WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Виготовлення, придбання, збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів держаної лотереї

2022-02-17T13:50:45Z

Roksolana.pronych:

== Нормативна база ==

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#n4597 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3480-15 Закон України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2473-19#Text Закон України "Про валюту і валютні операції"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_589 Міжнародна конвенція щодо боротьби з підробкою грошових знаків]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Постанова Пленуму Верховного Суду від 12 квітня 1996 р. №6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів"]

== Поняття виготовлення, придбання, збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів держаної лотереї ==

Суспільна небезпека фальшивомонетництва очевидна, причому як для окремої держави, так і для всього світового співтовариства. Немає жодної держави, яка не криміналізувала б підробку грошових знаків.
У світі швидкими темпами збільшується кількість фальшивих паперових грошей, повідомляє УКРІНФОРМ з посиланням на веб-сайт Міжнародної академії біржової торгівлі. В Європі кількість фальшивих купюр євро збільшується в середньому на 8-10% на рік. Найчастіше фальшивомонетники підробляють банкноти достоїнством 20 (47%), 50 (39%) і 100 (11%) євро. Цікаво, до Великобританії за останні роки було завезено безліч фальшивих купюр номіналом 500 євро. Ситуація стала настільки загрозливою, що центральний банк країни змушений був заборонити обіг даної купюри на території Сполученого Королівства. У США обсяг фальшивих доларів збільшуються на 10-15% на рік. Причому безперечним лідером підробок залишається купюра 100 доларів. На її частку припадає понад 90% від усіх фальшивок.

Законодавством України передбачена кримінальна відповідальність, зокрема, за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту, а також збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного податку, голографічних захисних елементів, підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї відповідно до ст.199 Кримінального кодексу України караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

== Предмет злочину ==

Відповідно до пункту 2 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. №6 до предметів злочину належать: '''підроблена національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети; підроблена іноземна валюта; підроблені державні цінні папери; підроблені білети державних лотерей'''.
 

'''Підробленість''' – є соціальною ознакою предмета злочину, саме у ній полягає шкідлива для об’єкту злочину властивість цих предметів. Вона може утворювати як повну імітацію грошового знака чи цінного папера, так і істотну фальсифікацію справжніх грошових знаків чи цінних паперів. Якість відтворення грошей чи державних цінних паперів має передбачати такий ступінь графічної та кольорової точності зображання, який дає винній особі підстави вважати можливим їх перебування у обігу (п. 5 ППВСУ “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6).
 

'''Національною валютою України''' визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, монет (у тому числі пам’ятних і ювілейних), які випускаються Банкнотно-монетним двором Національного банку України, перебувають в обігу та виступають законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу. Грошовою одиницею України, відповідно до статті 99 Конституції України, є гривня, що дорівнює 100 копійкам, яка визнається єдиним законним платіжним засобом на території України. Виключне право на введення в обіг гривні та розмінної монети (емісія), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України.
 

Під терміном “'''іноземна валюта'''” розуміються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території іноземної держави; а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу.
Підроблені грошові знаки (валюта України та іноземна валюта) і державні цінні папери, що вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, тому їх підробка чи виготовлення з метою збуту, а також збут, за наявності необхідних підстав, повинні кваліфікуватись як шахрайство (п. 3 ППВСУ “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6).
 

'''Державні цінні папери''' – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Такими є: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі Державного казначейства України; приватизаційні папери. В залежності від форми існування, відповідно до ст. 3 Закону України “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3480-15 Про ринки капіталу та організовані товарні ринки]” від 23 лютого 2006 р., цінні папери можуть випускатися в документарній або бездокументарній формі.
 

'''Державними цінними паперами''' є цінні папери, які випускаються і забезпечуються державою (абз. 3 п. 2 ППВСУ “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6). Не відносяться до державних цінних паперів облігації державних підприємств та цінні папери Національного банку України, зокрема його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов’язань за ними.
 

Під '''білетами державних лотерей''' слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає розігрування призу за випадковою вірогідністю виграшу. Емітентом випуску таких білетів є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Порядок проведення державних грошових лотерей та реєстрації випуску білетів лотерей регламентується [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1005-02 Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей].

== Способи вчинення злочину ==

# виготовлення;
# зберігання;
# придбання;
# перевезення;
# пересилання;
# ввезенні в Україну або
# збут зазначених вище предметів.

Під '''виготовленням''' розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей. Способи такого виготовлення можуть бути різними (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо) і значення для кваліфікації злочину за ст. 199 не мають.
Виготовленням вважатиметься як повна імітація грошового знаку Державного цінного папера чи білета державної лотереї, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом відповідних справжніх предметів (наприклад, "переробка" грошових знаків для надання їм вигляду таких, що мають більшу вартість; зміна зовнішнього вигляду вилучених з обігу грошей з метою надати їм подібність до тих, які знаходяться в обігу), яка робить можливим досягнення мети їх збуту і, на думку винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки.
Як виготовлення вказаних предметів слід кваліфікувати і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.
 

Виготовлення знарядь, за допомогою яких передбачається в майбутньому виготовляти фальшиві гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей, слід кваліфікувати як готування до вчинення даного злочину.
 

Під '''зберіганням''' підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного. Придбанням предметів цього злочину вважається їх сплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи. Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв'язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях) . Ввезенням в Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.
 

'''Збутом''' підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як сплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обміні дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програні в азартних іграх тощо).
Дії особи, що збула іноземну валюту, в якій підроблено лише цифровий номінал купюри, слід кваліфікувати як шахрайство. У той же час виготовлення такої купюри, як зазначено вище, слід вважати злочином, передбаченим ст. 199.
 

== Кримінально-правова відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї ==

Злочин вважається закінченим з моменту виготовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту, незалежно від того, чи вдалося збути підроблені предмети.

Фактичне виготовлення підробленої національної валюти України, державних цінних паперів, іноземної валюти та білетів державної лотереї може бути вчинене лише шляхом їхнього створення будь-яким способом, тобто лише шляхом «повної» підробки, оскільки при будь-якій підробці справжніх згаданих предметів не буде істотності їхньої фальсифікації, тобто достатнього ступеня завершеності зображення та його узгодженості зі словами й цифрами, які визначають їх номінал. При підробці цифрового чи буквеного номіналу не буде їхньої узгодженості між собою і узгодженості підробленого номіналу із зображенням; при підробці і цифрового, і буквеного номіналу не буде їхньої узгодженості із зображенням; при підробці одночасно і зображення, і цифрового, і буквеного номіналів матиме місце виготовлення підробленого державного казначейського білета, білета НБУ (гривні), білета державної лотереї чи іноземної валюти.

Підробка лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти у разі спроби її збуту має кваліфікуватися лише як підготовка шахрайства, а при фактичному збуті такої купюри — як шахрайство (п. 8 Постанови ПВСУ "[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6 від 12 квітня 1996 р. № 6), оскільки у такій купюрі будуть неузгоджені цифровий і буквений номінали, що виключає можливість перебування такої купюри в обігу. Підробляючи тільки цифровий номінал купюри іноземної валюти, винна особа розраховує лише на те, що певний потерпілий, якому збувається така купюра, у конкретних обставинах не виявить підробки. Пересічний же громадянин, який раніше «тримав у руках» іноземну валюту, таку її підробку у звичайних умовах здатний виявити.

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їхнього наступного збуту, для надання їм більшої подібності до справжніх і внесла до них додаткові підробки, що створили можливість перебування їх в обігу (п. 12 Постанови ПВСУ "[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]" від 12 квітня 1996 р. № 6).

Виготовлення знарядь, за допомогою яких у майбутньому передбачається виготовлення фальшивих грошей, державних цінних паперів, білетів державних лотерей, слід кваліфікувати як підготовку вчинення даного злочину.

Виготовлення підроблених грошових знаків, які на певний час не є засобом платежу (монети старого карбування, радянські гроші, відмінені грошовими реформами тощо) та тих, що мають лише колекційну цінність, не може розглядатись як злочин, передбачений ст. 199 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]. Якщо ж за допомогою таких підроблених грошових знаків (підроблених срібних чи золотих монет, інших грошових знаків, що мають колекційну цінність) винний намагається шляхом обману заволодіти чужим майном, то такі дії слід визнавати шахрайством і кваліфікувати за ст. 190 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].

Таку саму правову оцінку мають отримувати випадки, коли підробки взагалі не мають подібності до справжніх (у тому числі таких, що не перебувають в обігу) грошових знаків, цінних паперів чи лотерейних білетів, а тому не можуть реально бути запущені в обіг, але за допомогою їх винний вводить в оману окремих громадян і в обмін на ці предмети заволодіває їхнім майном. У той же час виготовлення предметів, які зовнішньо не мають подібності до справжніх грошей, цінних паперів чи лотерейних білетів і які з цієї причини неможливо збути, не є злочинним діянням.

Для відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів не має юридичного значення спосіб їхнього виготовлення. Склад злочину утворює будь-який спосіб, якщо він дає змогу досягти злочинної мети — збувати фальшиві купюри чи папери. Грубе, невдале фальшування, розраховане на неосвічених осіб чи осіб з фізичними вадами, утворює склад іншого злочину — шахрайства (ст. 190 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]).

Зберігання зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] предметів — це вчинення будь-яких умисних дій, пов'язаних з фактичним володінням такими предметами (пов’язані із знаходженням предмета цього злочину у володінні винного: при собі, у приміщенні, сховищах або в інших місцях незалежно від строку зберігання), а також незалежно від місця їхнього знаходження: утримування при собі (в одязі, валізі тощо), у сховищі, будь-якому приміщенні чи іншому вибраному і відомому особі місці.

Придбання зазначених предметів — це набуття (платне або безоплатне) права власності на них будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в дарунок чи як оплати боргу, як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, позичених, привласнення знайдених таких предметів тощо.

Перевезення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей — це їхнє переміщення винним із використанням будь-яких транспортних засобів з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. При цьому не має значення, чи є особа власником або користувачем транспортного засобу (наприклад, пасажиром), здійснюється таке перевезення безпосередньо особою або іншим способом. Не має значення спосіб транспортування зазначених предметів, відстань та на яку їх перевезено. Не вважається перевезенням зазначених предметів їхнє перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.

Пересилання згаданих предметів — це їхня передача чи спроба передати іншій особі, тобто переміщення у просторі без участі відправника, відправлення поштою, посильним з одного місця в інше (з використанням засобів поштового зв'язку (в листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). При цьому злочин вважається закінченим з моменту відправлення посилки, вантажу, листа тощо із зазначеними предметами, незалежно від того, отримав їх адресат чи ні.

Ввезення в Україну таких предметів — це їхнє переміщення через державний кордон України або митний кордон на її територію будь-якими транспортними засобами (переміщення винною особою з-за кордону на територію України). Якщо такі предмети переміщені особою на територію України без використання транспортних засобів, то її дії не можна кваліфікувати як ввезення предметів в Україну.

Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їхнє умисне відчуження (платне чи безоплатне), випуск в обіг як особою, що їх виготовила, так і тією, яка їх не підробляла (незалежно від того, звідки вони до неї потрапили, але за умови, що ця особа усвідомлює факт випуску в обіг фальшивих грошей): використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг чи в рахунок боргу, програш в азартних іграх тощо.

Таким чином, як виготовлення зазначених предметів, так і інші форми здійснення цього злочину вважаються закінченими з моменту вчинення одиничних діянь.

Суб'єктивно злочин характеризується лише умисною виною, вид умислу — прямий. Інтелектуальний момент умислу — особа усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій. Вольовий момент умислу — особа бажає вчинити такі дії. Обов'язковою ознакою суб'єктивного боку виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну предметів злочину є мета їхнього збуту. Мотиви вчинення зазначених дій можуть бути різними і на їхню кваліфікацію не впливають.

Отже, для обвинувачення у фальшивомонетництві необхідно встановити, що підроблені грошові знаки, монети, цінні папери і білети державних лотерей фактично могли бути видані за дійсні у процесі обігу після їхнього збуту. Це підтверджується і судовою практикою. Тому у випадках, коли очевидна невідповідність цих документів справжнім виключає їхню участь в обігу, а інші обставини справи також свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян з метою заволодіння "їхнім майном, такі дії мають кваліфікуватись як шахрайство.
 

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:
* повторно;
* за попередньою змовою групою осіб;
* у великому розмірі Злочин може кваліфікуватись за ч. 2 ст. 199 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] як вчинений у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо предметом злочину є підроблені іноземні грошові знаки або державні цінні папери, номіновані в іноземній валюті, для визначення розміру має бути здійснене їх перерахування у національну валюту України за курсом НБ, що діяв на момент вчинення злочину. 

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:
* організованою групою;
* в особливо великому розмірі. 

Вчинення цього злочину в особливо великому розмірі має місце тоді, коли сума підробки який становить чотириста і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Встановлення наявності великого чи особливо великого розміру як кваліфікуючих ознак даного злочину має здійснюватися виходячи із розміру (грошового значення) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який відповідно до законодавства діяв на момент вчинення злочину. Зміна розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян після вчинення відповідного злочину не є підставою для перегляду питання про наявність у діях винного відповідної кваліфікуючої ознаки.

Суб'єкт даного злочину - загальний, тобто це особа, яка досягла 16-річного віку, є дієздатною та осудною.

У п. 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 12 квітня 1996 року «[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]» зазначено, що при відмежуванні виготовлення з метою збуту підроблених грошей чи державних цінних паперів або їх збуту від шахрайства належить виходити із того, що об’єктом злочину, передбаченого ст. 79 Кримінального кодексу України 1960 року, є кредитно-фінансова система, а об’єктом шахрайства – право власності на майно (кредитно-фінансовій системі шкода не заподіюється). Відповідно до положення вищезгаданої постанови Пленуму ВСУ при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях особи складу злочину, передбаченого ст. 199 КК України, рекомендують враховувати такі об’єктивні і суб’єктивні критерії:
* художнє оформлення грошового знаку чи державного цінного паперу, яке передбачає певний ступінь завершеності зображення, тобто відповідного орнаменту і наявності основних реквізитів (портрет, барельєф, пам’ятник), та їх узгодженість зі словами й цифрами, які визначають номінал грошового знака чи державного цінного папера;
* якість відтворення, що передбачає такий ступінь графічної та кольорової точності зображення, який дає винній особі підстави вважати можливим перебування виготовлених нею грошей чи державних цінних паперів у обігу.

На думку вищої судової інстанції України, саме наявність цих ознак здатна забезпечити підробленим грошам, державним цінним паперам та білетам державної лотереї здатність перебувати в обігу і тим самим завдавати шкоди кредитно-фінансовій системі. Підтвердженням цієї тези є те, що у п. 7 постанови вищезазначеного [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Пленуму ВСУ] передбачено, що у тих випадках, коли очевидна невідповідність грошового знаку чи державного цінного папера справжнім виключає їх участь у обігу, а інші обставини справи також свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян з метою заволодіння їх майном, такі дії мають кваліфікуватись як шахрайство.

Те, що проблема підробки грошових знаків не може вирішуватися тільки на внутрішньодержавному рівні, а вимагає координації спільних зусиль держав, було визнано ще в 1927 р на першій Міжнародній конференції з уніфікації кримінального законодавства у Варшаві, де фальшивомонетництво було віднесено до числа міжнародних злочинів. Юридичною констатацією цього факту стало прийняття 20 квітня 1929 в Женеві [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_589 Міжнародної конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків], яку слід розглядати в якості основного джерела міжнародного права, спрямованого на протидію фальшивомонетництво.

Учасники даної Конвенції зобов'язалися криміналізувати підробку не тільки національних, а й іноземних грошових знаків, при цьому міра покарання за підробку також не повинна бути диференційована залежно від того, підроблювалася чи національна або іноземна валюта.

[[Категорія:Кримінальне право]]

Виготовлення, придбання, збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів держаної лотереї

2022-02-17T13:38:17Z

Roksolana.pronych: /* Поняття виготовлення, придбання, збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів держаної лотереї */

== Нормативна база ==

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#n4597 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3480-15 Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_589 Міжнародна конвенція щодо боротьби з підробкою грошових знаків]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Постанова Пленуму Верховного Суду від 12 квітня 1996 р. №6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів"]

== Поняття виготовлення, придбання, збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів держаної лотереї ==

Суспільна небезпека фальшивомонетництва очевидна, причому як для окремої держави, так і для всього світового співтовариства. Немає жодної держави, яка не криміналізувала б підробку грошових знаків.
У світі швидкими темпами збільшується кількість фальшивих паперових грошей, повідомляє УКРІНФОРМ з посиланням на веб-сайт Міжнародної академії біржової торгівлі. В Європі кількість фальшивих купюр євро збільшується в середньому на 8-10% на рік. Найчастіше фальшивомонетники підробляють банкноти достоїнством 20 (47%), 50 (39%) і 100 (11%) євро. Цікаво, до Великобританії за останні роки було завезено безліч фальшивих купюр номіналом 500 євро. Ситуація стала настільки загрозливою, що центральний банк країни змушений був заборонити обіг даної купюри на території Сполученого Королівства. У США обсяг фальшивих доларів збільшуються на 10-15% на рік. Причому безперечним лідером підробок залишається купюра 100 доларів. На її частку припадає понад 90% від усіх фальшивок.

Законодавством України передбачена кримінальна відповідальність, зокрема, за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту, а також збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного податку, голографічних захисних елементів, підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї відповідно до ст.199 Кримінального кодексу України караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

== Предмет злочину ==

Відповідно до пункту 2 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. №6 до предметів злочину належать: '''підроблена національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети; підроблена іноземна валюта; підроблені державні цінні папери; підроблені білети державних лотерей'''.
 

'''Підробленість''' – є соціальною ознакою предмета злочину, саме у ній полягає шкідлива для об’єкту злочину властивість цих предметів. Вона може утворювати як повну імітацію грошового знака чи цінного папера, так і істотну фальсифікацію справжніх грошових знаків чи цінних паперів. Якість відтворення грошей чи державних цінних паперів має передбачати такий ступінь графічної та кольорової точності зображання, який дає винній особі підстави вважати можливим їх перебування у обігу (п. 5 ППВСУ “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6).
 

'''Національною валютою України''' визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, монет (у тому числі пам’ятних і ювілейних), які випускаються Банкнотно-монетним двором Національного банку України, перебувають в обігу та виступають законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу. Грошовою одиницею України, відповідно до статті 99 Конституції України, є гривня, що дорівнює 100 копійкам, яка визнається єдиним законним платіжним засобом на території України. Виключне право на введення в обіг гривні та розмінної монети (емісія), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України.
 

Під терміном “'''іноземна валюта'''” розуміються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території іноземної держави; а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу.
Підроблені грошові знаки (валюта України та іноземна валюта) і державні цінні папери, що вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, тому їх підробка чи виготовлення з метою збуту, а також збут, за наявності необхідних підстав, повинні кваліфікуватись як шахрайство (п. 3 ППВСУ “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6).
 

'''Державні цінні папери''' – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Такими є: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі Державного казначейства України; приватизаційні папери. В залежності від форми існування, відповідно до ст. 3 Закону України “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3480-15 Про цінні папери та фондовий ринок]” від 23 лютого 2006 р., цінні папери можуть випускатися в документарній або бездокументарній формі.
 

'''Державними цінними паперами''' є цінні папери, які випускаються і забезпечуються державою (абз. 3 п. 2 ППВСУ “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6). Не відносяться до державних цінних паперів облігації державних підприємств та цінні папери Національного банку України, зокрема його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов’язань за ними.
 

Під '''білетами державних лотерей''' слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає розігрування призу за випадковою вірогідністю виграшу. Емітентом випуску таких білетів є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Порядок проведення державних грошових лотерей та реєстрації випуску білетів лотерей регламентується [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1005-02 Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей].

== Способи вчинення злочину ==

# виготовлення;
# зберігання;
# придбання;
# перевезення;
# пересилання;
# ввезенні в Україну або
# збут зазначених вище предметів.

Під '''виготовленням''' розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей. Способи такого виготовлення можуть бути різними (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо) і значення для кваліфікації злочину за ст. 199 не мають.
Виготовленням вважатиметься як повна імітація грошового знака Державного цінного папера чи білета державної лотереї, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом відповідних справжніх предметів (наприклад, "переробка" грошових знаків для надання їм вигляду таких, що мають більшу вартість; зміна зовнішнього вигляду вилучених з обігу грошей з метою надати їм подібність до тих, які знаходяться в обігу), яка робить можливим досягнення мети їх збуту і, на думку винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки.
Як виготовлення вказаних предметів слід кваліфікувати і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.
 

Виготовлення знарядь, за допомогою яких передбачається в майбутньому виготовляти фальшиві гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей, слід кваліфікувати як готування до вчинення даного злочину.
 

Під '''зберіганням''' підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного. Придбанням предметів цього злочину вважається їх сплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи. Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв'язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях) . Ввезенням в Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.
 

'''Збутом''' підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як сплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обміні дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програні в азартних іграх тощо).
Дії особи, що збула іноземну валюту, в якій підроблено лише цифровий номінал купюри, слід кваліфікувати як шахрайство. У той же час виготовлення такої купюри, як зазначено вище, слід вважати злочином, передбаченим ст. 199.
 

== Кримінально-правова відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї ==

Злочин вважається закінченим з моменту виготовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту, незалежно від того, чи вдалося збути підроблені предмети.

Фактичне виготовлення підробленої національної валюти України, державних цінних паперів, іноземної валюти та білетів державної лотереї може бути вчинене лише шляхом їхнього створення будь-яким способом, тобто лише шляхом «повної» підробки, оскільки при будь-якій підробці справжніх згаданих предметів не буде істотності їхньої фальсифікації, тобто достатнього ступеня завершеності зображення та його узгодженості зі словами й цифрами, які визначають їх номінал. При підробці цифрового чи буквеного номіналу не буде їхньої узгодженості між собою і узгодженості підробленого номіналу із зображенням; при підробці і цифрового, і буквеного номіналу не буде їхньої узгодженості із зображенням; при підробці одночасно і зображення, і цифрового, і буквеного номіналів матиме місце виготовлення підробленого державного казначейського білета, білета НБУ (гривні), білета державної лотереї чи іноземної валюти.

Підробка лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти у разі спроби її збуту має кваліфікуватися лише як підготовка шахрайства, а при фактичному збуті такої купюри — як шахрайство (п. 8 Постанови ПВСУ "[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6 від 12 квітня 1996 р. № 6), оскільки у такій купюрі будуть неузгоджені цифровий і буквений номінали, що виключає можливість перебування такої купюри в обігу. Підробляючи тільки цифровий номінал купюри іноземної валюти, винна особа розраховує лише на те, що певний потерпілий, якому збувається така купюра, у конкретних обставинах не виявить підробки. Пересічний же громадянин, який раніше «тримав у руках» іноземну валюту, таку її підробку у звичайних умовах здатний виявити.

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їхнього наступного збуту, для надання їм більшої подібності до справжніх і внесла до них додаткові підробки, що створили можливість перебування їх в обігу (п. 12 Постанови ПВСУ "[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]" від 12 квітня 1996 р. № 6).

Виготовлення знарядь, за допомогою яких у майбутньому передбачається виготовлення фальшивих грошей, державних цінних паперів, білетів державних лотерей, слід кваліфікувати як підготовку вчинення даного злочину.

Виготовлення підроблених грошових знаків, які на певний час не є засобом платежу (монети старого карбування, радянські гроші, відмінені грошовими реформами тощо) та тих, що мають лише колекційну цінність, не може розглядатись як злочин, передбачений ст. 199 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]. Якщо ж за допомогою таких підроблених грошових знаків (підроблених срібних чи золотих монет, інших грошових знаків, що мають колекційну цінність) винний намагається шляхом обману заволодіти чужим майном, то такі дії слід визнавати шахрайством і кваліфікувати за ст. 190 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].

Таку саму правову оцінку мають отримувати випадки, коли підробки взагалі не мають подібності до справжніх (у тому числі таких, що не перебувають в обігу) грошових знаків, цінних паперів чи лотерейних білетів, а тому не можуть реально бути запущені в обіг, але за допомогою їх винний вводить в оману окремих громадян і в обмін на ці предмети заволодіває їхнім майном. У той же час виготовлення предметів, які зовнішньо не мають подібності до справжніх грошей, цінних паперів чи лотерейних білетів і які з цієї причини неможливо збути, не є злочинним діянням.

Для відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів не має юридичного значення спосіб їхнього виготовлення. Склад злочину утворює будь-який спосіб, якщо він дає змогу досягти злочинної мети — збувати фальшиві купюри чи папери. Грубе, невдале фальшування, розраховане на неосвічених осіб чи осіб з фізичними вадами, утворює склад іншого злочину — шахрайства (ст. 190 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]).

Зберігання зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] предметів — це вчинення будь-яких умисних дій, пов'язаних з фактичним володінням такими предметами (пов’язані із знаходженням предмета цього злочину у володінні винного: при собі, у приміщенні, сховищах або в інших місцях незалежно від строку зберігання), а також незалежно від місця їхнього знаходження: утримування при собі (в одязі, валізі тощо), у сховищі, будь-якому приміщенні чи іншому вибраному і відомому особі місці.

Придбання зазначених предметів — це набуття (платне або безоплатне) права власності на них будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в дарунок чи як оплати боргу, як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, позичених, привласнення знайдених таких предметів тощо.

Перевезення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей — це їхнє переміщення винним із використанням будь-яких транспортних засобів з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. При цьому не має значення, чи є особа власником або користувачем транспортного засобу (наприклад, пасажиром), здійснюється таке перевезення безпосередньо особою або іншим способом. Не має значення спосіб транспортування зазначених предметів, відстань та на яку їх перевезено. Не вважається перевезенням зазначених предметів їхнє перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.

Пересилання згаданих предметів — це їхня передача чи спроба передати іншій особі, тобто переміщення у просторі без участі відправника, відправлення поштою, посильним з одного місця в інше (з використанням засобів поштового зв'язку (в листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). При цьому злочин вважається закінченим з моменту відправлення посилки, вантажу, листа тощо із зазначеними предметами, незалежно від того, отримав їх адресат чи ні.

Ввезення в Україну таких предметів — це їхнє переміщення через державний кордон України або митний кордон на її територію будь-якими транспортними засобами (переміщення винною особою з-за кордону на територію України). Якщо такі предмети переміщені особою на територію України без використання транспортних засобів, то її дії не можна кваліфікувати як ввезення предметів в Україну.

Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їхнє умисне відчуження (платне чи безоплатне), випуск в обіг як особою, що їх виготовила, так і тією, яка їх не підробляла (незалежно від того, звідки вони до неї потрапили, але за умови, що ця особа усвідомлює факт випуску в обіг фальшивих грошей): використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг чи в рахунок боргу, програш в азартних іграх тощо.

Таким чином, як виготовлення зазначених предметів, так і інші форми здійснення цього злочину вважаються закінченими з моменту вчинення одиничних діянь.

Суб'єктивно злочин характеризується лише умисною виною, вид умислу — прямий. Інтелектуальний момент умислу — особа усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій. Вольовий момент умислу — особа бажає вчинити такі дії. Обов'язковою ознакою суб'єктивного боку виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну предметів злочину є мета їхнього збуту. Мотиви вчинення зазначених дій можуть бути різними і на їхню кваліфікацію не впливають.

Отже, для обвинувачення у фальшивомонетництві необхідно встановити, що підроблені грошові знаки, монети, цінні папери і білети державних лотерей фактично могли бути видані за дійсні у процесі обігу після їхнього збуту. Це підтверджується і судовою практикою. Тому у випадках, коли очевидна невідповідність цих документів справжнім виключає їхню участь в обігу, а інші обставини справи також свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян з метою заволодіння "їхнім майном, такі дії мають кваліфікуватись як шахрайство.
 

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:
* повторно;
* за попередньою змовою групою осіб;
* у великому розмірі Злочин може кваліфікуватись за ч. 2 ст. 199 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] як вчинений у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо предметом злочину є підроблені іноземні грошові знаки або державні цінні папери, номіновані в іноземній валюті, для визначення розміру має бути здійснене їх перерахування у національну валюту України за курсом НБ, що діяв на момент вчинення злочину. 

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:
* організованою групою;
* в особливо великому розмірі. 

Вчинення цього злочину в особливо великому розмірі має місце тоді, коли сума підробки який становить чотириста і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Встановлення наявності великого чи особливо великого розміру як кваліфікуючих ознак даного злочину має здійснюватись виходячи із розміру (грошового значення) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який відповідно до законодавства діяв на момент вчинення злочину. Зміна розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян після вчинення відповідного злочину не є підставою для перегляду питання про наявність у діях винного відповідної кваліфікуючої ознаки.

Суб'єкт даного злочину - загальний, тобто це особа, яка досягла 16-річного віку, є дієздатною та осудною.

У п. 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 12 квітня 1996 року «[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]» зазначено, що при відмежуванні виготовлення з метою збуту підроблених грошей чи державних цінних паперів або їх збуту від шахрайства належить виходити із того, що об’єктом злочину, передбаченого ст. 79 Кримінального кодексу України 1960 року, є кредитно-фінансова система, а об’єктом шахрайства – право власності на майно (кредитно-фінансовій системі шкода не заподіюється). Відповідно до положення вищезгаданої постанови Пленуму ВСУ при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях особи складу злочину, передбаченого ст. 199 КК України, рекомендують враховувати такі об’єктивні і суб’єктивні критерії:
* художнє оформлення грошового знаку чи державного цінного паперу, яке передбачає певний ступінь завершеності зображення, тобто відповідного орнаменту і наявності основних реквізитів (портрет, барельєф, пам’ятник), та їх узгодженість зі словами й цифрами, які визначають номінал грошового знака чи державного цінного папера;
* якість відтворення, що передбачає такий ступінь графічної та кольорової точності зображення, який дає винній особі підстави вважати можливим перебування виготовлених нею грошей чи державних цінних паперів у обігу.

На думку вищої судової інстанції України, саме наявність цих ознак здатна забезпечити підробленим грошам, державним цінним паперам та білетам державної лотереї здатність перебувати в обігу і тим самим завдавати шкоди кредитно-фінансовій системі. Підтвердженням цієї тези є те, що у п. 7 постанови вищезазначеного [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Пленуму ВСУ] передбачено, що у тих випадках, коли очевидна невідповідність грошового знака чи державного цінного папера справжнім виключає їх участь у обігу, а інші обставини справи також свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян з метою заволодіння їх майном, такі дії мають кваліфікуватись як шахрайство.

Те, що проблема підробки грошових знаків не може вирішуватися тільки на внутрішньодержавному рівні, а вимагає координації спільних зусиль держав, було визнано ще в 1927 р на першій Міжнародній конференції з уніфікації кримінального законодавства у Варшаві, де фальшивомонетництво було віднесено до числа міжнародних злочинів. Юридичною констатацією цього факту стало прийняття 20 квітня 1929 в Женеві [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_589 Міжнародної конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків], яку слід розглядати в якості основного джерела міжнародного права, спрямованого на протидію фальшивомонетництво.

Учасники даної Конвенції зобов'язалися криміналізувати підробку не тільки національних, а й іноземних грошових знаків, при цьому міра покарання за підробку також не повинна бути диференційована залежно від того, підроблювалася чи національна або іноземна валюта.

[[Категорія:Кримінальне право]]

Виготовлення, придбання, збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів держаної лотереї

2022-02-17T13:37:16Z

Roksolana.pronych:

== Нормативна база ==

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#n4597 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3480-15 Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_589 Міжнародна конвенція щодо боротьби з підробкою грошових знаків]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Постанова Пленуму Верховного Суду від 12 квітня 1996 р. №6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів"]

== Поняття виготовлення, придбання, збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів держаної лотереї ==

Суспільна небезпека фальшивомонетництва очевидна, причому як для окремої держави, так і для всього світового співтовариства. Немає жодної держави, яка не криміналізувала б підробку грошових знаків.
У світі швидкими темпами збільшується кількість фальшивих паперових грошей, повідомляє УКРІНФОРМ з посиланням на веб-сайт Міжнародної академії біржової торгівлі. В Європі кількість фальшивих купюр євро збільшується в середньому на 8-10% на рік. Найчастіше фальшивомонетники підробляють банкноти достоїнством 20 (47%), 50 (39%) і 100 (11%) євро. Цікаво, до Великобританії за останні роки було завезено безліч фальшивих купюр номіналом 500 євро. Ситуація стала настільки загрозливою, що центральний банк країни змушений був заборонити обіг даної купюри на території Сполученого Королівства. У США обсяг фальшивих доларів збільшуються на 10-15% на рік. Причому безперечним лідером підробок залишається купюра 100 доларів. На її частку припадає понад 90% від усіх фальшивок.
Значний вклад у розробку питань боротьби з фальшивомонетництвом зробили такі вчені як Болотський Б.С., Волинський В.О., Головко С.М., Грабовський В.Д., Ейсман О.О., Козаков Є.І., Камінський М.К., Коваленко В.М., Ларічев В.Д., Лисиченко В.К., Матусовський Г.А., Мірський Д.Я., Мітричев Л.С., Ніколаєва А.С., Ніколаєва І.Л., Петряєв С.Ю., Прохорова Є.В., Пуляхін В.Л., Тулея В., Фрідман І.Я., Шаталов О.С., Щерба С.П. та інші. Право емісії грошей належить тільки державі. Випуск в обіг грошових знаків здійснює Національний банк України (НБУ). Емісія проводиться у плановому порядку для поповнення грошової маси замість вибулих банкнот.
Законодавством України передбачена кримінальна відповідальність, зокрема, за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту, а також збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного податку, голографічних захисних елементів, підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї відповідно до ст.199 Кримінального кодексу України караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

== Предмет злочину ==

Відповідно до пункту 2 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. №6 до предметів злочину належать: '''підроблена національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети; підроблена іноземна валюта; підроблені державні цінні папери; підроблені білети державних лотерей'''.
 

'''Підробленість''' – є соціальною ознакою предмета злочину, саме у ній полягає шкідлива для об’єкту злочину властивість цих предметів. Вона може утворювати як повну імітацію грошового знака чи цінного папера, так і істотну фальсифікацію справжніх грошових знаків чи цінних паперів. Якість відтворення грошей чи державних цінних паперів має передбачати такий ступінь графічної та кольорової точності зображання, який дає винній особі підстави вважати можливим їх перебування у обігу (п. 5 ППВСУ “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6).
 

'''Національною валютою України''' визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, монет (у тому числі пам’ятних і ювілейних), які випускаються Банкнотно-монетним двором Національного банку України, перебувають в обігу та виступають законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу. Грошовою одиницею України, відповідно до статті 99 Конституції України, є гривня, що дорівнює 100 копійкам, яка визнається єдиним законним платіжним засобом на території України. Виключне право на введення в обіг гривні та розмінної монети (емісія), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України.
 

Під терміном “'''іноземна валюта'''” розуміються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території іноземної держави; а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу.
Підроблені грошові знаки (валюта України та іноземна валюта) і державні цінні папери, що вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, тому їх підробка чи виготовлення з метою збуту, а також збут, за наявності необхідних підстав, повинні кваліфікуватись як шахрайство (п. 3 ППВСУ “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6).
 

'''Державні цінні папери''' – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Такими є: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі Державного казначейства України; приватизаційні папери. В залежності від форми існування, відповідно до ст. 3 Закону України “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3480-15 Про цінні папери та фондовий ринок]” від 23 лютого 2006 р., цінні папери можуть випускатися в документарній або бездокументарній формі.
 

'''Державними цінними паперами''' є цінні папери, які випускаються і забезпечуються державою (абз. 3 п. 2 ППВСУ “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6). Не відносяться до державних цінних паперів облігації державних підприємств та цінні папери Національного банку України, зокрема його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов’язань за ними.
 

Під '''білетами державних лотерей''' слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає розігрування призу за випадковою вірогідністю виграшу. Емітентом випуску таких білетів є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Порядок проведення державних грошових лотерей та реєстрації випуску білетів лотерей регламентується [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1005-02 Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей].

== Способи вчинення злочину ==

# виготовлення;
# зберігання;
# придбання;
# перевезення;
# пересилання;
# ввезенні в Україну або
# збут зазначених вище предметів.

Під '''виготовленням''' розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей. Способи такого виготовлення можуть бути різними (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо) і значення для кваліфікації злочину за ст. 199 не мають.
Виготовленням вважатиметься як повна імітація грошового знака Державного цінного папера чи білета державної лотереї, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом відповідних справжніх предметів (наприклад, "переробка" грошових знаків для надання їм вигляду таких, що мають більшу вартість; зміна зовнішнього вигляду вилучених з обігу грошей з метою надати їм подібність до тих, які знаходяться в обігу), яка робить можливим досягнення мети їх збуту і, на думку винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки.
Як виготовлення вказаних предметів слід кваліфікувати і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.
 

Виготовлення знарядь, за допомогою яких передбачається в майбутньому виготовляти фальшиві гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей, слід кваліфікувати як готування до вчинення даного злочину.
 

Під '''зберіганням''' підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного. Придбанням предметів цього злочину вважається їх сплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи. Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв'язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях) . Ввезенням в Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.
 

'''Збутом''' підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як сплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обміні дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програні в азартних іграх тощо).
Дії особи, що збула іноземну валюту, в якій підроблено лише цифровий номінал купюри, слід кваліфікувати як шахрайство. У той же час виготовлення такої купюри, як зазначено вище, слід вважати злочином, передбаченим ст. 199.
 

== Кримінально-правова відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї ==

Злочин вважається закінченим з моменту виготовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту, незалежно від того, чи вдалося збути підроблені предмети.

Фактичне виготовлення підробленої національної валюти України, державних цінних паперів, іноземної валюти та білетів державної лотереї може бути вчинене лише шляхом їхнього створення будь-яким способом, тобто лише шляхом «повної» підробки, оскільки при будь-якій підробці справжніх згаданих предметів не буде істотності їхньої фальсифікації, тобто достатнього ступеня завершеності зображення та його узгодженості зі словами й цифрами, які визначають їх номінал. При підробці цифрового чи буквеного номіналу не буде їхньої узгодженості між собою і узгодженості підробленого номіналу із зображенням; при підробці і цифрового, і буквеного номіналу не буде їхньої узгодженості із зображенням; при підробці одночасно і зображення, і цифрового, і буквеного номіналів матиме місце виготовлення підробленого державного казначейського білета, білета НБУ (гривні), білета державної лотереї чи іноземної валюти.

Підробка лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти у разі спроби її збуту має кваліфікуватися лише як підготовка шахрайства, а при фактичному збуті такої купюри — як шахрайство (п. 8 Постанови ПВСУ "[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6 від 12 квітня 1996 р. № 6), оскільки у такій купюрі будуть неузгоджені цифровий і буквений номінали, що виключає можливість перебування такої купюри в обігу. Підробляючи тільки цифровий номінал купюри іноземної валюти, винна особа розраховує лише на те, що певний потерпілий, якому збувається така купюра, у конкретних обставинах не виявить підробки. Пересічний же громадянин, який раніше «тримав у руках» іноземну валюту, таку її підробку у звичайних умовах здатний виявити.

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їхнього наступного збуту, для надання їм більшої подібності до справжніх і внесла до них додаткові підробки, що створили можливість перебування їх в обігу (п. 12 Постанови ПВСУ "[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]" від 12 квітня 1996 р. № 6).

Виготовлення знарядь, за допомогою яких у майбутньому передбачається виготовлення фальшивих грошей, державних цінних паперів, білетів державних лотерей, слід кваліфікувати як підготовку вчинення даного злочину.

Виготовлення підроблених грошових знаків, які на певний час не є засобом платежу (монети старого карбування, радянські гроші, відмінені грошовими реформами тощо) та тих, що мають лише колекційну цінність, не може розглядатись як злочин, передбачений ст. 199 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]. Якщо ж за допомогою таких підроблених грошових знаків (підроблених срібних чи золотих монет, інших грошових знаків, що мають колекційну цінність) винний намагається шляхом обману заволодіти чужим майном, то такі дії слід визнавати шахрайством і кваліфікувати за ст. 190 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].

Таку саму правову оцінку мають отримувати випадки, коли підробки взагалі не мають подібності до справжніх (у тому числі таких, що не перебувають в обігу) грошових знаків, цінних паперів чи лотерейних білетів, а тому не можуть реально бути запущені в обіг, але за допомогою їх винний вводить в оману окремих громадян і в обмін на ці предмети заволодіває їхнім майном. У той же час виготовлення предметів, які зовнішньо не мають подібності до справжніх грошей, цінних паперів чи лотерейних білетів і які з цієї причини неможливо збути, не є злочинним діянням.

Для відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів не має юридичного значення спосіб їхнього виготовлення. Склад злочину утворює будь-який спосіб, якщо він дає змогу досягти злочинної мети — збувати фальшиві купюри чи папери. Грубе, невдале фальшування, розраховане на неосвічених осіб чи осіб з фізичними вадами, утворює склад іншого злочину — шахрайства (ст. 190 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]).

Зберігання зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] предметів — це вчинення будь-яких умисних дій, пов'язаних з фактичним володінням такими предметами (пов’язані із знаходженням предмета цього злочину у володінні винного: при собі, у приміщенні, сховищах або в інших місцях незалежно від строку зберігання), а також незалежно від місця їхнього знаходження: утримування при собі (в одязі, валізі тощо), у сховищі, будь-якому приміщенні чи іншому вибраному і відомому особі місці.

Придбання зазначених предметів — це набуття (платне або безоплатне) права власності на них будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в дарунок чи як оплати боргу, як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, позичених, привласнення знайдених таких предметів тощо.

Перевезення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей — це їхнє переміщення винним із використанням будь-яких транспортних засобів з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. При цьому не має значення, чи є особа власником або користувачем транспортного засобу (наприклад, пасажиром), здійснюється таке перевезення безпосередньо особою або іншим способом. Не має значення спосіб транспортування зазначених предметів, відстань та на яку їх перевезено. Не вважається перевезенням зазначених предметів їхнє перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.

Пересилання згаданих предметів — це їхня передача чи спроба передати іншій особі, тобто переміщення у просторі без участі відправника, відправлення поштою, посильним з одного місця в інше (з використанням засобів поштового зв'язку (в листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). При цьому злочин вважається закінченим з моменту відправлення посилки, вантажу, листа тощо із зазначеними предметами, незалежно від того, отримав їх адресат чи ні.

Ввезення в Україну таких предметів — це їхнє переміщення через державний кордон України або митний кордон на її територію будь-якими транспортними засобами (переміщення винною особою з-за кордону на територію України). Якщо такі предмети переміщені особою на територію України без використання транспортних засобів, то її дії не можна кваліфікувати як ввезення предметів в Україну.

Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їхнє умисне відчуження (платне чи безоплатне), випуск в обіг як особою, що їх виготовила, так і тією, яка їх не підробляла (незалежно від того, звідки вони до неї потрапили, але за умови, що ця особа усвідомлює факт випуску в обіг фальшивих грошей): використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг чи в рахунок боргу, програш в азартних іграх тощо.

Таким чином, як виготовлення зазначених предметів, так і інші форми здійснення цього злочину вважаються закінченими з моменту вчинення одиничних діянь.

Суб'єктивно злочин характеризується лише умисною виною, вид умислу — прямий. Інтелектуальний момент умислу — особа усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій. Вольовий момент умислу — особа бажає вчинити такі дії. Обов'язковою ознакою суб'єктивного боку виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну предметів злочину є мета їхнього збуту. Мотиви вчинення зазначених дій можуть бути різними і на їхню кваліфікацію не впливають.

Отже, для обвинувачення у фальшивомонетництві необхідно встановити, що підроблені грошові знаки, монети, цінні папери і білети державних лотерей фактично могли бути видані за дійсні у процесі обігу після їхнього збуту. Це підтверджується і судовою практикою. Тому у випадках, коли очевидна невідповідність цих документів справжнім виключає їхню участь в обігу, а інші обставини справи також свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян з метою заволодіння "їхнім майном, такі дії мають кваліфікуватись як шахрайство.
 

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:
* повторно;
* за попередньою змовою групою осіб;
* у великому розмірі Злочин може кваліфікуватись за ч. 2 ст. 199 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] як вчинений у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо предметом злочину є підроблені іноземні грошові знаки або державні цінні папери, номіновані в іноземній валюті, для визначення розміру має бути здійснене їх перерахування у національну валюту України за курсом НБ, що діяв на момент вчинення злочину. 

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:
* організованою групою;
* в особливо великому розмірі. 

Вчинення цього злочину в особливо великому розмірі має місце тоді, коли сума підробки який становить чотириста і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Встановлення наявності великого чи особливо великого розміру як кваліфікуючих ознак даного злочину має здійснюватись виходячи із розміру (грошового значення) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який відповідно до законодавства діяв на момент вчинення злочину. Зміна розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян після вчинення відповідного злочину не є підставою для перегляду питання про наявність у діях винного відповідної кваліфікуючої ознаки.

Суб'єкт даного злочину - загальний, тобто це особа, яка досягла 16-річного віку, є дієздатною та осудною.

У п. 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 12 квітня 1996 року «[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]» зазначено, що при відмежуванні виготовлення з метою збуту підроблених грошей чи державних цінних паперів або їх збуту від шахрайства належить виходити із того, що об’єктом злочину, передбаченого ст. 79 Кримінального кодексу України 1960 року, є кредитно-фінансова система, а об’єктом шахрайства – право власності на майно (кредитно-фінансовій системі шкода не заподіюється). Відповідно до положення вищезгаданої постанови Пленуму ВСУ при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях особи складу злочину, передбаченого ст. 199 КК України, рекомендують враховувати такі об’єктивні і суб’єктивні критерії:
* художнє оформлення грошового знаку чи державного цінного паперу, яке передбачає певний ступінь завершеності зображення, тобто відповідного орнаменту і наявності основних реквізитів (портрет, барельєф, пам’ятник), та їх узгодженість зі словами й цифрами, які визначають номінал грошового знака чи державного цінного папера;
* якість відтворення, що передбачає такий ступінь графічної та кольорової точності зображення, який дає винній особі підстави вважати можливим перебування виготовлених нею грошей чи державних цінних паперів у обігу.

На думку вищої судової інстанції України, саме наявність цих ознак здатна забезпечити підробленим грошам, державним цінним паперам та білетам державної лотереї здатність перебувати в обігу і тим самим завдавати шкоди кредитно-фінансовій системі. Підтвердженням цієї тези є те, що у п. 7 постанови вищезазначеного [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Пленуму ВСУ] передбачено, що у тих випадках, коли очевидна невідповідність грошового знака чи державного цінного папера справжнім виключає їх участь у обігу, а інші обставини справи також свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян з метою заволодіння їх майном, такі дії мають кваліфікуватись як шахрайство.

Те, що проблема підробки грошових знаків не може вирішуватися тільки на внутрішньодержавному рівні, а вимагає координації спільних зусиль держав, було визнано ще в 1927 р на першій Міжнародній конференції з уніфікації кримінального законодавства у Варшаві, де фальшивомонетництво було віднесено до числа міжнародних злочинів. Юридичною констатацією цього факту стало прийняття 20 квітня 1929 в Женеві [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_589 Міжнародної конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків], яку слід розглядати в якості основного джерела міжнародного права, спрямованого на протидію фальшивомонетництво.

Учасники даної Конвенції зобов'язалися криміналізувати підробку не тільки національних, а й іноземних грошових знаків, при цьому міра покарання за підробку також не повинна бути диференційована залежно від того, підроблювалася чи національна або іноземна валюта.

[[Категорія:Кримінальне право]]

Публічна обіцянка винагороди

2021-12-03T12:58:50Z

Roksolana.pronych:

==Нормативна база==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]

== Поняття та види публічної обіцянки винагороди ==
'''Публічна обіцянка винагороди''' - це односторонній правочин, в силу якого одна особа зобов'язується сплатити матеріальну винагороду будь-якій особі за умови досягнення нею зазначеного результату.

Тобто, обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.
=== Види зобов'язань, що випливають із публічної обіцянки винагороди: ===
* зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу;
* зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки нагороди за результатами конкурсу.
== Зобов'язання, які виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу ==
=== Ознаки публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу: ===
* обіцянка має бути публічною, тобто сповіщеною в засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 2 ст. 1144 ЦК України]). Публічною вважається і обіцянка, яка звернута до певного кола осіб.
* в обіцянці повинно бути зазначено завдання, яке необхідно виконати ( [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1145 ЦК України]);
* із оголошення повинно бути зрозумілим, хто обіцяє винагороду, і місце, куди необхідно надати результат;
* для завдання можуть бути встановлені місце і строк (термін) його виконання. Якщо строк виконання завдання не визначений певним проміжком часу або календарною датою, завдання вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання ( [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1146 ЦК України]);
* відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 3 ст. 1144 ЦК України] у сповіщенні публічної обіцянки винагороди потрібно визначити розмір такої винагороди.
Якщо винагорода має немайновий характер, то цивільно-правові відносини не виникають.
=== Права та обов'язки суб'єктів публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу. ===

Особа, яка публічно пообіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана її виплатити у разі виконання завдання і передання їй його результату ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 1148 ЦК України]).
Ця особа має право:
* змінити завдання та умови надання винагороди ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 1147 ЦК України]);
* публічно оголосити про припинення завдання ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 2 ст. 1149 ЦК України]).
Особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку зі зміною завдання. Якщо у зв'язку зі зміною умов надання винагороди виконання завдання втратило інтерес для особи, яка приступила до його виконання до зміни умов, ця особа має право на відшкодування понесених нею витрат ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 частини 2, 3 ст. 1147 ЦК України]).
У разі, коли особа, яка публічно обіцяла винагороду, публічно оголосила про припинення завдання, особа, яка зазнала реальних витрат на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування (ч. 2 ст. 1149 ЦК України).

=== '''Правові наслідки виконання завдання''' (згідно ст. 1148 ЦК) ===
* У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її.
* Якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачується особі, яка виконала завдання першою.
Якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.

=== '''Припинення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди''' ===
Зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється у разі:
* закінчення строку для передання результату;
* передання результату особою, яка першою виконала завдання.

=== '''Право на публічне оголошення припинення завдання''' ===
Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право публічно оголосити про припинення завдання.

У цьому разі особа, яка понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування.

== Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу. ==
Конкурс характеризується тим, що винагорода оголошується не за виконання певної роботи взагалі, а за найкраще її виконання, тобто конкурс зобов'язує його засновника, який публічно оголосив про виплату спеціальної нагороди за краще виконання певної роботи, виплатити обіцяну винагороду особі, робота якої визнана достойною відповідно до умов конкурсу. 
=== Види конкурсу: ===
* '''''Відкритий конкурс''''' - пропозиція засновника адресована всім бажаючим, тому засновник не має права відмовити в прийнятті роботи чи оцінці її результату будь-якій особі, яка бажає стати учасником конкурсу.
* '''''Закритий конкурс''''' - засновник запрошує до участі у ньому персональних учасників, тобто пропозиція взяти участь у такому конкурсі направлена певному колу осіб за вибором засновника. Коло учасників закритого конкурсу обмежене і заздалегідь відоме засновнику.

=== Етапи конкурсу ===
#оголошення конкурсу (публічно через засоби масової інформації або іншим чином);
#надання робіт на конкурс;
#оцінка поданих на конкурс робіт. (для цього засновником конкурсу створюється конкурсна комісія (журі);
#підведення підсумків засновником конкурсу і прийняття ним рішення про переможця:
#*присудження усіх призових місць та нагород (премій), які були визначені умовами конкурсу;
#*присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено декілька, та нагород (премій);
#*відмову у присудженні призових місць, якщо жодна із робіт, поданих на конкурс, не відповідає його вимогам;
#*присудження заохочувального призу та (або) нагороди (премії). 
#сплата винагороди.
#повернення поданих на конкурс робіт. Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 1157 ЦК України] умова конкурсу, за якою засновник конкурсу не повертає Його учаснику річ, подану на конкурс, є нікчемною. Учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс. Однак у законі встановлені випадки, коли засновник конкурсу може залишити у себе річ, передану на конкурс, або набути право власності на неї. 
{| class="wikitable"
|-
| УВАГА!''Результати конкурсу можуть бути оскаржені заінтересованою особою до суду''
|}
=== Умови оголошення конкурсу. ===

{| class="wikitable"
|-
! Обов'язкові умови!! Факультативні умови
|-
|
# виклад завдання. Предметом конкурсу може виступати результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо;
# строк подання творів на конкурс чи виконання певної дії - це може бути або конкретна дата, або проміжок часу;
# кількість призових місць, вид і розмір нагороди (премії), яка має бути виплачена переможцеві. Засновник конкурсу повинен чітко зазначити в оголошенні кількість призових місць та суму нагороди за кожне з них.
# відомості про засновника конкурсу;
# місце подання роботи;
# порядок підведення підсумків і строк оголошення результатів.
||
# вимоги щодо оформлення робіт.
# наданні засновнику певного результату роботи (рукопис, макет, проект, фотографія тощо). Умовами конкурсу може бути передбачено надання проспекту, анотації (наприклад, сценарію);
# виконанні роботи при безпосередньому її сприйнятті (заспівати, прочитати, станцювати тощо).
# склад журі (конкурсної комісії), який визначається засновником конкурсу;
# порядок і строк виплати винагороди;
# порядок використання поданих на конкурс робіт;
# порядок повернення робіт тощо.
|}
'''Зміна умов конкурсу''' 
Змінити умови конкурсу можна лише до його початку. Про зміну умов конкурсу має бути оголошено в тому ж порядку, в якому було оголошено конкурс. Якщо особа подала роботу на конкурс, то засновник конкурсу не має права відмовити у розгляді представленої роботи і її оцінці, посилаючись на зміну умов конкурсу. Якщо у зв'язку зі зміною умов конкурсу особа втратила інтерес до участі в ньому або її участь стала неможливою, вона має право на відшкодування засновником конкурсу витрат, які були понесені нею для підготовки до участі в конкурсі ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 2 ст. 1152 ЦК України]). 
'''Відмова від про ведення конкурсу.''' 
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1153 ЦК України] відмовитися від конкурсу можна тільки у разі, коли його проведення стало неможливим за обставин, які не залежать від засновника конкурсу. У разі відмови засновника від проведення конкурсу з інших підстав учасник конкурсу має право на відшкодування витрат, які були ним понесені для підготовки до участі в конкурсі.
=== Права та обов'язки суб'єктів зобов'язань, що випливають із оголошення конкурсу. ===

{| class="wikitable"
|-
! '''Суб'єкти''' !! '''Обов'язки суб'єктів'''
|-
| ''Засновники конкурсу'': можуть бути як фізичні, так і юридичні особі (наприклад, спілка письменників, журналістів, кінематографістів; редакції газет, журналів; мер міста, директор заводу). ||
* повідомити про умови конкурсу одночасно з його оголошенням або персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у ньому (ч. 1 ст. 1151 ЦК України);
* прийняти і належно зберігати надані учасниками конкурсу роботи;
* переглянути і оцінити представлені на конкурс роботи, визначити переможців, а якщо це передбачено умовами конкурсу, то і осіб, яким також належить винагорода (друге і третє місце, заохочувальні призи тощо);
* видати нагороду (премію) переможцю конкурсу (ч. 3 ст. 1151 ЦК України);
* за бажання використовувати в подальшому предмет конкурсу, яким був результат інтелектуальної, творчої діяльності, отримати на це згоду переможця конкурсу (ч. 2 ст. 1156 ЦК України);
* повернути учасникам конкурсу подані ними на конкурс речі (ст. 1157 ЦК України). Засновник конкурсу має право залишити в себе річ, подану на конкурс, лише за згодою учасника конкурсу. Якщо ж учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право подальшого володіння нею. При цьому він може набути право власності на таку річ відповідно до ст. 344 ЦК України (набувальна давність).
|-
| ''Учасники'' : У конкурсних правовідносинах завжди беруть участь кілька учасників, оскільки зміст конкурсу передбачає наявність змагання, конкуренцію і, відповідно, обов'язкове порівняння результатів діяльності чи робіт кількох осіб. Якщо на конкурс подано одну роботу, він вважається таким, що не відбувся. ||
* при поданні твору для участі в конкурсі враховувати вимоги, які спеціально висуваються до робіт засновником конкурсу (наприклад, за умовами на конкурс не повинні подаватися твори, які вже отримали відзнаки на аналогічних конкурсах);
* під час проведення конкурсу не передавати роботу для участі в інших конкурсах або не використовувати її іншим способом, якщо це визначено умовами конкурсу;
* не передавати третім особам права на використання свого твору тим же способом або протягом встановленого строку, якщо це передбачено умовами конкурсу;
* надати засновнику конкурсу можливість реалізувати своє переважне перед іншими особами право на укладення договору про використання предмета конкурсу (ч. 3 ст. 1156 ЦК України).

|}
'''''Конкурсні правовідносини припиняються після виплати обіцяної засновником конкурсу винагороди.'''''

[[Категорія: Цивільне право]]

Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду

2021-11-18T07:39:10Z

Roksolana.pronych: /* Нормативна база */ ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переходу прав на земельну ділянку у зв’язку з переходом прав на об’єкт нерухомого майна, який на ній розміщено

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/ed20120412 Земельний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%BF Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1720-IX#Text Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переходу прав на земельну ділянку у зв’язку з переходом прав на об’єкт нерухомого майна, який на ній розміщено]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/va007700-04 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/va007700-04 Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 01 січня 2010 р. "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами"]

== Загальні положення ==
Відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1107 до статті 120 Земельного кодексу України] у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об’єктів до набувача таких об’єктів, без зміни її цільового призначення'''.

'''У разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, що перебував у приватній власності її попереднього власника, право власності на земельну ділянку, на якій розміщений такий об’єкт, одночасно переходить до набувача пропорційно до його частки у праві спільної власності на такий об’єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо попередньому власнику у праві спільної власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому розмірі.

У разі набуття на підставі вчиненого правочину права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, особою, яка не може мати таку земельну ділянку у власності, така особа має право вимагати передання їй власником земельної ділянки відповідної земельної ділянки на правах оренди або суперфіцію на умовах, визначених набувачем права власності на такий об’єкт. У такому разі орендар або суперфіціарій зобов’язаний відшкодовувати власнику земельної ділянки плату за землю, яку відповідно до закону зобов’язаний сплачувати її власник.

У разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач такого об’єкта зобов’язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об’єкт майна звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений об’єкт нерухомого майна, що належить йому на праві власності.

У разі недосягнення згоди між набувачем та землекористувачем щодо порядку користування відповідною земельною ділянкою такий порядок визначається органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У разі набуття права власності на об’єкт незавершеного будівництва перехід прав на земельну ділянку, на якій розміщений такий об’єкт, здійснюється за правилами, встановленими цією статтею, за умови державної реєстрації права власності на такий об’єкт у порядку, визначеному законом".

Відповідно до ст. 6 Закону України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/898-15#Text "Про іпотеку"], якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов’язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

==== '''8 вересня 2021 року Верховною Радою України було прийнято Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо одночасного переходу прав на земельну ділянку у зв'язку з переходом прав на об'єкт нерухомого майна, який на ній розташовано" , яким встановлено «автоматичність» переходу прав користування земельною ділянкою при переході права власності на розташовану на ній будівлю, споруду від землекористувача до нового власника майна.''' ====
Зокрема, передбачено, що:

1) у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об'єктів до набувача таких об'єктів, без зміни її цільового призначення;

2) у разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, що перебував у приватній власності її попереднього власника, право власності на земельну ділянку, на якій розміщено такий об'єкт, одночасно переходить до набувача пропорційно до його частки у праві спільної власності на такий об'єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо попередньому власнику у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому розмірі.

3) у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію у попереднього власника, до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об'єкта.

4) у разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, якщо такий об'єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні попереднього власника на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію з визначенням його співорендарем (співкористувачем) земельної ділянки, а до внесення змін до відповідного договору зобов'язаний відшкодовувати орендарю (користувачу) частину орендної плати (плати за користування земельною ділянкою) пропорційно до його частки у праві власності на такий об'єкт. Порядок користування декількома орендарями (землекористувачами) орендованою земельною ділянкою (земельною ділянкою, що перебуває у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію) у такому разі визначається договором, укладеним між ними, або за рішенням суду.

5) у випадках, визначених пунктами 1-3, документи, що підтверджують набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.

==Перехід права користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди==
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є '''кадастровий номер земельної ділянки,''' право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об’єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3170 статті 638 Цивільного кодексу України] договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є, зокрема, умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

==Перехід права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності==

У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1031 статтею 121 Земельного кодексу України] (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

== Реєстрація прав власності==

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 статей 3 та 312 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"] державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така нотаріальна дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. У зазначених випадках державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, не якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

З метою виконання новим власником житлового будинку (будівлі, споруди) вимог [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 статті 377 Цивільного кодексу України], згідно якої до особи, яка набула право власності на таке нерухоме майно, має перейти право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача), новий власник має вжити заходів щодо оформлення відповідних речових прав на земельну ділянку відповідно до вимог [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"].

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/94362778 '''Постанова''' '''Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 у справі № 318/1274/18''']
(При відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику).
[[Категорія: Право власності на землю]]
[[Категорія: Право користування землями]]
[[Категорія: Органи місцевого самоврядування]]

Поновлення загублених документів: паспорт, водійські права, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт)

2021-07-20T12:32:58Z

Roksolana.pronych:

== Нормативна база ==
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5492-17 Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2503-12 Постанова Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ "Про затвердження положення про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/7-93 Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 № 7-93 "Про державне мито"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/770-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2016 року № 770 "Деякі питання надання адміністративних послуг у сфері міграції"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1111-2003-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1111 "Про затвердження Правил оформлення і видачі тимчасового посвідчення громадянина України"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/302-2015-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України"]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/340-93-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340 "Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0123-11 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11 серпня 2010 року № 379 "Про затвердження Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них"]

== Відновлення втраченого паспорта громадянина України ==
'''Якщо паспорт було викрадено''':
# необхідно звернутись із заявою до поліції
# взяти витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
# звернутись до відділення Міграційної служби за місцем реєстрації (у разі, якщо втрачено ID-картку, за оформленням нової можна звернутися до будь-якого підрозділу служби). '''Якщо втрата паспорта відбулася за кодоном потрібно звернутися до найближчої закордонної дипломатичної установи.'''
'''Особа, яка відбуває покарання в установах виконання покарань або перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах Міністерства охорони здоров'я закритого типу''' 
* до територіального підрозділу ДМС за місцем розташування адміністрації відповідної установи. 
'''Внутрішньо переміщена особа''' 
* до територіального органу/територіального підрозділу Державної міграційної служби, уповноваженого суб’єкта за місцем проживання. 
'''Бездомна особа''' 
* до територіального органу/територіального підрозділу Державної міграційної служби, уповноваженого суб’єкта за місцем майбутньої реєстрації її місця проживання.

Особа, яка втратила паспорт після зняття з реєстрації попереднього місця проживання до оформлення реєстрації нового місця проживання, подає документи до територіального підрозділу за фактичним місцем проживання, у разі зміни місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці - за останнім місцем проживання. 
Бездомні громадяни оформлюють паспорти замість утрачених за місцем майбутньої реєстрації місця їх проживання або перебування. 
Документи для оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру, можуть подаватися заявником до будь-якого територіального органу/територіального підрозділу Державної міграційної служби, уповноваженого суб’єкта.

 '''Перелік та зразки необхідних документів'''
* заявe про втрату паспорта;
* довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або повідомлення про відмову від його прийняття;
* довідку органу реєстрації встановленого зразка про місце проживання.
* витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення паспорта на території України);
* посвідчення про взяття на облік бездомних осіб (для бездомних осіб);
* довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);
* рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи);
* документ, що посвідчує особу законного представника/ уповноваженої особи, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника/уповноваженої особи;
* документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або оригінал документа про звільнення від його сплати.
* документи, що підтверджують відомості для внесення додаткової змінної інформації до безконтактного електронного носія та у паспорт (за наявності таких документів), визначенні [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/302-2015-%D0%BF підпунктом 9 пункту 35 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України"]
* одну фотокартку розміром 10 х 15 сантиметрів
* паспортний документ, що підлягає обміну (у разі пошкодження);

=== Вартість ===
За видачу паспорта громадянина України у разі обміну замість втраченого чи пошкодженого особі необхідно сплатити державне мито у розмірі 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян (підпункт а пункту 6 статті 3 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/7-93 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито"]). 
За оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта справляється адміністративний збір у порядку та розмірах, установлених законодавством. Адміністративний збір справляється у разі оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта зразка 1994 року. 
''За оформлення паспорта замість втраченого:''
* не пізніше, ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети - 0,1 розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року;
* не пізніше, ніж через 10 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети - 0,2 розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
* у разі обміну втраченого чи пошкодженого паспорта додатково сплачується державне мито - два неоподаткованих мінімуми доходів громадян, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

=== Строк розгляду заяви ===
Паспорт видається:
* не пізніше, ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети для його отримання;
* не пізніше, ніж через 10 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети для його термінового отримання.
* У випадках проведення процедури встановлення особи строк оформлення паспорта може тривати до 2 місяців.

До видачі паспорта територіальний підрозділ на підставі заяви видає громадянину '''''тимчасове посвідчення, що підтверджує особу громадянина України'''''. Тимчасове посвідчення оформляється і видається у десятиденний строк після подання необхідних документів ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1111-2003-%D0%BF п.7 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1111 "Про затвердження Правил оформлення і видачі тимчасового посвідчення громадянина України"])

== Відновлення втрачених водійських прав ==
=== Куди звернутись ===
Про втрату посвідчення водія особа повідомляє [http://hsc.gov.ua/kontakti/kontakti-gsts-pidrozdiliv/ сервісному центру Міністерства внутрішніх справ України], а в разі його викрадення - територіальному органу Національної поліції.

=== Перелік необхідних документів ===
#паспорт громадянина України (у разі надання ID-картки без наявних у безконтактному електронному носії відомостей про реєстрацію місця проживання разом надається довідка про реєстрацію місця проживання особи) або
#** тимчасове посвідчення громадянина України;
#** посвідка на постійне проживання;
#** посвідки на тимчасове проживання;
#** посвідчення біженця;
#** посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту;
#** посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
# довідку з поліції (у разі викрадення);
# медична довідка про можливість керувати транспортним засобом (форма 083/о);
# платіжний документ (квитанція), який засвідчує оплату адміністративної послуги.
# копії довідки про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі його відсутності у відповідних базах даних МВС) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті)
# Якщо змінилися особисті дані, потрібно пред’явити документ або довідку, що підтверджує зміну імені, прізвища або по-батькові.

=== Вартість ===
За поновлення втраченого посвідчення водія адміністративний збір не сплачується, однак необхідно сплатити вартість бланку посвідчення (частина друга статті 20 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5492-17 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус"]). 

Замість втраченого посвідчення водія сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України після перевірки факту видачі раніше такого посвідчення водія особі, яка заявила про його втрату, оформлює та видає '''''нове посвідчення водія'''''.

У разі втрати посвідчення водія за кордоном, видача посвідчення водія здійснюється на загальних підставах.

=== Строк розгляду заяви ===
Нове посвідчення водія видається особі в день звернення із заявою.

'''В Україні відтепер можна відновити втрачені водійські права онлайн. Для цього потрібно зробити онлайн-замовлення заміни посвідчення водія через електронний кабінет на сайті МВС.''' Вхід до е-кабінету водія – за допомогою кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

''Алгоритм отримання послуги:''
* після авторизації в ЕКВ особа подає заяву в електронній формі;
* до заяви громадянин додає електронні копії документів, що підтверджують зміну персональних даних (за потреби), довідки з поліції (за потреби) і чинної медичної довідки форми 083/о;
* заява підписується кваліфікованим електронним підписом (КЕП) особи.

== Відновлення втраченого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) ==
=== Куди звернутися ===

Необхідно завітати до найближчого сервісного центру МВС.

Звернутися до консультанта, повідомити про проблему та перевірити чи всі необхідні документи є у Вас в наявності.

'''Необхідні документи:'''
* паспорт громадянина України (у разі надання ID-картки без наявних в безконтактному електронному носії відомостей про реєстрацію місця проживання разом надається довідка про реєстрацію місця проживання), або документ, що засвідчує особу і підтверджує його громадянство або спеціальний статус (в якому зазначено відомості про реєстрацію місця проживання);
* довідка про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
* якщо інтереси власника транспортного засобу представляє третя особа, то необхідний оригінал довіреності.
Після того, як консультант перевірив наявність та підтвердив достатність всіх необхідних документів, то повинен видати витяг з єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Наступний порядок дій:
* стаємо в електронну чергу (беремо талон у терміналі) і йдемо на майданчик для огляду транспортного засобу експертом;
* після успішного огляду транспортного засобу повертаємося до адміністратора і надаємо всі зібрані документи;
* здійснюємо оплату надання адміністративної послуги (як правило банківське відділення знаходиться в тій же будівлі, де і сервісний центр МВС), а за цей час адміністратор готує заяву про втрату (крадіжку) свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу;
* перевіряємо правильність внесених даних в заяву та підписуємо;
* отримуємо нове свідоцтво про державну реєстрацію транспортного засобу.
Необхідно проходити процедуру перереєстрації транспортного засобу.

'''Вартість'''

У 2020 році становить(орієнтовно)
* для транспортних засобів усіх категорій вітчизняного виробництва та країн СНД - 152,63 гривень;
* для транспортних засобів усіх категорій іноземного виробництва - 190,15 гривень;
* для мототранспорту, причепів вітчизняного виробництва та країн СНД - 148,63 гривень;
* для мототранспорту, причепів іноземного виробництва - 186,15 гривень;
* крім оплати за надання послуги також відшкодовується вартість спеціальної бланкової продукції - бланк свідоцтва — 219 гривень.

=== Строк розгляду заяви ===
Нове свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) видається особі в день звернення із заявою.

[[Категорія: Адміністративне право]]
[[Категорія: Територіальні органи]]

Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню

2021-07-20T12:03:37Z

Roksolana.pronych:

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_009 Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1906-15 Закон України "Про міжнародні договори України"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2709-15 Закон України "Про міжнародне приватне право"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0573-08/page Наказ Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54 "Про затвердження Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-99 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України"]

== Загальні умови та поняття визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню ==
Визнання рішення іноземного суду служить підтвердженням цивільних та інших прав і обов'язків у такому ж ступені, що і рішення відповідного вітчизняного суду. В одних випадках досить, щоб рішення було визнано, і не передбачає його примусового виконання.
Відповідно до ст. 52 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_009 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах] рішення іноземного суду немайнового характеру, які не потребують виконання, винесені судом кожної договірної сторони, після набрання ними законної сили визнаються на територіях інших договірних сторін без спеціального провадження, якщо установою юстиції запитуваної договірної сторони раніше у цій справі не було винесено рішення, що набрало законної сили, або якщо згідно з цією Конвенцією, а в не передбачених нею випадках — відповідно до законодавства договірної сторони, на території якої рішення має бути виконано, ця справа не належить до виключної компетенції установ юстиції останньої.

Відповідно до п. 17 п[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-99 останови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України]", не потребують виконання рішення про: визнання прав; оголошення банкрутом; визнання недійсними певних актів; визнання, оспорення батьківства; позбавлення батьківських прав; розірвання шлюбу; встановлення фактів, що мають юридичне значення; усиновлення; визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Відповідно до положень окремих міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, рішення іноземних судів, ухвалені компетентними органами на території держави, з якою України уклала двосторонній договір про правову допомогу, і які не потребують виконання, вважаються дійсними без проведення будь-яких спеціальних процедур з їх визнання. 

== Види визнання судового рішення іноземного суду ==
Залежно від виду судового рішення визнання може бути простим і кваліфікованим. 
'''Просте визнання''' застосовується відносно до рішень, що не вимагають примусового виконання. У цьому випадку юридичні наслідки визнання пов'язані з дією властивостей неспростовності, винятковості і преюдиціальності. Просте визнання без подальшого провадження в справі можливе за відсутності заперечень з боку заінтересованої особи, які вона може заявити протягом певного часу. Встановлена законом презумпція відсутності заперечень щодо визнання рішення може бути спростована заінтересованою особою. 
'''Кваліфіковане визнання''' являє собою більш складну процедуру, що складається з підтвердження дії законної чинності судового рішення і санкціонування (допущення) примусового виконання. Допущення примусового виконання не відбувається автоматично, виходячи з визнання, для цього необхідна заява клопотання стягувачем протягом строку виконавчої давнини. 
[[Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню]].

Отже, під визнанням іноземного судового рішення варто розуміти дозвіл дії законної чинності судового рішення, що проявляється у властивостях неспростовності, винятковості, преюдиціальності, а також допущення примусового виконання. 
У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше. 
== Порядок подання клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню ==
Згідно зі ст. 399 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ай пос з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні. 
Багатостороння [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_009 Конвенція про правову допомогу і правові відносини по цивільних, сімейних і кримінальних справах] країн СНД (Мінськ, 22 січня 1993 р.) також передбачає визнання судових та інших рішень, що не потребують виконання (у тому числі і рішень про розірвання шлюбу). 
Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, за умови, що це передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] (ст.ст. 392-394) для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених законом. 
До клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, додаються такі документи:
* засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання;
* офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили, якщо це не зазначено в самому рішенні;
* засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

== Порядок розгляду клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню ==
Порядок розгляду клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, закріплений у ст.401 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]. 
Про надходження клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє заінтересовану особу і пропонує їй у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання. 
Після подання заінтересованою особою заперечень у письмовій формі або у разі її відмови від подання заперечень, а так само, коли у місячний строк з часу повідомлення заінтересованої особи про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що заінтересовані особи повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду. 
За заявою заінтересованої особи і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє заінтересованих осіб. 
Розгляд клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, провадиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні. 
Неявка без поважних причин у судове засідання заінтересованих осіб або їх представників, стосовно до яких суду відомо про своєчасне вручення їм повісток про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою із заінтересованих осіб не було порушено питання про перенесення його розгляду. 
За наслідками розгляду клопотання, а також заперечення у разі його надходження суд постановляє ухвалу про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню. 
У визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] . 
Копія ухвали надсилається судом заінтересованим особам у триденний строк з дня постановлення ухвали. 
Ухвала про визнання в Україні рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]. 

== Судова практика ==
[https://oda.court.gov.ua/sud1590/pravovipoziciivsu/6-325cs17/ Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-325цс17 від 22.03.2017 р.]

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Виконання судових рішень]]
[[Категорія:Суди]]

Поділ та об'єднання земельних ділянок

2021-06-30T11:40:15Z

Roksolana.pronych:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15 Закон України «Про землеустрій»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#Text Закон України "Про Державний земельний кадастр"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF#Text Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»]

== Загальні поняття ==
'''Земельна ділянка''' – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n608 ст. 79 Земельного кодексу України]).

За нормою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n613 статті 79-1 Земельного кодексу України] формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Відповідно до вимог цієї статті формування земельних ділянок здійснюється:
* у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
* шляхом поділу чи об’єднання раніше сформованих земельних ділянок;
* шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
* шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;
* за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

== Поділ земельної ділянки ==
'''Поділити земельну ділянку''' – це питання, яке потребує певної обізнаності щодо порядку поділу земельної ділянки, визначеного чинним законодавством, та деякого практичного досвіду.
Поділ земельної ділянки може здійснюватись для різних цілей.
У більшості випадків він необхідний, наприклад, коли:
- необхідно продати, подарувати, обміняти не всю земельну ділянку, а лише її частину;
- потрібно провести поділ земельної ділянки між співвласниками будинку;
- коли людина хоче залишити її у спадок декільком спадкоємцям.
Поділ може проводитись для земельних ділянок приватної, комунальної та державної власності. При цьому, коли ділянку поділяють на кілька частин, то необхідно встановити нові межові знаки.
Проведення розподілу землі можливо тільки після розробки техдокументації щодо встановлення меж ділянок, а також після формування створених в результаті поділу ділянок у Державному земельному кадастрі, щоб була можливість присвоїти кадастровий номер кожній новоствореній ділянці та окремо провести держреєстрацію права власності на кожну з них. 

Під час поділу ділянки необхідно дотримуватися певних правил, а новоутворені ділянки повинні відповідати певним критеріям. Наприклад, цільове призначення новостворених ділянок, а також категорія земель не можуть відрізнятися від цих самих критеріїв у початковій ділянці. Водночас кожна ділянка після поділу повинна мати доступ до дороги або проїзду. У разі якщо разом із земельною ділянкою ділиться будинок, лінія поділу ділянки повинна чітко проходити по лінії поділу будинку. 

'''Існує кілька випадків і умов, за яких можливий поділ земельних ділянок:'''

# якщо власник землі виявив відповідне бажання, але за умови, що після поділу не буде порушено межі ділянки;
# при відчуженні однієї або декількох частин земельної ділянки;
# розподіл землі в натурі у разі поділу між пайовими співвласниками ділянки;
# за умови, що після поділу кожна з новостворених частин землі може стати індивідуальною ділянкою.

=== Правила для тих, хто планує поділити земельну ділянку: ===
# Під час проведення поділу земельної ділянки не можна змінити її цільове призначення. Процедуру зміни цільового призначення частини земельної ділянки можна розпочинати лише тоді, коли частка буде виділена у окрему земельну ділянку, яка буде зареєстрована у Державному земельному кадастрі, а право власності на неї – у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
# Поділ земельної ділянки не припиняє дію обмежень у її використанні. Усі встановлені обмеження будуть поширюватись на новоутворені земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.
# Поділ земельної ділянки, яка знаходиться в оренді, на правах емфітевзису, суперфіцію, передана у іпотеку буде можливим лише після отримання нотаріально засвідченої письмової згоди на це цих осіб, після поділу земельної ділянки, усі договори користування або застави мають бути переукладені.
# Розмір і конфігурація земельної ділянки не повинні створювати перешкод для її використанням за цільовим призначенням. 

=== Документи та дії, необхідні для поділу земельної ділянки ===
Підставою для поділу земельної ділянки є засвідчена нотаріально заява власника земельної ділянки та розроблена землевпорядною організацією технічна документація на поділ земельної ділянки. 

Для розробки технічної документації поділу земельної ділянки землевпорядній організації необхідно надати:
* нотаріально засвідчену заяву на поділ земельної ділянки;
* засвідчену нотаріально копію правовстановлюючого документу на земельну ділянку (державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договір купівлі-продажу, дарування, міни, тощо);
* копії ідентифікаційних даних власника (паспорт, ідентифікаційний номер).
Якщо власників земельної ділянки декілька (спільна часткова власність між співвласниками), то в такому випадку укладається нотаріальний договір на поділ земельної ділянки між співвласниками.
У випадку якщо ділянка ділиться особливим чином, не окремими рівними частинами, або на земельній ділянці є забудова, то в цьому випадку необхідна також кадастрова зйомка земельної ділянки.

За наявності зазначених документів землевпорядна організація проводить відповідні роботи з розробки технічної документації поділу земельної ділянки на підставі укладеного договору з власником такої ділянки.

=== Реєстрація технічної документації на поділ земельної ділянки в ДЗК та витяг з кадастру ===
Розроблена землевпорядною організацією технічна документація на поділ земельної ділянки подається на розгляд місцевого управління Держгеокадастру (за місцезнаходженням земельної ділянки), яке реєструє новоутворені в результаті поділу земельні ділянки в Державному земельному кадастрі України. Після реєстрації нових ділянок в ДЗК, державний кадастровий реєстратор (працює при місцевому управлінні Держгеокадастру) видає витяги з кадастру (ДЗК) на підтвердження проведених змін.
Кожній земельній ділянці, що утворилась в результаті поділу, присвоюється новий кадастровий номер, який буде зазначено у відповідному витягу з кадастру.

=== Реєстрація права власності на земельні ділянки, утворені в результаті поділу ===
Після отримання витягів з кадастру на земельні ділянки, що утворились в результаті поділу, необхідно звернутись до центру надання адміністративних послуг чи нотаріуса з метою реєстрації права власності окремо на кожну новоутворену в результаті поділу земельну ділянку. 
Варто звернути увагу, що відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17#n249 пункту 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»] у разі поділу земельної ділянки державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію.
За нормою пункту 114 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF#Text Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051], відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації:
*набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора;
*відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи;
*зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

Виходячи з вищевикладеного, поділ земельної ділянки призведе до скасування її державної реєстрації, як об’єкта цивільних прав, формування нових земельних ділянок та внесення інформації про них до Державного земельного кадастру.

== Об’єднання земельних ділянок ==
'''Порядок об’єднання земельних ділянок''' істотно не відрізняється від порядку поділу земельної ділянки, здійснюється на тих же підставах, але на практиці зустрічається значно рідше.

Власник за бажанням може об’єднати свої земельні ділянки в одну. В такому випадку новостворена ділянка після процедури оформлення документів в Держгеокадастрі обов’язково проходить реєстрацію в державного реєстратора.
=== Умови для об'єднання земельних ділянок ===
Об’єднати земельні ділянки можна, якщо дотриматися таких умов:
* усі ділянки, які збираються об’єднувати, знаходяться в межах одного населеного пункту;
* у земельних ділянок спільна межа;
* всі об’єднувані землі ідентичні за цільовим призначенням.
=== Документи, необхідні для об’єднання земельних ділянок: ===
* нотаріально завірена заява про об’єднання земельних ділянок або нотаріально завірений договір ,
* копія правовстановлюючого документа на земельну ділянку, завірена нотаріально,
* нотаріально завірені копії правовстановлюючих документів на будівлі (при наявності будівель),
* копії паспорта та податкового номера для фізичної особи, або ж завірені копії статутних документів — для юридичної,
* довіреність.

[[Категорія:Земельне право]]

Введення воєнного стану: заборони та обмеження

2021-05-31T11:27:38Z

Roksolana.pronych:

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1932-12 Закон України "Про оборону України"] 
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/389-19 Закон України "Про правовий режим воєнного стану"] 
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2630-19#n5 Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"]
* [https://www.president.gov.ua/documents/3902018-25574 Указ Президента України від 26 листопада 2018 року №390 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 листопада 2018 року "Щодо надзвичайних заходів із забезпечення державного суверенітету і незалежності України та введення воєнного стану в Україні"] 
* [https://www.president.gov.ua/documents/3922018-25578 Указ Президента України від 26 листопада 2018 року №392 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 листопада 2018 року «Про внесення зміни до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 листопада 2018 року «Щодо надзвичайних заходів із забезпечення державного суверенітету і незалежності України та введення воєнного стану в Україні»] 
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/2018 Указ Президента України від 26 листопада 2018 року №393 "Про введення воєнного стану в Україні"] 
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/544-2015-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 2015 р. № 544 "Про затвердження типового плану запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях"] 
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0012525-18 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 листопада 2018 року №n0012525-18 "Щодо надзвичайних заходів із забезпечення державного суверенітету і незалежності України та введення воєнного стану в Україні"] 
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0013525-18 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 листопада 2018 року №n0013525-18 "Про внесення зміни до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 листопада 2018 року "Щодо надзвичайних заходів із забезпечення державного суверенітету і незалежності України та введення воєнного стану в Україні"] 
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19 Порядок залучення працездатних осіб до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2011 №753]

== Процедура введення воєнного стану ==
В Україні воєнний стан визначається як особливий правовий режим, що вводиться у разі загрози національній безпеці.''''' '''''

Пропозиції щодо введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях на розгляд Президентові України подає [http://www.rnbo.gov.ua/ Рада національної безпеки і оборони України]. 
Розглянувши ці пропозиції, [https://www.president.gov.ua/ Президент України] видає указ про введення воєнного стану. 
Його протягом двох днів розглядає та приймає рішення [http://rada.gov.ua/ Верховна Рада України], яка з цією метою збирається без скликання. 
Затверджений указ негайно оголошується через засоби масової інформації. 
Крім того, Україна негайно через [http://www.un.org/ Генерального секретаря ООН] повідомляє про параметри введеного надзвичайного стану держави, які беруть участь у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043 Міжнародному пакті про громадянські і політичні права]. 

{| class="wikitable"
|-
| 26 листопада 2018 року у зв'язку з актом збройної агресії Російської Федерації у районі Керченської протоки проти кораблів Військово-Морських Сил Збройних Сил України, наявною загрозою широкомасштабного вторгнення в Україну збройних сил Російської Федерації прийнято рішення щодо запровадження воєнного стану '''у 10 областях України з 26 листопада 2018 року на 30 днів.'''

|}

== Військові адміністрації ==
Згідно зі [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19 статтею 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"], на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадського порядку та безпеки, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. 
Рішення про утворення військових адміністрацій приймається [https://www.president.gov.ua/ Президентом України] за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування. 
Військову адміністрацію населеного пункту очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади [https://www.president.gov.ua/ Президентом України] за пропозицією Генерального штабу Збройних Сил України або відповідної обласної державної адміністрації. 
Структуру і штатний розпис військових адміністрацій населених пунктів затверджує начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України за поданням начальника відповідної військової адміністрації. 
== Заборони та обмеження при введенні воєнного стану в країні ==
Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"], в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) може здійснювати такі заходи правового режиму воєнного стану: 
# встановлювати посилену охорону важливих об’єктів національної економіки та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення, і вводити особливий режим їхньої роботи. Перелік об’єктів національної економіки та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення, що підлягають посиленій охороні в умовах воєнного стану, затверджується [https://www.kmu.gov.ua/ua Кабінетом Міністрів України];
# запроваджувати трудову повинність для працездатних осіб, не залучених до роботи в оборонній сфері та сфері забезпечення життєдіяльності населення і не заброньованих за підприємствами, установами та організаціями на період дії воєнного стану з метою виконання робіт, що мають оборонний характер, а також ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які виникли в період дії воєнного стану, та залучати їх в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, що виконуються для задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів і сил цивільного захисту, забезпечення функціонування національної економіки та системи забезпечення життєдіяльності населення і не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки осіб. За працівниками, залученими до виконання суспільно корисних робіт, на час виконання таких робіт зберігається попереднє місце роботи (посада). Порядок залучення працездатних осіб в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт та питання їхнього соціального захисту з урахуванням вимог закону визначаються [https://www.kmu.gov.ua/ua Кабінетом Міністрів України];
# використовувати потужності та трудові ресурси підприємств, установ і організацій усіх форм власності для потреб оборони, змінювати режим їхньої роботи, проводити інші зміни виробничої діяльності, а також умов праці відповідно до законодавства про працю;
# примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об’єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка;
# запроваджувати комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування;
# встановлювати особливий режим в’їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів;
# перевіряти документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституцією України];
# забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів;
# порушувати у порядку, визначеному Конституцією та законами України, питання про заборону діяльності політичних партій, громадських об’єднань, якщо вона спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення;
# встановлювати заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан;
# регулювати роботу підприємств телекомунікацій, поліграфічних підприємств, видавництв, телерадіоорганізацій, телерадіоцентрів та інших підприємств, установ, організацій і закладів культури та засобів масової інформації, а також використовувати місцеві радіостанції, телевізійні центри та друкарні для військових потреб і проведення роз’яснювальної роботи серед військ і населення;
# забороняти роботу приймально-передавальних радіостанцій особистого і колективного користування та передачу інформації через комп’ютерні мережі;
# у разі порушення вимог або невиконання заходів правового режиму воєнного стану вилучати у підприємств, установ і організацій усіх форм власності, окремих громадян телекомунікаційне обладнання, телевізійну, відео- і аудіоапаратуру, комп’ютери, а також у разі потреби інші технічні засоби зв’язку;
# забороняти торгівлю зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі;
# встановлювати особливий режим у сфері виробництва та реалізації лікарських засобів, які мають у своєму складі наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори, інші сильнодіючі речовини, перелік яких визначається [https://www.kmu.gov.ua/ua Кабінетом Міністрів України];
# вилучати у підприємств, установ і організацій навчальну та бойову техніку, вибухові, радіоактивні речовини і матеріали, сильнодіючі хімічні та отруйні речовини;
# забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у [http://www.mil.gov.ua/ Міністерстві оборони України], [https://ssu.gov.ua/ Службі безпеки України] чи [http://szru.gov.ua/ Службі зовнішньої розвідки України], змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу [https://ssu.gov.ua/ Служби безпеки України] чи [http://szru.gov.ua/ Служби зовнішньої розвідки України];
# обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби;
# встановлювати для фізичних і юридичних осіб військово-квартирну повинність з розквартирування військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів, особового складу служби цивільного захисту, евакуйованого населення та розміщення військових частин, підрозділів і установ;
# встановлювати порядок використання фонду захисних споруд цивільного захисту;
# проводити евакуацію населення, якщо виникає загроза його життю або здоров’ю, а також матеріальних і культурних цінностей, якщо виникає загроза їх пошкодження або знищення, згідно з переліком, що затверджується [https://www.kmu.gov.ua/ua Кабінетом Міністрів України];
# запроваджувати у разі необхідності нормоване забезпечення населення основними продовольчими і непродовольчими товарами, лікарськими засобами і виробами медичного призначення;
# усувати з посад керівників підприємств, установ і організацій за неналежне виконання ними визначених [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19 Законом України "Про правовий режим воєнного стану"] обов’язків та призначати виконувачів обов’язків керівників зазначених підприємств, установ і організацій;
# вживати додаткових заходів щодо посилення охорони державної таємниці;
# інтернувати (примусово оселяти) громадян іноземної держави, яка загрожує нападом чи здійснює агресію проти України;
# здійснювати обов’язкову евакуацію затриманих осіб, що перебувають в ізоляторах тимчасового тримання; підозрюваних, обвинувачених осіб, щодо яких застосовано запобіжний захід - тримання під вартою, що перебувають в слідчих ізоляторах; етапування засуджених осіб, які відбувають такі покарання, як арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічне ув’язнення, з установ виконання покарань, розташованих у місцевостях, наближених до районів, де ведуться бойові дії, до відповідних установ, які розташовані в безпечній місцевості. 
 
У місцевостях, де ведуться бойові дії, запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається безпосередньо на військове командування та військові адміністрації (у разі їх утворення). 
 
Запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану провадиться відповідно до затвердженого [https://www.kmu.gov.ua/ua Кабінетом Міністрів України] [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/544-2015-%D0%BF Типового плану запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях]. 
 
'''''В період режиму воєнного стану повноваження Президента України не можуть бути припинені. У разі, якщо термін повноважень глави держави закінчується під час воєнного стану, то він продовжує свою роботу до закінчення терміну воєнного стану. Крім цього, не можуть бути припинені повноваження Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Президента з прав людини, суддів, прокурорів, а також контррозвідників і слідчих.''''' 
 
'''''Варто зауважити, що вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень повинен зазначатися в указі Президента України про введення воєнного стану.''''' 
== Гарантії законності в умовах воєнного стану ==
В умовах воєнного стану забороняються:
* зміна Конституції України;
* зміна Конституції Автономної Республіки Крим;
* проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування;
* проведення всеукраїнських та місцевих референдумів;
* проведення страйків, масових зібрань та акцій.

Верховна Рада України не пізніше ніж у дев’яностоденний строк з дня припинення чи скасування воєнного стану, якщо чергові або позачергові вибори до відповідних органів мали бути проведені в період, на який було введено воєнний стан, приймає рішення про призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих виборів.
== Див.також ==
* [[Правовий режим воєнного стану]]
* [[Права і свободи громадян в умовах воєнного стану]]

[[Категорія:Конституційне право]]
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Президент України]]
[[Категорія:Верховна Рада України]]
[[Категорія:Кабінет Міністрів України]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]

Договір перевезення вантажу

2021-05-05T11:21:40Z

Roksolana.pronych: /* Поняття та загальна характеристика договору перевезення вантажу */

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1955-15 Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність”]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1031-02 Правила перевезення швидкопсувних вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 9 грудня 2002 р. № 873]

== Поняття та загальна характеристика договору перевезення вантажу ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 У ст. 909 ЦК України] закріплено загальне визначення договору перевезення вантажу:'''за даним договором одна сторона (перевізник) зобов´язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов´язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату'''. 
Договір перевезення вантажу є ''двостороннім'' (кожна зі сторін набуває за договором прав і обов´язків),''реальним'' (вважається укладеним з моменту передачі вантажу транспортній організації) та ''від-платним'' (за перевезення вантажу його відправник або одержувач зобов´язаний сплатити перевізнику обумовлену договором провізну плату). 
Суб´єктний склад договору перевезення характеризується тим, що окрім сторін, якими є перевізник і відправник вантажу, в договірних відносинах, зазвичай, бере участь ще й одержувач вантажу. 
'''Відправником''' вантажу (вантажовідправником) є фізична чи юридична особа, яка подає вантаж для перевезення. 
'''Одержувачем''' вантажу (вантажоодержувачем) є фізична або юридична особа, зазначена в документі на перевезення вантажу, яка за дорученням вантажовідправника приймає вантаж і заповнює перевізні документи в пункті призначення.
Закон не виключає, що одна і та ж особа може бути і відправником, і одержувачем вантажу. 
''Предметом договору'' перевезення є транспортні послуги, що полягають у переміщенні певного вантажу. Однак слід розмежовувати поняття предмета договору і предмета перевезення, яким виступає конкретний вантаж.

Звертаємо увагу, що для перевезення небезпечних вантажів необхідно отримати ліцензію відповідно до ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом».

== Провізна плата ==

Плата за договором перевезення встановлюється відповідно до затверджених тарифів на перевезення вантажу, що застосовуються на певному виді транспорту згідно із законодавством про державне регулювання цін і тарифів, а в разі їх відсутності - за взаємною домовленістю сторін, якщо цим не порушуються вимоги антимонопольного законодавства. 
При невизначенні сторонами в договорі розміру провізної плати стягується розумна плата ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 916 ЦК України]). Встановити "розумність плати" можна виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладення договору ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 4 ст. 632 ЦК України]). Якщо перевізник на вимогу вантажовідправника чи вантажоодержувача, який є власником (володільцем) вантажу, виконує роботи чи надає послуги, не передбачені тарифами, це оплачується додатково за домовленістю сторін ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. З ст. 916 ЦК України]). 
Організації і підприємства транспорту загального користування за свій рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законодавством, можуть встановлювати пільгові умови перевезень вантажу.

== Строки доставки вантажу ==

Строки доставки вантажу встановлюються кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Якщо строк перевезення нормативно не визначений, він може встановлюватися договором. 
У разі відсутності нормативних і договірних строків вважається, що перевізник повинен доставити вантаж у розумний строк ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 919 ЦК України]). ''Розумним слід вважати такий строк'', який необхідний транспортній організації для транспортування вантажу за наявних умов перевезення. кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

== Права та обов'язки суб'єктів зобов'язань з перевезення вантажу ==

Права та обов´язки суб´єктів зобов´язань з перевезення вантажу визначаються в актах транспортного законодавства та договорах. Кожний вид перевезення вантажу має певні особливості змісту відповідного договору. Однак можна виділити деякі права та обов´язки перевізника, відправника і одержувача, що є загальними для всіх договорів перевезення вантажу.

=== Права та обов'язки перевізника ===
'''За договором перевезення вантажу перевізник зобов´язаний:'''
* надати придатні для перевезення транспортні засоби у строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 917 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
Розрізняють технічну й комерційну придатність транспортних засобів для перевезень. Технічна придатність характеризує їх справність, а комерційна - інші властивості транспортних засобів. Надані транспортні засоби чи контейнери можуть бути технічно справними, однак забрудненими, зі стійким запахом, не продезінфікованими тощо, і це може негативно вплинути під час транспортування на якість вантажу. В такому разі їх слід розглядати як непридатні в комерційному відношенні для перевезення певного вантажу;
* своєчасно здійснити завантажувально-розвантажувальні роботи у випадках, передбачених транспортними кодексами (статутами) і (або) договорами;
* забезпечити під час транспортування цілісність і схоронність вантажу.
Для перевезень певних видів вантажу обов´язок перевізника забезпечити цілісність і схоронність вантажу набуває особливого значення, оскільки його виконання полягає в додержанні особливих правил перевезення. Так, швидкопсувні вантажі перевозяться відповідно до Правил перевезення швидкопсувних вантажів, затверджених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1031-02 наказом Міністерства транспорту України від 9 грудня 2002 р. № 873];
* своєчасно доставити вантаж до пункту призначення;
* після доставки вантажу в пункт призначення повідомити про це вантажоодержувача та передати йому вантаж. На цьому закінчується виконання договору перевезення;
* в окремих випадках, передбачених транспортними кодексами (статутами), при здачі вантажу одержувачу перевірити вагу, кількість місць і стан вантажу. Наприклад, такі випадки при перевезенні вантажу залізницею визначені в п. 52 Статуту залізниць України (прибуття вантажу в пошкодженому вагоні, а також у вагоні з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій; прибуття вантажу, завантаженого залізницею тощо). 

'''Перевізник має право:'''
* застави на переданий йому вантаж або ж притримати його для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов´язання ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 4 ст. 916 ЦК України]); 
* відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. З ст. 917 ЦК України]).

=== Права та обов'язки відправника ===
'''На відправника покладаються обов´язки:'''
* оплатити перевезення вантажу та додаткові послуги, надані перевізником, якщо це встановлено договором або транспортними кодексами (статутами);
* пред´явити комплект заповнених транспортних документів;
* пред´явити вантаж, який підлягає перевезенню, у належній тарі та (або) упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог.
Належність тари і упаковки означає, що при розміщенні в них товару (вантажу) вони забезпечують його захист від пошкоджень та втрат у процесі транспортування, а в окремих випадках ще й захист довкілля від забруднення;
* у випадках, передбачених договором, своєчасно здійснити завантажувальні роботи із додержанням правил, встановлених актами транспортного законодавства.
''Відправник вантажу має право'' відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним (як у технічному, так і в комерційному аспектах) для перевезення цього вантажу ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 917 ЦК України]).

=== Права та обов'язки одержувача ===
''Одержувач набуває обов´язків переважно з моменту прибуття вантажу. '''Він зобов´язується''':''
* прийняти вантаж у перевізника;
* у випадках, передбачених договором, здійснити розвантажувальні роботи, а також повністю очистити рухомий склад всередині та зовні у строки, встановлені транспортними кодексами (статутами) або договором;
* своєчасно вивезти зі станції вантаж. У разі порушення строків вивезення вантажу стягується додаткова плата за його зберігання на залізниці;
* оплатити перевезення вантажу та додаткові послуги, надані перевізником, якщо це встановлено договором або транспортними кодексами (статутами). 

'''Права одержувача:'''
* перевірити вагу, кількість місць і стан вантажу, залучивши до цього представника перевізника і оплативши його участь;
* відмовитися від прийняття вантажу в разі, коли якість вантажу через псування або пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового його використання.

== Відповідальність сторін ==
У разі порушення зобов´язань, що випливають з договору перевезення вантажу, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю між ними, якщо інше не передбачено законом. ЦК України визначає лише загальні умови відповідальності перевізника, вантажовідправника і вантажоодержувача за порушення зобов´язань, що випливають з договору перевезення вантажу. Детальніше питання відповідальності регулюються транспортними кодексами (статутами). 
'''Відповідальність перевізника настає у разі:'''
# ненадання транспортного засобу;
# втрати, нестачі, пошкодження, псування вантажу;
# прострочення доставки вантажу;
# подачі під навантаження непридатного транспортного засобу тощо. 
Відповідальність перевізника завжди є обмеженою, оскільки відшкодуванню підлягають лише фактично заподіяні збитки. Так, на залізничному транспорті перевізник несе відповідальність за втрату чи недостачу вантажу лише в розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, — у розмірі оголошеної вартості, а якщо перевізник доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість. У будь-якому випадку сума збитків не може перевищувати вартості втраченого вантажу. 
У разі втрати вантажу перевізник відшкодовує не лише збитки, а й стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу. Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення, транспортними кодексами (статутами), не підлягають відшкодуванню.

'''Відправник несе відповідальність за:'''
# незабезпечення завантаження маршруту;
# невикористання наданого транспортного засобу;
# несвоєчасне пред´явлення вантажу;
# затримку завантажувальних робіт, що проводяться засобами відправника;
# пред´явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, з неправильним зазначенням його найменування або властивостей;
# неправильне зазначення в масі, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача тощо. 

'''На одержувача покладається відповідальність за:'''
# здавання після вивантаження неочищеного рухомого складу або контейнерів;
# пошкодження і втрату вагонів, контейнерів, перевізних пристосувань (піддонів, строп тощо), що належать перевізнику;
# затримку в прийманні вантажу, здійсненні розвантажувальних робіт тощо.
Строк позовної давності за договором перевезення вантажу становить 1 рік (ч.3 ст.925 ЦК України).

== Зразок договору ==
[//wiki.legalaid.gov.ua/images/4/44/%D0%94%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%BC_.doc Медіа:Договір_перевезення_транспортом_.doc].
[[Категорія:Договірне (зобов’язальне) право]]

Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню

2021-05-05T11:07:37Z

Roksolana.pronych: /* Умови визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню */

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_009 Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1906-15 Закон України "Про міжнародні договори України"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2709-15 Закон України "Про міжнародне приватне право"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0573-08/page Інструкція про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердження наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54]

== Умови визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню ==
Відповідно до статті 81 Закону України «[https://zakon.rada.gov.ua/ Про міжнародне приватне право]» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

Відповідно до ст. 462 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)], рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

У разі відсутності відповідного міжнародного договору України, визнання та виконання іноземних судових рішень на території України відбувається за принципом взаємності (вважається, що цей принцип існує, якщо не доведено інше). Згідно з цим принципом, держава, що його дотримується, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов'язання щодо визнання та виконання судових рішень.

== Строки пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання ==
Відповідно до ст. 463 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

== Суди, що розглядають справи про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду ==
Відповідно до ст. 464 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.

== Порядок подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду ==
Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або, відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).

Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.

== Вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду ==
Вимоги до клопотання передбачені ст. 466 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], відповідно до якої, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити:

# ім'я (найменування) особи, що подає клопотання, зазначення її місця проживання (перебування) або місцезнаходження;
# ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;
# мотиви подання клопотання.

== Документи, що додаються до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду ==
До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 3 ст. 466 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи:
# засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;
# офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
# документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;
# документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);
# документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником);
# засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

Суд, встановивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією главою, або до клопотання не додано всі перелічені документи, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додано до нього, особі, що його подала.

== Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду ==
Про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що сторони повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.

За заявою будь-якої із сторін і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.

Неявка без поважних причин у судове засідання будь-якої із сторін або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою з сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.

Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом сторонам у триденний строк з дня постановлення ухвали.

Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, суд визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.

Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.

== Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду ==
Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
# якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
# якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи;
# якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
# якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
# якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
# якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
# якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
# в інших випадках, встановлених законами України.

== Оскарження ухвали суду ==
Ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України].

== Звернення до примусового виконання рішення іноземного суду ==
На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому законом.

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Виконання судових рішень]]
[[Категорія:Суди]]

Відстрочка та звільнення від призову на базову військову службу

2021-04-08T08:47:18Z

Roksolana.pronych: /* Чи можуть іноземці призиватися на військову службу */

== Нормативна база==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2145-19 Закон України "Про освіту"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1153/2008 Указ Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0073-18 Наказ Міністерства оборони України від 20 грудня 2017 року № 684 "Про затвердження Переліку випадків, за яких громадяни України знімаються з військового обліку військовозобов’язаних"]

== Хто призивається на строкову військову службу ==
На строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу.

'''Важливо!''' '''''Відповідно до роз'яснювального листа Міністерства оборони України від 04.02.2020 р. до усіх обласних державних адміністрацій з рекомендаціями щодо проведення призовних кампаній у 2020 році, головам призовних комісій усіх рівнів надано рекомендації, як саме розглядати питання щодо надання відстрочки від призову 18- та 19-річним юнакам.'''''
'''''Так, зазначено, що призов у 2020 році 18- та 19-річних хлопців буде лише за їхньої письмової згоди.'''''

== На кого не поширюється обов’язок військової служби ==
Військовий обов'язок не поширюється на ''іноземців та осіб без громадянства'', які перебувають в Україні.

== Чи можуть іноземці призиватися на військову службу ==
Проходження військової служби здійснюється іноземцями та особами без громадянства - ''у добровільному порядку'' (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Порядок проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства.

== Підстави відстрочки від проходження військової служби ==
Відстрочка від призову на строкову військову службу надається призовникам за рішенням районної (міської) призовної комісії:
# за сімейними обставинами,
# за станом здоров'я,
# для здобуття освіти;
# продовження професійної діяльності.

=== Відстрочка від призову на строкову військову службу за сімейними обставинами ===
Відстрочка від призову на строкову військову службу за сімейними обставинами за їх бажанням надається призовникам, які мають:
# непрацездатних батька і матір чи одинокого непрацездатного батька (одиноку непрацездатну матір) або непрацездатних осіб, під опікою, піклуванням чи на утриманні яких перебував призовник, або осіб, над якими призовник здійснює опіку чи піклування, якщо вони не мають інших працездатних осіб - громадян України, зобов'язаних відповідно до законодавства їх утримувати. Непрацездатність зазначених осіб визначається в порядку, встановленому законодавством;
# неповнолітніх рідних (повнорідних чи неповнорідних) братів і сестер або непрацездатних рідних (повнорідних чи неповнорідних) братів і сестер незалежно від їх віку, якщо вони не мають інших працездатних осіб, крім призовника, зобов'язаних відповідно до законодавства їх утримувати;
# одинокого батька або одиноку матір, у яких на утриманні перебувають двоє чи більше неповнолітніх дітей, до досягнення старшим із них повноліття за умови офіційного працевлаштування призовника;
# дитину віком до трьох років або дитину старшу трьох років, яка виховується без матері у зв'язку з її смертю або за рішенням суду;
# двох і більше дітей;
# дитину з інвалідністю;
# дружину з інвалідністю;
# вагітну дружину.

=== Відстрочка від призову на строкову військову службу за станом здоров`я ===
Відстрочка від призову на строкову військову службу за станом здоров'я '''на строк до одного року''' надається призовникам, які визнані під час медичного огляду '''тимчасово непридатними''' до військової служби.

=== Відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти ===
Відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які:
* навчаються у школах та професійно-технічних навчальних закладах з денною формою навчання. У разі досягнення такими призовниками 21-річного віку відстрочка втрачає силу;
* навчаються у закладах фахової передвищої освіти з денною формою навчання, у тому числі під час здобуття початкового рівня (короткого циклу) та першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за програмами ступеневої системи освіти;
* навчаються у ВНЗ з денною формою навчання, у тому числі під час здобуття наступного вищого освітньо-кваліфікаційного рівня вищої освіти;
* навчаються у середніх або вищих духовних навчальних закладах з денною формою навчання;
* навчаються в інтернатурі, аспірантурі або докторантурі з відривом або без відриву від виробництва;
* проходять військову підготовку за програмою підготовки офіцерів запасу при вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти.
{| class="wikitable"
|-
| '''Така відстрочка надається на весь період проведення військової підготовки та на строк, що триває від завершення такої підготовки до присвоєння громадянину України первинного військового звання офіцерського складу, але не довше ніж до кінця поточного року після завершення підготовки'''
|}
* в навчальних закладах інших держав в рамках міжнародних договорів України.

===== Підстави втрати відстрочки для здобуття освіти =====
Відстрочку від призову на строкову військову службу для здобуття освіти можна втратити:
* якщо особу було відраховано з навчального закладу за власним бажанням;
* за невиконання навчального плану;
* порушення умов контракту або недисциплінованість.

{| class="wikitable"
|-
| '''Незалежно від поновлення чи повторного зарахування до того чи іншого вищого навчального закладу відстрочка втрачається'''
|}

=== Відстрочка від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності ===
Відстрочка від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності надається таким громадянам призовного віку:
# педагогічним працівникам, які здобули вищу освіту, основним місцем роботи яких є заклади загальної середньої освіти, за умови повного навантаження на займаній посаді, - на весь період їх роботи за спеціальністю;
#медичним працівникам, за умови повного навантаження на займаній посаді, - на весь період їх роботи за фахом у сільській місцевості;
#священнослужителям, які закінчили заклади вищої або середньої духовної освіти і займають посаду в релігійних організаціях, що діють на основі статуту (положення), зареєстрованого у встановленому порядку, - на час виконання обов’язків священнослужителя;
#сільським, селищним, міським головам - на строк виконання ними цих повноважень;
#особам, які мають ступінь доктора філософії (кандидата наук)/доктора мистецтв або доктора наук та працюють на посадах за спеціальністю відповідно до групи спеціальностей за галузями знань (науки)/мистецтв, за якими присуджено науковий/освітньо-творчий ступінь, - на весь період їх роботи за цією спеціальністю;
#резервістам - на весь період служби у військовому резерві;
#поліцейським - на весь період їх служби.

== Порядок отримання відстрочки від призову на строкову військову службу ==
Відстрочка від призову на строкову військову службу надається призовникам за рішенням районної (міської) призовної комісії відповідно до Закону за сімейними обставинами, станом здоров'я, для здобуття освіти та продовження професійної діяльності (ст.17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу"])

{| class="wikitable"
|-
| '''Призовники, яким надано відстрочку від призову на строкову військову службу, зобов'язані щороку до 1 жовтня подавати у районні військові комісаріати документи, що підтверджують їх право на відстрочку.'''
|}
{| class="wikitable"
|-
| '''Крім того, відповідно ч. 15 ст. 17 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», у випадках, не передбачених цим Законом, відстрочка від призову на строкову військову службу може бути надана призовникам згідно з рішеннями призовної комісії Автономної Республіки Крим, обласних та Київської міської призовних комісій за поданням районних (міських) призовних комісій.'''
|}

=== Які дії, для отримання відстрочки від призову на строкову військову службу? ===
У разі отримання повістки про призов на строкову військову службу та прибуття на призовну дільницю ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/352-2002-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 21.03.2002 р. № 352 «Про затвердження Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом»]), необхідно скласти заяву на ім’я голови районної (міської) призовної комісії про надання відстрочки від призову на строкову військову службу, з описом підстав для надання відстрочки, а також додати всі наявні письмові докази, що підтверджують дані підстави.
Заяву необхідно складати у 2-х екземплярах, один з яких, із позначкою про реєстрацію, набрати собі.
Дана заява буде розглядатись на зібранні членів районної (міської призовної комісії), за результатами чого, районна призовна комісія виносить і оголошує одне з рішень, яке
заноситься до облікової картки призовника та до книги протоколів засідань призовної комісії, про:
* придатність до військової служби і призов на строкову військову службу з призначенням до виду (роду військ) Збройних Сил, інших військових формувань, а також визначає термін відправлення його у військову частину (у разі відсутності підстав, що чітко закріплені в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу»]);
* надання відстрочки від призову на строкову військову службу (у разі наявності підстав, закріплених в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу»]);
* внесення на розгляд призовної комісії вищого рівня клопотань щодо надання громадянам відстрочок від призову на строкову військову службу (у випадках, не передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу»]).

У разі внесення на розгляд призовної комісії вищого рівня клопотань щодо надання громадянам відстрочок від призову на строкову військову службу, рішення про надання/не надання відстрочки приймається на засіданні призовної комісії вищого рівня (обласна комісія).

{| class="wikitable"
|-
| '''Рішення призовної комісії може бути оскаржено громадянином України до призовної комісії вищого рівня або до суду.'''
|}

=== Зразок заяви голові районної призовної комісії про надання відстрочки від призову на строкову військову службу за сімейними обставинами ===

[[Файл:Заява у військовий комісаріат про надання відстрочки від призиву на строкову військову службу.docx|міні|Заява голові районної призовної комісії про надання відстрочки від призову на строкову військову службу за сімейними обставинами]]

== Підстави звільнення від проходження військової служби ==
[[Файл:28056585 394913224287446 1495977560919130626 n.png|міні|У якиї випадках можна не відбувати військову службу?]]
Від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України:
* які визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби в мирний час;
* які до дня відправлення на строкову військову службу досягли 27-річного віку;
* які виконали обов’язки служби у військовому резерві протягом строків першого та другого контрактів;
* батько або мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат або сестра яких загинули, померли або стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби або зборів військовозобов'язаних. Призовники, які мають право на звільнення від призову на цій підставі, можуть його не використовувати;
* які до набуття громадянства України пройшли військову службу в інших державах;
* які були засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, обмеження волі, у тому числі із звільненням від відбування покарання;
* яким після закінчення вищих навчальних закладів присвоєно військові (спеціальні) звання офіцерського (начальницького) складу.

[[Категорія: Ветерани війни та учасники АТО]]
[[Категорія: Трудове право]]
[[Категорія: Військова служба]]

Захист прав в Інтернеті

2021-03-31T09:30:29Z

Roksolana.pronych:

== Нормативна база ==
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_575 Конвенція про кіберзлочинність]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закон України "Про захист персональних даних"]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України "Про інформацію"]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України "Про захист прав споживачів"]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про звернення громадян"]
# [http://www.refworld.org.ru/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=55cb538a4 Рекомендації CM/Rec(2014)6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам]
== Право на доступ до Інтернету та заборона дискримінації ==
'''''Доступ до Інтернету''''' – це важливий засіб для реалізації вами своїх прав та свобод, а також для участі у демократичних процесах. Саме тому позбавити вас доступу до Інтернету проти вашої волі можуть лише за рішенням суду. В окремих випадках надання послуг може припинятися за умовами договору, але це має відбуватися лише після того, як були вичерпані всі інші засоби. Наприклад, споживачів Інтернету дозволяється відключати від Інтернету у разі несплати за послуги, що їм надаються, але це повинно бути крайньою мірою. Крім того, діти можуть підпадати під обмеження доступу до Інтернету в межах здійснення батьківського контролю за використанням Інтернету залежно від віку та зрілості дитини. 
Ваш доступ має надаватися за розумну ціну і бути недискримінаційним. 

При взаємодії з органами державної влади, провайдерами мережі Інтернет та провайдерами Інтернет-контенту чи послуг, а також з іншими користувачами або групами користувачів, '''ви не можете бути об’єктом дискримінації за будь-якими ознаками''', такими як стать, раса, колір шкіри, мова, релігія або віра, політичні чи інші переконання, національність або соціальне походження, належність до національної меншини, майновий стан, походження чи будь-який інший статус, зокрема, за етнічною приналежністю, віком або сексуальною орієнтацією.
== Право на свободу вираження поглядів та інформації ==
'''''Особа має право шукати, отримувати та поширювати інформацію та ідеї на ваш вибір без будь-якого втручання і незалежно від державних кордонів.''''' 
Це означає, що:
* право вільно висловлюватися в інтернеті та мати доступ до інформації, поглядів, висловлювань інших осіб. До них належать як політичні заяви, релігійні переконання, погляди і висловлювання, що сприймаються прихильно або вважаються необразливими, так і такі, що можуть завдавати образу, шокувати або виводити інших осіб зі стану рівноваги.
* обмеження можуть накладатися на такі висловлювання, в яких містяться заклики до дискримінації, ненависті або насильства. Такі обмеження мають бути правомірними, цілеспрямованими і запроваджуватися під контролем суду.
* право вільно створювати, повторно використовувати і поширювати Інтернет-контент із повагою до права на захист інтелектуальної власності, в тому числі авторського права.
* вибирати псевдонім, використання псевдоніма замість справжнього імені. Органи державної влади можуть вдатися до заходів, завдяки яким вашу особу буде відкрито.
* органи державної влади зобов’язані поважати і захищати свободу особи на вираження поглядів та свободу інформації. Будь-які обмеження цієї свободи не повинні бути свавільними та мають переслідувати законну мету згідно з вимогами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Європейської конвенції про захист прав людини], таку як, зокрема, захист національної безпеки або громадського порядку, охорона здоров’я населення чи моралі, а також відповідати законодавству у сфері прав людини;
* Інтернет-провайдер та провайдер Інтернет-контенту і послуг мають корпоративні зобов’язання поважати права особи та забезпечувати механізми розгляду скарг. Водночас, провайдери Інтернет-послуг, такі як соціальні мережі, можуть обмежувати окремі види контенту і поведінку у зв’язку з їхньою політикою щодо контенту. Користувача повинні повідомляти про можливі обмеження для того, щоб особа могла прийняти свідоме рішення щодо користування послугою.
== Право на мирні зібрання, об’єднання та участь ==
'''''Особа має право на мирні зібрання та об’єднання з іншими особами в Інтернеті.''''' 
На практиці це означає, що :
# право вільно обирати будь-який сайт, додаток чи будь-яку іншу послугу з метою створення груп, приєднання, мобілізації та участі в будь-якій соціальній групі та об’єднанні незалежно від їхнього офіційного визнання з боку органів державної влади. Право передбачає можливість використовувати Інтернет для реалізації свого права на створення профспілок та приєднання до них.
# право на мирний протест в Інтернеті. Однак дії не повинні призводити до блокування, перебоїв у надання послуг та (або) завдавати шкоду майну інших осіб.
# право вільно користуватися доступними онлайновими можливостями для участі в місцевих, національних і глобальних публічних політичних дебатах, законодавчих ініціативах, контролі за прийняттям рішення, зокрема, право підписувати петиції та брати участь у розробці політики, пов’язаної з управлінням Інтернетом.
== Право на приватне життя і захист даних ==
'''''Особа має право на приватне та сімейне життя в інтернеті, куди входить захист персональних даних і повага до конфіденційності кореспонденції і спілкування.''''' 
Це означає, що:
# персональні дані повинні оброблятися лише у передбачених [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 законом] випадках або за умови надання згоди. Особі повинні повідомляти про те, які саме персональні дані обробляються та (або) передаються третім сторонам, а також про те, коли, ким та з якою метою здійснюється така обробка.
# на особу не повинні поширюватися заходи загального спостереження чи перехоплення інформації. Втручання у приватне життя щодо персональних даних дозволяється лише за виняткових обставин, передбачених законом, наприклад, у разі здійснення кримінального провадження.
# право на конфіденційність електронної кореспонденції та спілкування, заборона спостереження та(або) моніторингу.
Користувач повинен бути поінформований про те, що дані можуть оброблятися лише у передбачених законом випадках і за його згоди, яку користувач може надати, наприклад, погодившись з умовами користування Інтернет-послугою.

==Право на освіту та право на доступ до знань ==
'''''Особа має право на освіту, зокрема й право на доступ до знань.'''''

Це означає, що :
# право онлайн-доступу до освітнього, культурного, наукового, навчального та іншого контенту державною мовою. Умови такого доступу можуть передбачати винагороду правовласників за їхню роботу.
# у частині Інтернет- і медіа грамотності право мати доступ до інтерактивної освіти і знань для того, щоб користуватися своїми правами та свободами в Інтернеті.
== Ефективні засоби правового захисту ==
'''''Особа має право на ефективний засіб правового захисту у разі обмеження або порушення ваших прав і основоположних свобод.''''' 
Для отримання правового захисту не обов’язково одразу вдаватися до судових засобів. Ефективні засоби правового захисту можна отримати безпосередньо від Інтернет-провайдерів, органів державної влади та(або) національних правозахисних органів. Залежно від порушення ефективним засобом правового захисту може бути розслідування, роз’яснення, відповідь, виправлення, вибачення, поновлення контенту, відновлення доступу та компенсація. 
'''В Україні механізмами захисту прав людини в Інтернеті є:'''
# звернення до [http://www.ombudsman.gov.ua/ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини];
# звернення до [https://mvs.gov.ua/ua/pages/Upravlinnya-borotbi-z-kiberzlochinnistyu.htm Управління боротьби з кіберзлочинністю Міністерства внутрішніх справ України];
# лінії довіри або гарячі лінії, які створюють провайдери Інтернет-послуг чи асоціації захисту споживачів;
# звернення до суду;
# звернення до міжнародних судів чи організацій.

[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Конституційне право]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Право інтелектуальної власності]]
[[Категорія:Правоохоронні органи]]

Виготовлення, придбання, збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів держаної лотереї

2021-03-16T15:10:33Z

== Нормативна база ==

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#n4597 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3480-15 Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_589 Міжнародна конвенція щодо боротьби з підробкою грошових знаків]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Постанова Пленуму Верховного Суду від 12 квітня 1996 р. №6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів"]

== Поняття виготовлення, придбання, збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів держаної лотереї ==

Суспільна небезпека фальшивомонетництва очевидна, причому як для окремої держави, так і для всього світового співтовариства. Немає жодної держави, яка не криміналізувала б підробку грошових знаків.
У світі швидкими темпами збільшується кількість фальшивих паперових грошей, повідомляє УКРІНФОРМ з посиланням на веб-сайт Міжнародної академії біржової торгівлі. В Європі кількість фальшивих купюр євро збільшується в середньому на 8-10% на рік. Найчастіше фальшивомонетники підробляють банкноти достоїнством 20 (47%), 50 (39%) і 100 (11%) євро. Цікаво, до Великобританії за останні роки було завезено безліч фальшивих купюр номіналом 500 євро. Ситуація стала настільки загрозливою, що центральний банк країни змушений був заборонити обіг даної купюри на території Сполученого Королівства. У США обсяг фальшивих доларів збільшуються на 10-15% на рік. Причому безперечним лідером підробок залишається купюра 100 доларів. На її частку припадає понад 90% від усіх фальшивок.
Значний вклад у розробку питань боротьби з фальшивомонетництвом зробили такі вчені як Болотський Б.С., Волинський В.О., Головко С.М., Грабовський В.Д., Ейсман О.О., Козаков Є.І., Камінський М.К., Коваленко В.М., Ларічев В.Д., Лисиченко В.К., Матусовський Г.А., Мірський Д.Я., Мітричев Л.С., Ніколаєва А.С., Ніколаєва І.Л., Петряєв С.Ю., Прохорова Є.В., Пуляхін В.Л., Тулея В., Фрідман І.Я., Шаталов О.С., Щерба С.П. та інші. Право емісії грошей належить тільки державі. Випуск в обіг грошових знаків здійснює Національний банк України (НБУ). Емісія проводиться у плановому порядку для поповнення грошової маси замість вибулих банкнот.
Законодавством України передбачена кримінальна відповідальність, зокрема, за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту, а також збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного податку, голографічних захисних елементів, підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї відповідно до ст.199 Кримінального кодексу України караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

== Предмет злочину ==

Відповідно до пункту 2 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. №6 до предметів злочину належать: '''підроблена національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети; підроблена іноземна валюта; підроблені державні цінні папери; підроблені білети державних лотерей'''.
 

'''Підробленість''' – є соціальною ознакою предмета злочину, саме у ній полягає шкідлива для об’єкту злочину властивість цих предметів. Вона може утворювати як повну імітацію грошового знака чи цінного папера, так і істотну фальсифікацію справжніх грошових знаків чи цінних паперів. Якість відтворення грошей чи державних цінних паперів має передбачати такий ступінь графічної та кольорової точності зображання, який дає винній особі підстави вважати можливим їх перебування у обігу (п. 5 ППВСУ “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6).
 

'''Національною валютою України''' визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, монет (у тому числі пам’ятних і ювілейних), які випускаються Банкнотно-монетним двором Національного банку України, перебувають в обігу та виступають законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу. Грошовою одиницею України, відповідно до статті 99 Конституції України, є гривня, що дорівнює 100 копійкам, яка визнається єдиним законним платіжним засобом на території України. Виключне право на введення в обіг гривні та розмінної монети (емісія), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України.
 

Під терміном “'''іноземна валюта'''” розуміються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території іноземної держави; а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу.
Підроблені грошові знаки (валюта України та іноземна валюта) і державні цінні папери, що вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, тому їх підробка чи виготовлення з метою збуту, а також збут, за наявності необхідних підстав, повинні кваліфікуватись як шахрайство (п. 3 ППВСУ “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6).
 

'''Державні цінні папери''' – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Такими є: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі Державного казначейства України; приватизаційні папери. В залежності від форми існування, відповідно до ст. 3 Закону України “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3480-15 Про цінні папери та фондовий ринок]” від 23 лютого 2006 р., цінні папери можуть випускатися в документарній або бездокументарній формі.
 

'''Державними цінними паперами''' є цінні папери, які випускаються і забезпечуються державою (абз. 3 п. 2 ППВСУ “[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6). Не відносяться до державних цінних паперів облігації державних підприємств та цінні папери Національного банку України, зокрема його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов’язань за ними.
 

Під '''білетами державних лотерей''' слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає розігрування призу за випадковою вірогідністю виграшу. Емітентом випуску таких білетів є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Порядок проведення державних грошових лотерей та реєстрації випуску білетів лотерей регламентується [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1005-02 Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей].

== Способи вчинення злочину ==

# виготовлення;
# зберігання;
# придбання;
# перевезення;
# пересилання;
# ввезенні в Україну або
# збут зазначених вище предметів.

Під '''виготовленням''' розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей. Способи такого виготовлення можуть бути різними (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо) і значення для кваліфікації злочину за ст. 199 не мають.
Виготовленням вважатиметься як повна імітація грошового знака Державного цінного папера чи білета державної лотереї, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом відповідних справжніх предметів (наприклад, "переробка" грошових знаків для надання їм вигляду таких, що мають більшу вартість; зміна зовнішнього вигляду вилучених з обігу грошей з метою надати їм подібність до тих, які знаходяться в обігу), яка робить можливим досягнення мети їх збуту і, на думку винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки.
Як виготовлення вказаних предметів слід кваліфікувати і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.
 

Виготовлення знарядь, за допомогою яких передбачається в майбутньому виготовляти фальшиві гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей, слід кваліфікувати як готування до вчинення даного злочину.
 

Під '''зберіганням''' підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного. Придбанням предметів цього злочину вважається їх сплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи. Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв'язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях) . Ввезенням в Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.
 

'''Збутом''' підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як сплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обміні дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програні в азартних іграх тощо).
Дії особи, що збула іноземну валюту, в якій підроблено лише цифровий номінал купюри, слід кваліфікувати як шахрайство. У той же час виготовлення такої купюри, як зазначено вище, слід вважати злочином, передбаченим ст. 199.
 

== Кримінально-правова відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї ==

Злочин вважається закінченим з моменту виготовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту, незалежно від того, чи вдалося збути підроблені предмети.

Фактичне виготовлення підробленої національної валюти України, державних цінних паперів, іноземної валюти та білетів державної лотереї може бути вчинене лише шляхом їхнього створення будь-яким способом, тобто лише шляхом «повної» підробки, оскільки при будь-якій підробці справжніх згаданих предметів не буде істотності їхньої фальсифікації, тобто достатнього ступеня завершеності зображення та його узгодженості зі словами й цифрами, які визначають їх номінал. При підробці цифрового чи буквеного номіналу не буде їхньої узгодженості між собою і узгодженості підробленого номіналу із зображенням; при підробці і цифрового, і буквеного номіналу не буде їхньої узгодженості із зображенням; при підробці одночасно і зображення, і цифрового, і буквеного номіналів матиме місце виготовлення підробленого державного казначейського білета, білета НБУ (гривні), білета державної лотереї чи іноземної валюти.

Підробка лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти у разі спроби її збуту має кваліфікуватися лише як підготовка шахрайства, а при фактичному збуті такої купюри — як шахрайство (п. 8 Постанови ПВСУ "[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]” від 12 квітня 1996 р. №6 від 12 квітня 1996 р. № 6), оскільки у такій купюрі будуть неузгоджені цифровий і буквений номінали, що виключає можливість перебування такої купюри в обігу. Підробляючи тільки цифровий номінал купюри іноземної валюти, винна особа розраховує лише на те, що певний потерпілий, якому збувається така купюра, у конкретних обставинах не виявить підробки. Пересічний же громадянин, який раніше «тримав у руках» іноземну валюту, таку її підробку у звичайних умовах здатний виявити.

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їхнього наступного збуту, для надання їм більшої подібності до справжніх і внесла до них додаткові підробки, що створили можливість перебування їх в обігу (п. 12 Постанови ПВСУ "[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]" від 12 квітня 1996 р. № 6).

Виготовлення знарядь, за допомогою яких у майбутньому передбачається виготовлення фальшивих грошей, державних цінних паперів, білетів державних лотерей, слід кваліфікувати як підготовку вчинення даного злочину.

Виготовлення підроблених грошових знаків, які на певний час не є засобом платежу (монети старого карбування, радянські гроші, відмінені грошовими реформами тощо) та тих, що мають лише колекційну цінність, не може розглядатись як злочин, передбачений ст. 199 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]. Якщо ж за допомогою таких підроблених грошових знаків (підроблених срібних чи золотих монет, інших грошових знаків, що мають колекційну цінність) винний намагається шляхом обману заволодіти чужим майном, то такі дії слід визнавати шахрайством і кваліфікувати за ст. 190 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].

Таку саму правову оцінку мають отримувати випадки, коли підробки взагалі не мають подібності до справжніх (у тому числі таких, що не перебувають в обігу) грошових знаків, цінних паперів чи лотерейних білетів, а тому не можуть реально бути запущені в обіг, але за допомогою їх винний вводить в оману окремих громадян і в обмін на ці предмети заволодіває їхнім майном. У той же час виготовлення предметів, які зовнішньо не мають подібності до справжніх грошей, цінних паперів чи лотерейних білетів і які з цієї причини неможливо збути, не є злочинним діянням.

Для відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів не має юридичного значення спосіб їхнього виготовлення. Склад злочину утворює будь-який спосіб, якщо він дає змогу досягти злочинної мети — збувати фальшиві купюри чи папери. Грубе, невдале фальшування, розраховане на неосвічених осіб чи осіб з фізичними вадами, утворює склад іншого злочину — шахрайства (ст. 190 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]).

Зберігання зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] предметів — це вчинення будь-яких умисних дій, пов'язаних з фактичним володінням такими предметами (пов’язані із знаходженням предмета цього злочину у володінні винного: при собі, у приміщенні, сховищах або в інших місцях незалежно від строку зберігання), а також незалежно від місця їхнього знаходження: утримування при собі (в одязі, валізі тощо), у сховищі, будь-якому приміщенні чи іншому вибраному і відомому особі місці.

Придбання зазначених предметів — це набуття (платне або безоплатне) права власності на них будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в дарунок чи як оплати боргу, як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, позичених, привласнення знайдених таких предметів тощо.

Перевезення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей — це їхнє переміщення винним із використанням будь-яких транспортних засобів з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. При цьому не має значення, чи є особа власником або користувачем транспортного засобу (наприклад, пасажиром), здійснюється таке перевезення безпосередньо особою або іншим способом. Не має значення спосіб транспортування зазначених предметів, відстань та на яку їх перевезено. Не вважається перевезенням зазначених предметів їхнє перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.

Пересилання згаданих предметів — це їхня передача чи спроба передати іншій особі, тобто переміщення у просторі без участі відправника, відправлення поштою, посильним з одного місця в інше (з використанням засобів поштового зв'язку (в листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). При цьому злочин вважається закінченим з моменту відправлення посилки, вантажу, листа тощо із зазначеними предметами, незалежно від того, отримав їх адресат чи ні.

Ввезення в Україну таких предметів — це їхнє переміщення через державний кордон України або митний кордон на її територію будь-якими транспортними засобами (переміщення винною особою з-за кордону на територію України). Якщо такі предмети переміщені особою на територію України без використання транспортних засобів, то її дії не можна кваліфікувати як ввезення предметів в Україну.

Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їхнє умисне відчуження (платне чи безоплатне), випуск в обіг як особою, що їх виготовила, так і тією, яка їх не підробляла (незалежно від того, звідки вони до неї потрапили, але за умови, що ця особа усвідомлює факт випуску в обіг фальшивих грошей): використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг чи в рахунок боргу, програш в азартних іграх тощо.

Таким чином, як виготовлення зазначених предметів, так і інші форми здійснення цього злочину вважаються закінченими з моменту вчинення одиничних діянь.

Суб'єктивно злочин характеризується лише умисною виною, вид умислу — прямий. Інтелектуальний момент умислу — особа усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій. Вольовий момент умислу — особа бажає вчинити такі дії. Обов'язковою ознакою суб'єктивного боку виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну предметів злочину є мета їхнього збуту. Мотиви вчинення зазначених дій можуть бути різними і на їхню кваліфікацію не впливають.

Отже, для обвинувачення у фальшивомонетництві необхідно встановити, що підроблені грошові знаки, монети, цінні папери і білети державних лотерей фактично могли бути видані за дійсні у процесі обігу після їхнього збуту. Це підтверджується і судовою практикою. Тому у випадках, коли очевидна невідповідність цих документів справжнім виключає їхню участь в обігу, а інші обставини справи також свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян з метою заволодіння "їхнім майном, такі дії мають кваліфікуватись як шахрайство.
 

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:
* повторно;
* за попередньою змовою групою осіб;
* у великому розмірі Злочин може кваліфікуватись за ч. 2 ст. 199 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] як вчинений у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо предметом злочину є підроблені іноземні грошові знаки або державні цінні папери, номіновані в іноземній валюті, для визначення розміру має бути здійснене їх перерахування у національну валюту України за курсом НБ, що діяв на момент вчинення злочину. 

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:
* організованою групою;
* в особливо великому розмірі. 

Вчинення цього злочину в особливо великому розмірі має місце тоді, коли сума підробки який становить чотириста і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Встановлення наявності великого чи особливо великого розміру як кваліфікуючих ознак даного злочину має здійснюватись виходячи із розміру (грошового значення) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який відповідно до законодавства діяв на момент вчинення злочину. Зміна розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян після вчинення відповідного злочину не є підставою для перегляду питання про наявність у діях винного відповідної кваліфікуючої ознаки. 

У п. 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 12 квітня 1996 року «[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів]» зазначено, що при відмежуванні виготовлення з метою збуту підроблених грошей чи державних цінних паперів або їх збуту від шахрайства належить виходити із того, що об’єктом злочину, передбаченого ст. 79 Кримінального кодексу України 1960 року, є кредитно-фінансова система, а об’єктом шахрайства – право власності на майно (кредитно-фінансовій системі шкода не заподіюється). Відповідно до положення вищезгаданої постанови Пленуму ВСУ при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях особи складу злочину, передбаченого ст. 199 КК України, рекомендують враховувати такі об’єктивні і суб’єктивні критерії:
* художнє оформлення грошового знаку чи державного цінного паперу, яке передбачає певний ступінь завершеності зображення, тобто відповідного орнаменту і наявності основних реквізитів (портрет, барельєф, пам’ятник), та їх узгодженість зі словами й цифрами, які визначають номінал грошового знака чи державного цінного папера;
* якість відтворення, що передбачає такий ступінь графічної та кольорової точності зображення, який дає винній особі підстави вважати можливим перебування виготовлених нею грошей чи державних цінних паперів у обігу.

На думку вищої судової інстанції України, саме наявність цих ознак здатна забезпечити підробленим грошам, державним цінним паперам та білетам державної лотереї здатність перебувати в обігу і тим самим завдавати шкоди кредитно-фінансовій системі. Підтвердженням цієї тези є те, що у п. 7 постанови вищезазначеного [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-96 Пленуму ВСУ] передбачено, що у тих випадках, коли очевидна невідповідність грошового знака чи державного цінного папера справжнім виключає їх участь у обігу, а інші обставини справи також свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян з метою заволодіння їх майном, такі дії мають кваліфікуватись як шахрайство.

Те, що проблема підробки грошових знаків не може вирішуватися тільки на внутрішньодержавному рівні, а вимагає координації спільних зусиль держав, було визнано ще в 1927 р на першій Міжнародній конференції з уніфікації кримінального законодавства у Варшаві, де фальшивомонетництво було віднесено до числа міжнародних злочинів. Юридичною констатацією цього факту стало прийняття 20 квітня 1929 в Женеві [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_589 Міжнародної конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків], яку слід розглядати в якості основного джерела міжнародного права, спрямованого на протидію фальшивомонетництво.

Учасники даної Конвенції зобов'язалися криміналізувати підробку не тільки національних, а й іноземних грошових знаків, при цьому міра покарання за підробку також не повинна бути диференційована залежно від того, підроблювалася чи національна або іноземна валюта.

[[Категорія:Кримінальне право]]