WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Таємниця спілкування

2022-11-07T10:04:44Z

Ruslana.matushchak: /* Загальна інформація */ Міжнародний пакт про громадянські і політичні права , РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України від 20.01.2012 року

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/stru Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінально процесуальний кодекс України] (далі - КПК України)
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1280-15 Закон України «Про телекомунікації»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2759-14 Закон України «Про поштовий зв’язок»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-12#Text Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України від 20.01.2012 року № 2-рп/2012 у Справі № 1- 9/2012]
== Загальна інформація ==

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966] року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію (пункт 1 статті 17).

За Цивільним кодексом України зміст права на недоторканність особистого і сімейного життя як одного з видів особистого немайнового права полягає в тому, що фізична особа вільно, на власний розсуд визначає свою поведінку у сфері свого приватного життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб та має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя (статті 270, 271, 301). Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (частина третя статті 269 Цивільного кодексу України).

Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім’ї, яке здійснюється на засадах, визначених у Сімейному кодексі України: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частина п’ята статті 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше.

Конституційний Суд України виходить з того, що неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб ( [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-12#Text п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України від 20.01.2012 року № 2-рп/2012 у Справі № 1- 9/2012] ).

Під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування. Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети.

Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження (стаття 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України]).

Під '''спілкуванням''' у кримінальному провадженні розуміють передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої за допомогою засобів зв’язку будь-якого типу: поштовим зв’язком, транспортними комунікативними мережами, електронними інформаційними системами, або ж спілкування з адвокатом. При цьому спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина третя статті 258] [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України]).

При цьому обмеженням таємниці спілкування (втручанням до неї) є такі дії, які забезпечують можливість одержати відомості, що були предметом спілкування, за умови, що його учасники можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/stru Стаття 32] [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] визначає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Також не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному громадянину гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
== Форми спілкування ==
До основних форм спілкування відносяться:

♦ '''листування''' – це обмін будь-якими приватними поштовими відправленнями, тобто листами (звичайні, на замовлення, рекомендовані, цінні), листівками, телеграмами, посилками, бандеролями, іншими поштовими відправленнями, які передаються поштовим зв’язком і в яких міститься певна інформація. Тобто під порушенням таємниці листування розуміють діяння пов’язані з ознайомленням особи, яка не мала на це права, зі змістом чужої кореспонденції шляхом її перлюстрації (таємне розкриття кореспонденції, що пересилається по пошті), ознайомлення зі змістом телеграм, посилок, бандеролей та інших відправлень, або розголошення самого факту листування між певними громадянами чи між певними громадянами і організацією, підприємством чи установою, а також повідомлення працівником пошти сторонній особі певних фактів зі змісту чужої телеграми або передача їй чужого листа для ознайомлення з його змістом;

♦ '''телефонні розмови''' – це обмін інформацією голосом у реальному часі, тобто це розмови між особами, які відбуваються за допомогою будь-якого телефонного зв’язку, що здійснюється за допомогою телекомунікаційних мереж (провідних чи електромагнітних систем тощо).

Порушення таємниці телефонних розмов – це різного роду незаконні дії, пов’язані з прослуховуванням або перехопленням без відома чи без згоди особи її розмови по телефону, а також розголошення сторонній особі працівником поштово-телеграфної установи змісту та самого факту телефонної розмови (хто, з ким, коли вів телефонну розмову). Однак, прослуховування відкритих телефонних переговорів (при відкритій кабіні телефону-автомату, у службовому приміщенні, при сторонніх особах), тобто коли особа, яка розмовляє по телефону, не робить із цього таємниці, не є кримінальним правопорушенням;

♦ '''телеграфна кореспонденція''' – це будь-які повідомлення (телеграми), що передаються за допомогою телеграфу.

Порушення таємниці телеграфної кореспонденції – це незаконні дії, пов’язані з перехопленням без відома чи без згоди особи її повідомлення по телеграфу, або ж розголошення сторонній особі працівником поштово-телеграфної установи не лише змісту, а й самого факту телеграфного повідомлення;

♦ '''інша кореспонденція''' – це повідомлення громадян, зроблені за допомогою інших, більш сучасних форм зв’язку – по телетайпу, телефаксу, або за допомогою пейджингового зв’язку, електронної пошти (електронні листи та інші повідомлення, які передаються через комп’ютер, інші пристрої), інших телекомунікацій тощо.

Порушення таємниці інших повідомлень – це незаконні дії, пов’язані з ознайомленням сторонньої особи з будь-якими повідомленнями, які були передані або передаються засобами зв’язку (технічне обладнання, що використовується для організації зв’язку), наприклад, незаконне ознайомлення з пейджинговим повідомленням, або незаконне ознайомлення зі змістом електронних листів). Слід мати на увазі, що на суб’єктів, які надають послуги поштового зв’язку, та суб’єктів ринку телекомунікації законом покладено обов’язок зберігання таємниці листування та телефонних розмов. Особа, використовуючи телекомунікативні або поштові послуги, довіряє провайдерам телекомунікації чи операторам поштового зв’язку не самий зміст своїх відправлень або повідомлень, а лише передачу кореспонденції або технічне забезпечення обміном інформацією.
== Відповідальність за порушення таємниці спілкування ==
Відповідно до статті 163 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n1086 Кримінального кодексу] України кримінальним правопорушенням визнається порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер.
=== Склад криміінального правопорушення ===
==== Об’єкт кримінального правопорушення ====
Безпосереднім об’єктом є конституційне право громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, яке означає, що ніхто без згоди самого громадянина не має права знайомитись із його листуванням чи розголошувати зміст іншої його кореспонденції.
==== Предмет кримінального правопорушення ====
Предметом є відомості, які містяться в кореспонденції громадян і становлять їх особисту таємницю. Не можуть визнаватись предметом цього правопорушення відомості та повідомлення службового характеру, які становлять зміст службової кореспонденції.

Обов’язковими ознаками відомостей і повідомлень (інформації) як предмета кримінального правопорушення є:

→ ''характер'' – вони повинні становити особисту таємницю громадянина, тобто інформацію, яку адресат або джерело інформації не бажають доводити до відома інших осіб;

→ ''спосіб передачі'' – вона передана чи передається засобами зв’язку, або через комп’ютер – електронною поштою.

Так, згідно з статтею 306 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] листи, телеграми та інші види кореспонденції є власністю адресата. Вони можуть використовуватися, зокрема, шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання потрібна згода цієї особи.

До предмета кримінального правопорушення також слід віднести інформацію про сам факт листування чи розмови однієї людини з іншою, інформацію про особу, якій адресований лист (телеграма) чи з якою велися розмови (її адреса, прізвище, ім’я, по батькові тощо), інформацію про дату та час листування чи розмови.
==== Об’єктивна сторона кримінального правопорушення ====
Об’єктивна сторона виражається у вчиненні будь-яких незаконних дій, спрямованих на порушення таємниці кореспонденції, яка передається від однієї особи до іншої за допомогою засобів зв’язку або через комп’ютер.

'''Порушення таємниці спілкування''' – це вчинення будь-яких дій, що полягають у незаконному ознайомленні з відомостями та повідомленнями приватних осіб, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, без згоди громадянина або з недотриманням встановленого законом порядку ознайомлення з такими відомостями чи повідомленнями, або їх неправомірному розголошенні.

Склад кримінального правопорушення - формальний (вважається закінченим із моменту фактичного незаконного ознайомлення третьої особи, тобто особи, яка була не уповноважена знайомитись, із змістом приватного листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції громадян, що передаються чи були передані засобами зв’язку або через комп’ютер).
==== Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення ====
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, адже винна особа усвідомлює, що незаконно ознайомлюється із відомостями або повідомленнями громадянина, які передаються засобами зв’язку або через комп’ютер та становлять таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної або іншої кореспонденції, однак бажає вчиняти такі дії.

Мотиви вчинення злочину можуть бути різними (користь, помста, цікавість тощо) і на його кваліфікацію не впливають.
==== Суб’єкт кримінального правопорушення ====
Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа (досягла 16 років).
=== Кваліфікуючі ознаки порушення таємниці спілкування ===
Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер:
* повторно;
* вчинення даних дій щодо державних або громадських діячів;
* вчинення злочину службовою особою (спеціальний суб'єкт);
* вчинення злочину із використанням спеціальних засобів для негласного зняття інформації.
Під використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, слід розуміти застосування будь-яких приладів, апаратури, технічних засобів, призначених для фіксування, розшифрування запису або відтворення різної інформації.
=== Санкція (покарання) ===
#Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, - караються [[Виконання покарання у виді штрафу в кримінальному провадженні|штрафом]] від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або [[Виконання покарання у виді виправних робіт|виправними роботами]] на строк до двох років, або [[Обмеження волі, як вид кримінального покарання|обмеженням волі]] до трьох років.
#Ті самі дії, вчинені повторно або щодо державних чи громадських діячів, журналіста, або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
== Див. також ==
* [[Розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб]]
* [[Розголошення державної таємниці та втрата документів, що містять державну таємницю]]
* [[Лікарська таємниця: поняття, порядок розголошення, відповідальність]]
* [[Таємниця кореспонденції засуджених]]
* [[Правові наслідки порушення адвокатської таємниці]]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]
[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Кримінальні правопорушення]]

Функціонування Реєстру пацієнтів

2022-08-01T15:38:54Z

Ruslana.matushchak: Документообіг в електронній системі охорони здоров’я здійснюється відповідно до вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На електронні документи та інформацію, що вносяться до електронної системи охорони здоров’я, накладається кваліфікований електронний підпис автора відповідно до Закону України “Про електронні довірчі послуги” з урахуванням вимог, передбачених порядками ведення відповідних реєстрів.

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-VIII#top Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закон України "Про захист персональних даних"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80/94-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах"]
*[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80 Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 року № 386-р]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/411-2018-%D0%BF/ed20200514#top Постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 411 "Деякі питання електронної системи охорони здоров’я"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0236-20#top Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 28 лютого 2020 року № 587 "Деякі питання ведення Реєстру медичних записів, записів про направлення та рецептів в електронній системі охорони здоров’я"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0661-12 Наказ Міністерства охорони здоров’я 14 лютого 2012 року № 110 "Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування"]
*[https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-vnesennya-zmin-do-poryadku-funkcionuvannya-elektronnoyi-sistemi-ohoroni-t270522 Постанова Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 р. № 628 "Про внесення змін до Порядку функціонування електронної системи охорони здоров’я"]
== Загальні положення ==
Принципово новим для України підходом до реформування медичної галузі є створення єдиної (інтегрованої) інформаційно-аналітичної системи обліку стану здоров’я громадян України, а також іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, на основі електронної ідентифікації пацієнтів у закладах охорони здоров’я, збору даних профілактичних обстежень з метою подальшого використання в аналітичних, експертних і статистичних системах ''([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80 Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 року № 386-р])''.

'''Електронна система охорони здоров'я''' - інформаційно-телекомунікаційна система, що забезпечує автоматизацію ведення обліку медичних послуг та управління медичною інформацією шляхом створення, розміщення, оприлюднення та обміну інформацією, даними і документами в електронному вигляді, до складу якої входять центральна база даних та електронні медичні інформаційні системи, між якими забезпечено автоматичний обмін інформацією, даними та документами через відкритий програмний інтерфейс (АРI) ''(стаття 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-VIII#top Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"]).''

Завданням електронної системи охорони здоров'я є забезпечення можливості використання пацієнтами електронних сервісів для реалізації їх прав, зокрема за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення (далі - програма медичних гарантій), автоматизація ведення обліку медичних послуг і управління медичною інформацією, запровадження електронного документообігу у сфері медичного обслуговування населення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/411-2018-%D0%BF/ed20200514#top ''(пункт 7 Порядку функціонування електронної системи охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 411)''] (далі - Порядок).

До складу електронної системи охорони здоров’я входять центральна база даних та електронні медичні інформаційні системи, між якими забезпечено автоматизований обмін інформацією, даними та документами через відкритий програмний інтерфейс (АРI) [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/411-2018-%D0%BF/ed20200514#top ''(пункт 3 Порядку'']).

Документообіг в електронній системі охорони здоров’я здійснюється відповідно до вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На електронні документи та інформацію, що вносяться до електронної системи охорони здоров’я, накладається кваліфікований електронний підпис автора відповідно до Закону України “Про електронні довірчі послуги” з урахуванням вимог, передбачених порядками ведення відповідних реєстрів, що ведуться у центральній базі даних електронної системи охорони здоров’я [https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-vnesennya-zmin-do-poryadku-funkcionuvannya-elektronnoyi-sistemi-ohoroni-t270522 ( Пункт 16 Порядку )]
{| class="wikitable"
|+
|'''[https://ehealth.gov.ua/ Електронна система охорони здоров'я]'''
|}
В свою чергу у центральній базі даних, зокрема ведеться '''Реєстр пацієнтів''', що містить інформацію про фізичних осіб, які мають право на гарантії згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-VIII#n6 Законом України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"], а також Реєстр декларацій про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, Реєстр суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я (медичних закладів) тощо.
[[Файл:Функціонування електронної сиситеми охорони здоров'я в схемі.png|міні]]
== Реєстр пацієнтів ==
До Реєстру пацієнтів включаються такі відомості про пацієнта:
# унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (у разі наявності);
# реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі наявності) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);
# прізвище, ім’я, по батькові;
# дата та місце народження;
# адреса фактичного місця проживання або перебування;
# серія та номер (у разі наявності) документа, що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, свідоцтво про народження (для осіб, які не досягли 14-річного віку), посвідка на постійне проживання в Україні, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), орган, що видав документ, дата видачі, строк дії;
# номер телефону, адреса електронної пошти (далі - контактні дані) (у разі надання);
# інформація про законного представника особи (прізвище, ім’я, по батькові, документи, що посвідчують його особу та повноваження законного представника відповідно до законодавства) (у разі наявності);
# інші відомості, визначені Міністерством охорони здоров'я України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/411-2018-%D0%BF/ed20200514#top ''(підпункт 1 пункту 20 Порядку'']).
{| class="wikitable"
|+
|'''Увага!''' В Україні також функціонують '''Реєстр хворих на туберкульоз''' відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1864-12 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 19 жовтня 2012 року № 818 "Про затвердження Порядку ведення реєстру хворих на туберкульоз"] та '''Реєстр хворих на цукровий діабет''' відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0914-09 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 28 травня 2009 року № 365 "Про затвердження Порядку ведення реєстру хворих на цукровий діабет"].
|}
=== Реєстрація пацієнта в Реєстрі пацієнтів ===
Реєстрація пацієнтів ними самостійно (через законного представника) або шляхом звернення до суб'єкта господарювання у сфері охорони здоров'я [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/411-2018-%D0%BF/ed20200514#top ''(пункт 33 Порядку'']).

У разі самостійної реєстрації здійснюється електронна ідентифікація користувача відповідно до законодавства. Пацієнт має право використовувати для електронної ідентифікації Bank ID та інші засоби електронної ідентифікації відповідно до законодавства.

Під час реєстрації шляхом звернення до суб’єкта господарювання у сфері охорони здоров’я встановлення особи користувача здійснюється шляхом пред’явлення документа, що посвідчує особу відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5492-17#Text Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус"].

Після реєстрації користувача автоматично формується запис у центральній базі даних і вхід до електронного кабінету користувачем здійснюється шляхом автентифікації відповідно до законодавства.

Використання веб-сайтів, веб-порталів або мобільних додатків для доступу до електронного кабінету пацієнта здійснюється під час надання згоди особою на обробку персональних даних у випадках, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17#Text Законом України "Про захист персональних даних"]. Водночас, заява пацієнта (його законного представника) про відкликання заяви про надання згоди на обробку персональних даних або про надання доступу третім особам до інформації, що міститься у центральній базі даних, повинна бути опрацьована протягом '''трьох робочих днів'''.
=== Права пацієнта ===
Пацієнт (його законний представник) має право:
# реєструвати себе (пацієнта, законним представником якого є така особа) у центральній базі даних, подавати заяви про внесення змін та доповнень до відповідних відомостей у Реєстрі пацієнтів;
# вносити та переглядати інформацію про себе (пацієнта, законним представником якого є така особа);
# подавати заяви про відкликання заяви про надання згоди на обробку персональних даних, що міститься у центральній базі даних;
# подавати декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, через електронну систему охорони здоров’я відповідно до встановленого Міністерством охорони здоров'я України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0347-18#Text порядку];
# надавати доступ медичним працівникам та іншим користувачам до інформації про себе (інформації про пацієнта, законним представником якого є така особа), що міститься у центральній базі даних.
Користувачі зобов’язані забезпечити внесення актуальних та достовірних даних про себе до центральної бази даних.

Доступ до персональних даних можливий у разі наявності згоди суб’єкта персональних даних, крім випадків, передбачених законом.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/84597575 Ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 27 вересня 2019 року у справі № 127/2999/19] (щодо видалення з електронної бази персональних даних пацієнта).
[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Військовий облік

2022-07-15T06:32:56Z

Ruslana.matushchak: Перелік спеціальностей та/або професій, споріднених з відповідними військово-обліковими спеціальностями, після одержання яких жінки беруться на військовий облік військовозобов’язаних

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП)]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1932-12 Закон України "Про оборону України"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3543-12 Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Закон України "Про військовий обов’язок і військову службу"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1975-12 Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу]"
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1951-19 Закон України "Про Єдиний державний реєстр військовозобов’язаних"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/618/2012 Указ Президента України від 29 жовтня 2012 року № 618/2012 "Про Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/921-2016-%D0%BF Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 (далі - Порядок)]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/194-2022-п#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року № 194 "Деякі питання бронювання військовозобов’язаних в умовах правового режиму воєнного стану"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0348-22#Text Наказ Міністерства оборони України 11 жовтня 2021 року № 313 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 07 лютого 2022 року № 35 зі зімнами та доповненнями)] "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1566-21#n13 Про затвердження Переліку спеціальностей та/або професій, споріднених з відповідними військово-обліковими спеціальностями, після одержання яких жінки беруться на військовий облік військовозобов’язаних та Переліку спеціальностей та/або професій, споріднених з відповідними військово-обліковими спеціальностями"]
== Загальна інформація ==
Військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов’язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов’язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку (пункт 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/921-2016-%D0%BF Порядку]).

Військовий облік ведеться з метою забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законів, особовим складом у мирний час та в особливий період.

Бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час є одним із завдань військового обліку (абзац п'ятий пункту 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/921-2016-%D0%BF Порядку]).
== Військовий облік ==
Усі військовозобов'язані та призовники підлягають військовому обліку, що ведеться за місцем їх проживання (стаття 33 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу"]).

Військовий облік здійснюється з урахуванням встановленого в Україні порядку [[Порядок електронного декларування місця проживання|декларування]] та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб, організовується і безпосередньо ведеться державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, в яких призовники і військовозобов’язані працюють (навчаються) (пункт 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/921-2016-%D0%BF Порядку]).

Військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:
* для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
* для військовозобов’язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов’язаного (пункт 16 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/921-2016-%D0%BF Порядку]).
Призовники та військовозобов'язані після прибуття до нового місця проживання зобов'язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку.

У разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, взяття на військовий облік, зняття з військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов’язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів (частина третя статті 37 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу"]).

Військовий облік військовозобов’язаних за призначенням поділяється на:
* загальний (військовозобов'язані, які не перебувають на спеціальному обліку);
* спеціальний (військовозобов’язані, заброньовані за органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час).
Для забезпечення військового обліку створюється Єдиний державний реєстр військовозобов'язаних.
=== Взяття на військовий облік ===
Взяттю на військовий облік державними органами, підприємствами, установами та організаціями підлягають:

♦ як '''призовники''' - громадяни у віці від 17 до 27 років, які:
# не приписані до призовних дільниць та не перебувають у запасі Збройних Сил, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки;
# приписані до призовних дільниць;
# прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) або з-за кордону на нове місце проживання;
# набули громадянство України та підлягають приписці до призовних дільниць;
♦ як '''військовозобов'язані''':
# громадяни, придатні за станом здоров’я до проходження військової служби в мирний або воєнний час, які не досягли граничного віку перебування в запасі Збройних Сил;
# особи, звільнені з військової служби в запас Збройних Сил, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки;
# особи, які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1975-12 Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"];
# особи, звільнені із служби з Національної поліції, Міністерства внутрішніх справ України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 Кодексом цивільного захисту України], до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику (Державна податкова служба України та Державна митна служба України);
# особи, які [[Підстави набуття громадянства України|набули громадянство України]] і підлягають взяттю на військовий облік військовозобов’язаних;
# особи, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) або з-за кордону на нове місце проживання;
# військовозобов’язані, виключені з військового обліку Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки;
# призовники, яких відповідно до статті 18 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12#n680 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу"] звільнено від призову на строкову військову службу;
# особи, які досягли граничного віку (27 років) перебування на військовому обліку призовників;
# жінки, які мають фах, споріднений з відповідними військово-обліковими спеціальностями, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/711-94-%D0%BF перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України], за умови їх придатності до проходження військової служби за станом здоров’я, віком та сімейним станом;
# особи, які прибули з тимчасово окупованої території України, після взяття на військовий облік у районному (міському) військовому комісаріаті за місцем [[Встановлення факту внутрішнього переміщення особи та отримання відповідної довідки|взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб]].
'''Не підлягають взяттю на військовий облік''' військовозобов’язаних державними органами, підприємствами, установами та організаціями:
* особи, які після проходження строкової військової служби прийняті на [[Укладення контракту на проходження військової служби|військову службу за контрактом]] до військових формувань, утворених відповідно до законів, крім Збройних Сил, або на службу до Національної поліції, органів, підрозділів цивільного захисту, до Державної служби спеціального зв'язку та захситу інформації України, Державної кримінально-виконавчої служби;
* особи, які вибули на строк більше трьох місяців за межі України;
* [[Оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання|особи, які вибули до інших країн на постійне місце проживання]];
* в інших випадках - за рішенням [https://www.mil.gov.ua/ Міністерства оборони України] (пункт 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/921-2016-%D0%BF Порядку]).
Військовий облік громадян України, які постійно проживають за кордоном, '''не ведеться''' (частина третя стаття 36 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу"]).
=== Виключення з військового обліку ===
Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов’язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов’язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:
# призвані чи прийняті на військову службу;
# проходять військову службу (навчання) у вищих військових закладах освіти і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;
# визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
# досягли граничного віку перебування в запасі;
# [[Припинення громадянства України|припинили громадянство України]];
# були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;
# направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано [[Примусові заходи медичного характеру: умови та порядок застосування|примусові заходи медичного характеру]];
# померли або [[Визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Оголошення фізичної особи померлою|визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими]] (частина шоста статті 37 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу"]).
Головнокомандувач Збройних Сил України повинен забезпечити '''взяття жінок на військовий облік''' військовозобов’язаних згідно з Переліком спеціальностей та/або професій, споріднених з відповідними військово-обліковими спеціальностями, після одержання яких жінки беруться на військовий облік військовозобов’язаних, з 01 жовтня 2022 року.

== Діяльність з ведення військового обліку державними органами, підприємствами, організаціями ==
Заходи, що здійснюються державними органами, підприємства, установами та організаціями з метою ведення персонального обліку призовників і військовозобов’язаних:
# перевірка у громадян під час прийняття на роботу (навчання) наявності військово-облікових документів. Приймання на роботу (навчання) призовників і військовозобов’язаних здійснюється тільки після взяття їх на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах, а також у разі перебування на військовому обліку в Службі безпеки України та Службі зовнішньої розвідки;
# надсилання у '''семиденний строк''' до відповідних районних (міських) військових комісаріатів повідомлень про зміну облікових даних призовників і військовозобов’язаних, прийнятих на роботу (навчання) чи звільнених з роботи (відрахованих з закладу освіти);
# оповіщення на вимогу районних (міських) військових комісаріатів призовників і військовозобов’язаних про їх виклик до районних (міських) військових комісаріатів і забезпечення їх своєчасного прибуття;
# взаємодія з районними (міськими) військовими комісаріатами щодо строків та способів звіряння даних особових карток, списків призовників і військовозобов’язаних, їх облікових даних, внесення відповідних змін до них, а також щодо оповіщення призовників і військовозобов’язаних;
# організація періодичного звіряння особових карток призовників і військовозобов’язаних із записами у військових квитках та посвідченнях про приписку до призовних дільниць. Не рідше одного разу на рік проведення звіряння особових карток працівників з обліковими документами районних (міських) військових комісаріатів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
# у '''п’ятиденний строк''' з дня подання відповідних документів внесення до особових карток призовників і військовозобов’язаних змін щодо їх сімейного стану, місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади та надсилання (у разі наявності) щомісяця до 5 числа до районних (міських) військових комісаріатів повідомлення про зміну облікових даних;
# складення і подання '''щороку до 1 грудня''' до районних (міських) військових комісаріатів списків громадян, які підлягають приписці до призовних дільниць (у разі їх наявності);
# приймання під розписку від призовників і військовозобов’язаних їх військово-облікових документів для подання до районних (міських) військових комісаріатів для звіряння з обліковими даними та оформлення бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час;
# своєчасне оформлення документів для бронювання військовозобов’язаних за центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час;
# постійний контроль за виконанням посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій, призовниками і військовозобов’язаними встановлених правил військового обліку та проведення відповідної роз’яснювальної роботи;
# постійне інформування районних (міських) військових комісаріатів про громадян та посадових осіб, які порушують правила військового обліку, для притягнення їх до відповідальності згідно із законом;
# ведення та зберігання журналу обліку результатів перевірок стану військового обліку призовників і військовозобов’язаних та звіряння їх облікових даних з даними районних (міських) військових комісаріатів (пункт 37 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/921-2016-%D0%BF Порядку]).
== Правила військового обліку призовників і військовозобов’язаних ==
Призовники і військовозобов’язані повинні дотримуватися [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/921-2016-%D0%BF#n280 Правил військового обліку призовників і військовозобов’язаних] (додаток № 1 до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/921-2016-%D0%BF Порядку]), зокрема:
* перебувати на військовому обліку за місцем проживання у районних (міських) військових комісаріатах, за місцем роботи (навчання) на підприємствах, в установах, організаціях, виконавчих комітетах сільських, селищних та міських рад, а також у разі тимчасового вибуття за межі України за місцем консульського обліку в дипломатичних установах України;
* прибувати за викликом районних (міських) військових комісаріатів на збірні пункти, призовні дільниці у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях районних (міських) військових комісаріатів), для взяття на військовий облік та визначення призначення на воєнний час, оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов’язаних;
* не змінювати місце фактичного проживання (перебування) з моменту оголошення мобілізації, а у воєнний час не виїжджати з місця проживання без дозволу військового комісара районного (міського) військового комісаріату, відповідних керівників СБУ або Служби зовнішньої розвідки;
* проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районних (міських) військових комісаріатів;
* проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов’язок у запасі;
* особисто у семиденний строк прибувати до районних (міських) військових комісаріатів з паспортом громадянина України і військово-обліковими документами для зняття з військового обліку в разі вибуття в іншу місцевість до нового місця проживання, у службові відрядження, на навчання, у відпустку чи на лікування (строком понад три місяці за межі України), у разі зміни місця проживання в межах міста з переїздом на територію іншого адміністративного району;
* особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров’я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади;
* негайно повідомляти районним (міським) військовим комісаріатам за місцем військового обліку про втрату військово-облікового документа;
* подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) військових комісаріатів документи, що підтверджують право призовників на відстрочку від призову на строкову військову службу.
У разі коли за будь-яких обставин повістка не надійшла, громадяни призовного віку прибувають до призовної дільниці в '''десятиденний строк''' з дня початку відповідного чергового призову на строкову військову службу, визначеного указом Президента України.
== Бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час ==
Бронювання військовозобов’язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період (статт 24 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3543-12 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"] ).

Бронюванню підлягають військовозобов’язані, які працюють в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування та на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі, якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів та виконання мобілізаційних завдань (замовлень). Такі військовозобов’язані не підлягають прийняттю на службу у військовому резерві.

На військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню за переліками посад та професій, військовими комісаріатами за місцем розташування підприємств оформлюються '''посвідчення про відстрочку від призову''' та '''повідомлення про зарахування на спеціальний військовий облік'''.

З питань, що пов'язані з бронюванням військовозобов'язаних за підприємствами, останні звертаються до міністерств, відомств, обласних державних адміністрацій та до військових комісаріатів за місцем знаходження підприємств.

В умовах правового режиму воєнного стану бронювання військовозобов’язаних за органами державної влади, іншими державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями, які задовольняють потреби Збройних Сил, інших військових формувань, населення, здійснюється у порядку, визначеному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/194-2022-п#Text постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року № 194 "Деякі питання бронювання військовозобов’язаних в умовах правового режиму воєнного стану".]

'''Детальніше див.:''' [[Бронювання військовозобов'язаних в умовах правового режиму воєнного стану]]

Організація, порядок, обсяги та переліки посад і професій військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час регулюються, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2015 року № 45 "Про затвердження Порядку бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації та на воєнний час" (для службового користування) та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року № 493 "Про затвердження переліків посад і професій військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час".
== Відповідальність ==
Громадяни, які ухиляються від військового обліку несуть адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
{| class="wikitable"
| rowspan="2" |'''Зміст порушення'''
| rowspan="2" |'''Порушена норма'''
| colspan="2" |'''Розмір адмінштрафу'''
|-
|'''уперше'''
|'''повторно протягом року'''
|-
|Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію
|Ст. 2101 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#n2449 КУпАП]
|Від 1700 до 3400 грн
|Від 3400 до 5100 грн
|-
|Умисне зіпсуття обліково-військових документів чи втрата їх з необережності
|Ст. 211 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#n2449 КУпАП]
|Від 510 до 850 грн
|Від 510 до 1700 грн
|}
За ухилення від військового обліку або спеціальних зборів громадяни можуть притягуватися до [[Ухилення від військового обліку або навчальних (спеціальних) зборів|кримінальної відповідальності]].
== Корисні посилання ==
* [https://guide.diia.gov.ua/view/vziattia-na-viiskovyi-oblik-viiskovozoboviazanykh-ef8a9379-8258-4a4a-b04d-a7b9265a5286 Взяття на військовий облік військовозобов’язаних]
== Див. також ==
* [[Ухилення від військового обліку або навчальних (спеціальних) зборів]]
* [[Порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації]]
* [[Гарантії трудових прав працівників, призваних на військову службу, у тому числі під час мобілізації]]
* [[Призов на військову службу офіцерів запасу у мирний час]]
* [[Порядок проведення військової підготовки громадян України]]
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Трудове право]]
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом]]
[[Категорія:Громадський сектор]]
[[Категорія:Військова служба]]
[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Адвокатський запит

2022-07-12T14:29:36Z

Ruslana.matushchak: Відсутність в адвокатському запиті конкретизації того, що запитуються саме копії документів, не дає підстав уважати, що адвокат мав намір одержати оригінали документів.

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran2#n2 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/paran25#n25 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2939-17 Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1700-18/paran2#n2 Закон України "Про запобігання корупції"]
* [http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/kodeks/024/120.php Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/vr041871-19#Text Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41]
== Загальні положення ==
'''Адвокатський запит''' — письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту (частина перша статті 24 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»] (далі - Закон).

Адвокат має право звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз’яснень положень законодавства.
== Оформлення адвокатського запиту ==
''До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом'':
* копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю,
* ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
'''Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.'''

У разі відсутності копій вказаних документів у додатках до адвокатського запиту останній не може вважатися оформленим неналежним чином. Неналежне оформлення адвокатського запиту є підставою для відмови у наданні інформації та/або документів на такий запит.

Також, статтею 26 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17#Text Закону] встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:
# договір про надання правової допомоги;
# довіреність;
# ордер;
# доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17#Text Закону] під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Таким чином, подання адвокатом адвокатського запиту є професійним правом адвоката, у зв’язку із наданням правової допомоги на підставі договору про надання правової допомоги. Вимоги до подання адвокатського запиту є однаковими для всіх адвокатів, незалежно від організаційних форм, в яких вони здійснюють адвокатську діяльність – індивідуально, або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання.

У адвокатів є можливість генерувати необмежену кількість ордерів через «Особистий кабінет адвоката» на офіційному вебсайті [https://unba.org.ua/order-advokata Національної асоціації адвoкатів України].

[https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/vr041871-19#Text Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41], визначено, що oрдер, встановленої форми, '''є обов’язковим для прийняття усiма органами''', установами, організаціями на підтвердження правомочності адвoката на вчинення дій, передбачених статтею 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17#Text Закoну].

Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об’єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.
== Надання відповіді на адвокатський запит ==
Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, яким направлено адвокатський запит, '''''зобов’язані не пізніше п’яти робочих днів''''' з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, '''''строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження''''', про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

У разі якщо задоволення адвокатського запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як десять сторінок, адвокат зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір таких витрат не може перевищувати граничні норми витрат на копіювання та друк, встановлені Кабінетом Міністрів України відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2939-17 Закону України «Про доступ до публічної інформації»].

Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Випадки, коли отримувачі запитів мають право або зобов’язані відмовити у наданні інформації, оскільки вона належить до інформації з обмеженим доступом, передбачені окремими спеціальними законами, наприклад, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3855-12#Text «Про державну таємницю»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14#Text «Про банки і банківську діяльність»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17#Text «Про захист персональних даних»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінальним процесуальним кодексом України] тощо. Особливо, з прийняттям останнього закону, адвокати доволі часто у відповідь на поданий запит отримують відмову у наданні необхідної інформації через її конфіденційність та обмежений режим доступу до неї.

'''''Інформація з обмеженим доступом''''' – це [[Конфіденційна інформація|конфіденційна]], таємна та службова інформація (частина перша статті 21 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text Закону України «Про інформацію»]).
{| class="wikitable"
|+
|'''Цікаво!''' До ''конфіденційної інформації про фізичну особу'' слід відносити інформацію про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адресу, дату і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові й немайнові відносини цієї особи з іншими особами (зокрема, з членами сім’ї), а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються в побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, – за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка обіймає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-12#Text рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року у справі №1-9/2012]).
|}
Проте ненадання відповіді, надання неповної інформації, є підставою подальшої реалізації процесуальних прав як учасника справи – витребування доказів в порядку статті 84 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільного процесуального кодексу України], статті 81 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text Господарського процесуального України] та статті 80 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства України]. У більшості випадків, якщо клопотання про витребування доказів обґрунтовано належним чином, до клопотання додано копію адвокатського запиту із доказами подання (направлення) та підтверджено відсутність відповіді у 5-денний строк з дня отримання, то суди такі клопотання задовольняють.
== Переваги адвокатського запиту ==
* короткий строк розгляду запиту і надання інформації та/або копій документів. Законом встановлено, що відповідь на запит має бути надано протягом 5-ти днів з моменту його отримання.
* наявність відповідальності за ненадання, несвоєчасне надання або неповне надання відповіді на запит. Законодавством України передбачена адміністративна відповідальність за ненадання, несвоєчасне надання або неповне надання відповіді на запит.
== Відповідальність за ненадання інформації на адвокатський запит ==
Відповідно до статті 24 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»], відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

Вимога про надсилання договору про надання правової допомоги є незаконною, адже адвокатська угода з клієнтом може містити відомості, що становлять адвокатську таємницю. Також, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»], забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності, забороняється вимагати від адвоката, його помічника, стажиста, інших осіб, надання відомостей, що є адвокатською таємницею.

В інших випадках порушення права на адвокатський запит адвокат може керуватися:
* статтею 397 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran2#n2 Кримінального кодексу України], що встановлює відповідальність за вчинення перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці;
* статтею 212-3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/paran25#n25 Кодексу України про адміністративні правопорушення], що встановлює відповідальність у вигляді штрафу за порушення права на інформацію (тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);
* статтею 60 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1700-18/paran2#n2 Закону України "Про запобігання корупції"], якою встановлюються вимоги щодо прозорості та доступу до інформації.
== Корисні посилання ==
* [https://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/situaciyi-koli-ne-die-advokatskiy-zapit.html Ситуації, коли не діє адвокатський запит]
*Важливо знати , що відсутність в адвокатському запиті конкретизації того, що запитуються саме копії документів, виходячи зі змісту та мети адвокатського запиту та передбаченого в законах порядку доступу до інформації, не дає підстав уважати, що в спірних правовідносинах адвокат мав намір одержати оригінали документів, зазначених в адвокатському запиті [https://reyestr.court.gov.ua/Review/90519455 (справа № 299/3792/17).]
== Див. також ==
* [[Конфіденційна інформація]]
* [[Порядок оформлення запитів на інформацію]]
* [[Вимоги до оформлення звернень громадян та терміни їх розгляду]]
* [[Відкрита інформація]]
* [[Захист персональних даних]]
[[Категорія:Законодавство у сфері адвокатської діяльності]]

Позбавлення батьківських прав: підстави та порядок розгляду

2022-06-27T10:42:08Z

Ruslana.matushchak: /* Судова практика */ що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України "Про охорону дитинства"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/20/95-вр Закон України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0621-16 Наказ Міністерства соціальної політики України від 31 березня 2016 року № 318 "Про затвердження Державного стандарту соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-07 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав"]
== Підстави позбавлення батьківських прав ==
Позбавити батьківських прав можливо лише у судовому порядку, іншого порядку не передбачено.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n788 статті 164 Сімейного кодексу України] '''''мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав якщо вони''''':
# не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування ''(без поважної причини)'';
# ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
# жорстоко поводяться з дитиною ''(застосовують фізичне або психічне насильство, недопустимі методи виховання, принижують людську гідність дитини тощо)'';
# є хронічними алкоголіками або наркоманами ''(ці факти мають бути підтверджені відповідними медичними висновками)'';
# вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини ''(наприклад, залучають її до непосильної праці, заняття проституцією чи злочинною діяльністю)'', примушують її до жебракування та бродяжництва;
# засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

== Хто не може бути позбавлений батьківських прав? ==
Підстави для позбавлення батьківських прав відсутні при вчиненні кримінального правопорушення батьками з необережності (наприклад, випадкове заподіяння шкоди здоров'ю дитини у ході гри, при домашніх роботах і тощо). Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, недоумства, тривалого відрядження, утворення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-07#Text Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3]. Відповідно ч.2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n788 статті 164 Сімейного кодексу України] Не можуть бути позбавлені батьківських прав особи до досягнення повноліття з підстав коли вони ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або здобуття нею освіти,є хронічними алкоголіками або наркоманами, чи вдаються до будь яких видів експлуатації дитини.

== Порядок позбавлення батьківських прав ==
Позбавлення батьківських прав допускається тільки лише щодо дітей, які не досягли 18 років. Для позбавлення батьківських прав необхідно вчинити наступні дії:
# встановити, що особа свідомо порушує батьківські обов'язки, злісно не виконує вимог та рекомендацій органів опіки і піклування, служб у справах неповнолітніх, навмисно ухиляється від лікування (хронічні алкоголіки, наркомани, токсикомани) та зібрати всі необхідні підтверджуючі докази;
# звернутись до органу опіки та піклування з тим, щоб отримати висновок щодо умов життя і виховання дитини, поведінку батьків, їх взаємини з дітьми та відношення до виконання своїх батьківських обов'язків [[:Файл:Заява про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав (орган опіки та піклування).docx|(Файл:Заява про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав (орган опіки та піклування).docx;]] [[:Файл:Заява про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав (орган місцевого самоврядування).docx]]);
# звернутись до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав (зразок [[:Файл:Позовна заява про позбавлення батьківських прав.docx]]) та отримати за результатами розгляду прийняте судом рішення. 
Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили ''суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.''

== [[Звернення до суду: позовне провадження у цивільному процесі|Судовий розгляд позовної заяви]] ==
Суд розглядає справи про позбавлення батьківських прав за позовною заявою:
# одного із батьків, опікуна, піклувальника, особи в сім'ї якої проживає дитина;
# закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, в якому вона перебуває;
# органу опіки та піклування;
# прокурора;
# самої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
При розгляді судом справи обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо обставин справи. При цьому, такий висновок не є обов'язковим для суду і він може не погодитися з ним, якщо вважатиме, що він є недостатньо обґрунтованим чи суперечить інтересам дитини. ''Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення [[Порядок здійснення соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах|соціального супроводу сім’ї (особи)]] у разі здійснення такого супроводу.''
Відповідно до частини першої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n838 статті 170 Сімейного кодексу України] суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, якщо батьки:
* ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
* жорстоко поводяться з дитиною;
* є хронічними алкоголіками або наркоманами;
* вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
''А також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.''
'''''У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.'''''
=== Підсудність справи ===
Справи про позбавлення батьківських прав батька чи матері за загальним правилом розглядає місцевий суд за місцем реєстрації/проживання того з батьків, якого хочуть позбавити прав.

Якщо особа, яка подає [[Звернення до суду: позовне провадження у цивільному процесі|позов]] до суду про позбавлення батьківських прав доповнить позовні вимоги стягненням чи зміною розміру аліментів, то заяву можна подавати до суду за місцем знаходження позивача.

=== Вартість ===
За подання позову немайнового характеру особою сплачується судовий збір у розмірі '''0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року''' відповідно до [https://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України "Про судовий збір"] (у 2022 році - '''992,4 грн.''').

'''Реквізити для сплати судового збору, формування квитанції або онлайн сплати судового збору''' [https://court.gov.ua/affairs/sudytax/ на сайті "Судова влада"]
[[Файл:Позбавлення батьківських прав (частина 1).png|міні|Позбавлення батьківських прав (частина 1)]]
[[Файл:Позбавлення батьківських прав (частина 2).png|міні|Позбавлення батьківських прав (частина 2)]]

=== Документи, які подаються до позовної заяви ===
До позовної заяви додаються:
* свідоцтво про народження дитини;
* свідоцтво, що підтверджує укладення шлюбу або свідоцтво про розірвання шлюбу (рішення суду про розірвання шлюбу);
* довіреність на представлення інтересів дитини (якщо позов подається опікунською радою або навчальною/медичною установою);
* акт обстеження побутових та житлових умов за адресою проживання дитини;
* висновок органу опіки та піклування про обгрунтованість подачі позову в суд;
* рішення суду про стягнення аліментів (якщо на відповідача були раніше покладені такі зобов’язання);
* відомості з виконавчої служби про наявність боргу за аліментними виплатами, порушення виконавчого провадження, кримінального провадження;
* довідка з навчального закладу (про те, що батька дитини не забирав дитину, не цікавився фізичиним, духовним, моральним розвитком дитини)
* судовий вирок (якщо відповідач був засуджений за ухилення від сплати аліментів, нанесення побоїв дитині, неналежне виконання батьківських обов’язків і т. д.);
* відомості з органів поліції про факти жорстокого поводження з неповнолітнім або іншим членом сім’ї;
* довідка з наркологічного лікувального закладу про наявність у відповідача захворювань на алкоголізм, наркоманію;
* пояснення, свідчення;
* аудіо-, фото-, відеофайли;
* квитанція про сплату судового збору

== Які наслідки позбавлення батьківських прав настають для батька (матері)? ==
Позбавлення батьківських прав стосується тільки дітей, щодо яких є рішення суду. Стосовно інших дітей батьківські права зберігаються.
Мати чи батько, яких було позбавлено батьківських прав, втрачають свої права щодо дитини, які за загальним правилом належать їм як батькам за фактом спорідненості з нею, а саме:
# втрачають особисті немайнові права щодо дитини (наприклад, право вирішувати питання виховання дитини та навіть вільно спілкуватися з нею, право давати дозвіл на зміну дитиною свого прізвища чи імені, право визначати місце проживання дитини та дозволяти чи забороняти її виїзд закордон тощо), а також звільняються від обов'язків щодо її виховання;
# перестають бути законним представником дитини (не можуть як раніше представляти без окремої довіреності її інтереси в судах чи інших органах і тощо);
# втрачають права на будь-які пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
# не можуть бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником (тобто не зможуть усиновити іншу дитину);
# не можуть одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вони могли б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника тощо);
# втрачають інші права, засновані на спорідненості з дитиною (наприклад, їх дитина може бути усиновлена без їх згоди, як батьків);
# втрачають право на спадкування після дитини (крім випадків, коли їх спадкування передбачене заповітом дитини).
'''Увага!''' Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Крім того, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може вирішити питання про стягнення аліментів на дитину з боку такого батька (матері).

== Які наслідки позбавлення батьківських прав настають для дитини? ==
I. Позбавлення батьківських прав одного з батьків: дитина залишається жити з другим з батьків. Суд може прийняти рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житла, в якому він проживає з дитиною, якщо у нього є інше житло, або примусово поділити житло чи зобов'язати здійснити його примусовий обмін.

II. Позбавлення батьківських прав обох батьків: дитина передається під опіку органам опіки та піклування. Ці органи вирішують, яким особам або установам слід передати дитину на виховання: призначають опікуна (піклувальника) або, в залежності від віку та стану здоров'я, віддають дитину до дитячого будинку, сімейного дитячого будинку, школи-інтернату. Дитина може бути передана на виховання бабусі та дідусю, повнолітнім брату та сестри, іншим родичам дитини, мачусі, вітчиму, які виявили таке бажання та звернулися з відповідною заявою.

== Чи може мати або батько, які позбавлені батьківських прав, бачитися з дитиною? ==
Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n826 статті 168 Сімейного кодексу України] , мати та батько, позбавлені батьківських прав, мають право бачитися з дитиною з дозволу суду. З цією метою необхідно подати до суду відповідну [http://legalexpert.in.ua/zayava-pro-nadanya-prava-na-pobachenya-z-ditinou заяву про надання їм права на побачення].

Розглядаючи заяву, суд перевіряє чи не завдасть шкоди життю, здоров'ю та моральному вихованню дитини такі побачення та може дозволити разові або періодичні побачення з дитиною за умови присутності іншої особи.

== Чи можливо позбавити батьківських прав, якщо один із батьків знаходиться на непідконтрольній території? ==
Так, можна. Позбавлення батьківських прав особи, що знаходиться на тимчасово окупованій території, відбувається у такому ж порядку, як і всіх інших.

Особливості такої справи пов’язані з тим, до якого суду необхідно звертатися для розгляду справи. Адже, за загальним правилом, позов про позбавлення батьківських прав подається до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача.

На окупованій території українські суди не працюють. Але для кожного населеного пункту, який залишився на цій території, визначений відповідний суд на підконтрольній території, до якого можна звернутися з позовом.

Незначна складність розгляду таких справ пов’язана із викликами відповідача у судове засідання. Для цього суд просто розміщує відповідне оголошення на своєму сайті. У такому випадку не має значення чи прибув відповідач у судове засідання, воно може відбутися і без нього.
Якщо позивач також не може особисто бути присутнім у судовому засіданні, бо проживає в іншому місті, то можливо провести розгляд справи у режимі відеоконференції.
== Чи можливо відмовитися від дитини? ==
Добровільно відмовитися від дитини неможливо! Якщо чоловік не є біологічним батьком дитини – застосовується процедура [[Оспорювання батьківства та виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька дитини|оспорювання батьківства]].

В останній час набуває поширення експертиза, що зветься «Генна дактилоскопія» (судово-генетична експертиза), висновок якої на 100% дає ствердну відповідь, чи є дана особа батьком (матір'ю) дитини, чи ні. Водночас, висновки судово-генетичної експертизи суд оцінює з урахуванням положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6676 статті 89 Цивільного процесуального кодексу України], згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, він суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (пункт 9 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів").]

Однак, при розгляді справ про позбавлення батьківських прав трапляються випадки, коли батько подає до суду заяву про те, що він не заперечує проти позбавлення батьківських прав. Суд оцінює таку заяву, разом з усіма іншими доказами, а тому навіть у такому випадку потрібно доводити наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

== Як поновити батьківські права? ==
Мати чи батько, які були позбавлені батьківських прав, мають право їх [[Поновлення батьківських прав|поновити в судовому порядку]] лише у випадку, коли будуть відсутні підстави, які слугували для прийняття судом рішення про позбавлення батьківських прав.

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/89209715 Постанова Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)]
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/80487429 Постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц]
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78979013 Постанова Верховного Суду від 26 грудня 2018 у справі № 404/6391/16-ц]
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/89131002 Постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справа № 641/2867/17-ц (позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків).]

== Див. також ==
* [[Позбавлення батьківських прав осіб - іноземців]]
* [[Поновлення батьківських прав]]
* [[Опіка і піклування над дітьми]]
[[Категорія:Материнство/батьківство: права та обов'язки батьків і дітей]]
[[Категорія: Діти, позбавлені батьківського піклування]]
[[Категорія: Суди]]
[[Категорія: Правоохоронні органи]]
[[Категорія: Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]
[[Категорія: Органи місцевого самоврядування]]

Втрата права користування житловим приміщенням

2022-06-17T09:19:13Z

Ruslana.matushchak: втрата сімейних зв’язків є підставою для виселення колишнього члена сім’ї та припинення сервітуту на житлове приміщення

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України (далі - ЦК України)]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР (далі - ЖК)]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/207-2016-%D0%BF Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-85 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»]

== Поняття та підстави визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням ==
Досить часто у громадян виникають труднощі щодо зняття з реєстрації у власному будинку чи квартирі особи, яка не є власником, не проживає протягом певного часу і добровільно звернутися до міської (сільської) ради чи у відділ державної реєстрації для зняття з реєстрації місця проживання не бажає. В такому разі вирішити дану проблему і визнати особу такою, що втратила право на користування житловим приміщенням '''можливо за рішенням суду'''.

Відповідно до статті 72 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК] визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 316 [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], '''правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб'''. Згідно статті 383 [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім ї. Згідно статті 391 [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 405 [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] регулюється право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин '''''понад один рік''''', якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (частина друга статті 405 [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).

== Порядок розгляду справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням ==
=== Хто може бути позивачем у суді? ===
На стороні позивача можуть виступати власник житлового приміщення, наймач, члени його сім'ї, в тому числі ті, за якими зберігається право на користування житлом як за тимчасово відсутніми, або ті, що отримали броню (ст. 73 - 75 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 ЖК]). '''Особи, які користуються жилою площею тимчасово, тобто не мають самостійного права на нього (піднаймачі, тимчасові мешканці), не мають права на пред'явлення такого позову.'''

Позивачем може бути також наймодавець (житлово-експлуатаційна організація тощо).

=== Вимоги до позовної заяви ===
У позовній заяві, яка обов'язково повинна відповідати нормам [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] ( статті 175-177), зазначається дані відповідача (тобто особи, яку потрібно зняти з реєстрації місця проживання), дані зацікавлених осіб (наприклад, відділ державної реєстрації), викладається суть позовних вимог, тобто описується за яких обставин особа була зареєстрована, протягом якого часу не проживає, інші обставини, які доказують, що особа втратила право проживати у житловому приміщенні.
=== Зразок позовної заяви про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням ===
[[Файл:Позовна заява втрати права користування житловим приміщенням.docx|міні]]

=== Докази по справі ===
До позовної заяви додаються докази, якими можуть бути:
# Довідка про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку.
# Копії документів, які підтверджують, що позивач є власником житла (договір купівлі-продажу, договір дарування, свідоцтво про право на спадщину та інші).
# Акт вуличного депутата в якому засвідчується факт, що особа не проживає протягом певного часу, або Акт про непроживання, засвідчений ЖЕК, ОСББ.
# Копія квитанцій про сплату комунальних послуг;
# Покази свідків.

== Поважні причини непроживання у житловому приміщенні ==
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У випадку визнання судом поважності таких строків непроживання, суд відмовляє у задоволені позову. '''До поважної причини відносяться:'''
* призов на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п'яти років перебування на дійсній військовій службі;
* тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;
* поміщення дитини (дітей) на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника - протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;
* виїзд в зв'язку з виконанням обов'язків опікуна (піклувальника) - протягом усього часу виконання цих обов'язків;
* влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;
* виїзд для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;
* взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.
== Наслідки визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням ==
Суд не здійснює зняття особи з місця реєстрації, а лише визнає особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Після набрання судового рішення законної сили, власнику житлового приміщення необхідно звернутись з рішенням суду та заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до органів реєстрації: до виконавчого органу сільської, селищної або міської ради, за місцезнаходженням житлового приміщення, або до центру надання адміністративних послуг за місцезнаходженням житлового приміщення, в якому зареєстрована особа.

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/94259292 Постанова Верховного Суду України від 16.12.2020 у справі № 206/4028/18] (Малолітній не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом. Крім того, позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише у разі наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування, якого в матеріалах справи немає. Доводи про наявність у ОСОБА_1 у власності іншого житлового приміщення, не заслуговують на увагу, оскільки наявність у того з батьків, з ким дитина фактично проживає права власності на житло, не може бути підставою для втрати останньою її особистих житлових прав. Визначальним у цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.)
* [https://oda.court.gov.ua/sud1590/pravovipoziciivsu/6-2931cs16 Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16]
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78044560 Постанова Верховного суду від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц]
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/64771743 Ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2017 року № 552/46/16-ц]
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77653773 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2018 у справі № 490/12384/16-ц]
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78044560 Постанова Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 760/13113/14-ц]
*Висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові по справі № 447/455/17 (втрата сімейних зв’язків є підставою для виселення колишнього члена сім’ї та припинення сервітуту на житлове приміщення)

== Див. також ==
* [[Виселення з житлового приміщення та зняття з реєстрації особи, яка не досягла 18 років]]
* [[Виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення]]
* [[Усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням]]
* [[Виселення з квартири наймача]]

[[Категорія:Вирішення житлових спорів]]
[[Категорія:Користування жилими приміщеннями]]

Контракт як особлива форма трудового договору

2022-06-01T11:04:21Z

Ruslana.matushchak: /* Особливості укладання контракту */ За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору (контракту) з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Таким чином, спори про звільнення з посади директора за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (з підстав, передбачених контрактом) розглядаються за правилами цивільного судочинства.

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/993_005#Text Конвенція Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 28.06.1982 №158]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/170-94-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0084-94 Наказ Міністерства праці України від 15 квітня 1994 року № 23 "Про затвердження Типової форми контракту з працівником"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v012p710-98#Text Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року №12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство")]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-92#Text Постанова Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”]

== Поняття контракту ==
 '''Контракт''' - це особлива форма [[Трудовий договір, контракт. Види, умови укладення|трудового договору]]. Сфера його застосування визначається законами України. Тобто його можна укладати лише у передбачених законом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 21 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text КЗпП України] контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Порядок укладання контрактів з працівниками незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності підприємства, установи визначається [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/170-94-%D0%BF Положенням про порядок укладання контрактів під час прийняття (наймання) на роботу працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170].

 '''Сторонами''' контракту є:
* працiвник;
* роботодавець (власник або уповноважений ним орган).

== Чим відрізняється контракт від звичайного трудового договору? ==
''Перше'', це обов'язкова письмова форма. Трудовий договір може укладатися як в письмовій, так і в усній формі.

''Друге'', контракт укладається лише у випадках, прямо передбачених законами України. Трудовий договір не має таких обмежень.

''Третє'', контракт може бути тільки тимчасовим, тобто це строковий договір. Трудовий же договір укладається на певний строк, безстроково, на час виконання певної роботи.

''Четверте'', можливість передбачати в контракті додаткові (не передбачені чинним законодавством) обов'язки та права, як працівника, так і власника (уповноваженого органу).
Трудові правовідносини виникають одразу з прийняттям працівника на роботу. В разі дострокового розірвання контракт має передбачати, зобов’язання власника або уповноваженого ним органу щодо компенсації моральної та матеріальної шкоди, заподіяної працівникові;

== Зміст контракту ==
Контракт укладається у письмовій формі, у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і зберігаються у кожної із сторін контракту, набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, укладеною у письмовій формі. 
Контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про прийняття (найняття) працівника на роботу з дня, встановленого у контракті за угодою сторін. 
У контракті зазначається: 
* обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання;
* строк дії контракту;
* права, обов'язки та взаємна відповідальність сторін;
* умови оплати й організації праці;
* підстави припинення та розірвання контракту;
* соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

== З ким можна укласти контракт ==
Трудовий договір у формі контракту можна укладати з такими категоріями працівників

{| class="wikitable"
|-
! № з/п !! Категорія працівників !! Підстава
|-
| 1 || Наукові та науково-педагогічні працівники || [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/848-19 Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність"]
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998-2016-%D0%BF#n135 Постанова Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 р. № 998 "Деякі питання обрання та призначення керівника державної наукової установи"] (якою затверджено типову форму контракту)
|-
| 2 || Наймані працівники колективного сільськогосподарського підприємства || [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2114-12 Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"]
|-
| 3 || Фахівці, які залучаються до роботи в робочих групах комітетів Верховної Ради України|| [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/116/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про комітети Верховної Ради України"]
|-
| 4 ||
* Виконавчий директор органу господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони
* Працівники спеціальної (вільної) економічної зони
|| [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2673-12 Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон"]
|-
| 5 || Керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління місцевої державної адміністрації|| [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/586-14 Закон України "Про місцеві державні адміністрації"]
|-
| 6 || Працівники, яких приймає концесіонер || [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/155-20#n646 Закон України "Про концесію"]
|-
| 7 || Працівники, яких приймає інвестор || [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1039-14 Закон України "Про угоди про розподіл продукції"]
|-
| 8 ||
* Керівники державних та комунальних закладів культури
* Професійні творчі працівники (художній та артистичний персонал) державних та комунальних закладів культури
|| [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2778-17 Закон України "Про культуру"]
|-
| 9 || Керівники державних та комунальних закладів охорони здоров’я ||
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1094-2017-%D0%BF#n9 Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1094 "Про затвердження Порядку проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров’я"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/792-2019-%D0%BF#n10 Постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 792 "Про затвердження Порядку укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я та типових форм контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я"] (якою затверджено типову форму контракту)
|-
| 10 ||
* Керівник підприємства
* Виконавчий директор виробничого кооперативу
* Працівники підприємства (трудовий колектив)
|| [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України]
|-
| 11 || Працівники біржі, які працюють за наймом || [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1956-12 Закон України "Про товарну біржу"]
|-
| 12 || Особи, які працюють на територіях радіоактивного забруднення || [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"]
|-
| 13 || Особи, залучені до ліквідації радіаційних аварій та їх наслідків || [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання"]
|-
| 14 || Працівники споживчих товариств, у передбачених законом випадках|| [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2265-12 Закон України "Про споживчу кооперацію"]
|-
| 15 || Державні службовці|| [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text Закон України "Про державну службу"]
|}

'''<big>ВАЖЛИВО</big> ! Забороняється укладати трудовий договір у формі контракту у випадках, не передбачених законом.'''

== Особливості укладання контракту==
Контракт може укладатися як з ініціативи керівника підприємства, установи, так і особи, яка наймається на роботу.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 статті 24 Кодексу законів про працю України] контракт укладається у письмовій формі його підписують роботодавець та працівник, якого наймають на роботу за контрактом.

За згодою працівника копію укладеного з ним контракту може бути передано профспілковому чи іншому органові, уповноваженому працівником представляти його інтереси, для здійснення контролю за додержанням умов контракту.

Контракт може містити положення щодо основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат у формі:

# Винагороди за підсумками роботи за рік;
# Премій за спеціальними системами і положеннями;
# Компенсації та інші грошові матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які встановлюються понад передбачені зазначеними актами норми.

Сторонам надається право визначати порядок встановлення розміру заробітної плати. Для підвищення зацікавленості працівника рекомендується встановлювати '''не мінімальний розмір майбутньої заробітної плати''' з подальшим її підвищенням, а передбачати '''середній рівень''' з визначенням підстав для її збільшення або зменшення.

У будь-якому разі виплати, що встановлюються контрактом, не повинні бути меншими, ніж це передбачено чинним законодавством, угодами і колективним договором, та залежать від виконання умов контракту.

Усі умови контракту обов'язково погоджують сторони. Його оформлюють у двох примірниках, що мають однакову юридичну чинність і зберігаються у кожної із сторін контракту.

Умови контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними.

''' '''Контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, обумовленої сторонами у контракті.

Контракт може бути змінений тільки за угодою сторін, складеною у письмовій формі.

'''''Контракт є підставою для видання наказу про прийняття працівника на роботу з дня, встановленого у контракті за угодою сторін.'''''

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 ст. 29 КЗпП] до початку роботи згідно з укладеним контрактом власник або уповноважений ним орган зобов’язаний виконати всі умови щодо інструктажу працівника і визначити йому робоче місце, а саме:

* роз’яснити працівникові його права та обов’язки, поінформувати під підпис про умови праці, наявність на робочому місці, де він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їхнього впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;
* ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;
* визначити працівникові робоче місце, забезпечити його потрібними для роботи засобами;
* проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

'''Працівник допускається до роботи, визначеної трудовим договором, після виконання зазначених вимог.'''

== Розірвання контракту ==
Підстави, умови та порядок розірвання контракту передбачені ст. ст. 21-25 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/170-94-%D0%BF Положення про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170].

#У разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 36 Кодексу] законів про працю України, з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом.
#У разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань, передбачених у контракті, його може бути достроково розірвано з попередженням відповідної сторони за два тижні.
#Контракт підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за контрактом, порушення роботодавцем законодавства про працю, невиконання чи неналежного виконання роботодавцем зобов'язань, передбачених контрактом, та з інших поважних причин. Звільнення працівника у цьому разі проводиться відповідно до статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 39 Кодексу законів про працю України].
#За два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.
#Спори між сторонами контракту розглядаються в установленому чинним законодавством порядку.
За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору (контракту) з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Таким чином, спори про звільнення з посади директора за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (з підстав, передбачених контрактом) розглядаються за правилами цивільного судочинства.

== Оскарження контракту ==
Окаржити умови контракту можливо на підставі [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 частини першої статті 233 КЗпП].

[[Категорія:Трудовий договір. Призначення на посаду/прийняття на роботу‎]]

Розгляд судом справ про усиновлення

2022-05-31T13:32:42Z

Ruslana.matushchak: /* Судовий розгляд справи */ Таємниця усиновлення

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України “Про судовий збір”]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/905-2008-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 № 905 “Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей”]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-07 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав”]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/n0020700-08 Узагальнення Верховного Суду України від 11.12.2008 “Практика розгляду судами справ, пов'язаних із позбавленням батьківських прав, усиновленням, установленням опіки та піклування над дітьми”]
== Що таке усиновлення? ==
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n1046 статті 207 Сімейного кодексу України] '''усиновленням''' є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n1440 статтею 282 Сімейного кодексу України], а саме, усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України.

'''Усиновлення''' – це юридичний процес, під час якого рішенням суду створюються нові, постійні відносини між батьками та дитиною, і який полягає у передачі батьківських прав та обов’язків від однієї родини до іншої, це прийняття у сім’ю дитини на правах народженої, з усіма правами та обов’язками, як з боку дорослих так і з боку дитини.

[[Усиновлення дитини громадянами України, зміна її прізвища, ім'я та по батькові|Усиновлення дитини]] провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n1046 стаття 207 Сімейного кодексу України]).
== Куди звертатись? ==
'''Заява про усиновлення''' дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, '''подається до суду''' за місцем їх проживання ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8334 стаття 310 Цивільного процесуального кодексу України]).

Заявником може бути особа, яка бажає усиновити дитину, подання заяви про усиновлення дитини через представника не допускається ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n1157 частина перша статті 223 Сімейного кодексу України]).

Перед тим, як звернутись до суду, особи, які бажають усиновити дитину, повинні дотриматись досить складної процедури, яка визначена [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/905-2008-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 № 905 “Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей”].
== Процесуальні особливості судового розгляду справи ==
=== Які документи необхідно подати до суду? ===
* заява про усиновлення дитини, яка повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір’ю або батьком дитини;
* копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя;
* медичний висновок про стан здоров'я заявника;
* довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;
* документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;
* інші документи, визначені законом ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8336 частина друга статті 311 Цивільного процесуального кодексу України]).
'''До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями''', крім вже зазначених документів, додаються:
# дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади;
# висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами;
# дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави;
# зобов'язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною.
'''До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави''', крім вже зазначених документів, додаються:
# згода законного представника дитини;
# згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.
'''Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути''' у встановленому законодавством порядку '''[[Порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном|легалізовані]]''', якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8336 частина п'ята статті 311 Цивільного процесуального кодексу України]).

Також обов'язковою є '''сплата [[Порядок сплати судового збору|судового збору]]''', розмір якого у даній категорії справ '''становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб''' (пункт 4 частини другої статті 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17#n32 Закону України “Про судовий збір”]).
=== Підготовка справи до розгляду ===
Суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу [[Опіка і піклування над дітьми|опіки та піклування]], а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади.

Орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. До висновку органу опіки та піклування мають бути додані:
# акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання;
# свідоцтво про народження дитини;
# медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;
# у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення.
'''Суд у разі необхідності може вимагати подання інших документів.'''
=== Судовий розгляд справи ===
Дана категорія справ розглядається [[Звернення до суду: окреме провадження|в порядку окремого провадження]].

'''В судовому засіданні обов'язково мають бути присутні:'''
* заявник;
* орган опіки та піклування або представник уповноваженого органу виконавчої влади;
* дитина, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення;
* заінтересовані та інші особи, яких суд визнає за потрібне допитати.
'''У разі розгляду справи про усиновлення повнолітньої особи''' обов'язковою є участь заявника (заявників), усиновлюваної особи, заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.

Розгляд справи за відсутності заявника є підставою для скасування ухваленого рішення ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-07 пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України 30.03.2007 № 3 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав”]).

Заява (заяви) про усиновлення двох або більше дітей підлягає розгляду судом в одному провадженні, навіть якщо ці діти не є між собою братами або сестрами ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-07 пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України 30.03.2007 № 3 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав”]).

'''Таємниця усиновлення.'''

Особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення (стаття 226 Сімейного кодексу України).

Крім того, дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення. Однак після досягнення чотирнадцяти років дитина має право на одержання інформації щодо свого усиновлення.

Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.

Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам.

Особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення, а також інші особи, яким став відомий факт усиновлення, зобов’язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

'''Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейним кодексом України],''' '''суд розглядає справу в закритому судовому засіданні.'''

'''Увага!''' Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв’язку з цивільною справою чи кримінальним провадженням.

Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом.

Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 стаття 218 Сімейного кодексу України]), якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8357 частина четверта статті 313 Цивільного процесуального кодексу України]).

Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:
# невідомі;
# визнані [[Визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Оголошення фізичної особи померлою|безвісно відсутніми]];
# визнані [[Визнання фізичної особи недієздатною|недієздатними]];
# [[Позбавлення батьківських прав: підстави та порядок розгляду|позбавлені батьківських прав щодо дитини]], яка усиновлюється;
# протягом двох місяців після народження дитини не забрали її на виховання до себе в сім'ю та запис про них у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до статті 135 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України].
Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.
== Рішення суду у справах щодо усиновлення ==
За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8362 частина перша статті 314 Цивільного процесуального кодексу України]).

Суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:
* стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;
* мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;
* мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;
* взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною;
* особу дитини та стан її здоров'я;
* ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n1160 частина перша статті 224 Сімейного кодексу України]).
'''Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину''' ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n1160 частина третя статті 224 Сімейного кодексу України]).

'''У разі задоволення заяви''' суд зазначає '''у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини''' або повнолітньої особи заявником (заявниками).

За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками.

'''Судові витрати,''' пов'язані з розглядом справи про усиновлення, '''відносяться на рахунок заявника (заявників)'''.

Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи.

У разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду.

'''Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду''' ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n1171 частина перша статті 225 Сімейного кодексу України], [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8362 частина сьома статті 314 Цивільного процесуального кодексу України]). Для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8362 стаття 314 Цивільного процесуального кодексу України]).

== Див. також ==
* [[Усиновлення громадянами України, які проживають за її межами, та іноземцями дитини, яка проживає в Україні]]
* [[Усиновлення дитини громадянами України, зміна її прізвища, ім'я та по батькові]]
* [[Усиновлення одним з подружжя дитини іншого з подружжя]]
* [[Порядок усиновлення повнолітньої особи]]
* [[Недійсність та скасування усиновлення дитини]]
* [[Здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей]]
[[Категорія:Усиновлення, опіка та піклування над дітьми‎ ]]
[[Категорія:Цивільні справи окремого провадження‎ ]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право ‎‎]]
[[Категорія:Суди ‎‎]]

Фінансовий лізинг: визнання договору недійсним

2022-05-04T12:17:22Z

Ruslana.matushchak: /* Загальна інформація */ зміни відповідно до Постанови Правління Національного банку від 29 грудня 2021 року № 156 “Про затвердження Положення про впорядкування діяльності з надання супровідних послуг на ринку фінансового лізингу” .

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] (далі - ЦК України)
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#Text Закон України "Про фінансовий лізинг"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14 Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"]
*[https://bank.gov.ua Постановою Правління Національного банку від 29 грудня 2021 року № 156 “Про затвердження Положення про впорядкування діяльності з надання супровідних послуг на ринку фінансового лізингу” Національний банк України]

== Загальна інформація ==
'''Увага'''! ''13 червня 2021 року набрав чинності Закон України «Про фінансовий лізинг» № 1201-IX, прийнятий Верховною Радою України 04.02.2021.''

Розділом ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону визначено, що він застосовується до відносин, які виникли після дня набрання чинності цим Законом.

Відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.

'''Фінансовий лізинг''' - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов’язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об’єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, та які передбачають наявність хоча б однієї з ознак фінансового лізингу, встановлених цим Законом (стаття 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#n6 Закону України "Про фінансовий лізинг"]).

[https://bank.gov.ua Постановою Правління Національного банку від 29 грудня 2021 року № 156 “Про затвердження Положення про впорядкування діяльності з надання супровідних послуг на ринку фінансового лізингу” Національний банк України] ухвалив нові правила для надавачів супровідних послуг на ринку фінансового лізингу.

'''Агент''' – надавач посередницьких послуг на ринку фінансового лізингу, який від імені, за дорученням та в інтересах лізингодавця здійснює укладення договору фінансового лізингу, надає консультаційні чи експертно-інформаційні послуги та/або проводить іншу роботу, пов’язану з підготовкою, укладенням, виконанням та/або супроводом договору фінансового лізингу;

'''Надавач допоміжних послуг''' – юридична особа/фізична особа-підприємець, яка залучається для надання допоміжних послуг лізингоодержувачу.

Договір, укладений між лізингодавцем і агентом, має обов’язково включати:

1) повний перелік завдань/повноважень, які лізингодавець передає агенту;

2) порядок розрахунку розміру та сплати лізингодавцем винагороди за послуги агента;

3) інформацію про територію, на яку поширюються завдання/повноваження агента. Якщо територію, на яку поширюються завдання/повноваження агента, у договорі не визначено, то вважається, що агент діє в межах території України;

4) порядок урегулювання спорів між лізингодавцем і агентом, які виникають під час здійснення агентом посередницької діяльності на ринку фінансового лізингу;

5) порядок здійснення лізингодавцем контролю за діяльністю агента;

6) порядок розрахунку розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних лізингодавцю внаслідок неправомірних дій агента під час здійснення ним діяльності на ринку фінансового лізингу;

7) порядок припинення дії укладеного з агентом договору, включаючи його дострокове розірвання;

8) строк його дії.

Лізингодавець, який має намір укласти договір з агентом, зобов’язаний передбачити у своїх внутрішніх правилах надання послуг з фінансового лізингу або окремому внутрішньому положенні щодо надання фінансових послуг за участю агента таке:

1) порядок, особливості надання лізингодавцем послуг фінансового лізингу за участю агента;

2) організацію роботи лізингодавця з агентом і припинення роботи з ним, включаючи порядок укладення та розірвання договору з агентом;

3) порядок організації та проведення навчання та підвищення кваліфікації агентів і їх працівників;

4) порядок здійснення лізингодавцем внутрішнього контролю за відповідністю агента вимогам, установленим у пунктах 10−14 розділу ІІІ цього Положення, під час укладення договору з агентом та протягом строку його дії;

5) перелік завдань/повноважень, які лізингодавець має право доручити агенту;

6) вимоги до агента, що забезпечують технічну спроможність здійснення ним діяльності на ринку фінансового лізингу на належному рівні (наявність комп’ютерної техніки, програмного забезпечення, комунікаційних засобів, захищеності електронних систем);

7) порядок здійснення лізингодавцем внутрішнього контролю за відповідністю договору фінансового лізингу, який укладений за участю агента, вимогам законодавства України та внутрішнім правилам надання послуг з фінансового лізингу або окремому внутрішньому положенню щодо надання фінансових послуг за участю агента;

8) порядок передання агентом лізингодавцю документів, інформації, необхідних для забезпечення виконання лізингодавцем вимог нормативно-правових актів Національного банку;

9) порядок здійснення лізингодавцем контролю за дотриманням агентом вимог законодавства України про фінансовий лізинг та реагування лізингодавцем на порушення в діяльності агента;

10) порядок врегулювання спорів із лізингоодержувачами за договорами, укладеними за участю агентів.

'''Вимоги до агента'''

Фізична особа-підприємець, яка здійснює посередницьку діяльність на ринку фінансового лізингу, а також керівник (особа, яка виконує його обов’язки) юридичної особи, що здійснює посередницьку діяльність на ринку фінансового лізингу, повинні відповідати таким вимогам:

1) належати до резидентів України відповідно до Податкового кодексу України;

2) знати законодавство України про фінансовий лізинг, про захист прав споживачів фінансових послуг та про захист персональних даних;

3) мати повну цивільну дієздатність;

4) мати бездоганну ділову репутацію відповідно до пункту 14 розділу ІІІ цього Положення.

Агент надає лізингодавцю підтвердження його відповідності встановленим у пункті 10 розділу ІІІ цього Положення вимогам до укладення договору між агентом та лізингодавцем про надання посередницьких послуг.

Працівники агента, до посадових обов’язків яких належить укладання договорів фінансового лізингу, надання консультаційних чи експертно-інформаційних послуг та/або проведення іншої роботи, пов’язаної з підготовкою, укладанням, виконанням та/або супроводом договорів фінансового лізингу, повинні знати законодавство України про захист прав споживачів фінансових послуг, про фінансовий лізинг та про захист персональних даних для належного виконання своїх посадових обов’язків та попередження порушень агентом вимог законодавства України.

Особи, зазначені в пунктах 10, 11 розділу III цього Положення, для отримання знань зобов’язані не рідше одного разу на рік проходити підготовку та постійно підвищувати рівень своєї кваліфікації шляхом проходження організованого лізингодавцем навчання (інструктажу) з питань законодавства України про фінансовий лізинг, про захист прав споживачів фінансових послуг та про захист персональних даних.

'''Форма договору фінансового лізингу'''

Договір фінансового лізингу має бути укладений ''в письмовій формі та не підлягає нотаріальному посвідченню'', крім випадків, встановлених законом або домовленістю сторін.

Договір фінансового лізингу ''транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню'' на вимогу однієї із сторін такого договору.

Об’єктом фінансового лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, що відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо передачі якого в лізинг законом не встановлено обмежень.

Лізинг вважається '''фінансовим''', якщо до лізингоодержувача переходять усі ризики та винагороди (вигоди) щодо користування та володіння об'єктом фінансового лізингу та виконується хоча б одна з таких ознак (умов):

* об'єкт фінансового лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а лізингоодержувач зобов'язаний на підставі договору фінансового лізингу, або іншого договору, визначеного договором фінансового лізингу, протягом строку дії договору фінансового лізингу придбати об'єкт фінансового лізингу з подальшим переходом права власності від лізингодавця до лізингоодержувача за ціною та на умовах, передбачених таким договором;

* сума лізингових платежів на момент укладення договору фінансового лізингу дорівнює первісній вартості об'єкта фінансового лізингу або перевищує її;

* балансова (залишкова) вартість об'єкта фінансового лізингу на момент закінчення строку дії договору фінансового лізингу, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості (ціни) такого об'єкта фінансового лізингу станом на початок строку дії договору фінансового лізингу.

'''ВАЖЛИВО!''' Не можуть бути об’єктами фінансового лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, а також об’єкти, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/157-20#n66 частиною другою статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"].

Об’єкт фінансового лізингу підлягає реєстрації у випадках та порядку, передбачених законодавством.

Обтяження рухомого майна лізингом реєструється в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна у випадках та порядку, встановлених законодавством.

Обтяження нерухомого майна лізингом підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3883 параграфом 6 глави 58 Цивільного кодексу України] та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

'''Детальніше див.''' "[[Договір фінансового лізингу]]"

== Підстави визнання договору фінансового лізингу недійсним ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1242 Статтею 220 ЦК УКраїни] передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#n106 Частиною 10 статті 14 Закону України "Про фінансовий лізинг"] передбачено, що умови договору фінансового лізингу, що суперечать положенням цього Закону або обмежують права лізингоодержувача порівняно з правами, встановленими законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України «Про захист прав споживачів»] регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»]). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

''До несправедливих умов договору, зокрема віднесено:''

* виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
* встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
* надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;
* надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
* надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.

У випадку недосягнення згоди з лізингодавцем щодо зміни договору або визнання його недійсним, лізингоодержувач має право [[Звернення до суду: позовне провадження у цивільному процесі|звернутися до суду]] для захисту своїх прав.

Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 частина 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»]).

==Наслідки визнання договору лізингу недійсним==
У разі визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного лізингоодержувач зобов’язаний негайно повернути лізингодавцю предмет договору лізингу у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. При цьому лізингові платежі, сплачені на момент визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного, поверненню не підлягають.

Суд, визнаючи договір лізингу недійсним або встановлюючи його нікчемність, за заявою лізингодавця накладає арешт на предмет такого договору.

Якщо лізингоодержувач користувався або продовжує користуватися предметом договору лізингу до та/або після дати визнання договору лізингу недійсним, лізингоодержувач зобов’язаний відшкодувати лізингодавцю суми лізингових платежів за весь відповідний період користування.

== Судова практика ==
Велика Палата Верховного Суду розглянула справу щодо особливостей відмови від договору лізингу внаслідок несплати лізингових платежів.

Позицію Верховного Суду висловлено в [https://reyestr.court.gov.ua/Review/98524308 постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19], яка містить висновок, про те, що "''Лізингодавець не може вимагати і повернення об’єкта лізингу, і відшкодування вартості об’єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.''"

== Див. також ==
* [[Договір фінансового лізингу]]
* [[Фінансовий лізинг автотранспорту. Визнання договору фінансового лізингу автотранспорту недійсним]]
* [[Договір лізингу]]
* [[Визнання правочину недійсним та наслідки його недійсності]]
 
[[Категорія:Фінансове право‏‎]]
[[Категорія:Договірне (зобов’язальне) право]]

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

2022-04-01T08:08:58Z

Ruslana.matushchak: /* Суб'єктивна сторона злочину */ Якщо для вчинення запланованих дій особа користується допомогою іншої особи, ця обставина не виключає причинного звʼязку між діями першої особи та тим результатом, досягнення якого вона усвідомлювала та охоплювала своїм умислом

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України "Про судову експертизу"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (п. 26)]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1317-2009-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 "Питання медико-соціальної експертизи"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0255-95 Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року № 6]
* [http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/kodeks/024/120.php Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України]

== Характеристика середньої тяжкості тілесного ушкодження ==

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] (далі - ККУ), але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину (стаття 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14#n792 ККУ]).

=== Об'єктивна сторона злочину ===

Об'єктом злочину є здоров'я особи.

Об'єктивну його сторону характеризують:
# діяння (дія або бездіяльність);
# наслідки у виді середньої тяжкості тілесного ушкодження;
# причинний зв'язок між зазначеними діянням та наслідками.

Відповідно до частини першої статті 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ] умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, яке:

→ не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ], але при цьому

→ є таким, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Тривалим слід вважати розлад здоров'я строком '''понад три''' тижні (більш як '''21''' день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину розуміється втрата загальної працездатності від '''10%''' до '''33%''' включно. Стійка втрата працездатності на одну третину працездатності або більше є ознакою [[Нанесення тяжких тілесних ушкоджень|тяжкого тілесного ушкодження]] і її спричинення в результаті умисного тілесного ушкодження слід кваліфікувати за статтею 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ]. Втрата загальної працездатності до '''10%''' визнається незначною стійкою втратою працездатності і є ознакою умисного легкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке встановлено частиною другою статті 125 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ]. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою з урахуванням нормативно визначених Міністерством охорони здоров'я України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0255-95#top критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності].

Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних вище наслідків.

=== Суб'єктивна сторона злочину ===

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла '''14'''-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому психічне ставлення винного до умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчиненого з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій, виражається лише у прямому умислі.

Найчастіше при вчиненні цього злочину умисел має неконкретизований характер. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а результатом його дій стало заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене слід визнавати замахом на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати за відповідними частинами статей 15 і 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ].

Мета умисного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію діяння у двох випадках - коли нею є:
# залякування потерпілого або його родичів;
# їх примус до певних дій (частина друга статті 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ]).

Водночас установлення мотиву і мети при вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14#n792 ККУ] (наприклад, за наявності відповідного мотиву такі тілесні ушкодження підлягають кваліфікації за частиною другою статті 345, частиною другою статті 350, частиною другою статті 377, частиною другою статті 398 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ]). Кваліфікувати дії винних у таких випадках ще й за частиною першою статті 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ] непотрібно.

Якщо для вчинення запланованих дій особа користується допомогою іншої особи, ця обставина не виключає причинного звʼязку між діями першої особи та тим результатом, досягнення якого вона усвідомлювала та охоплювала своїм умислом (Постанова Пленуму ВСУ : http://reyestr.court.gov.ua/Review/77473595.)

=== Кваліфіковані види ===

Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є вчинення його:
* з метою залякування потерпілого або його родичів, їх примусу до певних дій;
* з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (частина друга статті 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ]).
Залякування у складі цього злочину за своїм змістом є близьким до залякування у складі [[Нанесення тяжких тілесних ушкоджень|умисного тяжкого тілесного ушкодження]].

Особливістю цієї ознаки при заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є те, що залякування спрямовується, крім потерпілого, лише на його родичів, тоді як при вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження воно спрямовується проти будь-яких інших осіб. Крім того, особливістю залякування при вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ], є те, що воно не охоплює собою дій, які утворюють примус потерпілого чи його родичів до певних дій. Ця ознака як кваліфікуюча умисне середньої тяжкості тілесних ушкоджень виділена окремо у частині другій статті 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ], тоді як у частині другій статті 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ] вона не передбачена.

У складі злочину, передбаченого частиною другою статті 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ], примус означає домагання від потерпілого або його родичів вчинення або утримання від вчинення певних дій шляхом заподіяння потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. Якщо в результаті примусу потерпілим або його родичем було вчинено діяння, яке містить ознаки злочину, його слід оцінювати з урахуванням положень статті 40 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ].

Такий примус, якщо він поєднаний з вимогою щодо потерпілого або його родичів - передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру; припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю; виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання - слід кваліфікувати, відповідно, за частиною третьою статті 189, частиною третьою статті 206, частиною третьою статті 355 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ].

== Визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень ==

З медичної точки зору тілесні ушкодження - це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

У випадку неналежного надання медичної допомоги, що виявилося у порушенні анатомічної цілості тканин і органів та їх функцій, експертна комісія вправі розглядати це порушення як тілесне ушкодження і визначити ступінь його тяжкості. Загальні вимоги, що пред'являються до складання судово-медичних документів при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а також права і обов'язки експерта передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України].

Згідно з Кримінальним кодексом України розрізняють тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості та легке.

'''''Легке тілесне ушкодження''''':

Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я (короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю '''понад шести''' днів, але '''не більше як три''' тижні ('''21''' день) чи незначної стійкої втрати працездатності, (під незначною стійкою втратою працездатності належить розуміти втрату загальної працездатності до '''10%'''.) - це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю '''не більш як шість''' днів.

'''''Тілесні ушкодження середньої тяжкості''''':

Ознаки ушкодження середньої тяжкості:
* відсутність небезпеки для життя;
* тривалий розлад здоров'я (тривалим належить вважати розлад здоров'я строком '''понад 3''' тижні (більш як '''21''' день).
* стійка втрата працездатності менш ніж на третину (під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину належить розуміти втрату загальної працездатності від '''10%''' до '''33%''').

'''''Тяжке тілесне ушкодження''''':

Ознаки тяжкого тілесного ушкодження:
* небезпека для життя; (небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку.)
* втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій;
* душевна хвороба; (під душевною хворобою належить розуміти психічне захворювання (психічну хворобу). До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози).
Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня вилікованості. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я.)
* розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину; (під розладом здоров'я належить розуміти безпосередньо пов'язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керуються у своїй роботі МСЕК.
Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності належить розуміти таку необоротну втрату функції, котра повністю не відновлюється.
* переривання вагітності;
* невиправне знівечення обличчя.

== Куди звертатися ==
Судово-медична експертиза для встановлення ступеня тяжкості тілесного ушкодження здійснюється фахівцями державних установ судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров'я України, а також може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі ліцензії, що видається Міністерством охорони здоров'я України України.

Судово-медична експертиза проводиться згідно з постановою особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду (пункт підпункт 2.1. пункту 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0254-95#Text Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, завтвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року № 6]).

Результати судово-медичної експертизи оформляються висновком експерта; підміняти висновок експерта довідками та виписками забороняється.

У випадку отримання тілесного ушкодження людина має звернутися до медичного закладу з метою отримання належної медичної допомоги, та подати заяву до правоохоронних органів про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Слідчі органи зобов’язані внести відомості про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, призначити по справі судово-медичну експертизу, та визнати особу потерпілою.

Потерпілим рекомендуємо збирати та зберігати всі чеки, що підтверджують витрати, пов’язані із лікуванням. Під час досудового розслідування потерпілий має право заявити цивільний позов до підозрюваного про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди.

Також, якщо потерпілий є суб’єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, він може звернутися до найближчого за місцем проживання місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги із заявою про призначення адвоката для представництва його інтересів як на досудовому слідстві, так і в суді.

Особа, яка є підозрюваною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України], також має право на захист. Для цього підозрюваному необхідно заявити слідчому або судді клопотання про призначення захисника у справі.

[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Правоохоронні органи]]

Конституційна скарга

2022-04-01T07:59:54Z

Ruslana.matushchak: /* Повноваження Конституційного Суду */ Конституційний Суд не є суб’єктом законодавчої ініціативи, він не може втручатися у діяльність законодавчого органу державної влади, змінювати чи доповнювати чинні нормативні акти. З набранням чинності Законом України „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)“ від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (з 30 вересня 2016 року) Конституційний Суд втратив повноваження здійснювати офіційне тлумачення законів за конституційними зверненнями громадян

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/main/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України].
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19 Закон України "Про Конституційний суд України"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про звернення громадян"]

== Повноваження Конституційного Суду==
Конституційний Суд є органом конституційної юрисдикції. Він не належить до судів системи судоустрою України, найвищим судом у якій є Верховний Суд. 
До повноважень Конституційного Суду України, визначених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 статтями 147, 150,151, 1511 Конституції України], статтею 7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-19#Text Закону України "Про Конституційний суд України" (далі - Закон)], належить:
# вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
# офіційне тлумачення Конституції України;
# надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п’яти народних депутатів України, або Кабінету Міністрів України висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;
# надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п’яти народних депутатів України висновків про відповідність Конституції України (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
# надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 статтями 111 і 151 Конституції України;]
# надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 статей 157 і 158 Конституції України;]
# надання за зверненням Верховної Ради України висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України;
# вирішення питань про відповідність Конституції України та законам України нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим за зверненням Президента України згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 частиною другою статті 137 Конституції України;]
# вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України.

'''Звертаємо увагу, що Конституційний Суд не здійснює офіційного тлумачення законів України. ''' 
Листи, скарги, клопотання, заяви, в тому числі позовні заяви, інші звернення з питань, вирішення яких не належить до повноважень Конституційного Суду, опрацьовуються Секретаріатом в порядку, передбаченому [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про звернення громадян".] 

Згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19/stru/paran556#n556 частиною третьою статті 8 Закону] Суд не розглядає питання щодо відповідності законам України актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, актів інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 пунктом 28 частини першої статті 85 та частиною другою статті 137 Конституції України.] 

Також '''до повноважень Конституційного Суду не належить''' вирішення питань, віднесених до компетенції судів системи судоустрою України. Він не є контролюючою інстанцією щодо цих судів, не може втручатися в їх діяльність, давати вказівки та доручення, перевіряти правильність застосування ними норм законодавства, розглядати питання конституційності прийнятих ними рішень. Конституційний Суд не уповноважений розглядати скарги на дії та рішення органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати оцінку цим діям та рішенням. 

'''Конституційний Суд не вирішує питань''' встановлення та відновлення соціальних пільг, нарахування та перерахунку пенсій, інших питань, віднесених до компетенції органів законодавчої та виконавчої влади, судів та органів місцевого самоврядування. Він не дає роз’яснень та консультацій з правових питань, що виникають під час застосування чинного законодавства.

Конституційний Суд не є суб’єктом законодавчої ініціативи, він не може втручатися у діяльність законодавчого органу державної влади, змінювати чи доповнювати чинні нормативні акти.

З набранням чинності Законом України „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)“ від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (з 30 вересня 2016 року) Конституційний Суд втратив повноваження здійснювати офіційне тлумачення законів України за конституційними зверненнями громадян.

== Суб’єкт права на конституційну скаргу==
Суб’єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України. 

'''До суб’єктів права на конституційну скаргу не належать юридичні особи публічного права.''' 

Конституційну скаргу фізична особа підписує особисто.
Якщо суб’єктом права на конституційну скаргу є дієздатна фізична особа, яка за станом здоров’я або фізичною вадою не в змозі особисто підписати конституційну скаргу, її підписує уповноважена в установленому законом порядку особа, що діє від її імені. 

Конституційну скаргу юридичної особи підписує уповноважена на це особа, повноваження якої має бути підтверджено установчими документами цієї юридичної особи та актом про призначення (обрання) на посаду уповноваженої особи.

== Форма звернення та вимоги до конституційної скарги==
[[Файл:31091885 418968035215298 7405517251605533844 n.png|міні|Типові помилки в конституційних скаргах]]
Формою звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства та юридичних осіб до Конституційного Суду є конституційна скарга.
Згідно зі [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19/stru/paran556#n556 статтею 55 Закону] конституційною скаргою є подане до Суду письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб’єкта права на конституційну скаргу. 

'''У конституційній скарзі зазначаються:''' 
# прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса зареєстрованого місця проживання особи (для іноземця чи особи без громадянства – місця перебування) або повна назва та місцезнаходження юридичної особи, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
# відомості про уповноважену особу, що діє від імені суб'єкта права на конституційну скаргу;
# короткий виклад остаточного судового рішення, в якому було застосовано відповідні положення закону України;
# опис перебігу розгляду відповідної справи в судах;
# конкретні положення закону України, які належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити закон України;
# обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб’єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону;
# відомості про документи і матеріали, на які посилається суб’єкт права на конституційну скаргу, із наданням копій цих документів і матеріалів;
# перелік документів і матеріалів, що додаються. 

Копія остаточного судового рішення у справі суб’єкта права на конституційну скаргу має бути засвідчена в установленому порядку судом, що його ухвалив. 

Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19/stru/paran556#n556 статті 56 Закону] суб'єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України. 

Згідно зі [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19/stru/paran556#n556 статтею 74 Закону] конституційна скарга подається до Суду державною мовою.
Конституційні скарги надсилаються до Конституційного Суду поштою або передаються безпосередньо до Секретаріату Суду (далі – Секретаріат) без стягнення державного мита. 

{| class="wikitable"
|-
| У зв’язку з тим, що до Конституційного Суду України (як і до конституційних судів інших країн) значна кількість клопотань вноситься з порушенням вимог Закону, Законом та Регламентом Конституційного Суду передбачено їх попереднє опрацювання відповідним підрозділом Секретаріату. Так, [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19/stru/paran556#n556 статтею 57 Закону] передбачено, що попередню перевірку звернень до Суду здійснює Секретаріат. Якщо конституційна скарга за формою не відповідає вимогам Закону, керівник Секретаріату повертає її суб’єкту права на конституційну скаргу. '''Повернення конституційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до Суду з дотриманням вимог цього Закону.'''
|}

== Прийнятність та забезпечення конституційної скарги==
Конституційна скарга вважається прийнятною за умов її відповідності вимогам, передбаченим [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19/stru/paran556#n556 статтями 55, 56 Закону,] та якщо:
# вичерпано всі національні засоби юридичного захисту (за наявності ухваленого в порядку апеляційного перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, а в разі передбаченої законом можливості касаційного оскарження - судового рішення, винесеного в порядку касаційного перегляду);
# з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано закон України (його окремі положення), '''сплинуло не більше трьох місяців.''' 

Як виняток, конституційна скарга може бути прийнята поза межами вимог, якщо Суд визнає її розгляд необхідним із мотивів суспільного інтересу. 

Якщо суб’єкт права на конституційну скаргу пропустив строк подання конституційної скарги у зв’язку з тим, що не мав повного тексту судового рішення, він має право висловити у конституційній скарзі клопотання про поновлення пропущеного строку. 

Суд відмовляє у відкритті конституційного провадження, визнавши конституційну скаргу неприйнятною, якщо зміст і вимоги конституційної скарги є очевидно необґрунтованими або наявне зловживання правом на подання скарги.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-19#top Закону] конституційну скаргу може бути подано, виключно якщо остаточне судове рішення у справі особи набрало законної сили не раніше 30 вересня 2016 року.

=== Забезпечення конституційної скарги===
При розгляді конституційної скарги Велика палата, у виняткових випадках, з власної ініціативи може вжити заходів щодо забезпечення конституційної скарги, видавши забезпечувальний наказ, який є виконавчим документом. 

Підставою для забезпечення конституційної скарги є необхідність запобігти незворотнім наслідкам, що можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення. 

Способом забезпечення конституційної скарги є встановлення тимчасової заборони вчиняти певну дію. 

Забезпечувальний наказ втрачає чинність з дня ухвалення рішення або постановлення ухвали про закриття конституційного провадження у справі.

== Додатково ==
Необхідні консультації щодо звернення до Конституційного Суду можуть бути надані на особистому прийомі громадян, який здійснюється з понеділка по четвер з 10.00 до 17.00 (у п’ятницю з 10.00 до 15.45), обідня перерва з 13.00 до 13.45 год. У ці ж години надаються роз’яснення і в телефонному режимі (тел. 238-10-30; 238-11-17). Докладніше про порядок особистого прийому можна дізнатися на офіційному веб-сайті Конституційного Суду ([http://www.ccu.gov.ua/ www.ccu.gov.ua]) у підрозділі "Як звернутися до Конституційного Суду України" розділу "До відома".

[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Конституційне право]]

Обов'язок по утриманню малолітніх та неповнолітніх дітей інших членів сім'ї та родичів

2022-03-10T08:12:03Z

Ruslana.matushchak: Якщо позов пред’явлений не до всіх зобов’язаних осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів визначається з урахуванням обов’язку всіх зобов’язаних осіб надавати утримання. При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню на одну дитину, має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини і не може бути менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page5 Сімейний Кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
== Особи, на яких може бути покладено обов'язок по утриманню малолітньої, неповнолітньої дитини ==
Чинне законодавство України в сфері сімейних відносин встановлює не лише права та обов'язки між подружжям, права та обов'язки між батьками і дітьми, а й права та обов'язки між іншими членами сім'ї та родичами. Таким чином визначено не лише можливість набуття та здійснення як особистих немайнових, так і майнових прав, а й відповідні обов'язки між різними членами сім'ї та родиичами.

Обов'язок по утриманню дітей, як правило, покладається на батьків, які зобов'язані їх сплачувати в першу чергу. Але трапляється випадки, що діти за будь-яких обставин втрачають своїх батьків або батьки з поважних причин не взмозі їх утримувати, і таким чином, залишаються без коштів для існування. Тому, у випадку відсутності батьків або якщо батьки з поважних причин не взмозі утримувати дітей, обов'язок по утриманню малолітніх, неповнолітніх дітей може бути ''покладений на інших родичів:''

* баба, дід;
* брати, сестри;
* мачуха, вітчим;
* особа, в сім'ї якої виховувалася дитина.

Варто зауважити, що обов'язок по утриманню також є взаємним. Так, наприклад, баба, дід (прабаба, прадід) непрацездатні і потребують матеріальної допомоги, тоді повнолітні внуки, (правнуки) в свою чергу зобов'язані іх утримувати, якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.

== Обставини, які впливають на виникнення такого обов’язку ==
* факт сімейних зв'язків (баба, дід — онуки, прабаба, прадід — правнуки, сестра брат тощо), свояцтва (мачуха, вітчим — пасинок, падчерка) або визначених знаходженням дитини на вихованні в іншій сім’ї (дитина — особи, у сім’ї яких вона виховувалась).
* факт відсутності у потенційних утриманців родичів більш близького ступеня спорідненості або встановлена судом неспроможність останніх надавати належне утримання іншим особам з поважних причин. (поважними причинами можуть бути факт непрацездатності, виконання аліментних обов’язків стосовно більш близьких родичів при низькому рівні доходів, багатодітність тощо).
* фактична можливість надавати матеріальну допомогу;
* визначена неможливістю самостійно забезпечити своє існування, потреба у матеріальній допомозі й утриманні з боку інших осіб, коло яких визначене законом ( виникає внаслідок малоліття (неповноліття).

== Право на утримання у малолітніх та неповнолітніх онуків з боку діда та баби ==
'''Баба та дід зобов’язані утримувати своїх малолітніх і неповнолітніх онуків до досягнення ними повноліття за наступних умов:'''
* малолітні та неповнолітні особи мають бути позбавлені можливості отримувати матеріальну допомогу від своїх батьків.
''Підставами, що унеможливлюють отримання допомоги від своїх батьків є-''
* у них немає матері або батька (фактична смерть батьків або оголошення їх померлими у порядку, визначеному положеннями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 46 ЦК]).
* не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання.
До таких поважних причин, за яких батьки не можуть утримувати дитину, можна віднести:
* тяжку хворобу, яка перешкоджає їм працювати;
* інвалідність, якщо пенсії недостатньо не тільки для утримання дитини, але й для утримання себе, коли потребується систематичне лікування, придбання дорогих медикаментів, а це, у свою чергу, призводить їх до нужденності;
* поважним слід вважати випадки, коли батьки визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими або є неповнолітніми.

Визнання фізичної особи, яка є матір’ю або батьком малолітньої або неповнолітньої дитини, ''безвісно відсутньою'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 43 ЦКУ]) не завжди призводить до виникнення у її баби, діда обов’язку щодо її утримання. Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 4 ст. 44 ЦКУ] за заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою (а також особи, місце перебування якої невідоме) надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов’язані утримувати. У зв’язку з цим обов’язок баби, діда щодо утримання своїх онуків виникає тільки за відсутності у них матері, батька, визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми (або у випадку, коли їх місце перебування невідоме), майна, за рахунок якого може надаватися належне утримання їх дітям. У випадках, коли у дитини є батьки, позбавлені щодо неї або всіх своїх дітей ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч.3 ст. 164 СКУ]) батьківських прав, вони не звільняються від обов’язку щодо її утримання ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч. 2 ст. 166 СКУ]). Тому, якщо утримання, яке надається дитині її батьками, позбавленими батьківських прав, є належним, на бабу, діда не може бути покладений обов’язок щодо утримання своїх онуків до досягнення останніми повноліття.

Закон не робить різниці - по якій лінії (батьківській або материнської) існують родинні відносини між онуками та їх дідусями і бабусями. Тому аліменти на утримання онуків при наявності необхідних підстав можуть бути стягнуті як з батьків (одного з них) батька, так і з батьків (одного з них) матері дитини або з тих і інших одночасно.
Обов'язок по утриманню покладається як на працездатних, так і на непрацездатних дідусів і бабусь.

== Право на утримання з боку братів та сестер ==
Повнолітні брати, сестри зобов’язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх сестер та братів (ст. 267 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page5 СК]). Цей обов’язок вони повинні виконувати за умови потреби їх малолітніх сестер, братів у наданні їм матеріальної допомоги. Така потреба виникає відповідно до закону у випадках, коли у них немає батьків, чоловіка, дружини, або вони з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. Крім того повнолітні брати і сестри зобов'язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.

== Право на утримання з боку мачухи, вітчима ==
Обов’язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка виникає залежно від наступних обставин:
* малолітні або неповнолітні падчерка, пасинок повинні на момент виникнення їх права на утримання з боку мачухи, вітчима проживати разом із ними. Якщо малолітні падчерка, пасинок не проживають разом із мачухою, вітчимом, останні звільняються від обов’язку їх утримання. У цих випадках такий обов’язок покладається на більш близьких родичів.

* якщо у них немає інших родичів, які мають можливість надавати їм належне утримання. Такими родичами сімейне законодавство визначає матір, батька, бабу, діда, повнолітніх сестер та братів. Однак, факт наявності таких родичів і їх можливість надавати належне утримання своїм малолітнім, неповнолітнім родичам (падчерці, пасинку) не звільняє мачуху, вітчима останніх від обов’язку щодо їх утримання, якщо вони проживають із ними (за умови, якщо вони мають таку матеріальну можливість).

Мачуха та вітчим можуть бути звільнені від свого обов’язку надавати утримання своїм малолітнім, неповнолітнім падчерці, пасинку лише:

* за наявності поважних причин, які обумовлюють їх неможливість надавати їм належну матеріальну допомогу;
* у випадку нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком або негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини (звільнені від обов’язку або обмежити його певним строком).

== Право на утримання дитини з боку інших осіб ==
Положеннями [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 269 СКУ] закріплений обов’язок осіб, у сім’ї яких виховувалась дитина, щодо її утримання, якщо вони мають можливість надавати їй матеріальну допомогу. Відносини, які виникають між дитиною та особами, у сім’ї яких вона виховувалась, є подібними до стосунків між рідними батьками та дітьми. Але наявність у дитини родичів за походженням при визначенні кола осіб, які мають обов’язки щодо її утримання, відповідно до законодавства підлягає врахуванню. Тому обов’язок осіб, у сім’ї яких виховувалась дитина, щодо її утримання виникає за умови відсутності у неї батьків, баби, діда, повнолітніх братів і сестер. Вказаний обов’язок відповідно до законодавства не обмежується повноліттям особи, яка виховувалась у іншій сім’ї, тому він поширюється і на випадки, коли вона після його досягнення є непрацездатною і потребує матеріальної допомоги.
Термін спільного проживання вказаних осіб чинне сімейне законодавство визначає ''у п’ять років''.

== Розмір, способи і порядок сплати аліментів ==
Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається у частці від заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі.
При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги матеріальний та сімейний стан платника та одержувача аліментів.
Якщо позов пред’явлений не до всіх зобов’язаних осіб, а лише до деяких з них, розмір аліментів визначається з урахуванням обов’язку всіх зобов’язаних осіб надавати утримання. При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню на одну дитину, має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини і не може бути менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню з інших членів сім’ї та родичів на одну дитину, становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Стягнення аліментів]]
[[Категорія:Обов’язок по утриманню інших членів сім’ї та родичів]]

Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу

2022-03-04T07:08:53Z

Ruslana.matushchak: Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (Постанова Верховного Суду у справі № 531/295/19 від 8 грудня 2021 року) .

==Нормативна база==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-95 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-99 Рішення Конституційного суду України від 3 червня 1999 року у справі № 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї")]
== Порядок та умови встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу ==
Відповідно до частини другої статті 3 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. 
'''Отже, ознаками фактичної сім’ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою є:'''
* спільне проживання чоловіка і жінки;
* спільний побут;
* взаємні права і обов’язки.
Конституційний суд України у своєму [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-99 рішенні від 3 червня 1999 року у справі № 1-8/99] зазначив, що обов’язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту ''спільного проживання'', є ''ведення спільного господарства'', тобто:
* наявність спільних витрат;
* спільний бюджет;
* спільне харчування;
* купівля майна для спільного користування;
* участі у витратах на утримання житла, його ремонт;
* надання взаємної допомоги;
* наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням;
* інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім’ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю. 
'''Згідно з роз’ясненнями Верховного суду України''' від 01 січня 2012 року, викладеними у судовій практиці щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] '''суд вправі розглядати справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов:'''
* має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім’єю, термін спільного проживання (не менше п’яти років);
* мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкування за законом);
* відсутній спір про право.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] встановлення факту проживання однієї сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу здійснюється судом в [[Звернення до суду: окреме провадження|порядку окремого провадження]].
Норма статті 315 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] щодо встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки застосовується до правовідносин, які виникли з 01 січня 2004 року (набрання чинності Сімейним кодексом України від 10 січня 2002 року №2947-III).
== Куди звернутись ==
Заява фізичної особи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу подається [[Звернення до суду: окреме провадження|в порядку окремого провадження]] '''до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду''' за місцем її проживання.

Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України (стаття 316 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]).
== Вартість ==
За подання заяви особа сплачує [http://court.gov.ua/sudytax/ судовий збір у розмірі], передбаченому статтею 4 [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»].
Вартість судового збору за подання заяви фізичною особою в порядку окремого провадження складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб – 420 грн. 40 копійок (станом на 01 січня 2020 року).
== Перелік необхідних документів ==
Заява про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтями 175, 177 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], так і вимогам щодо її змісту, передбаченим статтею 318 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з статтею 318 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] у заяві повинно бути зазначено:
* який факт заявник просить встановити та з якою метою;
* причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
* докази, що підтверджують факт.
До заяви про встановлення факту проживання однієї сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу додаються документи та докази того, що між заявником та іншою особою мали місце фактичні шлюбні стосунки:
# Докази, які підтверджують наявність факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу (свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного);
# Докази, що свідчать про спільне ведення господарства (спільна сплата рахунків, оформлення кредитів, докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності), довідки (або акти обстежень житлових умов згідно Додатку 3 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/470-84-%D0%BF?lang=uk Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470] житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства).
'''[https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%97%D0%B0%D1%8F%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%83_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D1%96%D1%94%D1%8E_%D1%81%D1%96%D0%BC%D1%94%D1%8E.doc#filelinks Заява про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу]'''
== Зміст рішення суду ==
У рішенні суду зазначаються відомості про факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
{| class="wikitable"
|-
| '''Корисно!'''
[[Файл:Лист ВСУ від 01.01.2012 Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.docx|міні|Лист ВСУ від 01.01.2012_Судова практика розгляду справ про встановлення юрфактів]]
|}
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/97736209?fbclid=IwAR0meTMbNaeTRzxdgWDyTd6iGxHeHEFll6hYezop2Lb1OJwrfRdJ5hhwBeA Постанова Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 489/5982/17] (за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України] застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України] застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2006-07#Text КпШС України] не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України], який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено)
* [http://reyestr.court.gov.ua/Review/88322522?fbclid=IwAR1Ta4mKP7hZoXlsUyEVinqgTH9U3wb-K7VxR0gUqZNtS71KR3gehQWRjZU Постанова Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17]
* [http://reyestr.court.gov.ua/Review/88748905 Постанова Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17 (правова позиція)]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13#Text Лист Вищого спеціалізованного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13] (п. 9 - якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини)
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08#Text Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»] (п. 2 - якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/83666134 Постанова Верховного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц] (факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/80889111 постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц].
*Постанова Верховного Суду у справі № 531/295/19 від 8 грудня 2021 року (Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу) .''' '''
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Цивільні справи окремого провадження]]
[[Категорія:Суди‎]]

Позбавлення батьківських прав: підстави та порядок розгляду

2022-02-28T07:12:14Z

Ruslana.matushchak: /* Які наслідки позбавлення батьківських прав настають для батька (матері)? */ Постанова Верховного Суду від 28.09.2021 року № 459/3411/18

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України (далі - СК України)]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України "Про охорону дитинства"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/20/95-вр Закон України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0621-16 Наказ Міністерства соціальної політики України від 31 березня 2016 року № 318 "Про затвердження Державного стандарту соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-07 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав"]
== Підстави позбавлення батьківських прав ==
Позбавити батьківських прав можливо лише у судовому порядку, іншого порядку не передбачено. 
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 статті 164 СК України] '''''мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав якщо вони''''':
# не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування ''(без поважної причини)'';
# ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
# жорстоко поводяться з дитиною ''(застосовують фізичне або психічне насильство, недопустимі методи виховання, принижують людську гідність дитини тощо)'';
# є хронічними алкоголіками або наркоманами ''(ці факти мають бути підтверджені відповідними медичними висновками)'';
# вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини ''(наприклад, залучають її до непосильної праці, заняття проституцією чи злочинною діяльністю)'', примушують її до жебракування та бродяжництва;
# засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
== Хто не може бути позбавлений батьківських прав? ==
Підстави для позбавлення батьківських прав відсутні при вчиненні кримінального правопорушення батьками з необережності (наприклад, випадкове заподіяння шкоди здоров'ю дитини у ході гри, при домашніх роботах і тощо). Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, недоумства, тривалого відрядження, утворення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-07#Text Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3]. Відповідно ч.2 статті 164 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України] Не можуть бути позбавлені батьківських прав особи до досягнення повноліття з підстав коли вони ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або здобуття нею освіти,є хронічними алкоголіками або наркоманами, чи вдаються до будь яких видів експлуатації дитини.
== Порядок позбавлення батьківських прав ==
Позбавлення батьківських прав допускається тільки лише щодо дітей, які не досягли 18 років. Для позбавлення батьківських прав необхідно вчинити наступні дії:
# встановити, що особа свідомо порушує батьківські обов'язки, злісно не виконує вимог та рекомендацій органів опіки і піклування, служб у справах неповнолітніх, навмисно ухиляється від лікування (хронічні алкоголіки, наркомани, токсикомани) та зібрати всі необхідні підтверджуючі докази;
# звернутись до органу опіки та піклування з тим, щоб отримати висновок щодо умов життя і виховання дитини, поведінку батьків, їх взаємини з дітьми та відношення до виконання своїх батьківських обов'язків [[:Файл:Заява про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав (орган опіки та піклування).docx|(Файл:Заява про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав (орган опіки та піклування).docx;]] [[:Файл:Заява про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав (орган місцевого самоврядування).docx]]);
# звернутись до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав (зразок [[:Файл:Позовна заява про позбавлення батьківських прав.docx]]) та отримати за результатами розгляду прийняте судом рішення. 
Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили ''суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.''
== [[Звернення до суду: позовне провадження у цивільному процесі|Судовий розгляд позовної заяви]] ==
Суд розглядає справи про позбавлення батьківських прав за позовною заявою:
# одного із батьків, опікуна, піклувальника, особи в сім'ї якої проживає дитина;
# закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, в якому вона перебуває;
# органу опіки та піклування;
# прокурора;
# самої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
При розгляді судом справи обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо обставин справи. При цьому, такий висновок не є обов'язковим для суду і він може не погодитися з ним, якщо вважатиме, що він є недостатньо обґрунтованим чи суперечить інтересам дитини. ''Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення [[Порядок здійснення соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах|соціального супроводу сім’ї (особи)]] у разі здійснення такого супроводу.''
Відповідно до частини першої статті 170 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n788 СК України] суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, якщо батьки:
* ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
* жорстоко поводяться з дитиною;
* є хронічними алкоголіками або наркоманами;
* вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
''А також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.''
'''''У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.'''''
=== Підсудність справи ===
Справи про позбавлення батьківських прав батька чи матері за загальним правилом розглядає місцевий суд за місцем реєстрації/проживання того з батьків, якого хочуть позбавити прав.

Якщо особа, яка подає [[Звернення до суду: позовне провадження у цивільному процесі|позов]] до суду про позбавлення батьківських прав доповнить позовні вимоги стягненням чи зміною розміру аліментів, то заяву можна подавати до суду за місцем знаходження позивача.
=== Вартість ===
За подання позову немайнового характеру особою сплачується судовий збір у розмірі '''0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року''' відповідно до [https://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України "Про судовий збір"] ('''840,80 грн.''' у 2020 році, 908,00 грн у 2021 році).

'''Реквізити для сплати судового збору, формування квитанції або онлайн сплати судового збору''' [https://court.gov.ua/affairs/sudytax/ на сайті "Судова влада"]
[[Файл:Позбавлення батьківських прав (частина 1).png|міні|Позбавлення батьківських прав (частина 1)]]
[[Файл:Позбавлення батьківських прав (частина 2).png|міні|Позбавлення батьківських прав (частина 2)]]
=== Документи, які подаються до позовної заяви ===
До позовної заяви додаються:
* свідоцтво про народження дитини;
* свідоцтво, що підтверджує укладення шлюбу (його розірвання);
* довіреність на представлення інтересів дитини (якщо позов подається опікунською радою або навчальною/медичною установою);
* акт обстеження побутових та житлових умов за адресою проживання дитини;
* висновок органу опіки та піклування про обгрунтованість подачі позову в суд;
* рішення суду про стягнення аліментів (якщо на відповідача були раніше покладені такі зобов’язання);
* відомості з виконавчої служби про наявність боргу за аліментними виплатами, порушення виконавчого провадження, кримінального провадження;
* довідка з навчального закладу (про те, що батька дитини не забирав дитину, не цікавився фізичиним, духовним, моральним розвитком дитини)
* судовий вирок (якщо відповідач був засуджений за ухилення від сплати аліментів, нанесення побоїв дитині, неналежне виконання батьківських обов’язків і т. д.);
* відомості з органів поліції про факти жорстокого поводження з неповнолітнім або іншим членом сім’ї;
* довідка з наркологічного лікувального закладу про наявність у відповідача захворювань на алкоголізм, наркоманію;
* пояснення, свідчення;
* аудіо-, фото-, відеофайли;
* квитанція про сплату судового збору
== Які наслідки позбавлення батьківських прав настають для батька (матері)? ==
Позбавлення батьківських прав стосується тільки дітей, щодо яких є рішення суду. Стосовно інших дітей батьківські права зберігаються.
Мати чи батько, яких було позбавлено батьківських прав, втрачають свої права щодо дитини, які за загальним правилом належать їм як батькам за фактом спорідненості з нею, а саме:
# втрачають особисті немайнові права щодо дитини (наприклад, право вирішувати питання виховання дитини та навіть вільно спілкуватися з нею, право давати дозвіл на зміну дитиною свого прізвища чи імені, право визначати місце проживання дитини та дозволяти чи забороняти її виїзд закордон тощо), а також звільняються від обов'язків щодо її виховання;
# перестають бути законним представником дитини (не можуть як раніше представляти без окремої довіреності її інтереси в судах чи інших органах і тощо);
# втрачають права на будь-які пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
# не можуть бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником (тобто не зможуть усиновити іншу дитину);
# не можуть одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вони могли б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника тощо);
# втрачають інші права, засновані на спорідненості з дитиною (наприклад, їх дитина може бути усиновлена без їх згоди, як батьків);
# втрачають право на спадкування після дитини (крім випадків, коли їх спадкування передбачене заповітом дитини).
'''Увага!''' Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Крім того, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може вирішити питання про стягнення аліментів на дитину з боку такого батька (матері).
== Які наслідки позбавлення батьківських прав настають для дитини? ==
I. Позбавлення батьківських прав одного з батьків: дитина залишається жити з другим з батьків. Суд може прийняти рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житла, в якому він проживає з дитиною, якщо у нього є інше житло, або примусово поділити житло чи зобов'язати здійснити його примусовий обмін.

II. Позбавлення батьківських прав обох батьків: дитина передається під опіку органам опіки та піклування. Ці органи вирішують, яким особам або установам слід передати дитину на виховання: призначають опікуна (піклувальника) або, в залежності від віку та стану здоров'я, віддають дитину до дитячого будинку, сімейного дитячого будинку, школи-інтернату. Дитина може бути передана на виховання бабусі та дідусю, повнолітнім брату та сестри, іншим родичам дитини, мачусі, вітчиму, які виявили таке бажання та звернулися з відповідною заявою.
== Чи може мати або батько, які позбавлені батьківських прав, бачитися з дитиною? ==
Згідно статті 168 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n788 СК України] , мати та батько, позбавлені батьківських прав, мають право бачитися з дитиною з дозволу суду. З цією метою необхідно подати до суду відповідну [http://legalexpert.in.ua/zayava-pro-nadanya-prava-na-pobachenya-z-ditinou заяву про надання їм права на побачення].

Розглядаючи заяву, суд перевіряє чи не завдасть шкоди життю, здоров'ю та моральному вихованню дитини такі побачення та може дозволити разові або періодичні побачення з дитиною за умови присутності іншої особи.

'''Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу''', яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також '''права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав (''' Постанова Верховного Суду від 28.09.2021 року № 459/3411/18).
== Чи можливо позбавити батьківських прав, якщо один із батьків знаходиться на непідконтрольній території? ==
Так, можна. Позбавлення батьківських прав особи, що знаходиться на тимчасово окупованій території, відбувається у такому ж порядку, як і всіх інших.

Особливості такої справи пов’язані з тим, до якого суду необхідно звертатися для розгляду справи. Адже, за загальним правилом, позов про позбавлення батьківських прав подається до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача.

На окупованій території українські суди не працюють. Але для кожного населеного пункту, який залишився на цій території, визначений відповідний суд на підконтрольній території, до якого можна звернутися з позовом.

Незначна складність розгляду таких справ пов’язана із викликами відповідача у судове засідання. Для цього суд просто розміщує відповідне оголошення на своєму сайті. У такому випадку не має значення чи прибув відповідач у судове засідання, воно може відбутися і без нього.
Якщо позивач також не може особисто бути присутнім у судовому засіданні, бо проживає в іншому місті, то можливо провести розгляд справи у режимі відеоконференції.
== Чи можливо відмовитися від дитини? ==
Добровільно відмовитися від дитини неможливо! Якщо чоловік не є біологічним батьком дитини – застосовується процедура [[Оспорювання батьківства та виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька дитини|оспорювання батьківства]].

В останній час набуває поширення експертиза, що зветься «Генна дактилоскопія» (судово-генетична експертиза), висновок якої на 100% дає ствердну відповідь, чи є дана особа батьком (матір'ю) дитини, чи ні. Водночас, висновки судово-генетичної експертизи суд оцінює з урахуванням положень статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, він суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (пункт 9 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів").]

Однак, при розгляді справ про позбавлення батьківських прав трапляються випадки, коли батько подає до суду заяву про те, що він не заперечує проти позбавлення батьківських прав. Суд оцінює таку заяву, разом з усіма іншими доказами, а тому навіть у такому випадку потрібно доводити наявність підстав для позбавлення батьківських прав.
== Як поновити батьківські права? ==
Мати чи батько, які були позбавлені батьківських прав, мають право їх [[Поновлення батьківських прав|поновити в судовому порядку]].
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/89209715 Постанова Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)]
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/80487429 Постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц]
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78979013 Постанова Верховного Суду від 26 грудня 2018 у справі № 404/6391/16-ц]
*Постанова Верховного Суду від 28.09.2021 року № 459/3411/18
== Див. також ==
* [[Позбавлення батьківських прав осіб - іноземців]]
* [[Поновлення батьківських прав]]
* [[Опіка і піклування над дітьми]]
[[Категорія:Позбавлення батьківських прав]]
[[Категорія: Діти, позбавлені батьківського піклування]]
[[Категорія: Суди]]
[[Категорія: Правоохоронні органи]]
[[Категорія: Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]
[[Категорія: Органи місцевого самоврядування]]

Право на обов'язкову частку у спадщині

2022-02-28T07:07:19Z

Ruslana.matushchak: Отримання позивачем пенсії за вислугою років, не свідчить про його непрацездатність в розумінні статті 1241 ЦК Українияк особи, що має право на обов'язкову частку у спадщині. (Постанова Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 303/674/17).

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/966-14 Закон України "Про прожитковий мінімум"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-14 Рішення Конституційного Суду України від 11.02.2014 № 1-рп/2014 у справі № 1-1/2014 за конституційним зверненням громадянина Запорожцева щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України (справа про право на обов’язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця)]
== Загальні положення ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page#Text Цивільного кодексу України] особа має право розподілити спадкове майно та призначити спадкоємців за допомогою заповіту. Водночас незалежно від змісту заповіту закон гарантує визначену частку спадщини, яка називається обов’язковою часткою, певній категорії осіб.

Коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини. Правило про обов'язкову частку у спадщині є встановленою законом поправкою до заповідального розпорядження. Утім, застосування цього правила не означає, що буде застосований порядок спадкування за законом. Залишається чинним заповіт у тій частині, в якій він не потребує поправок, передбачених правилами про обов'язкову частку. Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, то вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Право на обов’язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Спадкоємець може [[Відмова від прийняття спадщини|відмовитися від права на обов’язкову частку у спадщині]] шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 статті 1241 Цивільного кодексу України] йому роз’яснено і він не претендує на одержання обов’язкової частки у спадщині.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
У частині позбавлення права на спадкування обов'язкового спадкоємця заповідальне розпорядження є недійсним, що в свою чергу не тягне недійсність інших частин заповіту. Зазначене зумовлене застосуванням до цих відносин [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ст. 217 Цивільного кодексу України], відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону.
== Особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині ==
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ст. 1241 Цивільного кодексу України], малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). 
'''Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, що визначений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ст. 1241 Цивільного кодексу України], є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.''' 
'''Малолітньою''' '''вважається дитина''' до досягнення нею чотирнадцяти років ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 6 СК України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ст. 31 Цивільного кодексу України]). 
'''Неповнолітньою''' '''вважається фізична особа''' у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років ( [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 6 Сімейного кодексу України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ст. 32 Цивільного кодексу України]). 
'''Непрацездатними''' '''вважаються''' '''особи''', які досягли встановленого [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"]пенсійного віку, або особи з інвалідністю І, ІІ, ІІІ груп, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до закону, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-14 Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 лютого 2014 року в справі № 1-1/2014 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України] (справа про право на обов’язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця), розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 абзаці першому частини першої ст. 1241 Цивільного кодексу України]], ґрунтується на положеннях [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 частини третьої статті 75 Сімейного кодексу України], який відносить до категорії „непрацездатні“ осіб з інвалідністю I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття „непрацездатний“. Згідно з ч. 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n381 ст. 75 Сімейного кодексу України] непрацездатними вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю І, ІІ чи ІІІ групи.

Відповідно до ст. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#Text Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»] непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані особами з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#Text Закону.]

Отримання особою пенсії за віком на пільгових умовах, не свідчить про її непрацездатність в розумінні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5792 статті 1241 Цивільного кодексу України як особи,] що має право на обов`язкову частку у спадщині.

Якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у випадку, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ст. 34, 35 Цивільного кодексу України]), вона також зберігає за собою право на обов'язкову частку, якщо на час відкриття спадщини не досягл вісімнадцяти років, оскільки вона продовжує належати до категорії неповнолітніх. 
У разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов'язкову частку у спадщині. В осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов'язкову частку у спадщині не виникає.

Спадкоємці інших черг, а також онуки і правнуки спадкодавця, батьки яких померли до відкриття спадщини, не мають права на обов’язкову частку при спадкуванні за заповітом.

Відповідно до ст. 69 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#Text Закону України «Про нотаріат»], п.п. 5.5 п. 5 глави 10 розділу ІІ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12#Text Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5], нотаріус в обов’язковому порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
== Визначення обов’язкової частки у спадщині ==
Згідно пункту 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08?fbclid=IwAR0oSbuE59HvdNKJNYkFB4FCZKKrN1Xa1F2zWTOW0mv0JX0okrj1E2R1mSo#Text постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»] судам роз`яснено, що при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються ВСІ спадкоємці за законом першої черги.

Для визначення розміру обов’язкової частки у спадщині важливим є визначення кола осіб, які б могли спадкувати за законом у разі відсутності заповіту, та визначення складу майна, з якого складається спадщина.

При визначенні розміру обов’язкової частки нотаріусу слід враховувати, що [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України] встановлено, що обов’язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. 
Спочатку нотаріусом визначається дійсна вартість спадкового майна як заповідана, так і не заповідана, з урахуванням усіх спадкоємців за законом, які були б закликані до спадкування (у тому числі спадкоємців за правом представлення на частку їх рідних, які б мали бути спадкоємцями за законом, але померли до часу відкриття спадщини). 
Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов’язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов’язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов’язкової частки у спадщині, обов’язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна. 
При визначенні розміру обов’язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі).

Обов’язкова частка – це мінімум того, що може дістати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги (за винятком зменшення її за рішенням суду). Тому на спадкоємця, який одержав саме цю частку, не може бути покладений заповідальний відказ, він не може бути зобов’язаний вчинити певну дію, спрямовану на досягнення суспільно-корисної мети, щодо цієї частки не може бути встановлений сервітут. 
Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом – свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Для встановлення всієї спадкової маси в повному обсязі спадкоємець, який має право на обов’язкову частку, вправі звернутись до нотаріуса із заявою про вжиття заходів до [[Охорона спадкового майна|охорони спадкового майна]]. 
== Зменшення розміру обов'язкової частки у спадщині ==
Згідно із [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page ч. 1 ст. 1241 Цивільного кодексу України], розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця.([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 № 7]). 
Підставами для зменшення обов'язкової частки у спадщині на практиці вказують:
# Непідтримання спадкоємцем зв'язків зі спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому.
# Погане поводження із ним.
# Нездійснення належного догляду.
# Надання заздалегідь неправдивих свідчень у суді проти спадкодавця.
# Звинувачення спадкодавця у вчиненні тяжкого злочину.
# Неповідомлення про те, що готується замах на життя спадкодавця.
# Не надання спадкодавцеві допомоги, коли той перебував у небезпеці.
# Аморальна поведінка обов'язкового спадкоємця не лише щодо спадкодавця, а й щодо інших спадкоємців, зокрема й тих, хто має право на обов'язкову частку.
# Виокремлення спадкоємцю певної частки майна ще за життя спадкодавця.
Зменшення розміру обов'язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця. 
Отримання позивачем пенсії за вислугою років, не свідчить про його непрацездатність в розумінні статті 1241 ЦК Українияк особи, що має право на обов'язкову частку у спадщині. ('''Постанова Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 303/674/17''').
== Усунення від права на спадкування ==
Позбавлення особи права на обов'язкову частку або скасування обов’язкової частки [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільний кодекс України] не передбачає, хоча особа, яка має право на обов'язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page статті 1224 Цивільного кодексу України], яка визначає, що: 
# Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
# Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
# Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
# Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
# За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
== Див. додатково ==
* Див. додатково [[Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини]]
* Див. додатково [[Відмова від прийняття спадщини]]
[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Пенсіонери]]
[[Категорія:Особи з інвалідністю]]

Порядок розірвання шлюбу

2022-02-23T15:27:37Z

Ruslana.matushchak: Позови про розірвання шлюбу може підписувати та подавати і представник (ВС/КЦС у справі № 607/10879/20 від 09.07.2021)

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page Цивільній процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України "Про судовий збір"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/7-93 Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0719-00/page Наказ Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/2 "Про затвердження Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"]
== Припинення шлюбу внаслідок його розірвання ==
[[Файл:Припинення шлюбу внаслідок його розірвання.jpg|міні|Припинення шлюбу внаслідок його розірвання]]
Шлюб може бути припинено унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим та у результаті його розірвання, яке здійснюється за ініціативою одного з подружжя або за спільною заявою подружжя.

'''Шлюб припиняється внаслідок його розірвання:'''
* за спільною заявою подружжя або одного з них ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 статті 106, 107 Сімейного кодексу України (далі - СК України)];
* за спільною заявою подружжя (або за [https://iv.ko.court.gov.ua/sud1012/courtinfo/zrazok/p-zayava-2 позовом одного з подружжя]) на підставі рішення суду ( [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 статті 109, 110 СК України]).
== Розірвання шлюбу в позасудовому порядку ==
=== Куди звернутися ===
'''I.''' За спільною заявою подружжя: проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання подружжя або одного з них за умови спільної згоди та відсутності неповнолітніх дітей.
Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. 
Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї заяву від його імені може подати другий з подружжя.

У випадку перебування одного з подружжя в установі виконання покарань,засвідчення справжності підпису на документах здійснюється начальником установи виконання покарань згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 ст. 40-1 Закону України "Про нотаріат"]. Засвідчення начальником установи виконання покарань справжності підпису на документах прирівнюється до нотаріального засвідчення справжності підпису.

'''II.''' За заявою одного з подружжя: проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання подружжя або одного з них, якщо другий із подружжя:
# визнаний безвісно відсутнім;
# визнаний недієздатним.
=== Перелік необхідних документів: ===
# заява про розірвання шлюбу;
# свідоцтво про шлюб;
# копія рішення суду (витяг з рішення суду) про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім чи недієздатним (у випадку розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя).
Той із подружжя, який бажає ''відновити своє дошлюбне прізвище'', повинен письмово заявити про це у відділі державної реєстрації актів цивільного стану під час державної реєстрації розірвання шлюбу.
=== Вартість ===
За реєстрацію розірвання шлюбу справляється ''державне мито'' у розмірі:
* за взаємною згодою подружжя, яке не має неповнолітніх дітей → '''''0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян''''';
* з особами, визнаними в установленому порядку безвісно відсутніми або недієздатними → '''''0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян''''' (підпункт "б" пункту 5 статті 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/7-93 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито"]).
=== Строк розгляду ===
Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу '''після спливу одного місяця від дня подання такої заяви''', якщо вона не була відкликана, та видає свідоцтво про розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється ''у день реєстрації розірвання шлюбу''.

У разі якщо подружжя через поважну причину не може з'явитися до органу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації розірвання шлюбу у встановлений для них день, строк такої реєстрації на письмове прохання подружжя може бути перенесений на інший день. При цьому ''строк перенесення державної реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви'' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 абзац перший частини четвертої статті 15 Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стан"]). Якщо подружжя не з'явилося для проведення державної реєстрації розірвання шлюбу і не повідомило про причину неявки ''протягом трьох місяців з дня подання відповідної заяви, заява втрачає чинність''.

Якщо один з подружжя через поважну причину не може з'явитися для державної реєстрації розірвання шлюбу, він може під час подачі заяви про реєстрацію розірвання шлюбу або впродовж місяця письмово повідомити орган державної реєстрації актів цивільного стану про згоду реєстрації розірвання шлюбу за його відсутності та зазначити місцезнаходження органу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого слід надіслати свідоцтво про розірвання шлюбу. У разі надсилання письмового повідомлення підпис на ньому того з подружжя, який не може з'явитися, повинен бути нотаріально засвідчений.

Майнові та інші спори між подружжям, що виникли з шлюбу та залишились невирішеними на момент його розірвання, можуть бути розглянуті судами загальної юрисдикції у порядку позовного провадження за позовною заявою, поданою одним з подружжя.
== Розірвання шлюбу в судовому порядку ==
У випадку, коли подружжя має неповнолітніх дітей, або один з подружжя заперечує проти розірвання шлюбу, шлюб може бути розірваний '''лише у судовому порядку'''. Справи про розірвання шлюбу розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами в порядку позовного провадження. 
Позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. 
За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них. За подання позовної заяви про розірвання шлюбу сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

У разі розірвання шлюбу судом '''шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу'''. Якщо шлюб розривається через суд, свідоцтво про розірвання шлюбу '''''не видається'''''.
=== Розірвання шлюбу у порядку окремого провадження ===
У порядку [[Звернення до суду: окреме провадження|окремого провадження]] розглядаються справи про розірвання шлюбу за '''спільною заявою подружжя''', яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі. Справа про [[Розірвання шлюбу із засудженою особою|розірвання шлюбу за заявою особи, засудженої до позбавлення волі]], може бути розглянута судом за участю представника такої особи.

При розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя ''обов'язковою є наявність згоди між дружиною та чоловіком щодо розірвання шлюбу''. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Особливостями судової процедури в порядку окремого провадження є те, що, суд не з’ясовує причини розлучення, не вживає заходів щодо примирення подружжя, але при цьому суд повинен перевірити відповідність умов Договору інтересам дитини, а також пересвідчитись, що умови Договору не порушують засади рівності прав батьків дитини.

Враховуючи вимоги положень цивільного та сімейного законодавства, можна стверджувати, що у Заяві про розірвання шлюбу має бути зазначено дату і місце реєстрації шлюбу, мотиви розірвання шлюбу та наявність від такого шлюбу неповнолітніх дітей.Також варто зазначити, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання Заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати Заяву про розірвання шлюбу (частина четверта статті 109 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України]).
==== Договори, які подружжя подає під час розгляду справи про розірвання шлюбу ====
1) Разом зі спільною заявою в порядку окремого провадження подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із '''письмовим договором''' про те:
# з ким із них будуть проживати діти;
# яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо;
# умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
2) '''Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений''' та передбачати:
# способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину тим з них, хто проживає окремо від дитини;
# порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків.
==== Вартість ====
За подання заяви про розірвання шлюбу в порядку окремого провадження особа повинна сплатити судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2022 року - 496,20 грн) [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 (підпункт 4 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір")] крім випадків, коли особа звільнена від сплати судового збору.
==== Строк розгляду ====
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу 'після спливу одного місяця від дня подання заяви'. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.
=== Розірвання шлюбу в порядку позовного провадження ===
У порядку [[Звернення до суду: окреме провадження|позовного провадження]] судами загальної юрисдикції ''(за зареєстрованим місцем проживання/перебування позивача або за домовленістю за місцем проживання/перебування позивача/відповідача)'' розглядаються справи про розірвання шлюбу у випадках, коли один з подружжя заперечує проти розірвання шлюбу або ухиляється від подання спільної заяви подружжя до органу реєстрації актів цивільного стану чи суду.

Провадження у справі відкривається судом на '''підставі позовної заяви''' (''[https://vl.rv.court.gov.ua/sud1702/30/151/ зразок]''), поданої одним з подружжя у встановленому порядку. В даній позовній заяві має бути зазначено дату і місце реєстрації шлюбу, мотиви його розірвання та наявність від такого шлюбу неповнолітніх дітей.

Позови про розірвання шлюбу може підписувати та подавати і представник ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/98221879 ВС/КЦС у справі № 607/10879/20 від 09.07.2021])

Слід зазначити, що діти, які досягли чотирнадцяти років, мають право самостійно обирати своє місце проживання після розірвання шлюбу батька та матері.
==== Вартість ====
За подання позовної заяви про розірвання шлюбу в порядку позовного провадження особа повинна сплатити судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( на 1 січня 2022 року - 992,40 грн) [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17#Text (підпункт 3 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір"]) крім випадків, коли особа звільнена від сплати судового збору.
==== Строк для примирення ====
У справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю '''строк для примирення''', який не може перевищувати шести місяців [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 (частина сьома статті 240 Цивільного процесуального кодексу України)]. 
Вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується ''у випадку відсутності згоди'' одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (пункт десятий [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"]). Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті.
=== <big>Розірвання шлюбу за правилами спрощеного позовного провадження</big> ===
З 08.02.2020 року, відповідно до частини четвертої статті 274 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільного процесуального кодексу України] розірвання шлюбу в судовому порядку може здійснюватися за правилами [[Спрощене провадження в цивільних справах|спрощеного позовного провадження]].
{| class="wikitable"
|+
!Важливо! Зміни не стосуються справ про розірвання шлюбу щодо яких вже відкрито провадження
|}
Для того, щоб розірвання шлюбу здійснювалося за правилами спрощеного позовного провадження, потрібно подати клопотання у письмовій формі одночасно із поданням позовної заяви, або таке клопотання може міститися у позовній заяві [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text (частина перша статті 276 Цивільного процесуального кодексу України)].
==== '''Зміна спрощеного провадження на загальне позовне провадження''' ====
За наслідками розгляду клопотання про розірвання шлюбу за правилами спрощеного позовного провадження, суд може його задовольнити і одночасно надати відповідачу строк для подання заяви із запереченням щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо відповідач вчасно подасть обґрунтовані заперечення і суд знайде підстави для їх задоволення, то порядок розгляду справи може бути змінений на загальний [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text ( стаття 277 Цивільного процесуального кодексу України).]
==== '''Строк''' ====
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text статті 275 Цивільного процесуального кодексу України], справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
=== Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлено ===
Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений будь-ким з подружжя у випадках:
* вагітності дружини;
* протягом одного року після народження дитини.
'''Винятки:'''

1) позов може бути подано у разі, коли один з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (право на розірвання шлюбу за таких обставин не пов'язується з винесенням судом обвинувального вироку);

2) позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини може бути подано, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою у встановленому порядку шляхом подання заяви про визнання батьківства;

3) чоловік або дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. 
[[Категорія:Шлюб: укладення, розірвання, визнання недійсним]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Цивільні справи окремого провадження]]
[[Категорія:Територіальні органи]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]

Захист персональних даних

2022-02-23T09:58:17Z

Ruslana.matushchak: персональні дані про неї - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання

== Нормативна база ==
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закон України "Про захист персональних даних"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2939-17 Закон України "Про доступ до публічної інформації"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v1_02715-14/paran11#n11 Наказ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 08 січня 2014 року № 1/02-14 "Про затвердження документів у сфері захисту персональних даних"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0076323-11 Роз'яснення Міністерства юстиції України від 21 грудня 2011 року "Деякі питання практичного застосування Закону України "Про захист персональних даних""]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/n0001715-14 Роз'яснення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 08 січня 2014 року "Роз'яснення до Типового порядку обробки персональних даних"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-12#Text Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2021 року у справі № 1-9/2012 року]

== Поняття "персональні дані" ==
'''''Персональні дані''''' - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
{| class="wikitable"
|-
| '''''До відома:''''' [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0076323-11 роз'яснення Міністерства юстиції України від 21 грудня 2011 року "Деякі питання практичного застосування Закону України "Про захист персональних даних"]
|}
Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, вважає, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім’ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-12#Text (Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2021 року у справі № 1-9/2012 року за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України).]

== Суб'єкти відносин, пов'язаних із персональними даними ==
Згідно з положеннями статті 8 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закон України "Про захист персональних даних"] суб'єктом персональних даних є фізична особа, персональні дані якої обробляються і яка має право:
# знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом;
# отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;
# на доступ до своїх персональних даних;
# отримувати '''не пізніш як за 30 календарних днів''' з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних;
# пред'являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;
# пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними;
# на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи;
# звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду;
# застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних;
# вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди;
# відкликати згоду на обробку персональних даних;
# знати механізм автоматичної обробки персональних даних;
# на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки.
'''''Володільцем чи розпорядником''''' персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.

'''''Розпорядником персональних даних''''', володільцем яких є орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, крім цих органів, може бути лише підприємство державної або комунальної форми власності, що належить до сфери управління цього органу.

Володілець персональних даних може доручити обробку персональних даних розпоряднику персональних даних відповідно до договору, укладеного в письмовій формі. 
'''Розпорядник''' персональних даних може обробляти персональні дані лише з метою і в обсязі, визначених у договорі. 
'''''Третьою особою''''' є будь-яка особа, за винятком суб'єкта персональних даних, володільця чи розпорядника персональних даних та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якій володільцем чи розпорядником персональних даних здійснюється передача персональних даних.

== Об'єкти захисту ==
Відповідно до статті 5 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закон України "Про захист персональних даних"] об’єктами захисту є персональні дані.

Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.

'''Не є конфіденційною''' '''інформацією''' персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Персональні дані, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оформленій за формою, визначеною відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", '''не належать до інформації з обмеженим доступом,''' крім відомостей, визначених Законом України "Про запобігання корупції".

'''Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація''' про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".]

Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.

== Обробка персональних даних ==
Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки.

Обробка персональних даних здійснюється за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001715-14 згодою суб'єкта персональних даних] ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/n0001715-14 ''роз'яснення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 08 січня 2014 року "Роз'яснення до Типового порядку обробки персональних даних"'']), тобто за добровільним волевиявленням фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловленим у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Персональні дані обробляються у формі, що допускає ідентифікацію фізичної особи, якої вони стосуються, не довше, ніж це необхідно для законних цілей, у яких вони збиралися або надалі оброблялися.

'''Обробка даних про фізичну особу без її згоди ''не допускається''''', крім випадків, визначених Законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, або якщо обробка персональних даних є необхідною для захисту його життєво важливих інтересів. У такому випадку обробляти персональні дані без згоди суб'єкта персональних даних можна до часу, коли отримання згоди стане можливим.
=== Підстави для обробки персональних даних: ===
# згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних;
# дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень;
# укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних;
# захист життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних;
# необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом;
# необхідність захисту законних інтересів володільців персональних даних, третіх осіб, крім випадків, коли суб'єкт персональних даних вимагає припинити обробку його персональних даних та потреби захисту персональних даних переважають такий інтерес (стаття 11 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закону України "Про захист персональних даних"]).

== Які дії можуть вчинятися під час обробки персональних даних? ==
I. '''''Збирання:''''' суб'єкт персональних даних повідомляється про володільця персональних даних, склад та зміст зібраних персональних даних, свої права, мету збору персональних даних та осіб, яким передаються його персональні дані:
# в момент збору персональних даних, якщо персональні дані збираються у суб'єкта персональних даних;
# в інших випадках протягом 30 робочих днів з дня збору персональних даних.
II. '''''Накопичення персональних даних''''' - дії щодо поєднання та систематизації відомостей про фізичну особу чи групу фізичних осіб або внесення цих даних до бази персональних даних. III. '''''Зберігання персональних даних''''' - дії щодо забезпечення їх цілісності та відповідного режиму доступу до них. IV. '''''Поширення персональних даних''''' - дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані.

== Підстави для видалення або знищення персональних даних ==
'''Персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі:'''
# закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб'єкта персональних даних на обробку цих даних або законом;
# припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом;
# видання відповідного припису Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого;
# набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних (стаття 15 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закону України "Про захист персональних даних"]).

Персональні дані, зібрані з порушенням вимог [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закону], підлягають видаленню або знищенню у встановленому законодавством порядку.

Персональні дані, зібрані під час виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом, видаляються або знищуються відповідно до вимог закону.

== Порядок доступу до персональних даних ==
Порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб’єкта персональних даних на обробку цих даних, наданої володільцю персональних даних, або відповідно до вимог закону. Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які перебувають у володінні розпорядника публічної інформації, визначається [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17 Законом України "Про доступ до публічної інформації"], крім даних, що отримує від інших органів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення верифікації та моніторингу державних виплат.

Доступ до персональних даних третій особі не надається, якщо зазначена особа відмовляється взяти на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання вимог Закону або неспроможна їх забезпечити.

Суб'єкт відносин, пов'язаних з персональними даними, подає запит відповідно до вимог [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17 Закону України "Про доступ до публічної інформації"] щодо доступу до персональних даних володільцю персональних даних.

Строк вивчення запиту на предмет його задоволення '''не може перевищувати 10 робочих днів''' з дня його надходження. Протягом цього строку володілець персональних даних доводить до відома особи, яка подає запит, що запит буде задоволено або відповідні персональні дані не підлягають наданню, із зазначенням підстави, визначеної у відповідному нормативно-правовому акті. Запит задовольняється '''протягом 30 календарних днів''' з дня його надходження, якщо інше не передбачено законом.

Суб'єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб'єкта відносин, пов'язаних з персональними даними, за умови надання інформації, а саме: прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника), - крім випадків, установлених законом.

== Відповідальність за порушення законодавства про захист персональних даних ==
=== Адміністративна відповідальність===
Громадяни, посадові особи, громадяни – суб'єкти підприємницької діяльності притягуються до '''адміністративної відповідальності''' ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 стаття 18839 Кодексу України про адміністративні правопорушення]) за вчинення таких правопорушень:
# неповідомлення або несвоєчасне повідомлення суб’єкта персональних даних про його права у зв'язку із включенням його персональних даних до бази персональних даних, мету збору цих даних та осіб, яким ці дані передаються;
# неповідомлення або несвоєчасне повідомлення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань захисту персональних даних про зміну відомостей, що подаються для державної реєстрації бази персональних даних;
# ухилення від державної реєстрації бази персональних даних;
# недодержання встановленого законодавством про захист персональних даних порядку захисту персональних даних у базі персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них;
# невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань захисту персональних даних щодо усунення порушень законодавства про захист персональних даних.

{| class="wikitable"
|-
| У разі наявності складу адміністративного провопорушення треба звертатися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а саме до спеціально уповноваженого органу державної влади з питань захисту персональних даних.
|}
=== Кримінальна відповідальність ===
За порушення недоторканості приватного життя, а саме за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації винна особа притягується до '''кримінальної відповідальності (стаття 182 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]).'''

[[Категорія:Особисті немайнові права фізичної особи]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Кримінальне право]]

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

2022-02-22T13:47:53Z

Ruslana.matushchak: /* Судова практика */ Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»]

== Об’єкт права спільної сумісної власності подружжя та підстави його набуття ==
Статтею 60 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] визначено, що майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Набуваючи у власність майно, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання цим майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n331 стаття 63 Сімейного кодексу України]).

'''До майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності відноситься:'''
* майно, придбане за час шлюбу (за винятком речей індивідуального користування);
* прибутки отримані кожним із подружжя (заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи);
* речі придбані одним із подружжя для професійних занять (музичні інструменти, лікарське устаткування, оргтехніка тощо).
''Зазначений перелік не є вичерпним''. Так, якщо майно дружини/чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості в наслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

== Визначення особистої приватної власності подружжя ==

Як відзначається у пункті 23 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»] вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n292 статті 57 Сімейного кодексу України] '''особистою приватною власністю дружини, чоловіка є''':
* майно, набуте нею, ним до шлюбу;
* майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі [[Договір дарування|договору дарування]] або в порядку спадкування;
* майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
* житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2482-12 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"];
* земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок [[Приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян|приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні]], або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або [[Безоплатна передача земельної ділянки громадянам із земель державної і комунальної власності|одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації]], визначених [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельним кодексом України].

== Поділ спільного майна подружжя ==

=== Добровільний порядок поділу майна подружжя ===

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейним кодексом України] передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від [[Порядок розірвання шлюбу|розірвання шлюбу]]. Так, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою зокрема '''уклавши [[Розподіл майна подружжя шляхом укладення спеціального договору|договір про поділ майна]]''', що є у спільній сумісній власності. Якщо об’єктом поділу є '''нерухоме майно''', тоді такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов’язковому '''[[Нотаріальне посвідчення правочинів|нотаріальному посвідченню]]''' (частина друга [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n351 статті 69 Сімейного кодексу України]).

=== [[Звернення до суду: позовне провадження у цивільному процесі|Судовий порядок поділу майна подружжя]]===

Згідно з постановою [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»], вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п'ятої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n359 статті 71 Сімейного кодексу України], щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Неподільна річ (наприклад, автомобіль) не може бути реально поділений між подружжям, що як правило, встановлюється на підставі висновку відповідної судової експертизи, а інший з подружжя не згідний отримати грошову компенсацію замість своєї частки, або інша сторона не бажає сплачувати таку компенсацію та відповідно попередньо не вносить на депозитний рахунок суду належну грошову суму, то суд визнає за кожним із подружжя право власності на належну їм частку в спільному майні без його реального поділу і залишає майно у їх [[Право спільної часткової власності|спільній частковій власності]].
[[Файл:Поділ спільного майна подружжя.jpg|міні]]

Умови збільшення частки майна:
* проживання разом з дітьми, чи непрацездатними повнолітніми сином/дочкою;
* отримання аліментів на утримання дитини, чи непрацездатних повнолітніх сина/дочку;
* розмір аліментів, які така особа одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини та її лікування.
Під обставинами, що мають істотне значення для справи потрібно також розуміти і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n315 статті 60 Сімейного кодексу України]).

Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки/сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі.
==== Вартість ====
При поданні позову сплачується '''[[Порядок сплати судового збору|судовий збір]]''', який визначається виходячи із ціни позову (вартості майна, яке підлягає поділу), '''у розмірі 1-го відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати'''.

==== Позовна давність ====
До вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя позовна давність ''не застосовується за умови, якщо шлюб між ними не розірвано''. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у '''три роки''', яка обчислюється '''від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності'''.

'''Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 72, 128, 129, 139 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], продовжуються на строк дії такого карантину.'''

[[:Файл:Заява про поділ майна.docx|Зразок заяви про поділ майна подружжя]]

== Особливості поділу окремого майна ==
♦ Кредитні зобов'язання

Відповідно до частини четвертої статті 65 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У випадку укладення одним із подружжя, наприклад, кредитного договору в інтересах сім'ї, подружжя є солідарними боржниками за цим договором, а тому один із подружжя, який виконав зобов'язання, що виникло з кредитного договору, має право пред'явити до іншого вимогу про відшкодування частини сплачених за кредитним договором коштів.

При цьому, майно, яке набуто подружжям за час шлюбу за кошти, одержані в кредит, який не сплачений на час вирішення спору, все рівно підлягає поділу між подружжям.

'''Важливо!''' Здійснені ремонтні роботи є невід'ємною частиною квартири та не є окремим об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому розподілу не підлягають. Відповідну позицію висловив Верховний Суд у [https://reyestr.court.gov.ua/Review/89251857 постанові від 12 травня 2020 року у справі № 243/5477/15-ц].

♦ Поділ між подружжям незавершеного будівництвом будинку

'''Об’єкт будівництва (об’єкт незавершеного будівництва)''' – це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб’єктивних майнових, а також зобов’язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, тому такий об’єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

''За позовом одного з подружжя'', які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об’єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
{| class="wikitable"
|-
| У разі неможливості поділу об’єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
|}

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об’єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

== Правовий режим майна, що є власністю жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою ==
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення про право спільної сумісної власності подружжя ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n314 глава 8 Сімейного кодексу України]).

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/61260662 Постанова Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-801цс16] (Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/74777355 Постанова Верховного Суду від 18.06.2018 у справі № 711/5108/17] (Позивач спростував презумпцію спільності права власності та довів витрату особистих коштів на придбання майна у шлюбі. Водночас у справі, що переглядається суди встановили, що позивач не спростував презумпцію спільності майна).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/86738232 Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.12.2019 у справі № 297/2837/17] (При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою та третьою статті 70 Сімейного кодексу України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування)… Проживання дітей з позивачем… само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя'').''
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88570576 Постанова Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 715/1347/14-ц] (Позовні вимоги про визнання самочинно збудованого будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя не підлягає задоволенню, водночас будівельні матеріали , обладнання та конструкції, які були використані в процесі його будівництва, є майном, щодо якого можуть виникнути цивільні права та обов'язки).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/95067130?fbclid=IwAR0jIuSLKBiOg30BdWw13RDU1DFxmhVFJUg1CuyThBdq1o3CBJQMC8Cmd20 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.02.2021 у справі № 264/2232/19] (Конструкція статті 60 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України] передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростовано й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Наведене дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуте подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим із подружжя, який її спростовує).
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/102148927 Постанова Верховного Суду у справі № 758/5454/18] Вирішуючи питання про початок перебігу строку позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя. Неподання позову про поділ майна, в тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б свідчили про заперечення права одного з подружжя на набуте в період шлюбу майно, яке зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права такого подружжя

== Корисні посилання ==
* [https://www.rozluchennya.com/podil-majna-podruzhzhya-pry-rozluchenni/ Поділ спільного майна подружжя]

== Див. також ==
* [[Право особистої приватної власності дружини та чоловіка]]
* [[Розподіл майна подружжя шляхом укладення спеціального договору]]
[[Категорія:Сімейне право‎‎]]
[[Категорія:Поділ спільного майна подружжя‎]]
[[Категорія:Право власності на майно‎]]
[[Категорія:Суди‎]]
[[Категорія:Нотаріат‎]]

Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

2022-02-21T13:43:37Z

Ruslana.matushchak: народження ОСОБА_1 дитини незадовго до смерті спадкодавця ОСОБА_5 , її лікування в умовах стаціонару в період строку для подання заяви про прийняття спадщини, поважними причинами, та такими, що створюють істотні труднощі для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного суду Українивід 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12]

== Прийняття спадщини ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст.ст. 1268, 1270 ЦК України] спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. 
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), державна реєстрація спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
=== Місце відкриття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1221 ЦК України] місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. 
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, або довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.
=== Процедура спадкування ===
[[Файл:Порядок прийняття спадщини.jpg|міні|Порядок оформлення спадщини]]
Протягом 6 місяців з дня смерті родича особи, які вважають себе його спадкоємцями заявляють своє право на спадщину. 

Заява про прийняття спадщини (або про відмову від прийняття, якщо було прийнято таке рішення) подається нотаріусу за останнім місцем проживання померлого. 

Успадкувати можна лише все майно, котре передається у спадок, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається (наприклад, нерухомість прийняти, а від боргових зобов’язань відмовитись). У разі, якщо померлий проживав у сільському населеному пункті, звернутись з заявою можна до органів місцевого самоврядування, тобто до відповідної сільської ради.

Зі спливом 6 місяців з дня смерті спадкодавця видається свідоцтво про право на спадщину (ст. 1298 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print ЦК України]). 

'''Документи, які необхідні для прийняття спадщини:'''

* паспорт;
* ідентифікаційний номер;
* свідоцтво про смерть;
* у разі наявності заповіту: при цьому якщо заповіт оформлювався в сільській раді – необхідно проставити відмітку про відсутність змін після оформлення;
* у разі відсутності заповіту: документ, що підтверджує родинні стосунки спадкоємця з померлим: для дітей – свідоцтво про народження, дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб, інші родичі – за аналогією, для відслідковування ланцюга родинних зв’язків зі спадкодавцем;
* правовстановлюючі документи на все майно, про яке відомо.

=== Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦК України] якщо спадкоємець протягом шести місяців, який починається з часу відкриття спадщини не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

== Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ==

Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

У разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття з наступних підстав: 

* за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину;
* на підставі судового рішення про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини. 

'''Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦК України] позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:''' 

# у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;
# у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

=== Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини===
'''Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме:''' 

* тривала хвороба спадкоємця;
* перебування спадкоємця тривалий час за межами України
'''Важливо!''' Факт проживання позивача за межами України сам по собі не свідчить про наявність об’єктивних, непереробних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки перебування позивача поза межами України не позбавляло його можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою. Крім того, вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством,- на дипломатичні представництва України. На консульські установи України серед іншого також покладений обов’язок видавати свідоцтва про право на спадщину. Доказів неможливості з’явитися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном позивач не надав.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі [https://reyestr.court.gov.ua/Review/96243588?fbclid=IwAR1Ygh2FyBqkAD2qjxOWhQ1i7beAEH0sXJlT6CBXUe4182X7iooThR3oRR8 № 589/1863/13-ц];
* відбування покарання в місцях позбавлення волі;
* необізнаність спадкоємця про наявність заповіту ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/82669288 Постанова Верховного Суду Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17]);
* велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна;
* складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними;
* перебування спадкоємця на строковій службі у складі Збройних Сил України ([http://reyestr.court.gov.ua/Review/82669288 Постанова Верховного суду України від 26.06.2019 у справі №565/1145/17]);
* тощо. При цьому судами до уваги беруться переважно письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешкоджали зверненню спадкоємця до нотаріальної контори у встановлені строки. 

Разом з цим, у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 п. 2 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] зазначено, що судами '''не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як:'''
* юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини;
* необізнаність особи про наявність спадкового майна;
* похилий вік;
* непрацездатність;
* встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю);
* невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину;
* відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;
* несприятливі погодні умови;
* перебування у депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7
"Про судову практику у справах про спадкування"] '''повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено.''' Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатковий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подальшому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

===Належні відповідачі===
Належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку відсутності таких – територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (відповідні сільські, селищні, міські ради). 
=== Куди звертатися?===
Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12] та [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] позови спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини поширюються правила виключної підсудності і вони '''пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини''', якщо такі позови виникають із приводу нерухомого майна.
=== Вартість ===
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»] розмір судового збору за подання відповідної позовної заяви складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Див. додатково [https://dk.pl.court.gov.ua/sud1606/justichelp/616 Зразок позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини]

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/94362760?fbclid=IwAR0IavCG--Kv9wi_0T3OnwmQ12jSPSMzwjtw1LhQ9BLFRvEJdISTE29_vgY Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц] (перебування у депресії у зв'язку зі смертю чоловіка, не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки глибокі душевні страждання у зв'язку зі смертю близько чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Законодавець, встановлюючи строк для прийняття спадщини тривалістю шість місяців для усіх спадкоємців, очевидно враховував, що морально-психологічну сторону прийняття спадщини для спадкоємців).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/95681982 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17] (інформація з кримінального провадження та висновок судово-медичного експерта не є належними доказами реєстрації факту смерті особи).
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/102221522?fbclid=IwAR30kJpTYrDoWNI6bC_J07_ITNVJj1z7FNOp3xOcuIsuKePsSaX7cxDCMtM Постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19] (неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт є поважною причиною строку для прийняття спадщини).
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/88232349 Постанова Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17] (народження дитини спадкоємцем незадовго до смерті спадкодавця, її лікування в умовах стаціонару в період строку для подання заяви про прийняття спадщини, поважними причинами, та такими, що створюють істотні труднощі для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини).
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/100352205 Постанова Верховного Суду 12.10.2021 у справі № 953/8112/20] (необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) створили позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини).

== Див. також ==
* [[Особливості оформлення спадщини на тимчасово окупованій території]]
* [[Особливості прийняття спадщини дитиною]]
* [[Оформлення права на спадщину]]
* [[Перехід права на прийняття спадщини (спадкова трансмісія)]]
* [[Прийняття спадщини, у складі якої є нерухоме майно, у випадку відсутності у спадкоємців правовстановлюючих документів на майно]]

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

2022-02-21T11:35:51Z

Ruslana.matushchak: Постанова Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17 (народження дитини спадкоємцем незадовго до смерті спадкодавця, її лікування в умовах стаціонару в період строку для подання заяви про прийняття спадщини, поважними причинами, та такими, що створюють істотні труднощі для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини).

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного суду Українивід 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12]

== Прийняття спадщини ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст.ст. 1268, 1270 ЦК України] спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. 
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), державна реєстрація спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
=== Місце відкриття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1221 ЦК України] місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. 
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, або довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.
=== Процедура спадкування ===
[[Файл:Порядок прийняття спадщини.jpg|міні|Порядок оформлення спадщини]]
Протягом 6 місяців з дня смерті родича особи, які вважають себе його спадкоємцями заявляють своє право на спадщину. 

Заява про прийняття спадщини (або про відмову від прийняття, якщо було прийнято таке рішення) подається нотаріусу за останнім місцем проживання померлого. 

Успадкувати можна лише все майно, котре передається у спадок, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається (наприклад, нерухомість прийняти, а від боргових зобов’язань відмовитись). У разі, якщо померлий проживав у сільському населеному пункті, звернутись з заявою можна до органів місцевого самоврядування, тобто до відповідної сільської ради.

Зі спливом 6 місяців з дня смерті спадкодавця видається свідоцтво про право на спадщину (ст. 1298 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print ЦК України]). 

'''Документи, які необхідні для прийняття спадщини:'''

* паспорт;
* ідентифікаційний номер;
* свідоцтво про смерть;
* у разі наявності заповіту: при цьому якщо заповіт оформлювався в сільській раді – необхідно проставити відмітку про відсутність змін після оформлення;
* у разі відсутності заповіту: документ, що підтверджує родинні стосунки спадкоємця з померлим: для дітей – свідоцтво про народження, дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб, інші родичі – за аналогією, для відслідковування ланцюга родинних зв’язків зі спадкодавцем;
* правовстановлюючі документи на все майно, про яке відомо.

=== Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦК України] якщо спадкоємець протягом шести місяців, який починається з часу відкриття спадщини не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

== Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ==

Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

У разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття з наступних підстав: 

* за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину;
* на підставі судового рішення про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини. 

'''Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦК України] позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:''' 

# у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;
# у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

=== Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини===
'''Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме:''' 

* тривала хвороба спадкоємця;
* перебування спадкоємця тривалий час за межами України
'''Важливо!''' Факт проживання позивача за межами України сам по собі не свідчить про наявність об’єктивних, непереробних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки перебування позивача поза межами України не позбавляло його можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою. Крім того, вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством,- на дипломатичні представництва України. На консульські установи України серед іншого також покладений обов’язок видавати свідоцтва про право на спадщину. Доказів неможливості з’явитися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном позивач не надав.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі [https://reyestr.court.gov.ua/Review/96243588?fbclid=IwAR1Ygh2FyBqkAD2qjxOWhQ1i7beAEH0sXJlT6CBXUe4182X7iooThR3oRR8 № 589/1863/13-ц];
* відбування покарання в місцях позбавлення волі;
* необізнаність спадкоємця про наявність заповіту ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/82669288 Постанова Верховного Суду Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17]);
* велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна;
* складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними;
* перебування спадкоємця на строковій службі у складі Збройних Сил України ([http://reyestr.court.gov.ua/Review/82669288 Постанова Верховного суду України від 26.06.2019 у справі №565/1145/17]);
* тощо. При цьому судами до уваги беруться переважно письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешкоджали зверненню спадкоємця до нотаріальної контори у встановлені строки. 

Разом з цим, у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 п. 2 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] зазначено, що судами '''не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як:'''
* юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини;
* необізнаність особи про наявність спадкового майна;
* похилий вік;
* непрацездатність;
* встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю);
* невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину;
* відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;
* несприятливі погодні умови;
* перебування у депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7
"Про судову практику у справах про спадкування"] '''повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено.''' Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатковий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подальшому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

===Належні відповідачі===
Належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку відсутності таких – територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (відповідні сільські, селищні, міські ради). 
=== Куди звертатися?===
Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12] та [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] позови спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини поширюються правила виключної підсудності і вони '''пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини''', якщо такі позови виникають із приводу нерухомого майна.
=== Вартість ===
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»] розмір судового збору за подання відповідної позовної заяви складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Див. додатково [https://dk.pl.court.gov.ua/sud1606/justichelp/616 Зразок позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини]

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/94362760?fbclid=IwAR0IavCG--Kv9wi_0T3OnwmQ12jSPSMzwjtw1LhQ9BLFRvEJdISTE29_vgY Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц] (перебування у депресії у зв'язку зі смертю чоловіка, не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки глибокі душевні страждання у зв'язку зі смертю близько чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Законодавець, встановлюючи строк для прийняття спадщини тривалістю шість місяців для усіх спадкоємців, очевидно враховував, що морально-психологічну сторону прийняття спадщини для спадкоємців).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/95681982 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17] (інформація з кримінального провадження та висновок судово-медичного експерта не є належними доказами реєстрації факту смерті особи).
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/102221522?fbclid=IwAR30kJpTYrDoWNI6bC_J07_ITNVJj1z7FNOp3xOcuIsuKePsSaX7cxDCMtM Постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19] (неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт є поважною причиною строку для прийняття спадщини).

== Див. також ==
* [[Особливості оформлення спадщини на тимчасово окупованій території]]
* [[Особливості прийняття спадщини дитиною]]
* [[Оформлення права на спадщину]]
* [[Перехід права на прийняття спадщини (спадкова трансмісія)]]
* [[Прийняття спадщини, у складі якої є нерухоме майно, у випадку відсутності у спадкоємців правовстановлюючих документів на майно]]

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

2022-02-21T11:34:38Z

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного суду Українивід 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12]

== Прийняття спадщини ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст.ст. 1268, 1270 ЦК України] спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. 
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), державна реєстрація спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
=== Місце відкриття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1221 ЦК України] місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. 
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, або довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.
=== Процедура спадкування ===
[[Файл:Порядок прийняття спадщини.jpg|міні|Порядок оформлення спадщини]]
Протягом 6 місяців з дня смерті родича особи, які вважають себе його спадкоємцями заявляють своє право на спадщину. 

Заява про прийняття спадщини (або про відмову від прийняття, якщо було прийнято таке рішення) подається нотаріусу за останнім місцем проживання померлого. 

Успадкувати можна лише все майно, котре передається у спадок, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається (наприклад, нерухомість прийняти, а від боргових зобов’язань відмовитись). У разі, якщо померлий проживав у сільському населеному пункті, звернутись з заявою можна до органів місцевого самоврядування, тобто до відповідної сільської ради.

Зі спливом 6 місяців з дня смерті спадкодавця видається свідоцтво про право на спадщину (ст. 1298 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print ЦК України]). 

'''Документи, які необхідні для прийняття спадщини:'''

* паспорт;
* ідентифікаційний номер;
* свідоцтво про смерть;
* у разі наявності заповіту: при цьому якщо заповіт оформлювався в сільській раді – необхідно проставити відмітку про відсутність змін після оформлення;
* у разі відсутності заповіту: документ, що підтверджує родинні стосунки спадкоємця з померлим: для дітей – свідоцтво про народження, дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб, інші родичі – за аналогією, для відслідковування ланцюга родинних зв’язків зі спадкодавцем;
* правовстановлюючі документи на все майно, про яке відомо.

=== Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦК України] якщо спадкоємець протягом шести місяців, який починається з часу відкриття спадщини не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

== Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ==

Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

У разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття з наступних підстав: 

* за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину;
* на підставі судового рішення про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини. 

'''Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦК України] позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:''' 

# у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;
# у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

=== Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини===
'''Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме:''' 

* тривала хвороба спадкоємця;
* перебування спадкоємця тривалий час за межами України
'''Важливо!''' Факт проживання позивача за межами України сам по собі не свідчить про наявність об’єктивних, непереробних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки перебування позивача поза межами України не позбавляло його можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою. Крім того, вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством,- на дипломатичні представництва України. На консульські установи України серед іншого також покладений обов’язок видавати свідоцтва про право на спадщину. Доказів неможливості з’явитися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном позивач не надав.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі [https://reyestr.court.gov.ua/Review/96243588?fbclid=IwAR1Ygh2FyBqkAD2qjxOWhQ1i7beAEH0sXJlT6CBXUe4182X7iooThR3oRR8 № 589/1863/13-ц];
* відбування покарання в місцях позбавлення волі;
* необізнаність спадкоємця про наявність заповіту ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/82669288 Постанова Верховного Суду Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17]);
* велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна;
* складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними;
* перебування спадкоємця на строковій службі у складі Збройних Сил України ([http://reyestr.court.gov.ua/Review/82669288 Постанова Верховного суду України від 26.06.2019 у справі №565/1145/17]);
* тощо. При цьому судами до уваги беруться переважно письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешкоджали зверненню спадкоємця до нотаріальної контори у встановлені строки. 

Разом з цим, у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 п. 2 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] зазначено, що судами '''не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як:'''
* юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини;
* необізнаність особи про наявність спадкового майна;
* похилий вік;
* непрацездатність;
* встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю);
* невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину;
* відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;
* несприятливі погодні умови;
* перебування у депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7
"Про судову практику у справах про спадкування"] '''повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено.''' Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатковий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подальшому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

===Належні відповідачі===
Належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку відсутності таких – територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (відповідні сільські, селищні, міські ради). 
=== Куди звертатися?===
Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12] та [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] позови спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини поширюються правила виключної підсудності і вони '''пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини''', якщо такі позови виникають із приводу нерухомого майна.
=== Вартість ===
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»] розмір судового збору за подання відповідної позовної заяви складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Див. додатково [https://dk.pl.court.gov.ua/sud1606/justichelp/616 Зразок позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини]

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/94362760?fbclid=IwAR0IavCG--Kv9wi_0T3OnwmQ12jSPSMzwjtw1LhQ9BLFRvEJdISTE29_vgY Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц] (перебування у депресії у зв'язку зі смертю чоловіка, не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки глибокі душевні страждання у зв'язку зі смертю близько чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Законодавець, встановлюючи строк для прийняття спадщини тривалістю шість місяців для усіх спадкоємців, очевидно враховував, що морально-психологічну сторону прийняття спадщини для спадкоємців).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/95681982 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17] (інформація з кримінального провадження та висновок судово-медичного експерта не є належними доказами реєстрації факту смерті особи).
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/102221522?fbclid=IwAR30kJpTYrDoWNI6bC_J07_ITNVJj1z7FNOp3xOcuIsuKePsSaX7cxDCMtM Постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19] (неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт є поважною причиною строку для прийняття спадщини).
*Постанова Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17 (народження дитини спадкоємцем незадовго до смерті спадкодавця, її лікування в умовах стаціонару в період строку для подання заяви про прийняття спадщини, поважними причинами, та такими, що створюють істотні труднощі для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини).

== Див. також ==
* [[Особливості оформлення спадщини на тимчасово окупованій території]]
* [[Особливості прийняття спадщини дитиною]]
* [[Оформлення права на спадщину]]
* [[Перехід права на прийняття спадщини (спадкова трансмісія)]]
* [[Прийняття спадщини, у складі якої є нерухоме майно, у випадку відсутності у спадкоємців правовстановлюючих документів на майно]]

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

2022-02-21T10:48:12Z

Ruslana.matushchak: необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) створили позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного суду Українивід 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12]

== Прийняття спадщини ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст.ст. 1268, 1270 ЦК України] спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. 
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), державна реєстрація спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
=== Місце відкриття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1221 ЦК України] місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. 
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, або довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.
=== Процедура спадкування ===
[[Файл:Порядок прийняття спадщини.jpg|міні|Порядок оформлення спадщини]]
Протягом 6 місяців з дня смерті родича особи, які вважають себе його спадкоємцями заявляють своє право на спадщину. 

Заява про прийняття спадщини (або про відмову від прийняття, якщо було прийнято таке рішення) подається нотаріусу за останнім місцем проживання померлого. 

Успадкувати можна лише все майно, котре передається у спадок, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається (наприклад, нерухомість прийняти, а від боргових зобов’язань відмовитись). У разі, якщо померлий проживав у сільському населеному пункті, звернутись з заявою можна до органів місцевого самоврядування, тобто до відповідної сільської ради.

Зі спливом 6 місяців з дня смерті спадкодавця видається свідоцтво про право на спадщину (ст. 1298 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print ЦК України]). 

'''Документи, які необхідні для прийняття спадщини:'''

* паспорт;
* ідентифікаційний номер;
* свідоцтво про смерть;
* у разі наявності заповіту: при цьому якщо заповіт оформлювався в сільській раді – необхідно проставити відмітку про відсутність змін після оформлення;
* у разі відсутності заповіту: документ, що підтверджує родинні стосунки спадкоємця з померлим: для дітей – свідоцтво про народження, дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб, інші родичі – за аналогією, для відслідковування ланцюга родинних зв’язків зі спадкодавцем;
* правовстановлюючі документи на все майно, про яке відомо.

=== Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦК України] якщо спадкоємець протягом шести місяців, який починається з часу відкриття спадщини не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

== Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ==

Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

У разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття з наступних підстав: 

* за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину;
* на підставі судового рішення про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини. 

'''Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦК України] позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:''' 

# у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;
# у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

=== Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини===
'''Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме:''' 

* тривала хвороба спадкоємця;
* перебування спадкоємця тривалий час за межами України
'''Важливо!''' Факт проживання позивача за межами України сам по собі не свідчить про наявність об’єктивних, непереробних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки перебування позивача поза межами України не позбавляло його можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою. Крім того, вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством,- на дипломатичні представництва України. На консульські установи України серед іншого також покладений обов’язок видавати свідоцтва про право на спадщину. Доказів неможливості з’явитися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном позивач не надав.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі [https://reyestr.court.gov.ua/Review/96243588?fbclid=IwAR1Ygh2FyBqkAD2qjxOWhQ1i7beAEH0sXJlT6CBXUe4182X7iooThR3oRR8 № 589/1863/13-ц];
* відбування покарання в місцях позбавлення волі;
* необізнаність спадкоємця про наявність заповіту ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/82669288 Постанова Верховного Суду Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17]);
* велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна;
* складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними;
* перебування спадкоємця на строковій службі у складі Збройних Сил України ([http://reyestr.court.gov.ua/Review/82669288 Постанова Верховного суду України від 26.06.2019 у справі №565/1145/17]);
* тощо. При цьому судами до уваги беруться переважно письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешкоджали зверненню спадкоємця до нотаріальної контори у встановлені строки. 

Разом з цим, у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 п. 2 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] зазначено, що судами '''не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як:'''
* юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини;
* необізнаність особи про наявність спадкового майна;
* похилий вік;
* непрацездатність;
* встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю);
* невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину;
* відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;
* несприятливі погодні умови;
* перебування у депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7
"Про судову практику у справах про спадкування"] '''повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено.''' Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатковий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подальшому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

===Належні відповідачі===
Належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку відсутності таких – територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (відповідні сільські, селищні, міські ради). 
=== Куди звертатися?===
Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12] та [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] позови спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини поширюються правила виключної підсудності і вони '''пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини''', якщо такі позови виникають із приводу нерухомого майна.
=== Вартість ===
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»] розмір судового збору за подання відповідної позовної заяви складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Див. додатково [https://dk.pl.court.gov.ua/sud1606/justichelp/616 Зразок позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини]

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/94362760?fbclid=IwAR0IavCG--Kv9wi_0T3OnwmQ12jSPSMzwjtw1LhQ9BLFRvEJdISTE29_vgY Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц] (перебування у депресії у зв'язку зі смертю чоловіка, не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки глибокі душевні страждання у зв'язку зі смертю близько чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Законодавець, встановлюючи строк для прийняття спадщини тривалістю шість місяців для усіх спадкоємців, очевидно враховував, що морально-психологічну сторону прийняття спадщини для спадкоємців).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/95681982 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17] (інформація з кримінального провадження та висновок судово-медичного експерта не є належними доказами реєстрації факту смерті особи).
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/102221522?fbclid=IwAR30kJpTYrDoWNI6bC_J07_ITNVJj1z7FNOp3xOcuIsuKePsSaX7cxDCMtM Постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19] (неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт є поважною причиною строку для прийняття спадщини).
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/100352205 Постанова Верховного Суду від 12.10.2021 рокусправі № 953/8112/20] (необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) створили позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини).

== Див. також ==
* [[Особливості оформлення спадщини на тимчасово окупованій території]]
* [[Особливості прийняття спадщини дитиною]]
* [[Оформлення права на спадщину]]
* [[Перехід права на прийняття спадщини (спадкова трансмісія)]]
* [[Прийняття спадщини, у складі якої є нерухоме майно, у випадку відсутності у спадкоємців правовстановлюючих документів на майно]]

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

2022-02-21T10:38:09Z

Ruslana.matushchak: Скасування редагування № 33574 користувача Ruslana.matushchak (обговорення)

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного суду Українивід 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12]

== Прийняття спадщини ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст.ст. 1268, 1270 ЦК України] спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. 
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), державна реєстрація спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
=== Місце відкриття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1221 ЦК України] місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. 
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, або довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.
=== Процедура спадкування ===
[[Файл:Порядок прийняття спадщини.jpg|міні|Порядок оформлення спадщини]]
Протягом 6 місяців з дня смерті родича особи, які вважають себе його спадкоємцями заявляють своє право на спадщину. 

Заява про прийняття спадщини (або про відмову від прийняття, якщо було прийнято таке рішення) подається нотаріусу за останнім місцем проживання померлого. 

Успадкувати можна лише все майно, котре передається у спадок, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається (наприклад, нерухомість прийняти, а від боргових зобов’язань відмовитись). У разі, якщо померлий проживав у сільському населеному пункті, звернутись з заявою можна до органів місцевого самоврядування, тобто до відповідної сільської ради.

Зі спливом 6 місяців з дня смерті спадкодавця видається свідоцтво про право на спадщину (ст. 1298 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print ЦК України]). 

'''Документи, які необхідні для прийняття спадщини:'''

* паспорт;
* ідентифікаційний номер;
* свідоцтво про смерть;
* у разі наявності заповіту: при цьому якщо заповіт оформлювався в сільській раді – необхідно проставити відмітку про відсутність змін після оформлення;
* у разі відсутності заповіту: документ, що підтверджує родинні стосунки спадкоємця з померлим: для дітей – свідоцтво про народження, дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб, інші родичі – за аналогією, для відслідковування ланцюга родинних зв’язків зі спадкодавцем;
* правовстановлюючі документи на все майно, про яке відомо.

=== Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦК України] якщо спадкоємець протягом шести місяців, який починається з часу відкриття спадщини не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

== Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ==

Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

У разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття з наступних підстав: 

* за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину;
* на підставі судового рішення про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини. 

'''Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦК України] позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:''' 

# у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;
# у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

=== Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини===
'''Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме:''' 

* тривала хвороба спадкоємця;
* перебування спадкоємця тривалий час за межами України
'''Важливо!''' Факт проживання позивача за межами України сам по собі не свідчить про наявність об’єктивних, непереробних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки перебування позивача поза межами України не позбавляло його можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою. Крім того, вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством,- на дипломатичні представництва України. На консульські установи України серед іншого також покладений обов’язок видавати свідоцтва про право на спадщину. Доказів неможливості з’явитися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном позивач не надав.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі [https://reyestr.court.gov.ua/Review/96243588?fbclid=IwAR1Ygh2FyBqkAD2qjxOWhQ1i7beAEH0sXJlT6CBXUe4182X7iooThR3oRR8 № 589/1863/13-ц];
* відбування покарання в місцях позбавлення волі;
* необізнаність спадкоємця про наявність заповіту ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/82669288 Постанова Верховного Суду Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17]);
* велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна;
* складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними;
* перебування спадкоємця на строковій службі у складі Збройних Сил України ([http://reyestr.court.gov.ua/Review/82669288 Постанова Верховного суду України від 26.06.2019 у справі №565/1145/17]);
* тощо. При цьому судами до уваги беруться переважно письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешкоджали зверненню спадкоємця до нотаріальної контори у встановлені строки. 

Разом з цим, у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 п. 2 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] зазначено, що судами '''не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як:'''
* юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини;
* необізнаність особи про наявність спадкового майна;
* похилий вік;
* непрацездатність;
* встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю);
* невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину;
* відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;
* несприятливі погодні умови;
* перебування у депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7
"Про судову практику у справах про спадкування"] '''повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено.''' Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатковий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подальшому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

===Належні відповідачі===
Належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку відсутності таких – територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (відповідні сільські, селищні, міські ради). 
=== Куди звертатися?===
Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12] та [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] позови спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини поширюються правила виключної підсудності і вони '''пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини''', якщо такі позови виникають із приводу нерухомого майна.
=== Вартість ===
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»] розмір судового збору за подання відповідної позовної заяви складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Див. додатково [https://dk.pl.court.gov.ua/sud1606/justichelp/616 Зразок позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини]

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/94362760?fbclid=IwAR0IavCG--Kv9wi_0T3OnwmQ12jSPSMzwjtw1LhQ9BLFRvEJdISTE29_vgY Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц] (перебування у депресії у зв'язку зі смертю чоловіка, не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки глибокі душевні страждання у зв'язку зі смертю близько чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Законодавець, встановлюючи строк для прийняття спадщини тривалістю шість місяців для усіх спадкоємців, очевидно враховував, що морально-психологічну сторону прийняття спадщини для спадкоємців).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/95681982 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17] (інформація з кримінального провадження та висновок судово-медичного експерта не є належними доказами реєстрації факту смерті особи).
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/102221522?fbclid=IwAR30kJpTYrDoWNI6bC_J07_ITNVJj1z7FNOp3xOcuIsuKePsSaX7cxDCMtM Постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19] (неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт є поважною причиною строку для прийняття спадщини).

== Див. також ==
* [[Особливості оформлення спадщини на тимчасово окупованій території]]
* [[Особливості прийняття спадщини дитиною]]
* [[Оформлення права на спадщину]]
* [[Перехід права на прийняття спадщини (спадкова трансмісія)]]
* [[Прийняття спадщини, у складі якої є нерухоме майно, у випадку відсутності у спадкоємців правовстановлюючих документів на майно]]

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

2022-02-21T10:30:50Z

Ruslana.matushchak: Правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного суду Українивід 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12]

== Прийняття спадщини ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст.ст. 1268, 1270 ЦК України] спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. 
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), державна реєстрація спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
=== Місце відкриття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1221 ЦК України] місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. 
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, або довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.
=== Процедура спадкування ===
[[Файл:Порядок прийняття спадщини.jpg|міні|Порядок оформлення спадщини]]
Протягом 6 місяців з дня смерті родича особи, які вважають себе його спадкоємцями заявляють своє право на спадщину. 

Заява про прийняття спадщини (або про відмову від прийняття, якщо було прийнято таке рішення) подається нотаріусу за останнім місцем проживання померлого. 

Успадкувати можна лише все майно, котре передається у спадок, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається (наприклад, нерухомість прийняти, а від боргових зобов’язань відмовитись). У разі, якщо померлий проживав у сільському населеному пункті, звернутись з заявою можна до органів місцевого самоврядування, тобто до відповідної сільської ради.

Зі спливом 6 місяців з дня смерті спадкодавця видається свідоцтво про право на спадщину (ст. 1298 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print ЦК України]). 

'''Документи, які необхідні для прийняття спадщини:'''

* паспорт;
* ідентифікаційний номер;
* свідоцтво про смерть;
* у разі наявності заповіту: при цьому якщо заповіт оформлювався в сільській раді – необхідно проставити відмітку про відсутність змін після оформлення;
* у разі відсутності заповіту: документ, що підтверджує родинні стосунки спадкоємця з померлим: для дітей – свідоцтво про народження, дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб, інші родичі – за аналогією, для відслідковування ланцюга родинних зв’язків зі спадкодавцем;
* правовстановлюючі документи на все майно, про яке відомо.

=== Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦК України] якщо спадкоємець протягом шести місяців, який починається з часу відкриття спадщини не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

== Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ==

Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

У разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття з наступних підстав: 

* за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину;
* на підставі судового рішення про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини. 

'''Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦК України] позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:''' 

# у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;
# у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

=== Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини===
'''Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме:''' 

* тривала хвороба спадкоємця;
* перебування спадкоємця тривалий час за межами України
'''Важливо!''' Факт проживання позивача за межами України сам по собі не свідчить про наявність об’єктивних, непереробних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки перебування позивача поза межами України не позбавляло його можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою. Крім того, вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством,- на дипломатичні представництва України. На консульські установи України серед іншого також покладений обов’язок видавати свідоцтва про право на спадщину. Доказів неможливості з’явитися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном позивач не надав.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі [https://reyestr.court.gov.ua/Review/96243588?fbclid=IwAR1Ygh2FyBqkAD2qjxOWhQ1i7beAEH0sXJlT6CBXUe4182X7iooThR3oRR8 № 589/1863/13-ц];
* відбування покарання в місцях позбавлення волі;
* необізнаність спадкоємця про наявність заповіту ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/82669288 Постанова Верховного Суду Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17]);
* велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна;
* складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними;
* перебування спадкоємця на строковій службі у складі Збройних Сил України ([http://reyestr.court.gov.ua/Review/82669288 Постанова Верховного суду України від 26.06.2019 у справі №565/1145/17]);
* тощо. При цьому судами до уваги беруться переважно письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешкоджали зверненню спадкоємця до нотаріальної контори у встановлені строки. 

Разом з цим, у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 п. 2 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] зазначено, що судами '''не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як:'''
* юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини;
* необізнаність особи про наявність спадкового майна;
* похилий вік;
* непрацездатність;
* встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю);
* невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину;
* відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;
* несприятливі погодні умови;
* перебування у депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7
"Про судову практику у справах про спадкування"] '''повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено.''' Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатковий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подальшому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

===Належні відповідачі===
Належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку відсутності таких – територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (відповідні сільські, селищні, міські ради). 
=== Куди звертатися?===
Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12] та [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] позови спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини поширюються правила виключної підсудності і вони '''пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини''', якщо такі позови виникають із приводу нерухомого майна.
=== Вартість ===
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»] розмір судового збору за подання відповідної позовної заяви складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Див. додатково [https://dk.pl.court.gov.ua/sud1606/justichelp/616 Зразок позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини]

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/94362760?fbclid=IwAR0IavCG--Kv9wi_0T3OnwmQ12jSPSMzwjtw1LhQ9BLFRvEJdISTE29_vgY Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц] (перебування у депресії у зв'язку зі смертю чоловіка, не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки глибокі душевні страждання у зв'язку зі смертю близько чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Законодавець, встановлюючи строк для прийняття спадщини тривалістю шість місяців для усіх спадкоємців, очевидно враховував, що морально-психологічну сторону прийняття спадщини для спадкоємців).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/95681982 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17] (інформація з кримінального провадження та висновок судово-медичного експерта не є належними доказами реєстрації факту смерті особи).
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/102221522?fbclid=IwAR30kJpTYrDoWNI6bC_J07_ITNVJj1z7FNOp3xOcuIsuKePsSaX7cxDCMtM Постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19] (неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт є поважною причиною строку для прийняття спадщини).
*[https://oda.court.gov.ua/sud1590/pravovipoziciivsu/6-1320cs17 Правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17] (Якщо ж у спадкоємця об`єктивних перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні).

== Див. також ==
* [[Особливості оформлення спадщини на тимчасово окупованій території]]
* [[Особливості прийняття спадщини дитиною]]
* [[Оформлення права на спадщину]]
* [[Перехід права на прийняття спадщини (спадкова трансмісія)]]
* [[Прийняття спадщини, у складі якої є нерухоме майно, у випадку відсутності у спадкоємців правовстановлюючих документів на майно]]

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Протидія булінгу в дитячому середовищі

2022-02-09T12:25:02Z

Ruslana.matushchak: /* Форми булінгу */ Особливостями булінгу також є: а) регулярна повторюваність протягом певного часу; б) суб’єкти взаємодії («кривдник» і «жертва») зазвичай є представниками однієї і тієї самої соціальної групи.

== Нормативна база ==
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2145-19 Закон України "Про освіту"]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0111-20 Наказ Міністерства освіти і науки України "Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти" від 28.12.2019 № 1646]
== Загальні положення ==
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Ч. 1 ст. 16 "Конвенції про права дитини"] передбачає, що жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 ст. 52 Конституції України]).
[[Файл:Ознаки булінгу.png|міні|Ознаки булінгу]]
'''''Булінг (цькування)''''' - діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого ([https://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2145-19 п. 31 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про освіту"]).

'''''Кривдник (булер)''''' - учасник освітнього процесу, в тому числі малолітня чи неповнолітня особа, яка вчиняє булінг (цькування) щодо іншого учасника освітнього процесу.

'''''Потерпілий (жертва булінгу)''''' - учасник освітнього процесу, в тому числі малолітня чи неповнолітня особа, щодо якої було вчинено булінг (цькування).

'''''Спостерігачі''''' - свідки та (або) безпосередні очевидці випадку булінгу (цькування).

'''''Сторони булінгу (цькування)''''' - безпосередні учасники випадку: кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності).[[Файл:Поняття та види булінгу. Алгоритм дій.jpg|міні|Поняття та види булінгу. Алгоритм дій]]
Типовими ознаками булінгу (цькування) є:
* систематичність (повторюваність) діяння;
* наявність сторін - кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
* дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого".
'''Проявами, які можуть бути підставами для підозри в наявності випадку булінгу (цькування) учасника освітнього процесу в закладі освіти, є:'''
* замкнутість, тривожність, страх або, навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;
* неврівноважена поведінка;
* агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;
* різка зміна звичної для дитини поведінки;
* уповільнене мислення, знижена здатність до навчання;
* відлюдкуватість, уникнення спілкування;
* ізоляція, виключення з групи, небажання інших учасників освітнього процесу спілкуватися;
* занижена самооцінка, наявність почуття провини;
* поява швидкої втомлюваності, зниженої спроможності до концентрації уваги;
* демонстрація страху перед появою інших учасників освітнього процесу;
* схильність до пропуску навчальних занять;
* відмова відвідувати заклад освіти з посиланням на погане самопочуття;
* депресивні стани;
* аутоагресія (самоушкодження);
* суїцидальні прояви;
* явні фізичні ушкодження та (або) ознаки поганого самопочуття (нудота, головний біль, кволість тощо);
* намагання приховати травми та обставини їх отримання;
* скарги дитини на біль та (або) погане самопочуття; пошкодження чи зникнення особистих речей; вимагання особистих речей, їжі, грошей; жести, висловлювання, прізвиська, жарти, погрози, поширення чуток сексуального (інтимного) характеру або інших відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці;
* наявність фото-, відео- та аудіоматеріалів фізичних або психологічних знущань, сексуального (інтимного) змісту;
* наявні пошкодження або зникнення майна та (або) особистих речей.

== Форми булінгу ==
'''Найпоширенішими формами булінгу є:'''
* словесні образи, глузування, обзивання, погрози;
* образливі жести або дії, наприклад, плювки;
* залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;
* ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;
* вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви;
* фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);
* приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.
До булінгу (цькування) в закладах освіти належать випадки, які відбуваються безпосередньо в приміщенні закладу освіти та на прилеглих територіях (включно з навчальними приміщеннями, приміщеннями для занять спортом, проведення заходів, коридорами, роздягальнями, вбиральнями, душовими кімнатами, їдальнею тощо) та (або) за межами закладу освіти під час заходів, передбачених освітньою програмою, планом роботи закладу освіти, та інших освітніх заходів, що організовуються за згодою керівника закладу освіти, в тому числі дорогою до (із) закладу освіти.

'''Ознаками булінгу (цькування) є''' систематичне вчинення учасниками освітнього процесу діянь стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, в тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, а саме:
* умисне позбавлення їжі, одягу, коштів, документів, іншого майна або можливості користуватися ними, перешкоджання в отриманні освітніх послуг, примушування до праці та інші правопорушення економічного характеру;
* словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи;
* будь-яка форма небажаної вербальної, невербальної чи фізичної поведінки сексуального характеру, зокрема принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська, образи, жарти, погрози, поширення образливих чуток;
* будь-яка форма небажаної фізичної поведінки, зокрема ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, завдання ударів;
* інші правопорушення насильницького характеру.
Особливостями булінгу також є:

а) регулярна повторюваність протягом певного часу;

б) суб’єкти взаємодії («кривдник» і «жертва») зазвичай є представниками однієї і тієї самої соціальної групи.

Різниця між булінгом і випадковою бійкою або сваркою виражається в тому, що булінг характеризується специфічними особливостями: 1) прояв насильницьких, агресивних дій; 2) дії мають тривалий контекст; 3) дії спрямовані на людину, не здатну захиститися; 4) дії булінгу є цілком усвідомленими. [[Файл:Чим конфлікт відрізняється від булінгу?.png|міні|Чим конфлікт відрізняється від булінгу?]]
== Види булінгу ==
Види булінгу можна об’єднати в групи вербального, фізичного та емоційного (соціального) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу. 70% знущання відбувається вербально: принизливі обзивання, дошкуляння, жорстока критика, плямування репутації, висміювання, агресивні зауваження, записки з погрозами застосування насилля, поширення неправдивих обвинувачень, ворожих чуток та пліток.
[[Файл:Особливості різниці конфлікту та булінгу?.png|міні|Особливості різниці конфлікту та булінгу?]]
* '''Фізичне насильство''' найбільш помітне, однак складає менше третини випадків булінгу (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, ляпаси, пошкодження та знищення одягу та особистих речей жертви, а також погляди, жести, образливі рухи тіла та міміки обличчя).
* '''Економічний булінг''' – крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей жертви, вимагання грошей тощо.
* '''Психологічний булінг''' – принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміки обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж тощо.
* '''Сексуальний булінг''' – принизливі погляди, жести, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти тощо.
* '''Кібербулінг''' – приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету, інших електронних пристроїв (пересилка неоднозначних фото, обзивання по телефону, знімання на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу інтернет, цькування через соціальні мережі).

== Суб’єкти реагування у разі настання випадку булінгу (цькування) в закладах освіти ==
'''Суб’єктами реагування у разі настання випадку булінгу (цькування) в закладах освіти (далі - суб’єкти реагування) є:'''
* служба освітнього омбудсмена;
* служби у справах дітей;
* центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
* органи місцевого самоврядування;
* керівники та інші працівники закладів освіти;
* засновник (засновники) закладів освіти або уповноважений ним (ними) орган;
* територіальні органи (підрозділи) Національної поліції України.
Суб’єкти реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти діють в межах повноважень, передбачених законодавством та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0111-20 цим Порядком].

Суб’єкти реагування здійснюють заходи, спрямовані на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти згідно з Планом заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

'''''Педагогічні (науково-педагогічні) та інші працівники закладу освіти у разі, якщо вони виявляють булінг (цькування), зобов’язані:'''''
* вжити невідкладних заходів для припинення небезпечного впливу;
* за потреби надати домедичну допомогу та викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;
* звернутись (за потреби) до територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України;
* повідомити керівника закладу освіти та принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування).

== Подання заяв або повідомлень про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти ==
Учасники освітнього процесу можуть повідомити про випадок булінгу (цькування), стороною якого вони стали або підозрюють про його вчинення стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу або про який отримали достовірну інформацію, керівника закладу освіти або інших суб’єктів реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти.

У закладі освіти заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) або підозру щодо його вчинення приймає керівник закладу.

Повідомлення можуть бути в усній та (або) письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації.

'''Керівник закладу освіти у разі отримання заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування):'''
* невідкладно у строк, що не перевищує однієї доби, повідомляє територіальний орган (підрозділ) Національної поліції України, принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування);
* за потреби викликає бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;
* повідомляє службу у справах дітей з метою вирішення питання щодо соціального захисту малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування), з’ясування причин, які призвели до випадку булінгу (цькування) та вжиття заходів для усунення таких причин;
* повідомляє центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з метою здійснення оцінки потреб сторін булінгу (цькування), визначення соціальних послуг та методів соціальної роботи, забезпечення психологічної підтримки та надання соціальних послуг;
* скликає засідання комісії з розгляду випадку булінгу (цькування) (далі - комісія) '''не пізніше ніж упродовж трьох робочих днів''' з дня отримання заяви або повідомлення.

== Відповідальність за вчинення булінгу ==
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2145-19 п.11 ч. 2 ст. 54 Закону України "Про освіту"] педагогічні працівники зобов`язані захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам.
=== Адміністративна відповідальність===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 '''Стаття 1734 "Булінг (цькування) учасника освітнього процесу" Кодексу України про адміністративні правопорушення''']

Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, - тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Діяння, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Діяння, вчинене малолітніми або неповнолітніми особами віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Діяння, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, вчинене малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу -тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до двадцяти процентів заробітку".
=== Кримінальна відповідальність ===
З настанням 16 річного віку до кривдника мають застосовуватися санкції [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України], якщо в його діях є ознаки складу злочину. У випадках особливо жорстокого поводження кривдника з жертвою кримінальна відповідальність настає з 14 річного віку.

== Судова практика ==
Доказами вчинення або зазнання булінгу може бути відео класних занять, протокол про вчинення адміністративного правопорушення, звернення до закладу освіти, свідчення свідків події. За цей невеликий проміжок часу в Україні уже є деяка судова практика у справах про булінг. Так, істотно розкрите поняття булінгу в постанові Самарського районного суду м. Дніпропетровськ від 11 грудня 2019 року у справі [http://reyestr.court.gov.ua/Review/86252897 № 206/5854/19:] "Існують різні підходи до визначення поняття «булінг», зокрема, визначають булінг як довготривалий процес усвідомленого жорстокого поводження, фізичного або психічного, з боку індивіда або групи по відношенню до іншого індивіда, який не здатен себе захистити в даній ситуації, або умисну, систематично повторювану та агресивну поведінку, що включає нерівність соціальної влади або фізичної сили, або як соціальну систему, яка включає переслідувача, жертву, а також сторонніх спостерігачів. Основною характеристикою булінгу є емоційне приниження, образа почуттів людини, висловлювання принизливих оцінок щодо іншої людини, що призводить до виключення її з групи. Ознаки булінгу, зокрема, це - емоційне приниження, що включає вербальні і невербальні способи вираження; продовження емоційно образливої і принизливої поведінки впродовж тривалого періоду; непривітна і недовірлива поведінка; втручання у приватне життя людини; погіршення психологічного і фізичного стану людини, на яку спрямована агресія; намір завдати шкоду іншій людині, що дозволяє чи сприяє, щоб ця людина пережила травмуючі події, та інше. Всі дії, які утворюють булінг, попри їх різноманіття, мають спільні риси: 1) дисбаланс влади, тобто кривдник та жертва обов`язково різні за соціальним статусом, фізичною чи психологічною адаптованістю до середовища, тощо; 2) намір нашкодити, тобто кривдник навмисно викликає емоційний або фізичний біль у потерпілого, насолоджується спостерігаючи; 3) погроза подальшої агресії, тобто кривдник і жертва розуміють, що це не перший і не останній випадок знущання. Тобто, істотними ознаками булінгу є системність такого цькування та чітке розмежування ролей."

Подібна судова практика міститься у справах:
* [http://reyestr.court.gov.ua/Review/81658787 № 759/5671/19],
* [http://reyestr.court.gov.ua/Review/82198121 № 483/440/19],
* [http://reyestr.court.gov.ua/Review/84789248 № 279/2947/19]

[[Категорія: Діти‎]]
[[Категорія: Адміністративне право‎]]
[[Категорія: Інші питання цивільного права]]

Кримінологічна характеристика кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності

2022-02-01T12:50:24Z

Ruslana.matushchak: Об’єктом службових злочинів є правомірна діяльність державних чи само управлінських органів (апарату), підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності у будь-яких галузях їх діяльності і їх авторитет.Суб’єктом цих злочинів (крім передбаченого ст.369 КК України) може бути лише службова особа. Із суб’єктивної сторони службові злочини, за виключенням службової недбалості, вчиняються лише умисно. Службова недбалість – це необережний злочин.

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-98 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією» № 13 від 25.05.1998 р]
== Загальні відомості ==

Правова держава і громадянське суспільство повинні гарантувати особі максимальну свободу і вільний розвиток її особистості. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 статтею 38 Конституції України] – громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Тобто за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституцією України] кожен має право бути допущеним до управління державними справами, тільки потрібно відповідати певним критеріям. Одним з таких критеріїв є відповідність своєму службовому становищу, цінування такого становища, а також додержання законності, тобто виконання своїх обов’язків в рамках законів України. Усі порушення цих правил перелічені у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Розділі XVII Кримінального кодексу України «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг».]
== Актуальність проблеми ==
Актуальність проблеми протидії службовій злочинності на сучасному етапі розвитку України зумовлена негативним впливом службової злочинності на розвиток демократичних інститутів суспільства, діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та управлінських структур. Цей процес потребує розроблення та вжиття відповідних заходів, спрямованих на протидію їй. Ефективних заходів протидії можна вжити на підставі аналізу рівня, структури і динаміки злочинів, вчинених у сфері службової діяльності. Дослідження цієї теми сприятиме глибшому розумінню вже вивчених проблем як Загальної, так і Особливої частини кримінального права, зокрема, пов’язаних з поняттям і особливостями кримінальної відповідальності спеціального суб’єкта злочину, і питаннями застосування норм інших глав [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] про злочини, суб’єктом яких є посадова особа.
== Кримінологічний аналіз злочинності ==
Кримінологічний аналіз злочинності, її показників, умов і детермінант безпосередньо пов’язаний з розробленням комплексу організаційних, соціальних і правових заходів протидії як злочинності загалом, так і конкретним протиправним діянням. Так, у кримінології зазначено, що наукове дослідження – це процес отримання нових знань про злочинність, причини й умови її виникнення, а також особу злочинця з метою розроблення та реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи щодо запобігання злочинним проявам. У процесі аналізу враховують закономірності злочинності та її змін, що дає змогу точніше оцінювати особливості протиправних дій за конкретних умов, своєчасно виявляти нові тенденції та специфічні співвідношення різних структурних елементів злочинності.

В Розділі XVII Особливої частини КК України «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг» встановлена кримінальна відповідальність за діяння, суспільна небезпечність яких полягає у заподіянні шкоди відносинам, що забезпечують нормальну діяльність державного та громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій.

Діяння, відповідальність за які встановлена в зазначеному розділі Особливої частини КК, можуть бути віднесені до числа так званих загальних видів злочинів, вчинюваних у сфері службової діяльності, оскільки кожне з них посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного чи громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій незалежно від їх галузевої та відомчої належності, сфери діяльності, обсягу повноважень чи форми власності.

'''''Об’єктом службових злочинів'' є''' правомірна діяльність державних чи само управлінських органів (апарату), підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності у будь-яких галузях їх діяльності і їх авторитет.

'''''З об’єктивної сторони'' для наявності службового злочину необхідно, щоб:'''

- мало місце порушення службовою особою обумовлених її службовим положенням обов’язків;

- в результаті таких дій службової особи була заподіяна шкода охоронюваним законом правам, свободам і інтересам окремих громадян або державним або громадським інтересам або інтересам юридичних осіб;

- мав місце причинний зв'язок між злочинним діянням службової особи та наслідками, що настали.

Це не відноситься до тих норм даного розділу, які передбачають відповідальність за злочини з формальним складом. При цьому діяння, що утворює об’єктивну сторону будь-якого службового злочину, вчиняється всупереч інтересам служби, тобто є незаконним і таким, що суперечить тим цілям і завданням, заради досягнення яких функціонує апарат управління відповідних організацій і для рішення яких службові особи цього апарату наділяються певними повноваженнями. Обумовленість діяння службовим становищем суб’єкта та вчинення його всупереч інтересам служби є обов’язковою ознакою, що характеризує об’єктивну сторону, вчинюваного у сфері службової діяльності.

'''''Суб’єктом''''' цих злочинів (крім передбаченого ст.369 КК України) може бути лише службова особа.

'''Із ''суб’єктивної сторони''''' службові злочини, за виключенням службової недбалості, вчиняються лише умисно. Службова недбалість – це необережний злочин.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів, передбачених частинами першими статей 364, 365 та 367 КК України, є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб. Істотна шкода може виявлятися у заподіянні:

а) матеріальних (майнових) збитків;

б) нематеріальної (фізичної, моральної тощо) шкоди;

в) матеріального збитку у сполученні з наслідками нематеріального характеру.

Згідно з п.3 примітки до ст.364 КК України, коли шкода полягає у заподіянні матеріальних збитків, то вона визнається істотною лише за умови, якщо сума таких збитків в сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Питання про те, чи є шкода істотною, якщо вона полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру (фізичного, морального) характеру вирішується органами досудового слідства та судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. При вирішенні цього питання необхідно враховувати ступінь негативного впливу протиправного діяння на нормальну діяльність органів влади та управління, роботу підприємств, установ та організацій, характер завданої ним нематеріальної шкоди, кількість потерпілих громадян, тяжкість заподіяної ним фізичної, моральної шкоди тощо.

Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка полягає в обмеженні основних конституційних (виборчих, трудових, житлових) прав і свобод особи, у підриві престижу та авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування, у порушенні громадської безпеки та громадського порядку, у створенні обстановки та умов, що утруднюють підприємствам, установам та організаціям виконання їх основних функцій. Істотною практика визнає і шкоду, що настає у разі використання службовою особою свого службового становища для: а) сприяння чи потурання вчиненню злочину іншими особами; б) вчинення поряд зі службовим, іншого злочину; в) приховування злочину, раніше вчиненого нею самою чи іншими особами. Шкода також є істотною, якщо внаслідок порушення службовою особою своїх службових обов’язків злочин вчиняється іншими особами.

Не є службовими особами працівники, які виконують суто професійні (лікар, тощо), виробничі (водій, тощо) або технічні (друкарка, сторож, тощо) функції. Проте, якщо особа здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг і вчиняє злочин саме у цій сфері (наприклад, лікар отримує незаконну винагороду за видачу листа непрацездатності), відповідальність настає за відповідними статтями.

Також, усі службові злочини можуть бути класифіковані на:
* службові злочини корисливої спрямованості (неправомірна вигода) ;
* некорисливої спрямованості(зловживання владою, перевищення влади, службова недбалість, службове підроблення).
Серед них найбільшу суспільну небезпечність становлять злочини пов’язані із неправомірною вигодою. Такі злочини призводять до дезорганізації управлінської діяльності, підриву авторитету органів влади і управління. Особи, що вчиняють злочини, пов’язані з порушенням службових обов’язків, належать, як правило, до працівників, що мають безпосередній доступ до майна (комірники, касири, старші продавці, завідувачі відділів, складів, магазинів), або до співробітників, що здійснюють контроль за діяльністю останніх (бухгалтери, ревізори, інвентаризатори). Переважна більшість службових осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності – представники середньої і найнижчої управлінської ланки.
== Причини службових злочинів ==
Кримінологічний аналіз причин службових злочинів можливий передусім з урахуванням базисних економічних процесів і становища службових осіб у системі існуючих суспільно-економічних відносин. Криміногенні фактори, які визначають причини і умови службових злочинів, досить численні, різноманітні і визначені наперед істотними змінами у соціально-економічному житті суспільства.

За сутнісною характеристикою їх можна розподілити на п’ять основних груп:
* політичні;
* економічні;
* організаційно-управлінські;
* соціально-психологічні;
* правові фактори.
Причини та умови службових злочинів відображають як загальний стан суспільства, об’єктивно існуючі в ньому суперечності, так і суб’єктивні фактори, у тому числі недостатність політичної волі керівних найвищих органів державної влади вести рішучу боротьбу з цим негативним соціальним явищем.
== Запобігання службовим злочинам ==
Запобігання службовим злочинам становить узгоджену систему заходів політичного, економічного, соціального, організаційно-правового характеру, спрямованих на випередження появи передумов цих злочинів, їх послаблення, нейтралізацію та усунення.

Запобіжні заходи політичного характеру зводяться до програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад у різних сферах суспільної організації, зокрема у системі управління суспільством.

Заходи запобігання службовим злочинам соціального характеру передбачають доведення рівня оплати праці державних службовців до рівня задоволення соціально значущих потреб відповідно до їх соціального статусу.

Запобігання службовим злочинам заходами правового характеру означає запровадження кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів, здійснення повної систематизації антикорупційного законодавства. У сфері державного управління з метою запобігання злочинам необхідно в обов’язковому порядку дотримуватися правил підбору та розстановки кадрів, які базуються на конкурсній основі; запровадити практику обов’язкової ротації керівних працівників та інших працівників правоохоронних органів.

Попри всю важливість заходів запобігання через об’єктивні та суб’єктивні обставини вони не завжди досягають своєї мети. Виявлення службових злочинів через специфіку їх прояву становить надзвичайну складність. Це зумовлює високий рівень їх латентності, перебування поза сферою юридичної відповідальності значної кількості осіб, діяльність яких є суспільно небезпечною.

З метою вдосконалення діяльності спеціальних органів, які виявляють і запобігають службовим злочинам, необхідно переорієнтувати їх із виявлення незначних фактів корупції на виявлення найбільш небезпечних злочинів та проявів у найбільш важливих сферах життя держави, а також там, де ця злочинність набула найбільшого поширення; чітко визначити порядок повної та своєчасної реєстрації повідомлень про вчинені злочини та інші правопорушення і встановити юридичну відповідальність за його порушення працівниками правоохоронних органів. Ефективна боротьба зі службовими злочинами не може бути здійснена в результаті разових і короткочасних акцій будь-якого ступеня активності та суворості на певному рівні, а потребує довгострокових соціально-економічних, політичних і правових перетворень.

Згідно аналізу кримінального законодавства, можна визначити, що '''злочини у сфері службової діяльності''' – це суспільно небезпечне діяння, вчинене навмисно чи з необережності службовою особою всупереч інтересам служби, що грубо порушує нормальну діяльність органів влади, а також органів управління підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, або спричинило тяжкі наслідки.

До цих злочинів відносяться (Розділ ХVІІ Кримінального кодексу України) :

1. Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем

2. Стаття 364-1. Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми

3. Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу

4. Стаття 365-2. Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги

5. Стаття 366. Службове підроблення

6. Стаття 366-1. Декларування недостовірної інформації

7. Стаття 367. Службова недбалість

8. Стаття 368. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою

9. Стаття 368-2. Незаконне збагачення

10. Стаття 368-3. Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми

11. Стаття 368-4. Підкуп особи, яка надає публічні послуги

12. Стаття 369. Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі

13. Стаття 369-2. Зловживання впливом

14. Стаття 370. Провокація підкупу
З урахуванням міжнародного досвіду спеціально-кримінологічного запобігання службовим злочинам повинно базуватись на зменшенні стимулів вчинення злочинів шляхом збільшення заробітної плати, морального заохочення, більш швидкого просування по службі, з одного боку, і збільшенні ризиків для правопорушників: адекватне законодавство щодо перевірки законності одержаних доходів, а також призначення різних видів покарання, боротьби з «вибірковим правосуддям», більш широкого застосування норм цивільного і адміністративного права при регулюванні певних відносин, освітніх програм для населення, з іншого боку. 
Злочини у сфері службової діяльності можна розглядати як частину корупційних правопорушень, оскільки вони, безумовно, пов’язані з діяльністю організованих злочинних груп і організацій, в тому числі і у сфері господарської діяльності. Тому заходи протидії названим видам злочинності можуть бути частиною спеціально-кримінологічного запобігання даному виду злочинів. 

Ще однією проблемою є ведення статистичного обліку злочинів у сфері службової діяльності, наприклад статистична безграмотність і відсутність понятійного апарату в правоохоронних органах, це призводить до того, що можна використовувати статистичні дані для маніпулювання як в бік штучного підвищення кількісних показників роботи оперативних органів, так і навпаки – в бік їх зменшення. Усунення цих недоліків можливе лише завдяки уніфікації понятійного апарату, який використовується у кримінально-правовій статистиці. Тобто, назріла потреба в розробці єдиної уніфікованої системи статистичного обліку у сфері правопорушень, обов’язкової для застосування відповідними органами, яка б містила необхідні відомості від моменту виявлення злочину до моменту відбуття покарання особою, яка засуджена за вчинення злочину. 

У свою чергу це б призвело до можливості проводити централізований збір інформації, аналітично прослідкувати усі стадії кримінального правосуддя, інформаційні потоки і зв’язки усередині системи статистичної звітності правоохоронних і судових органів, використовувати додаткові джерела інформації про стан злочинності у сфері службової діяльності за рахунок проведення статистичних опитувань і використання показників інших галузей соціальної статистики.
Отже, зловживання своїм службовим становищем службовими особами, особливо тими, які здійснюють публічні функції (органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування), посягають не лише на інтереси і завдання служби та її авторитет, а й завдають значної політичної, економічної і соціальної шкоди суспільству в цілому, правам, свободам і законним інтересам людини і громадянина. 

Здійснення завдань і функцій, які стоять перед державою та суспільством у цілому, дотримання прав і свобод людини неможливе без належної роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, зобов’язаних діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституцією] та законами України.

На даний момент у державі є велика кількість проблем пов’язаних з відповідним покаранням для службових осіб, які вчинили злочин. Одна з таких проблем також є неправильне санкціонування законодавцями всіх злочинів з цим пов’язаних. Наприклад, за більшість злочинів у сфері службової діяльності передбачено санкції другого класу, що у свою чергу, дає змогу встановлювати широкий спектр покарань, які у більшості випадків є незначними і не відповідають ступеню тяжкості вчиненого злочину. Такий вид санкцій сприяє існуванню корупційних схем.
[[Категорія:Кримінальне право]]

Медіація

2022-01-31T15:06:56Z

Ruslana.matushchak: /* Принципи медіації */

== Нормативна база ==

* [https://supreme.court.gov.ua/userfiles/Rec_2002_10_2002_09_18_1.pdf Рекомендація Rec (2002) 10 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо медіації в цивільних справах]
* [https://ukrmediation.com.ua/images/DOCS/Model-documents/mediation-directive-ukr.pdf Директива 2008/52/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_828 Рекомендація N R (99) 19 Комітету міністрів Ради Європи державам - членам Ради, які зацікавлені в організації медіації у кримінальних справах]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1614-12 Наказ Міністерства соціальної політики України від 03.09.2012 № 537 "Про затвердження Переліку соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.09.2012 р. за № 1614/21926]
* [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1243-16 Наказ Міністерства соціальної політики України від 17.08.2016 № 892 "Про затвердження Державного стандарту соціальної послуги посередництва (медіації)", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.09.2016 р. за № 1243/29373]

== Що таке медіація? ==
[[Файл:Доцільність застосування медіації.jpg|міні]]
'''Медіація''' (від лат. Mediation - посередництво) - це приватне та конфіденційне використання посередників для виходу з конфліктної ситуації. Вона дає можливість уникнути втрати часу в судових розглядах та додаткових і непередбачуваних матеріальних витрат. Це нова форма залагодження правових спорів, яка прийшла до нас із західних країн. Спочатку в Україні деякі громадькі організації почали її впроваджувати у кримінальних справах. Сьогодні медіація має великий потенціал для розвитку в інших спорах з органами влади, комерційних спорах, сімейних, трудових тощо. 
'''Медіація''' – це
* структурований процес, незалежно від його назви або посилання на нього, за допомогою якого дві або більше сторін спору намагаються самостійно, на добровільній основі, досягти згоди для вирішення спору за підтримки медіатора ([https://ukrmediation.com.ua/images/DOCS/Model-documents/mediation-directive-ukr.pdf Директива 2008/52/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах"])
* процес врегулювання спорів, у межах якого сторони з допомогою одного чи кількох медіаторів проводять переговори щодо спірних питань з метою досягти домовленості (п.І [https://supreme.court.gov.ua/userfiles/Rec_2002_10_2002_09_18_1.pdf Рекомендації Rec (2002) 10 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо медіації в цивільних справах])
* допомога у врегулюванні конфліктів; ведення переговорів; опрацювання шляхів та умов розв’язання конфлікту (п.13 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1614-12 Переліку соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати])
* метод розв’язання конфліктів/спорів, за допомогою якого дві або більше сторін конфлікту/спору намагаються в межах структурованого процесу за участю посередника/медіатора досягти згоди для його розв’язання (п. 4 [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1243-16 Державного стандарту соціальної послуги посередництва (медіації)])
* метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту
* інструмент, призначення якого усунути негативні наслідки конфлікту чи покласти край непорозумінням, що виникли між сторонами
* позасудова процедура врегулювання конфлікту (спору) шляхом переговорів його сторін за допомогою одного або кількох нейтральних посередників (медіаторів) ([http://namu.com.ua/ua/info/mediation/shcho-take-mediatsiya/ Національна асоціація медіаторів України])

== Хто такий медіатор? ==
[[Файл:Медіація.jpg|міні]]
'''Медіатор''' -
* будь-яка третя особа, до якої звернулися з проханням провести медіацію ефективно, неупереджено та компетентно, незалежно від віросповідання або професії цієї третьої особи у відповідній державі-члені, та способу, у який ця третя особа була призначена або отримала запит провести медіацію [https://ukrmediation.com.ua/images/DOCS/Model-documents/mediation-directive-ukr.pdf Директива 2008/52/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах"])
* спеціально підготовлений нейтральний та незалежний фахівець, який допомагає сторонам конфлікту (спору) у його врегулюванні, організовує та проводить медіацію ([http://namu.com.ua/ua/info/mediation/shcho-take-mediatsiya/ Національна асоціація медіаторів України])
* нейтральна по відношенню до сторін конфлікту третя сторона (спеціально підготовлений посередник), яка сприяє досягненню сторонами взаємоприйнятної згоди розв'язати цей спір, зосереджуючись при цьому на інтересах сторін, а не на правових позиціях або договірних правах

== Переваги медіації ==
[[Файл:Постер медіатор USAID УАМ.jpg|міні|Медіатор та інструменти роботи медіатора]]
1. Економія часу 
2. Зниження вартості процесу вирішення спору 
3. Можливість впливати на результат 
4. Конфіденційність процедури 
5. Можливість збереження або відновлення ділових взаємин з партнерами 
6. Можливість запобігти виникненню подібних конфліктів у майбутньому 
7. Гарантія виконання рішення (у разі успішної медіації) 

== Принципи медіації ==
1. Добровільність 
2. Конфіденційність 
3. Щирість намірів щодо вирішення конфлікту 
4. Незалежність та нейтральність.

5.Неупередженість посередника 6. Правомочність сторін

7.Самовизначення та рівність прав сторін медіації. 
8. Неформальність та гнучкість процедури медіації 

== Етапи медіації ==
[[Файл:Постер для населення сімейна медіація АСМУ.jpg|міні|Сімейна медіація]]
[[Файл:Постер етапи медіації USAID, УАМ.jpg|міні|Етапи медіації]]
'''Етап І. Підготовка до медіації''' 
На даному етапі медіатор:
* вивчає історію проблеми, основну інформацію про сторони конфлікту, їхні вимоги;
* переглядає відповідну літературу, нормативні документи, за потреби консультується з іншими фахівцями;
* налагоджує контакт зі сторонами та проводить індивідуальні зустрічі з кожною із них;
* організовує місце для проведення медіації. 
'''Етап ІІ. Початок''' 
Включає в себе:
* підписання договору з медіатором;
* вступне слово медіатора;
* збір даних та оголошення порядку і правил;
* з’ясування позицій сторін;
* визначення тем для обговорення. 
'''Етап ІІІ. Переговори''' 
На даному етапі відбувається виявлення інтересів кожного учасника конфлікту та з’ясування потреб, що приховані за виявленими інтересами.
'''Етап IV. Пошук можливостей та ідей для рішення''' 
На даному етапі з 'ясовуються позиції та інтереси кожної зі сторін, досить часто спростовуються хибні уявлення, думки, погляди, що дає змогу кожній зі сторін стати на місце іншої та зрозуміти вимоги опонента. 
'''Етап V. Укладання та підписання угоди''' 
* медіатор перевіряє напрацьовані варіанти рішень на реалістичність та можливість виконування;
* уточнюються деталі, узгоджуються пункти угоди, формується остаточне рішення, яке задовольняє всіх учасників.
* учасники ознайомлюються з текстом угоди, яка за загальним правилом, укладається у 2-х примірниках, та підписують її.
Угода повинна містити чіткий план виходу з конфліктної ситуації з вказаними часовими рамками та розподілом відповідальності між учасниками конфлікту.

{| class="wikitable"
|-
| bgcolor="#A9A9A9" | '''Медіаційна угода (угода про примирення)''' - письмова угода про здійснення медіації (про розв’язання конфлікту/спору та/або усунення/відшкодування спричиненої шкоди), що укладається між медіатором та сторонами конфлікту/спору, які є отримувачами соціальної послуги посередництва (медіації)
|}

== Медіація не застосовується ==
Медіацію недоцільно застосовувати таких випадках:
* відмова або нездатність прийняти принципи медіації,відсутність добровільності
* [[Запобігання та протидія домашньому насильству|домашнє насильство]]
* зловживання алкоголем чи наркотиками
* тиск, погрози
* психічні розлади
* розумова відсталість
== Як скористатися медіацією? ==
Доступ до медіації Ви можете отримати:
* звернувшись до [https://legalaid.gov.ua/ua/local-centres бюро правової допомоги чи місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги] за адресою Вашого місця проживання чи перебування.
* звернувшись до [http://mediation.ua/pro-nas Української академії медіації]
* обрати самостійно медіатора, скориставшись [http://namu.com.ua/ua/members/ Реєстром медіаторів - членів НАМУ]

= Див. також =
*[http://imimediation.org Сайт Міжнародного інституту медіації]
*[http://mediationworld.net Сайт з актуальною інформацією про медіацію в усьому світі]
*[http://namu.com.ua/ua/members/ Реєстр медіаторів - членів НАМУ]
* [http://namu.com.ua/ua/info/mediation/shcho-take-mediatsiya Національна асоціація медіаторів України]
*[http://mediation.ua/pro-nas Українська академія медіації]
*[http://namu.com.ua/ua/downloads/promomaterials/DODATOK%204%20BROSHURA%20MEDIACIA.pdf Медіація: Що? Як? Навіщо? (інформаційний буклет)]
*[https://legalaid.gov.ua/images/docs/2019/mediasia.pdf Врегулювання сімейних та спадкових спорів за допомогою медіації (інформаційний буклет)]
*[http://afmu.org.ua/ Асоціація сімейних медіаторів України]
*[http://limu.org.ua/ Ліга Медіаторів України]
*[https://www.ukrmediation.com.ua/ua/ Український центр медіації]

[[Категорія: Трудове право]]
[[Категорія: Сімейне право]]
[[Категорія: Цивільне право]]
[[Категорія: Спадкове право]]
[[Категорія: Вирішення житлових спорів]]
[[Категорія: Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія: Кримінальне право]]
[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Участь неповнолітньої особи в кримінальному провадженні

2022-01-19T13:07:40Z

Ruslana.matushchak: доповнено ч. 1 ст. 225 КПК України, ч.1 ст. 336 КПК

== Нормативна база ==

* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/main/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] (КК України)
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України] (КПК України)
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] (ЦК України)
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] (СК України)
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14 Закон України "Про громадянство України"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"]

== Загальні положення ==

Згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенцією про права дитини] дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14#n8 статті 1 Закону України «Про громадянство України»] дитина – особа до 18 років.

В цивільному та сімейному законодавсті України особа, що не досягла 18 років визначається поняттями "малолітньої" та "неповнолітньої".

'''''Малолітньою''''' вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (стаття 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України], стаття 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], стаття 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]).

'''''Неповнолітньою''''' вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України], стаття 32 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], стаття 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]).

== Вступ адвокатів на стадії досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні ==

Дитина, яка вчинила кримінальне правопорушення, потерпіла від кримінального правопорушення, свідок може бути будь-якого віку. Обмеження щодо віку настає тоді, коли йдеться мова про відповідальність за вчинене.

'''''Потерпілою''''' особою є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, що визначено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n801 статтею 55 КПК України].

'''''Підозрюваним''''' за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n696 статтею 42 КПК України] є особа, якій у визначеному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України] порядку, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не було вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України] для вручення повідомлень.

'''''Обвинуваченим (підсудним)''''' є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n2607 статтею 291 КПК України]. Проте підозрювана/обвинувачена особа може бути піддана кримінальному покаранню у разі її осудності, тобто яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (стаття 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n91 КК України]).

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 22 КК України] кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося '''16 років''' та в деяких випадках '''14 років''', а саме:

# за умисне вбивство (''статті 115-117'');
# посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (''статті 112, 348, 379, 400, 443'');
# умисне тяжке тілесне ушкодження (''стаття 121, частина третя статті 345, статті 346, 350, 377, 398'');
# умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (''стаття 122, частина друга статті 345, статті 346, 350, 377, 398'');
# диверсію (''стаття 113'');
# бандитизм (''стаття 257'');
# терористичний акт (''стаття 258'');
# захоплення заручників (''статті 147, 349'');
# зґвалтування (''статті 152'');
# сексуальне насильство (''статті 153'');
# крадіжку (''стаття 185, частина перша статті 262, стаття 308'');
# грабіж (''статті 186, 262, 308'');
# розбій (''стаття 187, частина третя статті 262, 308'');
# вимагання (''статті 189, 262, 308'');
# умисне знищення або пошкодження майна (''частина друга статті 194, статті 347, 352, 378, частина друга та третя статті 399'');
# пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (''стаття 277'');
# угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (''стаття 278'');
# незаконне заволодіння транспортним засобом (''частини друга-третя статті 289'');
# хуліганство (''стаття 296'').

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Законом України «Про безоплатну правову допомогу»] передбачено надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – БВПД) як виду державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. (ст.13).

'''''Вона включає такі види правових послуг як:'''''
* захист;
* здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;
* складення документів процесуального характеру.

Згідно зі ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст.10 КПК України]'' у випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом, певні категорії осіб, зокрема, неповнолітні, під час кримінального провадження користуються додатковими гарантіями. Другий пункт та третій включає в себе в тому числі, представництво інтересів потерпілого, свідка у кримінальному провадженні та написання документів процесуального характеру саме в інтересах неповнолітнього потерпілого або свідка.

''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Статтею 59 КПК України]'' визначено - якщо потерпілим є неповнолітня особа, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник. Питання участі законного представника потерпілого у кримінальному провадженні визначено положеннями ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 ст.44 КПК України.]''

Права та обов’язки свідка чітко зазначені в ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст.66 КПК України]''. Слідчий/прокурор чітко вказують про обов’язки, зокрема, про обов’язок з’явитись за викликом та дати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду. Свідок, якому виповнилося 16 років повідомляється про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.

''Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику.''

Законодавець вказав про неможливість застосування приводу так як неповнолітній може не виконати певні обов’язки в зв’язку з байдужістю дорослих.

Крім того, неможливо допитати одночасно двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним, що є позитивним у чинному законодавстві.

Порядок допиту малолітньої чи неповнолітньої особи регулюється ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст.226 КПК України]''. Він проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. Вказаним особам роз’яснюється обов’язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання. Проте щодо присутності адвоката вимоги не має, який міг би слідкувати за дотриманням прав дитини, адже допит не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день. Про таку тривалість особа, що допитує не повідомляє, а тому законний представник може цього і не знати.

Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз’яснюється обов’язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.

'''''Під час проведення слідчих (розшукових) дій звужується обсяг прав законного представника, педагога, психолога, лікаря, яким надається можливість за дозволом ставити уточнюючі запитання малолітній або неповнолітній особі'''.''

''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Пунктом 3 частини 1 статті 232 КПК України]'' визначено про проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування - ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст.354 КПК України]'').

'''Згідно ж ''п.6 ч.1 ст.5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/conv Закону України «Про судовий збір»]''''' від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

== Забезпечення гарантій справедливого кримінального провадження за участю дітей ==

''Статтею 63 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України]'' передбачено, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Пунктами 1 та 2 ч.2 ст.52 КПК України]'' визначено, що особам, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, або стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, забезпечується обов’язкова участь захисника з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою.

'''Обов’язок залучити захисника за призначенням згідно з процесуальним Законом покладається на слідчого, прокурора, слідчого суддю чи суд.'''

У даному випадку постановою чи ухвалою (суддя , суд) доручається відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні.

Відповідно до ''Стандартів якості надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі'' після отримання доручення центру захисник у визначений законодавством або розумний строк ознайомлюється з матеріалами кримінального провадження, проводить конфіденційне побачення з клієнтом, під час якого роз’яснює йому його права із врученням відповідної пам’ятки (буклета), наданої(го) центром, з’ясовує обставини кримінального правопорушення у викладенні клієнта, отримує від нього інформацію, що має правове значення, узгоджує правову позицію з клієнтом та за результатами складає відповідний протокол за формою згідно з додатком 1 до цих Стандартів.
{| class="wikitable"
|+
|Підозра про вчинення кримінального правопорушення вручається затриманій особі протягом 24 годин з моменту фактичного затримання, а клопотання про обрання запобіжного заходу має бути розглянуте не пізніше 72 годин з моменту затримання.
|-
|Підозра про вчинення кримінального правопорушення вручається затриманій особі протягом 24 годин з моменту фактичного затримання, а клопотання про обрання запобіжного заходу має бути розглянуте не пізніше 72 годин з моменту затримання.
|}
''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n100 Кримінальний кодекс України] містить цілий Розділ XV «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх»''. Як пом’якшуюча обставина є вчинення злочину неповнолітнім. Також містить окрему ''Главу 38 «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх»'', яка містить лише 18 статтей, проте це не є вичерпним переліком статтей, які регулюють всі питання, які виникають під час кримінального провадження щодо неповнолітнього.

''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Частиною 14 статті 13 КПК України]'' передбачено розгляд кримінального провадження стосовно неповнолітньої особи - обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також кримінальне провадження в апеляційному чи касаційному порядку щодо перегляду прийнятих із зазначених питань судових рішень здійснюються суддею, уповноваженим згідно із ''Законом України "Про судоустрій і статус суддів"'' на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх. Тому ''ч.3 ст.18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"'' передбачено спеціалізацію суддів із здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх ''ч.6'' вказано критерії відбору таких суддів - наявність стажу роботи на посаді судді не менше десяти років з наявним досвідом здійснення кримінального провадження в суді і високими морально-діловими та професійними якостями. У разі відсутності в суді суддів з необхідним стажем роботи суддя, уповноважений здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обирається з числа суддів, які мають найбільший стаж роботи на посаді судді.

Схожа норма міститься і в ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ч.1 ст.499 КПК України]'' - здійснення досудового розслідування слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.

ч. 1 ст. 225 КПК України передбачено: «У виняткових випадках, пов’язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров’я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їхній допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, у тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється в судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду».

Частиною 1 статті 336 КПК України передбачено, що судове провадження може здійснюватися в режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі, яке знаходиться за межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин; необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; наявності інших підстав, визначених судом достатніми.

У випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин та/або захисту прав малолітнього чи неповнолітнього свідка, за ухвалою суду він може бути допитаний поза залом судового засідання в іншому приміщенні з використанням відеоконференції (дистанційне судове провадження) (ч. 4 ст. 354 КПК України).
[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Добросусідство

2022-01-14T10:43:13Z

Ruslana.matushchak: /* Розгляд земельного спору з питання добросусідства */

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/899-15 Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про звернення громадян"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3613-17 Закон України "Про Державний земельний кадастр"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/559-99-п Постанова Кабінету Міністрів України від 08 квітня 1999 року № 559 "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0391-10 Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 "Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками"]
* [https://drive.google.com/file/d/1FnoZU7B0zM6B2EC-f2Hhw0zKu4UMhE8H/view ДБН В.2.2-15:2019 "Житлові будинки. Основні положення", затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 березня 2019 року № 87]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v007p710-09 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009]
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №826/25099/15 (провадження №11-1138апп18)

==Зміст добросусідства==
Зміст '''''добросусідства''''' полягає в тому, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо) (частина перша статті 103 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n901 ЗК України]). Сторони сусідніх земельних ділянок зобов’язані не вчиняти перепон, які б могли перешкоджати цільовому використанню сусідніх земельних ділянок та не допускати негативний вплив на сусідню земельну ділянку, який є не припустимим.

Для врегулювання земельних відносин добросусідства у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n901 Земельному кодексі України (далі – ЗК України)] присвячена 17 глава.

==Сторони добросусідства==
Суб’єктами відносин добросусідства є як власники земельних ділянок, так і землекористувачі (частина перша статті 91, частина перша статті 96 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ЗК України]). У зв’язку з цим, правила про добросусідство виступають як обмеження щодо здійснення не лише права власності на земельну ділянку, а й інших прав на землю, зокрема права постійного користування земельною ділянкою, [[Оренда земельних ділянок|оренди]], [[Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій)|емфітевзису, суперфіцію]] тощо.

==Використання суміжних зелених насаджень==

При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які можуть певним чином порушити права інших осіб, завдати шкоду довкіллю або культурній спадщині, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (стаття 13 [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їхнього цільового призначення, при яких власникам і землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей ( затінення,задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо)(частина перша статті 103 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n901 ЗК України]).
Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частина друга статті 103 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n901 ЗК України]).

Такі незручності, зокрема, можуть створювати зелені насадження, які ростуть на сусідній земельній ділянці або ж на межі земельних ділянок (затіняють ділянку, заважають вирощуванню рослин тощо). За таких обставин, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n901 ЗК України] передбачає можливість потерпілій стороні захистити свої законні інтереси. Однак нерідко власники (землекористувачі) вдаються до самовільного знищення зелених насаджень, які їм заважають, не цікавлячись правовими наслідками цих дій.

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо) (частина третя статті 103 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ЗК України]).

Стаття 105 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n901 ЗК України] передбачає право власників та землекористувачів земельних ділянок відрізати корені та гілки дерев і кущів, які проникають з сусідньої земельної ділянки, у випадку, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням (цільове призначення земельної ділянки вказується в державному акті на право власності на земельну ділянку або в договорі оренди земельної ділянки).

Може виникнути ситуація, коли є потреба у знесенні дерев, розміщених на межі сусідніх земельних ділянок. Такі дерева, а також плоди цих дерев належать власникам сусідніх ділянок у рівних частинах і кожен з сусідів має право вимагати ліквідувати такі дерева (крім випадку, якщо вони служать межовими знаками і не можуть бути замінені іншими межовими знаками). Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах (крім випадку, коли один із сусідів відмовляється від своїх прав на дерева) (стаття 109 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n901 ЗК України]).

Під час проектування нових та реконструкції існуючих будівель, кварталів, мікрорайонів, вулиць і доріг відповідно до їх призначення, згідно з новими державними будівельними нормами (ДБН), вступили в дію 01.жовтня 2019 року, відстань від межі суміжної земельної ділянки до висаджених кущів, має становити 1 м., до стовбурів дерев — від 4 до 6 м. залежно від крони, але не менше половини її діаметру.

Див. додатково "[[Видалення зелених насаджень (дерев, кущів, і квітників) на території населеного пункту]]".

===Відповідальність за порушення у сфері використання суміжних земель===

Особа, винна у самовільному знищенні чи пошкодженні зелених насаджень, що розміщені на території суміжної приватної земельної ділянки, несе цивільну відповідальність у вигляді відшкодування в повному обсязі шкоди, завданої майну іншої особи (стаття 22 [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).

Особа, винна у знищенні чи пошкодженні зелених насаджень, розміщених на суміжній земельній ділянці державної чи комунальної власності, несе адміністративну відповідальність, передбачену статтею 153 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#n1279 Кодексу України про адміністративні правопорушення] ("Знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення в межах населених пунктів та за їх межами, що не віднесені до лісового фонду"), а також зобов'язана відшкодувати в грошовому еквіваленті заподіяну шкоду за нормами для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок знищення або пошкодження дерев і чагарників ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/559-99-%D0%BF постанова Кабінету Міністрів України від 08 квітня 1999 року № 559 "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів"]).
==Спільна межа і межові знаки==

Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними (стаття 106 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n901 ЗК України]).

У випадку, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди. (стаття 108 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n901 ЗК України])..

Статтею 11 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/899-15 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"] передбачено особливості встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв). Так, земельні ділянки, які будуть використовуватися їхніми власниками самостійно, закріплюються межовими знаками встановленого зразка кожна окремо. Земельні ділянки, які їхні власники або інші особи будуть використовувати єдиним масивом, закріплюються межовими знаками встановленого зразка лише по периметру єдиного масиву.

Раніше порядок встановлення (відновлення) меж земельних ділянок регулювався [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0391-10#Text Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18.05.2010 № 376] (далі - Інструкція). Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1142-21#Text наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 13.08.2021] Інструкція втратила чинність.

Враховуючи положення Інструкції, що втратила чинність, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснювалось виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Зараз збирати підписи сусідів щодо погодження меж земельної ділянки не обов'язково. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Крім того, суди вже напрацювали позицію щодо погодження меж земельної ділянки із сусідами. Зокрема [https://reyestr.court.gov.ua/Review/86000382 Позиція Верховного Суду України у справі № 619/800/18]

є наступною. Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n901 ЗК України] лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що його права порушено. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Див. додатково "[[Встановлення меж земельної ділянки]]".

В кожному з випадків отримання правовстановлюючого документа і встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачено в інтересах землевласника (землекористувача) з метою попередження спорів щодо встановлення спільної межі чи меж з іншими власниками (землекори-стувачами). Спори, як правило, не виникають, коли сусіди мають правовстановлюючі документи на свої земельні ділянки та встановлені в натурі межі і, таким чином, можуть підтвердити свої права на спірну частину земельної ділянки.

====Відповідальність====
За знищення межових знаків передбачена відповідальність статтею 56 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#n363 Кодексу України про адміністративні правопорушення] ("Знищення межових знаків").
[[Файл:Добросусідство 1.png|міні|Добросусідство]]
[[Файл:Добросусідство 2.png|міні|Добросусідство 2]]
===Накладення меж земельних ділянок===

З часу відновлення в Україні в 1992 році інституту права приватної власності на землю і до 1 січня 2013 року основним документом, який посвідчував право власності на земельні ділянки, був державний акт на право власності на землю. Його видачі передувало оформлення землевпорядної документації. При цьому, в перші роки оформлення відповідних прав громадян на землю землевпорядна документація складалася виключно в паперовій формі. І лише з липня 2003 р. при оформленні права власності на землю було започатковано складання землевпорядної документації на новостворені земельні ділянки поряд з паперовою і в електронній формі на магнітних носіях. Як наслідок, через те, що в оцифрованому вигляді існує інформація про розміщення в просторі не всіх земель, право власності на які оформлене до складення землевпорядної документації в електронній формі, то окремі власники можуть стикнутися з невизнанням чи оспоренням належного їм права власності. Це пов’язано з тим, що траплялися випадки, коли геопросторове розташування ділянок визначалося без належної точності, так як окремі землевпорядні організації виконували свої роботи без виходу на місцевість та без прив’язки поворотних точок меж ділянок до пунктів національної геодезичної мережі.

Подібні випадки мали місце і в практиці під час реалізації положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/844-2009-%D0%BF постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2009 року № 844 "Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України"] (втратила чинність), коли відбувалося оформлення землевпорядної документації за бюджетні кошти. Це пов’язано з тим, що у вищезгаданій постанові Уряду при оформленні прав на землю стадія погодження меж суміжними землевласниками не передбачалася. Хоча зазначена стадія є обов’язковою при проведенні кадастрових зйомок та складанні технічної документації із землеустрою.

Наведені випадки й нині спричиняють виникнення неточностей у землевпорядній документації і, як наслідок, інколи це призводить до накладення земельних ділянок. Тобто, коли згідно двох або більше різних землевпорядних документів одна і та ж ділянка землі, розташована на певному відрізку, фактично займає територію іншої, як правило, сусідньої земельної ділянки.

Відомості про такі земельні ділянки неможливо внести до Державного земельного кадастру.Частина шоста статті 24 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#n249 Закону України "Про Державний земельний кадастр"] встановлює як одну з підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. При цьому, власник не зможе одержати кадастровий номер, необхідний при відчуженні земельної ділянки. Поруч із цим в договорах купівлі-продажу, міни, дарування і в договорах іпотеки з метою ідентифікації земельної ділянки обов’язково зазначається кадастровий номер. Це означає, що за відсутності такого номера особа не може повноцінно здійснювати розпорядження своєю власністю – продати, подарувати земельну ділянку або будівлю чи іншу споруду, розташовану на такій ділянці*.
----
* Інформацію використано зі статті "[http://cvu.com.ua/analytics/nakladennya-mezh-zemelnikh-dilyanok-problemi-ta-shlyakhi-kh-virishennya Накладення меж земельних ділянок: проблеми та шляхи їх вирішення]".

Див. додатково "[[Накладення меж земельних ділянок, шляхи вирішення]]"

[[Файл:Позовна заява про визначення порядку володіння користування розпорядження земельною ділянкою.odt|міні]]
==Розгляд земельного спору з питання добросусідства==

→ Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян,обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (частина третя статті 158 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n901 ЗК України]).

Земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у '''тижневий строк''' з дня подання заяви (частина перша статті 159 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n901 ЗК України]).

Для об’єктивного розгляду спору, необхідне зібрання доказів, участь зацікавлених осіб, розгляд спору на місці тощо. Строки, визначені статтею 20 [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про звернення громадян"], згідно якої звернення розглядаються і вирішуються у термін '''не більше одного місяця''' від дня їх надходження. Див. додатково "[[Вимоги до оформлення звернень громадян та терміни їх розгляду]]".

→ У разі, коли помилка в межах земельних ділянок виникла в процесі внесення відомостей до Державного земельного кадастру, то застосовуються правила підпункту 2 пункту 144 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051]. Згідно із ним, якщо факт невідповідності відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, підтверджено, то державний кадастровий реєстратор за допомогою програмного забезпечення державного земельного кадастру безоплатно виправляє допущену помилку.

→ У разі незгоди власників або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку (частина п'ята статті 158 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n901 ЗК України])
Якщо ж між землевласниками існує спір, то питання щодо меж земельних ділянок вирішуватиметься у [[Звернення до суду: позовне провадження у цивільному процесі|судовому порядку]].

Спори щодо додержання правил добросусідства — обов’язку власників і землекористувачів обирати способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей, розглядаються судами у порядку цивільного судочинства за нормами ст. 103-109 Земельного кодексу України і в тому разі, коли вони попередньо не розглядалися відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів '''(Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №826/25099/15 (провадження №11-1138апп18).'''

==Див. також==
*[[Порушення правил добросусідства при користуванні землею]]
[[Категорія: Добросусідство]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Порядок розміщення зовнішньої реклами

2022-01-12T13:49:17Z

Ruslana.matushchak: /* Поняття реклами та зовнішньої реклами */ щодо дискримінаційної реклами

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/270/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про рекламу"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2807-15 Закон України "Про благоустрій населених пунктів"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2806-15 Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2067-2003-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/693-2004-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 693 "Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу"]

== Поняття реклами та зовнішньої реклами ==
'''Реклама''' - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

'''Зовнішня реклама''' - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Стаття 24 Конституції України закріплює рівність прав жінки та чоловіка.

''10 вересня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про рекламу» щодо протидії дискримінації за ознакою статі», який набирав чинності з 08.01.2022 р. Законом визначено поняття «дискримінаційна реклама» та «дискримінаційна реклама за ознакою статі».''

==== ''Дискримінаційна реклама'' – реклама, що вміщує чи використовує твердження та/або зображення, які є дискримінаційними за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками щодо особи та/або групи осіб. ====
'''''Дискримінаційна реклама за ознакою статі''''' – реклама, що містить твердження та/або зображення щодо інтелектуальної, фізичної, соціальної чи іншої переваги однієї статі над іншою та/або щодо стереотипності ролі чоловіка та жінки, що пропагує принизливе та зневажливе ставлення; принижує гідність людини за ознакою статі; демонструє насильство за ознакою статі; використовує зображення тіла людини (частини тіла) виключно як сексуального об’єкта з метою привернення уваги споживача та/або посилання (слова, звуки, зображення) на сексуальні стосунки, що не стосуються рекламованого продукту чи способу його споживання.

З метою захисту інтересів суспільства, держави, споживачів реклами і учасників рекламного ринку державні органи, зазначені у статті 26 Закону України «Про рекламу», можуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування.

== Вимоги для розміщення зовнішньої реклами ==
'''Зовнішня реклама повинна відповідати таким вимогам''':

* розміщуватися з додержанням вимог техніки безпеки.
* розміщуватися із забезпеченням видимості дорожніх знаків, світлофорів, перехресть, пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування та не відтворювати зображення дорожніх знаків;
* освітлення зовнішньої реклами не повинно засліплювати учасників дорожнього руху, а також не повинно освітлювати квартири житлових будинків;
* фундамент наземної зовнішньої реклами, що виступає над поверхнею землі, може бути декоративно оформлений;
* на опорах наземної зовнішньої реклами, що розміщується вздовж проїжджої частини вулиць і доріг, за вимогою уповноваженого підрозділу Національної поліції наноситься вертикальна дорожня розмітка із світлоповертаючих матеріалів заввишки до 2 метрів від поверхні землі;
* нижній край зовнішньої реклами, що розміщується над проїжджою частиною вулиць і доріг, у тому числі на мостах, естакадах тощо, повинен розташовуватися на висоті не менш як 5 метрів від поверхні дорожнього покриття;
* у місцях, де проїжджа частина вулиці межує з цоколями будівель або огорожами, зовнішня реклама може розміщуватися в одну з фасадами будівель або огорожами лінію.

= Перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклами=
'''Забороняється розташовувати рекламні засоби:'''
* на пішохідних доріжках та алеях, якщо це перешкоджає вільному руху пішоходів;
* у населених пунктах на висоті менш як 5 метрів від поверхні дорожнього покриття, якщо їх рекламна поверхня виступає за межі краю проїжджої частини.

Розміщення зовнішньої реклами на пам'ятках історії та архітектури і в межах зон охорони таких пам'яток, в межах об'єктів природно-заповідного фонду дозволяється за погодженням з відповідним центральним або місцевим органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та об'єктів природно-заповідного фонду..

Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби, не повинна розміщуватися на рекламних засобах ближче ніж за 300 метрів прямої видимості від території дитячих дошкільних закладів, середніх загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів, в яких навчаються діти віком до 18 років.

=== У рекламі забороняється: ===

* вміщувати твердження та/або зображення, які є дискримінаційними з ознакою статі;
* вміщувати твердження та/або зображення щодо переваги однієї статі над іншою та/або щодо стереотипності ролі чоловіка та жінки, що пропагує принизливе та зневажливе ставлення (за винятком соціальної реклами);
* принижувати гідність людини за ознакою статі (за винятком соціальної реклами);
* демонструвати насильство за ознакою статі (за винятком соціальної реклами);
* використовувати зображення тіла людини (частини тіла) виключно як сексуального об’єкта з метою привернення уваги споживача та/або посилання (слова, звуки, зображення) на сексуальні стосунки, що не стосуються рекламованого продукту чи способу його споживання» (за винятком соціальної реклами).

=== В рекламі про вакансії (прийом на роботу) забороняється: ===

* пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі);
* висувати вимоги, що надають перевагу жіночій або чоловічій статі (крім випадків, визначених законодавством, та випадків специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі).

= Отримання дозволу для розміщення зовнішньої реклами=
'''Зовнішня реклама''' розміщується на підставі дозволів. '''Дозвіл надається строком на п'ять років, якщо менший строк не зазначено у заяві.'''

Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2806-15 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”.]

Справляння плати за видачу зазначених дозволів виконавчими органами сільських, селищних, міських рад забороняється.

Виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.

'''Видача дозволу погоджується робочим органом з власником місця або уповноваженим ним органом (особою), а також з:'''

* Мінкультури - у разі розміщення зовнішньої реклами на пам’ятках національного значення, в межах зон охорони цих пам’яток, історичних ареалів населених місць;
* органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями - у разі розміщення зовнішньої реклами на пам’ятках місцевого значення, а також в межах зон охорони цих пам’яток;
* утримувачем інженерних комунікацій - у разі розміщення зовнішньої реклами в межах охоронних зон цих комунікацій;
* Укравтодором або власниками автомобільних доріг та Національною поліцією - у разі розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг.

Перелік органів та осіб, з якими погоджується видача дозволу, є вичерпним.

'''Для одержання дозволу заявник подає робочому органу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2067-2003-%D0%BF/conv/paranz_3 заяву], до якої додаються:'''
фотокартка або комп'ютерний макет місця (розміром не менш як 6 х 9 сантиметрів), на якому планується розташування рекламного засобу, та ескіз рекламного засобу з конструктивним рішенням.

''Строк видачі дозволу або надання письмового повідомлення про відмову у його видачі становить 10 робочих днів.''

У разі прийняття рішення про відмову у видачі дозволу робочий орган надсилає заявникові вмотивовану відповідь із зазначенням підстав, передбачених законом.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2067-2003-%D0%BF/conv/paranz_5 '''Дозвіл'''] або відмова у його видачі видається не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття відповідного рішення.

= Відповідальність за порушення законодавства про розміщення зовнішньої реклами=

Особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону.

''Порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 340 до 1360 грн. станом на жовтень 2021 року) і на посадових осіб,'' ''громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн. станом на жовтень 2021 року).''

Адміністративні протоколи мають право складати посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад.
[[Категорія:Господарське право]]

Кримінологічна характеристика кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності

2021-12-16T15:42:04Z

Ruslana.matushchak: Розділ ХVІІ Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за наступні злочини: 1. Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем 2. Стаття 364-1. Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми 3. Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу 4. Стаття 365-2. Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги та ін.

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-98 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією» № 13 від 25.05.1998 р]
== Загальні відомості ==

Правова держава і громадянське суспільство повинні гарантувати особі максимальну свободу і вільний розвиток її особистості. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 статтею 38 Конституції України] – громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Тобто за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституцією України] кожен має право бути допущеним до управління державними справами, тільки потрібно відповідати певним критеріям. Одним з таких критеріїв є відповідність своєму службовому становищу, цінування такого становища, а також додержання законності, тобто виконання своїх обов’язків в рамках законів України. Усі порушення цих правил перелічені у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Розділі XVII Кримінального кодексу України «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг».]
== Актуальність проблеми ==
Актуальність проблеми протидії службовій злочинності на сучасному етапі розвитку України зумовлена негативним впливом службової злочинності на розвиток демократичних інститутів суспільства, діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та управлінських структур. Цей процес потребує розроблення та вжиття відповідних заходів, спрямованих на протидію їй. Ефективних заходів протидії можна вжити на підставі аналізу рівня, структури і динаміки злочинів, вчинених у сфері службової діяльності. Дослідження цієї теми сприятиме глибшому розумінню вже вивчених проблем як Загальної, так і Особливої частини кримінального права, зокрема, пов’язаних з поняттям і особливостями кримінальної відповідальності спеціального суб’єкта злочину, і питаннями застосування норм інших глав [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] про злочини, суб’єктом яких є посадова особа.
== Кримінологічний аналіз злочинності ==
Кримінологічний аналіз злочинності, її показників, умов і детермінант безпосередньо пов’язаний з розробленням комплексу організаційних, соціальних і правових заходів протидії як злочинності загалом, так і конкретним протиправним діянням. Так, у кримінології зазначено, що наукове дослідження – це процес отримання нових знань про злочинність, причини й умови її виникнення, а також особу злочинця з метою розроблення та реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи щодо запобігання злочинним проявам. У процесі аналізу враховують закономірності злочинності та її змін, що дає змогу точніше оцінювати особливості протиправних дій за конкретних умов, своєчасно виявляти нові тенденції та специфічні співвідношення різних структурних елементів злочинності.

Досліджуваний [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Розділ XVII Особливої частини Кримінального кодексу України] встановлює кримінальну відповідальність за злочини, родовим об’єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в органах державної влади, місцевого самоврядування, а також в юридичних особах як публічного, так і приватного права.

Не є службовими особами працівники, які виконують суто професійні (лікар, тощо), виробничі (водій, тощо) або технічні (друкарка, сторож, тощо) функції. Проте, якщо особа здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг і вчиняє злочин саме у цій сфері (наприклад, лікар отримує незаконну винагороду за видачу листа непрацездатності), відповідальність настає за відповідними статтями.

Також, усі службові злочини можуть бути класифіковані на:
* службові злочини корисливої спрямованості (неправомірна вигода) ;
* некорисливої спрямованості(зловживання владою, перевищення влади, службова недбалість, службове підроблення).
Серед них найбільшу суспільну небезпечність становлять злочини пов’язані із неправомірною вигодою. Такі злочини призводять до дезорганізації управлінської діяльності, підриву авторитету органів влади і управління. Особи, що вчиняють злочини, пов’язані з порушенням службових обов’язків, належать, як правило, до працівників, що мають безпосередній доступ до майна (комірники, касири, старші продавці, завідувачі відділів, складів, магазинів), або до співробітників, що здійснюють контроль за діяльністю останніх (бухгалтери, ревізори, інвентаризатори). Переважна більшість службових осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності – представники середньої і найнижчої управлінської ланки.
== Причини службових злочинів ==
Кримінологічний аналіз причин службових злочинів можливий передусім з урахуванням базисних економічних процесів і становища службових осіб у системі існуючих суспільно-економічних відносин. Криміногенні фактори, які визначають причини і умови службових злочинів, досить численні, різноманітні і визначені наперед істотними змінами у соціально-економічному житті суспільства.

За сутнісною характеристикою їх можна розподілити на п’ять основних груп:
* політичні;
* економічні;
* організаційно-управлінські;
* соціально-психологічні;
* правові фактори.
Причини та умови службових злочинів відображають як загальний стан суспільства, об’єктивно існуючі в ньому суперечності, так і суб’єктивні фактори, у тому числі недостатність політичної волі керівних найвищих органів державної влади вести рішучу боротьбу з цим негативним соціальним явищем.
== Запобігання службовим злочинам ==
Запобігання службовим злочинам становить узгоджену систему заходів політичного, економічного, соціального, організаційно-правового характеру, спрямованих на випередження появи передумов цих злочинів, їх послаблення, нейтралізацію та усунення.

Запобіжні заходи політичного характеру зводяться до програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад у різних сферах суспільної організації, зокрема у системі управління суспільством.

Заходи запобігання службовим злочинам соціального характеру передбачають доведення рівня оплати праці державних службовців до рівня задоволення соціально значущих потреб відповідно до їх соціального статусу.

Запобігання службовим злочинам заходами правового характеру означає запровадження кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів, здійснення повної систематизації антикорупційного законодавства. У сфері державного управління з метою запобігання злочинам необхідно в обов’язковому порядку дотримуватися правил підбору та розстановки кадрів, які базуються на конкурсній основі; запровадити практику обов’язкової ротації керівних працівників та інших працівників правоохоронних органів.

Попри всю важливість заходів запобігання через об’єктивні та суб’єктивні обставини вони не завжди досягають своєї мети. Виявлення службових злочинів через специфіку їх прояву становить надзвичайну складність. Це зумовлює високий рівень їх латентності, перебування поза сферою юридичної відповідальності значної кількості осіб, діяльність яких є суспільно небезпечною.

З метою вдосконалення діяльності спеціальних органів, які виявляють і запобігають службовим злочинам, необхідно переорієнтувати їх із виявлення незначних фактів корупції на виявлення найбільш небезпечних злочинів та проявів у найбільш важливих сферах життя держави, а також там, де ця злочинність набула найбільшого поширення; чітко визначити порядок повної та своєчасної реєстрації повідомлень про вчинені злочини та інші правопорушення і встановити юридичну відповідальність за його порушення працівниками правоохоронних органів. Ефективна боротьба зі службовими злочинами не може бути здійснена в результаті разових і короткочасних акцій будь-якого ступеня активності та суворості на певному рівні, а потребує довгострокових соціально-економічних, політичних і правових перетворень.

Згідно аналізу кримінального законодавства, можна визначити, що '''злочини у сфері службової діяльності''' – це суспільно небезпечне діяння, вчинене навмисно чи з необережності службовою особою всупереч інтересам служби, що грубо порушує нормальну діяльність органів влади, а також органів управління підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, або спричинило тяжкі наслідки.

До цих злочинів відносяться (Розділ ХVІІ Кримінального кодексу України) :

1. Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем

2. Стаття 364-1. Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми

3. Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу

4. Стаття 365-2. Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги

5. Стаття 366. Службове підроблення

6. Стаття 366-1. Декларування недостовірної інформації

7. Стаття 367. Службова недбалість

8. Стаття 368. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою

9. Стаття 368-2. Незаконне збагачення

10. Стаття 368-3. Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми

11. Стаття 368-4. Підкуп особи, яка надає публічні послуги

12. Стаття 369. Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі

13. Стаття 369-2. Зловживання впливом

14. Стаття 370. Провокація підкупу
З урахуванням міжнародного досвіду спеціально-кримінологічного запобігання службовим злочинам повинно базуватись на зменшенні стимулів вчинення злочинів шляхом збільшення заробітної плати, морального заохочення, більш швидкого просування по службі, з одного боку, і збільшенні ризиків для правопорушників: адекватне законодавство щодо перевірки законності одержаних доходів, а також призначення різних видів покарання, боротьби з «вибірковим правосуддям», більш широкого застосування норм цивільного і адміністративного права при регулюванні певних відносин, освітніх програм для населення, з іншого боку. 
Злочини у сфері службової діяльності можна розглядати як частину корупційних правопорушень, оскільки вони, безумовно, пов’язані з діяльністю організованих злочинних груп і організацій, в тому числі і у сфері господарської діяльності. Тому заходи протидії названим видам злочинності можуть бути частиною спеціально-кримінологічного запобігання даному виду злочинів. 

Ще однією проблемою є ведення статистичного обліку злочинів у сфері службової діяльності, наприклад статистична безграмотність і відсутність понятійного апарату в правоохоронних органах, це призводить до того, що можна використовувати статистичні дані для маніпулювання як в бік штучного підвищення кількісних показників роботи оперативних органів, так і навпаки – в бік їх зменшення. Усунення цих недоліків можливе лише завдяки уніфікації понятійного апарату, який використовується у кримінально-правовій статистиці. Тобто, назріла потреба в розробці єдиної уніфікованої системи статистичного обліку у сфері правопорушень, обов’язкової для застосування відповідними органами, яка б містила необхідні відомості від моменту виявлення злочину до моменту відбуття покарання особою, яка засуджена за вчинення злочину. 

У свою чергу це б призвело до можливості проводити централізований збір інформації, аналітично прослідкувати усі стадії кримінального правосуддя, інформаційні потоки і зв’язки усередині системи статистичної звітності правоохоронних і судових органів, використовувати додаткові джерела інформації про стан злочинності у сфері службової діяльності за рахунок проведення статистичних опитувань і використання показників інших галузей соціальної статистики.
Отже, зловживання своїм службовим становищем службовими особами, особливо тими, які здійснюють публічні функції (органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування), посягають не лише на інтереси і завдання служби та її авторитет, а й завдають значної політичної, економічної і соціальної шкоди суспільству в цілому, правам, свободам і законним інтересам людини і громадянина. 

Здійснення завдань і функцій, які стоять перед державою та суспільством у цілому, дотримання прав і свобод людини неможливе без належної роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, зобов’язаних діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституцією] та законами України.

На даний момент у державі є велика кількість проблем пов’язаних з відповідним покаранням для службових осіб, які вчинили злочин. Одна з таких проблем також є неправильне санкціонування законодавцями всіх злочинів з цим пов’язаних. Наприклад, за більшість злочинів у сфері службової діяльності передбачено санкції другого класу, що у свою чергу, дає змогу встановлювати широкий спектр покарань, які у більшості випадків є незначними і не відповідають ступеню тяжкості вчиненого злочину. Такий вид санкцій сприяє існуванню корупційних схем.
[[Категорія:Кримінальне право]]

Правові наслідки порушення адвокатської таємниці

2021-12-16T15:10:48Z

Ruslana.matushchak: /* На кого поширюється обов’язок зберігати адвокатську таємницю */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#Text Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17 Правила адвокатської етики, затверджені з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року]

== Поняття адвокатської таємниці ==
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17/paran173#n173 '''''Адвокатською таємницею'''''] є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"] підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності.
== Особливості дотримання принципу конфіденційності для збереження адвокатської таємниці ==
Дотримання принципу [http://zib.com.ua/files/PravilaAdvokatskojiEtiki2017.pdf конфіденційності] є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання професійної правничої (правової) допомоги, здійснення захисту та представництва. Тому збереження конфіденційності будь-якої інформації, яка визначена як предмет адвокатської таємниці [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17/paran5#n5 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»], або становить персональні дані про фізичну особу, які охороняються законодавством з питань захисту персональних даних, є правом адвоката у відносинах з усіма суб’єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов’язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.

Адвокат '''''зобов’язаний''''' поінформувати та роз’яснити дотримання принципу конфіденційності його помічникам, стажистам та іншим особам, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням).

Адвокат '''''має''''' створити належні умови зберігання документів та інформації, переданих йому клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, що знаходяться в його розпорядженні і містять адвокатську таємницю.

Адвокат '''''не несе відповідальності''''' за відмову будь-яким особам, органам і установам в розкритті адвокатської таємниці і наданні доступу до неї за наявності дозволу клієнта або особи, яка звернулася за професійною правничою (правовою) допомогою, на розкриття адвокатської таємниці.

У такому разі, адвокат '''''може, але не зобов’язаний''''' розкривати адвокатську таємницю. У разі пред’явлення клієнтом або особою, яка звернулася за професійною правничою (правовою) допомогою, будь яких вимог до адвоката у зв’язку з адвокатською діяльністю, адвокат звільняється від обов’язку збереження адвокатської таємниці (конфіденційної інформації) в межах, необхідних для захисту його прав та інтересів.

Інформація, отримана під час представництва інтересів клієнта на підставі договору про надання правової допомоги, є адвокатською таємницею, розголошення якої заборонено за будь-яких обставин.

Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 частини другої статті 22 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"], '''''інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта''''' (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"] підстав).

== Зміст адвокатської таємниці ==
=== На кого поширюється обов’язок зберігати адвокатську таємницю ===
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17/paran173#n173 '''''Обов’язок зберігати адвокатську таємницю'''''] поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю.

'''Примітка.''' Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання зобов’язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення.

'''У випадку відмови клієнта від надання правової допомоги, адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю відносно такого клієнта.'''

Крім того, адвокату забороняється укладати договір про надання правової допомоги і він зобов’язаний відмовитись від виконання договору, укладеного адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням, у разі, якщо виконання договору про надання правової допомоги може призвести до розголошення адвокатської таємниці, крім випадків наявності письмової згоди клієнта, зацікавленого в збереженні конфіденційності такої інформації.

=== Що входить до адвокатської таємниці? ===
'''''Адвокатською таємницею є:'''''
* факт звернення особи за правовою допомогою;
* будь-яка інформація, що стала відома адвокату, адвокатському бюро, адвокатському об’єднанню, помічнику адвоката, стажисту або іншій особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням), у зв’язку з наданням професійної правничої (правової) допомоги або зверненням особи за правовою допомогою;
* зміст будь-якого спілкування, листування та інших комунікацій (в тому числі з використанням засобів зв’язку) адвоката, помічника адвоката, стажиста з клієнтом або особою, яка звернулася за наданням професійної правничої (правової) допомоги;
* зміст порад, консультацій, роз’яснень, документів, відомостей, матеріалів, речей, інформації, підготовлених, зібраних, одержаних адвокатом, помічником адвоката, стажистом або наданих ним клієнту в рамках професійної правничої (правової) допомоги чи інших видів адвокатської діяльності.

'''До відома!''' Згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17 пунктом 3 статті 10 Правил адвокатської етики], розголошення відомостей, що складають адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, слідства і суду допитати адвоката про обставини, що складають адвокатську таємницю.

Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 пункту 2 частини 1 статті 23 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"] професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема: '''''забороняється вимагати від адвоката, його помічника, стажиста, особи, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, а також від особи, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, надання відомостей, що є адвокатською таємницею.'''''

=== Звільнення від обов'язку зберігання адвокатської таємниці ===
Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта. При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захисту персональних даних.

У разі пред’явлення клієнтом вимог до адвоката у зв’язку з адвокатською діяльністю адвокат звільняється від обов’язку збереження адвокатської таємниці в межах, необхідних для захисту його прав та інтересів. У такому випадку суд, орган, що здійснює дисциплінарне провадження стосовно адвоката, інші органи чи посадові особи, які розглядають вимоги клієнта до адвоката або яким стало відомо про пред’явлення таких вимог, зобов’язані вжити заходів для унеможливлення доступу сторонніх осіб до адвокатської таємниці та її розголошення.

Подання адвокатом в установленому порядку та у випадках, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#Text Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"], інформації центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, не є порушенням адвокатської таємниці.

== Відповідальність адвоката за розголошення адвокатської таємниці ==
=== Підстави для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності ===
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17/paran304#n304 Підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку]. Дисциплінарним проступком адвоката є:
# порушення вимог несумісності;
# порушення присяги адвоката України;
# '''''порушення правил адвокатської етики;'''''
# '''''розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення;'''''
# невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов’язків;
# невиконання рішень органів адвокатського самоврядування;
# порушення інших обов’язків адвоката, передбачених законом.
=== Види дисциплінарних стягнень за порушення адвокатської таємниці : ===
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17/paran315#n315 За вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень]:
# '''''попередження;'''''
# '''''зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року;'''''
# '''''для адвокатів України - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, а для адвокатів іноземних держав - виключення з Єдиного реєстру адвокатів України.'''''

Адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку.

[[Категорія: Законодавство у сфері адвокатської діяльності]]

Контракт як особлива форма трудового договору

2021-09-20T10:12:27Z

Ruslana.matushchak: В разі дострокового розірвання контракт має передбачати, зобов’язання власника або уповноваженого ним органу щодо компенсації моральної

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/993_005#Text Конвенція Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 28.06.1982 №158]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/170-94-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0084-94 Наказ Міністерства праці України від 15 квітня 1994 року № 23 "Про затвердження Типової форми контракту з працівником"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v012p710-98#Text Рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 №12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство")]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-92#Text Постанова Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”]

== Поняття контракту ==
 '''Контракт''' - це особлива форма [[Трудовий договір, контракт. Види, умови укладення|трудового договору]]. Сфера його застосування визначається законами України. Тобто його можна укладати лише у передбачених законом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 21 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text КЗпП України] контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Порядок укладання контрактів з працівниками незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності підприємства, установи визначається [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/170-94-%D0%BF Положенням про порядок укладання контрактів під час прийняття (наймання) на роботу працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170].

 '''Сторонами''' контракту є:
* працiвник;
* роботодавець (власник або уповноважений ним орган).

== Чим відрізняється контракт від звичайного трудового договору? ==
''Перше'', це обов'язкова письмова форма. Трудовий договір може укладатися як в письмовій, так і в усній формі.

''Друге'', контракт укладається лише у випадках, прямо передбачених законами України. Трудовий договір не має таких обмежень.

''Третє'', контракт може бути тільки тимчасовим, тобто це строковий договір. Трудовий же договір укладається на певний строк, безстроково, на час виконання певної роботи.

''Четверте'', можливість передбачати в контракті додаткові (не передбачені чинним законодавством) обов'язки та права, як працівника, так і власника (уповноваженого органу).
Трудові правовідносини виникають одразу з прийняттям працівника на роботу. В разі дострокового розірвання контракт має передбачати, зобов’язання власника або уповноваженого ним органу щодо компенсації моральної та матеріальної шкоди, заподіяної працівникові;

== Зміст контракту ==
Контракт укладається у письмовій формі, у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і зберігаються у кожної із сторін контракту, набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, укладеною у письмовій формі. 
Контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про прийняття (найняття) працівника на роботу з дня, встановленого у контракті за угодою сторін. 
У контракті зазначається: 
* обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання;
* строк дії контракту;
* права, обов'язки та взаємна відповідальність сторін;
* умови оплати й організації праці;
* підстави припинення та розірвання контракту;
* соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

== З ким можна укласти контракт ==
Трудовий договір у формі контракту можна укладати з такими категоріями працівників

{| class="wikitable"
|-
! № з/п !! Категорія працівників !! Підстава
|-
| 1 || Наукові та науково-педагогічні працівники || [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/848-19 Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність"]
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998-2016-%D0%BF#n135 Постанова Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 р. № 998 "Деякі питання обрання та призначення керівника державної наукової установи"] (якою затверджено типову форму контракту)
|-
| 2 || Наймані працівники колективного сільськогосподарського підприємства || [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2114-12 Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"]
|-
| 3 || Фахівці, які залучаються до роботи в робочих групах комітетів Верховної Ради України|| [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/116/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про комітети Верховної Ради України"]
|-
| 4 ||
* Виконавчий директор органу господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони
* Працівники спеціальної (вільної) економічної зони
|| [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2673-12 Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон"]
|-
| 5 || Керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління місцевої державної адміністрації|| [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/586-14 Закон України "Про місцеві державні адміністрації"]
|-
| 6 || Працівники, яких приймає концесіонер || [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/155-20#n646 Закон України "Про концесію"]
|-
| 7 || Працівники, яких приймає інвестор || [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1039-14 Закон України "Про угоди про розподіл продукції"]
|-
| 8 ||
* Керівники державних та комунальних закладів культури
* Професійні творчі працівники (художній та артистичний персонал) державних та комунальних закладів культури
|| [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2778-17 Закон України "Про культуру"]
|-
| 9 || Керівники державних та комунальних закладів охорони здоров’я ||
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1094-2017-%D0%BF#n9 Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 р. № 1094 "Про затвердження Порядку проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров’я"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/792-2019-%D0%BF#n10 Постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 792 "Про затвердження Порядку укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я та типових форм контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я"] (якою затверджено типову форму контракту)
|-
| 10 ||
* Керівник підприємства
* Виконавчий директор виробничого кооперативу
* Працівники підприємства (трудовий колектив)
|| [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України]
|-
| 11 || Працівники біржі, які працюють за наймом || [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1956-12 Закон України "Про товарну біржу"]
|-
| 12 || Особи, які працюють на територіях радіоактивного забруднення || [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"]
|-
| 13 || Особи, залучені до ліквідації радіаційних аварій та їх наслідків || [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання"]
|-
| 14 || Працівники споживчих товариств, у передбачених законом випадках|| [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2265-12 Закон України "Про споживчу кооперацію"]
|-
| 15 || Державні службовці|| [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text Закон України "Про державну службу"]
|}

'''<big>ВАЖЛИВО</big> ! Забороняється укладати трудовий договір у формі контракту у випадках, не передбачених законом.'''

== Особливості укладання контракту==
Контракт може укладатися як з ініціативи керівника підприємства, установи, так і особи, яка наймається на роботу.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 статті 24 Кодексу законів про працю України] контракт укладається у письмовій формі його підписують роботодавець та працівник, якого наймають на роботу за контрактом.

За згодою працівника копію укладеного з ним контракту може бути передано профспілковому чи іншому органові, уповноваженому працівником представляти його інтереси, для здійснення контролю за додержанням умов контракту.

Контракт може містити положення щодо основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат у формі:

# Винагороди за підсумками роботи за рік;
# Премій за спеціальними системами і положеннями;
# Компенсації та інші грошові матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які встановлюються понад передбачені зазначеними актами норми.

Сторонам надається право визначати порядок встановлення розміру заробітної плати. Для підвищення зацікавленості працівника рекомендується встановлювати '''не мінімальний розмір майбутньої заробітної плати''' з подальшим її підвищенням, а передбачати '''середній рівень''' з визначенням підстав для її збільшення або зменшення.

У будь-якому разі виплати, що встановлюються контрактом, не повинні бути меншими, ніж це передбачено чинним законодавством, угодами і колективним договором, та залежать від виконання умов контракту.

Усі умови контракту обов'язково погоджують сторони. Його оформлюють у двох примірниках, що мають однакову юридичну чинність і зберігаються у кожної із сторін контракту.

''' '''Контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, обумовленої сторонами у контракті.

Контракт може бути змінений тільки за угодою сторін, складеною у письмовій формі.

'''''Контракт є підставою для видання наказу про прийняття працівника на роботу з дня, встановленого у контракті за угодою сторін.'''''

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 ст. 29 КЗпП] до початку роботи згідно з укладеним контрактом власник або уповноважений ним орган зобов’язаний виконати всі умови щодо інструктажу працівника і визначити йому робоче місце, а саме:

* роз’яснити працівникові його права та обов’язки, поінформувати під підпис про умови праці, наявність на робочому місці, де він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їхнього впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;
* ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;
* визначити працівникові робоче місце, забезпечити його потрібними для роботи засобами;
* проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

'''Працівник допускається до роботи, визначеної трудовим договором, після виконання зазначених вимог.'''

== Розірвання контракту ==
Підстави, умови та порядок розірвання контракту передбачені ст. ст. 21-25 Положення про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору, затвердженого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/170-94-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170]

#У разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 36 Кодексу] законів про працю України, з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом.
#У разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань, передбачених у контракті, його може бути достроково розірвано з попередженням відповідної сторони за два тижні.
#Контракт підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за контрактом, порушення роботодавцем законодавства про працю, невиконання чи неналежного виконання роботодавцем зобов'язань, передбачених контрактом, та з інших поважних причин. Звільнення працівника у цьому разі проводиться відповідно до статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 39 Кодексу законів про працю України].
#За два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.
#Спори між сторонами контракту розглядаються в установленому чинним законодавством порядку.

== Оскарження контракту ==
Окаржити умови контракту можливо на підставі [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 частини першої статті 233 КЗпП].

[[Категорія:Трудовий договір. Призначення на посаду/прийняття на роботу‎]]

Фінансовий лізинг: визнання договору недійсним

2021-09-20T10:07:50Z

Ruslana.matushchak: СУДОВА ПРАКТИКА: Велика Палата Верховного Суду розглянула справу щодо особливостей відмови від договору лізингу внаслідок несплати лізин

Кримінальні правопорушення у сфері медичної діяльності

2021-08-18T13:09:13Z

Ruslana.matushchak: Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності .

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/kodeks/024/120.php Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України]

== Поняття медичних злочинів ==
Відповідно до законодавства кримінальна відповідальність настає за злочин - вчинення особою суспільно-небезпечного винного діяння, яке містить склад злочину, що передбачений Кримінальним кодексом України. ''Щодо медичної діяльності'', незважаючи на суттєві особливості, які відрізняють цю сферу, ''принципи кримінальної відповідальності медичних працівників мають загальний характер.'' 
Медичний працівник з позиції кримінального права розглядається з урахуванням двох складових: як загальний суб'єкт та як спеціальний суб'єкт вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного зі здобуттям ним медичної освіти, – так звані "професійні злочини". 
'''Під професійним медичним злочином слід розуміти умисне або необережне діяння, вчинене медичним працівником при виконанні професійних обов’язків, заборонене кримінальним законом під загрозою покарання.''' 

== Групи медичних злочинів та їх характеристика ==

Медичний працівник з позиції кримінального права розглядається з урахуванням двох особливостей. Перша полягає у сприйнятті медика як загального суб’єкта вчинення злочину. Друга зводиться до сприйняття медичного працівника як спеціального суб’єкта вчинення злочину, пов’язаного з фактом здобуття медичної освіти. Керуючись такими особливостями, а також можливістю медика виконувати певні службові обов’язки, всі злочини, за які медичні працівники можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, поділяються на три групи:
# професійні медичні злочини;
# службові медичні злочини;
# злочини, за які медичні працівники притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах. 

До суспільно небезпечних діянь, заборонених Кримінальним кодексом України під загрозою покарання і пов’язаних з медичною діяльністю, належать такі злочини: 
* неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 КК України);
* розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби (ст. 132 КК України);
* незаконне проведення аборту (ст. 134 КК України);
* незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 КК України);
* ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК України);
* неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК України);
* порушення прав пацієнта (ст. 141 КК України);
* незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 КК України);
* порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК України);
* насильницьке донорство (ст. 144 КК України);
* незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК України). 

Другу групу злочинів, за які медичні працівники можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, складають суспільно небезпечні діяння, які пов’язані з виконанням медиком службових обов’язків. Деякі з них можуть мати відношення і до медичних працівників, але тільки до тих, які є службовими особами. Мова йде про такі злочини, як:
* розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 ККУ);
* неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137 ККУ);
* порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184 ККУ);
* зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 ККУ);
* перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 ККУ);
* службове підроблення (ст. 366 ККУ);
* службова недбалість (ст. 367 ККУ);
* одержання хабара (ст. 368 ККУ) та ін. 

Третю групу з представленої класифікації складають злочини, за які медичні працівники притягуються до кримінальної відповідальності на загальних засадах. 

У діяльності медичних працівників умисні злочини зустрічаються рідше, ніж необережні. Серед злочинів першої групи (умисні) найбільш суспільно небезпечним є ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ). Водночас серед необережних злочинів найбільш актуальними є неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 ККУ), вбивство через необережність (ст. 119 ККУ) і необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 ККУ).

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ст.39 ККУ)

Для того, щоб такі випадки могли бути розглянуті з позиції крайньої необхідності, що передбачає виключення злочинності діяння лікаря, необхідно вказати критерії правомірності акту крайньої необхідності у сфері медичної діяльності. До них належать:
* 1. Небезпека повинна бути справжньою (реальною). Патологічний стан, який потребував надання екстреної медичної допомоги, що пов'язана із заподіянням шкоди здоров'ю людини, повинен бути таким насправді.
* 2. Небезпека повинна становити реальну загрозу. Тут мова йде про те, що захворювання (травма) безпосередньо (а не опосередковано, проявившись через визначений час) загрожує життю і здоров'ю людини.
* 3. Усунути цю небезпеку за даних обставин не можна іншими засобами, крім тих, які пов'язані із заподіянням шкоди. Іншими словами, без заподіяння шкоди людині за даних обставин не можливо усунути ту причину (захворювання, травму), яка становить небезпеку для життя і здоров'я.

== Причини, що зумовлюють вивчення питань кримінально-правової відповідальності медичних працівників ==

В рамках аналізу питань кримінальної відповідальності медиків важливо говорити саме про "професійні злочини", тобто такі, за які відповідальність покладається на медичного працівника в силу: 
1) вчинення ним суспільно небезпечного діяння; 

2) приналежності особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до медичної професії; 

3) прямого зв'язку дії (бездіяльності) з медичною практикою та виконанням професійних обов'язків; 

4) наявності ознак порушення стандартів надання медичної допомоги, з якими останній обізнаний в силу своєї кваліфікації, спеціалізації та професії в цілому; 

5) негативних наслідків, які настали для життя та здоров'я особи. 

Більшість кримінальних правопорушень у сфері медичного обслуговування містять матеріальний склад, тобто наявність негативних наслідків для життя та здоров'я пацієнта є обов'язковою умовою. Для інкримінування медику "злочинної поведінки" необхідне встановлення вини та причинно-наслідкового зв'язку між діяннями, що потягли за собою негативні наслідки у вигляді тілесного ушкодження або смерті людини. Якщо ж шкода здоров'ю не є наслідком протиправної поведінки медичного працівника, а сталася з інших причин (через недотримання пацієнтом медичних рекомендацій, внаслідок непередбачуваних анатомічних особливостей організму пацієнта, неповної клінічної картини, яку лікар не міг встановити в силу причин, які від нього не залежали), причинний зв'язок виключається та кримінальна відповідальність не настає.

[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Адвокатський запит

2021-08-18T12:52:35Z

Ruslana.matushchak: Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 р. №41

== Нормативна база ==
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran2#n2 Кримінальний кодекс України]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/paran25#n25 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2939-17 Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1700-18/paran2#n2 Закон України "Про запобігання корупції"]
# [http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/kodeks/024/120.php Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України]
# Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги нова редакція, затверджена рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 р. №41.

== Поняття адвокатського запиту ==

'''Адвокатський запит''' — письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

Адвокат має право звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз’яснень положень законодавства.

== Оформлення адвокатського запиту ==

''До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом'':
* копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю,
* ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
'''Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.'''

У разі відсутності копій вказаних документів у додатках до адвокатського запиту останній не може вважатися оформленим неналежним чином. Неналежне оформлення адвокатського запиту є підставою для відмови у наданні інформації та/або документів на такий запит.

Також, статтею 26 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17#Text Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»] (далі – Закон) встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги;

2) довіреність;

3) ордер;

4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17#Text Закону] під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Таким чином, подання адвокатом адвокатського запиту є професійним правом адвоката, у зв’язку із наданням правової допомоги на підставі договору про надання правової допомоги. Вимоги до подання адвокатського запиту є однаковими для всіх адвокатів, незалежно від організаційних форм, в яких вони здійснюють адвокатську діяльність – індивідуально, або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання.

У адвокатів є можливість генерувати необмежену кількість ордерів через «Особистий кабінет адвоката» на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвoкатів України.

Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 р. №41 визначено, що oрдер, встановленої форми, '''є обов’язковим для прийняття усiма органами''', установами, організаціями на підтвердження правомочності адвoката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закoну України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об’єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.

== Надання відповіді на адвокатський запит ==

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, яким направлено адвокатський запит, '''''зобов’язані не пізніше п’яти робочих днів''''' з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, '''''строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження''''', про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

У разі якщо задоволення адвокатського запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як десять сторінок, адвокат зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір таких витрат не може перевищувати граничні норми витрат на копіювання та друк, встановлені Кабінетом Міністрів України відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2939-17 Закону України «Про доступ до публічної інформації»].

Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Випадки, коли отримувачі запитів мають право або зобов’язані відмовити у наданні інформації, оскільки вона належить до інформації з обмеженим доступом, передбачені окремими спеціальними законами, наприклад, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3855-12#Text «Про державну таємницю»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14#Text «Про банки і банківську діяльність»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17#Text «Про захист персональних даних»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінальним процесуальним кодексом України] тощо. Особливо, з прийняттям останнього закону, адвокати доволі часто у відповідь на поданий запит отримують відмову у наданні необхідної інформації через її конфіденційність та обмежений режим доступу до неї.

'''''Інформація з обмеженим доступом''''' – це [[Конфіденційна інформація|конфіденційна]], таємна та службова інформація (частина перша статті 21 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text Закону України «Про інформацію»]).
{| class="wikitable"
|+
|Цікаво! До ''конфіденційної інформації про фізичну особу'' слід відносити інформацію про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адресу, дату і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові й немайнові відносини цієї особи з іншими особами (зокрема, з членами сім’ї), а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються в побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, – за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка обіймає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-12#Text рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року у справі №1-9/2012]).
|}
Проте ненадання відповіді, надання неповної інформації, є підставою подальшої реалізації процесуальних прав як учасника справи – витребування доказів в порядку статті 84 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільного процесуального кодексу України], статті 81 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text Господарського процесуального України] та статті 80 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства України]. У більшості випадків, якщо клопотання про витребування доказів обґрунтовано належним чином, до клопотання додано копію адвокатського запиту із доказами подання (направлення) та підтверджено відсутність відповіді у 5-денний строк з дня отримання, то суди такі клопотання задовольняють.

== Переваги адвокатського запиту ==
* короткий строк розгляду запиту і надання інформації та/або копій документів. Законом встановлено, що відповідь на запит має бути надано протягом 5-ти днів з моменту його отримання.
* наявність відповідальності за ненадання, несвоєчасне надання або неповне надання відповіді на запит. Чинним законодавством України передбачена адміністративна відповідальність за ненадання, несвоєчасне надання або неповне надання відповіді на запит.
== Відповідальність за ненадання інформації на адвокатський запит ==

Відповідно до статті 24 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»], відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

Вимога про надсилання договору про надання правової допомоги є незаконною, адже адвокатська угода з клієнтом може містити відомості, що становлять адвокатську таємницю. Також, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»], забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності, забороняється вимагати від адвоката, його помічника, стажиста, інших осіб, надання відомостей, що є адвокатською таємницею.

В інших випадках порушення права на адвокатський запит адвокат може керуватися:
* статтею 397 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/paran2#n2 Кримінального кодексу України], що встановлює відповідальність за вчинення перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці;
* статтею 212-3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/paran25#n25 Кодексу України про адміністративні правопорушення], що встановлює відповідальність у вигляді штрафу за порушення права на інформацію (тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);
* статтею 60 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1700-18/paran2#n2 Закону України "Про запобігання корупції"], якою встановлюються вимоги щодо прозорості та доступу до інформації.

== Корисні посилання ==
* [https://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/situaciyi-koli-ne-die-advokatskiy-zapit.html Ситуації, коли не діє адвокатський запит]

== Див. також ==
* [[Конфіденційна інформація]]
* [[Порядок оформлення запитів на інформацію]]
* [[Вимоги до оформлення звернень громадян та терміни їх розгляду]]
* [[Відкрита інформація]]
* [[Захист персональних даних]]
[[Категорія:Законодавство у сфері адвокатської діяльності]]

Малозначність діяння

2021-06-30T11:48:22Z

Ruslana.matushchak: Створена сторінка: === Звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушенн...

=== Звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення ===

'''Нормативна база:'''
* 1. Кодекс України про адміністративні правопорушення (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text)
* 2. Постанова Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 266/3228/16-а (https://reyestr.court.gov.ua/Review/85323291)
* 3. Лист Міністерства юстиції України від 02.08.2013 № 6802-0-4-13/11 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6802323-13#Text)
* 4. Лист Державна фіскальної служби у від 11.09.2015 № 33814/7/99-99-17-03-01-17 (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v3814872-15#Text)

'''Загальні положення'''
'''Стаття 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає можливість звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення.'''
При малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
| Положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п’ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою - четвертою статті 126 та статтею 130 цього Кодексу.

'''Яке адміністративне порушення вважається малозначним?'''

''Роз’яснення щодо малозначності правопорушення
Поняття «малозначність порушення» міститься у нормах КУпАП та використовується під час накладання адміністративних штрафів.''
Так, Мін’юст в листі від 06.03.2018 № 8887/4408-33-18/11.2.2 пояснює, що чинними нормами КУпАП не визначається поняття малозначності вчиненного правопорушення та виключного переліку діянь, які можуть вважатися малозначними. Орган (посадова особа), уповноважений розглядати справи про адміністративніправопорушення, звільняє правопорушника від адміністративної відповідальності в кожному випадку окремо, зважаючи на характер вчинюваного діяння та обставини справи.
Державна фіскальна служба у Листі від 11.09.2015 № 33814/7/99-99-17-03-01-17 рекомендує кваліфікувати правопорушення як малозначне, якщо сума боргу (недоїмки) з ЄСВ, яка є предметом об'єкта складу правопорушення, не перевищує 10 гривень.
Ч. 2. ст.22 КУпАП визначено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Усне зауваження може бути зроблено лише за малозначне правопорушення. Законодавство не містить їх переліку або вказівок на ознаки, що дозволяють судити про малозначність провини. Тобто, це такі адміністративні правопорушення, які не становлять великої суспільної шкоди та не завдають значних збитків державним або суспільним інтересам чи безпосередньо громадянам. Установлення в законі такого заходу впливу, як усне зауваження означає невідворотність реагування на кожне правопорушення, зокрема й малозначне.
Розмежування усного зауваження та попередження:
Кодекс чітко розмежовує усне зауваження й попередження: Усне зауваження не міститься у переліку видів адміністративних стягнень у ст. 24; попередження наявне серед видів стягнення в п. 1 ч. 1 ст. 24, у ст. 26 і в санкціях статей Особливої частини КУпАП. Попередження, будучи мірою стягнення, виноситься в письмовій формі або фіксується іншим установленим способом.
Для застосування усного зауваження та звільнення від відповідальності не потрібно спеціального зазначення про таку можливість в акті про відповідальність за конкретний учинок.
Призначення усного зауваження здійснюється на розсуд посадової особи, що вирішує справу відповідно до оцінки нею всіх обставин провини й особистості порушника.
Не передбачено обов'язковості звільнення від адміністративної відповідальності за всі малозначні правопорушення, а передбачає тільки право прийняти таке рішення.
У зв’язку із цим посадова особа зобов'язана розглянути всі сторони адміністративного правопорушення, оцінити його наслідки, переконатися, що внаслідок його вчинення не завдана значна шкода окремим громадянам або суспільству, дослідити обстановку, в якій вчинене порушення, особистість порушника, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність тощо.

'''СУДОВА ПРАКТИКА'''
Вирішення питання про застосування положень ст. 22 КУпАП суд вирішує з урахуванням Узагальнення практики Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України та узагальнення судової практики Верховного Суду України щодо розгляду судами справ про адміністративні правопорушення де зазначено, «що визначення малозначного правопорушення законодавчо не закріплено .
Проте, у кожному конкретному випадку судом має вирішуватися питання про визнання діяння малозначним, виходячи з того, що його наслідки не представляють суспільної шкідливості, не завдали або не здатні завдати значної шкоди суспільним або державним інтересам, правам та свободам інших осіб».
Суд зазначив, що «сфера застосування статті 22 КУпАП (звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначності вчиненого правопорушення) поширюється саме на орган, уповноважений вирішувати справу (у цьому випадку Управління патрульної поліції)».

Тому ВС дійшов висновку, що, приймаючи рішення про звільнення порушника від адміністративної відповідальності, суди попередніхі нстанцій вийшли за межі своєї компетенціїтим самим втрутившись в дискреційні повноваження відповідача, що не відповідає загальним принципам та засадам адміністративного судочинства '''(постанова від 31.10.2019 у справі № 266/3228/16-а).'''

Файл:Купап.docx

2021-06-30T10:12:38Z

Ruslana.matushchak:

Конституційна скарга

2021-06-04T06:48:53Z

Ruslana.matushchak: Строк звернення із конституційною скаргою становить 3 місяці з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосован

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/main/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України].
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19 Закон України "Про Конституційний суд України"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про звернення громадян"]

== Повноваження Конституційного Суду==
Конституційний Суд є органом конституційної юрисдикції. Він не належить до судів системи судоустрою України, найвищим судом у якій є Верховний Суд. 
До повноважень Конституційного Суду України, визначених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 статтями 147, 150,151, 1511 Конституції України], статтею 7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-19#Text Закону України "Про Конституційний суд України" (далі - Закон)], належить:
# вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
# офіційне тлумачення Конституції України;
# надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п’яти народних депутатів України, або Кабінету Міністрів України висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;
# надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п’яти народних депутатів України висновків про відповідність Конституції України (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
# надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 статтями 111 і 151 Конституції України;]
# надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 статей 157 і 158 Конституції України;]
# надання за зверненням Верховної Ради України висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України;
# вирішення питань про відповідність Конституції України та законам України нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим за зверненням Президента України згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 частиною другою статті 137 Конституції України;]
# вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України.

'''Звертаємо увагу, що Конституційний Суд не здійснює офіційного тлумачення законів України. ''' 
Листи, скарги, клопотання, заяви, в тому числі позовні заяви, інші звернення з питань, вирішення яких не належить до повноважень Конституційного Суду, опрацьовуються Секретаріатом в порядку, передбаченому [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про звернення громадян".] 

Згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19/stru/paran556#n556 частиною третьою статті 8 Закону] Суд не розглядає питання щодо відповідності законам України актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, актів інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 пунктом 28 частини першої статті 85 та частиною другою статті 137 Конституції України.] 

Також '''до повноважень Конституційного Суду не належить''' вирішення питань, віднесених до компетенції судів системи судоустрою України. Він не є контролюючою інстанцією щодо цих судів, не може втручатися в їх діяльність, давати вказівки та доручення, перевіряти правильність застосування ними норм законодавства, розглядати питання конституційності прийнятих ними рішень. Конституційний Суд не уповноважений розглядати скарги на дії та рішення органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати оцінку цим діям та рішенням. 

'''Конституційний Суд не вирішує питань''' встановлення та відновлення соціальних пільг, нарахування та перерахунку пенсій, інших питань, віднесених до компетенції органів законодавчої та виконавчої влади, судів та органів місцевого самоврядування. Він не дає роз’яснень та консультацій з правових питань, що виникають під час застосування чинного законодавства.

'''Строк звернення із конституційною скаргою становить 3 місяці''' з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано закон України (його окремі положення). Строк може бути поновлений, якщо його пропуск пов’язаний із несвоєчасною підготовкою повного тексту судового рішення. До того ж, відповідно до Прикінцевих положень Закону «Про Конституційний Суд України», конституційну скаргу може бути подано, виключно якщо остаточне судове рішення у справі особи набрало законної сили не раніше 30 вересня 2016 року.

== Суб’єкт права на конституційну скаргу==
Суб’єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України. 

'''До суб’єктів права на конституційну скаргу не належать юридичні особи публічного права.''' 

Конституційну скаргу фізична особа підписує особисто.
Якщо суб’єктом права на конституційну скаргу є дієздатна фізична особа, яка за станом здоров’я або фізичною вадою не в змозі особисто підписати конституційну скаргу, її підписує уповноважена в установленому законом порядку особа, що діє від її імені. 

Конституційну скаргу юридичної особи підписує уповноважена на це особа, повноваження якої має бути підтверджено установчими документами цієї юридичної особи та актом про призначення (обрання) на посаду уповноваженої особи.

== Форма звернення та вимоги до конституційної скарги==
[[Файл:31091885 418968035215298 7405517251605533844 n.png|міні|Типові помилки в конституційних скаргах]]
Формою звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства та юридичних осіб до Конституційного Суду є конституційна скарга.
Згідно зі [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19/stru/paran556#n556 статтею 55 Закону] конституційною скаргою є подане до Суду письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб’єкта права на конституційну скаргу. 

'''У конституційній скарзі зазначаються:''' 
# прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса зареєстрованого місця проживання особи (для іноземця чи особи без громадянства – місця перебування) або повна назва та місцезнаходження юридичної особи, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
# відомості про уповноважену особу, що діє від імені суб'єкта права на конституційну скаргу;
# короткий виклад остаточного судового рішення, в якому було застосовано відповідні положення закону України;
# опис перебігу розгляду відповідної справи в судах;
# конкретні положення закону України, які належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити закон України;
# обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб’єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону;
# відомості про документи і матеріали, на які посилається суб’єкт права на конституційну скаргу, із наданням копій цих документів і матеріалів;
# перелік документів і матеріалів, що додаються. 

Копія остаточного судового рішення у справі суб’єкта права на конституційну скаргу має бути засвідчена в установленому порядку судом, що його ухвалив. 

Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19/stru/paran556#n556 статті 56 Закону] суб'єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України. 

Згідно зі [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19/stru/paran556#n556 статтею 74 Закону] конституційна скарга подається до Суду державною мовою.
Конституційні скарги надсилаються до Конституційного Суду поштою або передаються безпосередньо до Секретаріату Суду (далі – Секретаріат) без стягнення державного мита. 

{| class="wikitable"
|-
| У зв’язку з тим, що до Конституційного Суду України (як і до конституційних судів інших країн) значна кількість клопотань вноситься з порушенням вимог Закону, Законом та Регламентом Конституційного Суду передбачено їх попереднє опрацювання відповідним підрозділом Секретаріату. Так, [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19/stru/paran556#n556 статтею 57 Закону] передбачено, що попередню перевірку звернень до Суду здійснює Секретаріат. Якщо конституційна скарга за формою не відповідає вимогам Закону, керівник Секретаріату повертає її суб’єкту права на конституційну скаргу. '''Повернення конституційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до Суду з дотриманням вимог цього Закону.'''
|}
== Прийнятність та забезпечення конституційної скарги==
Конституційна скарга вважається прийнятною за умов її відповідності вимогам, передбаченим [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2136-19/stru/paran556#n556 статтями 55, 56 Закону,] та якщо:
# вичерпано всі національні засоби юридичного захисту (за наявності ухваленого в порядку апеляційного перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, а в разі передбаченої законом можливості касаційного оскарження - судового рішення, винесеного в порядку касаційного перегляду);
# з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано закон України (його окремі положення), '''сплинуло не більше трьох місяців.''' 

Як виняток, конституційна скарга може бути прийнята поза межами вимог, якщо Суд визнає її розгляд необхідним із мотивів суспільного інтересу. 

Якщо суб’єкт права на конституційну скаргу пропустив строк подання конституційної скарги у зв’язку з тим, що не мав повного тексту судового рішення, він має право висловити у конституційній скарзі клопотання про поновлення пропущеного строку. 

Суд відмовляє у відкритті конституційного провадження, визнавши конституційну скаргу неприйнятною, якщо зміст і вимоги конституційної скарги є очевидно необґрунтованими або наявне зловживання правом на подання скарги.

=== Забезпечення конституційної скарги===
При розгляді конституційної скарги Велика палата, у виняткових випадках, з власної ініціативи може вжити заходів щодо забезпечення конституційної скарги, видавши забезпечувальний наказ, який є виконавчим документом. 

Підставою для забезпечення конституційної скарги є необхідність запобігти незворотнім наслідкам, що можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення. 

Способом забезпечення конституційної скарги є встановлення тимчасової заборони вчиняти певну дію. 

Забезпечувальний наказ втрачає чинність з дня ухвалення рішення або постановлення ухвали про закриття конституційного провадження у справі.

== Додатково ==
Необхідні консультації щодо звернення до Конституційного Суду можуть бути надані на особистому прийомі громадян, який здійснюється з понеділка по четвер з 10.00 до 17.00 (у п’ятницю з 10.00 до 15.45), обідня перерва з 13.00 до 13.45 год. У ці ж години надаються роз’яснення і в телефонному режимі (тел. 238-10-30; 238-11-17). Докладніше про порядок особистого прийому можна дізнатися на офіційному веб-сайті Конституційного Суду ([http://www.ccu.gov.ua/ www.ccu.gov.ua]) у підрозділі "Як звернутися до Конституційного Суду України" розділу "До відома".

[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Конституційне право]]

Функціонування Реєстру пацієнтів

2021-03-31T12:00:19Z

Ruslana.matushchak: Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 411 затверджено Порядок функціонування електронної системи охорони здоров’я.

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закон України «Про захист персональних даних»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80/94-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/691-2019-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України " від 10 липня 2019 року № 691 "Про реалізацію експериментального проекту щодо створення сприятливих умов для реалізації прав дитини"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80 Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 №386-р]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1864-12 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 19.10.2012 № 818 «Про затвердження Порядку ведення реєстру хворих на туберкульоз»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0914-09 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 28.05.2009 № 365 "Про затвердження Порядку ведення реєстру хворих на цукровий діабет"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/368-2012-%D1%80 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 червня 2012 року № 368-р «Про затвердження плану заходів щодо створення електронного реєстру пацієнтів Вінницької, Дніпропетровської, Донецької областей та м. Києва»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1579-12 Наказ Міністерства охорони здоров’я 30.08.2012 № 666 «Про затвердження Порядку ведення електронного реєстру пацієнтів Вінницької, Дніпропетровської, Донецької областей та м. Києва»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0661-12 Наказ Міністерства охорони здоров’я 14.02.2012 № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування»]
* Постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 411 "'''Деякі питання електронної системи охорони здоров’я".'''

== Поняття "Реєстр пацієнтів" ==

Законодавство України про охорону здоров'я в тому числі щодо питання – Реєстр пацієнтів , базується на [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»] (далі - Основи) та інших нормативно-правових актах, які регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до статті 3 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Основ]:

'''пацієнт''' - фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога;

'''заклад охорони здоров'я''' - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

'''мережа закладів охорони здоров'я''' - сукупність закладів охорони здоров'я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території.

З метою реалізації одного із принципів охорони здоров’я - рівноправності громадян, демократизму і загальнодоступності медичної допомоги, створено низку нових заходів на основі чинного законодавства. Вимоги сьогодення вимагають від держави швидкого реагування та впровадження новацій у різних сферах життєдіяльності. Не виключенням є реалізація ідеї електронного реєстру пацієнтів. Впровадження електронних реєстрів пацієнтів також передбачене [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80 «Стратегією розвитку інформаційного суспільства в Україні»] (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 р. № 386-р.).
Протягом тривалого часу існують такі реєстри, до прикладу:

- '''реєстр хворих на туберкульоз''' [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1864-12 (Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 19.10.2012 № 818 «Про затвердження Порядку ведення реєстру хворих на туберкульоз»)] (чітко визначено поняття адміністратора, бази даних та персональних даних клієнтів);

- '''реєстр хворих на цукровий діабет''' [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0914-09 (Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 28.05.2009 N 365 «Про затвердження Порядку ведення реєстру хворих на цукровий діабет»)].

Звісно ці реєстри обмеженого медичного спрямування, проте покликані полегшити пошук необхідної інформації та обліку відповідних хворих, оптимізацію процесу надання медичної допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 411 "'''Деякі питання електронної системи охорони здоров’я"''' затверджено '''Порядок функціонування електронної системи охорони здоров’я.'''

   Цей Порядок визначає механізм функціонування електронної системи охорони здоров’я та її компонентів, реєстрації користувачів, внесення та обміну інформацією і документами в електронній системі охорони здоров’я відповідно до Закону України “Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення”

   В Порядку наведено визначення терміну «електронний кабінету» як персоніфікованої веб-сторінка або інтерфейс, за допомогою яких користувач відповідно до його прав доступу має можливість створювати, переглядати, обмінюватися інформацією та документами в електронній системі охорони здоров’я відповідно до цього Порядку.

   Завданням електронної системи охорони здоров’я є забезпечення можливості використання пацієнтами електронних сервісів для реалізації їх прав, зокрема за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення (далі - програма медичних гарантій), автоматизація ведення обліку медичних послуг і управління медичною інформацією, запровадження електронного документообігу у сфері медичного обслуговування населення.

Інформаційно-телекомунікаційна система, яка містить передбачені цим Порядком реєстри, програмні модулі, електронну медичну інформаційно-аналітичну систему з оптимізації роботи оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, інформаційну систему НСЗУ в частині, необхідній для реалізації державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, а також забезпечує можливість створення, перегляду, обміну інформацією та документами між реєстрами, державними електронними інформаційними ресурсами, електронними медичними інформаційними системами це і '''центральна база даних.'''

Реєстр пацієнтів, що містить інформацію про фізичних осіб, які мають право на гарантії згідно із Законом України “Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення” також заноситься до центральної бази даних . До зазначеного Реєстру включаються такі відомості про пацієнта: унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (у разі наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі наявності) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті); прізвище, ім’я, по батькові; дата та місце народження; адреса фактичного місця проживання або перебування; серія та номер (у разі наявності) документа, що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, свідоцтво про народження (для осіб, які не досягли 14-річного віку), посвідка на постійне проживання в Україні, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), орган, що видав документ, дата видачі, строк дії; номер телефону, адреса електронної пошти (далі - контактні дані) (у разі надання); інформація про законного представника особи (прізвище, ім’я, по батькові, документи, що посвідчують його особу та повноваження законного представника відповідно до законодавства) (у разі наявності);інші відомості, визначені МОЗ.

Відомості з Реєстру пацієнтів є інформацією з обмеженим доступом;

2) Реєстр декларацій про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, що містить інформацію про декларації.

До зазначеного Реєстру включаються такі відомості:

посилання на запис про пацієнта у Реєстрі пацієнтів;

посилання на запис про медичного працівника, обраного пацієнтом (його законним представником) як лікаря, який надає первинну медичну допомогу, у Реєстрі медичних працівників;

посилання на запис про надавача медичних послуг у Реєстрі суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я;

посилання на запис про місце надання медичних послуг, обране пацієнтом, у Реєстрі суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я;

інші відомості, визначені МОЗ;

Електронні кабінети пацієнтів можуть функціонувати через електронні медичні інформаційні системи та веб-сайти, веб-портали або мобільні додатки уповноважених державних органів або підприємств, що належать до сфери їх управління. Використання веб-сайтів, веб-порталів або мобільних додатків для доступу до електронного кабінету пацієнта здійснюється під час надання згоди особою на обробку персональних даних у випадках, передбачених Законом України “Про захист персональних даних”.

Пацієнт (його законний представник) має право:

1) реєструвати себе (пацієнта, законним представником якого є така особа) у центральній базі даних, подавати заяви про внесення змін та доповнень до відповідних відомостей у Реєстрі пацієнтів;

2) вносити та переглядати інформацію про себе (пацієнта, законним представником якого є така особа);

3) подавати заяви про відкликання заяви про надання згоди на обробку персональних даних, що міститься у центральній базі даних;

4) подавати декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, через електронну систему охорони здоров’я відповідно до встановленого МОЗ порядку;

5) надавати доступ медичним працівникам та іншим користувачам до інформації про себе (інформації про пацієнта, законним представником якого є така особа), що міститься у центральній базі даних.

Користувачі зобов’язані забезпечити внесення актуальних та достовірних даних про себе до центральної бази даних.

До прикладу на розсуд пропонуються рішення судів, які свідчать про те, що якби медичний персонал не вніс коригування до медичних карт хворого та ін., то розгляд справ по суті мали б законне та швидке рішення судів:
# Ухвала суду по справі №640/12850/16-к щодо витребування та доступу до доказів у закладу охорони здоров’я;
# Ухвала суду по справі №522/24532/17 щодо вилученння документів (у т.ч. медичних) та носії інформації (речі) мають доказове значення у кримінальному провадженні.
Доступ до персональних даних можливий у разі наявності згоди суб’єкта персональних даних, крім випадків, передбачених законом.

Реалізація акта дозволить забезпечити пацієнтам можливість використання електронних сервісів для реалізації їх прав за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення.

Варто звернути увагу, що '''10.07.2019 року Постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2019 року № 691 "Про реалізацію експериментального проекту щодо створення сприятливих умов для реалізації прав дитини" затверджено ''"Порядок надання комплексної послуги “єМалятко”.'''''

Цей Порядок визначає процедуру надання комплексної послуги “єМалятко”, що забезпечить створення сприятливих умов для належної реалізації прав дитини та складається з таких послуг:

державна реєстрація народження та визначення походження дитини;

реєстрація місця проживання;

призначення допомоги при народженні дитини;

призначення допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім’ях;

внесення відомостей про дитину до Реєстру пацієнтів, що ведеться у центральній базі даних електронної системи охорони здоров’я;

реєстрація у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків;

видача посвідчень батьків багатодітної сім’ї та дитини з багатодітної сім’ї;

визначення належності новонародженої дитини до громадянства України;

внесення інформації про новонароджену дитину до Єдиного державного демографічного реєстру з присвоєнням унікального номера запису в ньому;

надання одноразової натуральної допомоги “пакунок малюка” за місцем проживання або перебування її отримувача;

надання грошової компенсації вартості одноразової натуральної допомоги “пакунок малюка”.

Сьогодні таку послугу можна отримати за однією заявою не тільки у закладі охорони здоров’я, де народилась дитина, а також у відділах державної реєстрації актів цивільного стану та у центрах надання адміністративних послуг, які надають адміністративні послуги у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Стягнення аліментів за минулий час

2021-03-22T12:19:34Z

Ruslana.matushchak:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]
== Час, з якого присуджуються аліменти ==
Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду '''від дня пред'явлення позову''', а в разі подання заяви про видачу судового наказу - '''із дня подання такої заяви'''. Це прямо передбачено статтею 191 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України]. Причому немає значення, скільки часу пройшло від дня пред’явлення позову до його задоволення. 
На вимоги про стягнення аліментів у судовому порядку '''не поширюється позовна давність''', тобто позов може бути пред'явлено в будь-який момент протягом всього часу існування права на аліменти. Саме право на аліменти виникає у дитини з моменту її народження. 
Якщо один із батьків не бажає добровільно надавати утримання своїй дитині, інший з батьків з ким проживає дитина може пред'явити позов про стягнення аліментів на утримання дитини (заяву про видачу судового наказу), незалежно від строку, що минув з моменту виникнення цього права. Також не мають значення причини, з яких раніше не зверталися до суду з вимогою про стягнення аліментів. 
Якщо позов (заява) подається до суду осбисто, днем пред'явлення позову буде день прийняття його судом (засвідчується датою реєстрації). Якщо ж позов (заява) пред'являється не особисто, а відправляється поштою, днем пред'явлення позову (заяви) вважається календарна дата прийняття відповідного листа поштою, засвідчена на поштовому штемпелі, а не день надходження до суду (дата реєстрації вхідної документації судом).
{| class="wikitable"
|-
! Додатково: [[Аліменти: право на утримання дитини без розірвання шлюбу]]
|}
{| class="wikitable"
|-
! Додатково: [[Стягнення аліментів в порядку наказного провадження]]
|}
== Стягнення аліментів за минулий період ==
Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але '''не більш як за десять років'''. 
Така можливість стягнути аліменти за минулий період є виключенням із загального правила і доступна якщо:
# раніше аліменти не стягувалися;
# позивач доведе що він вживав заходи щодо одержання аліментів з відповідача, а відповідач ухилявся від надання утримання дитині.
Процес доказування в таких справах є досить складним. Адже якщо особа не зверталась про призначення аліментів, то вважається, що інший з батьків належним чином виконував свої обов’язки по утриманню.

'''Доказами того, що позивач намагався отримати аліменти''' можуть бути, наприклад, спроби встановити місце проживання, місце роботи, справжній розмір заробітку відповідача; також інші або письмові докази, які підтверджують звернення позивача до відповідача з вимогою про сплату аліментів; можна подати до суду електронні докази щодо листування з відповідачем.

Подавати до суду електронні докази варто в електронній та паперовій копіях. Наприклад, інформацію можна записати на диск, флеш-носій (веб-сторінки, посилання, фіксація, скрін), та окремо роздрукувати такі дані. Примірники доказів слід засвідчити ЕЦП та власним підписом, та залучити до матеріалів справи.

 
'''Про ухилення від сплати аліментів''' можуть свідчити приховування розміру заробітку, місця проживання, тимчасовий виїзд за кордон тощо. 
Після того, як суд ухвалить позитивне рішення щодо стягнення аліментів за минулий, видається виконавчий лист, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text який має бути пред'явлений до виконання.] Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш '''як за десять років,''' що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. 
Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. 
{| class="wikitable"
|-
! Додатково: [[Строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання]]
|}
{| class="wikitable"
|-
! Додатково: [[Виконання судових рішень у цивільних справах]]
|}
=== Судова практика ===
* [http://reyestr.court.gov.ua/Review/87243178 постанова Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 672/198/19]

== Відмінність між стягненням аліментів за минулий період від стягнення заборгованості за аліментами ==
Стягнення аліментів за минулий час необхідно розрізняти від стягнення заборгованості по аліментах. 
'''Заборгованість''' утворюється у випадках, коли сторони домовились про сплату аліментів, внаслідок чого аліменти повинні були відраховуватись, але не відраховувались за заявою або за рішенням суду, тобто '''''фактично сплата аліментів за цими документами не провадилась'''.'' 
'''Стягнення аліментів за минулий час''' має місце тоді, коли особа мала право на аліменти відповідно до глави 15 чи глави 16 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України], але '''''договір про сплату аліментів сторонами не укладався''''', і особа, яка має право на них, '''''не зверталась до суду з позовом або заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів'''.''
{| class="wikitable"
|-
! Додатково: [[Порядок стягнення заборгованості за аліментами]]
|}
[[Категорія:Сімейне право‎]]
[[Категорія:Стягнення аліментів]]
[[Категорія:Суди]]

Шахрайство

2021-02-19T10:50:14Z

Ruslana.matushchak: /* Відмінність шахрайства від суміжних злочинів */

== [[Такого висновку дійшов Верховний суд в Постанові від 24 вересня 2020 року (справа № 755/10138/16-к)|Нормативна]] база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/ Кримінальний кодекс України] 
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09 Постанова Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності"]
* Постанова Верховного Суду від 24 вересня 2020 року по справі № 755/10138/16-к 

== Поняття шахрайства ==
Шахрайство — заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/ Кримінальний кодекс України] 
== Склад злочину ==
'''''Об'єкт ''''' 
Об'єктом злочину у шахрайстві є право власності як охоронювані законом відносини між людьми, які виражаються у володінні, користуванні та розпорядженні майном. 
'''''Об'єктивна сторона'''''
Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

=== Класифікація ===

Для кваліфікації не має значення як вчинено шахрайство - шляхом обману чи зловживання довірою, через те що в кримінально-правовій нормі про шахрайство вони закріплені як альтернативні способи вчинення злочину, але відсутність визначень даних понять у законі не дозволяє з абсолютною впевненістю визнати деякі злочини шахрайством. 

==== Обман при шахрайстві ====

Обман при шахрайстві - це повідомлення завідомо неправдивих даних або приховування, замовчування інформації про факти або обставини, повідомлення про які було обов'язковим, спрямовані на введення потерпілого в оману або на підтримку помилки особи з метою заволодіння чужим майном або правом на майно, і які призвели до такого стану потерпілого. 

==== Зловживання довірою ====

Зловживання довірою - це використання винним відносин довіри, які є основою правовідносин або існують в особистих стосунках, вчинене з метою протиправного заволодіння чужим майном. При цьому зловживання довірою є другорядним по відношенню до обману, але не втрачає свого самостійного значення як спосіб заволодіння майном при шахрайстві. 

Слід мати на увазі, що коли потерпіла особа через вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна вважати добровільною. 

Однак слід пам’ятати, що з'явився такий вид товару, як інформація, і вартість його може бути дуже високою. У пам'яті комп'ютера чи на інших електронних носіях зберігається інформація, яка містить різноманітні відомості, у тому числі й такі, що становлять комерційну таємницю (характеристика нових видів продукції, оригінальних розробок у певних галузях господарства тощо). За умов конкуренції заволодіння такою інформацією шляхом шахрайства може завдати шкоди підприємству, порушити його нормальну діяльність, що свідчить про велику суспільну небезпеку такого роду посягань і потребує адекватної кримінально-правової боротьби з ними. У зв’язки із цим законодавець визначив наступний вид шахрайства – шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки. 

=== Причинний зв'язок ===

Для шахрайства необхідно встановити причинний зв’язок між діями зловмисника і наслідками для потерпілого. Так особливість причинного зв'язку при шахрайстві полягає в тому, що винний, повідомляючи неправдиві відомості, вводить в оману особу, через що остання передає йому майно. Тому при шахрайстві обман або зловживання довірою завжди передують заволодінню майном і знаходяться з останнім у причинному зв'язку. При відсутності такої послідовності виключається склад шахрайства, а самі дії, за наявності необхідних для того ознак, можуть утворювати інший склад злочину. 

Шахрайство - умисний злочин. Винний бажає настання результату - звернення певного майна на свою користь. Що стосується упущеної вигоди, то винна особа, як правило, не має прямого умислу, і це виключає можливість визнання даного наслідку елементом будь-якої форми розкрадання. 

Шахраї, які вчинюють свої злочини у сфері економіки, не сприймають себе злочинцями, хоча і припускають, що порушують закон. 
Шахрайство вчинюється з прямим умислом, отже винний усвідомлює, що на майно, яким він заволодіває, він ніяких прав не має. Він розуміє, що вчинює суспільне небезпечне протиправне діяння і передбачає розвиток причинного зв'язку й настання суспільне небезпечних наслідків. 

Умисел при шахрайстві за часом виникнення й формування частіш за все буває заздалегідь обдуманим і набагато рідше - таким, що виник раптово.
Кримінальна відповідальність за вчинення шахрайства настає з 16 років.

== Психологічний портрет шахрая ==

Більшість шахраїв володіють певними психологічними прийомами, акторськими навичками та іншими прийомами, які їм допомагають приховати істинні наміри. Шахраї також здатні орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, мають непогану реакцію. Частина шахраїв володіють знаннями в області економічних наук, особливо у сфері фінансів, постачання та збуту, операцій з нерухомістю. Часто шахраї знають прізвища відповідальних працівників органів державної та місцевої влади і посилаються на них при вчиненні шахрайств. 

== Кваліфіковані види шахрайства ==

* Повторно (визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із наступних злочинів – ст.ст.185, 186, 187, 189-191, 262 КК України);[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09 "]
* Попередня змова групою осіб (спільно вчинили злочин декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення);
* вчинене у великих розмірах (спричинені збитки на суму від двохсот п’ятидесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян на момент вчинення злочину);[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/ Кримінальний кодекс України]
* вчинене в особливо великих розмірах (спричинені збитки на суму від шістсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян на момент вчинення злочину)[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/ Кримінальний кодекс України];
* організованою групою (якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

== Відмінність шахрайства від суміжних злочинів ==

Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, та за відсутності змови з особою, яка ввела потерпілого в оману, вчинене не може розглядатись як шахрайство. За певних обставин (наприклад, коли майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані як незаконне привласнення або чужого майна, що випадково опинились у особи. 

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Такі дії особи кваліфікуються відповідно як крадіжка, грабіж або розбій.

'''СУДОВА ПРАКТИКА'''

''' Розмежувальною ознакою між шахрайством та цивільно-правовим деліктом є умисел особи, яка уклала договір, не маючи повноважень'''

Такого висновку дійшов [[Верховний Суд в Постанові від 24 вересня 2020 року (справа № 755/10138/16-к).|Верховний Суд в Постанові від 24 вересня 2020 року (''справа № 755/10138/16-к)''.]]

Так, згідно зі ст. 190 КК України шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховання певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Відповідно, обов`язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об`єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно.

''Цивільно-правові відносини'' - це врегульовані нормами цивільного права майнові і особисті немайнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності учасників. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, угоди, договори та інші правочини. Цивільно-правовими угодами визнаються дії громадян, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що становлять зміст угоди.

Тобто, особа при укладанні цивільно-правової угоди повинна мати право на її укладення та можливість виконання покладених за цією угодою на неї обов`язків.

Відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, слід виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що '''''винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов`язання - не виконувати.''''' Розмежування кримінально-караного злочину від цивільно-правової угоди слід проводити не по тому, як оформлені укладені між сторонами договори, а по тому, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов`язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, мова йде про шахрайство.
[[Категорія:Кримінальне право‎]]
[[Категорія:Правоохоронні органи‎‎]]

Функціонування Реєстру пацієнтів

2021-02-18T16:11:33Z

Ruslana.matushchak: Постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 р. № 691 затверджено надання комплексної послуги “єМалятко”.Сьогодні таку послугу мо

== Нормативна база ==
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України.]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення.]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України.]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закон України «Про захист персональних даних».]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80 Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 №386-р.]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1864-12 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 19.10.2012 №818 «Про затвердження Порядку ведення реєстру хворих на туберкульоз».]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0914-09 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 28.05.2009 N365 «Про затвердження Порядку ведення реєстру хворих на цукровий діабет».]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/546-2012-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 06.06.2012 №546 «Про затвердження Положення про електронний реєстр пацієнтів».]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/368-2012-%D1%80 Розпорядження Кабінету Міністрів України №368-р «Про затвердження плану заходів щодо створення електронного реєстру пацієнтів Вінницької, Дніпропетровської, Донецької областей та м. Києва».]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1579-12 Наказ Міністерства охорони здоров’я 30.08.2012 №666 «Про затвердження Порядку ведення електронного реєстру пацієнтів Вінницької, Дніпропетровської, Донецької областей та м. Києва».]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0661-12 Наказ Міністерства охорони здоров’я 14.02.2012 №110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування».]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80/94-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах».]
# Постанова Кабінету Міністрів України " від 10 липня 2019 року № 691 "Про реалізацію експериментального проекту щодо створення сприятливих умов для реалізації прав дитини".

== Поняття "електронний реєстр пацієнтів" ==

Законодавство України про охорону здоров'я в тому числі щодо питання – '''електронного реєстру пацієнтів''', базується на [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»] (далі - Основи) та інших нормативно-правових актах, які регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до статті 3 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Основ]:

'''пацієнт''' - фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога;

'''заклад охорони здоров'я''' - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

'''мережа закладів охорони здоров'я''' - сукупність закладів охорони здоров'я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території.

З метою реалізації одного із принципів охорони здоров’я - рівноправності громадян, демократизму і загальнодоступності медичної допомоги, створено низку нових заходів на основі чинного законодавства. Вимоги сьогодення вимагають від держави швидкого реагування та впровадження новацій у різних сферах життєдіяльності. Не виключенням є реалізація ідеї електронного реєстру пацієнтів. Впровадження електронних реєстрів пацієнтів також передбачене [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80 «Стратегією розвитку інформаційного суспільства в Україні»] (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 р. № 386-р.).
Протягом тривалого часу існують такі реєстри, до прикладу:

- '''реєстр хворих на туберкульоз''' [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1864-12 (Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 19.10.2012 № 818 «Про затвердження Порядку ведення реєстру хворих на туберкульоз»)] (чітко визначено поняття адміністратора, бази даних та персональних даних клієнтів);

- '''реєстр хворих на цукровий діабет''' [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0914-09 (Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 28.05.2009 N 365 «Про затвердження Порядку ведення реєстру хворих на цукровий діабет»)].

Звісно ці реєстри обмеженого медичного спрямування, проте покликані полегшити пошук необхідної інформації та обліку відповідних хворих, оптимізацію процесу надання медичної допомоги.

'''Електронний реєстр пацієнтів''' створюється з метою підвищення ефективності медичної допомоги, забезпечення своєчасності її надання та достовірності статистичної інформації та є єдиною інформаційною системою збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, оновлення, використання і поширення шляхом розповсюдження, реалізації, передачі, а також знищення відомостей про фізичну особу та отриману нею медичну допомогу.
Для початку заплановано запровадити локальний електронний реєстр пацієнтів закладу охорони здоров’я, як базу даних чи інформації про людей, які звернулися за медичною допомогою до конкретного закладу охорони здоров’я з приводу тих чи інших хвороб. Задля створення локальних електронних реєстрів закладів охорони здоров’я слід стандартизувати порядок виконання записів і зберігання інформації про пацієнтів. Крім того, оскільки пацієнти знаходяться під наглядом не тільки одного лікаря чи закладу, вони можуть бути включені до електронного реєстру різних закладів охорони здоров’я багато разів.
Пріоритетним завданням має стати постійне '''корегування''' та '''оновлення''' електронного реєстру пацієнтів, які знаходились під наглядом, померли чи більше не обслуговуються медичним закладом. Окрім стандартизації порядку виконання записів і зберігання інформації локальні електронні реєстри пацієнтів потребують стандартизації збору даних.

== Введення в дію електронного реєстру==

[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/546-2012-%D0%BF Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2012 №546 «Про затвердження Положення про електронний реєстр пацієнтів»] та [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/368-2012-%D1%80 Розпорядження Кабінету Міністрів України №368-р «Про затвердження плану заходів щодо створення електронного реєстру пацієнтів Вінницької, Дніпропетровської, Донецької областей та м. Києва»] - в Україні запроваджено поняття електронного реєстру пацієнтів та вимоги до нього. На виконання постанови Міністерством охорони здоров’я 30.08.2012 прийнято [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1579-12 Наказ №666 «Про затвердження Порядку ведення електронного реєстру пацієнтів Вінницької, Дніпропетровської, Донецької областей та м. Києва»], яким встановлено ключові засади ведення Реєстру закладами охорони здоров’я у пілотних областях.

Кожна нова система вимагає нормативної деталізації. З юридичної точки зору обов’язково має бути дотримано всі вимоги чинного законодавства та чітко задекларована норма у локальних актах відповідних медичних установ/закладів охорони здоров’я.
''Що ж деталізуємо:''

* '''Електронний реєстр пацієнтів''' – це єдина державна інформаційна система збирання, реєстрації, накопичення відомостей про пацієнта та отриману медичну допомогу.

* '''Реєстр формується''' шляхом створення електронних баз даних на основі комп’ютерних програм (відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1579-12 Наказу № 666] це - «УкрМедСофт: Стаціонар» та «УкрМедСофт: Поліклініка»; основною інформаційною одиницею для Реєстру є форма первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого», затверджена [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0661-12 наказом МОЗ України від 14.02.2012 №110].

* Так відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/546-2012-%D0%BF Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2012 №546 «Про затвердження Положення про електронний реєстр пацієнтів»], яке набуло чинності 27.06.2012, регламентуються принципи роботи електронного реєстру пацієнтів та передбачено створення єдиної інформаційної системи збору, реєстрації, накопичення, оновлення, використання та розповсюдження інформації щодо фізичних осіб і надання їм медичної допомоги.

''Заклади охорони здоров’я усіх форм власності зобов’язані вносити до реєстру відомості про:''

'''фізичну особу''', що містяться у затверджених наказами МОЗ медичних облікових формах (паспортні документи або інші документи, що ідентифікують особу, та первинна облікова документація закладів охорони здоров’я);

'''заклад охорони здоров’я''', в якому пацієнтові надано медичну допомогу;
вид наданої пацієнтові медичної допомоги;

'''лікарські засоби та вироби медичного призначення''', закуплені для лікування пацієнта за кошти державного та місцевих бюджетів;
згоду пацієнта на обробку персональних даних за встановленою МОЗ формою.

# Підставою для внесення фізичної особи (пацієнта) до зеєстру є факт звернення пацієнта до закладу охорони здоров’я та наявність його письмової згоди на обробку персональних даних ([[Спеціальна:FilePath/Електронний реєстр пацієнтів ДОДАТОК 1.doc|Медіа:Електронний_реєстр_пацієнтів_ДОДАТОК_1.doc]]). Персональні дані пацієнта заповнюються в реєстрі пацієнтів з дотриманням ряду вимог [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закону України «Про захист персональних даних»]. Ведення реєстру за умови надання пацієнтами згоди на обробку їхніх персональних даних, не порушує ані лікарської таємниці, ані прав пацієнта на таємницю про стан здоров’я тощо.
# Особа відповідальна за ведення реєстру, технічну підтримку також зобов’язані оформити документ про нерозголошення інформації, яка стала їм відома в процесі трудової діяльності ([[Спеціальна:FilePath/Електронний реєстр пацієнтів ДОДАТОК 2.doc|Медіа:Електронний_реєстр_пацієнтів_ДОДАТОК_2.doc]]).
# Відмова фізичної особи (пацієнта) від внесення її даних до реєстру '''не є підставою''' для ненадання медичної допомоги. Звісно це може викликати певну суперечливість ситуації, проте враховуючи той факт, що електронний реєстр пацієнтів не відміняє ведення облікових форм на паперових носіях, які діятимуть паралельно з реєстром, скоріше за все, інформація про таких пацієнтів має вноситися медичними працівниками тільки до медичних карток, які існують у паперовому вигляді.
# Зрозуміло, що відомості, які будуть об’єктом реєстру нестимуть інформацію з обмеженим доступом. Відповідно до ст. 8 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80/94-%D0%B2%D1%80 Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»] інформація з обмеженим доступом (у тому числі конфіденційна) повинна оброблятися із застосуванням комплексної системи захисту, яка отримала підтвердження за результатами державної експертизи. Водночас ст. 32 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] не допускає збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (крім випадків, визначених законом).
# Заклад охорони здоров’я бере на себе відповідальність за схоронність те нерозголошення отриманої інформації – і це як професійне питання (наявність відповідних кадрів) так і технічне (наявність відповідної технічної бази). Варто керівником установи та/або відповідального підрозділу прийняти документи, які деталізують цей порядок (наприклад, щотижнева зміна паролів, в окремих випадках – вхід через два паролі двох окремих працівників тощо, навіть цифровий підпис).
# Не варто забувати і про юридичну відповідальність при веденні електронного реєстру (адміністративна – ст.ст. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП] 188-39. Порушення законодавства у сфері захисту персональних даних та 188-40. Невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; кримінальна - ст. 182 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] - порушення недоторканності приватного життя (незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років).

== Значення введення електронного реєстру в закладах охорони здоров’я ==

'''До переваг впровадження електронного реєстру пацієнтів належать:'''
* швидкість доступу до даних про пацієнта, що, у свою чергу, впливає на швидкість надання медичної допомоги;
* пацієнт може безпосередньо контактувати з лікарем у будь-який зручний час. Окрім того, йому не потрібно йти в реєстратуру, стояти в черзі, брати талон, таким чином економлячи свій час та нервову систему;
* за допомогою упровадження можливим стане швидкий та достовірний обмін даних про пацієнтів в електронному вигляді;
* автоматично модернізує службу медичної статистики, завдяки якій здійснюватиметься облік обсягів і моніторинг якості фактично наданих населенню медичних послуг. А це – одна з умов комфортного переходу до страхової медицини;
* прискорене реагування органів охорони здоров’я на епідеміологічну ситуацію в конкретних регіонах;
* зменшення помилок у написанні імен, прізвищ, дат тощо.
* Унеможливлює можливість зловживання медичним персоналом внесення несанкціонованих змін до паперових носіїв інформації про пацієнта. Перш за все мається на увазі фабула, коли є помилка лікаря у медичних призначеннях чи лікарських діях, що призвели до адміністративного чи кримінального правопорушення.

До прикладу на розсуд пропонуються рішення судів, які свідчать про те, що якби медичний персонал не вніс коригування до медичних карт хворого та ін., то розгляд справ по суті мали б законне та швидке рішення судів:

# [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59792076 Ухвала суду по справі №640/12850/16-к] щодо - витребування та доступу до доказів у закладу охорони здоров’я;
# [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72495696 Ухвала суду по справі №522/24532/17] щодо вилученння документів (у т.ч. медичних) та носії інформації (речі) мають доказове значення у кримінальному провадженні.

Варто звернути увагу, що '''10.07.2019 року Постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2019 року № 691 "Про реалізацію експериментального проекту щодо створення сприятливих умов для реалізації прав дитини" затверджено ''"Порядок надання комплексної послуги “єМалятко”.'''''

Цей Порядок визначає процедуру надання комплексної послуги “єМалятко”, що забезпечить створення сприятливих умов для належної реалізації прав дитини та складається з таких послуг:

державна реєстрація народження та визначення походження дитини;

реєстрація місця проживання;

призначення допомоги при народженні дитини;

призначення допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім’ях;

внесення відомостей про дитину до Реєстру пацієнтів, що ведеться у центральній базі даних електронної системи охорони здоров’я;

реєстрація у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків;

видача посвідчень батьків багатодітної сім’ї та дитини з багатодітної сім’ї;

визначення належності новонародженої дитини до громадянства України;

внесення інформації про новонароджену дитину до Єдиного державного демографічного реєстру з присвоєнням унікального номера запису в ньому;

надання одноразової натуральної допомоги “пакунок малюка” за місцем проживання або перебування її отримувача;

надання грошової компенсації вартості одноразової натуральної допомоги “пакунок малюка”.

Сьогодні таку послугу можна отримати за однією заявою не тільки у закладі охорони здоров’я, де народилась дитина, а також у відділах державної реєстрації актів цивільного стану та у центрах надання адміністративних послуг, які надають адміністративні послуги у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Робота за сумісництвом

2021-02-18T09:26:03Z

Ruslana.matushchak: щодо декларування роботи за сумісництвом у звітний період

== Нормативно-правові акти ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відпустки"]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/245-93-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня року 1993 № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/100-95-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0076-93 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-99 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"]
*
== Поняття "сумісництво" ==
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін (частина друга статті 21 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу законів про працю України]. 

'''''Сумісництво''''' - виконання працівником, крім своєї основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у підприємця-фізичної особи (пункт 1 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0076-93 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 (далі - Положення].

[https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0076-93 '''Перелік робіт, які не є сумісництвом''']

{| class="wikitable"
|-
| '''''Цікаво!''''' 
Не може вважатися сумісництвом: 
♦ робота працівника, який є фізичною особою-підприємцем та сплачує відповідні податки та збори, на підприємстві, установі, організації на умовах трудового договору ([https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v2718203-10 лист Міністерства праці та соціальної політики України від 15 червня 2010 року № 2718/0/18/10-зв]); 
♦ робота за трудовим договором студентів, які поєднують її з денною формою навчання (пункт 14 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-99 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"].
|}

== Види сумісництва ==
* ''Зовнішнє сумісництво:'' робота виконується на іншому підприємстві чи в суб’єкта підприємництва (якщо працівник працює на двох (або кількох) підприємствах, одне з яких є основним місцем роботи, а друге — місцем роботи за сумісництвом). Трудова книжка зберігається на підприємстві за основним місцем роботи працівника.
* ''Внутрішнє сумісництво:'' робота виконується на тому самому підприємстві (працівник працює як основний працівник і як сумісник, але роботу за сумісництвом здійснює у вільний від основної роботи час). Трудова книжка зберігається на тому самому підприємстві. У разі внутрішнього сумісництва основною вважається посада з найбільшим обсягом виконуваних робіт порівняно з іншими посадами.

== Оформлення трудових відносин ==
Працевлаштуватися за сумісництвом може тільки працівник, в якого є основне місце роботи ([https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v-298203-04 лист Міністерства праці і соціальної політики України від 13 жовтня 2004 року № 36-298]). 

'''Для оформлення трудових відносин працівник, який приймається на роботу за сумісництвом повинен надати:'''
# паспорт;
# диплом або інший документ про набуту освіту або професійну підготовку (''у випадку прийняття на роботу, що потребує спеціальних знань'') (пункт 3 [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0076-93 Положення]).

Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно. 
Факт укладення трудового договору на умовах сумісництва має бути відображений у заяві працівника та в наказі (розпорядженні) роботодавця. Робота за сумісництвом відображається в табелі обліку робочого часу. 

Запис про роботу за сумісництвом, за бажанням працівника, заноситься до трудової книжки за основним місцем роботи на підставі довідки з місця роботи за сумісництвом (абзац сьомий пункту 2.14 [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0110-93 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юсттиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58]). 

'''Не можна допускати, щоб працівник-сумісник виконував свої трудові обов'язки одночасно (в одні й ті ж години) за основним місцем роботи і місцем роботи за сумісництвом.'''

== Організація та оплата праці за сумісництвом ==
Тривалість роботи за сумісництвом '''не може перевищувати 4 годин на день і повного робочого дня у вихідний день'''. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми
робочого часу (пункт 2 [https://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/245-93-%D0%BF постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій]"). 

Оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу. При встановленні сумісникам з погодинною оплатою праці нормованих завдань на основі технічно обгрунтованих норм оплата провадиться за кінцевими результатами за фактично виконаний обсяг робіт. 

Одержана за роботу за сумісництвом заробітна плата при підрахунку середнього заробітку по основній роботі '''не враховується''', за виключенням:
* вчителям та викладачам, які працюють у декількох середніх загальноосвітніх, професійних та інших навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладах, прирівнених до них по оплаті праці працівників, а також педагогічним працівникам дошкільних виховних, позашкільних та інших навчально-виховних закладів (як в одному, так і в декількох);
* медичним і фармацевтичним працівникам лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних установ охорони здоров'я, аптек, установ соціального забезпечення, дитячих будинків, шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, а також для дітей, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку, дитячих дошкільних виховних закладів, медико-соціальної експертизи; сестрам милосердя товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця України.
Крім того, в середню заробітну плату зазначеним працівникам зараховується додаткова оплата за роботу, яка [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0076-93 не є сумісництвом].

== Відпустки за сумісництвом ==
Щорічна відпустка за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві (пункт 6 частини сьомої статті 10 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про відпустки"]). Щорічна основна відпустка надається суміснику повної тривалості, тобто не може бути меншою 24 календарних днів за відпрацьований рік. 

Сумісник, який працює на тому самому чи іншому підприємстві, має право на отримання компенсації за невикористану відпустку так само, як і основний працівник. Якщо тривалість відпустки за місцем роботи за сумісництвом менша, ніж за основним місцем роботи, сумісникам, за їхнім бажанням, в обов’язковому порядку повинна надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи (пункт 14 частини першої статті 25 [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про відпустки"]). Для цього сумісник має подати за місцем роботи за сумісництвом заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати.

== Обмеження для роботи за сумісництвом ==
Відповідно до частини другої статті 21 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу законів про працю України] обмеження щодо сумісництва можуть вводитися законодавством, зокрема і колективним договором, а також трудовим договором, який є для працівника основним. 
Так, наприклад:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#n335 Закон України "Про запобігання корупції"] встановлює обмеження щодо сумісництва, зокрема державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, суддей тощо (стаття 25);
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18 Закон України "Про прокуратуру"] - щодо прокурорів (стаття 18);
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закон України "Про нотаріат"] - щодо нотаріусів (стаття 3);
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"] - щодо адвокатів (стаття 7 та 16);
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/245-93-%D0%BF постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня року 1993 № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій"] щодо:
# працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього
# здоров'я та безпеці виробництва;
# осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок;
# керівників державних підприємств, установ і організацій, їхніх заступників, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхніх заступників (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої
діяльності).
Виняток становлять лише працівники держпідприємств, установ і організацій, які переміщуються із зони АТО [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/245-93-%D0%BF#Text Постанова КМУ "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій"].
== Звільнення з роботи за сумісництвом ==
Звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги (пункт 8 [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0076-93 Положення]). 

Звільнення з роботи за сумісництвом не є підставою вважати працівника безробітним, тому допомога по безробіттю не виплачується. 

Якщо працівник працює за сумісництвом, але звільняється з основної роботи, робота за сумісництвом може стати основним місцем роботи. Оскільки робота за сумісництвом виконується на підставі трудового договору, то з працівником за його заявою розривається трудовий договір про роботу за сумісництвом і укладається новий трудовий договір про роботу на підприємстві на певній посаді шляхом видання наказу. Якщо за основним місцем роботи у трудову книжку працівника не внесено запис про роботу за сумісництвом, то і не вноситься запис до неї і про звільнення працівника з даної роботи.

==Відповідальність==
За дотриманням ретельно стежить Держпраці. Всю необхідну інформацію для цього таке відомство може отримати від:
* ''Пенсійного фонду:'' до обовязків якого входить надання Держпраці на постійній основі даних про застрахованих осіб. які працюють за сумісництвом у 5-ти і більше страхувальників;
* ''Державного реєстру фізичних осіб - платників податків:'' на підставі відомостей про суми виплачених доходів і утриманих податків працівниками Держпраці може самостійно відстежувати осіб, які працюють за сумісництвом у декількох місцях. 

За порушення закондавства наступає ''адміністративна відповідальність'', яка передбачає адміністративний штраф [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністрапивні правопорушення] за порушення заборон на сумісництво, встановлених для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (ст 172-4).

== Відмінність від суміщення професій (посад) ==
'''''Суміщення професій (посад)''''' здійснюється на тому самому підприємстві в основний робочий час у той самий проміжок робочого часу, що відведений для основної роботи за рахунок збільшення інтенсивності праці та обсягу виконуваної роботи при незмінній тривалості робочого часу. При цьому окремий трудовий договір з працівником не укладається, лише видається по підприємству наказ про допущення працівника до роботи за суміщенням. 
У штатному розписі підприємства ці посади мають бути визначені як окремі штатні одиниці з відповідними посадовими інструкціями. 

У табелі обліку робочого часу робота за суміщенням професій (посад) не відображається — для нарахування доплати за суміщення достатньо виданого наказу. Запис у трудову книжку про роботу за суміщенням не вноситься. Працівникові виплачують доплату до посадового окладу згідно зі статтею 105 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу законів про працю України]

'''Чи необхідно декларувати роботу за сумісництвом, яка виконувалася впродовж звітного року, якщо станом на кінець звітного періоду вона вже не виконується?'''

У декларації зазначаються відомості про посаду чи роботу за сумісництвом, якщо її зайняття (виконання) розпочалося або продовжувалося під час звітного періоду незалежно від тривалості.

Отже, якщо у звітному періоді суб’єкт декларування займав посаду або здійснював упродовж будь-якого часу роботу за сумісництвом і при цьому станом на останній день звітного періоду він таку посаду не займає (роботу не здійснює), така посада (робота) повинна бути відображена в декларації.

Відомості про посаду чи роботу за сумісництвом зазначаються незалежно від того, чи була вона оплачуваною.

'''Цікаво!''' [http://www.myshared.ru/slide/1136350/ Презентація щодо сумісництва та суміщення посад].

[[Категорія: Робочий час]]
[[Категорія: Трудовий договір. Призначення на посаду/прийняття на роботу]]