WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Захист прав фізичної особи при визначенні національності

2019-10-01T08:54:13Z

Shostka.sumy: Створена сторінка: == Нормативна база == • [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_055 Рамкова конвенція про захист національн...

== Нормативна база ==
• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_055 Рамкова конвенція про захист національних меншин] 

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2494-12 Закон України «Про національні меншини в Україні»]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану"]

• [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0055-11 Наказ Міністерства юстиції України від 12.01.2011 року №96/5] "Про затвердження Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання"

• [http://www.vasu.gov.ua/plenum/post_plenum/postanova_plenumu_13_29-09-2016/ Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 року № 12] «Про узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв’язку з відмовою органу державної реєстрації актів цивільного стану»

== Поняття «національність» особи ==

Поняття «національність» означає приналежність особи до нації, держави або народу. 

Кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі. Особа має право на індивідуальність та збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 300 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]). 

'''Громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність''' (ст. 11 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2494-12 Закону України «Про національні меншини в Україні"]). Це означає, що будь-який громадянин у будь-який час може довести свою національну ідентичність, змінивши національність, яку в дитинстві за нього обрали. На даний час діюче законодавство України не містить вимог про внесення відомостей про національність в паспорт громадянина України, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб чи в інші документи. 

'''ВАЖЛИВО!''' В українському законодавстві немає чіткого критерія щодо визначення національності за національністю матері або батька. Це означає, дитина може обрати національність одного з батьків. 

'''Критерії, які служать для визначення національної приналежності''' 
Ними можуть бути: 

• родовід батьків людини; 

• місце народження, проживання чи її роботи, тобто місце становлення людини як особистості, формування її життєвих цінностей: 

1. освіта, 

2. релігія, 

3. територіальні або національні традиції, 

4. виховання, 

5. вплив певної національної групи людей(оточення) тощо. 

'''ВАЖЛИВО!''' Примушування громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. 

== Внесення змін до актових записів цивільного стану ==
 
'''Встановлення (зміна) національності''' проводиться через '''орган державної реєстрації актів цивільного стану'''. 

Документи, які необхідно подати: 

• письмова заява про внесення змін до актового запису щодо її національності до органів реєстрації актів цивільного стану; 

• свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, у яких зазначені неправильні, неповні відомості або відомості, які підлягають зміні; 

• інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті. 

За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку. 

== Порядок оскарження відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану ==
 
Оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану здійснюється шляхом звернення до суду. 

Позов подається до адміністративного суду: 
• за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) особи-позивача або 

• за місцезнаходженням відповідача. 
 Якщо особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача. 

[[Категорія: Адміністративне право]]

Повернення коштів за невикористаний авіаквиток

2019-09-27T12:21:19Z

Shostka.sumy:

== Нормативна база ==
 
1. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0141-19 Наказ від 26.11.2018 № 1239 про затвердження Авіаційних правил України «Правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу»] 

2. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3393-17 Повітряний кодекс України № 3393-VI від 19.05.2011].

== '''Вступна частина''' ==

Порядок повернення коштів за невикористаний авіаквиток регламентується Наказом від 26.11.2018 № 1239 про затвердження Авіаційних правил України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0141-19 «Правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу»] (далі - Правила) та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3393-17 Повітряним кодексом України] (далі - Кодекс). 
Квиток (пасажирський квиток та багажна квитанція) - виданий перевізником (його агентом) документ, у тому числі електронний, який містить умови договору перевезення, повідомлення, польотні та пасажирські купони

== '''Загальна процедура повернення коштів''' ==

1. Повернення коштів за невикористаний квиток (його частину) авіаперевізник здійснює за місцем придбання квитка або в головному офісі авіаперевізника (офісі з продажу перевезень авіаперевізника) і в тій валюті, у якій квиток було оплачено.

Повернення коштів в Україні авіаперевізник здійснює в національній валюті. Повернення коштів у представництвах авіаперевізника в інших країнах здійснюється відповідно до законодавства країни місцезнаходження представництва.

У разі якщо оплату було здійснено електронними засобами переказу коштів (банківською карткою), кошти повертаються на платіжну картку, з якої було здійснено платіж за квиток.

2. Розмір сум коштів, що повертаються за невикористаний квиток (його частину), залежить від використаного тарифу і тарифних нормативів авіаперевізника та виду відмови від перевезення (добровільна чи примусова).

3. Повернення коштів здійснюється на підставі невикористаного повністю або частково перевізного документа, ордера різних зборів, квитанції про оплату наднормового багажу.

4. Повернення коштів здійснюється:

* особі, що зазначена у квитку,- у разі сплати за перевезення готівкою або банківським переказом;
*
* на рахунок підприємства, установи тощо - у разі сплати за безготівковим розрахунком;
*
* на рахунок власника кредитної картки, якою оплачено перевезення (у разі припинення діяльності банку перерахування коштів може бути здійснено на рахунок в іншому банку);
*
* спонсору, що сплатив за перевезення,- у разі оформлення квитка за повідомленням про попередню оплату.

Повернення коштів здійснюється за умови пред’явлення документів, що посвідчують особу, та документів, що підтверджують право на отримання грошових сум.

5. Повернення коштів авіаперевізник здійснює у день розірвання договору повітряного перевезення (пред’явлення квитків до каси за місцем їх оформлення, отримання авіаперевізником інформації від пасажира щодо бажання повернути кошти за невикористане повітряне перевезення, оформлене електронним квитком), а в разі неможливості повернути кошти у день розірвання договору повітряного перевезення - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.

Строк повернення коштів розраховується з дня, наступного за днем отримання авіаперевізником або агентом з продажу документів, необхідних для здійснення операції повернення коштів.

6. Правилами перевезення авіаперевізника може бути передбачена вимога обов’язкового письмового звернення щодо повернення коштів.

== '''Повернення коштів''' ==

1. Примусове повернення коштів або перебронювання без застосування штрафних санкцій здійснюється у випадках:

* скасування, перенесення, затримки рейсу (авіаперевізник може зменшити час затримки, зазначений у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0141-19 пункті 3 глави 4 розділу XV цих Авіаційних правил]), на який у пасажира заброньовано місце та оформлено квиток;
*
* неправильного оформлення перевізних документів з вини авіаперевізника або його агента з продажу;
*
* заміни класу обслуговування або типу повітряного судна;
*
* неможливості надати пасажиру місце відповідно до бронювання;
*
* незабезпечення авіаперевізником стикування з рейсом, на який пасажир має підтверджене бронювання і який зазначений у тому самому квитку, що і попередній;
*
* відмови в перевезенні через несплату пасажиром тарифу, державних зборів, податків чи зборів (такс) у разі зміни тарифів або правил їх застосування порівняно з тими, що діяли на день відправлення пасажира з початкового аеропорту, зазначеного у квитку;
*
* використання авіаперевізником свого права відмови в перевезенні з причин, зазначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0141-19 у пунктах 1, 7 розділу X цих Авіаційних правил];
*
* смерті пасажира або членів його сім’ї, хвороби пасажира або членів його сім’ї, що подорожують разом із ним, за наявності належно оформлених підтвердних документів;
*
* в інших випадках відмови пасажира від повітряного перевезення або відмови авіаперевізника у перевезенні пасажира, що сталися з вини авіаперевізника.

Перебронювання на інший рейс у разі запізнення пасажира на рейс, на який він має підтверджене бронювання, через запізнення прибуття попереднього рейсу (у разі оформлення перевезення окремими перевізними документами) здійснюється без штрафних санкцій.

2. У разі примусового повернення сума коштів, що повертається пасажиру, має дорівнювати:

* якщо жодну частину квитка не використано,- сумі, що дорівнює повній вартості квитка за ціною, за якою його було придбано;
*
* якщо було використано будь-яку частину квитка,- сумі, що дорівнює тарифу за невикористану частину перевезення в один бік та невикористані державні збори, податки, аеропортові збори (такси) і невикористані збори (такси) авіаперевізника від місця, де сталася відмова від перевезення, до місця призначення.

До сум, передбачених цим пунктом, не зараховуються суми компенсацій, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0141-19 передбачених розділом XV цих Авіаційних правил].

3. У разі добровільного повернення коштів, тобто якщо пасажир бажає повернути суму, сплачену за квиток, і таке повернення дозволяється правилами застосування тарифів, така сума розраховується згідно з тарифними нормативами авіаперевізника. Пасажиру також повертається сума всіх невикористаних державних зборів, податків, аеропортових зборів (такс) і зборів (такс) авіаперевізника.

4. У разі повернення коштів за невикористаний квиток або його частину, у тому числі примусового, плата за оформлення повітряного перевезення не повертається, за винятком випадку повернення коштів з вини авіаперевізника. Плата за операцію повернення коштів у разі примусового повернення коштів не стягується.

== '''Право на відмову в поверненні коштів''' ==

1. Авіаперевізник має право відмовити в поверненні коштів (за винятком всіх невикористаних державних зборів, податків, аеропортових зборів (такс) і зборів (такс) авіаперевізника), якщо:

* заяву про повернення коштів пасажир подав після закінчення строку чинності квитка, визначеного у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0141-19 главі 4 розділу III цих Авіаційних правил], а також в інших випадках, передбачених цими Авіаційними правилами;
*
* квиток придбано за спеціальним тарифом і правилами його використання не передбачено повернення сум (у разі придбання квитка за таким спеціальним тарифом авіаперевізник або його агент з продажу повинен поінформувати про це пасажира під час бронювання і в квитку має бути відповідна відмітка).

2. У разі втрати квитка повернення коштів здійснює:

* авіакомпанія - власник бланка квитка («перевізник за договором»),- якщо квиток було оформлено за інтерлайн-угодою;
*
* авіакомпанія - фактичний перевізник,- якщо квиток було оформлено на бланку авіакомпанії, яка виконує рейс.

Повернення коштів може бути здійснено, якщо втрачений квиток (або його частину) не було використано або змінено та за ним не здійснювалося повернення коштів.

Із суми коштів, що повертаються, авіаперевізник має право стягувати штраф (збір), встановлений ним для таких випадків.

3. Кошти за дублікатом квитка, за втраченим квитком, ордером різних зборів, квитанцією про оплату наднормового багажу повертаються в претензійному та/або судовому порядку.

4. Відмова пасажиру в поверненні коштів може бути оскаржена пасажиром шляхом подання претензії до авіаперевізника або у судовому порядку.

[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту]]

Наслідки неявки свідка на виклик слідчого (прокурора)

2019-09-26T13:44:53Z

Shostka.sumy:

== Нормативно-правова база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/page Кодекс України про адміністративні правопорушення]

== Загальні положення ==
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page ст. 133 Кримінального процесуального кодексу України], слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження у встановлених КПК України випадках для допиту чи участі в іншій процесуальній дії.

Слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати особу, якщо є достатні підстави вважати, що вона може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою. Згідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page п.1 ч.2 ст.66 КПК України] '''свідок зобов’язаний прибути за викликом до слідчого, прокурора'''.
== Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні ==
'''Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом:'''
* вручення повістки про виклик;
* надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком;
* здійснення виклику по телефону;
* здійснення виклику телеграмою.

=== Особливості вручення повісток: ===
У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. 

Особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув’язнення. 

Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. 

Інший порядок вручення повістки допускається лише у випадку, якщо це обумовлюється обставинами кримінального провадження. 

Повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику. 

Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва. 

Повістка про виклик вручається особі працівником органу зв’язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду.

Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом '''не пізніше ніж за три дні до дня''', коли вона зобов’язана прибути за викликом. У випадку встановлення [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page Кримінальним процесуальним кодексом України] строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.

== Підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом ==
Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом '''є розпис особи про отримання повістки''', в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

Якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти.

== Зміст повістки про виклик ==
'''У повістці про виклик повинно бути зазначено:'''
* прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснює виклик;
* найменування та адреса суду або іншої установи, до якої здійснюється виклик, номер телефону чи інших засобів зв’язку;
* ім’я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса;
* найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик;
* процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа;
* час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи;
* процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа;
* наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу, та здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження;
* передбачені цим Кодексом поважні причини, через які особа може не з’явитися на виклик, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість з’явлення;
* підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.

== Поважні причини неприбуття особи на виклик ==
'''Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page ст.138 КПК України] до таких обставин відносяться:'''
* затримання, тримання під вартою або відбування покарання;

* обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;
* обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);
* відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;
* тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;
* смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;
* несвоєчасне одержання повістки про виклик;
* інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик. 
Таким чином, зайнятість на роботі, перебування на навчанні, наявність інших планів або подібні обставини не є поважними причинами, що дозволяють не з’являтися за викликом слідчого (прокурора). 

Разом з тим, у разі виникнення складнощів з прибуттям за викликом у визначений час майже завжди є можливість зв’язатися зі слідчим по телефону та повідомити йому про обставини, що перешкоджають прибуттю за викликом, а також узгодити інший час. У більшості випадків слідчий може перенести час зустрічі через те, що він зацікавлений в присутності особи, що була викликана. 

Якщо слідчий не може забезпечити прибуття особи за викликом звичайними засобами він приймає інші засоби реагування.

== Наслідки неприбуття на виклик ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page Статтею 139 КПК України] передбачено наслідки неявки особи за викликом слідчого (прокурора): в разі якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, який був у встановленому КПК України порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, можуть настати такі наслідки:

'''1)''' може бути накладено '''грошове стягнення'''

Відповідне рішення приймається слідчим суддею за клопотанням слідчого чи прокурора. Розмір грошового стягнення, що може бути накладено за неприбуття на виклик, визначається в межах:
* від 0,25 до 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;

* від 0,5 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду. 
'''2)''' може бути застосований '''привід''' (відповідне рішення також приймається тільки слідчим суддею за клопотанням слідчого або прокурора. Привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час (така особа повинна прибути за викликом у супроводі особи, виконуючої ухвалу про примусовий привід, а в разі невиконання відповідних вимог – до нього можуть бути застосовані заходи фізичного впливу).

Привід може бути застосований до підозрюваного, обвинуваченого або свідка. 

'''''Привід свідка не може бути застосований до:'''''
* неповнолітньої особи;
* вагітної жінки;
* осіб з інвалідністю першої або другої груп;
* особи, яка одноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей з інвалідністю;
* а також осіб, які згідно із КПК України не можуть бути допитані як свідки. 
Привід співробітника кадрового складу розвідувального органу України під час виконання ним своїх службових обов’язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу. 

'''3)''' може бути притягнено до '''адміністративної відповідальності''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/page ст.185-4 КпАП України] передбачено накладення штрафу в сумі від 51 грн до 136 грн.) Даний захід може бути застосований тільки за злісне ухилення від виклику, яке звичайно проявляється в систематичному неприбутті на виклики. 

Такий захід застосовується суддею за результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, що складається слідчим (прокурором). 

''Вищезазначені наслідки можуть настати тільки при наявності наступних обставин:'' 
• особа була викликана в установленому законом порядку (найголовніше, щоб було підтвердження отримання нею повістки про виклик чи ознайомлення з її змістом іншим шляхом) 
• особа не з’явилася без поважних причин або не повідомила про причини свого неприбуття.

Ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим та оголошення його у міждержавний та/або міжнародний розшук є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]
[[Категорія: Правоохоронні органи]]

Наслідки неявки свідка на виклик слідчого (прокурора)

2019-09-26T13:30:36Z

Shostka.sumy:

Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі

2019-09-26T12:59:15Z

Shostka.sumy:

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 Кримінально-виконавчий кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]

== Місця відбування покарання у виді довічного позбавлення волі ==
Засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання: 
* чоловіки - у секторах максимального рівня безпеки виправних колоній середнього рівня безпеки та виправних колоніях максимального рівня безпеки; 
* жінки - у секторах середнього рівня безпеки виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та виправних колоніях середнього рівня безпеки. 
Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.

== Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі ==

Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері. 
На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 Кримінально-виконавчого кодексу України].
Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу.
Для засуджених, які не мають загальної середньої освіти, у виправних колоніях утворюються консультаційні пункти. 
Засуджені до довічного позбавлення волі мають право: 
* витрачати для придбання продуктів харчування, одягу, взуття, білизни та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу; 
* одержувати один раз на місяць короткострокове побачення та один раз на два місяці тривале побачення з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім'єю, але не перебувало у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти. 
Засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година. При виведенні засуджених на прогулянку в зимовий період їх забезпечують верхнім одягом. Верхній одяг засуджених до довічного позбавлення волі відрізняється від одягу інших засуджених. У разі виведення засуджених із камер до них застосовуються наручники. 
При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття п'яти років строку покарання засудженому може бути дозволено брати участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру. Також, при сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття десяти років строку покарання засудженому може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі 20 % мінімального розміру заробітної плати, тим самим ч. 6 ст. 151 КВК передбачає можливість зміни умови тримання засуджених до довічного позбавлення волі в межах колонії максимального рівня безпеки. 
Засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування. Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 87 Кримінального Кодексу України]).

== Зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі ==
Зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі здійснюється в порядку, визначеному статтею 100 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 Кримінально-виконавчого кодексу України]. 
Засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки можуть бути переведені: 
* з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, встановленому законодавством, - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'яти років строку покарання; 
* з багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'яти років строку покарання. 
Засуджені до довічного позбавлення волі, які злісно порушують установлений порядок відбування покарання, можуть бути переведені із звичайних жилих приміщень до приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки. 
'''Зміна умов тримання не застосовується до засуджених до довічного позбавлення волі, які хворіють на венеричні захворювання, активну форму туберкульозу, та з психічними розладами.'''

== Особливості виконання та відбування покарання жінками, засудженими до покарання у виді довічного позбавлення волі ==
Жінки, засуджені до довічного позбавлення волі, розміщуються, як правило, у секторах середнього рівня безпеки виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. 
Для жінок, засуджених до довічного позбавлення волі, встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії середнього рівня безпеки.

[[Категорія:Кримінально-виконавче право]]
[[Категорія:Засуджені]]

Особливості доступу журналістів до судових справ

2019-09-26T10:16:35Z

Shostka.sumy: Внесено підпункт до розділу 2

== '''Нормативна база''' ==
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/192-19 Закон України " Про забезпечення права на справедливий суд"]
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України " Про інформацію"] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3759-12 Закон України " Про телебачення і радіомовлення"] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/539/97-вр Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»]<

== '''Загальні положення''' ==
Створення ефективної системи взаємодії суддів і засобів масової інформації ( далі ЗМІ) є одним із пріоритетних напрямків демократизації в Україні. Вільний доступ журналістів до судових процесів є не лише ознакою демократії, а і гарантією того, що ці процеси будуть незалежними та ефективними.Метою судової системи є захист прав громадян, в тому числі , права на інформацію. На практиці нерідко виникають проблеми щодо доступу журналістів до необхідної їм інформації. Тому з метою створення сприятливих умов для здійснення журналістами, працівниками засобів масової інформації професійної діяльності суб’єкт владних повноважень може здійснювати їх акредитацію. 
Орган при якому акредитовано журналістів, працівників засобів масової інформації, зобов’язаний сприяти провадженню ними професійної діяльності; завчасно сповіщати їх про місце та час проведення сесій, засідань, нарад, брифінгів та інших публічних заходів; надавати їм інформацію,, призначену для засобів масової інформації, а також сприяти створенню умов для здійснення запису і передачі інформації, проведення інтерв’ю, отримання коментарів посадових осіб.
Гласність і відкритість судового процесу вказано, що розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених законом. У відкритому судовому засіданні мають право бути присутніми будь які особи. У разі вчинення особою дій, що свідчать про неповагу до суду або учасників судового процесу, така особа за вмотивованим рішенням суду може бути видалена із зали судового засідання. 
Учасники судового процесу, інші особи, присутні у залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання, фотозйомку, відео та аудіозапис з використанням портативних відео та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, установлених законом. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. 
'''Основними принципами взаємодії суду зі ЗМІ є:''' 
- невтручання ЗМІ у здійснення правосуддя; 
- дотримання прав громадян на недоторканість приватного життя, захист їх честі та гідності, дотримання прав організацій на захист їх ділової репутації; 
- дотримання прав та законних інтересів учасників судового процесу під час надання ЗМІ інформації про діяльність судів загальної юрисдикції; 
- відкритість та доступність інформації про діяльність судів загальної юрисдикції, за виключенням випадків, передбачених законодавством; 
- достовірність інформації про діяльність судів загальної юрисдикції та своєчасність її надання. 
'''Метою взаємодії суду із ЗМІ є:''' 
- підвищення рівня відкритості правосуддя; 
- підвищення ефективності судового захисту прав і свобод громадян та суб’єктів підприємницької діяльності; 
- розповсюдження у ЗМІ достовірної інформації про діяльність судів загальної юрисдикції; 
- підвищення рівня взаємної довіри та партнерства між суспільством та органами судової влади; 
- проведення погодженої політики в сфері формування у громадськості об’єктивної оцінки діяльності судової системи. 
== '''Завданням взаємодії суду із ЗМІ є:''' ==
надання ЗМІ офіційних відомостей про діяльність суду, за виключенням тих, що належать до службової інформації або відносяться до державної, комерційної, банківської таємниці; - координація діяльності особи, відповідальної за взаємодію зі ЗМІ у суді; - підготовка та проведення інформаційних заходів, спрямованих на висвітлення діяльності суду; - організація висвітлення у ЗМІ питань, що входять до компетенції загальних судів; - оперативне реагування на події у світовому та (або) національному інформаційному просторі, що стосується діяльності судів загальної юрисдикції.

 
'''Порядок під час судового засідання''' 
Журналісти, присутні у залі судового засідання, мають дотримуватись загальних правил поведінки в залі судового засідання.
Журналістам забороняється під час судового засідання ставити питання учасникам судового процесу, а тим більше судді (суддям). Журналісти мають пам’ятати, що судовий процес - це встановлена процесуальним законом форма розгляду судової справи, а вони є лише його спостерігачами. 
Представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, установлених законом. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, а також трансляція судового засідання повинні здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання та здійсненні учасниками судового процесу їхніх процесуальних прав.
За порушення журналістами, як і іншими особами присутніми в залі судового засідання, визначених законодавством загальних правил поведінки в судовому засіданні або невиконання ними розпоряджень головуючого, суд може застосувати заходи процесуального примусу, зокрема, спочатку робиться попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій - видалення із зали судового засідання. При прояві злісної непокори, суд негайно після вчинення порушення вирішує питання про притягнення винних осіб до відповідальності за неповагу до суду, у зв’язку з чим у судовому засіданні оголошується перерва. 
Допуск журналістів на заходи, які проводяться судом (збори, прес- конференції, міжнародні зустрічі, семінари тощо), здійснюється у формі акредитації.
Інформування представників ЗМІ про проведення акредитації на заходи, які проводитиме суд, відбуватиметься шляхом завчасного розміщення на офіційному веб - сайті суду прес-анонсів та розсилання їх на електронні адреси ЗМІ.
Акредитація представників ЗМІ, незалежних журналістів та технічних працівників здійснюється прес-секретарем суду у часових межах, визначених у прес-анонсі.

====== Правила поводження представників ЗМІ під час судового засідання ======
'''Журналісти, присутні у залі судового засідання, мають дотримуватися визначених законодавством загальних правил поведінки в залі судового засідання:'''
* вставати при вході до зали судового засідання суддів та при їх виході;
* заслуховувати стоячи рішення суду;
* виконувати розпорядження головуючого судді у справі;

* додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку;

== '''Доступ ЗМІ до висвітлення судових процесів: міжнародна практика''' ==
Узагальненням позиції ООН з питань взаємодії судів та ЗМІ є твердження про те, що «функцією та правом ЗМІ є збір та по¬ширення серед громадськості інформації, висловлювань та критичних тверджень про судочинство, а також висвітлен¬ня судових справ до, після та під час судового розгляду, не порушуючи при цьому презумпцію невинуватості» (відповідно до Мадридських принципів взаємодії засобів масової інформації та суддівської незалежності. Документ поширено відповідно до Резолюції 1296 (XLIV) Економічної та соціальної Ради ООН 11 лютого 1994 року) . Презумпція невинуватості полягає в тому, що суд відбува¬ється відкрито. Це не означає, що медіа мають право транслювати в прямому ефірі судовий процес чи робити записи в залі суду без дозволу суду. Але це дає право журналістам, як і будь-яким іншим громадянам, бути присутніми на публічних судових слуханнях та під час виголошення судових рішень без дискримінації та вимог попере¬дньої акредитації. Журналісти мусять мати право заздалегідь одер¬жати доступ до інформації про заплановані судові процеси та право отримувати копії публічно оголошених судових рішень. 
ООН закликає суддів вивчати практичні посібники щодо співп¬раці з пресою, зокрема щодо правил проведення інтерв’ю, і на¬давати представникам ЗМІ інформацію в тих випадках, коли така інформація має суспільне значення. Суддям не можна забороняти відповідати на запитання журналістів. Але судова влада може фор¬мулювати виважені рекомендації для регулювання дискусії про кон¬кретні поточні справи. Згідно з принципами ООН, таке обмеження має базувати¬ся суто на законі, його може застосовувати лише суддя, а особи, яким доступ вже обмежили чи можуть обмежити, мусять мати пра¬во заперечувати й оскаржувати таке рішення. Жодне обмеження не може бути абсолютним: його запроваджують лише протягом термі¬ну, потрібного для досягнення передбаченої в законі мети. Важли¬во пам’ятати, що довести необхідність застосування обмежень має та сторона, яка їх вимагає. Скажімо, якщо прокурор наполягає на видаленні журналіста з зали суду, то він мусить обґрунтувати таку необхідність (наприклад, це потрібно для захисту свідка). 
Позиція Ради Європи, відображена в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950), у її тлумаченнях Європейського суду з прав людини, а також у резолюціях та рекомендаціях органів Ради Європи. Для запобігання зловживанням владою та для захисту прав підсудного вкрай важливим є суспільний контроль. Комітет Міністрів Ради Єв¬ропи у своїх рекомендаціях від 10 липня 2003 року «Щодо надання інформації через засоби масової інформації стосовно до криміналь¬ного судочинства» закликав держави — члени Євросоюзу співпра¬цювати зі ЗМІ, організовувати тренінги з правових питань для жур¬налістів, щоб поширювати знання про процедури і права, пов’язані з кримінальним судочинством.
Право ЗМІ збирати і поширювати інформацію про суд може підлягати певним обмеженням, які потрібно застосовувати на чітко ви¬значених підставах. Такі обмеження поділено на дві категорії — об-меження доступу до судових процесів і обмеження на поширення ін¬формації про судові процеси. Резолюція № R (81) 19 Комітету Міністрів Ради Європи про доступ до інформації (Комітет Міністрів ухвалив документ 25 листопада 1981 року), визначає загальні принципи оприлюднення інформації державних органів. В документі, зокрема, наголошено на необхідності дотримуватися особливого порядку одержання інформації щодо судових органів: «кожна особа, що перебуває під юрисдикцією держави-члена, має право на отримання за запитом інформації, яка є в розпорядженні державних органів, без урахування законодавчих органів та органів судової влади». 
Такі стандарти відносин судів і ЗМІ відображено в Рекомендації № Rес. (2003) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо надання через ЗМІ інформації про кримінальні процеси (Комітет Міністрів ухвалив документ 10 липня 2003 року). Хоч у вказаному документі увагу зосереджено на кримінальному процесі, проте визначені в ньому принципи доступу журналістів до суду відповідають загальним європейським стандартам інформаційних стосунків судів і ЗМІ та правовим позиціям Європейського суду з прав людини. 
Європейський суд з прав людини спирається на специфічні стандарти взаємодії ЗМІ і судів, відмінні від стандартів, застосовуваних в інших сферах діяльності інститутів влади. Прин¬цип незалежності та неупередженості суду визначає специфічні обмеження та ризики для ЗМІ у висвітленні судової проблематики. В рішенні у справі «Санді таймс» проти Сполученого Королівства (1979) зазначено, що «суди є форумом для вирішення спорів». «Проте попереднє обговорення може відбуватися і в інших місцях, таких як спеціальні журнали, масова періодика чи громадськість». Значення такого обговорення полягає в тому, що громадськості надають можливість отримати інформацію про стан судових справ та системи судочинства загалом і відповідним способом оцінювати їх». В демократичному суспільстві суди не можуть залишатися поза межами громадської дискусії про ефективність органів влади. Тому громадськість має бути належним способом поінформована про стан речей у судовій системі. А в такому разі критика журналістів, спрямована на різні аспекти судочинства, стає не лише можливою, а й — за певних обставин — виправданою.
У справі Де Ґаєс та Ґійзельс проти Бельгії (1997) Суд визнав, що «судді мають бути захищені від деструктивних випадів з боку ЗМІ, що не базуються на жодній фактичній підставі». Водночас, якщо критика судових проблем або окремих суддів спирається на «належні та ретельні журналістські розслідування, що є частиною громадського обговорення важливих суспільних проблем», то підстав обмежувати свободу мас-медіа немає. Неабияке значення має також інший висновок Суду: «судді мусять виявляти розважливість, що не дозволяє їм (на відміну, наприклад, від політиків) відповідати на різку критику».

[[категорія: цивільне процесуальне право]]

Порядок надання екстренної, первинної, спеціалізованої медичної допомоги у місцях позбавлення волі

2019-07-01T12:49:05Z

Shostka.sumy: Створена сторінка: * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний...

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України про екстрену медичну допомогу]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3352-12 Закон України «Про попереднє ув’язнення».]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України «Про екстрену медичну допомогу» № 5081-VI від 05.07.2012 р]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-XIIвід 19 листопада 1992 року.]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12 Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» N 2861-VI від 23.12.2010 р.]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1708-18 Закон України «Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки» № 1708-VII від 20.10.2014 року.]
* З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2586-14 акон України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» № 2586-III від 5 липня 2001 року .]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1122-2012-п Постанова про затвердження Порядку надання екстреної медичної допомоги особам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1615-12 Порядок взаємодії закладів охорони здоров’я, територіальних органів внутрішніх справ, установ виконання покарань і слідчих ізоляторів у частині забезпечення послідовності диспансерного спостереження за ВІЛ-позитивними особами, здійснення клініко-лабораторного моніторингу за перебігом хвороби та проведення антиретровірусної терапії, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України від 05 вересня 2012 року № 692/775/1311/5, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19 вересня 2012 року за № 1615/21927]

== Методи обслуговування засуджених у медичних частинах ==
* первинний медичний огляд засуджених
* медичне обстеження засуджених у дільниці карантину, діагностики та розподілу
* профілактичний медичний огляд засуджених
* надання амбулаторної медичної допомоги
* надання стаціонарної медичної допомоги засудженим у медичній частині

== Основні заклади охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України ==
Заклади охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України це лікарняні заклади та амбулаторно-поліклінічні заклади.
== Лікарняні заклади ==
* спеціалізована туберкульозна лікарня;
* спеціалізована дерматовенерологічна лікарня;
* спеціалізована психіатрична лікарня;
* багатопрофільна лікарня;
* багатопрофільна лікарня для інвалідів I та II груп, які потребують;
* постійного медичного нагляду та реабілітації).

== Амбулаторно-поліклінічні заклади ==
* амбулаторія;
* амбулаторно-профілактичні відділення;
* медична частина установи виконання покарань;
* пункт охорони здоров’я;
* аптеки.

== Порядок надання екстреної медичної допомоги особам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі ==

Екстрена медична допомога особам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі , надається медичними працівниками відповідного закладу охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби, а у разі неможливості надання такої допомоги у повному обсязі - бригадою екстреної (швидкої) медичної допомоги центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф адміністративно-територіальної одиниці, на території якої розташована установа виконання покарань або слідчий ізолятор, у порядку, визначеному Законом України “Про екстрену медичну допомогу”. 

Адміністрація установи виконання покарань або слідчий ізолятор, де утримується особа, забезпечує негайний виклик бригади у разі прийняття такого рішення медичним працівником закладу охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби. 

У разі прийняття бригадою рішення про необхідність госпіталізації особи, перевезення її до закладу охорони здоров'я, де така допомога може бути надана, здійснюється цією бригадою. Адміністрація установи виконання покарань або слідчий ізолятор забезпечує охорону особи. 

Перелік закладів охорони здоров'я, які здійснюють госпіталізацію осіб на умовах стаціонарної медичної допомоги, та порядок взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби із згаданими закладами охорони здоров'я визначаються спільними нормативно-правовими актами Мін'юсту та МОЗ.

== Порядок надання первинної медичної допомоги особам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі ==
При проведенні первинного медичного огляду, повного медичного обстеження в дільниці карантину діагностики та розподілу, профілактичного медичного огляду, направленні до лікарняного закладу із засудженими проводиться співбесіда з питань профілактики інфекційних захворювань, у тому числі ВІЛ/СНІДу, та пропонується проведення тестування на ВІЛ-інфекцію за згодою засудженого, яка фіксується у формі первинної облікової документації № 025/о "Медична карта амбулаторного хворого" або формі № 003/о "Медична карта стаціонарного хворого" , затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974.
Перед та після проведення добровільного тестування на ВІЛ проводиться передтестове та післятестове консультування відповідно до Порядку добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію , затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 серпня 2005 року № 415, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2005 року за № 1404/11684.
До консультування, обстеження та лікування хворих засуджених можуть залучатися лікарі закладів охорони здоров’я. 

Орієнтовний перелік закладів охорони здоров’я для надання медичної допомоги засудженим визначається Міністерством охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управліннями (головними управліннями) охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та міжрегіональними управліннями з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з урахуванням спеціалізації закладів охорони здоров’я та наявності умов, які дозволяють забезпечити ізоляцію засуджених.
Медичні обстеження (огляди) засуджених, проводяться поза межами чутності і (якщо медичний працівник не бажає іншого в кожному конкретному випадку) поза межами видимості немедичного персоналу. 

== Порядок надання вторинної медичної допомоги особам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі ==

Спеціалізована (вторинна) медична допомога, здійснюються санітарно-гігієнічними та протиепідемічними заходами, організовується забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення, проводиться реабілітаційне лікування після захворювань і травм.
Медична допомога засудженим у закладах охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України надається відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров’я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.

== У лікарняних закладах надається спеціалізована (вторинна) медична допомога, до якої входять ==
* надання кваліфікованої та спеціалізованої стаціонарної медичної допомоги засудженим;
* визначення ступеня тривалої або постійної втрати працездатності засудженими для встановлення групи інвалідності;
* обстеження та підготовка медичної документації на осіб, які підлягають звільненню від подальшого відбування покарання за хворобою;
* проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів на території лікарняного закладу.
При лікарняному закладі створюються: комісія з інфекційного контролю та лікарсько-консультативні комісії . У складі багатопрофільних та спеціалізованих лікарень створюються кабінети інфекційних захворювань.
Лікування засуджених у лікарняних закладах здійснюється відповідно до стандартів та нормативів медичної допомоги у сфері охорони здоров’я, клінічних протоколів надання медичної допомоги відповідно до чинного законодавства.

== Порядок направлення засуджених до лікарняних закладів ==
Направленню на госпіталізацію в лікарняні заклади підлягають засуджені, у яких виникли захворювання або загострилися хронічні хвороби, лікування яких потребує госпіталізації до лікарняних закладів, а також при необхідності проведення додаткового обстеження (наявним у медичних частинах УВП обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень) в умовах лікарняних закладів. 
Направлення засуджених, які потребують госпіталізації, до закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби здійснюється за висновком лікаря медичної частини з урахуванням переліку показань і протипоказань для направлення хворих до спеціалізованих та багатопрофільних лікарень (відділень), або нарядом міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про направлення на лікування. 
З урахуванням стану здоров’я засуджених за висновком лікаря засуджені, які госпіталізуються до лікарняних закладів, перевозяться у супроводі призначеного начальником медичної частини медичного працівника, який бере участь у прийманні конвоєм засуджених, надає медичну допомогу засудженим під час перевезення. Перевезення засуджених, хворих на лепру, здійснюється у спеціально обладнаних вагонах.

== Порядок приймання засуджених до лікарняних закладів ==

Приймання засуджених у лікарняний заклад здійснюється на підставі наряду та за наявності висновку лікаря про потребу проведення лікування засудженого в лікарняному закладі чи проведення обстеження в умовах стаціонару лікарняного закладу. 

Забороняється приймати до багатопрофільних лікарень засуджених, хворих на інфекційні захворювання, за відсутності у складі лікарень інфекційно-боксованого відділення. Такі засуджені негайно направляються до лікарняного закладу або до закладу охорони здоров’я з орієнтовного переліку відповідного профілю, у складі яких є таке відділення. 

Засуджені, що прибули до лікарняного закладу, реєструються у Журналі обліку, на кожного оформлюється медична карта № 003/о, в яку заносяться усі дані щодо лікувально-діагностичного процесу.
Усі засуджені, які прибули до лікарняного закладу, підлягають обов’язковій санітарній обробці зі зміною білизни. 

Речі хворого засудженого (одяг, взуття) дезінфікують і після опису, засвідченого черговим фельдшером та особами, які супроводжують хворого, передають на зберігання до вибуття хворого з лікарняного закладу. 

При прийомі хворого черговий лікар описує у медичній карті № 003/о дані анамнезу, зовнішнього огляду, епідеміологічні дані, визначає попередній діагноз хвороби, призначає необхідні обстеження та лікування. 

У випадках, коли діагноз, який встановлено засудженому в медичній частині, не підтвердився та не відповідає медичним показанням для госпіталізації до лікарняних закладів, засуджений найближчим етапом відправляється до установи виконання покарань, з якої його було направлено. 

Черговий лікар записує причину відмови засудженому у госпіталізації до лікарняного закладу в медичні карти № 025/о, № 003/о та в Журнал обліку, про що повідомляє начальника лікарняного закладу. 

Хворий засуджений, який прибув до лікарняного закладу, проходить необхідне клініко-лабораторне, функціональне, рентгенологічне, бактеріологічне та інші обстеження, які можливо провести в умовах цього лікарняного закладу. 

За результатами обстеження і встановленого діагнозу лікар негайно призначає засудженому відповідне лікування та направляє його у профільне відділення. 

При встановленні діагнозу активної форми туберкульозу в багатопрофільній лікарні засуджений негайно направляється до спеціалізованої туберкульозної лікарні.

Право спільної часткової власності

2019-04-02T13:38:08Z

Shostka.sumy:

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"]

== Загальна характеристика спільної часткової власності ==

Спільною частковою власністю є власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. 

Право спільної часткової власності є основним видом права спільної власності [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Ч. 4 ст. 355 ЦК] передбачено, що спільна власність на майно є спільною частковою власністю осіб, крім випадків, коли законом або договором передбачене виникнення право спільної сумісної власності, тобто встановлена презумпція, відповідно до якої спільна власність у випадку її виникнення передбачається спільною частковою власністю. Для спільної часткової власності притаманно, що кожному власнику належить певний розмір частки в праві власності на спільну річ. 

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. 

Існує декілька правил щодо визначення часток у праві спільної часткової власності. 

По-перше, частки співвласників визначаються арифметично (1/2, 1/3, 25/57 і т. ін.). Це дає змогу конкретизувати обсяг прав кожного із них у процесі функціонування або припинення спільної часткової власності, а також у разі зміни суб'єктного складу спільної власності і відповідного зменшення або збільшення частки кожного із співвласників. 

По-друге, у [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ч. 1 ст. 357 ЦК] закріплено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Таким чином, рівність часток у праві спільної часткової власності є загальним правилом. Виняток із нього має бути спеціально встановлено або договором, або законом. 

По-третє, частка співвласника, який за згодою всіх інших співвласників і з додержанням встановленого порядку використання спільного майна поліпшив його своїм коштом, при тому, що зроблені ним поліпшення не можна відокремити від майна, може бути відповідним чином збільшена ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ч. З ст. 357 ЦК]). 

Підстави виникнення спільної часткової власності різноманітні. Вона може утворитися внаслідок сумісної купівлі речі, отримання спадкового майна кількома спадкоємцями. Спільна власність може виникнути як результат спільної праці (наприклад, на відведеній земельній ділянці кількома особами було збудовано будинок). Виникнення спільної часткової власності може відбуватися й на інших підставах. 

З виникненням спільної часткової власності виникає багато питань з приводу володіння, користування і розпорядження спільним майном. Деякі з цих питань врегульовані правовими нормами, вирішення інших не повинно суперечити загальним правилам. У Цивільнму Кодексі України правовому регулюванню відносин між фізичними особами, які є учасниками спільної часткової власності, безпосередньо присвячені статті [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page 356-367]. Названі статті можуть регулювати і відносини між юридичними особами як учасниками спільної часткової власності, але за умови, що вони не суперечать статутній діяльності останніх. 

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

== Визначення часток у праві спільної часткової власності ==

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 cтаття 357 ЦК України]. 

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

== Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності ==

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page статті 183] цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. При виділі частки з майна, що є у спільній частковій власності укладається в письмовій формі договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна, який підлягає нотаріальному посвідченню. 

У разі недосягнення згоди про спосіб і умови виділу у натурі частки із спільного майна учасник спільної часткової власності вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

== Особливості укладення договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна ==

Нотаріально посвідчений договір виділу є правовстановлюючим документом на нерухоме майно. Право власності на нерухоме майно, набуте за таким договором, підлягає реєстрації у органах, що здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і виникає з моменту державної реєстрації ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]). Водночас сам договір про виділ у натурі частки нерухомого майна державної реєстрації не вимагає.

== Вартість ==

За вчинення нотаріальних дій, щодо посвідчення договору виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності, державні нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених законодавством.

[[Категорія:Поділ спільного майна подружжя‎]]
[[Категорія:Право власності на майно‎]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Примусове лікування осіб хворих на наркоманію

2019-04-02T12:21:21Z

Shostka.sumy:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/2341-14. Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 Кримінально виконавчий кодекс України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/62/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для дітей»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/60/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про наркотичні, психотропні речовини і прекурсори»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-05 Постанова Пленуму Верховного суду України від 03.06.2005 №7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0534-97 Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини. Затверджена наказом МОЗ. МВС, ГП, МЮ № 307/680/21/66/5 від 10 жовтня 1997р.]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0482-98 Наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України від 16.06.98 № 158/417 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 липня 1998 р. за № 482/2922) „Про затвердження Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами”]

== Заклади примусового лікування осіб які вживають наркотичні засоби ==
Примусове лікування осіб, визнаних хворими на наркоманію, але які ухилються від добровільного лікування або продовжють після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і відносно яких у зв'язку з їхньою небезпечною поведінкою до органів Національної поліції або прокуратури звернулися близькі родичі чи інші особи, за рішенням суду може бути направлена на лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, - до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року. Спеціалізовані лікувальні і лікувально-виховні заклади для неповнолітніх визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Порядок лікування таких хворих та функціонування спеціалізованих закладів
встановлюється Кабінетом Міністрів України.

== Не підлягають направленню на примусове лікування особи ==
* які страждають на тяжкі психічні розлади або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає перебуванню в таких закладах,
* інваліди І та ІІ груп, вагітні жінки і матері, що мають немовлят,
* чоловіки віком понад 60 років і жінки віком понад 55 років.
До таких осіб застосовується лікування в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері охорони здоров'я.
До осіб, щодо яких порушено клопотання про направлення на примусове лікування, в разі ухилення від з'явлення до суду застосовується привід органом Національної поліції.

== Розгляд матеріалів у суді про направлення осіб на примусове лікування від наркоманії ==
Матеріали про направлення на примусове лікування осіб, хворих на наркоманію, розглядаються:
* районним (міським) судом за місцем проживання особи
* за місцем розташування органу, який подав такі матеріали.
Матеріали про направлення на примусове лікування від наркоманії підлягають розгляду суддею одноособово не пізніш як у двадцятиденний строк з моменту їх надходження до суду у відкритому судовому засіданні у присутності особи, щодо якої порушено таке клопотання, її законного представника, а за їх бажанням - і захисника. Про час розгляду матеріалів суддя повідомляє прокурора, нез'явлення якого не перешкоджає розгляду матеріалів. В судовому засіданні перевіряються обгрунтованість медичного висновку про необхідність направлення особи на примусове лікування від наркоманії та інші фактичні дані, що доводять чи спростовують потребу застосування до особи такого лікування.

В необхідних випадках до суду можуть бути запрошені члени
(член) медичної комісії, які проводили медичне обстеження хворого
на наркоманію і склали медичний висновок про необхідність
направлення його на примусове лікування, а також особи, що
порушили таке клопотання.

Після дослідження матеріалів, дачі пояснень запрошених осіб
та заслухавши думку прокурора і думку захисника (в разі їх участі)
суддя в нарадчій кімнаті виносить мотивовану постанову про
направлення особи на примусове лікування від наркоманії чи про
відмову в такому лікуванні, на яку може бути подано апеляцію до
апеляційного суду.

== Дострокове звільнення від примусового лікування від наркоманії ==
* за постановою районного (міського) суду за місцем розташування спеціалізованого лікувального закладу особа, яка перебуває на примусовому лікуванні,
* на підставі подання спеціалізованого лікувального закладу і медичного висновку може бути достроково звільнена від нього або виписана з такого лікувального закладу в разі тяжкого захворювання, що перешкоджає подальшому її перебуванню в цій установі,
* у разі коли відпала необхідність у лікуванні від наркоманії.

== Продовження строку примусового лікування від наркоманії ==
* у разі систематичного порушення особою, яка перебуває в спеціалізованому лікувальному закладі, режиму та курсу лікування від наркоманії, внаслідок чого заходи лікувального впливу не дали позитивних результатів,
* за поданням адміністрації лікувального закладу, погодженим з прокурором, і на підставі медичного висновку районний (міський) суд за місцем розташування лікувального закладу може продовжити цій особі строк перебування у ньому.
При цьому загальний термін примусового лікування не може перевищувати дванадцяти місяців.
Зазначене подання розглядається судом не пізніш як у десятиденний строк з моменту його надходження до суду в присутності особи, щодо якої порушено клопотання про продовження строку перебування у закладі, і, за її бажанням, - захисника.
На постанову суду про продовження або про відмову в продовженні строку примусового лікування в спеціалізованому
лікувальному закладі може бути подано апеляцію до апеляційного суду.
Особа, яка втекла із спеціалізованого лікувального закладу, а так само по дорозі до такого закладу, притягається до відповідальності згідно з чинним законодавством.

[[Категорія:Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування‎]]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право‎‎]]
[[Категорія:Кримінальне право‎‎]]
[[Категорія:Кримінально-виконавче право‎]]

Примусове лікування осіб хворих на наркоманію

2019-04-02T12:17:46Z

Shostka.sumy:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/2341-14. Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 Кримінально виконавчий кодекс України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/62/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для дітей»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/60/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про наркотичні, психотропні речовини і прекурсори»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-05 Постанова Пленуму Верховного суду України від 03.06.2005 №7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0534-97 Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини. Затверджена наказом МОЗ. МВС, ГП, МЮ № 307/680/21/66/5 від 10 жовтня 1997р.]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0482-98 Наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України від 16.06.98 № 158/417 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 липня 1998 р. за № 482/2922) „Про затвердження Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами”]

== ''Заклади примусового лікування осіб які вживають наркотичні засоби''''' ==
Примусове лікування осіб, визнаних хворими на наркоманію, але які ухилються від добровільного лікування або продовжють після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і відносно яких у зв'язку з їхньою небезпечною поведінкою до органів Національної поліції або прокуратури звернулися близькі родичі чи інші особи, за рішенням суду може бути направлена на лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, - до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року. Спеціалізовані лікувальні і лікувально-виховні заклади для неповнолітніх визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Порядок лікування таких хворих та функціонування спеціалізованих закладів
встановлюється Кабінетом Міністрів України.

== Не підлягають направленню на примусове лікування особи ==
* які страждають на тяжкі психічні розлади або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає перебуванню в таких закладах,
* інваліди І та ІІ груп, вагітні жінки і матері, що мають немовлят,
* чоловіки віком понад 60 років і жінки віком понад 55 років.
До таких осіб застосовується лікування в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері охорони здоров'я.
До осіб, щодо яких порушено клопотання про направлення на примусове лікування, в разі ухилення від з'явлення до суду застосовується привід органом Національної поліції.

== Розгляд матеріалів у суді про направлення осіб на примусове лікування від наркоманії ==
Матеріали про направлення на примусове лікування осіб, хворих на наркоманію, розглядаються:
* районним (міським) судом за місцем проживання особи
* за місцем розташування органу, який подав такі матеріали.
Матеріали про направлення на примусове лікування від наркоманії підлягають розгляду суддею одноособово не пізніш як у двадцятиденний строк з моменту їх надходження до суду у відкритому судовому засіданні у присутності особи, щодо якої порушено таке клопотання, її законного представника, а за їх бажанням - і захисника. Про час розгляду матеріалів суддя повідомляє прокурора, нез'явлення якого не перешкоджає розгляду матеріалів. В судовому засіданні перевіряються обгрунтованість медичного висновку про необхідність направлення особи на примусове лікування від наркоманії та інші фактичні дані, що доводять чи спростовують потребу застосування до особи такого лікування.

В необхідних випадках до суду можуть бути запрошені члени
(член) медичної комісії, які проводили медичне обстеження хворого
на наркоманію і склали медичний висновок про необхідність
направлення його на примусове лікування, а також особи, що
порушили таке клопотання.

Після дослідження матеріалів, дачі пояснень запрошених осіб
та заслухавши думку прокурора і думку захисника (в разі їх участі)
суддя в нарадчій кімнаті виносить мотивовану постанову про
направлення особи на примусове лікування від наркоманії чи про
відмову в такому лікуванні, на яку може бути подано апеляцію до
апеляційного суду.

== Дострокове звільнення від примусового лікування від наркоманії ==
* за постановою районного (міського) суду за місцем розташування спеціалізованого лікувального закладу особа, яка перебуває на примусовому лікуванні,
* на підставі подання спеціалізованого лікувального закладу і медичного висновку може бути достроково звільнена від нього або виписана з такого лікувального закладу в разі тяжкого захворювання, що перешкоджає подальшому її перебуванню в цій установі,
* у разі коли відпала необхідність у лікуванні від наркоманії.

== Продовження строку примусового лікування від наркоманії ==
* у разі систематичного порушення особою, яка перебуває в спеціалізованому лікувальному закладі, режиму та курсу лікування від наркоманії, внаслідок чого заходи лікувального впливу не дали позитивних результатів,
* за поданням адміністрації лікувального закладу, погодженим з прокурором, і на підставі медичного висновку районний (міський) суд за місцем розташування лікувального закладу може продовжити цій особі строк перебування у ньому.
При цьому загальний термін примусового лікування не може перевищувати дванадцяти місяців.
Зазначене подання розглядається судом не пізніш як у десятиденний строк з моменту його надходження до суду в присутності особи, щодо якої порушено клопотання про продовження строку перебування у закладі, і, за її бажанням, - захисника.
На постанову суду про продовження або про відмову в продовженні строку примусового лікування в спеціалізованому
лікувальному закладі може бути подано апеляцію до апеляційного суду.
Особа, яка втекла із спеціалізованого лікувального закладу, а так само по дорозі до такого закладу, притягається до відповідальності згідно з чинним законодавством.

[[Категорія:Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування‎]]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право‎‎]]
[[Категорія:Кримінальне право‎‎]]
[[Категорія:Кримінально-виконавче право‎]]

Примусове лікування осіб хворих на наркоманію

2019-04-02T11:33:22Z

Shostka.sumy: /* Куди звертатись із заявою та хто не підлягає направленню на примусове лікування? */

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/2341-14. Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 Кримінально виконавчий кодекс України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/62/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для дітей»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/60/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про наркотичні, психотропні речовини і прекурсори»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-05 Постанова Пленуму Верховного суду України від 03.06.2005 №7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0534-97 Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини. Затверджена наказом МОЗ. МВС, ГП, МЮ № 307/680/21/66/5 від 10 жовтня 1997р.]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0482-98 Наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України від 16.06.98 № 158/417 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 липня 1998 р. за № 482/2922) „Про затвердження Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами”]

== Куди звертатись із заявою та хто не підлягає направленню на примусове лікування? ==
Примусове лікування осіб, визнаних хворими на наркоманію, але які ухилються від добровільного лікування або продовжють після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і відносно яких у зв'язку з їхньою небезпечною поведінкою до органів Національної поліції або прокуратури звернулися близькі родичі чи інші особи, за рішенням суду може бути направлена на лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, - до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року. Спеціалізовані лікувальні і лікувально-виховні заклади для неповнолітніх визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Порядок лікування таких хворих та функціонування спеціалізованих закладів
встановлюється Кабінетом Міністрів України.

== Не підлягають направленню на примусове лікування особи ==
* які страждають на тяжкі психічні розлади або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає перебуванню в таких закладах,
* інваліди І та ІІ груп, вагітні жінки і матері, що мають немовлят,
* чоловіки віком понад 60 років і жінки віком понад 55 років.
До таких осіб застосовується лікування в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері охорони здоров'я.
До осіб, щодо яких порушено клопотання про направлення на примусове лікування, в разі ухилення від з'явлення до суду застосовується привід органом Національної поліції.

== Розгляд матеріалів у суді про направлення осіб на примусове лікування від наркоманії ==
Матеріали про направлення на примусове лікування осіб, хворих на наркоманію, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання особи або за місцем розташування органу, який подав
такі матеріали. Матеріали про направлення на примусове лікування від наркоманії підлягають розгляду суддеюодноособово не пізніш як у двадцятиденний строк з моменту їх надходження до суду у відкритому судовому засіданні у присутності особи, щодо якої порушено таке клопотання, її законного представника, а за їх бажанням - і захисника. Про час розгляду матеріалів суддя повідомляє прокурора, нез'явлення якого не перешкоджає розгляду матеріалів. В судовому засіданні перевіряються обгрунтованість медичного висновку про необхідність направлення особи на примусове лікування від наркоманії та інші фактичні дані, що доводять чи спростовують потребу застосування до особи такого лікування.

В необхідних випадках до суду можуть бути запрошені члени
(член) медичної комісії, які проводили медичне обстеження хворого
на наркоманію і склали медичний висновок про необхідність
направлення його на примусове лікування, а також особи, що
порушили таке клопотання.

Після дослідження матеріалів, дачі пояснень запрошених осіб
та заслухавши думку прокурора і думку захисника (в разі їх участі)
суддя в нарадчій кімнаті виносить мотивовану постанову про
направлення особи на примусове лікування від наркоманії чи про
відмову в такому лікуванні, на яку може бути подано апеляцію до
апеляційного суду.

== Дострокове звільнення від примусового лікування від наркоманії ==
За постановою районного (міського) суду за місцем розташування спеціалізованого лікувального закладу особа, яка перебуває на примусовому лікуванні, на підставі подання
спеціалізованого лікувального закладу і медичного висновку може
бути достроково звільнена від нього або виписана з такого
лікувального закладу в разі тяжкого захворювання, що перешкоджає
подальшому її перебуванню в цій установі, або коли відпала
необхідність у лікуванні від наркоманії.

== Продовження строку примусового лікування від наркоманії ==
У разі систематичного порушення особою, яка перебуває в
спеціалізованому лікувальному закладі, режиму та курсу лікування
від наркоманії, внаслідок чого заходи лікувального впливу не дали
позитивних результатів, за поданням адміністрації лікувального
закладу, погодженим з прокурором, і на підставі медичного висновку
районний (міський) суд за місцем розташування лікувального закладу
може продовжити цій особі строк перебування у ньому. При цьому
загальний термін примусового лікування не може перевищувати
дванадцяти місяців.
Зазначене подання розглядається судом не пізніш як у
десятиденний строк з моменту його надходження до суду в
присутності особи, щодо якої порушено клопотання про продовження
строку перебування у закладі, і, за її бажанням, - захисника.
На постанову суду про продовження або про відмову в
продовженні строку примусового лікування в спеціалізованому
лікувальному закладі може бути подано апеляцію до апеляційного
суду.
Особа, яка втекла із спеціалізованого лікувального закладу, а
так само по дорозі до такого закладу, притягається до
відповідальності згідно з чинним законодавством.

[[Категорія:Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування‎]]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право‎‎]]
[[Категорія:Кримінальне право‎‎]]
[[Категорія:Кримінально-виконавче право‎]]

Правила паркування транспортних засобів

2018-09-28T08:57:10Z

Shostka.sumy:

== Нормативна база ==

# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3353-12 Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2807-15 Закон України “Про благоустрій населених пунктів” від 06.09.2005 № 2807-IV]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/585-2011-%D0%BF Порядок надання пільг інвалідам, членам їх сімей,законним представникам інвалідів (дітей-інвалідів), підприємствам, установам, організаціям громадських організацій інвалідів та сфери соціального захисту населення на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 р. № 585 ]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1342-2009-%D0%BF Правила паркування транспортних засобів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1342]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1306-2001-%D0%BF Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306]
# [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2262-19 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування сфери паркування транспортних засобів» від 21.12.2017 №2262-VIII]
== Поняття паркування, місце для паркування, паркувальний автомат, послуга “мобільне паркування”, спеціально обладнані майданчики для паркування ==

'''Паркування''' - розміщення транспортного засобу на майданчику для паркування. 

'''Місце для паркування''' - місце стоянки одного транспортного засобу на майданчику для паркування, позначене дорожньою розміткою відповідно до Правил дорожнього руху. 

'''Паркувальний автомат''' - технічний пристрій, призначений для сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування з використанням платіжних карток та готівкою. 

'''Послуга “мобільне паркування”''' - надання користувачеві можливості отримати послуги з користування майданчиками для платного паркування, що оплачуються за допомогою карток попередньої оплати або платіжних інструментів, передбачених законодавством про безготівкові розрахунки, із застосуванням засобів мобільного зв’язку для передачі інформації через захищену комп’ютеризовану систему; 

'''Спеціально обладнані майданчики для паркування''' - майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1306-2001-%D0%BF Правил дорожнього руху]. 

Паркування може бути платним або безоплатним відповідно до рішення органу місцевого самоврядування або оператора (суб'єкта господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування). 

== Право на безоплатне паркування транспортних засобів ==

Відповідно до Порядку надання пільг інвалідам, членам їх сімей,законним представникам інвалідів (дітей-інвалідів), підприємствам, установам, організаціям громадських організацій інвалідів та сфери соціального захисту населення на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, '''право на безоплатне паркування транспортних засобів надається''':
* інвалідам з ураженням опорно-рухового апарату, які є власниками транспортних засобів, користуються ними за довіреністю або отримали їх відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. № 999(далі - Порядок);
* членам сімей інвалідів, яким згідно із зазначеним Порядком передано право на користування автомобілем;
* законним представникам недієздатних інвалідів (дітей-інвалідів), які є власниками транспортних засобів, користуються ними за довіреністю або отримали їх відповідно до зазначеного Порядку і перевозять інвалідів (дітей-інвалідів) з ураженням опорно-рухового апарату;
* підприємствам, установам, організаціям громадських організацій інвалідів та сфери соціального захисту населення, які є власниками транспортних засобів і перевозять інвалідів (дітей-інвалідів) з ураженням опорно-руховогоапарату.

== Порядок безоплатного паркування транспортних засобів ==

Документом, що посвідчує право на безоплатне паркування транспортного засобу, є пенсійне посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, які містять запис про інвалідність у зв'язку з ураженням опорно-рухового апарату. 

Безоплатне паркування здійснюється шляхом розташування транспортного засобу на місці для безоплатного паркування з урахуванням дорожніх знаків та дорожньої розмітки, а також з дотриманням Правил паркування транспортних засобів і Правил дорожнього руху. При цьому в лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу розміщується пенсійне посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, які містять запис про інвалідність у зв'язку з ураженням опорно-рухового апарату, в розгорнутому вигляді. 

== Порядок користування майданчиком для паркування ==

Згідно з [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1342-2009-%D0%BF Правилами паркування транспортних засобів], користувач зобов'язаний:

# Поставити транспортний засіб на місце для паркування відповідно до дорожньої розмітки та дорожніх знаків, а також з дотриманням вимог цих Правил і [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1306-2001-%D0%BF Правил дорожнього руху];
# Сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування;
# У разі сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування через паркувальний автомат або шляхом придбання паркувального талона - розмістити у лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу платіжний документ у спосіб, що забезпечує його видимість для перевірки;
# Після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено.

== Сплата вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування ==

Сплата вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування здійснюється: 

'''у безготівковій формі''' - шляхом придбання паркувального талона з визначеною тривалістю паркування, в якому зазначаються дата і час розміщення транспортного засобу на такому майданчику, або за допомогою послуги “мобільне паркування”; 

'''готівкою або з використанням платіжної картки''' - через паркувальний автомат чи автоматичний в’їзний та виїзний термінали. 

У разі сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування готівкою або з використанням платіжної картки через автоматичний в’їзний термінал користувач отримує паркувальний талон, на якому зазначається час в’їзду на такий майданчик, та оплачує час паркування на автоматичному виїзному терміналі відповідно до паркувального талона з отриманням фіскального чека.
Факт сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування підтверджується платіжним документом, за винятком випадків надання послуги “мобільне паркування”, коли факт такої сплати підтверджується захищеною комп’ютеризованою системою. 

Сплата вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування не здійснюється у разі незабезпечення оператором належного функціонування засобів сплати вартості зазначених послуг відповідно до вимог цих Правил щодо обладнання таких майданчиків. 

Під час паркування на майданчику для платного паркування користувач сплачує вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування згідно з тарифом, установленим виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку і межах, визначених законодавством, з урахуванням переліку основних послуг.

== Відповідальність за порушення правил паркування транспортних засобів ==
[[Файл:Штрафи за порушення правил паркування траспортних засобів.jpg|200px|thumb|left|Штрафи за порушення правил паркування траспортних засобів]] 
Адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. 

У разі якщо транспортний засіб зареєстровано за межами території України і такий транспортний засіб відповідно до законодавства не підлягає державній реєстрації в Україні, до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), притягається особа, яка ввезла такий транспортний засіб на територію України. 

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису),

[[Категорія:Адміністративне право]]

Файл:Штрафи за порушення правил паркування траспортних засобів.jpg

2018-09-28T08:43:55Z

Shostka.sumy:

https://www.epravda.com.ua/publications/2018/09/26/640987/

Порядок отримання особою з інвалідністю крісла колісного

2018-09-28T08:11:36Z

Shostka.sumy: Додано розділ "Ремонт і дострокова заміна технічних та інших засобів реабілітації"

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/321-2012-%D0%BF Постанова КМУ "Про затвердження Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані технічні засоби реабілітації, переліків таких засобів" від 05.04.2012 № 321]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/321-2012-%D0%BF Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1253-12 Наказ Міністерства соціальної політики України "Про затвердження форм документів з обліку та забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів та інших окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації" від 04.07.2012 № 400]
== Суб'єкти забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації ==
Згідно ст. 38 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/321-2012-%D0%BF Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні"] особам з інвалідністю і дітям з інвалідністю надаються безоплатно або на пільгових умовах на підставі індивідуальної програми реабілітації послуги із соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби реабілітації (засоби для пересування, протезні вироби, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони для письмового спілкування тощо), вироби медичного призначення (індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові та голосоутворювальні апарати, ендопротези, сечо- та калоприймачі тощо), а також автомобілі, крісла колісні з електроприводом - за наявності відповідного медичного висновку.

Згідно п.2 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/321-2012-%D0%BF Постанови КМУ "Про затвердження Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані технічні засоби реабілітації, переліків таких засобів"] особи з інвалідністю та діти з інвалідністю забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації відповідно до '''індивідуальної програми реабілітації''' (далі - індивідуальна програма). Зазначеними засобами (крім засобів для пересування) забезпечуються також діти віком до 18 років з вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату (далі - діти віком до 18 років).

== Перелік документів для отримання інвалідного візка ==
Для отримання інвалідного візка необхідно стати на облік в місцевому управлінні праці та соцзахисту та надати наступні документи:
заяву про взяття на облік:
* паспорт або свідоцтво про народження (для дітей-інвалідів);
* довідка про реєстрацію за місцем проживання (для дітей-інвалідів);
* ідентифікаційний код ;
* висновок МСЕК про інвалідність (для дітей-інвалідів -висновок ЛКК);
* індивідуальна програма реабілітації або висновок ЛКК з показаннями для забезпечення
* інвалідним візком;
* рішення ВЛК або висновок ЛКК для постраждалих внаслідок АТО, яким не встановлено інвалідність;
* довідка з міліції про відсутність кримінальних правопорушень (для постраждалих внаслідок АТО з числа мирних громадян, що проживали в зоні АТО та яким не встановлено інвалідність);
* висновок експерта за результатами судово-медичної експертизи (для постраждалих внаслідок АТО з числа мирних громадян, що проживали в зоні АТО і яким не встановлено інвалідність);
* довідка, що підтверджує місце проживання / перебування безпосередньо в зоні проведення АТО, видана уповноваженим органом за місцем проживання (для постраждалих внаслідок АТО з числа мирних громадян, що проживали в зоні АТО і яким не встановлено інвалідність);
* витяг з наказу командира військової частини або довідка про обставини отримання травми, видана командиром військової частини з даними про участь в АТО для військовослужбовців та працівників Збройних Сил, яким не встановлено інвалідність;
* довідка з місця роботи (для працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися і безпосередньо брали участь в АТО в районах її проведення, яким не встановлено інвалідність);
* довідка з місця роботи, служби або навчання інваліда (для працюючих, службовців, учнів);
* посвідчення про взяття на облік (для бездомних);
* посвідчення, яке підтверджує право на пільги (для ветеранів НД, МВС та МНС);
* якщо у інваліда, який переселився із тимчасово окупованої території, чи районів проведення АТО відсутні документи, орган соцзахисту перевіряє дані про інваліда у банку даних, у разі відсутності їх у банку даних - надсилає запит про витребування необхідних документів за зареєстрованим місцем проживання інваліда;

'''На підставі поданих документів місцеве управління соцзахисту:'''
# вносить дані інваліда в базу даних;
# видає направлення на забезпечення технічними засобами реабілітації;
# інформує інвалідів про підприємства, на які ті можуть звернутися для виготовлення інвалідних візків (ознайомлюють з усіма колісними візками, які інвалід може вибрати);
# після вибору виробника коляски управління оформляє направлення на його виготовлення і відправляє його виробнику;
# виробник виготовляє візок і доставляє його інваліду-замовнику.
У разі смерті інваліда оплачене за рахунок коштів держ. бюджету інвалідний візок з незакінченим терміном експлуатації повертається управлінню соцзахисту членами сім'ї померлого, в разі відмови вчинити повернення проводиться вилучення за рішенням суду.
У разі, якщо інвалід безкоштовно отримав засоби реабілітації через органи соцзахисту за рахунок коштів місцевого бюджету, благодійної чи гуманітарної допомоги, йому не видається засіб реабілітації за рахунок коштів держ. бюджету; при цьому інвалід вважається забезпеченим відповідним засобом реабілітації, про що робиться відмітка в базі даних і особовій справі інваліда.
Інвалід, постраждалий внаслідок АТО, дитина-інвалід може замовити засоби реабілітації на підприємстві, в сервісному центрі або органі соцзахисту.
Інвалід, постраждалий внаслідок АТО, дитина-інвалід може відмовитися від засобу реабілітації, подавши письмову заяву; при цьому він знімається з обліку на термін експлуатації такого засобу, за винятком причин, зазначених нижче:
# у разі зміни медичних показань, підтверджених висновком МСЕК чи ЛКК, в період між подачею заяви і фактичним виготовленням засобу реабілітації, інвалід, постраждалий внаслідок АТО, дитина-інвалід може відмовитися від замовленого засобу і замовити інший засіб реабілітації;
# у разі отримання неякісного засобу реабілітації такий засіб відправляється назад виробнику, а інваліду, постраждалому внаслідок АТО, дитині-інвалід позачергово видається інший засіб реабілітації за рахунок підприємства-виробника. 

== Ремонт і дострокова заміна технічних та інших засобів реабілітації ==
Технічні та інші засоби реабілітації, видані особі з інвалідністю, дитині з інвалідністю, іншій особі, можуть бути достроково замінені на підставі: 

* акта про недоцільність проведення їх ремонту, складеного підприємством, органом соціального захисту населення (для протезно-ортопедичних виробів) або підприємством, сервісним центром із залученням фахівців органів соціального захисту населення (для технічних засобів реабілітації);
* довідки про викрадення;
* довідки ЛКК, висновку МСЕК, індивідуальної програми або висновку лікувально-профілактичного закладу про зміну антропометричних даних;
* медичних показань, що підтверджуються висновком МСЕК, індивідуальною програмою або ЛКК, рішенням ВЛК. 

Недоцільним вважається ремонт технічних та інших засобів реабілітації, якщо сукупна вартість ремонту становить більш як 70 відсотків граничної ціни засобу, встановленої Мінсоцполітики на відповідний рік.
Особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, інша особа мають право на безоплатний гарантійний та післягарантійний ремонт.
Ремонт технічного та іншого засобу реабілітації, гарантійний строк експлуатації якого не закінчився, проводиться сервісним центром, підприємством за рахунок коштів підприємства-виробника (постачальника).
Післягарантійний ремонт проводиться підприємствами, сервісними центрами за рахунок коштів державного бюджету. Зазначеному ремонту підлягають технічний та інші засоби реабілітації, у яких закінчився гарантійний строк експлуатації або зберігання.
У разі отримання особою з інвалідністю, дитиною з інвалідністю, іншою особою або їх законними представниками нового технічного та іншого засобу реабілітації післягарантійний ремонт раніше виданого засобу за рахунок коштів державного бюджету не проводиться. Якщо особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, інша особа або їх законні представники відмовилися від забезпечення новим технічним та іншим засобом реабілітації, післягарантійний ремонт раніше виданого засобу проводиться за рахунок коштів державного бюджету. 

У разі виявлення протягом гарантійного строку браку або поломки технічного та іншого засобу реабілітації, якщо вона не сталася з вини особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, іншої особи, орган соціального захисту населення може вимагати розірвання договору з підприємством та повернення сплаченої суми за технічний та інший засіб реабілітації, якщо підприємство безоплатно не усунуло недоліки технічного та іншого засобу реабілітації.

== Перелік вітчизняних підприємств, які виробляють технічні засоби реабілітації ==

Перелік вітчизняних підприємств, які виробляють технічні засоби реабілітації визначений на сайті [https://www.msp.gov.ua/news/10513.html Міністерства соціальної політики України].
== Зразки документів ==
Заява про взяття на облік

[[Файл:Заява про взяття на облік.doc|міні]]

[[Категорія:Особи з інвалідністю]]
[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту]]

Біометричний контроль іноземців

2018-09-28T07:46:16Z

Shostka.sumy:

== НОРМАТИВНО – ПРАВОВА БАЗА ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI// ВВР 2012, № 19-20, ст.179]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/661-15 Закон України «Про Державну прикордонну службу України» від від 03.04.2003 № 661-IV// ВВР 2003, № 27, ст. 208]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI// ВВР 2010, № 34, ст. 481]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/256/2017 Указ Президента України № 256 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 10 липня 2017 року «Про посилення контролю за в'їздом в Україну, виїздом з України іноземців та осіб без громадянства, додержання ними правил перебування на території України» від 30.08.2017 № 256/2017]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1083-12 Інструкція з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 05.06.2012 № 407, зареєстрованим 27.06.2012 в Міністерстві юстиції України за № 1083/21395]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1073-2017-%D0%BF Положення про національну систему біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.2017 року № 1073]

== Сутність поняття біометричного контролю в Україні ==
'''Біометричний контроль''' – система фіксації всіх біометричних даних особи (включно із відбитками пальців та цифровою фотографією) у пунктах пропуску через державний кордон нашої країни. 

'''Біометрія''' - це система розпізнавання громадян по одній і більше фізичним рисам з метою ідентифікації і контролю доступу. До біометрії відносяться відбитки пальців, сітківка ока, ДНК, розпізнавання особи. Біометричні дані (параметри) - відцифровані відбитки пальців рук, відцифроване зображення обличчя.
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»], іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. 

'''Фіксація біометричних даних на кордоні''' — це процедура перевірки біометричних даних іноземців та осіб без громадянства, що здійснюється Державною прикордонною службою України в пунктах пропуску через державний кордон України. Це одна із підсистем відомчої автоматизованої системи прикордонного контролю з метою забезпечення національної безпеки України. 30 серпня 2017 року видано [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0007525-17 Указ Президента України № 256 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 10 липня 2017 року «Про посилення контролю за в'їздом в Україну, виїздом з України іноземців та осіб без громадянства, додержання ними правил перебування на території України»] де вказано, що з 1 січня 2018 року у пунктах пропуску через кордон (пунктах контролю, КПВВ з ТОТ АРК) здійснюється фіксація біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час прикордонного контролю.

== Процедура фіксації біометричних даних на кордоні ==
Обов'язкову фіксацію біометричних даних застосовують у відповідності до визначеного МЗС переліку 70 країн, у тому числі Російської Федерації, які віднесено до категорії ризику, це: 1.Алжирська Народна Демократична Республіка, 2.Республіка Ангола, 3.Ісламська Республіка Афганістан, 4.Народна Республіка Бангладеш, 5.Республіка Бенін, 6.Республіка Ботсвана, 7.Буркіна-Фасо, 8.Республіка Бурунді, 9.Соціалістична Республіка В’єтнам, 10.Габонська Республіка, 11.Ісламська Республіка Гамбія, 12.Кооперативна Республіка Гайана, 13.Республіка Гана, 14.Гвінейська Республіка, 15.Республіка Гвінея-Бісау, 16.Республіка Екваторіальна Гвінея, 17.Незалежна Держава Папуа-Нова Гвінея, 18.Республіка Джибуті, 19.Держава Еритрея, 20.Федеративна Демократична Республіка Ефіопія, 21.Арабська Республіка Єгипет, 22.Єменська Республіка, 23.Республіка Замбія, 24.Республіка Зімбабве, 25.Республіка Ірак, 26.Ісламська Республіка Іран, 27.Хашимітське Королівство Йорданія, 28.Республіка Кабо-Верде, 29.Республіка Камерун, 30.Республіка Кенія, 31.Киргизька Республіка, 32.Союз Коморських Островів, 33.Республіка Конго, 34.Демократична Республіка Конго, 35.Корейська Народно-Демократична Республіка, 36.Республіка Кот-д’Івуар, 37.Королівство Лесото, 38.Республіка Ліберія, 39.Ліванська Республіка, 40.Держава Лівія, 41.Ісламська Республіка Мавританія, 42.Республіка Мадагаскар, 43.Республіка Малаві, 44.Республіка Малі, 45.Королівство Марокко, 46.Республіка Мозамбік, 47.Республіка Намібія, 48.Республіка Нігер, 49.Федеративна Республіка Нігерія, 50.Ісламська Республіка Пакистан, 51.Палестина, 52.Російська Федерація, 53.Республіка Південний Судан, 54.Республіка Руанда, 55.Демократична Республіка Сан-Томе і Принсіпі, 56.Королівство Свазіленд, 57.Республіка Сенегал, 58.Сирійська Арабська Республіка, 59.Федеративна Республіка Сомалі, 60.Республіка Судан, 61.Республіка Сьєрра-Леоне, 62.Республіка Таджикистан, 63.Об’єднана Республіка Танзанія, 64.Тоголезька Республіка, 65.Королівство Тонга, 66.Туніська Республіка, 67.Республіка Уганда, 68.Центральноафриканська Республіка, 69.Республіка Чад, 70.Демократична Соціалістична Республіка Шрі-Ланка.
Щодо решти іноземців фіксація біометричних даних у пунктах пропуску через державний кордон здійснюється за результатами аналізу та оцінки ризиків. 

'''Особа, що підпадає під список семидесяти країн категорії ризику може перетнути державний кордон України трьома способами:'''
* подати попереднє повідомлення про те, що вона збирається в Україну;
* безпосередня фіксація даних на кордоні, біометричного паспорта або біометричних даних;
* фіксація людини в місці, де вона планує перебувати.
Фіксація біометричних даних іноземців та осіб без громадянства здійснюється під час їхнього в’їзду в Україну та проходження прикордонного контролю в пунктах пропуску/контролю через державний кордон, контрольних пунктах в’їзду-виїзду уповноваженими службовими особами підрозділів охорони державного кордону, які виконують обов’язки у прикордонному наряді «Перевірка документів» та проводять стандартну перевірку документів (відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1083-12 Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 05.06.2012 № 407, зареєстрованим 27.06.2012 в Міністерстві юстиції України за № 1083/21395]). 

'''Місцями фіксації біометричних даних''' визначено пункти пропуску через державний кордон: 
* на лінії паспортного контролю; у транспортних засобах закордонного прямування; 
* у місцях стоянки транспортних засобів закордонного прямування; 
* в службових приміщеннях Державної прикордонної служби України); 
* поза пунктами пропуску (у місцях для проведення контролю осіб; 
* у спеціально визначених зонах контролю на території морських (річкових) портів, риболовецьких підприємств, причалах (пристанях), в службових приміщеннях Держприкордонслужби України.
Співробітники Держприкордонслужби фіксують за допомогою рідера відбитки 4 або 5 пальців правої руки громадянина, що в'їзджає в Україну або виїджає з України. Далі інформація надходить до підсистеми обробки біометричних даних за кількома базами даних — МВС, СБУ. Крім того, через міжвідомчу інформаційно-телекомунікаційну систему «Аркан» вона надходить до Національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України. Також вони здійснюють перевірку паспортних документів іноземців, в тому числі за базами Інтерполу у 126 пунктах пропуску.
У разі відмови іноземцем (особою без громадянства) від сканування відбитків пальців з такими особами проводиться контроль другої лінії, за результатами якого приймається рішення щодо пропуску (не пропуску) через державний кордон.
При повторному перетині кордону особою здійснюватиметься процес її ідентифікації. Відповідно, інспектор переглядає чи здавала людина свої біометричні дані. У разі не співпадіння даних таку особу буде направлено на додатковий контроль для з'ясування обставин.
Відповідно до пунктів 4, 5 статті 16 Закону України [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»] визначено категорії іноземців та осіб без громадянства, які звільняються від фіксації біометричних даних. Це насамперед глави держав і урядів зарубіжних країн, члени парламентських та урядових делегацій, особи, які не досягли 18-річного віку, круїзні туристи, члени екіпажів транспортних засобів, дипломатичний персонал, посадові особи міжнародних організацій та інші особи, перелік яких є вичерпним.

== Визначення Національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства ==
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1073-2017-%D0%BF Положення про національну систему біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.2017 року № 1073] національна система біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства - це автоматизована система, створена в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, за допомогою якої забезпечується встановлення особи іноземця та особи без громадянства, які в’їжджають в Україну, виїжджають з України, здійснення контролю за додержанням ними правил перебування на території нашої держави та виконання суб’єктами національної системи повноважень та завдань, визначених Законом України [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.] 

'''Біометрична ідентифікація''' - здійснення пошуку за принципом “один до багатьох” шляхом розпізнавання і зіставлення одного або двох біометричних даних (параметрів) особи з біометричними даними (параметрами) осіб у відомчих інформаційних системах суб’єктів національної системи. 

'''Біометрична верифікація''' - здійснення пошуку за принципом “один до одного” між біометричними даними (параметрами), отриманими від особи в даний момент, і біометричними даними (параметрами), наявними у відомчих інформаційних системах суб’єктів національної системи.
Для біометричної ідентифікації особи потрібна інформація про дату народження, стать, місце народження, паспортний документ, біометричні дані, перетинання державного кордону та інші відомості.
Доступ до інформації національної системи надано уповноваженим посадовим і службовим особам Державної міграційної служби, Держприкордонслужби, Нацполіції, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства закордонних справ, Служби безпеки україни та інших визначених документом відомств із використанням електронного цифрового підпису.
Функціонування національної системи забезпечує Державна міграційна служба, а запроваджена вона з 1 січня 2018 року.
Обробка персональних даних у національній системі, у тому числі їх зберігання, здійснюється з дотриманням вимог [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закону України “Про захист персональних даних”].

[[Категорія: Адміністративне право]]

Усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням

2017-02-27T11:50:55Z

Shostka.sumy: /* Судовий збір */

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_535 Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенція про захист прав людини та основних свобод]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-85 Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2]
* [http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS120013.html Постанова Верховного Суду України № 6-57цс11 від 16.01.2012]

== Загальна інформація ==

Здійснення людиною свого природного права на життя пов’язано з багатьма факторами, серед яких одне із чільних місць посідає наявність у неї житла. Втрата людиною житла створює реальну загрозу для її фізичного та соціального буття. Саме тому [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] у ст. 30 проголошує недоторканність житла. Але юридичний зміст недоторканності житла не зводиться лише до неможливості незаконного проникнення у житло особи, його основний сенс – забезпечення стабільності відносин власності чи оренди, об’єктом яких є житло – будинок, квартира, кімната у гуртожитку тощо. Стабільність цих відносин забезпечується різноманітними цивільно-правовими засобами, зокрема чітким законодавчим закріпленням підстав примусового припинення права на житло. 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] у ст. 47 проголошує, що '''кожен має право на житло'''. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду. 

Глава 23 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України], власність зобов’язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону. 

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-85 Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2] підкреслив, що '''правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах'''. 

Окрім того, слід звернути увагу на норми міжнародного законодавства, які регулюють дану сферу правовідносин. '''Правова позиція Європейського суду з прав людини''', відповідно до п. 1 ст. 8 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод] (далі – Конвенція), яка '''гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла'''. 

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов’язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

== Збереження житла за тимчасово відсутніми ==

Особливим інститутом житлового права є збереження житла за тимчасово відсутніми. Порядок збереження житла за тимчасово відсутніми членами сім’ї наймача житла державного, комінального житлового фонду визначено ст. 71 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України], а їхні права та обов’язки - ст. 78 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України], які '''встановлюють випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадинами'''. У той же час, умови збереження житла за цивільним законодавством визначаються строками встановленими за згодою сторін, абсолютне право власності на житло не обмежується ні строками, ні територією. 

В Україні виникають питання щодо житла, яке не використовується власниками протягом досить тривалого часу. Так, деякі власники вже змінили місце проживання на території України на територію інших держав. Якщо такі співвласники багатоквартирного житлового будинку не беруть участі в його утриманні протягом певного часу, наприклад 3-х років, то необхідно ставити питання про використання житла не за призначенням.
ЖК поширив правила щодо збереження житла також наймачів, членів їх сімей. '''Зберігається право на житло (за всіма особами, які зникли безвісти) протягом шести місяців''' – з моменту зникнення особи до дня набрання законної сили рішення суду про оголошення її безвісти відсутньою або померлою. 

Відповідно до ст. 71 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України] за тимчасової відсутності наймача або членів сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім ’ ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк, за заявою відсутнього, може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом. Тимчасова відсутність особи може биту безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців. 

'''Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.''' Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім’ї не потребує згоди інших членів сім’ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців.
У разі відсутності особи понад шість місяців при розгляді позову про визнання її такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини справи, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Якщо тимчасова відсутність особи перевищила шість місяців, члени сім’ї, навіть колишні, а також наймодавець, мають право звернутись із позовом про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

== Зняття особи з реєстрації ==

У [http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8C349FE64943B17EC2257C92003A679F постанові Верховного Суду України № 6-57цс11 від 16.01.2012] року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстрації обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування якої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. ( ст.ст. 71, 72, 116, 156 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України]; ст. 405 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном '''власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.''' 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»] є спеціальним актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 даного закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язана з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

== Судовий порядок усунення перешкод у користуванні ==

Глава 23 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] встановлює, що '''громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.''' 

Стаття 383 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] передбачено, що власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї. 

Інститут права власності в Україні регулюється приписами статті 41 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України]. У відповідності до ч. 1 даної статті, '''кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю'''. Частина 4 ст. 41 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України] встановлює принцип непорушності приватної власності. 

За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] '''власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном''' і він реалізовує їх на власний розсуд. 

Згідно із ч. 1 ст. 316 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 

Частиною 1 ст. 321 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] передбачено, що '''право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.''' 

За змістом частини першої статті 16 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. 

Стаття 379 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. 

Глава 28 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] визначає житло об'єктом права приватної власності. 

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] та ст. 150 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України], які передбачають '''право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд'''. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. 

Статтею 391 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] передбачено п'''раво власника майна при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.''' 

Згідно ст. 109 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житлового кодексу України] виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно
або в судовому порядку. 

== Куди звернутися ==

Згідно ст. 109 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] '''позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
''' 

== Судовий збір ==

'''Вартість вирішення спору''' щодо усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням у судовому порядку '''обумовлюється сплатою судового збору''' (ст. 4 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»]) '''та витрат, пов'язаних з розглядом судової справи''' (ст. 79 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу]).
Пільги щодо сплати судового збору мають особи, зазначені в ст. 5 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»].

[[Категорія:Вирішення житлових спорів]]
[[Категорія:Позбавлення особи права користування жилим приміщенням]]
[[Категорія:Суди‎]]

Усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням

2017-02-27T11:50:07Z

Shostka.sumy: /* Нормативна база */

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_535 Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенція про захист прав людини та основних свобод]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-85 Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2]
* [http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS120013.html Постанова Верховного Суду України № 6-57цс11 від 16.01.2012]

== Загальна інформація ==

Здійснення людиною свого природного права на життя пов’язано з багатьма факторами, серед яких одне із чільних місць посідає наявність у неї житла. Втрата людиною житла створює реальну загрозу для її фізичного та соціального буття. Саме тому [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] у ст. 30 проголошує недоторканність житла. Але юридичний зміст недоторканності житла не зводиться лише до неможливості незаконного проникнення у житло особи, його основний сенс – забезпечення стабільності відносин власності чи оренди, об’єктом яких є житло – будинок, квартира, кімната у гуртожитку тощо. Стабільність цих відносин забезпечується різноманітними цивільно-правовими засобами, зокрема чітким законодавчим закріпленням підстав примусового припинення права на житло. 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] у ст. 47 проголошує, що '''кожен має право на житло'''. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду. 

Глава 23 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України], власність зобов’язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону. 

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-85 Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2] підкреслив, що '''правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах'''. 

Окрім того, слід звернути увагу на норми міжнародного законодавства, які регулюють дану сферу правовідносин. '''Правова позиція Європейського суду з прав людини''', відповідно до п. 1 ст. 8 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод] (далі – Конвенція), яка '''гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла'''. 

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов’язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

== Збереження житла за тимчасово відсутніми ==

Особливим інститутом житлового права є збереження житла за тимчасово відсутніми. Порядок збереження житла за тимчасово відсутніми членами сім’ї наймача житла державного, комінального житлового фонду визначено ст. 71 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України], а їхні права та обов’язки - ст. 78 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України], які '''встановлюють випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадинами'''. У той же час, умови збереження житла за цивільним законодавством визначаються строками встановленими за згодою сторін, абсолютне право власності на житло не обмежується ні строками, ні територією. 

В Україні виникають питання щодо житла, яке не використовується власниками протягом досить тривалого часу. Так, деякі власники вже змінили місце проживання на території України на територію інших держав. Якщо такі співвласники багатоквартирного житлового будинку не беруть участі в його утриманні протягом певного часу, наприклад 3-х років, то необхідно ставити питання про використання житла не за призначенням.
ЖК поширив правила щодо збереження житла також наймачів, членів їх сімей. '''Зберігається право на житло (за всіма особами, які зникли безвісти) протягом шести місяців''' – з моменту зникнення особи до дня набрання законної сили рішення суду про оголошення її безвісти відсутньою або померлою. 

Відповідно до ст. 71 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України] за тимчасової відсутності наймача або членів сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім ’ ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк, за заявою відсутнього, може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом. Тимчасова відсутність особи може биту безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців. 

'''Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.''' Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім’ї не потребує згоди інших членів сім’ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців.
У разі відсутності особи понад шість місяців при розгляді позову про визнання її такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини справи, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Якщо тимчасова відсутність особи перевищила шість місяців, члени сім’ї, навіть колишні, а також наймодавець, мають право звернутись із позовом про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

== Зняття особи з реєстрації ==

У [http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8C349FE64943B17EC2257C92003A679F постанові Верховного Суду України № 6-57цс11 від 16.01.2012] року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстрації обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування якої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. ( ст.ст. 71, 72, 116, 156 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України]; ст. 405 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном '''власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.''' 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»] є спеціальним актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 даного закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язана з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

== Судовий порядок усунення перешкод у користуванні ==

Глава 23 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] встановлює, що '''громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.''' 

Стаття 383 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] передбачено, що власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї. 

Інститут права власності в Україні регулюється приписами статті 41 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України]. У відповідності до ч. 1 даної статті, '''кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю'''. Частина 4 ст. 41 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України] встановлює принцип непорушності приватної власності. 

За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] '''власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном''' і він реалізовує їх на власний розсуд. 

Згідно із ч. 1 ст. 316 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 

Частиною 1 ст. 321 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] передбачено, що '''право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.''' 

За змістом частини першої статті 16 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. 

Стаття 379 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. 

Глава 28 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] визначає житло об'єктом права приватної власності. 

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] та ст. 150 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України], які передбачають '''право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд'''. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. 

Статтею 391 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] передбачено п'''раво власника майна при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.''' 

Згідно ст. 109 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житлового кодексу України] виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно
або в судовому порядку. 

== Куди звернутися ==

Згідно ст. 109 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] '''позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
''' 

== Судовий збір ==

Вартість вирішення спору щодо усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням у судовому порядку обумовлюється сплатою судового збору (ст. 4 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»]) та витрат, пов'язаних з розглядом судової справи (ст. 79 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу]).
Пільги щодо сплати судового збору мають особи, зазначені в ст. 5 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»].

[[Категорія:Вирішення житлових спорів]]
[[Категорія:Позбавлення особи права користування жилим приміщенням]]
[[Категорія:Суди‎]]

Усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням

2017-02-27T11:47:51Z

Shostka.sumy: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] * Перший протокол...

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України]
* Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободhttp://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_535
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенція про захист прав людини та основних свобод]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-85 Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2]
* [http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS120013.html Постанова Верховного Суду України № 6-57цс11 від 16.01.2012]

== Загальна інформація ==

Здійснення людиною свого природного права на життя пов’язано з багатьма факторами, серед яких одне із чільних місць посідає наявність у неї житла. Втрата людиною житла створює реальну загрозу для її фізичного та соціального буття. Саме тому [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] у ст. 30 проголошує недоторканність житла. Але юридичний зміст недоторканності житла не зводиться лише до неможливості незаконного проникнення у житло особи, його основний сенс – забезпечення стабільності відносин власності чи оренди, об’єктом яких є житло – будинок, квартира, кімната у гуртожитку тощо. Стабільність цих відносин забезпечується різноманітними цивільно-правовими засобами, зокрема чітким законодавчим закріпленням підстав примусового припинення права на житло. 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] у ст. 47 проголошує, що '''кожен має право на житло'''. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду. 

Глава 23 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України], власність зобов’язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону. 

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-85 Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2] підкреслив, що '''правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах'''. 

Окрім того, слід звернути увагу на норми міжнародного законодавства, які регулюють дану сферу правовідносин. '''Правова позиція Європейського суду з прав людини''', відповідно до п. 1 ст. 8 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод] (далі – Конвенція), яка '''гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла'''. 

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов’язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

== Збереження житла за тимчасово відсутніми ==

Особливим інститутом житлового права є збереження житла за тимчасово відсутніми. Порядок збереження житла за тимчасово відсутніми членами сім’ї наймача житла державного, комінального житлового фонду визначено ст. 71 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України], а їхні права та обов’язки - ст. 78 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України], які '''встановлюють випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадинами'''. У той же час, умови збереження житла за цивільним законодавством визначаються строками встановленими за згодою сторін, абсолютне право власності на житло не обмежується ні строками, ні територією. 

В Україні виникають питання щодо житла, яке не використовується власниками протягом досить тривалого часу. Так, деякі власники вже змінили місце проживання на території України на територію інших держав. Якщо такі співвласники багатоквартирного житлового будинку не беруть участі в його утриманні протягом певного часу, наприклад 3-х років, то необхідно ставити питання про використання житла не за призначенням.
ЖК поширив правила щодо збереження житла також наймачів, членів їх сімей. '''Зберігається право на житло (за всіма особами, які зникли безвісти) протягом шести місяців''' – з моменту зникнення особи до дня набрання законної сили рішення суду про оголошення її безвісти відсутньою або померлою. 

Відповідно до ст. 71 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України] за тимчасової відсутності наймача або членів сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім ’ ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк, за заявою відсутнього, може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом. Тимчасова відсутність особи може биту безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців. 

'''Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.''' Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім’ї не потребує згоди інших членів сім’ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців.
У разі відсутності особи понад шість місяців при розгляді позову про визнання її такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини справи, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Якщо тимчасова відсутність особи перевищила шість місяців, члени сім’ї, навіть колишні, а також наймодавець, мають право звернутись із позовом про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

== Зняття особи з реєстрації ==

У [http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8C349FE64943B17EC2257C92003A679F постанові Верховного Суду України № 6-57цс11 від 16.01.2012] року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстрації обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування якої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. ( ст.ст. 71, 72, 116, 156 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України]; ст. 405 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном '''власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.''' 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»] є спеціальним актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 даного закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язана з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

== Судовий порядок усунення перешкод у користуванні ==

Глава 23 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] встановлює, що '''громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.''' 

Стаття 383 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] передбачено, що власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї. 

Інститут права власності в Україні регулюється приписами статті 41 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України]. У відповідності до ч. 1 даної статті, '''кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю'''. Частина 4 ст. 41 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України] встановлює принцип непорушності приватної власності. 

За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] '''власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном''' і він реалізовує їх на власний розсуд. 

Згідно із ч. 1 ст. 316 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 

Частиною 1 ст. 321 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] передбачено, що '''право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.''' 

За змістом частини першої статті 16 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. 

Стаття 379 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. 

Глава 28 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] визначає житло об'єктом права приватної власності. 

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] та ст. 150 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК України], які передбачають '''право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд'''. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. 

Статтею 391 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] передбачено п'''раво власника майна при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.''' 

Згідно ст. 109 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житлового кодексу України] виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно
або в судовому порядку. 

== Куди звернутися ==

Згідно ст. 109 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] '''позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
''' 

== Судовий збір ==

Вартість вирішення спору щодо усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням у судовому порядку обумовлюється сплатою судового збору (ст. 4 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»]) та витрат, пов'язаних з розглядом судової справи (ст. 79 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу]).
Пільги щодо сплати судового збору мають особи, зазначені в ст. 5 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»].

[[Категорія:Вирішення житлових спорів]]
[[Категорія:Позбавлення особи права користування жилим приміщенням]]
[[Категорія:Суди‎]]