WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції

2018-11-12T08:34:26Z

Svitlana.karapka:

== Нормативна база ==
# Господарський кодекс України [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/436-15];
# Закон України “Про захист від економічної конкуренції”[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2210-14];
# Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/236/96-%D0%B2%D1%80];
# Закон України “Про Антимонопольний комітет України”[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3659-12];
# Закон України “Про природні монополії”[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1682-14].
== Конкуренція у сфері господарювання ==
Держава підтримує конкуренцію, як змагання між суб'єктами господарювання. Споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.
Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, які регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.
Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів господарювання, а також уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання.
== Природні монополії ==
Природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).
Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.
== Зловживання монопольним становищем на ринку ==
* обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
* нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
* інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання;
* встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів;
* встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.
== Неправомірні угоди між суб'єктами господарювання ==
Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:
* встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;
* розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації;
* усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
== Недобросовісна конкуренція ==
Недобросовісна конкуренція - це будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
До недобросовісної конкуренції відносять:
* неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання;
* створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
* неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.
== Відповідальність за недобросовісну конкуренцію ==
Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність суб'єкта господарювання згідно з Господарським кодексом або адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб у випадках, передбачених законом. Зокрема суб'єкт господарювання може понести таку відповідальність:
* накладення штрафу;
* відшкодування шкоди;
* вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням, копій виробів іншого суб'єкта господарювання і у виробника, і у продавця.

Призначення тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка не набула права на пенсійні виплати

2018-10-08T08:33:04Z

Svitlana.karapka: /* Виплата тимчасової допомоги */

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1058-15/paran465#n465 Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від від 09.07.2003 № 1058-IV]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1098-2017-%D0%BF Порядок призначення тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. № 1098]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1596-99-%D0%BF/paran10#n10 Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0112-02/paran18#n18 Методика обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженою наказом Мінпраці, Мінекономіки, Мінфіну, Держкомстату і Держкомсім’ямолоді від 15 листопада 2001 р. № 486/202/524/455/3370]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0592-09 Інструкція про виплату та доставку пенсій, соціальних допомог національним оператором поштового зв’язку, затвердженої наказом Мінтрансзв’язку, Мінпраці від 28 квітня 2009 р. № 464/156 та постановою правління Пенсійного фонду України від 28 квітня 2009 р. № 14-1.]

== Призначення тимчасової допомоги ==

<big>'''Тимчасова державна соціальна допомога непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату''' ''призначається непрацюючій особі, яка досягла віку, визначеного частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, але не набула права на пенсійну виплату у зв’язку з відсутністю страхового стажу, передбаченого нормами зазначеної статті (далі - тимчасова допомога), за наявності в неї не менш як 15 років страхового стажу''</big>
 
 
'''<big>Для призначення тимчасової допомоги особа подає органу соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання такі документи:'''</big>
 
* заяву;
* [http://wiki.legalaid.gov.ua:8555/index.php/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D0%BE%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%82%D0%B0_%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96_%D0%BF%D0%B0%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B0_%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8 документ, що посвідчує особу;]
* інформацію про адресу зареєстрованого місця проживання (адресу місця фактичного проживання);
* документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідному контролюючому органу та мають про це відмітку в паспорті);
* довідку про наявний страховий стаж, видану органами Пенсійного фонду України;
* декларацію про доходи та майновий стан (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім’ї) за останні шість календарних місяців, що передують місяцю звернення за призначенням тимчасової допомоги;
* [http://wiki.legalaid.gov.ua:8555/index.php/%D0%9E%D0%BF%D1%96%D0%BA%D0%B0_%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D1%96%D0%BA%D0%BB%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F копію рішення про призначення опікуна (для особи, яку визнано недієздатною).]

Інформація про склад сім’ї особи, яка звернулася за призначенням тимчасової допомоги, зазначається в <big>декларації про доходи та майновий стан</big>.
Якщо особа звертається за призначенням тимчасової допомоги за місцем фактичного проживання, до заяви додається 
* довідка про неотримання такої допомоги в органах соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання.
 
<big>Відповідальність за достовірність наданої інформації покладається на особу, яка звернулася за призначенням тимчасової допомоги.</big>

<big>'''Тимчасова допомога призначається з дня, що настає за датою досягнення пенсійного віку'''</big>, встановленого [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1058-15/page частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”], якщо звернення за тимчасовою допомогою відбулося '''не пізніше ніж через три місяці після досягнення такого віку'''.
 
 
<big>'''Одиноким особам, які не мають інших джерел існування'''</big> (не отримують доходів, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0112-02/paran18#n18 Методикою обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженою наказом Мінпраці, Мінекономіки, Мінфіну, Держкомстату і Держкомсім’ямолоді від 15 листопада 2001 р. № 486/202/524/455/3370], крім доходів від особистого селянського господарства), <big>'''тимчасова допомога призначається з урахуванням їх майнового стану та середньомісячного сукупного доходу і виплачується таким особам до досягнення віку, з якого вони набувають право на призначення пенсії.'''</big>

== Визначення розміру тимчасової допомоги ==

Розмір тимчасової допомоги визначається як '''<big>різниця між прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність, і середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців</big>''', <big>''але не може перевищувати 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.''</big>

У разі затвердження <big>нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність</big>, органи соціального захисту населення <big>проводять перерахунок раніше призначеної тимчасової допомоги</big> з місяця встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, '''без звернення особи, якій призначено тимчасову допомогу'''.

Середньомісячний сукупний дохід, визначений особі для призначення тимчасової допомоги, обчислюється згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0112-02/paran18#n18 пунктами 3-9 Методики обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги.]

'''<big>До складу сім’ї включаються:</big>'''

* чоловік, дружина, діти, у тому числі усиновлені, віком до 18 років, які перебувають на їх утриманні;
* діти - студенти закладів вищої освіти I-IV рівнів акредитації та закладів професійної (професійно-технічної) освіти з денною формою навчання віком до 23 років, які не мають власних сімей, у тому числі ті, що одержують стипендію, незалежно від того, де вони проживають (разом із батьками чи перебувають на навчанні в іншому населеному пункті);
* особи, які спільно проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

<big>'''До складу сім’ї не включаються:'''</big>

* батьки, дід, баба, брати, сестри;
* батьки, позбавлені батьківських прав;
* опікуни, піклувальники та члени їх сімей;
* діти, які перебувають на повному державному утриманні;
* діти, які перебувають під опікою чи піклуванням.

== Виплата тимчасової допомоги ==

<big>Тимчасова допомога виплачується у грошовій формі щомісяця за поточний місяць за зареєстрованим місцем проживання (місцем фактичного проживання) особи</big> відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1596-99-%D0%BF/paran10#n10 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 (Офіційний вісник України, 1999 р., № 35, ст. 1803; 2016 р., № 79, ст. 2636)], та [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0592-09 Інструкції про виплату та доставку пенсій, соціальних допомог національним оператором поштового зв’язку, затвердженої наказом Мінтрансзв’язку, Мінпраці від 28 квітня 2009 р. № 464/156 та постановою правління Пенсійного фонду України від 28 квітня 2009 р. № 14-1.]

<big>Виплата призначеної тимчасової допомоги припиняється:</big>

* якщо особою приховано відомості або навмисно подано недостовірні дані про її дохід та майновий стан, що вплинуло на призначення тимчасової допомоги і визначення її розміру та внаслідок чого були надміру виплачені кошти, - з місяця, що настає за тим, у якому виявлено зазначені факти;
* у разі працевлаштування або зайняття підприємницькою діяльністю - з місяця, в якому особа працевлаштувалася або зайнялася підприємницькою діяльністю;
* у разі призначення пенсії - з дати її призначення;
* у разі виїзду на постійне місце проживання за кордон - з першого числа місяця, що настає за місяцем виїзду;
* у разі смерті особи - з місяця, що настає за тим, у якому особа померла.
* У разі неодержання тимчасової допомоги протягом шести місяців підряд її виплата тимчасово припиняється.
[[Категорія:Призначення пенсії]]
[[Категорія:Соціальні пенсії]]
/*Виплата допомоги буде призупинена, якщо протягом півроку не забирати нараховані кошти. Для відновлення виплати допомоги потрібно звернутися в управління соціального захисту населення з письмовою заявою, де вказати причини неотримання грошей. Відновлення виплат відбувається з дня припинення, якщо за відповідний період особа мала право на їх отримання, і при відсутності обставин для їх припинення.*/

Дії особи у випадку її зґвалтування

2018-09-21T06:50:06Z

Svitlana.karapka: /* Права заявника */

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України (стаття 152)]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінально-процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1498-15#n15 Інструкція про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події]

== Поняття зґвалтування==
Зґвалтування (стаття 152 Кримінального кодексу України), тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Під статевими зносинами у слід розуміти природний (гетеросексуальний) статевий акт. Мається на увазі коїтус - сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне, як правило, викликати вагітність. Злочин є закінченим з моменту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається обов'язкової дефлорації (порушення цілісності дівочої пліви), еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні) та оргазму. Для визначення факту наявності природного статевого акту призначається судово-медична експертиза.
Інші форми задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються за статтею 153 або деякими іншими статтями Особливої частини Кримінального кодексу.

== Куди звернутися ==
У разі вчинення кримінального правопорушення слід негайно звернутись до правоохоронних органів (відділу поліції) з відповідною заявою.
Слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.

== Порядок подання заяви в прокуратуру чи поліцію ==
Законодавством не передбачено особливих вимог чи певної форми щодо написання заяви про вчинення злочину. Однак, вона повинна містити конкретні відомості про вчинення злочину та прохання особи прийняти та невідкладно зареєструвати заяву про вчинення злочину до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також розпочати за цією заявою досудове розслідування у формі досудового слідства. Доцільно зазначити своє прізвище, ім’я та по батькові, адресу та номер телефону. Письмова заява може бути передана при особистому зверненні, або надіслана поштою, телеграфом, факсимільним зв’язком або іншим видом зв’язку.

Заява про кримінальне правопорушення має містити наступні відомості:
# Назва органу до якого звертається потерпілий
# Прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника, номер телефону
# Короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення
# Попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (у даному випадку стаття 152) закону України про кримінальну відповідальність
# Докази, що підтверджують викладені у заяві обставини
# Дата та підпис

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. '''Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.'''

== Строки розгляду заяви ==
Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

== Права заявника ==
Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 60 Кримінально-процесуального кодексу України] заявник має право:
# Отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію
# Отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань
# Подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи
# Отримувати інформацію про закінчення досудового розслідування.

[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Правоохоронні органи]]

Захист прав дітей від насильства в сім'ї

2018-07-30T08:33:25Z

Svitlana.karapka: /* Органи які здійснюють захист дітей від насильства */

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція ООН про права дитини],
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України],
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України],
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України],
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2789-14 Закон України «Про попередження насильства в сім'ї»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Законом України «Про охорону дитинства»],
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/966-15 Закону України „Про соціальні послуги”],
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1105-14 Спільний наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 16 січня 2004 р. № 5/34/24/11 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення]».
== Загальні положення ==
Права дітей закріплюються Конвенцією ООН про права дитини, Конституцією України, Сімейним кодексом України, Законом України «Про охорону дитинства» та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють суспільні відносини в цій сфері. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. 

На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26 квітня 2001 р. в Україні був прийнятий Закон «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.
Так, у ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» відзначено, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Держава здійснює захист дитини від: усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють; втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.
== Органи які здійснюють захист дітей від насильства ==
Законодавством встановлюється процедура розгляду звернень з приводу жорстокого поводження, насильства і знущання над дітьми в сім'ї, поза її межами. Порядок розгляду скарг затверджений спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 16 січня 2004 р. № 5/34/24/11 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення».
Звернення чи повідомлення про факти жорстокого поводження з дитиною подаються самою дитиною, фізичними особами за місцем її проживання та приймаються посадовими особами:
органів внутрішніх справ;
органів та закладів освіти;
органів охорони здоров'я;
управлінь (відділів) у справах сім'ї та молоді;
центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
/* Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до загальних служб підтримки постраждалих осіб належать заклади, які, у тому числі, надають допомогу постраждалим особам, зокрема дітям:
притулки для дітей;
центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
центри соціально-психологічної допомоги;
соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка);
територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);
інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам. */
У статті 12 цього ж Закону визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Сімейний кодекс України надає дитині право самостійно звертатися до суду та до інших компетентних органів держави – в центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, в органи опіки та піклування, органи освіти та охорони здоров'я та інші в разі порушення її прав у сім'ї, насильства та жорстокого поводження.

== Кримінальна відповідальність за насильство над дітьми ==
Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України (далі – КК). Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя, здоров'я та недоторканності неповнолітнього. До переліку дій, які можна розглядати як жорстоке поводження з дітьми та за які передбачено кримінальну відповідальність відносяться :
доведення до самогубства (стаття 120 КК);
умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК);
умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122 КК);
умисне легке тілесне ушкодження (стаття 125 КК);
побої й мордування (стаття 126 КК);
необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 128 КК);
погроза вбивством (стаття 129 КК);
неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (стаття 137 КК);
зґвалтування (стаття 152 КК);
насильницьке задоволення полової пристрасті неприродним способом (стаття 153 КК);
примушування до вступу в статевий зв'язок (стаття 154 КК);
статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (стаття 155 КК);
розбещення неповнолітніх (стаття 156 КК);
злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо яке встановлена опіка чи піклування (стаття 166 КК);
втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (стаття 304 КК);
схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або ї аналогів (стаття 315 КК);
спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (стаття 323 КК);
схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (стаття324 КК).
== Права батьків і дітей ==
Відповідно до законодавства України правовий захист дітей держава забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує та підтримує їх.
Батьки мають переважаюче право перед іншими особами на догляд і особисте виховання власної дитини. Так, наприклад, при виправних колоніях, у яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі жінки, у разі необхідності організовуються будинки дитини. В Україні існує 2 дитячих будинки при виправних колоніях для засуджених жінок.
Правовий захист дітей відповідно до Цивільного кодексу України (стаття 242) батьки (усиновителі) є законними представниками своїх дітей. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина або дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Проте, в Україні ще досить поширеним явищем є відсутність належного батьківського піклування, яке зумовлено комплексом соціально-економічних, морально-етичних та психологічних причин: бідність, наркотична або алкогольна залежність, безробіття, трудова міграція, смерть або хвороба одного із членів сім’ї тощо. Відповідно до законодавства країни, батьки або особи, які їх замінюють, можуть бути притягнутими до адміністративної відповідальності за таких причин:
ухиляння від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (стаття 184 Кодексу про адміністративні правопорушення);
доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (стаття 180 Кодексу про адміністративні правопорушення);
учинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого (стаття 173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення).
Батьки або один із них можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони:
# не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
# ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
# жорстоко поводяться з дитиною;
# є хронічними алкоголіками або наркоманами;
# вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
# засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Правовий захист дітей та право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю. Контроль за умовами виховання і утримання дітей у сім'ї проводиться органами опіки та піклування. Протягом останніх років такий контроль значно посилився, що призвело до збільшення чисельності батьків, притягнутих до адміністративної та кримінальної відповідальності, чисельності батьків, позбавлених батьківських прав. 

Відповідно до Закону України „Про соціальні послуги”, прийнятого у 2003 р., будь-яка особа, що потрапила у складні життєві обставини, може отримати такі види соціальних послуг:
* психологічні послуги – надання консультацій з питань психічного здоров’я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально- психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;
* соціально-педагогічні послуги – виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, зацікавлених осіб;
* соціально-медичні послуги – консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;
* соціально-економічні послуги – задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій;
* юридичні послуги – надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);
* послуги з працевлаштування – пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи;
* інформаційні послуги – надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги).
Права та обов’язки матері, батька ґрунтуються на народженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Мати й батько мають рівні обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Однією з поширених причин розірвання стосунків дитини з одним із батьків є розлучення батьків. В Україні існує надзвичайно високий коефіцієнт розлучень.
Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, то інший має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров’я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною у присутністю іншої особи.
== Правовий захист відповідно до Закону України "Про охорону дитинства"==
Правовий захист дітей відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Законодавством закріплені обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини :
* виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї і родини, свого народу, своєї Батьківщини;
* піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
* забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
* поважати дитину;
* забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;
* забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Законодавство України не містить норм, що обмежують особисті відносини та контакти дитини з обома батьками, які проживають в різних державах. Батьки, які проживають у різних державах мають рівні права на спілкування з дитиною, якщо це не обмежується судовим рішенням. Дитина та її батьки для возз’єднання сім’ї мають право на вільний в’їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом відповідної держави. 
Правовий захист дітей згідно із статтею 32 Закону України „Про охорону дитинства” у порядку, встановленому законодавством України та відповідними міжнародними договорами, держава вживає заходів для боротьби з незаконним переміщенням, вивезенням та неповерненням дітей з-за кордону, їх викраденням, торгівлею та контрабандою ними.
Правовий захист дітей відповідно до чинного законодавства держава сприяє створенню для дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими громадянами, надання можливостей для повноцінного життя і розвитку з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів, гарантує надання їм відповідної матеріальної допомоги, встановлення одному з батьків дитини-інваліда чи особі, яка його замінює, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за його згодою, скороченого робочого дня, надання додаткової оплачуваної відпустки на строк до 5 днів, відпустки без збереження заробітної плати та інших пільг. Пріоритетним напрямком роботи щодо соціального захисту прав дітей із фізичними вадами, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю є реабілітація.
[[Категорія:Сімейне право]]

Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції

2018-06-19T06:48:14Z

Svitlana.karapka: нова стаття

== Нормативна база ==
# Господарський кодекс України [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/436-15];
# Закон України “Про захист від економічної конкуренції”[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2210-14];
# Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/236/96-%D0%B2%D1%80];
# Закон України “Про Антимонопольний комітет України”[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3659-12];
# Закон України “Про природні монополії”[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1682-14].
== Конкуренція у сфері господарювання ==
Держава підтримує конкуренцію, як змагання між суб'єктами господарювання. Споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.
Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, які регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.
Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів господарювання, а також уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання.
== Природні монополії ==
Природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).
Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.
== Зловживання монопольним становищем на ринку ==
* обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
* нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
* інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання;
* встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів;
* встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.
== Неправомірні угоди між суб'єктами господарювання ==
Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:
* встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;
* розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації;
* усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
== Недобросовісна конкуренція ==
Недобросовісна конкуренція - це будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
До недобросовісної конкуренції відносять:
* неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання;
* створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
* неправомірне збирання;
* розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.
== Відповідальність за недобросовісну конкуренцію ==
Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність суб'єкта господарювання згідно з Господарським кодексом або адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб у випадках, передбачених законом. Зокрема суб'єкт господарювання може понести таку відповідальність:
* накладення штрафу;
* відшкодування шкоди;
* вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням, копій виробів іншого суб'єкта господарювання і у виробника, і у продавця.

Встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів

2018-05-23T06:58:11Z

Svitlana.karapka:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-95 постанова Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»]
* [https://drive.google.com/open?id=0B84Fn7fObiluT2FGSnpjUHNEa3c лист Верховного суду України від 01 січня 2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»]

== Порядок та випадки встановлення фактів належності особі правовстановлюючого документу ==
'''Встановлення факту належності правовстановлюючих документів''' особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали '''здійснюється в судовому порядку''' (пункт 6 частини першої статті 315 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], пункт 12 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-95 постанови пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»]).

У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих в різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них.

Крім того, '''суд може встановлювати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу''', наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв'язку з пораненням, повідомлення військових частин, військових комісаріатів і інших органів військового управління про загибель чи пропажу без вісті в зв'язку з обставинами воєнного часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж, довідки про реабілітацію тощо.

== Умови розгляду судом справ про встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів ==
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судом якщо:
* згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
* законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
* заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
* встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право (суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду).

== Куди звернутись ==
Заява фізичної особи про встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів подається [[Звернення до суду: окреме провадження|в порядку окремого провадження]] '''до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду''' за місцем її проживання.

Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України (стаття 316 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]).

== Хто має право звернутися до суду ==
Заяву про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документа можуть подати:
* особа - власник правовстановлюючого документа, якій необхідно довести належність їй цього документа;
* спадкоємці померлої особи — власника цього документа для оформлення спадкових прав;
* утриманці померлого для одержання пенсії;
* прокурор у порядку статей 56, 57 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України];
* інші особи, які заінтересовані у встановленні факту (військові комісаріати, правоохоронні органи, управління соціального захисту населення, управління Пенсійного фонду України, територіальна громада, фінансові органи, навчальні заклади, органи страхування тощо).

== Вартість ==
За подання заяви особа сплачує [http://court.gov.ua/sudytax/ судовий збір у розмірі], передбаченому статтею 4 [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»].

== Перелік і зразки необхідних документів ==
Заява про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документу повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтею 175 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], так і вимогам щодо її змісту, передбаченим статтею 318 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України].

Відповідно до статті 318 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] у заяві повинно бути зазначено:
* який факт заявник просить встановити та з якою метою;
* причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
* докази, що підтверджують факт ([https://drive.google.com/open?id=0B84Fn7fObiluS2xHWHhhRmVtNFE зразок заяви]).

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про те, що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.

== Які заяви про встановлення факту належності особі документа не підлягають судовому розгляду ==
Не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні заяви про встановлення факту належності особі вироку або рішення суду, паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, посвідчення до ордена чи медалі, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану. Зазначені питання вирішуються органом, який видає документ.

Не підлягає встановленню належність документів, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо. Зазначене є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі (наприклад, факту реєстрації народження).

Описки та помилки в судовому рішенні виправляються не шляхом встановлення факту належності правовстановлюючого документа, а шляхом виправлення описки у порядку, передбаченому статтею 269 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України].

== Зміст рішення суду ==
У рішенні суду зазначається відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Суд лише встановлює, що документ виданий певній особі, в дійсності належить їй, але він не вправі вносити виправлення у даний документ. Крім цього, слід зазначити, що описки та помилки в судовому рішенні виправляються не шляхом встановлення факту належності правовстановлюючого документу, а шляхом виправлення описки у порядку, встановленому процесуальним законодавством.
Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (стаття 319 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]).

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Цивільні справи окремого провадження]]
[[Категорія:Суди‎]]

Встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів

2018-05-23T06:57:28Z

Svitlana.karapka:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-95 постанова Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»]
* [https://drive.google.com/open?id=0B84Fn7fObiluT2FGSnpjUHNEa3c лист Верховного суду України від 01 січня 2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»]

== Порядок та випадки встановлення фактів належності особі правовстановлюючого документу ==
'''Встановлення факту належності правовстановлюючих документів''' особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали '''здійснюється в судовому порядку''' (пункт 6 частини першої статті 315 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], пункт 12 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-95 постанови пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»]).

У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих в різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них.

Крім того, '''суд може встановлювати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу''', наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв'язку з пораненням, повідомлення військових частин, військових комісаріатів і інших органів військового управління про загибель чи пропажу без вісті в зв'язку з обставинами воєнного часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж, довідки про реабілітацію тощо.

== Умови розгляду судом справ про встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів ==
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судом якщо:
* згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
* законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
* заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
* встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право (суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду).

== Куди звернутись ==
Заява фізичної особи про встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів подається [[Звернення до суду: окреме провадження|в порядку окремого провадження]] '''до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду''' за місцем її проживання.

Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України (стаття 316 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]).

== Хто має право звернутися до суду ==
Заяву про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документа можуть подати:
* особа - власник правовстановлюючого документа, якій необхідно довести належність їй цього документа;
* спадкоємці померлої особи — власника цього документа для оформлення спадкових прав;
* утриманці померлого для одержання пенсії;
* прокурор у порядку статей 56, 57 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України];
* інші особи, які заінтересовані у встановленні факту (військові комісаріати, правоохоронні органи, управління соціального захисту населення, управління Пенсійного фонду України, територіальна громада, фінансові органи, навчальні заклади, органи страхування тощо).

== Вартість ==
За подання заяви особа сплачує [http://court.gov.ua/sudytax/ судовий збір у розмірі], передбаченому статтею 4 [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»].

== Перелік і зразки необхідних документів ==
Заява про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документу повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтею 175 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], так і вимогам щодо її змісту, передбаченим статтею 318 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України].

Відповідно до статті 318 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] у заяві повинно бути зазначено:
* який факт заявник просить встановити та з якою метою;
* причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
* докази, що підтверджують факт ([https://drive.google.com/open?id=0B84Fn7fObiluS2xHWHhhRmVtNFE зразок заяви]).

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про те, що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.

== Які заяви про встановлення факту належності особі документа не підлягають судовому розгляду ==
Не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні заяви про встановлення факту належності особі вироку або рішення суду, паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, посвідчення до ордена чи медалі, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану. Зазначені питання вирішуються органом, який видає документ.

Не підлягає встановленню належність документів, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо. Зазначене є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі (наприклад, факту реєстрації народження).

Описки та помилки в судовому рішенні виправляються не шляхом встановлення факту належності правовстановлюючого документа, а шляхом виправлення описки у порядку, передбаченому статтею 269 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України].

== Зміст рішення суду ==
У рішенні суду зазначається відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
/* Суд лише встановлює, що документ виданий певній особі, в дійсності належить їй, але він не вправі вносити виправлення у даний документ. Крім цього, слід зазначити, що описки та помилки в судовому рішенні виправляються не шляхом встановлення факту належності правовстановлюючого документу, а шляхом виправлення описки у порядку, встановленому процесуальним законодавством. */
Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (стаття 319 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]).

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Цивільні справи окремого провадження]]
[[Категорія:Суди‎]]

Час, відведений для відпочинку

2018-04-17T07:15:12Z

Svitlana.karapka: Створена сторінка: =Нормативна база= # Конституція України[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80]; # Кодекс зако...

=Нормативна база=
# Конституція України[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80];
# Кодекс законів про працю[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08];
# Закон України “Про відпустки” від 15.11.1996р.[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80];
# Загальна декларація прав людини[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80];
# Конвенція МОП “Про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень” від 09.06.1956р. №47[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/993_145];
# Європейська соціальна хартія від 03.05.1996р.[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062]
=Поняття “час відпочинку”=
Час відпочинку— це час протягом якого працівники вільні від обов'язку працювати і вправі використовувати його на свій розсуд. Так, у ст. 45 Конституції України зазначено, що, кожен, хто працює має право на відпочинок.
=Перерва для відпочинку та харчування=
Така перерва надається працівникам не більше двох годин. Перерва для відпочинку і харчування має надаватись через чотири години після початку роботи і не включається до робочого часу. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.Працівнику дозволено відлучатись з місця роботи на момент перерви.
Якщо через умови виробництва перерву встановити не можна, тоді працівникові має бути надана можливість приймати їжу протягом робочого часу.
=Вихідні дні=
Якщо п'ятиденний робочий тиждень, то працівникам надаються два вихідних дня, а при шестиденному - тільки один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя, а другий вихідний день встановлюється графіком роботи підприємства, організації чи установи, погодженим з профспілковим органом, але це тільки у випадку, якщо цей другий вихідний день не встановлено законодавством.
Вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем.
=Тривалість щотижневого безперервного відпочинку=
Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не менш як сорок дві години.
=Святкові і не робочі дні=
==Законодавством встановлюються такі святкові дні:==
* 1 січня - Новий рік
* 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове
* 8 березня - Міжнародний жіночий день
* 1 травня - День праці
* 9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги)
* 28 червня - День Конституції України
* 24 серпня - День незалежності України
* 14 жовтня - День захисника України.
==Робота також не провадиться в дні релігійних свят:==
* 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове
* один день (неділя) - Пасха (Великдень)
* один день (неділя) - Трійця.
=Щорічні відпустки та їх тривалість=
Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами та організаціями мають право на щорічні відпустки (основну або додаткову) при цьому зберігається їх заробітна плата та місце роботи.
Щорічна основна відпустка надається тривалістю не менше як 24 календарних дня за відпрацьований рік. Особам віком до вісімнадцяти років така відпустка надається тривалістю 31 календарний день. Для окремих категорій осіб законодавством може бути передбачена інший термін відпустки.

Позбавлення батьківських прав: підстави та порядок розгляду

2017-11-09T09:46:18Z

Svitlana.karapka:

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-07 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав"]

== Підстави позбавлення батьківських прав ==
Батьки (мати чи батько) можуть бути позбавлені батьківських прав якщо вони: 
# не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування ''(без поважної причини)'';
# ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини ''(тобто, свідомо та умисно не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, не спілкуються з дитиною в необхідному обсязі, не створюють умов для отримання нею освіти тощо)'';
# жорстоко поводяться з дитиною ''(застосовують фізичне або психічне насильство, недопустимі методи виховання, принижують людську гідність дитини тощо)'';
# є хронічними алкоголіками або наркоманами ''(ці факти мають бути підтверджені відповідними медичними висновками)'';
# вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини ''(наприклад, залучають її до непосильної праці, заняття проституцією чи злочинною діяльністю)'', примушують її до жебракування та бродяжництва;
# засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. 

== Хто не може бути позбавлений батьківських прав? ==
Підстави для позбавлення батьківських прав відсутні при вчиненні злочину батьками з необережності (наприклад, випадкове заподіяння шкоди здоров'ю дитини у ході гри, при домашніх роботах і тощо). 
Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, недоумства, тривалого відрядження, утворення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина.
 
== Порядок позбавлення батьківських прав ==
Позбавлення батьківських прав допускається тільки лише щодо дітей, які не досягли 18 років. 
Для позбавлення батьківських прав необхідно вчинити наступні дії:
# встановити, що особа свідомо порушує батьківські обов'язки, злісно не виконує вимог та рекомендацій органів опіки і піклування, служб у справах неповнолітніх, навмисно ухиляється від лікування (хронічні алкоголіки, наркомани, токсикомани);
# звернутись до органу опіки та піклування з тим, щоб отримати висновок щодо умов життя і виховання дитини, поведінку батьків, їх взаємини з дітьми та відношення до виконання своїх батьківських обов'язків;
# звернутись до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав.

== [http://wiki.legalaid.gov.ua:8555/index.php/%D0%97%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%BE_%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%83:_%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%83_%D1%86%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%96 Судовий розгляд позовної заяви] ==
Суд розглядає справи про позбавлення батьківських прав за позовною заявою (''[http://www.zonazakona.com.ua/simeyni-vidnosini/pozbavlennia-ponovlennia-batkivskih-prav/659-2012-11-08-15-57-20.html зразок]''):
# одного із батьків, опікуна, піклувальника, особи в сім'ї якої проживає дитина;
# закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, в якому вона перебуває;
# органу опіки та піклування;
# прокурора;
# самої дитини, яка досягла чотирнадцяти років. 
При розгляді судом справи обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо обставин справи. При цьому, такий висновок не є обов'язковим для суду і він може не погодитися з ним, якщо вважатиме, що він є недостатньо обґрунтованим чи суперечить інтересам дитини. 
=== Підсудність справи ===
Справи про позбавлення батьківських прав батька чи матері за загальним правилом розглядає місцевий суд за місцем реєстрації/проживання того з батьків, якого хочуть позбавити прав. 
=== Вартість ===
За подання позову немайнового характеру особою сплачується судовий збір у розмірі '''0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб ''' відповідно до Закону України «Про судовий збір» 
('''640 грн.''' - станом на 01 січня 2017 року, підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»]). 

<big>'''Автоматичний розрахунок судового збору'''</big> [http://court.gov.ua/sudytax/ на сайті «Судова влада»]

== Які наслідки позбавлення батьківських прав настають для батька (матері)? ==
Мати чи батько, яких було позбавлено батьківських прав, втрачають свої права щодо дитини, які за загальним правилом належать їм як батькам за фактом спорідненості з нею, а саме:
# втрачають особисті немайнові права щодо дитини (наприклад, право вирішувати питання виховання дитини та навіть вільно спілкуватися з нею, право давати дозвіл на зміну дитиною свого прізвища чи імені, право визначати місце проживання дитини та дозволяти чи забороняти її виїзд закордон тощо), а також звільняються від обов'язків щодо її виховання;
# перестають бути законним представником дитини (не можуть як раніше представляти без окремої довіреності її інтереси в судах чи інших органах і тощо);
# втрачають права на будь-які пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
# не можуть бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником (тобто не зможуть усиновити іншу дитину);
# не можуть одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вони могли б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника тощо);
# втрачають інші права, засновані на спорідненості з дитиною (наприклад, їх дитина може бути усиновлена без їх згоди, як батьків);
# втрачають право на спадкування після дитини (крім випадків, коли їх спадкування передбачене заповітом дитини). 
'''Увага!''' Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Крім того, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може вирішити питання про стягнення аліментів на дитину з боку такого батька (матері).

== Які наслідки позбавлення батьківських прав настають для дитини? ==
I. Позбавлення батьківських прав одного з батьків: дитина залишається жити з другим з батьків. Суд може прийняти рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житла, в якому він проживає з дитиною, якщо у нього є інше житло, або примусово поділити житло чи зобов'язати здійснити його примусовий обмін. 

II. Позбавлення батьківських прав обох батьків: дитина передається під опіку органам опіки та піклування. Ці органи вирішують, яким особам або установам слід передати дитину на виховання: призначають опікуна (піклувальника) або, в залежності від віку та стану здоров'я, віддають дитину до дитячого будинку, сімейного дитячого будинку, школи-інтернату. Дитина може бути передана на виховання бабусі та дідусю, повнолітнім брату та сестри, іншим родичам дитини, мачусі, вітчиму, які виявили таке бажання та звернулися з відповідною заявою.

== Чи може мати або батько, які позбавлені батьківських прав, бачитися з дитиною? ==
Мати та батько, позбавлені батьківських прав, мають право бачитися з дитиною з дозволу суду. З цією метою необхідно подати до суду відповідну [http://legalexpert.in.ua/zayava-pro-nadanya-prava-na-pobachenya-z-ditinou заяву про надання їм права на побачення]. 

Розглядаючи заяву, суд перевіряє чи не завдасть шкоди життю, здоров'ю та моральному вихованню дитини такі побачення та може дозволити разові або періодичні побачення з дитиною за умови присутності іншої особи.

== Як поновити батьківські права? ==
Мати чи батько, які були позбавлені батьківських прав, мають право їх [http://wiki.legalaid.gov.ua:8555/index.php/%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2 поновити в судовому порядку].
Поновлення батьківських прав не можливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття та якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасовано або не визнане недійсним судом.
[[Категорія:Позбавлення батьківських прав]] [[Категорія: Діти, позбавлені батьківського піклування]] [[Категорія: Суди]] [[Категорія: Правоохоронні органи]] [[Категорія: Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]] [[Категорія: Органи місцевого самоврядування]]

Виконання заповіту

2017-11-06T14:42:01Z

Svitlana.karapka: нова стаття

== Нормативна база ==
# Цивільний кодекс України [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15]
# Закон України “ Про нотаріат” від 02. 09. 1993 р. № 3425-ХІІ [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12]
# Закон України “ Про державну реєстрацію актів цивільного стану” від 01. 07. 2010 р. № 2398-VI [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2398-17]
# Наказ Міністерства юстиції України “Про затвердження Положення про Спадковий реєстр” від 07. 07. 2011 р. № 1810/5 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0831-11]
# Наказ Міністерства юстиції України «Про Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22. 02. 2012 р. № 296/5 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12]
== Поняття ''виконавець заповіту'' ==
Виконавець заповіту — це особа, яка має стежити за дотриманням розпоряджень, що містяться у заповіті. Також така особа виступає гарантом здійснення волі спадкодавця.
== Хто може призначати виконавця заповіту ==
Відповідно до законодавства призначати виконавця заповіту можуть заповідач, спадкоємці, нотаріус або в сільських населених пунктах — уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заповідач має право самостійно визначати виконавця заповіту або виконавців.
Крім цього можна визначити два випадки коли виконавець заповіту призначається не заповідачем:
# Спадкоємцями;Спадкоємці звертаються з позовом до суду про усунення виконавця заповіту, який був призначений заповідачем, якщо виконавець не може забезпечити виконання волі заповідача, при цьому в суді вони повинні довести неможливість виконання заповіту призначеним виконавцем. Це може бути з таких обставин, як: тяжка хвороба, смерть, втрата дієздатності виконавцем заповіту. Виконавець заповіту призначається судом за зверненням одного із числа спадкоємців.
# Нотаріусом або у сільській місцевості – уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.Тоді нотаріусом видається документ, який буде підтверджувати його повноваження, може видаватись свідоцтво виконавця заповіту, яке оформляється згідно нормативного акту. Виконавців заповіту може бути декілька.
== Повноваження виконавця заповіту ==
Повноважень виконавця заповіту можна поділити на дві колонки:
Перша - обов’язки, які спрямовані на забезпечення інтересів спадкоємців:
* вживати заходів щодо охорони спадкового майна, виконавець повинен вживати всі можливі заходи до всієї спадщини, а не тільки до тієї частини яка зазначена у заповіті;
* управляти спадщиною, у разі якщо до складу спадщини входить таке майно яким потрібно управляти, це можуть бути грошові суми, цінні папери або інше;
* забезпечити отримання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті;
* вживати заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;
* вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань, тобто витребувати майно, яке входить до складу спадщини, але знаходиться в інших осіб.
Друга - інші особи.
* забезпечити одержання частки особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині;
* забезпечити виконання спадкоємцями дій, які на них покладено заповітом.
* У законодавстві перелік повноважень є вичерпним, але заповідач у заповіті може визначати і інші додаткові повноваження на свій власний розсуд.
== Хто здійснює контроль за виконанням заповіту ==
Контроль за виконанням заповіту покладається на спадкоємців, але якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, тоді контроль за виконанням заповіту покладається на батьків (усиновлювачів), опікунів чи піклувальників або на органи опіки та піклування. Якщо вище названі особи вимагають від виконавця заповіту звіт про дії, які були ним вчинені стосовно виконання заповіту — він зобов'язаний їм надати такий звіт.
== Підставами для припинення повноважень виконавця заповіту ==
* виконання заповіту;
* визнання заповіту недійсним;
* смерть виконавця;
* смерть спадкоємця;
* рішення суду, яким виконання заповіту визнається неналежним;
* відмова від виконання заповіту.
== Оскарження дій виконавця заповіту ==
Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають чинному законодавству, порушують інтереси спадкоємців.
Позовна давність оскарження неправомірних дій виконавця заповіту становить один рік. Перебіг строку визначається з моменту, коли особи, вище згадані, дізнались про порушення умов заповіту або прав спадкоємців.

Виконання заповіту

2017-11-06T14:12:18Z

Svitlana.karapka: Створена сторінка: == Поняття ''виконавець заповіту'' == Виконавець заповіту — це особа, яка має стежити за до...

== Поняття ''виконавець заповіту'' ==
Виконавець заповіту — це особа, яка має стежити за дотриманням розпоряджень, що містяться у заповіті. Також така особа виступає гарантом здійснення волі спадкодавця.
== Хто може призначати виконавця заповіту ==
Відповідно до законодавства призначати виконавця заповіту можуть заповідач, спадкоємці, нотаріус або в сільських населених пунктах — уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заповідач має право самостійно визначати виконавця заповіту або виконавців.
Крім цього можна визначити два випадки коли виконавець заповіту призначається не заповідачем:
# Спадкоємцями;Спадкоємці звертаються з позовом до суду про усунення виконавця заповіту, який був призначений заповідачем, якщо виконавець не може забезпечити виконання волі заповідача, при цьому в суді вони повинні довести неможливість виконання заповіту призначеним виконавцем. Це може бути з таких обставин, як: тяжка хвороба, смерть, втрата дієздатності виконавцем заповіту. Виконавець заповіту призначається судом за зверненням одного із числа спадкоємців.
# Нотаріусом або у сільській місцевості – уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.Тоді нотаріусом видається документ, який буде підтверджувати його повноваження, може видаватись свідоцтво виконавця заповіту, яке оформляється згідно нормативного акту. Виконавців заповіту може бути декілька.
== Повноваження виконавця заповіту ==
Повноважень виконавця заповіту можна поділити на дві колонки:
Перша - обов’язки, які спрямовані на забезпечення інтересів спадкоємців:
* вживати заходів щодо охорони спадкового майна, виконавець повинен вживати всі можливі заходи до всієї спадщини, а не тільки до тієї частини яка зазначена у заповіті;
* управляти спадщиною, у разі якщо до складу спадщини входить таке майно яким потрібно управляти, це можуть бути грошові суми, цінні папери або інше;
* забезпечити отримання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті;
* вживати заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;
* вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань, тобто витребувати майно, яке входить до складу спадщини, але знаходиться в інших осіб.
Друга - інші особи.
* забезпечити одержання частки особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині;
* забезпечити виконання спадкоємцями дій, які на них покладено заповітом.
* У законодавстві перелік повноважень є вичерпним, але заповідач у заповіті може визначати і інші додаткові повноваження на свій власний розсуд.
== Хто здійснює контроль за виконанням заповіту ==
Контроль за виконанням заповіту покладається на спадкоємців, але якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, тоді контроль за виконанням заповіту покладається на батьків (усиновлювачів), опікунів чи піклувальників або на органи опіки та піклування. Якщо вище названі особи вимагають від виконавця заповіту звіт про дії, які були ним вчинені стосовно виконання заповіту — він зобов'язаний їм надати такий звіт.
== Підставами для припинення повноважень виконавця заповіту ==
* виконання заповіту;
* визнання заповіту недійсним;
* смерть виконавця;
* смерть спадкоємця;
* рішення суду, яким виконання заповіту визнається неналежним;
* відмова від виконання заповіту.
== Оскарження дій виконавця заповіту ==
Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають чинному законодавству, порушують інтереси спадкоємців.
Позовна давність оскарження неправомірних дій виконавця заповіту становить один рік. Перебіг строку визначається з моменту, коли особи, вище згадані, дізнались про порушення умов заповіту або прав спадкоємців.

Захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи

2017-09-21T06:29:08Z

Svitlana.karapka:

== Нормативна база: ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Циільний процесуальний Кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2782-12 Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України "Про інформацію"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3759-12 Закон України Про телебачення і радіомовлення"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/540/97-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів"]

== Стаття ==

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).А також в ст. 3 Конституції України зазначається, що людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю. Разом з ним відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. 
Серед особистих немайнових прав фізичної особи Цивільний кодекс України визначає право на повагу до гідності та честі особи а також на повагу до ділової репутації юридичної особи та фізичної особи-підприємця. 
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. 
Загалом право на повагу та захист честі гідності та ділової репутації особи врегульовано як на міжнародному рівні у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, так і на національному – у Конституції України, Цивільному кодексі України, законів України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"; "Про інформацію"; "Про телебачення і радіомовлення"; "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів". 
Так, стаття 297 ЦК України визначає, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. У випадку порушення вказаного право фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі у тому числі для відшкодування моральної шкоди. 
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Що стосується правової доктрини, то судовій практиці та в цивільно-правовій науці право на честь визначається як особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) за дотримання морально-етичних і правових норм з боку суспільства та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею. 
З правом на честь пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих. Під правом на гідність розуміють право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті. Під діловою репутацією розуміють існуючі в суспільстві уявлення про ділові та інші якості людини чи юридичної особи.
Право на честь, гідність, ділову репутацію складається з правомочності володіння, користування і розпорядження названими благами. Правомочність з володіння характеризується можливістю володіти честю, гідністю, діловою репутацією незалежно від третіх осіб і вимагати від будь-якої фізичної та юридичної особи не порушувати ці блага. Правомочність з користування полягає в можливості використовувати відповідні уявлення про себе, що склалося у різних сферах для досягнення певної мети чи отримання інших благ. Правомочність з розпорядження названими благами полягає в можливості її зміни тільки за волевиявленням самої особи чи її діяннями, що можуть до цього призвести. 
Повага та захист честі і гідності людини означає, по-перше, недопустимість дій, що принижують честь і гідність людини (образ, погроз, насильства тощо); по-друге, недопустимість збирання, використання, зберігання та розголошення хибної, брудної, принижуючої честь, гідність чи ділову репутацію людини недостовірної інформації; по-третє, з повагою ставитись до людини взагалі, до її індивідуального образу, поглядів, переконань, духовного життя, віри, мрій; нарешті - гарантованість відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої приниженням честі і гідності людини, гарантованість судового захисту честі, гідності і ділової репутації людини. 
Право на повагу до ділової репутації юридичної особи є невідчужуваним немайновим правом юридичної особи (ст. 94 ЦКУ). Вказане право, аналогічно до право не повагу честі та гідності, захищається у судовому порядку відповідно до статті 299 ЦКУ.
Порушення права на честь, гідність, ділову репутацію особи спричиняє збитки у сфері її свободи дій і рішень, суспільного та правового статусу, наносить істотну моральну шкоду1. 
Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві – особі, чиє немайнове право було порушене, або законні представники осіб, що не мають повної дієздатності. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, передбачений ч.2 ст.16 ЦКУ, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.
Відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. 
При цьому варто враховувати такі відмінності цих понять: при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.
Якщо ж розглядати судовий порядок захисту порушеного права на повагу честі, гідності та ділової репутації, то варто зауважити, що позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права. 
Якщо поширено недостовірну інформацію про особу, яка померла, з відповідним позовом вправі звернутися члени її сім'ї, близькі родичі та інші заінтересовані особи, навівши у заяві такі обставини: характер свого зв'язку з особою, щодо якої поширено недостовірну інформацію; у який спосіб це порушило особисті немайнові права особи, яка звертається до суду.
У разі поширення недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права юридичної особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред'явити орган цієї юридичної особи. 
Відповідачами у праві про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. 
Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. 
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК. 
У разі доведеності обставин, на які посилається заявник, суд лише констатує факт, що поширена інформація є неправдивою, та спростовує її. При цьому тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника, який несе витрати, пов'язані з її спростуванням. Встановлення такого факту можливо лише у тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома.
Щодо змісту самого правопорушення, то його юридичним складом, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
# поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
# поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
# поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
# поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. 
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. 
Проте необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам. 
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). 
Згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. 
Вимоги про захист гідності, честі чи ділової репутації випливають із порушення особистих немайнових прав, тому згідно з пунктом 1 частини першої статті 268 ЦК позовна давність на них не поширюється, крім випадків, встановлених законом, зокрема пунктом 2 частини другої статті 258 ЦК і статтею 37 Закону про пресу. 
Задовольняючи позов, суд зазначає, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права. 
Якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). 
У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднено. 
Що ж до моральної шкоди, її визначають як втрати немайнового характеру внаслідок душевного дискомфорту, переживань, страждань, приниження честі, гідності та ділової репутації, ускладнень особистого життя, що спричинені фізичним болем та стражданнями, які особа зазнала ушкодженням здоров'я, знищенням, пошкодженням чи незаконним вилученням майна, образами чи інших протиправних дій; це погіршення ділових чи інтимних стосунків, взаємин у сім'ї, на роботі, в неформальних колективах, з друзями, родичами, знайомими, зниження творчої активності і погіршення результатів творчої діяльності; виникнення депресії чи психічних розладів; втрата чи марнування часу, порушення звичайних життєвих зв'язків, ускладнення ділової чи політичної кар'єри та інші негативні наслідки у сфері особистого і суспільного життя, що стались внаслідок порушення права на повагу честі, гідності або ділової репутації. 
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди тощо. 
Позовна давність на вимоги про відшкодування моральної шкоди у даному випадку обчислюється так само, як за вимогами про захист
гідності, честі чи ділової репутації. 
Процесуальне правонаступництво за вимогою про відшкодування моральної шкоди не допускається.

[[Категорія:Доробити]]