WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності

2023-11-03T13:59:55Z

Roman.mits:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України «Про охорону дитинства»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2623-15 Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09 Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»]
== Загальні аспекти ==
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/ed20060220#o1138 Цивільного кодексу України].

Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи. '''Неповнолітньою вважається особа''' у віці від 14 до 18 років. ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]). Неповнолітні особи мають неповну цивільну дієздатність, тобто, ''всі правочини вони вчиняють самі, але за згодою своїх батьків, усиновлювачів або піклувальників''. При цьому закон вимагає саме наявності згоди зазначених осіб, а не їх обізнаності.

Ряд правочинів, спеціально передбачених законом, наприклад, дрібні побутові правочини, розпорядження своїм заробітком тощо ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]) неповнолітні мають право вчиняти самостійно, а відтак [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1254 ст. 222 ЦК] на такі правочини не поширюється. Правові наслідки, передбачені правилами [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1254 ст. 222] можуть застосовуватися лише до тих правочинів, які підлягають схваленню батьками, усиновлювачами або піклувальниками.

Сама по собі відсутність згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників на вчинення правочину ще не робить його недійсним. Згода може бути надана й після вчинення правочину, за винятком тих випадків, коли законом вимагається обов'язкова письмова згода до укладення правочину, наприклад, щодо транспортних засобів або нерухомого майна. Причому допускається як надання прямої згоди (у письмовій формі, якщо це вимагається законом), так і схвалення правочину шляхом непред'явлення батьками (усиновлювачами) або піклувальниками неповнолітнього претензії другій стороні протягом одного місяця з моменту, коли ці особи дізналися про вчинення неповнолітнім правочину.
== Підстави, за наявності яких правочини, вчинені неповнолітніми особами, можуть визнаватись недійсними ==
Згідно з нормами [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] такий правочин може бути визнано недійсним у таких випадках:
# вихід неповнолітньою особою за межі цивільної дієздатності;
# відсутня попередня згода або наступне схвалення батьків (усиновителів) чи піклувальників на вчинення такого правочину;
# подано заяву законних представників до суду про визнання правочину недійсним.
При цьому для визнання правочину недійсним достатньо, щоб лише однією стороною був неповнолітній, котрий вчинив правочин, що виходить за межі його дієздатності, без згоди батьків (усиновителів) чи піклувальників, а іншою стороною може бути особа повністю дієздатна (хоча не виключається вчинення правочину й двома неповнолітніми, один з яких вчинив її без згоди батьків (усиновителів) чи піклувальників).
== Умови для визнання правочину, вчиненого неповнолітнім за межами його цивільної дієздатності, недійсним ==
Правочин, вчинений неповнолітнім за межами його цивільної дієздатності, можна визнати недійсним:
* у разі, коли буде доведено, що цей «вихід за межі дієздатності» було здійснено, тобто правочин не підпадає під коло «дозволених» правочинів, передбачених статтей 32 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України];
* є відсутність згоди законних представників на вчинення такого правочину (попередньої згоди або ж подальшого його схвалення ними).
Варто зауважити, що цивільне законодавство виокремлює низку правочинів, які можуть бути визнані недійними через відсутність згоди третіх осіб на їх вчинення. Усі ці правочини мають одну спільну ознаку: для їх дійсності необхідна не лише воля сторін цього правочину, але й воля третіх осіб, які не є сторонами правочину.

У правочинах, в яких підставою їх недійсності є відсутність законодавчо закріпленої згоди третіх осіб, що не є стороною правочину, воля сторін правочину не має вад. Це пов’язано з тим, що в окремих категорій осіб відсутність повноцінної волі передбачено законом (зокрема, це малолітні та неповнолітні особи). Відповідно вони не наділені правом оспорювання правочинів, які ними укладені. Правом оспорювання правочинів малолітніх та неповнолітніх дітей наділені їх '''законні представники''', які можуть або частково доповнювати їх волю, або ж повністю заміщувати своїх підопічних. При повному заміщенні – законний представник сам вчиняє правочини від імені підопічного, при частковому – сама особа, яка має недостатність волі, але для дійсності правочину необхідна згода визначеного кола осіб.

Неповнолітня ж особа не має права оспорювати вчинений нею ж правочин з цих підстав, оскільки його воля вже виявлена і виражена при цьому коректно, нормальним чином, без будь-яких її порушень. Порушена воля тієї особи, яка повинна надавати згоду на вчинення правочинів неповнолітнім, оскільки фактично вона не врахована взагалі (бо не отримана його згода), а тому саме він і має право оспорювати такі правочини.
== Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою ==
Правочини вчинені неповнолітніми особами належать ''до категорії '''оспорюваних'''''. З позовом про визнання такого правочину недійсним можуть звернутися ''батьки (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітньої особи, її контрагент за договором, орган опіки та піклування та інші особи, права яких зачіпаються таким правочином''. Адже, як передбачено [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільним процесуальним кодексом України], у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передбачена законом згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників неповнолітньої особи на вчинення нею правочину встановлена з метою забезпечення інтересів останньої. Тому якщо вчинений неповнолітнім правочин хоча і не схвалений його батьками або піклувальниками, але не зачіпає інтересів неповнолітнього, суд має право відмовити у визнанні такого правочину недійсним.

Наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого неповнолітніми особами між собою, є покладення на них зобов'язання повернути другій стороні все одержане за цим правочином у натурі. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

Грошове відшкодування здійснюється за рахунок коштів неповнолітньої особи. Батьки (усиновлювачі) або піклувальники зобов'язані здійснити відшкодування за власний рахунок за наявності таких підстав:
* у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування;
* вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
Положення не поширюються на правочини неповнолітніх, які є повністю дієздатними у зв'язку з укладенням шлюбу або їх «емансипацією».

Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.
== Забезпечення захисту прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи у суді ==
Під час розгляду справи, крім прав та обов’язків, визначених статтею 43 цього Кодексу, малолітня або неповнолітня особа має також такі процесуальні права:

1) безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки;

2) отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд;

3) здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд роз’яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо за віком вона може усвідомити їх значення. Суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
== Судова практика ==
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09 Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»]
# [https://pla.court.gov.ua/sud1690/20/uzagal_sud_prakt/pravochin Узагальнення окремих питань, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»]
# [http://reyestr.court.gov.ua/Review/32341304 Рішення Вінницького міського суду Вінницької області по справі № 206/5030/2012 від 13 грудня 2012 року]
# [http://reyestr.court.gov.ua/Review/24165985 Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області по справі № 2-454/12 від 23 травня 2012 року]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Суди]]

Механізм передачі земель сільськогосподарського призначення об'єднаній територіальній громаді

2023-08-14T11:35:22Z

Roman.mits: без добавлено ч.3 стю 1177 ЗКУ

== Нормативна база ==
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/449/2020 Указ Президента Укрїни від 15 жовтня 2020 року № 449 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин"]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1113-2020-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року №1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин"]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-2015-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру»]
== Загальні положення ==
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Загальний порядок передачі земель з державної у комунальну власність визначено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 статтею 117 Земельного кодексу України].

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями відповідно до повноважень, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельним кодексом України].

Такими суб’єктами є:
* Держгеокадастр відповідно до частини четвертої статті статі 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-2015-%D0%BF#Text постанови КМУ від 14 січня 2015 р. № 15 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру»]
* міські, селищні, сільські ради, що представляють територіальні громади, відповідно до частини першої статті 12 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України].
Відповідно до статті 117 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України] у рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність зазначаються:
* кадастровий номер земельної ділянки;
* її місце розташування;
* площа;
* цільове призначення;
* відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку;
* обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади на неї.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об’єктів у комунальну власність. До земель комунальної власності, які не можуть передаватися у державну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у державну власність.
== Алгоритми передачі земельних ділянок ==
Передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення можна здійснювати одним із варіантів:

-після проведення інвентаризації земель в межах території всієї територіальної громади або адміністративно-територіальної одиниці. Такий варіант дозволить провести інвентаризацію одночасно всієї території, але є довготривалим та дороговартістним;

-поетапно, шляхом проведення інвентаризації земель територіальної громади по частинам. Такий варіант є більш гнучким та дозволить в короткі строки отримати вже земельні ділянки у комунальну власність.
==== ''Алгоритм 1'' ====
* Держгеокадастр розробляє відповідну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель частини території сільської, селищної, міської ради.
* Держгеокадастр приймає наказ про передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної до комунальної власності
* ОМС та Держгеокадастр підписують акт приймання передачі земельних ділянок.
* ОМС реєструє право власності територіальної громади на такі земельні ділянки в реєстрі речових прав на нерухоме майно.

* ОМС інформує землекористувача про перехід права власності від держави до ОМС.
==== ''Алгоритм 2'' ====
І. Сформовані земельні ділянки, які зареєстровані у Державному земельному кадастрі, зокрема на які укладені договори оренди, орендодавцем яких є Держгеокадастр, а також земельні ділянки, які були проінвентаризовані раніше.

Такі ділянки можуть бути передані без розробки документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за таким алгоритмом:
# ОМС звертається до Держгеокадастру із клопотанням передати в першу чергу, до проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення держаної власності у комунальну, земельних ділянок, які є вже сформовані та/або зареєстровані в ДЗК (зокрема, це можуть бути ділянки які передані у оренду Держгеокадастром, були раніше проінвентаризовані);
# Держгеокадастр приймає наказ про передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної до комунальної власності.
# Після прийняття відповідного наказу Держгеокадастром ОМС приймає рішення про прийняття таких земель у комунальну власність.
# ОМС та Держгеокадастр підписують акт приймання передачі земельних ділянок
# ОМС реєструє право власності територіальної громади на такі земельні ділянки в реєстрі речових прав на нерухоме майно.
# ОМС інформує землекористувача про перехід права власності від держави до ОМС.
ІІ. Землі сільськогосподарського призначення державної власності, які не надані у власність і у користування

Такі землі можуть бути передані у комунальну власність лише після формування їх у земельні ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель:
# ОМС визначає пріоритетні масиви земель, які можуть бути передані у комунальну власність.
# ОМС приймає рішення про ініціювання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну. У рішенні зазначаються пріоритетні масиви як реалізація першого етапу передачі земель.
# Держгеокадастр розробляє відповідну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель частини території сільської, селищної, міської ради.
# Держгеокадастр приймає наказ про передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної до комунальної власності.
# Після прийняття відповідного наказу Держгеокадастром ОМС приймає рішення про прийняття таких земель у комунальну власність.
# ОМС та Держгеокадастр підписують акт приймання передачі земельних ділянок
# ОМС інформує землекористувача про перехід права власності від держави до ОМС.
ІІІ. Земельні ділянки, які перебувають у користуванні фізичних та юридичних осіб, але не зареєстровані у Державному земельному кадастрі.
# провести інвентаризацію документів, що були видані до 2013 року, та посвідчують право користування на земельні ділянки (рішення рад про надання земельних ділянок, договори оренди, державні акти на право постійного користування тощо);
# провести інвентаризацію державних актів на право власності на земельні ділянки, які були видані до 2013 року.
# встановити фактичне місцезнаходження таких ділянок.
[[Категорія:Земельне право]]