WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Особливості відбування покарання засудженими вагітними жінками, матерями-годувальницями і жінками, які мають дітей віком до трьох років

2024-11-18T10:49:40Z

Pidvalna.Orysia:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/page#Text Кримінально-виконавчий кодекс України]

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0471-13 Наказ Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 21 березня 2013 року № 500/5/219 «Про затвердження Типового положення про будинок дитини при виправній колонії»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0990-14/paran19#n19 Наказ Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України 15 серпня 2014 року № 1348/5/572 «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі»]

* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1010-18 Наказ Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань»]
== Особливості відбування покарання засудженими жінками ==
Призначення і виконання покарання у виді позбавлення волі щодо жінок здійснюється на загальних підставах, що передбачені чинним кримінальним і кримінально-виконавчим законодавством. Термін покарання, що може бути призначений жінкам становить від 1 до 25 років, до жінок також застосовується довічне позбавлення волі (окрім тих, що були у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку).
 
Аналіз кримінально-виконавчого законодавства вказує на відсутність окремої системи кримінально-виконавчих норм, які б виключно регулювали виконання та відбування покарання жінками засудженими до позбавлення волі. Хоча варто зазначити, що у Кримінально-виконавчому кодексі України передбачено декілька статей, що розкривають особливості відбування жінками покарання у виді позбавлення волі. Такими нормами є [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 ст. ст. 18, 92, 101, 108, 111, 112, 115, 118, 120, 132, 141, 142 КВК України]. Їх аналіз дозволяє прийти висновку, що особливості відбування покарання у виді позбавлення волі зводяться до встановлення у статтях КВК України певних пом’якшень режиму тримання та особливостей влаштування побуту жінок. Пом’якшення режиму тримання пояснюється відношенням до жінки у нашому суспільстві, в тому числі і до засуджених жінок, їх фізіологічними та фізичними особливостями. Пом’якшення режиму ще можна трактувати, як поліпшення житлово-побутових умов, а також встановлюються підвищені норми харчування.
 
Після призначення покарання і вступу вироку суду у законну силу жінки доправляються до виправної колонії на загальних підставах. За загальним правилом жінки засуджені до позбавлення волі направляються до виправних колоній під охороною, окремо від інших засуджених.

'''Види виправних колоній до яких направляються засуджені жінки'''
{| class="wikitable"
|-
! Колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання !! Колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання !! Колонії середнього рівня безпеки
|-
| Направляються особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, та нетяжкі злочини, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 КВК України]. || Направляються жінки, засуджені за нетяжкі злочини, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У секторі середнього рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також жінки, засуджені до довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування; жінки, яким покарання у виді довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк за правилами, передбаченими [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1452953226375018#n449 ст. 82 КК України].
У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому ст. 147 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 КВК України]
| Направляються жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування; жінки, яким покарання у виді довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк за правилами, передбаченими [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1452953226375018#n449 ст. 82 КК України].

|}
Прийняття засуджених до установ виконання покарань здійснюється комісією з прийняття та розподілу засуджених під керівництвом начальника установи. До складу комісії входять заступники начальника установи, персонал оперативного підрозділу, підрозділів нагляду і безпеки, контролю за виконанням судових рішень, соціально-виховної та психологічної роботи, інтендантського та господарського забезпечення та медичної частини. Склад комісії щороку затверджується наказом начальника установи виконання покарань.
 
Під час прийняття засуджених персонал установи виконання покарань перевіряє наявність особових справ і встановлює приналежність їх засудженим, які прибули до установи. Медичний працівник проводить первинний медичний огляд засуджених відповідно до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0990-14 затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 15 серпня 2014 року № 1348/5/572].
 
Протягом доби засуджені проходять медичний огляд, і за ними встановлюється медичний нагляд тривалістю 14 діб. У разі виявлення в цей період інфекційно хворих вони терміново ізолюються в медичній частині установи виконання покарань, а в установі проводиться комплекс протиепідемічних заходів.
 
Під час перебування в дільниці карантину, діагностики і розподілу засуджені ознайомлюються з порядком і умовами відбування покарання, зі своїми правами та обов’язками, встановленими законодавством України та цими Правилами, проходять інструктаж щодо заходів пожежної безпеки, попереджаються про відповідальність за порушення встановленого порядку відбування покарання в установі виконання покарань. Вони інформуються про передбачені законодавством України підстави для застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї, повідомляються про застосування в установі виконання покарань аудіовізуальних, електронних та інших технічних засобів нагляду і контролю.
 
Жінкам, які відбувають покарання у виправних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма жилої площі на одну засуджену у виправних колоніях не може бути меншою чотирьох квадратних метрів. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов.
 
Вагітним жінкам і матерям-годувальницям створюються поліпшені житлово-побутові умови та встановлюються підвищені норми харчування. Так у дворах для прогулянки жінок з дітьми і вагітних жінок засівається трава або висаджуються квіти. Для дітей влаштовуються пісочниці.
 
Жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим жінкам понад п’ятдесят п’ять років (якщо вони не одержують пенсії), одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.
 
Протягом строку відбування покарання у дільниці ресоціалізації жінки зобов’язані працювати, за винятком жінок, яким виповнилося понад п’ятдесят п’ять років, особам з інвалідністю першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, - їм дозволяється працювати за бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії. Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Забороняється використовувати працю засуджених:
 
а) у приміщеннях, де розміщена зброя, спецзасоби та службова документація;
 
б) на роботах, пов'язаних з устаткуванням для множення документів, радіотелеграфною та телефонною технікою (за винятком лінійних монтерів у присутності представників адміністрації);
 
в) на посадах продавців, бухгалтерів–операціоністів, касирів, завідувачів продовольчих та речових складів;
 
г) на роботах, пов'язаних з обліком, зберіганням та видачею медикаментів, а також вибухових та отруйних речовин;
 
ґ) як фотографів (крім засуджених до обмеження волі), зубопротезистів, водіїв легкових та оперативних автомобілів і мотоциклів;
 
д) на посадах з підпорядкуванням їм вільнонайманих працівників.

Адміністрація колоній може залучати засуджених до робіт з благоустрою житлових та виробничих зон місць позбавлення волі, прилеглих територій та з поліпшення культурно–побутових умов засуджених або забезпечення колоній продовольством. До цих робіт засуджені залучаються без оплати праці, у неробочий час, не більше двох годин на день і, як правило, у порядку черги.
== Організаційно-правові засади діяльності будинку дитини при виправній колонії ==
При виправних колоніях, в яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі жінки, у разі потреби організовуються будинки дитини. Засуджені жінки мають право влаштовувати в будинки дитини своїх дітей віком до трьох років. Будинок дитини при виправній колонії є дитячим закладом. У будинках дитини діти перебувають під опікою адміністрації дитячого закладу на повному державному забезпеченні, їм створюються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку.
 
Засуджені жінки можуть проживати із своїми дітьми віком до трьох років у будинку дитини, для цього адміністрація виправної колонії створює необхідні умови для проживання і контролю за поведінкою жінок у будинку дитини. 
Приймання до будинку дитини, перебування та вибуття з нього дитини і засудженої жінки, яка має при собі дитину (дітей) віком до трьох років, здійснюються за заявою матері дитини, яку вона подає начальнику виправної колонії.

Засуджені жінки з вагітністю понад чотири місяці або які мають при собі дітей віком до трьох років у випадках, коли до них не застосовується звільнення від відбування покарання відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n459 статті 83] [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України], направляються адміністрацією виправної колонії для дальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини. 
Відвідування близькими родичами дитини, яка перебуває в будинку дитини, та умови їх спілкування визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
 
Діти, які перебувають у будинку дитини, за згодою батьків можуть передаватися їхнім родичам та за згодою батьків та рішенням органу опіки і піклування - іншим особам або після досягнення трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.
 
Спірні питання між матір’ю та батьком щодо місця проживання дитини вирішуються органом опіки та піклування або судом.
 
Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку, не відбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправної колонії до звільнення матері.
 
'''Жінки, які мають дітей у будинку дитини, мають право:'''
* працювати за власним бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії виправної колонії;
* здійснювати короткочасний виїзд за межі виправної колонії на території України для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більш як десять діб без урахування часу перебування в дорозі (не більш як три доби).
Діти засуджених жінок за згодою матері можуть передаватися її родичам чи за згодою матері та за рішенням органів опіки і піклування - іншим особам або після досягнення ними трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.

'''Жінки, які проживають спільно зі своєю дитиною у будинку дитини, зобов’язані:'''
* дотримуватись правил внутрішнього розпорядку будинку дитини і виправної колонії;
* брати участь у програмах диференційованого виховного впливу, медико-соціальної допомоги, розвитку батьківських навичок;
* відповідати за життя і здоров’я дитини;
* здійснювати догляд, годування і виховання дитини;
* годувати дітей їжею, що приготовлена на кухні будинку дитини;
* під наглядом лікаря-педіатра, вихователя проводити роботу з дітьми, яка сприяє їх розвитку;
* дотримуватись правил особистої гігієни;
* утримувати в чистоті жилі і комунально-побутові приміщення будинку дитини, дотримуватись санітарно-гігієнічних норм;
* зберігати продукти харчування і предмети особистого користування у відведених для цього місцях;
* виконувати законні вимоги персоналу будинку дитини;
* виконувати роботи із благоустрою території будинку дитини і роботи з поліпшення культурно-побутових умов щодо перебування і виховання дітей у будинку дитини;
* виконувати заходи протиепідемічного характеру;
* сумлінно виконувати рекомендації лікаря і медичного персоналу у разі захворювання дитини;
* виконувати протипожежні правила і правила техніки безпеки.
'''Жінкам, які проживають спільно зі своєю дитиною у будинку дитини, забороняється:'''
* без дозволу адміністрації виправної колонії самовільно залишати територію будинку дитини;
* курити на території будинку дитини;
* створювати конфліктні ситуації;
* годувати дитину продуктами харчування на власний розсуд або приготовленою власноруч їжею.
Якщо засуджена жінка не виявила бажання проживати у будинку дитини спільно із своєю дитиною, їй надається можливість вільно спілкуватися з дитиною з урахуванням правил внутрішнього розпорядку будинку дитини і виправної колонії.

Не вважається обмеженням спілкування жінки із своєю дитиною, якщо від засудженої вимагається відвідувати дитину у час, вільний від виконання покладених на неї обов'язків.

Відвідування будинку дитини засудженими жінками, які не виявили бажання проживати спільно зі своїми дітьми, здійснюється відповідно до розпорядку дня засуджених, що затверджується начальником виправної колонії.
== Проживання жінок, засуджених до позбавлення волі, за межами виправної колонії ==
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n1086 ст. 142 КВК України] засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці і додержують вимог режиму, може бути дозволено проживання за межами виправної колонії. При цьому на кожну засуджену, достатньо вивчену адміністрацією, складається детальна характеристика, у якій робиться висновок про можливість надання їй надалі права проживання за межами колонії. Дозвіл на проживання за межами колонії засудженим жінкам, звільненим від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку, оформляється мотивованою постановою начальника колонії, узгодженою із спостережною комісією. Засудженим жінкам, які проживають за межами виправної колонії, видаються посвідчення встановленого зразка. 
Засуджені жінки, які проживають за межами колонії, зі складу відділень не виключаються. З ними здійснюється повний розрахунок із заробітної плати, видаються на руки гроші, які є на особових рахунках, та особисті речі.

'''Засуджені жінки, яким дозволено проживання за межами виправної колонії:'''
* оселяються поблизу виправної колонії і перебувають під наглядом адміністрації колонії;
* можуть носити одяг, прийнятний у цивільному вжитку, мати при собі гроші, мобільні телефони, аксесуари до них та цінні речі;
* можуть без обмеження листуватися, одержувати грошові перекази, посилки (передачі) і бандеролі, витрачати гроші, мати побачення з родичами та іншими особами, користуватися мобільним зв'язком за свій рахунок;
* користуються правом вільного пересування по території, межі якої визначаються начальником виправної колонії;
* у разі пологів, хвороби засуджених або їхніх дітей вони можуть поміщатися в місцеві лікувальні заклади охорони здоров'я;
* після закінчення періоду звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю та пологами виконують роботу за вказівкою адміністрації виправної колонії, їм нараховується заробіток на загальних підставах з іншими засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії даного виду.
Харчуванням, одягом, а також комунально-побутовими послугами вони забезпечуються за нормами, встановленими для засуджених, які відбувають покарання у виправній колонії. У разі систематичного або злісного порушення встановлених правил поведінки право на проживання за межами колонії скасовується за постановою начальника виправної колонії, погодженою із спостережною комісією, і засуджені жінки повертаються в колонію для подальшого відбування покарання.
 Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, може бути дозволений короткочасний виїзд за межі виправної колонії на території України для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше десяти діб без урахування часу перебування в дорозі (не більше трьох діб).
 Не пізніше як за три місяці до досягнення дитиною трирічного віку адміністрація колонії зобов’язана розглянути питання про доцільність застосування до засудженої жінки умовно-дострокового звільнення або помилування.

Діти засуджених жінок за згодою матері можуть передаватися її родичам чи за згодою матері та за рішенням органів опіки і піклування — іншим особам або після досягнення трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.

Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку, не відбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона сумлінно виконує свої материнські обов’язки, перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправної колонії до звільнення матері. У разі злісного порушення матір’ю вимог режиму відбування покарання рішення про продовження перебування дитини в будинку дитини може бути скасовано.
 Засуджені до позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, можуть бути за поданням адміністрації установи виконання покарань і спостережної комісії звільнені судом від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.
 Діти засуджених жінок, які відбувають покарання, до трирічного віку забезпечуються харчуванням і речовим майном за нормами, установленими для дітей, які перебувають у будинках дитини при виправних колоніях. За бажанням засуджених за харчування та речове майно дитини може видаватися грошова компенсація.

Засуджені жінки, які проживають за межами виправної колонії, та їхні діти віком до трьох років забезпечуються харчуванням, речовим майном за нормами, установленими для вагітних жінок та матерів-годувальниць, які перебувають у будинку дитини при виправних колоніях. За бажанням засудженої на період звільнення її від роботи їй та на її дитину може видаватись грошова компенсація за харчування і речове майно в установленому у виправній колонії розмірі.
 Після закінчення післяпологової відпустки адміністрація колонії влаштовує засуджених жінок, які проживають за межами колонії, на роботу на підприємстві виправної колонії або на контрагентських об’єктах.
 Адміністрація виправної колонії сприяє засудженим жінкам у влаштуванні їх дітей у ясла. При потребі на період робочого дня матерів їх діти можуть перебувати в будинках дитини при виправних колоніях.
 У лікувальних закладах кримінально-виконавчої системи жінки тримаються окремо від чоловіків.
[[Категорія:Кримінально-виконавче право]]
[[Категорія:Виконання покарань у виді позбавлення волі]]

Розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб

2024-09-16T07:08:13Z

Pidvalna.Orysia:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України "Про інформацію"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 Закон України "Про банки і банківську діяльність"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0010740-11#Text Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.09.2011 № 10 “Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб"]
== Банківська таємниця як вид інформації ==
Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ст. 200 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).
Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 ст. 21 Закону України "Про інформацію"]). Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк '''є банківською таємницею''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14#Text ст. 60 Закону України "Про Банки і банківську діяльність") .] 
Банківською таємницею, зокрема, є:
# відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;
# інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини;
# фінансово-економічний стан клієнтів;
# інформація про організацію та здійснення охорони банку та осіб, які перебувають у приміщеннях банку;
# інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;
# відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
# інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
# коди, що використовуються банками для захисту інформації;
# інформація про фізичну особу, яка має намір укласти договір про споживчий кредит, отримана під час оцінки її кредитоспроможності;
#інформація про організацію та здійснення інкасації коштів та/або перевезення валютних цінностей;
#інформація про банки чи клієнтів банків, що збирається від банків під час здійснення банківського нагляду, валютного нагляду, нагляду (оверсайту) платіжних систем та систем розрахунків, а також нагляду у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
#інформація про банки чи клієнтів банків, отримана Національним банком України відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагляду іншої держави;
#рішення Національного банку України про застосування заходів впливу, крім рішень про накладення штрафів, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
 Положення статті не поширюються на:
* інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.
* відомості про боржників, які є пов’язаними з банком особами, що прострочили виконання зобов’язань (за основною сумою та процентами) перед банком на строк понад 180 днів, а також про вимоги банків до таких боржників, а щодо банку, процедура ліквідації якого розпочата відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", - на відомості про всіх боржників, які, за даними бухгалтерського обліку банку, прострочили виконання зобов’язань (за основною сумою та процентами) перед таким банком незалежно від строку прострочення.
 
Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз'яснення щодо застосування таких актів( [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність]") .
== Зобов'язання щодо збереження банківської таємниці ==
Банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:
# обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;
# організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;
# застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;
# застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.
Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків. 
Банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку. 
Органи державної влади, юридичні та фізичні особи, які при виконанні своїх функцій, визначених законом, або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали в установленому законом порядку інформацію, що містить банківську таємницю, зобов’язані забезпечити збереження такої інформації, не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. 
У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 ст. 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність"]).
== Порядок розкриття банківської таємниці ==
Відповідно до статті 62 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 Закону України "Про банки і банківську діяльність"] інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:
* на запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи. Інформація щодо рахунку умовного зберігання (ескроу) та операцій за ним розкривається також на письмовий запит бенефіціара. Інформація про залишок коштів на банківському рахунку, майнові права на кошти на якому є предметом обтяження, операції за ним, обтяження, щодо яких до банку надійшли повідомлення, у тому числі взяті банком на облік, інші обмеження права розпоряджання рахунком розкривається також на письмовий запит обтяжувача, якщо право обтяжувача на отримання відповідної інформації передбачено правочином, на підставі якого виникає таке обтяження;
* за рішенням суду;
* органам прокуратури України, Служби безпеки України, Державному бюро розслідувань, органам Національної поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Бюро економічної безпеки України, Антимонопольному комітету України, Національному агентству з питань запобігання корупції, Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, - на їхні запити щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, у тому числі операцій без відкриття рахунків, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, ідентифікаційні дані контрагента (для фізичних осіб - прізвище, ім’я та по батькові, ідентифікаційний номер платника податку; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), номер рахунку контрагента та код банку контрагента;
* центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику;
* центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, на його запит у випадках, встановлених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення";
* органам державної виконавчої служби, приватним виконавцям - на їхні запити з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", - щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, а також щодо договорів боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
* Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку у разі самостійного подання банком інформації про банк як емітент та адміністративних даних відповідно до законів про цінні папери та фондовий ринок;
* іншим банкам у випадках, передбачених цим Законом та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#Text Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення";]
* центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, з метою здійснення верифікації та моніторингу державних виплат - на його запит щодо банківських рахунків фізичних осіб, яким призначено, нараховано та/або здійснено державні виплати, а також фізичних осіб, які звернулися за призначенням державних виплат, операцій списання з рахунків та/або зарахування на рахунки і залишки за такими рахунками на визначену дату або за конкретний проміжок часу;
* особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) у відповідному розпорядженні банку, у разі смерті такого власника рахунку (вкладу) - на їхній запит щодо наявності рахунків (вкладів) померлого власника та залишку коштів на рахунках (вкладах);
*державним нотаріальним конторам, приватним нотаріусам, посадовим особам органів місцевого самоврядування, уповноваженим на вчинення нотаріальних дій, іноземним консульським установам (для вчинення такими особами нотаріальних дій з охорони спадкового майна, з видачі свідоцтв про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя) - на їхні запити щодо наявності рахунків (вкладів) та залишку коштів на рахунках (вкладах) померлих власників цих рахунків та/або щодо залишку коштів, які належать померлим фізичним особам та зберігаються на будь-яких рахунках у банках, та/або щодо рухомого майна таких осіб, що перебуває на збереженні та/або у заставі банку як заклад, щодо наявності індивідуального банківського сейфа та/або договорів про надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, та/або щодо наявності рахунків умовного зберігання (ескроу) та грошових коштів на цих рахунках, призначених для перерахування померлим бенефіціарам.
Вимоги до форми та змісту запиту на отримання інформації, що становить банківську таємницю, у тому числі до запитів органів державної влади, їх посадових і службових осіб, встановлюються Національним банком України.

Банк має право надавати інформацію, що становить банківську таємницю, юридичним та фізичним особам для забезпечення виконання ними своїх функцій або для надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14#Text Закону]. Банк має право надавати інформацію, що становить банківську таємницю, суду, третейському суду, міжнародному комерційному арбітражу, нотаріусу, посадовим особам органів місцевого самоврядування та іноземним консульським установам, уповноваженим на вчинення нотаріальних дій, для захисту своїх прав та законних інтересів у справах, учасником у яких він є, в Україні або за кордоном.

Банк має право надавати інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам та Національному банку України в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій, а також при здійсненні валютного нагляду, у тому числі в разі запровадження Національним банком України заходів захисту відповідно до Закону України "Про валюту і валютні операції".

Банк має право розкривати інформацію, що становить банківську таємницю, особі (у тому числі уповноваженій діяти від імені держави), на користь якої відчужуються активи та зобов’язання банку при виконанні заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час здійснення процедури ліквідації ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2121-14 ст. 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність"]).

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2182-20#n13 Законом України від 01.04.2022 року № 2182-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо здійснення моніторингу потенційних загроз національній безпеці України у сфері економіки")] внесено зміни у статтю 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відповідно до яких на період дії правового режиму воєнного стану:

* суб’єкт управління державного банку зобов’язаний здійснювати моніторинг наявних або потенційних загроз національній безпеці України та у випадку їх виявлення вживати заходів для нейтралізації їх впливу на діяльність банку. Перелік конкретних заходів визначається суб’єктом управління або за його рішенням керівником банку з урахуванням його повноважень та може включати, зокрема, визначення виключним місцем виконання обов’язків керівника, заступників керівника, членів колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), членів наглядової ради, інших посадових осіб державного банку адресу місце знаходження такого банку та встановлення особливого режиму роботи зазначених осіб. У випадку прийняття рішення про визначення відповідних заходів зазначені особи зобов’язані невідкладно прибути за адресою місце знаходження такого банку для виконання повноважень.
* порушення керівником, заступниками керівника, членами колегіального виконавчого органу (особою, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), членами наглядової ради, іншими посадовими особами державного банку положень частини тридцять дев’ятої цієї статті є підставою для дострокового припинення повноважень (звільнення) таких посадових осіб, та розірвання контракту (цивільно-правового договору) з такими особами незалежно від строку дії такого контракту (цивільно-правового договору) та без виплат відповідних компенсаційних платежів (у випадку якщо такі платежі передбачені укладеними контрактами (цивільно-правовими договорами) або колективним договором, що діє у державному банку).
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0033500-24#Text постанови Правління НБУ від 18 березня 2024 року № 33 "Про затвердження Змін до Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці"] та норм [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14#Text Закону України "Про банки і банківську діяльність"], правоохоронці мають можливість запитати в банків номери банківських рахунків, залишки коштів на них і проведених операцій, а також '''отримати інформацію про номер платіжної картки клієнта банку'''. Відповідна інформація може надаватися '''виключно''' на запит органів прокуратури України, Служби безпеки, Державного бюро розслідувань, Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки, Національного агентства з питань запобігання корупції, Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

== Відповідальність за розголошення банківської таємниці ==
Банк, а також його посадові особи, винні в незаконному розголошенні банківської таємниці, несуть відповідальність за це відповідно до закону - від '''''цивільно-правової до кримінальної'''''.

Так, згідно з частиною другою статті 1076 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу Україн]и у разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

Статті 231 та 232 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінального кодексу України] встановлюють кримінальну відповідальність за порушення банківської таємниці.

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю.

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, - караються штрафом від трьох тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 232. Розголошення комерційної або банківської таємниці

Умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, - карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
== Розкриття банківської таємниці судом ==
=== Зміст заяви ===
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0010740-11#Text Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.09.2011 № 10 “Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб"] на суд як орган державної влади покладено обов’язок у кожному конкретному випадку оцінити нагальну потребу в розкритті такої інформації. 
Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу. У заяві зазначається:
# найменування суду, до якого подається заява;
# ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником;
# найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
# обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено;
# обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ст.ст. 347-348 Цивільного процесуального кодексу України]).
=== Розгляд справи ===
Справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п’ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, - з повідомленням лише заявника. 
Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справи, якщо суд не визнав їхню участь обов’язковою.
Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ст. 349 Цивільного процесуального кодексу України]).
=== Рішення суду ===
У рішенні про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи зазначаються:
# ім’я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника одержувача, якщо інформація надається представникові;
# ім’я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи;
# найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
# обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мета її використання.
Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав і повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви. 
Ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. Особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п’ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ст. 350 Цивільного процесуального кодексу України]).
== Розкриття банківської таємниці податковому органу ==
26 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/17917/21, провадження № 61-3447св22 (ЄДРСРУ № 107011600) досліджував питання щодо підстав та особливостей для розкриття податковому органу інформації, яка містить банківську таємницю.

Відповідно до частини першої статті 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

Згідно зі статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України.

Пунктом 2 частини першої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, за рішенням суду.

''(!!!) Підставою для розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, є необхідність проведення перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів до державного бюджету суб`єктом господарської діяльності.''

Відповідно до підпункту 20.1.5 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право отримувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність» та цим Кодексом, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду – інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження в установлені строки валютної виручки від суб`єктів господарювання, інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Саме по собі неподання у встановлений строк податкової декларації або їх розрахунків, необхідність перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства тощо є підставою для ініціювання органами державної податкової служби перевірок, згідно з процедурою, визначеною главою 8 ПК України. У цьому випадку розкриття банківської таємниці можливе в разі доведення органом державної податкової служби обставин, за яких проведення перевірки є неможливим або є інша об`єктивна потреба в розкритті такої таємниці.

'''''Примітка''': Інформація про залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки та призначення платежів за такими рахунками відсутня серед переліку банківської таємниці, яка розкривається банками на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику (Лист НБУ від 09.11.2021 р. № 18-0005/105354).''

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки – цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

У пункті 73.3 статті 73 ПК України зазначено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Статтею 348 ЦПК України передбачено, що в заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено, зокрема обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено.

Згідно з частиною другою статті 350 ЦПК України, якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав і повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні заяви.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що однією з істотних умов договору банківського рахунка є гарантування банком збереження банківської таємниці.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 646/3518/19 (провадження № 61-196св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 761/21850/19 (провадження № 61-8131св21) та від 08 грудня 2021 року у справі № 686/4972/21 (провадження № 61-10767св21).

Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Отже, у разі, якщо підставою звернення до суду, зокрема, органу державної податкової служби із заявою про розкриття банківської таємниці, є дії порушника податкового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення заяви. Винятком є обґрунтовані посилання заявника на неможливість вчинення ним дій відповідно до способів реагування, передбачених зазначеними законами. Зокрема, це можуть бути обґрунтовані посилання з поданням відповідних доказів про те, що особа, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, не знаходиться за місцем своєї реєстрації; підтверджена неможливість вручення повідомлення з копією наказу про проведення документальної перевірки тощо.

Розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, в межах цивільної справи можливе лише щодо юридичної або фізичної особи, стосовно якої вимагається розкриття інформації, а не її контрагентів.

До схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08 червня 2022 року у справі № 686/17998/21, від 27 червня 2022 року у справі № 686/17906/21 (ЄДРСРУ №105011849) , від 29 червня 2022 року у справі № 686/17459/21, від 21 липня 2022 року у справі № 686/17914/21 (ЄДРСРУ №105402292) , від 16 серпня 2022 року у справі № 686/17445/21, від 21 вересня 2022 року у справі № 461/6330/21.
[[Категорія:Банківське право]]
[[Категорія:Особисті немайнові права фізичної особи]]

Порядок реєстрації статуту територіальної громади

2024-07-15T13:07:52Z

Pidvalna.Orysia:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-98-%D0%BF Положення про державну реєстрацію статутів територіальних громад, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1150]
== Умови та порядок державної реєстрації статутів ==
Відповідно до статті 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#n146 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»] з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах цього Закону може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста.
Пунктом 48 частини першої статті 26 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#n170 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»] визначено, що ''виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження статуту територіальної громади''.

Умови та порядок державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст визначено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-98-%D0%BF Положенням про державну реєстрацію статутів територіальних громад , затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1150 (далі - Положення)].

Реєстрація статутів територіальних громад сіл, селищ, міст (крім м. Києва), в тому числі статутів об’єднаних територіальних громад, утворених згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/157-19#Text Законом України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”], здійснюється відповідними територіальними органами Мін’юсту, а статуту територіальної громади м. Києва - Мін’юстом за заявою встановленого зразка ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-98-%D0%BF#o50 додаток 1]).

''Звертаємо увагу, що заява оформлюється на бланку сільської, селищної, міської ради із зазначенням відповідних вихідних реквізитів.''

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-98-%D0%BF пункту 1-1 Положення] прийняття та видача документів здійснюється через центри надання адміністративних послуг або шляхом подання їх до відповідних територіальних органів Мін’юсту.

'''Для реєстрації статуту територіальних громад сіл, селищ, міст разом із заявою подаються:'''

* статут територіальної громади села, селища, міста (далі статут) у двох примірниках та на електронних носіях;
* копія рішення представницького органу місцевого самоврядування про затвердження статуту, оформлена відповідно до законодавства;
* витяг з протоколу пленарного засідання представницького органу місцевого самоврядування щодо затвердження статуту.

Документи, що подаються для реєстрації статуту, мають бути оформлені відповідно до вимог законодавства та вищезазначеного Положення. Сторінки статуту прошиваються і пронумеровуються. Статут завіряється на звороті останньої сторінки підписом сільського, селищного, міського голови і скріплюється печаткою представницького органу місцевого самоврядування.

Орган, що здійснює реєстрацію статуту, не має права вимагати від заявника подання документів, не передбачених законодавством та цим Положенням або оформлених інакше, ніж визначено у цьому Положенні. Орган, що здійснює реєстрацію статуту, перевіряє відомості, які містяться в поданих документах.
== Терміни розгляду заяви ==
Заява про реєстрацію статуту та подані з нею документи розглядаються у 30-денний термін.

За результатами розгляду заяви та документів здійснюється реєстрація статуту або надається обґрунтована відмова в його реєстрації.

''У разі реєстрації статуту видається '''свідоцтво про державну реєстрацію статуту територіальної громади''' встановленого зразк''а ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-98-%D0%BF#o65 додаток 2]). Відомості про це вносяться до реєстру статутів територіальних громад (далі - реєстр), який ведеться органом, що здійснює реєстрацію статутів, за встановленою формою ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-98-%D0%BF#o78 додаток 3]) та оприлюднюються на офіційному веб-порталі цього органу. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-98-%D0%BF п. 4-6 Положення]).
== Підстави для відмови в реєстрації статуту територіальних громад сіл, селищ, міст ==
Підставою для відмови в реєстрації статуту може бути невідповідність поданих документів [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції] та законам України. Орган, що здійснює реєстрацію статуту, не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення про відмову в його реєстрації інформує про таке рішення заявника. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-98-%D0%BF п. 7 Положення]).О

До листа органу, що здійснив реєстрацію статуту, про відмову в його реєстрації додається правове обґрунтування щодо невідповідності статуту або окремих його положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції] та законам України.

Рішення про відмову в реєстрації статуту може бути оскаржено в судовому порядку. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-98-%D0%BF п. 8 Положення]). Скаргу може подавати: оскаржувач, представник оскаржувача. Органи, до яких оскаржується: Окружний адміністративний суд
== Порядок внесення змін до статуту територіальних громад сіл, селищ, міст ==
Про внесення змін до статуту сільський, селищний, міський голова у п'ятиденний термін повідомляє орган, що здійснив реєстрацію статуту.

Реєстрація змін до статуту здійснюється в порядку, передбаченому для реєстрації статуту. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-98-%D0%BF п. 10 Положення]).

'''Перелік документів, що подаються заявником для державної реєстрації змін до статуту територіальної громади''':

* заява про державну реєстрацію змін до статуту територіальної громади, згідно із додатком 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-98-%D0%BF Положення]);
* статут зі змінами територіальної громади у двох примірниках;
* рішення представницького органу місцевого самоврядування про затвердження змін до статуту;
* протокол пленарного засідання представницького органу місцевого самоврядування, на якому прийнято рішення про реєстрацію змін до статуту.

Заява про внесення змін до статуту територіальної громади розглядається в місячний термін.
== Скасування реєстрації статуту територіальних громад сіл, селищ, міст ==
Скасування реєстрації статуту здійснюється органом, що його зареєстрував:

* у разі подання письмової заяви про це сільського, селищного, міського голови за наявності відповідного рішення представницького органу місцевого самоврядування;
* на підставі рішення суду.

Скасування реєстрації статуту здійснюється шляхом виключення його з реєстру, про що в десятиденний термін повідомляється представницький орган місцевого самоврядування та відповідний орган державної статистики. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-98-%D0%BF п. 9 Положення]).

'''У разі втрати свідоцтва про державну реєстрацію статуту територіальної громади для видачі дубліката свідоцтва подаються:'''

- заява про видачу дубліката, підписана сільським, селищним, міським головою;

- рішення представницького органу місцевого самоврядування про звернення до органу, що здійснив реєстрацію статуту, щодо видачі дубліката свідоцтва;

- підтвердження опублікування в засобах масової інформації оголошення про втрату свідоцтва ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1150-98-%D0%BF#Text п. 11 Положення]).
[[Категорія: Адміністративне право]]
[[Категорія: Органи місцевого самоврядування]]

Права споживачів при закінченні строку гарантії

2024-05-17T11:50:37Z

Pidvalna.Orysia:

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України «Про захист прав споживачів»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265/95-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-96 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів"]

== Права та обов’язки споживачів ==

Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів»] (далі - Закон) споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб, зокрема '''мають право''' на:
* захист своїх прав державою;
* належну якість продукції та обслуговування;
* безпеку продукції;
* необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2704-19#Text Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної"];
* відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
* звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав тощо.
Якщо недоліки товару виявлено покупцем після закінчення гарантійного строку або строку придатності, продавець несе відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання йому товару або з причин, які існували до цього моменту (ч. 5 ст. 680 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦКУ]).

'''Споживачі зобов'язані:'''
* перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
* в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;
* користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;
* з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.

== Гарантії якості товару ==

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Статтею 675 Цивільного кодексу України] (далі - ЦК України) передбачено, що товар, який продавець передає або зобов’язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. При цьому договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

== Гарантійний строк та його обчислення ==

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону] '''гарантійний строк''' - строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг.

Відповідно до статті 676 [http://Цивільного%20кодексу%20України ЦК України] гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. При цьому гарантійний строк, встановлений договором купівлі-продажу, продовжується на час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у зв’язку з обставинами, що залежать від продавця, до їх усунення продавцем. Гарантійний строк на комплектуючий виріб дорівнює гарантійному строку на основний виріб і починає спливати одночасно з ним. У разі заміни товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору купівлі-продажу, гарантійний строк на нього починає спливати з моменту заміни.

Гарантійний строк зазначається у паспорті на продукцію або будь-якому іншому документі, що додається до продукції (стаття 7 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону]).

Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу, і який вважається гарантійним строком.

Строк придатності обчислюється починаючи від дати виготовлення, яка також зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання.

Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється.

У разі продажу товарів за зразками, поштою, а також у випадках, коли час укладення договору купівлі-продажу і час передачі товару споживачеві не збігаються, гарантійний строк обчислюється починаючи від дня передачі товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складення - від дня їх здійснення, а якщо день передачі, установки (підключення) чи складення товару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі-продажу, - від дня укладення договору купівлі-продажу.

Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено п'''ротягом 2 років''', а стосовно об'єкта будівництва - '''не пізніше 10 років''' від дня передачі їх споживачеві.

При виконанні гарантійного ремонту гарантійний строк збільшується на час перебування продукції в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків.

== Права споживача при закінченні гарантійного строку ==

Згідно зі статтею 42 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Відповідно до частин десятої-одинадцятої статті 8 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону] споживач має право пред'явити виробнику (продавцю) вимогу про ''безоплатне усунення недоліків товару після закінчення гарантійного строку''. Ця вимога може бути пред'явлена протягом установленого строку служби, а якщо такий не встановлено - '''протягом 10 років''', якщо в товарі було виявлено недоліки (істотні недоліки), допущені з вини виробника. Якщо цю вимогу не задоволено '''протягом 14 днів''', споживач має право на свій вибір пред'явити виробникові (продавцеві) інші вимоги (пропорційне зменшення ціни; безоплатне усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару; розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагання заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар).

Вимоги споживача розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.

Вимоги споживача щодо технічно складних побутових товарів розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265/95-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"] та технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.

Під час продажу товару '''продавець зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ''' встановленої форми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу або відтворити на дисплеї програмного реєстратора розрахункових операцій (дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій) QR-код, що дає змогу особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, або надіслати електронний розрахунковий документ на наданий споживачем абонентський номер чи адресу електронної пошти.

У разі втрати споживачем технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, їх відновлення здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Законодавством передбачено, що у разі порушення прав споживачів суб’єкти господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг несуть '''відповідальність'''. Зокрема, у разі надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про товар (роботу, послугу) та про виробника (виконавця, продавця), що спричинило:
* придбання товару (роботи, послуги), який не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;
* неможливість використання придбаного товару (роботи, послуги) за призначенням - споживач має право вимагати надання у розумно короткий, але не більше місяця, термін належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений термін не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;
* заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну споживача – він має право пред’явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги щодо майнової відповідальності за заподіяну шкоду, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об’єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором (частина сьома статті 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#n351 Закону]).

Законодавством передбачено також, що збитки, завдані споживачеві товарами (роботами, послугами), придбаними в результаті недобросовісної реклами також підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі.

Якщо права споживача порушено, а господарюючий суб’єкт відмовляється задовольнити висунуті вимоги, то він може звернутися до ''спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів ([https://dpss.gov.ua/ Державна служба України з питень безпечності харчових продуктів та захисту споживачів]) та його [https://dpss.gov.ua/sluzhba/teritorialniorgani територіальні органи]'', які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах виконавчої влади та суб’єктами господарської діяльності, забезпечують державну політику щодо захисту прав споживачів.

Споживач може звернутися до цих органів із '''скаргою''' безпосередньо або направивши її поштою, виклавши суть справи та додавши копії підтверджуючих документів про придбання товару (послуги) або гарантійні зобов’язання суб’єкта господарської діяльності.

Після розгляду скарги споживача органом у сфері захисту прав споживачів проводиться перевірка обставин справи і, у разі їх підтвердження, порушники притягуються до відповідальності.

Крім того, свої права споживачі можуть захистити і в [[Звернення до суду: позовне провадження у цивільному процесі|судовому порядку]]. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо [[Відшкодування моральної шкоди|відшкодування моральної (немайнової) шкоди]]. У цьому випадку споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживання або за місцезнаходження відповідача чи за місцем виконання договору. При розгляді спірних питань у судовому порядку, споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав, відповідно до статті 5 [http://%5B%5BЗакону%20України%20«Про%20судовий%20збір»%5D%5D Закону України «Про судовий збір»].

Згідно з пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 303 проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» припинено. Тобто, на сьогодні у Головного управління відсутня можливість проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за зверненнями споживачів, права яких були порушені суб’єктами господарювання.

== Судова практика ==

* Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2019 року у справі № 357/10479/19

== Див. також ==

* [[Захист прав споживачів]]
* [[Права споживачів та їх захист]]
* [[Права споживачів у разі придбання товару неналежної якості]] 

[[Категорія:Захист прав споживачів]]
[[Категорія:Відшкодування шкоди]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Суди]]

Відмова у прийнятті на роботу. Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей

2024-05-17T11:23:05Z

Pidvalna.Orysia: /* Відмова в прийнятті на роботу громадянина з мотивів досягнення ним пенсійного віку */

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_015?lang=uk Загальна декларація прав людини]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/993_161 Конвенція про дискримінацію в галузі праці та занять № 111 від 1958 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17#n24 Закон України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"]

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3721-12 Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці і інших громадян похилого віку в Україні»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 Закон України «Про зайнятість населення»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0051-94 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 року №256 "Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-92 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/270/96-%D0%B2%D1%80?find=1&text=%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BC#n357 Закон України "Про рекламу"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-20#Text Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»]
{| class="wikitable"
|+
|'''Увага!''' [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-20#Text Т'''рудові відносини під час війни регулюються Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX''']
|}
== Незаконна відмова в прийнятті на роботу ==
Незаконна відмова в прийнятті на роботу вважається грубим порушенням законодавства про працю. 
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] і [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text КЗпП України] забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, тобто відмова без будь-яких мотивів або з підстав, що не стосуються кваліфікації чи професійних якостей працівника, або з інших підстав, не передбачених законом. На вимогу особи, якій відмовлено в прийнятті на роботу; власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, зобов'язані письмово повідомити про причину такої відмови. Будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватися законодавством [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 (стаття 22 КЗпП України)]. Тобто, забороняється дискримінаційне поводження за будь-якою захищеною ознакою стосовно особи, яка працевлаштовується. Заборона стосується й необґрунтованої відмови від розумного пристосування (стаття 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17#n24 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"]). 
Необґрунтованою вважається невмотивована відмова у прийнятті працівника на роботу за наявності вакантних робочих місць, а також з мотивів, які не стосуються ділових якостей працівника. 
Незаконною слід вважати відмову в прийомі на роботу з мотивів вагітності або наявності немовляти. Кримінальним кодексом така дія розглядається як злочин [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (стаття 172 Кримінального кодексу України)]. Незаконною буде і відмова, пов'язана з порушенням принципу рівності людей, проголошеного в статті 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015?lang=uk#Text Загальної декларації прав людини] і закріпленого в статті 21 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України]. Зазначений принцип рівності реалізований у [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08 частині другій статті 22 КЗпП України]: будь яке пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності , статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/993_161 Конвенція про дискримінацію в галузі праці та занять № 111 від 1958 року], яка встановлює заборону дискримінації в галузі праці і занять фактично за цими ж ознаками, додатково вказує іноземне походження.

'''Антидискримінаційні положення законодавства щодо прийому на роботу'''

Статтею 24-1 Закону України "Про рекламу" передбачено заборону реклами послуг із працевлаштування, яка містить елемент дискримінації. Це має на меті захистити права шукачів роботи від неправомірних відмов при прийнятті на роботу.
* забороняється в рекламі про вакансії (прийом на роботу) зазначати вік кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу жіночій або чоловічій статі, представникам певної раси, кольору шкіри (крім випадків, визначених законодавством, та випадків специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі), щодо політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

* текст реклами про діяльність суб'єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, повинен містити примітку, що отримувати від громадян, яким надано послуги з пошуку роботи та сприяння в працевлаштуванні, інші пов'язані з цим послуги, гонорари, комісійні або інші винагороди забороняється.

* у разі порушення вказаних вимог рекламодавець сплачує до державного бюджету штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про рекламу" на момент вчинення порушення, у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
== Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей ==
Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю ('''ст. 184 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page КЗпП України]''').

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.

Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

== На період воєнного стану знімаються обмеження, які встановлює стаття 55 КЗпП, згідно з якою заборонено залучати до роботи в нічний час вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП). ==
Залучати до роботи у нічний час можна тільки після того, як отримали згоду працівників таких категорій:

· вагітних жінок і жінок, які мають дитину віком до одного року;

· осіб з інвалідністю, яким за медичними рекомендаціями протипоказана така робота.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text '''Частина перша, друга статті 54 КЗпП'''] встановлює: при роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text '''п. 2 ч. 1 і ч. 3 ст. 51 КЗпП''')].

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-20#Text '''статті 8 та 9 Закону № 2136'''] у період дії воєнного стану:

· '''не залучаються до роботи в нічний час''' '''без їх згоди''', зокрема, вагітні жінки й жінки, які мають дитину віком до одного року;

· '''дозволяється''' застосування праці жінок (крім вагітних жінок і жінок, які мають дитину віком до одного року) за їхньою згодою на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах;

== · працівники, які мають дітей (крім випадків, визначених статтею 8 цього Закону), у період дії воєнного стану можуть залучатися за їхньою згодою до нічних і надурочних робіт, робіт у вихідні, святкові і неробочі дні, направлятися у відрядження. ==
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - '''[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page частина шоста статті 179 КЗпП України])''', одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. 
Обов'язкове працевлаштування жінок, яких стосується зазначена ознака, здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. 
На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Однак, при невиконанні власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини 2 статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 р. по справі № 21-303а13, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. по справі № 759/19440/15 (провадження № 14-105цс18).

Незаконна відмова в прийнятті на роботу вважається грубим порушенням законодавства про працю. 
Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність не лише за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а й за інше грубе порушення законодавства про працю ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 172 КК України]).

'''Оскарження незаконної відмови у прийнятті на роботу'''

Незаконна відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена до суду.

'''''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-92 Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів"] роз'яснив, що суди розглядають позови про укладення трудових договорів у випадках:''''' - коли власник зобов'язаний був укласти трудовий договір (наприклад, з молодими фахівцями, направленими у встановленому порядку на дане підприємство; - працівниками, запрошеними на роботу в порядку переведення; виборними працівниками після закінчення терміну повноважень;

- працівниками, яким надане право поворотного прийняття на роботу; особами з інвалідністю і неповнолітніми, направленими на підприємство в рахунок броні;

- особами, які були звільнені у зв'язку із призовом на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу, направленням на роботу за кордон, і повернулися після закінчення служби або роботи та ін.) а й у випадках, коли особа вважає, що їй було відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08 статтею 22 КЗпП України].
== Корисні посилання ==
https://www.hsa.org.ua/blog/pozytsiya-verhovnogo-sudu-shhodo-zvilnennya-vagitnyh-zhinok-u-zv-yazku-iz-zakinchennyam-stroku-trudovogo-dogovoru/
[[Категорія:Трудове право]]
[[Категорія:Гарантії і компенсації]]
[[Категорія:Суди]]