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.
Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.
Особиста порука відрізняється тим, що для її застосування залучаються представники громадськості, що є важливим фактором суспільного контролю за кримінальним провадженням і однією з процесуальних форм залучення громадськості до перевиховання правопорушників. З іншого боку, особиста порука передбачає грошові стягнення не з особи підозрюваного чи обвинувачуваного за невиконання ними взятих на себе зобов'язань, а з третіх осіб -поручителів. З огляду на це, для самого підозрюваного чи обвинуваченого санкції залишаються найбільш м'якими.
Поручителю відповідно до вимог ст. 180 КПК України роз'яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.
Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе зобов'язання поручителя.
Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для з'ясування питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.
Якщо обвинувачений ухиляється від з'явлення до органів дізнання або досудового слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і долучає його до справи. Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується слідчим суддею.
У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:
1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати;
2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;
3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.
[[Категорія: Кримінальне право]]

Запобіжні заходи: поняття, система, характеристика та підстави і умови застосування

2017-10-09T07:09:58Z

Tetiana.shelehei: незначне редагування

== Нормативна база ==
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України// Кодекс від 13.04.2012 № 4651-VI]

Кримінальний процесуальний кодекс України // Голос України. – 2012 – № № 90-91. 2. Лобойко Л. М.

Реформування кримінально-процесуального законодавства в Україні (2006- 2011 роки).

== Поняття запобіжних заходів ==

'''Запобіжні заходи''' - це заходи процесуального примусу, які обмежують особисту свободу та свободу пересування підозрюваного (обвинуваченого) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.
До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених коментованою статтею, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК), а до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру також - поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають можливість її небезпечної поведінки (ст. 508 КПК).

== Система запобіжних заходів ==

'''Запобіжними заходами є''':
1) особисте зобов'язання;
2) особиста порука; 3)застава;
4) домашній арешт;
5) тримання під вартою.

== Характеристика, підстави та умови застосування запобіжних заходів ==

'''Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи''', яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
'''Запобіжні заходи застосовуються''': під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Для обрання запобіжного заходу потрібна '''система фактичних підстав''': по-перше, це докази вчинення підозрюваним (обвинуваченим) злочин; по-друге, це докази наявності ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може вичинити нові злочини чи протидіяти розслідуванню; по-третє, доведеність під час обрання конкретного запобіжного заходу того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
Слідчий суддя, відповідно до приписів ч. 3 ст. 176 КПК України, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
'''Фактичні підстави застосування запобіжних заходів''' - це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною особою злочину. Оскільки запобіжні заходи застосовуються, як правило, до підозрюваного, а повідомлення про підозру здійснюється лише за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчиненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів.
Підтвердженням такого підходу є положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", згідно якого громадянин має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розслідуваній справі винесено постанову про її закриття за відсутністю складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Отже, законними як арешт, так і інші заходи примусу вважатимуться тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано неспростовні докази вчинення обвинуваченим (підозрюваним, підсудним) кримінально караного діяння.
'''Принципово визначимося - якщо немає достатніх доказів для повідомлення про підозру чи обвинувачення, то їх немає і для застосування арешту, застави чи іншого запобіжного заходу.'''
Підтвердженням цього є практика Європейського суду з прав людини. Так, у справі "Канджов проти Болгарії" (2008) суд, аналізуючи дії заявника, які полягали в збиранні підписів під закликом про відставку міністра юстиції та демонстрації двох плакатів, де останнього названо "повним ідіотом" (top idiot), ЄСПЛ не знайшов достатніх підстав для арешту, оскільки не знайшов доказів, які б указували на наявність в його діях ознак злочину.
Для обрання запобіжного заходу потрібно також мати докази ризиків того, що підозрюваний (обвинувачений) може приховатися від слідства та суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити кримінальному провадженню.
Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, слід враховувати також тяжкість вчиненого злочину, особистість обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний і соціальний стан, майновий стан, наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також брати до уваги обтяжуючі та пом'якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.
Особистість обвинуваченого (підозрюваного) характеризують, зокрема, його попередня діяльність, тяжкість інкримінованого злочину, наявність або відсутність певних занять, постійного місця проживання, зв'язків тощо. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних чи жінок, що мають грудних дітей, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.
Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.
Законодавцем встановлюється правило невідкладного розгляду слідчим суддею, судом клопотання про застосування певного запобіжного заходу, яке реалізується залежно від обставин двома варіантами його визначення: 1) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного чи обвинувачуваного (коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою); 2) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту, коли клопотання прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, а рівно і клопотання подане підозрюваним, обвинуваченим чи його захисником надійде до суду (буде зареєстровано у канцелярії), якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі.
Ухвала про застосування запобіжних заходів складається '''з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної''' та має містити усі передбачені законом реквізити.
Ухвала про застосування запобіжних заходів складається щонайменше у п'яти примірниках: '''перший''' - приєднується до матеріалів кримінального провадження (надається слідчому), '''другий''' - залишається у суді, '''третій''' - направляється адміністрації місця досудового ув'язнення чи іншого органу виконання ухвали, '''четвертий''' - прокуророві, '''п'ятий''' - має бути вручений підозрюваному (обвинуваченому).
'''Особисте зобов'язання''' - найбільш м'який запобіжний захід, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у прийнятті від обвинуваченого або підозрюваного письмового зобов'язання про те, що він не буде ухилятись від слідства і суду та покладенні на підозрюваного, обвинуваченого виконання ряду обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, наприклад, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; носити електронний засіб контролю тощо.
Після порушення особистого зобов'язання запобіжний захід може бути замінено більш суворим. Про це повідомляється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід.
'''Особиста порука''' - один із м'яких запобіжних заходів, який меншою мірою обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, ніж інші запобіжні заходи, застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони, по-перше, зобов'язуються за необхідності доставити підозрюваного чи обвинуваченого до органу досудового розслідування чи в суд, на першу про те вимогу, а, по-друге, поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ч. 5 статті 194 КПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність усіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд '''застосовує''' відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:
1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
9) носити електронний засіб контролю.
Указані обов'язки можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.
Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.
Особиста порука відрізняється тим, що для її застосування залучаються представники громадськості, що є важливим фактором суспільного контролю за кримінальним провадженням і однією з процесуальних форм залучення громадськості до перевиховання правопорушників. З іншого боку, особиста порука передбачає грошові стягнення не з особи підозрюваного чи обвинувачуваного за невиконання ними взятих на себе зобов'язань, а з третіх осіб -поручителів. З огляду на це, для самого підозрюваного чи обвинуваченого санкції залишаються найбільш м'якими.
Поручителю відповідно до вимог ст. 180 КПК України роз'яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.
Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе зобов'язання поручителя.
Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для з'ясування питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.
Якщо обвинувачений ухиляється від з'явлення до органів дізнання або досудового слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і долучає його до справи. Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується слідчим суддею.
У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:
1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати;
2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;
3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.

Запобіжні заходи: поняття, система, характеристика та підстави і умови застосування

2017-09-27T17:01:29Z

Tetiana.shelehei: Створена сторінка: Запобіжні заходи - це заходи процесуального примусу, які обмежують особисту свободу та...

Запобіжні заходи - це заходи процесуального примусу, які обмежують особисту свободу та свободу пересування підозрюваного (обвинуваченого) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.
До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених коментованою статтею, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК), а до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру також - поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають можливість її небезпечної поведінки (ст. 508 КПК).
Запобіжними заходами є:
1) особисте зобов'язання;
2) особиста порука; 3)застава;
4) домашній арешт;
5) тримання під вартою.
Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Для обрання запобіжного заходу потрібна система фактичних підстав: по-перше, це докази вчинення підозрюваним (обвинуваченим) злочин; по-друге, це докази наявності ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може вичинити нові злочини чи протидіяти розслідуванню; по-третє, доведеність під час обрання конкретного запобіжного заходу того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
Слідчий суддя, відповідно до приписів ч. 3 ст. 176 КПК України, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Фактичні підстави застосування запобіжних заходів - це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною особою злочину. Оскільки запобіжні заходи застосовуються, як правило, до підозрюваного, а повідомлення про підозру здійснюється лише за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчиненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів.
Підтвердженням такого підходу є положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", згідно якого громадянин має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розслідуваній справі винесено постанову про її закриття за відсутністю складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Отже, законними як арешт, так і інші заходи примусу вважатимуться тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано неспростовні докази вчинення обвинуваченим (підозрюваним, підсудним) кримінально караного діяння.
Принципово визначимося - якщо немає достатніх доказів для повідомлення про підозру чи обвинувачення, то їх немає і для застосування арешту, застави чи іншого запобіжного заходу.
Підтвердженням цього є практика Європейського суду з прав людини. Так, у справі "Канджов проти Болгарії" (2008) суд, аналізуючи дії заявника, які полягали в збиранні підписів під закликом про відставку міністра юстиції та демонстрації двох плакатів, де останнього названо "повним ідіотом" (top idiot), ЄСПЛ не знайшов достатніх підстав для арешту, оскільки не знайшов доказів, які б указували на наявність в його діях ознак злочину.
Для обрання запобіжного заходу потрібно також мати докази ризиків того, що підозрюваний (обвинувачений) може приховатися від слідства та суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити кримінальному провадженню.
Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, слід враховувати також тяжкість вчиненого злочину, особистість обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний і соціальний стан, майновий стан, наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також брати до уваги обтяжуючі та пом'якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.
Особистість обвинуваченого (підозрюваного) характеризують, зокрема, його попередня діяльність, тяжкість інкримінованого злочину, наявність або відсутність певних занять, постійного місця проживання, зв'язків тощо. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних чи жінок, що мають грудних дітей, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.
Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.
Законодавцем встановлюється правило невідкладного розгляду слідчим суддею, судом клопотання про застосування певного запобіжного заходу, яке реалізується залежно від обставин двома варіантами його визначення: 1) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного чи обвинувачуваного (коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою); 2) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту, коли клопотання прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, а рівно і клопотання подане підозрюваним, обвинуваченим чи його захисником надійде до суду (буде зареєстровано у канцелярії), якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі.
Ухвала про застосування запобіжних заходів складається з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної та має містити усі передбачені законом реквізити.
Ухвала про застосування запобіжних заходів складається щонайменше у п'яти примірниках: перший - приєднується до матеріалів кримінального провадження (надається слідчому), другий - залишається у суді, третій - направляється адміністрації місця досудового ув'язнення чи іншого органу виконання ухвали, четвертий - прокуророві, п'ятий - має бути вручений підозрюваному (обвинуваченому).
Особисте зобов'язання - найбільш м'який запобіжний захід, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у прийнятті від обвинуваченого або підозрюваного письмового зобов'язання про те, що він не буде ухилятись від слідства і суду та покладенні на підозрюваного, обвинуваченого виконання ряду обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, наприклад, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; носити електронний засіб контролю тощо.
Після порушення особистого зобов'язання запобіжний захід може бути замінено більш суворим. Про це повідомляється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід.
Особиста порука - один із м'яких запобіжних заходів, який меншою мірою обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, ніж інші запобіжні заходи, застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони, по-перше, зобов'язуються за необхідності доставити підозрюваного чи обвинуваченого до органу досудового розслідування чи в суд, на першу про те вимогу, а, по-друге, поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ч. 5 статті 194 КПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність усіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:
1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
9) носити електронний засіб контролю.
Указані обов'язки можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.
Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.
Особиста порука відрізняється тим, що для її застосування залучаються представники громадськості, що є важливим фактором суспільного контролю за кримінальним провадженням і однією з процесуальних форм залучення громадськості до перевиховання правопорушників. З іншого боку, особиста порука передбачає грошові стягнення не з особи підозрюваного чи обвинувачуваного за невиконання ними взятих на себе зобов'язань, а з третіх осіб -поручителів. З огляду на це, для самого підозрюваного чи обвинуваченого санкції залишаються найбільш м'якими.
Поручителю відповідно до вимог ст. 180 КПК України роз'яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.
Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе зобов'язання поручителя.
Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для з'ясування питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.
Якщо обвинувачений ухиляється від з'явлення до органів дізнання або досудового слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і долучає його до справи. Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується слідчим суддею.
У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:
1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати;
2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;
3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.