WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Відсторонення від посади

2017-12-18T11:54:20Z

Stanislav.slavykovskyi: Створена сторінка: == '''Відсторонення від посади''' == === Нормативна база === Посилання на [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/46...

== '''Відсторонення від посади''' ==
=== Нормативна база ===
Посилання на [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran1545#n1545 ст. 154 КПК України] 
Посилання на [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran1545#n1545 ст. 156 КПК України] 
Посилання на [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran1545#n1545 ст. 158 КПК України] 
Посилання на [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2735#n2735 п. 11 ч. 1 ст. 309 КПК України]

1.Загальні положення відсторонення від посади 
2. Клопотання про відсторонення від посади 
3. Розгляд клопотання про відсторонення від посади 
4. Вирішення питання про відсторонення від посади та його скасування 

'''1. Загальні положення відсторонення від посади'''

Загальні положення щодо відсторонення підозрюваного чи обвинуваченого від посади, викладені й у главі 14 КПК України.
Відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину - щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу.
Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 КПК України.
Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством. Відсторонення судді від посади здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України в порядку, встановленому законодавством.

'''2. Клопотання про відсторонення від посади'''

Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування або суду під час судового провадження із клопотанням про відсторонення особи від посади. Із клопотанням про відсторонення особи від посади до органів державної влади, зазначених у частині третій статті 154 КПК України, мас право звернутися прокурор.

'''3. Розгляд клопотання про відсторонення від посади'''
Клопотання про відсторонення особи від посади розглядається слідчим суддею, судом не пізніше трьох днів з дня його надходження до суду за участю слідчого та/або прокурора та підозрюваного чи обвинуваченого, його захисника.
Під час розгляду клопотання слідчий суддя, суд має право за клопотанням сторін кримінального провадження або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про відсторонення від посади.
Строк розгляду клопотання слідчим суддею, судом - не пізніше трьох днів із дня його надходження до суду.
Суб'єктами, які беруть участь у розгляді клопотання, є прокурор та/або слідчий, підозрюваний, обвинувачений, його захисник.
Під час розгляду клопотання слідчий суддя, суд має право за клопотанням сторін кримінального провадження або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про відсторонення від посади. Таким чином, при розгляді клопотання слідчий суддя, суд може допитати свідка, а також дослідити надані сторонами або витребувані матеріали. При цьому слідчий суддя, суд не обмежені волевиявленням сторін, а можуть здійснити ці дії за власною ініціативою.

'''4. Вирішення питання про відсторонення від посади та його скасування'''

Слідчий суддя, суд відмовляє у задоволенні клопотання про відсторонення від посади, якщо слідчий, прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що такий захід необхідний для припинення кримінального правопорушення, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного чи обвинуваченого, який, перебуваючи на посаді, може знищити чи підробити речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, незаконними засобами впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Копія ухвали надсилається особі, яка звернулася з відповідним клопотанням, підозрюваному чи обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше дня, наступного за днем її постановлення, та підлягає негайному виконанню в порядку, передбаченому для виконання судових рішень. 

За результатами розгляду клопотання про відсторонення від посади слідчий суддя, суд може винести ухвалу про відсторонення від посади або ухвалу про відмову в задоволенні клопотання.
Слідчий суддя, суд задовольняє клопотання лише за наявності достатніх підстав вважати, що такий захід необхідний для припинення кримінального правопорушення, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного чи обвинуваченого, який, перебуваючи на посаді, може знищити чи підробити речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, незаконними засобами впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. 

Тягар доказування того, що цей захід необхідний для припинення кримінального правопорушення, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного чи обвинуваченого, який, перебуваючи на посаді, може знищити чи підробити речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, незаконними засобами впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, покладається на слідчого, прокурора. Якщо вони не доведуть існування зазначених обставин, слідчий суддя, суд виносить ухвалу про відмову в задоволенні клопотання.
При вирішенні питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом слідчий суддя, суд зобов'язаний врахувати такі обставини: правову підставу для відсторонення від посади; достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; наслідки відсторонення від посади для інших осіб. 

Ухвала про відсторонення від посади підлягає негайному виконанню в порядку, передбаченому для виконання судових рішень. Копія ухвали має бути направлена за місцем роботи (служби) підозрюваного, обвинуваченого. 

Відсторонення від посади може бути скасовано, коли в подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба. Таке може мати місце у випадку, наприклад, звільнення підозрюваного, обвинуваченого з роботи, прийняття у встановленому законом порядку рішення стосовно його переведення на іншу роботу, застосування щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Відсторонення від посади скасовується при закритті кримінального провадження, постановленій виправдувального вироку. 

Клопотання про скасування відсторонення від посади може бути подано прокурором або підозрюваним чи обвинуваченим, якого було відсторонено від посади.
Розгляд клопотання про скасування відсторонення від посади здійснюється за правилами розгляду клопотання про застосування цього заходу (ст. 156 КПК України).
Відсторонення від посади скасовується ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування або суду під час судового провадження.
Ухвала слідчого судді про відсторонення від посади або відмову у ньому може бути оскаржена в апеляційному порядку у стадії досудового розслідування (п. 11 ч. 1 ст. 309 КПК України).

[[Категорія:кримінальне процесуальне право]]

Замах на кримінальне правопорушення

2017-12-18T11:35:01Z

Stanislav.slavykovskyi:

=Замах на злочин=
=== Нормативна база ===
Поняття замаху на злочин викладені у [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran75#n75 ч. 1 ст. 15 КК України]. 
Поняття закінченого та незакінченого замаху на злочин викладені у ч.ч. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran75#n75 2 і 3 ст. 15 КК України] 
Поняття прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою викладені у [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran2583#n2583 ч. 2 ст. 368 КК України] 
Поняття норми про малозначність діяння через відсутність суспільної небезпеки викладені у [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran58#n58 ч. 2 ст. 11 КК України] 

# Поняття «замах на злочин»
# Поняття «закінченого та незакінченого замаху на злочин» 

1.'''Замахом на злочин''' є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК України). 

Наведене у ст. 15 КК України '''визначення замаху на злочин''' містить дві новели: 
# на законодавчому рівні закріплено, що стадія замаху можлива лише у злочинах, вчинюваних з прямим умислом; 
# шляхом використання терміна діяння уточнено, що замах на злочин може набувати форми як активних дій, так і бездіяльності (наприклад, мати не годує новонародженого, бажаючи його смерті, лікар, маючи на меті позбавлення життя тяжко хворого, не надає йому належної медичної допомоги). 

На відміну від готування кримінальна відповідальність за замах на злочин настає незалежно від ступеня тяжкості вчиненого особою злочину. 

Аналіз ст. 15 КК України дає змогу виокремити три ознаки замаху: 

# вчинення, діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; 
# недоведення злочину до кінця; 
# причини незавершеності злочинного діяння не залежать від волі винного. 

Безпосередня спрямованість на вчинення злочину означає, що особа розпочинає вчинення дій (бездіяльності), передбачених відповідною статтею Особливої частини КК (починає виконувати об'єктивну сторону злочину, ставить об'єкт кримінально-правової охорони у стан безпосередньої небезпеки заподіяння йому істотної шкоди). 

Для відмежування замаху на злочин від готування до нього потрібно з'ясувати, чи є вчинене особою діяння складовою частиною об'єктивної сторони того чи іншого злочину. Залежно від характеру злочинного посягання одні й ті самі діяння можуть розглядатись і як готування, і як замах. Скажімо, незаконне проникнення у квартиру може утворювати замах на злочин (крадіжку чужого майна з проникненням у житло), а може розглядатися як готування до злочину (наприклад, вбивства власника житла). 

Розмежовуючи замах і закінчений злочин, необхідно враховувати: 
а) конструкцію складу злочину, яка впливає на момент його закінчення; 
б) зміст умислу винної особи. 

Притаманна замаху з об'єктивної сторони посягання виражається у відсутності однієї чи декількох ознак, передбачених відповідною нормою Особливої частини КК. У разі вчинення замаху на злочин з матеріальним складом ознакою об'єктивної сторони, якого не вистачає, можуть бути суспільне небезпечні наслідки. Недоведення злочину з формальним складом до кінця може полягати у невчиненні всіх дій, які становлять його об'єктивну сторону. 

У замаху відсутня характерна для закінченого злочину єдність задуманого та реально вчиненого винною особою. Так, якщо при вчиненні викрадення умисел особи був спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, і він не був реалізований з незалежних від її волі причин, вчинене кваліфікується як замах на викрадення у великих чи особливо великих розмірах, незалежно від кількості фактично викраденого. 

Нереалізованість умислу як ознака замаху має бути суттєвою, такою, що впливає на правову оцінку вчиненого. Так, якщо службова особа прагнула отримати хабар у великому розмірі, а фактично одержала лише його частину, яка також становить винагороду у великому розмірі, розрив між задуманим і фактично вчиненим злочином не може вважатись суттєвим і не впливає на оцінку вчиненого. Обидва предмети хабара перебувають у діапазоні однієї кваліфікуючої ознаки (великий розмір хабара), а тому діяння кваліфікуються за ч. 2 ст. 368 КК України без посилання на ст. 15 КК України. 

Характерна для замаху незавершеність об'єктивної сторони злочину є вимушеною. Особа не доводить злочин до кінця не за власною ініціативою, а з причин, які не залежать від її волі. Під такими причинами потрібно розуміти різноманітні обставини як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, які зашкодили закінчити злочин всупереч докладеним зусиллям особи (наприклад, активний опір потерпілого, недосконалість знарядь злочину, недостатність фізичних сил чи досвіду, невміння користуватись зброєю або її несправність, затримання злочинця тощо). Причини, внаслідок яких особа вимушена відмовитись від доведення злочину до кінця, можуть виникнути під впливом її власних дій (наприклад, вживання значних доз алкоголю або наркотиків, втрата зброї, випадкове заподіяння самому собі тілесного ушкодження). 

Однією з причин недоведення злочину до кінця є фактична помилка - ситуації, коли особа помиляється стосовно об'єктивних властивостей вчиненого нею суспільне небезпечного діяння. У зв'язку з цим розрізняють такі види замаху, як замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. У разі вчинення замаху на непридатний (нереальний, відсутній) об'єкт можливість заподіяння реальної шкоди соціальним цінностям виключається через відсутність об'єкта (такий вид замаху утворює, наприклад, постріл у манекен, помилково прийнятий за людину). Замах з непридатними засобами має місце тоді, коли суб'єкт для досягнення злочинного результату обирає засоби, які за своїми об'єктивними властивостями не здатні викликати бажані для винного суспільне небезпечні наслідки (наприклад, спроба вчинити вбивство з непридатної зброї). Замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами тягнуть за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах. Водночас з урахуванням конкретних обставин для правової оцінки вчиненого може бути застосована норма про малозначність діяння через відсутність суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11 КК України). 

Від непридатного замаху треба відрізняти так званий замах з нікчемними засобами. Маються на увазі випадки, коли особа внаслідок надзвичайного неуцтва або релігійних забобонів обирає засоби, об'єктивно не спроможні викликати бажаний злочинний результат (апелювання до надзвичайних сил, ворожба, закляття, молитви тощо). Звернення до вказаних засобів навіть за умови впевненості особи в їх ефективності розглядається як виявлення наміру і в кримінальному порядку не переслідується. 

'''2. Поняття «закінченого та незакінченого замаху на злочин»'''

Поняття закінченого та незакінченого замаху на злочин викладені у ч.ч. 2 і 3 ст. 15 КК України. 

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі
Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від п волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. 

Закон (ч. ч. 2 і 3 ст. 15 КК України) виділяє закінчений і незакінчений замахи на злочин. В основу цього поділу законодавцем покладено суб'єктивний критерій - власне уявлення суб'єкта про ступінь завершеності вчинюваного ним суспільне небезпечного діяння. Закінченим є замах, при якому суб'єкт зробив усе, що вважав за необхідне, однак злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від його волі (наприклад, особа з метою вбивства стріляє у потерпілого і, вважаючи, що мети досягнуто, залишає його на місці злочину, а згодом життя потерпілого рятується). При незакінченому замаху винний, хоч і безпосередньо спрямовує свої зусилля на вчинення злочину, не робить всього того, що вважає за необхідне для досягнення злочинного результату, усвідомлює неповноту вчинення своїх дій і необхідність їх продовження (наприклад, винного, який таємно вилучив у квартирі чуже майно, затримують при виході з неї). 

За умови рівності всіх інших обставин закінчений замах звичайно розглядається як більш суспільне небезпечне діяння, ніж незакінчений, що має знаходити відображення при призначенні винному покарання. Поділ замаху на закінчений і незакінчений має значення для вирішення питань, пов'язаних з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК України).

[[категорія:кримінальне право]]

Замах на кримінальне правопорушення

2017-12-18T11:05:45Z

Stanislav.slavykovskyi: Створена сторінка: =Замах на злочин= # Поняття «замах на злочин» Поняття замаху на злочин викладені у [http:...

=Замах на злочин=

# Поняття «замах на злочин»

Поняття замаху на злочин викладені у [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran75#n75 ч. 1 ст. 15 КК України]. 
'''Замахом на злочин''' є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК України). 

Наведене у ст. 15 КК України визначення замаху на злочин містить дві новели:
1) на законодавчому рівні закріплено, що стадія замаху можлива лише у злочинах, вчинюваних з прямим умислом;
2) шляхом використання терміна діяння уточнено, що замах на злочин може набувати форми як активних дій, так і бездіяльності (наприклад, мати не годує новонародженого, бажаючи його смерті, лікар, маючи на меті позбавлення життя тяжко хворого, не надає йому належної медичної допомоги).
На відміну від готування кримінальна відповідальність за замах на злочин настає незалежно від ступеня тяжкості вчиненого особою злочину.
Аналіз ст. 15 КК України дає змогу виокремити три ознаки замаху:
1) вчинення, діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину;
2) недоведення злочину до кінця;
3) причини незавершеності злочинного діяння не залежать від волі винного.
Безпосередня спрямованість на вчинення злочину означає, що особа розпочинає вчинення дій (бездіяльності), передбачених відповідною статтею Особливої частини КК (починає виконувати об'єктивну сторону злочину, ставить об'єкт кримінально-правової охорони у стан безпосередньої небезпеки заподіяння йому істотної шкоди).
Для відмежування замаху на злочин від готування до нього потрібно з'ясувати, чи є вчинене особою діяння складовою частиною об'єктивної сторони того чи іншого злочину. Залежно від характеру злочинного посягання одні й ті самі діяння можуть розглядатись і як готування, і як замах. Скажімо, незаконне проникнення у квартиру може утворювати замах на злочин (крадіжку чужого майна з проникненням у житло), а може розглядатися як готування до злочину (наприклад, вбивства власника житла).
Розмежовуючи замах і закінчений злочин, необхідно враховувати: а) конструкцію складу злочину, яка впливає на момент його закінчення; б) зміст умислу винної особи.
Притаманна замаху з об'єктивної сторони посягання виражається у відсутності однієї чи декількох ознак, передбачених відповідною нормою Особливої частини КК. У разі вчинення замаху на злочин з матеріальним складом ознакою об'єктивної сторони, якого не вистачає, можуть бути суспільне небезпечні наслідки. Недоведення злочину з формальним складом до кінця може полягати у невчиненні всіх дій, які становлять його об'єктивну сторону.
У замаху відсутня характерна для закінченого злочину єдність задуманого та реально вчиненого винною особою. Так, якщо при вчиненні викрадення умисел особи був спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, і він не був реалізований з незалежних від її волі причин, вчинене кваліфікується як замах на викрадення у великих чи особливо великих розмірах, незалежно від кількості фактично викраденого.
Нереалізованість умислу як ознака замаху має бути суттєвою, такою, що впливає на правову оцінку вчиненого. Так, якщо службова особа прагнула отримати хабар у великому розмірі, а фактично одержала лише його частину, яка також становить винагороду у великому розмірі, розрив між задуманим і фактично вчиненим злочином не може вважатись суттєвим і не впливає на оцінку вчиненого. Обидва предмети хабара перебувають у діапазоні однієї кваліфікуючої ознаки (великий розмір хабара), а тому діяння кваліфікуються за ч. 2 ст. 368 КК України без посилання на ст. 15 КК України.
Характерна для замаху незавершеність об'єктивної сторони злочину є вимушеною. Особа не доводить злочин до кінця не за власною ініціативою, а з причин, які не залежать від її волі. Під такими причинами потрібно розуміти різноманітні обставини як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, які зашкодили закінчити злочин всупереч докладеним зусиллям особи (наприклад, активний опір потерпілого, недосконалість знарядь злочину, недостатність фізичних сил чи досвіду, невміння користуватись зброєю або її несправність, затримання злочинця тощо). Причини, внаслідок яких особа вимушена відмовитись від доведення злочину до кінця, можуть виникнути під впливом її власних дій (наприклад, вживання значних доз алкоголю або наркотиків, втрата зброї, випадкове заподіяння самому собі тілесного ушкодження).
Однією з причин недоведення злочину до кінця є фактична помилка - ситуації, коли особа помиляється стосовно об'єктивних властивостей вчиненого нею суспільне небезпечного діяння. У зв'язку з цим розрізняють такі види замаху, як замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. У разі вчинення замаху на непридатний (нереальний, відсутній) об'єкт можливість заподіяння реальної шкоди соціальним цінностям виключається через відсутність об'єкта (такий вид замаху утворює, наприклад, постріл у манекен, помилково прийнятий за людину). Замах з непридатними засобами має місце тоді, коли суб'єкт для досягнення злочинного результату обирає засоби, які за своїми об'єктивними властивостями не здатні викликати бажані для винного суспільне небезпечні наслідки (наприклад, спроба вчинити вбивство з непридатної зброї). Замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами тягнуть за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах. Водночас з урахуванням конкретних обставин для правової оцінки вчиненого може бути застосована норма про малозначність діяння через відсутність суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11 КК України).
Від непридатного замаху треба відрізняти так званий замах з нікчемними засобами. Маються на увазі випадки, коли особа внаслідок надзвичайного неуцтва або релігійних забобонів обирає засоби, об'єктивно не спроможні викликати бажаний злочинний результат (апелювання до надзвичайних сил, ворожба, закляття, молитви тощо). Звернення до вказаних засобів навіть за умови впевненості особи в їх ефективності розглядається як виявлення наміру і в кримінальному порядку не переслідується.

2.Поняття «закінченого та незакінченого замаху на злочин».

Поняття закінченого та незакінченого замаху на злочин викладені у ч.ч. 2 і 3 ст. 15 КК України.
Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі
Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від п волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.
Закон (ч. ч. 2 і 3 ст. 15 КК України) виділяє закінчений і незакінчений замахи на злочин. В основу цього поділу законодавцем покладено суб'єктивний критерій - власне уявлення суб'єкта про ступінь завершеності вчинюваного ним суспільне небезпечного діяння. Закінченим є замах, при якому суб'єкт зробив усе, що вважав за необхідне, однак злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від його волі (наприклад, особа з метою вбивства стріляє у потерпілого і, вважаючи, що мети досягнуто, залишає його на місці злочину, а згодом життя потерпілого рятується). При незакінченому замаху винний, хоч і безпосередньо спрямовує свої зусилля на вчинення злочину, не робить всього того, що вважає за необхідне для досягнення злочинного результату, усвідомлює неповноту вчинення своїх дій і необхідність їх продовження (наприклад, винного, який таємно вилучив у квартирі чуже майно, затримують при виході з неї).
За умови рівності всіх інших обставин закінчений замах звичайно розглядається як більш суспільне небезпечне діяння, ніж незакінчений, що має знаходити відображення при призначенні винному покарання. Поділ замаху на закінчений і незакінчений має значення для вирішення питань, пов'язаних з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК України).

[[категорія:кримінальне право]]

Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій

2017-07-06T09:14:17Z

Stanislav.slavykovskyi: /* Негласні слідчі (розшукові) дії */

== Негласні слідчі (розшукові) дії ==

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України.] 

[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України.] 

=== Загальні положення про негласні слідчі (розшукові) дії ===

Досудове розслідування кримінальних правопорушень за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] здійснюється шляхом провадження гласних і негласних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення конкретної негласної слідчої (розшукової) дії є наявність відомостей, які потребують перевірки, про вчинений злочин та особу, яка його вчинила, з метою їх підтвердження або спростування, за умови, що в інший спосіб, крім проведення негласної слідчої (розшукової) дії, отримати інформацію неможливо. Система негласних слідчих (розшукових) дій включає: аудіо -, відеоконтроль особи ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2390#n2390 ст. 260 КПК]), накладення арешту на кореспонденцію ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2390#n2390 ст. 261 КПК]), огляд і виїмку кореспонденції ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2390#n2390 ст. 262 КПК]), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК), зняття інформації з електронних інформаційних систем ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2404#n2404 ст. 264 КПК]), обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2421#n2421 ст. 267 КПК]), спостереження за особою, річчю або місцем ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2421#n2421 ст. 269 КПК]), аудіо -, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК), контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК), виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2475#n2475 ст. 274 КПК]). 

Частина 1 цієї статті визначає негласні слідчі (розшукові) дії як різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених у КПК. Негласність проведення слідчих дій, регламентованих гл. 21 КПК, виражається в тому, що вони здійснюються приховано не лише від осіб, злочинна діяльність яких документується, але й від усіх інших суб'єктів, що не беруть безпосередньої участі в їх провадженні. 

За змістом положень КПК особи, конституційні права яких у встановленому законодавством порядку були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про факт такого обмеження. 

Повідомлення про факт проведення негласних слідчих (розшукових) дій може відбуватися під час ознайомлення сторонами з його матеріалами, на судових стадіях кримінального провадження під час розгляду його матеріалів або ж у порядку, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2356#n2356 ст. 253 КПК], з метою повідомлення осіб, щодо яких провадилися негласні слідчі (розшукові) дії. 

Доступ до інформації про факт проведення негласних слідчих (розшукових) дій може бути надано з урахуванням встановлених законодавством України вимог до умов та в межах, що забезпечують збереження державної таємниці. У разі необхідності дослідження фактів та обставин, відомості про які є державною таємницею, досудове розслідування та судовий розгляд матеріалів кримінального провадження проводяться із дотриманням режиму секретності. 

Суб'єктами організації та проведення негласних слідчих (розшукових) дій слід вважати службових осіб уповноважених законом органів, що приймають рішення щодо їх здійснення, організовують та виконують необхідні дії, спрямовані на отримання відомостей, що входять до предмета доказування у кримінальному провадженні. Відповідно суб'єктами проведення негласних слідчих (розшукових) дій є: слідчий суддя (за винятком передбачених законом випадків (статті 271,272 КПК), слідчий, що веде досудове розслідування, прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, керівник органу досудового розслідування, оперативний підрозділ, що виконує доручення слідчого на проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Суб'єктами проведення негласних слідчих (розшукових) дій з метою забезпечення їх організації та здійснення може використовуватись допомога та сприяння осіб, що добровільно співпрацюють із правоохоронними органами на засадах конфіденційного співробітництва. Особи, що співпрацюють з органами досудового розслідування на конфіденційній основі, також можуть допомагати у створенні умов для безпосереднього проведення негласних слідчих (розшукових) дій або ж брати особисту участь в їх здійсненні (статті 271, 272 КПК). 

Окремі негласні слідчі (розшукові) дії проводяться із використанням спеціальних технічних засобів отримання інформації (СТЗ), якими є технічні, програмні засоби, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, препарати та інші вироби, призначені (спеціально розроблені, виготовлені, запрограмовані, пристосовані) для негласного отримання інформації. СТЗ розробляються та виготовляються виключно на підставі ліцензій, отриманих у встановленому порядку. 

Частина 2 коментованої статті закріплює, що негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Тобто проведення негласних слідчих (розшукових) дій є припустимим лише за умов, що отримання інформації гласним шляхом, через провадження гласних слідчих (розшукових) дій не повною мірою забезпечує можливість отримання фактичних даних, що можуть використовуватись у розслідуванні злочину. За змістом статті аудіоконтроль, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК), накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК), огляд та виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст., 263 КПК), зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК) у частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді, а також обстеження публічно недоступних місць, житла та іншого володіння особи (ст. 267 КПК), спостереження за особою, річчю, місцем (ст. 269 КПК), аудіоконтроль, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК), контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК), виконання спеціального завдання із розкриття злочинної діяльності організованої злочинної групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК), проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. 

Відповідно до ч. 3 цієї статті рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій може прийняти слідчий, прокурор, а також, у передбачених законом випадках, слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий, прокурор можуть прийняти рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з метою розслідування злочину, за умови, якщо в інший спосіб отримати фактичні дані неможливо. Слідчий суддя приймає рішення про необхідність проведення негласних слідчих (розшукових) дій на підставі розгляду клопотання, внесеного слідчим, прокурором. 

За статтею [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran622#n622 36 КПК] до процесуальних повноважень прокурора входить здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням та забезпечення нагляду за законністю його провадження. У зв'язку із цим ч. 3 коментованої статті вказує, що слідчий зобов'язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор мас право заборонити проведення або припинити подальше здійснення негласних слідчих (розшукових) дій. 

До виняткових повноважень прокурора за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2295#n2295 ч. 4 ст. 246 КПК] належить прийняття рішення про проведення контролю за вчиненням злочину у формах, передбачених ст. 271 КПК. 

Частина 5 ст. 246 КПК закріплює вимоги до рішення щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій та встановлює, що у ньому обов'язково зазначається строк її здійснення, який не повинен виходити за межі строків досудового розслідування (ст., 219 КПК). Строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути продовжений:

- прокурором, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням, - до вісімнадцяти місяців;

- керівником органу досудового розслідування, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням, - до шести місяців;

- начальником головного, самостійного управління МВС, Центрального управління СБУ, головного управління, управління МВС, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, регіонального органу СБУ в межах компетенції, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, - до дванадцяти місяців;

- Міністром внутрішніх справ України, Головою СБУ, головою органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, головою державного бюро розслідувань, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, - до вісімнадцяти місяців;

- слідчим суддею, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням у порядку, передбаченому ст. 249 КПК. 

Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи. 
[[Категорія:кримінальне процесуальне право]]

Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій

2017-07-03T12:58:34Z

Stanislav.slavykovskyi: Створена сторінка: == Негласні слідчі (розшукові) дії == [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальни...

== Негласні слідчі (розшукові) дії ==

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України.] 

[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України.] 

=== Загальні положення про негласні слідчі (розшукові) дії ===

Досудове розслідування кримінальних правопорушень за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] здійснюється шляхом провадження гласних і негласних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення конкретної негласної слідчої (розшукової) дії є наявність відомостей, які потребують перевірки, про вчинений злочин та особу, яка його вчинила, з метою їх підтвердження або спростування, за умови, що в інший спосіб, крім проведення негласної слідчої (розшукової) дії, отримати інформацію неможливо. Система негласних слідчих (розшукових) дій включає: аудіо -, відеоконтроль особи ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2390#n2390 ст. 260 КПК]), накладення арешту на кореспонденцію ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2390#n2390 ст. 261 КПК]), огляд і виїмку кореспонденції ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2390#n2390 ст. 262 КПК]), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК), зняття інформації з електронних інформаційних систем ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2404#n2404 ст. 264 КПК]), обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2421#n2421 ст. 267 КПК]), спостереження за особою, річчю або місцем ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2421#n2421 ст. 269 КПК]), аудіо -, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК), контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК), виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2475#n2475 ст. 274 КПК]). 

Частина 1 цієї статті визначає негласні слідчі (розшукові) дії як різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених у КПК. Негласність проведення слідчих дій, регламентованих гл. 21 КПК, виражається в тому, що вони здійснюються приховано не лише від осіб, злочинна діяльність яких документується, але й від усіх інших суб'єктів, що не беруть безпосередньої участі в їх провадженні. 

За змістом положень КПК особи, конституційні права яких у встановленому законодавством порядку були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про факт такого обмеження. 

Повідомлення про факт проведення негласних слідчих (розшукових) дій може відбуватися під час ознайомлення сторонами з його матеріалами, на судових стадіях кримінального провадження під час розгляду його матеріалів або ж у порядку, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2356#n2356 ст. 253 КПК], з метою повідомлення осіб, щодо яких провадилися негласні слідчі (розшукові) дії. 

Доступ до інформації про факт проведення негласних слідчих (розшукових) дій може бути надано з урахуванням встановлених законодавством України вимог до умов та в межах, що забезпечують збереження державної таємниці. У разі необхідності дослідження фактів та обставин, відомості про які є державною таємницею, досудове розслідування та судовий розгляд матеріалів кримінального провадження проводяться із дотриманням режиму секретності. 

Суб'єктами організації та проведення негласних слідчих (розшукових) дій слід вважати службових осіб уповноважених законом органів, що приймають рішення щодо їх здійснення, організовують та виконують необхідні дії, спрямовані на отримання відомостей, що входять до предмета доказування у кримінальному провадженні. Відповідно суб'єктами проведення негласних слідчих (розшукових) дій є: слідчий суддя (за винятком передбачених законом випадків (статті 271,272 КПК), слідчий, що веде досудове розслідування, прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, керівник органу досудового розслідування, оперативний підрозділ, що виконує доручення слідчого на проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Суб'єктами проведення негласних слідчих (розшукових) дій з метою забезпечення їх організації та здійснення може використовуватись допомога та сприяння осіб, що добровільно співпрацюють із правоохоронними органами на засадах конфіденційного співробітництва. Особи, що співпрацюють з органами досудового розслідування на конфіденційній основі, також можуть допомагати у створенні умов для безпосереднього проведення негласних слідчих (розшукових) дій або ж брати особисту участь в їх здійсненні (статті 271, 272 КПК). 

Окремі негласні слідчі (розшукові) дії проводяться із використанням спеціальних технічних засобів отримання інформації (СТЗ), якими є технічні, програмні засоби, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, препарати та інші вироби, призначені (спеціально розроблені, виготовлені, запрограмовані, пристосовані) для негласного отримання інформації. СТЗ розробляються та виготовляються виключно на підставі ліцензій, отриманих у встановленому порядку. 

Частина 2 коментованої статті закріплює, що негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Тобто проведення негласних слідчих (розшукових) дій є припустимим лише за умов, що отримання інформації гласним шляхом, через провадження гласних слідчих (розшукових) дій не повною мірою забезпечує можливість отримання фактичних даних, що можуть використовуватись у розслідуванні злочину. За змістом статті аудіоконтроль, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК), накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК), огляд та виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст., 263 КПК), зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК) у частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді, а також обстеження публічно недоступних місць, житла та іншого володіння особи (ст. 267 КПК), спостереження за особою, річчю, місцем (ст. 269 КПК), аудіоконтроль, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК), контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК), виконання спеціального завдання із розкриття злочинної діяльності організованої злочинної групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК), проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. 

Відповідно до ч. 3 цієї статті рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій може прийняти слідчий, прокурор, а також, у передбачених законом випадках, слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий, прокурор можуть прийняти рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з метою розслідування злочину, за умови, якщо в інший спосіб отримати фактичні дані неможливо. Слідчий суддя приймає рішення про необхідність проведення негласних слідчих (розшукових) дій на підставі розгляду клопотання, внесеного слідчим, прокурором. 

За статтею [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran622#n622 36 КПК] до процесуальних повноважень прокурора входить здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням та забезпечення нагляду за законністю його провадження. У зв'язку із цим ч. 3 коментованої статті вказує, що слідчий зобов'язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор мас право заборонити проведення або припинити подальше здійснення негласних слідчих (розшукових) дій. 

До виняткових повноважень прокурора за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran2295#n2295 ч. 4 ст. 246 КПК] належить прийняття рішення про проведення контролю за вчиненням злочину у формах, передбачених ст. 271 КПК. 

Частина 5 ст. 246 КПК закріплює вимоги до рішення щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій та встановлює, що у ньому обов'язково зазначається строк її здійснення, який не повинен виходити за межі строків досудового розслідування (ст., 219 КПК). Строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути продовжений:

- прокурором, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням, - до вісімнадцяти місяців;

- керівником органу досудового розслідування, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням, - до шести місяців;

- начальником головного, самостійного управління МВС, Центрального управління СБУ, головного управління, управління МВС, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, регіонального органу СБУ в межах компетенції, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, - до дванадцяти місяців;

- Міністром внутрішніх справ України, Головою СБУ, головою органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, головою державного бюро розслідувань, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, - до вісімнадцяти місяців;

- слідчим суддею, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його рішенням у порядку, передбаченому ст. 249 КПК. 

За частиною 6 цієї статті право на проведення негласних слідчих (розшукових) дій має слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи, зокрема, спеціалісти у певних галузях знань, перекладачі, а також особи, що конфіденційно співпрацюють із уповноваженими законодавством органами. Під час виконання доручень слідчого, прокурора щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій співробітник такого оперативного підрозділу відповідно до ч. 2 ст. 41 КПК користується повноваженнями слідчого. 
[[Категорія:кримінальне процесуальне право]]

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки

2017-07-03T12:30:56Z

Stanislav.slavykovskyi: Створена сторінка: == «Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки...

== «Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки» ==

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]. 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]. 

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею ії на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі п на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин. 

=== Звільнення від кримінальної відповідальності ===
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки може мати місце за сукупності таких умов: 
# особа вчинила злочин вперше; 
# діяння належить до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 
# особа, яка вчинила злочин, щиро покаялася; 
# колектив підприємства, установи чи організації звернувся з клопотанням про передачу йому на поруки такої особи; 
# особа, яка вчинила злочин, не заперечує проти закриття кримінальної справи за даною нереабілітуючою підставою. 
Закон дозволяє звільняти особу від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки лише за наявності клопотання колективу підприємства, установи чи організації. За своїм змістом дане клопотання включає: 
# вмотивоване прохання відповідного колективу звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила злочин, і передати її йому на поруки; 
# зобов'язання колективу здійснювати заходи виховного характеру, спрямовані на недопущення вчинення особою, взятою на поруки, нових злочинів. Порядок звернення колективу з клопотанням про передачу особи на поруки регламентується кримінально-процесуальним законодавством.
Не може бути звільнена від кримінальної відповідальності і передана на поруки особа, яка не визнає себе винною або з інших причин наполягає на розгляді справи у суді. У таких випадках провадження у кримінальній справі триває у звичайному порядку. 

На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran198#n198 ст. ст. 45, 46, 49], розглядуваний вид звільнення від кримінальної відповідальності не є імперативним: застосування [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran204#n204 ст. 47] - це право, а не обов'язок суду. Застосування [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran204#n204 ст. 47] є виправданим лише тоді, коли суд дійде висновку про те, що виправлення конкретної особи, яка вчинила злочин, є можливим без фактичного застосування щодо неї заходів кримінально-правової репресії. 

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки є умовним. Особа звільняється від відповідальності на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran204#n204 ст. 47] під умовою протягом року з дня передачі її на поруки: виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру і не порушувати громадського порядку. Остаточно неможливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин виникає лише після спливу однорічного терміну дії поручительства колективу. 

Порушеннями громадського порядку, що є підставою скасування рішення про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, визнається зокрема вчинення такою особою адміністративного правопорушення, яке посягає на громадський порядок, громадську безпеку та встановлений порядок управління (дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у нетверезому стані, злісна непокора законному розпорядженню працівника міліції тощо). Порушення умов передачі на поруки з боку особи, звільненої від кримінальної відповідальності, у вигляді ухилення від заходів виховного характеру може полягати у порушенні трудової дисципліни, усталених правил співжиття на роботі, в побуті і сім'ї, в ігноруванні заходів виховного характеру, у звільненні з цією метою з роботи. Не може розглядатися як ухилення від заходів виховного характеру залишення особою колективу місця роботи або навчання з поважних причин (внаслідок хвороби, за сімейними обставинами, у зв'язку із зміною місця проживання тощо). 

У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин. Порядок відновлення кримінального переслідування у разі відмови колективу підприємства, установи чи організації від поручительства регламентується кримінально-процесуальним законодавством. 
Закриття кримінальної справи у зв'язку з передачею особи на поруки не звільняє її від обов'язку відшкодувати матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським інтересам або громадянам.
[[категорія:кримінальне право]]

Розбещення неповнолітніх

2017-04-14T06:10:48Z

Stanislav.slavykovskyi:

<big><big><big><big>Розбещення неповнолітніх</big></big></big></big>
== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України.]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України.]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-08 Постанова Пленуму Верховного Суду України N 5 від 30 травня 2008 р. "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи".]
* Розбещення неповнолітніх – це злочин передбачений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5 статтю 156 КК України].

== Об'єкт злочину ==

Об'єкт злочину - статева недоторканість і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх. Розбещення неповнолітніх здатне викликати у потерпілих від цього злочину різні статеві збочення.
Потерпілим виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка не досягла 16-річного віку. Для кваліфікації діяння за [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5 ст. 156] не має значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, хто був ініціатором вчинення розпусних дій, а також характеристика потерпілої особи (попереднє ведення статевого життя, наявність сексуального досвіду тощо).

== Розпусні дії ==

Вчинення розпусних дій фізичного характеру щодо особи, яка досягла 16-річного віку, може розглядатись як хуліганство, що відзначається винятковим цинізмом (ст. 296) - у разі, коли ці дії поєднуються з грубим порушенням громадського порядку і викликані прагненням продемонструвати явну неповагу до суспільства.
З об'єктивної сторони злочин виражається у вчиненні розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітніх.
Розпусні дії можуть мати як фізичний, так і інтелектуальний характер.
Розпусні дії з потерпілою особою, яка не досягла 16-річного віку, вчинені безпосередньо перед її зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом або статевими зносинами з особою, яка не досягла статевої зрілості, повністю охоплюються відповідними частинами статей [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?nreg=2341-14&find=5&text=156&x=3&y=4 152, 153, 155,] оскільки у подібних випадках розбещення неповнолітніх з урахуванням спрямованості умислу винного розглядається лише як етап у вчиненні інших статевих злочинів. Наявність істотного розриву у часі між розпусними діями і вчиненням стосовно однієї й тієї ж потерпілої особи іншого статевого злочину, що виключає переростання одного злочинного діяння в інше, означає, що вчинене треба кваліфікувати за сукупністю відповідних злочинів.
Розпусні дії, [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?nreg=2341-14&find=5&text=156&x=3&y=4 передбачені ст. 156], зазвичай спрямовані на задоволення винним статевої пристрасті, на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту або його задоволення. Але мотиви цього злочину не впливають на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста близьким, подальше втягнення у проституцію тощо).

== Фізичне розбещення ==

Фізичне розбещення - це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання онанізму, вчинення у присутності потерпілого статевого акту, акту онанізму, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схилення або примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо винного тощо. Диспозицією ст. 156 охоплюється також задоволення статевої пристрасті винного неприродним способом (наприклад, оральний або анальний секс), якщо при цьому щодо особи, яка не досягла 16-річного віку, не застосовується фізичне чи психічне насильство та не використовується безпорадний стан потерпілої особи. Механізм виникнення специфічних ушкоджень і змін, які стали результатом розпусних дій фізичного характеру, встановлюється судово-медичною експертизою.
Природні статеві зносини з особою, якій не виповнилось 16 років і яка не досягла статевої зрілості, за її згодою не визнаються фізичним розбещенням неповнолітніх у плані відповідальності за [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?text=15 ст. 156] і кваліфікуються за [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?text=15 ст. 155].
Розбещення неповнолітніх, яке поєднується з побоями і мордуваннями, заподіянням тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, зараженням вірусом імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?text=15 ст. 156] і відповідною статтею про злочин проти здоров'я особи.

== Інтелектуальне розбещення ==

Інтелектуальне розбещення може полягати, наприклад, у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми, у розповіді відвертих, натуралістичних сексуальних історій, фотографуванні потерпілих у різних сексуальних позах, демонстрації порнографічних предметів. Використання в процесі вчинення розпусних дій творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, а також примушування до участі у їх створенні потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page9?text=15 ст. 301].
Якщо винний, маючи намір зґвалтувати неповнолітню особу, здійснив щодо неї розпусні дії, а закінчене зґвалтування не вчинив з причин, не залежних від його волі, скоєне потрібно кваліфікувати не за [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?nreg=2341-14&find=5&text=156&x=3&y=4 ст. 156], а за [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page?text=15 ст. 15] і частинами 3 або 4 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?nreg=2341-14&find=5&text=156&x=3&y=4 ст. 152].
У разі, коли розбещення неповнолітнього передувало зґвалтуванню, від доведення до кінця якого особа добровільно відмовилась, її дії, за наявності підстав, слід кваліфікувати [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?nreg=2341-14&find=5&text=156&x=3&y=4 за ст. 156].
Розбещення неповнолітніх є закінченим злочином з моменту початку вчинення розпусних дій. Згода потерпілого на вчинення щодо нього таких дій, а так само їх результати на кваліфікацію [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?nreg=2341-14&find=5&text=156&x=3&y=4 за ст. 156] не впливають.

== Суб'єкт злочину ==

Суб'єктом злочину виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. У [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?nreg=2341-14&find=5&text=156&x=3&y=4 статті 156] встановлено відповідальність за розпусні дії незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості, тому винний і потерпілий можуть бути особами як однієї, так і різної статі.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Про момент усвідомлення винною особою віку потерпілої особи див. коментар до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?nreg=2341-14&find=5&text=156&x=3&y=4 ст. 152]. У разі сумлінної помилки особи щодо віку потерпілого відповідальність за [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?text=15 ст. 156] виключається.
Розпусні дії, передбачені [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?nreg=2341-14&find=5&text=156&x=3&y=4 ст. 156], зазвичай спрямовані на задоволення винним статевої пристрасті, на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту або його задоволення. Але мотиви цього злочину не впливають на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста близьким, подальше втягнення у проституцію тощо).

== Кваліфікуючі ознаки ==

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення розпусних дій: 
1) щодо малолітньої особи; 
2) батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього. 
Про ці поняття див. коментар до статей [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5?nreg=2341-14&find=5&text=156&x=3&y=4 152 і 155].

== Покарання ==

Покарання, за вчинення злочину, передбаченого частиною [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5 1 статті 156 КК України] (чинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку), караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Покарання, за вчинення злочину, передбаченого частиною [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5 2 статті 156 КК України] (ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього), караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page5 Стаття 156] відображає вирішення на законодавчому рівні проблеми педофілії - статевого відхилення, яке виявляється у прагненні вчинювати дії сексуального характеру з дітьми. Розбещення неповнолітніх може і не мати на меті сексуальне задоволення винного.

[[категорія:кримінальне право]]

Затримання особи без ухвали слідчого суду, судді

2017-04-10T06:57:51Z

Stanislav.slavykovskyi:

<big><big><big><big>Затримання особи без ухвали слідчого суду, судді</big></big></big></big>
== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України].
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України].
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України].

== Порядок затримання ==
Порядок затримання особи без ухвали слідчого судді чи суду передбачені [http://www.naiau.kiev.ua/osvitamvs/index.php/kpk-ukrajini/8-kpk/70-glava-37-kriminalne-provadzhennya-shchodo-okremoji-kategoriji-osib.html главою 37] ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page8?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w18 статтями 207-213] )Кримінального процесуального кодексу України.
Ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. 
Особливості затримання окремої категорії осіб визначаються [http://www.naiau.kiev.ua/osvitamvs/index.php/kpk-ukrajini/8-kpk/70-glava-37-kriminalne-provadzhennya-shchodo-okremoji-kategoriji-osib.html главою 37 КПК] України. 
Кожен мас право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w140 статті 482] Кримінального процесуального кодексу України: 
# при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;
# безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.
 
Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затриманий) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов'язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. 
== Недоторканність людини ==
Згідно зі [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 ст. 3 Конституції України] недоторканність людини - найвища соціальна цінність, а права та свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 У частині 2 ст. 29] Конституції України зазначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
== Затримання ==
Затримання є тимчасовим запобіжним заходом, який може бути застосований слідчим, прокурором за ухвалою слідчого судді, суду до громадянина України, іноземця та особи без громадянства. 
Мета затримання - запобігання протиправним діям та з'ясування причетності затриманого до вчиненого кримінального правопорушення. Така мета досягається шляхом захоплення правопорушника, виявлення та закріплення слідів кримінального правопорушення та інших фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, перешкоджання спробам підозрюваного сфальсифікувати докази та уникнути відповідальності за вчинене діяння. 
Що стосується особливостей затримання '''народного депутата України, судді КСУ, професійного судді,''' а також '''присяжного і народного засідателя''' на час здійснення ними правосуддя, '''кандидата у Президенти України, Уповноваженого ВР України з прав людини, Голови Рахункової палати''', '''його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати, депутата місцевої ради, адвоката, Генерального прокурора України, його заступника''', то це передбачено [http://www.naiau.kiev.ua/osvitamvs/index.php/kpk-ukrajini/8-kpk/70-glava-37-kriminalne-provadzhennya-shchodo-okremoji-kategoriji-osib.html окремою главою КПК], де також зазначено особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання й обрання запобіжного заходу стосовно даної категорії осіб. 
'''Громадянин України, іноземець та особа без громадянства''' мають право затримати будь-яку особу (за винятком судді та народного депутата України), яку вони застали при вчиненні кримінального правопорушення або замаху на вчинення кримінального правопорушення, коли особа з прямим умислом вчиняла діяння (дії або бездіяльність), безпосередньо спрямовані на вчинення кримінального правопорушення, однак не довела дане правопорушення до кінця з причин, що не залежали від її волі, а також безпосередньо після вчинення особою кримінального правопорушення або при безперервному переслідуванні особи, яка підозрюється в його вчиненні. 
Зазначене затримання слід відрізняти від процесуального затримання, що здійснюється уповноваженими особами відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page8?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w110 ст. 208 КПК України]. 
При цьому затримання не уповноваженою службовою особою може здійснюватися як за вчинення кримінального проступку, так і злочину, на відміну від затримання уповноваженою службовою особою, яке здійснюється винятково за вчинення злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, або за злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виключно у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов'язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує. 
Громадянин України, іноземець та особа без громадянства, які затримали особу, яка вчинила кримінальне правопорушення або замах на вчинення кримінального правопорушення, а також безпосередньо після вчинення нею кримінального правопорушення або під час безперервного переслідування підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, зобов'язані негайно доставити особу, яку вони запідозрили у вчиненні кримінального правопорушення, до найближчого правоохоронного органу або терміново повідомити до відповідного правоохоронного органу про затримання такої особи та її місцезнаходження. Після доставлення затриманої особи уповноважена службова особа зобов'язана перевірити законність затримання, вжити заходів щодо фіксування обставин кримінального правопорушення та в подальшому діяти відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page8?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w110 ст. 208 КПК України]. 
== ПРОТОКОЛ ==
Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page4?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w125 статтею 104 Кримінального процесуального кодексу України], зазначаються: 
* місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page8?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w110;
* результати особистого обшуку;
* клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили;
* повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого. 
Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. 
При затриманні особи не уповноваженою службовою особою час затримання розпочинається з моменту доставлення до уповноваженої службової особи.
== Уповноважена службова особа ==
Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: 
# якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;
# якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
 
Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page9?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w15 частиною сьомою статті 223] і [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page9?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w120 статтею 236] Кримінального процесуального кодексу України. 
Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page8?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w114 до положень статті 213] Кримінального процесуального кодексу України, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. 
Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору. 
Уповноважена службова особа - це працівник органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України та інших правоохоронних органів, який має право здійснити затримання особи. 
Зазначена уповноважена службова особа без ухвали слідчого судді, суду має право затримати особу, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі, у випадках:
* Коли особа безпосередньо вчиняє злочин;
* Якщо дана особа з прямим умислом вчинила діяння, спрямоване на вчинення злочину, однак не довела його до кінця з причин, що не залежали від її волі;
* Коли безпосередньо після вчинення злочину потерпілий або очевидці прямо вказують на особу, яка вчинила даний злочин;
* Якщо на тілі чи одязі особи містяться будь-які ознаки, які вказують на те, що дане суспільно небезпечне винне діяння було вчинене саме цією особою;
* Якщо сукупність ознак на місці події підтверджують причетність даної особи до вчиненого нею злочину.
Особа, яку підозрюють у вчиненні злочину, відповідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page8?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w110 до ч. І ст. 208 КПК] може бути затримана за наявності однієї з названих у [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page8?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w110 ст. 208 КПК] підстав.
Для прийняття рішення про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, поряд із зазначеними в законі підставами необхідна наявність відповідного мотиву, яким у даному випадку може бути необхідність перешкодити особі сховатись від правоохоронних органів, виключити можливість продовження злочинної діяльності.
Наприклад, будь-які ознаки на тілі чи одязі особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, закон відносить до підстав затримання. З цього випливає, що такі ознаки підлягають фіксації в протоколі затримання, а їх виявлення, вивчення та закріплення створюють невід'ємний елемент даної процесуальної дії.
Тому з метою забезпечення безпеки оточуючих громадян особа, яка провадить затримання, може проводити огляд одягу затриманого та предметів, які знаходяться при ньому, а також вилучення знайденої холодної та вогнепальної зброї, а також речовин та предметів, заборонених законом в обігу, тощо.
Затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення включає досить широкий комплекс методів пізнання, адже воно містить як елементи безпосереднього візуального спостереження, так і елементи огляду та особистого обшуку.
Працівник органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, інших правоохоронних органів, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page9?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w15 ч. 7 ст. 223] та [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page9?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w120 ст. 236 КПК]. 
Мається на увазі, що зазначені службові особи під час затримання та проведення обшуку особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, зобов'язані запросити не менше двох понятих, тобто осіб, незаінтересованих у результатах кримінального провадження. При цьому обшук підозрюваного здійснюється з обов'язковою участю понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної процесуальної дії.
Проведення обшуку осіб, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження, повинен бути здійснений особами тієї ж статі. 
Працівник органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, інших правоохоронних органів, слідчий, прокурор, який затримав особу, насамперед зобов'язаний повідомити затриманому підстави такого затримання та відомості про злочин, у вчиненні якого ця особа підозрюється. Крім цього, затриманому необхідно роз'яснити право мати захисника та в разі необхідності право на допомогу лікаря. Правом затриманого є також і дача показань з приводу підозри проти нього, адже він у будь-який момент може відмовитися відповідати на запитання і давати пояснення, показання, а також вимагати перевірки обґрунтованості його затримання. Про роз'яснення вказаних прав затриманий зобов'язаний розписатися у протоколі затримання. 
Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана скласти протокол із зазначенням: 
* місця,
* дати,
* точного часу проведення затримання,
* повного переліку процесуальних прав та обов'язків затриманого,
* підстав його затримання, осіб, які присутні під час проведення даної процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання),
* інформації про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації,
* характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії,
* умов та порядку їх використання,
* виявлені та вилучені під час особистого обшуку особи речі і документи, способу ознайомлення учасників зі змістом протоколу, зауважень і доповнень до письмового протоколу з боку учасників вищевказаної процесуальної дії. 
Після складання протоколу про затримання він підписується особою, яка його склала, і затриманим, при цьому копія протоколу негайно вручається під розпис затриманому та надсилається прокурору.Час затримання у протоколі вказується з того моменту, коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. 
У випадках відмови затриманого підписати протокол затримання про це зазначається в протоколі. Затриманому надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу затримання. Факт відмови затриманого від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень щодо причин такої відмови відповідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page4?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w125 до ст. 104 КПК] засвідчуються підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності - понятих. 
Уповноважена службова особа зобов'язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством. 
Про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування.
У разі наявності підстав для обґрунтованої підозри, що доставлений затриманої особи тривало довше, ніж це необхідно, слідчий зобов'язаний провести перевірку для вирішення питання про відповідальність винуватих у цьому осіб. 
У кожному органі досудового розслідування має бути одна чи декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих, яка негайно здійснює реєстрацію затриманої особи, зазначаючи дату, точний час (години і хвилини) доставлених затриманого, його анкетні дані, обставини, підстави затримання. Службові особи, відповідальні за перебування затриманих, підпорядковуються керівнику органу досудового розслідування. 
Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, який визначається згідно з вимогами [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page8?text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+199#w110 статті 209] Кримінального процесуального кодексу України. 
Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу. 
Особа, затримана уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді, суду не може утримуватися органом досудового розслідування понад сімдесят дві години з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена була залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. 
При затриманні особи не уповноваженою службовою особою час затримання розпочинається з моменту доставлення до уповноваженої службової особи. 
Протягом шістдесяти годин з моменту затримання особи, за вмотивованою постановою слідчого або прокурора: звільняють затриманого якщо не підтвердилась підозра його у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог закону; доставляють затриманого до слідчого судді, суду з клопотанням про обрання йому запобіжного заходу. 
== ПІДРОЗДІЛ ОРГАНУ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ==
У підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих. 
Відповідальними за перебування затриманих не можуть бути слідчі. 
Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана:
# негайно зареєструвати затриманого;
# роз'яснити затриманому підстави його затримання, права і обов'язки;
# звільнити затриманого негайно після зникнення підстави для затримання або спливу строку для затримання, передбаченого статтею 211 Кримінального процесуального кодексу України;
# забезпечити належне поводження із затриманим та дотримання його прав, передбачених Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України та іншими законами України;
# забезпечити запис усіх дій, що проводяться із залученням затриманого, у тому числі час їх початку та закінчення, а також осіб, які проводили такі дії або були присутні при проведенні таких дій;
# забезпечити невідкладне надання належної медичної допомоги та фіксацію медичним працівником будь-яких тілесних ушкоджень або погіршення стану здоров'я затриманого. До складу осіб, що надають затриманому медичну допомогу, за його бажанням може бути допущена конкретна особи, що мас право на зайняття медичною діяльністю. 
Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи. 
Якщо уповноважена службова особа, що здійснила затримання, має підстави для обґрунтованої підозри, що при повідомленні про затримання ця особа може зашкодити досудовому розслідуванню, вона може здійснити таке повідомлення самостійно, проте без порушення вимоги щодо його негайності. 
У разі затримання неповнолітньої особи уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування. 
Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. У разі неприбуття в установлений законодавством строк захисника, призначеного органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, уповноважена службова особа негайно повідомляє про це відповідний орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. 
Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана перевірити дотримання вимог цієї статті, а в разі нездійснення повідомлення про затримання - здійснити передбачені цією статтею дії самостійно. 
Про затримання та місце перебування особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, працівником органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України та інших правоохоронних органів, який здійснив затримання, негайно має бути надана можливість затриманому повідомити про це членів сім'ї, близьких родичів, опікунів чи піклувальників або інших осіб за власним вибором шляхом надіслання повідомлення поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
Таке повідомлення також може бути негайно здійснене самою уповноваженою службовою особою, яка здійснила дане затримання, у випадку коли у неї є підстави для обґрунтованої підозри, що особа під час повідомлення про затримання зможе негативно вплинути на результати досудового розслідування. Дана підозра має ґрунтуватися на матеріалах досудового розслідування й свідчити, що таким способом затриманий зможе знищити докази, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню. 
Якщо затримана особа є неповнолітньою, то працівник правоохоронного органу, який здійснив затримання, незалежно від повідомлення, здійсненого неповнолітнім затриманим, зобов'язаний негайно сповістити про її затримання і місце перебування батьків (усиновителів), опікунів чи піклувальників, інших повнолітніх близьких родичів чи членів сім'ї, а також представників органів опіки та піклування, установи і організації, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітня особа. 
Працівник органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України та інших правоохоронних органів, який затримав особу за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, зобов'язаний негайно повідомити до відповідного органу (установи), уповноваженого ЗУ "Про порядок надання безоплатної правової допомога" на надання безоплатної правової допомоги, з метою залучення адвоката для надання правової допомоги затриманому під час процесуальних дій та забезпечити його прибуття в необхідний час і місце. 
У випадку неприбуття до правоохоронного органу захисника, уповноваженого на надання безоплатної правової допомоги затриманому, у встановлений строк працівник правоохоронного органу, який здійснив затримання, зобов'язаний терміново повідомити про це відповідний орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги, з метою притягнення до відповідальності такого адвоката. 
До обов'язків працівника правоохоронного органу, відповідального за перебування затриманих, належить перевірка даних про повідомлення іншим особам про затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. У зв'язку із цим такій особі надаються копії відповідних документів або матеріалів, які засвідчують факт здійснення повідомлення. У випадку нездійснення такого повідомлення про затримання вищезазначена службова особа повинна самостійно здійснити такс повідомлення.

[[Категорія:Кримінально-процесуальне право]]

Затримання особи без ухвали слідчого суду, судді

2017-04-07T12:43:15Z

Stanislav.slavykovskyi:

<big><big><big><big>Затримання особи без ухвали слідчого суду, судді</big></big></big></big>
== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України].
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України].
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України].

== Порядок затримання ==
Порядок затримання особи без ухвали слідчого судді чи суду передбачені главою 37 (статтями 207-213 )Кримінального процесуального кодексу України.

Ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. 
Особливості затримання окремої категорії осіб визначаються главою 37 КПК України. 
Кожен мас право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у статті 482 Кримінального процесуального кодексу України: 
# при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;
# безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.
 
Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затриманий) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов'язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. 
== Недоторканність людини ==
Згідно зі ст. 3 Конституції України недоторканність людини - найвища соціальна цінність, а права та свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У частині 2 ст. 29 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
== Затримання ==
Затримання є тимчасовим запобіжним заходом, який може бути застосований слідчим, прокурором за ухвалою слідчого судді, суду до громадянина України, іноземця та особи без громадянства. 
Мета затримання - запобігання протиправним діям та з'ясування причетності затриманого до вчиненого кримінального правопорушення. Така мета досягається шляхом захоплення правопорушника, виявлення та закріплення слідів кримінального правопорушення та інших фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, перешкоджання спробам підозрюваного сфальсифікувати докази та уникнути відповідальності за вчинене діяння. 
Що стосується особливостей затримання народного депутата України, судді КСУ, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя, кандидата у Президенти України, Уповноваженого ВР України з прав людини, Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати, депутата місцевої ради, адвоката, Генерального прокурора України, його заступника, то це передбачено окремою главою КПК, де також зазначено особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання й обрання запобіжного заходу стосовно даної категорії осіб. 
Громадянин України, іноземець та особа без громадянства мають право затримати будь-яку особу (за винятком судді та народного депутата України), яку вони застали при вчиненні кримінального правопорушення або замаху на вчинення кримінального правопорушення, коли особа з прямим умислом вчиняла діяння (дії або бездіяльність), безпосередньо спрямовані на вчинення кримінального правопорушення, однак не довела дане правопорушення до кінця з причин, що не залежали від її волі, а також безпосередньо після вчинення особою кримінального правопорушення або при безперервному переслідуванні особи, яка підозрюється в його вчиненні. 
Зазначене затримання слід відрізняти від процесуального затримання, що здійснюється уповноваженими особами відповідно до ст. 208 КПК України. При цьому затримання не уповноваженою службовою особою може здійснюватися як за вчинення кримінального проступку, так і злочину, на відміну від затримання уповноваженою службовою особою, яке здійснюється винятково за вчинення злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, або за злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виключно у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов'язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує. 
Громадянин України, іноземець та особа без громадянства, які затримали особу, яка вчинила кримінальне правопорушення або замах на вчинення кримінального правопорушення, а також безпосередньо після вчинення нею кримінального правопорушення або під час безперервного переслідування підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, зобов'язані негайно доставити особу, яку вони запідозрили у вчиненні кримінального правопорушення, до найближчого правоохоронного органу або терміново повідомити до відповідного правоохоронного органу про затримання такої особи та її місцезнаходження. Після доставлення затриманої особи уповноважена службова особа зобов'язана перевірити законність затримання, вжити заходів щодо фіксування обставин кримінального правопорушення та в подальшому діяти відповідно до ст. 208 КПК України. 
При затриманні особи не уповноваженою службовою особою час затримання розпочинається з моменту доставлення до уповноваженої службової особи.
== Уповноважена службова особа ==
Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: 
# якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;
# якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
 
Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 Кримінального процесуального кодексу України. 
Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 Кримінального процесуального кодексу України, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. 
Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 Кримінального процесуального кодексу України, зазначаються: 
* місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 Кримінального процесуального кодексу України;
* результати особистого обшуку;
* клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили;
* повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого.
 
Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. 
Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору. 
Уповноважена службова особа - це працівник органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України та інших правоохоронних органів, який має право здійснити затримання особи. 
Зазначена уповноважена службова особа без ухвали слідчого судді, суду має право затримати особу, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі, у випадках:
* Коли особа безпосередньо вчиняє злочин;
* Якщо дана особа з прямим умислом вчинила діяння, спрямоване на вчинення злочину, однак не довела його до кінця з причин, що не залежали від її волі;
* Коли безпосередньо після вчинення злочину потерпілий або очевидці прямо вказують на особу, яка вчинила даний злочин;
* Якщо на тілі чи одязі особи містяться будь-які ознаки, які вказують на те, що дане суспільно небезпечне винне діяння було вчинене саме цією особою;
* Якщо сукупність ознак на місці події підтверджують причетність даної особи до вчиненого нею злочину.
Особа, яку підозрюють у вчиненні злочину, відповідно до ч. І ст. 208 КПК може бути затримана за наявності однієї з названих у ст. 208 КПК підстав.
Для прийняття рішення про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, поряд із зазначеними в законі підставами необхідна наявність відповідного мотиву, яким у даному випадку може бути необхідність перешкодити особі сховатись від правоохоронних органів, виключити можливість продовження злочинної діяльності.
Наприклад, будь-які ознаки на тілі чи одязі особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, закон відносить до підстав затримання. З цього випливає, що такі ознаки підлягають фіксації в протоколі затримання, а їх виявлення, вивчення та закріплення створюють невід'ємний елемент даної процесуальної дії.
Тому з метою забезпечення безпеки оточуючих громадян особа, яка провадить затримання, може проводити огляд одягу затриманого та предметів, які знаходяться при ньому, а також вилучення знайденої холодної та вогнепальної зброї, а також речовин та предметів, заборонених законом в обігу, тощо.
Затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення включає досить широкий комплекс методів пізнання, адже воно містить як елементи безпосереднього візуального спостереження, так і елементи огляду та особистого обшуку.
Працівник органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, інших правоохоронних органів, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 та ст. 236 КПК.
Мається на увазі, що зазначені службові особи під час затримання та проведення обшуку особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, зобов'язані запросити не менше двох понятих, тобто осіб, незаінтересованих у результатах кримінального провадження. При цьому обшук підозрюваного здійснюється з обов'язковою участю понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної процесуальної дії.
Проведення обшуку осіб, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження, повинен бути здійснений особами тієї ж статі.
Працівник органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, інших правоохоронних органів, слідчий, прокурор, який затримав особу, насамперед зобов'язаний повідомити затриманому підстави такого затримання та відомості про злочин, у вчиненні якого ця особа підозрюється. Крім цього, затриманому необхідно роз'яснити право мати захисника та в разі необхідності право на допомогу лікаря. Правом затриманого є також і дача показань з приводу підозри проти нього, адже він у будь-який момент може відмовитися відповідати на запитання і давати пояснення, показання, а також вимагати перевірки обґрунтованості його затримання. Про роз'яснення вказаних прав затриманий зобов'язаний розписатися у протоколі затримання.
Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана скласти протокол із зазначенням місця, дати, точного часу проведення затримання, повного переліку процесуальних прав та обов'язків затриманого, підстав його затримання, осіб, які присутні під час проведення даної процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання), інформації про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умов та порядку їх використання, виявлені та вилучені під час особистого обшуку особи речі і документи, способу ознайомлення учасників зі змістом протоколу, зауважень і доповнень до письмового протоколу з боку учасників вищевказаної процесуальної дії.
Після складання протоколу про затримання він підписується особою, яка його склала, і затриманим, при цьому копія протоколу негайно вручається під розпис затриманому та надсилається прокурору.
Час затримання у протоколі вказується з того моменту, коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
У випадках відмови затриманого підписати протокол затримання про це зазначається в протоколі. Затриманому надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу затримання. Факт відмови затриманого від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень щодо причин такої відмови відповідно до ст. 104 КПК засвідчуються підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності - понятих.

Уповноважена службова особа зобов'язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством.
Про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування.
У разі наявності підстав для обґрунтованої підозри, що доставлений затриманої особи тривало довше, ніж це необхідно, слідчий зобов'язаний провести перевірку для вирішення питання про відповідальність винуватих у цьому осіб.
У кожному органі досудового розслідування має бути одна чи декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих, яка негайно здійснює реєстрацію затриманої особи, зазначаючи дату, точний час (години і хвилини) доставлених затриманого, його анкетні дані, обставини, підстави затримання. Службові особи, відповідальні за перебування затриманих, підпорядковуються керівнику органу досудового розслідування.

Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, який визначається згідно з вимогами статті 209 Кримінального процесуального кодексу України.
Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу.
Особа, затримана уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді, суду не може утримуватися органом досудового розслідування понад сімдесят дві години з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена була залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
При затриманні особи не уповноваженою службовою особою час затримання розпочинається з моменту доставлення до уповноваженої службової особи.
Протягом шістдесяти годин з моменту затримання особи, за вмотивованою постановою слідчого або прокурора: звільняють затриманого якщо не підтвердилась підозра його у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог закону; доставляють затриманого до слідчого судді, суду з клопотанням про обрання йому запобіжного заходу.

У підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих.
Відповідальними за перебування затриманих не можуть бути слідчі.
Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана:
1) негайно зареєструвати затриманого;
2) роз'яснити затриманому підстави його затримання, права і обов'язки;
3) звільнити затриманого негайно після зникнення підстави для затримання або спливу строку для затримання, передбаченого статтею 211 Кримінального процесуального кодексу України;
4) забезпечити належне поводження із затриманим та дотримання його прав, передбачених Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України та іншими законами України;
5) забезпечити запис усіх дій, що проводяться із залученням затриманого, у тому числі час їх початку та закінчення, а також осіб, які проводили такі дії або були присутні при проведенні таких дій;
6) забезпечити невідкладне надання належної медичної допомоги та фіксацію медичним працівником будь-яких тілесних ушкоджень або погіршення стану здоров'я затриманого. До складу осіб, що надають затриманому медичну допомогу, за його бажанням може бути допущена конкретна особи, що мас право на зайняття медичною діяльністю.

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи.
Якщо уповноважена службова особа, що здійснила затримання, має підстави для обґрунтованої підозри, що при повідомленні про затримання ця особа може зашкодити досудовому розслідуванню, вона може здійснити таке повідомлення самостійно, проте без порушення вимоги щодо його негайності.
У разі затримання неповнолітньої особи уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування.
Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. У разі неприбуття в установлений законодавством строк захисника, призначеного органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, уповноважена службова особа негайно повідомляє про це відповідний орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги.
Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана перевірити дотримання вимог цієї статті, а в разі нездійснення повідомлення про затримання - здійснити передбачені цією статтею дії самостійно.

Про затримання та місце перебування особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, працівником органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України та інших правоохоронних органів, який здійснив затримання, негайно має бути надана можливість затриманому повідомити про це членів сім'ї, близьких родичів, опікунів чи піклувальників або інших осіб за власним вибором шляхом надіслання повідомлення поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
Таке повідомлення також може бути негайно здійснене самою уповноваженою службовою особою, яка здійснила дане затримання, у випадку коли у неї є підстави для обґрунтованої підозри, що особа під час повідомлення про затримання зможе негативно вплинути на результати досудового розслідування. Дана підозра має ґрунтуватися на матеріалах досудового розслідування й свідчити, що таким способом затриманий зможе знищити докази, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Якщо затримана особа є неповнолітньою, то працівник правоохоронного органу, який здійснив затримання, незалежно від повідомлення, здійсненого неповнолітнім затриманим, зобов'язаний негайно сповістити про її затримання і місце перебування батьків (усиновителів), опікунів чи піклувальників, інших повнолітніх близьких родичів чи членів сім'ї, а також представників органів опіки та піклування, установи і організації, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітня особа.
Працівник органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України та інших правоохоронних органів, який затримав особу за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, зобов'язаний негайно повідомити до відповідного органу (установи), уповноваженого ЗУ "Про порядок надання безоплатної правової допомога" на надання безоплатної правової допомоги, з метою залучення адвоката для надання правової допомоги затриманому під час процесуальних дій та забезпечити його прибуття в необхідний час і місце.
У випадку неприбуття до правоохоронного органу захисника, уповноваженого на надання безоплатної правової допомоги затриманому, у встановлений строк працівник правоохоронного органу, який здійснив затримання, зобов'язаний терміново повідомити про це відповідний орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги, з метою притягнення до відповідальності такого адвоката.
До обов'язків працівника правоохоронного органу, відповідального за перебування затриманих, належить перевірка даних про повідомлення іншим особам про затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. У зв'язку із цим такій особі надаються копії відповідних документів або матеріалів, які засвідчують факт здійснення повідомлення. У випадку нездійснення такого повідомлення про затримання вищезазначена службова особа повинна самостійно здійснити такс повідомлення.

[[Категорія:Кримінально-процесуальне право]]

Затримання особи без ухвали слідчого суду, судді

2017-04-07T10:58:31Z

Stanislav.slavykovskyi: Створена сторінка: <big><big><big><big>Затримання особи без ухвали слідчого суду, судді</big></big></big></big> == Нормативна б...

<big><big><big><big>Затримання особи без ухвали слідчого суду, судді</big></big></big></big>
== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України].
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України].
* Кримінальний кодекс України.

Порядок затримання особи без ухвали слідчого судді чи суду передбачені главою 37 (статтями 207-213 )Кримінального процесуального кодексу України.

Ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Особливості затримання окремої категорії осіб визначаються главою 37 КПК України.
Кожен мас право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у статті 482 Кримінального процесуального кодексу України:
1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;
2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.
Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затриманий) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов'язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно зі ст. 3 Конституції України недоторканність людини - найвища соціальна цінність, а права та свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У частині 2 ст. 29 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Затримання є тимчасовим запобіжним заходом, який може бути застосований слідчим, прокурором за ухвалою слідчого судді, суду до громадянина України, іноземця та особи без громадянства.
Мета затримання - запобігання протиправним діям та з'ясування причетності затриманого до вчиненого кримінального правопорушення. Така мета досягається шляхом захоплення правопорушника, виявлення та закріплення слідів кримінального правопорушення та інших фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, перешкоджання спробам підозрюваного сфальсифікувати докази та уникнути відповідальності за вчинене діяння.
Що стосується особливостей затримання народного депутата України, судді КСУ, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя, кандидата у Президенти України, Уповноваженого ВР України з прав людини, Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати, депутата місцевої ради, адвоката, Генерального прокурора України, його заступника, то це передбачено окремою главою КПК, де також зазначено особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання й обрання запобіжного заходу стосовно даної категорії осіб.
Громадянин України, іноземець та особа без громадянства мають право затримати будь-яку особу (за винятком судді та народного депутата України), яку вони застали при вчиненні кримінального правопорушення або замаху на вчинення кримінального правопорушення, коли особа з прямим умислом вчиняла діяння (дії або бездіяльність), безпосередньо спрямовані на вчинення кримінального правопорушення, однак не довела дане правопорушення до кінця з причин, що не залежали від її волі, а також безпосередньо після вчинення особою кримінального правопорушення або при безперервному переслідуванні особи, яка підозрюється в його вчиненні.
Зазначене затримання слід відрізняти від процесуального затримання, що здійснюється уповноваженими особами відповідно до ст. 208 КПК України. При цьому затримання не уповноваженою службовою особою може здійснюватися як за вчинення кримінального проступку, так і злочину, на відміну від затримання уповноваженою службовою особою, яке здійснюється винятково за вчинення злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, або за злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виключно у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов'язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує.
Громадянин України, іноземець та особа без громадянства, які затримали особу, яка вчинила кримінальне правопорушення або замах на вчинення кримінального правопорушення, а також безпосередньо після вчинення нею кримінального правопорушення або під час безперервного переслідування підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, зобов'язані негайно доставити особу, яку вони запідозрили у вчиненні кримінального правопорушення, до найближчого правоохоронного органу або терміново повідомити до відповідного правоохоронного органу про затримання такої особи та її місцезнаходження. Після доставлення затриманої особи уповноважена службова особа зобов'язана перевірити законність затримання, вжити заходів щодо фіксування обставин кримінального правопорушення та в подальшому діяти відповідно до ст. 208 КПК України.
При затриманні особи не уповноваженою службовою особою час затримання розпочинається з моменту доставлення до уповноваженої службової особи.

Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:
1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;
2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 Кримінального процесуального кодексу України.

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 Кримінального процесуального кодексу України, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 Кримінального процесуального кодексу України, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 Кримінального процесуального кодексу України; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору.
Уповноважена службова особа - це працівник органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України та інших правоохоронних органів, який має право здійснити затримання особи.
Зазначена уповноважена службова особа без ухвали слідчого судді, суду має право затримати особу, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі, у випадках:
- коли особа безпосередньо вчиняє злочин;
- якщо дана особа з прямим умислом вчинила діяння, спрямоване на вчинення злочину, однак не довела його до кінця з причин, що не залежали від її волі;
- коли безпосередньо після вчинення злочину потерпілий або очевидці прямо вказують на особу, яка вчинила даний злочин;
- якщо на тілі чи одязі особи містяться будь-які ознаки, які вказують на те, що дане суспільно небезпечне винне діяння було вчинене саме цією особою;
- якщо сукупність ознак на місці події підтверджують причетність даної особи до вчиненого нею злочину.
Особа, яку підозрюють у вчиненні злочину, відповідно до ч. І ст. 208 КПК може бути затримана за наявності однієї з названих у ст. 208 КПК підстав.
Для прийняття рішення про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, поряд із зазначеними в законі підставами необхідна наявність відповідного мотиву, яким у даному випадку може бути необхідність перешкодити особі сховатись від правоохоронних органів, виключити можливість продовження злочинної діяльності.
Наприклад, будь-які ознаки на тілі чи одязі особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, закон відносить до підстав затримання. З цього випливає, що такі ознаки підлягають фіксації в протоколі затримання, а їх виявлення, вивчення та закріплення створюють невід'ємний елемент даної процесуальної дії.
Тому з метою забезпечення безпеки оточуючих громадян особа, яка провадить затримання, може проводити огляд одягу затриманого та предметів, які знаходяться при ньому, а також вилучення знайденої холодної та вогнепальної зброї, а також речовин та предметів, заборонених законом в обігу, тощо.
Затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення включає досить широкий комплекс методів пізнання, адже воно містить як елементи безпосереднього візуального спостереження, так і елементи огляду та особистого обшуку.
Працівник органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, інших правоохоронних органів, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 та ст. 236 КПК.
Мається на увазі, що зазначені службові особи під час затримання та проведення обшуку особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, зобов'язані запросити не менше двох понятих, тобто осіб, незаінтересованих у результатах кримінального провадження. При цьому обшук підозрюваного здійснюється з обов'язковою участю понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної процесуальної дії.
Проведення обшуку осіб, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження, повинен бути здійснений особами тієї ж статі.
Працівник органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України, інших правоохоронних органів, слідчий, прокурор, який затримав особу, насамперед зобов'язаний повідомити затриманому підстави такого затримання та відомості про злочин, у вчиненні якого ця особа підозрюється. Крім цього, затриманому необхідно роз'яснити право мати захисника та в разі необхідності право на допомогу лікаря. Правом затриманого є також і дача показань з приводу підозри проти нього, адже він у будь-який момент може відмовитися відповідати на запитання і давати пояснення, показання, а також вимагати перевірки обґрунтованості його затримання. Про роз'яснення вказаних прав затриманий зобов'язаний розписатися у протоколі затримання.
Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана скласти протокол із зазначенням місця, дати, точного часу проведення затримання, повного переліку процесуальних прав та обов'язків затриманого, підстав його затримання, осіб, які присутні під час проведення даної процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання), інформації про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умов та порядку їх використання, виявлені та вилучені під час особистого обшуку особи речі і документи, способу ознайомлення учасників зі змістом протоколу, зауважень і доповнень до письмового протоколу з боку учасників вищевказаної процесуальної дії.
Після складання протоколу про затримання він підписується особою, яка його склала, і затриманим, при цьому копія протоколу негайно вручається під розпис затриманому та надсилається прокурору.
Час затримання у протоколі вказується з того моменту, коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
У випадках відмови затриманого підписати протокол затримання про це зазначається в протоколі. Затриманому надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу затримання. Факт відмови затриманого від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень щодо причин такої відмови відповідно до ст. 104 КПК засвідчуються підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності - понятих.

Уповноважена службова особа зобов'язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством.
Про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування.
У разі наявності підстав для обґрунтованої підозри, що доставлений затриманої особи тривало довше, ніж це необхідно, слідчий зобов'язаний провести перевірку для вирішення питання про відповідальність винуватих у цьому осіб.
У кожному органі досудового розслідування має бути одна чи декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих, яка негайно здійснює реєстрацію затриманої особи, зазначаючи дату, точний час (години і хвилини) доставлених затриманого, його анкетні дані, обставини, підстави затримання. Службові особи, відповідальні за перебування затриманих, підпорядковуються керівнику органу досудового розслідування.

Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, який визначається згідно з вимогами статті 209 Кримінального процесуального кодексу України.
Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу.
Особа, затримана уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді, суду не може утримуватися органом досудового розслідування понад сімдесят дві години з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена була залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
При затриманні особи не уповноваженою службовою особою час затримання розпочинається з моменту доставлення до уповноваженої службової особи.
Протягом шістдесяти годин з моменту затримання особи, за вмотивованою постановою слідчого або прокурора: звільняють затриманого якщо не підтвердилась підозра його у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог закону; доставляють затриманого до слідчого судді, суду з клопотанням про обрання йому запобіжного заходу.

У підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих.
Відповідальними за перебування затриманих не можуть бути слідчі.
Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана:
1) негайно зареєструвати затриманого;
2) роз'яснити затриманому підстави його затримання, права і обов'язки;
3) звільнити затриманого негайно після зникнення підстави для затримання або спливу строку для затримання, передбаченого статтею 211 Кримінального процесуального кодексу України;
4) забезпечити належне поводження із затриманим та дотримання його прав, передбачених Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України та іншими законами України;
5) забезпечити запис усіх дій, що проводяться із залученням затриманого, у тому числі час їх початку та закінчення, а також осіб, які проводили такі дії або були присутні при проведенні таких дій;
6) забезпечити невідкладне надання належної медичної допомоги та фіксацію медичним працівником будь-яких тілесних ушкоджень або погіршення стану здоров'я затриманого. До складу осіб, що надають затриманому медичну допомогу, за його бажанням може бути допущена конкретна особи, що мас право на зайняття медичною діяльністю.

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи.
Якщо уповноважена службова особа, що здійснила затримання, має підстави для обґрунтованої підозри, що при повідомленні про затримання ця особа може зашкодити досудовому розслідуванню, вона може здійснити таке повідомлення самостійно, проте без порушення вимоги щодо його негайності.
У разі затримання неповнолітньої особи уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування.
Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. У разі неприбуття в установлений законодавством строк захисника, призначеного органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, уповноважена службова особа негайно повідомляє про це відповідний орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги.
Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана перевірити дотримання вимог цієї статті, а в разі нездійснення повідомлення про затримання - здійснити передбачені цією статтею дії самостійно.

Про затримання та місце перебування особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, працівником органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України та інших правоохоронних органів, який здійснив затримання, негайно має бути надана можливість затриманому повідомити про це членів сім'ї, близьких родичів, опікунів чи піклувальників або інших осіб за власним вибором шляхом надіслання повідомлення поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
Таке повідомлення також може бути негайно здійснене самою уповноваженою службовою особою, яка здійснила дане затримання, у випадку коли у неї є підстави для обґрунтованої підозри, що особа під час повідомлення про затримання зможе негативно вплинути на результати досудового розслідування. Дана підозра має ґрунтуватися на матеріалах досудового розслідування й свідчити, що таким способом затриманий зможе знищити докази, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Якщо затримана особа є неповнолітньою, то працівник правоохоронного органу, який здійснив затримання, незалежно від повідомлення, здійсненого неповнолітнім затриманим, зобов'язаний негайно сповістити про її затримання і місце перебування батьків (усиновителів), опікунів чи піклувальників, інших повнолітніх близьких родичів чи членів сім'ї, а також представників органів опіки та піклування, установи і організації, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітня особа.
Працівник органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України та інших правоохоронних органів, який затримав особу за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, зобов'язаний негайно повідомити до відповідного органу (установи), уповноваженого ЗУ "Про порядок надання безоплатної правової допомога" на надання безоплатної правової допомоги, з метою залучення адвоката для надання правової допомоги затриманому під час процесуальних дій та забезпечити його прибуття в необхідний час і місце.
У випадку неприбуття до правоохоронного органу захисника, уповноваженого на надання безоплатної правової допомоги затриманому, у встановлений строк працівник правоохоронного органу, який здійснив затримання, зобов'язаний терміново повідомити про це відповідний орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги, з метою притягнення до відповідальності такого адвоката.
До обов'язків працівника правоохоронного органу, відповідального за перебування затриманих, належить перевірка даних про повідомлення іншим особам про затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. У зв'язку із цим такій особі надаються копії відповідних документів або матеріалів, які засвідчують факт здійснення повідомлення. У випадку нездійснення такого повідомлення про затримання вищезазначена службова особа повинна самостійно здійснити такс повідомлення.

[[Категорія:Кримінально-процесуальне право]]

Розбещення неповнолітніх

2017-04-07T09:12:13Z

Stanislav.slavykovskyi:

<big><big><big><big>Розбещення неповнолітніх</big></big></big></big>
== Нормативна база ==
* Кримінальний кодекс України.
* Кримінальний процесуальний кодекс України.
* Постанова Пленуму Верховного Суду України N 5 від 30 травня 2008 р. "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи".
* Розбещення неповнолітніх – це злочин передбачений статтю 156 КК України.

== Об'єкт злочину ==

Об'єкт злочину - статева недоторканість і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх. Розбещення неповнолітніх здатне викликати у потерпілих від цього злочину різні статеві збочення.
Потерпілим виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка не досягла 16-річного віку. Для кваліфікації діяння за ст. 156 не має значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, хто був ініціатором вчинення розпусних дій, а також характеристика потерпілої особи (попереднє ведення статевого життя, наявність сексуального досвіду тощо).

== Розпусні дії ==

Вчинення розпусних дій фізичного характеру щодо особи, яка досягла 16-річного віку, може розглядатись як хуліганство, що відзначається винятковим цинізмом (ст. 296) - у разі, коли ці дії поєднуються з грубим порушенням громадського порядку і викликані прагненням продемонструвати явну неповагу до суспільства.
З об'єктивної сторони злочин виражається у вчиненні розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітніх.
Розпусні дії можуть мати як фізичний, так і інтелектуальний характер.
Розпусні дії з потерпілою особою, яка не досягла 16-річного віку, вчинені безпосередньо перед її зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом або статевими зносинами з особою, яка не досягла статевої зрілості, повністю охоплюються відповідними частинами статей 152, 153, 155, оскільки у подібних випадках розбещення неповнолітніх з урахуванням спрямованості умислу винного розглядається лише як етап у вчиненні інших статевих злочинів. Наявність істотного розриву у часі між розпусними діями і вчиненням стосовно однієї й тієї ж потерпілої особи іншого статевого злочину, що виключає переростання одного злочинного діяння в інше, означає, що вчинене треба кваліфікувати за сукупністю відповідних злочинів.
Розпусні дії, передбачені ст. 156, зазвичай спрямовані на задоволення винним статевої пристрасті, на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту або його задоволення. Але мотиви цього злочину не впливають на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста близьким, подальше втягнення у проституцію тощо).

== Фізичне розбещення ==

Фізичне розбещення - це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання онанізму, вчинення у присутності потерпілого статевого акту, акту онанізму, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схилення або примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо винного тощо. Диспозицією ст. 156 охоплюється також задоволення статевої пристрасті винного неприродним способом (наприклад, оральний або анальний секс), якщо при цьому щодо особи, яка не досягла 16-річного віку, не застосовується фізичне чи психічне насильство та не використовується безпорадний стан потерпілої особи. Механізм виникнення специфічних ушкоджень і змін, які стали результатом розпусних дій фізичного характеру, встановлюється судово-медичною експертизою.
Природні статеві зносини з особою, якій не виповнилось 16 років і яка не досягла статевої зрілості, за її згодою не визнаються фізичним розбещенням неповнолітніх у плані відповідальності за ст. 156 і кваліфікуються за ст. 155.
Розбещення неповнолітніх, яке поєднується з побоями і мордуваннями, заподіянням тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, зараженням вірусом імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за ст. 156 і відповідною статтею про злочин проти здоров'я особи.

== Інтелектуальне розбещення ==

Інтелектуальне розбещення може полягати, наприклад, у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми, у розповіді відвертих, натуралістичних сексуальних історій, фотографуванні потерпілих у різних сексуальних позах, демонстрації порнографічних предметів. Використання в процесі вчинення розпусних дій творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, а також примушування до участі у їх створенні потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 301.
Якщо винний, маючи намір зґвалтувати неповнолітню особу, здійснив щодо неї розпусні дії, а закінчене зґвалтування не вчинив з причин, не залежних від його волі, скоєне потрібно кваліфікувати не за ст. 156, а за ст. 15 і частинами 3 або 4 ст. 152.
У разі, коли розбещення неповнолітнього передувало зґвалтуванню, від доведення до кінця якого особа добровільно відмовилась, її дії, за наявності підстав, слід кваліфікувати за ст. 156.
Розбещення неповнолітніх є закінченим злочином з моменту початку вчинення розпусних дій. Згода потерпілого на вчинення щодо нього таких дій, а так само їх результати на кваліфікацію за ст. 156 не впливають.

== Суб'єкт злочину ==

Суб'єктом злочину виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. У статті 156 встановлено відповідальність за розпусні дії незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості, тому винний і потерпілий можуть бути особами як однієї, так і різної статі.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Про момент усвідомлення винною особою віку потерпілої особи див. коментар до ст. 152. У разі сумлінної помилки особи щодо віку потерпілого відповідальність за ст. 156 виключається.
Розпусні дії, передбачені ст. 156, зазвичай спрямовані на задоволення винним статевої пристрасті, на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту або його задоволення. Але мотиви цього злочину не впливають на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста близьким, подальше втягнення у проституцію тощо).

== Кваліфікуючі ознаки ==

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення розпусних дій: 
1) щодо малолітньої особи; 
2) батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього. 
Про ці поняття див. коментар до статей 152 і 155.

== Покарання ==

Покарання, за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 156 КК України (чинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку), караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Покарання, за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 156 КК України (ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього), караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Стаття 156 відображає вирішення на законодавчому рівні проблеми педофілії - статевого відхилення, яке виявляється у прагненні вчинювати дії сексуального характеру з дітьми. Розбещення неповнолітніх може і не мати на меті сексуальне задоволення винного.

[[категорія:кримінальне право]]

Розбещення неповнолітніх

2017-04-07T09:05:19Z

Stanislav.slavykovskyi: Створена сторінка: <big><big><big><big>Розбещення неповнолітніх</big></big></big></big> == Нормативна база == * Кримінальний ко...

<big><big><big><big>Розбещення неповнолітніх</big></big></big></big>
== Нормативна база ==
* Кримінальний кодекс України.
* Кримінальний процесуальний кодекс України.
* Постанова Пленуму Верховного Суду України N 5 від 30 травня 2008 р. "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи".
* Розбещення неповнолітніх – це злочин передбачений статтю 156 КК України.

== Об'єкт злочину ==

Об'єкт злочину - статева недоторканість і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх. Розбещення неповнолітніх здатне викликати у потерпілих від цього злочину різні статеві збочення.
Потерпілим виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка не досягла 16-річного віку. Для кваліфікації діяння за ст. 156 не має значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, хто був ініціатором вчинення розпусних дій, а також характеристика потерпілої особи (попереднє ведення статевого життя, наявність сексуального досвіду тощо).

== Розпусні дії ==

Вчинення розпусних дій фізичного характеру щодо особи, яка досягла 16-річного віку, може розглядатись як хуліганство, що відзначається винятковим цинізмом (ст. 296) - у разі, коли ці дії поєднуються з грубим порушенням громадського порядку і викликані прагненням продемонструвати явну неповагу до суспільства.
З об'єктивної сторони злочин виражається у вчиненні розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітніх.
Розпусні дії можуть мати як фізичний, так і інтелектуальний характер.
Розпусні дії з потерпілою особою, яка не досягла 16-річного віку, вчинені безпосередньо перед її зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом або статевими зносинами з особою, яка не досягла статевої зрілості, повністю охоплюються відповідними частинами статей 152, 153, 155, оскільки у подібних випадках розбещення неповнолітніх з урахуванням спрямованості умислу винного розглядається лише як етап у вчиненні інших статевих злочинів. Наявність істотного розриву у часі між розпусними діями і вчиненням стосовно однієї й тієї ж потерпілої особи іншого статевого злочину, що виключає переростання одного злочинного діяння в інше, означає, що вчинене треба кваліфікувати за сукупністю відповідних злочинів.
Розпусні дії, передбачені ст. 156, зазвичай спрямовані на задоволення винним статевої пристрасті, на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту або його задоволення. Але мотиви цього злочину не впливають на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста близьким, подальше втягнення у проституцію тощо).

== Фізичне розбещення ==

Фізичне розбещення - це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання онанізму, вчинення у присутності потерпілого статевого акту, акту онанізму, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схилення або примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо винного тощо. Диспозицією ст. 156 охоплюється також задоволення статевої пристрасті винного неприродним способом (наприклад, оральний або анальний секс), якщо при цьому щодо особи, яка не досягла 16-річного віку, не застосовується фізичне чи психічне насильство та не використовується безпорадний стан потерпілої особи. Механізм виникнення специфічних ушкоджень і змін, які стали результатом розпусних дій фізичного характеру, встановлюється судово-медичною експертизою.
Природні статеві зносини з особою, якій не виповнилось 16 років і яка не досягла статевої зрілості, за її згодою не визнаються фізичним розбещенням неповнолітніх у плані відповідальності за ст. 156 і кваліфікуються за ст. 155.
Розбещення неповнолітніх, яке поєднується з побоями і мордуваннями, заподіянням тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, зараженням вірусом імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за ст. 156 і відповідною статтею про злочин проти здоров'я особи.

== Інтелектуальне розбещення ==

Інтелектуальне розбещення може полягати, наприклад, у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми, у розповіді відвертих, натуралістичних сексуальних історій, фотографуванні потерпілих у різних сексуальних позах, демонстрації порнографічних предметів. Використання в процесі вчинення розпусних дій творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, а також примушування до участі у їх створенні потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 301.
Якщо винний, маючи намір зґвалтувати неповнолітню особу, здійснив щодо неї розпусні дії, а закінчене зґвалтування не вчинив з причин, не залежних від його волі, скоєне потрібно кваліфікувати не за ст. 156, а за ст. 15 і частинами 3 або 4 ст. 152.
У разі, коли розбещення неповнолітнього передувало зґвалтуванню, від доведення до кінця якого особа добровільно відмовилась, її дії, за наявності підстав, слід кваліфікувати за ст. 156.
Розбещення неповнолітніх є закінченим злочином з моменту початку вчинення розпусних дій. Згода потерпілого на вчинення щодо нього таких дій, а так само їх результати на кваліфікацію за ст. 156 не впливають.

== Суб'єкт злочину ==

Суб'єктом злочину виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. У статті 156 встановлено відповідальність за розпусні дії незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості, тому винний і потерпілий можуть бути особами як однієї, так і різної статі.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Про момент усвідомлення винною особою віку потерпілої особи див. коментар до ст. 152. У разі сумлінної помилки особи щодо віку потерпілого відповідальність за ст. 156 виключається.
Розпусні дії, передбачені ст. 156, зазвичай спрямовані на задоволення винним статевої пристрасті, на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту або його задоволення. Але мотиви цього злочину не впливають на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста близьким, подальше втягнення у проституцію тощо).

== Кваліфікуючі ознаки ==

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення розпусних дій: 
1) щодо малолітньої особи; 
2) батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього. 
Про ці поняття див. коментар до статей 152 і 155.

== Покарання ==

Покарання, за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 156 КК України (чинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку), караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Покарання, за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 156 КК України (ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього), караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Стаття 156 відображає вирішення на законодавчому рівні проблеми педофілії - статевого відхилення, яке виявляється у прагненні вчинювати дії сексуального характеру з дітьми. Розбещення неповнолітніх може і не мати на меті сексуальне задоволення винного.

категорія:кримінальне право|Розбещення неповнолітніх

Порядок реєстрації смерті

2017-02-22T14:45:18Z

Stanislav.slavykovskyi:

Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran288?nreg=435-15&find=2&text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+49&x=0&y=0#w14 ст. 49 Цивільного кодексу України], смерть є актом цивільного стану, що підлягає державній реєстрації. Згідно [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2398-17?nreg=2398-17&find=1&text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+4&x=0&y=0#w14 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію актів цивільного стану”] реєстрацію смерті провадять органи державної реєстрації актів цивільного стану:
- відділи реєстрації актів цивільного стану управлінь юстиції (далі - відділи РАЦС);
- виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад.
Державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України. 

'''Підставою для державної реєстрація смерті органом РАЦС є''': 
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1152-06 лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о)], форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545; 
* фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545; 
* лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; 
* рішення суду про оголошення особи померлою; 
* рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; 
* повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; 
* повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть (пункт 1 глава 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
 
'''Державна реєстрація смерті проводиться за заявою: '''

* родичів померлого, 

* представників органу опіки та піклування, 

* працівників житлово-експлуатаційних організацій, 

* адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, 

* інших осіб, згідно ч. 6 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію актів цивільного стану”. 

Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи, - не пізніше п'яти днів. 

Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у вищевказані строки та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) державна реєстрація смерті може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного стану. 

Державна реєстрація смерті осіб, що померли в слідчих ізоляторах або установах виконання покарань, у яких ці особи трималися або відбували покарання, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання до взяття під варту або засудження осіб чи за місцезнаходженням установи. 

Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; встановлення у судовому порядку факту смерті; звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою. 

Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб. 

Особа, яка звернулася щодо державної реєстрації смерті, повинна пред'явити паспорт або паспортний документ. Відсутність зазначеного документа не є підставою для відмови в державній реєстрації смерті.
Якщо заява про державну реєстрацію смерті надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті, то державна реєстрація проводиться за наявності лікарського свідоцтва або фельдшерської довідки про смерть установленої форми на загальних підставах за заявою будь-якої особи, без складання висновку, але після перевірки наявності державної реєстрації смерті за місцем настання смерті, за місцем останнього проживання померлого, за місцем поховання чи виявлення трупа або за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Складений актовий запис включається до книги поновлених актових записів цивільного стану за поточний рік.
Державна реєстрація смерті особи, оголошеної судом померлою, проводиться за рішенням суду, надісланим судом відділу державної реєстрації актів цивільного стану, після набрання ним законної сили або за заявою осіб, що були позивачами при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду.
Складений актовий запис про смерть включається до книги поновлених актових записів цивільного стану за поточний рік. У цих випадках датою смерті вважається день набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не зазначено в рішенні суду.
Державна реєстрація факту смерті, встановленого у судовому порядку, проводиться за заявою осіб, що були позивачами при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду.
Складений актовий запис про смерть включається до книги державної реєстрації смерті за поточний рік, якщо з часу настання смерті не минуло одного року, або до книги поновлених актових записів цивільного стану за поточний рік, якщо минуло більше року.
Державна реєстрація смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів, незалежно від часу її настання проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану шляхом складання актового запису про смерть, який включається до книги поновлених актових записів про смерть за поточний рік.
Державна реєстрація смерті осіб, які загинули в період проходження військової або альтернативної служби в мирний час, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану із зазначенням в актовому записі про те, що смерть настала в період проходження військової служби.
При державній реєстрації смерті невпізнаних осіб до актового запису про смерть вносяться тільки ті відомості, які містяться у лікарському свідоцтві про смерть.
При встановленні надалі відомостей про померлого, яких бракувало, зміни і доповнення до актового запису про смерть вносяться згідно із законодавством, яке регулює порядок внесення змін, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану, на підставі висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану за наявності протоколу впізнання трупа.
Паспорт або паспортний документ померлого, а також військово-облікові та пільгові документи орган державної реєстрації актів цивільного стану, який реєструє смерть, вилучає.
Список паспортів, паспортних документів, пільгових посвідчень та військово облікових документів, зданих у зв'язку з державною реєстрацією смерті померлих, до якого додаються зазначені документи, передається в семиденний строк до органів внутрішніх справ та військових комісаріатів за місцем державної реєстрації смерті.
Непередача зазначених документів померлих не є перешкодою для державної реєстрації смерті. Про їх не передачу орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний у семиденний строк повідомити органи внутрішніх справ та військові комісаріати за місцем державної реєстрації смерті.
Державна реєстрація смерті іноземців та осіб без громадянства проводиться на загальних підставах з дотриманням вимог чинного законодавства України.
Про факт державної реєстрації смерті видається:
- органом РАЦС свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання;
- відповідна довідка на поховання, у разі державної реєстрації смерті виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, у якій зазначаються: прізвище, власне ім'я, по батькові померлої особи; дата смерті; місце смерті; номер та дата складання актового запису про смерть; найменування органу, що здійснив державну реєстрацію акту цивільного стану.
Щомісяця, але не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, відділи державної реєстрації актів цивільного стану направляють: державним податковим інспекціям - повідомлення про громадян, які померли, для зняття з обліку в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, органам праці та соціального захисту населення - повідомлення про громадян, які померли, для зняття з обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги.
Органи державної реєстрації актів цивільного стану протягом десяти робочих днів з дня державної реєстрації смерті особи подають відповідні відомості територіальним органам Пенсійного фонду України.
У разі смерті дитини орган державної реєстрації актів цивільного стану протягом 10 днів після державної реєстрації смерті дитини направляє органу праці та соціального захисту населення за місцем державної реєстрації повідомлення про померлих дітей. Якщо при державній реєстрації смерті стане відомо про дітей, які позбавлені батьківського піклування, то орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний у той самий день письмово повідомити про це орган опіки та піклування за місцезнаходженням дітей.
Згідно ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», від сплати державного мита звільняються громадяни за реєстрацію смерті. Інших обов’язкових платежів у цьому випадку законом не передбачено.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Порядок реєстрації смерті

2017-02-22T14:33:13Z

Stanislav.slavykovskyi:

Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran288?nreg=435-15&find=2&text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+49&x=0&y=0#w14 ст. 49 Цивільного кодексу України], смерть є актом цивільного стану, що підлягає державній реєстрації. Згідно [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2398-17?nreg=2398-17&find=1&text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+4&x=0&y=0#w14 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію актів цивільного стану”] реєстрацію смерті провадять органи державної реєстрації актів цивільного стану:
- відділи реєстрації актів цивільного стану управлінь юстиції (далі - відділи РАЦС);
- виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад.
Державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України. 

'''Підставою для державної реєстрація смерті органом РАЦС є''': 
* лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545; 
* фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545; 
* лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; 
* рішення суду про оголошення особи померлою; 
* рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; 
* повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; 
* повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть (пункт 1 глава 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
 
Державна реєстрація смерті проводиться за заявою:
- родичів померлого,
- представників органу опіки та піклування,
- працівників житлово-експлуатаційних організацій,
- адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть,
- інших осіб, згідно ч. 6 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію актів цивільного стану”.
Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи, - не пізніше п'яти днів.
Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у вищевказані строки та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) державна реєстрація смерті може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Державна реєстрація смерті осіб, що померли в слідчих ізоляторах або установах виконання покарань, у яких ці особи трималися або відбували покарання, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання до взяття під варту або засудження осіб чи за місцезнаходженням установи.
Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; встановлення у судовому порядку факту смерті; звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою.
Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Особа, яка звернулася щодо державної реєстрації смерті, повинна пред'явити паспорт або паспортний документ. Відсутність зазначеного документа не є підставою для відмови в державній реєстрації смерті.
Якщо заява про державну реєстрацію смерті надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті, то державна реєстрація проводиться за наявності лікарського свідоцтва або фельдшерської довідки про смерть установленої форми на загальних підставах за заявою будь-якої особи, без складання висновку, але після перевірки наявності державної реєстрації смерті за місцем настання смерті, за місцем останнього проживання померлого, за місцем поховання чи виявлення трупа або за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Складений актовий запис включається до книги поновлених актових записів цивільного стану за поточний рік.
Державна реєстрація смерті особи, оголошеної судом померлою, проводиться за рішенням суду, надісланим судом відділу державної реєстрації актів цивільного стану, після набрання ним законної сили або за заявою осіб, що були позивачами при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду.
Складений актовий запис про смерть включається до книги поновлених актових записів цивільного стану за поточний рік. У цих випадках датою смерті вважається день набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не зазначено в рішенні суду.
Державна реєстрація факту смерті, встановленого у судовому порядку, проводиться за заявою осіб, що були позивачами при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду.
Складений актовий запис про смерть включається до книги державної реєстрації смерті за поточний рік, якщо з часу настання смерті не минуло одного року, або до книги поновлених актових записів цивільного стану за поточний рік, якщо минуло більше року.
Державна реєстрація смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів, незалежно від часу її настання проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану шляхом складання актового запису про смерть, який включається до книги поновлених актових записів про смерть за поточний рік.
Державна реєстрація смерті осіб, які загинули в період проходження військової або альтернативної служби в мирний час, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану із зазначенням в актовому записі про те, що смерть настала в період проходження військової служби.
При державній реєстрації смерті невпізнаних осіб до актового запису про смерть вносяться тільки ті відомості, які містяться у лікарському свідоцтві про смерть.
При встановленні надалі відомостей про померлого, яких бракувало, зміни і доповнення до актового запису про смерть вносяться згідно із законодавством, яке регулює порядок внесення змін, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану, на підставі висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану за наявності протоколу впізнання трупа.
Паспорт або паспортний документ померлого, а також військово-облікові та пільгові документи орган державної реєстрації актів цивільного стану, який реєструє смерть, вилучає.
Список паспортів, паспортних документів, пільгових посвідчень та військово облікових документів, зданих у зв'язку з державною реєстрацією смерті померлих, до якого додаються зазначені документи, передається в семиденний строк до органів внутрішніх справ та військових комісаріатів за місцем державної реєстрації смерті.
Непередача зазначених документів померлих не є перешкодою для державної реєстрації смерті. Про їх не передачу орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний у семиденний строк повідомити органи внутрішніх справ та військові комісаріати за місцем державної реєстрації смерті.
Державна реєстрація смерті іноземців та осіб без громадянства проводиться на загальних підставах з дотриманням вимог чинного законодавства України.
Про факт державної реєстрації смерті видається:
- органом РАЦС свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання;
- відповідна довідка на поховання, у разі державної реєстрації смерті виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, у якій зазначаються: прізвище, власне ім'я, по батькові померлої особи; дата смерті; місце смерті; номер та дата складання актового запису про смерть; найменування органу, що здійснив державну реєстрацію акту цивільного стану.
Щомісяця, але не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, відділи державної реєстрації актів цивільного стану направляють: державним податковим інспекціям - повідомлення про громадян, які померли, для зняття з обліку в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, органам праці та соціального захисту населення - повідомлення про громадян, які померли, для зняття з обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги.
Органи державної реєстрації актів цивільного стану протягом десяти робочих днів з дня державної реєстрації смерті особи подають відповідні відомості територіальним органам Пенсійного фонду України.
У разі смерті дитини орган державної реєстрації актів цивільного стану протягом 10 днів після державної реєстрації смерті дитини направляє органу праці та соціального захисту населення за місцем державної реєстрації повідомлення про померлих дітей. Якщо при державній реєстрації смерті стане відомо про дітей, які позбавлені батьківського піклування, то орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний у той самий день письмово повідомити про це орган опіки та піклування за місцезнаходженням дітей.
Згідно ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», від сплати державного мита звільняються громадяни за реєстрацію смерті. Інших обов’язкових платежів у цьому випадку законом не передбачено.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Порядок реєстрації смерті

2017-02-22T14:29:30Z

Stanislav.slavykovskyi:

Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran288?nreg=435-15&find=2&text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+49&x=0&y=0#w14 ст. 49 Цивільного кодексу України], смерть є актом цивільного стану, що підлягає державній реєстрації. Згідно ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію актів цивільного стану” реєстрацію смерті провадять органи державної реєстрації актів цивільного стану:
- відділи реєстрації актів цивільного стану управлінь юстиції (далі - відділи РАЦС);
- виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад.
Державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України. 

'''Підставою для державної реєстрація смерті органом РАЦС є''': 
* лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545; 
* фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545; 
* лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; 
* рішення суду про оголошення особи померлою; 
* рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; 
* повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; 
* повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть (пункт 1 глава 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
 
Державна реєстрація смерті проводиться за заявою:
- родичів померлого,
- представників органу опіки та піклування,
- працівників житлово-експлуатаційних організацій,
- адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть,
- інших осіб, згідно ч. 6 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію актів цивільного стану”.
Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи, - не пізніше п'яти днів.
Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у вищевказані строки та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) державна реєстрація смерті може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Державна реєстрація смерті осіб, що померли в слідчих ізоляторах або установах виконання покарань, у яких ці особи трималися або відбували покарання, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання до взяття під варту або засудження осіб чи за місцезнаходженням установи.
Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; встановлення у судовому порядку факту смерті; звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою.
Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Особа, яка звернулася щодо державної реєстрації смерті, повинна пред'явити паспорт або паспортний документ. Відсутність зазначеного документа не є підставою для відмови в державній реєстрації смерті.
Якщо заява про державну реєстрацію смерті надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті, то державна реєстрація проводиться за наявності лікарського свідоцтва або фельдшерської довідки про смерть установленої форми на загальних підставах за заявою будь-якої особи, без складання висновку, але після перевірки наявності державної реєстрації смерті за місцем настання смерті, за місцем останнього проживання померлого, за місцем поховання чи виявлення трупа або за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Складений актовий запис включається до книги поновлених актових записів цивільного стану за поточний рік.
Державна реєстрація смерті особи, оголошеної судом померлою, проводиться за рішенням суду, надісланим судом відділу державної реєстрації актів цивільного стану, після набрання ним законної сили або за заявою осіб, що були позивачами при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду.
Складений актовий запис про смерть включається до книги поновлених актових записів цивільного стану за поточний рік. У цих випадках датою смерті вважається день набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не зазначено в рішенні суду.
Державна реєстрація факту смерті, встановленого у судовому порядку, проводиться за заявою осіб, що були позивачами при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду.
Складений актовий запис про смерть включається до книги державної реєстрації смерті за поточний рік, якщо з часу настання смерті не минуло одного року, або до книги поновлених актових записів цивільного стану за поточний рік, якщо минуло більше року.
Державна реєстрація смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів, незалежно від часу її настання проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану шляхом складання актового запису про смерть, який включається до книги поновлених актових записів про смерть за поточний рік.
Державна реєстрація смерті осіб, які загинули в період проходження військової або альтернативної служби в мирний час, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану із зазначенням в актовому записі про те, що смерть настала в період проходження військової служби.
При державній реєстрації смерті невпізнаних осіб до актового запису про смерть вносяться тільки ті відомості, які містяться у лікарському свідоцтві про смерть.
При встановленні надалі відомостей про померлого, яких бракувало, зміни і доповнення до актового запису про смерть вносяться згідно із законодавством, яке регулює порядок внесення змін, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану, на підставі висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану за наявності протоколу впізнання трупа.
Паспорт або паспортний документ померлого, а також військово-облікові та пільгові документи орган державної реєстрації актів цивільного стану, який реєструє смерть, вилучає.
Список паспортів, паспортних документів, пільгових посвідчень та військово облікових документів, зданих у зв'язку з державною реєстрацією смерті померлих, до якого додаються зазначені документи, передається в семиденний строк до органів внутрішніх справ та військових комісаріатів за місцем державної реєстрації смерті.
Непередача зазначених документів померлих не є перешкодою для державної реєстрації смерті. Про їх не передачу орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний у семиденний строк повідомити органи внутрішніх справ та військові комісаріати за місцем державної реєстрації смерті.
Державна реєстрація смерті іноземців та осіб без громадянства проводиться на загальних підставах з дотриманням вимог чинного законодавства України.
Про факт державної реєстрації смерті видається:
- органом РАЦС свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання;
- відповідна довідка на поховання, у разі державної реєстрації смерті виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, у якій зазначаються: прізвище, власне ім'я, по батькові померлої особи; дата смерті; місце смерті; номер та дата складання актового запису про смерть; найменування органу, що здійснив державну реєстрацію акту цивільного стану.
Щомісяця, але не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, відділи державної реєстрації актів цивільного стану направляють: державним податковим інспекціям - повідомлення про громадян, які померли, для зняття з обліку в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, органам праці та соціального захисту населення - повідомлення про громадян, які померли, для зняття з обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги.
Органи державної реєстрації актів цивільного стану протягом десяти робочих днів з дня державної реєстрації смерті особи подають відповідні відомості територіальним органам Пенсійного фонду України.
У разі смерті дитини орган державної реєстрації актів цивільного стану протягом 10 днів після державної реєстрації смерті дитини направляє органу праці та соціального захисту населення за місцем державної реєстрації повідомлення про померлих дітей. Якщо при державній реєстрації смерті стане відомо про дітей, які позбавлені батьківського піклування, то орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний у той самий день письмово повідомити про це орган опіки та піклування за місцезнаходженням дітей.
Згідно ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», від сплати державного мита звільняються громадяни за реєстрацію смерті. Інших обов’язкових платежів у цьому випадку законом не передбачено.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Порядок реєстрації смерті

2017-02-22T14:27:15Z

Stanislav.slavykovskyi:

Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran288?nreg=435-15&find=2&text=%F1%F2%E0%F2%F2%FF+49&x=0&y=0#w16 ст. 49 Цивільного кодексу України], смерть є актом цивільного стану, що підлягає державній реєстрації. Згідно ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію актів цивільного стану” реєстрацію смерті провадять органи державної реєстрації актів цивільного стану:
- відділи реєстрації актів цивільного стану управлінь юстиції (далі - відділи РАЦС);
- виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад.
Державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України. 

'''Підставою для державної реєстрація смерті органом РАЦС є''': 
* лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545; 
* фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545; 
* лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; 
* рішення суду про оголошення особи померлою; 
* рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; 
* повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; 
* повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть (пункт 1 глава 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
 
Державна реєстрація смерті проводиться за заявою:
- родичів померлого,
- представників органу опіки та піклування,
- працівників житлово-експлуатаційних організацій,
- адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть,
- інших осіб, згідно ч. 6 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію актів цивільного стану”.
Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи, - не пізніше п'яти днів.
Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у вищевказані строки та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) державна реєстрація смерті може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Державна реєстрація смерті осіб, що померли в слідчих ізоляторах або установах виконання покарань, у яких ці особи трималися або відбували покарання, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання до взяття під варту або засудження осіб чи за місцезнаходженням установи.
Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; встановлення у судовому порядку факту смерті; звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою.
Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Особа, яка звернулася щодо державної реєстрації смерті, повинна пред'явити паспорт або паспортний документ. Відсутність зазначеного документа не є підставою для відмови в державній реєстрації смерті.
Якщо заява про державну реєстрацію смерті надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті, то державна реєстрація проводиться за наявності лікарського свідоцтва або фельдшерської довідки про смерть установленої форми на загальних підставах за заявою будь-якої особи, без складання висновку, але після перевірки наявності державної реєстрації смерті за місцем настання смерті, за місцем останнього проживання померлого, за місцем поховання чи виявлення трупа або за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Складений актовий запис включається до книги поновлених актових записів цивільного стану за поточний рік.
Державна реєстрація смерті особи, оголошеної судом померлою, проводиться за рішенням суду, надісланим судом відділу державної реєстрації актів цивільного стану, після набрання ним законної сили або за заявою осіб, що були позивачами при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду.
Складений актовий запис про смерть включається до книги поновлених актових записів цивільного стану за поточний рік. У цих випадках датою смерті вважається день набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не зазначено в рішенні суду.
Державна реєстрація факту смерті, встановленого у судовому порядку, проводиться за заявою осіб, що були позивачами при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду.
Складений актовий запис про смерть включається до книги державної реєстрації смерті за поточний рік, якщо з часу настання смерті не минуло одного року, або до книги поновлених актових записів цивільного стану за поточний рік, якщо минуло більше року.
Державна реєстрація смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів, незалежно від часу її настання проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану шляхом складання актового запису про смерть, який включається до книги поновлених актових записів про смерть за поточний рік.
Державна реєстрація смерті осіб, які загинули в період проходження військової або альтернативної служби в мирний час, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану із зазначенням в актовому записі про те, що смерть настала в період проходження військової служби.
При державній реєстрації смерті невпізнаних осіб до актового запису про смерть вносяться тільки ті відомості, які містяться у лікарському свідоцтві про смерть.
При встановленні надалі відомостей про померлого, яких бракувало, зміни і доповнення до актового запису про смерть вносяться згідно із законодавством, яке регулює порядок внесення змін, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану, на підставі висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану за наявності протоколу впізнання трупа.
Паспорт або паспортний документ померлого, а також військово-облікові та пільгові документи орган державної реєстрації актів цивільного стану, який реєструє смерть, вилучає.
Список паспортів, паспортних документів, пільгових посвідчень та військово облікових документів, зданих у зв'язку з державною реєстрацією смерті померлих, до якого додаються зазначені документи, передається в семиденний строк до органів внутрішніх справ та військових комісаріатів за місцем державної реєстрації смерті.
Непередача зазначених документів померлих не є перешкодою для державної реєстрації смерті. Про їх не передачу орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний у семиденний строк повідомити органи внутрішніх справ та військові комісаріати за місцем державної реєстрації смерті.
Державна реєстрація смерті іноземців та осіб без громадянства проводиться на загальних підставах з дотриманням вимог чинного законодавства України.
Про факт державної реєстрації смерті видається:
- органом РАЦС свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання;
- відповідна довідка на поховання, у разі державної реєстрації смерті виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, у якій зазначаються: прізвище, власне ім'я, по батькові померлої особи; дата смерті; місце смерті; номер та дата складання актового запису про смерть; найменування органу, що здійснив державну реєстрацію акту цивільного стану.
Щомісяця, але не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, відділи державної реєстрації актів цивільного стану направляють: державним податковим інспекціям - повідомлення про громадян, які померли, для зняття з обліку в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, органам праці та соціального захисту населення - повідомлення про громадян, які померли, для зняття з обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги.
Органи державної реєстрації актів цивільного стану протягом десяти робочих днів з дня державної реєстрації смерті особи подають відповідні відомості територіальним органам Пенсійного фонду України.
У разі смерті дитини орган державної реєстрації актів цивільного стану протягом 10 днів після державної реєстрації смерті дитини направляє органу праці та соціального захисту населення за місцем державної реєстрації повідомлення про померлих дітей. Якщо при державній реєстрації смерті стане відомо про дітей, які позбавлені батьківського піклування, то орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний у той самий день письмово повідомити про це орган опіки та піклування за місцезнаходженням дітей.
Згідно ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», від сплати державного мита звільняються громадяни за реєстрацію смерті. Інших обов’язкових платежів у цьому випадку законом не передбачено.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]